ЗМІСТ
1. Т.О. Коломоєць як провідний український вчений-правознавець у галузі адміністративістики
2. Викладення наукових розробок Т.О. Коломоєць у галузі дослідження адміністративного примусу у публічному праві України
Список використаних джерел та літератури
1. Т.О. Коломоєць як провідний український вчений-правознавець у галузі адміністративістики
Тетяна Олександрівна Коломоєць народилася 15 листопада 1972 р. у місті Запоріжжя.
У 1996 році закінчила юридичний факультет Запорізького національного (державного) університету, отримала диплом юриста з відзнакою. Свою науково-педагогічну роботу розпочала з серпня 1996 року в ЗНУ, працювала асистентом, викладачем, старшим викладачем, доцентом, професором кафедри. Працювала асистентом (1996 р.), згодом – викладачем (1997–1998 рр.), старшим викладачем (1998–1999 рр.), доцентом (1999–2005 рр.), професором (з 2005 р.). Тетяна Олександрівна Коломоєць обіймала посади заступника декана юридичного факультету з наукової роботи (1996–2001 рр.), заочного відділення (2000–2005 рр.), з навчальної роботи (2005– 2006 рр.), декана (з 2006 р.), завідувача кафедри адміністративного та господарського права ( з 2005 р.).
Керівник науково-пошукового товариства студентів та викладачів ЗНУ з дослідження проблем адміністративного права, член Запорізької обласної міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення, Асоціації працівників України, Запорізького обласного осередку громадської організації "Союз юристів України", спеціалізованих вчених рад по захисту дисертацій, редакційних юридичних журналів, член методичної та наукової комісій МОН України. Голова секції "Право" історико-географічного профілю Запорізького обласного відділення МАН України, голова журі Запорізької обласної учнівської олімпіади з правознавства, член Науково-технічної ради ЗНУ, вченої ради ЗНУ.
Напрямами наукової діяльності Т. О. Коломоєць є такі: адміністративне право, адміністративно-деліктне право, проблеми правничої освіти в Україні.
У 1999 році захистила кандидатську дисертацію "Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення". У 2005 році – докторську дисертацію "Адміністративний примус у публічному праві України". У 2002 році присвоєно вчене звання доцента, а у 2006 році вчене звання професора, з 2007 року Залужений юрист України. У 2008 році обрана академіком Академії вищої освіти України (відділення «Право»).
У коло наукових інтересів входять питання адміністративно-деліктного законодавства адміністративного процесу, правове регулювання державної служби, адміністративне право зарубіжних країн, адміністративні послуги. Здійснює керівництво аспірантами та здобувачами за спеціальністю 12.00.07. "адміністративне право і процес; інформаційне право; фінансове право".
Автор 23 навчальних посібників, 8 підручників, підготувала 30 монографій, серед яких – ”Виконавча влада і адміністративне право”, ”Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення України”, ”Адміністративна юрисдикція в Україні: питання теорії та практики”, ”Адміністративний примус у публічному праві України”.
Крім цього, у творчому доробку Тетяни Олександрівни 250 наукових статей, 70 навчально-методичних рекомендацій, розробок, словників, наукових коментарів з проблем адміністративного права.
Викладає дисципліни адміністративно-правового циклу: ”Адміністративне право України”, ”Адміністративна відповідальність”, ”Адміністративна реформа в Україні”, ”Міжнародні стандарти державного регулювання”; здійснює керівництво дипломними, курсовими та магістерськими роботами. Відзначена державними нагородами.
Вона є керівником науково-пошукового товариства студентів та науковців вищих навчальних закладів Запорізької області з дослідження проблем адміністративного права, спеціальної науково-дослідної теми ”Основні напрями реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції”, науковим керівником студентів-лауреатів всеукраїнських, міжрегіональних конкурсів наукових праць (Запорізької обласної державної адміністрації для обдарованої молоді 2000–2006 рр., Академії правових наук України 1999–2000 рр., конкурсу з природничих, технічних і гуманітарних наук 2005–2006 рр. та ін.).
Організатор проведення міжнародної науково-практичної конференції ”Запорізькі правові читання”, Форуму вчених-адміністративістів південно-східних регіонів України, науково-практичних конференцій ”Концепція реформу-вання законодавства України”, ”Проблеми права очима молодих учених”.
Здійснює керівництво аспірантами та здобувачами, підготувала 4 кандидатів юридичних наук.
Головний редактор наукового журналу ”Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки”, член редакційних колегій Всеукраїнських юридичних журналів.
З 2002 р. – координатор юридичного ”клінічного” навчання у вищих навчальних закладах Запорізької області, співорганізатор постійно діючих науково-практичних заходів на базі Центру підвищення кваліфікації державних службовців.
Голова журі історико-географічного профілю (секція ”право”) Запорізького обласного відділення Малої академії наук учнівської молоді, Запорізької обласної олімпіади з правознавства. Член Запорізької обласної міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення, науково-методичної ради з права при Міністерстві освіти і науки України.
Відзначена Почесними грамотами Запорізької обласної державної адміністрації, Запорізької обласної ради, Малої академії наук України, Міністерства освіти і науки України. Стипендіат Кабінету Міністрів України для молодих учених (2002–2004). Лауреат премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові держави в номінації ”За наукові досягнення”(2005).
Нагороджена нагрудним знаком Міністерства освіти і науки України ”Петро Могила” (2006), ювілейною медаллю ”За розвиток Запорізького краю” (2006). Переможець конкурсу ”Господиня Запорізького краю” у номінації ”Жінка – працівник освіти і науки” (2007).
2. Викладення наукових розробок Т.О. Коломоєць у галузі дослідження адміністративного примусу у публічному праві України
Будь-яке визначення держави містить вказівку на існування як невід’ємної складової спеціального державного апарату, наділеного примусовими повноваженнями щодо забезпечення дисципліни та правопорядку, як і визначення права — на примусову забезпеченість з боку держави, тобто доки буде існувати держави, доти і державно-правовий примус, що застосовується на чітко визначених правових засадах уповноваженими державними органами, потенціал якого постійно модифікується і вимагає ґрунтовного наукового дослідження та нормативного закріплення. Існуючий вже протягом досить тривалого часу розподіл державно-правового примусу на різновиди в залежності від виду норм права, за порушення яких застосовується (адміністративний, кримінальний, дисциплінарний, цивільно-правовий тощо), істотно застарів й актуалізував науковий пошук нових критеріїв, найоптимальніший серед яких був запропонований А.Т. Комзюком у 2001-2003рр., — норми якої галузі визначають засади застосування примусових заходів, такий виділяється і вид. Однак саме цей критерій і обумовив появу гострої дискусії у середовищі вчених-юристів щодо виділення нових нидів державно-правового примусу (фінансового, податкового, митного, інформаційного та ін.) або ж модифікації потенціалу вже існуючих. Аналіз властивостей відповідних примусових заходів, засади застосування яких визначаються у фінансовому, інформаційному, митному, податковому, земельному, екологічному праві, на жаль, не дає підстав погодитися з тезою про виокремлення нових різновидів державно-правового примусу, оскільки, у більшості своїй, відповідні примусові заходи зберігають ознаки традиційного адміністративного примусу, а специфічних ознак занадто мало для виділення їх у самостійні різновиди державно-правового примусу. У той же час, ці заходи не можна віднести і до адміністративного примусу саме завдяки наявності специфічних властивостей. Отже, на порядку денному пошук нового варіанту розподілу державно-правового примусу на різновиди з урахуванням новітніх орієнтирів правотворчих процесів в Україні, формування національної правової системи, серед яких чинне місце посідає розподіл права на приватне та публічне. В основу розподілу державно-правового примусу на різновиди слід покласти розмежування права на публічне та приватне як "супергалузі" норм права, які визначають засади та специфіку різновидів застосування відповідного примусу.
Особливий акцент варто зробити на дослідженні примусу в публічному праві України, бо саме останнє, як нормативне підґрунтя, визначає легальні засади застосування державного (державно-правового) примусу, характеризується субординаційним характером стосунків між суб’єктами правовідносин, домінуванням імперативних, директивно-зобов’язуючих норм, орієнтацією на задоволення сумарного, загального соціального інтересу у кожній із сфер суспільного життя. В залежності ж від суб’єкта застосування та процесуального режиму примусу у публічному праві України, його слід розподілити на судовий та адміністративний, останній із яких характеризується специфічним полі-структурним характером і становить неабиякий науковий та практичний інтерес.
Саме виділення адміністративного примусу у публічному праві України дозволяє вирішити вищезазначену наукову суперечку й об’єднати, з урахуванням системи публічного права України при обов’язковій наявності всіх її елементів (галузей права, галузей законодавства, елементів "публічного" у приватному), однак при частковому їх змістовному наповненні, а також з акцентом на адміністративний (позасудовий) порядок застосування відповідного примусу як однієї з його ознак, в якості складових адміністративного примусу у публічному праві України: адміністративний примус в адміністративному праві України (як основу, базис), адміністративний примус у фінансовому, податковому, митному, інформаційному, а також земельному та екологічному праві (при цьому три останні складові характеризуються певною специфікою завдяки наявності публічно-правового методу регулювання відповідних суспільних відносин).
Доцільним вбачається використання терміну "адміністративний примус у публічному праві України", оскільки це дозволяє зробити вказівку вже у самій назві відповідного державно-правового примусу одночасно на кілька його ознак — спеціальному позасудовому порядку, нормативних засадах відповідного застосування та його сутності, бо примус відрізняється від впливу (термін досить часто використовується у науковій та нормативній літературі), про який може йти мова й у випадках використання заходів переконання. Врахування ж інших властивостей відповідного різновиду примусу, а саме: офіційного, державно-владного характеру, множинності та розмаїття суб’єктів застосування (насамперед, уповноважених державних органів, а також у чітко визначених у законодавстві випадках і громадських об’єднань), численності осіб, щодо яких здійснюється відповідне застосування (як фізичних, так і юридичних осіб), відсутності службового підпорядкування між вищезазначеними суб’єктами правовідносин, специфіки юридично-фактичних підстав застосування (правопорушень на будь-якій стадії, правомірної поведінки, надзвичайних ситуацій), багатоаспектної цільової спрямованості (запобігання, припинення протиправних діянь, забезпечення притягнення та притягнення винних осіб до відповідальності, запобігання та локалізація наслідків надзвичайних ситуацій), багатоваріантності зовнішніх форм прояву, оперативності, економічність, спрощеність процедури застосування дозволяє сформулювати визначення адміністративного примусу у публічному праві України. Таким вважається особливий, комплексний, поліструктурний, об’єктивно-необхідний та обумовлений різновид державно-правового примусу, визначені нормами публічного права способи офіційного фізичного або психічного впливу уповноважених державних органів, їх посадових осіб, а у деяких випадках і громадських об’єднань на свідомість та поведінку фізичних та юридичних осіб навіть всупереч їх волі та бажанню у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів у випадках вчинення цими особами протиправних діянь, або в умовах надзвичайних обставин в межах окремого економного, спрощеного, оперативного адміністративного провадження задля досягнення багатоаспектної ретросперспективної мети (превенції, припинення правопорушень, забезпечення провадження у справах про правопорушення, притягнення винних до адміністративної відповідальності, попередження та ліквідації наслідків надзвичайних подій).
Враховуючи багатогранний характер потенціалу адміністративного примусу у публічному праві України цілком логічною є множинність та розмаїття зовнішніх форм його прояву (заходів), які варто класифікувати для з’ясування їх сутності та взаємодії, створення засад ефективного впливу цих заходів і, нарешті, досконала класифікація заходів примусу є необхідною передумовою змістовного наукового дослідження їх потенціалу. При цьому, враховуючи здобутки та недоліки класифікаційних досліджень учених-юристів, доцільною вбачається поступова (етапна, ступенева) градація відповідних примусових заходів із використанням кількох критеріїв. На першому етапі, в залежності від фактичних підстав застосування, можна виділити дві підсистеми однорідних заходів: заходи адміністративного примусу у публічному праві України, пов’язані із протиправними діяннями (адміністративними правопорушеннями, порушеннями митних правил, земельного, екологічного законодавства тощо), і заходи адміністративного примусу у публічному праві України, застосування яких не пов’язане із протиправними діяннями (так звані попереджувальні (запобіжні) заходи).
На другому етапі класифікації заходів адміністративного примусу у публічному праві України, обравши критерієм безпосередню мету застосування, заходи, пов’язані із протиправними діяннями, можна розподілити на заходи відповідальності за порушення приписів у публічному праві України та заходи адміністративного припинення в публічному праві України, а примусові заходи, не пов’язані із протиправними діяннями, — на такі, що пов’язані з надзвичайними ситуаціями, та власне адміністративно-попереджувальні заходи у публічному праві України.
І, нарешті, на третьому етапі заходи адміністративного припинення у публічному праві України в залежності від характеру їх дії поділити на власне заходи адміністративного припинення у публічному праві України та заходи адміністративно-процесуального примусу у публічному праві України.
Варто визначитися із понятійним апаратом:
заходи адміністративного примусу у публічному праві України, не пов’язані із правопорушеннями (адміністративно-попереджувальні заходи у публічному праві України)
як сукупність визначених у публічному праві України заходів офіційного впливу державних органів, а у випадках делегування відповідних повноважень і громадських об’єднань щодо фізичних, юридичних осіб, незалежно він волі та бажання останніх, у вигляді моральних, особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод, законних інтересів задля попередження вчинення протиправних діянь як будь-якими, так і конкретними особами, забезпечення правопорядку за будь-яких, в тому числі і надзвичайних обставин, що застосовуються у межах оперативного, спрощеного, економного адміністративного провадження;
адміністративно-попереджувальні заходи у публічному праві України, пов’язані з надзвичайними (екстремальними) обставинами
як сукупність визначених у публічному праві України заходів офіційного впливу державних органів, а у випадках делегування відповідних повноважень і громадських об’єднань щодо фізичних, юридичних осіб, незалежно від волі та бажання останніх, у вигляді моральних, особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод, законних інтересів задля забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, правопорядку за умов підвищеної небезпеки для життя людей, збереження природних ресурсів, матеріальних і культурних цінностей, громадського порядку, яка викликана умовами соціального, техногенного, природного та біологічного характеру, що застосовуються у межах оперативного, спрощеного, економного адміністративного провадження;
адміністративно-попереджувальні заходи загального характеру у публічному праві України як
сукупність визначених у публічному праві України заходів офіційного впливу державних органів, а у випадках делегування відповідних повноважень і громадських об’єднань щодо фізичних, юридичних осіб, незалежно від волі та бажання останніх, у вигляді моральних, особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод, законних інтересів задля попередження вчинення протиправних діянь (адміністративних, податкових, фінансових правопорушень, порушень митних та інших правил у сфері публічних відносин) будь-якими особами за будь-яких обставин, що застосовуються у межах оперативного, спрощеного, економного адміністративного провадження;
— адміністративно-запобіжні заходи спеціального (конкретного) характеру у публічному праві України як
сукупність визначених у публічному праві України заходів офіційного впливу державних органів, а у випадках делегування відповідних повноважень і громадських об’єднань щодо фізичних, юридичних осіб, незалежно від волі та бажання останніх, у вигляді моральних, особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод, законних інтересів задля попередження вчинення протиправних діянь (адміністративних, податкових, фінансових правопорушень, порушень митних та інших правил у сфері публічних відносин) з боку конкретних осіб, які вже піддавалися заходам адміністративного примусу в публічному праві України, що застосовуються у межах оперативного, спрощеного, економного адміністративного провадження;
— заходи адміністративного припинення у публічному праві України як
сукупність визначених у публічному праві України заходів офіційного впливу уповноважених державних органів, а у випадках делегування відповідних повноважень і громадських об’єднань щодо фізичних, юридичних осіб, незалежно від їх волі та бажання, у вигляді моральних, майнових, організаційних, особистих обмежень їх прав, свобод, законних інтересів задля припинення (переривання) протиправних діянь (адміністративних, фінансових, податкових правопорушень, порушень митних та інших правил у сфері публічних відносин), створення умов для встановлення особи порушника, з’ясування обставин справи і реальної можливості для подальшого застосування до порушника заходів адміністративної, а інколи і кримінальної відповідальності, відновлення попереднього правомірного стану, які застосовуються у межах оперативного, спрощеного, економного адміністративного провадження;
— заходи адміністративного припинення загального призначення у публічному праві України
як сукупність визначених у публічному праві України заходів офіційного впливу уповноважених державних органів, а у випадках делегування відповідних повноважень і громадських об’єднань щодо фізичних, юридичних осіб, незалежно від їх волі та бажання, у вигляді моральних, майнових, організаційних, особистих обмежень їх прав, свобод, законних інтересів задля оперативного, безпосереднього припинення (переривання) протиправних діянь, усунення шкідливих наслідків діяння та відновлення попереднього правомірного стану, які застосовуються у межах оперативного, спрощеного, економного адміністративного провадження;
— заходи адміністративно-процесуального примусу у публічному праві України
—сукупність визначених у публічному праві України допоміжних заходів офіційного впливу уповноважених державних органів щодо фізичних, юридичних осіб, незалежно від їх волі та бажання, у вигляді моральних, майнових, організаційних, особистих обмежень їх прав, свобод, законних інтересів задля створення умов для з’ясування обставин вчинення адміністративних, фінансових, податкових правопорушень, порушень митних та інших правил у сфері публічних відносин, реальної можливості притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, які застосовуються у межах оперативного, спрощеного, економного адміністративного провадження;
—заходи адміністративного припинення спеціального характеру у публічному праві України —
сукупність визначених у публічному праві України заходів офіційного впливу уповноважених державних органів, а у випадках делегування відповідних повноважень і громадських об’єднань щодо фізичних, юридичних осіб, незалежно від їх волі та бажання, у вигляді моральних, майнових, організаційних, особистих обмежень їх прав, свобод, законних інтересів при використанні фізичної сили, спеціальних заходів та вогнепальної зброї, які застосовуються лише у виняткових випадках, коли використання інших заходів є безрезультатним, у межах оперативного, спрощеного, економного адміністративного провадження.
—заходи відповідальності за порушення установлень, визначених у публічному праві України
— визначені у публічному праві України заходи офіційного впливу, що застосовуються у випадку вчинення адміністративних, фінансових, податкових правопорушень, порушень митних та інших правил у сфері публічно-правових відносин, уповноваженими державними органами щодо фізичних, юридичних осіб, незважаючи на їх волю та бажання, у вигляді майнових, особистих, організаційних обмежень (позбавлень) прав, свобод з метою виховання зазначених осіб у дусі додержання законодавства, запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, а також їх покарання.
Саме такий варіант розподілу дає системне уявлення про заходи адміністративного примусу у публічному праві України, дозволяє чітко з’ясувати їх сутність, призначення та взаємозв’язок для забезпечення законності та правопорядку у державі, а додаткове використання критеріїв загального характеру (терміну дії, суб’єктів застосування, суб’єктів, щодо яких здійснюється застосування, змісту тощо) сприяє детальнішому з’ясуванню їхнього потенціалу.
Вищезазначені положення в узагальненому вигляді дозволяють сформулювати остаточне уявлення про адміністративний примус у публічному праві України й можуть слугувати складовими теорії про відповідний різновид державно-правового примусу, яку потрібно покласти в основу подальших наукових досліджень потенціалу державно-правового примусу та його різновидів, використовувати при порівняльному аналізі з оновленим потенціалом інших методів діяльності державних органів, розробки концепції, а пізніше законодавчого акта, який би визначив засади використання адміністративного примусу у публічному праві України, а потім врахувати й у кодифікаційному процесі при формулюванні глав, розділів Інформаційного, Екологічного, Адміністративно-процедурного, Податкового кодексів, що лише позитивно вплине на правотворчу, правозастосовну, і зокрема примусовозастосовчу діяльність в Україні, сприятиме оптимальному використанню ресурсу примусу в сучасних умовах.
Список використаних джерел та літератури
1. Кафедра адміністративного та господарського права ЗНУ. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.znu.edu.ua/ukr/ university/departments/law/kafadm
2. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус в діяльності органів внутрішніх справ України (на прикладі Запорізької області) //Влада. Людина. Закон. – 2002. – №11. – С. 103-107.
3. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації : Монографія/ За аг.ред. В.К. Шкарупи. – Запоріжжя : «поліграф, 2004. – 404 с.
4. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус в Україні: деякі аспекти генезису та пріоритетності доктринального дослідження й нормативної регламентації// Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 11. – С. 60-62.
5. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у новому Митному кодексі України: аналіз положень і пропозиції щодо удосконалення // Митна справа. — 2003. – № 6. – С. 28-31.
6. Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у сфері підприємницької діяльності в Україні: сучасний теоретичний погляд // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №9. — С. 74-77.
7. Коломоєць Т.О. Генезис та основні пріоритетні напрямки доктринального дослідження публічного права як нормативної підстави адміністративного примусу // Підприємництво,, господарство і право. — 2004. – №9. — С. 13 — 16.
8. Коломоєць Т.О. Державно-владна природа адміністративного примусу в сфері митної справи // Митна справа. – 2002. -№ 4. – С. 50-54.
9. Коломоєць Т.О. Державно-правовий примус у митній справі: орієнтири сучасного дослідження // Митна справа. – 2003. -№ 1.-С. 30-34.
10. Коломоєць Т.О. До питання правової природи фінансово-правового примусу як складової адміністративного примусу у публічному праві України // Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції "Динаміка наукових досліджень 2004". — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. — Т.З. — С.26-29.
11. Коломоєць Т.О. До питання системи публічного права України як нормативного підґрунтя адміністративного примусу // Підприємництво, господарство і право. — 2004. – №5. – С.49-52.
12. Коломоєць Т.О. До питання удосконалення дослідження та практики використання адміністративного примусу в Україні на сучасному етапі // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 22. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С.204-208.
13. Коломоєць Т.О. Заходи адміністративного попередження як складова адміністративного примусу: аналіз сучасного стану в Україні та перспективи розвитку // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 18. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – С.152-156.
14. Коломоєць Т.О. Ефективність адміністративного примусу — обов’язкова умова використання його потенціалу // Підприємництво, господарство і право. — 2003. – № 12. — С. 78-81.
15. Коломоєць Т.О. Класифікація заходів адміністративно-правового примусу // Право України. – 2003. – № 2. – С. 105-111.
16. Коломоєць Т.О. Питання удосконалення правового регулювання використання потенціалу адміністративного примусу у світлі кодифікації адміністративно-процедурного законодавства України // Проблеми кодифікації законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції/ За заг. ред. В.П.Нагребельного, Н.М.Пархоменко. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С.21-24.
17. Коломоєць Т.О. Примус у земельному праві як складова адміністративного примусу у публічному праві України // Влада.Людина.3акон. – 2004. – № 9. – С. 52-57.
18. Коломоєць Т.О. Публічне право України як підстава адміністративного примусу // Право України. – 2004. – №3. — С. 99-102.
19. Коломоєць Т.О. Система адміністративних стягнень за законодавством про адміністративні правопорушення України // Право України. – 2002. – № 2. – С. 31-33.
20. Коломоєць Т.О. Система суб’єктів застосування адміністративно-примусових заходів в Україні: орієнтири розвитку у світлі оновлення державно-примусової політики // Підприємництво, господарство і право. — 2003. – № 3. — С. 102-104.
21. Коломоєць Т.О. Структура адміністративної відповідальності: сучасний доктринальний погляд // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №4. – С.65-66.
22. Коломоєць Т.О. Щодо доцільності системного підходу при до слідженні потенціалу адміністративного примусу у публічному праві України // Право України. – 2003. – № 5. – С.120-124.
23. Коломоєць Т.О. Щодо питання визначення мети адміністративного примусу в публічному праві України // Підприємництво, господарство і право. — 2004. – №1. — С. 12-15.
24. Коломоєць Т.О. Щодо питання визначення адміністративно-правового примусу // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 19. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С.258-265.
25. Юристи України. Правова еліта держави. Коломоєць Тетяна Олександрівна. Електронний ресурс. Режим доступу: http://logos.biz.ua/proj/yur/100.htm