Вступ У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю. Не кажучи вже про те, що “годує” ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше пов’язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті прибутку туризм є ще і одним з могутніх чинників посилення престижу країни, зростання
її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 2003 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам отримали 58 млрд. $, Франція і Італія – по 27 млрд. $, Іспанія -25 млрд. $ Актуальність роботи.
В Україні туристичний бізнес розвивається з переважною орієнтацією на виїзд. Переважну більшість діючих у нас туристичних фірм вважають за краще займатися напрямом своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їх частина працює на залучення гостей в Україну – тобто все робиться так, що капітал від туристичного бізнесу попливе за рубіж. Яка ж картина міжнародного ринку туристичних послуг зараз, як він в перспективі змінюється?
В умовах, що створилися, ці питання представляються актуальними. Вибір об′єкта дослідження. У сучасному світі відпочинок, туризм, оздоровлення є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму. Це пов’язано в першу чергу із значним зростанням доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.
Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування туристів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини.
Наукове і практичне значення дослідження. На сьогодні туристична галузь в світі є однією з найбільших галузей економіки, яка, за результатами 2005 року, утворила 10,7 % світового внутрішнього продукту і поглинула біля 11% витрат споживачів. Туризм є одними з найбільш вагомих джерел утворення робочих місць і, за прогнозами, створюватимуть 2500 нових робочих місць на протязі наступних п’яти років.
Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не приводить до скорочення працюючого персоналу. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку архітектурно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з
її історією та культурою. Від часів язичницьких капищ минулого до сьогодення християнських, буддистських та мусульманських храмів Україна була та лишається рідною домівкою для багатьох релігій та освячених вірою та часом святинь. Софія Київська, Києво – Печерська Лавра – видатні, проте далеко не єдині історико – архітектурні пам’ятки віри та духовності. Архітектурні пам’ятки України можуть розповісти сиву
історію античних міст – держав, повідати про боротьбу із кочовими племенами, про прийняття християнства, показати козацьке бароко та витвори сучасних зодчих. Музеї під відкритим небом перенесуть у минуле на декілька століть, особливо, якщо ви навідаєтесь у час народних гулянь – вир радості та безтурботності дозволить вам на цілий день забути про ХХІ століття. У всіх країнах світу, на всіх континентах відомі музейні зібрання
є гордістю держав, їх духовною скарбницею. Україна по праву пишається своїми музеями, які становлять частину культурної спадщини всього людства. Саме завдяки музейним працівникам збережено духовні цінності Української держави. Славні і багаті традиції музейного будівництва сягають часів Київської Русі і знаменитої книгозбірні Ярослава Мудрого. Важливо згадати імена таких відомих істориків, археологів, етнографів, мистецтвознавців, як
Микола Біляшівський, Данило Щербаківський, Дмитро Яворницький, Олександр Лазаревський, Іларіон і Віра Свєнціцькі, які активно працювали на ниві започаткування і розбудови музейних закладів. Розвиток цих традицій продовжується. Немає сумніву, що музеї і заповідники України як культурно-освітні і науково-дослідні заклади і далі робитимуть вагомий внесок в реалізацію культурної політики держави.
Мета роботи. Розглянути архітектурні туристичні ресурси з точки зору стратегії розвитку туристичної індустрії в Україні, що складається у виробленні політики в галузі туризму як одного з пріоритетних напрямків розвитку національної культури й економіки. Основу ї політики в галузі туризму повинні складати такі фактори: – державне стимулювання внутрішнього й іноземного (в’їздного) туризму, у тому числі через удосконалення системи оподатковування; – забезпечення
внутрішньої конвертованості туристичних послуг шляхом підвищення їхньої якості і розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів; – будівництво нових, реконструкція і модернізація діючих туристичних об’єктів; – державне фінансування відновлення пам’ятників архітектури, культури, історії України; – залучення засобів підприємницьких структур, суб’єктів туристичної діяльності для розвитку інфраструктури туризму (дороги, пропускні пункти, системи водопостачання
і каналізації, зв’язок, служби сервісу тощо ); – залучення приватного сектора, особливо в сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва і підсобної діяльності в сфері туризму (сільського зеленого туризму); – створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, активного і тому подібних); – державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного продукту
України через міждержавні угоди і програми; – створення сучасної інформаційно-маркетингової служби в сфері туристичного бізнесу; – проведення науково-дослідних, проектних і розшукових робіт по актуальних проблемах розвитку архітектурно-туристичних господарств, використання природного й історико-культурного потенціалу країни, створення геоінформаційної системи “Туризм в Україні” тощо. Курсова робота складається
із вступу, двох розділів (у першому розділі розглянуті питання розвитку архітектурно-туристичних ресурсів України та дана їх загальна характеристика; у другому розділі дана характеристика тільки окремих найвідоміших архітектурних туристичних пам’яток України – за браком невеликого обсягу курсової роботи неможливо розглянути все), висновків та переліку використаної літератури. До роботи додаються ілюстрації деяких архітектурних пам’ятників
України. Розділ І. Загальна характеристика туристичних архітектурних ресурсів України 1.1. Загальна характеристика туристичних регіонів України Україна має дуже сприятливі умови і багаті туристичні ресурси для відпочинку населення, розвитку туризму. Унікальні ландшафти, чудові краєвиди, національні парки, заповідники та заказники, мінеральні й термальні води, грязеві джерела створюють усі передумови для формування в
Україні високорозвиненого, індустріального, розрахованого навіть на найбільш вибагливих та заможних людей туристичного комплексу. Територіальне поєднання природних умов, архітектурних туристичних ресурсів дозволяє в перспективі сформувати регіональні туристичні суперсистеми. Такі регіони, як Карпати, Полісся, окремі райони Лісостепу, Степу, Причорноморсько-Азовського узбережжя і Криму, в перспективі можуть стати великими, з розвинутою
інфраструктурою, туристичними комплексами не лише загальноєвропейського, а й світового значення. Найсприятливіші умови для розвитку рекреації, туризму мають Карпати. В Карпатському регіоні зосереджена третина пам’яток історії та культури України, багато з яких мають міжнародне значення (історична забудова міста Львова внесена до Списку світового культурного надбання
ЮНЕСКО), а це сприяє розвиткові туристської справи. Великі перспективи для розвитку туризму має Буковина. Втім, для того, щоб підвищити природній імідж цього краю, треба подбати про його естетичний зовнішній вигляд та більшу привабливість. Це лише можна зробити лише за рахунок підвищення місткості, ступеня заповідності, відновлення історичних, архітектурних, етнографічних пам’яток.
Паралельно необхідно приступити до будівництва туристичних баз, спортивних комплексів, прокладання пішохідних маршрутів і в першу чергу – розширити заповідний фонд. На сьогодні він складається з 281 цінного природного та історико-культурного утворення загальною площею 18232 га. Основними з них є: – заказник «Дубовиця» (10200 га), – чотири державні заказники – «Цецино» (на західній
околиці Чернівців), «Лужки» і «Стебник» (у Вижницькому районі) та «Чорний діл» (у витоках Білого Черемошу). Унікальними природними умовами і багатими туристичними ресурсами характеризується і Полісся, що в перспективі дозволить розвивати його як архітектурно-туристичний комплекс. Ландшафти цього краю характеризуються неповторним поєднанням лісових масивів, природних і штучних водойм, різнотравних луків та пасовищ, різноманітним рослинним
і тваринним світом. Полісся надзвичайно цікаве в етнографічному, історичному та архітектурному аспектах. Об’єкти природно-заповідного фонду в цьому регіоні займають 26,5% території. Тут багато озер, з яких Світязь є найбільшим (довжина – 9,3 км, середня ширина – 4,8 км, середня глибина – 7 м, при максимальній – 58 м). Для збереження унікальної природи Західного Полісся та організації масового відпочинку населення в районі
Шацьких озер було створено національний природний парк площею 32830 га (10945 га вкрито лісом).[2, с.24] Чималі можливості для розвитку туризму мають і деякі райони Лісостепової зони. Так, розвідано значні запаси родонових вод різного хімічного складу і Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській та Кіровоградській областях, хлоридно-натрієвих вод – на Полтавщині (м. Миргород), а на Харківщині виявлено значні запаси гідрокарбонатних кальцієво-натрієвих
вод. Причорноморсько-Азовське узбережжя і Крим мають прекрасні архітектурні туристичні ресурси. 1.2. Туристська галузь архітектурного комплексу України Надзвичайно актуальною проблемою для України є розвиток туристської галузі. Унікальний комплекс природних, історико-культурних пам’яток приваблює дедалі більше туристів, у тому числі і іноземних. Отже, розвиток туристичної та курортної галузей впродовж останніх чотирьох років
характеризується позитивною та сталою динамікою. Внаслідок поступального розвитку міжнародного співробітництва в сфері туризму, кількість в’їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2003 році їх кількість становила 10,5 млн. осіб, приріст склав 14,6 %. Впродовж 2004 року Україну відвідали 12,5 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 19,0 % або 2,0 млн. більше, ніж у попередньому році. У 2004 році збільшились в’їзні туристичні потоки, зокрема з наступних
країн: Словаччини – у 2,5 рази, з Польщі – у 2,2 рази, з США – у 1,7 рази, з Італії та з Румунії – у 1,6 рази, з Франції та з Угорщини – у 1,5 рази, з Туреччини – на 43,0 %, з Німеччини – на 24,8 %. Характерною особливістю 2005 року, порівняно з попередніми роками, є кардинальна зміна структури в’їзного організованого туризму.
Обсяг потоку організованих туристів з країн Європи та інших країн далекого зарубіжжя (606,9 тис. осіб) у 1,5 рази перевищив обсяг потоку з країн СНД (405,4 тис. осіб). У 2000 році це співвідношення було на користь організованих туристів з країн СНД, кількість яких у 2,3 рази перевищувала кількість організованих туристів з інших країн. Обсяги внутрішнього туризму зростали впродовж минулих років помірними темпами: у 2003 році
та 2004 році Україною подорожували, відповідно, 7,2 млн. та 7,6 млн. внутрішніх туристів; приріст становив 4,1 % та 5,3 %. У 2004 році збільшилось, також, число екскурсантів та відвідувачів музеїв до 20,3 млн. осіб; приріст до рівня 2003 року (19,5 млн. осіб) становив 3,9 %. Зростання туристичних потоків зумовлює збільшення попиту та обсягів споживання туристами товарів та послуг різних галузей національної економіки, стимулюючи
їх розвиток та приріст виробництва. Станом на 01.01.2005 р. в туристичній та курортній галузях нараховується всього 8,3 тис. підприємств, в тому числі: 3,9 тис. суб’єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств (не працювали з різних причин 661 санаторно-курортний заклад), в тому числі:
3,9 тис. туроператорів та турагентів; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 тис. є госпрозрахунковими. Сукупна кількість функціонуючих підприємств галузі збільшилась за 2005 рік на 10,3 %.[20,с.7-8] В регіональному розрізі збереглась тенденція диспропорційності розвитку туризму. Більше половини обсягів туристичної діяльності припадає на три регіони –
АР Крим, м. Київ, Одеську область – які розвинені всебічно у різних галузях економіки. Водночас у регіонах, що є депресивними в інших галузях, туризм також не набув належного розвитку, не зважаючи на наявність необхідних для цього природних, історико-культурних та трудових ресурсів. Від 48 % до 67 % обсягів туристичної діяльності в Україні забезпечують підприємства АР Крим, м. Києва та
Одеської області. Висновки до розділу 1. Отже, для забезпечення подальшого розвитку архітектурних туристичних ресурсів необхідно провести широкомасштабні дослідження і пошукові роботи з виявлення і оцінки нових територій, рекреаційних, рекреаційних та бальнеологічних ресурсів, з обґрунтування основних напрямів їх використання для розвитку туризму та організованого відпочинку населення з відповідною інфраструктурою обслуговування.
Розділ П. Архітектурно-туристичні ресурси України Як було зазначено у вступі у другому розділі курсової роботи буде розглянута лише частина найбільш відомих архітектурних туристичних пам’яток України. Тому що у рамках курсової роботи неможливо розглянути більш детально ці пам’ятки. (Додаток 2) 2.1. Київ – центр туристичного комплексу України Київ – це початок Києвської Русі. У Києві збереглися дивовижні архітектурні ансамблі, які будуть
надзвичайно цікаві туристам. Але ми розглянемо тільки самий відомий зних – Софійський собор (Додаток 1). Державний архітектурно-історичний заповідник «Софійський музей» міститься в центрі Києва. На території заповідника, площа якого становить 5 гектарів, розташований чудової краси ансамбль пам’яток вітчизняного зодчества 11-18 століть. Найціннішою спорудою заповідника
є Софійський собор – всесвітньовідома пам’ятка архітектури і монументального живопису 11 століття. Він велично височить у центрі ансамблю. Собор споруджено в період розквіту Київської Русі, великої східнослов’янської держави, колиски трьох братніх народів – російського, українського та білоруського. Давньоруська держава досягла вершини своєї могутності у часи правління князя
Володимира Святославича ( 978 – 1015 р.) та його сина Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.). [15,с.22; 16, с.37] У 988 році за князя Володимира Святославича на Русі було запроваджено християнство, що мало велике значення для дальшого розвитку феодальних відносин, зміцнення єдності держави, піднесення культури, розширення політичних
і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами. Із запровадженням християнства в Давньоруській державі почалось інтенсивне будівництво кам’яних християнських храмів. До їх створення залучались кращі будівельники і художники свого часу, використовувалися художні й технічні досягнення епохи. Храми прикрашалися настінними розписами, кам’яним різьбленням, ставали справжніми
творами мистецтва. За часів сина Володимира – Ярослава Мудрого в Києві почалось велике будівництво. У цей же період збудовано митрополичий храм – Софійський собор, який став головною монументальною будовою міста. У літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Певно, що його будівництво велося в 20-30 роки 11 ст.
Навколо Софійського собору-центральної споруди Ярославового міста – стояли кам’яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір’я митрополії було огороджено муром. До наших днів з 11 століття збереглися лише Софійський собор і руїни Золотих воріт – парадного в»їзду в древній Київ. Назва собору «Софійський» походить від грецького слова «софія» ,що в перекладі означає «мудрість».
Присвячений «мудрості християнського вчення», собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську владу. Збудований як головний, митрополичий храм Русі , Софійський собор був у давнину громадським і культурним центром держави. Тут відбувалися царемонії «посадження» князів на київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін собору збиралося київське віче; при соборі велося літописання
і була створена Ярославом Мудрим перша відома в Стародавній Русі бібліотека. Уже в 11 столітті сучасники оцінили Софійський собор , як видатний твір мистецтва. Перший руський митрополит Іларіон – видатний публіцист свого часу – писав про нього: «Церковь дивна и славна всем округниим странам, яко же ина не обращаеться во всем полунощи земнем от востока до запада.»
За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови. В один з найважчих періодів історії древнього Києва – захоплення міста полчищами хана Батия в 1240 році – більшість архітектурних споруд було перетворено на руїни. Софійський собор уцілів. Однак, розграбований і спустошений, він втратив колишню красу і велич, хоч
і залишився головним міським діючим храмом. У 16 столітті посилюється гніт польських феодалів. В умовах загарбання українських земель, поневолення і насильного окатоличування населення в 1596 році було укладено Брестську релігійну унію, яка ставила за мету об’єднати православну і католицьку церкви під главенством римського папи.
Католицьке духовенство і уніати почали ліквідацію православної церкви. Захоплений уніатами Софійський собор цілком занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння галерей, загинуло багато настінних розписів. У 30-40 роки 17 століття київський митрополит Петро Могила відібрав в уніатів і заснував при храмі чоловічий монастир.
Собор було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев’яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев’яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення Переяславської ради. Возз’єднання викликало велике політичне
і культурне піднесення на Україні. У 1697 році велика пожежа знищила дерев’яні будівлі Софійського монастиря. Через 2 роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам’яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в’їзну башту,
Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури 17-18 століть. У 19 столітті проводились часткові перебудови споруд. У результаті науково-дослідних і реставраційних робіт, які ведуться у музеї, створено реконструкцію первісного вигляду Софійського собору, на стінах розчищено сотні метрів розписів 11 століття, розкрито
фрагменти древніх мозаїчних підлог, розшифровано середньовічні написи-графіті, виявлено на території заповідника залишки будівель 11-12 століть, відреставровано пам’ятки 18 століття. Довгий час на території заповідника музеєм був лише Софійський собор. Тепер створено експозицію в спорудах 18 ст. Однак Софія Київська, як і раніше, залишається головним
і найціннішим об’єктом огляду. Вона приваблює нескінченний потік екскурсантів із зарубіжних країн. Щороку заповідник відвідують близько двох мільйонів чоловік, які прагнуть ознайомитися з прекрасним творінням світової культури. 2.2. Оцінка архітектурно-туристичних пам’яток Криму За станом на 1 вересня 2005 року в Криму здійснюють туристську діяльність понад 600 суб’єктів підприємництва. З числа суб’єктів підприємницької діяльності, що мають ліцензію на надання туристичних
послуг, власну базу харчування мають 83 підприємства, власну базу розміщення – 51. Сьогодні Крим надає третю частину туристичних послуг від загального обсягу їхнього надання в цілому по Україні. З країн СНД Росія й Україна дають найбільший потік туристів, користається попитом Крим також у Бєларусі, Казахстану, Узбекистану, Молдові.
З країн далекого зарубіжжя в Крим більше всього туристів направляє Німеччина, Туреччина, Польща, США, Бельгія. [9, с.34] Той факт, що національна структура Криму складається з більш 100 національностей і народностей, створює всі необхідні передумови для розвитку етнічного туризму. Для німецьких, болгарських, грецьких, кримсько-татарських
і чеських громадян, чиї предки ніколи жили в Криму, розроблені тури по їх історичній батьківщині з відвідуванням архітектурних і релігійних пам’ятників півострова. Новим і перспективним напрямком у розвитку туристської індустрії Криму став зелений (сільський) туризм. Цей вид туризму є одним з видів малого бізнесу, піднімає роль краєзнавства, усреднює елементи активної діяльності
і відпочинку, створює життєве середовище, наближену до природи. Для цього в Криму є всі умови: сполучення мальовничих гір і великих рівнин, лісів, степів, морів, озер, унікальна флора і фауна, широка мережа природних, історичних і етнографічних пам’ятників. Міністерством курортів і туризму проробляється питання про створення в
Криму круїзної компанії. В даний час у Криму працює міжнародна програма ТАСІ, у рамках якої створений Кримський центр розвитку туризму. Центр Севастополя – високий пагорб в оточенні трьох чудово забудованих вулиць і трьох площ це просто безупинна експозиція. Усюди пам’ятники й екзотична зелень. Особливо гарний Приморський бульвар зі знаменитим
Пам’ятником затопленим кораблям і Графській пристані. У Херсонесі (Додаток 4), що проіснував близько 2 тисяч років (з кінця V в. до н.е. до першої половини XV в. н.е. ) збереглися могутні фортечні стіни і вежі, міські ворота, залишки театру античного часу, а також вулиці і квартали з дворами, колодязями, житловими і суспільними будинками давньогрецького поліса.
До середньовіччя відносяться вежа Зенона, хрестоподібний храм з мозаїчною підлогою, васильки, крещальня і багато чого іншого. Херсонес по черзі знаходився під владою Рима і Константинополя. До сходу від Південної бухти знаходиться Корабельна сторона Севастополя. Знаменитий Малахів курган, тут 16 пам’ятників і меморіальних позначень, збереглися зміцнення і масивні морські знаряддя часів
Кримської війни, а також обертової броньованої вежі з кораблів, установлені під час другої оборони. Вибравши з кварталів Гагарінського району до шосе на Балаклаву, ви можете піднятися ще на одне легендарне місце боїв – Сапун-гору. Діорама “Штурм Сапуна-гори 7 травня 1944 р.” повертає нас у славні миті звільнення Криму. Перед будинком діорами встановлені польові і зенітні знаряддя, бронетанкова техніка, гвардійські
міномети “катюші”, бойова техніка військових моряків, виставлена і трофейна фашистська бойова техніка. У древнім містечку Балаклава примітні залишки генуезької міцності Чембало. За тисячі років до її тут уже жили люди. Вважається, що під ім’ям лестригонов їх згадував ще Гомер у своїй ”
Одіссеї”. Не менше легенд ходить про немерянных скарби англійського фрегата “Чорний принц”, що затонув під час Кримської війни, у 1854 році. У Ялті, безумовно, саме видатне місце – це Набережна. Вона не оголошена пам’ятником архітектури. Але строката юрба задоволених життям людей, погодитеся, рідкість незвичайна. Усе це обрамлено пальмами, безупинною низкою барів, кафе
і ресторанів. Римсько-католицький костьол у річки Учан-Су побудований у 1914 році по проекті архітекторів Коморницького і Краснова. Не менш цікаві Вірменська церква і трохи дуже ошатних православних храмів. Колишній палац еміра бухарського в Ялті зведений у 1907-1911 р. архітектором Тарасовим у мавританському стилі.
Ялтинський заповідник створений для охорони унікальних гірських лісів, що дають Південному берегу цілюще повітря. На спуску від плато Ай-Петрі до Ялти через 2 кілометри по покажчику “До Срібної альтанки” ви попадаєте до видової площадки на вершині скелі Пендикюль (865 м), відкіля любуєтеся Ялтинським амфітеатром гір.
Уже ближче до Ялти (на дев’ятому кілометрі Ай-Петринського шосе) дорога іде вправо до гірського озера Караголь, у водах якого ефектно відбивається дерев’яний будинок ресторану. У 7 кілометрах вище Ялти, уліво від дороги іде тропа до підстави водоспаду Учан-су (Летюча вода), найвищого в Криму. З висоти близько 100 метрів зриваються струмені води, досить могутні після танення снігів у чи горах рясних злив.
Особливою привабливістю володіє “Галявина казок”, музей скульптури і флористики в підніжжя мальовничої гори Хрестової (Ставрикова), тут же розташований зоокуток, що останнім часом залучає великий інтерес. Аматорів активного відпочинку приємно вразить Ялтинський кінно-спортивний клуб “Кар’єр”, що запропонує не тільки кінні прогулянки, але занурення з аквалангом, активний відпочинок у горах для дітей
і дорослих, катання на гірських велосипедах і навіть джипах. У Верхній Массандре знаходиться палац імператора Олександра ІІІ, що нагадує по красі і миловидності щось мультяшне. У радянські часи тут була державна дача, про існування якої мало хто знав. Зараз це одне з популярних місць екскурсій. Дегустаційні зали в
ПАО “Массандра” і інституті виноградарства і виноробства представленні не бідують. Просто йдіть, дивитеся, насолоджуйтеся. Никитський ботанічний сад (заснований у 1812 році) – по праву найвідоміший і популярний з південних парків, що з’єднують природу, історію, мистецтво і науку. У його колекції більш 28 тисяч рослин
із усіх кінців світу. Є і куточок недоторканої природи – заповідник Мис Мартьян. У Никитіно, крім Саду варто оглянути і Никитську ущелину вище шосе. Романтична ущелина серед рудуватих обривів вапняку і невгамовної зелені – природна декорація, що послужила в багатьох приключен-ческих і казкових фільмах. У шосе знаходиться і Геодинамическая модель
Криму з цікавим музеєм мінералів. Судакский район – це це Генуезська фортеця- дуже велика, незвичайно романтичная й у гарному стані. У Консульському замку у верхній частині міцності можна бачити невелику експозицію, але взагалі краще послухати екскурсовода, тому що сучасний Судак зовсім нічим не нагадує один з головних середньовічних центрів світової торгівлі. Але ж він дійсно був золотою серединою
Великого Шовкового шляху, найбільшою північною колонією італійської купецької республіки Генуї. Вихідці з Італії володіли Судаком біля двохсот років, з XІІІ століття, до цього тут пройшли десятки народів. Генуезці прославили кримську марку на увесь світ: яблука синап, груші армуд, чорнослив Ізюм-Ерик, виноград Асма, а саме головне – вино, що дотепер роблять у благодатних долинах навколо
Судак – Эким Кара (“Чорний Доктор”) і Сары Пандас (зараз це вино “Сонячна долина”). У 1475 р. міцність узяв штурмом десант, що висадився з турецької ескадри. Пробоїни від могутніх гармат дотепер зяють у стінах міцності. На самому її верху знаходиться знаменита Дівоча вежа, відкіля деяка принцеса кинулася в безодню, не
чи бажаючи те полону, чи те нареченого неправильного. У районі с.Приветное праворуч від дороги на стрімчастому мисі видніється напівзруйнована вежа Чобан-Куле, що означає Вівчарська вежа. Її оточують залишки древніх будівель і оборонних стін. Припускають, що тут був замок генуэзских феодалів (чи мафіозі?) братів ДИ Гуаско, відомих своєю лютістю, неприборканою жорстокістю
і небажанням підкорятися Судакской громаді. Вежа дозволяє охопити поглядом широкий і мальовничий простір. У 8 км вище по р. Арпат, північніше с.Зеленогорье знаходиться мальовниче урочище Панагія, від якого ведуть гірські тропи до р. Ускут і до гірських перевалів. [23] У Керчі 26 століть назад тутешнє Боспорське царство було, по античних мірках, цілком великою
і сильною державою. Його скарби виставлені зараз в Ермітажу й у Британському музеї. Але в Керчі і його окрузі для показу туристам майже нічого не обладнано. Лише невелика експозиція Царського кургану, так частина розкопок на горі Митридат, де була столиця – Пантікапей. Невеликий краєзнавчий музей дає якесь представлення про історію цього краю, але десятки унікальних археологічних об’єктів для публіки залишаються невідомими.
Зате церква в центрі міста у відмінному стані, але ж храм Іоанна Предтечи побудований у VІІІ столітті, воно один із самих древніх у Східній Європі. А взагалі християнство проникнуло в Крим практично відразу після його появи. Цілком можливо, що апостол Андрій Первозванный у своїй проповідницькій місії по
Кавказу і Скифии бував тут, і вуж напевно бували тут люди, що слухали і знали Ісуса з Назарета. [23] Міцність Ени-Кале (Нова міцність) зведена турками на березі Керченської протоки, у самім вузькому його місці. Будівництво міцності йшло досить довго і було довершено лише в 1703 році. Керували їм французькі інженери. З драматичними сторінками історії Великої вітчизняної війни знайомлять
Музей історії оборони Аджимушкайских каменоломень, картинна галерея, Музей історії Эльтигенского десанту. Євпаторія одне з найдавніших міст Східної Європи. Залишки фортечної стіни Керкенітіди – процвітаючого античного міста, відомого першому географу Гекатею Милетскому і батьку “історії Геродоту”, можна бачити на набережній ім. Горького (пляж
Військового санаторію). Греко-скіфське городище “Чайку” (назва умовне) знайдено біля піонерського табору “Променистий”, алея Дружби, 23 – це північна окраїна міста. А от у центрі збереглися свідки середньовічних сторінок в історії цих місць. XV в. турки і татари побудували місто-міцність
Гезлев (у російській вимові Козлов), що став незабаром великим центром работоргівлі. Але тільки грабежом жоден місто не проживе – минулого тут і ремісники, і мореплавці, рибалки, будівельники й інший трудовий люд. У XVІ в. по проекті видного турецького зодчого й інженера Коджи (Ходжі) Синана побудована мечеть Джума-
Джами, чи Хан-Джами. Знаходиться вона в сквері “Вогник” по вул. Революції. Піклувалися обивателі Гезлева не тільки про щиросердечну чистоту, але і про тілесну. На Красноармеской вулиці, 20 знаходиться пам’ятник архітектури XVІ в Турецькі лазні. [24] У Гезлеве, пізніше Євпаторії,
існувала одна з великих громад караїмів, малої народності з цікавою самобутньою культурою. На вулиці Матвєєва, 68 зберігся комплекс культових споруджень XVІІІ в караїмські кенасы. Про бої Кримської війни (1854-55), і Великої Вітчизняний свідчать пам’ятники воїнам. В Алушті можна відвідати Краєзнавчий музей, Будинок-музей письменника
Сергієв-Ценський і Будинок-музей письменника И.С. Шмельова. Поруч з містом – Музей природи Кримського заповідника про всі компоненти природи Гірського Криму, від мінералів до тварин. Але головне – дендрозоопарк музею з живими рослинами і тваринами заповідника, створений у ландшафтному стилі, у природних умовах. Алуштинський гірський амфітеатр – найкрасивіший і великий у
Криму. Гірські прогулянки і походи з Алушти дуже романтичні, але не стомлюючі. Це сходження на західну вершину Чатирдага (Додаток 2), Намету-гори пік Еклізі-бурун, Церковний мис (1525 м). Звідси відкривається майже весь Кримський півострів. На захід від долини простираються букові і соснові ліси
Кримського заповідника, місць полювання царів і генсеків. Форель з найчистіших гірських озер доступна зараз простим туристам. Керування заповідника організує самі різні програми. Православних залучає монастир Патли і Даміана з цілющим джерелом. На захід від Алушти примітна гора Кастель із залишками древнього зміцнення, парк турбази ”
Карабах”, Стрімчак-Карасанский парк, мис Плака з чудовим видом і Пташині острови, які можна пізнати в багатьох пригодницьких фільмах. Древнє селище Партенит захищене могутніми боками Ведмедя-гори. Одна з місцевих в’ючних стежок, тропа Раєвського, починається в околицях військового санаторію “Крим” і піднімається на вершину Аю-Дага. [24]
Якщо піднятися від с.Солнечногорська по долині ріки Улу-Узень до с.Генеральскому (це в 8 км), а потім ще на 2 км, те потрапиш в ущелину Хапхал зі знаменитим могутнім потоком (якщо тільки не кінець літа) – це водоспад Джур-Джур. Але набагато цікавіше маршрут до того ж водоспаду від с. Променисте до Доліну Приведень на горі Півд. .Демерджі (Коваль).
Конгломерати з гальки і піску, повільно руйнуючи, перетворюються у вигадливі скульптури, саму могутню з який називають Головою Катерини ІІ. У районі с.Семидвір’я знаходиться заповідний гай деревоподібного ялівця. У 1893 р. у байраці неподалік виявлені останки мамонта. Вище шосе в 1,5 км нагору по річці Алака височіють кам’яні гриби. Через різну щільність породи, багатотонні “капелюшки” утримуються над землею на відносно
тонких “ніжках”. У с. Малоренченському на мисі природа виліпила з піщанику ячеистые фігури. У с. Рибальчому в береговому обриві оголюються вулканічні породи. Від моря тропа піднімається вище до Канакської балки. На західному її схилі – заповідний гай з деревоподібного ялівця і скипидарного дерева, а в устя балки – залишки середньовічного гончарного центра.
Крим займає особливе місце на туристичній карті України. Це найцікавіший туристичний регіон Східної Європи. Привабливість цьому краю створює сполучення на невеликій площі характерних рис багатьох регіонів нашої планети. Тут можна за короткий час побачити гори і рівнини, ліси і степи, моря й озера, ландшафти передгір’їв, нагорних карстових плато
і субсредиземноморського узбережжя. [23] Омиваний теплими Чорним і Азовським морями, Крим завжди залучав туристів з різних кінців планети. Він має багаті традиції курортно-рекреаційної і туристичної діяльності. Чудесні піщані пляжі Євпаторії збирають тут сотні тисяч дітей. Субтропічна природа Південного Берега Криму залучає поетів
і художників, артистів і інших людей творчої професії і романтичної спрямованості. Курорт Феодосія славиться не тільки “золотими” пісками, але і місцями, зв’язаними з письменником А.Гріном, художником-мариністом И.Айвазовським. Історія залишила в Криму багато пам’ятників культури і мистецтва, архітектури. Всесвітню популярність мають
Алупкинський палац, Лівадійський, де в лютому 1945 р. відбулася Кримська (Ялтинська) конференція глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції і де були закладені основи створення Організації Об’єднаних Націй, численні дачі, побудовані в 18 – 19 вв. для відпочинку членів царської родини, знаті і сановників. Тут збереглися залишки центрів древніх цивілізацій, середньовічні фортеці
і міста. Основним лікувально-оздоровчим ресурсом у Криму, поряд зі сприятливим кліматом, є морське узбережжя, що складає по довжині 974 км, з яких на пляжі приходиться 472 км, у тому числі на Азовському узбережжі – 122 км, Чорноморському – 350 км. 2.3. Ренесансна архітектура Львова (ХVI – пер. пол. XVII ст.) Львів – місто пам’ятник, місто – музей під відкритим небом,місто в
якому переплелися минуле і сучасне. Львів практично зберіг забудови усіх історичних періодів.Ніде більше в Україні не було ні таких величних готичних і ренесансних кам’яниць,ні таких ренесансних і барокових храмів. Коли після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського кня¬зівства, Україна була поділена між Великим князівством Литовським та
Польщею, в архітектурі та образотворчому мистецтві продовжували зберігатись традиції, мистецькі форми, прийоми попередньої епохи. Вірність давньоукраїнським мистецьким традиціям була одним з способів збереження національної самототужності, самобутності. Тим більше, що численні набіги татар, складна політична обстановка, відносно слабий економічний розвиток сприяли певному традиціона¬лізмові, скоріше збереженню набутого, аніж новаціям. І в той час, коли в Європі розвивається гуманістичне мистецтво
Відродження, в архітектурі, образотворчому мистецтві України панують давньоруські, візантійські, готичні традиції, канони. Але поступово в Україну проникають і поширюються впливи європейського ренесансу як в галузі архітектури, так і образотворчого мистецтва. Не обійшли ці впливи і місто
Львів. Починаючи з військових фортифікацій, поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Цьому сприяли як і жваві торгівельні стосун¬ки Львова, з містами Італії, Німеччини, Польщі, так і навчання молоді у італійських університетах, де вони сприймали не лише ренесансні
ідеї, але й мистецькі уподобання; запрошення іноземних майстрів до українських міст. У 1527 році велика пожежа знищила майже весь Львів і відбудовувався вже він в новому, ренесансному стилі. Замість стрімких, загострених, спрямова¬них до неба готичних форм утверджуються зрівноважені, впорядковані композиції з спокійними, логічно продуманими і чистими формами, сприйнятими від античної архітектури.
Провідну роль в архітектурі 2-¬ої пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві майстри. В цілому в архітектурі Львова 2-ої пол.
XVI – поч. XVII ст. виразно простежуються дві тенденції. Одна, представлена в будинках патріциату, католицьких храмах, каплицях – слідування формам, традиціям італійського та Північного Ренесансу, поширення архітектури європейського Ренесансу на Україну Друга, представлена в православних храмах – синтез давньоруських га ренесансних архітектурних форм. Саме ця друга тенденція започаткувала виникнення нового суто українського
стилю, який гармонійно поєднає традиції української архітектури з досягненнями європейської і досягне величного розквіту в стилі українського бароко. [7, с.28] Але не можна сказати, що суто ренесансний напрямок в архітектурі Львова був відгороджений від місцевих впливів і традицій. В скульптурному декорі, архітектурних формах палаців патриціїв,
і католицьких храмів відчувається вплив як традицій української орнаментики, так і архітектурних форм. Саме за проектами Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного Львова, як монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів. Костел бенедиктинок невеликий, з вузькими стінами-бойницями, могутніми контрфорсами нагадує костели-фортеці XV ст.
До нього примикає квадратна вежа, лаконічна і монументальна, типово ренесансних форм. “Внизу – портал з напівциркульною аркою, вище – така ж ніша з скульптурою, ще вище – вікно тієї ж форми. Ясна ритміка членувань, однотипна обробка ніш і віконних отворів підкреслюють цільність архітектурного образу Завершує споруду фриз типово ренесансних форм і чудовий аттік, що нагадує кам’яну різьблену корону.
На кожній його стороні, пише Г. Островський скульптура, обрамлена волютами, кути відмічені енергійними акцентами ліпних прикрас” Монастирський будинок мав по фасаду відкриту лоджію; кути утворювали три арки, між якими стояли статуї. Споруди монастиря бенедиктинок утворюють куточок ренесансного Львова, ніби перенесений з Північної Італії. Костел бернардинів ближче за стилем до споруд Північного Ренесансу – плавні, хвилясті лінії головного фасаду, динамічні статуї святих.
Це можна пояснити як і участю у будівництві костелу вроцлавського архітектора Андреаса Бемера, так і особливою увагою Павла Римлянина до місцевих архітектурних традицій, до смаків і вимог замовників. В одній з найсвоєрідніших споруд лівівського ренесансу, Успенській церкві, яку будував той же Павло Римлянин, виразно простежується синтез ренесансних і давньоруських архітектурних стилів, які створюють цілісну
і естетично досконалу єдність. Але ансамбль Успенської церкви заслуговує на особливу увагу. В ансамбль входять сама церква, вежа Корнякта і каплиця Трьох святителів. Церквою опікувалось славетне Львівське Ставропігійське братство. Після пожежі братство в 1591 р. стало будувати нову церкву. Автором проекту був Павло Римлянин, який також керував будівельними роботами, пізніше до ньою приєднався
також відомий львівський архітектор Войцех Капінос, а завершив будівництво Амвросій Прихільний. Але авторство повністю належить Павлу Римлянину. Церква є зразком вдалого синтезу ренесансних і українських архітектурних форм. В основі Успенської церкви лежить характерна для української культової архітектури композиція трьохбанної церкви, видовженої, з розташуванням бань по одній осі.
В той же час тосканські пілястри, фриз з скульптурними барельєфними зображеннями під банями характерні для італійського ренесансу. Певна суворість, монументальність і водночас чистота і ясність архітектурних форм і ліній надають Успенській церкві особливої гідності і краси. Поруч церкви стоїть вежа, побудована на кошти багатого грецького купця Костянтина Корнякта, члена Ста ропігійського братства, в 1572-1578 рр. архітектором
Петром Барбоном і ще молодим тоді Павлом Римлянином. “Вежа стоїть окремо побіч церкви, на квадратній основі. Її висота з шоломом 60,15 м з хрестом – 65,85 м. Побудована цілком з тесаного каменю, поділена на поверхи, відділені гзимсами, кожний поверх розділений на дві аркади. На горішнім поверсі – галереї, шолом закінчується вежечкою, при нім чотири кручені пірамідки.
Знавці вважають цю вежу підкреслює І. Крип’якевич найгарнішою церковною вежею у Львові і далеко поза Львовом.” Каплиця Трьох святителів побудована в 1584-1591 р архітектором Андрієм Підлісним як усипальниця роду Корняктів. До побудови Успенської церкви в 1591-1629 рр виконувала роль церкви. По формі ця мурована каплиця нагадує трьохзрубні дерев’яні українські храми
Карпат, як і по формі бань, так і по багатому різьбленню порталу. В цілому ансамбль Успенської церкви вважається по праву шедевром не тільки українського, але й в цілому ренесансного європейського будівництва XVI – поч. XVII ст. [7,с.33] Для ренесансної архітектури України в цілому та Львова зокрема є характерним багатий скульптурний декор будівель.
Цьому сприяли і така риса української народної архітектури, як різьблений, орнамен¬тальний декор споруд, так і впливи готики і Північного Ренесансу. Достатньо подивитись на будинки площі Ринок, яка являє собою справжній музей ренесансної цивільної архітектури. Майже кожен з них прикрашений або гірляндами і масками по порталу, скульптурами на аттику, як славетний палац Корнякта (арх. Петро Барбон), або атлан¬тами, які підтримують балкон будинку №3, або, як ”
Чорна кам’яниця” скульптурами по фасаду. Особливою пишністю скульптурного декору вражає каплиця Боїмів біля кафедрального собору, (арх. А.Бемер, скульптори Я.Пфістер, Г.Шольц, А.Бемер; 1609-1611). “Якщо розбирати всі скульптури, картуші, декоративні мотиви, у них можна знайти вплив готики, італійського і Північного Відродження, традицій місцевої скульптурної школи і народного українського різьбярства.
Але, як здається, каплиця Боїмів є зразком органічного поєднання античних, ренесансних і народних, генетичне пов’язаних з язичеством, мистецьких традицій. Реалістичний, навіть портретний характер облич персонажів Священної Історії поєднується з класичною гармонійністю архітектурних форм, складок одягу. Скульптурний декор фасаду створює суцільний, динамічний килим постатей, голів, орнаментів, фігурних
рельєфів. Перед очима завороженого глядача з’являються зображення пророків, вітхозавітних царів, трагічні “Страсті Христа”, пустотливі херувими – неповторне буяння життя в його єдності трагізму і радощів, мудрості і пустотливості, сміху і серйозності – але зважене і організоване у певну єдність – Космос.” Чисто ренесансною ясністю та стриманістю відрізняються барель¬єфи на зовнішній
стіні каплиці Кампіанів (арх. П. Римлянин) вбудо¬ваної в стіну Кафедрального собору. Всередині вівтар каплиці прикрашають постаті апостолів Петра і Павла – цікаві зразки львівської ренесансної культової скульптури, що належать різцю уродженця Нідерландів Генріха Горста та вихідця з Кракова Себастьяна Чешека. Спокійні постаті апостолів, гармонійні складки одягу, мудрі, шляхетні; виразні обличчя – все
спрямовано на створення образів, які поєднують мудрість, духовну велич і фізичну досконалість. Львівська ренесансна культова скульптура, продовжує традиції скульптури Італійського та Північного Ренесансу, яка прославляє людину, що завдяки духовній сили і витривалості піднялась до рівня святого. В барельєфах каплиці Кампіанів, які зображують євангелістів; вівтаря Щольц-
Вольфовічів зустрічаємо підкреслену портретність облич, побутовість деталей – Євангеліст Лука зображений з лікарськими інструментами (за переказами, він був лікарем), персонажі “Страстей Христа” на вівтарі вбрані в одяг львівських міщан XVI ст. Митці немов сприймають релігійні сюжети та образи через призму сьогодення, утверджуючи цінність реального буття. Ще більш виразно гуманістичні ідеї
Ренесансу проявляються в багаточисельній надгробній скульптурі. Магнатські, шляхетські, патриціанські роди вшановували пам’ять померлих багатими надгробками в храмах. На відміну від готичних, ренесансні надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули донести до потомків не лише зовнішні риси, але й характер, особистість людини. Пам’ятники мали прославляти, увічнювати чесноти померлих, показувати не ницість, а гідність, неповторність
людини. В костелі домініканців у Львові зберігся надгробок Яна Свошовського роботи Яна Пфісіера. Померлий зображений в рицарському обладунку, з сувоєм в руці, який нагадує про його посаду міського підкоморія. Відкинувшись на подушки, Свошовський ніби відпочиває, занурившись в сон. “Високе чоло над великими, прикритими важкими повіками очима, прямий ніс, гарні уста вирисовують образ
розумної, поважної, сильної духом і тілом людини”. В надгробку св. Яна з Дуклі, скульптор Войтех Зичливий майстерно підкреслює величний спокій, приховану силу і енергію святого. Героїзуючі моменти домінують в надгробку Жолкевських в Жовкві роботи також Зичливого, сина архітектора Войтеха Капіноса. Станіслав та його син Ян зображені в повний зріст, в рицарських латах, з мечами в
руках, як лицарі, завжди готові до бою. В образі Станіслава Жолкевського, видатного полководця, який загинув у бою з турками під Цецорою, скульптор виділяє поважність, мудрість, внутрішню силу славетного полководця. У статуї ж сина Яна втілює ідеал молодого безстрашного воїна. Досконале знання анатомії, вміння передавати рух, висока майстерність в обробці каменю дозволяла львівським
скульпторам віль.ю втілювати в творах свої задуми. [19, с.83-85] Треба відмітити, що більшість львівських скульпторів доби ренесансу походила з Італії, Нідерландів, Німеччини, Польщі. Вони принесли в Україну не тільки мистецтво скульптури, яке набуло в цей час особливої досконалості, але й гуманістичні ідеї, світські сюжети скульптури. Поряд з надгробною поступово розвивалась
і світська скульптура: магнатські парки прикрашали статуями, що зображували античних богів, богинь, героїв, з’явився також скульптурний портрет. Західні впливи відіграли роль каталізатора, який прискорював розвиток місцевої художньої культури, збагачував її зміст, вносив нові засоби і репертуар своїх форм. В той же час характер львівської скульптури формували місцеві традиції, які ставили перед митцем конкретні завдання і вимоги. Саме вони визначали відбір
імпортованих і власних народних елементів для кращого вираження ідеалів І інтересів суспільства, що їх породило, вносили актуальне звучання, навіть у твори на релігійну тематику. Більшість пам’яток архітектури середньовічного Львова до наших років не дійшли,їх поглинуло полум’я пожеж 1381 і 1527 рр.Так,від пожежі 1527 року повністю згоріло готичне місто.
2.4. Проблеми та перспективи розвитку ахітектурного комплексу України На міжнародному ринку Україна фактично невідома як країна з розвинутою туристичною індустрією (окрім серед представників старшого покоління української діаспори, але і цей імідж фактично згасає). На даний час маркетинг туристичного потенціалу України на міжнародному ринку не проводиться. Будучи однією з найбільших країн
Європи, вона не має жодного туристичного представництва за кордоном, не здійснює рекламних заходів і не має запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку. Найсуттєвішими перешкодами є наступні : 1. Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами. 2. Транспортні труднощі, пов’язані з приїздом в
Україну та пересуванням по її території. Візовий режим. 3. Низький рівень розвитку інфраструктури , якості продукції і послуг. 4. Недосконалість нормативно – правової бази забезпечення рекреаційної діяльності , несприятливий клімат інвестування. 1. Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами. Досить важко переконати рекреантів приїхати в
Україну в той час, як імідж країни практично відсутній в такому розумінні, або ж асоціюється з Чорнобильською катастрофою та радіаційною зоною. Імідж України як країни, куди можна приїхати відпочити, ще зберіг досить сильні позиції на території Росії, що ж до найближчих західних сусідів, то за останні роки набутий тут позитивний імідж було втрачено. Зараз Україна бачиться позаду таких держав як
Польща, Угорщина, Чехія та інші. Щоб змінити цей імідж, необхідно розробити і впровадити ряд рекламних та стимулюючих заходів з метою створення нового іміджу, відкриваючи для масового рекреанта Українські природні рекреаційні ресурси, культуру та етнос народу, що проживає на його схилах. Важливим позитивним фактором при цьому може стати випуск найрізноманітніших рекламних матеріалів, починаючи з випуску туристичних друкованих видань та буклетів
і закінчуючи рекламними відеофільмами та компакт – дисками. 2. Транспортні труднощі, пов’язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території. Значною перешкодою для нормального розвитку рекреаційного комплексу є проблеми, пов’язані з в’їздом на територію України. Повільні поїзди, дорогі авіаквитки, обмежена кількість авіарейсів, черги на митницях, поганий стан
доріг при подорожуванні автомобілем – ось тільки деякі з тих складностей, які чекають іноземного відпочиваючого, що бажає приїхати в Україну. Крім того, відсутність належної дорожньої інфраструктури на основних автомагістралях приводять до того, що туристи не завжди мають змогу зупинитись для відпочинку і харчування в належно облаштованих місцях. Змінити ситуацію на краще можна лише запровадженням радикальних
змін щодо державного господарювання будівництвом належної дорожньої інфраструктури. Безпосередньо з цим пов’язані і проблеми візового характеру. Існуючі вимоги до іноземних туристів щодо оформлення візи з метою приїзду до України надають нашим конкурентам велику перевагу. Коли перед туристом існує вибір, він вибере ту країну, яка не вимагає віз.
І це пов’язано не тільки з вартістю візи. Це проблема із запрошенням, поїздкою до Посольства, яке можливо знаходиться у іншому місті і ряд інших супутніх проблем. Тому дуже важливою передумовою створення високоефективної конкурентноздатної рекреаційної галузі є зменшення на державному рівні вимог по оформленню візових документів. 3. Низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції
і послуг. В умовах складної економічної ситуації, збанкротування ряду підприємств, зростання вимог громадян до якості послуг привело до фактичного припинення діяльності ряду закладів. Як приклад, рекреаційні заклади Закарпаття за функціями, об’ємом і рівнем обслуговування в своїй більшості не відповідають міжнародним стандартам. Коли перед туристом стає проблема, куди поїхати відпочити, на його вибір впливатимуть ряд факторів.
У першу чергу його цікавитиме вартість та якість послуг, наявність зручностей. Однак переважна більшість наших об’єктів будувались для рекреантів, які не ставили великих претензій до умов відпочинку і лікування. Тому саме цей стан інфраструктури в туристично-санаторній галузі , в більшості випадків, не відповідає нагальним проблемам відпочиваючих. Також слід врахувати, що через відсутність великих грошових коштів у основної маси населення
України, рекреація в області має перспективу і зможе нормально розвиватись при умовах, якщо на наших турбазах і у санаторіях зможуть повноцінно відпочивати іноземні громадяни, що можуть повністю оплачувати отримані тут послуги. На жаль, на даний час, потрапляючи в умови нашого рекреаційного і туристичного сервісу, іноземний турист часто адекватно формує негативну громадську думку.
Враховуючи це, одне з чільних місць повинно зайняти створення системи належного сервісу, в основу якого покладено бажання та інтереси самого відпочиваючого, а цього, в свою чергу, можна досягнути залученням великих інвестиційних коштів в галузь та проведенням якісної сертифікації всіх наявних готельних установ та інших баз прийому. Додатковим фактором, що привабить туристів, може стати розширення комплексу послуг, що надаються одним рекреаційним закладом. 4. Недосконалість нормативно–правової бази забезпечення рекреаційної
діяльності, несприятливий клімат інвестування. Нормальний розвиток рекреаційної галузі може відбуватись за умови створення якісно нової системи господарювання. Базою для цього є економічна зацікавленість як безпосередніх власників закладів, так і їх трудових колективів, тобто отримання ними реальних прибутків, що можуть використовуватись на власний розсуд. Однак слід відмітити, що діючі норми державно – правового регулювання
і особливо податкова система , не стимулює рекреаційної діяльності. Зокрема, гостро стоять питання щодо зменшення податкового тиску, а саме : – звільнення від сплати ПДВ на продаж путівок ; – звільнення від оподаткування земельних ділянок, на яких діє рекреаційна інфраструктура; – зменшення ставок податку на прибуток для туристичних підприємств, що надають пріоритет в’їзду туристів; – встановлення протекційної податкової політики на здійснення туристичних подорожей
дітей та молоді в межах України ; – звільнення від податку на прибуток частини прибутку тур. організацій, що використовується для розвитку їх матеріальної бази та реклами; – зменшення ставок готельного збору. Крім того, суперечливість українських законів служить відштовхуючим фактором для іноземних інвесторів, участь яких у рекреаційних процесах є обов’язковою складовою відродження галузі. Реалізацію туристичних послуг в цей час необхідно виводити
на рівень розвинутих європейських держав (Німеччина, Великобританія, Франція) та США, а основний принцип індустрії відпочинку і оздоровлення повинен передбачати максимально можливе збільшення грошових надходжень від реалізації конкурентоспроможних якісних послуг, а не надання дешевих туристичних послуг. Висновки до розділу П. Держава в цей час бере на себе роль стратегічного лідера туристично-рекреаційної
індустрії як галузі економіки, регулює цю діяльність за допомогою законів та інших регуляторних актів, контролює дотримання якості і безпеки пропонованих послуг, виконання установлених вимог та стандартів. Виконання вищезазначених завдань зумовить прискорений розвиток архиектурно-туристичного комплексу України, зробить його конкурентноспроможним, життєздатним та самоокупним, створить сприятливий клімат
для споживача та зацікавленість для інвесторів. Висновки У світлі національного і культурного відродження України розвиток рекреації і туризму набуває сьогодні особливого значення. Адже рекреація – це одна з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, задоволення пізнавальних інтересів. В силу зростання ролі інтелектуального капіталу
і необхідності підвищення життєдіяльності населення актуальною стає проблема соціального прогресу суспільства і розвитку самої людини. Власне цим визнається головна мета розширеного відтворення, творчого, найбільш ефективного і постійно зростаючого ресурсу економіки. У цьому контексті рекреація і туризм сьогодні розглядаються як національне явище сфери реалізації прав і потреб людини в системі життєзабезпечення як сфера технології реалізації потреб
і попиту в ринкових умовах, як специфічний сектор національної економіки і як невід’ємна складова соціально-економічної політики держави та регіонів. Необхідність пошуку раціональних шляхів активізації використання рекреаційно-туристичного потенціалу диктується також перспективами економічних результатів та соціальних наслідків розвитку цього сектору національної економіки, який може і має стати реальним засобом
її оздоровлення, відновлення культурного та духовного потенціалу народу України, його трудового потенціалу. Довгострокові дослідження показали, що в перший місяць після активного відпочинку продуктивність праці зростає на 15-25%, далі вона знижується і за 4-8 місяців досягає попереднього рівня, це означає, що середнє зростання унаслідок активного відпочинку, який заснований на широкому використанні рекреаційних ресурсів, знаходиться на рівні 3%, а зниження
втрат від тимчасової непрацездатності у середньому на одного відпочиваючого складає 6,1 дня на рік. Економічний ефект від надання туристично-рекреаційних послуг населенню тільки в сусідній Болгарії складає $700-800 млн або 4-5% ВНП, для порівняння в Україні ті ж цифри складають $300 млн. і 0,4% при ресурсному потенціалі, який у шість разів більший, ніж у Болгарії. Частка України в міжнародному обміні туристами, за даними
Державного комітету з туризму залишається досить малою і становить лише 0,05-0,06%, а сума прибутку – 0,01-0,02% у ВНП, надходження валюти не перевищує 1% від суми річного експорту товарів і послуг. Вважається, що рекреаційно-туристичну сферу послуг можна нормально розвивати тільки за умов сильної економіки, проте світовий досвід переконує, що
індустрію туризму можна створити у будь-якій привабливій з погляду споживача країні. Взагалі, необхідність пріоритетного розвитку в сучасних умовах сфери послуг пов’язана з підвищенням її значення як стабілізуючого фактору вирівнювання платіжного балансу держави та важливою умовою її економічної безпеки. Перспективи розвитку туризму в Україні зумовлюються дією широкого спектра природних,
історико-культурних, соціальних, економічних та політичних факторів, які мають чітко виражену регіональну специфіку. Крім цього, особливості сучасної ситуації полягають у тому, що формування високорозвиненої національної індустрії рекреації та туризму та її інтеграція в світовий ринок туристично-рекреаційних послуг пов’язані з необхідність розв’язання гострих соціально-економічних проблем в період трансформації суспільно-економічних відносин. Перелік використаної літератури 1.
Аметов Р.: «Социально-экономический механизм развития рекреационной отрасли в регионе» // Підприємництво, господарство і право – №9, 2003 2. Бережна О.О.: «Стан і проблеми розвитку рекреаційно-оздоровчого комплексу України в період переходу до ринкових відносин» // Економіка України – №4, 2003 3. Бокань В Польовий Л.
Історія культури України К 2001. Бобираєва О.В.: «Рекреація в системі розширеного суспільного відтворення» // Вісник Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка – Випуск 55, 2002 4. Бобираєва О.В.: «Становлення і розвиток сфери рекреаційних послуг як напрям інтеграції до світового господарства» // Вісник Київського Національного університету ім. Т.
Г.Шевченка – Випуск 57, 2002 5. Бобкова А.: «О государственно-правовом регулировании рекреационной деятельности» // Предпринимательство, хозяйство и право – №1, 2000 6. Виноградская А.: «Индустрия гостеприимства» // Бізнес-информ – №7-8, 1999 7. Вуйцик В.С. Львовський історико-архітектурний заповідник: Екскурсія по місту Л.:Каменяр,1976 8.Ґудзь П.: «Економічна ефективність використання природних рекреаційних
ресурсів» // Регіональна економіка – №4, 2000 9. Живицький О Тараканов М.: «Проблеми і перспективи створення курортно-рекреаційних ВЕЗ в українському Причорномор’ї» // Економіка України – №1, 1997 10. Жученко В.: «Охрана лесов и рекреационное лесоиспользование» // Бизнес-информ – №21-22, 1998 11. Жученко В.: «Перспективи формування в
Україні вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу» // Регіональна економіка – №4, 2001 12. Жученко В.: «Розвиток туристсько-рекреаційної діяльності на Україні: передумови та перспективи» // Регіональні перспективи – №1 (14), 2001 13. Іванух Р Жученко В.: «Стратегічні проблеми розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України» // Економіка України – №1, 1997 13. Історія світової та української культури. –
К 2000. Історія української та зарубіжної культури. – К 1999. 14. Краснова М Позняк Е.: «Про поняття природних рекреаційних ресурсів» // Право України – №5, 2000 15. Культура українського народу. – К 1994. 16. Крип’якевич І. Історія української культури. – К 1999. 17. Маланюк С. Нариси з історії нашої культури. –
К 1992. 18. Мацола В.І.: «Рекреаційно-туристичний комплекс України» – Львів, 1999 19.Овсійчук В. Архітектурні пам’ятки Львова. –Л.:Каменяр,1963 20. Хомік Ю.О.: «Конкурентоспроможність українських туристичних послуг на світовому ринку» // Вісник Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка – Випуск 56, 2002 21. Цопа Н.В.: «Способи вдосконалення менеджменту міжнародного туризму»
// Вісник Київського Національного університету ім. Т.Г.Шевченка – Випуск 57, 2002 22. Шаптала О.: «Курортно-рекреаційна система України: шляхи формування, проблеми й перспективи розвитку» // Вісник Української Академії державного управління – №6, 2002 23. www.crimea.edu – сайт Крымской академии наук. 24. www.tour.crimea.com – всё о туризме на
Украине. Додаток 1 Софія Київська Брама Заборовського Додаток 2 Три епохи в архітектурі Києва Додаток 3 Панорама Чатирдагу Додаток 4 Херсонес Панорама Чатир-Дагу