Содержание
Поняттятипу в психології
Екстравертний тип
Екстравертнийрозумовий тип
Література/>
Поняття типу в психології
У наш час у психологічній літературі представленийнайбагатший матеріал, присвячений проблемі типів людей. Виділювані авторами психологічнітипи найчастіше істотно різняться по способах визначення, критеріям відмінностейі змісту, що може вказувати, з одного боку, на локальність підходів окремих психологів,а, з іншого боку, на розходження в розумінні самого поняття типу. З огляду на проблематичністьстворення універсальної типології людини, у даному реферату будуть розглядатисяпитання властиво типології, тобто що таке психологічний тип і в чому його відмінністьвід інших видів групування об’єктів і їхніх властивостей.
У першу чергу слід зазначити відсутність у психологічнійі загальнонауковій довідковій літературі чіткого визначення поняття «тип».У більшості робіт це поняття розглядається як споконвічно дане й не потребуюче яких-небудьпояснень. У тих же роботах, де воно визначається, існує значний збіг його з такимипоняттями, як клас, художній образ, типаж, вид, категорія й т.п.
Оскільки прагматична цінність використання поняття«тип» складається в можливості побудові типів, треба насамперед відокремитийого від поняття «клас», для побудови класифікацій. Аналіз застосуванняцих понять у літературі дозволяє зробити висновок про наступне їхнє розходження:поняття «тип» використовується переважно при об’єднанні деяких елементів(об’єктів, явищ, властивостей і т.п.), а поняття «клас» — переважно прирозподілі деякої безлічі елементів. Відповідно, типології будуються переважно індуктивним(композиційним) методом на підставі угруповання елементів навколо одного, що володієеталонними властивості, що виступають як критерій угруповання, а класифікації будуютьсяпереважно дедуктивним методом на основі розподілу безлічі елементів шляхом введеннядовільного критерію розподілу, як правило, наявності або відсутності якої-небудьістотної властивості в елемента даної безлічі.
Але, мабуть, головне відмінністю між класами йтипами полягає в тому, що перші будуються на основі визначення границь підмножиндеякої безлічі й установлення можливості включення в ці границі тих або інших елементів.Елементи, характеристики яких виходять за межі даного класу, містяться в інший класабо випадають із класифікації. При визначенні ж типу границі між типами не встановлюються,а задається структура типу, з якої співвідносяться по ознаці подоби або рівностіелементи відповідної безлічі. Наочним аналогом процесу типу є приміщення кристаліву середовище з безліччю елементів. На кожному кристалі будуть осаджуватися елементивідповідного складу й структури. Можна також додати, що границі між типами набагатоменш чіткі, чим між класами, а визначення типу конкретного елемента більш трудомістко,ніж визначення класу.
Таке розуміння типу вже істотно конкретизує йогосуть. При цьому виявляється, що, наприклад, типологія темпераменту по І.П. Павловує не типологією, а класифікацією темпераменту на основі розходжень провідних властивостейнервової системи, у відмінність, скажемо, від конституціональних типів Кречмерай Шелдона. Звичайно, словосполучення «тип темпераменту» звучить більшзвично, чим «клас темпераменту», але, проте, їх варто розділяти.
Інше істотне розходження в розумінні типу лежитьуже усередині самого поняття. Існують два основних підходи до опису типу: тип розумієтьсяяк деякий середній елемент (об’єкт, властивість, прояв і т.п.), або як елемент ізкрайньою, максимальною виразністю тих або інших характеристик. Неважко помітитипринципове розходження цих двох підходів. Так, у першому випадку нетиповим будеелемент із рідко, що зустрічається набором, якостей, у другому випадку, навпаки,нетиповим буде елемент із відсутністю яких-небудь яскраво виражених властивостей.Наприклад, визначення «типовий представник інтелігенції» або «безхарактерний»будуть ставитися до першого розуміння типу, а визначення «агресивний тип»і «типовий сангвінік» — до другого. Який же із цих підходів є правильним?Очевидно, і той і інший, але з урахуванням області їхнього застосування, розглянутихоб’єктів і існуючих традицій.
Аналіз визначення типу, даних у різних джерелах,приводить до встановлення співвідношення двох зазначених підходів із двома найбільшезвичними варіантами використання цього поняття. Перший підхід (типовий як середній)використовується переважно при описі художніх типів у літературі й мистецтві. атакож у побутових описах. Художній тип — це результат узагальнення характеристикбезлічі представників тієї або іншої соціальної групи або форм прояву тих або іншихпсихологічних якостей, представлена у вигляді усередненого, узагальненого,«нормального» образа людини.
Другий підхід (типовий як крайній) використовуєтьсяпереважно при описі типів у наукових дослідженнях. Так, в описі темпераменту Г.Айзеком темперамент конкретної людини визначається співвіднесення його із граничнимитипами. Аналогічний опис можна знайти й у роботі Р. Акоффа й Ф. Емери при визначенніступеня екстернальності-інтернальності. Даними авторами реалізований так званийфакторний підхід, де як основу описи використовуються протилежні типи двох ортогональнихфакторів. Інший вид опису, типологічний, будується на знаходженні певних базовихтипів або архетипів, що служать як зразки для порівняння з наявними психологічнимихарактеристиками конкретної людини. До таких описів ставляться, наприклад, конституціональнітипології Кречмера й Шелдона, типи акцентуацій особистості Личко, типологія особистостіЛеонгарда. Таким чином, науковий тип — це результат пошуку найбільш яскравих,«рафінованих», унікальних характеристик деякої групи елементів, зокрема,групи людей — носіїв цих якостей. Такі характеристики або властивості, властивіпсихологічному типу, існують не просто у вигляді певного набору таких, а в сукупностізі зв’язками між ними, тобто має місце структура психологічних якостей, своєріднадля кожного типу. Наочним поданням такої структури може бути профіль типу, що визначаєсклад типологічних характеристик і відносини їхньої співпідпорядкованості, доповненийописом горизонтальних зв’язків між ними.
Узагальнюючи існуючі визначення типу, і з оглядуна сказане, можна сформулювати наступне визначення:
Тип — це зразок, що служить для об’єднання елементів(об’єктів, явищ і т.п.) на основі співвідношення їхніх істотних властивостей, розглянутиху сукупності, і має максимально вираженою своєрідністю.
Художній тип можна визначити як зразок, що служитьдля об’єднання елементів на основі подібності сукупності їхніх істотних властивостейі максимально вираженою узагальненістю. Художній тип характеризується поширеністюв просторі й стійкістю в часі.
Як науковий, так і художній тип суб’єктивно виступаютьяк цілісний образ, що служить як еталон для визначення приналежності до типу тогоабо іншого конкретного об’єкта. По своєму складі образи наукового й художнього типуоднакові, тому що проявляються у вигляді більш-менш виразного подання про структурухарактеристик типу. Розходження між ними з’являється на етапі співвіднесення реальногооб’єкта або явища з типом. Оскільки науковий тип представлений максимальною своєрідністювластивостей, те, отже, значення відповідної сукупності властивостей більшості реальнихоб’єктів будуть менше, ніж значення типу. Таким чином, при порівнянні реальногооб’єкта фактично визначається те, наскільки він не підходить, не дорівнює ідеальному,еталонному, тобто визначається розходження між об’єктом і зразком. У цьому випадкуаналогом типу може бути зразок для наслідування. На поведінковому рівні такими зразкамиможуть бути психологічні якості національних героїв, великих поетів, що видаютьсявчених, політиків і т.п.
При співвіднесенні ж реального об’єкта або явищаз художнім, середнім типом, відбувається, навпаки, становлення подібності властивостейоб’єкта із властивостями зразка, міри його типовості, «подібності», близькостідо типу, причому для визначення міри подібності, по суті, не важливо — недостатньовиражені якості об’єкта.
Оскільки становлення подібності з одним елементоммає на увазі можливість установлення розходження з іншим елементом, зокрема, щомає протилежні властивості, і навпаки, те результат процедури співвіднесення реальногооб’єкта як з науковим, так і художнім типом може бути однаковим і виражатися яксловами «схожий на», так і словами «не схожий на». Таким чином,розходження наукового й художнього типів лежить як у їхній суті, так і в механізміспіввіднесення типологічних образів з реальними об’єктами. По складу образів і результатуспіввіднесення вони можуть бути однакові.
При розгляді психологічних типів можна помітитипевну їхню специфіку. Опис психологічних типів носить переважно якісний характер,тобто не вказується міра виразності психологічних характеристик, включених у тип.Найчастіше також не вказується пріоритет, ієрархія ознак типу, ступінь їхньої істотностідля визначення типу. Термінологія, використовувана при описі типу, у багатьох випадкахрізна, що ставить додаткове завдання сумісності різних описів подібних психологічнихтипів. Образ психологічного типу досить аморфний і суб’єктивний. Зазначені особливостіприводять до відомих труднощів віднесення конкретної людини до того або іншого типу,особливо при невеликому (3 — 5) кількості типів у типології. Більше того, не строгістьописів дозволяє віднести людини одночасно до декількох типів, що досить яскравовиражено в астропсихологічних типах (гороскопах).
Слід зазначити наявність так званого ореола психічноготипу — супутніх описів, що не є безпосередньо описами психологічних якостей, а скорішевипливають із них, що є наслідком їхньої реалізації. Так, опис холеричного типутемпераменту супроводжується із вказівкою на ті сфери діяльності, у рамках якихцей тип може функціонувати ефектно або неефектно. приналежність до певного конституціональноготипу визначає схильність до розвитку певних соматичних або психічних захворювань.З віднесення людини до того або іншого типу акцентуації особистості треба опис йоготипових проблем. Наявність такого ореола свідчить, з одного боку, про єдність різноманітнихпроявів психіки, а з інший, — про наявність єдиних підстав різних типів і гіпотетичноїможливості виділення базисних психологічних типів.
Виходячи зі сказаного, опис наукового психологічноготипу повинне містити в собі наступні компоненти:
1) опис складу психологічних характеристик типу;
2) опис ієрархії типологічних характеристик — істотні,малоістотні, несуттєві;
3) вказівка максимальної міри виразності якостей;
4) опис взаємозв’язків між типологічними характеристиками;
5) опис ореола психологічного типу — особливостіповодження, патологій, проблем, переваг і т.п., що випливають із наявності даноїструктури психологічних якостей.
В ідеалі такий опис повинне здійснюватися на різнихрівнях — від генетичного до соціального й охоплювати всі аспекти: атрибутивний,структурно-функціональний, активно-реактивний і еволюційно-екологічний.
У сучасній психологічній літературі представленазначна кількість описів типів, тією чи іншою мірою задовольняючим зазначеним вимогам.Як групи типів можна виділити конституційні (Кречмер, Шелдон), психологічні (Юнг,Леонград, Личко), соціальні (типи лідерів) і астрологічні (гороскопи). Ці типологіїзачіпають різні макрорівні опису людини (індивід, суб’єкт, особистість і індивідуальність),але інтерес учених зосереджений, в основному, на типологічних описах особистості.Це зв’язано в першу чергу з тим, що опису особистості побічно відбивають характеристикипопередніх рівнів (індивіда й суб’єкта), а також дають можливість включати їх ухарактеристики соціальних відносин і взаємозв’язків. Вимоги, пропоновані до описівнаукових типів можна розглянути на прикладі типології К. Юнга й Е. Кречмера.
При створенні типології Юнг торкає винятково описовоїчастини типів, не стосуючись їхнього генезису. Їм виділяється два загальних типи- екстравертний і інтровертний, що різняться залежно від установки, спрямованостіінтересів на суб’єкт або об’єкт, і чотири функціональних типи — розумовий, емоційний,сенсорний і інтуїтивний, обумовлені по звичному пануванню однієї із зазначений функцій.Нижче приводиться коротка загальна характеристика екстравертного типу й опис екстравертногорозумового типу «4».Екстравертний тип
«Коли орієнтування на об’єкт і об’єктивнідані переважують до того, що найбільш часті й найголовніші рішення й учинки обумовленіне суб’єктивними поглядами, а об’єктивними відносинами, то говорять про екстравертнуустановку. Якщо це буває постійно, то говорять про тип. Коли хто-небудь так мислить,почуває й надходить, одним словом так живе, як це безпосередньо відповідає відносинамі їхнім вимогам, у гарному або поганому змісті, то він екстравертний. Інтерес іувага треба за об’єктивними подіями й насамперед за тими з них, які тісно його оточують.
Небезпека екстравертного полягає в тому, що вінвтягується в об’єкти й сам у них зовсім губиться. Прихожі звідси функціональні(нервові) або дійсні тілесні розлади мають компенсаторне значення, тому що вонипримушують суб’єкта до мимовільного самообмежування. Як мені здається, істерія найпоширенішийневроз екстравертного типу. Основна риса істеричного характеру — це постійно тенденціюбути цікавим і робити враження на навколишнім. Коррелатом до цього є сугестивність,що ввійшла в приказку, доступність впливу інших осіб. В екстравертного типу завждиє спокуса (мнимо) пожертвувати собою на користь об’єкта, асимілювати свій суб’єктіз об’єктом.
Установка несвідомого для дійсного доповнення свідомоїекстравертну установки має властивість інтровертного характеру. Ніж повніше свідомаекстравертна установка, тим більш інфантильна й несвідома установка. Грубий, сильнопереважаючий дитячий й граничить зі злочинницьким егоїзм іноді характеризує несвідомуустановку».Екстравертний розумовий тип
«Судження завжди припускає масштаб: для екстравертногосудження дійсним і визначальної є, головним чином, масштаб, узятий з об’єктивнихвідносин, байдуже, чи виражаються вони безпосередньо об’єктивним, почуттєво сприйманимфактом або об’єктивною ідеєю, тому що об’єктивна ідея є також щось зовні дане, узятеззовні, навіть коли вона схвалена суб’єктивно. Цей випадок спостерігається тоді,коли, наприклад, суб’єктивне переконання пояснюється аналітично з об’єктивних факторівабо як наслідок і висновок з об’єктивних ідей.
Коли мисленню належить перевага серед психологічнихфункцій, тобто коли індивідуум діє у своєму житті головним чином під керівництвомрозумового мислення, так що всі скільки-небудь важливі вчинки виходять із інтелектуальнообміркованих мотивів, принаймні, повинні відбуватися відповідно до цієї тенденції,- те йдеться про розумовий тип. Екстравертним розумовим типом буде людина, що маєпрагнення, — звичайно, лише в такому ступені, у якій він є чистим типом, — ставитивсі свої прояви життя в залежність від інтелектуальних висновків, наприкінці, завждиорієнтується на об’єктивно дане або на об’єктивні факти, або на загальновизнаніідеї. Людина цього типу надає не тільки самому собі, але й навколишній його, залежновід об’єктивної дійсності, її об’єктивно орієнтованій інтелектуальній формулі, щовирішує силу.
Якщо формула досить широка, то цей тип може гратинадмірно корисну для соціального життя роль реформатора, громадського обвинувачай очисника вдач або проповідника серйозних нововведень. Чим уже, однак формула,тим більше цей тип стає брюзгою, що мудрує й самовдоволеним критиком, що хотів бисебе й інших втиснути в яку-небудь схему. Цим дані два крайніх пункти, між якимирухається більшість цих типів.
У людини цього типу, насамперед, придушуються всіформи життя, що залежать від емоцій, наприклад, переживання, смак, схильність домистецтва, культивування дружби й т.д., — ірраціональні форми, як релігійний досвід,страсті й т.п., — часто знищуються до повної несвідомості.
Мислення екстравертного типу позитивно. Це значить- воно творить. Воно веде або до нових фактів, або до загального розуміння диспарантногодосвідченого матеріалу. Його судження в загальному синтетичні».
Дана типологія ставиться до групи психологічних.До складу психологічних характеристик типу включені фактично тільки два аспекти:спрямованість установки й переважна функція. Це, з одного боку, спрощує завданнявизначення типу, а з іншого боку — утрудняє віднесення конкретної людини до певноготипу через високу оцінку ступеня узагальненості виділених якостей. Ієрархічно виділенітільки істотні характеристики типу, що помітно збіднює опис розмаїтості його проявів.Градації виразності якостей, аж до максимальної, досить добре описані, що дозволяєуспішно діагностувати як яскраво виражені типи, так і змішані. Взаємозв’язок психологічниххарактеристик типу, описуються, в основному, у вигляді взаємин свідомих і несвідомихкомпонентів, що в деяких випадках приводить до подібності описів компенсацій несвідомогой проявів свідомості в різних типів, збігу ореолів протилежних типів, хоча в ціломуореоли представлені досить повно. Типи описуються на психологічному й соціальномурівнях, основні аспекти опису — субстанціональний, функціональний, кінетичний іеволюційний. У цілому типи К. Юнга збігаються з описами наукового психологічноготипу, хоча й недостатньо зручні для діагностичного використання.
тип темперамент кречмер психологія
Підхід Кречмера до визначення психологічних типівзаснований на встановленні залежності між будовою тіла (конституцією) і двома видамипсихічних розладів — циркулярним психозом і шизофренією, клінічні прояви яких єбазою для опису двох основних темпераментів — циклоїдного й шизоїдного. Шизоїднимтемпераментом володіють астеніки, більшість атлетиків і частина диспластиків, циклоїднимже — пикнгики, частина атлетиків і диспластиків. Слід зазначити, що саме поняття«темперамент» у Кречмера не визначене, але по суті використовується приописі характеру. Нижче приводиться коротка характеристика астенічного типу конституціїй пов’язаного з ним шизоїдного типу темпераменту.
«Виражаючись коротко, habitus чоловічого астенікапо загальному враженню полягає головним чином у слабкому росту в товщину при середнімзменшенні росту в довжину. Це слабкий розвиток поперечного розміру проходить черезвсі частини тіла — особу, шию, тулуб, кості, судинну систему — і через всі формитканин — шкіру, жирову тканину, м’язи, кості, судинну систему. Внаслідок цього середнявага тіла, а також його обсяг і ширина виявляються зниженими в порівнянні із середнімирозмірами чоловіка.
Ми маємо, отже, у важких випадках наступну загальнукартину: худої тонкої людини, що здається вище, ніж він насправді, з бідної сокамий кров’ю шкірою, з вузькими плечима, із сухими, що мають тонкі м’яза й тонкі кистіруками. Грудна клітка є довгою, вузькою й плоскою, на якій можна перерахувати ребра,з гострим реберним кутом живіт, руки й ноги тонкі й позбавлені жиру. Дуже різковиступає в чоловіків відставання ваги тіла від довжини його (50,5: 168,4) і обсягугрудей від обсягу стегон (84,1: 84,7).
Між психічним нахилом до шизофренії й будовою тілаастеніків, атлетиків і деяких диспластиків існує ясне біологічне споріднення. Будоватіла й психоз не стоять один з одним у прямому клінічному відношенні. Будова тілане є симптомом психозу, але будова тіла й психоз, тілесна функція й внутрішня хвороба,здорова особистість і спадковість є самі по собі частковими симптомами основноїконституції; хоча вони зв’язані між собою родинними взаєминами, але можуть бутиправильно зрозумілі лише по сукупності всіх факторів.
Шизоїдні люди мають поверхню й глибину. В’їдливо-грубаабо буркотливо-тупа, або м’якотіла-боязка — така ця поверхня. Не можна сказати,що вони почувають; іноді вони самі цього не знають або ж тільки невиразно відчувають,як кілька компонентів у розпливчастій формі одночасно проникають друг у друга, переплітаютьсяодин з одним і перебувають у містичних стосунках; або ж сам інтимне й саме вульгарнесполучається в них із цифрами або номерами. Але все, що вони почувають, чи банальністьце, похіть, низькість або казкові фантазії, — всі тільки для них одних, і ні длякого іншого.
Для шизоїдів характерне:
1) нетовариський, тихнув, серйозний (позбавленийгумору), дивак;
2) соромливий, боязкий, сентиментальний, нервовий,збуджений, друг книги й природи;
3) слухняний, добродушний, чесний, байдужий, тупий,дурний.
Шизоїдні люди або абсолютно нетовариські або товариськівибірково, у вузькому, замкнутому колі, або поверхнево-товариські без більше глибокогоконтакту з навколишнім світом.
Циклоїдні темпераменти рухаються між „швидко“і „повільно“, шизоїдні — між „тягуче“ і „рвучко“.циклоїдна крива темпераменту хвилеподібна.
Шизоїдні темпераменти розділяються на:
А) переважно гиперестетичні, куди входять:
чутливого, позбавленого афекту тип (препсихотический);
холодний тип аристократа;
патетичний тип ідеаліста;
Б) переважно холодні і тупі, куди входять:
тип холодного деспота (моральне божевілля);
гнівно-тупий тип.
Дана типологія ставиться до групи конституційний.Характеристики типів конституції, ієрархії й виразності якостей, що входять у них,описані повною мірою, на відміну від похідних від конституції психологічних якостей,які являють собою, по суті, ореоли описів клінічних проявів двох патологій, зв’язанихз будовою тіла досить опосередкованих і далеко не однозначно. Склад психологічниххарактеристик типів практично не визначений, підкреслюється лише провідна спрямованістьтипів. Ореоли опису типів у вигляді конкретних прикладів з певною часткою узагальненняпророблені найбільшою мірою й можуть становити самостійний інтерес. Опис здійснювавсяна двох рівнях — фізіологічні й психічному, провідні аспекти — атрибутивний, структурнийі екологічний. Хоча опис типів конституції й ореолів психологічних типів виконанов достатній мері, у цілому типологія Е. Кречмера не робить враження цілісного описуй область її діагностичного застосування недостатньо широка.
Методи визначення психологічних типів, застосовуваніпри побудові типологій можна розбити на дві соціальні групи: теоретичні й емпіричні.виділення типів теоретичним шляхом базується на певних концептуальних моделях, виходячиз яких спочатку формується загальний значеннєвий зміст типу й основні значення,а потім опис кожного типу наповнюється відповідним психологічним змістом і прикладамийого прояву. Початковим етапом такого формування найчастіше буває класифікація властивостейдосліджуваної характеристики людини, а одержувані типи є біполярними. Прикладамитаких типологій можуть служити типології К. Юнга, Р. Акоффа й Г. Айзека.
Що ж дає нам визначення наукового психологічноготипу як сукупності крайніх характеристик? Таке розуміння типу дозволяє представитипсихологічний статус будь-якої конкретної людини як результат перетинання властивостейзагальнолюдських типів. Відповідно, мірність типологічного простору заздрості відчисла виділюваних ознак, але виходячи із прагматичних міркувань щодо процедури оцінкий наявних емпіричних даних можна припустити, що найбільш зручним буде тривимірнийтипологічний простір, що складається із шести біполярних ознак. Графічним поданнямпсихологічного статусу конкретної людини буде, у такому випадку, певна крапка абообласть у тривимірній системі координат, а психологічний зміст статусу буде визначатисявідстанню від крайніх крапок відповідних осей, що виражають характеристики типів.
Виділення типів емпіричним шляхом засновано наданих спостережень, як правило клінічних, або аналізі літературних джерел. При цьомупошук спрямований на знаходження яскравих, характерних явищ, властивих певній групілюдей, які й становлять основу опису типу. Кількість типів у цьому випадку можебути довільною і залежить, по суті, від спостережливості й переваг дослідника.
Література
1. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем.- М., 1977
2. Вудвортс Р., Шлосберг Г. Психофізика. — К., 2003
3. Ганзен.В.А., Головей Л.А. Досвід системного опису індивідуальності.- К., 2005
4. Гельгорн Е. Регулярні функції автономної нервової системи.Їхнє призначення для фізіології, психології й нейрон психіатрії. — К., 2004
5. Зинченко П.И., Невельський П.Б. Система „людинаі автомат“. — К., 2006