Класичний приватний університет
АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ВЧЕНИХ ДОРАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ
Гудима Аліна Вікторівна
гр. МП-110
м. Запоріжжя
Адміністративне право є однією з найдавніших і фундаментальних галузей правової системи. Воно мало і має велике суспільне значення для життєзабезпечення і регулювання відносин, що складаються в суспільстві.
Сучасні умови сприяють обумовленості державного управління з постановкою основного завдання — забезпечення узгодженої, упорядкованої діяльності всіх складових частин механізму виконавчої влади.
У своїй сукупності механізм виконавчої влади становить державну адміністрацію з повноваженнями реалізації своїх прав у масштабах Росії.
Органи виконавчої влади адмініструють, тобто керують економікою, соціально-культурної та адміністративно-політичною сферами життя суспільства, забезпечують практичну реалізацію законодавчих актів. Природно, що їх діяльність носить адміністративний (управлінський, виконавчий, позасудовий) характер.
Сам термін «адміністративне» походить від латинського слова «administration» і означає керувати, управляти.
Управління найчастіше впливає на сам процес життєвого буття, зачіпаючи всі сфери і механізми суспільства. Регулятором всіх відносин виникають у сфері управління є адміністративне право. Воно покликане регулювати суспільні відносини, які виникають у сфері державного управління.
Адміністративне право, право внутріорганізаційного характеру, постійно підсилює свою соціальну значимість.
Чинне в Російській Федерації адміністративне законодавство являє собою безмежне збори правових норм, розкиданих у різних актах, які у політичному співвідношенні просто неозорі. [1. c.76]
Таку інтерпретацію розвитку адміністративного законодавства можна віднести не тільки до пострадянського часу, але й до всієї її історії. Великий обсяг історико-правового матеріалу, що лежить в області адміністративного законодавства, вимагає його вивчення. Актуальність історико-правового дослідження розвитку адміністративного права виникає не тільки з його зовнішнього кількісного обсягу. Завданням першочергової ваги є послідовне системне вивчення внутрішнього розвитку форм управління, організації системи державного управління, розвиток норм, поняття і в цілому науки адміністративного права.
Актуальність історико-правового аналізу адміністративного права полягає ще й у тому, що сучасні російські навчальні програми та навчальна юридична література практично не містить навіть одного параграфа, присвяченого історії адміністративного права. У рідкісних виданнях історію розвитку адміністративного законодавства розглядають з жовтня 1917 року.
Подібний підхід суперечить загальноісторичному шляху розвитку російської державності і не відповідає сучасному уявленню і рівнем відомості в даному питанні. Включення в навчальні курси сучасного адміністративного права вивчення історії предмета даної науки заповнить створені прогалини і дозволить повніше уявити шляхи історичного розвитку, виробити всебічний підхід до діючого адміністративного законодавства в Росії.
Деякі висновки, що містяться у монографії, носять дискусійний характер, і водночас цей аспект сприяє формуванню найбільш об’єктивних наукових уявлень про сутність поняття історії розвитку науки адміністративного права та сучасного тлумачення фактів, а також окремих проблем цієї науки.
У науковій історично — правовій літературі дуже мало досліджень, що стосуються даної теми. Окремі сторони питання виявилися освітленими лише в науці історії держави і права, де вони традиційно розглядаються для кожної історичної епохи та періоду розвитку держави і права відокремлено.
Серед наукових досліджень, що торкнулися деякі питання теми, слід назвати праці видатних російських істориків, таких як М. М. Карамзін, В. М. Татищев, М. М. Щербатов, С. М. Соловйов та інші. У своїх працях вони торкнулися лише зовнішньої сторони розвитку державного розвитку державного управління, намітивши загальний історичний розвиток завдань і форм управління. Крім того, у XVIII столітті твори Волинського, Татіщева, Посошкова, Абрамова, що зачіпають справи внутрішнього управління (хліборобство, паспорти, перепису, народна освіта тощо), були надбанням вузького кола науковців і широкого обговорення їх дослідження не отримали.
Наукова юридична література в Росії набуває широкого поширення в XIX столітті. До числа перших російських юристів слід віднести С. Є. Десницький і 3. А. Горюшкіна.
С. Є. Десницький був першим російським професором права і вперше став читати лекції російською мовою. Він заклав основи вивчення російського законодавства (законознавства). У цьому відношенні особливий інтерес представляють дві методологічні роботи С. Є. Десницький. [2. c.163]
У цих роботах вперше була підкреслена величезна значущість вивчення права з застосуванням порівняльно-історичних даних як методу. Знайшли найбільш повно відображення погляди ідеологів Просвітництва, які вважають, що мета держави — досягнення найбільшої кількості благ найбільшим числом людей. Кращою формою організації влади С. Є. Десницький вважав конституційну монархію. Засвоївши досягнення юриспруденції Англії і Франції, він привніс їх політико-юридичну концепцію й у питання державного управління. [3]
У стінах московського університету з 1786 року, на запрошення його директора Фонвізіна, став викладати А. Горюшкін. Найкращим з численних праць З.А. Горюшкіна, праву вважається його «Керівництво до пізнання російського законоіскусства», опубліковане в Москві в 1811 і 1816 роках.[4. c.68]
А. Горюшкін першим вказав на значимість вивчення звичаїв (моралі і прислів’їв) російського народу, як на джерело юриспруденції, і першим ввів у викладання російської законодавства історичний елемент. Він вказав також на важливість і значимість древніх пам’яток законодавства. У всякому разі, спроба 3. А. Горюшкіна дати юридичний огляд давніх російських вказівок, в тому числі і в державному управлінні, була однією з найбільш вдалих аж до видання «Досвіду історії російських законів» професора Рейц.
У Росії адміністративне право як наука і перші дослідження з’являються в 1830 — 40-х роках. Початковий курс (за університетського статуту) викладався під ім’ям «Закони державного благоустрою і благочиння». У цей період закладаються основи адміністративного (поліцейського) права. У працях Ободівського, Якоба, Гуляєва, Рождественського, Платонова, Власьева, Степанова та інших визначалося поняття про поліцейського праві, уточнювалося зміст найважливіших інститутів «державного благоустрою», проводилася порівняльна характеристика російського управління з керуванням провідних європейських держав: Франції, Англії та Німеччини. У працях Степанова та Власьева уперше подано історичні нариси розвитку «державного благоустрою», викладається і критикується література про поліцейського праві, даються нариси історії російської поліції і чинних на той час поліцейських установлень. [5. c.117]
Ряд нових ідей в розвиток науки поліцейського права в Росії були внесені в 1860 — 80-х роках, в ході буржуазних реформ, змінивши зовнішність країни. Нову групу вчених представили професора Лєшков, Бунге, Андріївський та інші.
У 1880 — 90-х роках серед російської наукової інтелігенції думки про найменування предмета і науки розділилися, також як і в середовищі європейських юристів. Мали застосування кілька найменувань, таких як «державне впорядкування», «поліцейське право», «право внутрішнього управління», «адміністративне право». Відмінності в найменуванні науки істотного впливу на її створення не надавали. [8. c.212]
Називаючи поліцейське право громадським, професор Лєшков, приміром, знаходив з’єднує ланка між принципом свободи (елемент громадянського права) і принципом примусу (елемент державний) в понятті про суспільство як соціальне елементі, виходячи з якого, народжувалася ідея про самоврядування і союзному ладі. М. X. Бунге виклав тільки право добробуту, докладно зупинившись на її економічній основі. Професор І. Андріївський розглядав діяльність не тільки держави та її органів у питаннях поліцейського права, а й органів самоврядування. [6. c.76]
У роботах А. Оскольского, А. І. Васильчикова розкриваються питання історії і відповідно та епоха адміністративного ладу міст та самоврядування. Так, А. Оскольський присвятив велику частину своєї праці історії і адміністративному строю міста Царства Польського.
У роботі A. І. Васильчикова «Про самоврядування» були викладені, на підставі порівняльно-історичного методу, тільки ряд розділів права внутрішнього управління у провідних державах Західної Європи і Росії.[7. c.236]
Крім цього, в Росії з XVIII століття мали ходіння ряд перекладних видань зарубіжних авторів, присвячених праву внутрішнього управління. [9. c.314]
Безсумнівно великий внесок в реформи поліцейського права і науки адміністративного права рубежі XIX — XX століть вніс німецький вчений-адміністративіст О. Майєр. У роботі «Німецьке адміністративне право» (1895) він показує неспроможність, з наукової точки зору, поліцейського права і значимість адміністративного права. Зокрема наводяться аргументи розвитку науки адміністративного права, ставиться завдання дослідження юридичної природи діючих органів державного управління, їх взаємодію, вирішення конфліктних ситуацій в загальному механізмі.
На початку XX століття російські вчені-юристи впритул підійшли до детального опрацювання основних понять адміністративного права. У роботах А. І. Єлістратова, В. В. Івановського, B. Ф. Дерюжінскій, І. Т. Тарасова та інших вчених, представлено цілком сучасне поняття адміністративного права. [1. c.116]
У даних роботах, завдяки впливу процесів державно-правового розвитку країни в умовах революції 1905 — 1907 років, вершиною розвитку адміністративно-правових відносин визнається вже не поліцейське, а правове (конституційне) держава. Дослідники підкреслювали протилежність відносин між населенням і правлячою владою, відзначаючи, що в поліцейській державі ці відносини визначалися не правом, а простим розсудом представників влади. Взаємні відносини між державними і приватними особами були виключені.
У правовій державі, навпаки, ці відносини об’єднані в культурній діяльності представників державної влади і приватних осіб і будуються на праві (законі), мають місце розвинені органи самоврядування та приватні товариства.
Слід зазначити, що А. І. Єлістратов фактично є творцем загальної частини науки адміністративного права. У зв’язку з цим К. С. Бєльський справедливо вказує, що в творах А. І. Єлістратова, виданих як до 1917 року, так і в 1920-х роках адміністративно-правовий матеріал викладається відповідно до інституційної системою права, яка розподіляла адміністративно-правові інститути за трьома розділами: суб’єкти адміністративного права, об’єкти, форми адміністративної діяльності (акти, примус, забезпечення законності). А.І. Єлістратов створив в основних рисах ту частину адміністративного права, яка пізніше під ім’ям загальної частини займе місце в радянських підручниках адміністративного права 1940 — 90-х років. З цією точки зору А. І. Єлістратов — останній з магікан імператорської науки адміністративного права, що заклав перші камені у фундамент радянської науки.
У науці адміністративного права були уточнені поняття адміністративної діяльності держави і державної діяльності взагалі: “… адміністративна діяльність є лише одним видом або формою державної діяльності, що помітно відрізняється від законодавчої і судової як своїм змістом, так і тими формами, в яких вона проявляється.… “. [5. c.346]
Отже, розвиток науки адміністративного права йшло в нерозривному зв’язку з розвитком держави і права Росії. Проведена в 1830-х роках кодифікація російського законодавства під керівництвом М. М. Сперанського, реформи другої половини XIX століття з’явилися основоположними віхами на цьому шляху.
Найважливішою заслугою російської теоретичної юриспруденції дореволюційної Росії було чітко вироблена поняття адміністративного права як однієї з найважливіших галузей права. Особливу цінність столітнім дослідженням надає підкреслена значущість правової держави з представницьким чином правління, яка є необхідною історичної і логічною передумовою (умовою) для виникнення і розвитку адміністративного права. Дослідження російських дореволюційних вчених-правознавців йшли в тісному зв’язку з досягненнями західноєвропейської науки. Широке поширення отримали міжнародні наукові конференції, велися жваві наукові дискусії. Подібна взаємозв’язок лише зміцнювала і сприяла розвитку юридичних наук, в тому числі і з адміністративного права.
Список використаної літератури
Авер’янов В. Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування / В. Б. Авер’янов // Право України. – 2008.- № 8.- С.17-21.
Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. — Вид. друге, перероб. і доп. / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла, Одеса: Либідь, 2002. – 653 с.
Битяк Ю.П. Административное право Украины / Ю.П. Битяк. – Х.: Хвиля, — 2003. – 387 с.
Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. За ред. Авер’янова В.Б. – К.: Вища школа, 2003.- 364 с.
Козлов Ю.М., Административное право: Учебник / Ю.М. Козлов. — М.: Бетадор-Пресс, 2009. – 324 с.
Кравченко Б. В. Адміністративна реформа в Україні: стан та перспективи / Б.В. Кравченко // Вісник УАДУ. — 2007. — № 3. С.56-61.
Колпаков В.К. Адміністративне право України: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко — К.: Юрінком Інтер, 2003.- 544 с.
Коваль Л.В. Адміністративне право. / Л.В. Коваль — К.: Основа, 2006. – 247 с.
Луговий В. О. Адміністративна реформа в Україні і політична культура / В.О. Луговий //Вісник УАДУ. – 2008. — № 8. – С.45-49.
Пархоменко В.М. Концепція адміністративної реформи в Україні / В.М. Пархоменко. — К.: ДВПП Міннауки України, 2008. – 224 с.