ПОЛТАВСЬКИЙ ІНСТИТУТЕКОНОМІКИ І ПРАВА
ВНЗ „ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙУНІВЕРСИТЕТ
РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА“
Кафедра правознавства
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕПРАВО
студента заочної форми навчання
Красія Артура Вячеславовича
V курсу 41-12 ПР 08/згрупи
спеціальності правознавство
ПОЛТАВА 2009
Вступ
Адміністративніпровадження у наш час є найбільш поширеними. Вони охоплюють майже всі сферинашого життя, діяльності установ, підприємств, організацій та насампереддержави. Але все ж таки, незважаючи на таке розповсюдження адміністративніпровадження, а також адміністративний процес достатньо не розглянуті й понині.Велика кількість адміністративно-правового матеріалу та його досить складнасистематизація створюють ще більшу складність у його вивченні.
Доситьспірним питанням є співвідношення таких термінів як адміністративний процес таадміністративне провадження. Цей спір остаточно ще не вирішений. Існує багатодумок з цього приводу. Саме розгляду міркувань різних науковців з цього приводуприсвячено розділ під назвою «Співвідношення адміністративного процесу таадміністративного провадження».
В ційроботі також приділено увагу провадженню у справах про адміністративніправопорушення. Це пов’язане з тим, що провадження у справах проадміністративні правопорушення найтіснішим чином пов’язані з діяльністю органіввнутрішніх справ. У розділах «Загальна характеристика провадження усправах про адміністративні правопорушення», «Задачіпровадження» розглянуті такі питання як загальна характеристика провадженняу справах про адміністративні правопорушення, принципи цього виду провадження,а також його стадії.
Намій погляд розгляд питання щодо провадження у справах про адміністративніправопорушення є дуже важливим, адже це провадження набуває все більшогорозповсюдження й вимагає додаткового вивчення тих проблем та пробілів, щовиявляються в процесі діяльності різних державних органів у вирішенні справ.
1.Стадії адміністративного процесу
Діяльністьучасників провадження у справах про адміністративні правопорушення розвиваєтьсяу часі як послідовний ряд пов’язаних між особою процесуальних дій щодореалізації прав та взаємних обов’язків. Весь процес складається з кількох фазрозвитку, що змінюють одна одну. Їх прийнято називати стадіями.
Під стадією требарозуміти таку порівняно самостійну частину провадження, яка поряд з йогозагальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадіївідрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характеромпроваджуваних дій та їх юридичною роллю.
Розв’язаннязавдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, якийніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта розпочинається новастадія. Стадії органічно пов’язані між собою; наступна, як правило, починаєтьсялише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, щобуло зроблено раніше.
Провадження усправах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже накримінальний процес, проте, воно значно простіше і містить менше процесуальнихдій. Таке провадження має чотири стадії: адміністративне розслідування; розглядсправи; перегляд постанови; виконання постанови.
На першій стадіїз’ясовується факт вчинення та обставини правопорушення; дані про винуватця;складається протокол. На другій – компетентний орган розглядає матеріали іприймає постанову. На третій (це факультативна, необов’язкова стадія, її може іне бути) постанова може бути оскаржена громадянином, опротестована прокурором,переглянута за ініціативою вищестоящого органу. Ця стадія закінчується прийняттямрішення про скасування, зміну, або залишення постанови в силі. Четверта –виконання постанови – розпочинається відразу після її прийняття або післярозгляду скарги, протесту.
Зазначимо, що нев усіх провадженнях вони досить чітко виражені. Так, при стягненні штрафу намісці всі стадії (розслідування, розгляд справи і навіть виконання постанови)нібито поєднуються, ущільнюються, вміщуються у рамки доволі нечисленних ідосить простих дій компетентного представника органа державного управління.
Кожна стадія, усвою чергу, складається з окремих етапів, що являють собою групивзаємопов’язаних дій. Система стадій і етапів провадження може бутипредставлена таким чином:
1. Адміністративнерозслідування: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в)процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалівдля розгляду за підвідомчістю;
2. Розглядсправи: а) підготовка справи до розгляду і заслуховування; б)заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома;
3. Переглядпостанови: а) оскарження, опротестування постанови; б) перевірка законностіпостанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення;
4. Виконанняпостанови: а) звернення постанови до виконання; б) безпосереднє виконання.
Кожний етап, у своючергу, складається з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій. Згідно з цимструктура провадження у справах про адміністративні правопорушення єчотирирівневою: дії–етап–стадія–провадження У цілому.
1. Адміністративнерозслідування. Дана стадія провадження у справах про адміністративніправопорушення є початковою і являє собою комплекс процесуальних дій,спрямованих на встановлення обставин провини, їх фіксування і кваліфікацію. Уцій стадії створюється передумова для об’єктивного і швидкого розгляду справи,застосування до винного передбачених законом заходів впливу.
Стадіярозслідування починається з етапу порушення адміністративної справи. Підставоюпорушення адміністративної справи і провадження розслідування є вчинення особоюдіяння, що має ознаки адміністративної провини.
Порушенню справипередує одержання інформації про діяння, що має ознаки провини. Такаінформація, одержана у будь-якій формі, є приводом до порушенняадміністративної справи. Правове значення приводу до порушення і розслідуваннясправи полягає у тому, що він викликає громадську публічну діяльністьповноважних органів, тобто вимагає від цих органів відповідної реакції насигнал про скоєння діяння. Приводами до порушення і розслідуванняадміністративних справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представниківгромадськості, установ, підприємств і організацій, преси та інших засобівмасової інформації, а також безпосереднє виявлення провини уповноваженоюособою.
Останній привідвідрізняється від інших перш за все тим, що питання про порушенняадміністративної справи вирішується за власною ініціативою осіб, що здійснюютьадміністративний нагляд. Тут немає зовнішнього спонукаючого початку, поштовхудо того, щоб ці особи зайнялися вирішенням питання. Даний привід має такіхарактерні особливості: а) безпосередній розсуд ніде не фіксується, а тому незавжди піддається контролю; б) припущення про провину виникає лише у свідомостіуповноваженої особи, і у разі підтвердження такого припущення немає потребиофіційно спростувати його винесенням будь-якого спеціального документа; в)безпосереднє виявлення уповноваженою особою адміністративного правопорушення неє перешкодою для подальшого його розслідування цим суб’єктом.
Наступний етап –встановлення фактичних обставин у справі. Його сутність полягає у провадженнідій, спрямованих на збирання доказів, які підтверджують або спростовуютьвинуватість у вчиненні правопорушення.
Фактичніобставини вчиненої провини можна поділити на дві групи: а) обставини, що маютьбезпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсутністьскладу провини; б) обставини, що перебувають за рамками складу правопорушення,але мають значення для індивідуалізації відповідальності.
Вони можуть бутивстановлені різними способами:
опитуванням осіб,що володіють інформацією, яка має значення для справи (правопорушники,потерпілі, свідки, експерти); проведенням експертизи; освідчуванням;вилученням, наприклад, документів; знаходженням речових доказів на місцівчинення правопорушення; огляду тощо. Всі встановлені обставини фіксуються увідповідних процесуальних документах. Такими документами є пояснення, висновки,акти, протоколи. На цьому завершується етап установлення фактичних обставин.
Етаппроцесуального оформлення результатів розслідування починається з аналізузафіксованих у перелічених документах всіх обставин у справі і завершуєтьсяскладанням протоколу про адміністративне правопорушення. Саме протокол єпроцесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Він складаєтьсяпро кожне правопорушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством (ст.258 КУпАП).
Протокол проадміністративне правопорушення не належить до документів відносно вільноїформи, таких як, приміром, пояснення або акт. КУпАП (ст. 256) встановлюєобов’язковий перелік відомостей та атрибутів, які повинні в ньому міститися.Вони поділяються на три групи.
По-перше, цевідомості, що стосуються обставин вчинення адміністративного правопорушення. Впротоколі вказується місце, дата і суть вчиненої провини. В обов’язковомупорядку точно вказується стаття КУпАП, що передбачає адміністративнувідповідальність за дане правопорушення. У випадку вилучення у порушникапредметів або документів до протоколу вноситься відповідний запис.
По-друге, цевідомості про особу правопорушника:
прізвище, ім’я,по батькові, вік, рід занять, матеріальне становище, місце проживання і роботи,документ, що посвідчує особу (паспорт або інший документ).
По-третє, цевідомості, що стосуються форми протоколу. Тут вказуються дата і місце йогоскладення, прізвище і посада укладача (відсутність відомостей про укладачапротоколу робить його дефектним, оскільки невідомо, чи складений вінповноважною на те особою чи ні); прізвище і адреса свідків і потерпілих, якщовони є.
Протоколскріплюється рядом підписів. Насамперед він має бути підписаний особою, що йогосклала, і правопорушником. При наявності свідків і потерпілого протоколпідписується також цими особами. Особі, що притягається до відповідальності,треба роз’яснити її права і обов’язки, передбачені ст.268 КУпАП, про щоробиться відмітка в протоколі. Вона має право ознайомитися із змістомпротоколу, внести в нього власні пояснення, підписати його або відмовитися відпідпису і вказати мотиви відмови, надати пояснення або зауваження щодо зміступротоколу, які до нього додаються. Відмова правопорушника підписати протокол незупиняє подальшого руху справи, але він має бути зафіксований спеціальнимзаписом.
У разі вчиненняпровини групою осіб протокол складається на кожного порушника окремо. Складенняодного протоколу на всіх правопорушників не дає змоги конкретизуватизвинувачення, що ставиться кожному з них, і позбавляє можливості прямо впротоколі дати свої пояснення щодо суті провини. Цим обмежується право особи назахист у разі притягнення її до адміністративної відповідальності.
Завершальниметапом першої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення єнаправлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу(посадовій особі), уповноваженого розглядати відповідну категорію справ проадміністративні правопорушення (ст. 257 КУпАП).
2. Розглядсправ. Згідно зі ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушеннярозглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетахрайонних, міських, районних у містах, селищних та сільських рад; 2) виконавчимикомітетами селищних, сільських рад; 3) районними, (міськими) судами (суддями);4) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами(посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП.
Конкретніповноваження суб’єктів адміністративної юрисдикції зафіксовані у статтях218–2447 КУпАП (глава 17 «Підвідомчість справ проадміністративні правопорушення»).
Значення стадіїрозгляду справ про адміністративні правопорушення визначається тим, що саме тутприймається акт, в якому компетентний орган офіційно визнає громадянина виннимабо невинним і визначає міру його відповідальності. Відповідно і всі етапиданої стадії набувають важливого юридичного значення і регламентовані статтями278-286 КУпАП.
На етапіпідготовки справи до розгляду орган (посадова особа) зобов’язаний вирішити такіпитання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чиправильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративнеправопорушення; 3) чи оповіщені особи, що беруть участь у розгляді справи, прочас і місце розгляду; 4) чи затребувані необхідні додаткові матеріали; 5) чипідлягають задоволенню клопотання особи, що притягається до адміністративноївідповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Етап слуханнясправи починається з оголошення складу колегіального органу і представленняпосадової особи, що його розглядає. Головуючий на засіданні колегіальногооргану або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягаєрозгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснюєособам, що беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Після цьогооголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданнізаслуховуються особи, що беруть участь у розгляді справи, досліджуються доказиі дозволяються клопотання. У випадку участі у розгляді справи прокуроразаслуховується його висновок.
У процесізаслуховування орган (посадова особа), зобов’язаний з’ясувати: чи було вчиненеадміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чипідлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшуютьвідповідальність, чи завдана майнова шкода, чи є підстави для передачіматеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадськості, а такожз’ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
За результатамизаслуховування виноситься одна з таких постанов: 1) про накладенняадміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбаченихст. 24 КУпАП (заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх); 3) проприпинення справи.
Постанова усправі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу(посадової особи), що винесла постанову; дату розгляду справи, відомості про особу,щодо якої розглядається справа; викладення обставин, встановлених під часрозгляду справи; посилання на нормативний акт, що передбачає відповідальністьза дане адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Якщо привирішенні питання про накладення стягнення одночасно вирішується питання провідшкодування винним майнової шкоди, то в постанові у справі вказується розміршкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.
Постанова усправі повинна містити вирішення питання про вилучені речі та документи, атакож вказівки про порядок і строк її оскарження. Постанова колегіальногооргану приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу,присутніх на засіданні.
Постанова усправі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, щорозглядала справу, а постанова колегіального органу – головуючим на засіданні ісекретарем цього органу.
Постановавиконавчого комітету селищної, сільської ради по справі про адміністративнеправопорушення приймається у формі рішення.
На заключномуетапі стадії розгляду справи здійснюються такі дії: постанова (оголошуєтьсяодразу після закінчення розгляду справи) доводиться до відома суб’єктівпровадження, що мають особистий інтерес у справі, а також до відома осіб абоорганізацій, яким вона адресована. Про прийняте рішення повідомляєтьсяадміністрації або громадській організації за місцем роботи, навчання абопроживання винуватця, вносяться пропозиції щодо ліквідації причин та умовправопорушень.
Копія постановипротягом трьох днів вручається або надсилається особі, у справі якої вонавинесена. За проханням потерпілому йому теж має бути видана така копія.
3. Переглядпостанови. Важливою гарантією законності і обґрунтованості застосуванняадміністративних стягнень є наявність стадії перегляду постанов. Під переглядомрозуміють розгляд справ, на які покладено контроль за законністю постанов усправах про адміністративні правопорушення.
Перегляд – ценовий розгляд справи суб’єктом, наділеним правом скасувати, змінити або залишитиприйняту постанову без змін. Перегляд треба відрізняти від повторного розглядусправи, який провадиться у тих випадках, коли прийняту раніше постановувідмінено і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постановау справі, законність та обґрунтованість якої перевіряється. У другому – старупостанову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.
Стадія переглядує факультативною, необов’язковою. Лише невелика кількість справ розглядається упорядку контролю, але вже сам факт існування такої можливості має великепревентивне значення, дисциплінує тих, кому доручено застосовуватиадміністративні стягнення.
4. Виконанняпостанов. Виконання постанов – завершальна стадія провадження поадміністративних правопорушеннях. Її суть полягає в практичній реалізаціїадміністративного стягнення, призначеного правопорушнику юрисдикційним органом(посадовою особою). У процесі виконання постанови особа, що вчинилаадміністративне правопорушення зазнає відповідних нестатків та обмеженняособистого, морального або матеріального характеру.
2. Місце розгляду справ про адміністративне правопорушення
Всі обставинирозгляду справ про адміністративні правопорушення зібрані в Кодексі України проадміністративні правопорушення (КУпАП), витяг з якого стосовно даного питанняприведений нижче.
Стаття 276.Справа про адміністративнеправопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Справи проадміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 – 126,статтями 128 – 129, частинами першою і другою статті 130, статтею 132, частиноючетвертою статті 133 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) КУпАП,можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцемпроживання порушників.
Справи проадміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 КУпАП,розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.
Адміністративнимикомісіями справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцемпроживання порушника.
Законами Україниможе бути передбачено й інше місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Стаття277. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення
Справапро адміністративне правопорушення розглядається в п’ятнадцятиденний строк здня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу,протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Справипро адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першоюстатті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, 173, 173-1, 173-2, 178, 185 ічастиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 — 206-1,розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7 — 212-20 –у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 – у п’ятиденний строк, а статтями 101-103КУпАП – у семиденний строк.
ЗаконамиУкраїни може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративніправопорушення.
Стаття278. Підготовка до розгляду справи про адміністративне правопорушення
Орган(посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушеннявирішує такі питання:
1) чиналежить до його компетенції розгляд даної справи;
2) чиправильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;
3) чисповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чивитребувано необхідні додаткові матеріали;
5) чипідлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративноївідповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Стаття279. Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення
Розглядсправи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представленняпосадової особи, яка розглядає дану справу.
Головуючийна засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу,оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративноївідповідальності, роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їхправа і обов’язки. Після цього оголошується протокол про адміністративнеправопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розглядісправи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розглядісправи прокурора заслуховується його висновок.
Стаття280. Обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді справи проадміністративне правопорушення
Орган(посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушеннязобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чивинна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративнійвідповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність,чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів проадміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудовогоколективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильноговирішення справи.
Стаття281. Протокол засідання колегіального органу по справі про адміністративнеправопорушення
Прирозгляді колегіальним органом справи про адміністративне правопорушенняведеться протокол, в якому зазначаються:
1)дата і місце засідання;
2)найменування і склад органу, який розглядає справу;
3)зміст справи, що розглядається;
4)відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;
5)пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результатиїх розгляду;
6)документи і речові докази, досліджені при розгляді справи;
7)відомості про оголошення прийнятої постанови і роз’яснення порядку та строківїї оскарження.
Протоколзасідання колегіального органу підписується головуючим на засіданні ісекретарем цього органу.
Стаття282. Пропозиції про усунення причин та умов, що сприяли вчиненнюадміністративних правопорушень
Орган(посадова особа), який розглядає справу, встановивши причини та умови, що сприяливчиненню адміністративного правопорушення, вносить у відповідний державнийорган чи орган місцевого самоврядування, громадську організацію або посадовійособі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. При вжиттізаходів протягом місяця з дня надходження пропозиції повинно бути повідомленоорган (посадову особу), який вніс пропозицію.
Нижченаведено форму одного з документів (в даному разі клопотання про місце розглядусправи в порядку ч. 1 ст. 268 КУпАП), який оформлюєтьсяпісля скоєння адміністративного правопорушення.
КЛОПОТАННЯ
про місце розгляду справи
(в порядку ч.1 ст.268 КУпАП: «особа, якапритягається до адміністративної відповідальності маєправо: …заявляти клопотання»)
«___»_____________2009 року стосовно мене складено протокол№_____________ про вчинення мною адміністративного правопорушення,передбаченого ч.__ст._____КУпАП.
У відповідності доч.1 ст.276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядаєтьсяза місцем його вчинення. Як вбачається з матеріалів справи, місце вчинення інкримінованогомені правопорушення збігається з місцем складення стосовно мене протоколу провчинення адміністративного правопорушення. Дана територіальна одиниця значно віддалена від мого місця проживання. Термін могоподальшого перебування в місцевості, де складено протокол, доситьобмежений, а розгляд справи на даний час унеможливлюється необхідністюскористатися правовою допомогою (про що заявленоклопотання). Повторний приїзд на розгляд справи до даної місцевості значноускладнюється територіальною незручністю та суворою трудовою дисципліною замісцем роботи. У зв’язку з цим моя явка нарозгляд справи може стати взагалі неможливою, що значно ускладнить своєчасність розгляду справи. А вразі розгляду справи за моєї відсутності з поважних причин, буде порушенопринципи повноти, всебічності та об’єктивності розгляду справи, що неодміннопризведе до скасування винесеної постанови у справі. Для таких та інших подібних випадків законодавцем створенонорму – ч.2 ст.276 КУпАП, згідно якої справи про адміністративніправопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 –126, 127-1 – 129, частинами першою, другою, третьоюі четвертою статті 130 і статтею 139 (колиправопорушення вчинено водієм) КУпАП, можуть такожрозглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживанняпорушників. Таким чином, із врахуваннямзазначених обставин, розгляд справи про адміністративнеправопорушення буде доречніше здійснитиза місцем мого проживання, що в повній мірі відповідатимезавданням провадження у справі провсебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин справи. Враховуючи викладене,керуючись ч.1 ст.268, ч.2 ст.276 КУпАП,
ПРОШУ:
1. Долучити дане клопотання доматеріалів справи про адміністративне правопорушення.
2. Розгляд даної справи про адміністративне правопорушенняздійснювати за місцем мого проживання.
3. Про дату, час та місце розгляду справи повідомитиписьмово.
“___” ____________2009 р.
__________________
Підпис
3.Проблема матеріально-технічного забезпечення адміністративних судів та шляхи їїподолання
Проблемифінансування адміністративних судів
Закон про Державнийбюджет України на 2009 рік від 19.12.2008 року передбачає 1,2 % на утриманнясудової влади від загального розміру видаткової частини бюджету та на 10000тис. грн. скорочує видатки розвитку в порівнянні із попереднім бюджетом.
Проте матеріальнезабезпечення судів навіть на рівні законодавчо визначених коштівунеможливлюється через невиконання приписів щорічного Закону про Державнийбюджет. За підсумковими даними Голови Державної судової адміністраціїнедофінансування видатків на утримання судових органів станом на 1 січня 2009року становить 87,4 млн. грн. Рівень видатків на безпосереднє здійсненняправосуддя у бюджеті 2009 року становив 59,7 % від дійсної потреби, щовідповідно вплинуло на організацію роботи судів.
Цьому сприяєправове регулювання питань щодо розпорядження бюджетними коштами. Відповідно доБюджетного кодексу Кабінет Міністрів України має монопольне право законодавчоїініціативи щодо проектів річних законів про Державний бюджет України і навласний розсуд формулює пропозиції до Верховної Ради щодо фінансування судовоївлади. У кодексі відсутні положення, які б зобов’язували при підготовціпроектів бюджетних законів брати до уваги пропозиції судової влади щодо їїфінансування. Головний розпорядник коштів Державного бюджету України пофінансовому забезпеченню діяльності судів теж немає юридичної можливості розроблятибюджетний запит.
Крім того, законодавствонемає приписів про відповідальність за несвоєчасне та неповне надання бюджетнихкоштів. Внаслідок цього реальне фінансування судів залежить від Державногоказначейства України, оскільки порядок виділення і перерахування бюджетнихкоштів їх розпорядникам являє собою перерахування коштів від Державногоказначейства його управлінням, а від управлінь – відділенням.
З кінця 2005 рокузволікається прийняття Закону „Про тимчасовий порядок фінансування судовоївлади в Україні”. Саме він має встановити особливий порядок планування,розподілу, використання бюджетних асигнувань на фінансування судів, органівдержавної влади, установ, організацій, які функціонують при судах, а такожвивести фінансування судової влади з казначейської системи обслуговуваннябюджетних коштів.
Забезпеченнясудів приміщеннями
Системаадміністративних судів в Україні включає: ВАСУ, 7 апеляційних та 27 окружнихадміністративних судів. На сьогодні приміщенням, яке дозволяє здійснюватиправосуддя, забезпечений лише ВАСУ. Ще два суди (у м. Харкові та м. Вінниці)отримали приміщення, але ті потребують ремонту і не дають можливості суддямповноцінно функціонувати. Решта судів фактично ще не мають своїх приміщень:одні суди (ті, де вже призначені голови судів) не мають приміщень черезвідсутність належних пропозицій від місцевих держадміністрацій та достатньогофінансування, інші суди (там, де є домовленість ВАСУ чи ДСА про орендуприміщень з місцевими держадміністраціями), – не можуть формально ці приміщенняотримати через відсутність голів судів. Така ситуація потребує проявуполітичної волі і спільного вирішення проблеми, оскільки згідно з УказомПрезидента адміністративні суди повинні були запрацювати з 1 вересня 2009 року,а ситуація з їх забезпеченням приміщеннями не дає сподівань на те, що вонизапрацюють до кінця 2009 року. Заробітна плата суддів адміністративних судівсьогодні оцінюється як адекватна виконуваним обов’язкам, тоді як заробітнаплата інших працівників адміністративних судів є надзвичайно низькою і потребуєперегляду та підвищення (зокрема, місячний оклад помічника судді у понад 10разів менший за місячний оклад судді, хоча помічник судді і має надзвичайновеликі навантаження). Порівняно високі розміри заробітної плати суддівадміністративних судів вважаються необхідними, щоб судді могли бути незалежнимивід органів влади і якомога менше користуватися додатковими пільгами (на яківони мають право), які потенційно створюють можливості для впливу на суддів.Разом з тим, органи місцевої влади і Кабінет Міністрів України не виконуютьповною мірою своїх обов’язків щодо забезпечення окремим житлом суддівадміністративних судів, призначених чи обраних на посади.
Матеріально-технічнезабезпечення судів
Адміністративнісуди мають бути забезпечені комп’ютерним і офісним обладнанням у кількості,достатній для оперативного розгляду судових справ. Сьогодні навіть ВАСУ незабезпечений комп’ютерами повністю, хоча порівняно з іншими судами (особливомісцевими) ситуація в ньому набагато краща. Комп’ютерами забезпечені судді, алеще не забезпечені достатньою мірою інші працівники суду. Технічні засоби,необхідні для фіксування судового процесу, є, але у недостатній кількості дляповного фіксування усіх засідань. Програми діловодства, розроблені на тендернихумовах, мають невисоку якість, в результаті чого працівники суду змушенізберігати необхідну інформацію додатково у друкованому вигляді. Створеналокальна комп’ютерна мережа суду має доступ до мережі Інтернет, але виділенадля цього телефонна лінія обмежує телефонний зв’язок суддів та працівників судуз громадянами, які потребують їхніх послуг, оскільки для зв’язку є лише двітелефонні лінії. Потрібні також ліцензійні програми програмного забезпечення,принтери, сканери та ксерокси. Окремим питання є забезпечення суддівматеріалами, що стосуються чинного законодавства.
Пропозиції
Шляхамипідвищення ефективності функціонування судової гілки влади мають стати:
1. Першочергове прийняття:
— Закону “Протимчасовий порядок фінансування судової влади” (він встановить особливийпорядок фінансування діяльності всіх судів України з метою забезпеченнягарантій їх незалежності при здійсненні судочинства; виведе фінансуваннясудової влади з казначейської системи обслуговування бюджетних коштів, щозробить суди і органи Державної судової адміністрації незалежними від органіввиконавчої влади у питаннях їх матеріально-технічного забезпечення);
— Адміністративно-процедурного кодексу, (який врегулює порядок розглядузвернень громадян, процедуру оскарження рішень, дій чи бездіяльності органіввлади, їх посадових осіб та вирішення адміністративної справи суб’єктом розглядускарги — відповідним органом влади.
2. Розробканормативно-правових актів на виконання Концепції суддівства щодо створення тазабезпечення діяльності:
– Вищої кваліфікаційноїкомісії суддів України;
– Дисциплінарноїкомісії суддів України;
– Вищоїради юстиції.
При створеннінормативного забезпечення діяльності цих органів необхідно передбачити удержавному бюджеті видатки на їх фінансування.
Від практикиздійснення членами кваліфікаційних та дисциплінарних органів своїх повноваженьна громадських засадах варто відмовитися як від не результативної тапередбачити оплатну основу їх діяльності.
3.Доповнення Бюджетного кодексу України нормами про:
– відповідальністьза невиконання приписів бюджетного законодавства, особливо у випадку неповногота несвоєчасного надання коштів;
— обов’язковеврахування пропозицій судової влади щодо її потреб при прийнятті відповідногорічного закону про Державний бюджет України (необхідно надати правоДержавній судовій адміністрації як головному розпоряднику коштів та Раді суддівформувати та включати свої пропозиції до бюджету) ;
– заборонузменшувати розмір поточних видатків органів судової влади у річних бюджетнихзаконах.
4. Внесеннявідповідних змін до процесуального законодавства:
— спрощеннясудових процедур, особливо господарського процесу (скорочення термініврозгляду справ, оскарження судових актів та перегляду у зв’язку з нововиявленими обставинами, чітке визначення таких обставин);
— узгодженняЦивільного, Господарського і Адміністративного процесуальних кодексів щодорозмежування компетенції судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів;
– відновленняу господарському процесі претензійного порядку розгляду для всіх категорійсправ, що виникають із господарських зобов’язань;
— посиленнявідповідальності боржника за невиконання судового рішення.
5.Вдосконалення норм про дисциплінарну відповідальність суддів:
— усуненняпротиріччя п.2 ст.97 Закону “Про судоустрій” і ч.1 ст.34 “Про статус суддів”щодо переліку суб’єктів ініціювання дисциплінарного провадження;
— визначенняпоняття проступків, що порочать звання судді (для цього доцільно назаконодавчому рівні прийняти Кодекс професійної поведінки (етики) судді, вякому передбачити найбільш повний перелік таких проступків, наприкладскоєння аморального вчинку, неповага до сторін у процесі та інші.
— доповненняпереліку обов’язків судді, визначеного у ст. 6 Закону “Про статус суддів”виконанням Кодексу професійної поведінки (етики) судді.
— розширенняпереліку дисциплінарних стягнень, встановленого ст. 32 Закону України «Простатус суддів», звільненням з посади голови суду (його заступника) тапопередженням судді.
— регламентаціятаких стадій дисциплінарного провадження як виконання рішення у справі йперегляд рішення по скарзі.
6.Забезпечення однакового застосування законодавства судами:
— поверненняПленуму Верховного Суду України права приймати керівні роз’яснення, виконанняяких було б обов’язковим не тільки для судів, а й для інших органів і службовихосіб, які застосовували закон;
— наданняВерховному Суду України право законодавчої ініціативи для забезпеченняможливості самостійно порушувати питання перед Верховною Радою про внесеннязмін до чинних законодавчих актів чи прийняття нових. Таке повноваженняВерховного суду надасть йому змогу ефективно реагувати на протиріччя тапрогалини законодавства, які спричиняють неоднакове застосування законодавствасудами загальної юрисдикції.
7.Впровадження та розвиток альтернативних способів вирішенняспорів:третейського розгляду,медіації або примирення сторін в кримінальному процесі.
8.Створення системи правової допомоги:
– виконанняетапів формування системи безоплатної правової допомоги в Україні,запропонованих у відповідній Концепції, схваленій Президентом України 9 червня 2009року;
– забезпеченняадвокатам компенсації реальної вартості юридичних послуг, що надаються нимибезоплатно.
9.Удосконалення системи виконання судових рішень:
– доповненняЗакону „Про виконавче впровадження” переліком обов’язкових дій державноговиконавця, визначенням строків виконання та відповідальності за невиконаннясвоїх обов’язків;
– встановленняобов’язку органів внутрішніх справ супроводжувати державних виконавців приздійсненні ними виконавчих дій щодо майна боржника (взаємодію органівдержавної виконавчої служби та органів внутрішніх справ при примусовомувиконанні рішень судів доцільно передбачити у відповідному Порядку);
– підвищеннявідповідальності боржників за невиконання законних вимог державних виконавців;
– зміцненняматеріально-технічного забезпечення діяльності органів державної виконавчоїслужби;
– забезпеченняналежних умов для підвищення професійного рівню підготовки працівниківдержавної виконавчої служби та соціального захисту.