Аналіз витрат на виробництво продукції

–PAGE_BREAK–1.2 Класифікація витрат і структура собівартості

Усі витрати на виробництво продукції поділяються на

¾        загальні витрати;

¾        витрати на одиницю продукції.

Загальниминазиваються витрати на виробництво всього обсягу продукції за певний період, їх сума залежить від тривалості періоду виготовлення продукції та її кількості.

Витрати на одиницю продукціїобчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

Усі витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуютьсяза чотирма основними принципами:

¾        економічним;

¾        виробничим;

¾        за способом віднесення на собівартість;

¾        залежно від обсягів виробництва.

За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

·             матеріальні витрати;

·             витрати на оплату праці;

·             відрахування на соціальні заходи;

·             амортизаційні відрахування;

·             інші витрати.

Таке розмежування витрат за економічним принципом пов’язане з різним економічним змістом їх формування.

Всі матеріальні витрати ґрунтуються на матеріальній основі і витрачаються на закупівлю основних і допоміжних сировини та матеріалів.

Витрати на оплату праціне мають під собою матеріальної основи і призначені для оплати витраченої праці.

Витрати на соціальні заходинакопичуються і є матеріальними стимулами підвищення продуктивності праці та якнайшвидшого відновлення робочої сили.

Амортизаційні відрахування– кошти, що йдуть на оновлення засобів праці.

За виробничим принципом витрати групуються в статті собівартості залежно від виробничого призначення такі:

                  I.                 Сировина і матеріали.

               II.                 Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби.

            III.                 Енергія технологічна.

            IV.                 Зворотні відходи.

               V.                 Транспортно-заготівельні витрати.

            VI.                 Основна заробітна плата виробничих робітників.

         VII.                 Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

      VIII.                 Відрахування на соціальне страхування.

            IX.                 Витрати на утримання та експлуатацію машин і механізмів.

               X.                 Внутрішньогосподарчі витрати

            XI.                 Витрати від браку продукції

         XII.                 Загально господарчі чи фабрично–заводські витрати

      XIII.                 Невиробничі чи комерційні витрати

     XIV.                 Інші витрати

За ступенем однорідності сталі собівартості поділяються на прості та комплексні.

Прості витрати–однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднести витрати на сировину і матеріали або заробітну плату виробничих робітників.

Комплексні витратирізноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, на утримання та експлуатацію машин і механізмів передбачаються такі витрати:

¾        заробітна плата обслуговуючого персоналу;

¾        амортизаційні відрахування по машинах і механізмах;

¾        витрати на ремонт та підтримку устаткування в робочому стані;

¾        витрати на придбання запасних частин до устаткування та ін.

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та побічні.

Прямі витратибезпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо.

Побічними
є витрати,величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов’язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні

Постійні витратиєфункцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінниминазиваються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні,на відміну від непропорційних– це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції).

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати.

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.

Рис. 1. Класифікація витрат підприємства
    продолжение
–PAGE_BREAK–1.3 Калькуляція собівартості

Калькуляція собівартостіявляє собою визначення витрат за статтями собівартості.

Об’єктом калькулюванняє продукція чи послуги, собівартість яких обчислюється.

Калькуляційною є одиницякількісного вимірювання продукції (штуки, тонни, метри тощо).

Розглянемо більш докладно, як складають калькуляцію собівартості.

Стаття І. Сировина і матеріали. До цієї статті належать такі витрати:

·             на сировину;

·             на основні і допоміжні матеріали;

·             на покупні вироби та напівфабрикати.

Стаття II. Енергія технологічна. Ця стаття включає в себе витрати на всі види енергії для роботи виробництва:

·             паливо;

·             електроенергію;

·             пар;

·             газ.

Така енергія безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, сушіння, зварювання, пошиття тощо).

Стаття III. Основна та додаткова заробітна плата основних виробничих робітників. До цієї статті належать витрати на оплату праці робітників, які безпосередньо виготовляють продукцію.

·             доплати та надбавки робітникам за кваліфікацію;

·             доплати та надбавки робітникам за перевиконання плану;

·             доплати та надбавки робітникам за роботу в святкові та вихідні дні;

·             доплати та надбавки робітникам за виконання державних обов’язків;

·             оплату відпусток та ін.

Стаття IV. Утримання та експлуатація машин і механізмів. Вона включає в себе такі витрати:

·             амортизаційні відрахування на машини та устаткування;

·             витрати на електроенергію, пальне, мастильні матеріали для машин та устаткування;

·             витрати на придбання технологічного інструменту, запасних частин та агрегатів для устаткування;

·             витрати на ремонт та технологічне обслуговування;

·             витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу
Стаття V. Загальновиробничі (накладні) витрати. Стаття V, як і ст. IV, також є комплексною. Вона поєднує витрати на такі потреби:

·             управління, виробниче і господарське обслуговування в межах виробництва;

·             заробітну плату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління, спеціалістів, службовців;

·             амортизаційні відрахування по будівлях і спорудах;

·             охорону праці;

·             техніку безпеки, охорону, протипожежну безпеку;

·             досліди, випробування, винахідництво;

·             підготовку кадрів, адміністративні та канцелярські витрати;

·             відрядження;

·             обов’язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення навколишнього середовища);

·             придбання патентів, ліцензій тощо.

Розподіляються накладні витрати пропорційно до основної заробітної плати основних виробничих робітників, крім амортизаційних відрахувань. Вони обчислюються окремо і додаються до визначеної суми:

Стаття VI. Підготовка і освоєння виробництва. До даної статті належать витрати на такі цілі:

·             освоєння нових підприємств, виробництв, цехів;

·             підготовку і освоєння нової продукції;

Стаття VII. Позавиробничі витрати. До позавиробничих відносять витрати на такі цілі:

·             маркетингові дослідження;

·             рекламу продукції;

·             заходи щодо стимулювання збуту.

Деякі з цих витрат є прямими і їх можна обчислити безпосередньо на окремі вироби (витрати на тару, пакування, транспортування, рекламу), а деякі – непрямими (на аналіз та дослідження ринку; комісійні виплати організаціям збуту; проведення ярмарків). Такі витрати розподіляються між виробами пропорційно до виробничої собівартості.
Таблиця 1.3.1. Порядок розподілу витрат
    продолжение
–PAGE_BREAK–1.4 Основні методи калькулювання собівартості
Позаказний методзастосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний методкалькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Нормативний методобліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

При використанні кожного з перерахованих методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

Центри витратпредставляються виробничими і структурними підрозділами, які характеризуються різноманіттям функцій і виробничих операцій, що дозволяє деталізувати облік, посилити контроль за витратами і підвисить точність калькулювання.

Центр відповідальності– організаційний підрозділ, який очолюється керівником, котрий забезпечує контроль планових, нормативних і фактичних витрат. Вони підрозділяються на головні і функціональні. Головні центри контролюють витрати по місцям їх виникнення, а функціональні поширюють витрати на інші місця їх виникнення при умові, що цей центр обслуговує кілька центрів витрат.

1.5 Планування витрат
План витрат у складі показників кошторису (собівартості продукції) і планових калькуляцій виробів розробляється на основі Виробничої програми підрозділу і норм витрат ресурсів.

Для кращого сприйняття схема істотно спрощена, на ній не показано взаємозв’язків між підрозділами в процесі розроблення плану й особливо між основними і допоміжними структурними одиницями. Одним із проявів таких зв’язків є метод формування внутрішніх витрат, а саме напівфабрикатний і безнапівфабрикатний.

У першому випадку до складу витрат підрозділів входить вартість напівфабрикатів і продукції, виготовленої іншими підрозділами підприємства. Такий порядок обов’язковий, коли між підрозділами існують справжні чи умовні ринкові відносини.

За безнапівфабрикатного методу, який найбільш поширений у вітчизняній промисловості, вартість напівфабрикатів власного виробництва не заноситься до собівартості продукції виробничих підрозділів. Їх передання за технологічним маршрутом контролюється системою не бухгалтерського, а оперативного обліку. У цьому випадку сума витрат основних виробничих підрозділів дорівнює витратам підприємства, оскільки внутрішній оборот тут не враховується.

При цьому треба мати на увазі, що вартість продукції і послуг допоміжних і обслуговуючих підрозділів завжди входить до собівартості продукції основних підрозділів. Для цього здійснюється розподіл витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів між основними підрозділами пропорційно обсягу наданих ними послуг.

Рис. 3. Спрощена схема складання плану витрат підприємства
Отже, планування витрат, як і їх фактичне формування, здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції. Схематично це показано на рис. 3. При цьому слід враховувати, як відшкодовуються витрати на утримання апарату управління, загальних відділів і служб: відносяться на собівартість продукції (калькулювання за повними витратами) чи розглядаються як витрати періоду і повністю відшкодовуються в розрахунковому періоді безпосереднім відніманням їх суми від виручки періоду. Перший варіант був традиційним для нашої промисловості. Другий упроваджується з 2008 р. згідно з новими положеннями бухгалтерського обліку, що відповідають міжнародним стандартам.

2. Аналіз витрат на виробництво продукції в КСП ім. Карла Маркса Сумського району

2.1 Організаційно-економічна характеристика господарства
КСП ім. Карла Маркса (далі – Товариство) Сумського району організоване в 1975 р. на базі Сумського м’ясокомбінату, як основний поставник сировини. В 2008 р. відбулася реструктуризація КСП шляхом забезпечення всім членам КСП права вільного виходу з КСП разом з земельними частками (паями) і майновими паями. На їх основі 1 березня 1996 р. було створено сільськогосподарський Виробничий кооператив, а в 1998 році було створено Акціонерне товариство ім. Карла Маркса..

Товариство організовано з метою забезпечення населення обласного центру м’ясо-молочною продукцією протягом всього року.

Для розвитку тваринництва господарства має багато передумов. Розташоване підприємство в межах міста, має з ним гарний зв’язок дорогами з твердим покриттям. Господарство має потужні водопровідно – каналізаційні мережі. Розташування земель поряд водосховища дає можливість розвивати землеробство, яке становить основну частку кормів.

Найближча залізнична станція Суми – товарна знаходиться в 5 км від господарства та станція Суми – в 4.5 км.

Район, де знаходиться Товариство, розташований в північній частині Лівобережної України, яка в цілому характеризується помірним кліматом: літо тепле зі значною кількістю опадів. зима не дуже холодна. Основними видами ґрунтів є чорноземи глибокі малогумузні. Таким чином, ґрунтово-кліматичні умови сприятливі для вирощування основних видів кормів.

Серед обслуговуючих виробництв можна виділити механічну майстерню. Для зберігання продукції призначені 2 склади. З метою безпосередньої переробки продукції на місцях її виготовлення на території господарства розташований невеликий цех по переробці молока. Але останній рік у зв’язку з відсутністю грошових коштів цех не працює.

Обрана організаційно-виробнича структура господарства є доцільною та сприяє більш ефективному управління виробничо-господарською діяльністю, оперативному управлінню та контролю за виробничими процесами в структурних підрозділах.

Галузеву структуру та рівень спеціалізації господарства розглянемо на основі даних про реалізацію товарної продукції в таблиці:
    продолжение
–PAGE_BREAK–Таблиця 2.1.1 Розмір и структура товарної продукції

Як свідчать дані таблиці 1, найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції господарства в середньому за 2007–2009 рр. Займає продукція тваринництва. Менша частка припадає на реалізацію продукції рослинництва. Питома вага іншої продукції займає значно меншу частку, з цим пов’язане надання господарством робіт і послуг на сторону. Виходячи з того, що питома вага від реалізації основного виду товарної продукції в середньому більше 50%, можна стверджувати, що підприємство є вузькоспеціалізованим і за аналізований період спостерігається зменшення виручки від реалізації на 23,9%. Причиною цього є скорочення об’єму реалізації внаслідок зменшення валового виробництва. спостерігається процес поглиблення спеціалізації в господарстві, що може призвести до значного економічного підйому.

Про забезпеченість господарства виробничими фондами дізнаємось з таблиці 2.1.2.

Таблиця 2.1.2. Забезпеченість господарства основними виробничими фондами та ефективності їх використання

Виходячи з даної таблиці, можна відмітити, що за період з 2007 р. по 2009 р. показники фондозабезпеченості і фондоозброєності значно зменшилися на 30 та 21% відповідно. Причиною цього стало скорочення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на 51%. Як наслідок, спостерігається значні зростання коефіцієнта фондовіддачі на 138% при одночасному скороченні коефіцієнта фондоємності на 57,6%, що свідчить про ефективність використання основних фондів в господарстві.

Важливим показником в характеристиці природно – економічних умов господарства є забезпеченість трудовими ресурсами, для аналізу якої можна застосувати приведені нижче дані.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Таблиця 2.1.3. Трудові ресурси та ефективність їх використання

Розрахунки таблиці дозволяють констатувати; що середньорічна чисельність працівників зменшилась на 77 чоловік, або 34,4%. Причиною цього є проведення реформування та створення нової форми господарювання – АО. Поряд з цим спостерігається значне скорочення валової продукції на одного працівника у 2008 році та таке ж зростання у 2009 році, але в порівнянні з 2007 роком вироблено валової продукції на 22,6%.

Про розмір і структуру землекористування можна судити з таблиці 2.1.4

За даними таблиці видно, що загальна земельна площа, закріплена за господарством, зменшилась в 2009 р. порівняно з 2007 р. на 491 га. Це відбулося за рахунок реорганізації господарства та розпалювання його земель в наслідок відокремлення паїв робітників.
Таблиця 2.1.4. Склад і структура земельного фонду

Загальний розмір сільгоспугідь скоротився на 199 га як наслідок зменшення площ ріллі, сіножатів і пасовищ на 78; 7 і 102 га відповідно. Поряд з цим в господарстві за аналізуємий період відбулася передача площ лісу, водоймищ сільській раді, розмір яких складав 50 і 10 га відповідно.

В 2009 р. паювання земель повністю проведено, всі члени мають земельні частки, розмір яких складає 0,9 га. Кожний робітник має державний акт на право власності на землю. Майже всі віддали свої паї в оренду господарству та отримують доходи – продукцію сільськогосподарського виробництва.

Аналіз цих даних свідчить про інтенсивне використання загальних ресурсів підприємства. В господарстві приділяється увага на забезпечення збереження земель, хоча за останній рік вона повністю скоротилася: так в 2007 р. наявність зрошуваних земель становила 12 га з повною їх відсутністю в 2009 р.

2.2 Аналіз собівартості виробництва продукції тваринництва (молока)
Важливим показником, який характеризує роботу сільськогосподарського підприємства є собівартість продукції. Від її рівня залежить фінансові результати діяльності, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан підприємства.

Показники собівартості 1 ц продукції наведені у таблиці 2.2.1
Таблиця 2.2.1. Рівень витрат на 1 ц молока, тис. грн

У звітному році собівартість 1 ц молока порівняно з базовим періодом знизилась на 3,57 грн. або 10,68%. Основними причинами цих бажаних тенденцій є: постійне зменшення цін на корма, зменшення амортизаційних відрахувань, зниження вартості послуг, підвищення темпів зростання обсягу валового виробництва продукції тваринництва порівняно зі зниженням витрат.

Собівартість продукції тваринництва формується під впливом багатьох факторів. Основними з них є продуктивність худоби та обсяг витрат на її утримання. На продуктивність, насамперед, впливають рівень годування і умови утримання тварин, порідний склад, вік та інші фактори, а на обсяг витрат – рівень механізації трудомістких процесів у тваринництві, продуктивності і оплати праці робітників, їхня кваліфікація, собівартість кормів та ін. Чим вища продуктивність худоби, менші витрати на їх утримання, тим нижча за інших рівних умов собівартість одиниці продукції.

Після цього слід виявити, за рахунок яких калькуляційних статей зросла собівартість 1 ц продукції, особливо це стосується. Якщо визначимо відхилення за кожною статтею в розрахунку на 1 ц продукції, то не важко їх розрахувати і на весь обсяг валової продукції звітного року (табл. 2.2.2).
    продолжение
–PAGE_BREAK–Таблиця 2.2.2. Склад і структура собівартості молока
Собівартість 1 ц молока порівняно з базовим роком знизилася на 3,57 грн. Фактичні витрати виявилися вищими за статтями: «Витрати на оплату праці» на 1,0%, «Відрахування на соціальні заходи» на незначну суму. За іншими статтями досягнута незначна економія витрат за виключенням статті «Корма», де економія склала 12%. У структурі собівартості відзначаються зрушення у бік підвищення прямих трудових витрат на 4,5% та витрат на утримання основних засобів на 0,1%.

Однак у процесі аналізу собівартості слід враховуватиякістьпродукції. Якщо жирність молока згідно з завданням повинна була становити 3.65%. а фактично дорівнювала – 3,60%, то собівартість 1 ц молока за цієї умови складе 30,27 грн. [(988,24: 3265) х 100, де 3265 кг – це надій молока на 1 корову при плановій жирності, а 988, 24 – витрати на утримання однієї фуражної корови], що на 0,42 грн. більше від фактичної собівартості. Це результат погіршення якості молока.

Матеріали аналізу в цілому свідчать, що для підприємства характерна тенденція до зниження собівартості молока, що вказує на здійснення ефективного контролю за витрачанням коштів.
2.3 Факторний аналіз собівартості
Лінія витрат при наявності постійних і перемінних витрат являє собою рівняння першого ступеня

Y
=
a
+
bx

де Y

–сума витрат на виробництво продукції;

а
– абсолютна сума постійних витрат;

b– ставка перемінних витрат наодиницю продукції (послуг);

x–обсяг виробництва продукції (послуг).

Розглянемо характер зміни собівартості продукції під впливом обсягу виробництва на конкретному прикладі.
Таблиця 2.3.1.Залежність загальної суми витрат і собівартості одиниці продукції від обсягу виробництва

У даному прикладі (табл. 2.3.1) загальна сума постійних витрат у розмірі 50 тис. грн. є фіксованою для всіх обсягів виробництва. Абсолютна її величина не змінюється зі збільшенням обсягів виробництва продукції, однак на одиницю продукції витрати зменшуються пропорційно його росту; обсяг виробництва збільшився в 5 разів і постійні витрати на одиницю продукції зменшилися в 5 разів. Перемінні витрати в собівартості усього випуску ростуть пропорційно зміні, обсягу виробництва, зате в собівартості одиниці продукції вони складають постійну величину:

a + bx a bx a

Сед = – = – + – = – + b

X x x x
Залежність суми витрат від обсягу виробництва показана на рис. 3. На осі абсцис відкладається обсяг виробництва продукції, а на осі ординат – сума постійних і перемінних витрат. З малюнка видно, як зі збільшенням обсягу виробництва зростає сума перемінних витрат, а при спаді виробництва відповідно зменшується, поступово наближаючи до лінії постійних витрат.

Рис. 3. Залежність загальної суми витрат від обсягу виробництва
Інше положення показане на мал. 2, де для кожного обсягу виробництва спочатку відкладені точки перемінних витрат на одиницю продукції, а потім точки постійних витрат. З’єднавши точки перемінних витрат, одержимо пряму, рівнобіжну осі абсцис, а після з’єднання точок постійних витрат – криву собівартості одиниці продукції, що при збільшенні обсягу виробництва поступово наближається до прямої перемінних витрат, а при спаді виробництва вона буде стрімко підніматися.

Рис. 2. Залежність собівартості одиниці продукції від обсягу її виробництва

Взаємозв’язок обсягу виробництва і собівартості продукції повинна враховуватися при аналізі собівартості як усього випуску, так і одиниці продукції.
    продолжение
–PAGE_BREAK–Таблиця 2.3.1 Витрати на виробництво продукції

Як видно з таблиці, фактичні витрати підприємства вище планових на 6216 тис. грн., чи на 8%. Перевитрати відбулися по усіх видах і особливо по матеріальних витратах. Збільшилася сума як перемінних, так і постійних витрат. Змінилася і структура витрат: збільшилася частка матеріальних витрат і амортизації основних засобів у зв’язку з інфляцією, а частка зарплати зменшилася.

Загальна сума витрат може змінитися через обсяг випуску продукції, її структури, рівня перемінних витрат на одиницю продукції і суми постійних витрат.

Дані для розрахунку впливу цих факторів приведені в табл. 2.3.2.

З таблиці видно, що в зв’язку з перевиконанням плану по випуску товарної продукції в умовно-натуральному вираженні на 2,6% (Ктп = 1,026) сума витрат зросла на 1420 тис. грн. (79372 – 77952).
Таблиця 2.3.2.Вихідні дані для факторного аналізу загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції

За рахунок зміни структури випуску продукції сума витрат зросла на 1268 тис. грн. (80640–79372). Це свідчить про те, що в загальному випуску продукції збільшилася частка витратоємної продукції. Через підвищення рівня питомих перемінних витрат перевитрата витрат на виробництво продукції склав 2083 тис. грн. (82723–80640). Постійні витрати зросли в порівнянні з планом на 1445 тис. грн., що також стало однією з причин збільшення загальної суми витрат.

Таким чином, загальна сума витрат вище планової на 6216 тис. грн. (84168–77952), чи + 8%, у тому числі за рахунок перевиконання плану по обсягу виробництва продукції і зміни її структури вона зросла на 2688 тис. грн. (80640–77952), а за рахунок росту собівартості продукції – на 3528 тис. грн. (84168–80640).

Отже, фактична собівартість усієї виробленої продукції в звітному році вище планової на 3528 тис. грн., чи на 4,38%.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції – витрати на грн. товарної продукції, по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і, по-друге, наочно показує прямий зв’язок між собівартістю і прибутком. Обчислюється він відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої товарної продукції в діючих цінах. На його рівень впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні, як зовнішні, так і внутрішні фактори.

Вплив факторів першого рівня на зміну витрат на грн. товарної продукції розраховується способом ланцюгових підстановок за даними табл. 2.3.2 і за даними про випуск товарної продукції:

Таблиця 2.3.3. Розрахунок впливу факторів зміни суми витрат на грн. товарної продукції

Аналітичні розрахунки, приведені в табл. 2.3.3, показують, що підприємство зменшило витрати на грн. товарної продукції на 0,5 коп. (80,7–81,2), у тому числі за рахунок збільшення обсягу виробництва продукції на 0,03 коп. (81,17–81,20); зміни структури виробництва – на 1,17 коп. (80,0–81,17); підвищення оптових цін на продукцію – на 2,8 коп. (80,70–83,5). Інші фактори (рівень питомих перемінних витрат на одиницю продукції, збільшення суми постійних витрат) викликали підвищення цього показника відповідно на 2,06 і 1,44 коп.

Сума постійних і перемінних витрат, у свою чергу, залежить від рівня ресурсоємності і зміни вартості матеріальних ресурсів у зв’язку з інфляцією. На даному підприємстві за рахунок підвищення рівня оплати праці, переоцінки основних фондів, збільшення вартості сировини, матеріалів, енергії сума витрат зросла на 3255 тис. грн., а за рахунок ресурсоемності – на 303 тис. грн. Витрати на грн. товарної продукції збільшилися відповідно на 3,2 (3255/100800) і 0,3 (303/100800) коп.

Щоб встановити, як ці фактори вплинули на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на грн. товарної продукції за рахунок кожного фактора помножити на фактичний обсяг реалізації продукції, виражений у планових цінах (табл. 2.3.4).
Таблиця 2.3.4. Розрахунок впливу факторів на зміну суми прибутку

4. Резерви зниження собівартості продукції
Основними резервами зниження собівартості продукції в господарстві є: економне використання коштів, трудових ресурсів, впровадження у виробництво передових технологічних заходів, які будуть сприяти зростанню виходу продукції швидшими темпами порівняно з витратами виробництва.

Усі резерви скорочення витрат на виробництво продукції рослинництва можуть бути виявлені в основному за рахунок таких джерел: ліквідації перевитрат за окремими статтями витрат та видами продукції, приведення у дію резервів збільшення виробництва продукції, ліквідації витрат на управління та обслуговування.

До резервів зниження собівартості за рахунок ліквідації перевитрат у розрізі статей та видів продукціїслід віднести перевитрати, які виникли з причин, що залежать лише від підприємства. Значний вплив на зниження собівартості можутьмати резерви збільшення валової продукції. Для цього необхідно кількість додатково одержаної за рахунок резервів виробництва продукції оцінити за фактичною собівартістю (якщо вона нижча за заплановану). Різниця між цією величиною та сумою змінних витрат на її виробництво відповідно до прийнятої технології і складає суму економії витрат за рахунок приведення у дію резервів збільшення виробництва продукції.

За даними аналізу підприємство за рядом статей знизило витрати, що і зумовило зниження собівартості молока. Реалізація виявлених резервів зменшення витрат виробництва у розрізі статей калькуляції буде сприяти загальному зниженню собівартості молока на 25,01 тис. грн. або 12,16% (табл. 4.1).

До зниження собівартості призведе також збільшення виробництва валової продукції за рахунок раніше виявлених резервів її зростання.

    продолжение
–PAGE_BREAK–