Аналіз зайнятості населення

Вступ
Довгостроковастратегія реформування економіки України зумовлює необхідність використання відповіднихринковим умовам механізмів залучення людини до системи факторів виробництва іреалізації її соціально-економічних можливостей в економічній діяльності.
Дужеважлива роль у вирішенні цієї проблеми належить збереженню і розвитку трудовогопотенціалу як основи соціально-економічного формування такої зайнятості, щошвидко реагує на динаміку соціально-економічних трансформацій у країні та їїрегіонах.
Водночасдоводиться констатувати, що на сьогодні колосальний розрив між цілями іможливостями здійснення ринкових перетворень не дає змоги повноцінновикористовувати трудовий потенціал на основі створення оптимальних умов дляформування ефективної моделі зайнятості і відтворення робочої сили.
Узв’язку з цим можна стверджувати, що актуальність даної роботи визначаєтьсяшироким спектром досі невирішених науково-теоретичних та практичних завданьщодо корінного реформування існуючих та запровадження принципово новихмеханізмів формування, збереження і розвитку трудового потенціалу та способівдосягнення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості. У зв’язку обставин,які склалися в Україні, можна стверджувати, що суть завдання полягає у вивченні,аналізі та знаходження шляхів вирішення соціально-економічних суперечностей, щовиникли і виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживаннятрудового потенціалу.
Такожяк особлива ланка соціально-трудових відносин, розглядається зайнятістьнаселення у сільській місцевості, особливості формування аграрного ринку праці.Розкриваються актуальні проблеми, що виникають в процесі подолання безробіттяна селі, а також розробляються стратегії вирішення цих проблем, знаходженняшляху ефективного розподілу трудових ресурсів.
Головнамета курсової роботи полягає в тому, щоб у контексті сучасних трансформаційнихпроцесів виявити закономірності, тенденції, пріоритетні напрямки й особливостізбереження і розвитку трудового потенціалу, а також на цій основі розробитипропозиції щодо зайнятості населення і відтворення робочої сили.
Досягненнямети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
– розкритиспецифіку і особливості відтворення трудового потенціалу в економіціперехідного періоду;
– проаналізуватиконцепції зайнятості з метою з’ясування тих кількісних і якісних змін, щовідбуваються у процесі її ринкового формування;
– проаналізуватисучасні показники рівня зайнятості населення в Україні та вплив на нихструктурних змін в економіці;
– виявитиконкретні причини існуючого безробіття в Україні, його особливості, динаміку танові тенденції у складі безробітних;
– вирішитипроблеми працевлаштування на селі, та в аграрних підприємствах;
– розробитирекомендації та перспективні напрямки, які сприяють проведенню ефективноїполітики зайнятості в Україні.
Об’єктомдослідження є робоча сила як узагальнена сукупність сутнісних і потенціальнихможливостей населення України до мотивованих продуктивних видів діяльності.
Предметомдослідження є закономірності та особливості формування зайнятості робочої силинаселення в умовах ринкової економіки та реформації усіх ланок суспільногожиття.
Джереламиформування курсової роботи стали праці українських та зарубіжнихавторів-економістів, статистичні дані, наукова періодика.

1.Теоретичні основи ринку праці
1.1 Поняття ринку праці та його складові
безробіття трудовий потенціал зайнятість
Ринковівідносини передбачають існування сукупності ринків, що охоплюють різні сферилюдської діяльності: ринок капіталу, ринок товарів та послуг, ринок праці таринок ресурсів. Визначальними серед факторів соціальної організації економіки єлюдина і її праця. Саме від включення людини у продуктивну діяльність залежитьДія усіх інших факторів, бо саме праця як процес реалізації фізичних і творчихздібностей людини є фактором суспільного прогресу, соціально-економічногорозвитку та умовою задоволення різноманітних всезростаючих потреб людини. І безформування і розвитку соціально-орієнтованого ринку праці неможлива побудовасоціально-орієнтованої економіки.
Взагальному розумінні ринок праці – це система обміну індивідуальних здібностейдо праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.
Виявленнясутнісних характеристик ринку праці забезпечується дослідженням існуючих всучасній світовій та вітчизняній літературі підходів до визначення ринку праці,структури та принципів його формування. В результаті проведеного дослідженнябуло встановлено, що підхід до ринку праці як до економічної категорії єнеоднозначним, в результаті чого виділені такі напрями його визначення: І)через систему обміну; 2) як сукупність суспільних відносин; 4) як сукупністьдиференційованих підсистем; 3) через систему економічних механізмів, норм таінститутів. Так, вітчизняними економістами ринок праці визначається як системаобміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей,необхідних для відтворення робочої сили, що базується на економічних законахпопиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу. Іншими вітчизняними вченимиринок праці характеризується як система економічних механізмів, норм таінститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання.
Ф. Хаффнер,професор Людвіг Максимиліанського університету (м. Мюнхен) визначає ринок праціяк сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили,використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби. При цьомувчений підкреслює, що: «…ринок праці як щось єдине – є абстракція. В дійсностііснує значна кількість дуже диференційованих ринків праці… Окремі ринки працідиференційовані за фахом, за регіонами, рівнем кваліфікації, секторами тасферами економіки… Окремі сфери і сегменти ринку праці зв’язані один з одним – тісноабо слабо – через перехресну цінову еластичність».
Диференційованогопідходу до визначення ринку праці притримуються і вчені-економісти А.Г. Савченко,Г.О. Пухтаєвич, О.М. Тітьонко, які виділяють три сфери його вираження: 1)потенційну, тобто ту сферу, де формується сама праця; 2) циркулюючу, тобтосферу купівлі-продажу робочої сили; 3) внутріфірмову, де боротьба за робочімісця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками. На неоднорідностіринку праці, ускладненні його внутрішньої структури наголошує і Т.А. Заяць.Так, провідним сучасним спеціалістом в галузі зайнятості та ринку працівизначено такі основні критерії сегментації ринку праці: форма власності,соціально-демографічні ознаки, мотиваційна основа трудової поведінки населення.При цьому підкреслюється важливість регіонального розрізу дослідження ринкупраці: «істотні відмінності в темпах реформування економіки регіонів, в їхдемографічному, соціальному, природно-географічному потенціалах визначаютьспецифіку основних структурних компонентів територіальних ринків праці…«|. Яксукупність диференційованих підсистем регіонального характеру визначають ринокпраці чернівецькі вчені, обґрунтовуючи, що «процеси, що відбуваються на цьомуринку, проявляють себе у рамках конкретно визначених регіонів ієрархічногорангу: загальнонаціонального, регіонального і локального» Одні вчені вважають,що ринок праці – це механізм (інститут), що поєднує, зводить разом продавцівтовару робоча сила (працівників) і покупців цього товару (роботодавців). інші –що він являє собою механізм узгодження інтересів роботодавців і найманоїробочої сили, треті – що не специфічний вид товарного ринку, змістом якого єкупівля-продаж товару особливого роду – робочої сили або спроможності людини допраці. однак всі ці тлумачення не суперечать, а доповнюють одне одного,підкреслюють різні сторони змісту цієї категорії вид товарного ринку, змістомякого є купівля-продаж товару особливого роду – робочої сили або спроможностілюдини до праці. однак всі ці тлумачення не суперечать, а доповнюють однеодного, підкреслюють різні сторони змісту цієї категорії. [1 ст. 183]
Механізмфункціонування ринку праці складається з суб’єктів, об’єктів, цілей,інструментів та засобів впливу.
Досуб’єктів ринку праці належать домогосподарства (сім’ї), які визначаютьпропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на неї. Вони тісновзаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси. Представникамидомогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм – роботодавців особі керівників підприємств і організацій.
Досуб’єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудовихінтересів.
Носіїгосподарсько-трудових інтересів – це соціальні групи, які відрізняються одинвід одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими тарегіональними інтересами, Зокрема це власники засобів вироб­ництва (роботодавці)та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має своїінтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, тощо.
Виразникамигосподарсько-трудових інтересів виступають об’єднання носіївгосподарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільшвідомими є профспілки, спілки роботодавців – фермерів, різних торговців,банківських установ і т. ін.
Найбільшимивиразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілкироботодавців. Вони взаємодіють на ринку праці, прагнучи максимально вплинути надержавні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значніфінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв’язків з громадськістю. Виразникигосподарсько-трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органидержавного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.
Виконавцямигосподарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані заієрархічним принципом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міськіслужби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань привиконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати ужиття програму державної економічної політики.
Останнімчасом помітна тенденція злиття суб’єктів державної та приватної економічноїполітики і поява в результаті цього нових регулюючих органів. Наприклад,створюється орган з представників спілок підприємців, профспілок і виконавчоївлади для регулювання тариф них угод між підприємцями та трудящими. Він служитьдля узгодження інтересів головних суб’єктів праці – роботодавців і найманихпрацівників
Об’єктидержавного регулювання ринку праці – це ситуації, явища та умовисоціально-економічного життя, де виникають труднощі, які не розв’язуютьсяавтоматично, в той час як їх розв’язання терміново потрібне для нор­мальногофункціонування економіки і підтримання соціальної стабільності в суспільстві.До них належать:
· соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;
· трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками,включаючи оплату та охорону праці, найом та звільнення працівників;
· зайнятість включаючи регулювання попиту та пропозиції робочоїсили;
· допомогу по безробіттю;
· підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників;
· розподіл та перерозподіл робочої сили тощо. [2. ст. 73]
1.2Особливості аграрного ринку праці та його регулювання
Аграрнийсектор – одна з найважливіших сфер матеріального виробництва, в якійстворюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження длязабезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною.
Аграрнийсектор посідає досить важливе місце в економіці суспільства. Від його розвиткузалежить нормальне функціонування всього господарства країни і добробут людей. Розвитокже самого аграрного сектору залежить від тієї частки економічних відносин, якіскладаються в ньому.
Економічнівідносини в аграрному секторі досить специфічні, бо виникають вони з приводупривласнення й використання землі як основного фактору виробництва. Це, в своючергу, відрізняє аграрний сектор від інших галузей народного господарства.
Перехідвід планової системи підготовки й розподілу сільськогосподарських кадрів до ринковоїсупроводжується загостренням конкурентної боротьби між претендентами напрацевлаштування, призводить до повної змістовної переорієнтації принципівзалучення населення до участі в системі зайнятості та зміни мотивів, щорегулюють поведінку учасників трудового процесу. На перший план виходять такзвані «зовнішні мотиви зайнятості», що пов’язані з першочерговим задоволеннямматеріальних потреб. Такий фактор як ступінь комфортності праці, відступає надругий план, зовсім не враховуються внутрішні мотиви зайнятості, зокремаможливість всебічної інтелектуальної самореалізації індивіда, задоволення відсвоєї праці та ін.
Наоснові аналізу різних видів трактувань поняття зайнятості встановлено йогосутність як соціально-економічного явища.
Існуютьрізні види зайнятості: повна й неповна (повна поділяється на видиму, приховануі потенційну), первинна і вторинна, основна і додаткова (додаткова поділяєтьсяна тимчасову і сезонну).
Мотиваціязайнятості у сільському господарстві зумовлена значною мірою особливостямисільськогосподарського виробництва. Ними є сезонність виробництва, яка характеризуєтьсярічною циклічністю виробництва в рослинництві, роботою з живими організмами утваринництві, певними особливостями соціально-економічної структурисільськогосподарського виробництва. Ще однією передумовою, яка зумовлюєособливості мотивації зайнятості і праці в сільському господарстві, є те, щообираючи сільське господарство як місце своєї діяльності людина фактично обираєдля себе певний спосіб життя – сільський, який за соціальними благами є меншпривабливим порівняно з міським. Це дуже важливо для молоді, яка вирішуєпроблему вибору сфери своєї діяльності.
Сучаснеукраїнське село характеризується послабленням трудової мотивації працівників,деформацією та руйнуванням трудових цінностей, зниженням трудової дисципліни,незацікавленістю працівників у розвитку професійного рівня й наростаннямтрудової апатії. Основними проблемами, що вимагають розв’язання, є подоланнязагальної тенденції до уповільнення економічного зростання, зупинення спадувиробництва і сучасної депресії, а також припинення неефективного використанняресурсів. Зміна негативних тенденцій на позитивні можлива лише у випадкупродуктивної зайнятості сільського населення. Однак її формуванню заважаєсуцільна економічна криза, що охопила всі сфери й галузі господарства держави.
До зайнятихв особистому селянському господарстві статистичні органи зараховують осібвід 15 до 70 років, які вважають роботу в ньому для себе основною івідпрацювали протягом тижня не менше 30 годин, тобто, за нормативом (нормативнатривалість робочого часу, встановленого для цього виду робіт) щоденно 4,3години. Мотивація зайнятості в ОСГ поділяється на трудову і господарську.Трудова мотивація притаманна як власнику, так і найманому працівникові, а господарська– може формуватися лише у господаря, в особі якого поєднується власник,користувач і розпорядник засобів виробництва та робочої сили.
Працяпрацівника аграрної сфери, як ні якого іншого працівника, дуже важка і потребуєвеликого напруження усіх духовних та фізичних сил. Для повного розкриття іможливості використання цих сил потрібна постійна та стала мотивація до праці –раціональне поєднання мотивів і стимулів матеріального, морального тапсихологічного характеру. Тобто затрачена праця має забезпечувати належнийзаробіток. При цьому важливо, щоб робітник у процесі праці й особливо призавершенні певного циклу робіт і отриманні кінцевих результатів у виглядіпродукції або інших наслідків своєї діяльності відчував моральне творчезадоволення, відчував радість і гордість від відчуття значущості для себе і суспільстваодержаних результатів.
Затаких умов з особливою гостротою постає питання про пошук факторів, щоспонукали б населення до праці в сільському господарстві. Ситуація, що склаласяв аграрній сфері України, вимагає високої трудової й соціальної активностіпрацівників. Підвищення рівня ефективності праці пов’язане з вивченням самихпрацівників, потенціалу продуктивних здібностей і потреб, з дослідженняммеханізму формування й розвитку їх трудової мотиваційної системи.
Приватизаціяземлі і майна, розвиток нових форм власності та господарювання в аграрномусекторі економіки, зміни в обсягах і структурі виробництвасільськогосподарської продукції спричиняють помітні зміни в чисельності таструктурі населення, зайнятого у сільському господарстві. Найбільш характернимиє зниження загальної чисельності зайнятих у галузі та зміна співвідношення міжзайнятими у секторі сільськогосподарських підприємств та секторі особистихселянських господарств. [3 ст. 117]

2.Формування та функціонування ринку праці
2.1Економічна оцінка сучасного ринку праці на досліджуваному об’єкті (Чернівецькаобл.)
Сучаснийринок праці диктує свої вимоги щодо кваліфікації працівників, що стрімкозмінюються. Тому правильно викладена та актуальна інформація дає уявлення проперспективи працевлаштування за конкретною професією або спеціальністю.Дізнаємось про ринок праці Чернівецької області.
Чернівецькаобласть вважається найменшою в Україні за площею та населенням. Однак історіята розвиток Буковини (традиційна й давня назва Чернівецької області) вказує наінтенсивність та швидкість піднесення економічного становища цього краю.
Зайнятістьнаселення станом на січень-березень 2010 року становила 147,7 тис. осіб. Завидами економічної діяльності кількість працівників:
• уосвіті – 32,5 тис. осіб (22,0%),
• упромисловості – 25,3 тис. осіб (17,1%),
• вохороні здоров’я – 22,5 тис. осіб (15,2%),
• уторгівлі, ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку– 11,2 тис. осіб (7,6%),
• вдержавному управлінні – 11,2 тис. осіб (7,6%),
• утранспорті і зв’язку – 10,1 тис. осіб (6,8%),
• усільському господарстві – 7,8 тис. осіб (5,3%). [4]
Тенденціїринку праці
1.Ринок праці Чернівецької області значною мірою потерпає від територіальноїрозбалансованості попиту та пропозиції робочої сили. 75% безробітних належатьдо мешканців сільської місцевості, а більшість вакансій – це робочі місця вобласному центрі.
2.Останні дослідження засвідчили, що до 2011 року в краї буде створено 29 тисячнових робочих місць. Серед майбутніх 29 тисяч вакансій: 63% – це робітничіпрофесії, 12% – посади для службовців, 25% – робочі місця, що не потребуютьспеціальної кваліфікації.
3. УЧернівцях відчувається дефіцит робочої сили, у першу чергу – робітників високоїкваліфікації і навіть юристів, економістів та бухгалтерів, але із досвідомроботи.
Владакраю постійно спостерігає за ситуацією на ринку праці та намагається вносити йсвої корективи. Так, голова Чернівецької ОДА В. Куліш заявив, що «на найближчемайбутнє у планах крайової влади – удосконалення процесу професійної адаптації:військовослужбовці починатимуть освоювати нову професію, якої потребує ринокпраці, за рік до звільнення у запас. І до 2010 року кожен військовослужбовець,звільнившись з армії, при бажанні отримає цивільну професію».
Особливістюбуковинського ринку праці є стрімкий потік емігрантів до країн Західної Європи,особливо – до Франції, Португалії, Італії. Більше ста тисяч буковинців проживаєта працює за межами України. Вирішити таку ситуацію на ринку праці намагаютьсяза допомогою різноманітних інвестиційних проектів та створення додатковихробочих місць з високою заробітною платнею. [6]
Затребуваніспеціальності:
НаБуковині спостерігається дефіцит електрозварювальників, малярів, сантехників,але забагато економістів та юристів. Про це повідомила директор обласногоцентру зайнятості на засіданні Чернівецького прес-клубу «Престиж професії тареальні потреби ринку праці у Чернівецькій області». За даними обласного центрузайнятості, на Буковині понад 10 тисяч молодих людей віком до 35 років шукаютьроботу. Торік в області ринок праці поповнили майже 4,9 тисяч випускників ВНЗта понад 3 тисячі випускників профтехучилищ. Але рівень працевлаштуваннямолодих людей з вищою освітою становив лише 42%.
Наразінараховується понад 9 тисяч вакансій. Однак більшість з них – це робітничіпрофесії і лише чверть – вакансії службовців. Наразі в області є дефіцителектриків, електрозварювальників, сантехників, слюсарів-ремонтників, малярів,столярів, швачок та інших робітників високої кваліфікації. Але, не зважаючи наце, найбільшим попитом у молоді користуються економічні та юридичніспеціальності. Хоча останнім часом молодь, переважно із сільської місцевості,зацікавилася також педагогічними спеціальностями, а в місті зріс попит наспеціалістів комп’ютерних наук.
Засловами керівника обласного центру зайнятості, в області за цей період зрослана 10% економічна активність, на 12% – рівень зайнятості й на 2,4% зменшивсярівень зареєстрованого безробіття. Усього за 11 місяців цього року в центрінараховувалося на обліку майже 49 тисяч незайнятих громадян, з них більшеполовини (понад 60%) працевлаштувалися за спеціальністю, перекваліфікувалися йздобули іншу професію або ж взяли участь у громадських роботах. Однак є й певначастина клієнтів центру, які поки не змогли знайти роботу, а також – рядвакансій, які безробітні не поспішають займати. [6]
Пояснюєтьсяце декількома причинами, найперше – внутрішньою та зовнішньою трудовоюміграцією, наявністю тіньової та напівтіньової зайнятості, а також – територіальноюта професійно-кваліфікаційною розбалансованістю ринку праці.
Колиж говорити про невідповідність попиту і пропозиції у професійній площині – то внас і надалі відчувається брак робітничих професій і надлишок економістів,бухгалтерів, юристів, тощо. Що ж до робітничих професій, то вже не перший рікпідприємствам області постійно потрібні на роботу слюсарі-ремонтники,сантехніки, представники будівельних професій, газоелектрозварювальники, водіїтощо. Окрім того, існує ще й певна спеціалізація постійних вільних вакансій урайонах – приміром, у Глибоцькому, Вижницькому та Сторожинецькому роботодавціщоразу потребують верстатників деревообробних верстатів, інших працівниківлісопереробної галузі. У Чернівцях найбільшим попитом користуються бухгалтери,верстатники, електромонтери, контролери енергонагляду, провідники вагонів ташвачки.
Тожнинішнім випускникам шкіл директор центру зайнятості радить обирати професію нелише з огляду на власні уподобання, а й з урахуванням її затребуваностісуспільством. Щоб потім не мати проблем із працевлаштуванням.
Працедавцінамагаються стимулювати зацікавленість персоналу у результаті роботи. Ми бачимотакож зростання попиту на кваліфікованих працівників робочих професій, прицьому потреба у таких спеціальностях як юрист, біолог, географ та молодшиймедичний персонал доволі низькі.
Запрогнозами у 2011 р. сталим залишатиметься попит на торгівельні табухгалтерські професії. У зв’язку зі збільшеннями обсягів будівництвапідвищиться попит на спеціалістів будівельних професій, проектувальників,дизайнерів, інженерів, архітекторів. Розширення банківської сфери диктуватимепосилення пошуку банківських службовців, фінансистів та економістів. При цьомудобре знання ПК та іноземних мов вже є невід’ємною частиною вимог працедавців».
Регіональніособливості ринку праці в Чернівецькій області зберігають загальні тенденції,які спостерігаються в усіх куточках України, а саме: попит на спеціальностікомп’ютерних наук, будівельні професії. Однак Чернівецька область має і своївласні особливості на ринку праці, що зумовлені особливостями її розвитку: врайонах, де активною є деревообробна промисловість, попитом користуютьсяверстатники деревообробних верстатів та інші працівники лісопереробної галузі.
Окрімтого, на ринок праці та його зміни впливають такі важливі фактори якдемографічні, соціально-економічні, а також дієвість регіональних центрівзайнятості. У Чернівецькій області традиційно спостерігається надлишок робочоїсили. Ще однією особливістю цього регіону Україну є висока мобільністьнаселення та висока зайнятість у підсобних господарствах.
Науковцідоходять думки, що саме на території Чернівецької області регулювання ринкупраці необхідно спрямувати на розвиток працепоглинаючих сфер діяльності,створення невеликих підприємств з переробки та зберігання сільськогосподарськоїпродукції, виробництва будівельних матеріалів та товарів народного споживання змісцевої сировини та відходів, розширення сфери обслуговування. [4]
2.2Основні елементи сучасного ринку робочої сили та їх класифікація
Лишев дуже узагальненому умовному уявленні ринок праці можна розглядати як єдинийекономічний простір з вільною грою ринкових сил та досконалою конкуренцією.Насправді ж розмаїття пропонованих трудових послуг і робочих місць породжуєсегментацію ринку праці. Фактично в економіці діє система багатьох більш абоменш автономних взаємопов’язаних ринків праці.
Коженрізновид праці, професія, спеціальність, кожна особлива категорія працівників(наприклад, підлітки, студенти, пенсіонери, інваліди) мають свій певною міроювідокремленим від інших ринок праці. Для найвище кваліфікованих, рідкіснихспеціалістів ринок праці може мати національні і навіть міжнародні масштаби.Більшість же працівників конкурують між собою на місцевих ринках. Існують чіткоструктуровані й ледь оформлені ринки праці. Перші передбачають укладаннятрудового контракту у відповідності з діючим законодавством, що регулює умовипраці та її оплати та інші аспекти трудових відносин. Ринки з нерозвиненоюінституційною інфраструктурою характерні для країн з перехідною економікою такраїн, що розвиваються. У більшості таких країн крім відкритих формальнихринків праці існують також тіньові неформальні ринки.
Отже,сегментація ринку праці – це поділ робочих місць і працівників за об’єднуючимиознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільністьробочої сили своїми кордонами. Дослідження сегментованості ринку праці привелодо виникнення теорії двоїстості ринку праці, згідно з якою він поділяється надві частини: первинний і вторинний.
Первиннийринок праці – це та його частина, яка об’єднує «престижні» роботи, щохарактеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника,високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використаннямпрогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації і здатності донавчання від працівників.
Вториннийринок праці – це та його частина, яка об’єднує «непрестижні» роботи іхарактеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів інестабільна зайнятість, негарантована і невисока оплата праці,безперспективність службового становища, примітивні трудомісткі технологіїтощо. Характерні для обох частин ринку праці риси взаємовизначають івзаємопосилюють одна одну. Високий рівень оплати праці стимулює підвищенняефективності управління і продуктивності для компенсації витрат на заробітнуплату. Збільшення продуктивності, як правило, пов’язане із застосуванням нових наукоємнихтехнологій і автоматизацією виробництва. Це вимагає підвищення кваліфікаціїробочої сили і створює умови для професійного зростання. Вкладаючи кошти урозвиток персоналу, роботодавці мають стимул покращувати умови праці, щободержати більшу віддачу від інвестицій в людський капітал. Таким чином, напервинному ринку праці діють самопосилюючі прогресивні процеси. І якщо миговоримо про переваги ринку праці порівняно з планово-адміністративнимрегулюванням трудових відносин, то очевидно, що всі ці переваги стосуються самецієї частини ринку. До речі, і безробіття на цьому ринку швидше носитьдобровільний характер і пов’язане з очікуванням роботи, яка б задовольнялапотреби людини, а не просто давала певний заробіток.
Рисивторинного ринку праці також взаємопов’язані і взаємопосилюючі. Низький рівеньзаробітної плати (а часто і необов’язковість її виплати) не стимулюєроботодавців застосовувати прогресивні технології і обладнання. Застарілітехнології не потребують підвищення кваліфікації. Високий рівень реальногобезробіття забезпечує роботодавцеві швидке заповнення вакансій без особливого піклуванняпро персонал. Оскільки працівники не цінують таку роботу, а роботодавці – працівників,зростає плинність робочої сили, що ще дужче посилює всі названі тенденції.
Ринокпраці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненнювакансій, а охоплює всю сферу найманої праці, об’єктом політики ринку праціповинне бути широке коло трудових відносин і все економічно активне населення.Сюди відносяться проблеми оплати і умов праці, обсягу та інтенсивностівиконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації,підготовки і перепідготовки робочої сили.
Особливостіпраці як товару стають вирішальними в умовах кризи, що характерна для сучасноїекономіки України. Зокрема, це проявляється в тому, що наднизькі ставки оплатипраці в кризовій економіці за багатьма напрямками призводять не до зменшення, адо збільшення пропозиції праці, Що викликає на ринку самопосилюючі негативніпроцеси. Тому однією з умов виходу економіки з кризи і ефективної зайнятості єпідвищення рівня оплати праці.
Невід’ємноюхарактеристикою цивілізованого ринку праці, показником його розвиненості йкритерієм дієвості є багатофункціональна і високоефективна інфраструктура, щовключає державні і недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємстві фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, якізабезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці.
Різноманітністьпропонованих трудових послуг і робочих місць породжує сегментацію ринку праці,тобто поділ робочих місць і працівників за об’єднуючими ознаками на відносностійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїмикордонами. Різними сегментами ринку праці є первинний і вторинний ринки, ринкиокремих професій, особливих категорій працівників, тіньові неформальні ринки.[8 ст. 155]
Ринокпраці можна класифікувати виходячи з різних критеріїв. Так, за ознакоюструктури економіки вирізняють ринки праці окремих галузей, окремих видівдіяльності, групи господарств із різними формами власності.
За ознакоюрівня економічного розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованихзалежно від рівня ВВП, оплати праці, доходів населення.
Затериторіальною ознакою розрізняють ринки праці: місцевий, регіональний,національний, міжнародний (транснаціональний та світовий).
Зазмістом ринок праці поділяють на потенційний, циркулюючий, внутрішньофірмовий.
Допотенційного ринку праці включаються: працездатні особи, зайняті в домашньомута особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаютьсяз відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та іншепрацездатне населення.
Циркулюючий(фіксований) ринок праці (сфера купівлі-продажу робочої сили) – це сфера, депродавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи,перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять: осіб,які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільненихвійськовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, що перебувають наперепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.
Внутрішньо-фірмовийринок праці охоплює процеси та відносини між найманим працівником тапрацедавцем з моменту найму його на роботу і до звільнення. На внутрішньо-фірмовомуринку праці з’являються вакансії за рахунок звільнених з різних причин,розширення, модернізації та технічного переоснащення виробництва, новогобудівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень наробочих місцях.
Задемографічними ознаками існують:
ринокпраці молоді – відрізняється високою мобільністю, різним рівнем кваліфікації,високим рівнем безробіття;
ринокпраці осіб перед-пенсійного віку та пенсіонерів – характеризується невисокоюпродуктивністю праці, низькою економічною активністю, відсутністю абообмеженістю можливостей для перенавчання;
ринокпраці жінок – його особливістю є можливі довгі перерви в роботі, пов’язані знародженням та вихованням дітей, зниження з цієї причини професійнихздібностей.
Професійніринки праці – це сегменти національного ринку праці, в яких працівникиоб’єднані професійними інтересами (ринок праці вчителів, лікарів, шахтарівтощо).
Залежновід соціального підходу вирізняють ринки:
· робочих кадрів – працівників переважно фізичної праці;
· спеціалістів, менеджерів – працівників переважно розумової праці.
Залежновід умов конкуренції вирізняють ринки праці:
· необмеженої конкуренції (досконалої конкуренції – вільний ринок);
· обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).
Напрактиці існує значно більше ознак, за якими можна класифікувати ринки праці, колина національному рівні пропонується розглядати три основні сектори ринку праці:
· зайняті в офіційній економіці: висококваліфіковані спеціалісти,підприємці, менеджери, зайняті у виробничій та невиробничій сферах;
· зайняті одночасно в офіційній та неофіційній (вторинна зайнятість)економіці: ті, хто з причини низької оплати праці за місцем офіційноїзайнятості вимушені працювати ще й неофіційно;
· нелегальна зайнятість.
Основнівідмінності наведених трьох секторів ринку праці полягають у способі включенняробочої сили у трудовий процес, оцінці праці. [8 ст. 94]
2.3Інфраструктура та кон’юнктура ринку
Інфраструктураринку праці включає державні і недержавні заклади сприяння зайнятості, кадровіслужби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правовесередовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці.
Основноюфункцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями іпрацівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудовихконфліктів. У країнах з розвиненою ринковою економікою провідною силоюрегулювання ринку праці є колективно-договірна система. Безсумнівною перевагоюколективно-договірного регулювання ринку праці є гнучкість прийняття взаємовигіднихрішень, яку не можна порівняти ні з законодавчими, ні з адміністративнимиметодами. Умови колективного договору набирають форму угоди між роботодавцямита працівниками, яка зобов’язує обидві сторони діяти у відповідності з цимиумовами, не вдаючись до крайніх заходів – страйків чи масових звільнень, щозабезпечує економічну та соціальну стабільність.
Цивілізованийринок праці, окрім взаємодії роботодавців і найманих працівників, передбачаєтакож наявність інституційних структур захисту колективних інтересів обохсторін (наприклад, профспілок, спілок підприємців, об’єднань працівників зобмеженою конкурентноздатністю тощо і державного посередництва в питанняхсоціального партнерства. Участь спеціальних ^державних органів у відносинахсуб’єктів ринку праці покликана забезпечувати паритетність відносин,організовувати і регулювати політику зайнятості за допомогою економічнихінструментів та правових норм.
Дофункцій інфраструктури ринку праці відноситься також посередництво міжпрацівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога вдоборі й відборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудовогоконтракту тощо. Основну частку цієї роботи виконують недержавні підприємства,попит на послуги яких зростає пропорційно розвитку та диференціації ринкупраці.
Увідповідності з цими та іншими функціями в інфраструктурі ринку праці можнавиділити такі елементи:
– комплексрегулювання та гарантування зайнятості: закони та нормативні акти, щогарантують громадянські права в сфері трудової зайнятості (див. додаток 1 вкінці підручника);
– комплексрегулювання заробітної плати (закони, угоди, договори, арбітраж тощо);
– комплексрегулювання компенсацій у зв’язку із втратою або переміною роботи, а також приперепідготовці (закони та нормативні акти, що регулюють компенсації призвільненні з роботи, допомогу по безробіттю, допомогу на утриманцівбезробітного, підйомні при переїзді на нове місце роботи, стипендію приперенавчанні тощо);
– пенсійнасистема, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівниківперед пенсійного віку, на кількість економічно активного населення за рахунокпрацездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею,або ні, залежно від розміру пенсії тощо;
– комплексрегулювання умов праці (закони та нормативні акти, що регулюють використанняпраці різних категорій працівників взагалі (наприклад, неповнолітніх, вагітнихжінок, інвалідів), і зокрема у несприятливих для здоров’я умовах;
– службизайнятості та працевлаштування. Сюди передусім відноситься державна службазайнятості, а також численні недержавні посередники між роботодавцями тапрацівниками на ринку праці (біржі праці, агенції по добору персоналу, агенціїпо працевлаштуванню, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтингуперсоналу, лізингу персоналу тощо);
– системапрофесійної підготовки та перенавчання об’єднання працівників як виразникиїхніх інтересів (передусім профспілки);
– об’єднанняроботодавців як виразники їхніх інтересів;
– кадровіслужби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості.
Такимчином, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура – невід’ємнахарактеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості йкритерій дієвості. На жаль, слід зазначити, що в Україні така інфраструктура вповному розумінні поки що не створена. [7 ст. 112]
Кон’юнктураринку – це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, якевизначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятостінаселення.
Виділяютьтри типи кон’юнктури:
– трудодефіцитна,коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;
– трудонадлишкова,коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;
– рівноважна,коли попит на працю відповідає її пропозиції.
Кожентип ринкової кон’юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сферіприкладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні. [9 ст. 23]
3. Функції та моделі ринку праці3.1 Попит та пропозиціяробочої сили
Елементамиринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бутиіндивідуальним і сукупним.
Сукупнийпопит на робочу силу – це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють наринку.
Індивідуальнийпопит на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Вінзалежить від:
– попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як ресурсдля виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить відпопиту на продукт фірми, організації;
– стану виробництва, зокрема особливостей технологічного процесу,розмірів та ефективності капіталу, який використовується, методів організаціївиробництва й праці тощо;
– якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністюпрацівника;
– фонду заробітної плати, який роботодавець може запропонувати длянаймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмірцього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, інавпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх задопомогою фонду зарплати буде найнята [9 ст. 11]
Регулюванняпопиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього.Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створеннянових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних формзайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць.Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування йкредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількістьробочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найманогопрацівника, відшкодування підприємству витрат, пов’язаних із пошуком, навчаннямта найманням на роботу працівників.
Водночасмають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості,зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу,зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їху разі зменшення обсягу робіт.
Державаповинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченнізайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь,інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодоплати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації длястворення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.
Уразі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика,установлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшенняінвестицій тощо.
Формуванняпопиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приростувеличини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення,використання мало-конкурентних груп населення, особливостей пенсійногозаконодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.
Пропозиціяробочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їїстаті, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.
Пропозиціяробочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників:
– приріст величини трудових ресурсів;
– співвідношення зайнятого і незайнятого населення;
– особливості пенсійного законодавства;
– культура і релігія та ін.
Рішенняпро пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль вцьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця;можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т. п.
Основнимматеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремихпрацівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вонибажають працювати.
Основнимисуб’єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавецьсвоєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.
Важливимиумовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:
– юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаютьсясвоїми здібностями робочої сили;
– відсутність можливостей господарювання свого як джерела отриманнявсіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;
– наявність на ринку праці покупця, що пред’являє попит на робочусилу певної кваліфікації і професійного профілю.
Ринокпраці може бути гнучким або жорстким в залежності від того, які відносинискладаються між найманими працівниками і роботодавцями, як і якими силамирегулюються ці відносини.
Гнучкістьринку праці передбачає:
а)велику територіальну і професійну мобільність трудящих;
б)гнучкість витрат на робочу силу;
в)гнучкість внутрішньогалузевої і міжгалузевої диференціації заробітку;
г)гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємств;
д)гнучкість використання трудящих у всіляких формах найма та ін.
Жорсткийринок праці відрізняється наступними характеристиками:
а)гарантія зайнятості;
б)стабільність зайнятості;
в)забезпечення трудящих стабільними прибутками
г)стабільність зміст роботи;
д)безпека роботи [10]
Надумку багатьох економістів, жорсткий ринок праці є причиною зростаннябезробіття.
Співвідношенняміж попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням наодне вільне робоче місце. Співвідношення попиту на робочу силу та їїпропозиції складається під впливом конкретної економічної тасоціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівняреальних доходів населення. [9 ст. 13]
Залежністьцих величин графічно зображено на рис. 1.1.
Заробітнаплата
/>чисельністьпрацівників
Рис. 1.1.Модель ринку праці
Зрисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочоїсили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятістьзростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшеннямпропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочоїсили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої силивища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча – дефіцит працівників.
Напрактиці загальна і структурна рівноваг попиту і пропозиції робочої силипрактично є недосяжними. Кон’юнктура ринку праці безпосередньо впливає на цінуробочої сили.
Цінаробочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчихтоварів і послуг, щоб працівник міг:
– підтриматисвою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;
– утримуватисім’ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочоюсилою замість тієї, котра вибуває;
– підтримуватинормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов’язокгромадянина суспільства, що також потребує витрат.
Цінаробочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітнаплата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників,скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливістьзбільшити кількість робочих місць. [11 ст. 83]
3.2Типи та моделі ринку праці
Розрізняютьзовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.
Зовнішнійринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабахкраїни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу найманняпрацівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткоїкласифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.
Назовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об’єднують працівників окремихгалузей, а також профспілки, які об’єднують працівників за професіями.Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускаєможливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.
Внутрішнійринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади(роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і повертикалі. По горизонталі – переведенням на інше робоче місце без змін укваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі – переведенням на іншеробоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.
Розвитоквнутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємствозаінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.
Профспілки об’єднують працівників підприємства незалежновід їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж назовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективностівикористання трудового потенціалу.
Зовнішнійі внутрішній ринки тісно пов’язані. У країнах з розвинутою економікою можепереважати як один, так і інший ринок праці.
Наприклад,у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії – добре організованийвнутрішній ринок.
Практикафункціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існуваннявідкритого і прихованого ринків праці.
Навідкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насампередорганізована, офіційна частина ринку – населення, яке перебуває на обліку вдержавних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державноїслужби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян,які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствамиабо з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.
Доприхованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і ворганізаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причинизниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніхекономічних і виробничих взаємозв’язків. [12 ст. 42]
Кожнакраїна має свою власну соціально-економічну стратегію, свою власну системупріоритетів, її населення характеризується особливою ментальністю, особливимрівнем професійної та освітньої підготовки, нарешті в кожній країні існуєспецифічне культурне середовище, історичні традиції, а відповідно ринок працікожної держави має свої власні, тільки йому притаманні риси. Проте, якщоабстрагуватися від окремих деталей, можна виділити три найпоширеніші моделі: патерналістську,соціал-демократичну і ліберальну.
Патерналістськамодель ринку праці. Головною ознакою цієї моделі є опікування найменшогопрацівника працедавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де їїфундаментом став довічний найом. Система довічного найму передбачає гарантіїзайнятості працюючим аж до пенсійного віку, зростання всіх видів виплатвідповідно до стажу роботи. Така система передбачає переважну підготовку іперепідготовку кадрів в надрах самої фірми, забезпечує можливості оперативноїзміни професійно-кваліфікаційного складу працюючих відповідно до потребвиробництва, при чому протягом перших 10 років відбувається в середньому 3–4планових переміщення працюючого на нове місце роботи в межах фірми.
Орієнтаціяна тривале використання найманих працівників обумовлює прагнення працедавціввирішувати проблеми надлишкової робочої сили не за рахунок звільнення, а зарахунок скорочення робочого часу (переводу на умови неповної зайнятості) абопереводу за взаємною згодою на дочірні підприємства або підприємства іншоїфірми. Однак тимчасові працівники, що не мають статусу довічного найму (їхпитома вага складає біля 35%), правами кадрових працівників не користуються іпри економічному спаді звільняються.
Необхіднододати, що тривалість робочого року в Японії – найбільша серед економічнорозвинутих країн, відпустку, навіть обумовлену законодавством і контрактомнаймані працівники майже ніколи не використовують повністю, умови життя – надтовідрізняються від європейських і навіть українських стандартів. Можна сказати,що це модель, яка може бути реалізована в дуже специфічному ментальному середовищі.
Соціал-демократичнамодель. Еталоном соціал-демократичної моделі є ринок праці Швеції, де власне ібуло сформовано на рубежі 40–50-х років Р. Мейднером і Г. Рейном цюконцепцію, що спирається на проведення державою активної політики ринку праці.На підготовку і перепідготовку кадрів, на створення нових робочих місць Швеціявитрачає більше коштів, ніж будь-яка країна ОЕСР, економлячи на соціальномувідшкодуванні збитків своїх громадян внаслідок безробіття.
Шведськамодель ефективно працювала протягом 25 років – до середини 70-х років, колирізко зросла інфляція, збільшився національний борг. Трикратна девальваціянаціональної валюти (в 1981 р. – на 10%, в 1982 і 1985 – на 16%), зростанняефективності роботи експортно-орієнтованих галузей (машинобудування іавтомобільної промисловості) пожвавили шведську економіку, і зновуспостерігався низький рівень безробіття, помірна інфляція, стабілізаціядержавного бюджету. Проте новий спад, кий стався 1991 р., говорить пронеобхідність принципового коригування шведської моделі.
Ліберальнамодель. Ця модель поширена в США, Канаді, Австралії; для неї характерні яскравовиражена децентралізація, пов’язана з федеральним устроєм країни і відповідниміснуванням в кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості, допомогибезробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств інайманих працівників до фондів штатів і федерального фонду диференційовані).
Робочасила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Цим пояснюється те,що професійна кар’єра пов’язана зазвичай зі зміною місця роботи, а прискороченні потреб в робочій силі працедавці (на відміну від японських) вдаютьсядо звільнень, а не до переводу на режим неповної зайнятості. Внаслідок цьогобезробіття в ліберальній моделі виникає набагато частіше, тобто тривалістьбезперервного періоду, протягом якого пересічний громадянин має робоче місце, –значно коротша за інші моделі, але й тривалість безробіття – також менша.Ліберальна модель є найбільш динамічною і відповідно найбільш адаптованою досучасного етапу розвитку економіки. [13 ст. 106]
3.3Інтеграція виробництва і переробки сільськогосподарської продукції як факторпідвищення зайнятості сільського населення
Зайнятість населення є одним з найважливіших макроекономічнихпоказників, що разом з обсягом ВВП та рівнем цін визначає економічнукон’юнктуру національного ринку, забезпечує добробут громадян країни. Ринокпраці в селі на сучасному етапі перебуває у досить складному становищі.Основними проблемами є: наявність у селі значної частки непрацездатних людей,які не можуть покращити економічне становище села; низька заробітна плата;неспроможність працевлаштування працівників, які раніше працювали в колгоспах,державних підприємствах; наявність переважно сезонної або тимчасової праці;низький рівень інноваційних технологій тощо.
Економісти виділяють багато причин виникнення безробіття всільській місцевості. Однією з основних є те, що у процесі реформуванняаграрного сектору багато колективних господарств розпалися, а нових на їхньомумісці не сформувалось. Внаслідок значна частина робочої сили залишиласьнезадіяною у виробництві. Без роботи залишились пастухи, комбайнери, доярки,свинарки, трактористи та інші працівники. Більшість із них прийшли до центрівзайнятості з надією знайти хоча б якусь роботу.
Тисячі осіб в Україні на сьогодні мають статус безробітного.Так, якщо до 2007 р. спостерігалась тенденція до зростання чисельностіекономічно активного населення та зайнятих у сільській місцевості, то вже з2008 р. спостерігається тенденція до зменшення. Від 2008 р. рівеньзайнятості починає поступово знижуватись, зокрема до 2009 р. знизився на0,3%, а до 2010 р. – на 0,4% (див. табл. 3.1.) [14]
Таблиця 3.1. Розподіл населення України за критеріямизайнятості за 2000–2010 рр.Показники 2000 р. 2005 р. 2008 р. 2009 р. 2010 р. Екон. активне населення тис. ос. 22830,8 22280,8 22397,4 22322,3 22150,3 В т.ч. у сільській місцевості тис. ос. 6713,6 6987,0 6974,4 6953,1 6887,4 Зайняте населення, тис. чол. 20175,0 20680,0 20893,7 20863,9 20201,1 Зокрема у сільській місцевості, тис. ос. 6255,5 6586,1 6595,0 6555,5 6498,6 Рівень зайнятості населення, % 88,4 92,8 93,3 93,5 91,2 Зокрема у сільській місцевості, % 93,2 94,3 94,6 94,3 94,2
Підвищення рівня безробіття спричинило зниження рівня життя,позначилось на дітях, молоді, людях похилого віку. Традиційно вирішенняпроблеми зайнятості на селі здійснюється через такі заходи подоланнябезробіття, як працевлаштування державною службою зайнятості, перепідготовкабезробітних, залучення до суспільних робіт, розвиток трудомістких галузей усільському господарстві. Більшість з них вже показали свою неспроможність увирішенні цієї проблеми. [15 ст. 18]
Так, обмеженість фінансування державної служби зайнятості,недостатні інвестиції в розвиток робочих місць на селі перетворюють її лише напосередника між роботодавцем та потенційним працівником. Діяльність службизайнятості певним чином зменшує напруження на регіональних ринках праці, але нестворює сприятливу кон’юнктуру ринку праці.
Найефективніший шлях підвищення рівня зайнятості сільськогонаселення ґрунтується на поглибленні агропромислової інтеграції, коли сфероювикористання праці більшості вивільнюваних працівників стають допоміжні іпідсобні цехи, переробні та промислові виробництва, що створюютьсябезпосередньо в селі, а також кооперативи, малі підприємства з переробкисільськогосподарської продукції, ремонту та обслуговування техніки, збутупродукції, постачання фермерським господарствам і кооперативам, виробництвабудівельних матеріалів; організація недержавних об’єднань за типом фермер –переробне підприємство – магазин, які забезпечують швидше переміщення продукціївід виробника до споживача; розвиток сфери обслуговування на селі, створення направах малих підприємств невеликих майстерень з ремонту побутових приладів,телерадіоапаратури, взуття, одягу, відкриття магазинів, комп’ютерних центрів,перукарень тощо; розвиток народних промислів. [16]
Коли йдеться про агропромислову інтеграцію в широкомурозумінні слова, мають на увазі розвиток виробничих і економічних зв’язків міжгалузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов’язані між собою,технологічно й об’єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів упроцесі виробництва і реалізації кінцевої продукції із сільськогосподарськоїсировини.
Агропромисловаінтеграція у вузькому розумінні слова означає певне організаційне поєднаннясільськогосподарського і технологічно пов’язаного з ним промисловоговиробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарськоїсировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальнійзацікавленості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництваза кінцеві результати господарювання.
Данийвид інтеграції називають вертикальною інтеграцією. Вона може організаційнопоєднувати всі або основні стадії агропромислового виробництва й обігу, зокремавиробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання,переробку і реалізацію кінцевого продукту.
Всільському господарстві розвивається і горизонтальна інтеграція як формаміжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефекті нерідко здійснюється поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиноготехнологічного процесу. Така інтеграція розвивається, наприклад, узерновиробництві шляхом встановлення організаційно-економічних зв’язків міжелітно-насіннєвими репродуктивними підприємствами та підприємствами повиробництву товарного зерна.
Організаційноюформою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють дватипи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні ігосподарські. Регіональні агропромислові формування представлені переважноагропромисловими асоціаціями, а господарські – агропромисловими підприємствамиі агрофірмами.
Уфункціонуючих нині агропромислових формуваннях, насамперед у господарських,досягається реальне поєднання сільськогосподарського і промисловоговиробництва. В результаті цього виробництво продукції сільського господарства,її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюєтьсяна єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризуєтьсявзаємною матеріальною заінтересованістю і відповідальністю всіх учасниківагропромислового виробництва за результати діяльності – виробництво іреалізацію кінцевої продукції.
Одержуючибільше доходів порівняно із звичайними аграрними підприємствами, агропромисловіформування успішніше вирішують господарські та економічні питання, забезпечуютьвищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціальноорієнтованої ринкової економіки. Агропромислові формування створюютьпрацівникам широку технологічну базу прикладання кваліфікованої праці і тимсамим забезпечують повнішу зайнятість працівникам протягом року, а також нерідкопом’якшують сезонність виробництва. [17 ст. 305]
Розв’язанняпроблеми зайнятості в сільській місцевості передбачає вирішення цілогокомплексу завдань розвитку села. Перш за все, це стосується удосконалення формгосподарювання. На державному рівні необхідно концептуально визначити, які самесільськогосподарські підприємства слід розвивати, щоб, по-перше, досягтисуттєвого зростання обсягів та ефективності сільськогосподарської продукції,по-друге, забезпечити достатню кількість робочих місць для мешканців сільськоїмісцевості.
Взаконодавчому порядку слід забезпечити вимоги щодо структури виробництвапродукції великих агроформувань, створених внаслідок проведення аграрноїреформи. Власники та засновники новостворених сільськогосподарських підприємствмають забезпечити випуск як рослинницької, так і тваринницької продукціїпідприємства. Лише так можна гарантувати створення достатньої кількості робочихмісць у цих агроформуваннях.
Подальшийрозвиток сфери зайнятості сільського населення України вимагає вдосконаленняіснуючих на селі організаційно – правових форм господарювання. З метоюмаксимального використання позитивних можливостей великих сільськогосподарськихпідприємств і малих одноосібних сільськогосподарських підприємств (далі – ОСГ),прогресивним виступає механізм взаємовигідного кооперування та інтегрування їхдіяльності як умови створення нових робочих місць в сільській місцевості.Зокрема, створення «інтегрованого сільськогосподарського виробничогокооперативу», засновниками якого могли б стати усі мешканці сільськогонаселеного пункту, які мають земельні та майнові паї. Працездатним членам ОСГзараховуватиметься виробничий стаж, гарантуватиметься соціальний захист. Вониотримають статус зайнятих осіб.   Значним резервом розширення зайнятості населення є розвитокпідприємництва на селі. Це стосується діяльності щодо переробкисільськогосподарської продукції, торгівлі, будівництва, транспортнихперевезень, комунального та побутового обслуговування тощо. Пропонується прицьому надавати перевагу створенню на селі потужних підприємницьких формувань,що дозволить вирішити проблему зайнятості значної частини сільськихбезробітних, особливо малокваліфікованих осіб. Для фінансового забезпечення цихпроцесів, необхідно створити спеціальний Фонд підтримки підприємництва на селі,зокрема, для розвитку різних видів кооперативів за рахунок державного тамісцевого бюджетів і надавати безробітним із Фонду загальнообов’язковогодержавного соціального страхування України на випадок безробіття безпроцентнупозику на поворотній основі для започаткування підприємницької діяльності тастворити відповідні Фонди у регіонах.
Таким чином,ефективна зайнятість на селі можлива за умов налагодження і функціонування усіхвидів виробництва на селі; скорочення робочої міграції населення; створення тарозвиток виробничих та обслуговуючих кооперативів; підвищення рівня соціальноїзахищеності працівників; підвищення заробітної плати та ін.
Ваграрному секторі відбувається подальше вдосконалення і розвитокорганізаційно-економічних структур: поряд із формуванням і функціонуванняммалих та середніх підприємств поширюється тенденція до підвищення концентраціїземель і капіталу, створення на цій основі потужних корпорацій, а це прямийшлях до розвитку сільських територій та підвищення зайнятості сільськогонаселення. [18 ст. 247–252]

Висновки
Отже,ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажемтовару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування,формування попиту й пропозиції на робочу силу.
Йогоможна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці міжроботодавцями і найманими працівниками.
Особливістьринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робочасила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тутвиникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребуютьособливої уваги з боку держави.
Длявиникнення, формування та функціонування ринку праці, необхідні певні умови.Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку,зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного виборуроботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійнорозпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, зекономічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли унього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела дляодержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.
Основнимиекономічними важелями механізму ринку робочих ресурсів є попит, пропозиція іціна (заробітна плата). Індивідуальний попит на працю, тобто попит окремогороботодавця (фірми), визначають: попит на продукцію фірми; стан виробництва(особливості технології, розміри й ефективність капіталу, методи організаціївиробництва та праці); якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивністьтощо).Ринковийпопит на працю – загальний попит на неї з боку всіх фірм, представлених наринку.
Сегментаціяринку праці – це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони,які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.
Особливоюланкою трудових ресурсів є трудові ресурси сільського господарства. На основіаналізу теоретичних, методологічних напрацювань з питань динаміки та стратегіїсоціально-економічного розвитку можна зробити висновок про те, що сьогодніаграрний сектор економіки й уся сфера зайнятості сільського населенняперебувають у стані адаптації, який характеризується кардинальними змінами фундаментальнихскладових цього сектора відповідно до обраної моделі ринкових перетворень,орiєнтацiєю на таку структуру зайнятості селян у господарському комплексі, щосприяла б виходу з кризи і нормалізації економічного життя, необхідністювирішувати нагальні економiчнi проблеми. Державна політика розвитку АПК повиннабути науково обґрунтованою, включати довгострокову стратегію стабільногорозвитку національного агропромислового комплексу.