БІБЛІОТЕКАЯК ОБ’ЄКТ ЦЕНЗУРНОЇПОЛІТИКИ НАУКРАЇНІУ 20-Х РР. ХХ СТ.
Зараз, коли відбуваєтьсявідродженняі розбудованезалежноїУкраїнськоїдержави, перехідукраїнськогосуспільствавід тоталітаризмудо демократії, виникає потребау переосмисленніісторичногоминулого радянськоїдоби і такимчином актуалізуєтьсяпроблема аналітичноговивчення механізмівіснуваннятоталітарногорадянськогорежиму. Однимз таких механізмів, на нашу думку, можна вважатибібліотечнуцензуру, щозастосовуваласьбільшовикамиз моменту приходуїх до влади ідо розвалурадянськоїімперії.
Вартонаголосити, що останні рокипроблемі цензури, що запроваджуваласяу бібліотечнудіяльність, присвяченіпраці, О.Федотової, С.Білокіня, Т.Ківшар, Н.Ашаренкової,
КівшарТ.І. у монографії„Українськийкнижковий рухяк історичнеявище (1917- 1923 рр.)”розкриваєосновні засобита методи реалізаціїрадянськоїцензурноїполітики убібліотечнійсправі. МонографіяТ.І. Ківшар єсуттєвим внескому розробкупроблеми, пов’язаноїз запровадженнямцензури у бібліотекиУкраїни у 1917-1939р.р.1
АбрамовК.І. у статті„Истоки советскойцензуры библиотечногодела” розкриваєосновні засоби, за допомогоюяких цензурніінститутиконтролювалибібліотечнусправу. Вінакцентує увагуна розкриттізасобів, задопомогою якихздійснювалосьочищення книжковихфондів відтворів друку, що не відповідалиінтересамбільшовицькоївлади, з метоюперетвореннябібліотек узаклади політосвіти.2
Значнийвнесок у дослідженняпроблеми пов’язаноїз бібліотечноюцензурою, внісБілокінь С., який у своємуджерелознавчомудослідженні„Масовий терордержавногоуправлінняв СРСР (1917-1941 р.р.)”, що було виданоу 1999 році, висвітлюєдеякі аспективпровадженнярадянськоїбібліотечноїцензури. Дослідниквідслідковуємеханізмитерору тоталітарногорежиму, показуєособливостійого дії вбібліотечнійсправі, а особливонаслідки, якінегативновплинули нарозвиток бібліотекУкраїни. Наоснові архівногоматеріалу, широкому коліспогадів таінших джерелвчений висвітлюємеханізмичистки бібліотечнихфондів відлітератури, що підлягалатотальнійзабороні.3
БлюмА.В. у монографії„Советскаяцензура в епохутотальноготерора 1929-1959р.р.”(2000 р.), розглядаєцензуру якурядову установу, а не як системубільш-меншзаконних правовихустанов, якірегламентуютьдрукованеслово, а такожметоди та засобийого дії на усіінформаційніустанови, втому числі набібліотеки.Автор висвітлюєполітику жорстокоїрегламентаціїв сфері масовогобібліотечногочитання. Аналізуєпроцес чисткимасових бібліотеквід „контрреволюційної”літератури, що проходилапід диктовкуГоловполітпросвітиу 20-ті роки ХХст. У розділіпід назвою„Тотальнийбиблиоцид”Блюм А.В. на основівивчення архівнихдокументівГоловліту, циркулярівта зведенихсписків книг, що вилучалисьз бібліотек, відображаєполітику нищеннякнижковихбагатствголовлітовськимиорганами.4
В. Очеретянкоосновні аспектиданої проблемирозглядає упублікації„Загратованікниги. Становленняпартійно — державногоконтролю надвиданням, розповсюдженнямта використаннямлітературув Україні”(1999 р.). Автор розкриваєетапи формуванняжорсткої системицензури зарозповсюдженнямі використаннямлітератури.Розкриваєметоди вилученнялітературиз бібліотеку відповідностізі спеціальнозатвердженимисписками літератури.Детально аналізуєінструкції, в яких буловміщено тематикукниг, що підлягалибезумовномувилученню зкнижковихфондів.5
Значнийдоробок у розробкупроблеми бібліотечноїцензури становлятьнаукові публікаціїО. Федотової, зокрема „Аналіздокументальногомасиву виданьспецфондуКнижковоїпалати Україниперіоду 1917-1921р.р.”, де авторкарозглядаєосновні законодавчіакти, що сприялиствореннюспецфондів.6„Книга як об’єктцензурноїполітики — такуназву має стаття, у якій О. Федотоварозкриваєосновні методита засобизапровадженнябібліотечноїцензури.7
АшаренковаН.Г. у статті„Вплив цензурина діяльністьпублічнихбібліотекУкраїни (20-30-тірр. ХХ ст..)” розглядаєнаслідки проведенняцензурногоконтролю надпублічнимибібліотеками.Розкриваєхарактер засобита методибібліотечноїцензури, щобула провідникомполітикиКомуністичноїпартії.8
Певнузацікавленістьдля даногодослідженнястановитьпублікаціяЮ.В. Клімакова„Слово о Ленинскомнаследии вбиблиотечномделе”. Автор, проаналізувавшиаспекти ідеологічногокерівництвабільшовиків, виявляє негативнінаслідки реалізаціїпринципу партійностіу бібліотечнусправу. На йогодумку це – передусімжорстока цензура, створенняспецхранів, планомірначистка фондівбібліотек такадрова чисткавід так званих„класово непригоднихелементів вбібліотекахреспубліки.”9
Передданим дослідженнямпоставленінаступні завдання: з’ясуватиосновні засобита методизапровадженняцензури в бібліотечнудіяльність; показати впливцензури нарізні видибібліотечноїдіяльності;
Однієюз характернихрис правліннярадянськоївлади булацензура, заснованана комуністичнійідеології, щопризвела дототалітаризаціїусіх сфер суспільногожиття.
Булосформованосистему заборонта обмеженьправ громадянв отриманніпотрібноїінформації.Вона подаваласьдозовано, згіднопартійнихнастанов тавказівок. Державнийконтроль задрукованимсловом обмежувавпоширення середнаселенняінформації, яка визнаваласьрадянськимикерівними тацензурнимиорганами небажаноюабо навітьшкідливою, загрожуючимиінтересампанівної натой комуністичноїідеології. Якдержавнийінститут цензурамала розгалуженусистему контролюза всіма інформаційнимипроцесами, атакож культурно-освітніми, серед якихдомінувалибібліотеки.
Цензуразапроваджуваласьв усі види інапрямки діяльностібібліотек, якірозглядалисьрадянськоювладою як „опорнібази партійнихорганізаційпо політичномувихованнютрудящих” змоменту приходуїх до влади ідо розвалурадянськоїімперії. Представникирадянськоївлади перетворювалибібліотекина закладиполітосвіти, оскільки натой час ще небуло університетівленінізму, нісистеми партполітосвіти, які б розповсюджуваликомуністичнуідеологію середнаселення; радіо та кінотоді тількизапроваджувались.10
Ідеологічнийконтроль забібліотекамиздійснювалиоргани цезури.Вони розроблялиі поширювалидержавні програми, цензурні циркуляри, спеціальніінструкції, положення, яківизначалиголовні напрямкибібліотечноїроботи.
Однимз таких органівбула Головполітпросвіта, якою було проведенотри хвилі чисткибібліотечнихфондів.(1923, 1926, 1929 роки).
У 1923 роціГоловполітосвітоюбуло видано„Інструкціюпро переглядкнижковогоскладу бібліотекта вилученняконтрреволюційноїта антихудожньоїлітератури”, згідно з якоюзнищувалисьтвори, що надумку представниківрадянськоївлади перешкоджализапровадженнюбільшовицькогорежиму. Данаінструкціясвідчила прозагостреннябібліотечноїцензури, якастановиласьбільш жорстокішою, ніж навіть вперіод середньовіччя.Під контрреволюційнуантихудожнюлітературупідпали творитаких зарубіжнихфілософів-ідеалістівДекарта, Канта, Маха, Платона, Спенсера, Шопегауера, вчення якихсуперечиломатеріалістичнимідеям, які булипокладені воснову комуністичноїідеологіїрадянськоївлади. 11 Такожзгідно даноїінструкціївилучалисьі знищувалисьтвори відомихросійськихкласиків Л.Толстого,І. Тургенєва, Ф. Достоєвського,І. Гончарова.Крім цього, досписків забороненоїлітературиувійшли творитаки відомихписьменниківЛескова, Л. Андрєєва, Буніна.12 Крімтворів відомихфілософів такласиків світовоїлітератури, вилучалиськниги психологівА.І.Введенського, Гардинга, Джемма, Тена. Безумовномувилученнюпідлягали:Євангеліє, Коран, Талмуд.В бібліотекахдозволялосьмати тількиантирелігійнута антицерковнулітературу.Вилучаласьі дитяча література.Як було зазначеноу „Соціалістичномувіснику”: ”Детскиекниги по-видимому, вообще подлежатизъятию”. Усписках забороненоїлітературивказувалиськниги, що видавалисьу таких видавництвахМ.О. Вольфа, А.Ф.Деврина, Н.П.Карбасникова, А. Я. Панафідіна, А.С. Суворіна,І.Д. Ситіна.13
В результатіпроведеноїчистки книжковіфонди масовихбібліотекзменшилисяз 37,5 млн. до 36,4 млн.Подільськегубернськеуправлінняу справах друкузвітувало проте, що у 1923 році, у Вінниці вилучено3% анархістської,8% есеро-меншовицької,45% релігійної,20% навчальної,7% художньої,6% дитячої літератури.Про інтенсивністьпроведеноїроботи засвідчуютьцифри наведеніу звіті по округах: Кам’янецькийокруг – 1089 книг; Гайсинський-3528; Тульчинський-1172; Могилівський-672; Проскурівський-319”.14
Посиленнюідеологічноїцензури бібліотечнихфондів сприялаінструкція, видана у лютому1924 року, у яку буловключено списоклітератури, що підлягалазабороні. Данийсписок буловведено такітвори: І. С. Тургенєва„Отцы и дети”, Л Толстого„Воскресение”та „Анна Каренина”,„Бесы” та „Идиот”Ф. Достоєвського,„Обломов” И.А.Гончарова. Зрозділу природознавствавилучалисьнауково-популярнікниги В.В. Лункевича.Найбільш абсурдноюбула пропозиціящодо внесенняу список літератури, в назві якоїабо у текстізгадувалисьслова „Бог”та „Божий”. 15
Крімтого, 1 липня1924 року буларозіслана,„Інструкціяпо вилученнюшкідливоїлітературиз книжковихмагазинів, бібліотек, читалень”, згідно якоїгубвідділизобов’язувалисьскладати спискивилученоїлітератури,і надсилатиїх до ЦУД (Центральнеуправлінняу справах друку).Так, згідно данихсписків поЧернігівськійгубернії за1924 рік було вилучено9000 книг.16 Доходилодо того, що навітьвилучалисьтвори Леніна, Чехова та Мольєра.17Вилученнятворів здійснювалосьмалоосвіченимичиновникамипід наглядомцензорів.18Цей факт підтверджуєабсурдністьповедінкипредставниківрадянськоївлади.
Бібліотечнацензура поступовопосилювалась, чому значноюмірою сприялаІнструкціяНКО УСРР „Пропорядок переглядулітературина предмет їїідеологічногоспрямуваннята вилученняшкідливоїлітературиз книгозбіреньй читалень, книгарень такіосків, ринку” від 21 грудня1925 року.
Дануінструкціюбуло впершеобнародуванона І Всеукраїнськомубібліотечномуз’їзді в Харковіу 1926 році, з високоїтрибуни якоговідкритонаголошувалосяна використаннів процесі роботисписків забороненоїлітератури.19
Інструкціявключала такітвори релігійні, що проводятьрелігійнупропаганду.20Ворожістьдо релігійноїлітературипояснюваласьтим, що у радянськічаси, для представниківбільшовицькоївлади автокефальнаправославнацерква, якавиникла наУкраїні, булане тількиідеологічнимворогом а іполітичним; шовіністичні, що під’юджуютьнацію на націю.21Тобто книги, в яких прослідкувуєтьсякрайній націоналізм, поширеннянаціональноїворожнечі. Нанашу думку, такою літературоюбули книгиукраїнськихавторів яківважались„найлютішимиворогами радянськоївлади” — націоналістами, тільки томущо в своїх творахвони розкривалисамобутністьукраїнськогонароду, зворушувалинаціональнусвідомістьоспівувалибуття українськогонароду. Це, передусім, твори Л. Юркевича, Д. Яворницького, Л. Туган-Барановського, Т. Шевченка.22Отже, вилучавсясамобутнійпласт українськоїлітератури, що вийшли вперіод національноговідродження1917-1923-х р.р на Україні; антирадянськіагітаційніброшури, кадетські, есерівські, меншовицькі, анархістські,23тобто твори, які були виданіпартіями, щостановилиопозицію партіїбільшовиків; книги, що захищалиокультизм, спіритизм, теологію, атакож твориз хіромантії, магії, сонникита інші, як, наприкладоповіданняпро появу святих, та про існуваннясвіту духів;24 популярнаекономічналітература, яка за своїмзмістом суперечитьзавданнямсоціалістичногобудівництваСРСР, що видаваласядо жовтневоїреволюції, зачасів Гетьманщини, Петлюрівщинита різнихконтрреволюційнихурядів; документиантисемітськогохарактеру.25
Якзасвідчуютьстатистичнідані, за 1925-1926 р.р.по всій Українібуло перевірено586 бібліотек, з них 265 шкільних,і вилучено77291 „шкідливоїлітератури.У чорних спискахопинилисякнижки М. Грушевського, Л. Юркевича, Д.Яворницького, М. Туган-Барановсього, Д. Донцова, М.Могилянського, О. Шульгина, Т.Шевченка, В.Плеханова, Л.Толстого. 26
Такимчином, данаінструкціябула спрямованана знищеннявидань, що булинадрукованіпід часівгромадянськоївійни в Україні, при ЦентральнійРаді, гетьманщині,інших так званих”контрреволюційнихурядах.”
Отжерадянськацензура, щореалізовуваласьза допомогоюцієї та іншихінструкцій, ставили за метувилучення збібліотекаукраїнськоїнаціональноїкниги, що буларозповсюдженаза доби визвольнихзмагань українськогонароду. Замістьданої літературифонди бібліотеккомплектувалисьтворами класиківмарсизму-ленінізму, політичнимиброшурами.
У 1929 роціГоловполітосвітоюбула видананаступна інструкція, згідно якоїбуло наказаноздійснитиперегляд книжковогоскладу та провестичистку фондів.Наляканібагаточисельнимициркулярамита інструкціями, бібліотекарістали вилучатипідряд всітвори дореволюційнихавторів, оскількиїм наказувалось, що в бібліотечнихфондах достатньомати тількитвори Пушкіната Дем’янаБєдного. В результатіпроведеноїчистки, фондибібліотекзменшилисьтільки у середньомуна 50%.27
Значневилученнякнижок з фондівбібліотекобумовилирозширення, зростання такзваних спецхранів– величезнихмасивів документів, забороненихдля широкогочитацькогокористування, шляхом вилученихіз загальногофонду тадовідково-бібліографічногоапарату бібліотек.28
В спецфондахмістилисьзначні масивитак званої„антирадянської”літератури, яку було забороненодля широкогочитача. Документальниймасив, що булозібрано в спецфондаху 20-х р.р., відзначаєтьсятематичноюуніверсальністю, оскільки міститьв собі літературу, яка відрізняєтьсязначним жанровимта видовимрізноманіттям.Про це засвідчуєавторськийсклад фонду, що представляютьдіячі різнихнапрямів: М.Грушевський,І. Огієнко, Х.Раковський, В. Ленін, Д. Донцов, В. Мещеряков, М. Загірня, Б.Загірня, Б.Грінченко, Т.Шевченко, І.Франко, В. Винниченко, Ш. Жид, М. Гоголь, С. Русова, Г.Зінов’єв, Д.Мамін-Сибіряк, М Драгоманов, В. Нестерводський, К. Каутський, К. Маркс, Г-Х.Андерсен, Декарт, Кант, Локк, Ніцше, Платон, Сенека, Г.Сковорода, В. Соловйов, Спенсер, Спіноза, Шопенгауер,; літературно-критичнітвори Белінського, Герцена, Добролюбова, Писарєва.29
Спецфондиобмежувалидоступ читачівдо політичних, наукових, літературнихтворів, в якихрозкриваласьсамобутністьяк українськогонароду, так іінших народівсвіту.
Слідзазначити, щочитацькі формуляриспецфондівслугувалиорієнтиромдля органівдержбезпеки„при розробці”окремих „антирадянськиналаштованихспрямованихвчених”. Представникиорганів слідкувализа вибором нимикниг певноїтематики, абозабороненихавторів. Отже, формуляриспецхранівслугувалиматеріаломдля звинуваченняв контрреволюційнійдіяльностівчених.
В 20-хрр. посилиласькадрова чистка.Так, Т.І.Ківшарзауважує, щоз березня 1921 рокуНаркомосомбуло поданоу комісію, дофункцій якоївходило здійснення„чистки особовогоскладу радянськихустанов”, списокнеблагонадійнихдля радянськоївлади осіб.Відомо, що середінших представників, було прізвищевідомогобібліотечногодіяча Б.Боровича, завідувачавідділом Харківськоїгромадянськоїцентральноїбібліотеки, консультантаНаркомосу збібліотечноїсправи, членапедагогічноїради і лекторашколи для підготовкипозашкільнихпредставниківВсеукрдержвидаву.30 У 1929 році завідувачабібліотекоюСтаровєроваі його заступникаБертєньова, яких звинувачувалиу тому, що вонипротягом 10 роківз „винятковимнахабством”, відкрито розгорнуликонтрреволюційнудіяльністьспрямовануна підрив роботуна всьому культурномуфронті, оскількиз 65 тис. книжковогофонду більшістьфонду виявиласяідеологічноневитриманою.У перелікупунктів звинуваченняйшлося і прозловмиснеприховуваннялітератури, розвал роботибібліотеки.І це мало трагічнезавершення: працівникибібліотекибули засудженіна 8 і 6 років зповною конфіскацієюмайна й позбавленняху правах.31
Кадровацензурна політика20-х років остаточнозмінила образбібліотекаряйого професійніта етичні якості, що негативновідобразилосяна соціальномупрестижі бібліотек.Як справедливозазначив КлимаковЮ.В.: ”Саме в ціроки почалосьмасове проникненняв бібліотечнусереду людейвипадкових, малоосвічених.Не було жодноїпозірної політичноїкомпанії”починаючи відвикоренення„релігійнихзабобон” ікінчаючи боротьбоюз так названимиворогами народу, в якій не бралиб участі бібліотеката бібліотекарі.32
Отже, основнимимеханізмамиформуванняметодів бібліотечноїцензури булостворенняцензурнихдекретів, яківизначалиголовні напрямирозвитку бібліотечноїсправи, таорганізаціяпартійно-державнихорганів і цензурнихінститутів, які реалізовувалидержавні програмищодо бібліотекУкраїни. Цепроявлялосьу проведенніреквізиції, чистки бібліотек, підготовцінових кадрівдля здійсненнявідповідноїцензурноїполітики, атакож у реалізаціїкадрової політики.Державні органикерівництварадянськоївлади застосовувалицензуру як одинз засобівідеологічноговпливу на формуваннябібліотечнихфондів, шляхомвидання державнихцензурнихциркулярів, спеціальнихінституційта положень, згідно якихвилучаласьз фондів бібліотектак звана „шкідлива”література.
З одногобоку, запровадженняцензури у бібліотечнудіяльністьсприяло перетвореннюбібліотек зінформаційноїустанови узаклади політосвіти.
З іншогобоку, в результатіпроведеннямасових чистокбібліотечнихфондів бібліотекивтратили біля70% літератури, серед якої булитвори вітчизняноїта зарубіжноїкласики, ціліпласти науковоїдумки. Це призвелодо гальмуваннядуховного такультурногорозвитку суспільства.Бібліотечнарадянськацензура носилане тількиідеологічнийхарактер, а йнаціональний, оскільки буласпрямованапроти зростаннянаціональноїсвідомості, патріотичнихпочуттів українськогонароду, щовідображалосьу вилученніцілого пластуукраїнськоїлітературита науковоїдумки, створеногопід час національноговідродження.Таким чином, основною метоюрадянськоїбібліотечноїцензури булознищення українськоїдуховності.
В результатіцензурноїполітики значначастина українськоїта зарубіжноїлітератури, що зберігаласьв спецфондахне була доступнагромадянам, цілі пластисвітової таукраїнськоїлітературина довгі рокибуло вилученоіз суспільногокористування,із культурноговжитку українськихгромадян.
Кадроваполітика, щополягала учистці бібліотечногоперсоналу, привезла дотого, що в бібліотекахпрацювали люди, які взагалінічого не розумілиу бібліотечнійсправі.
Радянськацензура, щобула провідникомполітикиКомуністичноїпартії, привеладо того, щобібліотекине поповнювалисьдекілька десятилітьлітературою, що мала наукову, суспільно-політичнута культурно-художнюцінність. Цегальмувалокультурнийрозвиток суспільства.
Насамкінець вартопідкреслити, що основнізасади бібліотечноїцензури в 20-хроках набувалирозвитку впродовжвсієї радянськоїдоби. Наслідкицього соціальногоявища потребуютьподальшихдослідженьз урахуваннямрозвитку історичноїнауки в Україні.
Назавершенняварто зазначити, що в результатірадянськоїцензурноїполітики значначастина українськоїта зарубіжноїлітератури, що зберегласяв спецхранах, не була доступнагромадянам, цілі пластисвітової таукраїнськоїлітературина довгі часибуло вилученоіз суспільногокористування,із культурноговжитку українськихгромадян.
Наслідкитакого явища, як бібліотечнацензура, потребуютьподальшихпоглибленихдослідженьз урахуваннямновітніх джерел, що стали доступнимидослідникамилише в останніроки.
ДЖЕРЕЛАТА ЛІТЕРАТУРА
1. КівшарТ.І. Українськийкнижковий рухяк історичнеявище (1917-1923 р.р).-К.,1996.-344с;
2.Абрамов К.И.Истоки советскойцензуры библиотечногодела // Советскоебиблиотековедениеє.-1996.-№6.-С.бб.-77;
3. БілокіньС. Масовий терор, як засіб державногоуправлінняв СРСР (1914-1945 р.р.).-К.,1999.-364с;
4.Блюм А.В Советскаяцензура в епохутотальноготеррора.1929-1953.-С-Пб.-2000.-250с;
5. ОчеретянкоВ. Заґратованікниги. Встановленняпартійно-державногоконтролю надвиданням, розповсюдженнямта використаннямлітературив Україні у20-30-ті роки // З архівівВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ.: Науково-публіцистичнийжурнал.-1999.-№1-2.-С.129-141;
6.Федотова О.Аналіз документальногомасиву виданьспец фондуКнижковоїпалати Україниперіоду 1917-1921рр//Вісник Книжковоїпалати.-№7.-2000.-С.26-29;
7. ФедотоваО. Книга як об’єктцензурноїполітики // ВісникКнижковоїпалати.-№6.-2002.-С.30-35;
8. АшаренковаН.Г. Вплив цензурина діяльністьпублічнихбібліотекУкраїни (20-30-ррХХст).// УкраїнаХХ ст.: культура,ідеологія, політика. Зб.статей. Вип.5.-К.,2001.-С.93-101;
9. СтоляровЮ.Н. В.И. Ленин: Швейцарко-американскаясистема илицентрализация// Советскоебиблиотековедение.-1997.-№5.-С.24-34;
10. ЦДАВОВУкраїни.-Ф.166.-Оп.4.-Од.зб.968.-Арк11;
11 АбрамовК.И. Истоки советскойцензуры библиотечногодела // Советскоебиблиотековедение.-1996.-№6.- С.бб.-77;
12.Блюм А.В Советскаяцензура в епохутотальноготеррора.1929-1953.-С-Пб.-2000.-250с;
13.Абрамов К.И.Истоки советскойцензуры библиотечногодела // Сов.библиотековедение.-1996.-№6.- С.бб.-77; 14. ФедотоваО. Книга, як об’єктцензурноїполітики // ВісникКнижковоїпалати.- 2002.-№6.-С.30-35; 15. БлюмА.В Советскаяцензура в епохутотальноготеррора.1929-1953.-С-Пб.-2000.-250с;
16.ЦДАГОУкраїни.-Ф.1.-Оп.20.-Од.зб.1842.-Арк.54;
17. Тамсамо;
18.БлюмА.В Советскаяцензура в епохутотальноготеррора.1929-1953.-СПб.-2000.-250с;
19. ФедотоваО. Книга, як об’єктцензурноїполітики // ВісникКнижковоїпалати.- 2002.-№6.-С.30-35;
20. ДубровінаЛ.А. ОнищенкоО.С. ІсторіяНаціональноїбібліотекиімені В.І. Вернадського1918-1991.-К.,1998.-326с;
21. ОчеретянкоВ. Загратованікниги. Встановленняпартійно-державногоконтролю надвиданням, розповсюдженнямта використаннямлітературив Україні у20-30-ті роки // З архівівВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ.: Науково-публіцистичнийжурнал.-1999.-№1-2.-С.129-141;
22. МасненкоВ. Цензура впід радянськійУкраїні 20-х років: система, інституції, репресивнаполітика //Сучасніть.-1997.-№6.-С.81-90.;
23. ОчеретянкоВ. Загратованікниги. Встановленняпартійно-державногоконтролю надвиданням, розповсюдженнямта використаннямлітературив Україні у20-30-ті роки // З архівівВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ.: Науково-публіцистичнийжурнал.-1999.-№1-2.-С.129-141;
24. Тамсамо.- С.129-141;
25. ФедотоваО. Аналіз документальногомасиву виданьспец фондуКнижковоїпалати Україниперіоду 1917-1921рр//Вісник Книжковоїпалати.- 2000.-№7.-С.26-29;
26. МасненкоВ. Цензура впід радянськійУкраїні 20-х років: система, інституції, репресивнаполітика //Сучасніть.-1997.-№6.-С.81-90;
27.БлюмА.В Советскаяцензура в епохутотальноготеррора.1929-1953.-СПб.-2000.-250с;
28. ФедотоваО. Аналіз документальногомасиву виданьспец фондуКнижковоїпалати Україниперіоду 1917-1921рр//Вісник Книжковоїпалати.- 2000.-№7.-С.26-29;
29. Тамсамо.;
30. КівшарТ.І. Українськийкнижковий рухяк історичнеявище (1917-1923 р.р).-К,1996.-344с;
31. АшаренковаН.Г. Вплив цензурина діяльністьпублічнихбібліотекУкраїни(20-30-ррХХ ст.). // УкраїнаХХ ст.: культура,ідеологія, політика. Зб.статей. Вип.5.-К.,2001.-С.93-101;
32. КлимаковЮ.В. Снова оленинскомнаследии вбиблиотечномделе // Библиотековедение.-1994.-№4.-С.112-120.