Англійський фізик Ернест Резерфорд народився в Новій Зеландії, неподалік від м. Нельсона

Англійський фізик Ернест Резерфорд народився в Новій Зеландії, неподалік від м. Нельсона. Він був одним з 12 дітей колісного майстра й будівельника Джеймса Резерфорда, шотландця за походженням, і Марти (Томпсон) Резерфорд, шкільної вчительки з Англії. Спочатку Резерфорд відвідував початкову й середню місцеві школи, а потім став стипендіатом Нельсон-колледжу, приватної вищої школи, де виявив себе талановитим студентом, особливо в математиці. Завдяки успіхам у навчанні Резерфорд одержав ще одну стипендію, що дозволила йому вступити в Кентербері-колледж у Крайстчерчі, одному з найбільших міст Нової Зеландії.У коледжі на Резерфорда дуже вплинули його вчителі: викладач фізики й хімії Е.У. Бікертон і математик Дж. Х.Х. Кук. Після того як в 1892 р. Резерфорду був присуджений ступінь бакалавра гуманітарних наук, він залишився в Кентербері-колледжі й продовжив свої заняття завдяки отриманій стипендії з математики. Наступного року він став магістром гуманітарних наук, краще всіх здавши екзамени з математики й фізики. Його магістерська робота стосувалася виявлення високочастотних радіохвиль, існування яких було доведено біля десяти років тому. Для того щоб вивчити це явище, він сконструював бездротовий радіоприймач (за кілька років до того, як це зробив Гульельмо Марконі) і з його допомогою одержував сигнали, передані колегами з відстані напівмилі.В 1894 р. Резерфорду був присуджений ступінь бакалавра природних наук. У Кентербері-колледжі існувала традиція: будь-який студент, що одержав ступінь магістра гуманітарних наук і залишився в коледжі, повинен був провести подальші дослідження й одержати ступінь бакалавра природних наук. Потім Резерфорд протягом недовгого часу викладав в одній із чоловічих шкіл Крайстчерча. Завдяки своїм незвичайним здібностям до науки Резерфорд був визнаний гідним стипендії Кембриджського університету в Англії, де він займався в Кавендіській лабораторії, одному із провідних світових центрів наукових досліджень.У Кембриджі Резерфорд працював під керівництвом англійського фізика Дж.Дж. Томсона. На Томсона справило глибоке враження проведене Резерфорд дослідження радіохвиль, і він в 1896 р. запропонував спільно вивчати вплив рентгенівських променів (відкритих роком раніше Вільгельмом Рентгеном) на електричні розряди в газах. Їхня співпраця увінчалася вагомими результатами, включаючи відкриття Томсоном електрона – атомної частки, що несе негативний електричний заряд. Опираючись на свої дослідження, Томсон і Резерфорд висунули припущення, що, коли рентгенівські промені проходять через газ, вони руйнують атоми цього газу, вивільняючи однакове число позитивно й негативно заряджених часток. Ці частки вони назвали іонами. Після цієї роботи Резерфорд зайнявся вивченням атомної структури.В 1898 р. Резерфорд зайняв місце професора Макгілського університету в Монреалі (Канада), де почав серію важливих експериментів, які стосувались радіоактивного випромінювання елемента урану. Незабаром він відкрив два види цього випромінювання: альфа-промені, що проникають тільки на коротку відстань, і бета-промені, які проникають на значно більшу відстань. Потім Резерфорд виявив, що радіоактивний торій випускає газоподібний радіоактивний продукт, який він назвав “еманацією” (випущення).Подальші дослідження показали, що два інших радіоактивних елементи – радій й актиній – також роблять еманацію. На підставі цих й інших відкриттів Резерфорд прийшов до двох важливих для розуміння природи радіації висновків: всі відомі радіоактивні елементи випускають альфа- і бета-проміння, і, що ще більш важливо, радіоактивність будь-якого радіоактивного елемента через певний конкретний період часу зменшується. Ці висновки дали підставу припускати, що всі радіоактивні елементи належать до одного сімейства атомів і що в основу їхньої класифікації можна покласти період зменшення їхньої радіоактивності.Опираючись на подальші дослідження, проведені в Макгілському університеті в 1901-1902 р., Резерфорд і його колега Фредерік Содді виклали основні положення створеної ними теорії радіоактивності. Відповідно до цієї теорії радіоактивність виникає тоді, коли атом відриває частку самого себе, що викидається з величезною швидкістю, і ця втрата перетворює атом одного хімічного елемента в атом іншого. Висунута Резерфордом і Содді теорія вступала в протиріччя з рядом раніше існуючих відкриттів, включаючи визнану всіма довгий час концепцію, відповідно до якої атоми є неподільними й незмінними частками.Резерфорд провів подальші експерименти для одержання результатів, які підтвердили висунуту ним теорію. В 1903 р. він довів, що альфа-частинки несуть позитивний заряд. Оскільки ці частки мають вимірну масу, “викидання” їх з атома має вирішальне значення для перетворення одного радіоактивного елемента в інший. Створена теорія дозволила Резерфорду також пророчити, з якою швидкістю різні радіоактивні елементи будуть перетворюватися в те, що він називав дочірнім матеріалом. Учений був переконаний, що альфа-частинки не можна відрізнити від ядра атома гелію. Підтвердження цьому було отримано, коли Содді, що працював тоді з англійським хіміком Вільямом Рамзаєм, відкрив, що еманація радію містить гелій, передбачувану альфа-частинку.В 1907 р. Резерфорд, прагнучи перебувати ближче до центра наукових досліджень, зайняв пост професора фізики в Манчестерському університеті (Англія). За допомогою Ханса Гейгера, що згодом прославився як винахідник лічильника Гейгера, Резерфорд створив у Манчестері школу по вивченню радіоактивності.В 1908 р. Резерфорду була присуджена Нобелівська премія по хімії “за проведені ним дослідження в області розпаду елементів у хімії радіоактивних речовин”. У своїй вступній промові від імені Шведської королівської академії наук К.Б. Хассельберг указав на зв’язок між роботою, проведеної Резерфордом, і роботами Томсона, Анрі Беккереля, П’єра й Марі Кюрі. “Відкриття привели до приголомшливого висновку: хімічний елемент… здатний перетворюватися в інші елементи”, – сказав Хассельберг. У своїй Нобелівській лекції Резерфорд відзначив: “Є всі підстави думати, що альфа-частинки, які так вільно викидаються з більшості радіоактивних речовин, ідентичні по масі й складу й повинні складатися з ядер атомів гелію. Ми, отже, не можемо не прийти до висновку, що атоми основних радіоактивних елементів, таких, як уран і торій, повинні будуватися, принаймні частково, з атомів гелію”.Після одержання Нобелівської премії Резерфорд зайнявся вивченням явища, що спостерігалося при бомбардуванні пластинки тонкої золотої фольги альфа-частинками, випромінюваними таким радіоактивним елементом, як уран. Виявилося, що за допомогою кута відбиття альфа-частинок можна вивчати структуру стійких елементів, з яких складається пластинка. Відповідно до прийнятого тоді уявлення, модель атома була подібна до пудингу з ізюмом: позитивні й негативні заряди були рівномірно розподілені усередині атома й, отже, не могли значною мірою змінювати напрямок руху альфа-частинок. Резерфорд, однак, помітив, що певні альфа-частинки відхилялися від очікуваного напрямку в значно більшій мірі, чим це допускалося теорією. Працюючи з Ернестом Марсденом, студентом Манчестерського університету, учений підтвердив, що досить велике число альфа-часток відхиляється далі, ніж очікувалося, причому деякі під кутом більш ніж 90 градусів.Міркуючи над цим явищем, Резерфорд в 1911 р. запропонував нову модель атома. Відповідно до його теорії, що сьогодні стала загальноприйнятою, позитивно заряджені частки зосереджені у важкому центрі атома, а негативно заряджені (електрони) перебувають на орбіті ядра, на досить великій відстані від нього. Ця модель, подібна малюсінькій моделі Сонячної системи, передбачає, що атоми складаються головним чином з порожнього простору. Широке визнання теорій Резерфорд почалося з 1913 р., коли до роботи вченого в Манчестерському університеті підключився датський фізик Нільс Бор. Бор показав, що в термінах пропонованої Резерфордом структури можуть бути пояснені загальновідомі фізичні властивості атома водню, а також атомів декількох більше важких елементів.Коли вибухнула перша світова війна, Резерфорд був призначений членом цивільного комітету Керування винаходів і досліджень британського Адміралтейства й вивчав проблему визначення місцезнаходження підводних човнів за допомогою акустики. Після війни він повернувся в манчестерьску лабораторію й в 1919 р. зробив ще одне фундаментальне відкриття. Вивчаючи структуру атомів водню за допомогою бомбардування їхніми альфа-частинками, що володіють високою швидкістю, він помітив на своєму детекторі сигнал, якому можна було пояснити як результат того, що ядро атома водню почало рухатися внаслідок зіткнення з альфа-часткою. Однак точно такий же сигнал з’являвся й коли вчений замінив атоми водню атомами азоту. Резерфорд пояснив причину цього явища тим, що бомбардування викликає розпад стійкого атома. Тобто у процесі, аналогічному тому, що відбувається природно, розпаду, викликаному радіацією, альфа-частка вибиває єдиний протон (ядро атома водню) зі стійкого при нормальних умовах ядра атома азоту й надає йому дивовижну швидкість. Ще одне свідчення на користь такого тлумачення цього явища було отримано в 1934 р., коли Фредерік Жоліо й Ірен Жоліо-Кюрі відкрили штучну радіоактивність.В 1919 р. Резерфорд перейшов у Кембриджський університет, ставши спадкоємцем Томсона як професор експериментальної фізики й директор Кавендішської лабораторії, а в 1921 обійняв посаду професора природничих наук у Королівському інституті в Лондоні. В 1930 р. Резерфорд був призначений головою урядової консультативної ради Керування наукових і промислових досліджень. Перебуваючи на вершині своєї кар’єри, учений залучав до роботи у своїй лабораторії в Кембриджі багато талановитих молодих фізиків, у т.ч. П.М. Блекетта, Джона Кокрофта, Джеймса Чедвіка й Ернеста Уолтона. Незважаючи на те, що в самого Резерфорда залишалося через це менше часу на активну дослідницьку роботу, його глибока зацікавленість у проведених дослідженнях і чіткому керівництві допомагали підтримувати високий рівень робіт, здійснюваних у його лабораторії. Учні й колеги згадували про вченого як про милу, добру людину. Поряд із властивим йому даром передбачення Резерфорд мав практичну жилку. Саме завдяки їй він був завжди точний у поясненні спостережуваних явищ, якими б незвичайними вони на перший погляд не здавалися.Стурбований політикою, що проводиться нацистським урядом Адольфа Гітлера, Резерфорд в 1933 р. став президентом Академічної ради допомоги, що була створена для надання допомоги тим, хто біг з Німеччини.В 1900 р., під час короткої поїздки в Нову Зеландію, Резерфорд одружився на Мері Ньютон, що народила йому дочку. Майже до кінця життя він відрізнявся міцним здоров’ям і вмер у Кембриджі в 1937 р. після нетривалої хвороби. Резерфорд похований у Вестмінстерському абатстві неподалік від могил Ісаака Ньютона й Чарльза Дарвіна.У числі отриманих Резерфордом нагород медаль Румфорда (1904) і медаль Коплі (1922) Лондонськогї королівської спілки, а також британський орден “За заслуги” (1925). В 1931 р. ученому був подарований титул пера. Резерфорд був визнаний гідним почесних ступенів Новозеландського, Кембриджського, Вісконсінського, Пенсильванського й Макгіллського університетів. Він був членом Новозеландського філософського інституту, Американської філософської спілки, Академії наук Сент-Луї, Лондонської королівської спілки й Британської асоціації сприяння розвитку науки.