Адаптація дітей до життя в суспільстві заняття І. Ознайомлення з інформаційними повідомленнями

АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙДО ЖИТТЯ В СУСПІЛЬСТВІЗАНЯТТЯ І. ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ІНФОРМАЦІЙНИМИ ПОВІДОМЛЕННЯМИ.1. Поняття «адаптація» – одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища. Адаптація – одне з центральних понять біології. Механізми адаптації підвищують стійкість організму до перепадів температури, до нестачі кисню, змін тиску й інших несприятливих впливів середовища. Термін «адаптація» широко використовується як теоретичне поняття в психології. Адаптація – динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку, продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм – середовище виникають значні зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, який дає змогу досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій. Адаптаційний процес торкається всіх рівнів організму: від молекулярної до психічної регуляції діяльності. У цьому процесі психічна адаптація відіграє важливу роль. Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб. Адекватна форма поведінки при задоволенні потреби – це така форма поведінки, що не перешкоджає можливості задоволення іншої основної потреби.2. ^ ОСОБЛИВОСТІ ТЕМПЕРАМЕНТУ – ОСНОВА АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ Темперамент означає індивідуальні особливості дітей в їхній реакції на різноманітні подразники та досвід; індивідуальні відмінності у виконанні рутинних щоденних видів діяльності: прийманні їжі, сну, дослідженні предметів тощо. Темперамент передбачає генетичні відмінності серед дітей. Сангвініки. Сангвініків можна охарактеризувати трьома ознаками: сильні, урівноважені, рухливі. Сангвініки легко пристосовуються до нових людей, нового середовища, нових потреб. Емоційні, контактні, життєрадісні, з живою мімікою. У них переважає веселий настрій. Вони довірливі, з ними приємно спілкуватися. Їхня увага нестабільна, вони уникають труднощів, з прийняттям рішень поспішають. Ці люди дуже енергійні. Довго працюють без утоми. Але за тих умов, коли робота їх цікавить. Якщо вона не дуже захоплює, можуть покинути все, не довівши до кінця. До критики ставляться спокійно. Із задоволенням беруться за нову справу, відзначаються винахідливістю. Швидко реагують на навколишні події. Байдуже ставляться до нового. Товариські. Легко переборюють труднощі й допомагають їх долати іншим. Можуть бути лідерами. Добре стримують вияви своїх почуттів. Їх легко дисциплінувати. Толерантні, контактні. У колективі почуваються впевнено. Найбільше пристосовані до життя, оскільки сильніші, урівноваженіші, енергійніші, легко впорюються із завданнями, які потребують кмітливості. Діти-сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти в них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця розпочату справу, виясняти суть кожного питання. Холерики – сильні, неврівноважені, рухливі. Це люди з великим життєвим тонусом, великою активністю, енергійністю, непосидючістю. Вони нестримані, нетерплячі, запальні. У них є така особливість, якої немає в інших: з’являтись у потрібний момент. Вони відчувають не лише свій біль, а й біль тих, хто поряд. Байдужими ніколи не бувають. Вони швидко рухаються й швидко розмовляють, вони розкуті, завжди живуть за програмою максимум. Їхня поведінка неврівноважена. Потреба уві сні мала, однак завжди бадьорі. Вони легко збуджуються й довго заспокоюються. Холерики – дуже компанійські люди, бойові, завзяті, але задиркуваті, запальні, правда швидко відходять і потім страждають. Вони мало роздумують і відразу діють. Швидко включаються в дію й переключаються на іншу діяльність. Відверто вступають в суперечки, бувають агресивними. Їм важко приборкувати свої бажання, не можуть чекати. Холерики не пристосовуються до середовища, а намагаються пристосувати середовище, оточуючих до себе. Для холериків характерне бажання виділитись із колективу, стати лідером. У них виразна міміка й пантоміміка. При поразках – схильні до агресії.Терпіння слабке. Значно переоцінюють свої здібності. У роботі з холеричними дітьми потрібно уникати різких емоційних реакцій, спрямованих безпосередньо на учня. Краще впливати на холерика опосередковано, через колектив. Зайнятість корисною справою може спрямувати холерика на розвиток позитивних якостей особистості, відверне негативні впливи. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях. Їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, упертість, пустотливість, задеркуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною биття посуду, бійок з однолітками, травм тощо. Холерика потрібно вчити ввічливості, умінню стримувати емоції. Використовуючи цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, сумлінність, ретельність і точність у виконанні завдань. Копітка виховна робота з холериками в дошкільному віці дасть їм змогу легше адаптуватися до потреб школи і підготує до засвоєння навчального матеріалу. Застосування фізичних покарань, крику до холерика неефективні. Якщо холерик неякісно виконав роботу, треба не сварити чи карати його, а пояснити, чому так не можна і вимагати повторного сумлінного виконання. Щоб холерики, швидко закінчивши роботу, не заважали на уроці іншим учням, учителеві необхідно завжди мати для них кілька цікавих додаткових завдань, але пропонувати ці завдання можна тільки у разі якісного виконання дитиною основної роботи. Перебування двох холериків за однією партою можливе, але не завжди доцільне. Флегматики – сильні, урівноваженні, інертні, пасивні. Непроникливі, нерозгадані. Нелегкі на підйом, нерішучі, недовірливі, пасивні. Вони сповідують філософію людей: «Тихіше їдеш – далі будеш». Вони очікують. До виконання завдання флегматиків слід не лише заохочувати, а й готувати заздалегідь, повторивши не один раз. Їхньою діяльністю слід керувати, а не підганяти. Вони ретельно обдумують і планують свої дії. Рішення планують послідовно і невідступно. Мало емоційні, почуття виражають слабко, їх нелегко розсмішити, розгнівати, міміка одноманітна, мовлення невиразне. Флегматики наполегливі в роботі, розпочате доводять до кінця, проте надто повільно, чим дратують оточуючих. До критики ставляться байдуже. Працьовиті. Винахідливістю не відзначаються, однак утілюють в життя ідеї інших. Вони терплячі, наполегливі у досягненні мети, стійкі у прагненнях і настроях. Нелегко сходяться з новими людьми, повільно пристосовуються до нового оточення. У стосунках із людьми виявляють постійність, відданість. У стосунках із людьми врівноважені, у міру товариські, уникають пустої балаканини й неділових контактів. У роботі з флегматиком доцільно стимулювати вияв щирих почуттів. Потрібно довіряти такому учню, давати можливість реалізувати себе у справі, посильній допомозі іншим. Правильний підхід до виховання дитини-флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного, духовного й інтелектуального розвитку. Почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю, вони болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, бояться і не люблять змін, нестабільності. Під час спілкування з флегматиками потрібно зважувати кожне слово, кожну дію, намагатися створити повну довіру в стосунках, щоб дитина не замикалася у собі. Дорослим доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб допомогти флегматикові увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів. Від флегматиків не можна вимагати миттєвої відповіді на запитання, швидкого переключення на інший вид діяльності. Таким дітям доцільно задавати удвічі-утричі менші за обсягом домашні завдання, вимагаючи їх якісного виконання. Меланхоліки – дуже чутливі люди, друзі книги й природи, мрійливі, мляві, замкнені, песимістичні. Настрій дещо пригнічений, бо переважають гальмівні процеси. Вони дуже чутливі й вразливі. Довго пам’ятають образи, навіть невеликі неприємності виводять їх із рівноваги, можуть викликати сльози, при невдачі – пригнічені й розгублені. Завжди серйозні, а почуття свободи, розкутості й приємної веселості майже ніколи на відчуваються. Вони невпевнені в собі. У них повільна зміна почуттів і контролю, повільні рухи, мовлення, одноманітна міміка. Перед труднощами розгублюються, терпіння дуже слабке, адаптація важка, недооцінюють свої здібності, недовірливі. Важко засвоюють точний розпорядок життя, колектив їх стомлює. Активність низька, не здатні витримувати сильне нервове напруження. Вони швидко втомлюються. Рідко користуються допомогою товаришів. Легко пристосовуються лише до вузького середовища. У доброму колективі здатні виявляти наполегливість, завзятість. Уважні до людей, тактовні. Нездатні відстоювати свої погляди, скромні, не самостійні, залежні. У них надзвичайно розвинена уява. Ці люди – індивідуалісти. Мають свій, часто оригінальний погляд. Відзначаються надзвичайною точністю й скрупульозністю в діяльності. Таким дітям в навчанні слід приділяти увагу, турботу й доброту. Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння почуттів дитини. Слід тактовно, глибоко і зацікавлено проникати в духовний світ дитини, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння душевного стану. Виховувати волю меланхоліка, наполегливість і почуття власної цінності в колективі, заохочувати його заняття в гуртках, секціях з урахуванням його намірів, звичок, труднощів. Нову інформацію меланхоліки здатні засвоювати швидко чи повільно – залежно від обставин. У спокійній, доброзичливій атмосфері нові відомості засвоюються ними швидко й надовго. Тому створення сприятливих умов навчання і виховання дитини – основна проблема в роботі з меланхоліком.^ ОПИТУВАЛЬНИК Г. АЙЗЕНКА В АДАПТАЦІЇ О.ШМЕЛЬОВАІнструкція: дай відповіді на питання „так” чи „ні”, працюй швидко! Час заповнення опитувальника не враховується. Чи часто ти прагнеш до нових відчуттів? Чи відчуваєш ти, що потребуєш друзів, які зрозуміють тебе і схвалюватимуть твої вчинки? Чи вважаєш ти себе безтурботною людиною? Чи важко тобі відмовитись від своїх намірів? Перед тим, як діяти,ти спокійно обмірковуєш свої справи чи ні? Чи завжди ти виконуєш свої обіцянки, навіть тоді, коли це тобі не вигідно? Чи часто в тебе трапляється зниження або підвищення настрою? Чи швидко ти говориш та дієш? Чи виникало в тебе коли небудь почуття невдоволеності собою, хоча не було для цього серйозної підстави? Чи правда, що задля виграшу ти зробиш усе? Чи бентежишся ти, знайомлячись з симпатичною людиною протилежної статі? Чи буває так, що, розгнівавшись, ти втрачаєш рівновагу? Чи часто ти дієш спонтанно під впливом моменту? Чи часто тебе хвилює думка про те, що не слід було говорити або робити щось? Чи привабливіше для тебе читання книжок, ніж спілкування з людьми? Чи правда, що тебе легко роздратувати? Чи подобається тобі часто бувати в компаніях? Чи бувають у тебе інколи такі думки, про які не можна казати іншим людям? Чи буває так, що інколи ти такий захоплений бажанням, що „усе горить у руках”, а інколи відчуваєш сильну млявість? Чи бажаєш ти обмежити коло своїх знайомств найближчими друзями? Чи мрійник ти? Коли на тебе кричать, ти відповідаєш так само? Чи часто в тебе виникає почуття провини? Чи всі твої вчинки добрі й бажані? Чи здатен ти звільнити свої почуття, щоб веселитися у компанії? Чи можна сказати, що нерви твої часто сильно напружені? Чи вважають тебе людиною жвавою та веселою? Після того, як справу зроблено, чи часто ти повертаєшся до неї подумки та вважаєш, що її можна було б зробити краще? Чи правда, що ти мовчазний та стриманий на людях? Чи буває так, що ти передаєш чутки? Чи буває так, що багато різних думок заважає тобі спати? Чи правда, що тобі легше та приємніше прочитати про щось цікаве у книжці, хоча спитати про це у друзів було б швидше? Чи буває в тебе сильне серцебиття? Чи подобається тобі робота, яка потребує пильної уваги? Чи бувають у тебе здригання у тілі? Чи правда, що ти говориш про знайомих лише приємне, навіть тоді, коли вони не дізнаються про це? Чи правда, що тобі неприємно бувати в таких компаніях, де насміхаються один над одним? Чи правда, що ти дратівливий? Чи подобається тобі робота, яка потребує швидкої дії? Чи правда, що тебе не залишають у спокої думки про різні неприємності, які могли б трапитися, але не трапилися? Чи правда, що ти спокійно рухаєшся? Чи спізнювався ти коли небудь на побачення або до школи? Чи часто тобі сняться жахи? Чи правда, що тобі подобається розмовляти, спілкуватися з незнайомими людьми? Чи хвилюють тебе які небудь хвороби? Чи засмутився б ти, коли б довго не зміг бачити своїх друзів? Чи вважаєш ти себе знервованою людиною? Чи є в тебе такі знайомі, що тобі зовсім не подобаються? Чи впливає на тебе критика твоїх власних недоліків або недоліків у навчанні? Чи вважаєш ти себе впевненою у собі людиною? Чи важко тобі дістати задоволення від заходів у яких багато учасників? Чи відчуваєш ти, що гірший за інших? Чи зміг би ти звеселити нудьгуючу компанію? Чи буває так, що ти говориш про речі, на яких не розумієшся? Чи хвилюєшся ти про своє здоров′я? Чи подобається тобі кепкувати над іншими? Чи страждаєш ти від безсоння?Обробка результатів. Спочатку обробляються результати за шкалою „Відвертість”. Сюди належать відповіді „так” на запитання № 6, 24, 36 та відповіді „ні” на питання № 12,18, 30, 42, 48, 54. За кожну відповідь, що збігається з ключем, нараховується 1 бал. До шкали „Екстраверсія” належать відповіді „так” на питання № 1, 3, 8, 10,13,17, 22, 25, 27, 39, 44, 46, 49, 53, 56 та відповіді „ні” на питання № 5, 15, 20, 29, 32, 34, 37,41,51. До шкали „Нейротизм” належать відповіді „так” на питання № 2,4,7, 9, 11, 14, 16, 19,21,23,26, 28, 31, 33, 35,38, 40, 43, 45, 47, 50,52, 55, 57. Результати за шкалами „екстраверсія” і „нейротизм” співвідносяться зі шкалами стандартизації та відкладаються на графіку. Збіг характеристик за цими двома шкалами вкаже тип темпераменту. Інтерпретація результатів. За шкалою „Відвертість” визначається відвертість піддослідного під час відповідей на питання тесту. Відвертість піддослідного під час відповідей на запитання тесту. Відвертість як риса особистості тут не визначається. 0-3 бали – відвертість повна 4-6 балів – відвертість ситуативна 7-9 балів – відсутність відвертості За шкалою „Екстраверсія” результати інтерпретуються так: 0-2 бали – повний інтроверт 3-6 балів – інтроверт 7-10 балів – потенційний інтроверт 11 – 14 балів– амбіверт 15-18 балів – потенційний екстраверт 19-22 бали – екстраверт 23-24 бали – повний екстраверт За шкалою „Нейротизм” результати інтерпретуються так: 0-2 бали суперконкордант 3-6 балів конкордант 7-10 балів потенційний конкордант 11-14 балів нормостенік 15-18 балів потенційний дискордант 19-22 бали дискордант 23-24 бали супердискордант^ 3. ГІПЕРАКТИВНІ ДІТИДо гіперактивності відносять неуважність, відволікання, імпульсивність, підвищену рухову активність. Часто гіперактивність супроводжується проблемами у взаєминах з навколишніми, труднощами в навчанні, низькою самооцінкою. При цьому рівень інтелектуального розвитку в дітей не залежить від ступеня гіперактивносиі і може перевищувати показники вікової норми. Перші прояви гіперактивності спостерігаються у віці до 7 років і частіше зустрічаються у хлопчиків, ніж у дівчаток. Підхід до адаптації такої дитини в колективі повинен бути комплексним. Така дитина не може поводитися так, як вимагають дорослі, і не тому, що не хоче, а тому, що її фізіологічні можливості не дозволяють їй зробити це. Такій дитині важко довгий час сидіти нерухомо, не вертітися, на розмовляти. Постійні окрики, зауваження, погрози покарання не поліпшують її поведінку, а часом навіть стають джерелами нових конфліктів. Крім того, такі форми впливу можуть сприяти формуванню в дитини негативних рис характеру. Домогтися того, щоб гіперактивна дитина стала слухняною і поступливою, ще не вдавалося нікому, а навчитися жити у світі і співробітничати з ним – цілком посильна задача. Вчителі повинні пам’ятати, що гіперактивній дитині легше працювати на початку дня, ніж увечері, а також на початку уроку, а не наприкінці. Навантаження дитини повинне відповідати її можливостям. У процесі навчання гіперактивній дитині дуже важко одночасно виконувати завдання і стежити за акуратністю. Тому на початку роботи педагог може понизити вимогливість до акуратності. Це дозволить сформувати почуття успіху. Система заохочень і покарань повинна бути досить гнучкою, але послідовною. Потрібно враховувати особливості гіперактивної дитини: вона не вміє довго чекати, тому заохочення повинні носити моментальний характер.^ КРИТЕРІЇ ГІПЕРАКТИВНОСТІ (схема спостереження за дитиною) Дефіцит активної уваги Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу. Не слухає, коли до неї звертаються. З великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не закінчує його. Зазнає труднощів у самоорганізації. Часто втрачає речі. Уникає складних і потребуючих розумових зусиль завдань. Часто буває забудькувата. Рухове розгальмування Постійно крутиться. Виявляє ознаки занепокоєння (тарабанить пальцями, рухається в кріслі, бігає, забирається будь –куди) Спить набагато менше, ніж інші діти, навіть у дитинстві) Дуже балакуча. Імпульсивність Починає відповідати, не дослухавши питання. Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває. Погано зосереджує увагу. Не може чекати винагороди ( якщо між дією і винегородою є пауза) Не може контролювати свої дії. Поведінка слабокерована. При виконанні завдань поводиться по –різному і показує дуже різні результати. Якщо у віці 7 років виявляється хоча б 6 з перерахованих ознак, педагог може припустити ( але не поставити діагноз), що дитина, за якою він спостерігає, гіперактивна.4. ^ АГРЕСИВНІ ДІТИАгресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей в суспільстві, що наносить шкоду об’єктам нападу, що приносить фізичний і моральний збиток людям чи викликає в них психологічний дискомфорт. Причини виникнення агресії у дітей можуть бути найрізноманітнішими. Цьому сприяють деякі соматичні захворювання чи захворювання головного мозку, величезну роль грає виховання в родині, причому з перших днів життя дитини. Агресивна дитина нападає на інших дітей, відбирає і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази. Однак агресивна дитина має потребу в ніжності і допомозі дорослих, тому що її агресія – це, насамперед, відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї. Робота вчителів з даною категорією дітей повинна проводитися в трьох напрямках: Робота з гнівом. Навчання агресивних дітей прийнятним способам вираження гніву. Навчання дітей навичкам розпізнавання і контролю, умінню володіти собою в ситуаціях, що провокують вибухи гніву. Формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання.^ КРИТЕРІЇ АГРЕСИВНОСТІ У ДИТИНИ (схема спостереження за дитиною) Дитина: часто втрачає контроль над собою часто сперечається, лається з дорослими часто відмовляється виконувати правила часто спеціально дратує людей часто звинувачує інших у своїх помилках часто сердиться і відмовляється зробити що –небудь часто заздрісна, мстива чуттєва, дуже швидко реагує на різні дії навколишніх (дітей і дорослих), що нерідко дратують її. Припустити, що дитина агресивна, можна лише в тому випадку, якщо протягом шести місяців у її поведінці виявилися хоча б 4 з 8 перерахованих ознак.^ КРИТЕРІЇ АГРЕСИВНОСТІ В ДИТИНИ (АНКЕТА) часом здається, що в неї вселився злий дух. вона не може промовчати, коли чимось незадоволена. коли хтось заподіє їй зло, вона обов′язково намагається відплатити тим же. іноді їй без усілякої причини хочеться вилаятися. буває, що вона із задоволенням ламає речі, щось розбиває, потрошить. іноді вона так наполягає на чомусь, що інші втрачають терпіння. вона не проти того, щоб дражнити тварин. сперечатися з нею марно. дуже сердиться, коли їй здається, що з неї хтось жартує. іноді в неї спалахує бажання зробити щось погане, що шокує навколишніх. у відповідь на звичайні розпорядження прагне зробити все навпаки. часто не за віком буркотлива. сприймає себе як самостійну і рішучу. любить бути першою, командувати, підкоряти собі інших. невдачі викликають у неї сильне роздратування, бажання знайти винуватців. легко свариться, вступає в бійку. намагається спілкуватися з молодшими і фізично більш слабкими. у неї нерідкі приступи похмурої дратівливості. не рахується з однолітками, не ділиться, не уступає. упевнена, що будь яке завдання виконає краще за всіх. Позитивна відповідь на кожне запропоноване твердження оцінюється в1 бал. Висока агресивність – 15-20 балів Середня агресивність – 7-14 балів Низька агресивність – 1-6 балів^ ПРАВИЛА РОБОТИ З АГРЕСИВНИМИ ДІТЬМИ бути уважним до потреб дитини. демонструвати модель неагресивної поведінки бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки покарання не повинні принижувати дитину навчати прийнятним способам вираження гніву давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустраційної події навчати розпізнаванню власного емоційного стану і стану оточуючих людей розвивати здатність до емпатії розширювати поведінковий репертуар дитини відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях учити брати відповідальність на себе.^ 5. ТРИВОЖНІ ДІТИТривожність – індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й у таких, котрі до цього не призводять. Тривожних дітей відрізняє надмірне занепокоєння, причому вони бояться не самої події, а її передчуття. Часто вони очікують найгіршого, почувають себе безпомічними, побоюються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них високі вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Робота з тривожною дитиною пов’язана з значними труднощами і., як правило, забирає багато часу. Фахівці рекомендують проводити роботу з тривожними дітьми в трьох напрямках: Підвищення самооцінки. Навчання дитини умінню керувати собою в конкретних, найбільш хвилюючих її ситуаціях. Зняття м’язової напруги.^ КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ В ДИТИНИ 1.Постійне занепокоєння. 2. Труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому – небудь 3. М′язова напруга (обличчя, шия) 4. Дратівливість 5. Порушення сну Можна припустити, що дитина тривожна, якщо хоча б один критерій з перерахованих вище, постійно проявляється в поведінці дитини.^ ОЗНАКИ ТРИВОЖНОСТІ Тривожна дитина: Не може довго працювати, не утомлюючись. Їй важко зосередитися на чому – небудь. Будь – яке завдання викликає зайве занепокоєння. Під час виконання завдань дуже напружена, скована. Часто говорить про напружені ситуації. Бентежиться частіше за інших. Як правило, червоніє в незнайомій обстановці. Скаржиться, що їй сняться страшні сни. Руки в неї звичайно холодні і вологі. У неї нерідко буває розлад роботи шлунку. Сильно пітніє, коли хвилюється. Не має гарного апетиту. Спить неспокійно, погано засинає. Полохлива, багато що викликає в неї страх. Звичайно неспокійна, легко засмучується. Часто не може стримати сльози. Погано переносить чекання. Не любить братися за нове діло. Не упевнена у собі, у своїх силах. Боїться стикатися з труднощами. Підсумовуйте кількість „плюсів”, щоб одержати загальний бал тривожності. Висока тривожність – 15-20 балів Середня тривожність – 7-14 балів Низька тривожність – 1-6 балів 6. ^ АУТИЧНІ ДІТИАутизм – означає крайні форми порушення контактів, відхід від реальності у світ власних переживань. Причини виникнення аутизму до кінця не досліджені. Більшість авторів відносять до них порушення внутрішньоутробного розвитку і хвороби раннього дитинства, що виснажують дитину. В аутичних дітей частіше спостерігаються мозкові дисфункції і порушення біохімічного обігу. Аутизм нерідко поєднується з іншими психічними розладами. Без своєчасної діагностики і медико-педагогічної допомоги такі діти стають не навченими і не пристосованими до життя взагалі. В арсеналі педагогів, на жаль, немає спеціальних розробок по виявленню аутичних дітей, то кращим помічником у такій роботі буде особистий досвід спілкування з дітьми, терпіння й уміння спостерігати. Головна задача педагога – втягнути дитину в індивідуальну і спільну діяльність. З цією метою потрібно застосовувати в роботі з нею якнайбільше різноманітних форм взаємодії, збагачуючи її емоційний та інтелектуальний досвід.^ ПРАВИЛА РОБОТИ З АУТИЧНИМИ ДІТЬМИ Приймати дитину такою, якою вона є. Виходити з інтересів дитини. Дотримуватися визначеного режиму і ритму життя дитини. Дотримуватися щоденних ритуалів (вони забезпечують безпеку дитини) Навчитися уловлювати найменші вербальні і невербальні сигнали дитини, що свідчать проїї дискомфорт. Частіше бути присутнім у групі чи класі де займається дитина. Якнайчастіше розмовляти з дитиною. Забезпечити комфортну обстановку для спілкування і навчання дитини. Терпляче пояснювати дитині зміст її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію ( схеми, карти і т.д. ) Уникати перевтоми дитини.^ 7. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯПроблеми сімейного виховання завжди привертали увагу педагогічної науки, адже сім’я – один із найважливіших виховних інститутів, значення якого для особистості важко переоцінити. Сьогодні сім’я переживає серйозні труднощі, що значною мірою зумовлено кризовими явищами, притаманними українському суспільству в цілому, що негативно позначаються на внутрішньо сімейній атмосфері, знижують дієвість виховної функції сім’ї, вносять далеко не завжди педагогічно виправдані зміни в її зміст, призводять до того, що сімейне виховання стає об’єктом критики з боку держави, яка вимагає підвищення відповідальності батьків за виховання дітей. Розвиток особистості у сім’ї відбувається як органічний процес, усі складові якого тісно пов’язані між собою, перебувають у постійному взаємозв’язку та взаємодії. І сімейне виховання розглядається як діяльне спілкування у системі „батьки-діти” та їх співробітництво у контактах один з одним. За таких умов формування особистості дитини відбувається шляхом її самодіяльності через педагогічні впливи з боку дорослих членів сім’ї, що діють на неї. Тонкого уміння, постійного самовдосконалення вимагає і складний процес виховання дітей, коли дорослий разом із дитиною начебто заново освоює світ, пізнає оточуючих. Нетворчий підхід до цієї складної і досить важливої справи, невміння, а іноді й небажання вникнути у потреби дітей породжує добре відому проблему поколінь, а іноді обертається значними втратами для обох сторін. В сучасних умовах необхідно шукати такі педагогічно зумовлені підходи до розв’язання проблеми сімейного виховання, які забезпечували б орієнтацію батьків на дитину як на особистість, надавали б можливості для її гармонійного розвитку, враховуючи при цьому індивідуальні особливості. У сім’ї відбувається процес соціалізації дитини, що передбачає різнобічне пізнання маленькою людиною оточуючої соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної і колективної праці, прилучення до національної і вселюдської культури. Сімейне виховання засновується на емоційному, інтимному характері відносин, виявляється в глибокій кровній любові батьків до дітей і дітей до батьків. Байдужість батьків, які не задовольняють прагнення дитини до спілкування, до спільної емоційно забарвленої і значущої діяльності, призводить до затримки соціального розвитку особистості, тобто гальмуванню засвоєння нею норм, правил, звичок, соціальної поведінки і навіть до формування її асоціального характеру. Це зумовлено тим, що внутрішньо сімейні взаємини виступають для дитини першим специфічним зразком суспільних відносин, до яких вона залучається вже з перших днів появи на світ, і які мають значний вплив на формування загальної моделі її життя в майбутньому. Загальновизнано, що сім’я володіє значним природним потенціалом щодо виховання. Це певною мірою зумовлено наявністю можливостей спиратися на виховну силу традицій, інтенсивністю або „циклічністю” повторення „виховних ситуацій”, плеканням сімейних цінностей. Саме родина покликана розкрити дитині простір людських особистісних почуттів: співпереживання, співучасті, пошанності, допомоги, підтримки, любові, відданості, працьовитості. Лише у родині індивід народжується, зростає, соціалізується, гуманізується і стає культурним членом людського співтовариства. У родині закладаються гуманістичні основи особистості, її моральні чесноти. Тут зберігається і пошановується рідна мова, свобода, подружня вірність і любов, знання роду, збереження його честі, взаємини між рідними, родичами, піклування про дітей і старших, родинна побутова культура, гостинність, культ предків, родинне звичаєве право, демократизм стосунків, розвиток самостійності та ініціативи. У більшій мірі, ніж звичайна сім’я, розлучена сім’я виступає як „постачальник” педагогічно запущених дітей. Коли одна мати або батько виховують дитину, необхідно: свій вільний час проводити з дитиною, наблизити її до себе без моралізації, без погрожувань і покарань; привчити дитину допомагати у веденні домашнього господарства, вимагати від неї самостійності; не піддаватися спокусі забезпечити дитину всім тим, що мають інші діти; дитина повинна привчитися обмежити свої потреби; ніколи не дорікати дитині тим, що мати (батько) жертвують собою заради неї; не нагадувати дитині про те, що вона живе без батька (матері); постійне нагадування про це може сформувати у неї почуття неповноцінності; організувати своє життя і життя дитини так, щоб сім’я жила повноцінно.^ ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ІЗ РОЗЛУЧЕНИХ СІМЕЙПроблема розлучення сім’ї внаслідок багатьох причин набула значного поширення. У цьому аспекті найбільшою втратою такої сім’ї вважається деструкція її виховної функції. Адже, крім особистої драми, розчарувань і невдач двох людей, тягар розлучення батьків лягає на душу і серце, а часто і матеріальну забезпеченість дітей, і тоді психологія і духовний світ, ціннісні орієнтації у ставленні до дітей формуються у несприятливих психолого-педагогічних умовах. У розлученій сім’ї спостерігається стан психічної тривоги і дестабілізації усіх її членів, порушується почуття психічної рівноваги, між дорослими часто виникають гострі конфронтації, які ускладнюють процес виховання дітей. Особливо ускладнюється цей процес у період вступу дітей у підлітковий вік, коли різко загострюється їх реакція на всі події, що відбуваються в сім’ї, у результаті цього підвищується ймовірність асоціальної протизаконної поведінки. В умовах конфліктної сім’ї дитина набуває негативного досвіду спілкування. Вона бачить, відчуває ворожі, недружелюбні взаємовідносини між батьками і перестає вірити у можливість існування дружніх і ніжних стосунків між людьми. Якщо сім’я стає полем боротьби інтересів і потреб подружжя, то все відбивається на дитині, так чи інакше завдаючи їй психологічних травм, які, без сумніву, відобразяться в її характері тоді, коли стане дорослою. У дитини може виникнути почуття відчуженості, але ще гірше того у неї може не з’явитися почуття любові до людей, не проявиться істинне почуття любові до своїх близьких. Частим наслідком розлучення є зміна ставлення дитини до матері, якщо вона залишається з нею жити. Інколи в неї виникає почуття жалю і ніжності до неї, іноді вона звинувачує маму в тому, що батько їх залишив, тим більше, якщо в ньому вона бачила і цінувала такі якості, які мама або не хотіла, або не могла помітити, або дитина не зауважувала чи не знала тих сторін батькового характеру, в яких розчарувалася мама. Унаслідок чого вона починає критично ставитися до неї, нерідко проявляє грубість, у стосунках віддаляється від неї і практично втрачає для себе і матір. Відчуженість у стосунках виникає і тоді, коли мати, знервована своїм горем і новими додатковими турботами, не знаходить достатньо часу для спілкування з д