Авної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25

Про затвердження Методики проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб’єктів господарювання Наказ Головного контрольно-ревізійного управління Українивід 4 серпня 2008 року N 300 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2008 р. за N 1037/15728 Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 30 січня 2009 року N 17 Відповідно до пункту 12 Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб’єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2006 N 361, НАКАЗУЮ: 1. Затвердити Методику проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб’єктів господарювання (додається). 2. Управлінню централізованого внутрішнього аудиту ГоловКРУ (Щепотьєва Н. П.) спільно з Департаментом правової роботи ГоловКРУ (Манешкін О. А.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України. 3. Начальнику Загального відділу Управління адміністративно-господарського забезпечення (М’якшило Н. Г.) довести цей наказ до відома заступників Голови, керівників структурних підрозділів ГоловКРУ, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. 4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови ГоловКРУ Дмитренка Г. В.   Голова  М. І. Сивульський  ПОГОДЖЕНО:    ^ Заступник Міністра фінансівУкраїни   В. М. Матвійчук  Голова Державного комітетуУкраїни з питань регуляторноїполітики та підприємництва    К. Ващенко    ЗАТВЕРДЖЕНОнаказом Головного контрольно-ревізійного управління Українивід 4 серпня 2008 р. N 300 Зареєстрованов Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2008 р. за N 1037/15728  ^ Методикапроведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту суб’єктів господарювання I. Загальні положення 1. Ця Методика розроблена відповідно до статей 2, 8 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” та пункту 12 Порядку проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб’єктів господарювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2006 N 361. Дія цієї Методики не поширюється на бюджетні установи. 2. Для цілей цієї Методики терміни вживаються у такому значенні: аудиторський звіт – документ, який складається керівником групи державних аудиторів (державним аудитором) у встановленому порядку за результатами проведення державного фінансового аудиту; аудиторські процедури – порядок і послідовність дій аудитора для одержання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту; державний аудитор – посадова особа органу державної контрольно-ревізійної служби (далі – ДКРС), яка наділена повноваженнями на здійснення аудиту; ефективність – досягнення найкращого результату (ефекту) при використанні визначеного обсягу матеріальних і фінансових ресурсів; метод аудиту – сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об’єктів, що підлягають аудиту. До складу таких прийомів належать: перевірка – перевірка кількісного та якісного стану об’єктів аудиту шляхом обстеження, огляду, обмірювання, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного стану активів, а також перевірка документів і записів; аналіз – комплексне вивчення фінансового стану суб’єкта господарювання та ефективності управління активами з метою оцінки досягнутих результатів, що проводиться за допомогою методів фінансового аналізу за даними бухгалтерського обліку, фінансової, податкової і статистичної звітності, звітності про виконання фінансового плану тощо; письмове пояснення – полягає в одержанні письмової відповіді від посадових осіб суб’єкта господарювання на поставлені державним аудитором питання; анкетування – отримання необхідної для проведення аудиту інформації від посадових осіб суб’єкта господарювання або осіб, які є користувачами товарів, робіт та послуг суб’єкта господарювання, шляхом застосування анкет; звірка – полягає у письмовому підтвердженні третіми особами точності інформації, яке може бути здійснено шляхом зустрічної звірки або шляхом письмового запиту; обстеження – дає можливість одержати загальну характеристику можливостей суб’єкта господарювання на підставі візуального огляду; тестування – полягає у формулюванні переліку питань для оцінки об’єкта дослідження за відповідями, на які встановлюються фактори ризику та надається оцінка відповідності; експертиза – здійснюється із залученням фахівців вузької спеціалізації; об’єкт аудиту – суб’єкт господарювання, на якому органом ДКРС проводиться державний фінансовий аудит; рівень суттєвості – ступінь впливу виявленого порушення (недоліку) чи групи порушень (недоліків) на результати діяльності об’єкта аудиту, а також на достовірність фінансової звітності; фактори ризику (ризикові операції) – можливі порушення, недоліки та проблеми, ризикові операції, які негативно вплинули або можуть вплинути на рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб’єкта господарювання, досягнення ним поставлених цілей і завдань, ефективне використання ресурсів, результати фінансово-господарської діяльності, а також можливі резерви для підвищення ефективності та покращення фінансових і виробничих результатів діяльності об’єкта аудиту. ^ II. Мета, основні завдання та складові державного фінансового аудиту суб’єктів господарювання 1. Державний фінансовий аудит суб’єктів господарювання (далі – аудит) здійснюється з метою оцінки ефективності і законності використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю об’єкта аудиту. 2. Завданнями аудиту є: 2.1. Проведення оцінки рівня управління фінансово-господарською діяльністю об’єкта аудиту, яка полягає у забезпеченні: дотримання вимог законодавства, актів і рішень органів управління та об’єкта аудиту; досягнення визначених цілей та завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб’єктів господарювання з виконання показників економічності, продуктивності і результативності; достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності; збереження активів. 2.2. Виявлення факторів ризику, а також джерел і резервів для підвищення ефективності управління фінансово-господарською діяльністю об’єкта аудиту. 2.3. Підготовка обґрунтованих пропозицій для підвищення ефективності управління фінансово-господарською діяльністю об’єкта аудиту, усунення наявних порушень, проблем і недоліків та запобігання їм у подальшому. 3. Процес аудиту складається з чотирьох етапів: перший етап – планування аудиту; другий етап – підготовка програми аудиту; третій етап – перевірка факторів ризику; четвертий етап – звітування про результати аудиту. 4. Аудит проводиться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи органу ДКРС, які складаються та затверджуються у встановленому законодавством порядку. 4.1. Аудит казенних підприємств, а також суб’єктів господарювання державного сектору економіки, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, проводиться щороку. 4.2. Тривалість аудиту не повинна перевищувати 90 календарних днів. 5. Перед початком аудиту керівнику об’єкта аудиту надсилається не пізніше ніж за десять календарних днів відповідне повідомлення із зазначенням строку аудиту та відповідальних за його проведення посадових осіб. 6. Посадові особи органу ДКРС зобов’язані пред’явити керівнику об’єкта аудиту направлення на проведення аудиту, скріплені печаткою відповідного органу ДКРС, та розписатися в журналі реєстрації перевірок (у разі його наявності). Направлення на проведення аудиту мають бути виписані на всю тривалість аудиту. ^ III. Планування аудиту 1. Планування аудиту – це процес, який ґрунтується на попередньому вивченні особливостей діяльності об’єкта аудиту та передбачає збір та аналіз інформації про правове забезпечення фінансово-господарської діяльності об’єкта аудиту, систему управління, зокрема організацію внутрішнього контролю, та досягнення об’єктом аудиту визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб’єктів господарювання. Інформацію можна одержувати як на письмовий запит посадової особи органу ДКРС, так і від об’єкта аудиту за місцем його знаходження, а також від органів державної влади, та за результатами попередніх контрольних заходів. 2. Процес планування включає: абзац другий пункту 2 розділу III виключено (згідно з наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 30.01.2009 р. N 17,у зв’язку з цим абзаци третій та четвертий уважати відповідно абзацами другим та третім) стадію збору інформації – отримання базової інформації про об’єкт аудиту, включаючи інформацію про специфіку його діяльності, збір нормативно-правових актів, отримання установчих, розпорядчих та інших документів об’єкта аудиту, розпорядчих документів органу управління, фінансової і статистичної звітності об’єкта аудиту та у разі потреби інших суб’єктів господарювання, однотипних за певними характеристиками їх діяльності, матеріалів попередніх контрольних заходів; стадію оцінки – аналіз отриманої інформації, формування загального уявлення про вимоги, яким повинна відповідати діяльність об’єкта аудиту, встановлення відхилень від норм та завдань, а також визначення факторів ризику. 3. За результатами опрацювання зібраної інформації керівником групи аудиторів складається план аудиту, який затверджується керівником органу ДКРС. У плані аудиту визначається обсяг аудиту, методи і терміни проведення аудиту, включаючи підготовку аудиторського звіту. План аудиту повинен включати: а) вступну частину, в якій вказується мета аудиту, підстава для його проведення, орган ДКРС, який проводить аудит, та склад фахівців, яких планується залучити в процесі проведення аудиту; б) інформацію про діяльність об’єкта аудиту, де наводиться стисла характеристика суб’єкта, фінансово-господарська діяльність якого підлягає аудиту: мету діяльності об’єкта аудиту, функції щодо виконання державних програм (за наявністю); структуру об’єкта аудиту та чисельність працівників; показники виробничої та фінансової діяльності (планові, фактичні); попередню оцінку досягнення мети та завдань діяльності об’єкта аудиту за виробничими та фінансовими показниками; зміни, що відбулися з моменту останнього аудиту, де відображаються організаційні, виробничі та інші зміни в діяльності об’єкта аудиту, що відбулися з часу попереднього аудиту, проведеного ДКРС, які могли як позитивно, так і негативно вплинути на результати діяльності, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Якщо аудит об’єкта аудиту проводиться органом ДКРС вперше, цей розділ слід не включати в структуру плану аудиту; в) фактори ризику – обґрунтовуються попередньо виявлені фактори ризику; г) обсяг аудиту – попередньо визначаються напрями діяльності об’єкта аудиту, які потребують поглибленого дослідження, а також наводяться статті балансу і показники фінансової звітності, які потребують аналізу їх складу, структури і оцінки факторів, що вплинули на їх зміну в порівнянні з попереднім звітним періодом, або із плановим рівнем, а також фактори, які можуть впливати на перебіг аудиту та його результати; ґ) графік проведення аудиту. 4. У разі проведення аудиту об’єкта аудиту, що має структурні підрозділи, залучення інших органів ДКРС до аудиту цих підрозділів має передбачатися в плані аудиту об’єкта аудиту. ^ IV. Підготовка програми аудиту 1. Підготовка програми аудиту передбачає: уточнення інформації, зібраної на першому етапі аудиту; проведення аналізу фінансово-господарської діяльності об’єкта аудиту та ефективності використання активів; надання попередньої оцінки стану внутрішнього контролю; конкретизації факторів ризику; визначення переліку аудиторських процедур, необхідних для проведення аудиту в розрізі кожного поставленого питання (фактору ризику), та обсяг вибірки для проведення перевірки кожного визначеного питання (фактору ризику); визначення рівня суттєвості факторів ризику; складання програми аудиту. 2. Уточнення інформації, зібраної на першому етапі аудиту, передбачає поглиблене дослідження визначених факторів ризику. 3. Проведення аналізу фінансово-господарської діяльності об’єкта аудиту та ефективності використання активів передбачає: порівняння планових і фактичних показників; порівняння фактичних показників за декілька років у динаміці; розрахунок коефіцієнтів з використанням Методики аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.02.2006 N 170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.03.2006 за N 332/12206, або інших методик. Аналіз повинен охоплювати структуру та динаміку активів об’єкта аудиту, дебіторської заборгованості, власного капіталу, зобов’язань, дохідності активів, доходів та витрат, в тому числі валового прибутку (збитку) та операційних витрат за економічними елементами тощо. 3.1. Процедура проведення аналізу фінансово-господарської діяльності та його обсяг (кількість таблиць, які необхідно скласти, кількість показників для розрахунку тощо) визначаються керівником групи аудиторів, виходячи із специфіки і результатів діяльності об’єкта аудиту, періоду, за який необхідно дослідити його фінансово-господарську діяльність, та чисельності аудиторів. 3.2. Результати аналізу фінансово-господарської діяльності та оцінки виконання показників фінансового плану можуть бути додатками до аудиторського звіту. 4. Попередня оцінка стану внутрішнього контролю полягає у дослідженні сукупності внутрішніх правил та процедур контролю, що запроваджені керівництвом об’єкта аудиту для досягнення поставленої мети, забезпечення (в межах можливого) стабільного і ефективного функціонування об’єкта аудиту, дотримання внутрішньої господарської політики, збереження, раціонального та економного використання активів, запобігання та викриття фальсифікацій і помилок, подання достовірної фінансової звітності. 4.1. З метою оцінки стану внутрішнього контролю досліджуються: основні принципи управління об’єктом аудиту; зміст контракту між керівником і органом управління щодо забезпечення керівником законного, цільового і економного використання усіх видів ресурсів; наказ про розподіл обов’язків між заступниками керівника; положення про відділи чи інші структурні підрозділи об’єкта аудиту, посадові інструкції відповідальних фахівців; наказ про облікову політику щодо забезпечення надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів об’єкта аудиту при складанні фінансової звітності, зокрема шляхом визначення принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності; забезпечення повноти і точності складання первинних документів та якості первинної інформації, необхідної для успішного керівництва і прийняття ефективних управлінських рішень; графік документообігу щодо наявності затверджених положень дотримання законодавства щодо зберігання та знищення бухгалтерських документів, встановлення правил прийому документів на виконання, їх реєстрації і обробки, наявність контролю за дотриманням графіка документообігу; розпорядчі та інші документи про дотримання законодавства щодо використання коштів і майна та підписання фінансових документів; дотримання термінів і правил проведення інвентаризацій, бухгалтерських звірок, передачі справ та інших процедур внутрішнього контролю; забезпечення умов для збереження коштів і матеріальних цінностей; закріплення осіб, відповідальних за здійснення внутрішнього контролю, та визначення для них кола обов’язків; склад, фаховий рівень та періодичність проходження підвищення кваліфікації працівників бухгалтерської, економічної та фінансової служб; наявність підрозділу внутрішнього контролю, його статус, підпорядкованість, результати і якість його роботи: забезпечення постійного аналізу цільового, ефективного і економного використання усіх видів ресурсів; своєчасність і повнота здійснюваних контрольних заходів з огляду на наявні ризики та правильність документування виявлених порушень і недоліків; обґрунтованість застосування методів контролю; своєчасність і обґрунтованість внесення за результатами контрольних заходів пропозицій керівництву з метою усунення виявлених порушень, забезпечення відшкодування нанесених збитків та удосконалення внутрішнього контролю; повнота заходів, які вживаються для забезпечення врахування наданих пропозицій; кадрова політика щодо кваліфікаційних вимог до осіб, які займають відповідальні посади, та частота зміни працівників на відповідальних посадах; порядок підготовки внутрішньої звітності для цілей управління (управлінської звітності) тощо. 4.2. За результатами вивчення системи внутрішнього контролю необхідно дати позитивну, умовно позитивну або негативну оцінку та визначити, чи забезпечує внутрішній контроль самостійне виявлення та виправлення суб’єктом господарювання можливих ризиків. 4.3. Позитивну оцінку аудитор дає в тому випадку, якщо система внутрішнього контролю попереджує, виявляє та своєчасно виправляє ті суттєві помилки в роботі персоналу, які можуть бути своєчасно попереджені і виправлені як в частині використання майна, так і в частині визначення окремих статей доходів і витрат та фінансового результату. 4.4. Умовно позитивну оцінку необхідно дати в тому випадку, коли система внутрішнього контролю є недостатньою для попередження всіх суттєвих порушень і недоліків у діяльності об’єкта аудиту. 4.5. На негативну оцінку заслуговує та система внутрішнього контролю, яка по причині недоліків її організації не попереджує (або не має змоги попереджувати) суттєві для об’єкта аудиту помилки, що негативно впливають на використання активів, формування статей доходів і витрат та на фінансовий результат. 4.6. Негативна оцінка системи внутрішнього контролю збільшує ризики можливого допущення об’єктом аудиту порушень і недоліків, тому вимагає планування більшого обсягу аудиторських процедур. 5. За результатами уточнення інформації, зібраної на першому етапі аудиту, а також проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності та оцінки стану внутрішнього контролю конкретизуються та визначаються зовнішні і внутрішні фактори ризику. 5.1. Зовнішні фактори ризику є незалежними від об’єкта аудиту, але можуть безпосередньо впливати на його діяльність та фінансові результати. До зовнішніх факторів ризику можна віднести: зміни, внесені до нормативно-правових актів, якими безпосередньо регулюється діяльність об’єкта аудиту або встановлюються правила здійснення ним певних видів господарських операцій; зміни, внесені до нормативно-правових актів, якими змінюється порядок відображення в обліку певних операцій чи змінюється порядок складання фінансової звітності; загострення конкурентної боротьби з боку конкурентів; зміна стратегії розвитку галузі, в якій здійснює свою діяльність об’єкт аудиту, що зумовлює зменшення обсягів державного замовлення; штучне обмеження використання виробничої потужності об’єкта аудиту та обсягу виробництва продукції у зв’язку з обмеженістю внутрішнього ринку спожити весь обсяг продукції та обмеженням експорту; форс-мажорні обставини та інше. 5.2. Внутрішні фактори ризику є прямим результатом діяльності об’єкта аудиту і можуть ним регулюватися. До найтиповіших внутрішніх факторів ризику можна віднести: а) фактори ризику, пов’язані з фінансово-господарською діяльністю об’єкта аудиту: зміни в організаційній структурі, внаслідок яких конкретні функції з фінансово-господарської діяльності виконуватимуться структурними підрозділами, працівники яких не мають відповідного досвіду та кваліфікації; створення нових структурних підрозділів; не встановлені правила здійснення внутрішнього контролю; суть правил внутрішнього контролю свідчить про їх формальність, неврахування специфіки діяльності об’єкта аудиту, внаслідок чого важко попередити, виявити та виправити помилки; зміни виду господарської діяльності об’єкта аудиту; суттєві зміни показників фінансового плану в порівнянні з попередніми роками (зокрема, суттєве збільшення видатків при неадекватному збільшенні доходів); укладення договорів з суб’єктами господарювання, які мають значну заборгованість перед об’єктом аудиту, або з суб’єктами господарювання, щодо яких аудитор має інформацію про завищення ними обсягів робіт, ціни товарів або послуг, розцінок чи тарифів; укладення договорів з суб’єктами господарювання, які не мають бездоганної ділової репутації, або з суб’єктами господарювання, які створені менше року чи предмет договору не є їх основною діяльністю; значне зростання дебіторської та/або кредиторської заборгованості; укладання договору, умови якого заздалегідь є вкрай невигідними для об’єкта аудиту чи існують сумніви щодо повноти наданих послуг (виконаних робіт), спроможності їх оплати тощо; б) фактори ризику, пов’язані з веденням бухгалтерського обліку: внесення змін до облікової політики об’єкта аудиту; відсутність положення про бухгалтерську службу, посадових інструкцій відповідальних працівників, графіка документообігу тощо; низький рівень комп’ютеризації бухгалтерського обліку; застосування неліцензійних програм з ведення бухгалтерського обліку або несвоєчасне оновлення програм відповідно до змін у методології ведення бухгалтерського обліку чи облікової політики; в) фактори ризику внаслідок не усунення недоліків, виявлених попереднім аудитом (чи ревізією): виявлені систематичні порушення законодавства у сфері державних закупівель; виявлено недостачу, однак матеріально відповідальна особа продовжує працювати на тій самій посаді, недостачу нею не відшкодовано, річна інвентаризація не проводилася; виявлено факти переплати заробітної плати внаслідок встановлення необґрунтовано завищених (у порівнянні з нормативно-правовими актами) надбавок чи доплат, однак система встановлення надбавок та доплат не змінилася тощо. 5.3. Визначені фактори ризику можуть викладатись у вигляді гіпотез причин можливого погіршення фінансового стану об’єкта аудиту, невиконання ним своїх функцій та неефективного використання майна. 6. Для дослідження кожного поставленого питання (фактору ризику) визначається обсяг і метод аудиту, який необхідно здійснити для підтвердження чи спростування ризиків, а також визначається розмір вибірки. 6.1. Визначення вибірки проводиться з метою застосування аудиторських процедур по відношенню менш ніж до 100 % об’єктів всієї сукупності, що досліджуються, для отримання аудиторських доказів, які дозволяють скласти думку про всю цю сукупність. Прикладами питань аудиту, де може бути застосована вибірка, є: основні засоби (за окремими об’єктами основних засобів); матеріали і запаси (за окремими видами матеріалів і запасів); дебіторська і кредиторська заборгованість (за конкретними дебіторами чи кредиторами); реалізація продукції (конкретні господарські операції, вид продукції чи період); відображення затрат (конкретні випадки, напрями діяльності); оплата праці (окремі працівники чи групи працівників, посади) тощо. 6.2. Обрані методи аудиту, процедура їх застосування та обсяг вибірки повинні забезпечувати обґрунтованість висновків за результатами оцінки рівня управління фінансово-господарською діяльністю об’єкта аудиту, правильності ведення бухгалтерського обліку та достовірності фінансової звітності. 7. Рівень суттєвості визначається з метою можливості зробити висновок щодо суттєвості впливу визначеного фактору ризику на результати діяльності об’єкта аудиту, а також на достовірність фінансової звітності. 7.1. Рівень суттєвості може визначатись у вартісній оцінці (сума заниженого чи недоотриманого доходу, обсяг завищених чи не обґрунтованих витрат, незаконного відчуження активів тощо) і у процентному відношенні до фактичних даних фінансової звітності, бухгалтерського обліку та показників фінансово-господарської діяльності об’єкта аудиту. 7.2. Визначений у програмі аудиту рівень суттєвості для конкретного об’єкта аудиту може коригуватися під час проведення аудиту шляхом внесення змін до програми. 8. На підставі плану аудиту та з урахуванням додаткової інформації, отриманої за результатами детального вивчення об’єкта аудиту, складається програма аудиту. 8.1. В програмі аудиту зазначаються: мета аудиту, підстава для його проведення, орган ДКРС, який проводить аудит; інформація про діяльність об’єкта аудиту, де наводиться стисла характеристика суб’єкта, фінансово-господарська діяльність якого підлягає аудиту; результати проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності та попередньої оцінки стану внутрішнього контролю; перелік критеріїв, за якими буде визначено ефективність управління об’єктом аудиту; перелік факторів ризику фінансово-господарської діяльності об’єкта аудиту, які передбачається перевірити за визначеними критеріями, методи проведення аудиту, процедури їх застосування, обсяг аудиту та вибірки, а також рівень суттєвості можливих порушень та недоліків; необхідність залучення до проведення аудиту інших органів ДКРС, чи представників інших органів влади, установ та організацій; відповідальні працівники, що здійснюють аудит, та графік проведення аудиту. 8.2. Програма аудиту затверджується керівником органу ДКРС. Програма аудиту складається у двох примірниках, один з яких надається керівнику об’єкта аудиту, про що робиться запис на другому примірнику, який залишається органу ДКРС. В разі проведенні аудиту за ініціативою об’єкта аудиту або його органу управління можливе попереднє узгодження програми з відповідним керівником. 8.3. Під час проведення аудиту програма аудиту може бути переглянута, доповнена та уточнена. Зміни до програми вносяться за погодженням з керівником органу ДКРС та про них інформується керівник об’єкта аудиту. 8.4. У разі, якщо програмою передбачається проведення аудиту структурних підрозділів об’єкта аудиту із залученням інших регіональних органів ДКРС, за кожним структурним підрозділом відповідним регіональним органом ДКРС має бути складена окрема програма аудиту з урахуванням положень загальної програми аудиту в цілому та конкретизації факторів ризику, притаманних діяльності структурного підрозділу. ^ V. Перевірка факторів ризику 1. Під час перевірки факторів ризику за обраними аудиторськими процедурами та виходячи з обсягу вибірки проводиться перевірка визначених факторів ризику діяльності об’єкта аудиту, за результатами якої підтверджується або спростовується попередня інформація стосовно факторів ризику. 2. Кожне питання (фактор ризику), що підлягає аудиту, повинно бути досліджене з урахуванням процедур, визначених програмою аудиту, та має бути досліджене щодо: відповідності господарських операцій вимогам законодавства; обґрунтованості (доцільності) проведених операцій для здійснення господарської діяльності об’єкта аудиту; порівняння фактично отриманого результату з очікуваним. В разі виявлення порушень чи відхилень від норм слід визначити суттєвість впливу цих порушень (недоліків) на достовірність фінансової звітності та показники ведення фінансово-господарської діяльності. 3. Під час перевірки аналізуються: дані фінансових та бізнес-планів, бухгалтерських (первинних і зведених) документів, статистичної та фінансової звітності, договорів, розпорядчих та інших документів об’єкта аудиту, пов’язаних з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності та організацією внутрішнього контролю; фактична наявність та стан активів. Подання зазначених документів посадовій особі органу ДКРС і організація перевірки фактичної наявності та стану активів забезпечується керівником об’єкта аудиту або особою, що виконує його обов’язки. 4. В разі виявлення під час аудиту фактів порушень законодавства, які містять ознаки злочину, орган ДКРС невідкладно інформує про них правоохоронні органи. ^ VI. Звітування про результати аудиту 1. За результатами аудиту складається аудиторський звіт, обов’язковими розділами якого є висновки про дотримання законодавства і забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності об’єкта аудиту та обґрунтовані рекомендації щодо її удосконалення. 2. Аудиторський звіт включає такі розділи: вступ; результати аудиторських процедур і висновки; рекомендації; додатки. 2.1. Розділ “Вступ” має містити інформацію про об’єкт аудиту та обґрунтовувати причини проведення аудиту. 2.2. До розділу “Результати аудиторських процедур і висновки” включаються висновки про дотримання законодавства і забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності об’єкта аудиту. Крім цього, розділ має містити: результати дослідження фінансово-господарської діяльності об’єкта аудиту, чинників, які негативно впливають на діяльність об’єкта аудиту. При цьому наводяться конкретні приклади недоліків і порушень; оцінку стану внутрішнього контролю; висновки за результатами аудиту з визначенням впливу порушень і недоліків на розміри платежів до бюджетів і державних фондів, фінансові результати об’єкта аудиту, розмір прибутку та величину активів; надається оцінка ефективності управління майном, досягнення суб’єктами господарювання визначених цілей і завдань за визначеними критеріями, за якими проведена перевірка факторів ризику. Висновки групуються виходячи з істотності їх впливу на фінансово-господарську діяльність об’єкта аудиту за такими напрямами: зовнішній – незалежний від об’єкта аудиту характер, зокрема щодо достатності нормативно-правового забезпечення його діяльності, рівня її регламентації органом управління об’єкта аудиту; внутрішній – прийняття рішень або бездіяльність посадових осіб об’єкта аудиту, в першу чергу щодо організації внутрішнього контролю. 2.3. У розділі “Рекомендації” зазначаються пропозиції, реалізація яких є необхідною умовою для якісних змін в управлінні об’єктом аудиту. Ці пропозиції повинні ґрунтуватися на фактах та висновках аудиту. У міру можливості розділ з рекомендаціями повинен мати таку саму структуру, як і розділ, де викладено висновки. Рекомендації повинні: ґрунтуватися на результатах роботи, фактах, висновках; зосереджувати увагу на тому, що треба змінити; залишити на розсуд об’єкта аудиту способи проведення змін; бути достатньо детальними і реальними для впровадження. 3. Інформація аудиторського звіту має бути зрозумілою та конструктивною, речення – короткими та чіткими. 4. Робочі матеріали, які підтверджують встановлені факти, табличні дані, сформовані аудитором на стадії здійснення оцінки досягнутих об’єктом аудиту результатів, прикладаються як додатки до аудиторського звіту. При посиланні на документи, статистичні, бухгалтерські, аналітичні дані доцільно у тексті аудиторського звіту зазначати джерела інформації. З метою не загромадження текстової частини аудиторського звіту посилання на джерела інформації в тексті доцільно позначати цифрами, що відповідають порядковому номеру використаних документів, наведеному у переліку, який є додатком до аудиторського звіту. 5. Аудиторський звіт підлягає розгляду за участю керівництва об’єкта аудиту. Строк такого розгляду не повинен перевищувати 5 робочих днів. 5.1. Аудиторський звіт передається для розгляду керівництву об’єкта аудиту одним із таких способів: а) особисто під розписку керівнику або головному бухгалтеру об’єкта аудиту; б) через діловодну службу з відміткою про дату реєстрації в журналі вхідної кореспонденції об’єкта аудиту та підписом працівника цієї служби, який здійснив реєстрацію; в) рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням. При наявності зауважень і пропозицій посадових осіб об’єкта аудиту до аудиторського звіту, що не були враховані під час розгляду, вони оформлюються у вигляді протоколу розбіжностей, форма якого встановлена в додатку. 5.2. За результатами розгляду з керівництвом об’єкта аудиту, але не пізніше останнього дня аудиту, аудиторський звіт складається в чотирьох примірниках і підписується в односторонньому порядку керівником групи державних аудиторів. 5.3. За наявності зауважень, викладених в протоколі розбіжностей, орган ДКРС, який проводив аудит, аналізує їх обґрунтування, і в строк, не пізніше ніж 15 робочих днів після підписання цього протоколу дає на них письмовий висновок, який затверджується керівником органу ДКРС або його заступником. 5.4. Примірники аудиторського звіту передаються керівнику об’єкта аудиту, керівництву його органу управління, а також відповідно до визначених законодавством повноважень Кабінету Міністрів України та Міністерству фінансів України. Один примірник аудиторського звіту залишається органу ДКРС. 5.5. Керівник об’єкта аудиту зобов’язаний інформувати орган ДКРС, який проводив аудит, про стан врахування рекомендацій, що містяться у аудиторському звіті. ^ VII. Реалізація результатів аудиту 1. Рішення щодо оприлюднення результатів аудиту приймається керівництвом органу ДКРС, що проводив аудит. Оприлюднення органами ДКРС результатів аудиту здійснюється відповідно до законодавства. Така інформація може надсилатися