/>/>/>/>/>МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
/>/>/>/>/>Київський національнийуніверситет будівництва і архітектури
/>/>/>/>/>Факультет ГІСУТ
/>/>/>/>/>Кафедра економічної теорії
/>/>/>/>/>КУРСОВА РОБОТА
/>/>/>/>/>З дисципліни: Основи банкiвської справи
/>/>/>/>/>На тему: «Банк як елементекономічної системи»
/>/>/>/>/>Виконав: студент групи ГД-32
Задорожний Д.О.
Науковий керівник:Зінченко М.М.
/>/>/>/>/>
Київ-2010
План
Вступ
Розділ 1 Теоретичні аспекти, поняття «Банк»
1.1 Історія розвитку сутності банку
1.2 Розвиток банківської діяльності в Україні
Розділ 2 Банківська система: сутність та структура
2.1 Структура банківської системи України
2.1.1 Національний банк України: розвиток та функції
2.1.2 Виникнення та функціонування комерційних банків в Україні
Розділ 3 Розвиток банківської системи в розвинутих країнахсвіту
Висновок
Список літератури
/>/>/>/>Вступ
В сучаснихумовах розвитку національної економіки важливе значення має стан банківськоїсистеми. Саме банки є одним із головних джерел інвестування фінансових ресурсівв економіку країни. Забезпечення стабільності банківської системи — цепершочергове завдання, яке необхідно вирішити на шляху інтеграції України доєвропейського економічного простору. З розвитком міжнародних відносин тапосиленням глобаліза-ційних процесів у банківській сфері виникає все більшепроблем, які необхідно негайно вирішити, щоб забезпечити її стабільність танормальне функціонування національної економіки.
Наявність в Україні успішно функціонуючого фінансового сектору,зокрема банківського, є необхідною умовою створення ефективної ринкової економіки,завоювання міцних позицій на вітчизняному та світовому ринках. Це пов’язано зйого провідним значенням у забезпеченні рівня накопичень та інвестицій,необхідних в умовах зростання та підвищення ефективності економіки .
Для функціонування банківської системи України розробленанормативна база, впроваджені принципи діяльності банків, методи та інструментигрошово-кредитної політики тощо. Проте швидкий розвиток фінансовихглоба-лізаційних процесів ставить перед банківською системою все більше завдань,при вирішенні яких Україна стане активним учасником глобалізаційних процесів.
Актуальність даної роботи на сьогоднішній день є суттєвою, так як проблема банківв Україні є однією з головних і її вирішенню має надаватися пріоритетнийхарактер. Адже в нашій країні дуже багато іноземних банків, і тому це маєнегативний вплив на економіку нашої держави.
Мета роботи полягає в аналізі функцій банківської системи, її проблемв Україні та розвитку банківської системи в розвинутих країнах світу.
Завданням роботи є оцінка сучасного стану банківської системи України, та їїпорівняння з банківськими системами розвинутих країн світу.
/>/>/>/>Розділ 1 Теоретичні аспекти, поняття «Банк»
/>/>/>/>1.1 Історія розвитку сутностібанку
Історіярозвитку банківської справи тісно пов’язана з історією діяльності банків тавиникненням грошей. На жаль, немає достовірнихвідомостей про виникнення перших кредитних установ та характер здійснюванихними позичкових операцій. Однак історичні дані свідчать, що перші банківськіоперації з обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери уСтародавній Греції (IV ст. до н.е.), у Стародавньому Вавилоні (VI ст. до н.е.),у Стародавньому Єгипті та Римі.
Термін“банк” походить від італійського “banco” й означає “конторка”, “стіл”, за яким здійснювався обмін грошей.Французьке слово “bangue” означає “скриня”, тобто вказує на функцію збереження чогосьцінного.
Багатьмамовами світу слово “банк” завдяки його єдиним кореням має аналогічне значення: bank (англ., нім.), banco (італ., ісп.), bangue (фр.). В українській мові це слово почало вживатися давно запосередництвом французької мови.
Засвідченням істориків, перші кредитні операції здійснювалися у СтародавньомуВавилоні, де не тільки обмінювались, гроші однієї держави на гроші іншої, а йпрактикувалося прийняття вкладів та видання по них певних відсотків. Зародиласяі подальшого розвитку банківська справа набула в Стародавній Греції (Елладі),де організацію банківської справи було закладено понад дві з половиною тисячіроків тому у давньогрецьких містах на узбережжях Середземного, Егейського іЧорного морів.
Починаючи зVI ст. до н.е., кілька сотеньгрецьких міст та їхніх колоній карбували власні монети, вели жваву торгівлю,розвивали грошово-кредитні відносини. Однак інтенсивна торгівля, що велася з використаннямрізних монет, які карбувалися як державами, так і містами, зумовила виникненнятаких учасників торгових операцій, які б розбиралися у монетах, що були вобігу. За цих умов виникла така професія, як міняйли, які розкладалимонети на спеціальному столі (від грец. “trapeza” — трапедза) і перевіряли їхякість. Звідси грецька назва — міняйли-трапедзити. Спочатку трапедзитизаймалися обміном грошей однієї монетно-вагової системи на іншу й перевіряли їхякість, а пізніше здійснювали інші грошові операції. До трапедзи можна буловнести коротко-або довгостроковий вклад. Трапедзит здійснював грошові переказив інші міста, позичав гроші під відсотки, за певну платню зберігав цінності йдокументи, укладав різноманітні угоди від імені свого клієнта. На кінець V ст.до н.е. трапедза — лавка міняйли, де працювали кілька осіб, перетворилася напрототип сучасного банку.
Як свідчатьдеякі джерела, винахідцями перших банківських операцій були не тільки окреміособи (трапедзити), а й деякі церковні установи, де нагромаджувалися значнікошти. Надійним місцем для зберігання цінностей були храми. Злодіїставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Завдяки вкладам,недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, грецькіхрами (Дельфійський, Делоський, Самоський і Ефеський) перетворилися в своєріднібанківські установи.
Грошовийобіг античного світу, торговельні угоди між полісами Греції та Босфору,діяльність трапедз і трапедзитів поширилась і на південні землі сучасноїУкраїни завдяки жвавій торгівлі Афін із Босфорським царством, яке розташувалосяна Керченському та Таманському півостровах (Північне Причорномор’я).
Історіярозвитку банківської справи Нового часу пов’язана з розвитком виробничих іторговельних відносин і започаткована у Середземноморській Європі, особливо напівночі Італії. Зародження діяльності банкірів і відповідно банківськоїдіяльності почалося у XII ст. Розвиток в Італії банківської діяльності і поява першихбанкірів пояснюється тим, що ця територія була на перехресті торговельнихшляхів, через які європейські держави мали можливість підтримувати зв’язок зрізними частинами світу, а це сприяло розвиткові торгівлі грошового обігу. Натой час відродилася професія міняйли, які займалися під час купівлі-продажуобміном різних монет і здійснювали інші грошові операції.
Пізнішебанківська справа поширилась на Північну Європу. В XIII ст. кілька італійськихміняйл (із Ломбардії) влаштувалися в Лондоні і почали пропонувати свої послугикомерсантам.
В Європівиникнення банківської справи і поява перших лихварів пов’язано з князівськимидворами і торговими домами пізнього середньовіччя. Утримання князівських дворів у розкоші, марнотратство,необхідність мати регулярну армію зумовлювало дедалі зростаючу потребу уфінансах. Князі були готові для цього залізти в борги, проте щодо християндіяла “канонічна заборона на стягнення відсотка”. Гроші вважали “неурожайними”, а нарахування відсотка — лихварством і за це накладались великіштрафи. Цю нішу заповнили євреї, для яких у багатьох країнах існували обмеженнящодо зайняття ремеслами. Євреї ставали посередниками при дворах, добували длякнязів необхідні гроші. Звідси поява перших приватних банкірських домів, якічасто перебували у власності євреїв.
Крім того,поширювачами банківської справи в Європі стали великі та іноземні комерсанти,які як торгові банкіри до додатку до своїх торгових угод здійснювали такожоперації з обміну грошей та укладали банківські угоди. Згодом банківські операції комерсантів стали їх основною справою.
У XVI ст.З’явилися перші банкірські доми — Медичі в Італії, купецькі гільдії Амстердама,Венеції, Генуї, Мілана, які створили навіть спеціалізовані банки —“жиро-банки”, що здійснювали безготівкові розрахункові операції між купцями.
Банківськасправа в сучасному вигляді зародилася в період мануфактурної стадіїкапіталізму, коли виникли банкірські доми, які надавали кредит промисловим іторговим капіталістам під помірний відсоток. Доситьвідомими на той час банкірськими домами були: Чайльда в Англії, Ротшильдів уФранції, Фуггерів у Німеччині. Спочатку банки перебували у приватномуволодінні. У 1694 р. створено перший центральний акціонерний банк Банк Англії,який надавав комерційні кредити, а також мав право випуску банкнот та ціннихпаперів для оплати урядового боргу.
Першуспробу створення банків у Росії було зроблено у XVII ст. в 1665 р. у Пскові воєвода Афанасій Ордин-Нащокіи вирішивстворити комерційний банк, однак ця ідея не була схвалена центральним урядом ібанк так і не розпочав свою діяльність. Появапершого російського банку відноситься до 1733 р., коли указом було створенодержавний позичковий банк, який значною мірою відіграв роль казенного ломбарду.
У 1754 р.було засновано два банки — Державний займовий банк для дворянства у Москві іСанкт-Петербурзі — для кредитування купецтва, однак ці банки швидко припинилисвою діяльність, зіткнувшись з проблемою повернення кредиту. В 1772 р. поряд збанками з’являються спеціалізовані кредитні установи, які приймали внески дозапитання і видавали позики або під заставу іпотеки (охоронні каси), або підзаставу коштовних металів (позичкові каси). У 1769 р. у Санкт-Петербурзі таМоскві було засновано Асигнаційний банк, а в 1786 р.—Державний земельний банк,почали також з’являтися інститути довгострокового іпотечного кредитування.Отже, в цей період у Росії розпочинається формування банківської системи.
/>/>/>/>1.2 Розвиток банківськоїдіяльності в Україні/>
В Україніпочаток банківської діяльності було покладено в середині XVIII ст. Вонарозвивалася разом зі становленням банківської системи Росії. У ті часи торгівлявелась за готівку, а промисловість розвивалась в основному за рахунок держави.В Україні поширення комерційного кредиту істотно запізнювалось порівняно ізЗахідною Європою. Першими позичальниками були уряд і землевласники, а в ролікредиторів виступали одноосібні підприємці-лихварі. За умов натуральногопоміщицького господарства така діяльність давала можливість безконтрольнопідвищувати відсоток за кредит. Крім того, впродовж 1769-1774 рр. Росіявипустила в обіг паперових грошей-асигнацій на суму 20 млн руб. Усе це ісприяло створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які малинамір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики.
Кредитнасистема в Україні була започаткована в 1781 р., коли Російський Асигнаційнийбанк відкрив свої банківські контори у Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782 р. — уХерсоні. У 1839 р. в Києві засновується місцева контора державного комерційногобанку. Указом від 31 травня 1860 р. було створено Державний банк Росії, якийзаймався емісією кредитних білетів і здійснював низку комерційних операцій, а вУкраїні діяли його контори (в Києві, Харкові та Одесі). Крім того, в цей періодв Україні почали функціонувати великі комерційні банки (Дворянський,Селянський), налагоджувалась мережа ощадних установ, що акумулювали заощадженнянаселення.
Післяреформи 1861 р. в Україні було створено низку місцевих банків: 20 травня 1864р. — Херсонський земський банк, що діяв на підставі принципу взаємногокредитування для надання довгострокових позик під заставу поземельноївласності, 4 травня 1871 р. — Харківський земельний банк, який видавав позикипід заставу нерухомості в українських і російських губерніях. У 1868 р.розпочав операції Київський приватний комерційний банк.
Трохипізніше засновується Київський промисловий банк і Катеринославський комерційнийбанк, а в Одесі формується Бессарабсько-таврійський земельний банк, у 1879 р.відкрито Одеський обліковий банк, який здійснював облік векселів. Така ситуація сприяла розвиткові товарно-грошових відносин тавиникненню промислового капіталу в Україні.
Стрімкийрозвиток економіки і нагромадження капіталів у країні наприкінці XIX ст. забезпечили умовирозвитку банківської системи Росії в цілому, і в Україні зокрема.
На початкуXX ст. в Україні фактично діяли три контори Державного банку Росії та 19 йогофілій, існувала розгалужена система акціонерних банків, значного поширеннянабули товариства взаємного кредиту (26), міські суспільні банки (38),селянські банки (148), казначейства (112), позичкові каси (66). Крім того,функціонували приватні банківські контори, які здійснювали значну кількістьсуто банківських операцій.
Розвитокбанківської системи в Україні під час Першої світової війни переживає серйознукризу. Внаслідок падіння виробництва і загальної економічної розрухигосподарський обіг знизився, банківські операції різко скорочуються, а грошовийобіг був украй розладжений. Незважаючи на це, напередодні Жовтневої революції вРосії на території України було створено розгалужену мережу банківських установза багатоярусною структурою, пристосованою для обслуговуванню ринковихвідносин, яка забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитнихресурсів.
Занезначний час існування незалежної держави України здійснювалися певні заходищодо формування національної кредитної системи створенням відповідноїбанківської мережі.
Становитьпевний інтерес досвід побудови банківської системи України в період державності(1917-1919 рр.). Після проголошення 20 листопада 1917 р. Третім Універсаломутворення Української Народної Республіки важливим завданням Центральної Радибуло реорганізація банківської системи та формування національної грошовоїсистеми. 22 грудня 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про утворенняУкраїнського державного банку. Цим самим законом на території України булоприпинено діяльність відділень російського Державного дворянського земельногобанку і Селянського поземельного банку. 10 серпня 1918р. Рада Міністрівухвалила статут Українського державного банку, в якому було визначено йогопризначення: “Український державний банк має на меті полегшення грошовогообігу, допомогу шляхом короткострокового кредиту державному торгу,промисловості і сільському господарству в Україні, а також забезпеченнягрошової системи”. Для задоволення потреб землевласників у наданні позик 23серпня 1918 р. засновано Державний земельний банк, метою якого було сприяннязміцненню дрібного землеволодіння та поліпшення справ у сільськомугосподарстві. Завдяки вжитим УНР заходам певною мірою вдалося в цей періодстабілізувати фінансову і грошову систему України, добитися задовільногообслуговування державних і господарських потреб країни.
Урадянський період правове становище банків неодноразово змінювалось. ДекретамиВЦВК від 14 грудня 1917 р. та Тимчасового робітничого селянського уряду Українивід 22 січня 1919 р. всі банки та приватні кредитні установи булонаціоналізовано, а банківську справу проголошено державною монополією. У 1920 р. Україна залишилася без власної грошової одиниці і безбанківської системи. Однак у зв’язку з переходом до непу і пожвавленнямтоварно-грошових відносин виникла потреба у відновленні банківської системи дляорганізації торгового обігу та фінансування народного господарства.
Післязаснування в Харкові Всеукраїнської контори Держбанку (жовтень 1921 р.) вУкраїні було створено контори й філії інших банків (кооперативного,торгово-промислового, сільськогосподарського, комунального).
У 1927 р.відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівліта Київський місцевий комунальний банк.
У періоднепу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка починає набуватиринкового характеру, функціонує порівняно розгалужена кредитна система,випускаються державні облігації та акції в системі дозволеного приватногосектора, використовується іноземний капітал, однак такий період тривав недовго.
Серйознізміни у правовому становищі банків відбулися внаслідок кредитної реформи1930-1932 рр. Було ліквідовано банки, засновані на недержавній формі власності.Банківська система була перебудована за функціональною ознакою і складалась ізДержавного банку СРСР, який став єдиним розрахунковим центром і займавсяконцентрацією короткострокового кредитування і платіжного обігу, та чотирьохспеціалізованих банків (Промбанк, Сільгоспбанк, Торгбанк, Цекомбанк). Крімтого, функціонував Зовнішньоторговельний банк, який мав широку мережукореспондентських відносин з іноземними банками та систему ощадних кас, щостановили собою єдину загальнодержавну кредиту установу, яка обслуговувалаширокі верстви населення залученням вільних коштів, оплатою послуг, розміщеннямоблігацій державних позик.
У рокиДругої світової війни зберігалося централізоване державне управління кредитноюсистемою та всіма її ланками і аж до другої половини 60-х років Україна не малаавтономної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку, Будбанку,відділення Зовнішньоекономічного банку, державні ощадні каси, кредитнікооперативи та державні ломбарди. Отже, тривалий час у колишньому СРСРбанківська система підпорядковувалася адміністративній системі, була надтообмеженою і неефективною. Діяла державна монополія на банківські грошовіоперації, був відсутній фінансово-комерційний бізнес, не існувало ринку ціннихпаперів, що позначилось на існуванні банківської системи, яка була нездатнасплачувати і мобілізовувати великі грошові кошти. Існування в соціалістичнійдержаві монобанківської системи призвело до створення високого рівнямонопольного становища Держбанку країни. Крім того, Держбанк СРСР, функціонуючияк орган уряду, був залежний від нього, що призвело до створення безконтрольноїфінансово-банківської олігархії, яка тримала в таємниці дані про золотий запаскраїни, стан випуску грошей в обігу, розподіл та використання коштів державногоборгу тощо.
У 1987 р. уСРСР з метою реорганізації банківської системи було проведено банківськуреформу: новоутворені шість банків (Держбанк СРСР; спеціалізовані банкиАгропромбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР,Зовнішньоекономічний банк СРСР) підпорядковувались Раді Міністрів СРСР іодночасно виступали як органи державного управління та юридичні особи, займалисьгосподарською діяльністю.
Післяпроведення банківської реформи правове становище банків істотно не змінилося,реорганізація не торкнулася економічних відносин, у банківській системізбереглася державна монополія. Банки продовжували здійснювати адміністративно-контрольніповноваження. Однак завдяки реорганізації банківської системи підвищилась рольбанків у механізмі кредитування розвитку різних галузей економіки.
В Україні вцей період існувала широка мережа установ Держбанку і Будбанку, трудовихощадних кас.
Фундаментнової банківської системи в Україні було закладено створенням першихкооперативних комерційних банків на підставі Закону СРСР “Про кооперацію” (1988р.). Перший кооперативний банк “Таврія” зареєстровано в листопаді 1988 р., аперший комерційний банк — Український інноваційний банк заснований у січні 1989р. в Києві.
Формуваннянової банківської системи України почалось із побудови незалежноїсуверенної-держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16липня 1990р.) та Закону України “Про економічну самостійність України” (3серпня 1990 р.), у яких було зазначено, що Україна на своїй територіїсамостійно організовує банківську справу і грошовий обіг та створює банківськусистему.
Діюча вкраїні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України20 березня 1991 р. Закону, України “Про банки і банківську діяльність”.
Процесстановлення банківської системи. України в новій історії охоплює кількаперіодів.
Першийперіод (1989-1991 рр.). У цей період українські (банки реєструвалися у Москвіза таким принципом.
По-перше,були створені міністерські або галузеві банки (понад 15 банків): на основіМінмонтажу УРСР — Монтаж-спецбанк; Держпостачу УРСР — Укрпостачбанк(правонаступник— банк “Ажіо”); Мінбудмату —Укрбудбанк (правонаступник — банк“Відродження”); Мінлегпрому — Лег-банк; Мінлісгоспу —Лісбанк;Міншляхбуду—Шляхбанк (правонаступник “Трансбанк”) тощо.
По-друге,понад 20 банків були засновані за змішаною ознакою; різні державні такооперативні установи. Це — Укрінбанк, Градобанк, Перкомбанк, Народний банк,Українська фінансова група, Приватбанк тощо.
По-третє,реорганізовано філії московських банків з “московським капіталом” — Інкомбанк,Східінвестбанк тощо.
По-четверте,продовжували функціонувати банки з державним статусом: Промінвестбанк,Агропромбанк “Україна”, Укрсоцбанк, Ощадбанк і Укрексімбанк.
Другийперіод (1991 1992 рр.). Починаючи з жовтня 1991 р. відбувається перереєстраціяНаціональним банком комерційних банків. У комерційних банках відбуваються зміни,у складі засновників (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Пропередачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансівУкраїни” з числа засновників виходять міністерства), а державні банки(Промінвестбанк, Агропромбанк “Україна”, Укрсоцбанк) акціонуються персоналомбанків, а також окремими клієнтами цих банків. За окремими банками стоятьвеликі промислові комплекси, доходи яких становили основу банківськихкапіталів.
Третійперіод (1992-1993 рр.) характеризується створенням банків “нової хвилі” іззалученням значного приватного капіталу. В цей час спостерігаються подальшийрозвиток малих сільських підприємств, акціонерних товариств, залучення коштівновостворюваних державних бюджетних та позабюджетних фондів, відбуваєтьсяуніфікація пасивів у діючих банках. До них належать: “Аваль”, “Інко”,“Відродження”, “Трансбанк”. Під час гіперінфляції спостерігається масовеутворення дрібних “кишенькових” банків (понад 100 банківських установ).
Четвертийперіод (1994-1996 рр.). Для цього етапу характерне призупинення інфляційнихпроцесів, активізація діяльності НБУ з регулювання діяльності комерційнихбанків, зниження рівня банківського менеджменту, а все це призвело добанківської кризи та банкрутства окремих банків. У 1994 р. збанкрутувало 12банків, у 1995 р. — 20, у 1996 р. — 45 банків, а ще 60 опинилися в станіприхованого банкрутства. В цей період банківська система України перебувала встані стагнації: відбувається скорочення розміру активів деяких банків,спостерігається велика розбіжність у концентрації банківського капіталу,третина зареєстрованих банків не мали необхідного сплаченого статутного фонду.
П’ятийперіод (1996-2000 рр.) характеризується активною діяльністю НБУ у подоланніінфляційних процесів, створенням сприятливих умов для здійснення грошовоїреформи і введення в обіг національної грошової одиниці — гривні. В банківськійсистемі спостерігаються позитивні тенденції, вона набуває ринкового типу, вдержаві реєструються іноземні банки та їхні представництва (всього булозареєстровано 14), відбувається зміна акціонерів продажем і перепродажем банків(70), а також здійснюється реєстрація нових банків (5).
На сьогоднібанківська система України є ключовою частиною фінансової системи країни,важливим елементом господарського механізму, де реформування розпочалосяраніше. ніж в інших секторах економіки. Саме банківська система повиннавідіграти важливу роль у створенні оптимального середовища для мобілізації йвільного переливання капіталів, нагромадження коштів для структурної перебудовиекономіки, приватизації й розвитку підприємництва./>/>/>
Розділ 2 Банківська система:сутність та структура/>/>/>/> 2.1 Структура банківської системи України
Сучаснийстан розвитку економіки України потребує постійної уваги до банківської системив цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики, спрямованої настворення сприятливих умов для їх стабільного та ефективного функціонування. Цяпотреба обумовлюється тим, що банківська система України — одна з найважливішихі невід’ємних структур ринкової економіки і є одним з основних чинниківполітики економічного зростання. Адже через неї здійснюється процес акумуляціїфінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше іраціональне використання.
Банкiвськасистема — законодавчо визначена, чiтко структурована сукупність фiнансовихпосередників грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю.
Банкiвська система виникає невнаслідок механічного поєднання окремих банкiв, а будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якоївідводиться мiсцекожному виду банкiв i кожному окремому банку.
В такомутлумаченні банкiвська система не включає небанківські фiнансовi iнститутигрошового ринку. Цим вона помiтно вiдрiзнясться вiд кредитної системи. доскладу останньої включають всiх посередників грошового ринку — як банкiвських,так i небанківських.
Необхiднiсть, формування банківської системи, якособливої, структури, визначається двома групами причин:
· пов’язаних з необхідністюздійснення суспільного нагляду i регулювання банківської дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв окремих банкiв з загальносуспільними iнтересами — забезпеченнямсталостi грошей i стабільної роботи всiх банкiв;
· пов’язаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченнямзбалансованості попиту i пропозиції на грошовому ринку i в кожному його секторi.
За своєюструктурою банкiвськi системи рiзних країн iстотно вiдрiзняються. Разом з тим є ряд ознак, якi властивi всiм банківським системам, що функцiонують в ринковiй економiцi. Це, перш за все, дворівнева побудова.
/>
На першомурiвнi знаходиться один банк (або декількабанкiв, об’єднаних спільними цiлями i завданнями). Такiй установi надається статус Центрального банку. Законом визначено підзвітністьНаціонального банку України (НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. Нанього покладається вiдповiдальнiсть за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сферi.
Йогоосновними функціями є:
· грошово-кредитне регулювання економіки;
· емісія валюти країни і забезпечення обiгу;
· контроль за дiяльнiсть кредитних установ;
· акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;
· кредитування комерцiйних банкiв;
· кредитно-розрахункове обслуговування уряду;
· зберігання та проведення операцiй iз золотовалютними за пасами i резервами.
На другомурiвнi банкiвської системи знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерцiйними банками.
На вiдмiну вiд центрального комерцiйнi банки покликанi обслуговувати економiчні суб’єкти — учасникiв грошового обiгу: фірми, сiмейнi господарства, державнi структури. через ці банки системаобслуговує господарство вiдповiдно до задач, що випливають з грошово-кредитної полiтики центрального банку. Тому комерцiйнi банки можна розглядати як фундамент всiєї банкiвської системи вершиною якої єцентральний банк.
Вониутворюються як акцiонернi товариства або на пайових засадах i є кредитними установами унiверсального характеру. Їх частоназивають “фінансовими універмагами”.
Питання проте, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть,що банк — це сховище грошей. Але таке життєве тлумачення банку не тільки нерозкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народномугосподарстві. Тому необхідно докладніше роздивитися те, з чого складаєтьсядійсна сутність банку.
Банк якустанова або організація є найбільш масовим уявленням про банк. Слід відмітити,що він хоча і виконує суспільну місію і є суспільною організацією, алеісторично був справою приватної особи і лише потім, із розвитком банківськоїсправи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі,середні та малі об’єднання.
В уявленніпро банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратомуправління. В СРСР, як і в інших соціалістичних країнах, протягом декількохдесятиліть існували банки тільки державного походження, тому стала необхіднарадикальна ломка їх зв’язків клієнтами, розвиток комерційних, а не директивнихвідносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємстваминабувають справжній економічний характер, а банк стає базисом.
Логічною єтрактова суті банку не як організації, а як підприємства. Саме так вінхарактеризується в деяких радянських публікаціях. Банк визначається не якпідприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, акапіталістичний банк.
Як будь-якепідприємство, банк є самостійно господарюючим суб’єктом, має права юридичноїособи, виробляє та реалізує продукт, виконує послуги, діє на принципахгоспрозрахунку.
Мало чим відрізняютьсяі завдання банку як підприємства — він вирішує питання, які пов’язані іззадоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, із реалізацією наоснові отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів йогоколективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-яківиди господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни тавипливають із статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен матиспеціальний дозвіл.
Банк якторгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку,його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. На відміну відпромисловості сільського господарства, будівництва, транспорту і зв’язку банкидіють у сфері обміну, а не виробництва. Банки дійсно «купують»ресурси, «продають», функціонують у сфері перерозподілу, сприяютьобміну товарами. Вони мають своїх «продавців», сховища,«товарний запас». Їх схожість має зовнішній характер, тому що банкторгує не товарами, а особливим продуктом.
Функціонуваннябанку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Іноді банкхарактеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливепереливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування уінших.
Банк — це ікредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, іпосередник в грошових розрахунках, в цих якостях він розкриває свою суть. Банк- це особливе явище господарського життя.
Банки якагенти біржі можуть самостійно організовувати біржові операції, виконуватиоперації по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиноюбанківських операцій, але не головною, бо досить відмінна від банківськоїсправи.
Банк яккредитне підприємство. Кредит — це відношення між кредитором і позичальником зприводу зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк —це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якостікредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угодівиступає або в якості кредитора або в якості позичальника.
Банк —наслідок розвитку кредиту. На основі грошових та кредитних відносин з’явилосьтаке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити як системуособливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа. Головним всутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу таімітування грошових знаків.
Але вони необмежені централізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення iнших операцій, проводять кредитну полiтику на свiй страх i ризик, що сприяє оперативному впливубанкiв на економіку. Однак це не означає, що комерційні банки діютьбезконтрольно. Щоб обмежити створення великої кiлькостi “слабких” банкiв, якi можуть легко банкрутувати i викликати “ланцюгову реакціюбанкрутств” серед своїх клієнтів, держави встановлюють досить високі квоти наїх статутний капітал.
За розміромстатутного капiталу банки можна поділити так:
· малі банки зі статутним капіталом д 5 млн. євро;
· середні — зі статутним капіталом від 5 до 10 млн. євро;
· великі — зі статутним капіталом від 10 до 30 млн. євро;
· найбільші — зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.
Безумовно,лідером за цим критерієм є „Аваль”. Решта банкiв із найбільших за обсягом активіввходять до групи великих за розміром статутного капіталу. Усього в цій групібуло 13 банкiв.
Залежно вiд величини активiв усi банки подiляються на чотири групи:
· малi банки з активами до 50 млн. грн;
· середиi — з активами вiд 50 млн. грн до 100 млн. грн;
· великi — з активами вiд 100 млн. грн до 1 млрд. грн;
· найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.
За секторами ринку, на якихфункціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:
· міжнародні, працюють як в Україні так i за її межами;
· міжрегіональні, якi здійснюють свою д на території всієї України;
· регіональні, що обслуговують, як правило, клiєнтiв одного регiону;
Більшістькомерцiйних банкiв, що функціонують на банкiвському ринку України, є регіональними.Причому значна частина таких банкiв (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській області, а такожв областях що вважаються індустріально розвинутими (Дніпропетровська, Донецька,Запорізька, Харківська – понад 20%).
За формоювласності комерційні банки можуть бути:
· унітарними – заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банкимають єдиного власника в особі держави чи приватної особи.;
· з колективною формою власності.
Нині вУкраїні функціонують 2 унітарні комерційні банки з державною формою власності6Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банкУкраїни (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунокбюджетних коштів.
Заорганізаційно-правовою формою діяльності банки можуть створюватися як:
· акцiонернi товариства вiдкритого i закритого типiв (акцiонернi банки);
· товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (пайові банки);
· кооперативи (кооперативнi банки).
Акцiонернi банки формують свiй капiтал за рахунок об’єднання iндивiдуальних капіталів засновникiв шляхом випуску i розміщення акцiй банку. Причому всi емітовані акцiї мають бути іменними, оскiльки банки за чинним законодавством немають права на випуск акцiй на пред’явника. Власником капiталу є акціонерне товариство, тобтобанк. Акцiонери не мають права вимагати в банку повернення своїх внесків.Саме тому акцiонернi банки вважаються бiльш стiйкими i надiйними.
Пайові банкформують свiй капiтал за рахунок грошових внескiв (паїв) у статутний капiтал. При цьому за кожним iз учасників зберiгається право власностi на його частку капiталу, тобто банк не є власником цьогокапiталу.Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю, в яких ( кожного учасника обмеженарозмiром його внеску в статутний капiтал банку.
Кооперативнібанки в Українi можуть створюватись за територiальним принципом: мiсцевi та центральний кооперативнi банки. До особливостей створення тафункцiонування мiсцевих кооперативних банкiв слiд вiднести:
· законодавче обмеження кiлькостi учасникiв банку 50-ма особами;
· кожен учасник банку має право лише одного голосу;
· клiєнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.
Залежно від діапазонуоперацій які здійснюють учасники банківських систем розрізняють:
· універсальні банки, яківиконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїмклієнтам;
· спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються за:
o клієнтською спеціалізацією;
o галузевою спеціалізацією;
o функціональною спеціалізацією — невелике кола послуг для більшостісвоїх клієнтів
За функціональною спеціалізацієюрозрізняють:
· інвестиційні та інноваційні, що спеціалізуються на акумуляціїтимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки і надання довгостроковихкредитів;
· ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунокзалучення невеликих строкових депозитів;
· іпотечні здійснюють кредитні операції на тривалий строк, підзаставу нерухомості;
· облікові і депозитні банки історично спеціалізуються накороткострокових депозитних і кредитних операцій.
· Представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією вУкраїні є Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% — це кошти фізичних осіб.
ЗакономУкраїни „Про банки і банківську діяльність” заборонена спеціалізація іншихкомерційних банків на залучення вкладів від фізичних осіб. Частка цих депозитівне повинна перевищувати 5% капіталу банку.
Розвитокбанків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тіснопереплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючигосподарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотнопідвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивностісуспільної праці.
Банкиявляють собою невід’ємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльністьтісно пов’язана з потребами відтворення. Знаходячись в центрі економічногожиття, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв’язки міжпромисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Виникнувши якальтернатива державним банківським структурам, комерційні банки стали, по суті,першою сферою економіки, де реально йде її демонополізація, поступово починаєдіяти конкуренція, гроші й кредит набувають ринкового змісту. Завдякиопераціям, які здійснюють комерційні банки вони є невід’ємною і основноючастиною сучасного грошового господарства./>/>/>/>2.1.1 Національний банк України: розвиток та функції
Відповіднодо Закону України “Про банки і банківську діяльність” у березні 1991 року набазі Української республіканської контори Держбанку СРСР утворено Національнийбанк України, який є державним органом. Він “підзвітний Верховній РадіУкраїни”.
Керівниморганом Національного банку є Правління:
ПравлінняНаціонального банку формується з 11 чоловік. До його складу входять: ГоловаПравління, його заступники та інші члени Правління.
Ø Голова Првління Національного банку призначається Верховною РадоюУкраїни строком на 4 роки за поданням Голови Верховної Ради України.
Ø Голова Правління Національного банку керує роботою Правління.
Ø Заступники Голови Правління Національного банку та інші члениПравління призначаються Президією Верховної Ради України за поданням ГоловиПравління Національного банку.
Ø Рішення Правління Національного банку приймаються звичайноюбільшістю голосів і оформляються постановою.
Правління Національногобанку:
· розглядає стан грошовогообігу і розробляє пропозиції щодо основних напрямів державної грошово-кредитноїполітики, яуі затверджуються Верховною Радою України;
· приймає рішення про рівеньрезервних вимог, економічних нормативів діяльності комерційних банків тапроцентних ставок на кредити, що надаються комерційним банкам;
· затверджує нормативнідокументи з питань, що стосуються компетенції Національного банку України;
· здійснює іншу діяльністьвідповідно до Статуту банку.
· У своїй практичнійдіяльності Національний банк підтримує постійні контакти з урядом держави і впершу чергу з Міністерством фінансів України.
Національний банк Україниє:
Ø центральним банком, який проводить єдину державну політику в сферігрошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошовоїодиниці;
Ø емісійним центром;
Ø валютним органом;
Ø органом банківського нагляду;
Ø банком банків;
Ø державним банком;
Ø організатором міжбанківських розрахунків
Центральнийбанк
Якцентральний банк держави Національний банк здійснює грошово-кредитну політику,використовуючи відповідні інструменти.
Національнийбанк веде Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та іншихфінансово-кредитних установ.
Комерційнібанки України та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тількипісля реєстрації в Республіканській книзі реєстрації банків.
Національнийбанк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками іншихкраїн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.
Емісійнийцентр
Національномубанку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випускнаціональних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот створеновласну банкнотну фабрику. Карбування монет здійснюється в Україні на замовленняНаціонального банку.
Забезпеченняекономіки готівковими грошима (на сьогодні гривні) здійснюється через мережурегіональних управлінь Національного банку на замовлення комерційних банків.
Валютнийорган
Національнийбанк України є головним органом, який визначає валютну політику.
У сферівалютного регулювання Національний банк:
· здійснює валютну політику напідставі принципів загальної економічної політики України;
· складає разом з КабінетомМіністрів України платіжний баланс України;
· контролює дотриманнязатвердженого Верховною Радою Ураїни ліміту зовнішнього державного боргуУкраїни;
· визначає лімітизаборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
· нагромаджує, зберігає івикористовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютноїполітики;
· видає ліцензії на здійсненнявалютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
· визначає способи встановленняі використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валютіУкраїни, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті аборозрахункових (клірингових) одиницях.
У сфері валютногоконтролю Національний банк:
· здійснює контроль завиконанням правил валютних операцій на території України;
· забезпечує виконанняуповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.
Банківськийнагляд
НаНаціональний банк України покладено функцію контролю за виконання комерційнимибанками законодавства з банківської справи, додержанням економічних нормативів,встановлених Національним банком, та власних нормативних актів.
Зметоюзахисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційнихбанків Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічнінормативи:
· мінімальний розмірстатутного фонду;
· граничне співвідношення міжрозміром власних коштів банку та сумою його активів;
· показники ліквідностібалансу;
· розмір обов’язковихрезервів, що розміщуються у Національному банку;
· максимальний розмір ризикуна одного позичальника;
Порядокрозрахунку зазначених економічних нормативів визначається Національним банком.
Банк банків
З метоюпідтимки стабільності банківської системи та розширення її кредитнихможливостей Національний банк надає комерційним банкам кредити, яківикористовуються для задоволення тимчасових потреб банків і для кредитуванняцільових програм, пов’язаних з реорганізацією і модернізацією виробництва,розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовоюекономіки Ураїни.
Наданнякомерційним банкам короткострокових кредитів здійснюється Національним банкомчерез аукціон, що забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційнихбанків до централізованих кредитних ресурсів.
Банк уряду
Національнийбанк організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговуваннядержавного бюджету України. На нього покладено виконання операцій з державнимицінними паперами. У 1993 році в Україні запроваджено новий механізм касовогообслуговування державного бюджету, який виключає автоматизм кредитуваннядержавних витрат. Фінансування за рахунок бюджету здійснюється в межах наявнихкоштів. За рішенням Верховної Ради України Національний банк може надаватиуряду кредит на загальних засадах.
Згідно ізЗаконом “Про банки і банківську діяльність” Національному банку забороняєтьсяпряме фінансування дефіциту державного бюджету.
Організаторміжбанківських розрахунків
Із січня1994 року Національний банк відповідно до покладених на нього функційзапровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використаннямпрогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківськасистема України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожнійобласті створено регіональні озрахункові палати, що обєднуються узагальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якоїзнаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві.
Системаобслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмінелектронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованоговтручання./>/>/>/>/>
2.1.2 Виникнення тафункціонування комерційних банків в Україні
Починаючи зпершої половини ХIХ сторіччя, в України стали здійснюватися банківські операції івикористовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов’язано ізрозвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснювавоперації на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мавзв’язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основніоперації бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві. У1835—1844 рр. вони завезли туди 500—600 тис. руб. сріблом, а в 1845—1849 рр. —понад 1 млн. руб.
Кредитно-розрахунковіустанови поступово ставали невід’ємною частиною господарського життя України.Їх призначення у дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці поміщицькихгосподарств. Дворянський банк та iншi кредитні установи („сохранные казны”, „приказы общественногопризрения”) давали позики під заставу маєтків, а держава тримала у своїх рукахмонополію на використання грошових накопичень.
Все це невідповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненнямвидачі позик під заставу маєтків (1859 р.) почалася лiквiдацiя кредитних установ. Проте, створюючинову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій убанківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., булинадані крім права здійснювати звичайні комерційні операції й iншi важливі функції, через що разомМіністерство фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність іншихбанкiв.
Створенняіндустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контордержавного банку Російської імперії. У 1896 р. кредитно-банкiвська мережа в українських губерніяхвиглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса i Харкни) та 14 відділень. При повітових казначействах i відділеннях держбанку діяли 66позиково-ощадних кас, що відігравали велику роль у мобілізацій дрібнихзаощаджень населення. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києвазначилося 7 284 вкладники, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.
Загалом натериторiї України напередодні революції 1917 — 1921 рр. була створенаширока мережа кредитно-банкiвських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всi галузi аграрно-iндустрiальноiї економіки регiону і була мiцно iнтегрована в загальноімперськугрошово-кредитну систему, а через не і в європейську. Вона забезпечуваланормальний рух товарiв, грошей i кредитних ресурсiв, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогiчним системам індустріальних та iндустрiально-аграрних країн Західної Європи.
До середини1920-х років кредитно-банкiвська мережа України склалася кiлькiсно і якiсно. Український кредитний капiтал, як і ранiше, концентрувався в системi сільськогосподарської, промислово i споживчої кооперації, у сферi приватновласницької позикової справи.
Реальна лiквiдацiя залишкiв автономiї української кредитної справироэпочалася на межi 20-30-х рокiв, коли внаслідок заборони приватного підприємництва впромисловості, транспортi й торгiвлi припинили iснування товариства взаємного кредиту.
До другоїполовини 60-х рокiв Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банкiвсько системи. Тут дiяли фiлії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР i трудовi ощадкаси.
З сiчня 1989 р. в республiцi починаеться створення комерцiйних i кооперативних банкiв.
На 20червня 1990 р на території України було офіцiйно за реєстровано 25 банкiв (17 акцiонерних комерцiйних i 8 кооперативних). Вони були розміщенівкрай нерівномірно й оперували обмеженими капiталами. Самi банки мiстилися в Киевi, на Захiднiй Україні, Пiвденно-Схiдний Україні і в Криму.
Розвитоксучасної банкiвської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991року. Тодi був прийнятий перший Закон України “Про банки i банківську дiяльнiсть”.
У формуваннісучасної банкiвської системи України можна видiлити кiлька етапiв:
Ø І етап — 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганiзацii
· 2 жовтня 1991 року Нацiональний банк починає перереєстровувати комерцiйнi банки України, що були зареєстровані щедержбанком СРСР.
· Починається витіснення “міністерського” капiталу — частку капiталу, вкладеного у комерцiйнi банки рiзними державними установами ринковим капiталом спiльних та малих пiдприємств, акцiонерних товариств.
· державнi “Промiнвестбанк”, “Агропромбанк”, “Укрсоцбанк” акцiонуються пiд тиском головних менеджерiв та основних клiєнтiв.
Ø II етап — 1992-1993 роки:бурхливе виникнення банкiв “Другої хвилі”.
· На цьому етапi на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивiв iз числа дiючих банкiв та внескiв пiдприємств (через скриту форму кредитiв) виникає низка комерцiйних банкiв. На 07.01.93 р. Їх було134.
· Закономірністю цього етапу було те, що у комерцiйних банках спостерігалося подальшезменшення частки „мiнiстерського” капiталу, що було спричинено постановою Кабiнету Мiнiстрiв “Про передачу мiнiстерських пакетiв акцiй на управлiння до Мiнiстерства фiнансiв України”. Цiєю постановою передбачалося, що Мiнiстерство фiнансiв України буде одержувачем дивідендів поакцiях, щоналежать державним підприємствам, та прийматиме участь в управлiннi банкiв. Саме на цьому етапi спостерiгалося масове народження дрiбних малопотужних “кищенькових” банкiв, капiтал яких часто становив суму, що неперевищувала вартостi трикімнатної квартири. Цi банки непогано зростали на гiперiнфляцiт, примiтивно експлуатуючи цей зовнiшнiй фактор.
Ø Ш етап — 1994-1996 роки: першi банкрутства.
· Активiзацiя роботи Нацiонального банку України з побудови чіткої системи регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв співпала у часi iз призупиненням iнфляцiйних процесiв, якi були, як зазначено вище, основнимджерелом безбiдного iснування цiлої низки комерцiйних бакiв. Цi банки не були готовi до бiльш жорсткого контролю з боку НБУ, до змiни кон’юнктури фiнансового ринку, до управлiння банкiвськими процесами з середини, i це поставило їх на межу банкрутства.Багатьом з них не вдалося втриматися на цiй межi: 1994 року збанкрутило та булоліквідовано 11 банкiв; 1995 року — ще 20 банкiв-банкрутiв, серед яких були найбiльшi комерцiйнi банки — “IНКО”, “Вiдродження”, “Економбанк”, “Лiсбанк”; 1996 року прямими банкрутамистали 45 банкiв, а ще 60 опинилися у станi прихованого банкрутства.
Ø ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.
· На цьому етапi було введено в обiг нацiональну грошову одиницю “гривню” Цей етап характеризуєтьсяпосиленням контролюючої i наглядової ролi Нацiонального банку України за дiяльнiсть всiх комерцiйних банкiв. В цей перiод відбувається поступове нарощуваннякапiталубанками. Поступово збільшуються об’єми залучення грошових коштiв від населення, збільшується кредитнийпортфель банкiв.
З переходомдо ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальниківзмінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні таколективні підприємства, державна власність, приватні підприємці, громадяни.Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи просвої доходи і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталупідприємців.
У 1991 р. ЗаконамиУкраїни було легалізовано комерційний кредит, вексельний обіг, якийздійснювався до Женевської вексельної конвенції. У 1993 р. затвердили Порядокпроведення банками операцій з векселями, де визначалось, що комерційний кредитможе надаватися і з оформленням векселів. 1994 – процес монополізації кредиту,зосередження його в руках великих українських банків. Це привело довикористання кредиту в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншимибанками. Із-за дефіциту кредитних ресурсів банки надавали короткостроковікредити переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньоїдержавної позики обсягу набув державний кредит. Основними умовами було: високійдохід на облігації, зарахування сум за рахунок резервів комбанків, звільненнявід податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов грошовий оборот через змінупропозиції грошей (формування готівки та депозиту – додаткові резерви, позичкикомбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. ЦБ поєднуютьриси банківської установи і державного органу управління. Вони використовуютькредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління грошовим ринком,керуючись державними інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ –самостійно юридична особа, його майно відокремлюється від майна держави, можеїм розпоряджатися як власник.
За останнідекілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни. Ставсярізкий перехід від централізованої до комерційні децентралізованій дворівневійбанківської системі, в якій чітко розмежовані функції центрального ікомерційних банків. Але в сучасній банківській системі комерційні банкискладають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятисяпершочергова увага./>/>
/>Розділ 3 Розвиток банківської системи в розвинутих країнах світу
/>
У розвинених країнах з ринковою економікою функціонує системадержавного регулювання банківської діяльності. У деяких із них вона існує понадстоліття, в інших сформувалася нещодавно. Упродовж останнього десятиліттяминулого століття відбулися реформи у банківських системах постсоціалістичнихкраїн, невід’ємним атрибутом яких було становлення системи банківськогорегулювання. Водночас, істотні зміни у концепції побудови банківської системивідбуваються і в деяких країнах із сталим економічним розвитком.
Характерною рисою розвитку сучасної системи банківськогорегулювання у розвинених країнах світу є посилення вимог до банків щодозабезпечення прозорості їхньої діяльності.
Законодавчі обмеження банківської діяльності у розвинених країнахсвіту на різних етапах їх розвитку мали на меті захистити банківську діяльністьвід надмірного ринку, руйнівної конкуренції, небезпеки масових банкрутств тощо.Дуже важливо при цьому, щоб регулятивно-наглядові органи володіли усіманеобхідними повноваженнями для реалізації поставлених перед ними завдань,передбачених на законодавчому рівні.
На побудову системи банківського регулювання значний вплив маютьособливості історичного та економічного розвитку країни, а також традиції іхарактер банківської системи. Так, особливості банківського законодавства у США сприяли збереженнюдецентралізованої роздробленої банківської системи. У країні створенорозгалужену систему банківського реулювання як на федеральному рівні, так і нарівні окремих штатів. В ній функціонує дванадцять федеральних резервних банків(Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Атланта, Даллас, Сан-Франциско). Основнимиструктурами системи банківського регулювання у США є: Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу,Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядахштатів.
Основу для сучасної системи федерального регулювання американськоїбанківської діяльності заклав Закон «Про діяльність національнихбанків» (1864 р.), який запровадив обов’язкові резерви, визначив порядокстворення і діяльності національних банків. Банківське законодавство СШАрозвивалося поступово, під впливом різних історичних обставин, причому основніетапи розвитку часто були пов’язані із загальнонаціональними кризами. Загалом,банківське законодавство США, незважаючи на труднощі та кризи, які обумовлювалипотребу постійного удосконалення правового регулювання банківської діяльності,сприяло зміцненню фінансової системи країни. Основноюознакою законотворчого процесу було розуміння того, що роль урядуу сфері банківського регулювання повинна бути принциповою і визначальною, щобне допустити фінансової депресії. Так, наприклад, у період правління ПрезидентаФ. Рузвельта (1934 р.) у США була системна банківська криза, внаслідок якої більшість банківприпинили свою роботу. З метою усунення цієї кризи було вжито таких заходів:
• запропоновано федеральнігарантії для банківських депозитів;
• тимчасово закрили усібанківські установи;
• слабкі банки отрималифінансову допомогу через федеральні позики;/>/>
• банкам надали повноваженнявидавати шестивідсоткові привілейовані акції в обмін на державні позики.
Особливістю банківської системи США було те, що у цій країні тривалий час існувала децентралізованасистема банкнотної емісії. Так, у період з 1864 по 1914 рр. емісію здійснювало кілька тисяч банків. У 1913 р. було прийнято Законпро Федеральну резервну систему, який визначав систему Центрального банку США та методи здійсненнягрошово-кредитної політики. Було створено 12 резервних банків по всій країні, які функціонують до цього часу івиконують функції депозитаріїв для резервів Федерального резервного банку.Законом МакФадена, який було прийнято у 1927 р., було вирішено питання правового регулювання діяльності банку тайого структури. Згідно цього Закону саме штат, а не федеральний уряд, здійснюєрегулювання філій банку. У 1933 р. було прийнято Закон «Про банківську діяльність», якийчітко розмежовував діяльність комерційних банків та інвестиційних компаній. Зцього часу кількість банків із філіями почала швидко зростати. До 1966 р. у країні діяло 3300 банків із 16 600 філій [4, c. 195]. У 1956 р. був прийнятий Закон«Про банківську холдингову компанію», який розширив сферу діяльностібанків через створення ними холдингових компаній. У 1994 р. Конгрес зняв всізаборони, що стосувались територіальних обмежень діяльності філій банків,внаслідок чого стрімко зросла кількість банків з філіями. Усе це дало змогуамериканським банкам успішно увійти в міжнародну фінансову систему. Такаполітика сприяла укріпленню домінуючої ролі США на міжнародному фінансовомуринку. Боротьба навколо діяльності філій створила в країні банківську систему,що за показником кількості банків значно перевищує інші країни. Після того, якбуло розроблено систему і правила регулювання банківської діяльності міжштатами, діяльність філій стала ліберальнішою. Це призвело до збільшеннякількості приватних банків. Банки, які проводять операції поза межами одногоштату, так само мають змогу перетинати й міжнародні кордони, що створилододаткові важелі для регулювання американської банківської системи.
Прийняття у 1978 р. Закону «Про норми регулювання фінансовихінститутів і контролю за процентною ставкою» дало право контролюючим органам не лише припинятидіяльність банків та усувати окремих працівників, але й накладати штрафи на тібанки і на тих співробітників, які не виконують розпорядження контролюючихорганів і порушують чинне законодавство. У 1989 р. прийнято Закон «Прореформу фінансових інститутів, їхнє оздоровлення і застосування примусовихмір», який дав змогу контролюючим органам застосовувати примусові заходине тільки стосовно банків та їх працівників, а й щодо тих працівників, якіпрацюють за контрактом.
У 1999 р. в США відбулась системна банківська реформа, початокякій поклав Gram-Leach Bliley Act 1999 р. Цей закон дав змогу істотно розширити сферу діяльностібанків та інших фінансових інститутів і дозволив їх вихід на ринок страховихпослуг. На сьогодні банківське регулювання США ґрунтується на ліберальних принципах. Широкого розмаху набулипроцеси злиття банків, поштовхом до чого стала фінансова криза. Істотнимиособливостями, які доцільно було б врахувати у розвитку вітчизняної банківськоїсистеми, наділена банківська система Німеччини. Вона містять дві основні ланки:Німецький федеральний банк (Бундесбанк) та багато комерційнихбанків. Для ФРНхарактерним є невисокий рівень централізації банківського бізнесу. Тому значнуроль у цій країні відіграють земельні банки.
Німецький Федеральний банк є центральним банком. Він виник у 1875 р. і має 12 центральних земельнихбанків. Бундесбанк не підпорядковується ні Уряду, ні Парламенту, ні ВищомуСуду, а тільки «Закону про Бун-десбанк».
Основними його функціями є: нагляд за діяльністю банків напідставі аналізу їх фінансової звітності, аналіз аудиторських висновків,здійснення інспекційних перевірок на місцях. У Німеччині, банки, як фінансовіінститути, з’явились ще у ХІХ ст. Тоді було створено трійку найпотужнішихбанків, які діють дотепер: «Дойчебанк», «Комерцбанк»,«Дрезднербанк». Характерними рисами німецьких банків є:
• універсальність їхньої діяльності. Впродовж тривалого часу самеуніверсальні банки не тільки надають довготермінові кредити, а й вкладаютькошти у власний капітал підприємств;
• присутність банків у вигляді пайової участі в капіталі німецькихпідприємств. Ця присутність надає додаткові переваги як банкам, так іпідприємствам. Банку вона дає змогу забезпечити кращий контроль за роботоюпідприємства, а підприємству — скоротити загальну вартість фінансування виробництва, що певноюмірою компенсує контроль з боку банку. Присутність німецьких універсальнихбанків у промисловості часто викликає невдоволення з боку інших установ,зазвичай, конкурентів. Але водночас ця присутність часто допомагаєпідприємствам у складні часи, коли банки «рятують» їх;
• великий кооперативнийсектор. На сьогодні у ФРН функціонує близько 1,5 тис. кооперативних банків, якіобслуговують малий і середній бізнес у містах та селах. Верховною установоюКоопбанків є Німецький кооперативний банк. У ФРН діє близько 500 ощадних кас, які мають 2,5 тис. філій. Центральна установа,яка керує ощадними касами — це «жироцентраль», яких є дванадцять.Вони проводять операції з безготівкового розрахунку населення і кредитуваннямуніципалітетів [4, с. 98].
Важливими знаряддями впливу уряду на відтворення економіки єдержавні банки з особливими завданнями — «Банк відновлення», «Експортний банк».Німецькі банки є основними постачальниками ліквідних коштів і водночасосновними одержувачами доходів від «реконструкції Східної Німеччини».Серед найрозвиненіших країн світу, тільки у ФРН основними джереламифінансування є не цінні папери, а банківські кредити, про що свідчить високийосвітній рівень населення країни, яке має змогу користуватись послугами банківдля здобуття освіти.
Показовою, на наш погляд, є банківська система Великобританії.Завдяки відсутності антимонопольного законодавства і суворого контролю зазлиттям банків, у цій країні досягнуто високого ступеня концентраціїбанківського капіталу. Утворилися потужні банківські об’єднання з розвиненоюмережею філій не лише у країні, а й за кордоном, які сконцентрували у своїхруках значну частку фінансових ресурсів. Усі повноваження щодо регулюваннядіяльності банків покладено на Банк Англії, який часто здійснював банківськерегулювання на неформальній основі. Внаслідок фінансової кризи 70-их-80-их роківминулого століття ця система зазнала значних труднощів. В результаті цього зметою посилення контролю за діяльністю банків у структурі банку Англії булостворено спеціальні підрозділи. У 1998 р. у країні було створено новий регулятивно-наглядовий орган зповноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю всіх фінансових посередниківгрошового ринку.
Банківська система Італії, на відміну від США, Німеччини таВеликобританії, є дуже політизованою. Частка участі держави у банківськійсистемі цієї країни сягає: 35 % депозитів, 35 % кредитів і 30 % службовцівбанківської сфери припадає на державний сектор [4, с. 73], що має негативнийвплив на ефективність усієї банківської системи. Разом з тим в Італіїспостерігається тенденція до зниження частки державної власності у банківськійсистемі, що зумовлено широким розмахом приватизаційних процесів.
У Конституції не визначено правового статусу центрального банку(Банку Італії). Вона не закріплює за ним обов’язків щодо проведеннягрошово-кредитної політики. Особливістю центрального банку Італії є й те, щойого засновником була не держава, а приватні структури — банки, страхові компанії,установи соціального забезпечення. У 1945 р. держава викупила акції Банку, щобволодіти контрольним пакетом і мати змогу проводити свою політику.
Процеси євроінтеграції банківництва в країнах ЄС і Європи змусилиіталійських урядовців вдатися до реформування банківської системи Італії,оскільки в ній набирали сили такі тенденції, як концентрація капіталу,регулювання, запровадження сучасних інформаційних технологій, удосконаленняметодів управління ризиками. Першим кроком у цьому напрямку стало прийняття у 1990 р. Закону Амато — Карлі, який започаткувавприватизацію банківських установ. Цей закон дозволив перетворення державнихкомунальних банків в акціонерні товариства і вільний продаж 49 % акцій; публічний продаждержавних міноритарних акцій; стимулювання злиття банків за допомогоюподаткових пільг.
Другим важливим кроком на шляху до формування ефективноїбанківської системи в Італії стало прийняття у 1994р. “Єдиного банківського кодексу”, який надав змогубанкам вибирати будь-яку організаційну форму і розширювати спектр своїх послуг,головною висунув модель універсального банку, визначив конкурентний станбанківництва як ринкову норму. Внаслідок цього у наступні 8 років кількістьвласників банківських акцій зросло до 2 млн. чол., значно збільшився капітал і зросла норма прибутку [4, с. 77].
Значну роль у банківській системі Італії відіграють кооперативні банки. На сьогодні на їхчастку припадає 30 % у загальному обсязі наданих кредитів. Закон ці установиоберігає від втрати самостійності і забороняє інсти-туційним інвесторамкупувати більше 5 % їх капіталу [4, с. 77]. Кооперативні банки є підґрунтям дляпояви банківської конкуренції. Закон Амато — Карлі визначив, що відповідальнимза захист конкуренції є Банк Італії. За 1990-2002 рр. він відкрив 33 справи,пов’язані з порушенням конкуренції і зловживанням монопольним становищем.Наслідком цього стало зменшення кількості банків в Італії та збільшення їхрозмірів в 2000-2004 рр. [4, с. 79].
Найбільшимибанками в Італії є: «Унікредіто», «Банк Інтеза»,«Сан-Па-оло Імі». Це одні з найбільших і найпотужніших банківськихгруп Європи. В Італії немає аграрних банків, однак функціонують універсальні банкиі ощадні каси, які мають відділи аграрного кредиту. В цій країні запровадженодо-
волі високі гарантії вкладникам. Так, гарантована виплата наодного вкладника становить 130 тис. дол., із яких 24 тис., повинні бути виплачені протягом перших трьох місяців післябанкрутства банку.
Протягом останнього року ми спостерігаємо у всіх країнах світуглибоку фінансову кризу, яка завдала серйозних збитків провідним країнам світуз добре розвиненими фондовими ринками — Великобританії, Японії, Німеччині.
Пізніше ця криза вдарила по тих країнах, в яких не витримала тискунаціональна валюта (Угорщина, Україна). Світова фінансова криза розпочалася щев 2006 р. з обвалу іпотечного ринку США, що було спровоковано масовимнеповерненням іпотечних кредитів. В результаті цього у травні 2008 р. бувпоглинутий банком JP Morgan один із найбільших банків США — Bear Streans, а через 4 місяцізбанкрутували ще два найбільших банки США -«Lehman Brothers» та «Merrill Lynch», який бувпридбаний «Bank of America». З метою подолання кризи на фінансовому та фондовому ринкахкраїни уряд США вжив безпрецедентних заходів, включаючи радикальні (неринкові)методи регулювання фінансового сектора, спрямовані на стабілізаціюамериканської фінансово-банківської сфери, повернення впевненості кредиторам таінвесторам, захист громадян від втрати заощаджень. Згідно з затвердженим ” планом порятунку”уряд США 14 жовтня 2008 р. оголосив про виділення 250 млрд. дол. США на стабілізацію фінансової системи, з яких 125 млрд. було спрямовано накупівлю часток дев’яти найбільших американських банків [3, c. 6].
Значне поглиблення фінансової кризи мало негативний вплив нареальну економіку, насамперед на банківський сектор. Відбулося значне падінняВВП та зростання безробіття у більшості країн світу. Уряди деяких з них,зокрема й України, звернулися за допомогою до Міжнародного валютного фонду.Серед найпоширеніших антикризових заходів, яких вживали уряди іноземних держав,потрібно виділити такі:
• часткову націоналізаціюкомерційних банків із одночасним посиленням державного контролю за їхньоюдіяльністю;
• надання банкам державних гарантій за зарубіжними позиками віноземній валюті;
• зобов’язання банків, яким була надана державна допомога, упріоритетному порядку кредитувати стратегічні галузі економіки;
• мобілізацію заощадженьнаселення та повернення довіри до банківської системи./>/>Висновок
Банківськасфера є однією з провідних ланок фінансової системи, від стабільності якоїзалежить подальший розвиток економіки України, можливість виходу на міжнародніринки та активної участі у глобалізаційних процесах. У період фінансової кризибанки отримали значні збитки, викликані багатьма причинами, що призвело донегативних наслідків. Державі необхідно розробляти напрямки реформуваннябанківської системи, спрямовані на її оздоровлення та розвиток.
Розглянутібанківські системи розвинених країн з ринковою економікою — США, Німеччини,Великобританії та Італії — засвідчують, що розвиток банківської сфери, а такожбудь-які зрушення у фінансових відносинах були зумовленізаконодавчо-інституційними перетвореннями в банківській діяльності, якіформувалися у процесі історичного розвитку. Тому кожна з цих країн має свійособливий досвід здійснення інституційних реформ, який міг би стати кориснимдля удосконалення вітчизняної банківської системи.
/>/>/>/>Список літератури
1.Авилова А. Реформа банковской системы в Италии / А. Авилова // Проблемы теории и практики управления. — 2005. — № 3. — С. 59-65.
2. Баранецький І. Світовафінансова криза: перші результати та уроки для України / І. Баранецький // Зовнішні справи. — 2008. — № 12. — С. 5-7.
3. Кушнеренко С.М. Оптимізаціябанківської системи України в контексті міжнародного досвіду: автореф. дис. на здобуттянаук. ступеня канд. екон. наук / С.М. Кушнеренко. -К., 2004. — 18 с.
4. Реверчук С.К. Грошово-банківськісистеми зарубіжних країн: навч.-метод. посібн. / С.К. Реверчук. — Львів: Вид-во «Тріада плюс». — 2007. — 160 с.
5. Комерцiйнi банки в Українi. Довiдник. К: Вища школа, 1990
6.Мороз А. Основи банкiвської справи, К:, 1994р.
7. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від7 грудня 2000 р.// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2001. Закон України «Про Національний банк України» від 27.02.2004.
8. Васюренко О.В. Банківські операції.-К.-2002.
9.Костюченко О.А. Банківське право. — К.: МАУП, 1998
10. textbooks.net.ua/content/view/2733/14/
11. lection.com.ua/pravo/finprvshk/bankivska-sistema-ukrayini-ta-rol-u-niy-natsionalnogo-banku-ukrayini-finansove-pravo-ukrayini
12. tables.finance.ua/ua/finres/capital/~/2010/9/4/desc