–PAGE_BREAK–2.1. Характеристика суб’єкту дослідження
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудз Трейд» утворене шляхом реорганізації малого підприємства “Фудз Трейд” у формі господарчого товариства з обмеженою відповідальністю, є його правонаступником і діє на підставі Законів України: “Про господарські товариства”, “Про власність”, “Про підприємства на Україні»та інших нормативних актів України, а також власного Статуту і Установчого договору, які визначають порядок створення, діяльності, організації, реорганізації і ліквідації товариства.
Товариство діє з метою розвитку в країні ринкових відносин, формування ринку товарів, послуг та насичення його за рахунок розвитку сфери виробництва, товарообміну, впровадження науково-технічних розробок.
Предметом діяльності Товариства в країні та за її межами визначається роздрібна торгівля. Товариство діє на базі власності Засновників.
Майно Товариства становлять основні фонди та оборотні кошти, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства.
До основних фондів товариства відносяться офісні та торговельні приміщення, склади, автотранспорт та ін.
На підприємстві створюються фонди виробничого і соціального розвитку, резервний та інші. Питання про створення та використання фондів, а також нормативів відрахувань до них визначаються Засновниками.
Проаналізувавши порівняльний аналітичний баланс за три останні роки, можна виявити як позитивне, так і негативне у фінансовому стані підприємства:
Позитивне:
· за аналізований період майно підприємства збільшилось на 474,93 тис. грн. або 17,22%, проте слід відмітити, що дане збільшення відбулося у 2 кв. – 3 кв. 2009р., а за період 1 кв. – 2 кв. спостерігалося зменшення майна підприємства на 108,00 тис. грн. або на 3,92%;
· збільшення майна відбулося за рахунок збільшення необоротних активів на 93,10 тис. грн. або на 58,89%, оборотних активів на 381,84 тис. грн… або на 14,69% та збільшення запасів на 627,21 тис. грн. або на 56,21%;
· збільшення запасів на 56,21% в даному випадку можна розглядати як позитивну тенденцію, так як наряду з ними на 122,00% збільшилась виручка підприємства, що свідчить про значне збільшення реалізації продукції підприємства;
· за аналізований період відбулося збільшення власного капіталу підприємства на 33,76 тис. грн. або 17,46% та статутного капіталу на 32,49 тис. грн. або на 17,32%;
· на 189,94 тис. грн. або 7,41% зменшилась кредиторська заборгованість підприємства.
Негативне:
· дебіторська заборгованість збільшилась на 245,08 тис. грн. або на 35,42%, а також враховуючи, що питома вага дебіторської заборгованості у оборотних активах складала у 3 кв. 2006 р. 31,40% (при нормативному значенні 10-20%) то це є вкрай негативним показником який свідчить про не виважену політику підприємства стосовно власних дебіторів;
· за період з 1 кв. по 3 кв. кошти підприємства зменшились на 498,03 тис. грн. або 67,38%, що негативно позначилось на показниках ліквідності підприємства (зокрема на коефіцієнті абсолютної ліквідності який у 3 кв. 2006р. склав 0,08 пунктів при нормативному значенні 0,20 – 0,35 пунктів).
2.2. Аналіз основних засобів ТОВ “Фудз Трейд”
Аналіз обсягу, динаміки і структури основних фондів
На етапі аналізу обсягів та динаміки основних фондів визначається загальний обсяг основних фондів торговельного підприємства у вартісному вимірі та вивчається динаміка обсягу основних фондів порівняно з попередніми періодами.
Якщо протягом аналітичного періоду відбулися переоцінки вартості основних фондів, то вивченню динаміки повинна передувати процедура приведення обсягу фондів у співставний вигляд. Для цього проводиться зменшення обсягу переоцінених основних фондів на індекс переоцінки або дооцінка вартості основних фондів в попередніх періодах. Співставлений динамічний ряд дозволяє визначити реальну зміну обсягу основних фондів підприємства.
Темп зростання обсягу основних фондів слід порівняти з темпом зростання обсягу товарообороту підприємства (для визначення ступеня матеріального забезпечення зростання товарообороту) та темпів зростання загального обсягу активів підприємства (для оцінки змін в їх складі позаобігових активів).
На етапі аналізу стану та складу основних фондів вивчається склад основних фондів і динаміка окремих видів (об’єктів) та груп основних фондів.
Спрямування висновків за результатами аналізу складу основних фондів за окремими ознаками класифікації відображено у табл. 2.2.1
Таблиця
2.2.1
Напрямки діагностики показників складу основних фондів підприємства
По аналізованому підприємству ТОВ “ Фудз Трейд ” показники обсягів, динаміки, стану та складу основних засобів наведені в таблиці 2.2.2
Таблиця
2.2.2
Аналіз основних засобів ТОВ “ Фудз Трейд ”у 2007-2009 рр., тис. грн.
Аналізуючи дані вищенаведеної таблиці, можна зробити висновки щодо зростання загального обсягу як основних фондів, так і товарообороту.
Причому якщо показник товарообороту зростав постійно, то вартість основних засобів у 2008 році знизилася на 14,1%. В цілому ж можна сказати, що відбувається випереджаюче зростання товарообороту над зростанням вартості основних засобів. Це є позитивним явищем, яке свідчить про ефективне використання основних засобів.
Що стосується структури основних засобів, то вона в аналізованому періоді значно змінювалася. Так, зросла частка виробничих фондів (на 63,9% за 2 роки), активна частина ОФ збільшилася за 2 роки на 73,7%. Темпи їх приросту значно випереджали відповідне зростання невиробничих фондів (скоротилися за 2 роки на 23,3%) та пасивні частини ОФ (збільшилися у 2009 році у порівнянні з 2007 роком на 16,2%). Такі зрушення свідчать про загальне скорочення невиробничих фондів та зростання активної частки ОФ, тобто постійне покращення технічного оснащення господарської діяльності ТОВ “ Фудз Трейд ”
продолжение
–PAGE_BREAK–2.3. Аналіз зносу і відновлення основних фондів
Ступінь зносу основних фондів характеризує їх вік та можливість подальшого використання.
Для отримання аналітичного висновку з цього напрямку аналізу розраховують значення наступної системи показників:
Таблиця
2.
3
.
1
З метою характеристики ступеня придатності основних фондів для подальшого використання доцільно також проводити групування основних фондів за тривалістю їх експлуатації та порівнювати середню тривалість експлуатації з нормативним значенням.
Чим вищий середній вік окремих груп основних фондів та ступінь відповідності нормативному терміну експлуатації, тим нижчий їх технічний рівень та споживчі якості.
Інтенсивність відновлення основних фондів торговельного підприємства може бути охарактеризована такою системою показників (табл. 2.
3
.
2):
Таблиця
2.
3
.
2
Показники інтенсивності відновлення основних фондів
Показник
Алгоритм розрахунку
Економічна характеристика
Розрахунок по рокам
1. Коефіцієнт оновлення основних фондів
Вартість основних фондів на кінець аналітичного періоду
Питома вага введення основних фондів в їх загальному наявному обсязі; ступінь оновлення основних фондів.
2007: 296,3 / 926,1
2008: 0 / 796,3
2009: 432,3/1235,0
2.Коефіцієнт вибуття основних фондів
Вартість основних фондів, що вибули з експлуатації протягом аналітичного періоду
——————————–
Вартість основних фондів на початок аналітичного періоду
Питома вага вибуття основних фондів в їх загальному обсязі, ступінь втрати основних фондів.
2007: 0 / 878,4
2008 129,7 / 926,1
2009: 0/796,3
3. Швидкість оновлення
1
——————————–
Коефіцієнт оновлення основних фондів
Середній період повного оновлення усіх основних фондів підприємства (виходячи з тривалості аналітичних періодів – рік, квартал, місяць).
2007: 926,1/296,3
2008: 796,3/0
2009: 1235,0/432,3
Їх аналіз дозволяє зробити висновок стосовно стану відновлення основних фондів та пріоритетів підприємства в цьому питанні.
Для цілей аналізу зведемо вищенаведені дані у таблицю (див. табл. 2.3.3).
Таблиця
2.3.3
Аналіз зносу та відновлення основних фондів ТОВ “ Фудз Трейд ”
у 2007-2009 рр.
№ п/п
Показник
Роки
Відхилення
2007
2008
2009
2008 р. від 2009 р.
2009 р. від 2008 р.
2009 р. від 2007 р.
1.
Коефіцієнт зносу основних фондів
0,19
0,34
0,37
+0,15
+0,03
+0,18
2.
Коефіцієнт придатності
0,80
0,66
0,63
-0,14
-0,03
-0,17
3.
Коефіцієнт оновлення ОФ
0,32
0,35
-0,32
+0,35
+0,03
4.
Коефіцієнт вибуття ОФ
0,14
+0,14
-0,14
5.
Швидкість оновлення
3,13
´
2,86
´
´
-0,27
Дані, представлені в таблиці дають підставу стверджувати, що знос основних засобів зростає, хоча і повільно (на 0,18 за 2 роки). Відповідно зменшується придатність ОФ (на 0,17 за 2 роки). Позитивним явищем є зростання за аналізований період коефіцієнту оновлення ОФ – на 0,03, однак загальна швидкість оновлення зменшилась у 2009 році у порівнянні з 2007 р. на 0,27, хоча в цілому залишається на доброму рівні – 2,86 у 2009 році.
В цілому можна сказати, що ТОВ “ Фудз Трейд ”проводить політику постійного оновлення ОФ, збільшуючи обсяги придбання основних засобів.
продолжение
–PAGE_BREAK–2.4. Аналіз ефективності використання основних фондів
Одним з найважливіших завдань підприємства в сучасних умовах є підвищення ефективності використання основних фондів.
Ступінь вирішення цього завдання оцінюється шляхом вивчення в статиці й динаміці та порівняння з підприємствами-аналогами системи показників ефективності використання основних фондів.
Показниками ефективності використання основних фондів торговельного підприємства є наступні (табл. 2.
4
.
1).
Таблиця
2.
4
.
1
Показники ефективності використання основних фондів
Дані таблиці свідчать про раціональне використання основних фондів у діяльності ТОВ “ Фудз Трейд ”. Так, показники фондовіддача має тенденцію до зростання, причому у 2009 році він зріс на 0,39 у порівнянні із 2008 роком, тобто майже на одну третину. Рівність показників фондо- та доходовіддачі, а також фондоємкість товарообороту та доходів пояснюється тим, що за аналізований період підприємство займалося виключно торгівельною діяльністю, тобто одержувало доходи більш від торгівлі.
Позитивним явищем, на нашу думку, є зростання прибутковості основних фондів до 33,4% у 20029 році, тобто на 4,3% більше, ніж у 2007 році.
Висока питома вага витрат на утримання ОФ доходами від діяльності підприємства у 2007 році пояснюється тим, що за результатами цього року увесь прибуток у сумі 183,3 тис. грн. пішов на збільшення ОФ. Без цієї суми аналізований показник дорівнював би 11,4 %. В цілому аналогічні показники за 2008 та 2009 рік мають тенденцію до зменшення, що свідчить про випереджаюче зростання доходів над зростанням основних фондів(див. табл. 2.4.2
).
Таблиця
2.4.2
Показники ефективності використання основних фондів ТОВ “ Фудз Трейд ”у 2007-2009 рр.
№ п/п
Показник
Роки
Відхилення
2007
2008
2009
2008 р. від 2007 р.
2009 р. від 2008 р.
2009 р. від 2007 р.
1.
Фондовіддача
1,20
1,68
1,59
+0,48
-0,9
+0,39
2.
Доходовіддача
1,20
1,68
1,59
+0,48
-0,9
+0,39
3.
Фондоємкість
4.
— товарообороту
0,83
0,59
0,63
-0,24
+0,04
-0,20
5.
— доходів
0,83
0,59
0,63
-0,24
+0,04
-0,20
6.
Прибутковість ОФ, %
29,1
23,8
33,4
-5,3
+9,6
+4,3
7.
Забезпеченість витрат на утримання ОФ доходами від діяльності підприємства, %
33,5
14,1
9,8
-19,4
-4,3
-23,7
В практиці роботи підприємств застосовується також метод інтегральної оцінки, який дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання основних фондів підприємства.
Розрахунок значення інтегрального показника зміни ефективності використання основних фондів Кєф здійснюється за формулою:
,
де Ірф — індекс зміни прибутковості основних фондів за аналітичний період;
Іфв — індекс зміни фондовіддачі основних фондів (або доходовіддачі) за аналітичний період.
Значення цього показника дорівнювало у 2001 році Кєф = 1,07, у 2009 році Кєф = 1,15. Можна сказати, що спостерігається зростання ефективності використання основних фондів.
На аналізованому підприємстві ТОВ “Фудз Трейд” додаткові показники ефективності використання основних засобів зведені в таблицю 2.4.3
Таблиця
2.4.3
Аналіз додаткових показників ефективності використання основних засобів ТОВ “ Фудз Трейд ”у 2007-2009 рр.
Дані таблиці підтверджують висновки щодо ефективної роботи на аналізованому підприємстві щодо використання основних засобів. Всі додаткові показники за аналізований період мають тенденцію до зростання.
Найбільше зростання зафіксоване по товаровіддачі торговельної площі – зросла на 1,51 грн./м2 за 2 роки, віддачі складської площі – збільшилася на 6,45 грн./м2 за 2 роки (з 2007 по 2009 рік).
В цілому підсумки проведеного аналізу основних засобів говорять про ефективне використання основних фондів у діяльності ТОВ “ Фудз Трейд ”. Значущість зростання усіх аналізованих показників підвищується на тлі загального зростання товарообороту аналізованого підприємства. Дані аналізу підтверджують тезу про те, що ТОВ “ Фудз Трейд ”вступило в фазу розширення та поступового розвитку.
РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Амортизаційна політика підприємств у сучасних умовах
господарювання
Амортизаційна політика є складовою частиною системи зовнішнього керування відтворення зношених основних фондів підприємства. Вона визначає рівень індивідуалізації й можливість внутрішньої варіативності амортизаційної політики окремого підприємства.
Впродовж багатьох років амортизаційна політика залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна система не виконує своєї головної функції – не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних фондів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво. В теперішній час відсутня цілеспрямована державна амортизаційна політика, не розроблена концепція відновлення, ефективного накопичення і використання фінансових ресурсів. Як наслідок, на рівні підприємств система амортизації розглядається як другорядна у розв’язанні задач відтворювального характеру, оновлення фінансових ресурсів.
Недоліки амортизаційної політики значною мірою пов’язані з тим, що протягом тривалого часу удосконалення амортизаційної політики здійснювалося під кутом її впливу на процеси оподаткування прибутку підприємств та удосконалення обліку. Дослідження такого спрямування є традиційними і мають практичне значення для формування цілеспрямованої податкової та облікової політики держави.
У процесі тривалого розвитку, ще з давніх часів, амортизація ніколи не втрачала своєї актуальності і завжди залишалась дискусійним питанням, що знайшла своє відображення у багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідженнях.
Увага до актуальних на сьогодні проблем амортизаційної політики зростає у зв’язку з необхідністю проведення податкової реформи, зазначено в наукових працях Л. Бабич. Головну проблему автор вбачає у нецільовому використанні підприємствами амортизаційних відрахувань, оскільки податковий метод амортизації не визначає, на які заходи можуть використовуватися амортизаційні кошти.
Л. Городнянська, досліджуючи функції амортизації, вважає, що сутність податкової амортизації полягає у виведенні з оподаткування витрат на придбання основних засобів. Економічна амортизація реалізується через механізм економічної амортизації. Її сутність полягає в тому, що завдяки амортизації кошти з необоротних активів перетворюються в оборотні. Зазначена функція амортизації ґрунтується на бухгалтерському обліку.
Л. Ловінська досліджуючи методологічні засади відображення у бухгалтерському обліку зносу та амортизації основних засобів і нематеріальних активів, пропонує як варіант розв’язання цієї проблеми – повернення методики часів Радянського Союзу [26; c.98].
Однак питання теоретико-методичного характеру розроблено не досить повно і вони вимагають подальшого вирішення. Зокрема до таких завдань належать: необхідність поглибленого вивчення сутності амортизаційної політики держави та підприємства.
Амортизація є найважливішим фінансово-економічним механізмом, який утворює основу сучасної системи регулювання відтворення основних засобів та нематеріальних активів. Амортизація – це перенесення вартості зношених основних і нематеріальних активів на вироблений за їхньої участі продукт. Заходом із заміщення зносу стають амортизаційні нарахування коштів, які слід спрямовувати на інвестиції (будівництво, капітальний ремонт, створення нових основних засобів тощо).
Суму амортизаційних нарахувань зараховують у витрати на виробництво (собівартість) продукції. Таким чином, їх «включають» у ціну.
Теоретично виробники мають здійснювати накопичення амортизаційних нарахувань і знімати їх з доходу від продажу продукту. Накопичені амортизаційні нарахування формують амортизаційний фонд – кошти, призначені для відтворення виробничих засобів.
Поряд з фізичним зносом, який відбувається більшою мірою під впливом природних чинників, існує моральне старіння засобів праці. Первинним його чинником є конкуренція між виробниками, що дає поштовх до пошуку нових продуктивніших і менш витратних засобів праці, тобто стимулює розвиток науково-технічного прогресу.
Вагомий компонент системи амортизації – метод її нарахування, що може стимулювати оновлення основного капіталу. На сьогодні широкого застосування набули такі чотири її методи: рівномірного нарахування; прискореної компенсації витрат (прискореної амортизації); за сумою років служби (виробничих засобів) і зменшуваного залишку.
Обсяг амортизаційного фонду залежить від обсягів ОФ, середньої норми амортизації та цінових чинників, які впливають на зміну фактичної вартості фондів.
Специфікою економічної кризи першої половини 1990-х років було зменшення чистих капіталовкладень на фоні руйнування амортизаційних джерел фінансування капітальних інвестицій. Протягом 1991-1994 pp. амортизаційні відрахування підприємств й організацій були зведені практично до нульового рівня внаслідок неповної індексації, а з 1995 p., коли вони почали помалу відновлюватися, стримували їх штучно, використовуючи понижуючі коефіцієнти.
Уряд України визнав потребу регулярного цінового відновлення коштів амортизаційного фонду в умовах інфляції (Постанова Кабінету Міністрів України № 523 від 16 травня 1996 р. «Про проведення індексацій балансової вартості основних фондів та визначення розмірів амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення у 1996-1997 pp.») [41].
Майже одночасно в Указі Президента України від 19 липня 1996 р. «Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні» було наголошено на необхідності збільшення ресурсів нагромадження внаслідок упровадження активнішої амортизаційної політики.
Необхідність реформування амортизаційної системи відчувалася переважно на емпіричному рівні через критичне погіршення кількісних параметрів відтворення основного капіталу.
Належної концептуальної визначеності, не кажучи вже про методичну підготовку, така реформа не мала, реального посилення відтворювальних чинників вітчизняного нагромадження капіталу також не було.
Відповідні дії Уряду були непослідовними та суперечливими, зумовленими, за висновком науковців, потужним апаратним протистоянням прихильників форсованого збільшення амортизаційних відрахувань й їх опонентів, які домагалися штучного стримування обсягів амортизаційних нарахувань в інтересах якнайшвидшого поповнення бюджету.
Вітчизняна амортизаційна політика, основні приписи якої викладені у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», закономірно використала надбання зарубіжної практики, замінивши так звану «натуралістичну» модель відшкодування основних засобів у натуральній формі моделлю розміщення видатків (зменшення оподаткованої частини прибутку внаслідок амортизації), а рівномірно-лінійний метод оподаткування – нелінійним.
Проте порядок амортизаційних нарахувань в Україні має певні особливості. Паралельно існують дві системи амортизації: бухгалтерська і податкова. За першої нарахування її відбувається відповідно до затвердженого Міністерством фінансів України Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».
Цей документ надає корпоративним структурам можливості використання п’яти методів нарахування амортизації, в тому числі прискореної. Який з них застосовувати на конкретному об’єкті, визначено наказом щодо облікової політики корпоративної структури.
Податкові амортизаційні заходи передбачають нарахування відповідних коштів за єдиним, обов’язковим для всіх корпоративних структур методом зменшуваного залишку. Диференціацію основних фондів за їх видами і групами було скасовано, натомість затверджено лише чотири групи ОФ за функціональною ознакою, наведеною на Додатку В, в якому подана класифікація основних фондів з поділом їх на групи згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Податковий метод нарахування амортизації передбачає нарахування амортизації у фінансовому обліку згідно з нормами п. 8.6.1 Закону про оподаткування прибутку підприємств. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):
група 1 – 2 %;
група 2 – 10 %;
група 3 – 6 %;
група 4 – 15 %.
Передбачається два варіанти нарахування амортизації:
1. застосовувати норми податкової амортизації до первісної вартості основних засобів, визначеної у фінансовому обліку;
2. використовувати і податкові норми, і податкову балансову вартість основних засобів[15; c.35].
Однак результати проведеного дослідження доводять, що податковий метод амортизації у фінансовому обліку краще не застосовувати, оскільки бухгалтерська база для нарахування амортизації основних засобів найчастіше відрізняється від податкової. До того ж цей метод не враховує ні строку експлуатації об’єкта, ні його продуктивності, ні інших економічних характеристик.
З іншого боку, розмежування податкової та економічної амортизації призвело до необхідності ведення двох видів обліків основних фондів – один для цілей оподаткування, інший – для відображення у бухгалтерському обліку.
Внаслідок цього не тільки виникли суттєві відмінності між показниками основних фондів та амортизації за податковим та бухгалтерськими обліками, але й зросли управлінські витрати підприємств.
Встановлений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядок проведення індексації основних фондів не співпадає з порядком визначення справедливої вартості основних засобів за бухгалтерським обліком. На практиці це призводить до значних відхилень між вартістю основних фондів за податковим та бухгалтерським обліками, викривлення відтворювального процесу в економіці, оскільки економічна амортизація є більшою за податкову.
Досвід промислово розвинутих країн свідчить, що на сьогодні амортизаційна політика все більше перетворюється у знаряддя формування та підтримання попиту на основні засоби. Важелями регулювання попиту на основні засоби є норми амортизації. Встановлюючи найвищі норми амортизації на ті чи інші види основних засобів, уряд подає сигнал про те, що витрати, які спрямовуються на придбання основних засобів з найвищими нормами амортизації, будуть відшкодовуватися швидше, ніж витрата на придбання основних засобів із меншими нормами амортизації. Внаслідок такої корекції відбуваються зміни у структурі попиту на основні засоби: зростає виробництво та імпорт основних фондів, на які підвищено норми амортизації, та скорочується виробництво та імпорт основних фондів, норми амортизації на які знижено. Розуміння зазначених положень є вкрай важливим для аналізу дієвості реалізованих заходів з удосконалення амортизаційної політики та вироблення напрямів подальшого її реформування.
Для подолання існуючих негативних тенденцій в амортизаційній політиці, підвищення ролі амортизації як джерела фінансування оновлення основних фондів, створення зацікавленості до впровадження та виробництва сучасних основних засобів і технологій необхідно реалізувати комплекс заходів:
1. Переглянути підходи до формування груп основних фондів та встановлення для них норм амортизації. Враховуючи досвід розвинених країн, пріоритет у нарахуванні амортизації для цілей оподаткування має бути відданий сучасним засобам виробництва, таким як повністю автоматизовані лінії виробництва, енергозберігаюче устаткування, системи очистки та захисту навколишнього середовища тощо. Група основних фондів, до якої включено автомобілі, має бути ліквідована, оскільки через високі амортизаційні нарахування стимулюється придбання та постійне оновлення дорогих марок автомобілів. В умовах відсутності повного циклу виробництва сучасних автомобілів в Україні застосування підвищених норм амортизації призводить до стимулювання попиту на імпортні автомобілі та витоку капіталу за межі країни. У встановити на рівні звичайних засобів виробництва, віднесених до третьої групи основних фондів.
2. Зважаючи на високий ступінь зношення основних фондів у сільському господарстві, вкрай низьку механізацію та автоматизацію праці у сільськогосподарському виробництві, доцільно також виділити в окрему групу для цілей оподаткування сільськогосподарську техніку та встановити для цієї групи норми амортизації на рівні не нижчому, ніж для комп’ютерної техніки.
3. З метою заохочення підприємців до збільшення інвестування у наукові дослідження та розробки доцільно встановити норми амортизації не матеріальних активів, що містять результати досліджень, на рівні, не нижчому за рівень норм амортизації, встановлених для комп’ютерної техніки, та передбачити можливість нарахування прискореної амортизації на нематеріальні активи, створені у процесі наукових розробок.
4. З метою стимулювання попиту на сучасні засоби виробництва, такі як роботи, необхідно сформувати окрему групу основних фондів, до якої включити роботи. Норму амортизації на роботи доцільно встановити на рівні 100 % в розрахунку на рік. Це означатиме, що витрати на придбання роботів мають повністю амортизуватися протягом першого року їх експлуатації. Тобто, за своїм економічним змістом капітальні витрати на придбання роботів прирівнюються до витрат оборотного капіталу. Наслідком реалізації цього положення буде зростання мотивації до інвестування у робототехніку, її виробництва в Україні та імпорту. Такі зміни сприятимуть оновленню виробництва, впровадженню сучасних технологій та випуску якісно нової продукції. Це також приведе до зростання кількості наукомістких робочих місць та зростання продуктивності праці.
5. Виділити в окрему групу основних фондів устаткування, яке використовується у біотехнологіях.
Річна норма амортизації на основні фонди цієї групи має бути встановлена на рівні 50 %. Встановлення такої норми амортизації дасть поштовх для впровадження біотехнологій у виробництво, що, у свою чергу, стимулюватиме розвиток наукових досліджень та попит на результати цих досліджень з боку виробництва.
6. Для усунення розбіжностей у підходах до індексації вартості основних фондів за податковим та бухгалтерським обліками доцільно ввести у податкове законодавство зміни щодо індексації вартості основних засобів на індекс інфляції, а не на величину, яка на 10 % перевищує її рівень. Запровадження такого порядку не тільки зблизить податковий та бухгалтерський обліки, але не сприятиме збільшенню вартості основних фондів та відповідно амортизації.
7. Для усунення протиріч між податковим та бухгалтерськими обліками, запобігання випадкам додаткового вилучення фінансових ресурсів підприємств через перевищення економічної амортизації над податковою доцільно внести зміни до податкового законодавства в частині надання права підприємствам нараховувати амортизацію для цілей оподаткування за методами, встановленими у бухгалтерському обліку.
8. Для забезпечення цільового використання амортизаційних коштів на оновлення основних фондів, запобігання використання амортизації як механізму виведення від оподаткування прибутку підприємств і можливих втрат бюджету слід внести до податкового законодавства норму щодо оподаткування податком на прибуток амортизаційних коштів, для спрямовуються не на оновлення основних фондів, а на інші цілі.
9. З метою відтворення у підприємств мотивації до інвестування у нові основні фонди доцільно скасувати порядок, за яким витрати на поліпшення основних фондів включаються до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних фондів має збільшуватися вартість основних фондів відповідної групи і зазначені витрати мають амортизуватися у складі основних фондів цієї групи.
Продовження практики віднесення витрат на поліпшення основних фондів до складу валових витрат посилюватиме технологічне відставання української економіки.
10. З метою наближення показника «витрати», який застосовується у бухгалтерському обліку, до показника «валові витрати» необхідно внести зміни до податкового законодавства щодо включення амортизаційних відрахувань до складу валових витрат платників податку на прибуток[14; c.57].
Отже для підвищення темпів розвитку економіки на засаді її структурної перебудови та модернізації виробництва необхідна максимальна лібералізація амортизаційної політики.
Разом з тим необхідно законодавчо закріпити необхідність використання коштів амортизаційного фонду, нарахованих методом прискореної амортизації, за своїм економічним призначенням, оскільки високі норми амортизації призведуть до зменшення бази оподаткування та втрати частини бюджетних доходів без видимих економічних ефектів.
продолжение
–PAGE_BREAK–
3.2.Моделі підвищення ефективності амортизаційної політики
Необхідною умовою здійснення процесу виробництва на підприємстві є зосередження в достатній кількості засобів праці, що відповідали б вимогам науково-технічного прогресу. Структурні та інституційні перетворення в економіці, що супроводжувалися розбалансуванням економічних відносин, зниженням платоспроможного попиту населення, спричинили різкий спад виробництва та погіршення якості основних засобів підприємств. Близько половини основних засобів зношені фізично та морально. Становище ускладнюється тим, що необхідність технічної та технологічної модернізації виробників поєднується із завданням подолання фінансової кризи і труднощами перехідного періоду.
Актуальність теми зумовлена необхідністю теоретичного обґрунтування процесів відтворення основних засобів підприємств в умовах сучасної економіки, з урахуванням останніх змін у правовому середовищі.
Значний вплив на процеси оновлення основних фондів має зниження частки іноземних інвестицій у вигляді рухомого і нерухомого майна. Аналіз форм залучення іноземного капіталу в Україні свідчить про наявність яскраво вираженої тенденції до поступового зменшення частки інвестицій у вигляді рухомого і нерухомого майна та зростання частки грошових внесків. Якщо у 1996 році частка внесків у вигляді рухомого і нерухомого майна становила 62,3%, то у 2006 році вона зменшилась до 29,4%. Водночас частка грошових внесків зросла за цей період майже на 30%.
У країнах з розвиненою економікою при фінансуванні інвестиційних проектів приділяється особлива увага зовнішнім джерелам відтворення основних засобів. Спираючись на зарубіжний досвід, у ринковому середовищі функціонування підприємств та економічне зростання не можливе без залучення позикових коштів. У кризові періоди економічно невиправданим є різке скорочення державних джерел фінансування підприємств. В умовах глибокої економічної кризи, роль держави в оновленні основних засобів повинна зростати, що є головною умовою виходу з економічної кризи і базою для технологічних перетворень, які забезпечують економічне зростання [19; c.20].
Зовнішні джерела відтворення основних засобів мають свої позитивні сторони та недоліки. До позитивних особливостей можна віднести великі можливості їх залучення, що значно перевищує розмір власних інвестиційних ресурсів та кращий зовнішній контроль за ефективністю інвестиційної діяльності та реалізацією внутрішніх резервів їх підвищення. Недоліками являються складність залучення і оформлення, триваліший період залучення, необхідність надання відповідних гарантій, збільшення ризику банкрутства в зв’язку з несвоєчасним погашенням одержаних позик, часткова втрата управління діяльністю підприємства (при акціонуванні).
У ринкових умовах головну роль у відтворенні основних засобів належить власним джерелам фінансування, зокрема амортизаційним відрахуванням. Використання внутрішніх джерел відтворення основних засобів також мають власні недоліки та позитивні сторони. Недоліками являються обмежений обсяг залучення, що веде за собою скорочення можливостей розширення інвестиційної діяльності, та обмеження зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів [24; c.216].
Позитивними аспектами є наступні: простота та швидкість залучення, висока віддача за критерієм прибутковості капіталу, який інвестується, істотне зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні, повне збереження управління під контролем засновників підприємства.
Таким чином істотна увага повинна приділятись амортизаційній політиці підприємств.
Амортизаційна політика є багатоплановою і багатогранною категорією, що охоплює велику кількість складових, через які на практиці реалізується економічна суть амортизації та створюються умови для активізації інвестиційної діяльності.
Довгий час удосконалення амортизаційної політики в Україні здійснювалось з боку пливу на процеси оподаткування прибутку та удосконалення обліку. Дослідження такого типу є традиційними і мають практичне значення для формування цілеспрямованої податкової та облікової політики держави.
Аналіз останніх наукових праць свідчить про зосередження уваги їх авторів переважно на дослідженні саме цих аспектів амортизаційної політики. Л. Бабич вважає, що увага до актуальних на сьогодні проблем амортизаційної політики зростає у зв’язку з необхідністю проведення податкової реформи. Однією з основних проблем амортизаційної політики вона вважає нецільове використання підприємствами амортизаційних відрахувань, адже податковий метод амортизації не визначає на які заходи можуть використовуватись амортизаційні кошти. Наступний науковець О. Болховітінова досліджує напрями удосконалення амортизаційної системи, враховуючи необхідність поліпшення методичної бази складання зведеного балансу фінансових ресурсів.
Вона зазначає серед проблем, що в контексті сучасних економічних і політичних процесів є пріоритетними у сфері державного піклування, важливе місце посідає активація відтворення основного капіталу, зокрема ефективної реновації – своєчасного і повноцінного відшкодування та оновлення елементів основного капіталу на вищій технологічній основі.
Амортизаційна політика поєднує в собі широке коло взаємопов’язаних питань, які характеризують економічну сутність амортизації, відображають управління амортизаційними відрахуваннями, впливають на зростання інвестиційної діяльності. ЇЇ основними складовими є визначення, класифікація, розподіл за групами, облік і вартісна оцінка основних засобів; порядок змін первинної та балансової вартості основних засобів та визначення їх справедливої вартості; методи, норми та порядок нарахування амортизації й використання амортизаційних відрахувань; практичне застосування окремих положень у разі зміни очікуваних економічних вигод від використання тих чи інших об’єктів основних засобів; створення реального ресурсу підприємств для відшкодування зносу їх основного капіталу і фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань процесу відтворення.
Для відновлення відтворювальної функції амортизаційних відрахувань вважаємо за доцільне для нарахування амортизації в обов’язковому порядку визначити реальну залишкову вартість основних засобів.
Здійснити це слід шляхом переоцінки, тобто доведення залишкової вартості до рівня справедливої, адже достовірна оцінка є запорукою нарахування реальних сум амортизаційних відрахувань, що мають, в свою чергу, забезпечити просте відтворення основних засобів.
На сьогодні переоцінка основних засобів є правом підприємства, а не його обов’язком, тому ніхто не може змусити підприємство зробити переоцінку, якщо воно вважає її недоцільною і навіть якщо розбіжності між залишковою і справедливою вартістю основних фондів досить суттєві для підприємства.
Методичні основи регулювання оцінки майна закріпленні Законом України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні”, а також в нормативно-правових актах з оцінки майна, затверджених Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Відповідно до вище зазначеного Закону, переоцінка може здійснюватись лише професійним оцінювачем, який має ліцензію на даний вид діяльності. Лише така оцінка вважатиметься незалежною оцінкою майна. Фонд державного майна веде реєстр оцінювачів, які одержали кваліфікаційне свідоцтво.
Відповідно до П(С)БО 7 підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість даного об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу, при цьому індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Таким чином, стандартом в основу переоцінки об’єктів основних засобів
покладено визначення їх ринкової вартості, тобто вартості, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку аналогічного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем і продавцем.
Відповідно до Господарського кодексу України, амортизаційна політика повинна спрямовуватись на створення суб’єктами господарювання найсприятливіших та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних фондів переважно на якісно новій технологічній основі.
Дана проблема виходить за рамки суто облікових питань. Кошти для відтворення основних засобів не з’явилися лише за рахунок амортизаційних нарахувань. Необхідно, щоб ця сума не лише була нарахована на папері, а ще й акумульована, наприклад, на окремому рахунку в банку. Лише за таких умов ми можемо говорити про створення амортизаційного фонду як джерела відтворення основних фондів.
Водночас, порівнюючи динаміку ступеня зношування основних фондів до та після запровадження нового амортизаційного механізму, можемо говорити про послаблення амортизації як джерела інвестицій.
Якщо у період, коли амортизація нараховувалась на підставі законодавчих актів колишнього СРСР, не простежувалось стійкої тенденції до зростання ступеня зношування основних фондів, то після запровадження нового порядку з 1997 року в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання ступеня зношування основних фондів. Так, у 1990 році ступінь зношування основних фондів був на рівні 36,5%, у 1991 р. – 37,9%, у 1992 р. – 36,7%, у 1994 р. – 22,9%, у 1996 р. – 40,0%, у 1997 р. – 38,0%. Після реформування амортизаційної системи ступінь зношування основних фондів почав стрімко зростати. У 1999 р.– 42,3%, у 2000 р. – 43,7%, а у 2007 р. – 51,5%. Як видно, у 2007 році ступінь зношування основних засобів сягнув більше половини їхньої вартості, і найвищим ступінь спостерігається в Чернігівській області – 64,1%, в Полтавській – 61,7%, Черкаській – 60,9%, Запорізькій – 59,2% та у Дніпропетровській – 58,2%.
Варто зазначити, що в період з 2000 року по 2008 рік в Україні спостерігалася тенденція до збільшення введення в дію нових основних засобів: у 2000 р. – 23726 млн грн., у 2004 р. – 61468 млн грн., у 2008р. – 82333 млн грн. Станом на 2008 рік найбільше було введено у Донецькій області (9562 млн грн.), Дніпропетровській (7754 млн грн.), Харківській (5764 млн грн.) та в м. Києві (13601млн грн.), натомість у Вінницькій області – 1674 млн грн. та у Хмельницькій області – 1729 млн грн.
Також, за матеріалами статистичної звітності можемо зробити висновок, що 2007 року велика кількість основних засобів зовсім не має балансової вартості. Так, питома вага повністю зношених основних засобів у Сумській області складає 13,1%, в Одеській – 12,3%, у Херсонській – 8,9%, у Чернівецькій – 8,1%.
Зокрема, в промисловості Сумської області даний показник складає 19,8%, Івано-Франківської – 8,6%, Миколаївської – 8,5% та ін. [38; c.18].
Враховуючи, що найбільш технічно та морально застаріле обладнання, яке має велику енергомісткість, зосереджено в експертно-орієнтованих галузях промисловості, таких як металургійна (частка експортної продукції становить близько 80%, зношеність основних фондів – 70,1%) та хімічна (експортна частка продукції – 70%, зношеність основних фондів – 73,5%), то цей показник безперечно впливає на собівартість продукції, від реалізації якої держбюджет має значні валютні надходження.
Зважаючи на це, Міністерство промислової політики спільно з Мінфіном, Мінекономіки та рядом інших міністерств та відомств опрацювали зміни до чинного законодавства з питань амортизаційної політики, наближення бухгалтерського обліку до податкового, де передбачено пооб’єктну податкову амортизацію, що дають змогу посилити ефективність контролю за порядком обчислення амортизації. Окрім того, передбачається впровадження нових ставок амортизації та розширення груп основних фондів.
Після проведення реформи амортизаційної системи між податковим та бухгалтерськими обліками виникли істотні розбіжності у методах нарахування амортизації. Якщо для цілей оподаткування амортизація нараховується на залишкову вартість основних засобів, то відповідно до П(С)БО 7 “Основні засоби”
економічна амортизація може нараховуватись із застосуванням 5 методів:
1) прямолінійного;
2) зменшення
залишкової вартості;
3) прискореного зменшення залишкової вартості;
4) кумулятивного;
5) виробничого.
Відмінність податкового та бухгалтерського обліку щодо нарахування амортизації полягає і у розподілі основних фондів на групи. Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємства”, що набув чинності з 1 липня 1997 року, основні фонди поділено на 3 групи, тоді як згідно П(С)БО 7 основні фонди поділяються на 9 груп:
1) земельні ділянки;
2) капітальні витрати на поліпшення земель;
3) будинки, споруди та передавальні пристрої;
4) машини та обладнання;
5) транспортні засоби;
6)інструменти, прилади, інвентар(меблі);
7) робоча та продуктивна худоба;
8) багаторічні насадження;
9) інші основні засоби [17; c.522].
З метою відтворення у підприємств мотивації у нові основні фонди доцільно скасувати порядок їх включення до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних фондів має збільшуватись вартість основних фондів відповідної групи і зазначені витрати мають амортизуватись у складі основних фондів. Подальша практика віднесення витрат на поліпшення основних фондів до складу валових витрат посилюватиме технологічне відставання української економіки.
Для подолання відповідних негативних тенденцій в амортизаційній політиці доцільно переглянути підходи до формування груп основних фондів та встановлення для них норм амортизації. Спираючись на досвід розвинутих країн, пріоритет у нарахуванні амортизації в оподаткуванні має бути відданий сучасним засобам виробництва, таким як автоматизовані лінії виробництва, енергоощадне устаткування, системи очищення та захисту навколишнього середовища тощо.
З метою активізації інвестиційних процесів в економіці України Указом Президента України від 7 березня 2001 р. № 169/2001 схвалено Концепцію амортизаційної політики, яка спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб’єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів. З цією метою пропонується:
— закріпити за субєктам господарювання право на використання коштів власного амортизаційного фонду і заборонити будь-які централізовані вилучення з нього;
— надавати податкові знижки тільки тим суб’єктам господарювання, які мають документальне підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду;
— розробити класифікацію основного капіталу за групами відповідно до характеру і строків його використання та зносу;
— запровадити для кожної групи основного капіталу економічно обґрунтовані індикативні норми для нарахування економічної амортизації та діапазони припустимих відхилень, у межах яких суб’єкти господарювання обирають конкретні норми економічної амортизації самостійно; — затвердити максимальні граничні рівні податкової амортизації, в межах яких її обсяг може перевищувати обсяг економічної амортизації [29; c.55].
У результаті проведення цих заходів очікується поліпшення фінансових результатів господарювання суб’єктів господарської діяльності та формування бази даних для об’єктивної оцінки параметрів руху основного капіталу, необхідної для розробки прогнозів і програм економічного й соціального розвитку.
На сьогоднішній день економіка України потерпає від кризових явищ, що не стимулює створення передумов для розвитку ефективного механізму відтворення основних фондів. Залучені джерела інвестицій, такі як кредити чи кошти іноземних інвесторів, у найближчий час залишатимуться неефективними для покращення технічного стану підприємства та його модернізації. Тому варто, в першу чергу, приділяти увагу розвитку механізму самофінансування відтворення основних фондів та удосконаленню амортизаційної політики підприємства.
У підсумки, варто зазначити, що необхідною умовою відтворення основних фондів є передусім розвиток та удосконалення відтворювальної функції амортизації, для чого необхідно здійснювати переоцінку вартості основних засобів, що використовуються підприємством, необхідно опрацювати питання оптимізації норми ставок амортизації для продукції машинобудування. Варто запровадження чіткішого державного регулювання використання амортизаційних коштів. Доречно звернути увагу на чітке формування інформаційних ресурсів щодо аналізу показників придатності основних засобів, що безумовно позитивно вплине на ефективність амортизаційної політики.
Для усунення суперечностей між податковим та бухгалтерським обліками доцільно внести зміни до податкового законодавства і частині надання прав підприємствам нараховувати амортизацію для цілей оподаткування за методами, встановленими в бухгалтерському обліку.
Основні засоби є одним з основних елементів у балансі практично будь-якого підприємства. Визначальними чинниками, які впливають на залишкову вартість, є вибраний метод амортизації, строк корисного використання об’єктів та встановлена ліквідаційна вартість. Але ці питання не регламентуються стандартами і в практичній діяльності вирішуються зовсім не з позицій доцільності, а з намаганням мінімізувати витрати часу та фінансів, обираючи найпростіші варіанти. Це призводить до нівелювання показників наявності та використання основних засобів для користувачів фінансової звітності і робить неможливим порівняльний аналіз на декількох підприємствах, особливо за відсутності розкриття цього питання в обліковій політиці.
За статистикою в Україні здебільшого використовують податковий, прямолінійний та метод зменшення залишкової вартості.
Найбільший вплив на вибір методу нарахування амортизації у практичній діяльності мають такі фактори:
1. простота/складність методу та можливість його застосування
2. вплив на собівартість продукції та вартість засобів у звітності
3. кваліфікація робітника, уповноваженого вирішувати це питання
4. наявність корпоративної політики у сфері нарахування зносу[37; c.28].
Не існує єдиної думки щодо найкориснішого або найдоцільнішого з методів. Значну кількість прихильників має податковий метод. На думку С. Єленчук, найбільш прийнятним для української економіки є прямолінійний метод. Н. Горицька вважає найкориснішим для підприємств кумулятивний метод. С. Євтушенко притримується думки, що найбільш придатним до практичного застосування (в с/г підприємствах) є метод прискореного зменшення залишкової вартості. Н. Виговська стверджує, що якщо основні засоби приносять більші доходи на початку строку їх корисної служби, то найдоцільніше застосовувати методи прискореної амортизації. Т. Кононенко та В. Замлинський пропонують використовувати метод подвійного зменшення залишкової вартості з поділом всіх основних засобів на чотири групи з чітко визначеними строками експлуатації об’єктів.
У питанні вибору методу нарахування амортизації пропонуємо виходити з двох позицій:
1. принцип обачності
2. очікуваний спосіб отримання економічних вигод від використання об’єктів[36; c.41].
Принцип обачності. Найбільше принципу обачності відповідає метод зменшення залишкової вартості, який дає найбільшу суму амортизації в перші роки використання об’єкта. Слідом за ним йдуть метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний. За рівномірного випуску продукції показники виробничого методу наближаються до прямолінійного. В перші роки приблизно такий же результат дає податковий метод.
Очікуваний спосіб отримання економічних вигод від використання об’єктів. Як показує практика, при виборі методу амортизації часто відбувається нехтування даним критерієм. Доцільним вважаємо законодавче закріплення запропонованого алгоритму вибору амортизації в залежності від типу основного засобу, представленого на Додатку Г.
Запропонований алгоритм може застосовуватись практично на всіх підприємствах, крім сільськогосподарських. В основу покладено умовний поділ основних засобів на 2 типи: а) безпосередньо зайняті у виробництві, допоміжні та обслуговуючі (рахунки обліку 104, 105, 106); б) інші основні засоби, які в основному представляють інфраструктуру підприємства (рахунки обліку 102, 103, 107, 108, 109). Стосовно першого типу об’єктів, то для всіх основних засобів, щодо яких є можливість достовірно та з мінімальними витратами визначити обсяг виробленої продукції, застосовується виробничий метод.
Для транспортних засобів, цей метод пропонується в обов’язковому порядку. Якщо ж визначити фактичну потужність важко або неможливо, то застосовується один з т.зв. прискорених методів, що сприятиме швидшому поверненню капітальних вкладень. Для цього всі засоби першого типу згруповано на три класи, в основу яких покладено швидкість зносу (насамперед морального) та характер застосування. До першого класу відносять високотехнологічні об’єкти – електронно-обчислювальні машини, периферійну техніку, інформаційні системи – та пропонується використовувати метод зменшення залишкової вартості, який показує найшвидшу динаміку амортизації.
До другого класу відносять основну масу виробничих об’єктів – різноманітні машини та устаткування, верстати, двигуни, пристрої – із застосуванням методу прискореного зменшення залишкової вартості, який за обсягами нарахованої амортизації показує усереднений результат серед трьох прискорених методів. Третій клас складають допоміжні об’єкти – інструменти, прилади, офісне обладнання – з використанням кумулятивного методу. Групування основних засобів зроблено на основі Державного класифікатора “Класифікація основних фондів”.
До другого типу основних засобів (рахунки обліку 102, 103, 107, 108, 109) віднесено специфічні об’єкти, які можуть не приймати безпосередньої участі у виробничому процесі, важко визначити їх фактичну потужність та не складають питому частину основних засобів на підприємствах (крім сільськогосподарських). До цієї групи пропонуємо застосовувати прямолінійний метод.
Наступним моментом, який суттєво впливає на величину нарахованої амортизації, є визначення строку корисного використання. Надана свобода в цьому питанні приводить до того, що на однаковий об’єкт на різних підприємствах такий строк може суттєво відрізнятись. Дослідження процесу нарахування амортизації в інших країнах показує, що прогресивним підходом є законодавчий поділ основних засобів на групи зі встановленням строків корисного використанням.
Іншим ключовим моментом є визначення ліквідаційної вартості основних засобів. Відсутність загальноприйнятої методики призвела до того, що цей показник оцінюється навмання і не ґрунтується на яких-небудь наукових засадах.
Виходячи з визначення ліквідаційної вартості, її можна розрахувати за формулою:
продолжение
–PAGE_BREAK–
Л = ( М * Ц – В ) * (І/100)n
де Л – ліквідаційна вартість;
М– кількість отриманих матеріальних цінностей від ліквідації об’єкта;
Ц– ціна за одиницю отриманих від ліквідації матеріальних цінностей;
В– витрати, пов’язані з продажем/ліквідацією;
І – середній річний індекс споживчих цін протягом n років;
n– кількість років корисного використання об’єкта.
Зрозуміло, що індекс споживчих цін майбутніх років можна взяти лише прогнозний або скористатись усередненим показником за декілька останніх років. Але за умов високих темпів інфляції може скластись ситуація, коли розрахункова ліквідаційна вартість перевищить первісну. Тому неприпустимо співставляти ліквідаційну (як майбутню) та первісну вартості при розрахунку амортизації. Пропонуємо внести зміни до визначення ліквідаційної вартості, виклавши його у такій редакції: ліквідаційна вартість – теперішня (поточна) сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією) [31;c.38].
Ліквідаційну вартість доцільно розраховувати лише для об’єктів, що знаходяться на рах. 103, 104, 105 та мають у своїй структурі суттєву однорідну складову (метал, будівельні конструкції і т.д.). Для всіх інших пропонуємо встановлювати ліквідаційну вартість у розмірі 1 грн. (це пояснюється тим, що для розрахунку амортизації методом зменшення залишкової вартості обов’язково потрібна ліквідаційна вартість, більша за нуль).
Наведені рекомендації дозволяють встановити єдині підходи до нарахування амортизації на всіх підприємствах та підвищити якість облікової інформації.
3.3. Оцінка економічного ефекту прискореної амортизації на промислових підприємствах в умовах реформування державної амортизаційної політики
У всіх промислово розвинених країнах одним з важливих напрямків активізації інвестиційної й інноваційної діяльності підприємств та створення конкурентних переваг є удосконалення державної амортизаційної політики за рахунок раціонального застосування прискореної амортизації.
Вперше прискорена амортизація була використана в США у 1940 році для деяких галузей промисловості й показала високу ефективність у стимулюванні інвестицій і відновленні виробництва. Під час економічної кризи, пережитої США у 1970–1975 рр., більшу стабілізуючу роль зіграла нова амортизаційна політика, що знайшла своє втілення в системі інтервальних термінів служби АДР, що ґрунтується на скороченні кількості норм амортизації, на їх підвищенні, наданні права вибору норм підприємствами в межах установленого інтервалу з конкретної групи засобів праці, на розширенні масштабів прискореної амортизації. Також було введено нарахування амортизації на капітальний ремонт засобів праці.
Система АДР без змін проіснувала з 1971 до 1981 рр. У перші два роки після її введення спостерігався справжній інвестиційний бум. Був зареєстрований щорічний приріст інвестицій у порівнянних цінах у розмірі 8–10 %.
У 1986 р. податкове законодавство було переглянуто, щоб сповільнити швидкість списання вартості активів, ніж відповідно системи ACRS). Нова система передбачає вісім класів активів, значно більший період відшкодування вартості деяких активів та діє дотепер. Більше років прискорену амортизацію успішно використовують у Франції. Сьогодні важко знайти країну, у якій би не використовувалася прискорена амортизація.
На жаль, в нормативних актах немає навіть визначення прискореної амортизації. З точки зору системного підходу під системою прискореної амортизації розуміють такі методи її нарахування й порядок переоцінки засобів праці, за яких протягом перших років або всього амортизаційного періоду, що не перевищує економічно раціонального терміну служби, забезпечується випереджувальне зростання накопиченої суми амортизаційних відрахувань порівняно з дійсними темпами втрати об’єктом основних засобів його споживчих властивостей і вартості.
Прискорена амортизація забезпечує переваги тільки для рентабельних підприємств. Вона приводить до зниження податку на прибуток у перші роки після уведення засобів праці в експлуатацію, й за рахунок цього забезпечує швидше повернення інвестицій, робить інвестиційні проекти більш ефективними й менш ризикованими, підвищує інвестиційні можливості підприємств. Тобто створює конкурентні переваги для підприємств, чи додаткові можливості їх формування. Разом з тим прискорена амортизація не створює жодних переваг для збиткових підприємств. За даними Держкомстату, за 6 місяців 2007 року близько 34 % промислових підприємств були збитковими.
У колишньому СРСР і в Україні прискорену амортизацію в рамках економічного експерименту почали використовувати з 1987 р., а ширше – з 1991 р.
Хоча є усі підстави стверджувати, що для сільськогосподарських машин і для деяких інших засобів праці несвідомо вона стала застосовуватися значно раніше за рахунок заниження тривалості амортизаційних періодів проти їх економічно раціональних термінів служби з використанням рівномірного методу амортизації, й замість економічної вигоди приносила втрати. Річ у тім, що у той час «нормативний строк служби», на якому ґрунтувались норми амортизації діючого рівномірного методу, помилково використовували як критерій для заміни засобів праці і це часто призводило до дострокового їх списання. Наприклад, нормативний термін служби тракторів типу Т-150 на початку 90-х років ХХ ст. становив усього 5 років, а подібні трактори у промислово розвинутих країнах списувались після 15 і більше років експлуатації.
Отже, помилки в амортизаційній політиці колишнього СРСР знижували конкурентоспроможність вітчизняних підприємств на закордонних ринках. Крім того, більшість економістів вважала неможливим забезпечити прискорену амортизацію на основі рівномірного методу її нарахування.
Примітно, що пільги від прискореної амортизації підприємство одержує тільки після здійснення реальних інвестицій. Тому використання прискореної амортизації, на думку авторів, краще стимулює інвестиції у відновлення виробництва порівняно зі зниженням ставки податку на прибуток, хоча те й інше, за інших рівних умов, приводить до збільшення обсягів валового самофінансування, що включає в себе чистий прибуток і амортизаційні відрахування, а отже, і інвестиційні можливості. Річ у тім, що додатково отримані кошти від зниження ставки податку наприбуток ніяк не пов’язані з вартістю введених в експлуатацію засобів праці за звітний період.
Додаткові ж амортизаційні відрахування в результаті застосування прискореної амортизації, а отже, і пільги по податку на прибуток прямо й безпосередньо залежать від вартості введених в експлуатацію засобів праці за період, що передує звітному, тобто від зроблених інвестицій. Чим більше інвестує підприємство у періоді, який передує звітному, тим більше пільг по податку на прибуток воно одержить. Слід також врахувати, що у другій половині строку служби засобів праці підприємство буде нарахувати менше амортизації, ніж за неприскореною системою, й більше сплачувати податків. У цьому зв’язку розробка податкової політики держави повинна здійснюватися паралельно з амортизаційною політикою з метою вироблення раціональної, погодженої податково-амортизаційної політики.
Економічний ефект прискореної амортизації одиниці засобу праці за період Т для рентабельних підприємств ЕТ може бути визначений за такою формулою:
За допомогою цього методу був разрахований економічний ефект від застосування прискореної амортизації для промислової електричної індукційної грубної системи Eges, що була придбана на одному з підприємств м. Харкова у 2006 році, використовуючи такі вихідні дані: первісна вартість з урахуванням витрат на монтаж та налагодження – 3106 тис. грн, ліквідаційна вартість – 35 тис. грн., економічно раціональний термін служби (термін корисного використання) – 12 років. За іР =1 інтегральний економічний ефект згідно з рис. 1 становив 459,34 тис. грн. Як свідчать розрахунки, на початку амортизаційного періоду сума амортизації при застосуванні прискореного методу зменшуваного залишку в 10 разів вища, ніж при використанні прискореної амортизації прямолінійним методом (рисунок). Так, в першому році нарахування амортизації приведений економічний ефект від застосування прискореної амортизації становив 154,26 тис. грн, що дорівнює 33,6 % від інтегрального економічного ефекту, а за два роки ця сума зросла до 56,7 %.
Отже, підприємство одержує у своє розпорядження значні додаткові кошти за рахунок зниження суми податку на прибуток. У другій частині амортизаційного періоду відрахування за неприскореною системою рівномірним методом перевищують відрахування за прискореною амортизацією. Тоді підприємство починає відшкодовувати отриманий на початку періоду безпроцентний «податковий кредит». До кінця нормативного терміну служби пічної системи підприємство повністю відшкодує недонараховану в першій частині терміну служби за рахунок прискореної амортизації суму податку на прибуток. Однак за рахунок того, що підприємство може використовувати отримані в перші роки експлуатації грубної системи додаткові кошти, як мінімум, поклавши їх на депозит у банку, що і відображає коефіцієнт дисконтування, утворюється інтегральний економічний ефект від прискореної амортизації.
Інтегральний економічний ефект рентабельного підприємства від прискореної амортизації всього парку устаткування чи всіх основних фондів ЕTS складається з суми приведених до року tр річних ефектів від прискореної амортизації окремих його груп (коли єдина норма амортизації встановлюється для основних фондів кожної групи, як зараз в Україні) чи одиниць, для яких застосовується або планується застосування нарахування прискореної амортизації
Формула для розрахунку інтегрального ефекту для парку устаткування така:
де п – кількість груп чи одиниць устаткування, для яких застосовується прискорена амортизація, шт.; Т – тривалість періоду, за який розраховується ефект, років; Atyi, Ati – сума нарахованої амортизації в році t по і-й групі чи одиниці засобу праці при використанні відповідно прискореної і неприскореної систем, грн.; tр – рік, до якого приводиться ефект; t – рік, для якого розраховується ефект.
Тривалість розрахункового періоду під час визначення ефекту для парку устаткування не обмежується періодом амортизації певного об’єкта основних фондів і теоретично може бути будь-якою, залежно від мети розрахунку ефекту.
Так, для розрахунку ефекту з метою обґрунтування застосування прискореної амортизації доцільно прийняти як розрахунковий період максимальну тривалість нормативного терміну служби тих об’єктів основних фондів, для яких планується застосування прискореної амортизації. При визначенні фактичного ефекту як розрахунковий період необхідно прийняти період, що минув з моменту введення прискореної амортизації.
Економічний ефект прискореної амортизації може бути визначено й у квартальному чи місячному перерізі для цього слід відповідно модифікувати розрахункову формулу.
За допомогою формули (3) можна визначати річний ефект або втрати підприємства від будь-якого перегляду норм і правил амортизації як щодо окремих груп, так і щодо всієї сукупності основних виробничих фондів ЕTS :
де t Н – коефіцієнт, що відповідає ставці податку на прибуток у цьому році; кр – квартал, до якого приводиться ефект або втрати підприємства від перегляду норм і правил амортизації; Ек –квартальний коефіцієнт дисконтування 1 1 4 — + = E EK ; Aкі1, Aкі2 – сума нарахованої амортизації за квартал к по групі і чи одиниці засобу праці відповідно нормі та правилам до і після їх перегляду, грн.; n – кількість груп основних виробничих фондів чи об’єктів; кр – розрахунковий квартал, до якого приводяться розрахунки ефекту або втрат підприємства; к – квартал, ефект або втрати якого приводяться до розрахункового.
У тому випадку, коли для розрахунку інтегрального ефекту використовуються суми амортизаційних відрахувань у порівнянних цінах на момент часу (tp), до якого приводиться цей ефект, то як норму дисконтування (Е ) необхідно використати коефіцієнт, що відповідає середній величині реального річного банківського процента (тобто без урахування інфляційної складової).
Цей підхід слід застосовувати для визначення розрахункового інтегрального економічного ефекту від застосування прискореної амортизації для новопридбаного устаткування. При цьому доцільно приводити ефект на початок амортизаційного періоду, оскільки відпадає необхідність прогнозувати величини темпів інфляції.
За річних темпів інфляції близько 10 % реальна банківська процентна ставка з достатньою точністю може бути визначена як різниця між номінальною банківською процентною ставкою і темпом інфляції за відповідний період. За вищих темпів інфляції зв’язок між номінальною і реальною банківськими процентними ставками виражається формулою Фішера:
де Бр, БН – відповідно величини річних реального й номінального відсотків, у частках одиниці; И –річний темп інфляції, у частках одиниці.
За таких умов розрахунок дає величину ефекту в грошових одиницях першого року й за умови, що уся сума ефекту отримуватиметься одразу.
У разі розрахунку фактичної величини інтегрального ефекту від застосування прискореної амортизації слід використовувати фактично нараховані амортизаційні суми в поточних грошових одиницях (цінах). Тоді як коефіцієнт дисконтування необхідно застосувати середню величину номінального річного банківського процента для кожного року розрахункового періоду. Наводити фактичний ефект у цьому випадку зручніше на кінець амортизаційного періоду з тієї самої причини, що й очікуваний ефект – на початок амортизаційного періоду [30; c.18].
Це дає змогу отримати величину ефекту в цінах (грошових одиницях), які діють на момент здійснення розрахунку.
Після запровадження в дію 1.07.1997 р. закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” масштаби використання методів прискореної амортизації в державі різко збільшилися. Однак було допущено багато грубих помилок через те, що реформування амортизаційної політики не ґрунтувалося на глибокому аналізі закордонного досвіду й було проведено без належного теоретичного обґрунтування.
Так, прискорений метод амортизації був нав’язаний як рентабельним, так і збитковим підприємствам. Додатково амортизаційні відрахування, які нараховуються, оголошувалися «капітальним доходом» і обкладалися податком, що зводило до нуля можливі вигоди прискореної амортизації для рентабельних підприємств. Таке рішення не має аналогів у світовій практиці й суперечить економічній теорії. А якщо врахувати, що річний індекс інфляції за індексації вартості діючих основних коштів було штучно занижено й дотепер продовжують занижуватися на 10 % за досить високих темпів інфляції, то виникає питання чи склалася взагалі система прискореної амортизації на основі прискореного методу амортизації. Не можна визнати обґрунтованим, що рекомендується пунктом 8.3.3 нині чинного закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” метод щорічної переоцінки балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів за допомогою коефіцієнта індексації, коли темп інфляції, нижчий за 10 % у рік, необґрунтований взагалі і до розрахунку не береться, хоча це вже висока інфляція. На жаль, ця рекомендація збережена і у проекті Податкового кодексу, який зараз розробляється. Не можна погодитися з тим, що у разі використання методу прискореної амортизації для основних фондів 3-й групі індексація їх вартості заборонялася. Крім того, при встановлені законом норми амортизації у 1997 і 1998 рр. застосовувались з нічим не обґрунтованим занижувальним коефіцієнтом – 0,7. До 2000 р. не було зроблено размежування між фіскальною й економічною амортизаціями.
На адресу нової системи амортизації було висловлено багато критичних зауважень ученими й керівниками підприємств. У цьому зв’язку показові результати вибіркового обстеження, проведеного в 1999 р. Міністерством економіки й Держкомстатом, відповідно до яких 55 % опитаних підприємств висловили категорично негативне відношення до чинного амортизаційного законодавства, 40 % – не можуть пристосуватися до тривимірної класифікації основних фондів. Тільки для 16 % респондентів впровадження прискореної амортизації привело до зниження податку на прибуток, а 61 % підприємств постраждало від істотного підвищення собівартості продукції через нарахування амортизації прискореними методами. У середньому по Україні зацікавленість у впровадженні прискореної амортизації висловили 19,5 % підприємств, а 63 % підприємств висловилися на підтримку рівномірно прямолінійних методів її нарахування.
Ще більш серйозні прорахунки були допущені під час реформування порядку нарахування зношування основних засобів бюджетних установ. З 1997 р. їм було запропоновано нараховувати зношування основних засобів прискореними системами. Навіть більше прискореними, чим це дозволялося для комерційних підприємств.
Використання прискорених систем нарахування зношування основних засобів для бюджетних установ взагалі неприпустимо. Особливо, якщо істотно скорочується амортизаційний період проти економічно раціонального терміну
служби, як це існує сьогодні для більшості видів засобів праці. Це стимулює безгосподарність і зловживання при приватизації. На жаль, і в переглянутій у 2000 р. для них Інструкції збережені ті самі “надприскорені” системи нарахування зношування засобів праці.
Доводиться констатувати, що такий ефективний інструмент стимулювання інвестицій і відновлення виробництва як прискорена амортизація в результаті його, не зовсім кваліфікованого застосування, в нашій країні не дає належного ефекту й не дає змоги вітчизняним підприємствам отримати потенціальні можливі конкурентні переваги як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, що дуже важливо при вступі України до СОТ, а часто взагалі призводить до негативних наслідків. Хочеться сподіватися, що розроблювачі Податкового кодексу врахують допущені раніше помилки й недоліки.
ВИСНОВКИ
Ефективне використання основних виробничих фондів та виробничих потужностей має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску продукції.
Основними напрямками поліпшення використання основних фондів підприємства:
– зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення і виробництво не установленого устаткування;
– скорочення і ліквідація внутрішньо змінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання;
– підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів;
– вдосконалення виробничої структури основних фондів;
– модернізація діючого устаткування машин і механізмів;
– швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній агрегатів, устаткування;
– економічне стимулювання раціонального використання основних фондів.
Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності і відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5-6 та 2-3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості. Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності і відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосування засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:
• усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн;
• зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;
• докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу;
• дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної зміни спрацьованих знарядь праці до систематичного, комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв’язаних виробничих ланок підприємств;
• створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій.
Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної діяльності самих підприємств, а й мобілізація власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.
продолжение
–PAGE_BREAK–