Аналіз особливостей сприйняття власного психосоматичного здоров'я дітей корекційні засоби маркова Наталья Владимировна, психолог знз №81. Паспорт са 347503, идентификационный код- 1887217549. тел. 066-294-20-30

АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ СПРИЙНЯТТЯ ВЛАСНОГО ПСИХОСОМАТИЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙКОРЕКЦІЙНІ ЗАСОБИМаркова Наталья Владимировна, психолог ЗНЗ №81. Паспорт СА 347503 , идентификационный код- 1887217549.тел. 066-294-20-30.69081, г.Запорожье, ул.Истомина,18. Повсякденне життя характеризується ознакою, званою «порядок життя». Порядок життя розглядається в психології у зв’язку з поняттями «адаптація», «гомеостаз», «стабільність», «відносна стійкість». Реальний мир «зовні» і суб’єктивний образ миру, як правило, урівноважені. Повсякденне життя з низкою типових ситуацій сприймається особою як само собою зрозуміле, звичне. А ось виходи із звичних ситуацій повсякденного життя пов’язані з трьома рівнями порушень звичного порядку життя. Перший рівень – «повсякденні неприємності», які особа інтегрує в освоєний порядок життю (термін «повсякденні неприємності ввів в 70-х роках 20 століть Р. Лазарус). При цьому звичний рас порядок життя не порушується. Другий рівень – важкі життєві ситуації. В результаті впливу ззовні або внутрішніх змін відбувається порушення адаптації людини до життя, він не може достатньо повно задовольнити свої потреби, приймати ситуації, відмінні від звичних моделей поведінки. Виникає необхідність якісних змін, незалежно від того, як вони сприймаються: негативно або позитивно. Третій рівень – екстремальні ситуації. Вони пов’язані з глобальними або локальними потрясіннями. На думку психологів, в даному випадку обставини приводять до розриву життєвого шляху особи і провокують життєві кризи. Доросла людина, випробовуючи складнощі у житті, можуть поділитися своїми відчуттями з друзями, близькими, фахівцями, а діти часто не можуть сформулювати свої відчуття, наприклад, «я сумую і серджуся, тому що відчуваю, що про мене забули» або «не ладнаються стосунки з дітьми і я розгублений» і тому подібне Але, на щастя, у дітей є ресурс, що дозволяє справитися з негативними переживаннями. Згідно дослідженням, велика кількість дітей переживають негативні відчуття і емоції, особливе відчуття тривоги, яка стала глибшою, особовою. Більшість дітей живуть в атмосфері емоційної нестабільності, емоційної напруги. Відчуття напруги зумовлює стресові ситуації. Стреси дома і в школі необхідно розглядати, як універсальний феномен життя, сигнал «тривоги», коли організму необхідна мобілізація на потенційну психологічну допомогу. Згідно дослідженням ми бачимо, що: Кожна десята дитина оцінює себе як фізично слабкого(9%). Кожен п’ятий не відчуває себе сильним і здоровим, навіть підлітки при їх оптимізмі. Серед симптомів, що часто повторюються, лідирують головні болі (30%), скарги на запаморочення (20%), 38% дітей страждають від алергії, причому дівчатка майже в 5 разів частіше за хлопчиків. Рівень невротизации дітей 30%, у підлітків 35%. Діти відчувають себе перевтомленими, часто переживають напругу, нервують (серед хлопчиків підлітків – кожен другий). Серед дітей початкової школи 10% дітей страждають порушенням сну, серед підлітків – 32%. Діти скаржаться на «страшні сни», кошмари. У більшості дітей випускних класів (9, 11 кл.) понижений загальний емоційний фон, вони відчувають себе нещасними і сумними. Майже третя частина дітей за рік переживали почуття самоти, відчуття, що їх не люблять. Насторожує високий рівень агресії і аутоагрессии, депресивних станів. Одним з важливих показників психічного здоров’я є відношення людини до самого собі, а це ядро самооцінки і центральний компонент Я-концепциі). Переважна більшість опитаних вважають себе за здатних дітей, 70% дітей вважають, що це дасть можливості добитися в житті багато чого. Практично між хлопчиками і дівчатками розкиду по цих параметрах немає. На жаль, діти, особливо підлітки, більше відзначають в собі негативних якостей (третя частина) .20% дітей незадоволені успіхами в навчанні. У відповідях 9-классников – «нічим гордитися». Хлопчики незадоволені собою частіше – в 3 рази більше, ніж дівчатка. Більшість дітей задоволена тим, «які вони є» – 73%. 15% вважають себе за нікчемних. Відповіді, що свідчать про неприйняття себе, низькій самооцінці, негативною Я-концепциі – 15% (питання про самоповагу, любові до себе, позитивному відношенні до себе). Тут спостерігається найбільша відмінність між хлопчиками і дівчатками. Хлопчики нешанобливо відносяться до себе майже в 2 рази більше дівчаток, негативно майже в 8 разів. У даному дослідженні брали участь діти 1 і 4 класи, а також діти 8-11 класів). Робота психологічної служби направлена, в основному, на збереження психоемоційного здоров’я, виховання почуттів. Основні причини психоемоційного неблагополуччя: сімейні стосунки, низька толерантність до стресів, дитячі неврози, психічна травматизация, ломка стереотипів, внутрішні конфлікти. Істотні відмінності в самовідчутті хлопчиків і дівчаток швидше за все формуються в ранньому дитинстві. В умовах раннього розвитку хлопчик критичніше оцінюється значущими дорослими за прояв чисто чоловічих якостей: наполегливості, активності, завзятості, агресивності. Так поступово формується невпевненість в собі, в свої можливості, не ухвалення себе і що особливо важливе, що часто це стає основою поведінки, а також труднощів в особовій самореалізації, в питаннях професійного самовизначення. У підлітків, не дивлячись на прискорене зростання, фізіологічне дозрівання і явні зовнішні ознаки дорослої людини, залишається відчуття себе дитиною, наївною і неспокійною, в глибині душі охочим, щоб його опікали, захищали від труднощів життя. З іншого боку вони усвідомлюють, що дитинство закінчилося, що він вже зріла людина і таким він повинен виглядати в своїх очах і в очах оточують. І якщо дитина в підлітку бере гору, то дорослий в нім тут же намагається позбавитися від цієї дитини, прагне його не демонструвати. І це знову таки причина невпевненості і розгубленості. Ці дані покладені в основу коректувальної і профілактичної роботи. Дані отримані завдяки методикам: Методика диференціальної діагностики Зунге в адаптації Т.з. Балашової Проектні тести: «Будинок, дерево, людина», «Людина під дощем», «Людина, що зриває яблука», «Моя сім’я» «Казковий мир» (на карті казки і на піску).^ СПОСОБИ ВИРАЗУ ВІДЧУТТІВ І ЕМОЦІЙ, КОРЕКЦІЯ І ПРОФІЛАКТИКА В ШКОЛІ«Будь-яка подія, що відбулася з нами може перетворитися на коштовний камінь особистого досвіду, а може так і залишитися сірим булижником, мимо якого ми байдуже пройшли» Із старовинної легендиПрактична робота направлена на надання дитині додаткової можливості для виразу відчуттів і емоцій.Мета: Створення умов для самоактуализации і самокоррекции особи, формування объектности вихованця (здатності самостійно вирішувати свої проблеми), апеляція до позитивних відчуттів, психологічної свободи.Дитина і дорослий повинні любити себе, тоді вони навчаться любити інших. Так вважають психологи. Ми теж прагнемо зрозуміти, що соціальна відповідальність: Відчуття, що тільки ти сам відповідаєш за стан своїх відчуттів і навколишнього світу; Виховання со-чувствия, со-действия, активної взаємодії. Виховання відчуття власної гідності – отримання досвіду, що дає можливість справлятися з проблемами життя, відчуття, що людина гідна щастя. На заняттях (групових і індивідуальних) діти оцінюють себе, свої емоційні процеси і відчуття, власні цінності в 6 сферах: Природжені дарування (інтелект, здібності і ін.); Моральні (чеснота, чесність, справедливість, відповідальність); Успіхи в житті; Відчуття, що привабливий і подобаєшся; Відчуття, що унікальний по своїй цінності і подобаєшся; Відчуття, що контролюєш своє життя. При цьому немає пихатості, конкуренції з іншими, виправдання себе за рахунок інших, немає підрахунків успіхів і поразок. Засновано на компетентності.Раніше всього заняття припускають ухвалення і виховання: відчуття безпеки, яке включає відчуття комфортабельності, безпеки, знання того, що тебе чекає, розуміння правив і обмежень. Це досягається довірчими взаєминами; відчуття самозвеличання і ідентифікації: точне знання саме себе, реалістичний опис себе з погляду ролей. У кабінеті дана можливість розкривати якнайповніше джерело впливу на себе, і створені умови для відчуття своїх унікальних якостей, виразу емоцій і відчуттів, уміння передбачати поведінку в різних ситуаціях; відчуття приналежності, схвалення, розуміння і пошана себе і інших, вдосконалення дружніх взаємин, заохочення підтримки однокласникам; відчуття мети і мотивації в житті. Перш за все, самоудосконалення через постановку реальних цілей, що досягаються, бажання переймати на себе відповідальність за наслідок своїх рішень, шукати альтернативи і визначати наслідки, визнавати минулий досвід в навчанні і поведінці для успішного досягнення поставлених цілей; відчуття компетентності. Забезпечується отриманням зворотного зв’язку в подоланні слабких сторін, визнанням помилок, вихованням упевненості і здібностей долати невдачі, усвідомленням упевненості в своїх силах. Для дослідження проблемної ситуації використовуються різні методи, допускається навіть критика, але вона має бути конструктивною без негативних коментарів і забезпечувати розгляд можливостей вирішення проблеми. Позитивні вислови про себе і інших, перш за все, укріплюють самого себе. Невдача не страшна, страшна боязнь невдачі – ось про що треба турбуватися, ось що утримує нас від спроб зробити щось нове і відчути себе переможцем. Повірити в себе – головне, що ми досягаємо на зустрічах. Головне не боятися зробити помилки. У К.Г. Юнга є чудова фраза про те, що, можливо, допущені помилки дають можливості для розвитку, тобто побачити ресурсний стан – крок до самоаналізу. Для отримання психологічної допомоги багато можливостей. В зв’язку з цим хочеться відзначити деякі методи: Написання текстів, історій, казок, творів; Пожвавлення казок на «Карті казок»; Пожвавлення казок в пісочниці; Пісочна терапія; Техніка розшифрованого листа; Театр однієї історії; Малюнки свого настрою, символічні малюнки, малюнки, як засіб виразу стану. Техніка твору спонтанної казки.На фізіологічному рівні ефект арт-терапии (всі вищеперелічені практики мають до арт-терапии пряме відношення) очевидний. Під час творчої роботи активно працює права півкуля мозку, яка в побуті практично не використовується. У нім відчуття, емоції, зони психосоматики (зв’язок психології і фізіології), відчуття тривоги, сприйняття себе і інших. Займаючись художньою творчістю і примушуючи цю частину мозку активно трудитися, ми відновлюємо свій нормальний гармонійний розвиток, вчимося наново радіти і любити. Вільна творчість народжує незалежні дії, вивільняє відчуття і емоції, що і дозволяє провести діагностику і корекцію одночасно, а також намітити кроки профілактичної роботи. Всі діти люблять малювати. Чисту емоцію діти виражають в кольорі, аналіз в графічному малюнку, конкретність в образі. Споглядальний роздум прославляє дітей до світів вищим, ніж повсякденність, а пізнання себе через малюнок, слово, музику стає як би сенсом духовної діяльності. Оскільки Арт-терапія є инсайт-ориентированный характером, ефект корекції досягається достатньо швидко. Практично всі види коректувальної роботи супроводяться малюванням, оскільки малювання, живопис, ліплення – безпечні способи розрядки напруги і підсвідомі конфлікти і переживання легко виразити в образах, особливо невербальним дітям. Крім того, фантазії творця сублімуються в творчі і зорові образи. Завдання психолога зводиться до того, щоб допомогти зрозуміти учасникам групи сенс внутрішнього досвіду, відображений в малюнках, казках, оповіданнях, заохочувати вільні асоціації. Фактично це спілкування на символічному рівні, де зрозумілі всі види підсвідомих процесів, включаючи страхи, конфлікти, спогади раннього дитинства, мрії і так даліСказкотерапія.У деякому царстві – в деякій державі. Жили – були. Будь-якій людині знайомі з дитинства ці слова і відразу ясно, що починається казка, правда поки невідомо яка. Чому так багато казок починається з цих слів? Спробуйте відповісти на це питання. Вийшло? У простенькому виразі «жили –били» поміщена формула, що безвідмовно формує просторовий інтерес. Це привабливий початок казки на тисячоліття випередив нейро-лінгвістичне програмування (НЛП). Дійсно, по-казковому одна з перших книг родоначальників НЛП називається «З жаб в принци»? Багатовікова народна мудрість, відображена і виражена в казках багатше за будь-яку авторську теорію, а сказкотерапия базується на невичерпному багатстві цієї мудрості і величезному потенціалі психологічних можливостей.Казка – найстародавніший метод психології, код Всесвіту. Суть сказкотерапии – дістати доступ до колективного несвідомого, прожити в безпечній формі досвід і трансформувати негативні образи в ресурсні. Тоді підсвідомість сприймає ситуацію, як що вирішилася і повертає людині здоров’я або вирішує проблеми. Казка виступає як «королівська дорога до пізнання несвідомого» виконує принцип моста між світами Дійсності (реальний мир) і Наві (тонким казковим миром). Зі світу Дійсності ми переходимо в світ Наві, щоб зрозуміти механізм виникнення ситуації, потім повертаємося назад, щоб подумати, як нам ці знання допоможуть. Завдяки методу ми можемо зрозуміти глибинні структуризації психічної реальності людини. Дійсно, казки адресовані не тільки до свідомого, але і до несвідомого, а значить, до Душі. В процесі роботи з казкою відбувається процес побудови меж між внутрішнім світом і зовнішнім, реальністю і вигадкою. Діти люблять складати казки. Це сприяє розвитку уяви, з одного боку, а, з іншої – можливість повідомити таким, що оточує про свої відчуття і проблеми. Діти пишуть чудові казки, а ми отримуємо неоцінимий матеріал для діагностики і корекції. Крім того, казку можна програти, створити казковий світ з розрізних казкових персонажів, намалювати, сліпити з пластиліну. Завдяки такій роботі дитина задіює безліч крапок на руках, що мають представництво в корі головного мозку, що благотворно впливає на розвиток тонкої моторики, а значить і на діяльність мозоку. Часто симптоми захворювань у дітей не стільки прояв патології, скільки результат блокування ресурсів (природних можливостей дитини), залишається тільки знайти можливість свідомо їх відпрацювати.^ Пісочна терапія.«Образи записуйте на піску.Благодіяння вирізуйте на мармурі»Пьер БуастПісочна терапія розглядається в контексті сказкотерапии, по-перше, як середовище для створення казок і, історій і міфів, В пісочниці відбувається таїнство міфотворчості і сказкотворчества. По-друге, пісочниця розглядається, як посередник у встановленні контакту з дитиною. По-третє, граючи в пісок, створюючи свій світ, свою казку, дитина відчуває себе справжнім чарівником. По-четверте, ігри в пісочниці дозволяють подолати комплекс «Поганого художника». В- п’ятих, гра в пісочниці не має методичних обмежень, тільки загальнолюдські. По-шосте, картина на піску дозволяє глибоко осягнути мир іншого. В-седьмих, інструкція, що наділяє дитину роллю чарівника, дозволяє перенести в пісочницю емоційний стан і знайти творчі шляхи його зміни. Гра з піском як консультативна методика була описана англійським педіатром Маргарет Ловенфельд в 1939 році. Завдяки пісочній терапії ми маємо і прекрасне розвиваюче середовище і працюємо з явищем «перенесення», «проекції» внутрішнього світу. А це дає можливість працювати в декількох аспектах: проектної діагностики, психокорекції і психотерапії, профілактики і в аспекті навчання. Будуючи картини з піску, придумуючи різні історії, в органічній для дитини формі передаються знання і життєвий досвід, пізнаються закони навколишнього світу. Взаємодія з піском очищає енергетику людини, стабілізує його емоційний стан, покращує самопочуття дорослих і дітей. Метод пісочної гри є одним з незвичайної техніки аналітичного процесу, під час якого учасник (дитина або дорослий) будують власний мир в мініатюрі з піску і невеликих фігурок. Відбувається знайомство з самим собою. Будується чарівна країна відчуттів і магія дружби. Під час роботи відбудеться діалог дитини з психологом, в процесі якого і відбувається корекція проблем людини спочатку на піску, а з часом і у внутрішньому його просторі. Говорять, що шлях, по якому повинен слідувати потік життя, написаний на піску. Пісок – великий Актор, здатний зіграти безліч ролей: можливості людини, його Пам’ять, роль руйнівника, перевтілитися в субстанцію, з якої можна ліпити, що тільки можливе. Гра в пісок дає можливості людині будь-якого віку пройти по рятівному віртуальному мосту від проблем до їх рішення. Глибока і всестороння інтерпретація пісочних картин іноді і необов’язкова, Достатньо того, що психолог виступає організатором середовища, де дитина відчуває себе комфортно, де у нього є власний простір, де у нього є власний простір, де він – Творець. Завдяки цьому він може сам попрацювати зі своєю проблемою, поговорити «з самим собою. Як? ^ «ЧАРІВНА КРАЇНА ВІДЧУТТІВ І МАГІЯ ДРУЖБИ»«Те, що є творчим часто терапевтично, те, що терапевтично часто представляє творчий процес»Карл РоджерсТворчі роботи дітей (з групових і індивідуальних занять)(Роботи дітей є власністю кабінету психології)Тексти, історії, казкиДуша – цілий внутрішній світ людини; відчуття, думки, мрії, бажання. Цей світ різний: добрий і злий, щедрий і жадібний, веселий і сумний. Як зробити цей світ красивим знають, перш за все, діти. Знають і відчувають.Поговоримо про відчуттяДітям доступно бачити мир очима серця. Дитина живе серцем і воно наповнене Любов’ю. Аби дорослі не закрили брами серця на всі замки.^ Мої відчуттяОбраза і помста.Чому люди, власне ображаються один одного? Ймовірно, тому що інші люди не виправдовують їх надій. Коли я в останню мить ображалася? Коли мені здалося, що хлопець, який почав мені подобатися, поводиться так само, як і інші, і ніякий він не особливий. Хто від цього страждає? Я. Кому взагалі вигідна його поведінка? Мені. Швидко з’ясувавши причину своєї образи, мені і в голову не прийшло на нього ображатися більш. Пора б відкласти власну вигоду подалі. Взагалі, що стосується мене особисто, відчуття справжньої образи, і більш того, злість, я випробовую досить рідко, проте – випробовую. Найжорстокішою для мене є образа свідома. Тобто коли людина, заподіюючи зло, сам прекрасно розуміє, на що йде. Таким чином, нескладно зрозуміти, чому саме дитячі образи запам’ятовуються більше: тому що дитину всякий може обдурити. І якщо дитина відразу не зрозуміє, навіщо його обдурили і яким саме образом, він неодмінно це відчує. Чому вважається, що образа, це погане відчуття? Цього літа я рахувала себе краще за іншу людину, на яку була скривджена. Я була неймовірно скривджена, оскільки мої відчуття були уражені найганебнішим чином. Проте, я упивалася своєю образою, і поки не помстилася за себе, мені не стало легко. Звичайно, я розумію, що злитися, ображатися на когось – це погано, і це забирає сили. Проте. У кожної людини є період, коли його відчуття володіють над його розумом. Як мені здається, цей період в моєму житті закінчився, і тепер ніхто не може мене образити, тому що я не ображаюся більше. А все тому, що я зробила вивід – що ображатися на інших людей, значить, виставляти напоказ своє себелюбство, егоїстичність. З’ясувавши дійсну причину появи недобрих відчуттів у власній душі, я дістала можливість, якщо не управляти ними, то контролювати точно. Гаразд, образа не була б така серйозна, коли б не помста. Чим більше чоловік почитали власну персону, тим більше хочеться йому, щоб всі відносилися до нього, як годиться, навіть преклонялися, чи що. Саме тому егоїстичні люди мстять. І одна справа – побутова помста, зовсім інше – кровна помста, що доходить навіть до фізичного знищення як окремих людей, та і цілих поселень. Не скрою, коли мене кривдить доросла людина, я приймаю це більш-менш правильно, майже як критику. Інша справа – мої ровесники, які ніяк не можуть знати про моє життя і мої відчуття більш уявляючи самій і що більш оточують мене дорослих людей. Так, терпіти образу від свого ровесника — приємного мало. І потім, якщо приятелів і просто знайомих можна пробачити, то самим чіпляє є зрада з боку близьких людей — тобто друзів і молодих людей (хлопців), в яких закохана. Коли зраджує кращий друг, що це? Моя помилка? Помилка цього друга? Або збіг обставин? Я думаю, зрада кривдить насправді тих людей, які самі на нього не здатні. Тоді вони дуже збентежені, і їх навіть стає жалко. Але якщо мова йде про тих людях, які при нагоді і самі не проти підстроїти якусь беку своїм друзям, чи мають вони право обурюватися, будучи відданими? Думаю, так. Тому що кожна людина, навіть сама занепала, в глибині душі і хоче і чекає хорошого до себе відношення, а якщо не отримує його — ображається. Ображається на тих, що оточують, на світ, на дорослих, на ровесників, на всіх тих, хто намагається його учити життю. Добре це або погано, настільки піклуватися про себе? Це риторичне питання і я не можу дати на нього відповіді. Більш того, будь-яка відповідь на це питання буде суб’єктивною, бо не існує єдиних критеріїв. Любов. Про, «любов»! Про, чистий егоїзм! Про, низовинні пристрасті! Чи не це оспівують всі поети? Звичайно, це. Говорити про любов, насправді, що воду в ступі товкти. Особиста моя думка: що любові немає. І її не буде в світі, в якому кожен буде за себе. Ах. Адже тепер кожен, хто любить когось, вважає за борг розповісти всім це, продати свою любов подорожче. Як сказано в Біблії? «Бог є любов». Але, як мені здається, трактування тут одна — людина повинна любити весь світ відразу, а не когось вибраного, бо все, що створив Бог, не може оспорюватися людиною. Якщо людина зневажає одних людей і любить інших, це ставить під питання його здібність до любові в цілому. Мені здається, такі люди сповнені лицемірством, адже якщо вони здатні принижувати інших людей, значить, одного разу вони принизять і тих, кого люблять. Але ж?.. Я слухаю пісні про любов, сама пою їх, присвячую коханому свої перемоги, сміюся до сліз, коли він приходить в мої сни. Але я його не люблю. І ось тому доказ: я турбуюся, коли він не приходить. А це говорить про те, що я думаю тільки про задоволення своїх потреб духовних. Адже коли б я його побачила, я була б щаслива, так означає в тому, щоб він прийшов на заняття — я бачу свою вигоду. А раз я бачу в нім свою вигоду, значить, я не люблю його. Бо справжня любов — це насамперед відмова від власного егоїзму.Одного разу мені довелося почути думку мого друга. Він розповідав про дівчину, яка його полонила. І він сказав, що полюбив її за те, що вона була неймовірно красива. ^ М. Вероника, 11 класЯ прийшла на цю Землю, щоб жити, любити, радіти, піклуватися про когось, зробити щось хороше. Коли я чую чудову музику в кабінеті психології, то уявляю, що знаходжуся на прекрасній літній галявині. Навколо – ні душі, окрім птахів і комах. Тільки я. Недалеко море. Море – друг. Я біжу до нього, біжу, біжу, а воно все далі і далі. Зупинилася. Небо потемніло. А я стою і дивлюся на небо. Зникли птахи і комахи. Тільки темне небо, дощик і Я.Тетяна З.Я люблю дивитися на сонці, яке сходить рано вранці. Я люблю дивитися на зірки. Я люблю дивитися на воду, в якої сотні маленьких рибок. Мені подобається спів птахів. Я не люблю заводи, вони забруднюють повітря. Мені ніяково, коли я чую постріли, і стає погано, коли я думаю про тих, в кого стріляли. Мені стає боляче, коли я бачу хворих і бідних людей похилого віку, Іноді мені страшно думати про майбутнє.Олег.^ Я розумна ученицяЯ багато чого добилася в житті: дружба, пошана, розуміння. Я навчилася грамотно писати, читати, малювати. Я все знаю, Але коли мене викликають до дошки, я втрачаюся і не розумію, що ж від мене хоче вчитель і отримую низькі оцінки. Не у всіх виходить добре вчитися, адже хочеться гуляти, пустувати, грати, а тут уроки потрібно вивчати. Вихід є. Потрібно зібратися з силами, подумати, що зараз важливішеОлена.Я закрила очі і представила себе птахом, вільним, як вітер. Я летіла майже не стосуючись Землі. Я в думках малювала простір, де інші птахи, яскраві і дивно-прекрасні кружляються навколо мене. Може вони хочуть мені допомогти?.. Так! Мої рухи стали плавними і розкріпаченими. Музика в Душі. Музика, як в нашому «Будинку щастя». Я зрозуміла, що радість заповнює моє серце. Я радію, що ЖИВУ. Я радію, що Я Є. Прощай, депресія. Я ХОЧУ ЖИТИ! У моєму житті була ситуація, коли я ні в кому не могла знайти участі, підтримки і допомоги. Мені здавалося, що люди шукають вигоду в дружбі або в якихось стосунках зі мною. Я не знайшла підтримки в сім’ї, це було самим поганим. Друзів я теж в чомусь не влаштовувала. Але я знайшла одногодка і дорослого, які зрозуміли мене. У мене знову прокинулася віра в людей. Я почала з радістю зустрічати ранок, нехай навіть похмурий. Перший сон і перший пролісок стали для мене по-дитячому радісною подією. Я зрозуміла, що не мала права «опускати руки», не мала права допускати думку, що я нікому не потрібна і що мене ніхто не підтримає і не зрозуміє, не мала права думати про Тьму, коли ще не спіткала СВІТЛО. У всьому є сенс – і в невдачах і в успіхах. Головне – простота і щирість, тоді успіхів буде більше, ніж невдач. А все, що робиться для вигляду, для чогось тимчасового і поверхневого – просто мішура. Це я дізналася від дитини і дорослого, а вони точно не помиляються, я в цьому вже переконалася.Світлана Т.Складно жити, коли успіхи сприймаються, як належне, зате помилки і невдачі відразу викликають бурю емоцій: «Так не можна, як не соромно, хватит літати в хмарах.» Єдина помилка – і людина перестає бути вільним. А якщо спробувати розповісти комусь про свої образи, у відповідь: Як не соромно, хватит нити, ти вже доросла, повинна розуміти, повинна себе пересилити.». А скажу, що втомилася, почую: «Та від чого ти втомилася-то?! Ще не пожила до ладу, а вже втомилася!» Як образливо, адже людина живе своїми переживаннями, незалежно від віку, вони для нього у цей момент дуже важливі. І важкі. Раніше я боялася практично всього нового, переживала із-за труднощів. Але я навчилася всьому. По більшій мірі це відбулося завдяки сцені. Театр – це храм. Я зрозуміла, що, коли людина, не обов’язково професійний актор, виходить на сцену, він перетворюється. Власне «Я» відступає кудись в глибини Душі, назовні виходить друге, сценічне. І людина не просто грає, а проживає свою роль. Його охоплюють невідомі відчуття, і він розуміє, що в нім є багато відчуттів героя, але раніше це було приховано. Переживаючи стільки відчуттів, я вчуся жити. Життя, дійсно прекрасна і неповторювана.Світлана Т.Я вчуся в 9 класі. Мені 15 років. Мене називають «дівчина», але я ніяк не можу звикнути до цього. Особливо часто так мене називають в тролейбусі. Хоча, в деякій мірі, мені це навіть подобається. Мені подобається бути не такій, як все, відрізнятися від тих, що оточують. Часто дівчатка сміються наді мною, над моїм зовнішнім виглядом. А мені подобається заплітати волосся в кіски, а фарбується тільки у свята або по настрою. Хлопчики не обертають на мене уваги. Я дуже переживала. Я вирішила, що мені потрібна людина, яка б оцінила мене, сприймав Такий, яка я є. Мені не хочеться мінятися. Я схожа на багато героїв, наприклад, на Іонича (по Чехову) і на інших, чомусь на чоловіків. Може в якомусь житті я була чоловіком?Тетяна^ КАЗКИ, які створюють діти і які вам незнайоміКазки, які створюють діти, цікаві і інформативні. Коли казки будуються на піску або на карті казок не слід втручатися в процес побудови. Лише іноді є сенс допомогти дитині вирішити травмуючу ситуацію.Хочу вам розповісти казку Жив на світі хлопчик. Багато його кривдили, лаяли, не любили. Хлопчик так турбувався, що вирішив перетворитися на туман. І перетворився. Туман був дуже густим. У нього боялися заходити. А учені почали вивчати його. Їм було цікаво, якими властивостями він володіє. Одін з учених відмітив, що хто б не заходив в туман назад не повертався. Тоді учений вирішив сам увійти до нього і зрозуміти, що ж він є. І увійшов. На початку шляху він відчув радість, але раптом почув голос: «Не йди далі, повертайся назад, будь ласка». Але учений пішов далі і провалився в безодню. Коли він опам’ятався, то побачив незвичайний світ, в якому не було ні горівши, ні знегод, ні печалі і зрозумів, що це країна щастя. Було дивно побачити тих, хто входив в туман раніше і не повертався. Серед них були люди і звіри. Учений вирішив досліджувати цей світ далі і не обертав уваги на голос, який просив повернутися назад. І раптом все зникло. Від туману нічого не залишилося. На землі лежав хлопчик. Вмираючи він подивився ученому в очі і прошепотів: «Я ж просив тебе повернутися назад. Погано, коли тебе не розуміють. Я був такий щасливий». І він пішов в інший світ, в Космос. Там спокійно.Андрій Ч.А це опинилося важко. Я пишу до тебе. Хоча немає. Я пишу в нікуди. Мені нікому писати і нічого. Хочеться любити, а когось. Хочеться радувати, а когось. Хочеться дарувати, а нічого. І нікому. От так живешь-живешь, крутишся в цьому «Колесі життя», а потім раптом зупиняєшся і бачиш – немає у тебе нічого. І нікого не немає. І хочеться просто сісти і заплакати. А не можна. Колесо знову крутитися. Треба бігти! Куди? Я біжу, хоча вже немає сил бігти. Навіть ради щастя. Набридло. Втомилася. Байдужість. Впала. Лежу на холодному асфальті і не можу встати. А люди проходять мимо, люди не бачать мене. Нікому не цікаві мої страждання. Адже я – сонечко. Я лежу на своїй червоній в цятку спинці і не можу встати.».Світлана Т. 2010 р. Жила – була дівчинка.Жіла-била дівчинка, схожа на мене. Вона ходила в білому одязі, що повністю приховує її тіло, у неї були світле волосся і добрий голос. Дівчинка жила на краю величезного океану, на високому скелястому березі, в самоті. Постійними її співбесідниками були вітер і вода, місяць і сонце, камені і пісок. Всюди, в печерах і на скелях жили маленькі знедолені динозаврики і добрі саламандри, у яких нікого не було і вони потребували захисту. Беріг, захищений від іншого світу величезними скелями, їм дуже подобався. Вони любили проводити там час разом з дівчинкою, яка їх стерна з рук і ніколи не покидала, навіть на короткий час. Вона перев’язувала тваринним лапки, коли вони ранили їх об гострі уступи, а вони зігрівали її своїм теплом в холодні дні. Дівчинка могла спокійно засинати біля них, знаючи, що ніщо не потривожить її сну. Одного разу, удосвіта, дівчинку засліпив спалах дивного божественного світла. Вона піднялася з каменів і побачила ангела, ширяючого в повітрі. Приголомшена явищем божества, вона не відчула страху, тільки нез’ясовний трепет. Ангел повідав, що за океаном, зовсім недалеко, знаходиться прекрасна священна країна, в якій багато Світла і Добро. Але він не пояснив, як же її знайти. Він прилітав ще і ще раз. Вони вели довгі бесіди, які закінчувалися одним і тим же, – ангел, нудьгуючи по своєму раю, відлітав. Потім його візити стали рідше, а незабаром припинилися зовсім. Тоді дівчинка, залишивши їжі своїм друзям, пішла шукати цю чудову країну, ступаючи прямо по воді. Але океан був величезний. Дівчинка йшла дуже поволі, втомилася, ноги її підкосилися, і вона провалилася прямо під воду. Але вона йшла все далі і далі. Правда вона поверталася на свій берег, в цю свою «раковину» з істотами, яку вона не могла покинути, адже це – як відірвати частину живої душі. Кожного разу вона долала всю більшу відстань. Якось уві сні вона знов побачила спалах світла і шум крил ангела і його самого у всій пишності. Декілька днів після пробудження сльози щастя заливали її обличчя. Вона зрозуміла, що це знак зверху, що райська країна вже десь поряд і потрібно обов’язково дійти до неї, не обертаючи уваги на біль і втому. Вона бачила величезні мегаполіси і бідні села, церкви з дзвонами і різних людей. Вона спостерігала за війнами і жертвопринесеннями, за вінчанням і упокоїли. Кілька разів вона провалювалася в темну воду океану, але завжди піднімалася на поверхню. Райської країни вона не знайшла, А коли повернулася на свій берег, то побачила, що динозаврики відлетіли, саламандри зникли. Скелі і її укриття було зруйновано сильними хижими птахами. Дівчинка дуже турбувалася і вирішила піти від цього берега. Вона відправилася в шлях, не дивлячись на те, що погода зіпсувалася, і небозвід закрився величезними хмарами, готовими в будь-яку мить вибухнути проливним дощем. Дівчинка йшла по воді дуже швидко, майже бігла. Чи довго їй до райської країни? Чи побачить вона ангела? Хто знає.КазкаЯ – дерево. У мене висока крона, листя зелене, але вони практично всіх відтінків, є дуже насичені, є прозорі, в яких зелень майже не є видимою. У моїх гілках люблять сидіти метелики різноколірні, а іноді прилітають метелики чорного кольору. Вони пурхають з вітки на вітку, а якщо відлітають те украй рідко, вони – частина мене. А ще я вчуся ходити. Приходив лісник і сказав, що дерева не ходять, але в це не хочеться вірити. Іноді я витягую коріння із землі і намагаюся робити кроки, але це дуже складно, зате з’являється відчуття. могутності чи що. Недавно приходив лісник і сказав, що я нехороше дерево, і він мене зрубає. Він показав старую-престарую пилу, для наочності, так би мовити. Мені навіть стало його трохи шкода, тому що Господар лісу навряд чи зважиться на це! Він же мій лісник, – і, раптом лісник, що рубає дерево? Хотіла б я на це подивитися! У моєму лісі світить сонце, пронизуючи повітря сотнями променів, що світяться, але меж лісу я не бачу, тільки густий дивний білий туман. Але нічого, коли-небудь я навчуся добре ходити і дійду якнайдалі. Правда, коли це буде, я і сама не знаю. Перехожих мало, дуже мало. Іноді проходять люди, іноді звіри, бувають гості вітру, які не відпочивають в моїй тіні, а тільки злегка хвилюють гілки, розгойдуючи їх своїм диханням, а після зникають. Якось був, смутно пригадую, НЕ-ценітель природи. Він вирізував на моєму стовбурі доладним ножиком якісь незрозумілі букви, вони ще помітні на корі, так і не заросли, хоча видні вже невиразно. Поряд з буквами виросла нова вітка, затуливши їх від чужих поглядів. Кому цікаво – можуть дивитися на крону. От так. Мені говорили, що на краю лісу є річка. Я ніколи не бачила справжніх і повноводних річок і представляю їх по чужих описах і снах. Іноді ночами я чую шум величезної річки, дихання хвиль. Може мені це тільки здається, може це обман слуху? Звичайно, мені б хотілося дістатися до цього приголомшливого водоймища, що так хвилює мою уяву, але витягувати коріння із землі дуже боляче і, з кожним разом все складніше. До того ж доводиться їх витягувати таємно, адже лісник не хоче, щоб я пропала, або втекла, хоча я ледве навчилася пересуватися. Мій