Міністерство аграрноїполітики України
Маслівський державнийаграрний технікум
КУРСОВА РОБОТА
на тему
«АНАЛІЗ СТАНУ ІПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РОСЛИННИЦТВА»
Виконав студент
ІІІ – курсу відділення
«Організація виробництва”
Ототюк Руслан Леонідович
2008
План
Вступ
I Короткаекономічна характеристика господарства
1.1Природно–економічна характеристика
1.2Характеристика землекористування
1.3Організаційна структура господарства
1.4Забезпеченість господарства робочою силою
1.5Спеціалізація господарства
II Значення рослинництва
III Рівень розвитку рослинництва
Висновки
Вступ
Агропромисловий комплекс є однією зпріоритетних сфер народного господарства, яка відіграє важливу роль узабезпеченні продовольчої та економічної безпеки держави. Розв’язанняпродовольчої проблеми, формування і розвиток продовольчого ринку та зростання експортногопотенціалу сільського господарства вимагають значних перетворень вагропромисловому комплексі країни. В останні роки внаслідок аграрної кризи,зумовленої загальною соціально-економічною кризою, у тваринництві відбулисянегативні зміни, які значно вплинули на фінансовий стан господарськихпідприємств, їх здатність до подальшої господарської і фінансової діяльності.
Ринкові відносини потребують зміни поглядів напроцес інтенсифікації виробництва. Сучасна концепція інтенсифікації базуєтьсяна підвищенні продуктивності праці, прискоренні впровадження досягненьнауково-технічного прогресу, скороченні витрат матеріальних ресурсів, іспрямована на збільшення віддачі від вже створеного ресурсного потенціалу.
Інтенсифікація сільськогосподарськоговиробництва – це збільшення вкладень в одиницю земельної площі та на головухудоби. Інтенсифікація вимагає якісного перетворення всіх елементів виробничихсил, а також їх кількісного науково-технічного прогресу. Всі ці перетвореннявплинуть на зниження собівартості продукції тваринництва та підвищенняродуктивності праці
Однією з умов ефективного господарювання утоварному сільськогосподарському виробництві повинно бути приділена великаувага питанню землекористування ринкового типу як колективної так ііндивідуальної форми господарювання. За останні роки в розвиткуагропромислового комплексу України сталися певні зміни. На зміну колгоспам тарадгоспам прийшли сільськогосподарські підприємства різних форм власності: ТОВ,СТОВ, АПО, ФГ та інші. Сільськогосподарські підприємства — це самостійністатутні об’єкти, які мають право юридичної особи та здійснюють виробничудіяльність у галузі сільського господарства з метою одержання відповідногоприбутку. До складу сільськогосподарських підприємств входять також фермерськігосподарства. Фермерське господарство — це форма підприємницької діяльності громадяніз створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарнусільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метоюотримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерськогогосподарства
На підприємствах не дотримуються культуриземлеробства. Замість науково-обгрунтованої сівозміни площі сільськогосподарськихугідь засіваються культурами, які приносять найбільший прибуток господареві,часто це монокультури — соя, кукурудза на зерно та соняшник. На другий планвідходять горох, вика та суміші-культури які збагачують ґрунт киснем тазбільшують його родючість. Із 92 тис. га в 1985 році в минулому році горохомбуло засіяно лише 30,2 тис. га, та 1,2 тис. га викою проти 5,7 тис. га в 1985р.
Продуктивність земель в Україні порівняно зрозвинутими країнами залишається низькою. Виснажується земля, зношуютьсяосновні фонди, втрачається генетичний потенціал, знижується віддача з гектара.Якщо раніше ставилось питання про стабілізацію та підвищення вмісту гумусу тосьогодні ставиться питання про уповільнення темпів зниження вмісту гумусу і вцілому продуктивності полів. В багатьох господарствах відсутні технологічнікарти вирощування сільськогосподарських культур, не проводилась паспортизаціята агрохімобстеження полів. Внесення мінеральних добрив зменшилось майже вдесять разів, лише 4,5%площі удобрена органікою, внесення гіпсу та гіпсовміснихпорід з 2000 року не проводилось
В період 60-90 х років розвитоксільськогосподарського виробництва був поставлений на екстенсивний шляхрозвитку. Розораність на Україні досягла 80, а в деяких областях навіть до 90%.Розширення посівних площ супроводжувалось зменшенням площ кормових угідь(сінокосів і пасовищ). Високий рівень розораності угідь, збільшення площпросапних культур призвело до розвитку ерозійних процесів. Питання родючості булозалишається актуальним і злободневним. » У процесі праці людина діє наприродну родючість раніше виробленими засобами виробництва ” 2. Розвитокрослинництва, як галузі сільського господарства в цілому надто складнийоскільки засобами виробництва являється земля, а предметом виробництва єрослини. Тож зусилля аграріїв зосереджені на дальшому підвищенні ефективностівиробництва, найбільш повному використанні резервів і можливостей кожногопідприємства для збільшення виробництва і продажу усіх видів продукції,зміцнення економіки. Щоб успішно справитися з цим завданням, необхіднопідвищувати рівень економічної роботи в кожному сільськогосподарськомупідприємстві. Важливою ланкою економічної роботи є належно поставлений аналізгосподарської діяльності. У кожному підприємстві аналіз повинен бутипоставлений так, щоб можна було побачити, яку віддачу дає кожна затраченагривня. При цьому найпильніше слід стежити за раціональним і ефективним використаннямгрошово-матеріальних засобів і трудових ресурсів, виявити економічнуефективність застосування тих чи інших машин та обладнання, витрачання коштівна капіталовкладення, придбання добрив та засобів захисту рослин, ефективністьвикористання земельних угідь.
I Короткаекономічна характеристика господарства
1.1 Природно–економічнахарактеристика
Маслівський ДАТ розташований у східнійчастині Миронівського району, межує з землями Канівського району Черкаськоїобласті. Загальна площа сільськогосподарських угідь становить 2999,6 га, з нихрілля – 2690,6 га, пасовища, сіножаті, багаторічні трави займають рештусільськогосподарських угідь. Розораність території 74,2%, лісистість 9,7%.Найбільш поширені ґрунти – чорноземи опідзолені, суглинкові та легкосуглинкові.В орному шарі ґрунту міститься 2-2,5% гумусу. Вони мають слаболужну реакціюводного розчину.
Рівний рельєф сприяє затриманню опадіві надходження вологи в грунт. Сніговий покрив в зимовий період постійний, щосприяє нормальній перезимівлі озимих культур і багаторічних трав.
Рельєф придатний для вирощуваннярайонованих культур. В результаті розмиву і змиву ґрунтів відбуваєтьсязамулювання русла річки.
Середньорічна кількість опадівстановить 500 — 600 мм.
1.2 Характеристика землекористування
Землі запасу — це всі землі, які ненадані у володіння чи постійне користування і перебувають у власностісільських, селищних, районних Рад народних депутатів.
Таким чином всі землі поділяються наокремі категорії, відповідно до їх цільового призначення. Землісільськогосподарського призначення надають в користування:
– сільськогосподарськимпідприємствам різних форм власності для ведення підприємницької діяльності.
– науково-дослідним, учбовим,виробничо-технічним навчальним закладам, загальноосвітнім школам.
– несільськогосподарськимпідприємствам, організаціям і установам, які використовують надані їм землі дляведення підсобного господарства.
– громадянам, для веденняособистого підсобного та фермерського господарства.
– кооперативам громадян дляіндивідуального садівництва та огородництва.
Землі, які безпосередньовикористовуються для виробництва продукції рослинництва називаютьсільськогосподарськими угіддями. До їх складу входять: рілля, природніпасовища, природні сіножаті, перелогові землі.
Структура використання земельних угідьнаведена в таблиці 1.
В даному господарстві основну питомувагу займають землі сільськогосподарського призначення, доля яких становить87,5 % всієї земельної площі. За останні роки площа сільськогосподарських угідьзменшилась на 41 га. Це можна пояснити розміщенням полезахисних лісосмуг тачастини пасовищ на ріллі. На площі 128 га створені культурні зрошуваніпасовища. Зміни структурі використання земельних угідь направлена на збільшенняобсягів зелених кормів для тваринництва.
Рілля повністю використовується підпосіви сільськогосподарських культур. Зіставлення фактичних показників звітногороку з плановими свідчать про виконання плану по використанню землі, оскількизруження в структурі незначні.
На підвищення використання земельнихугідь впливають такі групи чинників – соціально – економічні, організаційні,агротехнічні.
До соціально – економічних відносяться:дотримання технологічної і трудової дисципліни, поліпшення умов праці,раціональне використання і охорона землі.
У господарстві результати виробництвабезпосередньо визначаються кількістю обробленої землі, її родючістю та рівнемефективності використання.
Земля — це основне джерело одержанняпродукції рослинництва, від якої, в свою чергу, залежить виробництво продукціїтваринництва. Земля має ряд особливостей, які відрізняють її від інших засобіввиробництва. Якщо для таких ресурсів сільськогосподарського виробництва, яктрудові і матеріально-технічні, припустимо відповідна взаємозаміна, то земля — незамінний засіб виробництва. При правильному її використанні вона не тільки непогіршується, але й здатна підвищувати свої продуктивні сили. Земля обмежена впросторі, тоді як усі інші засоби виробництва в сільському господарстві принеобхідності кількісно можуть бути збільшені.
Важливою властивістю землі як засобупраці є те, що вона одночасно виступає і як предмет праці. Вказані особливостіземлі потрібно враховувати в господарські діяльності з тим, щоб трудові іматеріальні зусилля колективу господарства були спрямовані на дбайливеставлення до земельних ресурсів та їх раціонального використання.
Особливою властивістю верхнього шару ґрунтує його родючість. Розрізняють родючість природну, штучну й економічну(ефективну). При сільськогосподарському використанні ґрунту штучна родючість впоєднанні з природною виступає, як економічна і визначається рівнемурожайності. Фактична віддача кожного гектара земельної площі-це результатвпливу не тільки природної, але й штучної родючості, яка у свою чергу залежитьвід застосування в господарстві досягнень науки і техніки.
Відповідно до “Земельного кодексуУкраїни“ вся земельна площа України поділяється на сім категорій :
1. землі сільськогосподарськогопризначення (землі надані для сільського господарства, або призначені для цихцілей)
2. землі населених пунктів(земельна площа міст, сіл, гаражного і дачного будівництва)
3. землі промисловості,транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення
4. землі природоохоронного,оздоровчого, рекреаційного та історично-культурного призначення
5. землі лісового фонду (землівкриті лісом, або надані для потреб лісового господарства)
6. землі водного фонду
7. землі запасу (це всі землі, якінадані у володіння і постійне користування і перебувають у виданні сільських,селищних, районних рад)
1.3 Організаційна структурагосподарства
Організаційна структура господарствавизначається кількістю виробничих підрозділів, допоміжних і підсобних господарств.Вона залежить від спеціалізації, яка залежить від найбільш раціональноговикористання землі, трудових і матеріальних ресурсів, максимальне наближеннямісця роботи до місця проживання працівників.
Головними виробничими одиницями угосподарстві є – бригади. До них входять: тракторно-рільнича бригада ітваринницькі ферми, садово-огородня бригада підпорядковується безпосередньокерівництву господарства. Така організаційна структура господарства забезпечуєуспішне виконання господарських завдань.
Структура господарства зображена втаб.2
Організаційна структурахарактеризується такими натуральними показниками, як об’єкт виробництва найважливішівидів продукції, розміри посівних площ, поголів’я худоби.
З таблиці 3 видно, що виробничі дільниці– це господарські підрозділи, які мають в своєму складі підрозділи рослинництваі тваринництва, але є і недоліки, адже недоцільно і надалі утримувати дільниці №2і №3 – невеликі молочно-товарні ферми. Концентрація цих ферм на виробничій дільниці№2 буде сприяти підвищенню їх ефективності.
1.4 Забезпеченість господарстваробочою силою
Успішне виконання виробничої програмигосподарства у значні мірі визначається забезпеченістю робочою силою і ефективністюїї виконання. Трудові ресурси, які знаходяться у господарстві, можуть бутивстановлені на ту чи іншу дату, і обчислені в середньому за відповідний період– місяць, квартал, рік. У зв’язку з цим розрізняють спискову і середньосписковучисельність працівників.
Спискова чисельність працівниківвключає всіх робітників, які знаходяться у списках господарства на відповіднудату. Але це не показник, що характеризує трудові ресурси. З більшою точністюпро забезпеченість господарства робочою силою можна судити посередньосписковому числу персоналу, яка визначається діленням числа списковихпрацівників за всі дні періоду на календарне число днів у періоді.
У господарстві до трудових ресурсів відносятьсяробітники, які заключили із господарством трудову угоду.
Для оцінки забезпеченості господарстваробочою силою, фактичну наявність працівників, зайнятих у галузях господарства,порівнюють з планом, і з штатним розписом господарства.
Дані, по забезпеченості господарстваробочою силою наведені в таб. 4
В господарстві планувалось використання862 середньорічних працівників, фактично на роботах в сільському господарствібуло зайнято 863. перевищення відбулося в результаті додаткового залученнясезонних працівників.
У 2007 році в господарстві бувнедоукомплектований штат інженерно-технічних працівників, нижче плановою такожвиявилася чисельність робітників підсобного виробництва.
Велике значення для підвищенняефективності використання робочого часу і трудових ресурсів має додержаннявсіма працівниками правил внутрішнього розпорядку, зміцнення трудової йтехнологічної дисципліни, вдосконалення організації праці, її оплати, впровадженняорендного підряду.
1.5 Спеціалізація господарства
Однією з форм суспільного поділу праціє спеціалізація виробництва. Спеціалізація сільського господарства характеризуєсуспільний поділ праці між різними галузями сільськогосподарського виробництва,а також всередині їх. У процесі розвитку продуктивних сил і поглиблення спеціалізаціїсільського господарства відособлюється і створюються все нові галузі длявиробництва певної продукції.
Спеціалізація сільськогосподарськоговиробництва – це переважний розвиток однієї або декількох галузей у виробництвітоварної продукції у господарстві.
Процес спеціалізації характеризуєтьсязосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарськогопідприємства на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуваннямприродних і економічних умов.
Спеціалізація сільського господарства — це об’єктивний і закономірний процес, що відбувається на основі впровадження увиробництво досягнень науково – технічного прогресу. Підвищення продуктивностіпраці та ефективності сільськогосподарського виробництва нерозривно пов’язано здальшим поглибленням його спеціалізації. Спеціалізація сільського господарствавідкриває широкі можливості для впровадження комплексної механізації таавтоматизації виробництва, переведення галузей на індивідуальну технологію,застосування прогресивних методів організації виробництва і праці,раціонального і ефективного використання засобів і предметів праці. В процесіпоглиблення спеціалізації значно удосконалюється сільськогосподарськевиробництво. Ці позитивні зміни сприяють підвищенню економічної ефективності якокремої галузі так і сільського господарства в цілому.
Суспільний поділ праці в сільськомугосподарстві здійснюються в межах природноекономічних зон, областей, окремихгосподарств та їх підрозділів. Залежно від цього розрізняють такі форми спеціалізаціїсільського господарства:
– зона спеціалізації –спеціалізація сільського господарства в межах територіальних одиниць; природно–економічних зон, областей,
– господарська спеціалізація –спеціалізація сільськогосподарського виробництва окремих господарств, міжгосподарськихпідприємств і об’єднань,
– внутрішньогосподарськаспеціалізація – спеціалізація виробничих підрозділів господарств: відділів,бригад, ферм. Вони спеціалізуються на окремих видах продукції рослинництва ітваринництва, або виконують окремі технологічні процеси, забезпечуютьпідприємства певними продуктами господарства,
– внутрігалузева спеціалізація –спеціалізація сільськогосподарських підприємств та їх господарських підрозділівза стадіями технологічного процесу виробництва кінцевої продукції. Вонапередбачає поділ праці в середині окремих сільськогосподарських галузей.
Спеціалізація сільського господарствамає свої певні відмінності. Вони обумовлені наявністю специфічних особливостей,земля є головним засобом виробництва, а екологічні процеси відтворення тісноперетинаються з природними.
На відміну від промисловості, деспеціалізація часто призводить до виробництва лише однієї частини продукту,сільськогосподарське виробництво не розпадається на окремі галузі, аспеціалізується на виробництві одного чи другого виду продукції. При цьому іншігазі сільськогосподарського виробництва не зникають, а розвиваються іпристосовуються до цього головного продукту.
У результаті перелічених особливостей угосподарстві виробляється не один вид продукції, а формують галузь в кожній зяких одержують один або декілька видів продукції.
За економічним значенням галузігосподарства поділяють на головні, додаткові та підсобні. Вони характеризуютьвиробничі напрями господарства і визначають його спеціалізацію. Вони забезпечуютьсприятливі умови для розвитку головних галузей і більш ефективне використанняземельних угідь, засобів виробництва і робочої сили. Раціональна виробничаструктура господарства передбачає поєднання головних і додатковихсільськогосподарських галузей.
Підсобні – це галузі несільськогосподарського виробництва. Вони створюються для додаткових івиробничого обслуговування головних галузей або для задоволення споживчихпотреб сільського населення.
Спеціалізація є основою масовоговиробництва товарної продукції сільського господарства. У зв’язку з цим напрямспеціалізації сільськогосподарського виробництва визначається структуроювиробленої товарної продукції. Спеціалізацію сільськогосподарського виробництвавизначають за тими галузями які мають найбільшу питому вагу в структурітоварної продукції… господарства можуть мати одну, або декілька галузей, якідають понад 70% виручки від реалізації сільськогосподарської продукції.
Спеціалізація підприємства наведена втаблиці 5.
З даних таблиці видно, що головноюгалуззю у господарстві є рослинництво, на яку припадає 2/3 всієї товарноїпродукції. В рослинництві головними галузями є виробництво зерна і цукровихбуряків. Ці дві галузі дають більше 40% товарної продукції рослинництва. Разомз тим у господарстві добре розвинене овочівництво і садівництво, які маютьвисоку товарність і велику питому вагу від реалізації сільськогосподарськоїпродукції.
Велику роль відіграє і тваринництво,його питома вага у струтурі товарної продукції складає 37,8%. Головна галузь –це молочне скотарство, також важливою галуззю є свинарство і птахівництво.
Таким чином господарство має триголовних галузі:
– зернове господарство,
– буряківництво,
– скотарство.
Овочівництво, свинарство, птахівництво– допоміжні галузі. В цілому господарство має зерно-буряківничо-скотарськуспеціалізацію
IIЗначення рослинництва
Рослинництво – це важлива частинаагропромислового комплексу, галузь, яка є основою сільськогосподарськоговиробництва. Рівень розвитку рослинництва свідчить про раціональне використанняземлі і продуктивного потенціалу сільськогосподарських рослин. В Українівирощується близько 400 різних видів рослин, які мають відповідне господарськезначення. Розвиток рослинництва відбувається на основі тісного зв’язку з іншимиважливим комплексом галузей – тваринництвом, яке перетворює рослинницькупродукцію, включаючи побічну і відходи, в надзвичайно цінні продукти харчуваннята сировину для них. Інтенсивний розвиток рослинництва передбачає значнезбільшення внесення органічних добрив, які сприяють підвищенню родючості земліта врожайності сільськогосподарських культур.
Галузі рослинництва мають великезначення для виробництва продуктів харчування, вони дають сировину для талегкої промисловості, корми для тваринництва. Раціональні норми, встановленіінститутом харчування на перспективу, передбачають в середньому по Україніспоживання з розрахунку на душу населення :
o хлібних продуктів в перерахункуна борошно – 104 кг ,
o картоплі – 123 кг,
o овочів та баштанних культур –154 кг,
o цукру – 38 кг,
o олії – 12,6 кг,
o плодів і ягід – 84 кг на рік.
Розвиток рослинницьких галузей значновпливає на зміцнення економіки господарств. На основі підвищення врожайності тазбільшення валового збору сільськогосподарських культур зростають обсягом валовоїпродукції грошові надходження від реалізації товарної продукції, продуктивністьпраці і рентабельність господарства. У валовій продукції сільськогогосподарства України на рослинництво припадає – 45%.
Інтенсивний розвиток галузейрослинництва на основі підвищення культури землеробства забезпечує зростанняврожайності всіх сільськогосподарських культур. На основі цього валовий збірзернових збільшився більш ніж у двічі, цукровий буряк — у 4 рази, соняшник – у3,2 рази, овочів – майже в 1,5 рази.
Розвиток рослинництва в Україні маєсвої особливості, які визначаються зональними грунтово – кліматичними таекономічними умовами. В зоні Полісся головними галузями рослинництва євиробництво льону – довгунця і картоплі, в Лісостепу – зерна, цукрових буряків,картоплі, овочів, у Степу – зерна, соняшнику і овочів.
Перед сільським господарством Українипоставлено завдання збільшити насамперед валовий збір зерна, цукрових буряків,овочів. Необхідно нарощувати випуск і поліпшити якість льоноволокна, довести промисловупереробку лляної соломи 50 – 60 % загального обсягу її виробництва. На основіінтенсифікації польового і лукопасовищного кормовиробництва треба істотнозбільшити виробництво грубих та соковитих кормів.
Залежно від виду рослин і головноїпродукції, що при цьому виробляється, у рослинництві виділяють такі галузі :
– виробництво зерна і технічнихкультур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, садівництво івиноградарство, кормовиробництво.
IIIРівень розвитку рослинництва
Структура посівної площі господарства
Великим резервом збільшення виробництвапродукції є вибір найбільш раціональної структури посівної площі. Структурапосівної площі повинна відповідати виробничому напряму господарства, йогоспеціалізації і забезпечити найбільший вихід продукції з кожного гектара принайменших затратах праці матеріально грошових засобів на їх виробництво
Зміни в структурі посівних площ даного господарстваекономічно виправдані. Вони направлені на інтенсивне використання ріллі.
Структуру посівних площ господарстванаведено в таблиці 6, де видно, що в структурі посівних площ збільшуєтьсяпитома вага зернових культур за рахунок розширення посівів основноїпродовольчої культури – озимої пшениці. Одночасно зменшується площа вирощуванняоднорічних трав ті кукурудзи на силос, це стало можливим завдяки створенню вгосподарстві зрошувальних культурних пасовищ.
Система сівозмін
Під сівозміною розуміють науковообґрунтоване чергування сільськогосподарських культур на території і в часі,яке супроводжується відповідною системою обробітку ґрунту, удобрення та іншимизасобами окультурення ґрунту.
Враховуючи спеціалізацію господарства,структуру посівної площі, грунтово кліматичні умови й кращі попередники угосподарстві існує така сівозміна:
· багаторічні трави ;
· озима пшениця ;
· цукрові буряки ;
· горох ;
· озима пшениця ;
· цукрові буряки, картопля,соняшник, коренеплоди ;
· кукурудза на силос і зеленийкорм ;
· озима пшениця ;
· цукрові буряки ;
· ячмінь, овес з підсівомбагаторічних трав.
Врожайність сільськогосподарських культур– один з найважливіших якісних показників, що характеризує рівень інтенсивностівикористання землі. В ній відображають результати всієї роботи господарства напротязі року.
Врожайність залежить від багатьохфакторів, але основним є рівень культури землеробства, що включає в себекомплекс агрономічних і організаційно – технічних заходів направлених напідвищення родючості ґрунту.
Агротехнічні фактори залежать відорганізації виробництва і праці, застосування у виробництві нової техніки,досвіду роботи передових підприємств подібних галузей. Максимальне використанняцих резервів – найважливіша умова збільшення виробництва продукції із кожногогектара. На рівень врожайності також впливають кліматичні умови.
До економічних факторів відносятьфактори інтенсифікації, норми внесення добрив, забезпеченість тракторами ісільськогосподарськими машинами, розмір виробничих затрат на гектар посівноїплощі.
Для виявлення тенденції у змініврожайності сільськогосподарських культур фактично одержану врожайність узвітному році порівнюють із попереднім, або базисним роком.
Дані врожайності сільськогосподарськихкультур наведені в таблиці 7.
У звітному році господарство успішновиконало планове завдання по збільшенню врожайності усіх сільськогосподарськихкультур.
Реалізація продукції
Краще виконання плану – продажу готовоїпродукції буде тоді, коли підприємство продасть більше продукції з кращоюякістю, і відповідно отримає за неї кращий прибуток.
Дані виконання плану – продажу наведенів таблиці 8.
Із даної таблиці видно, що у звітномуроці господарство успішно виконало план – замовлення державі по більшості видівпродукції. Так план продажу зерна виконано на 40,8 %, цукрового буряка на 15,7%, фруктів па 57,8 %.
Незалежно від недовиконання плану –продажу по деяких видах продукції планові ціни виросли на 426,2 тис. грн.
Фактичний дохід від реалізаціїпродукції державі перевиконав плановий на 934,9 тис. грн. отже під впливомінших факторів, в деякі мірі від підвищення якості продукції, грошова виручкавиросла на 198,6 тис.грн.
Таблиця 1
Структура земельних угідь господарствавиди угідь 2006 р. 2007 р. відхилення (+, -) га % План (га) фактично га % га % до всього % до плану Загальна земельна площа, всього 3074 100 3052 3052 100,0 100,0 -22,0 -0,71 В тому числі : с/г угіддя, всього 2999,6 98 2990 2990 98 100,0 -9,6 -0,32 Із них рілля 26906 88 2510 2430 88 100,0 -260,6 -9,68 Вигони і пасовища Багаторічні насадження Не с/г угіддя, всього