Андидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, завідувач кафедри трудового права Національної юридичної академії України ім

ББК 67.305я73 П 78Рецензент: кандидат юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України, завідувач кафедри трудового права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого П.І. ЖигалкінАвтор: доктор юридичних наук, професор В. І. ПрокопенкоП78Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма «Консум», 1998. – 480 с.ISBN 966-7124-29-0Підручник «Трудове право України» підготовлений відповідно до програми курсу трудового права для студентів вищих юридичних навчальних закладів. У ньому висвітлюються загальнотеоретичні та практичні аспекти суспільних відносин, що становлять предмет регулювання трудового права, принципів, джерел і суб’єктів трудового права, загальні засади правової організації працевлаштування громадян України.Особлива частина підручника трудового права подається з широким використанням керівних вказівок Пленума Верховного Суду України, судової практики по розгляду трудових спорів, що робить підручник корисним не тільки для студентів юридичних вузів, а й для широкого кола юристів-практиків, які займаються питаннями трудового права.© Прокопенко В. I., 1998© Спільне підприємство з іноземними інвестиціями фірма «Консум», оформлення, 1998 © Спільне підприємство з іноземними інвестиціями фірма «Консум», 1998ЗМІСТ ^ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ І. ПРЕДМЕТ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці § 2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України § 3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України § 4. Метод правового регулювання трудових відносин-х § 5. Функції трудового права України § 6. Відмежування трудового права від суміжних галузей права § 7. Система трудового права України Розділ II. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Поняття основних принципів трудового права України § 2. Основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України, що визначають принципи правового регулювання трудових відносин § 3. Принципи трудового права, закріплені в Кодексі законів про працю України та інших законодавчих актах про працю § 4. Зміст принципів трудового права Розділ III ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Поняття джерел трудового права України, їх класифікація § 2. Конституція України як основне джерело трудового права § 3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини § 4. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини § 5. Локальні правові норми § 6. Значення керівних роз’яснень Верховного Суду Українидля однакового застосування судами чинного законодавства про працю § 7. Диференціація трудового законодавства України § 8. Міжнародні правові акти про працю Розділ IV СУБ’ЄКТИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Поняття суб’єкта трудового права України § 2. Громадяни як суб’єкти трудового права України § 3. Власник або уповноважений ним орган як суб’єкт трудового права України § 4. Підприємство як суб’єкт трудового права України § 5. Трудовий колектив як суб’єкт трудового права України § 6. Профспілковий орган підприємства як суб’єкт трудового права України § 7. Державні органи, які виступають суб’єктами трудового права України Розділ V КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР § 1. Історія виникнення колективних договорів і етапи їх розвитку в Україні § 2. Загальна характеристика міжнародних правових норм, що регулюють порядок укладення колективних договорів § 3. Поняття колективного договору § 4. Поняття колективних угод та їх види § 5. Колективні переговори по укладенню колективного договору § 6. Порядок укладення колективного договору і його зміст § 7. Контроль за виконанням колективного договору і види відповідальності за невиконання його зобов’язань Розділ VI ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ § 1. Поняття трудових правовідносин § 2. Умови виникнення трудових правовідносин § 3. Підстави виникнення трудових правовідносин § 4. Зміст трудових правовідносин Розділ VII. ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ГРОМАДЯН § 1. Поняття зайнятості населення. Правове регулювання працевлаштування громадян України § 2. Міжнародні правові акти про зайнятість § 3. Державні гарантії права на вибір виду зайнятості в Україні § 4. Поняття працевлаштування та його правові форми § 5. Правові відносини органів державної служби зайнятості з підприємствами § 6. Поняття безробітного і його правове становище^ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VIII ТРУДОВИЙ ДОГОВІР § 1. Поняття трудового договору § 2. Зміст трудового договору § 3. Загальний порядок прийняття на роботу § 4. Види трудового договору § 5. Переведення на іншу роботу § 6. Підстави припинення трудового договору § 7. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника § 8. Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу § 9. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу § 10. Розірвання трудового договору на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу § 11. Порядок звільнення з роботи § 12. Відсторонення працівника від роботи § 13. Порядок оформлення звільнення працівника з роботи Розділ IX РОБОЧИЙ ЧАС І ЧАС ВІДПОЧИНКУ § 1. Поняття робочого часу за трудовим правом § 2. Види тривалості робочого часу § 3. Режим роботи і облік робочого часу § 4. Поняття надурочних робіт і порядок їх проведення § 5. Поняття відпочинку та його види § 6. Трудові відпустки § 7. Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням § 8. Соціальні відпустки § 9. Відпустки без збереження заробітної плати § 10. Порядок надання відпусток Розділ X ЗАРОБІТНА ПЛАТА § 1. Поняття заробітної плати і методи її правового регулювання § 2. Нормування праці § 3. Тарифна система та її складові елементи § 4. Системи оплати праці § 5. Оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами § 6. Порядок виплати заробітної плати. Обчисчлення середнього заробітку § 7. Гарантії і компенсації Розділ XI ОХОРОНА ПРАЦІ § 1. Поняття охорони праці за трудовим правом § 2. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії § 3. Інструктаж і навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії § 4. Забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту § 5. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій § 6. Охорона праці жінок § 7. Охорона праці неповнолітніх § 8. Праця осіб зі зниженою працездатністю § 9. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці Розділ XII. ВНУТРІШНІЙ ТРУДОВИЙ РОЗПОРЯДОК ПРИ ВИКОНАННІ ТРУДОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ § 1. Поняття внутрішнього трудового розпорядку як основи організації праці § 2. Методи забезпечення трудової дисципліни § 3. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку § 4. Заходи заохочення за сумлінне виконання трудових обов’язків § 5. Юридична відповідальність за порушення трудових обов’язків. Поняття дисциплінарного проступку § 6. Заходи стягнення за порушення трудових обов’язків і порядок їх застосування § 7. Громадські заходи стягнення і впливу за порушення трудової дисципліни Розділ XIII. МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН § 1. Поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом § 2. Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом § 3. Види матеріальної відповідальності. Обмежена матеріальна відповідальність робітників і службовців § 4. Повна матеріальна відповідальність § 5. Підвищена матеріальна відповідальність § 6. Порядок визначення розміру шкоди § 7. Порядок відшкодування шкоди § 8. Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну працівникам Розділ XIV ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ТРУДОВИХ СПОРІВ § 1. Поняття трудових спорів та їх класифікація § 2. Розвиток порядку розгляду трудових спорів в Україні § 3. Комісія по трудових спорах як обов’язковий первинний орган по розгляду трудових спорів § 4. Судовий порядок розгляду трудових спорів § 5. Розгляд судом спорів про поновлення на роботі § 6. Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) ^ ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Розділ І. ПРЕДМЕТ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ § 1. Власність національних багатств України як основа суспільної організації праці Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка завжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через ускладнені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався, але не втрачався.Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці; друга — в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.Потреби матеріального порядку є головними і становлять основу життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття, люди незалежно від своєї волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми щодо виробництва і розподілу цих благ. Ці зв’язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці.Характер поєднання безпосереднього виробника із засобами виробництва становить форму власності, яка є первинним, основним економічним відношенням, що визначає всі інші суспільні відносини.Економічна і правова наука надають власності та її формам особливо важливого значення, бо ні про яке виробництво в будь-якому суспільстві не може бути мови там, де не існує жодної форми власності.Власністю народу України є її національні багатства, до яких віднесені земля, її надра, повітряний простір; водні та інші природні ресурси; основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв’язку; житловий фонд; будови та споруди; фінансові ресурси; наукові досягнення, створені зусиллями народу України.Як відзначалось вище, виробництво є процесом створення матеріальних благ для задоволення потреб людей. Споживання цих матеріальних благ можливе тому, що люди ставляться до них як до своїх, тобто привласнюють їх. Проте виробництво матеріальних благ здійснюється всюди і завжди в межах певних суспільних відносин. Удосконалення цих і в першу чергу виробничих відносин проявляється в розвитку форм власності (індивідуальної особистої, приватної, колективної, державної). Всі форми власності в Україні є рівноправними.При дослідженні питання про місце власності в системі виробничих відносин виникає проблема розмежування економічного і правового змісту власності. Якщо в юридичній літературі таке розмежування проводиться давно, то в економічній -майже тільки розпочалося.Відносини власності є самостійними і не можуть ототожнюватися з виробничими відносинами і всією їх системою, бо вони охоплюють не тільки виробництво, а й споживання та новий процес відтворення.Економічні відносини власності набувають форми правових відносин власності тільки тоді, коли вони в загальних рисах урегульовані та закріплені в нормах права. В цьому разі власність в правовому розумінні набуває форми права власності або, як її іноді називають в економічній літературі, «правової форми власності».Як економічна категорія власність є базисом усього суспільства, основою суспільного виробництва. Право власності як система правових норм, що закріплюють ці відносини, становить правову надбудову цього економічного базису. Таким чином, якщо існує право власності, то повинні бути й саме економічні відносини власності.Створення внаслідок виробництва нових товарів породжує відносини власності. Але право власності на ці товари виникає у виробника не завжди, а залежно від змісту існуючих правових норм, що встановлюють, саме за ким визнається власність на результати праці — за безпосереднім виробником чи за власником засобів виробництва.Виробництво нових товарів у більшості випадків розглядається як юридичний факт, що викликає виникнення відносин власності. Усі дозволені власнику дії закон зводить до трьох основних загальних понять: володіння, розпорядження та користування. Під цими правовими категоріями приховані певні економічні відносини.Зокрема, п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність», прийнятого Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. визначає право власності як урегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню та розпорядженню майном. При цьому саме власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.Володіння в економічному розумінні є існуючою в суспільстві системою розподілу засобів виробництва і засобів споживання, відносин між людьми в суспільстві по розподілу цих засобів і предметів. Право ж володіння становить надане законом для певної особи правомочність утримувати майно у себе і безперешкодно впливати на нього. При цьому не допускається фактичний вплив на це майно інших осіб.Розпорядження становить собою економічне поняття управління майном. Право ж розпорядження є правомочністю змінювати або припиняти правовідносини власності в цілому або в будь-якому з його елементів. Розпорядженням можна вважати будь-яку дію, спрямовану на змінення або припинення права власності в цілому або будь-якої її правомочності. Можливість вчинення таких дій забезпечується законом, що визначає зміст права власності.На відміну від володіння, яке відображує одну з сторін власності — статику, розпорядження здійснюється як у процесі виробництва, так і при розподілі та обміні, тому виражає другу сторону власності — її динаміку.Користування в економічному розумінні означає процес виробництва, застосування праці, при якій здійснюється використання засобів виробництва. Право-користування означає застосування праці до майна, одержання товарів та прибутку, задоволення за допомогою речей різних матеріальних і культурних потреб.Статичний стан власності створює передумову організації і застосування праці, обумовлює виробництво певного виду і певного роду матеріальних благ. Динамічний же стан власності створюється безпосередньою працею виробників. Предмети праці і матеріальні блага при застосуванні праці споживаються, але споживаються з тим, щоб створити нові товари і матеріальні цінності в значно більшій кількості або кращої якості, що викликає збільшення і зміцнення власності.Тому процес створення нових матеріальних, культурних й духовних цінностей безпосередньо пов’язаний з правом власності, у першу чергу на засоби виробництва. Безпосередньо правові норми, що регулюють застосування праці, мають зв’язок з правом користування, коли здійснюється споживання засобів виробництва.Сукупність повноважень (володіння, розпорядження та користування), що належать власнику, створює суб’єктивне право власності, інститути якого відносяться до різних галузей права. Саме завдяки власності при застосуванні праці створюються суспільні трудові відносини. Природа поєднання здатності до праці громадянина із засобами виробництва визначає ставлення працівника до трудового процесу і його зацікавленість у наслідках як своєї роботи, так і роботи всього підприємства чи організації.При поєднанні праці із засобами виробництва, що належать власнику, з яким працівник вступає у відносини найму, останній зацікавлений лише в одержанні більш високої заробітної плати, тобто в більш вигідному продажу своєї праці, але не в підвищенні результатів діяльності всього підприємства, що дозволяє збільшити прибуток тільки для підприємця. Лише у тому разі, коли працівник сам виступає як власник, то незалежно від форми цієї власності він зацікавлений в наслідках своєї праці.У період розбудови суверенної Української держави одним з перших після Декларації про державний суверенітет України Верховна Рада України прийняла Закон України «Про власність», в якому розкривається поняття права власності, його здійснення, визначаються право виключної власності народу України, зміст права індивідуальної, колективної, державної та інтелектуальної власності, умови захисту права власності. Держава проголосила, що вона не втручається в господарську діяльність суб’єктів права власності, але зобов’язує власника, який використовує працю інших громадян, забезпечити працівнику соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.Важливе значення для права власності на засоби виробництва мають також закони України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні», від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво», від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію майна державних підприємств», від 6 березня 1992 р. «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».Для свого здійснення праця має бути належним чином організованою і керованою. Закономірністю розвитку управління виробництвом є залежність форм управління від форм власності, яка може бути охарактеризована як закономірність відповідності форм управління формам власності. При цьому форми власності визначають соціальний характер і межі управління виробництвом.Форма власності, на підставі якої виникають трудові відносини, знаходить свій прояв у змісті правових норм, впливає на характер правових відносин.^ § 2. Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України Для нормального життя люди постійно повинні їсти, пити, мати одяг, взуття, задовольняти свої духовні потреби. Тільки на цій основі вони можуть брати участь у виробництві. При цьому слід враховувати, що людські потреби є надзвичайно еластичними, здатними до кількісних і особливо якісних змін. Якщо у післявоєнний час люди задовольнялись простим одягом і кімнатою в комунальній квартирі, то вже через десяток років була поставлена вимога про забезпечення кожної сім’ї окремою квартирою. Зросли вимоги і до якості одягу, який бажають придбати люди.Але людина завжди намагається проявити себе ще й як особистість. Щастить тому, хто наділений якимось визнаним талантом: має гарну зовнішність, володіє красивим співучим голосом, досяг визначних спортивних успіхів тощо. Переважна ж більшість людей може проявити себе як особистість тільки завдяки праці: майстерність у виконанні певної роботи, професіоналізм, що набувається роками, та ін.Без праці не існувало і не може існувати жодне суспільство. І хоч вона існує з незапам’ятних часів, правове регулювання праці виникло порівняно недавно — з розвитком капіталістичного способу виробництва. Обумовлено це тим, що попередні суспільно-економічні формації (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна) не потребували правового регулювання трудових відносин.Лише тоді, коли пануючою формою організації праці стала наймана праця, коли робітничий клас організовано став вимагати від держави регулювання трудових відносин, держава змушена була піти на поступки і розпочати регулювання окремих питань трудових відносин.Тому історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні і соціальні права. Усвідомивши себе як революційну силу і вступивши в організовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайняти певні позиції в економіці. Це, в свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.Під тиском революційних вимог трудящих держава, намагаючись знизити напруження класової боротьби, змушена йти на певні поступки. Причому ці поступки вона прагне подати не як вимушені, а як соціальні гарантії для трудящих з метою послаблення їх намагань змінити своє становище в суспільстві.Саме боротьба трудящих за свої права створює дві тенденції правового регулювання праці:1) тенденцію поступок, проведення під тиском вимог трудящих часткових реформ. Правові норми, що відображають цю тенденцію, створюють «соціальне законодавство», за максимальне розширення і точне дотримання якого ведуть боротьбу ліві партії та професійні спілки;2) тенденцію насильства, відмову держави від будь-яких по-ступків, заперечення необхідності проведення реформ. Норми, що відображають цю тенденцію, одержали назву «антиробітни-че законодавство». Воно має відкриту антидемократичну спрямованість на скасування раніше проведених поступок.Соціальний і антиробітничий види законодавства не становлять різних категорій правових норм, а є двома методами, двома лініями в правовому регулюванні праці. Досить часто норми права, що мають антиробітничий і соціальний характер, тісно переплітаються між собою і вміщуються в одному і тому ж законодавчому акті. Від співвідношення полярних сил в країні залежить, який з цих видів законодавства переважає. Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши працівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при якому працівник змушений був, але «вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар — робочу силу.Наприкінці XVIII ст. буржуазна революція у Франції проголосила свободу праці, чим було забезпечено свободу попиту і продажу робочої сили.З моменту проголошення свободи праці трудові відносини складались без порушення інтересів буржуазії, оскільки, залишившись без засобів виробництва, працівник змушений був погоджуватись на запропоновані йому умови. При цьому формально «права і обов’язки» визначались угодою сторін, тому державу трудові відносини не цікавили.У цих умовах трудові відносини регулювались лише за допомогою цивільного права, нормами, що відносились до свободи умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його називав законодавець, — договір про найом послуг (ст. 1779 Кодексу Наполеона), розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча сила.Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяється лише на певний строк, що є простим нагадуванням усунення підданства (ст. 1780), і що в разі виникнення спору зі слугою перевага в показаннях надається хазяїнові (ст. 1781).Робоча сила, яка була прирівнена до товару, не знаходила попиту. Появилися перші безробітні. Нелегально стали створюватися робітничі організації, виникають страйки, які спочатку були спрямовані проти машин, а не підприємців. У цих умовах буржуазна держава змушена була зробити деякі поступки робітничому руху. Приймається низка правових норм, спрямованих на регулювання трудових відносин. Тому історія трудового права — це послідовність досягнень і поразок робітничого класу, припливів та відливів у робітничому русі, просування його вперед.Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітниче право», термін більш широкий, тому що він охоплював працю не тільки робітників, а й людей розумової праці.В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов’язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові відносини в суспільному виробництві.Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Трудове право регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку роботу: службовця чи робітника (за термінологією законодавства розвинутих країн -«білі» та «сині комірці»). Термін «трудове право» виявився досить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст — регулювання праці.Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.Трудова функція, що виконується тим чи іншим працівником, відображає конкретний зміст його праці. Вона поділяє працю на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, в разі відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник — робітником («синій комірець»).Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати сам виробничий процес або цикл, налагоджувати і настроювати систему машин, здійснювати контроль за процесом виробництва, що завершується без його безпосередньої участі, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем («білий комірець»).Об’єктивно існуючі відмінності в змісті праці знаходять своє відображення в нормах трудового права, що регламентують тарифікацію робіт і професій робітників, посадові обов’язки відповідних категорій службовців та кваліфікаційні вимоги, що до них ставляться. Цим право певною мірою консервує існуючий зміст праці, яка ще довго залишатиметься фізичною або розумовою.Тому слід визнати передчасною відмову законодавця від термінів «робітник» і «службовець» та заміною їх на термін «працівник», що здійснено Законом України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України при переході республіки до ринкової економіки». Терміни «робітник» і «службовець» більш повно визначають зміст праці цієї категорії працюючих.Разом з тим ці терміни не охоплюють зміст розумової праці тих, хто працює в установах державної влади і управління. Це державні службовці, правове становище яких визначено Законом України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу». Відповідно до ст. 1 цього Закону державною службою визнається професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань та функцій держави.Для державних службовців Законом встановлено 7 категорій посад і 15 рангів відповідно до посади, рівня кваліфікації тощо, тобто фактично визначено чини. Тому це — чиновники, і саме цей термін повинен застосовуватись при визначенні праці цієї категорії працюючих. Саме характер праці цих категорій працівників визначає соціально-економічний аспект місця і ролі працівника в суспільстві.Трудове право тісно пов’язане з іншими галузями права. Як трудові відносини, що становлять частину життя суспільства, не можуть бути відірвані від цього суспільства, так і трудове право, що регулює ці відносини, не може бути відірване від тієї системи галузей права, що регулюють інші відносини суспільства.^ § 3. Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України Для того щоб з’ясувати предмет певної галузі права, необхідно встановити, що є об’єктом його регулювання, коло яких питань він охоплює, яке місце, значення та роль цієї галузі в загальній системі права.Проблема предмета трудового права України — проблема не абстрактна. В предметі проявляються ті сторони суспільного життя, які повинні знайти відображення в праві, мають бути урегульованими в правовому порядку.В основі життя людей завжди лежать потреби матеріального характеру. З метою досягнення того чи іншого результату люди вступають у відносини між собою. Це створює в суспільстві різноманітні соціально-економічні відносини — майнові, особисті немайнові, адміністративні, трудові, шлюбно-сімейні, фінансові та ін.До предмета права входить не вся система суспільних відносин. Оскільки право пов’язане з волею, то до предмета права входять лише ті суспільні відносини, що носять вольовий характер. Цей характер предмета права обумовлений тим, що природа, взята поза зв’язком з людиною, не може самостійно стати предметом уваги законодавця.Характерною особливістю права є те, що воно відображає тільки сучасні суспільні відносини. Не може регулюватись минуле, бо воно є незворотним. Те ж саме можна сказати й про майбутнє. Його можна передбачити, уявити, але не урегулювати.Реалізуючи конституційне право на працю, громадяни України мають можливість вступати в різні суспільні відносини щодо застосування своєї здатності до праці. Обґрунтованість такої системи правового регулювання різними галузями права відносин по участі в праці була в свій час піддана сумніву деякими вченими, які висловились за розширення предмета трудового права шляхом включення до нього відносин по участі в праці колгоспників. Була зроблена пропозиція про віднесення до предмета трудового права всіх правовідносин, основним змістом яких є суспільні відносини по праці.Багато представників науки трудового права підтримували концепцію «вузької сфери» дії трудового права, стверджували, що ця галузь права регулює працю лише робітників та службовців. Праця в колгоспі є невід’ємною і при цьому важливою частиною правовідносин по членству в колгоспі. Ця точка зору пізніше підкріплювалась посиланням на Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, в ст. 1 яких вказувалось на те, що трудове право регулює трудові відносини «всіх робітників і службовців», а ст. З закріплювала положення, що праця членів колгоспів регулюється статутами колгоспів, прийнятими на основі і відповідно до Примірного статуту колгоспів, а також законодавством Союзу РСР і союзних республік, що відноситься до колгоспів.Громадянам надається реальна можливість займатися працею в різних формах: робота на державних підприємствах, в установах, організаціях; робота в кооперативних промислових і сільськогосподарських підприємствах; індивідуальна трудова діяльність; робота на підставі цивільно-правових договорів тощо.Поєднання з працею є такою загальною особливістю більшості відносин, що не дає ще можливості визначити межі впливу норм трудового права на суспільні відносини по застосуванню праці. Ще в 50-х роках А. Пашерстник відзначав, що трудове право регулює відносини по застосуванню праці громадян незалежно від форм власності, з якою вона пов’язана, і галузі господарського управління або соціально-культурного будівництва, в якій вона застосовується.У застосуванні праці при кооперативних формах власності, в тому числі й в колгоспах, є певні особливості, які знайшли своє відображення в окремих законодавчих актах, що можуть і не відноситись до галузі трудового права. Так виникло колгоспне право, яке поряд з управлінськими відносинами охоплювало регулювання відносин по застосуванню праці тільки в колгоспах, але не в інших кооперативних організаціях і навіть не в міжколгоспних організаціях, хоч працівник залишався членом колгоспу, що входив в міжколгоспну організацію.З уведенням терміна «сільськогосподарське право» для регулювання праці в сільськогосподарському виробництві до регулювання цієї галузі штучно стали відносити працю не тільки колгоспників, а й інших працівників сільськогосподарського виробництва, наприклад державних сільськогосподарських підприємств, хоч праця в цих господарствах створює саме трудові відносини робітників і службовців.Праця громадян в державних сільськогосподарських підприємствах регулюється трудовим правом. Статутом колгоспу, як і статутами інших кооперативних організацій, можуть встановлюватись в межах, визначених законом, особливості регулювання трудових відносин працюючих. Але це зовсім не означає, що ці особливості в правовому регулюванні створюють окрему галузь права: колгоспне або сільськогосподарське.Тому у всіх випадках застосування припису норм пп гтрдітч-і-ючих, в разі відсутності особливостей, передбачених статутами чи положеннями, що затверджуються у встановлених законом випадках і межах, повинні застосовуватись норми трудового законодавства.Встановлення відмінностей в правовому регулюванні праці робітників та службовців і колгоспників проводилось, на нашу думку, в радянський період для посилення експлуатації колгоспного селянства, підтримання кріпосницької системи організації праці. В умовах здобуття Україною незалежності немає потреби зберігати ці відмінності. Тому праця громадян, де б вона не застосовувалась, навіть на базі індивідуальної приватної власності, повинна регулюватись єдиною галуззю — трудовим правом, тим більш що Закон України «Про підприємства в Україні» не перешкоджає застосуванню норм трудового законодавства на всіх видах підприємств.Таким чином, об’єктом регулювання трудового права є суспільні трудові відносини, змістом яких виступає праця. Будучи урегульованими нормами права, суспільні трудові відносини набувають форми правових відносин. Саме ці відносини становлять головну, найчисленнішу групу відносин, що регулюються трудовим правом.Проте предмет трудового права не тотожний з трудовими відносинами. Трудове право регулює й інші відносини, що безпосередньо пов’язані з працею. В період переходу України до ринкових відносин значною мірою поширилися відносини по працевлаштуванню, які передують трудовим відносинам. Таке передування не є обов’язковим, оскільки трудові відносини можуть виникнути і з безпосереднього волевиявлення сторін про укладення трудового договору про працю як робітника, так і службовця.В рамках трудових відносин працівник вступає у відносини з іншими працівниками, які працюють поряд. Створюються трудові колективи, трудящі об’єднуються в професійні спілки, що в інтересах працюючих вступають у відносини з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами. Виникають колективні правові відносини, які є похідними від трудових відносин. Такі відносини створюються за участю робітників і службовців в управлінні виробництвом, при встановленні умов праці, застосуванні цих умов і законодавства про працю.Виробництво матеріальних благ викликає виникнення відносин щодо їх розподілу. Такий розподіл, коли він здійснюється у формі заробітної плати, є елементом змісту трудових правовідносин. Але відносини щодо розподілу існують і тоді, коли конкретний працівник через вік, хворобу чи інвалідність тимчасово або постійно не може виконувати своїх обов’язків.Працівник, тимчасово втративши працездатність, мате