Борис Грінченко – редактор і упорядник "Словаря української мови"

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТУТ УКРАЇНИ ”КПІ”
ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИЙІНСТИТУТ
КАФЕДРАВИДАВНИЧОЇСПРАВИ ТА РЕДАГУВАННЯ
БОРИСГРІНЧЕНКО-РЕДАКТОР І УПОРЯДНИК «СЛОВАРЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»
Курсоваробота
здисципліни «Основи видавничої справи»
Виконав студент
IIкурсу,групи СР-91
В.В. Коваль
Науковий керівник
ст. викл. Р. В. Бобренко
Київ– 2010

Зміст
ВСТУП
Розділ I. ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ Б. ГРІНЧЕНКА
1.1 Постать Б. Грінченка якрізнопланового діяча
1.2Традиційні методи упорядкування довідкових видань
Висновки до першого розділу
Розділ IІ.РЕДАКТОРСЬКО-УПОРЯДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Б. ГРІНЧЕНКА НАД «СЛОВАРЕМ УКРАЇНСЬКОЇМОВИ»
2.1 Передумови та особливостіопрацювання Б. Грінченком «Словаря української мови»
2.2 Основна організаційно-творчаробота над «Словарем української мови»
2.2.1 Лексикографічний аспект
2.2.2 Композиційний аспект таспосіб обробки кожного слова
2.2.3 Редагування джерел
Висновки до другого розділу
Розділ ІІІ. «СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇМОВИ» БОРИСА ГРІНЧЕНКА У СУЧАСНОСТІ
3.1 Використання «Словаряукраїнської мови» Бориса Грінченка у сучасній лексикографії
3.2 Використання «Словаряукраїнської мови» Бориса Грінченка у мовознавчій науці
3.3 Використання «Словаряукраїнської мови» Бориса Грінченка в інших науках (на прикладі зоології)
Висновки до третього розділу
Висновки
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДодаТКИ

ВСТУП
БорисГрінченко відомий у багатьох сферах української науки і культури. Але середбагатьох здобутків Бориса Грінченка є праця, яка дозволяє назвати йогопрофесійним і водночас унікальним ученим. Це «Словник української мови» (К.,1907 – 1909), створений і відредагований ним протягом двох з половиною років напочатку минулого століття (загальний обсяг слів – 68 тисяч). Цей словник маєдля української науки і культури таке ж значення, як словник В. Даля дляросійської, словник С. Лінде для польської, словник І. Гебауера для чеської.
Наше дослідженнявисвітлює послідовний характер редагування «Словаря української мови»:починаючи від залучення Бориса Грінченка до роботи над його створенням ізакінчуючи виданням. Цей словник має велике значення для формування українськоїмови, до сьогодні використовується у багатьох науках. Зокрема, розвитоксучасної лексикографії потребує звернення до першоджерел, її витоків, а «Словарьукраїнської мови» Бориса Грінченка якнайкраще ілюструє їх, тому важливорозглянути аспекти його формування. Це і є актуальністю нашої роботи.
Новизною увисвітленні цієї теми є те, що було детально вивчено редакційний процес«Словаря української мови» в різних аспектах, зокрема історичному,лексикографічному та композиційному, а також досліджено його сучасневикористання у різних галузях науки.
Темароботи: «БорисГрінченко – редактор і упорядник “Словаря української мови”».
Мета роботиполягає в тому, щоб дослідити «Словарь української мови» з погляду йогоредагування і укладання Борисом Грінченком та з’ясувати його значення длясучасників.
Мета роботипередбачає вирішення таких завдань:
1) розглянути постать Б. Грінченка якрізнопланового діяча;
2) визначити особливості укладаннядовідкової літератури;
3) прослідкувати складний процесредагування «Словаря української мови» Борисом Грінченком;
4) вивчити особливості лексикологічного ікомпозиційного редагування «Словаря української мови»;
5) прослідкувати використання «Словаряукраїнської мови» у сучасній науці.
Об’єктом нашогодослідження є перекладний українсько-російський «Словник української мови»,виданий у 1907-1909 рр. у Києві за редакцією Бориса Грінченка.
Предметом роботиє власне редагування «Словаря української мови» Б. Грінченком.
Стан вивченостітеми. Редакторську діяльність Бориса Грінченка вивчали багато науковців, середяких варто назвати такі праці: Веркалець. М«Педагогічніідеї Б. Грінченка» [1],ГрицакН. «Традиційніказкові комплекси в «Словарі української мови» та літературних творах»[3], Дзеверін І. «БорисГрінченко» [4], Малиш М. «БорисГрінченко – видавець книг для народу: конспект лекцій» [9],Каленюк С. «Духовний пам’ятникБориса Грінченка» [7], МаркотенкоТ. «Етнографічнийкоментар до грінченковських фразеологізмів»[10],Погрібний А. «Борис Грінченко: Нарисжиття і творчості» [13].
Теоретичнезначення визначається можливістю використаннярезультатів дослідження для подальшого більш глибокого та ґрунтовного аналізуредакторської діяльності Б.Грінченка, зокрема його праці над «Словаремукраїнської мови».
Практичнацінність. Наша робота може допомогти у розробці нової словникової бази українськоїмови.
Структурадослідження. Робота складається із трьох розділів. У першому розділі«Теоретико-історичні засади діяльності Б. Грінченка» розглянуто постать Б. Грінченкаяк різнопланового громадського діяча, його вклад у нашу наукову та літературнуспадщину, а також визначено основні методи упорядкування довідкових видань. Удругому розділі «Редакторсько-упорядницька діяльність Б. Грінченка над “Словаряукраїнської мови”», досліджено процес редагування (як лексикологічного, так ікомпозиційного) та особливості й передумови опрацювання «Словаря українськоїмови. Третій розділ «“Словарь української мови” Бориса Грінченка у сучасності»,присвячено вивченню різноманітних сфер використання “Словаря української мови”.Окремо подано роль досліджуваного словника у лексикографії, наведено прикладизвертань сучасних мовознавців (Б. Антоненко-Давидович, О. Пономарів та ін.) до“Словаря української мови” Бориса Грінченка. Крім того, у нашій роботівисвітлено питання вживання літери ґ (на основі «Словаря української мови»), атакож використання цього словника у сучасній науці на прикладі зоологічноїпраці «Перелік українських наукових назв птахів України (українсько-латинсько-російсько-англійський)»,в якій поряд із латинськими назвами і перекладами додаються посилання до їхвідповідників чи варіацій у «Словарі української мови» Бориса Грінченка.

Розділ І.ТЕОРЕТИКО-ІСТОРИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ Б. ГРІНЧЕНКА
1.1 Постать Б. Грінченка як різнопланового діяча
БорисГрінченко (1863-1910) – визначний поет, прозаїк, драматург, перекладач,літературний критик, мовознавець, фольклорист і етнограф, педагог, публіцист,організатор видавничої справи, бібліограф, громадський і політичний діяч.Життєва й творча доля Грінченка – це важкий шлях українського інтелігента, йогоневтомна творча й громадсько-просвітницька діяльність. Він зазнававпереслідувань та ув’язнень, постійно перебував під наглядом жандармів.Становлення його як письменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX ст., упроблемну пору суспільного життя України. У цей час Грінченко займав активнугромадську позицію, боровся за національну ідею. Дуже влучно сказав про ньогописьменник М. Чернявський: «Він більше працював, ніж жив».
У80-ті роки Борис Дмитрович уславився своєю педагогічною діяльністю: уклав длядітей читанку «Од снігу до снігу», захищав ідею навчання дітей рідною(українською) мовою. 1887 року відома освітня діячка, письменниця, українськапатріотка Христина Алчевська відкрила народну школу в маєтку свого чоловіка.Вона була незадоволена тогочасним навчальним процесом і розшукувала справжніхентузіастів освіти, тому й запросила Грінченка як авторитетного педагога. Закороткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе якучитель-новатор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності.Ним написано майже двісті художніх творів. У цей час Грінченкові з огляду найого педагогічні досягнення запропонували вступити до Західноєвропейської лігивчителів. Борис Дмитрович погодився, але якщо буде представляти в ній не Росію,а Україну. Після такої заяви його кандидатура була відхилена [6].
ЗгодомБ. Грінченко поєднує педагогіку із письменницькою творчістю. Під власнимпрізвищем і під різними псевдонімами (Василь Чайченко, Л. Яворенко, П.Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник) він систематично друкується вперіодичних виданнях, найчастіше галицьких, бо в підросійській Україні словоукраїнське було заборонене. У 1880-х – на початку 1890-х років виходять друкомйого поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Підхмарним небом», «Пісні та думи», «Хвилини». Як і Панас Мирний, Нечуй-Левицький,Франко, Грінченко займався художньою творчістю тільки ввечері після роботи [17].
Борис Грінченкопопри талант письменника мав ще й обдарування науковця. Предметом йогодосліджень стало слово як субстанція, що акумулює в собі творчу енергетикунації і Б. Грінченко пішов далі у розумінні значення цього феномена. Ще влітку1891 року ряд національно свідомих українців проголосили себе продовжувачамисправи великого Кобзаря, створили «Братство тарасівців», яке об’єднувалостудентську молодь та викладачів київських і харківських вузів. Щоденнакультурно-освітня праця повинна була прищепити кожному українцеві переконаннясамоідентифікації, аби «відрізняти свою націю від інших і підносити національнепитання й право вкраїнської нації скрізь, де тільки можливо».
У1894 р. Б. Грінченко почав працювати у Чернігові в губернському земстві,займався упорядкуванням музею українських старожитностей. Організував виданнядешевих книжок для народу українською мовою («Про грім та блискавку», «Великапустиня Сахара», «Жанна д’Арк», життєписи І. Котляревського, Є. Гребінки, Г.Квітки-Основ’яненка та ін.). Ці видання виходили багатотисячними накладами в умовахофіційної заборони українського слова.
Зацей час Грінченком були написані твори «Серед темної ночі» і «Під тихимивербами», відбулися публікації п’єс «Ясні зорі», «Нахмарило», «Степовий гість»,«Серед бурі», з’явилися його наукові праці, зокрема «Етнографічні матеріали,зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах, «З устнароду» і «Література українського фольклору». Письменник багато перекладав,щоб прилучати співвітчизників до світової літератури.
Заучасть в українському русі письменника звільнили із чернігівського земства. Згодомредакція журналу «Киевская старина» запропонувала йому взятися за підготовкувидання словника української мови. Хоча частина словника вже була зібрана, алебільшість роботи зробили Борис й Марія Грінченки. У 1907-1909 рр. «Словарь українськоїмови» вийшов у світ. Чотиритомне видання містить 68 тисяч слів із народної йписемної мови. Словник був удостоєний Російською імператорською академією наукдругої премії імені Миколи Костомарова. Досі він залишається авторитетним,найбагатшим джерелом живої народної мови (у 1996 р. після багаторічної заборонисловник було перевидано).
УКиєві Б. Грінченко не тільки працював над словником, а й займався громадськоюдіяльністю, організацією української преси й товариства «Просвіта». У 1904 р.став одним із лідерів новоствореної Української демократичної партії [12].
1.2 Традиційні методи упорядкуваннядовідкових видань
Довідкові видання – видання коротких відомостей науковогочи прикладного характеру, розміщених у порядку, зручному для їх швидкого пошуку,не призначене для суцільного читання [5].
Дещо інше визначення подає СквирскаяЛ.: «Твори довідковихвидань – це документи, спрямовані на накопичення і впорядкування значнихобсягів відомостей (як правило, фактографічної), інформації з метою її швидкогоі зручного пошуку» [15].
Чіткезасвоєння видо-типологічного складу довідкових видань дає можливістьредакторові легко орієнтуватися в особливостях побудови кожного із зазначенихблоків. Коротко розглянемо ці особливості в основних видах довідкової літератури:
· словники. Укладаються здебільшого у форміупорядкованого за алфавітним принципом переліку заголовних слів з їхнімпоясненням, тлумаченням чи перекладом з однієї мови на іншу. Самостійноюодиницею такого видання є словникова стаття, до якої входить заголовне слово тайого пояснення.
· довідники. На відміну від словника тут структурноюодиницею є довідкова стаття, яка чітко і конкретно дає відповідь на винесене взаголовок словосполучення. Така стаття відзначається прикладним характером іпрактичною спрямованістю.
· енциклопедії. Основою структурної одиниці – такожстатті – є конкретні дані і факти, поняття, закони, правила, що характеризуютьзаголовне слово. Подаються такі статті за алфавітним або систематичнимпринципом. За обсягом вони бувають короткими (в один абзац) і великими (кількаабзаців, а то й сторінок).
Уконтексті редакційно-видавничої підготовки довідкові видання є найскладнішими.Тому у видавництвах доручають роботу з ними добре підготовленим редакторам.
Йдетьсяпро розв’язання на початку цілого комплексу організаційних і творчих питань. Доорганізаційних можна віднести: чітке з’ясування читацького призначення,передбачуваного попиту на книговидавничому ринку, економічних можливостейвидавництва щодо забезпечення якості майбутнього видання, підбір авторськогоколективу та створення спеціальної редакторської групи. Серед творчих питаньнайважливішими є: складання словника, розробка методичних рекомендацій дляавторів, з’ясування загальних принципів відбору і систематизації матеріалу.
Повнотавідомостей, тематичний діапазон, змістове наповнення і вагомість майбутньогодовідкового видання значною мірою залежатиме від того, наскільки всесторонньо іґрунтовно було відпрацьовано саме словникову частину – цей своєрідний «скелет»,на який буде нанизуватися згодом текстовий масив інформації. Тільки уточненийпісля неодноразового перегляду й погодження з редакційною колегією словник, щоформується за алфавітним принципом, дасть змогу визначити кількість статей, їхобсяг і принцип розміщення (в одну, дві чи три колонки на шпальті).
Длязабезпечення уніфікації й полегшення майбутньої редакційної обробки статейспочатку готується, як еталон, типова стаття. Такий зразок доцільно робити ідля коротких, і для оглядових статей. У деяких видавництвах замість типовоїстатті готують для авторів типову схему підготовки матеріалу відповідно докласифікації термінів за тематикою – скажімо, про країну, місто, науковудисципліну, персоналію тощо. Як приклад, варто навести розроблену у видавництві«Українська енциклопедія» схему статті про періодичне видання
Після отримання статей відавторів, їх систематизації у відповідності із словником, а також післярецензування (потребу в цьому визначає редактор видання, керівник редакторськоїгрупи чи головний редактор) починається редакторське опрацювання. Вартоокреслити лише найважливіші моменти, які постійно мають бути в полі зоруредактора на цьому етапі.
· робота над фактологічним матеріалом (з’ясуванняступеня новизни інформації, врахування нових джерел, що з’явилися друком упроцесі підготовки матеріалу, перевірка дат, цифр, прізвищ та ініціалів);
· удосконалення змісту (популяризація викладу, вилученняповторів, малозрозумілих слів, уникнення зайвої деталізації;
· уніфікація тексту (принцип однотипності скорочень, датза старим чи новим стилем, написання великих і малих літер, абревіатур,оформлення бібліографічного опису тощо);
· ретельна перевірка розробленої системи посилань,відсилань та покажчиків.
Останняпозиція для довідкових видань має особливо принципове значення, оскількидопущена редактором через неуважність будь-яка неточність, двозначність абонеповнота помітно знижує якість такого видання і згодом негативно може вплинутина репутацію видавництва в цілому.
Характернийприклад такої поспішності й непродуманості можна навести зінформаційно-довідковим каталогом «Книги України».
Цимнадзвичайно важливим для іміджу держави за кордоном виданням, започаткованим2000 року Всеукраїнським благодійним фондом «Книги України» та Книжковоюпалатою України, було реалізовано мрію вітчизняних видавців ікнигорозповсюджувачів представляти новинки книгодруку в давно поширеному закордоном режимі «book in print»,тобто книга напередодні її виходу в світ. Однак тільки через те, що наостанньому етапі підготовки оригінал-макетів томів (а вийшло їх усього чотири)редакційною групою не було звірено систему посилань, відсилань і покажчиків,тут допущено цілий ряд прикрих помилок і недоглядів. Скажімо, не уніфікованийпринцип зазначення в іменних покажчиках авторів, упорядників і редакторіввидань: в одних випадках упорядники зазначаються, в інших – ні,хоча їхні прізвища зазначаються в каталожних картках (особливо цим «грішить»другий випуск каталогу, третя частина, за 2002 рік). Позиція книги «Українськакультура» (1523) подана чомусь без анотації. При прискіпливому вивченні всьогокаталогу цю анотацію віднаходимо… під каталожною карткою позиції 1570 – книгиС. Ярмуся «На нашій, не своїй землі…: Україна очима канадського українця».Зрозуміло, що тут ця анотація не має ніякого відношення до назви самої книги.Такий ряд прикрих недоглядів можна продовжувати [16].
Висновок до розділу
В історіївітчизняної культури ім’я Б. Грінченка пов’язується насамперед із літературноюі громадсько-просвітницькою діяльністю, з його плідною і працею у сферіетнографії, фольклористики, критики і публіцистики, художнього перекладу.
Зокрема,важливим є його внесок у розробку методики редагування довідкової літератури.Оскільки це складний процес з огляду на те, що довідкові видання повиннімістити повні відомості про об’єкт розгляду, якісне змістове наповнення тачітку структуризацію, для редагування такого типу літератури необхідно бутикваліфікованим спеціалістом, яким був Б. Грінченко.

Розділ ІІ. РЕДАКТОРСЬКО-УПОРЯДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Б. ГРІНЧЕНКА НАД«СЛОВАРЕМ УКРАЇНсЬКОЇ МОВИ»
2.1 Передумови та особливості опрацювання Б. Грінченком «Словаряукраїнської мови»
Середукраїнських словників минулого століття, що справили великий вплив як нарозвиток словникарської справи, так і мови загалом, став «Словарь українськоїмови» Бориса Грінченка. Це був найповніший і лексикографічно найдосконалішийукраїнський словник до початку ХХ ст.
Сам БорисГрінченко зазначає, що початком укладання словника слід уважати 1860-ті роки. У1861 році в журналі «Основа» П. Куліш повідомляє, що має намір розпочати влютому цього ж року друкування українського словника. Проте цей словник не бувукладений у зв’язку з опублікуванням «Опыта южнорусского словаря» К. Шейковського.П. Куліш припиняє свою роботу, а матеріали, надані О. Білозерською, В. Білозерським,М. Костомаровим, А. Марковичем, Т. Шевченком та іншими, були перевезені зПетербурга до Харкова, а з 1864 року опинилися в Києві. Тут під керівництвом П.Житецького їх почали опрацьовувати місцеві літератори й вчені. Робота надсловником то жвавішала, то затихала. На кінець XIX століття вже важко булоназвати когось із відомих українських діячів, котрі не внесли своєї частки уформування картотеки. Ці матеріали в різні періоди життя Бориса Грінченка булидоповнені під керівництвом П. Житецького, В. Науменка, Є. Тимченка.
На той час БорисГрінченко був відомий по всій Україні як громадський діяч, літератор, знавецьукраїнської мови. Але він мав лише звання народного вчителя, а не бувдипломованим ученим. Через це «патентовані філологи» не погоджувалися передатиредагування словника самоукові. Та це були формальні причини. У першу чергу наперешкоді стала нетерпимість Бориса Грінченка до «старих українофілів», яких іосуджував за полохливість і недбалість. Отож, «стара київська громада» (В. Науменко,П. Леонтович, М. Грушевськийта інші) ставилася до Бориса Грінченка з великою обачністю. Зрештою, всевирішило те, що, як згадував Є. Чекаленко, хоча «Грінченко справді людина тяжкаі трудна в громадському житті, а зате як окремий робітник – однак не має собітепер рівного» [11, с.98]. Переїхавши до Києва на початку літа 1902 року, вінпоринув у роботу над словником, який відповідно до умов редакції «Киевскойстарины», мав бути закінчений до 1 листопада 1904 року. Слід зазначити, що словникарськапраця здавна перебувала у колі інтересів письменника. Ще тринадцятирічним учнемтретього класу Харківського реального училища, він почав складати українськийсловник.
Вчителюючи уприватній школі X. Алчевської з осені 1887 по вересень 1893 року в с.Олексіївці Слов’яносербського повіту (нині входить до селища МихайлівкаПеревальського району), він разом з дружиною М. Загірньою збирав народнулексику, а 1888 року на сторінках журналу «Зоря» порушив питання пронеобхідність прискорення роботи над словником. У його архівах періоду 1889 –1890 років збереглися сліди тієї роботи. Разом з дружиною вони опрацювали в тойчас 16 тисяч слів і довели словник до літери Д. Збереглися й списки 113 джерел,з яких подружжя, працюючи в Олексіївці, вибирало слова. Нарешті Борис Грінченкоотримав можливість здійснити свою мрію. Беручись до словника, зізнався він улисті до Д. Ткаченка від 34 червня 1902 року, «думав я, що се справді будередактування, однак зараз же виявилося, що се буде складення нового словаря зтого матеріалу, який дали «Киевская старина» та з свого…». І далі: «Бачите, всьому словарі тільки 52 тисячі слів, а се ж мізерія перед справжніми скарбаминашої мови» [14, с.35]. Починаючи роботу, Борис Грінченко зробив підрахунокщоденного обсягу матеріалу, який необхідно було опрацювати, щоб своєчаснозавершити справу. Але виявилося, що отриманий від «старої громади» матеріалпотребує первинної обробки, тому на початку він планував «щодня робити 120слів», та, боячись не встигнути до строку, він з 8 жовтня 1903 року переходитьна ще більш напружений графік: «157 слів на день треба робити», а з 26 січня1904 року планує перейти на 173 слова на день. Красномовно характеризують обсягвкладеної Борисом Грінченком праці його примітки на полях словника: «З початкулітери Б… все написано наново», «На Д додатків до 500 слів», «Е… мало однеслово», «Літери Ф не було взагалі» [все 8, с.96]. Він додав до словника багатосвого матеріалу, а все зроблене до нього, грунтовно переглянув, від чого кожназ «готових» карток, як свідчили його сучасники, була густо змережена червонимчорнилом. За угодою з редакцією, словник не повинен був вийти за межі 52 – 53тисяч слів, а «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використаналексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року –мовляв, пізніше мова стала «нечистою». Борис Грінченко переконував видавців, щоу заданих межах словник буде «бідним в порівнянні з дійсними лексичнимизапасами мови» [8, с.105]. Він закликав «Киевскую старину» прийняти рішення,яке дозволяло б йому виправити стан справ зі словником, зауважував, що водержаних ним картках слова були вписані навіть далеко не з усього виданогопо-українськи до 70-х років XIX століття. Серед невикористаного матеріалу,опрацювати який і випало Борису Грінченку та його дружині, письменник називавтакі видання, як «Труды этнографическо-статистической зкспедиции вЗападнорусский край» П. Чубинського, «Малорусские народные предания и рассказы»М. Драгоманова та В. Антоновича, «Чумацкие народные песни» І. Рудченка,фольклорні записи, видані І. Манжурою, В. Милорадовичем, Науковим товариствомімені Т. Шевченка, Краківською академією наук, Харківськимісторико-філологічним товариством, а також твори цілого ряду таких відомихписьменників – знавців української мови, як Ганни Барвінок, ПантелеймонаКуліша, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Анатоля Свидницького… Незупиняла письменника відмова редакції виділити кошти на виписування слів зкнижок – цю роботу безкоштовно виконувала М. Загірня. Охоче вводив упорядник условник матеріали власних кореспондентів. Так, у листі до І. Франка він просивнадіслати йому «терміни, що в’яжуться з добуванням нафти» [3, с.50].У редагований ним словник він збирав мовне багатство всієї тогочасної України –як Східної, так і Західної.
Титанічна працяБориса Грінченка над словником – науковий подвиг: письменник і його дружина,працюючи невтомно більше двох років щоденно по 10 – 12 годин без вихідних,відклавши всі інші літературні й громадські справи, здійснила роботу цілоїінституції. «Словарь роблю…, і руками, і ногами, і зубами» [8, с.112], – цянапівжартівлива фраза, написана у листі до В. Гнатюка, достатньо розкриває якихзусиль коштувала Борису Грінченку ця праця.
«Словарьукраїнської мови» став словником української живої мови. Тут поряд іззагальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вониздебільшого документуються. Українські реєстрові слова в «Словарі українськоїмови» пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їхілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхнілатинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія,часто з поясненням її походження. У передмові до «Словаря української мови»Борис Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії українськоїлексикографії, а також стислий опис історії створення упорядкованого словника.Українська частина «Словаря української мови» надрукована новим, спеціально дляцього розробленим Борисом Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, щоакумулювала все краще з попередньої української правописної практики і якалежить в основі сучасного українського правопису.

2.2 Основна організаційно-творча робота над «Словарем українськоїмови»
2.2.1 Лексикографічний аспект
СловникБориса Грінченка відбиває багатство виражальних засобів української мови ХІХ –початку XX століття. Він фіксує народнорозмовну і фольклорну мову, дібрану з різноманітнихетнографічних джерел земських видань, а також записану з живих уст.
У«Словарі української мови» зібрана лексика, що широко використовувалася І. Котляревським,М. Коцюбинським, Панасом Мирним, Т. Шевченком, Лесею Українкою та іншимимайстрами української словесності. Про це писав сам Борис Грінченко: «Кращими ждля нашої роботи письменниками ми вважаємо тих, які більш чи менш майстерноволодіючи словом, у той же час черпали свій словесний матеріал безпосередньо знародної мови. До таких відносимо старіших письменників: Котляревського,Гулака-Артемовського, Квітку, Макаровського, Шевченка, Марка Вовчка, ГаннуБарвінок, Симонова і потім П. Куліша, особливо в його творах п’ятидесятих ішістдесятих років” [2, с. 9]. Іншомовна лексика теж знайшла місце у «Словаріукраїнської мови”. Нею Борис Грінченко широко послугувався у своїх літературнихтворах (факультет, університет, екзамени, гімназист, історико-філологічний, економічний,соціальний та ін.).
Частинацієї лексики потрапила в реєстр «Словаря української мови”. Працюючи, БорисГрінченко намагався подавати ті слова й вирази, в реальному існуванні яких вінбув особисто впевнений. Неперевірені слова, за твердженням автора, до «Словаряукраїнської мови” не включалися.
2.2.2 Композиційний аспект та спосіб обробки кожного слова
Щодо складусловника, розміщення у ньому матеріалу і методу викладу необхідно зробитинаступні зауваги:
1)  згеографічних назв у словник включено лише назви націй, частин світу, держав,країн і великих українських міст:
Американець,нця, м. Американець. Американець Франклін первий показав, що грім буває одгромовини. Ком. ІІ. 66 [2, c.7];
Північ, ночі, м.1) Полночь. Нема мого миленького, що карії очі, ні з ким мені розмовляти, сидядо півночі. Мет. 2) Съверь. А там далі, на північ, на високому шпилі стоялацерква. Левиц. Пов. 4 [2, c.157];
Молдава имолдова, ви, ж. Молдавія. Каменец. у. [2, c.440];
Львів, вовам.Львовъ, Лембергъ (городъ в Галиціи). Львів не всякому здорів. Ном. № 718[2, c. 384].
2)  условник включені пестливі і збільшені іменники, пестливі прикметники іприслівники, вищий та найвищий ступені порівняння прикметників і прислівників(якщо вони мали певні особливості у значенні чи відходили від основних правилтворення);
Ненька, ки, ж.Ум. отъ неня [2, c.552];
Вовцюга, ги, м.Ув. отъ вовк. К. ЦН. 196 [2, c.245].
3)  условнику наявні дієприкметники, які вживаються як прикметники або набулиособливого значення, або мають відхили від основних правил творення;
Співливий, а, е= Співучий. Які співали баби. Черниг. г. Соловей инший удасться дуже співливий.Волч. y. [2, c.176].
4)  доконаніі недоконані види дієслів у словнику пояснюються разом при недоконаній формі, авід доконаної форми зроблена примітка;
Каювати, каюю,юєш, гл. Рубить въ деревъ замки для связи. Ниж. 181 [2, c.229].
5) для деяких технічних термінів у словникудодані малюнки, а також доданийопис усіх частин механізмів [2, c.380];

/>
6)  усіслова з префіксом у знаходяться у словнику на літеру У (незважаючи на те, щодеякі слова можуть набувати префікс в без зміни значення слова), а на словах налітеру В робили примітки;
Утікачка, ки, ж.Бъглянка [2, c. 364];
Вт…См. Ут… [2, c.258]
7)  тежсаме було зроблено для префіксів від і од. Слова розміщені на літеру В, апримітки – на О;
Відзиватися,ваюся, єшся, сов. в. відізватися, звуся, вешся, гл. Отзываться, отозваться.Чуб. I. 141 [2, c.213].
8)  условнику подані слова на букву Ф, хоча для українського народу характернавимова слів з хв або х;
Филижанка, ки,ж. Чайная чашка. А послі танців варенухи по филижанці піднесли. Котл. Ен. I.20 [2, c. 376].
9)  длядієслів з префіксальним і зроблені примітки;
Ізз…См. Зз… [2, c.197];
Іззісти…ззісти,злім, ззіси, гл. Съъсть. Адам ззів кисличку, а у нас оскома на зубах. Ном. №125 [2, c. 151].
10) у загальний алфавіт словника «Списоккрестных имён людей» не входить, він поданий спеціальним додатком.
Анна, ни, ж. =Ганна. Чуб. ІІІ. 95 [2, c.548].
Палинар, ра, м.Аполлинарій. Лохв. у. [2, c.558].
Cпосібобробки кожного слова такий: над словом ставиться наголос (де необхідно –подвійний), виняток становлять лише слова, взяті зі словника І.Верхратського,який не ставив наголос у своїй роботі. У списку скорочень до слів подаютьсяграматичні особливості. При іменниках зазначається родовий відмінок однини, придієсловах – 1-ша і 2-га особа однини теперішнього часу, виняток становлятьдієслова з префіксом по недоконаного виду, які позначають дію, виконанудекількома предметами один за одним (наприклад: хлопці похрипли, людепоперескакували через рівчак): при них зазначається 1-ша і 2-га особа множини.Для пояснення слів підбирався найбільш близький російський синонім (абодекілька), якщо ж такого синоніма не було знайдено – використовувався описовийспосіб. Сумнівні переклади помічені знаком питання. Слова, значення яких булоневідомим, залишалися без перекладу, але з прикладом або щонайменше з точноюприміткою на джерело.
У передмові до«Словаря української мови» Борис Грінченко дякує за допомогу П. Житецькому, К. Михальчуку,а також усім іншим, хто вклав свою працю на користь словника, він також дякуєВ. Гнатюку, Є. Чекаленку, В. Шухевичу за пояснення значень деяких слів.
2.2.3 Редагування джерел
Редагуванняджерел, що використовувались у «Словарі української мови»:
1) на першемісце ставився матеріал, який було знайдено в етнографічних збірниках – вінуважається найбільш достовірним, тому що його можна перевірити багатьмавипадками вживання;
2) слова,записані від народу – такий матеріал дуже цінний, але ці записи дають лише одинвипадок вживання слова і не можуть бути перевірені чи доповнені іншимиджерелами. також можливо, що збирач народних висловів зрозумів не основнезначення слова, а побіжне.
Що ж до того,якими словниками користувався укладач, то можемо зазначити наступне. БорисГрінченко дуже пильно відбирав такі матеріали. Він користувався словником Є.Желехівськогоі Г. Шитковського, але бравлише ті слова, в яких був упевнений. Також стали у нагоді словник Т.Шевченкаі О. Афанасьєва-Чужбинського.У M.Закревськогобуло взято лише декілька слів, зі словника М.Уманцябуло взято лише кілька прикладів. Без уваги укладача були залишені словники O.Партацького, I. Поповича, Є. Тимченка,M. Чопел, також булипроігноровані дослідження словників наукових і технічних термінів (I.Верхратського, I.Левицького).
Висновок до розділу
«Словарьукраїнської мови» Б. Грінченка перевершує всі типи попередніх українськихсловників за обсягом свого реєстру, використанням джерел, складом і доборомлексики, розробкою семантики, точністю й широтою документації та принципамипевної нормалізації лексичного складу української мови. Ці параметри ставлятьйого в ряд цінних тлумачних і перекладних словників. Він відіграв важливу рольу фіксації і нормуванні народної лексики в новій українській літературній мові.За допомогою своєї редакторської майстерності Б. Грінченко зміг здійснитиустановку на найповніше відбиття живої літературної мови. Джереломйому слугували етнографічні та фольклорні записи, що фіксують слова напозначення деталей житла і побуту, народних промислів, традицій і культурнихнадбань українського народу.

Розділ ІІІ. «СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» БОРИСА ГРІНЧЕНКА У СУЧАСНОСТІ
грінченкословарь український мова
3.1 Використання «Словаря української мови» БорисаГрінченка у сучасній лексикографії
Борис Грінченкобув цілком свідомий того, що впорядкований ним словник не відображає всьогобагатства української мови і не є бездоганним, однак видатний лексикографсподівався, що «Словарь української мови» стане основою для подальшої праці надсловниками української мови.
Цілком справедливописав В. Сімович про «Словарь української мови»: «Се праця капітальна. На нійбудуть опиратися всі дослідники мови, нею будуть користуватися всі ті, хтосхотять укладати словник. Отсим словарем зискав собі Грінченко невмирущу славу»[8. с. 130].
Підтвердженнямцьому може бути приклад створення фундаментального одинадцятитомного «Словникаукраїнської мови» (1970 – 1980 рр.). У передмові до нього так і зазначено:«Словник увібрав усе цінне з лексичних багатств української мови, зібраних іопрацьованих у попередніх лексикографічних працях, зокрема…і Словникуукраїнської мови Бориса Грінченка».
Порівняймовитлумачення слова «аршин» в обох цих словниках.У «Словнику української мови»(1970 – 1980 рр.) подається визначення цього слова так:
Аршин, а, ч., заст.Давня східнослов’янська міра довжини, яка вживалася до запровадження метричноїсистеми; 0,711 м. Зимою були великі сніги, так деінде закидало, що аршинів утри було [Кв. – Осн. ІІ, 1956, 144].
Під аршин[ставати], заст. – іти до війська. А у вдови один син, Та й той якраз під аршин[Шевч., І, 1951, 233].
У «Словаріукраїнської мови» Бориса Грінченка знаходимо таке:
Аршин, на, м. 1)Аршинъ. У нас на спідницю вісім аршин набереться. Васильк. у. 2) В Полт. губ.при измъреніи земли – погонная сажень по ширинъ десятины, а въ нъкоторыхъмъстностяхъ Миргор. и Хорол. у.у въ десятинъ считает 20 аршин, слъдовательноаршин = 120 кв. саж. Вас. 3) стати,піти під аршин. Быть взятым в солдаты. Ой у вдовы один сын, та й той пішов підаршин. Н. п.
Крім того, намивиявлено використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка при укладанній інших словників. Зокрема «Українсько-російський словник» [7-е видання, Київ,вид-во «Українська радянська енциклопедія» ім. М. Бажана, 1990]. В ньомузазначено так: «При укладанні словника були використані лексикографічніджерела: …, Словарь української мови, за ред. Б. Д. Грінченка, тт. 1 – 4. – К.:Вид-во АН УРСР, 1958-1959».
Порівняймо:
«Українсько-російськийсловник»:
дар|ом нар. 1)даром, разг. задаром; 2) (без оснований, без пользы) напрасно; даром (внекоторых выражениях); -овий даровой; -овизна разг. даровщин[к]а.
«Словарьукраїнської мови» Бориса Грінченка:
Даром, пар. 1)Даромъ, безвозмездно. Всім дівочкам роспродає, Галочці даром дає. Мет. 302.Поймайте мені перловий вінок, я вас, молода, даром не схочу: первому рибалочці– в перловий вінок, другому рибалочці – щирозлотий перстень. Чуб. ІІІ. 305. Тівже повмірали, що даром давали, давно їх нема. Ном. 4626. 2) Напрасно, попусту;безъ пользы. Вже не даром Левко каже. Кв. ІІ 249. Нехай таки я не даром житимуна світі. Кв. І. 158. Се щось не даром. Это что то не спроста.3) Даром що =Дарма що. Ном. № 405.
3.2 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка умовознавчій науці
Досліджено роль«Словаря української мови» Бориса Грінченка у теперішній мовознавчій науці.
Спочаткурозглянемо книгу Б. Антоненко-Давидовича «Як ми говоримо» [Б. Д. Антоненко-Давидович.Як ми говоримо. – 4-е вид., перероб. і доп. – Київ.: «Українська книга», 1997.– 336 с.]. Автор неодноразово звертається до авторитетного джерела, яким можемовважати «Словарь української мови» Бориса Грінченка.
У статті «Щобяскраво і точно»:
1)  «Отожза М. Пилинським виходить, що слова грубий у значенні товстий нема в народній мові.На мовний смак і слова Б. Антоненко-Давидовича М. Пилинський може не зважати, аот до слів Б. Грінченка нашому мовознавцеві слід би придивитись пильніше, бо Б.Грінченко вживав прикметник грубий і до іменника книжка…: «грубе дерево»,«груба сорочка», – наводячи в своєму словнику й приклади з прикметникомтовстий: «Деревце те не товстеє», «сорочка товстая», навіть зима: «тоді самебула товста та люта» (див. Словник Б. Грінченка)».
Тобто напідтвердження своєї думки мовознавець обирає саме досліджуваний нами словник .
2)  «СловникБ. Грінченка, перевиданий фотомеханічним способом за постановою вченої радиІнституту мовознавства АН УРСР 1958-1959 рр., налічує таких слів (з літерою Ґ)мало не 270, а, як відомо, цей словник далеко не вичерпує всього лексичногобагатства сучасної української мови, отож, цих «капосних» слів не так уже ймало в нашій мові».
Б. Антоненко-Давидовичзнову звертається до «Словаря української мови» Бориса Грінченка за відповіддюу складному питанні щодо вживання літери Ґ, яку було скасовано у 30-ті роки ХХстоліття.
Крім цього, Б. Антоненко-Давидовичзвертається неодноразово до «Словаря української мови» Бориса Грінченка дляілюстрації своїх думок у менш складних питаннях. Як-от:
1)  «Це…посмішказ мене» (Словник Б. Грінченка) – щодо вживання слів посмішка/усмішка;
2)  УСловнику Б. Грінченка читаємо: «Ой сплю годину, сплю другую, й а вже повертаєна третюю» – щодо вживання порядкових числівників із прийменниками о, на;
3)  Наприклад:«Ірод переслідував дуже християн» – щодо вживання слова переслідувати ісловосполучення мати перед собою.
У післямові досвоєї книги Б. Антоненко-Давидович узагальнює: «Усі позитивніприклади-ілюстрації, що підтверджують мою думку або пропозицію, я наводжу в ційкнижці, покликаючись на джерела. Такими джерелами, відкіля я брав цілі фразиабо слова, були: …, Словник української мови Б. Грінченка».
Відомиймовознавець О. Пономарів у своїй книжці «Культура слова» теж звертається до«Словаря української мови» Бориса Грінченка.
У своїй статті«КаСки» з «телерадіокАмпанії» висловлює думку про силоміцьке злиття українськоїмови з російською. «Слова казначей та його похідних немає ні в Словнику заредакцією Б. Грінченка, ні в найповнішому 11-томному академічному Словникуукраїнської мови. Сучасні законо- й державотворці, на жаль, не заглядають дословників.». Знову ж таки бачимо, що сучасний мовознавець звертається доавторитетного «Словаря української мови» Бориса Грінченка.
У своїй статті«Фонеми Г і Ґ» О. Пономарів подає словник ужитку літери ґ, який укладено такожна підставі реєстрів «Словаря української мови» Бориса Грінченка та інших.
Так як обидвавідомі мовознавці звертають увагу на складне питання вживання літери ґ, то мивважаємо за потрібне проаналізувати матеріал з цієї теми у «Словарі українськоїмови». У ході проведеної роботи ми можемо висвітлити такі зауваження: по-перше,майже половини слів досліджуваного нами словника немає у «Словнику українськоїмови» (1970 – 1980 рр.), серед яких баґа, герґев, ґелевач, леґейда та інші. Цеможна пояснити тим, що у «Словарі української мови» Бориса Грінченка поданобагато діалектних слів. По-друге, деякі слова зі «Словаря української мови»Бориса Грінченка зазнали певних видозмін. Так, грінченківське ґайдарь у«Словнику української мови» (1970 – 1980 рр.) подано як ґайдар, а слово карликаподається лише дієсловом ґарликати. Крім того, великою перевагою «Словаряукраїнської мови» Бориса Грінченка над «Словником української мови» (1970 –1980 рр.) вважаємо те, що у ньому слова подаються з розмежуванням у написаннілітер Ґ і Г.
3.3 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка в іншихнауках (на прикладі зоології)
Використанняу сучасній науці «Словаря української мови» Бориса Грінченка яскраво ілюструєпраця авторів Г. В. Фесенка та А. А. Бокотея «Перелік українських наукових назвптахів України (українсько-латинсько-російсько-англійський)». До створенняпереліку науковці підійшли нестандартно. Разом із латинською назвою іперекладом подаються варіанти слів, уживаних в авторитетних словниках чи іншихджерелах, серед яких «Словарь української мови» Бориса Грінченка. Працястосується українських назв птахів. На основі критичного аналізу різних назвдеяких видів і родів та їх змін, що сталися протягом ХХ століття, в роботінаводиться анотований список сучасних українських наукових назв птахів. Занайновішими даними, до списку внесено 413 видів птахів, які трапляються натериторії України. Наведемо такі приклади з переліку:
Lyrurustetrix (L.). Використання назв «тетерюк», або «тетерук»відносно цього виду зустрічається у М. В. Шарлеманя (1927). У словнику Б. Грінченка(1909б) для цього птаха, крім назви «тетерук», наводяться синоніми «тетервак» і«тетерець». Назва «тетерев», яку вживали пізніше (Воїнственський,Кістяківський, 1952, 1962), є калькою з російської мови. Про необгрунтованістьзаміни української назви цього птаха вказує І. О. Сокіл (Сокол, 1992).Враховуючи думку М. В. Шарлеманя та дані словника, перевагу надано назві«тетерук».
Tetraourogallus L. У М. В. Шарлеманя (1927, 1938) видмає назву «глушець». Таку ж назву для нього наводить і Б. Грінченко (1907).Заміна ж її на російську назву «глухар» вважається невиправданою (Сокол, 1992).
Tetrastesbonasia (L.). Для виду використовується низкаспівзвучних синонімів «орябець», «орябень», «орябка» (Шарлемань, 1927, 1938).Словник Б. Грінченка (1909а) подає також назву «орябок». У цьому ж словникувказано, що назва «рябчик» використовується в українській мові лише якпрізвисько для домашніх тварин.
Науковці-природознавціуважно досліджують назви птахів, наводять синоніми, знайдені у різних джерелах.Крім того, вони обізнані з мовознавчою термінологією та історичним розвиткомукраїнської мови. Для читача у своїй роботі вони чітко розмежовують застаріліназви та російські кальки. Автори відкрито висловлюють свою думку щодо того чиіншого мовного питання, вказують на невиправданість вживання «зросійщених» назву сучасній мові. «Словарь української мови» багатий на лексику різноманітнихстилей і напрямів, тому науковці там знаходять дуже цінні зауваження, як-от«назва «рябчик» використовується в українській мові лише як прізвисько длядомашніх тварин». Досліджуваний науковий перелік є водночас і зоологічною, імовознавчою працею, яка буде корисною для всіх, хто цікавиться цими науками.
«Словарьукраїнської мови» Бориса Грінченка активно використовується в сучасній науці,тому що в ньому зібрано цікаві форми слововживання і особисті приміткиредактора, саме вони і є цікавими для сучасних науковців.
Висновок до розділу
Взірцемукраїнського словникотворення стало чотиритомне видання «Словаря українськоїмови», який упорядкував з додаванням власного матеріалу Б. Грінченко,узагальнюючи багаторічну багатьох його попередників. Ця праця протягом багатьохроків слугує для всіх, хто причетний до написання та видання книг найповнішимзібранням та доступним тлумаченням на конкретних прикладах різноманітноїукраїнської лексики.
Це видання маєзначення не лише для лінгвістичних наук. Необмеженість у змістовому наповненніта галузевому спрямуванні дає можливість науковцям всіх напрямківпослуговуватися доробком Б. Грінченка.

ВИСНОВКИ
З літа 1902 рокупочався складний процес редагування «Словаря української мови» БорисомГрінченком. Цю роботу насправді вважаємо складною для редактора і упорядникачерез ряд причин, серед яких: встановлені чіткі часові рамки опрацюваннясловника; бідність матеріалу, який «Киевская старина» дала Борису Грінченку, атакож заощадливість згаданого журналу (згадаймо відмову редакції виділити коштина виписування слів з книг). Крім сторонніх причин, робота над словникомускладнювалась і через власне лексикографічні об’єктивні труднощі, з якимизіткнувся Борис Грінченко. Спершу було проведено редагування джерел, з якихбрався матеріал, особливо це стосується тогочасних словників, які редактор дужеуважно відбирав для своєї праці. Борис Грінченко також здійснив лексикологічнеі композиційне редагування, окремо вивів схему обробки кожного слова. Лексикасловника відбиває багатство виражальних засобів української мови XIX– початку XX століття, авдало підібраний метод викладу матеріалу робить «Словарь української мови»Бориса Грінченка легким у використанні, інформативним і змістовним. Отже,редагування «Словаря української мови» проходило у динамічному і напруженомутемпі, час від часу воно ускладнювалося об’єктивними і суб’єктивними причинами.
 Використання «Словаря української мови» Бориса Грінченка усучасній науці проводиться не тільки у мовознавчій і лексикографічній науках, атакож у деяких інших (наприклад, зоології).
Мовознавці нинітеж звертаються до «Словаря української мови» Бориса Грінченка, щоб підтвердитисвою думку або спростувати думку опонента. А словникарська справа здебільшогоосновується на багатствах української мови, втілених у досліджуваному словнику.
Вплив «Словаряукраїнської мови» на інші науки ми проаналізували на праці Г. В. Фесенка та А.А. Бокотея, які створили перелік птахів України, в якому зверталися до словникадля дослідження їх застарілих назв та віднайдення помилок при перекладіросійських назв птахів на українську мову.
Що ж доподальших досліджень з нашої теми, то ми вважаємо доцільним також глибокийаналіз «Списка крестных имён людей», аджеостаннім часом простежується тенденція називати дітей рідкісними іменами. Атакож може бути цікавим дослідження технічних термінів цього словника, аналіззастарілих назв деталей певних механізмів.
«Словарьукраїнської мови» Бориса Грінченка є не просто пам’яткою українськогословникарства, а й авторитетним джерелом, звідки сучасні мовознавці черпаютьзнання з різних профілів культури, побуту, зоології, техніки.

СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Веркалець М. Педагогічні ідеї Б.Грінченка. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1990. – 47 с.
2. Грінченко Б. Словник української мови: в4-ох томах. – К., 1907-1909
3. Грицак Н. Традиційні казкові комплекси в“Словарі української мови” та літературних творах Б. Грінченко // Проблемитворчої спадщини Б.Д. Грінченка. – Луганськ: “Світлиця”, 1993 – 69 с.
4. Дзеверін І. Борис Грінченко. – К.:Наукова думка, 1990 – 268 с.
5. ДСТУ 3017-95.Видання. Основні види. Терміни та визначення.
6. Животенко-Піанків А.Педагогічно-прсвітницька праця Бориса Грінченка. – К.: Просвіта, 1999 – 157 с.
7. Каленюк С. Духовний пам’ятник БорисаГрінченка // Слобожанський луг: Літературно-мистецький альманах. – Луганськ:“Світлиця”, 2000 – 18 с.
8. Над могилою Б. Грінченка: Автобіографія,похорони, спомини, статті/ Упор. Єфремов С. – К.: Вік, 1911 – 186 с.
9. Малиш М. Борис Грінченко – видавець книгдля народу: конспект лекцій. – К.: Освіта, 1994 – 47 с.
10. Маркотенко Т. Етнографічний коментар догрінченковських фразеологізмів (на матеріалі першого тому словаря українськоїмови) // Проблеми творчої спадщини Бориса Грінченка. –Луганськ: “Світлиця” 1993– С. 20 – 23
11. Огієнко І. Історія українськоїлітературної мови. – К.: Либідь, 1999 – 305 с.
12. Пастух Б. Борис Грінченко –безкомпромісний лицар національної ідеї. – Луганськ: Книжковий світ, 1998 – 348с.
13. Погрібний А. Борис Грінченко: Нарисжиття і творчості. – К.: Дніпро, 1988 – 321 с.
14. Родіна Г. Поневіряння грінченківського“Словаря” // Молодь України № 49 від 12 грудня – 1996 – С. 34 – 38
15. Сквирская Л. Тип “народной книжки” виздательской практике на Украине во IIпол. XIX– нач. XX в. //Социальная роль книги: сборник научных трудов. – К.: Наукова думка, 1987 – С.83 – 91
16. Тимошик М. Книга для автора, редактора,видавця: Практичний посібник. – К.: Наша культура і наука, 2006. – 560 с. –ISBN 966-7821-35-8
17. Літературна спадщина Бориса Грінченка, www.library.lg.ua/grin/sl_kr.htm,21.11.2010

Додаток1
/>

Додаток 2
/>
Найстарішевидання “Словаря Української мови”, 1907 рік

Додаток 3
/>