Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна і наука. Предмет і метод адміністративного права

Адміністративнеправо як галузь права, навчальна дисципліна і наука
 
Адміністративнеправо як галузь права — це сукупність правових норм, які регулюютьсуспільні відносини, що формуються під час забезпечення органами виконавчоївлади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод ізаконних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесу державного ісамоврядного управління.
Адміністративнеправо як навчальна дисципліна є обов’язковою у навчальних планах припідготовці майбутніх юристів. Це систематизована в певному порядку сукупністьзнань про теоретичні засади адміністративного законодавства та його історичнівитоки, про чинний КпАП та практику його застосування.
Адміністративне право як правнича наука – це системапоглядів, ідей, уявлень про адміністративне законодавство, державне управління,реформування й тенденції розвитку адміністративного права, його принципи, проадміністративне право зарубіжних країн.
 
Предмет іметод адмін. права
Предметом адміністративного права(що вона регулює ) є суспільні відносини, що формуються:
-у процесідержавного управління економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичноюсферами, а також реалізації повноважень виконавчої влади, делегованихдержавою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та деякиміншим недержавним інституціям;
-у процесідіяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їхпосадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в адміністративномупорядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридичним особамрізноманітних адміністративних ( управлінських ) послуг;
– у процесі внутрішньоїорганізації та діяльності апаратів усіх державних органів, адміністрацій державнихпідприємств, установ та організацій, а також у зв’язку з проходженням державноїслужби або в органах місцевого самоврядування;
– у зв’язку з реалізацієююрисдикції адміністративних судів і поновлення порушених прав громадян та іншихсуб’єктів адміністративного права;
— під часзастосування заходів адміністративного примусу, включаючи адміністративну відповідальності,щодо фізичних і юридичних осіб.
Будь-яку галузь характеризуєі своєрідний метод правового
регулювання яксукупність способів, засобів, прийомів, що використовуються законодавцем для забезпеченнярегулюючої дії норм адміністративного права.
Вадміністративному праві використовуються способи регулювання, що властиві обомзагальним методам правового регулювання–імперативному та диспозитивному. Імперативнийреалізується шляхом використання приписів, встановлення заборон та наданнядозволів. Диспозитивний – шляхом підписання адмін. договорів.
 
Адмін правосуб’єктністьта її складові елементи
Основною ознакоюсуб’єктів є їх правосуб’єктність, що охоплює правоздатність (наявність прав іобов’язків) і дієздатність (здатність реалізовувати права й обов’язки). Правоздатність- здатність особи бути носієм прав і обов’язків. Правоздатність — здатністьмати визначені повноваження, обов’язки і заборони. Однак можна не матиповноважень. Дієздатність — здатність особи своїми діями здійснювати права йобов’язки. По характері охоронюваних і забезпечуваних правом інтересів суб’єктиподіляються на фізичних і юридичних осіб.
 
Система амін. права
Системаадміністративного права – це його внутрішня структура. складається із Загальноїта Особливої частин. Загальна частина об’єднує норми, які регулюють(визначають): – загальні принципи державного управління; – правове становищесуб’єктів адміністративного права; – форми і методи управлінської діяльності; –адміністративно-правові режими; – адміністративну відповідальність; –адміністративний процес; – засоби забезпечення законності і дисципліни вдержавному управлінні. Особлива частина включає норми, які регулюють управлінняу окремих галузях народного господарства
 
Адмін. право ідерж. управління
Державнеуправління – державна діяльність, що забезпечує надійну і злагоджену роботудерж. механізму. Специфічні риси державного управління: 1) загальнодержавнийхарактер; 2) підзаконний характер; 3) юридично-владний, розпорядчий характер; 4)організаційний зміст; 5) цілеспрямованість, активний характер; 6) постійнаоснова, безперервність.
Принципиадмін. права
Внутрішні:
1. Принцип відповідності норм адміністративного праваположенням Конституції України
2. Принцип верховенства адміністративно-правового законув системі актів, які містять адміністративно-правові норми
3.Принцип наявності власного підґрунтя формуваннярозвитку.
4. Спеціалізації
5.Принцип відповідності адміністративного права Україниположенням міжнародно-правових актів.
Зовнішні:
1. Обмеженість втручання адміністрації в громадянське й особисте життялюдини.
2. служіння ОВВсуспільству й людині
3. повнота прав ісвобод громадян у адмін.-прав сфері
4. взаємна відповідальність
 
Поняття,структура і вид норм
А-п норма – цеобов’язкове правило поведінки, яке встановлено і охороняється державою ірегулює сусп. відносини в сфері держуправління.
Матеріальні:зобов’язальні, дозвільні, забороняючи, обмежуючі, реєстраційні, рекомендаційні,стимулюючі
Процесуальні
Види: Заспрямованістю змісту
1. Такі, щозакріплюють порядок утворення і правовий стан суб’єктів.
2. Такі, щовизначають форми і методи управлінської діяльності.
3. Такі, щовстановлюють порядок проходження держ. служби, права і обов’язкидержслужбовців.
4. Такі, щорегулюють управління окремими галузями, держ функціями і територіями.
5. Норми, щовстановлюють права і обов’язки громадян у сфері адм-пр відносин.
За суб’єктами
За галузевоюналежністю (матер і процес)
За межею дії (часпростір)
За ступенемзагальності (загал, міжгал, гал, місц)
За юридичноюсилою
 
Діянормативно-правових норм
за дією упросторі адміністративно-правові норми поділяються на норми, що мають загальнезначення для всіх галузей управління, та норми спеціальні, що мають значеннядля окремих галузей управління. Перші формують загальні правила поведінки длявеликої кількості громадян, службовців. Ними враховується типові юридичніфакти, передбачається правовий порядок видів адміністративної діяльності –державної служби, адміністративних процедур, управлінських методів та інше.Інша група норм відбиває специфіку суспільних відносин в конкретних галузях ісферах управління. Спеціальні адміністративно правові норми деталізують,розвивають загальні норми.
 
Реалізаціяадміністративно правових норм
 
Дотримання складається в утриманнісуб’єкта від здійснення дій, заборонених нормами. виконання складаєтьсяв активних правомірних діях суб’єктів права по виконанню розпоряджень, щомістяться в цих нормах.
Використання складається в добровільномуздійсненні суб’єктами права правомірних дій, що пов’язані зі здійсненнямсуб’єктивних прав у сфері управління.
застосування складається в діяхкомпетентних органів держави, громадських організацій (об’єднань), посадовихосіб по підведенню конкретного, що має юридичне значення факту під відповіднуадміністративно-правову норму й ухваленні державно-владного рішення.

Застосуваннянорм адміністративного права
Акт застосуваннянорми адміністративного права — це правило поведінки індивідуального характеру,але не всі індивідуальні акти е правозастосувальними. Вони встановлюють,змінюють, скасовують права й обов’язки конкретних суб’єктів у конкретнійжиттєвій ситуації. По-перше, діяльність щодо застосування адміністративно-правовихнорм виконують всі без винятку державні органи, органи регіонального тамісцевого самоврядування, громадські об’єднання, які мають державно-владніповноваження. По-друге, застосування норм адміністративного права — це,насамперед, застосування її диспозиції. Диспозиція може застосовуватися всімасуб’єктами правозастосування, тоді як санкція адміністративно-правової нормитільки уповноваженими органами державного управління. По-третє,правозастосування становить юридичне значущу державно-управлінську діяльністьтільки тоді, якщо воно відбувається на підставі правових норм і в порядку,передбаченому юридичними нормами. Застосування є завжди організаційно-правовоюдіяльністю державних структур,
 
Суб’єкти амін.права
Суб’єктадміністративного права – це юридична чи фізична особа, що є носієм прав іобов’язків у сфері державного управління, передбаченихадміністративно-правовими нормами, та має здатність надані права реалізовувати,а покладені обов’язки виконувати. Обов’язковою умовою визнання особи (юридичноїчи фізичної) суб’єктом адміністративного права є наявність у неї елементівадміністративної правосуб’єктності.

Поняття і видиадміністративно правових відносин
Адміністративно-правовівідносини – це врегульовані нормами адмін. права суспільні відносини, щоскладаються у сфері управління. У залежності від особливостей учасниківадміністративних відносин виділяються найбільш типові їхні види. Залежно віделемента юр. норми: регулятивні, охоронні. За змістом: матеріальні,процесуальні. За характером дій суб’єкта: активні, пасивні. Залежно відрозподілу прав і обов’язків: односторонні, двосторонні. За хар-ром зв’язків міжсторонами: горизонтальні, вертикальні
 
Суб’єкти амін-правовихвідносин
Суб’єктаадміністративного правовідносини можна розглянути на основі кваліфікаціїадміністративних правовідносин на види. У залежності від особливостей учасниківадміністративних відносин виділяються найбільш типові їхні види:
а) міжнесупідрядними суб’єктами виконавчої влади, що знаходяться на різному організаційно-правовомурівні (приміром, вищестоящі й органи нижчого підпорядкування);
б) між суб’єктамивиконавчої влади, що знаходяться на однаковому організаційно-правовому рівні(наприклад, 2 міністерства, адміністрація 2 областей);
в) між суб’єктамивиконавчої влади і знаходяться в їхньому організаційному підпорядкуванні(веденні) державними об’єднаннями (корпорації, концерни й ін.), підприємствамий установами;
г) між суб’єктамивиконавчої влади і не знаходяться в їхньому організаційному підпорядкуванні державнимиоб’єднаннями, підприємствами й установами (з питань фінансового контролю,адміністративного нагляду і т.п.);
д) між суб’єктамивиконавчої влади і виконавчих органів системи місцевого самоврядування;
е) між суб’єктамивиконавчої влади і недержавними господарськими і соціально-культурнимиоб’єднаннями і підприємствами й установами (комерційні структури і т.п.);
ж) між суб’єктамивиконавчої влади і суспільних об’єднань;
з) між суб’єктамивиконавчої влади і громадянами.
 
Вертикальні ігоризонтальні правовідносини
Вертикальнимивизнаються правовідносини, що виражаю субординаційні зв’язки між суб’єктом іоб’єктом керування. Владною стороною виступає відповідний суб’єкт виконавчоївлади (виконавчий орган, орган державного керування).
Горизонтальнимиадміністративно-правовими відносинами визнаються ті, у рамках яких сторонифактично і юридично рівноправні. У них відсутні юридично-владні веління однієїсторони, обов’язкові для іншої.
 
Структураадмін. правовідносин
Усіправовідносини складаються з визначених елементів: суб’єктів, об’єкта і зміступравовідносини. У змісті адміністративного правовідносини розрізняються двісторони: матеріальна (поводження суб’єктів) і юридична (суб’єктивні юридичніправа й обов’язки). Безпосереднім об’єктом адміністративних правовідносин євольове поводження людини, його діяння. Нормами адміністративного права точновизначається між якими суб’єктами повинні виникати правовідносини, які будутьправа та обов’язки сторін. Права учасників таких відносин, суперечки між ними зважуютьсяв адміністративному порядку: суб’єктом керування, що був (є) стороноюадміністративного правовідносини, вищестоящим чи іншим органом виконавчоївлади. Суб’єкти виконавчої влади наділені правом вирішувати, а інші учасникивідносин мають право оскаржити такі рішення.
 
Джерела адмін.права
Джерелаадміністративного права — це зовнішні форми відображенняадміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчихактах, урядових постановах, рішеннях державних адміністрацій та іншихнормативних актах державних органів. 1. Конституція України. 2. КпАП, ЗУ. 3.Постанови Верховної Ради України, які охоплюють адміністративно-правові нормиорганізаційного характеру. 4. Укази й розпорядження Президента України у сферідержавного управління. 5. Нормативні постанови й розпорядження КабінетуМіністрів України, а також затверджені ним положення, устави, правила,інструкції та інші кодифіковані акти. Нормативні постанови прийняті КабінетомМіністрів України спільно з профспілковими організаціями. 6. акти, що їхприймають міністерства, державні комітети і служби України. 7. наказикерівників міністерств, державних комітетів і служб.
8. Нормативнінакази керівників державних підприємств, об’єднань та організацій
9. нормативніакти представницьких і виконавських органів місцевого самоврядування 10. Актиорганів громадських організацій
 
Систематизаціянорм адміністративного права
Систематизації вправі досягають двома різноплановими способами: 1) кодифікацією права та 2)інкорпорацією чинних нормативно-правових актів.
Кодифікація — цевид правотворчості, предметом упорядкування якого є не нормативно-правові акти,а безпосередньо юридичні норми.
Кодифікацію якнапрям систематизації адміністративного права здійснюють шляхом: а) об’єднанняв єдиному акті адміністративно-правових норм, що містяться в різних нормативнихдокументах, однак належать до одного правового інституту; б) вдосконаленнязмісту цих норм; в) усунення застарілих норм; г) заповнення прогалин уадміністративно-правовому регулюванні. Інкорпорація — це впорядкування чиннихнормативно-правових актів шляхом їх розміщення за відповідною системою в єдинихзбірниках або інших виданнях.
 
Поняття іправовий статус органів виконавчої влади
 
Органвиконавчої влади — організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію,структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється в порядку, вст.законодавством, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнямивиступати за доручення держави й покликана в порядку виконавчої діяльностіздійснювати керівництво економікою, соц.-культ. будівництвом і адмін.-політ.д-стю, яка має підзаконний хар-р.
 
Види органіввиконавчої влади
Залежно відтериторіального масштабу діяльності, органи виконавчої влади поділяють начотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим(далі — АРК), міжтериторіальні, місцеві.
Органи загальної компетенції — це органи, які в межахпідвідомчої їм території здійснюють державне управління та координацію всіх абобільшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чифункціональної компетенції. Спеціальної компетенції – забезб. реаліз. політикив певній сфері. Органи галузевої компетенції реалізують державну політику увідповідній галузі. Органами предметної компетенції є адміністрації державнихпідприємств, установ, які керують діяльністю відповідних підприємств, установ.Залежно від порядку розв’язання підвідомчих питань, органи виконавчої владиподіляють на єдиноначальні та колегіальні. Залежно від предмета спрямованості компетенції,органи виконавчої влади поділяють на: а) органи управління господарськимвиробництвом, економікою та сферою соціального обслуговування; б) органиуправління соціальним розвитком і культурою; в) органи управління вадміністративно-політичній сфері; г) органи міжгалузевого управління, якіздійснюють функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулювання,стандартизації, сертифікації тощо.
Принципипобудови системи органів виконавчої влади
органи виконавчоївлади — не просто спільність однорідних одиниць, а цілісна система, тобто такасукупність, у якій усі складові частини (окремі органи та їх структурніпідрозділи) є взаємопов’язаними й водночас складають самостійні підсистеми зсвоїми особливостями структури, функцій, компетенції.
Побудова цієїсистеми ґрунтується на засадах єдності й цілісності державної території,поєднання принципів централізації та децентралізації, збалансованостісоціально-економічного розвитку регіонів залежно відадміністративно-територіального устрою країни. Система органів виконавчої владиутворюється з урахуванням забезпечення державного суверенітету й економічноїсамостійності України, проведення фінансової, цінової, інвестиційної таподаткової політики, політики в сферах праці й зайнятості населення,соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічноїбезпеки та природокористування, а також здійснення загальнодержавних програмекономічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку України.
Утворення органіввиконавчої влади, формування їх системи та її функціонування здійснюютьсязгідно з принципами демократизму й законності. Органи державної влади та органимісцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі,в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України
 
Центральніоргани виконавчої влади
До системи центральних органів виконавчої влади Україниналежать міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органивиконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним)органом у системі центральних органів виконавчої влади, утвореним длязабезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності.Керівництво міністерством здійснює міністр. Державний комітет (державна служба)є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує й координуєПрем’єр-міністр України або один із віце-прем’єрів чи міністрів. Державнийкомітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політикивідповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію впевній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузевукоординацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Центральнийорган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією тазаконодавством України особливі завдання й повноваження,
 
Міністерство
Міністерство є головним (провідним) органом у системіцентральних органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізаціїдержавної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерствомздійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особистовідповідає за розробку й впровадження Програми Кабінету Міністрів України звідповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державногоуправління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує та координуєдіяльність інших центральних органів виконавчої влади з питань, віднесених дойого відання. Компетенцію міністерств та інших органів виконавчої владивизначають галузевими чи міжгалузевими рамками, які в свою чергу залежать відособливостей системи даного центрального органу виконавчої влади. Міністерствата інші центральні органи виконавчої влади беруть участь у формуванні тареалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами,розроблюють механізм її реалізації; прогнозують розвиток економіки увиробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній,трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах; беруть участьу розробленні Державної програми економічного та соціального розвитку України,Державного бюджету України; розроблюють цільові перспективні програми,опрацьовують комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;реалізують державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжнихгалузей); здійснюють інші функції.
 
Державнийкомітет
 
Державний комітет(державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якогоспрямовує й координує Прем’єр-міністр України або один із віце-прем’єрів чиміністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодоформування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України тазабезпечує її реалізацію в певній сфері діяльності, здійснює управління в ційсфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань,віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює йогоголова.
Місцеві органивиконавчої влади
 
МДА входять доєдиної системи ОВВ. Вони відповідальні перед ПУ, КМУ, підзвітні тапідконтрольні ОВВ вищого рівня. Можливе подв. підпорядкування (вищим ОВВ таОМС). Забезпечують виконання КУ, ЗУ, актів ПУ, КМУ, ОВВ, додержання прав ісвобод л. і гр., охорона довкілля, підготовка місц. бюджетів, взаємодія з ОМС, виконанняпрограм соц. і культ. розвитку.
 
Компетенціяомс
Обласні тарайонні ради затверджують програми соціально-економічного й культурногорозвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання;затверджують районні й обласні бюджети. Сільські, селищні, міські ради та радирайонів міста мають свої виконавчі органи — виконавчі комітети. Виконавчийкомітет ради попередньо розглядає проекти місцевих програм соціального,економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевогобюджету, проекти рішень, які виносять на розгляд відповідної ради; координуєдіяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, ПУО, щоналежать до комунальної власності відповідної територіальної громади,заслуховує звіти про роботу їх керівників. Голова забезпечує здійснення наданихзаконом повноважень ОВВ на відповідній території, додержання Конституції тазаконів України, виконання актів ОВВ; організовує роботу відповідної ради та їївиконавчого комітету, призначає на посаду та звільняє з посади керівниківвідділів, управлінь та інших структурних підрозділів ради, підприємств, установі організацій, що належать до комунальної власності та відповіднихтериторіальних громад; скликає загальні збори громадян за місцем проживання;представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах зіншими державними й недержавними органами; звертається до суду щодо визнаннянезаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органівдержавної виконавчої влади, ПУО, які обмежують права та інтереси територіальноїгромади.
 
Поняттядержавної служби
 
Державна служба вУкраїні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органахта їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й одержуютьзаробітну плату за рахунок державних коштів. Поняття державної служби поєднуєнайголовніші елементи змісту службової діяльності: а) державна служба в Україні- це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їхапараті; б) вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльностідержави; в) цю організаційну діяльність спрямовано на комплектування особовогоскладу державних органів та інших організацій і правове регулювання роботидержавних службовців; г) зміст діяльності державних службовців полягає впрактичному виконанні завдань і функцій держави; ґ) особливість державноїслужби пов’язано з оплатою праці осіб, що на ній перебувають, з державнихкоштів.
 
Види державноїслужби
Загальноприйнятимвизнається поділ державної служби на цивільну (іноді її зазначають як загальнофункціональну) та мілітаризовану. Цивільна державна служба пов’язується звиконанням однотипних функцій загального, галузевого та міжгалузевого характерубез виділення принципової специфіки (переважно це служба в апараті органівдержавної виконавчої влади). Мілітаризована державна служба має багатоособливостей, які відображені в нормативно-правових актах, які визначаютьстатус відповідного державного органу (служба в органах внутрішніх справ,Міністерства оборони України, Служби безпеки України, податкових, митнихорганах та органах, які здійснюють охорону кордонів тощо). До мілітаризованоїслужби також відносять службу в інших органах виконавчої влади, де встановленіспеціальні звання – Міністерстві транспорту України, Державному казначействіУкраїни, Антимонопольному комітеті тощо.
Принципи держ.служби
Державна служба ґрунтуєтьсяна таких основних принципах:
/>служіннянароду України;
/>демократизмуі законності;
/>гуманізмуі соціальної справедливості;
/>пріоритетуправ людини і громадянина;
/>професіоналізму,компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
/>персональноївідповідальності за виконання службових обов’язків і дисципліни;
/>дотриманняправ та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;
/>дотриманняправ підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян.
Поняття і видидерж. службовців
Державним службовцем визнають особу, яка в порядку, встановленомуправовим актом, займає посаду в державній організації — органі державної влади,на підприємстві, в установі, організації. За владними повноваженнями:допоміжний (технічний) персонал, спеціалістів, посадових осіб і представниківадміністративної влади. Діяльність допоміжного персоналу пов’язано з виконаннямматеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичнихнаслідків, але мають велике значення в управлінській практиці. До спеціалістівналежать службовці, які мають професійні знання в окремих галузях і здійснюютьпрофесійну діяльність. До посадових осіб належать ті службовці, на якихпокладено здійснення організаційно-розпорядчих і контрольно-дорадчих функцій.До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії поширено наосіб, їм не підпорядкованих (працівники міліції, державних інспекцій, державноїконтрольно-ревізійної служби тощо). Вони наділені правом застосовуватиадміністративний примус, а деякі з них — і адміністративні стягнення заадміністративні правопорушення.
 
Проходженнядерж. служби
ГромадяниУкраїни, яких вперше зараховують на державну службу, складають присягу, про щоробиться відповідний запис у трудовій книжці. При прийнятті на державну службудля особи, яка претендує на посаду державного службовця, може встановлюватисявипробний термін до шести місяців, а зараховані на службу можуть проходитистажування терміном до двох місяців з метою набуття практичного досвіду таперевірки ділових якостей./>Дані про вакансії посад державних службовцівпідлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш якза один місяць до проведення конкурсу./> Забороняється вимагативід кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких непередбачено законодавством України./> Президент України, ГоловаВерховної Ради України, члени Уряду України, глави місцевих державних адміністраціймають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників,керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом ікатегорією, що відповідає посаді (патронатна служба). Граничний вік перебуванняна державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.
 
Стимулидіяльності держ. службовців
 
Оплата праці />
Заохочення за сумлінну працю />/>За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань. Щорічні та додаткові відпустки державних службовців />Соціально-побутове забезпечення державних службовців />Державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку із державного фонду.
/> 
Організаційне забезпечення державної служби
Особи, винні впорушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративнуабо кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
Дисциплінарнувідповідальність застосовують до державного службовця за невиконання абоненалежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень,порушення обмежень, пов’язаних із проходженням державної служби, а також завчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує орган, уякому він працює. Крім дисциплінарних стягнень, передбачених чиннимзаконодавством України про працю (догана та звільнення), до службовців можутьзастосовувати попередження про неповну службову відповідальність і затримку доодного року в присвоєнні чергового рангу або в призначенні на вищу посаду.
Зміна керівниківабо складу державних органів не може бути підставою для припинення державноїслужби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крімдержавних службовців патронатної служби. Рішення про припинення державноїслужби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо в суді.
Основиадміністративно правового статусу громадян
Правовий статусгромадянина включає: а) основні (невід’ємні) права (або права й свободилюдини і громадянина); б) комплекс прав і обов’язків, закріпленихКонституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовиминормами; в) гарантії реалізації цих прав і обов’язків, а також механізмівохорони державою.
Адміністративно-правовийстатус громадянина України встановлюється обсягом і характером йогоадміністративної правосуб’єктності. Адміністративна правоздатність — це визнаназаконом за громадянином фактична можливість бути суб’єктом адміністративногоправа, мати права й обов’язки адміністративно-правового характеру.Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатностігромадян, оскільки вона складає умови, за яких реалізуються їх суб’єктивніправа й обов’язки. Адміністративна дієздатність — це визнана закономспроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права й виконуватиобов’язки адміністративно-правового характеру. В повному обсязі адміністративнадієздатність настає з досягненням 18-річного віку. Разом із тим, вона виникає іпо досягненні 16-річного віку — одержання паспорта й дотримання правилпаспортної системи, охорона природи тощо. Адміністративна дієздатність моженаставати в деяких випадках і до досягнення 16-річного віку — право на працю.
 
Права і обов’язки у сфері державногоуправління
Абсолютніобов’язки: додержуватися Конституції та законів України, державної дисципліни;охороняти інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету;захищати Батьківщину; оберігати природу, охороняти її багатства; сплачуватиподатки; сприяти охороні громадського порядку; оберігати історичні пам’ятки таінші культурні цінності.
Відносніобов’язки виникають із правомірних, а в деяких випадках — неправомірних дій,спрямованих на придбання будь-яких прав чи їх збереження. Такі обов’язки не єпостійними — права абітурієнта, власника транспортних засобів, читачабібліотеки тощо. До обов’язків громадян належать і такі, що виникають у зв’язкуправопорушенням (наприклад, сплатити штраф, відшкодувати збитки).Деякіобов’язки громадян виникають у зв’язку з видом їх діяльності — державніслужбовці, члени громадських об’єднань та ін. За своїм змістом права громадянможна поділити на:
на участь удержавному управлінні та соціально-політичну активність: право на державнуслужбу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів увстановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створеннягромадських об’єднань чи належність до них тощо;
Гарантії правгромадян
Статті 55-64 КонституціїУкраїни містять гарантії забезпечення та захисту прав громадян: судовий захист,відшкодування шкоди, знання прав і обов’язків, правова допомога, можливістьневиконання злочинних наказів, неможливість бути 2-чі притягнутим до юр.відповідальності, презумпція невинуватості, необмеженість прав і свобод. Передбачаєтьсязахист прав i свобод в органах суду, право звертатись до УповноваженогоВерховної Ради з прав людини та в мiжнароднi органи. Окремо зафіксованийпорядок обмеження прав i свобод в умовах воєнного чи надзвичайного стану, атакож права, якi взагалі не можуть бути обмежені.

Зверненнягромадян
 
Через зверненнягромадян втілюється в життя один із конституційних принципів — участі громадянв управлінні державними та громадськими справами.
Пропозиція(зауваження) — звернення громадян, де висловлюються поради, рекомендації щододіяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування,депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодоврегулювання суспільних відносин і умов життя громадян, удосконалення правовоїоснови державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфердіяльності держави й суспільства.
Заява(клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізаціїзакріплених Конституцією і чинним законодавством їх прав та інтересів абоповідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльностіпідприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, народних депутатівУкраїни, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодополіпшення їх діяльності. Клопотання — письмове звернення з проханням провизнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян,порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевогосамоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян,посадових осіб.
 
Адміністративно-правовийстатус громадян і осіб без громадянства
Правосуб’єктністьцих осіб виникає з моменту прибуття в Україну й завершується з часу залишенняїї території.
Для іноземнихгромадян і осіб без громадянства обов’язковими є норми Конституції та іншихзаконів України, загальнообов’язкові правила стосовно охорони природи,санітарії, пожежної безпеки, громадського порядку, користування транспортнимизасобами, в’їзду та виїду. У цілому основні обмеження для іноземців і осіб безгромадянства зводяться до таких: 1) вони не можуть займати деякі посади; 2)вони не мають доступу до посад державних службовців, діяльність яких пов’язаноз державною таємницею; 3) ці особи не можуть служити в Збройних Силах України;4) для іноземних громадян і осіб без громадянства допускаються обмеження в пересуваннічи перебуванні в окремих місцях; 5) для них встановлено окремі правилапаспортного режиму, вступу в навчальні заклади тощо; 6) для іноземних громадяні осіб без громадянства встановлено особливу адміністративну деліктоздатність.
Поняття і видиоб’єднань громадян
Стаття 36Конституції України закріплює право громадян України на свободу об’єднання вполітичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх праві свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та іншихінтересів. Найповнішу характеристику об’єднань громадян дозволяє дати їхкласифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якимивиділяють:
масові об’єднаннягромадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільнітовариства, професійні спілки тощо);
органигромадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);
органигромадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличнікомітети та ін.).

Статусоб’єднань громадян
Офіційне визнанняоб’єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення прозаснування. Для реєстрації об’єднання громадян його засновники подають заявупро це, а також певні документи, перелік яких визначено законодавством. Крімтого, громадські організації можуть легалізувати своє заснування шляхомписьмового повідомлення про це відповідних державних органів. Основоположнезначення у визначенні правового становища об’єднання громадян має його статут.Він повинен містити: назву, мету та завдання об’єднання; умови й порядокприйому в члени об’єднання та виходу з нього; структуру, порядок створення йдіяльності статутних органів об’єднання; права та обов’язки його членів;джерела надходження коштів і порядок здійснення видів діяльності, необхіднихдля виконання статутних завдань; порядок внесення змін і доповнень у статут;порядок реорганізації або ліквідації об’єднання; юридичну адресу. Політичніпартії та міжнародні громадські організації підлягають обов’язковій реєстраціїМіністерством юстиції України, а легалізацію громадських організацій здійснюєвідповідно Міністерство юстиції України, органи місцевої державноїадміністрації, а також виконавчі органи місцевого самоврядування. Відмову вреєстрації об’єднання громадян може бути оскаржено в судовому порядку.
Держава невтручається в діяльність об’єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Протеце не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об’єднаньгромадян.
Поняття амін. правовихформ
Форми держ. управління– зовнішній вираз управл. дія-ті ОВВ, яке здійсн. в межах його компетенції,спрямоване на досягнення певних цілей та викликає певні наслідки. Правова форма– зовнішнє вираження управл. дія-ті ОВВ та посадових осіб, які тягнуть за собоюяскраво виражені юр. наслідки. Форми управлінської діяльності визначаютьхарактер відносин у сфері управління. Вони складаються в процесі здійсненнявиконавчої та розпорядчої діяльності. Управлінська діяльність викликає різнінаслідки: одні дії зумовлюють юридичні наслідки, інші — ні.
Види адміністративноправових форм
Прийняторозрізняти чотири форми управлінської діяльності:
1) виданнянормативних актів управління;
2) виданняіндивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління;
3) проведенняорганізаційних заходів;
4) здійсненняматеріально-технічних операцій.
Є й іншийсхематичний варіант класифікації форм управлінської діяльності, а саме:
а) правові форми,пов’язані з встановленням і застосуванням норм права, наприклад, виданнянормативних та індивідуальних актів управління;
б) неправовіформи, тобто проведення тих чи інших управлінських дій, безпосередньо непов’язаних з прийняттям юридичних актів управління, наприклад, проведенняорганізаційних заходів і здійснення матеріально-технічних операцій.
Юридичне значенняправових актів управління
Правовий акт управління — підзаконне офіційне рішення,прийняте ОВВ в односторонньому владному порядку із дотриманням встановленихпроцедур та передбаченої законом форми щодо питань, віднесених до йогокомпетенції, що тягне за собою певні наслідки. Юридичне значення: 1. нормат.акт встановлює чи змінює загальні правила поведінки та не містить вказівок щодоіндивідумів; 2. нормат. акт накладає конкретні обов’язки на конкретногосуб’єкта та надає йому права; 3. індив. акт є юр. фактом, якщо з-во пов’язує зним виникнення, зміну чи припинення конкр. правовідносин у сфері викон. влади;4.акт управління може носити юрисдикційний хар-р.
 
Види правовихактів управління
За юридичнимивластивостями акти державного управління поділяють на нормативні, індивідуальніта змішані. Нормативні акти встановлюють загальні правила поведінки, нормиправа. Індивідуальні акти розв’язують конкретні питання управління й не містятьу собі норм права. Змішані акти, що містять як норми права, так і рішення щодоконкретних управлінських справ і ненормативні приписи. За суб’єктами: акти ПУ;КМУ; ВРУ; міністерств, відомств; МДА. За тер-рією дії: на всю, обмеженої тер.дії… За хар-ром компетенції: акти органів загал. компетенції, галуз. компетенції,міжгалузевої компетенції
Дія правовихактів управління
Дія актів державного управління в просторово-часовійдійсності — це певний рух від початку ініціативи та опрацювання актівуправління до їх втілення в життя. Він складається з таких стадій: 1)постановка питання про видання акта управління; 2) опрацювання проектів актівуправління; 3) видання актів управління; 4) доведення актів управління довідома адресатів — суб’єктів адміністративно-правових відносин; 5) набраннячинності актами управління; 6) дія актів управління. Припинення:1) закінченнястроку, на який було прийнято акт (нормативні акти);2) припинення дії акта взв’язку з виконанням його приписів (переважно індивідуальні акти);3) прийняттянового акта з даного питання;4) з часу скасування нормативного акта. Наслідкиневідповідності – нікчемність (на тягне юр.наслідків), заперечність (може бутиопротестований)
 
Адміністративно-правовийдоговір
Адміністративний договір — угода двох чи більше суб’єктівадміністративного права, один із яких завжди є суб’єктом виконавчої влади. Цебагатосторонній акт, за допомогою якого виникають, змінюються або припиняютьсявзаємні права й обов’язки сторін. Юридична природа адміністративного договоруполягає в тому, що він є актом застосування норм права, в результаті чого реалізуютьсяфункції виконавчої влади за деякими винятками. Адміністративний договір,базується переважно на адміністративно-правових нормах, але багатоадміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормамидекількох галузей права. Адміністративний договір є різновидомпублічно-правового договору. Суб’єктом адміністративного договору є державнийорган, посадова особа або суб’єкт з делегованими повноваженнями. Вадміністративному договорі державний орган виступає як суб’єкт, що здійснює виконавчувладу й має владні повноваження.
 
Поняття адміністративно-правовихметодів
Метод державного управління – спосіб впливу суб’єктауправління на об’єкт управління, який використовується для досягненняпоставленої мети та задач управління, а також для реалізації функційуправління. За допомогою адміністративно-правових методів суб’єкт виконавчоївлади здійснює управлінський вплив на об’єкт шляхом використанняадміністративно-правових форм управління.

Види адміністративно-правовихметодів
За формою вираження:адмін.-правові, нормативно-організаційні. За юрид. властивостями: нормативні,індивідуальні. За способом впливу: зобов’язуючі, заохочуючи, уповноважуючи. Заформою припису: категоричні, рекомендаційні, поручительні. За хар-ром впливусуб’єкта на об’єкт: прямого і непрямого. Залежно від міри викор. владнихповноважень: переконання, заохочення, примус.
Переконання – цеметод держ.управління, що полягає в застосуванні засобів впливу на свідомість іповедінку людей і проявляється у використанні роз’яснювальних і виховнихзаходів з метою дотримання вимог чинного законодавства.
Заохочення — цеметод держ.управління, що полягає в застосуванні засобів впливу на свідомістьта інтерес людей і проявляється у використанні моральних і матеріальних заходівз метою адекватного оцінювання правомірної поведінки.
Примус –психологічний, матеріальний, організаційний чи фізичний вплив на свідомість іповедінку індивідуальних та колективних суб’єктів з метою захисту інтересівособистості, суспільства та держави.
 
Переконання тапримус
Переконання – цеметод держ. управління, що полягає в застосуванні засобів впливу на свідомістьі поведінку людей і проявляється у використанні роз’яснювальних і виховнихзаходів з метою дотримання вимог чинного законодавства. Основними формамипереконання, які застосовують у державному управлінні, є: організація державнихі громадських заходів, спрямованих на розв’язання конкретних завдань;виховання, особистий приклад; роз’яснення завдань державного управління;інструктаж осіб підпорядкованого апарату й громадськості з питань найдієвішоговиконання поставлених завдань; критика роботи й поведінки окремих осіб.
Примус –психологічний, матеріальний, організаційний чи фізичний вплив на свідомість іповедінку індивідуальних та колективних суб’єктів з метою захисту інтересівособистості, суспільства та держави. Види: запобігання, припинення,відповідальність
Амін. примус,суть, види
Примус –психологічний, матеріальний, організаційний чи фізичний вплив на свідомість іповедінку індивідуальних та колективних суб’єктів з метою захисту інтересівособистості, суспільства та держави.
В юридичній науцісклалася така класифікація заходів адміністративного примусу: а) заходиадміністративного запобігання (адміністративно-попереджувальні); б) заходиприпинення правопорушень; в) адміністративні стягнення. Найтиповішими є такізаходи адміністративного запобігання: 1) вимога припинення окремих дій; 2)перевірка документів; 3) огляд речей і особистий огляд; 4) тимчасове обмеженняабо заборона доступу громадян до окремих ділянок місцевості чи об’єктів з метоюзабезпечення громадського порядку, громадської безпеки, охорони здоров’я людей;5) обмеження або заборона руху транспорту та пішоходів на окремих ділянкахвулиць і автомобільних шляхів при виникненні загрози громадській безпеці; 6)закриття ділянок державного кордону; 7) здійснення адміністративного нагляду заособами, щодо яких він встановлений, а також контролю за засудженими докримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі; Заходи припинення правопорушень- це примусове зупинення протиправних діянь, що носять ознаки адміністративногопроступку, спрямоване на недопущення шкідливих наслідків і забезпеченнязастосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виключнихвипадках — і кримінального покарання. До заходів припинення загальногопризначення належать: 1) адміністративне затримання; 2) особистий огляд і оглядречей; 3) вилучення речей і документів; 4) тимчасове відсторонення від роботиінфекційних хворих; 5) примусове лікування осіб, що страждають на небезпечнідля оточуючих захворювання; 6) тимчасове відсторонення від керування засобамитранспорту; 7) припинення робіт і заборона експлуатації механізмів тощо. Дозаходів припинення спеціального призначення належать: а) заходи фізичного впливу;б) спеціальні засоби; в) використання вогнепальної зброї.
 
Поняття та основніриси амін. відповідальності
Підадміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушниківзагальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні,адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідкиматеріального чи морального характеру. Основні риси адміністративноївідповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративнеправопорушення (проступок). Притягнення до адміністративної відповідальності — обов’язок державних органів, які є суб’єктами виконавчої влади. Їх перелікнаведено в розділі III КпАП. Суб’єктами адміністративної юрисдикції є такожрайонні (міські) суди (судді). До винних у вчиненні правопорушення застосовуютьадміністративні стягнення, передбачені в ст. 24 КпАП.
Законодавчаоснова амін. відповідальності
Законодавчуоснову для прийняття актів, що регулюють питання встановлення адміністративноївідповідальності, становить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу.Закони та інші нормативно-правові акти приймають на основі Конституції Україний повинні відповідати їй. Адміністративна відповідальність регулюється багатьманормативними актами, які в сукупності складають законодавство проадміністративні правопорушення. До його системи входять законодавчі акти,норми, включені до КпАП, і ті, що до нього не внесені.
Питанняадміністративної відповідальності регулюють також постанови Кабінету МіністрівУкраїни. Акти з адміністративними санкціями можуть видавати місцеві ради та їхвиконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями йепізоотіями. Законодавство про адміністративні правопорушення має завданнямохорону прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав ізаконних інтересів ПУО… Великого значення надають попередженню адміністративнихправопорушень.
 
Амін.правопорушення
Загальне поняттяадміністративного правопорушення дає ст.9 КпАП України. Адм. правопорушення(проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чибездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власністьправа і свободи громадян на встановлений порядок управління, і за якузаконодавством передбачено адм. відповідальність. Структуру складу адм.правопорушення складають-Об‘єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивнасторона.
а) Об‘єкт-це тена що спрямоване посягання (суспільні відносини).
б) Об’єктивнасторона — це зовнішній прояв суспільно-небезпечного посягання на об’єкт, щоперебуває під охороною адм.-правових санкцій.
в) Суб‘єкт — осудна особа, що досягла певного віку і виконала описаний у законі склад адм.проступку. Суб’єктом адм. правопорушення-є той, хто його вчинив.
г) Суб‘єктивнасторона адм. правопорушення полягає в психічному ставленні суб’єкта до вчиненогоантигромадського діяння (обов‘язковий компонент свідомоїжиттєдіяльності).Вчинок людини є результатом взаємодії її психічного стану,осмислення, вивчення, оцінки конкретних життєвих ситуацій і здійснюваних напідставі цього дій.
Завдання законодавствапро правопорушення
Законодавство проадміністративні правопорушення має завданням охорону прав і свобод громадян,власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів ПУО,установленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням,виховання громадян у дусі точного й неухильного додержання Конституції ізаконів України, поваги до прав, честі та гідності інших громадян, до правилспівжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності передсуспільством. Великого значення надають попередженню адміністративнихправопорушень.
 
Поняття і видиадмін. стягнень
Адміністративне стягненняє мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинилаадміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правилспівжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самимправопорушником, так і іншими особами. За вчинення адміністративних правопорушеньможуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:/>1)попередження;/>2) штраф;/>3) оплатне вилученняпредмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктомадміністративного правопорушення;/>
4) конфіскація:предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктомадміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчиненняадміністративного правопорушення;/>5) позбавлення спеціального права,наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);/>5-1) громадські роботи;/>6) виправні роботи;/>7) адміністративний арешт.
/>ЗаконамиУкраїни може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, видиадміністративних стягнень.
 
Накладенняадміністративного стягнення
 
Стягнення заадміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КпАП таіншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характервчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан,обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.
Обставинами, щопом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:1)щире розкаяння винного;2) відвернення винним шкідливих наслідківправопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяноїшкоди;
3) вчиненняправопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжкихособистих чи сімейних обставин;4) вчинення правопорушення неповнолітнім;
5) вчиненняправопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення,визнаються:1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогууповноважених на те осіб припинити її;2) повторне протягом року вчиненняоднорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративномустягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;3)втягнення неповнолітнього в правопорушення;4) вчинення правопорушення групоюосіб;5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за іншихнадзвичайних обставин;6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння. Привчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушеньадміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщоособа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночаснорозглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладаєтьсяв межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числавчинених.
 
Попередження
 
Попередження як західадміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбаченихзаконом випадках попередження фіксується іншим установленим способом. Маєбажаний вплив на порушника тоді, коли настає безпосередньо за здійсненнямадмін. проступку. Має виховний хар-р, не тягне негативних юр. наслідків.
 
Штраф
Штраф є грошовимстягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушенняу випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами України. Штрафивстановлюються у неоподаткованих мінімумах доходів громадян.
 
Дисциплінарнавідповідальність
Дисциплінарнавідповідальність згідно з чинним законодавством України настає за порушеннятрудової дисципліни й службових обов’язків. Підставою дисциплінарноївідповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає вневиконанні або в неналежному виконанні працівником покладених на ньоготрудових чи службових обов’язків.Ознаки:
1) її підставою єдисциплінарний проступок;
2) за такийпроступок передбачено накладення дисциплінарного стягнення;
3) стягненнязастосовує уповноважений на те орган (посадова особа) в порядку підлеглості;
4) межі«дисциплінарної влади» цього органу (посадової особи) чітко встановленоправовими нормами;
5) службовець, наякого накладено дисциплінарне стягнення, може його оскаржити у вищий орган(вищій посадовій особі) або в суд;
6) за одиндисциплінарний проступок може бути накладено лише одне дисциплінарне стягнення.
 
Адміністративнийпроцес, зміст, види
В широкому розумінні адміністративний процес — цевстановлений законом порядок розгляду й вирішення індивідуально-конкретнихсправ, що виникають у сфері державного управління, судами (загальної юрисдикціїчи спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами(посадовими особами). У вузькому розумінні адміністративний процес розглядаютьяк провадження в справах про адміністративні правопорушення й застосування доправопорушників адміністративних стягнень. Мета адміністративного процесу — цезаздалегідь заплановані результати, досягнення яких можливе за допомогоювідповідних засобів і способів. У свою чергу, завдання цього процесу становлятьсобою поняття, що відображають необхідність для суб’єкта здійснити певні дії,спрямовані на досягнення мети процесу. Таким чином, адміністративний процесстановить собою врегульовану нормами адміністративно-процесуального правадіяльність органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших уповноважених нате суб’єктів, спрямовану на реалізацію норм адміністративного матеріальногоправа, а також матеріально-правових норм інших галузей права в ході розглядуіндивідуально-конкретних справ.

Адміністративнаюрисдикція
Частинупроваджень у структурі адміністративного процесу слід охарактеризувати якадміністративно-юрисдикційні. До них належать: провадження по скаргах громадян;дисциплінарне провадження; провадження по застосуванню заходівадміністративного попередження та припинення; провадження в справах проадміністративні правопорушення. Адміністративній юрисдикції притаманні наступніриси: 1. Наявність правопорушення (правового спору). 2. потребує належногопроцесуального регулювання. 3. Обов’язковість прийняття рішення у виглядіюридичного акта. Юрисдикційний акт у конкретній адміністративній справі означаєпо суті вирішення правового спору. Якщо ж йдеться про правопорушення, в такомуакті можуть бути передбачені правові санкції. Їх застосування є лише одним ізваріантів рішення, що приймає адміністративно-юрисдикційний орган. Іншимиваріантами можуть бути рішення про припинення провадження в справі чи застосуваннязасобів впливу до неповнолітнього.
Таким чином,адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів,справ про адміністративні правопорушення в установленій закономадміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами(посадовими особами), яких наділено правом розглядати спори та накладатиадміністративні стягнення.
Провадженняпро адмін. порушення
Провадження всправах про адміністративні правопорушення визначається як низка послідовнихдій уповноважених органів (посадових осіб), а в деяких випадках іншихсуб’єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавства здійснюютьзаходи, спрямовані на притягнення правопорушників до відповідальності йзабезпечення виконання винесеної постанови. Завданнями провадження в справахпро адміністративні правопорушення згідно зі ст. 245 КпАП є: своєчасне,всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення їїточно відповідно до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови,а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративнихправопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусідодержання законів, зміцнення законності. Провадження в справах проадміністративні правопорушення здійснюють на засадах суворого додержаннязаконності та принципу презумпції невинуватості.
Основи провадженняпро зверненню громадян
провадження зізвернень громадян — це системне утворення, комплекс взаємопов’язанихпроцесуальних дій, які: створюють певну сукупність процесуальних правовідносин,що відрізняються предметною характеристикою і взаємопов’язаністю з відповіднимиправовідносинами; потребують встановлення доказів, а також обґрунтування всіхобставин і фактичних даних юридичної справи, що розглядається; що спричиняютьнеобхідність закріплення офіційного оформлення отриманих процесуальнихрезультатів у відповідних актах, документах. Серед задач провадження зізвернень громадян в органах прокуратури насамперед можуть бути виділенінаступні: своєчасне, всебічне повне та об’єктивне з’ясування обставин кожногозвернення; вирішення звернення у точній відповідності з чинним законодавством;виявлення причин та умов, які спонукали громадянина здійснити звернення;забезпечення виконання прийнятого рішення; здійснення юридично-роз’яснювальноїроботи серед населення щодо дотримання законів, зміцнення законності. Упровадженні зі звернень громадян в органах прокуратури можна виділяти наступністадії: порушення справи за пропозицією, заявою або скаргою (залежно від формиподання звернення — реєстрація письмового, або заслуховування усного); розглядуі перевірки фактів, що містяться у зверненні; прийняття рішення за пропозицією,заявою або скаргою і виконання прийнятого рішення за зверненням; оскарженняприйнятого рішення.
 
Способи забезпеченнязаконності і дисципліни
Законність ідисципліну в державному управлінні забезпечують трьома основними способами — проведенням контролю, здійсненням нагляду й за допомогою звернень громадян.Контроль — основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державномууправлінні, один із найважливіших елементів державного управління. Безорганізації та здійснення контролю неможлива належна робота державного апарату,інших підконтрольних державних структур. Головними напрямами здійснення контролюв сфері державного управління є: 1) додержання планової, фінансової,ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видівдержавної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3) виконанняприродоохоронного законодавства; 4) підбір і розміщення кадрів у державномусекторі; 5) виконання соціальних програм та ін. За сферою діяльності, якапідлягає контролю, контроль поділяють на відомчий, міжвідомчий і над (або поза)відомчий. Контроль слід відрізняти від близького до нього виду державноїдіяльності — нагляду, хоча вони мають деякі спільні ознаки. Їх поєднують єдинамета — забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, формиздійснення роботи — перевірки, витребування звітів, пояснень тощо,обов’язковість вказівок. Але контроль, на відміну від нагляду, проводитьсяповсякденно й безперервно широким колом органів. Нагляд же здійснює єдинийдержавний орган — прокуратура. Звернення громадян є особливим способомзабезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, ініціаторамиперевірок тут виступають не державні утворення, а громадяни. Звертаючись докомпетентних органів із заявами та скаргами, вони сигналізують про виявленіними порушення законності й дисципліни, тим самим дозволяючи повноважниморганам розібратися в суті справи, притягнути, якщо на це є підстави, довідповідальності винних.
 
Контроль
 
Контроль — основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні,один із найважливіших елементів державного управління. Без організації таздійснення контролю неможлива належна робота державного апарату, іншихпідконтрольних державних структур. Головними напрямами здійснення контролю всфері державного управління є: 1) додержання планової, фінансової,ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видівдержавної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3) виконанняприродоохоронного законодавства; 4) підбір і розміщення кадрів у державномусекторі; 5) виконання соціальних програм та ін.
Контрольна діяльністьвключає низку послідовних дій, які можна розділити на три стадії: підготовчу,центральну та підсумкову. В свою чергу, вони самі наповнюються конкретнимистадіями-діями. На підготовчій стадії: 1) обирають об’єкт контролю; 2)визначають предмет контролю (встановлюють, що саме слід перевірити); 3)встановлюють засоби здійснення контролю; 4) підбирають (призначають) осіб, якіздійснюватимуть контроль; 5) складають плани його проведення. На центральній(аналітичній) стадії здійснюють збирання й оброблення інформації. Зібрануінформацію (часто одержану з різних джерел) аналізують, порівнюють із реальнимстаном справ на об’єкті, який перевіряють.До підсумкової стадії належать такідії, як: 1) прийняття рішення за результатами контролю; 2) доведення його до адресата(а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів,інших осіб, зацікавлених у результатах контролю); 3) надання допомогипідконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті; 4) контроль завиконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю. Принципи: 1)універсальність; 2) систематичність; 3) безсторонність; 4) реальність; 5)дієвість, оперативність, результативність; 6) гласність.
 
Суб’єктиконтролю
Контрольздійснюють: 1) органи законодавчої влади (Верховна Рада України); 2) ПрезидентУкраїни та його Адміністрація; 3) представницький орган АРК — Верховна РадаАРК; 4) органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК,міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади,місцева державна адміністрація, адміністрація підприємств, установ,організацій; 5) судові органи (Конституційний Суд України, суди загальноїюрисдикції, арбітражні суди); 6) спеціальні контролюючі органи — державніінспекції та служби (пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції,Державна податкова адміністрація, Державна митна служба тощо); 7) органимісцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи).
 
Внутрішнійконтроль
 
Внутрішнійконтроль — інструмент управління, що дає змогу керівництву органів державного ікомунального сектору перевірити стан виконання завдань органу. Метою цьогопроцесу є забезпечення достатньої впевненості керівництва зазначених органів удосягненні належного рівня економії, ефективності і результативності відповіднодо завдань органів; достовірності фінансової, статистичної і управлінськоїзвітності; у виконанні встановлених законодавством та керівництвом норм іправил; належному захисті активів від втрат (далі — досягнення мети). Отже,внутрішній контроль — це управлінський контроль, який допомагає керівництву вуправлінні і виконанні завдань на постійній основі, тому внутрішній контроль неповинен розглядатися як окрема система органів державного і комунальногосектору. Внутрішній контроль також повинен давати змогу викладати управлінськесудження та виявляти ініціативу з метою підвищення ефективності ірезультативності діяльності, а також зниження витрат.
Форми таметоди судового контролю
Судовий контроль — специфічний вид контролю в сфері державного управління. Особливість цьогоконтролю полягає в тому, що його здійснюють не систематично, не повсякденно, аодноразово під час розгляду справ. В Україні судовий контроль здійснюютьКонституційний Суд України, суди загальної компетенції та адміністративні суди.Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю, якийвідокремлено від контролю з боку судів загальної компетенції таадміністративних судів. Таку відокремленість обумовлено особливим статусомКонституційного Суду та предметом його контролю. Конституційний Суд здійснюєконтроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні.
Судовий контрольз боку судів загальної компетенції найдоцільніше розглянути через ступіньвтручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня й опосередкованаформи втручання).
 
Законодавствоу промисловості
Промисловість — провідна галузь господарського комплексу держави, яка має за мету добування тапереробку природних багатств. Промисловість підрозділяють на важку (виробництвозасобів виробництва) та легку (виробництво предметів споживання), а також нанафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевогопродукту), які становлять підгалузі промисловості. Правові засади організаціїта управління промисловістю в Україні знаходять своє відображення вКонституції, законах України «Про підприємництво», «Про промислово-фінансовігрупи в Україні» та ін., актах Президента України, Кабінету Міністрів України,відомчих актах. Має за мету: координацію та подальший розвиток виробничих силсуспільства й держави; зростання ефективності праці; зниження собівартостіпродукції; підвищення її якості та конкурентоспроможності на світовому ринку;захист і наповнення внутрішнього ринку вітчизняними товарами, послугами тощо.
 
Законодавствоу будівництві
Управліннябудівництвом і житлово-комунальним господарством охоплює дві важливі складовічастини економіки України: будівництво й житлову сферу. Будівництво є галуззюматеріального виробництва, яка забезпечує створення та реконструкцію об’єктів виробничого,комунально-побутового, соціально-культурного й житлового призначення.Управліннябудівництвом охоплює проведення єдиної технічної політики в галузі, плануваннята розробку організаційно-правових засад проектування й будівництва, їхматеріально-технічне та фінансове забезпечення, нормування, роботу з кадрами,організацію техніки безпеки й охорону праці, проведення заходів щодо підвищенняякості архітектурних і будівельних робіт, здійснення контролю за додержаннямбудівельних правил, норм і стандартів тощо. Житлова сфера включає управлінняжитловим фондом і об’єктами комунального господарства, їх утримання,будівництво й ремонт. Управління в сфері містобудування і державнийархітектурно-будівельний контроль здійснюється на підставі Законів України “Прооснови містобудування” від 16. 11. 1992 р.; “Про архітектурну діяльність” від20. 05. 99р.; “Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ таорганізацій за правопорушення у сфері містобудування” від 14. 10. 1994р.; іншихнормативно-правових актів у сфері містобудування. Державнийархітектурно-будівельний контроль здійснює Державна архітектурно-будівельнаінспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю вАвтономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі,містах обласного підпорядкування
 
Законодавствоу с/г
Сільськегосподарство (агропромисловий комплекс), яке покликано забезпечуватисуспільство продовольством і сировиною для промислового виробництва, охоплюєвиробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) тапереробку.
На це спрямованоконцепцію Національної програми відродження села на 1995-2005 роки, схваленупостановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. Реалізація завдань цієїконцепції вимагає: проведення аграрної реформи; створення економічногомеханізму ринкового типу; формування багатогалузевої виробничої сфери села насучасній технологічній основі; удосконалення структури виробництва вагропромисловому комплексі; відновлення родючості землі; раціональноговикористання природних ресурсів; розроблення системи законодавчих і нормативнихактів; відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи зміжгалузевого характеру проблем, тощо.
 
Законодавствоу соц-культурній сфері
Загальний хар-р норм:Конституція України, Основи законодавства України про культуру, затвердженіВерх. Радою 14.02.92р., ЗУ “Про власність”, Про підприємництво, Пропідприємства в Україні, Про господарські товариства, Про банкрутство, Прооподаткування прибутку підприємств, Про податок на додану вартість. Цізаконодавчі акти одночасно адресуються цілому ряду суб‘єктів або групісуб‘єктів суспільних відносин, проголошують і юридично закріплюють принципи,які лежать в основі правового стану і правового регулювання їхньої діяльності.
Спеціальні законипро культуру: ЗУ “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”21.09.99р, “Про охорону і використання пам‘яток історії та культури”13.07.78р., “Про музеї та музейну справу” 29.06.95р. та ін. Ці законодавчі актимають спец призначення, характеризуються повною конкретністю, визначеннямправового статусу і правового регулювання діяльності у сфері культури.Істотнезначення мають підзаконні н-п акти: Укази Президента, постанови і розпорядженняКМУ, накази, інструкції, що приймаються Мін. Культури і мистецтв України.
Найбільш важливимн-п актом у сфері культури, який має загальний характер, є Основи закон-ваУкраїни про культуру. Основи визначають правові, економічні, соціальні,організаційні засади розвитку культури в Україні, регулюють суспільні відносиниу сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей іспрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродженняі розвиток культури української нації та культур національних меншин, якіпроживають на території України
 
Повноваженняорганів управління в галузі освіти
До органівуправління освітою в Україні належать: 1. Міністерство освіти України; 2.Міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; 3. Вищаатестаційна комісія України; 4. Міністерство освіти Автономної РеспублікиКрим;5. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевогосамоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою. Центральним органМіністерство освіти України: • визначає державну політику в галузі освіти,науки, професійної підготовки кадрів • встановлює державні стандарти знань зкола предмета; • визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного,фінансового забезпечення закладів освіти; • контроль за дотриманням державнихстандартів освіти, державне інспектування; • проводить акредитацію вищих тапрофесійно-технічних закладів освіти, видає їм ліцензії, сертифікати; • формуєі розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою; •розробляє умови прийому до закладів освіти. Міністерства і відомства, якимпідпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України берутьучасть у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійноїпідготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитаціїзакладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якостіосвіти, забезпечують зв’язок із закладами освіти та державними органами іншихкраїн Вища атестаційна комісія України (ВАК) організує і проводить атестаціюнаукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню науковихступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового співробітника. ВАК єцентральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету МіністрівУкраїни Міністерство освіти Автономної Республіки Крим здійснює повноваженнякерівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції Міністерстваосвіти України, міністерств і відомств, яким підпорядковані закладиосвіти.Органами громадського самоврядування в освіті є: 1) загальні збори(конференція) колективу закладу освіти; 2) районна, міська, обласна конференціїпедагогічних працівників, з’їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим; 3)Всеукраїнський з’їзд працівників освіти
 
Організаціянауки в Україні
Наукову діяльність здійснюють наукові установи, науковіорганізації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадськіорганізації. Кожна організаційна форма має свої певні особливості.Безпосередньо у сфері організації науки діють спеціалізовані органи виконавчоївлади, а також державні установи. При Президентові України утворенийконсультативно-дорадчий орган — Рада з питань науки та науково-технічноїполітики. Основними завданнями цього органу є вироблення державної політикиз питань розвитку науки та технологій, правове й організаційне забезпечення їхреалізації; прогнозування розвитку науки й технологій; розгляд і оцінкапроектів національних і державно-наукових програм, визначення пріоритетнихнапрямів розвитку науки й технологій та ін. Центральним органом виконавчоївлади у цій сфері є Міносвіти і науки України. Діяльність Міносвіти інауки України спрямовує Кабінет Міністрів України. Відповідно до покладених нанього завдань ЦОВВ в сфері науки: розробляє засади науково-технічного розвиткуУкраїни; забезпечує розвиток наукового й науково-технічного потенціалу України;організовує та координує інноваційну діяльність; координує розвитокзагальнодержавної системи науково-технічної інформації, координує діяльністьорганів виконавчої влади щодо розроблення загальнодержавних наукових інауково-технічних програм й контролює їх виконання; Місцеві органи державноївиконавчої влади й органи місцевого самоврядування відповідно до своєїкомпетенції забезпечують виконання державних наукових і науково-досліднихпрограм; розробляють та організовують виконання регіональних (територіальних)програм. ВАК України є ЦОВВ, статус якого прирівняний до державного комітетуУкраїни. ВАК України реалізує державну політику в галузі атестації наукових інауково-технічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів іприсвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, контролюєдіяльність спеціалізованих вчених рад та якість атестації наукових інауково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. ВАК України створюєспеціалізовані ради по захисту дисертацій, затверджує їх персональний склад іперелік спеціальностей, за якими цим радам надається право проведення захистудисертацій, провадить їх періодичну атестацію. Для координації роботиміністерств, інших ЦОВВ під час формування та реалізації державної політикиутворено Комісію Кабінету Міністрів України з питань науково-технічногорозвитку. На Комісію покладено обов’язок контролювати й координуватидіяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, спрямовануна реалізацію державної науково-технічної політики; розглядати пропозиції щодостворення високотехнологічних виробництв; здійснювати підтримку вітчизняногонауково-технічного потенціалу; розглядати пропозиції щодо удосконалення законодавства,яке регулює відносини в науково-технічній сфері
Законодавствоу сфері культури
 
Загальний хар-рнорм: Конституція України, Основи законодавства України про культуру,затверджені Верх. Радою 14.02.92р., ЗУ “Про власність”, Про підприємництво, Пропідприємства в Україні, Про господарські товариства, Про банкрутство, Прооподаткування прибутку підприємств, Про податок на додану вартість. Цізаконодавчі акти одночасно адресуються цілому ряду суб‘єктів або групісуб‘єктів суспільних відносин, проголошують і юридично закріплюють принципи,які лежать в основі правового стану і правового регулювання їхньої діяльності.
Спеціальні законипро культуру: ЗУ “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”21.09.99р, “Про охорону і використання пам‘яток історії та культури”13.07.78р., “Про музеї та музейну справу” 29.06.95р. та ін. Ці законодавчі актимають спец призначення, характеризуються повною конкретністю, визначеннямправового статусу і правового регулювання діяльності у сфері культури. Істотнезначення мають підзаконні н-п акти: Укази Президента, постанови і розпорядженняКМУ, накази, інструкції, що приймаються Мін. Культури і мистецтв України.
Найбільш важливимн-п актом у сфері культури, який має загальний характер, є Основи закон-ва Українипро культуру. Основи визначають правові, економічні, соціальні, організаційнізасади розвитку культури в Україні, регулюють суспільні відносини у сферістворення, поширення, збереження та використання культурних цінностей іспрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродженняі розвиток культури української нації та культур національних меншин, якіпроживають на території України
 
Органиуправління охороною здоров’я
До системиорганів державного управління охорони здоров’я входять Кабінет МіністрівУкраїни, Міністерство охорони здоров’я України, Рада міністрів АРК, місцевідержавні адміністрації (управління охорони здоров’я обласних державнихадміністрацій, відділи охорони здоров’я районних державних адміністрацій).
Спеціальноуповноваженим ЦОВВ у галузі хорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’яУкраїни. До основних завдань МОЗ України належать: розробка пріоритетнихнапрямів діяльності національної служби охорони здоров’я; забезпеченнягарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги населенню установамиохорони здоров’я всіх форм власності; здійснення заходів щодо розвиткупрофілактичного напряму в охороні здоров’я населення; формування здоровогоспособу життя; забезпечення надання державними установами охорони здоров’язагальнодоступної, переважно, безкоштовної, висококваліфікованої медичноїдопомоги населенню; розробка прогнозу та показників розвитку національноїслужби охорони здоров’я, пов’язаних зі змінами власності; охорона материнства йдитинства тощо.
Для розв’язаннянайважливіших завдань діяльності та розвитку охорони здоров’я в МОЗ Українистворюють колегію, рішення якої проводять у життя наказами Міністра.
Рада міністрівАРК і місцеві державні адміністрації реалізують державну політику в галузіохорони здоров’я в межах своїх повноважень. Так, місцеві державні адміністраціїздійснюють загальне керівництво закладами охорони здоров’я, які перебувають усфері їх управління, їх матеріально-фінансовим забезпеченням, організовуютьроботу медичних закладів щодо надання медичної допомоги населенню, здійснюютьзаходи щодо попередження інфекційних захворювань, епідемій, епізоотій та їхліквідації тощо.
Державні функціїу галузі охорони здоров’я здійснюють також інші органи, які мають у своємувіданні установи охорони здоров’я. До таких органів, зокрема, належатьМіноборони України, МВС України, Служба безпеки України, Мінтранс України. Ціоргани визначають структуру управління відомчими установами охорони здоров’я.
Держлікінспекція(аптеки), комітет по контролю за наркотиками при КМУ
Організаціяфізичної культури і спорту
Верховна РадаУкраїни визначає державну політику й здійснює законодавче регулювання відносинв сфері фізичної культури, спорту та туризму, а також здійснює в межах своїхповноважень контроль за реалізацією державної програми розвитку цієї сфери й завиконанням законодавства про фізичну культуру, спорт і туризм.
Важливі функції уцій сфері виконує Кабінет Міністрів України, який визначає напрями розвиткуфізичної культури, спорту й туризму, спрямовує діяльність підпорядкованих йомуорганів на виконання законів України «Про фізичну культуру і спорт» і «Протуризм» (15вересня 1995 р.). В Україні розроблено довгострокову Державнупрограму розвитку фізичної культури й спорту, яку затверджено Указом ПрезидентаУкраїни від 22 червня 1994 р. Безпосередню організацію й контроль за виконаннямпрограми покладено на Державний комітет України з питань фізичної культури іспорту — центральний орган виконавчої влади у цій галузі діяльності.
Рада міністрівАРК, місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування виконуютьфункції управління в галузі фізичної культури, спорту й туризму черезуправління, відділи, комітети, які здійснюють свої функції відповідно доположень про них, наприклад, Положення про управління з фізичної культури іспорту Харківської обласної державної адміністрації, затверджене головоюХарківської обласної державної адміністрації 15 травня 1997 р.
Законодавствоу сфері оборони
Україна підтримуєсвою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії,прагне до мирного співіснування з усіма державами.
Оборона України — це комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних іправових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захистуінтересів держави й мирного життя народу України. Захист Вітчизни єконституційним обов’язком кожного її громадянина, оскільки оборона країниналежить до найважливіших функцій держави та є справою всього народу.
Метою оборониУкраїни є створення необхідних умов для запобігання воєнному нападу й збройноївідсічі можливій агресії проти України в будь-який час і за будь-яких обставин.
Воєнна доктринаУкраїни ґрунтується на тому, що держава: не визнає війну як засіб розв’язанняміжнародних проблем; прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів неприймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї; не має територіальнихпретензій до кожної держави й не бачить у жодному народові образ ворога; ніколипершою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не станеоб’єктом агресії.
Основиорганізації оборони України та повноваження державних органів щодо їїзабезпечення, обов’язки підприємств, установ, організацій, посадових осібстосовно здійснення обороноздатності країни встановлено Законом України від 6грудня 1991 р. «Про оборону» (зі змінами і доповненнями від 20 жовтня 1994 p.,17 жовтня 1995 p., 21 жовтня 1997 p., нова редакція від 5 жовтня 2000 р.).
Органи управлінняобороною
Президент Україниє головою Ради національної безпеки і оборони України, формує її персональнийсклад відповідно до Конституції України.
Заходи щодообороноздатності здійснює Кабінет Міністрів України, який керує діяльністюпідпорядкованих йому органів і організацій щодо забезпечення оборони, оснащенняЗбройних Сил України озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальнимизасобами. Кабінет Міністрів України визначає обсяги для потреб оборони йЗбройних Сил, чисельність громадян України, які підлягають призову на строковувійськову службу, порядок проходження ними військової служби й ведення облікувійськовозобов’язаних і призовників та порядок проходження альтернативноїслужби. Органом державного управління Збройними Силами України є Міністерствооборони України, яке несе повну відповідальність за їх розвиток і підготовку довиконання завдань оборони. Міноборони України оцінює військово-політичнуобстановку та визначає рівень воєнної загрози, бере участь у розробці проектувоєнної доктрини й формуванні оборонного бюджету України, розробляє та подає нарозгляд Президентові України проекти державних програм будівництва й розвиткуЗбройних Сил України, розвитку озброєння та військової техніки, загальноїструктури й чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнуваньна потреби оборони.
Місцеві державніадміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують: виконання вимогчинного законодавства України з питань оборони посадовими особами, громадянами,підприємствами, установами й організаціями; розв’язують завдання щодозабезпечення потреб оборони та мобілізаційної готовності; організовують призовгромадян на дійсну військову службу; сприяють проведенню навчальних зборів,початкової військової підготовки допризовної молоді та виконують інші функції усфері оборони, передбачені законодавством України.
Поняттягромадського порядку
 
Громадськийпорядок — це певна система відносин, належний порядок, що склався всуспільстві, який відповідає інтересам держави та всіх її громадян. Цесукупність установлених у державі правил поведінки в громадських місцях, якірегулюють правові, моральні та інші соціальні норми.
Під термінами«громадська безпека» й «громадський порядок» взагалі розуміють певнийпозитивний стан, наявний у суспільстві, забезпечення якого гарантує уникненняпевних небезпек як для суспільства, так і для окремих громадян. Цінності, якимзагрожує небезпека, є досить різноманітними.
Якщо йдеться прогромадську безпеку, то з погляду поняття на перший план виступає елементзагрози, що посягає на такі цінності, як життя, здоров’я, власність, тобто цесистема відносин, яка складається в процесі запобігання й усунення загрозижиттю, здоров’ю громадян та їх майну.
Причинамивиникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії, щопосягають на такі цінності, як життя, здоров’я, власність, неконтрольованевикористання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної загрози, а такожпроведення окремих робіт, пов’язаних із ризиком для населення, тощо.

Законодавствопро охорону порядку і безпеки
Відповідно до п.17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основинаціональної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпеченнягромадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завданьпублічної влади: Президента України як гаранта державного суверенітету тадодержання прав людини й громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевихдержавних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. В широкомурозумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокоюгромадян є завданням як державних, так і недержавних організацій.
Безпосереднєуправління в галузі забезпечення громадського порядку й громадської безпекиздійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніхсправ визначено як у законах України, так і в підзаконних актах, серед якихважливе місце посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від17 жовтня 2000 р.
 
Управліннязовнішніми справами
Державнеуправління закордонними справами — це діяльність органів держави, спрямована наздійснення зовнішньої політики України. Відповідно до ст. 18 КонституціїУкраїни зовнішньополітичну діяльність України спрямовано на забезпечення їїнаціональних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного й взаємовигідногоспівробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнанимипринципами й нормами міжнародного права.
Серед правовихактів, які визначають засади зовнішньої політики, повноваження та завданнядержавних органів України, слід назвати Декларацію про державний суверенітет Українивід 16 липня 1990 р., Акт про незалежність України від 24 серпня 1991 p.,Конституцію України, Заяву про без’ядерний статус України від 24 жовтня 1991p., Основні напрями зовнішньої політики України тощо. Визначення засадзовнішньої політики України віднесено до повноважень Верховної Ради України.
До повноваженьВерховної Ради в зовнішньополітичній діяльності належить також: заслуховуваннящорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє й зовнішнєстановище України; оголошення за поданням Президента України стану війни таукладення миру, схвалення рішення Президента України про використання ЗбройнихСил України та інших військових формувань у разі збройної агресії протиУкраїни; надання в установлений законом строк згоди на обов’язковістьміжнародних договорів України й денонсація міжнародних договорів України тощо.
Президент Українивиступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України,забезпечує державну незалежність, національну безпеку й правонаступництво держави.Як глава держави він представляє її у міжнародних відносинах, здійснюєкерівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори й укладаєміжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав;призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державахі при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відкличні грамоти дипломатичнихпредставників іноземних держав; здійснює інші повноваження, визначеніКонституцією України.
Важливу роль уздійсненні зовнішньої політики України виконує Кабінет Міністрів України, якийзабезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, реалізуєвнутрішню й зовнішню політику держави.
З метоюпідвищення ефективності, цілеспрямованості та узгодженості здійсненнязовнішньої політики України координацію діяльності міністерств, інших органіввиконавчої влади й установ у сфері зовнішніх зносин покладено на Міністерствозакордонних справ України.

Управліннязовнішньоекономічних відносин
 
Органи: ВРУ, КМУ, Нацбанк,Мінекономіки, Державна митна служба, Антимонопольний комітет,Торговельно-економічна місія (підпорядкована дипломат. представництву)
Правові основимитної справи
Українаяк суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митнусправу. Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної ізовнішньоекономічної діяльності України.
Митнасправа в Україні включає в себе встановлення порядку та організацію переміщеннячерез митний кордон України товарів і предметів, обкладення митом, оформлення,здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні.
Приздійсненні митної справи Україна дотримує визнаних у міжнародних відносинахсистем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту таімпорту товарів, митної інформації, інших загальноприйнятих міжнародноюпрактикою норм та стандартів.
Українабере участь у міжнародному співробітництві з питань митної справи.
Функції,система, повноваження митних органів
 
Держмитслужба увстановленому порядку в межах своєї компетенції вирішує питання, що випливаютьіз загальновизнаних норм міжнародного права та укладених Україною міжнароднихдоговорів.
Основнимизавданнями Держмитслужби є:
1) захистекономічних інтересів України, сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв’язків;
2) контроль задодержанням вимог митного законодавства України;
3) використаннязасобів митного регулювання торговельно-економічних відносин з урахуваннямпріоритетів розвитку економіки, створення сприятливих умов для участі України уміжнародному співробітництві;
4) удосконаленнямитного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та іншихпредметів, що переміщуються через митний кордон України;
5) здійснення заучастю Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України заходівщодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасникамизовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
6) створеннясприятливих умов для прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку черезмитний кордон України;
7) боротьба зконтрабандою, здійснення заходів щодо запобігання порушенню митних правил.
Державну митнуслужбу України очолює Голова, якого призначає Президент України.
Митнезаконодавство складається з Митного кодексу, відповідних Указів Президента,Постанов КМУ, Наказів Держмитслужби.
Спеціальноуповноваженим органом державного управління в галузі митної справи є Державниймитний комітет України.
Державний митнийкомітет України приймає нормативні акти тільки відповідно до цього Кодексу таінших законів України.
Митні органи.Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України.Систему органів управління митною справою становлять Державний митний комітетУкраїни територіальні митні управління, митниці та інші митні установи України.
Державний митнийкомітет України утворюється Президентом України. Голова Державного митногокомітету України призначається відповідно до чинного законодавства України.
Територіальнімитні управління створюються Кабінетом Міністрів України. Створення,реорганізація і ліквідація митниць та інших митних установ України здійснюєтьсяДержавним митним комітетом України за погодженням з Міністерством фінансівУкраїни.
Поняттяподаткової системи України
Податкова система- це сукупність податків, зборів, інших платежів та
внесків добюджету і державних цільових фондів, платників податків та
органів, щоздійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою і
вчасністю сплатиїх у встановленому законом порядку.
Завданнямиорганів державної податкової служби є:
здійсненняконтролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення,повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податківі зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством(далі — податки, інші платежі);
внесення увстановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
прийняття увипадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичнихрекомендацій з питань оподаткування;
формування таведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та іншихобов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичнихосіб;
роз’ясненнязаконодавства з питань оподаткування серед платників податків;
запобіганнязлочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податковоїміліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративніправопорушення.
 
Система податковихорганів
 
До системиорганів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністраціяУкраїни, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим,областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах,містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі — органидержавної податкової служби).
У складі органівдержавної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи поборотьбі з податковими правопорушеннями (далі — податкова міліція).
Державнаподаткова адміністрація України залежно від кількості платників податків таінших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів),об’єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складівідповідні підрозділи податкової міліції.
У Державній податковійадміністрації України та державних податкових адміністраціях в АвтономнійРеспубліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії.Чисельність і склад колегії Державної податкової адміністрації Українизатверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податковихадміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві таСевастополі — Державною податковою адміністрацією України. Колегії є дорадчимиорганами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державнихподаткових адміністрацій.