Міністерство освіти та науки України
Сумський державний педагогічнийуніверситет
ім. А. С. Макаренка
Курсова робота
на тему
«Авторитет батьків та їх роль у формуванніособистості дитини»
Суми 2009
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1. Сім’я як соціальний інститут суспільного розвитку
1.1.Поняття про сім’ю як один з факторів розвитку особистості
1.2.Типи сімей за стилем виховання
РОЗДІЛ2.Шляхи і засоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків
2.1.Вимоги до батьків у процесі виховання дитини
2.2.Педагогічні знання батьків – запорука успішного виховання
ВИСНОВКИ
Списоквикористаної літератури
ВСТУП
Провідну роль уформуванні особистості відіграє соціальний фактор, оскільки особистість є міроюсоціального розвитку людини. Суттєве місце у формуванні особистості, особливо удитячому віці, посідає сім’я. В сім’ї відбувається первинна соціалізаціядитини, усвідомлення того, що добре і що погано, формування моральногофундаменту, життєвих настанов і ціннісних орієнтацій, визначення кола інтересів, життєвихперспектив тощо. Але сучасна українська сім’я переживає не кращі часи. На їїфункціях негативно позначаються такі негаразди, як зубожіння населення, житловіпроблеми, деградація системи традиційних виховних цінностей, безробіття тощо. Нашадержава виявляє всебічне піклування про добробут сім’ї, моральне здоров’я. Усім’ї зростають майбутні громадяни нашого соціалістичного суспільства.Відповідальність за те, якими вони будуть, за їх моральний та фізичний гартнесуть дорослі, насамперед найближчі — матір і батько.
Метоюкурсової роботи є всебічне вивчення сім’ї як соціально значущого інституту всистемі виховання дітей, обґрунтування ролі батьків у формуванні та розвитку особистості.
Для досягнення метинеобхідно виконати наступні завдання:
1.Дослідити місце сім’їв соціальній структурі суспільства.
2.Визначити головнітипи сімей за стилем виховання.
3.На основі знань профактори розвитку особистості обґрунтувати соціальну значущість батьків унавчально-виховному процесі.
4.Визначити сукупністьвимог до батьків.
5.Пояснити механізм роботикласного керівника та батьків.
Об’єктом дослідженняє формування особистості дитини у всіх його проявах.
Предметомвивчення є авторитет батьків як один із провідних соціальних факторів, щовпливають на розвиток особистості дитини
РОЗДІЛ 1. Сім’я яксоціальний інститут суспільного розвитку
1.1. Поняття про сім’ю як один із факторіврозвитку особистості
Особлива роль належитьсім’ї на початку життєвого шляху дитини. У стосунках між батьками і дітьмиконкретизуються, набувають цілком предметних форм моральні принципи і норминашого життя, формуються уявлення дитини про навколишній світ та людськівзаємини. Родина залучає її до існуючих у суспільстві соціальних цінностей івідносин. Сім’я має величезний діапазон суто родинних можливостей і засобіввиховання та розвитку дитини. Саме у сім’ї, формуються основи характеру людини,її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Справжнєвиховання дітей — це передусім духовна творчість батьків, творення радості йдобра, цікавого, змістовного життя для дитини і себе, формування та розвитокособистості дитини, а водночас вихователів. Виховання дітей у сім’ї передбачаєпостійне й активне спілкування їх з батьками. Найближчих і найулюбленіших людей— батька і матір, дитина вважає найсправедливішими і найкращими. «Хочу бути, якмати, як батько» — звична дитяча фраза. Дитина росте, розширюються межі їїспілкування, вона зустрічає інших людей, яких може ідеалізувати, але образибатька і матері впливають на неї протягом усього життя, їх приклад завжди передочима дітей. Готовність батьків відгукнутися на чужу біду, їх привітність тастійкість у боротьбі з труднощами і життєвими незгодами глибоко западають удушу дитини. Природні доброта, справедливість матері стають часткою особистогодосвіду дітей, так само як батькова суворість, вимогливість. Інколи батько можебути і скупим на ласку, похвалу. Та для сина чи дочки він — уособленнярозумності, врівноваженості, сили, впевненості у собі. Саме в батька вчитьсясин сміливості, витримки, вірності в дружбі, людській і чоловічій гідності.Дитині потрібні і материнська ласка, і батьківська вимогливість. Чим більше убатьків і дітей спільних справ, захоплень, тим ширший, глибший вплив дорослих,тим більшої ваги набирає їх приклад. Діти уважно придивляються до всьогонавколо. Коли дитина помічає, якою повагою користуються батьки, їй так самохочеться заслужити у майбутньому повагу людей. Перші уявлення про честь,обов’язок дитина одержує не стільки з батьківських слів, скільки зіспостережень за їх вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість івідповідальність, моральність справ і вчинків— головний фактор успішного вихованнядітей. Дитина незалежно від того, мала вона ще чи доросліша, постійно потребуєбатьківської любові. В. О. Сухомлинський писав, що у дітей свої уявлення продобро і зло, про людську гідність, свої критерії краси. І дуже важливо, щобдитина не дивилася на батька і матір як на випадкових, сторонніх людей, щонамагаються проникнути до її внутрішнього світу. Поспішність, небажаннявислухати і зрозуміти те, що відбувається у складному світі дитини,самовдоволена певність у непогрішимості власного життєвого досвіду — ось щонасамперед створює психологічний бар’єр між батьками і дітьми. Щоденноспостерігаючи за своєю дитиною, батьки нібито знають її значно більше, ніж інші.Та зміни, що з роками відбуваються у дитині, часто бувають занадто швидкими длябатьківських очей. Дитинаросте, змінюється, а люблячі батьки нерідко бачать її все ще колишньою. Яківеликі такт і вміння необхідні, щоб відшукати правильний підхід до дитини укожний віковий період її життя: дитинство, отроцтво, юність. Дитина відчував,чи стоїть за батьківськими вимогами прагнення одержати перемогу в боротьбі завладу над нею, чи така вимогливість породжена справжнім піклуванням про їїгідну поведінку. Зрозуміло, що чим більше поважають людину, тим більше вимог донеї ставлять. Але не варто забувати, що позитивні якості виховує тількивимогливість, яка ґрунтується на доброті.
Сімейне виховання дітейє спільною справою батьків. Але, безумовно, існує певна відмінність у характерібатьківського та материнського впливу на дитину. Роль батька і матері в сім’ївизначається передусім особистістю кожного з них. Родинний досвід свідчить, що авторитетбатьків, любов до них дітей, як правило, нероздільні. Що ж до розмежування виховнихфункцій між матір’ю і батьком, то тут домінує не стільки стать, скільки особа вихователя.Інша справа, що особистий приклад батьків, як провідний фактор сімейноговиховання, легше засвоюється і швидше прищеплюється у межах однієї статі. Дляхлопчаків — взірець поведінки найчастіше батько, для дівчаток — матір. Разом зтим батько з матір’ю доповнюють одне одного у вихованні дітей. Але їх виховнадіяльність, єдина за цілями, завданнями і змістом, відрізняється формами іметодами впливу. Важливо також враховувати, ще для дитини мати і батько маютьводночас бути: джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуваєсебе беззахисною і безпомічною; владою, директивною інстанцією, розпорядникамиблаг, покарань і заохочень; взірцем для наслідування, уособленням мудрості іособистих людських якостей; старшими друзями і порадниками, яким усе можнадовірити. Однак співвідношення перелічених функцій, значення кожної з них длядитини з віком змінюються. Так, скажімо, емоційна прихильність дитини (звичайнобільша до матері, ніж до батька) в міру зростання самостійності, особливо уперехідний вік, починає обтяжувати дитину. Погано, коли їй не вистачає любовібатьків. Але й надмірність емоційного тепла може негативно позначитися і нахлопчиках, і на дівчатках. Вона заважає формуванню у дітей внутрішньоїавтономії, не стимулює формування готовності перейти до самостійного життя.Найсприятливіші взаємини з батьками у дитини складаються тоді, коли вони здатніцінувати і її слухняність, і незалежність, прислухатися до її думки. Це,безумовно, сприяє вихованню самостійності, ініціативи, відповідальності юнихгромадян. На думку вчених, існує декілька механізмів сімейної соціалізації, задопомогою яких батьки впливають на дітей. По-перше, заохочуючи певну поведінкудитини і караючи її за порушення встановлених правил, батьки тим самимприщеплюють дітям відповідну систему норм, додержання яких зрештою стаєвнутрішньою потребою. По-друге, наслідуючи батьків, орієнтуючись на їх приклад,дитина намагається у всьому бути подібною до них. І по-третє, знаючи внутрішнійсвіт дитини, проблеми, що її хвилюють, батьки можуть і повинні допомагатиформуванню її самовідданості, вмінню вірно розуміти навколишній світ іконтактувати з ним.
Не завжди так гладкоздійснюється взаємодія дитини з батьками. Життя вносить корективи у стиль їхвзаємин. Взяти хоча б такий приклад: батьки вміло ведуть домашнє господарство,але дитина не має навиків щодо цього, оскільки її не залучали до такоїдіяльності. Або навпаки — батько не має змоги займатися домашніми справами(ремонтом побутової техніки в домі тощо), і це бере на себе син. Отже, хочаконкретні риси особи дитини не обов’язково продовжують батьківські, та залежністьтут, безумовно, існує. Перед батьками постає проблема, як, з одного боку,зберегти те цінне в моральному вихованні дітей, що притаманне традиціямродинного життя, а з другого — підвищити авторитет і роль сім’ї у регулюваннівзаємин з дітьми.
Істотно впливає наефективність виховного процесу те, наскільки і як враховуються віковіособливості дітей. Вже безпосереднє емпіричне спостереження свідчить пронадзвичайно складне єство дитини, про «тендітність, тонкощі, вразливість,ніжність дитячого серця» і разом з тим про його «твердість, мужність,стійкість, здатність вибирати свою власну позицію, власну точку зору».
Чи не найбільшітруднощі батьки, педагоги і психологи вбачають у вихованні дітей підлітковоговіку— 12—13 років. У цей період відбувається активне фізичне зростання дитини,завершується процес статевого дозрівання, що природно накладає відбиток на їїпсихіку і психологію. Вважаючи себе вже досить дорослим, підліток орієнтуєтьсяна норми поведінки дорослих, хоча ще не володіє ні соціальною, ні моральною, ніпсихофізіологічною зрілістю. Звідси — конфлікти у взаєминах, нервозність, часомсмуток і розчарування. Причому підміна дійсної зрілості ілюзорною «дорослістю»дістає іноді вияв у спробах вживати «міцні» напої, палити цигарки і т. п.По-різному можна визначати специфіку дитячого та підліткового віку, алебезсумнівно, що чимало рис особи дитини яскраво випиляються саме у дитинстві йотроцтві. Тому найбільша помилка, якої можуть припуститися батьки,— цеставитися до підлітка як до «недорозвиненого дорослого». І замість того щобвиявляти свою повагу до його особистості, його проблем — протиставляти власну«мудрість» його «недосвідченості». Природно, що вимогливість і апеляція доавторитету необхідні у поєднанні з глибоким розумінням душевних якостей,здібностей та можливостей дитини. А разом з тим винятково важлива єдність міжнастановами вихователів і їх власними вчинками. Помилки у вихованні дітейзвичайно породжуються не небажанням батьків бачити свою дитину хорошою людиною,а здебільшого їх неспроможністю забезпечити дітям умови для нормального розвитку.Відомо, наприклад, які згубні наслідки викликає у дітей пияцтво батьків. Воно калічитьне тільки морально, а й фізично. Значна частина дітей у батьків, що зловживаютьалкоголем, народжується з ознаками олігофренії (розумової патології). Та йвзагалі про яке виховання може бути мова у таких сім’ях? Нормальний розвитокдитини, її моральне здоров’я можливі лише за умови, що дитина впевнена: я комусьдуже, дуже потрібна. Я для когось надзвичайно дорога. Хтось бачить у мені сенссвого життя. Але і я когось дуже ціную, без когось я не можу жити. Можливо, цепереконання не виступає у вигляді чіткої думки, але воно наповнює всю людськуістоту дитини переживанням радості повноти життя. І цілком закономірно, що всітакі переживання впливають на формування почуття обов’язку, відповідальностілюдини перед людиною. З віком моральний розвиток дитини детермінується дедалі ширшимколом соціальних факторів і, передусім, безпосереднім соціальним оточенням, вякому разом з родиною істотну роль починають відігравати школа, друзі,однолітки. Так, за даними дослідження, проведеного в ряді московських шкіл, назапитання: «Хто користується у тебе більшим авторитетом?», «З ким ти радишся?»,«Чия думка для тебе найважливіша?» матір назвали 75%, батька — 40%, товаришів —33 % і вчителів — 18 %.Якщо колись у сім’ї панував усталений розподіл обов’язківі ролей між членами.
В Україні-12 % неповнихсімей (найчастіше це матір і дитина), в яких виховується півтора мільйона дітей.Коефіцієнт розлучень досить великий-у середньому 3,7%(4,6%-у містах,1,9%- уселах). Зменшується народжуваність: якщо 1993 року кількість народжених на 1000жителів становила в середньому 10,7, то 1997-го- лише 8,7, а 2000 року — 7,8.
Також збільшуєтьсямережа інтернат них закладів. На 2000 рік їх налічувалось 668 з контингентом 144тисячі учнів, серед них 21,6 тисячі дітей-сиріт, позбавлених батьківськогопіклування. Все це призводить до кризи сімейного виховання та відхилень усоціалізації молоді.
1.2. Типи сімей за стилем виховання
Соціологи, досліджуючипроблеми сучасних сімейних відносин, виявили наявність у нас чотирьох основнихтипів сімей.
Перший тип характеризуєтьсяперевагою авторитарних відносин і відповідним розподілом сімейно-побутовихролей у родині. Інакше кажучи, контрольні й керівні функції тут закріплені зачоловіком, а роль жінки зводиться в основному до обслуговування та організаціїспоживання. У другому типі сімей існують певні суперечності між стариминормами і їх дією у наш час. Структура родинних ролей жінки включає керівництвовиховним процесом. Отже, традиційні обов’язки жінок поєднуються з новими і тимсамим посилюють її завантаженість. Для третього типу сімей властиві новінорми рівності при збереженні авторитарних у своїй основі відносин. І якщо увихованні дітей, інших повсякденних справах думка чоловіка переважає, тоздебільшого лише в силу традицій. Увесь же тягар побутових обов’язків лягає наплечі жінки. Чоловік у повсякденних господарських справах, як правило, участіне бере. Нарешті, у четвертому типі — спостерігається найповнішавідповідність між сучасними сімейними нормами і їх реальним втіленням у житті подружжя.
РОЗДІЛ 2. Шляхи ізасоби підвищення психолого-педагогічної культури батьків
2.1. Вимоги до батьківу процесі виховання дитини
Дитина надзвичайночутливо реагує на всі зміни в сімейних ролях дорослих. Сучасна жінка має освітуі знання, достатні, щоб розібратися у найскладніших життєвих питаннях. Воназдатна зрозуміти запити дитини, а водночас і більш чуйна. Не дивно, що матірстає більшим авторитетом для дітей, ніж батько. Так утверджуються нові відносиниу сім’ї. До того ж соціологами встановлено, що відношення «мати — дитина»складається в середньому сприятливіше, ніж відношення «батько — дитина».Зрозуміло, що всі позитивні якості жінки-матері аж ніяк не применшують ролі чоловікау вихованні дітей. Адже справжні материнство і батьківство — насамперед працядуші. А отже, активну участь у вихованні дітей мають брати і батьки, і мати.Однак нині не у кожній сім’ї раціонально розподіляються між батьками не лишегосподарські клопоти, а й виховні функції. Сім’я подає максимум психологічногокомфорту і дорослим, і дітям лише тоді, коли стосунки між її членами ґрунтуютьсяна взаємоповазі, приязні, довір’ї, на спільних інтересах. Чим більше хтось збатьків займається дітьми, тимбільшим користується у них авторитетом. Дитина відчуває себе одинокою не тількитоді, коли батьки мало приділяють їй уваги, а й тоді, коли ніяк не можутьскластися добрі відносини між нею і батьками, не існує взаємної поваги уродині. Якщо відсутній психологічний контакт, навряд чи дитина прислухається добатьківської думки, вона для неї не авторитетна.
Нерідко можнаспостерігати, як дитина щось жваво розповідає батькові чи матері, а у відповідьчує одноманітне «так», «пі», «зачекай». Якщо це повторюється раз у раз, тоставши дорослішою, дитина вже не схоче ділитися з батьками своїми радощами чипечалями. Кожен шукає у сімейному оточенні того, хто здатен поділити з нимзахоплення, уподобання, найпотаємніші бажання. У дитини ж така потреба особливогостра. Щира любов, спільні переживання невидимими нитками прив’язують дитинудо сім’ї. Вони міцні доти, доки сім’я здатна допомогти їй у розв’язанні проблем,конфліктів, що можуть виникати, доки вона вірить в авторитет своїх рідних.Сім’я не тільки опора для дитини, вона здатна спонукати або стримувати її. Дітипотребують поваги. Та чи не ще більша в них потреба поважати своїх батьків,пишатися ними. З часом дитина може дивитися па батьків як найсуворіший суддя.Все для неї має значення: привітність і лагідність, успіх на роботі й ерудиція,вміння поводити себе, вправні руки. Дитина хоче пишатися своїми батьками івідшукує в них найкраще. Але як нерідко батько чи мати від перевтоми або віддушевних лінощів можуть дратуватися через дрібниці, скаржитися на працю, нажиття, не думаючи про враження, яке справляють на дітей. Власне, не часто можназустріти батьків, які б свідомо хотіли подобатися своїм дітям. А без цього,вважав Макаренко, ніякий виховний вплив не можливий. Не будемо лінуватисязайвий раз щось почитати дітям, кудись піти разом з ними, зробити їм радіснийсюрприз. І винятково важливо постійно контролювати себе, безупинно працюватинад собою, щоб бути справжніми вихователями для своїх дітей.
У сім’ї людина поводитьсебе більш вільно, ніж серед сторонніх, виявляючи те, що становить її натуру. Нерідкобатьки забувають, якими самі були в дитячому чи підлітковому віці, коли в них,скажімо, виявлялися риси характеру, Що нині їх обурюють. Буває, що доросліхочуть уберегти своїх дітей від усіх труднощів і незгод, яких самі зазнали удитинстві. А буває — дорослі негативно ставляться до того, що діти перевершуютьїх у знаннях, більш легко ставляться до життя. Можливо, для батьків дитиназавжди є фокусом їх бажань, надій, розчарувань. Дитина росте, дедалі ширшимстає коло її справ, інтересів, захоплень, спілкування. А чи завжди батьки помічаютьусе це. Ті, що дійсно знають свою дитину, ніколи не вважатимуть бажане задійсне, вчасно помітять зміни в її поведінці і своєчасно на них прореагують.Тому передумова успіху виховних зусиль батька і матері — насамперед добрезнання своїх дітей. Стосується це, зокрема, такого важливого аспекту розвиткудитини, як самоствердження.
Самоствердження єприродною потребою людини, особливо в юності, а можливих форм його реалізації упідлітка, на жаль, не так вже й багато. До того ж батьки, не завжди достатньопедагогічно освічені, здатні навіть пригнічувати природне прагнення підлітка досамовияву. У відповідь на знак протесту підліток інколи робить вчинки, якісуперечать суспільним моральним нормам. Для батьків тут дуже важливе почуттяміри, щоб не зловживати ані заборонами, ані вседозволеністю.
Діти, що дорослішають,потребують глибокого спілкування з батьками, але воно не повинноперетворюватися на посилене піклування батьків. Порушення моральної рівності всім’ї може спонукати підлітка до позасімейного спілкування, до прагненняпанувати над дорослими.
Сім’я — колектив,природно, у ній з’являється лідер. Ним можуть стати не тільки батько чи мати.Так, роль організатора сімейного дозвілля здатна взяти на себе і дитина. Цезбагатить її організаційним досвідом, зробить цікавішим, різноманітнішимповсякденне життя. Необхідно створювати дітям можливість для прояву ініціативи.Нерідко від батьків можна чути: «Якщо буде потрібно, моя дитина все зможезробити». Але ж коли буде потрібно? Чому дитина не шукає такої нагоди сьогодні?Та й батьки здебільшого не поспішають сказати дітям «треба», багато що роблятьсамі, навіть те, що мало б становити обов’язки дитини. І ще один істотнийнюанс. Замість того Щоб спрямувати дитину на будь-яку захоплюючу дитячудіяльність, батьківська увага зосереджується лише на запобіганні збочень: «непали», «не роби того, іншого», тобто самі «не, не, не». Прагнучи уникнути небажанихнаслідків, батькам варто пам’ятати, що саме середовище, де підліток відчуватимесамостійність Мабуть, жоден батько чи мати не побажають зла своїй дитині. Вважаючисебе несправедливо недооціненою, доросла дитина живе в ілюзіях про здійсненнявеликих ідей, здобуття визнання. Але про довгий, важкий шлях до цієї метипідліток думати не бажає. А коли між уявним, найчастіше прищепленим близькими зсамих добрих намірів, і дійсним виникає розрив, наступає духовна криза. Значноюмірою відповідальність за нереальність мрій дитини і зумовлені ними вчинкилежить на дорослих, які позбавляють дітей права на власне рішення. Батькамварто критичніше ставитися до власних дій і вчинків, якщо вони бажають дітямсправжнього, а не химерного добра.
Власне, якщорозібратися, то і юнацька пристрасть до речей, інших зовнішніх атрибутів невиникає сама по собі. На жаль, надмірне захоплення речами нерідко є хворобоюдорослих, а від них вона переходить до дітей. Взагалі у кінцевому підсумкусправа не в тому, чи купили дитині джинси або модну куртку, а в тому, чи знаєвона ціну речам, чи навчилася цінувати створене людськими руками. Батьки маютьвчасно помітити: де ті ж джинси і куртка — просто зручні, приємні і корисніречі, а де стають. Найбільшою цінністю» для дитини. Тому крізь і завждипотрібно пояснювати і доводити, що речі не можуть бути сенсом життя, хоча безних і не обійтися, хоча вони й потрібні, але вони — тільки речі. Недарманародна мудрість говорить: «за одежею вітають, за розумомпроводжають».Ставлення до себе у сім’ї дитина сприймає як належне, вважаючи, щопретендувати все найкраще — її право. «Знаючи» і мої права, вона нерідко вважаєсебе вільною від обов’язків.
Батьки нерідкоскаржаться, що у сучасних мешканнях нелегко знайти для дитини відповіднутрудову справу. Але ж для батьків справи знаходяться, і забирають воничимало-таки часу. Схоже, що головна причина «усунення» дітей від домашньоїпраці полягає у невмінні дорослих організувати її. Існує афоризм: «не вмієшорганізувати — роби сам». А треба підкреслити, що домашня праця моральнопідвищує дитину, коли вона виконує її добровільно, як частину загальносімейнихтурбот.
Така співучасть нетільки сприяє здоровому морально-психологічному мікроклімату в сім’ї. Звичка допраці — це не що інше, як працелюбність, яка формується щоденною, обов’язковоюй організованою працею. Тим самим підліток готується до майбутньої професійноїдіяльності. Як потрібні і як не вистачає тут батьків-організаторів. Коли у батьківстаршокласників запитали: «До якої справи відчуває ваш син прихильність?», товиявилося, що до справ, пов’язаних з майбутніми професійними інтересами,прихильні діти у 31 % опитаних сімей, а до хобі-розваг — у 28’%, сімей, доспорту — у 12 %. У 22 % сімей батьки не знають нахилів своїх дітей, а в 7 % —вважають, що син-старшокласник не відчуває особливої прихильності до будь-якоїпраці. Тобто лише третина опитаних батьків мала що сказати про свою участь ворганізації підготовки до майбутньої професійної праці дитини .
Формування у підлітківпозитивного ставлення до навчання, до майбутньої трудової діяльності багато вчому визначається структурою взаємин у сім’ї, узгодженістю виховної діяльностібатьків, їх настанов.
Багато що у сімейномувихованні залежить від того, наскільки батьки спроможні передбачити перспективуформування дитини, вміють свідомо, а не сліпо спрямовувати її розвиток,запобігати появі негативних характеру.
Цілком природнепрагнення батьків дати своїй дитині «найкращі» виховання та освіту. Всеправильно, логічно, якщо це розумно. Але іноді ставка робиться лише на престиж,без урахування можливостей дитини. Наприклад, «модний набір»: англійська мова,музика, фігурне катання (можливі варіанти). Безперечно, знання мов дуже корисне,катання на ковзанах зміцнює здоров’я, гра на музичних інструментах сприяєдуховному розвиткові, дарує насолоду. Та нерідко тут виявляється лишебатьківська воля, що пригнічує особистість дитини.. Небезпідставно вченіб’ють тривогу з приводу випереджаючого інтелектуального розвитку сучасноїмолоді на фоні певного гальмування її морального та емоційного становлення. Акцентуваннялише на інтелектуальному розвиткові нерідко призводить до того, що в багатьохродинах вихованню таких найнеобхідніших людських якостей, як доброта,скромність, повага до людей, здатність до співпереживання тощо, не приділяєтьсявідповідної уваги. Ось факт. На кіностудії ім. О. П. Довженка при підготовці однієїкороткометражної стрічки вирішили з’ясувати причини появи добрих і злих дітей.З цією метою батькам запропонували з десяти позитивних людських якостей вибратитри, на їх думку, найістотніші. Серед запропонованих якостей були: здоров’я,чесність, доброта, фізична краса, працелюбність та інші. Більшість батьківвибрали як необхідні для своїх дітей розум, здоров’я, чесність, сміливість іпрактично ніхто не назвав доброти
А хіба може вирости справжнялюдина, справжній громадянин з дитини, якій не прищеплене добре ставлення донавколишнього світу, любов до людей?
Високий батьківськийобов’язок — виховати людину, яка була б щасливою і вміла дарувати радість іншимлюдям, яка приносила б користь своїй Батьківщині.
«Батьки» й«Батьківщина» — слова одного кореня. Мати і батько прилучають дитину до рідноїмови, рідної природи, багатства і енських взаємин, до всього розмаїття житні. Ічи ж є місія більш відповідальна!
І нерідко від чоловіківможна почути: «Ось раніше батько в сім’ї дійсно був авторитетом, його словобуло законом для дітей, усіх домочадців, а зараз навіть мала дитина можепідвищити голос на батька, не слухатися його». Розмови розмовами, а втім, варторозібратися, звідки такі уявлення у чималої частини чоловіків-батьків.
Як, власне,сформувалася і чим зумовлені чільна роль чоловіка в родині, які особини заслугизабезпечили йому таке становище? Аджевсім відомо, яку роль у сім’ї відіграє жінка, яку велику частину турбот вонабере на себе. Де ж у такому разі логіка і справедливість, якщо, незважаючи наце, з покоління в покоління чоловік утверджувався на чолі родини?
Передусім зазначимо, щоне останню роль відігравала тут природа, яка заклала психологічну нерівність інесхожість відчуттів та дій чоловіка і жінки. Ще Арістотель вважав, що навідміну від материнства — багато в чому інстинктивного стану — батьківство маєскоріше характер світогляду, ніж почуття, і свідчить не стільки про фізичнузрілість, скільки про духовну, соціальну. Та людина — істота соціальна. Іприродні відмінності між чоловіком і жінкою закріплялись умовами розвиткусуспільства. В той час, коли наші предки жили малими родинними групами,чоловіки виконували ті свої обов’язки, яких їх «навчила» природа. Добували їжу,впорядковували житло, охороняли дітей, жінок і старих, ростили хлопчаків засвоїм образом і подобою. Зі збільшенням племені виник розподіл обов’язків, ічоловіки дедалі частіше йшли з дому добувати їжу, захищати володіння тощо.
У цивілізованомусуспільстві закономірно склалося так, що інтереси сім’ї у суспільствіпредставляв той, хто брав активнішу участь у громадських, державних справах. Іякщо мати своїм особистим прикладом вчила мистецтву жити і працювати у злагодіз близькими й рідними, то батько навчав позасімейним обов’язкам, учив вести суспільнісправи. Такий поділ призвів до закріплення за чоловіками значної більшостісоціальних функцій, що сприяло зміцненню їх чільною становища. Годувальник — тобула основна роль чоловіка. Вона здебільшого визначала його позицію у сім’ї, відповідальністьза її добробут. Відносини між членами сім’ї, звичайно, твердо регламентувались ієрархієюродинної влади, підлеглості. Раніше, виходячи заміж за кондитера, жінка ставала«кондитершею», за лікаря — «лікаршею», тобто місце дружини «під сонцем»визначало насамперед суспільне становище її чоловіка.
Якщо раніше авторитетчоловіка, батька стверджувався і підтримувався багатьма суспільними тарелігійними настановами, то зараз однієї лише належності до чоловічої статі недосить, щоб претендувати на авторитет і шанобливе ставлення. Звичайно,перебудова традиційних звичаїв — справа досить складна, тому, мабуть, так важкоадаптуватися чоловікам до свого нинішнього становища. Адже чоловіки втрачаютьбільшість своїх привілеїв, і насамперед як «глави дому».Чоловік може бутичесним, сумлінним працівником, але не головним годувальними родини. Може матипристойну заробітну плату і все ж певною мірою матеріально залежати від дружини.Здавалося б, яке має значення, хто створює матеріальну базу сім’ї. Мовляв,споконвіку, традиційно жінка дивилася на чоловіка шанобливо-залежним поглядом.А зараз? Як правило, у нього відсутні «вільні» гроші. До «посади» родинногоскарбника допускається рідко, а всі питання щодо придбання одягу та інших речей вирішує в основномудружи на, оскільки гроші найчастіше знаходяться у неї. Авторитет чоловіка стаєдедалі більш хитким. А якщо в родині є ще й мати жінки або й самого чоловіка,яка веде господарство, тримає кермо влади родиною, то чоловік узагаліопиняється десь на третіх ролях. Нерідко така ситуація призводить доконфліктів.
Спробуємо розібратися,хто у цьому винен? Часом безпорадність здорових, працездатних чоловіків буваєнаслідком необміркованої політики їх дружин, що відгороджують чоловіків відусяких турбот. Так у домі з’являється ще одна велика дитина. І деяких чоловіків,очевидно, таке становище цілком влаштовує. Ніякої відповідальності, ніякихтурбот. А це веде до змін у ставленні до життя, у звичках, реакціях тощо.
Найчастіше (традиційнийчоловічий егоцентризм) говорять про загрозу «чоловічому факторові» у зв’язку зпослабленням батькового впливу в сім’ї. Звичайно, в родити, до є батько, хлопчикраніше й успішніші засвоює специфічні чоловічі ролі, уявлення про них, ніж там,де батько відсутній. Та не можна забувати і про те, що становлення особи дитинивідбувається передусім як результат широкого спілкування і виховання, напрямяких самі дорослі навіть не усвідомлюють. Хлопчикам і дівчаткам дарують різнііграшки, з раннього віку привчаючи їх до різних форм діяльності. Вже у віці 3-5років діти засвоюють уявлення про чоловічі і жіночі ролі, уявлення, що мало чимвідрізняються від тих, які існують у дорослих. До батька, чоловіка сім’яставить певні вимоги. Діти хочуть пишатися своїм татом, його силою, вмінням.Кожному батькові важливо відчути захоплений погляд свого сина чи доньки. Коли жбатько виявляє слабкість, припускається помилок, дитина боляче переживає це. Винятковосильно впливає на дітей приклад батька.
Разом з тим ще чималочоловіків вважають, що виховання дітей, як і хатні справи,— обов’язок жінки.Відмежування батька від виховного процесу призводить до формування відчуження,духовної ізоляції у відносинах між батьком і дітьми. Коли батько не бере участіу найважливіших домашніх справах, він значно втрачає у своєму сімейномустатусі.
У якому вигідномусвітлі постають чоловіки! Адже ж не у чоловіка, а у жінки після народженнядитини втричі збільшуються домашні навантаження. І це в той час, коли сучасні жінкине уявляють себе без роботи, без активної громадської діяльності. Вони люблятьдітей і хотіли б не менше за чоловіків мати їх. Але необхідно, щоб чоловічіплечі взяли на себе більшість навантажень по хатньому господарству. Основнісімейні обов’язки мають бути порівну поділені між чоловіком і жінкою. Адже коженз них працює, підвищує свій фаховий рівень, бере активну участь у житті суспільства.
На питання, чирозповідають діти батькам про свої погані оцінки і кому переважно, відповіді булитакі: матері довіряють 56,3 %, батькові—18,9% опитаних дітей. До того ж опитуванняшколярів показало, що 13 % з числа опитаних часто вступали у конфлікт з батькомі 32%—рідко. Значно менше непорозумінь виникає з матір’ю: па явність такоїконфліктної ситуації зазначили лише 8’%, дітей. Досить часто діти скаржаться набайдужість батька, його грубе ставлення.
Як наслідок у дітей формуєтьсянегативне ставлення до батька, що важко перебудувати. Не па користь батькаговорять порівняльні дані про бажання дітей бути схожими на нього. Якщо малюки,які ще особливо не заглиблюються у суть стосунків із ним, у своїй більшостіхочуть бути подібними до нього, то серед більш дорослих кількість бажаючих бутисхожими па батька значно скорочується. Насторожує те, що ми і чоловіки навітьне усвідомлюють своєї поведінки з дітьми, а отже, погано уявляють можливі наслідкитаких взаємин.
В деяких сім’ях батькоі зараз завойовує собі авторитет із паском у руках. Зазначимо, що у відносинахбатька з сином, батька з донькою мають бути істотні відмінності.
/>/>Батькодля дівчини — це втілення чоловічого начала взагалі. По ньому вона судитиме провсіх представників чоловічої статі: або буде захоплюватися, поважати, абобоятися і зневажати. Тому хороший добрий батько власним прикладом виховуємайбутню дружину, матір. Дружні стосунки з батьком сприяють формуванню удівчаток життєвої витривалості, доброзичливості та ін.
Виховання— справаважка. І окремі недоліки у вихованні дітей пояснюються не тільки недостатніми педагогічнимизнаннями батька, а й недооцінкою усієї складності завдань, що постають передним.
Зрозуміло, виховнізасоби батьків у деяких випадках можуть впливати на дитину і негативно. Однакце не може бути приводом для того, щоб взагалі відмовитися від виховання якнеобхідної умови формування морально здорової особи.
/>Нерідкопошук спільної мови з дітьми буває досить нелегкою справою, і це знає кожен. А,наштовхнувшись на труднощі, що частіше всього властиве для батька, не коженособливо «напружує» думку, волю у пошуках правильних рішень. А те, що у свійчас прогаяно, важко надолужувати. Адже авторитет батька повинен зростатипоступово як наслідок серйозного, вдумливого, зрозумілого для дитини підходу дорозв’язання найрізноманітніших проблем, а також — щирості вихователя.
Нерідко доводитьсячути, ніби дитина — свого роду глина і батькам тільки лишається шляхом легкоготоркання рук ліпити з неї особистість за своїм образом і подобою. Якби ж, це йнасправді було так! Навряд чи виникали б тоді труднощі у вихованніпідростаючого покоління і стояла б так гостро проблема авторитету батька.
Авторитет требазавойовувати. А для цього у першучергу потрібна основа. Дитина має відчувати, що вона може покластися на батька. Для малюка його татко—найсміливіший,,найрозумніший. Далі багато залежатиме від того, чи продовжує дитина бачити у батьковіідеал. І особливо важливо це для підлітка, який починає до всього ставитися критично.Звичайно, помилятися може кожна людина. Однак частіше помиляється гой, хто невміє визнавати своїх помилок. Так само і авторитет свій найлегше підриває, хтонаполягає на своєму навіть і йоли він неправий.
Виховання — це особливамудрість. Ніколи не буває так, щоб одна людина тільки давала, наставляла, адруга пасивно все сприймала. У житті дають і беруть обидва, взаємно впливаючиодин на одного,— і вихователь, і вихованець. І все це за умови взаємногодовір’я, симпатії і любові. Безумовно, дитина зміцнює впевненість батька увласних силах, допомагає йому глибше збагнути сенс життя. Якщо його днінаповнені працею і активним відпочинком, вихованням дітей, їх інтересами,турботами і радощами, то можна говорити, що він повністю відповідає своємунайголовнішому призначенню у житті — бути батьком.
Виховувати дитину —-значить набувати нового досвіду, постійно розширювати свій кругозір, адженародження сина чи доньки, їх фізичний і моральний розвиток батьки переживаютьяк неповторне почуття. А всі турботи, пов’язані з дітьми, збагачують унікальнимдосвідом, дають змогу глянути на світ іншими очима.
Соціально-педагогічнідослідження виявляють різне ставлення батьків до виховної діяльності.
Взаємини батьків здітьми багато в чому відображають загальну культуру сім’ї. При чому їх характеррозкривається у всьому: в спільній трудовій діяльності, спільному віл.Бідуванні концертів, театрів, музеїв, читанні книг і т. п. На жаль, нині впливбатьків на соціально-моральні переконання дітей далеко не рівноцінний. Батьковтрачає свої позиції навіть у питаннях вибору професії. А саме тут поради,знання батька можуть бути такими важливими, корисними. Шкода, коли батькові невистачає такту й витримки. Особливо негативним може бути прагнення форсувати цейпроцес за допомогою прямого психологічного тиску: «Ну коли ж ти, кінець кінцем,зробиш вибір? Я в твоєму віці…». У підлітка з’являється негативне ставленнядо самовизначення, відраза до будь-якого вибору взагалі.
І хоча вибір професіївідбиває особисті уподобання, не варто забувати, що чим молодша людина у моментвибору професії, тим очевидніше, що її вибір здійснюється її основі не лишевласної системи цінностей, часто під впливом батьків.
батьків і дітей, їх зацікавленостіодне одним. Тому дорослі повинні завжди уважно вивчати інтереси молоді, намагатисядивитись на оточуючий світ «очима молодих». Звичайно, це нелегко, аленеобхідно. Варто виявляти більше компетентності у питаннях, що цікавлятьмолодь, по можливості аналізувати причини конфліктів, суперечок та зіткнень зпідлітками, щоб не припускати їх у майбутньому. Намагаючись зацікавити дітейсвоїми справами і захопленнями, батькові необхідно ви являти інтерес до їх захоплень,занять, ближче знати безпосереднє оточення дітей, на кого вони орієнтуються,кого наслідують (друзів, однолітків, товаришів).
Якщо ж цього немає…Ось приклад. Батько прагнув, щоб син виріс освіченим, працелюбним, чесним,чуйним, поважав його і матір. Здавалося, робив усе необхідне, що син добре вчився,допомагав дома, не даремно часу. Однак батько й син перестали розуміти одинодного. А коли батько ви рішив з’ясувати причини непорозумінь з сином, то виявилося,що у батьківську програму виховання не вписувалися захоплення підлітка, йогостосунки з друзями. Щоб по знайомитися і заприятелювати з товариша ми сина,знайти з ними спільні інтереси, а отже, подолати відчуження, яке з’явилося міжбатьком і сином, потрібен був час. На жаль, не всі батьки здатні правильнооцінити ситуацію, відшукати шляхи зближення з сином. Однак завжди потрібновірити її себе, у свою дитину, бути готовим у будь яку хвилину прийти їй надопомогу, не обмежуючи її самостійності. Нерідко від підлітків можна почути, щобільшість проблем, які виникають, вони намагаються вирішувати самі. Адже діти завждипрагнуть швидше стати дорослими..
Діти зміцнюють сім’ю,але вони можуть і зруйнувати її, якщо у батьків відсутнє почуття обов’язку.Бути справжньою матір’ю і батьком однаково важливо і необхідно для щастя якбатьків, так і їх дітей. Як зазначалося, батьківство більше залежить відвиховання, ніж від інстинктивного потягу, воно водночас є і обов’язком, і задоволеннямприродних потреб. Для виконані першого і досягнення другого необхідні знання,ретельна підготовка.
Нині чоловік, принаймнів ідеалі, не тільки господар дому, як вважалося з давніх-давен, а й чуйний,вдумливий друг і пори ник усіх членів сім’ї. І, всупереч поширеній критичнійоцінці сучасного чоловіка, йому далеко не байдужі батьківство і сім’я. Долаючи багатовіковіконсервативні традиції, чоловіки засвоюють і стверджують своє нове становище усім’ї на основі повної рівності з жінкою.
Вже самим укладомжиття, відносини між батьками та рідними сім’я виховує дітей. Неабияке значеннямають і свідомо застосовувані батьками педагогічні засоби. Мистецтво виховання насампередпередбачає максимальне узгодження його цілей і засобів, форм і методів. І тутважливо враховувати стать і вік, характер, здібності, можливості дитини. Усправжньому родинному вихованні беруть участь і мати, і батько, але їх єдина за змістом,цілями та завданнями діяльність, має певні відмінності. Прагнучи формувати характердитини, найважливіше її добре знати. Спробуйте перевірити свої знання про синачи дочку, давши відповідь по кожному з наведених пунктів:
1.Ставлення донавчання.
2.Ставлення до праці.
3.Громадськаактивність.
4.До якої галузізнань, професійної діяльності, творчих занять має нахил?
5.Улюблені книги,письменники. Чи перс читує якісь книжки декілька разів, чим воші приваблюютьдитину? Як часто відвідує бій ліотеку?
6.Яким уподобаннямвіддає перевагу ] вільний час?
7.Хто найближчийприятель, за що йот цінує син чи донька?
8.Кого прагненаслідувати і чому?
9.Головні, на вашудумку, риси характеру дитини, в чому вони виявляються?
10. Стан здоров’я.
Мабуть, не кожнийбатько зможе дати докладну відповідь за всіма цими пунктами А як же можнавиховувати дитину, не знаючи як слід її природних схильностей.
Адже тут необхідно нелише досконалі знати життя дитини, а й зважувати на особливості її здоров’я,темпераменту тощо.
Відсутність належноїуваги, скажімо, щ темпераменту може спричинити до усклад нень або йневдач у формуванні позитивній рис особи, а в деяких випадках може при звестидо виникнення серйозних помилок у вихованні.
Майже кожному батькові чиматері доводиться замислюватись над питанням — чи вони досить вимогливі досвоєї дитини. Досвідчені педагоги і психологи знають, що тільки в атмосферідоброзичливості, поваги до дитини може здійснюватися її справжнє виховання.Доброзичливість не означає вседозволеності, потурання примхам. Останні лишеспричиняють безділля і безвідповідальність.
У вихованні завждиприсутній материнський і батьківський авторитет. Справжній авторитет ґрунтуєтьсяі на необхідній суворості, але вона завжди має у своїй основі доброзичливістьта повагу до особи дитини що виключає нетерпимість, жорстокість. Останні здатніформувати жорстоку людину, іноді навіть потенційного злочинця. Соціологічні дослідженнявиявили ряд «помилкових» типів ставлення батька до своїх дітей. Ось які типи«помилкової поведінки» батька зустрічаються найчастіше:
— повневідмежування від виховання дітей. Вважає, що достатньо бути добрим працівником,можливо, громадським активі стом. Згодом страждає від холодного ставлення дітей,невміння зрозуміти їх складний внутрішній світ;
— вимагаєбеззаперечного авторитету (деспотичний тип). Тримає дітей у страху, віддає категоричнірозпорядження. Результат: діти бояться батька, але не поважають його, не люблять;
багато сил і часувіддає дітям, але ні виявляє необхідної наполегливості, вимогливості, невиховує у дітей почуття відповідальності за свої вчинки, почуття обов’язкувнаслідок чого діти виростають розбещені без поваги не тільки до своїх батьків,а й до оточуючих.
Успішне вихованнядобрих засад у дитини значною мірою залежить від того, чи правильно визначенеїї місце в емоційній структурі родини. Дитина не повинна відчувати якоїсьвинятковості свого становища серед дорослих. Необхідно, щоб вона була неідолом, а членом невеликого, але міцного колективу, де кожен робить щось длявсіх, а всі — для кожного. Вона має право на своє дитяче життя, але ні в якомуразі не має позбавляти особистого життя батьків, перетворюватися у єдиний сенсїх існування.
Виховуючи дитину,батькам доводиться багато чим жертвувати. Та досвід доводить, що не всі жертвидійсно необхідні дитині, а деякі з них — шкідливі. Якщо батько ходить у старомукостюмі, а синові купує джинси за спекулятивною ціною, то чи не буде без такоїжертви син здоровіший душею, добріший серцем?
Які ж батьківськіжертви підуть на користь дитині? «Жертвуйте недоліками свого характеру, щоб недавати дітям поганого прикладу. Відмовтеся від шкідливих звичок (куріння,вживання алкоголю). По жертвуйте грою у «козла» і займіться з сином чи дочкоюкорисною справою, почитайте разом хорошу книжку, навчіть їх чогось. Такі«жертви» даються інколи важко, та нагорода за них — справді щасливі, добрі йлюблячі батьків діти.
У вихованні доброти,чуйності та уважності багато в чому допомагає гра. Простеживши за іграмидитини, можна зрозуміти, де й коли треба тактовно втрутитися, щоб сформуватиадекватні емоції дитини. Іграшки для дитини — майже живі друзі, граючись, вонамоделює ситуації, які, можливо, переживатиме в житті.
Інший могутній засібемоційного виховання — природа. Дитині від самих ранніх років необхідно датиуявлення про самоцінність будь-якої іншої живої істоти. Необхідно пробудити вдитині приязнь до «братів наших менших», без якої неможливе становленнягуманізму — вищої форми доброти.
Доброта, чуйність іуважність до інших стануть органічними якостями особи тільки тоді, коли дитинанабуде необхідного досвіду моральної поведінки, коли завдання матері та батьказаохочуватимуть до послуг близьким, до виявлення піклування і уваги. Дитинінеобхідний досвід доброти, «потрібні вправи у моральних вчинках», як говорив А.С. Макаренко. Тому ні в якому разі не зупиняйте дитину в її прагненні допомогтистаршим, узяти на себе частину хатніх турбот. Навіть якщо вона і зробить щосьне так, з цим треба змиритися і перетерпіти. Адже, коли такі пориваннясистематично гальмуються, вони згасають, а через декілька років підлітка вжеважко буде примуси мий вчинок дитини то надто перебільшена, то надто млява.Емоційна непослідовність, коли ті самі вчинки сьогодні викликають одну реакцію,а завтра — іншу, негативно позначається на поведінці дитини. Вона позбуваєтьсястійких повсякденних орієнтирів поведінки, стає образливою, вередливою. Розумнустриманість у почуттях як певну рису характеру батько має не лише привносити всім’ю, а й прищепити дітям (особливо сину).
Важлива роль батька увихованні в дітей сміливості. Необхідно навчити дитину долати страх, щозвільнить її від непотрібних страждань, запобігатиме появі полохливості. В усічаси, у всіх народів сміливість і сила займали одне з перших місць у спискучоловічих чеснот. Ніде не шанувалося боягузтво й ніколи безсилля не вважалосягідністю.
Певною мірою дитячістрахи природні: обережність, острах є виявом важливої захисної функції дитини.Але обережність не повинна переростати у полохливість. Ні в якому разі не можналякати малечу будь-якими нісенітницями. Залякування дітей сприяє утвореннюстійких негативних емоцій. .
Виховуючи у дітейсміливість, не дратуйтеся через їх «дурну боязливість» (як вважають інодібатьки). Виявіть причину переляку й постарайтеся довести дитині, що боятисянема чого.
Для материнської любовібільш притаманний надмірний страх за дитину, відмежування її, про всяк випадок,від різних випробувань. Батько більш схильний давати дитині волю, щоб фізично іморально загартовувати її.
Дітям старшого вікубатько може запропонувати деякі психологічні прийоми, за допомогою яких можнаперемогти відчуття страху. Наприклад, якщо очікується щось небезпечне,неприємне, не слід закривати на це очі. Батькові разом з сином чи донькою вартопроаналізувати можливий хід розвитку подій і знайти найраціональніші засобидолання небезпечних, на думку дитини, ситуацій. Причому аналіз повинен бутимаксимально діловий, сухий, позбавлений емоцій. Ні в якому разі його не можнаперетворити на «страшні» для дитини картини.
Досить ефективний засібдолання страху — заняття якоюсь потрібною справою, що вимагає уваги. Можнатакож у важких ситуаціях порадити підлітку самонавіювання — спокійне,розмірене, багаторазове повторення про себе фраз типу «Я мушу зробити те-то йте-то», Причому всі Формулювання даються у позитивній формі, позбавлені частки«не».
Окремо требапідкреслити важливість виховання моральної сміливості, принциповості,громадянськості. Фізичну сміливість виховати легше й простіше. Громадянськасміливість передбачає правдивість, прямоту й відвертість у стосунках зтоваришами, вміння розібратись у своїх помилках, подолати небажання говоритипро них, здатність боротися за істину, навіть якщо це викличе протидіюбезпосереднього соціального оточення;
Ідеал нашогосуспільства — виховання гармонійно розвиненої людини — активного будівникакомунізму, борця за утвердження нового, справедливого ладу на землі. Тому особливоїгостроти набуває в наш час проблема формування енергійної, соціально активноїособи. Слід зауважити, що така особа може бути як доброю, так і злою. Ісправжній авторитет батька може відіграти вирішальну роль у правильному,позитивному спрямуванні розвитку особи дитини.
Говорячи про характер,енергійність, ми неминуче повертаємося до проблеми здоров’я. Адже коли дитина зранніх років загартована фізично, їй легше дається й моралі, не загартування.Причому фізичне загартування може і повинно стати частиною програми морального загартування.Різними мають бути вправи для фізичного розвитку й загартування дочки та сина.Підібрати їх, заохотити дитину до постійних занять також може бути справоюбатька.
Коли діти досягаютьпідліткового віку, особливо гостро постає проблема статевого виховання. Що жнеобхідно знати батькові про психологічні особливості дівчаток і хлопчиків уперехідному віці? Треба сказати, що в цей період стереотипи «мужності» і«жіночості» особливо поляризуються і потреба відповідати їм у підлітків стає якніколи гострою. Стосується це не лише зовнішності, а й багатьох соціальних іпсихологічних якостей.
Дівчатка 12—14 роківдоросліші від хлопців того ж віку, розвиваються швидше. Вони вже починаютьшукати нових шляхів для ствердження себе в очах товаришів. Так зване засвоєннясоціального досвіду у дівчаток проходить переважно у руслі їх емоційногорозвитку. Великого значення набувають для дівчинки взаємини з подругами,ставлення до неї усього класу. Саме у ці роки відточується жіночість, спочаткуще наївне кокетство. Загалом дівчатка менш уперті, більш розумні, реалістичніщодо оцінки своїх можливостей, але значно чутливіші від хлопців донепедагогічних засобів впливу. Грубість, нетактовність поводження сприймаютьсядівчатками досить болісно.
І батькам, особливобатькові, необхідно володіти педагогічним, суто людським тактом у спілкуванні здонькою-підлітком. Наслідки фізіологічної перебудови організму, що відбувається,зумовлюють підвищену Таке спілкування навіть корисне, хоча і не має потребийого стимулювати, воно виникає само по собі. Головне, щоб поведінка підліткавідповідала його вікові. Батько на таку дружбу сина або дочки ні в якому разіне повинен реагувати жартами про нареченого й наречену або застереженнями: «Ой,дивися, не доведе це до добра!» Від такого ставлення дитина замикається віддорослих у своєму світі. І що ще гірше — може змінитися її власна оцінкадружніх стосунків: втрачається природність, з’являється присмак чогось«забороненого».
Коли син чи дочказакохані, ліпше за все спостерігати за ними співчутливо, намагатися зрозумітиїх стан. Але не треба їм доку чати. Чекайте, щоб вони самі поділилися :і вами.І тут знадобиться вміння слухати, тактовність, мудрість. Дуже важливо зрозуміти,як кохає підліток: розумом чи серцем. Дитяча свідомість недосвідчена, тому потрібнонавчити підлітка аналізувати своє по чуття. Якщо батько і дитина — друзі, тобатько може запитати: а що тобі в ній або в ньому подобається? А як би вінповодився у такій ситуації? А не змогла б ти йому допомогти? А чому він тобі недопоміг? Уі’і ці питання дуже важливі для дитини, бо їм завжди знадобитьсяпорада старшого.
І ще кілька слів простатеве виховання Психологи вважають, що на такі теми мін поговорити з підлітками лікар або вчитель, сама роль якихнадає бесіді рис відчуженості, безособовості: просто повідомляє певна системазнань без усяких емоцій. «Статеве виховання й повинно бути вихованням самекохання, тобто великого і глибокого почуття, почуття, прикрашеного єдністюжиття, прагнень і надій»,— писав А. С. Макаренко. Необхідно виховувати у юнаківта дівчат доросле почуття соціальної і моральної відповідальності, вчити їхретельно зважувати серйозність своїх почуттів («кохаю», а може, просто«подобається»?), міру своєї соціальної зрілості, труднощі раннього материнства,матеріальні й інші складності ранніх шлюбів. І головне, щоб статеве вихованнябуло підпорядковане загальним цілям виховання гармонійно розвиненої людинисуспільства майбутнього.
Проблеми перехідноговіку ускладнюються так званою акселерацією (від латинського слова —прискорення). Встановлено, що сучасні діти ростуть швидше. Гіпотез, якіпояснюють дане явище, чимало, але жодна з них не є остаточною. Головне, щовизначає поведінку підлітка в цей період,— раптово виникле почуття дорослості.Звичайно, це ще не так, але він потребує поваги до себе, самостійності. Тому узайвій батьківській опіці підліток вбачає або зневагу, або невизнання себе дорослим.
Як поводитися батькам,зокрема батькові, щоб уникнути небажаних сутичок -з сином, дочкою, якіпідростають, як пройти через перехідний вік дитини, не втративши з неювзаєморозуміння, а можливо, навіть і знайти його заново? По-перше, помітивши змінив дитині, не починати панічно «закручувати» гайки, прагнучи влади над дитиною.Поставтеся з повагою до її формування, адже ви не хочете все життя бачити їїбезпорадною, несамостійною.
Психологи здійснилиспеціальне дослідження з метою розкрити, як залежить поява негативних якостей упідлітка від обраного методу поводження з ним.
У першому зтрьох досліджуваних типів сімей батьки не вважали підлітків рівними собі,сприймали як таких, що вийшли з покори, як маленьких дітей. У другому типісімей ставлення до них було непослідовним: то як до дорослих, то як домаленьких. І в третьому — підлітки мали відносну рівноправність. Саме востанньому випадку конфліктів між батьками і дітьми майже не виникало. Впершому ж типі ситуація була протилежною.
Як правило, конфліктівз підлітком не виникає тоді, коли перший крок роблять дорослі, даючи нові праваі обов’язки підлітку, не чекаючи, коли він вимагатиме рівноправності. Поведінкабатька в цей період має бути гнучкою. Він — старший друг, який розуміє сина чидочку і не тільки бажає (бажають усі), а й вміє допомогти. І виховні впливи вартозастосовувати за принципом «випередження». Домагатися слухняності не фразами:«Ти ще маленький, тому не повинен…», а, навпаки, звертатися до почуття відповідальностіпідлітка: «Ти вже дорослий, а тому повинен».Найголовніше — не пропуститимоменту, коли підліток стає дорослим. Найважчий тут перший період— 12—13 років.Якщо він пройде благополучно, то половина небезпек позаду. А що робити, количимало у вихованні пропущено і підліток опинився-таки у поганій, навітьнебезпечній компанії? Як допомогти йому вирватися з-під поганого впливу? Якщотовариші сина чи дочки справляють негативний вплив (обов’язково перевіртеоб’єктивність свого висновку), то відваджувати їх треба обережно, з розумом. Ужодному разі не виставляти грубо за двері, не висміювати, бо зачепитесамолюбство підлітка і відштовхнете не від небезпечних приятелів, а скоріше відсебе. Словесні нотації тут також навряд чи допоможуть. Батькові в данійситуації необхідно мобілізувати всі свої можливості, виявити максимумкмітливості й терпіння. Якщо не можна ізолювати підлітка від поганої компанії(відправити його до родичів, в інше місто або переїхати в інший район), то передбатьками стоїть завдання розвінчати небезпечних приятелів в очах підлітка абовідвернути його якимось новим захопленням, цікавою справою. Необхідно добрезнати приятеля, який згубно впливає на вашу дитину, щоб зрозуміти, на чому ґрунтуєтьсяйого авторитет. Якщо, скажімо, на поінформованості про спорт, то батько сам маєдосконало опанувати цю сферу, подолати вплив невдалого приятеля.Шукаючи справу,яка б відвернула увагу сина чи дочки від поганого товариства, треба згадати,чого особливо хотілося б підлітку, про що він мріє.
Отже, уважно ставтесядо своїх дітей, поважайте їх. Хоч би що вчинила дитина, насамперед требарозібратися. Докладно аналізуйте вчинки і дії своїх дітей, чим вони викликані.А найголовніше — батькові необхідно визначити свою роль у житті дитини так, щобзуміти запобігти конфліктам і допомогти правильному становленню особи дитини. Датипоради на всі випадки сімейного ви ховання неможливо. Але сподіваємося, дещо звикладеного допоможе батькові замислитися, чи правильно він виховує свою дитинуі які резерви для цього лишаються ще невикористаними.
2.2. Педагогічні знаннябатьків – запорука успішного виховання
Більшість сучаснихбатьків свідомо прагнуть, щоб їх діти виросли всебічно розвиненими, гармонійнопоєднували у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість.Проте у сімейному вихованні багато хто з дорослих припускає серйозні помилки, щонегативно позначається на навчанні й розвитку дітей. Нерідко це зумовлюєтьсявідсутністю у батьків спеціальних педагогічних знань і навиків. Так, на питаннясоціологів: «Що заважає вам правильно виховувати дітей?» — майже кожний другийз 850 опитаних батьків відповіли: «Нестача педагогічних знань».
Необхідність широкоїпедагогічної освіти батьків викликана самим розвитком нашого суспільства,відповідальністю завдань комуністичного виховання, дальшим розвитком системинародної освіти, формуванням нових внутрішньосімейних відносин та багатьма іншимифакторами. Педагогічна культура батьків — важлива складова частина загальноїкультури. Вона передбачає достатню підготовленість батьків до родинного тасуспільного виховання і складається на основі опанування досвіду старшихпоколінь, власного виховательського досвіду, спеціальної педагогічної освіти й самоосвіти.Серйозну допомогу у цій справі надає широка педагогічна пропаганда. У нашійкраїні вона здійснюється через органи масової інформації, народні університетипедагогічних знань (їх діє понад 6 тис.) та інші організації. Тільки Всесоюзнетовариство «Знання» щорічно проводить понад 1,5 млн. лекцій на теми виховання.
Нині у багатьох школахробота з батьками здійснюється диференційовано, проводяться батьківські збори,на які запрошується тільки батько дитини. Кожному батькові пропонують відвідатилекції про особливості виховного впливу батька на сина або дочку, організовуютьіндивідуальні консультації тощо.
Цінне починання —створення «Рад чоловіків» при батьківських комітетах деяких шкіл. Головна турботатаких рад — шефство над «важкими» підлітками. Складності у їх вихованні нерідковиникають через відсутність або недостатність впливу батька в сім’ї, впливу,якого потребують не тільки хлопчики, а й дівчатка. Коли б громадська робота,яку нині провадять лише деякі ентузіасти, перетворилася на масовий рухчоловічого шефства над «неблагополучними» підлітками, їх могло стати значноменше.
Активної участічоловіків потребують не тільки батьківські комітети, а й комісії сприяння сім’їі школі. Такі комісії діють на деяких підприємствах і в установах. Не формальноставляться до своїх обов’язків члени комісії сприяння сім’ї і школі наКиївському експериментальному керамїко-художньому заводі. Прагнучи глибоковникати у суть справи, вони запрошують на засідання комісії не лише «важкого»учня та його батьків, а й класного керівника. Взагалі кожен батько здатенчимало зробити в організації дозвілля і виховання дітей за місцем проживання.Всім під силу впорядкувати баскетбольний чи волейбольний майданчик, а взимку залитийого під каток; організувати, за прикладом деяких районів Москви, клублюбителів сімейного туризму й екскурсій, визначити бажані маршрути походів,теми екскурсій; озеленити і впорядкувати двір, збудувати майданчики длявідпочинку, занять на повітрі; домовитися про використання спортивних залів дляроботи жеківських секцій; створити гуртки за інтересами та ін. У таких справахміцніє дружба батька з дітьми, що однаково корисно для обох сторін, абатьківський авторитет з абстрактного стає реальним.
Значний резервзбільшення «чоловічого» впливу на виховання молоді — розширення рухунаставництва. При висуванні у наставники враховується не лише професійнамайстерність, а й весь життєвий досвід людини, авторитет у колективі, участь угромадській роботі, здібності вихователя, прагнення підвищувати свої знання,поведінка в побуті, успіхи у вихованні власних дітей. Кращі батьки стаютьсправжніми наставниками школярів. Вони знайомлять молодь з умовами і вимогамипраці у своєму трудовому колективі, передають їй свою любов до рідної землі,вміння і бажання працювати.
Виховання — процесбагатогранний. На формування дитини справляють вплив не тільки батьки, а йпедагоги, друзі-ровесники, наставники на виробництві. Та все ж суспільна думказ давніх-давен і до наших днів наголошує на важливості сімейного виховання. Щоприщепить маленькій людині сім’я, з тим вона вступає у життя. Соціально-економічний,культурний прогрес нашого суспільства, поширення мережі дитячих виховнихзакладів, удосконалення роботи загальноосвітньої школи не зменшують значеннясімейного виховання, батьківського авторитету як його невід’ємної складовоїчастини. Навпаки, нині можна говорити про гостру потребу у піднесеннібатьківського, зокрема батькового, авторитету. Найважливіші аспекти цьогопронесу — формування моральної зрілості і педагогічної культури батьків.
На жаль, не в усіхсім’ях батько бере активну участь у вихованні дітей, не скрізь він насправді єавторитетом для власної дитини. Авторитет батька (та й не тільки батька)залежить насамперед від того, якою він є людиною: чи він справедливий, добрий,чесний, вимогливий? Яка мета його життя? Особисті якості батька, стиль йогожиття справляють значний вплив на дітей. Батько має бути чуйним, вдумливимтоваришем для них. Завоювати авторитет у маленької дитини неважко. Адже воналюбить своїх батьків і вірить батькові й матері. Головне — постійно пам’ятати,що діти дивляться на нас, засвоюють нашу поведінку. То ж будемо прагнути бутигідними любові й поваги наших дітей.
Довести до свідомостікожного батька, що виховання дітей — не тільки особистий, а й громадянськийобов’язок, важливе соціальне завдання, розв’язання якого багато в чомувизначить успіх комуністичного виховання підростаючого покоління. Правильного,свідомого виконання батьківських обов’язків треба вчити. І чим раніше, тимкраще. Необхідно передати батькам кращі традиції радянської педагогіки,озброїти їх педагогічними знаннями, тобто дати їм розуміння доброти, яка невиключає вимогливості, доцільної суворості, а також поваги до дитини.
Діти — найцінніше, що єна світі. Вони — майбутнє нашою суспільства. Від того, якими виростуть діти,залежить наш завтрашній день. Чи будуть вони людьми добрими, з високимидуховними потребами й інтересами? Чи будуть вони підготовлені до праці, дожиття, чи зуміють дістати задоволення від свідомості добре викопаної роботи, чизможуть у майбутньому зробити свій внесок у процвітання соціалістичноїВітчизни? Високий обов’язок батька полягає в тому, щоб разом з матір’ю, школою,громадськістю виховати дітей справжніми трудівниками, будівникамикомуністичного суспільства.
ВИСНОВКИ
Наявність різних типіввнутрішньосімейних відносин доводить, що роль чоловіка як глави сім’їґрунтується на традиціях минулого, а не зумовлена його особистими якостями,реальною участю в сімейних справах.
Батьківський авторитетвизначається громадянськістю, здатністю розуміти свою епоху, бачити в ній іминуле, і майбутнє, усвідомлювати мету виховання.
Cписоквикористаної літератури
1.АзаЛ.О., Лавриненко Н.В.Батьків авторитет.-К.: Політвидав України
1986.-92с.-(Сер.«Сім’я і суспільство»).
2.АзаровЮ.П. Семейная педагогика.-2-е узд., переработ. и доп.-
М.: Политиздат,1985с.,-238с.
3.БудзП.Виховання характеру//Шлях виховання й навчання.-1928.-Ч.
11.-С.1-8; Ч.12.-С.4-9.
4.ВащенкоГ.Виховання волі і характеру.-Лондон: Вид-во Спілки укра-
їнськоїмолоді,1952.
5.ВащенкоГ.Виховний ідеал.-Полтава: Полтавський вісник,1994.
6.ВишневськийО.Сучасне українське виховання.-Л.,1996.
7.ГороховичА.Плекаймо в дитині і розум,і душу.-Дрогобич: Бескид
1992.
8.Диалогио воспитании: Кн.для родителей.Пер.со 2-го рус.изд./Сост.
О.Г.Свердлова; Редкол.: В.М.Столетови др..-К.: Рад.шк.1985.-304с.
9.КравецьВ.Психологія сімейного життя: У 2 т.-Тернопіль,1995.-Т.1.
10.ПаращинП.Дайте дітям характер//Авангард.-1980.-Ч.5.-С.297-300
11.СоловейчикС.Педагогика для всех.-М.: Детская лит.,1989.
12.СтельмаховичМ.Виховні цінності традиційної української родини//
Цінностіосвіти і виховання.-К.-: Либідь,1997.
13.СтельмаховичМ.Українська родинна педагогіка.-К.:ІСДО,1996.
14.ЦимбалістийВ.Родина і душа народу//Українська душа.-К.,1992.
15.ЩербаньП.М.:3с.
16.ВишневськийО.Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навч.посіб.-3-тєвид., доопрац. і доп.-Знання,2008.-566с.