Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика

магістерська робота
БОРОТЬБАЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ТАЇХ ПРОФІЛАКТИКА

ЗМІСТ
ВСТУП… 3
ХАРАКТЕРИСТИКАЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС… 13
ХАРАКТЕРИСТИКАОСОБИСТОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС, ЩО ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ… 51
БОРОТЬБАЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА… 72
ВИСНОВКИ… 105
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ… 110
/>ВСТУП
Проблеми зміцнення правопорядку усуспільстві, протидії та попередження злочинності були і залишаються одними знайважливіших і не випадковістю те, що за всю свою історію розвитку – людствонамагалось у будь-який спосібборотися проти проявів, що суперечили загальноприйнятимпоняттям мораль, громадської безпеки та порядку.
Є проблема. Почнемо їїрозгляд із типового прикладу з життя. Викрадено автомобіль. Через якийсь часпотерпілого викликають у суд, де він із подивом дізнається, що викрадачазнайдено і він постав перед судом. Потерпілий просить суд надати йомуможливість ознайомитися з кримінальною справою. У результаті їх вивченняз’ясовується, що факт викрадення його автомобіля, а також ще восьми (крімодного, під час викрадення якого підсудного й затримали) підтверджено лишеодним доказом. Це — явка з повинною самого підсудного та протоколи йогодопитів, у яких викрадач дуже лаконічно описує обставини скоєння злочинів.
У суді дев’ятьпотерпілих, які мають право ставити запитання підсудному, починають з’ясовуватиголовне для них питання: де перебувають викрадені машини. Відповідь упідсудного одна: всі машини, покатавшись, він кидав у лісі, а де саме — непам’ятає, оскільки був п’яний. У суді оголошується довідка, одержана з карногорозшуку, що вжитими ними заходами автомобілі знайти не вдалося. У потерпілихвиникають цілком природні сумніви в тому, що всі злочини скоєно саме цієюособою. Підозри поглиблюються, коли підсудний не зміг відповісти на запитанняпро більш точні час, місце, спосіб, інші обставини злочину, описати зовнішнійвигляд того чи іншого викраденого автомобіля, назвати предмети, які були всалоні, вантажі тощо.
Врешті-решт підсуднийзаявив, що насправді цих автомобілів він не викрадав, а всі злочини, крім того,при скоєнні якого його затримали, «узяв на себе» на прохання міліції. Щодопідсудного суд виносить обвинувальний вирок, а матеріали кримінальної справи вчастині скоєння дев’яти крадіжок повертаються до слідчого. Проте скоєні злочинивже не вважатимуться нерозкритими. Отже, ні справжніх злочинців, ні самихукрадених автомобілів уже ніхто не шукатиме.
Спробуємо пояснитиситуацію з погляду чинних правил кримінальної статистики, взявши за основупояснення самих працівників правоохоронних органів, котрі схотіли, природно,залишитися невідомими. В органах дізнання постійно нагромаджується доситьвелика кількість так званих фактових кримінальних справ, строки давностіпритягнення до кримінальної відповідальності за якими ще не спливли, апровадження за ними призупинено у зв’язку з невстановленням особи, яка скоїлазлочин. Певна річ, по цих справах у період, коли їх призупинено, слідчі дії невиконуються. Але час від часу органи прокуратури, що здійснюють нагляд заслідством і дізнанням, перевіряють ці справи й дають розпорядження активізуватиїх розслідування. Тож дізнавачі інколи змушені відновлювати провадження усправі хоча б для того, аби дати формальні доручення оперативним підрозділампровести деякі оперативно-розшукові заходи. Зазвичай це робиться про людськеоко. Як правило, вказівки прокурорів дізнавачі намагаються ігнорувати черезперевантаженість поточними кримінальними справами, тож за результатамипрокурорської перевірки співробітник карного розшуку (інколи й сам дізнавач відйого імені) пише рапорт, відповідно до якого «встановити особу, що скоїла данийзлочин, неможливо». Кримінальну справу знову призупиняють і відкладають у сейфдо кращих часів.
З іншого боку,нагромадження великої кількості кримінальних справ в органах дізнання знижуєпоказники їхньої роботи, одним із яких є кількість справ, переданих слідчим.Якогось дня співробітники карного розшуку чи іншої служби затримують злочинцябезпосередньо при скоєнні злочину. Це, приміром, квартирна крадіжка, або, як унашому випадку, викрадення автомобіля. У процесі роботи з підозрюваним з’являєтьсяобґрунтована чи не дуже версія про те, що він, можливо, причетний до скоєнняінших аналогічних злочинів. Але конкретних доказів цього немає. Ось тут іпочинається вивчення «фактових» кримінальних справ про такі злочини.
Цей процес має на метівідібрати найбільшу кількість справ про злочини за предметом, способом, часомскоєння та іншими обставинами, аналогічні тому, за який затримано цьогопідозрюваного. Після чого у підозрюваного беруть (про спосіб ми скажемо нижче)явку з повинною по кожному злочину, кримінальну справу про який було відібранов процесі вивчення.
Далі особу допитуютьпро обставини нібито скоєних нею злочинів. При цьому протокол допиту найчастішепише дізнавач на основі протоколу огляду місця події та інших документів справиза відсутності підозрюваного, а останній потім його лише підписує. У протоколідопиту відзначається, що викрадений автомобіль було залишено, приміром, у лісіабо розібрано на запчастини, які потім продано невідомим особам. Тут усезалежить від фантазії дізнавача. Просто в кабінеті пишеться протокол оглядумісцевості, де було нібито кинуто автомобіль. Із понятими теж проблем немає:замість них записуються «мертві душі» з вигаданими адресами проживання (законне вимагає, щоб дізнавач перевіряв у понятого паспорт зі штампом про місцереєстрації громадянина). У протоколі допиту може бути зазначено, що впідозрюваного є потайник, де він зберігає знаряддя скоєння злочину, приміромнабір відмичок. Благо цих відмичок у міліціонерів хоч греблю гати, а дляпотрібної справи й пожертвувати ними не шкода. Відразу ж проводиться «обшук» івідмички вилучаються. Незначні процесуальні ускладнення виникають лише тоді,коли, приміром, при огляді місця події ще до порушення однієї зі старих справ,«інкримінованих» цій особі, вилучалися відбитки пальців. Але й це можнавладнати: протокол переписується, відбитки знищуються.
Матеріали щодоневідомих осіб, котрим продано запчастини автомобіля, виділяються в окремепровадження й нібито передаються в підрозділи карного розшуку для встановленняцих осіб (зазвичай оригінали документів знищуються, а їх копії з вихідниминомерами підшиваються до справи як свідчення того, що дізнавач виконав вимогизакону). Однак зустрічної перевірки ніхто не робитиме, а в крайньому разі можнапослатися на те, що матеріали справи хтось із технічних працівників органудізнання втратив при їх пересиланні (передачі).
Після цього особа, щоскоїла низку раніше не розкритих злочинів, вважається встановленою, необхідніслідчі дії — проведеними, і дізнавач виносить постанову про передачукримінальної справи для провадження досудового слідства. Далі за справубереться слідчий, робота якого полягає в «підчищуванні» та «шліфуванні» справи,усуненні помилок дізнавача та пред’явленні особі обвинувачення. Після чогоскладається обвинувальний висновок і справу передають у суд. Обвинувальнийвирок майже гарантовано. Якщо навіть із якихось причин суд поверне справу длядодаткового розслідування, суть останнього полягатиме лише в скрупульознішому«шліфуванні» справи.
Цікавий сам по собі тойфакт, що сьогодні знаходиться досить багато згодних визнати себе винними узлочинах, яких вони не скоювали, лише на прохання незнайомого їм ранішедізнавача або слідчого, хай навіть це прохання було досить настійливим. Аленічого надзвичайного тут немає. Головне — це правильний підхід до конкретноїлюдини. Так, із раніше судимими особами, з наркоманами, алкоголіками працюватидосить легко. Як правило, у цієї категорії людей немає захисників. Коло методівроботи дуже розмаїте, і найуніверсальніший із них — це метод батога і пряника.Приміром, наркоман за дозу може охоче покаятися в нескоєних злочинах.
Ми можемо скількизавгодно здогадуватися й навіть знати про методи роботи, які дозволяють«розкривати» безліч злочинів саме в такий спосіб, і з обуренням писати про це.Органи прокуратури можуть продемонструвати нечувану принциповість, спільно зіншими правоохоронними органами провести серію операцій, рейдів з виведення начисту воду співробітників міліції, які скоюють цілком конкретні злочини протиправосуддя, передбачені статтями 371—374 Кримінального кодексу України. Алезагалом нічого не зміниться. І не тому, що всі працівники органів дізнання таслідчі, котрі в такий спосіб «розкривають» злочини, погані люди, а тому, щопогана система, яка змушує їх систематично вдаватися до фальсифікації.
Головною причиною цихнегативних явищ, поруч із вочевидь недостатнім фінансовим,матеріально-технічним, методичним тощо забезпеченням правоохоронних органів,непрофесіоналізмом окремих їх співробітників та їхнім небажанням сумлінновиконувати свої обов’язки, є проблеми статистики.
Йдеться про те, щосьогодні, як і десять, і двадцять років тому, в основі оцінки діяльностіпідрозділів міліції, покликаних боротися зі злочинністю, лежить критерійрозкриваності злочинів. Тож приймати всі заяви про скоєння злочинів,реєструвати й розслідувати їх належним чином, за наявних організаційних,технічних, фінансових тощо можливостей для їх розкриття, означає істотно, напорядок знизити відсоток розкриваності злочинів.
Певне значення має йте, що в оперативників і слідчих підрозділів органів внутрішніх справ різніпоказники їхньої роботи. В оперативних підрозділів карного розшуку головнийпоказник роботи — порушення слідчим кримінальної справи, а також пред’явленняобвинувачення. При порушенні кримінальної справи слідчий виставляє статистичнукартку форми №1, а при пред’явленні обвинувачення — форми №4. Єдиним показникомроботи слідчого є кількість кримінальних справ, направлених ним у суд. Прицьому виставляється статистична картка форми №1.1. У випадку з викраденнямавтомобіля оперативні підрозділи одержали дев’ять форм №4. Попри те, щокримінальні справи було об’єднано в одне провадження і, по суті, вони вже єоднією справою, слідчий виставив дев’ять ф. №1.1. Після повернення справи зсуду для додаткового розслідування ці показники не змінюються: лише з’являєтьсяодна справа, але після повторної передачі її в суд слідчий виставить ще дев’ятьф. №1.1. Таким чином, із десяти скоєних злочинів фактично розкрито лише один,але, за статистичною звітністю, їх може бути вже дев’ятнадцять.
Чи може слідчий,одержавши кримінальні справи з органу дізнання та з’ясувавши для себе, що вонисфабриковані, припинити їх проти особи? Юридично може, а фактично — ні. Поприте, що слідчий міліції є процесуально незалежним і самостійним прирозслідуванні кримінальної справи, у відомчому плані він цілком підпорядкованийначальникові органу внутрішніх справ, який і є органом дізнання. Відомчепідпорядкування для слідчого важить багато, оскільки від начальника відділу(управління) міліції залежать усі питання, пов’язані з подальшим проходженнямслідчим служби тощо. Припинити ці справи — це зіпсувати всі статистичніпоказники органу внутрішніх справ, які з такими труднощами вдалося«підтягнути». За це відповідного начальника можуть притягнути до дисциплінарноївідповідальності, зокрема зняти з посади й навіть звільнити з органіввнутрішніх справ.
У результаті описаних йаналогічних «статистичних» комбінацій відбувається процес знущання зправосуддя. Крім того, що результатом такої системи реєстрації, обліку йрозкриття злочинів є конкретні жертви (потерпілі та обвинувачувані), негативполягає і в тому, що суспільство не знає, скільки насправді скоєно злочинів таяких саме і скільки їх розкривають. Це, у свою чергу, перешкоджає відпрацюваннюконкретних механізмів запобігання тим чи тим видам злочинів і їх припинення.Ошукано конкретних потерпілих, ошукано суспільство, ошукано державу. Виходить-сама держава і сприяєлатентній злочинності.
Тема роботи витікає з державноїполітики, спрямованої на докорінне покращення діяльності органів внутрішніхсправ і головною передумовою ефективного вирішення цієї проблеми є, звичайно,забезпечення системи МВС висококваліфікованими і надійними кадрами, здатними нелише активно й ефективно протистояти злочинності, але й виявлятизаконослухняність у повсякденній діяльності та особистому житті. Сучасний етапстановлення і розвитку державності в Україні характеризується істотними змінамив соціальних, економічних і політичних сферах, формуванням національногозаконодавства. Важливим етапом для поглиблення процесів розбудови правовоїдержави, її подальшого цивілізованого розвитку є закріплення в КонституціїУкраїни пріоритету прав і свобод людини, гарантії їх реалізації, охорони тазахисту. Визначивши їх як найвищу соціальну цінність [1], наша державаприєдналася до європейського і світового бачення цієї проблеми, створилавідповідні передумови для її вирішення у всіх сферах взаємин особи ісуспільства, громадянина і держави.
Вирішення поточних і перспективнихзавдань суспільства, передусім, пов’язане з роллю людського фактора, бо людинабула і лишається головною і вирішальною складовою суспільного прогресу. Новітніуправлінські теорії стверджують, що розвиток сучасного суспільства передбачаєсталі зв’язки і взаємодію між економічними, технічними і соціальними факторамисуспільної праці. При цьому останні через зростаючу роль людського факторасуттєво впливають і на процеси розвитку сучасної правоохоронної системи. Сучаснітенденції розвитку і реформування системи МВС України свідчать про безсумнівнийпріоритет людського фактора і показують, що поряд з удосконаленням структури,технічної модернізації правоохоронної системи все більша увага концентруєтьсяна підвищенні якісного рівня кадрів, розвитку нових форм правоохоронної роботиі управління цим процесом, вдосконаленні системи стимулювання і оцінкидіяльності співробітників, як одного з вирішальних факторів спонуканняспівробітника до ініціативи, самовдосконалення, професійного зростання. Томуосновним напрямом діяльності в системі МВС України була і є робота з кадрами.Система заходів, що здійснюється у цьому напрямку Міністерством внутрішнісправ, його територіальними та транспортними підрозділами покликана забезпечитивисоку відповідальність кожного співробітника системи за результати своєїпраці, його достатню фахову підготовку, уміння діяти по-державному, ефективно ілише в межах закону. Вирішенню цих проблем присвячені такі важливі документи,як Укази Президента України від 16 листопада 2000 року “Про додаткові заходищодо посилення боротьби з корупцією, іншими протиправними діями всоціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державнихкоштів”, від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні додаткові заходи щодопосилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”, Комплекснапрограма профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, Комплексна програма МВСУкраїни щодо вдосконалення кадрової політики на 2001-2005 роки, рішенняхколегії МВС України від 15 травня 2001 р. “Про покращення професійноїпідготовки та безпеки особового складу у світлі вимог Президента України”,наказах МВС України та багатьох інших.
У той же час, не зважаючи на значнуувагу з боку МВС України, керівних кадрів усіх рівнів до питань вихованняособового складу, дотримання дисципліни, порядку, законності, створення цілоїнизки спеціалізованих підрозділів та служб головним завданням яких єпопередження та припинення в його середовищі негативних проявів, мають місцевчинення різних правопорушень, у тому числі й злочинів, співробітниками органіввнутрішніх справ, недотримання окремими з них законів при виконанні службовихобов’язків. Наявність цих випадків є одним із вагомих факторів, що спричиняєвнутрішню деформацію системи МВС та суттєві недоліки в її функціонуванні,поширює зневіру населення у можливість цієї правоохоронної структури ефективнопротидіяти злочинності. Наявні прогалини і недоліки при вирішенні таких проблемвимагають глибшого їх осмислення та подальшого вивчення.
 Актуальність даної теми втому, що професійна діяльність співробітників ОВС базується на реалізаціїправових і моральних вимог, а дотримання законності та недопущення нимиправопорушень – головний показник зрілості і надійності органів внутрішніх справ.У зв’язку з цим особлива увага повинна приділятися питанням розробки тавпровадження системи попередження правопорушень, а також рекомендацій,спрямованих на удосконалення наявної системи профілактики злочинних проявів чиантигромадської поведінки безпосередньо в системі МВС. Суттєвого значеннянабувають ці питання на сучасному етапі розвитку суспільства, адже вКонституції України підкреслюється, що дотримання законів – обов’язок усіхорганів держави і посадових осіб, громадських організацій і громадян [1].Концепція реформування органів внутрішніх справ України визначає одним зпріоритетних напрямів удосконалення роботи з кадрами. Особлива увагаприділяється зміцненню дисципліни і законності в їх діяльності та запобіганнюзлочинним проявам з боку окремих співробітників, підвищенню авторитету міліції,покращенню її взаємодії з населенням. На вирішення цієї проблеми і мусять бутиспрямовані зусилля вчених-юристів, особливо з числа тих, хто має достатнійдосвід практичної роботи в системі МВС України.
На теоретичному рівні дана проблемавивчалася В. Бахіним, А. Долговою, С. Яценко, В. Кукушиним,В. Рябцевим, К. Черновою, А. Царегородцевим, А. Дорошенком,Л. Колодкіним, Я. Василькевичем, О. Мартиненком та ін.
Мета дослідження полягає в дослідженні злочинів,вчинених співробітниками ОВС та обставин, що зумовлюють цю злочинність.
Об’єкт дослідження — явища і процеси злочинногохарактеру, що мають місце у сфері діяльності органів внутрішніх справ України.
Предмет дослідження — кримінологічний аналіз іхарактерні ознаки злочинів, вчинених співробітниками органів внутрішніх справ;причини та умови, що зумовлюють даний вид злочинів; особистість злочинцяспівробітника органів внутрішніх справ; віктимологічні аспекти зазначеного видузлочинів; заходи попередження злочинних проявів у системі МВС України.
Робота складається з вступу, трьохрозділів, які включають в себе шість підрозділів, висновку та спискувикористаних джерел.
/>/>/>ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬ/>СЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС/>/>/>/>/>/>Структуразлочинів та/>обставини, що обумовлю/>ють злочинність серед/> співробітників/>/>
 />Дослідивши обставини і фактори, що зумовлюють наявністьзлочинності в міліції, на наш погляд, можливо успішніше вирішувати завданняпротистояння криміналізації системи МВС України. Розглядаючи обст/>авини вчинення злочинів як сукупність факторів і умов,що створюють сприятливе підґрунтя для протиправних дій, ва/>жливона цій основі дати наукове визначення принципів, основних напрямів, засобів іформ попередження злочинів у правоохоронних органах, зокрема у міліції. У вирішенніцієї проблеми зацікавлені, безумовно, як держава, так і суспільство в цілому.
Обставини, що зумовлюють вчиненнязлочинів співробітниками ОВС, можна класифікувати за:
·         джерелами(зовнішніми та внутрішніми);
·         інтенсивністю,характером проявів та можливими шкідливими наслідками від злочину;
·         масштабами(загальнодержавними, регіональними, місцевими, відомчими, вузькослужбовими,побутовими);
·         суб’єктами,від яких вони виходять (окремими інститутами суспільства, держави, окремимикатегоріями державних службовців, соціальними групами тощо);
·         характеромта сферами життєдіяльності (політичними, соціально-економічними тощо).
Вказані ознаки повинні розглядатися вцілому, бо вони є взаємозалежними. У зв’язку з динамічним розвиткомкриміногенної обстановки деякі з них набувають за фактичними і можливиминегативними наслідками та завданою шкодою гострішого і пріоритетнішогохарактеру.
На сучасному етапі на першому планізалишаються внутрішні джерела небезпеки вчинення злочину [40]. Сьогоднідержава та суспільство переживають затяжну кризу практично в усіх сферахжиттєдіяльності, що породжує цілий комплекс реальних та потенціальнихможливостей злочинних проявів на рівні усіх об’єктів правоохоронної діяльності.
Перехідний період в Україніхарактеризується суттєвими проблемами державного будівництва, реорганізаціїекономіки, створення нових правових засад нашого суспільства, загальносистемноюкризою законності, зниженням, а іноді і втратою керованостісоціально-психологічними процесами, забезпеченням безпеки і боротьби зізлочинністю, ослабленням соціально-правового контролю, що супроводжується всебільшою загрозою падіння довіри до влади й правоохоронних структур. Це повноюмірою відбивається на результативності та ефективності діяльності ОВС повиконанню покладених на них завдань.
В цих умовах назріла нагальна потребаперегляду перспектив подальшого розвитку системи МВС України. З урахуваннямреалій життя треба доопрацювати і реалізувати на практиці Концепцію розвиткуОВС, привести у відповідність з вимогами часу деякі нормативні відомчі активідповідно до сучасних концептуальних засад державної, адміністративної,правової реформ, як найважливіших державно-правових інститутів захистуконституційних прав і свобод людини і громадянина, зміцнення законності іправопорядку.
Злочинну поведінку деякихспівробітників ОВС визначає велике число різноманітних факторів і обставин.Умовно їх можна поділити на дві групи: особистісні, тобто ті, щохарактеризують психологічний стан співробітника, який вчинив злочин, та зовнішні,тобто ті, що зумовлюють вплив на правопорушника зовнішнього середовища(колективу, суспільства тощо).
До особистісних факторів, якізумовлюють за певних обставин злочинну поведінку співробітника, можна віднести:
–         соціальнуспрямованість та морально-психологічні якості (світогляд, ідеали, переконання,життєву мету та цінності, внутрішню мотивацію, рівень власних потреб, особистеставлення до закону, суспільства, колективу тощо);
–         рівеньпрофесійної підготовленості (набуті професійні знання, навички, досвідпрактичної діяльності);
–         інтелектуальні,вольові та емоційні особливості особи;
–         біологічніособливості особистості (стан фізичного та психічного здоров’я, вік,темперамент і т.п.),
а до зовнішніх факторів, які впливають на формуванняправомірної чи злочинної поведінки співробітника органів МВС:
–         ставленняу суспільстві до закону та правопорядку;
–         дотриманняв колективі, де проходиться служба, принципів та цінностей, що охороняютьсязаконом;
–         рівеньреагування колективу на факти порушення правових норм окремими йогопредставниками;
–         сформованістьта активність проявів у найближчому оточенні співробітника стереотипівповедінки, потреб, поглядів тощо.
Забезпечення якнайбільшповнішого визначення і вивчення факторів, що впливають на прояви протиправноїповедінки з боку деяких співробітників ОВС, дозволить знайти найоптимальнішішляхи їх декриміналізації.
Не є секретом те, що певна частинабажаючих поступити на службу в міліцію, переслідує далеко не патріотичнімотиви: частина з них переслідує або корисливі мотиви (про це свідчить доситьобмежене коло служб, у яких вони хотіли б працювати), або намагання у такийспосіб реалізувати своє прагнення до влади над людьми. Зрозуміло, що людям зантисоціальною спрямованістю властиве байдуже або й негативне ставлення добагатьох соціальних цінностей, що охороняються законом. В морально-психологічному плані їмпритаманні здирство, надмірні потреби, ігнорування загальнолюдськими принципамита інтересами інших, егоїзм, готовність до агресивних посягань, нездатність доспівчуття, критичної оцінки власної поведінки та правильного реагування накритику і застереження.
Система відбору кадрів на службу вміліцію надає органам внутрішніх справ унікальну можливість для глибокого івсебічного вивчення кожного кандидата, його оточення та способу життя,моральності і чесності.
Але, на превеликий жаль, не існуєбезпомилкових способів виявлення схильності кандидата на службу доправопорушень чи інших ганебних вчинків. Як показує практика, певні негативніриси та звички людини можуть сформуватись на пізніших етапах життя під впливомпевних обставин, негативного її оточення, у тому числі й при проходженніслужби. Вирішуючи питання про відбір кандидатів на службу, заведено здебільшогоспиратись на оцінку їх професійних і вольових якостей. Але отримана такого родуінформація ще не дає повної уяви про людину, її внутрішній світ, прихильністьдо моральних цінностей, що набагато збільшує ризик проникнення в органивнутрішніх справ випадкових людей. Тому вивчаючи кандидатів, які за оцінкамифахівців повною мірою відповідають критеріям головних професійних якостей,потрібних для виконання завдань правоохоронної спрямованості, дуже важливоякнайглибше проникнути у сферу їхньої духовності, ретельно проаналізувати усіфактори, що впливали (і впливають) на формування характеру, лінію поведінки тавчинки майбутнього співробітника.
Вивчення кримінальних справ прозлочини, що були вчинені співробітниками ОВС та матеріалів службовихрозслідувань по фактах надзвичайних подій показує досить низьку їх якість.Причиною цього, з одного боку, є недостатня кваліфікація співробітників, якимдоручається провадження по цих справах, а з іншого – проявляється спробасприяння порушникам уникнути відповідальності.
Типовими недоліками кримінальнихсправ, що порушені проти співробітників ОВС, є такі:
– досліджуються не всіепізоди неправомірної діяльності, недостатнє вивчення особи правопорушника, неусуваються протиріччя по матеріалах перевірок і таке інше;
– неправильна кваліфікаціядій осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності;
– порушення процесуальнихнорм проведення розслідувань, у тому числі й службових перевірок;
– неправильна оцінкаотриманих доказів при прийнятті рішень по справі тощо.
Під час вивчення кримінальнихсправ встановлені численні факти, коли співробітники, які залучаються до їхрозслідування, не лише не уміють (чи не бажають?) закріпити результатиоперативно-розшукових дій та застосувати спеціальні технічні засоби, але йставляться до них як до другорядних. А це все свідчить або про професійнунеграмотність, або про бажання допомогти колезі по “системі” уникнутипокарання.
А поміж тим, особливостісуб’єкта злочину – співробітника ОВС – його юридична підготовка, досвідміліцейської роботи, знання засобів та можливостей оперативно-розшукової роботинерідко є чинниками для “вишуканішого” способу скоєння злочину та йогоприховування. Наявність цих факторів свідчить про надзвичайно велике значенняправильного застосування та процесуального оформлення результатівоперативно-розшукових заходів.
Мають місце серйозні прогалиниу дослідженні особи правопорушника. Частіше поверхово вивчається як саме вінхарактеризувався за попереднім місцем роботи чи навчання, у побуті, яка оцінкадавалась йому в службових атестаціях, а наявність і врахування таких відомостейпотрібні як для об’єктивної оцінки особи, проти якої порушена кримінальнасправа, так і для визначення запобіжних чи профілактичних заходів.
Усі зазначені недолікипризводять до необґрунтованого припинення кримінальних справ, повернення їх надослідування. Так, за період з 1997 по 2002 роки було порушено 2155кримінальних справ проти 2243 співробітників ОВС. За вказаний період з цьогочисла засуджено 1497 осіб, стосовно 1184 осіб кримінальні справи припинені на підставіп.п. 1 та 2 ст. 6 КПК України [4]; ще стосовно 460 осібкримінальні справи закриті за нереабілітуючими підставами, 42 співробітникибули виправдані судами. Низький рівень професійної підготовки деякихспівробітників ОВС є однією з найвагоміших причин протиправних їх дій. Він можебути детермінованим, з одного боку, інтелектуальними можливостями конкретноїособистості, з іншого – низьким рівнем навчання в закладі освіти, незадовільноюорганізацією професійної підготовки в підрозділі. Ці питання сьогодні набулиособливої актуальності.
Високий професіоналізм управоохоронній сфері набуває особливої ваги ще й тому, бо від цього залежитьнаскільки адекватно діятиме співробітник у конкретній ситуації, бо як свідчитьстатистика: одним з найрозповсюдженіших злочинів, що вчиняються співробітникамисистеми, є перевищення влади або службових повноважень, які складають близько50 % серед злочинів у сфері службової діяльності, і майже 30 % –серед усіх зареєстрованих кримінально караних діянь, вчинених співробітникамиорганів МВС.
Вирішенню цього завдання могла бсприяти систематизація та об’єднання правових норм, передбачених самекримінально-процесуальним та іншими галузями права, які мають специфічнуспрямованість на підтримання належного порядку та безпеки в державі. Тут такожповинні враховуватись закони та нормативні документи МВС України, які регулюютьдіяльність органів внутрішніх справ України у правоохоронній сфері.
Ті суспільні (політичні таекономічні) процеси, що відбуваються в Україні з часу проголошення їїНезалежності, формування демократичної правової держави — передбачають цілу системунових підходів до організації виховного впливу на особу, оновлення змісту, формі методів цієї роботи. Важливо забезпечити оптимізацію виховного процесу вправоохоронних органах, адже реформування їх системи, втрата частиниінституцій, що забезпечували всередині її свого роду громадський контроль танагляд, потребує формування нових засобів та прийомів для здійснення впливу наспівробітників системи МВС.
Завдання полягає в тому, щоб поряд зтурботою про високий професіоналізм в обов’язковому порядку приділялисьпершочергова увага розвитку і поглибленню патріотизму, національноїсамосвідомості, законослухняності, культури поведінки, умінню грамотновиконувати правоохоронні функції в реаліях сьогодення.
Сьогодні в органах внутрішніх справнаявні такі суттєві недоліки, як порушення законності та вчинення злочинівсвідчать, що зміст виховної роботи в системі МВС дуже далекий від досконалості,а її ефективність залишається досить низькою. Удосконалення виховного процесу,підвищення дієвості його впливу на персонал, забезпечення участі у цій справікерівників усіх рівнів, громадських формувань та колективів в цілому — головне завдання кадровоїроботи в ОВС, а провідна роль в організації та здійсненні виховного впливу наспівробітників належить відповідним підрозділам апаратів по роботі зперсоналом. Саме вони розробляють і запроваджують виховну систему в колективахвідповідно до їх специфіки та умов служби, а також виконують функціїкоординаторів цього процесу.
Але, керівні кадри та співробітникивиховних підрозділів, як координатори і організатори виховного процесу, неможуть і не повинні повністю нести відповідальність за кожну надзвичайну подію,оскільки кожен співробітник перебуває під впливом багатьох факторів, більшістьз яких знаходяться поза межами колективу і в силу об’єктивних причин не можутьбути усунуті з реального життя. Тому надзвичайно важливим є підвищення ролі увиховному процесі безпосередніх начальників і командирів, служби психологічногозабезпечення, які повинні та мають можливості виявляти на ранніх етапахвідхилення в поведінці окремих співробітників, зміни їх ролі в колективі,ставленні до дорученої справи тощо, і вишукувати форми та методи впливу наособистість з метою недопущення негативних проявів.
Важливим фактором, що суттєво впливаєна забезпечення правомірної поведінки співробітників ОВС, є ставлення добезумовного дотримання вимог закону керівних кадрів усіх рівнів. Як свідчитьстатистика, в числі колишніх співробітників міліції, засуджених за вчиненізлочини, кожен сьомий обіймав керівну посаду.
Протиправну поведінку співробітниківкерівної ланки умовно можна поділити на такі види: 1) вона проявляється упрямому вчиненні протиправних дій (злочинів). Власне, у цьому випадку керівниквиступає не як посадова особа, а як звичайний правопорушник. 2) злочиннаповедінка керівника виступає своєрідним поштовхом для злочинної поведінкипідлеглих. Найчастіше це стосується сфери службових відносин, коли лозунг“Показники – будь-якою ціною” стає головною рушійною силою в колективі,незважаючи на реальну оперативну обстановку та здоровий глузд. Звідси –приховані від обліку злочини, незаконні затримання, перевищення влади іслужбових повноважень, фальсифікації тощо. Дана позиція та поведінка старшого — є причиною формування вколективі негативних стереотипів, створює атмосферу вседозволеності, моральногопадіння, що проявляється, згодом, в злочинній поведінці деяких співробітників.
Аналіз правопорушень, які скоїлиспівробітники, свідчить про те, що у своїй більшості це посадові злочини тазлочини проти власності. Для них характерна корислива спрямованість,використання наданих повноважень для власного збагачення. Поряд з такимифакторами, як недоліки й упущення в роботі з відбором, розстановкою тавихованням кадрів, зниження до них вимогливості керівників, нездорова атмосферав колективі, корисливо-кар’єристській деформації особистості такихспівробітників суттєво сприяли негативні процеси криміналізації суспільства,економіки та владних структур.
Система економічних негараздів, їхнімасштаби і наслідки вимагають цілої низки заходів. Передусім ці заходиекономічного характеру. Економічна криза в країні, протиборство різнихполітичних сил і пов’язані з ними негативні явища, зубожіння широких верствнаселення створюють соціальну і кримінальну напругу, сприяють зростаннюзлочинності [48]. На цьому фоні спостерігається недостатність фінансовогота матеріально-технічного забезпечення правоохоронної системи. Саме це є однієюз вагомих причин суттєвих недоліків у реалізації на практиці програмних завданьПрезидента держави та Уряду у відповідних документах.
Суттєво, на наш погляд, на рівеньборотьби зі злочинністю та забезпечення законності в діяльності ОВС впливаєнезадовільний правовий та соціальний захист їх співробітників. Не таємниця, щонеадекватне ступеню ризику та відповідальності грошове утримання співробітниківОВС, а тим більше – позбавлення їх соціальних пільг і гарантій зумовлюєзвільнення з лав МВС України значної кількості кваліфікованих кадрів, негативновпливає на рівень дисциплінованості особового складу, створює сприятливі умовидля його криміналізації. Невжиття належних заходів зміцнення матеріальноїзабезпеченості і соціального захисту співробітників ОВС призводить до суттєвихвтрат держави як в авторитеті влади, так і в суто матеріальній сфері. Длязапобігання та локалізації можливих небажаних наслідків, на сам перед,необхідна комплексна програма заходів фінансового та матеріально-технічногозабезпечення системи МВС, соціального захисту співробітників та членів їхсімей, а також пенсіонерів системи МВС.
Аналіз причин вчинення злочинівспівробітниками ОВС свідчить і про те, що більшості їх характерне такожпослаблення контролю з боку керівників та контролюючих структур.
Недопустимі порушення встановленогопорядку мають місце при отриманні, обліку, зберіганні, видачі та використаннізброї та набоїв до неї, спецзасобів. Непоодинокі факти витоку таємної таслужбової інформації, втрати посвідчень та інших порушень службової дисципліниспівробітниками. І тут проявляється недостатня вимогливість керівників органівдо негативних явищ, низький рівень проведення службових розслідувань, навіть увипадках настання тяжких наслідків.
Розглядаючи обставини та фактори, щозумовлюють злочинність в органах внутрішніх справ, треба мати на увазі, що вониперебувають у прямій залежності від:
— наявних проблем, що мають місце векономічних, соціальних та правових сферах;
— ретельності та об’єктивності оцінкисоціальної спрямованості особистості, її здатності сприймати і виконувативимоги та дотримуватись лінії поведінки, допустимої в органах внутрішніх справ;
— рівня суб’єктивізму та формалізмупри вирішенні питань прийняття на службу в органи внутрішніх справ;
— проявів кругової поруки таслужбової корпоративності, спрямованих на сприяння співробітникам, що вчинилипротиправні діяння, уникнути відповідальності;
— підготовленості співробітників ОВС,їх здатності до адекватних, виважених і законних дій у правозастосовчійдіяльності;
— дієвості виховного впливу наспівробітника, ефективності роботи інститутів громадського контролю за йогодіяльністю, поведінкою, способом життя;
— позиції керівних кадрів щодозабезпечення і підтримання в колективі правомірної поведінки йогоспівробітників, а також прикладу власної законослухняності та прихильності тимморальним цінностям, які бажано підтримувати в органах внутрішніх справ;
— фінансового, соціального таправового забезпечення, що гарантувало б співробітникам ОВС пристойні умовижиття і служби;
а постійна увага довідпрацювання і вирішення цих проблем сприяла би декриміналізації МВС, їїсамоочищення та професійного зміцнення.
Увага до злочинності зумовлена їїнадзвичайною значимістю і складністю, намаганням людства подолати це небезпечнеявище. Як зазначив М.К. Михайловський: “Злочин є найхарактернішим ібезсумнівним для всіх обов’язковим симптомом громадського розладу чиневлаштованості”. Звідси – злочинність є постійним супутником людськогосуспільства, вона неминуче властива усім етапам його розвитку і характеризуєістотні вади у суспільних відносинах.
Аналіз найрізноманітніших теорійзлочинності дає змогу віднайти її складові, зробити спробу сформулюватиузагальнену характеристику цього явища. В сучасній спеціальній юридичнійлітературі багато уваги приділяється проблемі злочинності серед певнихкатегорій населення, які об’єднуються в групи за певними ознаками. Зокрема,достатньо широке висвітлення дістали проблеми злочинності серед неповнолітніх,жінок, військовослужбовців та інших категорій населення. У той же час, незважаючи на виділення у структурі кримінального законодавства складів злочинів,вчинення яких пов’язане зі здійсненням правоохоронних функцій співробітникамиодного з найбільших (за кількістю і розгалуженістю завдань) суб’єктівправоохоронної діяльності – ОВС, вивчення проблем злочинності середспівробітників цієї правоохоронної професії є недостатнім.
Скоєння феномену даного виду злочинівпотребує глибокого та всебічного розгляду, бо чітке знання закономірностейданого явища, причин та умов, що спонукали конкретних представниківправоохоронних органів до злочинної поведінки, обставин, які вплинули на їїреалізацію у конкретних протиправних діях, сприятиме правильному визначеннюшляхів протидії протиправним діянням та ефективній роботі по їх попередженню чиприпиненню. Для повноти і всебічності розгляду цього питання важливо на основінаукового аналізу основних етапів розвитку поняття злочину (чи злочинностівзагалі) визначити його походження та особливості в органах внутрішніх справ.
На сам перед зазначимо, щозлочинність – це форма соціальної поведінки людей, що порушує нормальнефункціонування суспільного організму. Злочинні прояви в системі Міністерствавнутрішніх справ України торкаються кількох суттєвих аспектів, що впливають наздатність цього правоохоронного відомства ефективно протистояти злочинності.Надзвичайно широкий негативний резонанс та гостру оцінку громадян викликали порушеніу 2001 році кримінальні справи по звинуваченню колишніх і діючих співробітниківміліції м. Києва, Київської, Львівської, Одеської та Харківської областейв організації злочинних угруповань, на рахунку яких не одне вбивство,викрадення людей, вимагання викупу тощо.
Вчинення злочинів, що скоєні деякимиспівробітниками міліції в процесі виконання ними своїх професійних обов’язків,підриває перш зав се, правоохоронну систему самої держави та зводить на нульроботу інших правоохоронців, які добросовісно виконують свої службові(посадові) обов’язки.
Прояви злочинної поведінки з бокуокремих співробітників свідчать про суттєві недоліки в організації відбору наслужбу в міліцію, невміння своєчасно виявити співробітників з відхиленнями вповедінці та дієво відреагувати на дисциплінарні порушення з їх боку, що взрештою призводить до негативних наслідків, про відсутність відповідного впливуна корегування поведінки співробітників у бажаному для системи і суспільства вцілому напрямку. А отже, наявність умов для вчинення злочину свідчить пронеефективність роботи таких підрозділів, як апарати по роботі з персоналом,психологічна служба, внутрішньої безпеки і розслідувань і, звичайно ж, керівнихкадрів.
Злочинність – це такожсоціально-правове явище, і його кількісні параметри сумарно складаються звчинених у даному суспільстві і в даний час злочинів. У той же час звичайнескладання кількості вчинених злочинів ще не дає підстав для повної уяви прозлочинність, бо це явище має свої закономірності існування — воно характеризуєтьсячисленними внутрішніми протиріччями, пов’язаними з іншими соціальними явищами,що досить часто стають визначальними не лише в розвитку криміногенної ситуаціїу суспільстві, але й суттєво впливають на структуру злочинних проявів таформування злочинної поведінки.
В процесі пізнання стану злочинностів ОВС з’являється можливість отримати фактичні дані про це явище: загальнакількість вчинених злочинів, кількісні та якісні характеристики правопорушень,вчинених під час служби і та поза її межами, число виявлених злочинців тощо.Але отримані дані не дають повної уяви для розробки ефективних заходівпопередження злочинів у системі.
Обмеження аналітичних матеріалів лишевідомостями інформаційно-статистичного характеру і майже повна відсутністьданих соціально-психологічної спрямованості звужує можливості для встановленняпричин злочинності в системі правоохоронної діяльності та розробки науковообґрунтованих і практично доцільних і реальних рекомендацій для боротьби з нею.Це здебільшого відбувається тому, що в статистиці дістає належне відображеннядалеко не вся злочинність, і навіть не вся кількість вчинених злочинів. Яксвідчить практика, в силу різних причин як об’єктивного, так і суб’єктивногохарактеру, існує прихована (латентна) частина злочинності, що перебуває замежами обліку, зовні ніяк не проявляється, а тому у статистичних даних зовсімне враховується.
Тому одним з найголовнішим завданьнашого дослідження є виявлення не “статистичної” (реєстрованої), а фактичноїзлочинності, яка існує в системі правоохоронної діяльності, тобто аналіззлочинності мусить бути підпорядкованим головному завданню – виявленню їїреальних кількісних і якісних показників та характеристик у їх діалектичномувзаємозв’язку. І коли поняттям “кількість” охоплюється лише просторово-часовавластивість явища, то сутність поняття “якість” вбирає в себе чіткувизначеність. З цієї точки зору вивчалися розповсюдженість злочинності всистемі МВС, її зміни в часі, форми злочинних проявів тощо. Зміст поняттяякості включає також і певну системність злочинності, що характеризуєтьсярізними її елементами – структурою, сталістю, змінюваністю. Це свідчить проважливість забезпечення детального дослідження структури злочинності в органахвнутрішніх справ, взаємозв’язку різних видів злочинів та суб’єктів їх вчинення.Для цього застосовувався широкий комплекс методів, у тому числі вивченнякримінальних справ та матеріалів службових розслідувань і перевірок, справоперативного обліку. Ніяк не можна миритися з тим, коли певна частинаспівробітників системи, нехтуючи своєю професійною честю і обов’язком, не лишене захищають закон, але й самі вчиняють правопорушення, в тому числі й надторезонансні злочини.
Початок 90-х минулого століття: вУкраїні на фоні складних соціально-політичних явищ, які характерні приформуванні суспільних відносин нового типу, відбувалося загостреннякриміногенної обстановки. У злочинність активно втягувалися представники різнихсоціальних груп населення, на жаль, не стали винятком у цьому процесі й окреміспівробітники ОВС. Оцінюючи ситуацію за “незалежні” роки слід зазначити, що зацей період офіційно зареєстровано 6054 злочини, які були вчиненіспівробітниками ОВС, або – кожен рік реєструвалось у середньому 550 злочинів,що склало близько 2,4 злочини на 1000 осіб співробітників ОВС. Для порівняння,у 80-х роках ХХ ст. середній показник кількості зареєстрованих злочинів,вчинених з участю особового складу ОВС, складав 286 на рік, або близько двохзлочинів на 1000 їх співробітників.
Починаючи з 1991 року, кількістьзлочинів, вчинених співробітниками ОВС, невпинно зростала і досягла свого пікуу 1995 році – 918 зареєстрованих злочинів за рік (3,3 злочини на 1000співробітників). Після цього спостерігається стійка тенденція до зменшення зареєстрованихзлочинних проявів, до яких були причетні представники системи МВС. Запідсумками 2001 року вона склала 220 злочинів або 1,1 на 1000 співробітників.Таким чином, порівняно з 1995 роком, число вчинених злочинів на 1000 працюючихспівробітників ОВС скоротилося більше ніж у тричі. До цього слід зазначити, щона темпи зростання або скорочення злочинних проявів, скоєних співробітниками,динаміка змін загальної кількості о/с впливає лише частково, а саме: зростання(скорочення) числа зареєстрованих злочинних проявів відбувається динамічніше,ніж відповідні штатні зміни. Крім цього існує дуже багато чинників, які прямочи посередньо визначають стан злочинності в системі правоохоронної діяльностіформують її внутрішню спроможність до протидії негативним процесам та здатністьдо своєрідного самоочищення.
Аналізстатистичних даних дає можливість певним чином простежити поширеність цьогоявища в регіонах України та окремих службах системи МВС.
Орієнтуючись насередні показники про рівень злочинності в регіональних та на транспорті за1996-2001 рр., можна зробити висновок, що найвищі щорічні абсолютні показникичисла зареєстрованих злочинів (у порівнянні з середніми даними по Україні)спостерігаються в десяти ГУ-УМВС. А саме: в ГУМВС в Криму – 48; УМВС в Львівськійобласті – 41; Одеській – 37; ГУ МВС в м. Києві – 34; УМВС в Донецькійобласті – 31; Харківській – 29; Дніпропетровській – 28; Черкаській – 24; вГУМВС Київської та УМВС Вінницької областей відповідно 22 та 21.В загальній кількості злочинів, вчинених співробітниками територіальних татранспортних ОВС і особовим складом навчальних закладів системи МВС за вказанийперіод, співробітники перелічених десяти регіонів склали – 53,0 %. Такимчином оцінка стану злочинності лише за “зовнішніми” ознаками, не завжди даєповне уявлення про рівень криміналізації особового складу, а тому не дозволяєправильно зорієнтувати та сконцентрувати зусилля керівників та відповіднихслужб на попередження неправомірної і злочинної поведінки серед співробітниківсистеми. Слід звернути увагу і на такий показник, що характеризуєморально-психологічний стан та правослухняність особового складу, як числоспівробітників, притягнутих до дисциплінарної відповідальності за порушеннядисципліни. Як свідчить статистика, кількість таких співробітників не завждипропорційна кількості зареєстрованих злочинних проявів з боку особового складу.Так, у 1995-1996 роках, що характеризуються найбільшим числом зареєстрованихзлочинних проявів за останні 7 років, найвищі показники порушених кримінальнихсправ на 1000 співробітників спостерігалися: у 1995 році – в УМВС Хмельницької(6,2), Черкаської (4,9), Сумської (4,8) областей та на Львівській залізниці(4,8); у 1996 році – в УМВС Закарпатської (5,6), Сумської (4,7),Івано-Франківської (4,5) областей та на Львівській залізниці (5,5). У той жечас, в УМВС Закарпатської області при збільшенні у 1996 році (порівняно зпопереднім 1995 роком) майже вдвічі кількості порушених кримінальних справ на1000 співробітників, питома вага, притягнутих до дисциплінарноївідповідальності, зросла лише на 2,3 % і склала 14,2 % від працюючогоособового складу (середній показник по Україні 16,3 %). Інші тенденціївідбулися в органах внутрішніх справ Сумської, Хмельницької та Черкаськоїобластей. Так, при зменшенні в Сумській області числа порушених кримінальнихсправ з 4,8 % у 1995 році до 4,7 % у 1996 році, число притягнутих додисциплінарної відповідальності співробітників збільшилось на 3,6 % ісклало 20,2 % від загальної кількості особового складу.
Такі розбіжностів показниках засвідчують про недостатньо ефективний контроль та низькувимогливість до співробітників з боку керівних кадрів та громадськості,нехтування можливостями дисциплінарної практики попередження грубих порушеньдисципліни, законності тощо. Ігнорування принципу невідворотності реагування накожен випадок прорахунків у службовій діяльності чи негативної особистоїповедінки в кінці-кінців створюють умови для формування в колективі атмосферивседозволеності, що стає вагомою причиною злочинної поведінки окремихспівробітників.
Аналізуючизагальну кількість злочинів, вчинених співробітниками за ознакою належності доякоїсь служби, дало такі результати, що найбільшу кількість злочинних проявіввчинили співробітники ГУАСМ – 69,0 % усіх злочинів, вчинених співробітникамиміліції громадської безпеки, і 26,3 % від загальної кількості злочинів,вчинених співробітниками усіх інших служб та навчальних закладів системи ОВСУкраїни. Друге місце у цьому “рейтингу” посідають представники карного розшуку– 62,4 % від усіх злочинів з участю співробітників кримінальної міліції, і16,2 % – у загальній кількості злочинів по системі ОВС.  З огляду накількісні показники зареєстрованих злочинних проявів на 1000 співробітників,5,9 злочинів вчинено представниками карного розшуку, 4,6 – служби дільничнихінспекторів міліції, 4,4 – адміністративної служби міліції, 3,7 –співробітниками підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, 3,0 –державної служби по боротьбі з економічною злочинністю, 2,7 – слідчих апаратів,2,6 – Державтоінспекції.
Злочинність середспівробітників ОВС має певні особливості [47]. Вивчення статистичнихпоказань за 1996 –1998 роки свідчить про певну розповсюдженість злочинів,вчинених співробітниками міліції у групах. Зокрема, питома вага злочинів,вчинених співробітниками міліції в групах, склала у 1996 році 53,6 %, у1997 році 43,6 %, у 1998 році 49,5 % від загального числа злочиннихпроявів з участю співробітників системи. Для порівняння, питома вага груповоїзлочинності серед загальної злочинності в Україні склала у 1996 році12,6 %, у 1997 році 12,7 %, у 1998 році 13,8 %.
Найвищі показникикількості співробітників органів, які брали участь у групових злочинах,припадають на їх служби карного розшуку – 29,1 %, Державтоінспекції –13,8 %, патрульно-постової служби – 13,3 % і дільничних інспекторів –11,8 %.
За регіональнимиознаками найвищий показник участі співробітників у груповій злочинностізареєстрований протягом 1999-2001 років у Запорізькій (1,4) та Львівській (1,1)областях [11].
Певні закономірностізлочинної поведінки мають місце і стосовно соціально-службового статусуспівробітника міліції. Характерно, що в числі співробітників, притягнутих докримінальної відповідальності, і які відбувають покарання, представникирядового і молодшого начальницького складу становлять 44,0 %, середнього,старшого і вищого начальницького складу – 41,2 %, а 14,8 %співробітників було засуджено в період, коли вони вже були звільнені на пенсію.
Серйозноюпроблемою в органах внутрішніх справ можна вважати участь у вчиненні злочинівпредставників керівного складу — у період з 1997 по 2001 роки було порушенокримінальні справи проти 60 співробітників, які обіймали керівні посади.
Сьогодні у статистичній звітності МВСУкраїни усі злочинні прояви умовно діляться на такі дві групи, як посадові злочини,  тобто злочини у сфері службовоїдіяльності та інші злочини, до яких можна віднести кримінально карані діяння,що пов’язані з виконанням службових обов’язків. Даний розподіл передбачаєоб’єднання злочинних проявів здебільшого не за складом чи тяжкістю вчиненогозлочину, а швидше за ознаками – де та за яких обставин вони були вчинені, атакож чи мало місце використання особою свого службового становища всуперечінтересам служби, чи злочинне діяння вчинене поза службою і не пов’язане звиконанням співробітником своїх службових обов’язків. Виходячи зі статистичнихданих МВС, з числа співробітників, притягнутих до кримінальної відповідальностіза період 1991-2001 років, у середньому 49,5 % вчинили злочини в сферіслужбової діяльності і, 50,4 % – злочини, не пов’язані з виконаннямслужбових обов’язків [3]. У той же час наведені середньостатистичніпоказники не повною мірою характеризують справжню картину структури злочинностів системі МВС. Коли простежити зміни в динаміці та структурі злочинів у сферіслужбової діяльності, а це – зловживання владою або службовим становищем(ст. 364 КК України), перевищення влади або службових повноважень(ст. 365), одержання хабара (ст. 368), службова недбалість(ст. 367), службове підроблення (ст. 366) можна дійти висновку, щопитома вага названих караних діянь з роками збільшується. Причому в 1991-1996роках це відбувалося на тлі зростання загального числа злочинних проявів з бокуспівробітників ОВС. Зазначимо, що структура вчинених співробітниками ОВСзлочинів у сфері службової діяльності з роками коливалася незначно. Найбільшупитому вагу в їх числі займало перевищення влади або службових повноважень.Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що службова особа, якою єспівробітник ОВС, вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до їїкомпетенції. Протягом 1991-2001 років в середньому притягувалися докримінальної відповідальності за ці злочини 48,6 % співробітників, яківчинили злочини у сфері службової діяльності. Найвищим цей показник був у 1991році – 58,7 %, а найнижчим у 2000 році – 41,3 %. Такі коливання у17,4 % можна пояснити спираючись на кримінологічну характеристику самогозлочину. Згідно ст. 365 КК України перевищення влади або службових повноваженьхарактеризується як умисне вчинення дій, що явно виходять за межі наданихспівробітникові органів повноважень і заподіяли істотної шкоди правам таінтересам громадян, юридичних осіб, громадським чи державним інтересам, щоохороняються законом. Тут варто зважити на те що, 1991 рік був характерним длянашої країни як період серйозних політичних потрясінь, пов’язаних з розпадомСРСР, що вимагало обережного застосування як правових санкцій, так і фізичноговпливу при роботі з масами.
Друге місце в переліку злочинів усфері службової діяльності займає отримання (ст. 368 КК України) чипровокація (ст. 370 КК України) хабара. Протягом 1991-2001 років за цейзлочин притягнуто до відповідальності 493 співробітники, що в середньому склало28,3 % усіх злочинів у сфері службової діяльності. Найвищий показникпритягнутих до відповідальності за хабарництво зареєстрований у 1992 році –38,3 % усіх посадових злочинів, найменший у 2001 році –17,5 % [4]. Різке зростання хабарництва серед співробітників органівМВС у 1992 році співпало з початком гіперінфляції в нашій країні. Це призвелодо зниження купівельної спроможності вітчизняної валюти, що на фоні зменшенняоплати їхньої праці, стало істотною причиною їх зубожіння.
Ще дев’яності можна характеризуватиактивною появою “новых русских”, що мали кошти для безбідного життя і, завідсутності чіткої податкової системи, допускали масове порушення закону.Зважаючи на те, що держава своєчасно не відреагувала на потребу суттєвогопокращення фінансового забезпечення, зокрема співробітників ОВС, з’явилосяпідґрунтя, з одного боку, для втягування в злочинну діяльність частиниспівробітників і створило умови для деяких правоохоронців ініціативно вимагатихабарі, використовуючи для цього недосконалість законодавства, а з іншого – братина себе функції по “забезпеченню індивідуального захисту” фірм не лише відзлочинних посягань, а й сприяти їх діяльності шляхом перешкоджання здійсненнювідповідних контрольних функцій правоохоронними органами, що проявлялося упередачі інформації про можливі перевірки з боку контролюючих відомств, чисправ, що були на стадії розслідування тощо.
Тенденція до зменшення числазареєстрованих проявів хабарництва почалася спостерігатись з 1997 року, щоспівпало з початком процесу реального покращення матеріального забезпеченняспівробітників ОВС.
Зазначимо, що починаючи з 1997 по2001 роки штатна чисельність ОВС скоротилася на 37,1 % або на 83342 особи.За цей же період було звільнено зі служби 141504 співробітники, з яких 19472(13,8 %) – за негативними підставами.
Третім з найпоширеніших злочинів усфері службової діяльності є зловживання владою або службовим становищем(ст. 364 КК України) [3] – умисне використання службовою особою всуперечінтересам служби своїх службових повноважень, прав і можливостей щодопред’явлення вимог чи прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншимифізичними чи юридичними особами). Питома вага цих злочинних проявів у загальнійкількості притягнутих до кримінальної відповідальності за злочини у сферіслужбової діяльності складає 16,4 %. Найвищим показником притягнутих докримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем –26,7 % – характеризується 2001 рік, а найнижчий рівень – 8,3 %зареєстрований у 1992 році. Цьому є пояснення. На початку 90-х роківпідприємництво у нашій країні лише починало розвиватись, а потрібна правовабаза для його функціонування лише починала напрацьовуватись і природно, щоспівробітники міліції в більшості випадків не мали достатніх правових важелів(частіше – знань) для впливу на представників ділових кіл з метою отриманняособистої вигоди. Причому, названий проміжок часу характеризувався і певнимикроками уряду, спрямованими на сприяння розвитку підприємництва в країні,зокрема вжиттям заходів послаблення контролюючого тиску з боку правоохороннихструктур. Тому співробітникам міліції було досить непросто “впливати” напідприємців з метою отримання особистої вигоди, і при цьому, щоб такий “вплив”виглядав законним. Саме така лінія поведінки, можливо, і пояснює те, що саме в1992 році зареєстровано найбільшу кількість порушених кримінальних справ захабарництво (38,3 %) в числі злочинів, вчинених у сфері службовоїдіяльності [3].
В структурі злочинів у сферіслужбової діяльності останні 10 років практично на одному рівні (5-8 %),утримується таке кримінально каране діяння як службова недбалість (ст. 367КК України) та на рівні 1-2 % – службове підроблення (ст. 366 ККУкраїни). До співробітників ОВС зазначені статті КК України застосовуються дужерідко із за надто складної процедури їх доказування, з одного боку, а з іншого– через існуючу своєрідну корпоративну солідарність у середовищі правоохороннихорганів, а іноді й прокуратури.
Ґрунтовного дослідження потребує станта кримінологічна характеристика злочинності, віднесеної статистикою МВС до такзваних “інших злочинів”, тобто злочинів, не пов’язаних з прямим виконаннямспівробітниками органів своїх службових обов’язків. До них входять вбивства(ст.ст. 115, 117-118 КК України), тілесні ушкодження (ст.ст. 121, 124-125 КК України),зґвалтування (ст.ст. 152, 154 КК України), крадіжки (ст. 185 КК України),грабежі (ст. 186 КК України), розбої (ст. 187 КК України), порушенняправил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, якікерують транспортними засобами (ст. 296 КК України), хуліганство(ст. 286 КК України) й ін.[3]. Вчинення співробітниками ОВС даних видівзлочинів в загальній структурі займають близько 50,4 %. Якщо брати доуваги динаміку притягнення до кримінальної відповідальності за злочини непов’язані з виконанням службових обов’язків, то за період з 1991 по 2001 рокиїх питома вага в загальній кількості засуджених співробітників ОВС має стійкутенденцію до зменшення. Найбільша частка засуджених за злочини цієї групи булазареєстрована у 1992 році – 70,1 %, а найменша у 2000 році – 26,9 %,тобто більше ніж удвічі. Причому зазначимо, що за винятком 1995 та 2001 років,де помічене деяке зростання числа засуджених за злочини, не пов’язані зі сфероюслужбової діяльності, усі інші роки зберігалася стійка тенденція до їхзниження. Проте це не може означати, що саме 1995 і 2001 роки характеризуютьсязростанням злочинних проявів, не пов’язаних з виконанням службових завдань.Цілком вірогідно, що на ці роки випало зростання кількості завершенихпровадженням та розглянутих у судах з винесенням обвинувальних вироківкримінальних справ, порушених у минулі роки.
В структурі злочинів, не пов’язаних звиконанням службових обов’язків найбільша питома вага належить крадіжкам. Усередньому за 1991-2001 роки вони склали 25,3 %. Найвищий показникпритягнутих до відповідальності за крадіжки зареєстрований у 1993 році –35,5 %, найменший у 2001 році – 6,3 %. Причому стійка тенденціяскорочення цього виду злочину не спостерігається лише починаючи з 1997 року (завинятком 1999 року). Найвищі показники (вищі за середню величину протягомперіоду, що аналізується) зареєстровані у 1991 році – 27,5 %, 1993 році –35,5 %, 1994 році – 27,6 %, 1995 році – 31.8 %, 1996 році –32,5 %. Найнижчі – у 1992 році – 24,8 %, 1997 році – 15,7 %, 1998році – 13,8 % 1999 році – 20,8 %, 2000 році – 11,9 %, 2001 році– 6,3 % [5].
Відслідковуючи події, на тлі якихвідбувалися зростання чи спад зареєстрованих фактів крадіжок, то виявляється,що найінтенсивніше цей вид злочину проявлявся у роки, коли істотнопогіршувалось матеріальне забезпечення особового складу ОВС, значно знижувавсяйого соціальний захист. І навпаки, коли активно вживалися заходи щодопокращення його забезпеченості, помічалось зниження злочинів корисливоїспрямованості.
Досить високу питому вагу в числізлочинів, вчинених не при виконанні службових обов’язків, посідають тілесніушкодження. В середньому за 1991-2001 роки в числі притягнутих до кримінальноївідповідальності за злочини, не пов’язані з виконанням службових обов’язків,вони складали 10,2 %. За питомою вагою цей вид злочинних проявів тежхарактеризується певною стабільністю. Найвищі його показники зареєстровані у1998 році – 14,5 %, а також у 1997 та 2000 роках – відповідно 13,9 %та 13,6 %, а найнижчі – у 1991 році 2,9 %, у 1994 році 6,5 % тау 1996 році 8,6 %.
Не набагато менше, ніж тілесніушкодження, співробітники ОВС вчиняли один з найтяжчих злочинів проти особи –вбивство. За період з 1991 по 2001 роки притягнуто до кримінальноївідповідальності за цей вид злочину 153 колишніх співробітники, або 8,6 %від загальної кількості притягнутих до відповідальності за злочини, непов’язані з виконанням службових обов’язків.
Зазначимо, що за кількіснимипоказниками протягом останніх десяти років щороку притягуються до кримінальноївідповідальності за вбивство в середньому 14 осіб. Найвищий кількісний показникзасуджених за вбивства зареєстровано у 1993 році – 23 особи, хоча питома вага взагальній кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за злочиннідії, не пов’язані з виконанням службових обов’язків, цього року була однією знайнижчих – 7,2 %. Найменше притягнуто до кримінальної відповідальності завбивства у 1991 році – 7 (6,9 %), у 1992 році 1 (0,7 %), у 1993 та2001 роках – по 9 (відповідно, 5,4 % і 14,3 %). Звідси можна зробитивисновок, що такі злочини, як вбивство, достатньо стабільно проявляються середспівробітників ОВС, і в цілому за 10 років не набагато різняться як відсередніх статистичних даних, так і за своїм місцем у загальній структурізлочинів.
Варто зважити й на те, що існуючий усистемі МВС поділ злочинів, які вчиняються співробітниками ОВС, на злочини усфері службової діяльності (тобто за об’єктом посягання) та на “інші” (головнийкритерій об’єднання – суб’єкт злочину) є досить умовним, бо є усі підставивважати, що значна кількість злочинів навіть у сфері, не пов’язаній звиконанням службових обов’язків, вчиняється тому, що співробітник органівдозволяє собі певні відхилення від загальноприйнятих стандартів поведінки танехтує правилами співжиття саме через свою належність до правоохоронноїсистеми.
Окремо слід сказати про злочини, щопов’язані з безпекою руху та експлуатацією транспорту. У період з 1991-2001 рр.було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 286 КК України 414осіб, що складає 23,3 % від загальної кількості засуджених за злочини, непов’язані з виконанням службових обов’язків. Зазначимо, що цей вид злочинноїповедінки, як і крадіжки, впродовж багатьох років теж характеризуєтьсявідносною стабільністю і не зазнає відчутних коливань як середньостатистичнихпоказників, так і процесів, що відбуваються у суспільстві загалом, і всередовищі системи зокрема. Так, амплітуда відхилень від середньої статистичноївеличини кількості вчинених злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспортув загальному діапазоні складає 15,8 % (від найвищого показника у 1992 році– 32,6 %, до найнижчого у 1995 році – 16,8 %). При цьому вартоврахувати, що кількісні показники притягнутих до відповідальності булинайвищими саме в 1995 і 1997 роках (відповідно 54 та 56 випадків), що взагальній кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за цей видзлочину склало більше, ніж четверту частину. Коли порівняти дані кількостідорожньо-транспортних пригод з тяжкими наслідками в цілому по Україні з аналогічнимипоказниками в органах внутрішніх справ, то можна дійти висновку про більшуінтенсивність скоєння ДТП саме співробітниками міліції.
Найхарактернішою ознакою злочинноїповедінки значної частини співробітників міліції є ігнорування правил безпеки дорожньогоруху. В переважній більшості дорожньо-транспортні пригоди з тяжкими наслідкамистають можливими саме тому, що частина співробітників, використовуючи своєслужбове становище та відомчу корпоративність, нехтують його правилами, грубопорушують швидкісні режими на дорогах, перебувають за кермом у нетверезомустані. Цьому сприяє і своєрідна кругова порука, що її демонструютьспівробітники Державтоінспекції щодо колег по відомству, не застосовуючи до нихпередбачених законом санкцій і обмежуючись такою формою “покарання”, якзауваження з побажанням “не нарушать”. Крім того, кримінально карані випадкидорожньо-транспортних пригод у переважно відбуваються в період виконанняслужбових обов’язків чи відразу ж після закінчення служби при прямуванні домісця проживання чи відпочинку.
Не можна вважати не пов’язаними зіслужбовою діяльністю і значну частину наявних випадків крадіжок, оскількибільшість з них вчиняється на об’єктах, що перебувають під охороноюспівробітників міліції, і нерідко саме ними. Ці ж обставини характерні й длятаких злочинних проявів, як нанесення тілесних ушкоджень чи зґвалтування. Можнанавести безліч випадків, коли вони заподіюються саме в період виконанняспівробітниками своїх службових обов’язків. Аналогічно вчиняється і багато випадківзґвалтування.
Треба зважати й на те, що значнакількість вбивств вчиняється співробітниками (умисно чи за необережності) зтабельної зброї.
Зазначимо, що збір статистичнихвідомостей про злочини в системі МВС України сьогодні ведеться за двоманапрямами:
1) фіксуються усі випадкипорушення кримінальних справ за певний період;
2) фіксуються усі фактиприйняття судами рішень по кримінальних справах проти співробітників органів зпризначенням їм відповідної міри покарання або закриття кримінальної справи зареабілітуючими чи нереабілітуючими ознаками.
Така подвійна оцінка криміногенноїситуації в системі МВС далеко не завжди відповідає її справжньому станові і вбагатьох випадках вводить в оману керівників і служби, покликаних вестипрофілактичну роботу серед співробітників і виокремлювати найбільш криміногенніділянки для забезпечення постійного впливу на стабілізацію обстановки.
Аналіз порушених кримінальних справпоказує, що з їх загального числа лише близько половини мають реальну судовуперспективу і завершуються обвинувальними вироками судів. Коли ж проаналізуватитерміни провадження по таких справах, то можна переконатися, що вони повністюреалізуються протягом одного – семи років. Проте переважна більшість порушенихкримінальних справ завершується провадженням вже на другий рік після вчинення(реєстрації) злочину.
Стосовно реалізації кримінальнихсправ, порушених у році вчинення злочину, то вони, у залежності від обставинзавершуються провадженням від 4 % до 13 %.
І аналогічним чином характеризується питомавага засуджених у залежності від періоду вчинення злочину і в наступні роки. У1998 році було зареєстровано 533 злочини, з них лише 71 (13,3 %) булирозглянуті судами в році реєстрації з винесенням обвинувальних вироків. Як і впопередньому році, у 1998 році основна маса завершених провадженнямкримінальних справ (63,2 %,), по яких судами винесені обвинувальні вироки,припадає відповідно на 1997 (44,1 %) та 1996 (19,1 %) роки. По рештізавершених провадженням кримінальних справ злочини були вчинені: у 1995 р.7,3 %, у 1994 р. 5,9 %, у 1993 р. 2,2 %, у 1992 р. 1,4 %.
На наш погляд, існуюча формастатистичного обліку та аналізу повідомлень про злочини і прийнятих по нихрішеннях не дає повної уяви про стан криміногенної обстановки в системі, що, всвою чергу, не дозволяє організації та проведенню кваліфікованої та ефективноїпрофілактичної роботи.
Для більш точної й реальної оцінкикриміногенної обстановки в системі ОВС з використанням такого критерію яккількість засуджених співробітників, потрібно передусім враховувати розподілзавершених розглядом у судах кримінальних справ у залежності від моментускоєння злочину. Для прогнозування криміногенної обстановки в ОВС в цілому абоокремо взятому підрозділі, варто мати на увазі, що з числа порушених кримінальнихсправ тільки близько половини завершуються винесенням обвинувальних вироківсудами та, по-друге, не можна оцінювати криміногенну ситуацію поточного року ворганах внутрішніх справ лише за кількістю засуджених у цьому роціспівробітників, оскільки серед них близько 90 % притягнуті до кримінальноївідповідальності за злочини, вчинені у минулі роки; по-третє, варто мати наувазі, що досить значна кількість кримінальних справ – близько 50 % — порушується недостатньо мотивовано, лише за деякими зовнішніми ознаками в діяхспівробітника складу злочину, і заздалегідь не має перспективи для реалізації.
Отже, вчинення злочинівспівробітниками ОВС зумовлене наявністю суб’єктивних та об’єктивних чинників,викликаних суттєвими недоліками в доборі співробітників на службу, а такожнаявністю гострих соціальних проблем, які негативно впливають на моральнустійкість співробітників та їхнє ставлення до служби.
Крім цього негативну роль у створеннів колективах ОВС протидії злочинним проявам відіграють кругова порука з бокуколег по службі, низька вимогливість окремих командирів та начальників,недоліки в роботі спецслужб по своєчасному виявленню і припиненню кримінальнокараних діянь.
/>/>/>/>/>/>/>Лат/>ентність злочинів/> />та обставини />її існування
/>
Поняття латентності злочинів маєдекілька визначень. Частина авторів вважає, що латентна злочинність – цесукупність злочинів, які були не виявленими, а тому залишилися невідомимиорганам ОВС, прокуратури, СБУ, судам, інші вважають латентними такі злочини, щоприховані від одного чи кількох державних органів, яким законом надане праворозслідувати чи вести провадження по справах про вчинені злочини.Характеризуючи латентну злочинність мабуть і ті, й інші автори праві, томулогічно було б запропонувати таке визначення цього явища: під латентнимиварто розуміти злочини, які через певні обставини небули виявленими абобули умисно приховані від обліку незалежно від причин та мотивів такої дії, атому не дістали свого відображення в офіційній статистиці. І незважаючи нате, що всі ці визначення відрізняються одне від одного – акцент у них єдиний:вчинені злочини не були певним чином зареєстровані у відповідних державнихорганах, тобто офіційно вони не легалізовані. І справа не лише в тому, що єзлочини, інформація про які все ж (повністю чи частково) поступає доправоохоронних органів, але за різних причин не реєструється. Зокрема так буваєпри приховуванні ними злочинів від обліку. Інформація поступила і раптомпропала, а злочинець уникнув законного покарання. Можуть бути й інші ситуаціїчи обставини. Тому латентною здебільшого і вважають злочинність, відомості прояку не надійшли до офіційних звітних чи узагальнених статистичних даних. Уцьому випадку ми стикаємося з суб’єктивною оцінкою латентної злочинності(числом латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри досить різноманітні ідосить відрізняються одна від одної. Обережні експерти вважають, щоспіввідношення зареєстрованих і латентних злочинів приблизно коливається вмежах 1:3 чи 1:5. Сміливіші припускають співвідношення 1:10, а то й більше.
Науковці США вважають, що колиофіційне число вчинених у їхній країні злочинів становить 13-15 мільйонів, толатентна злочинність дорівнюватиме близько 30 мільйонам, чи, навіть більше.В нашій країні подібні оцінки поки що не фігурували. Звичайно, Українаособливо нічим від інших країн не відрізняється щодо криміногенної ситуації усучасних умовах розвитку суспільства. І латентність злочинів у нас така жвелика. Особливо, якщо врахувати досить поширену в період існування колишньогоСРСР практику замовчування справжнього стану злочинності, мотивуючи її зниженнятим, що в країні ліквідоване соціальне підґрунтя для вчинення злочинів.
Існування латентної злочинностібезпосередньо в органах внутрішніх справ зумовлене багатьма обставинами. Середосновних можна виділити невизначеність суб’єкта у незареєстрованих злочинах,яким може виявитися співробітник міліції, чи невиявлення самого вчиненогозлочинного діяння. І все ж найбільшу розповсюдженість отримали факти, коливчинене співробітником міліції злочинне діяння не лише законним порядком нереєструється, але й умисно не “помічається”, що дає можливість визначення іобмеження його відповідальності на розсуд посадової особи чи осіб, яким сталовідомо про цей злочин. Така практика часто проявляється коли протиспівробітника, який вчинив діяння з ознаками складу злочину, кримінальна справане порушується, а на підставі зібраних відповідними службами матеріалів вінзвільняється зі служби за власним бажанням, рідше – у дисциплінарному порядкуза негативними мотивами.
Аналізуючи латентну злочинність усистемі МВС України, треба мати на увазі, що як і в загальній практиці деякі їївиди більш латентні, інші – менш. Це залежить як від особливостей конкретнихвидів злочинів, так і від позиції керівників органів, підрозділів і служб таоперативних співробітників, які не завжди приймають рішення про своєчаснепорушення кримінальних справ чи передачу матеріалів до органів прокуратури длявирішення по суті. Такі випадки свідчать про наявність у системі круговоїпоруки, а іноді й випадків, коли вчинене співробітником злочинне діяння(найчастіше – дорожньо-транспортні пригоди) колегами по службі зовніобставляється таким чином, що потерпілий від злочину перетворюється вобвинувачуваного. А в ряді випадків причиною цього може бути помилка прикваліфікації злочину. В той же час не можна скидати з рахунків намагання деякихкерівників у такий спосіб “покращити” показники стану і структури злочиннихпроявів з боку співробітників міліції того чи іншого регіонів.
Дані статистики свідчать, всередньому щороку близько 25 тис. людей пропадають безвісти та перебувають урозшуку, частина з них зникає безслідно. Вибіркові дослідження показують, щоприблизно половину з них було вбито. З урахуванням того, що останнім часомвикрито кілька організованих злочинних угруповань у яких активну участь бралияк колишні, так і діючі співробітники органів, і на рахунку яких не одневикрадення людей з подальшим їх вбивством, ймовірно передбачити причетність дочастини таких вбивств співробітників ОВС.
Найбільшу латентність, на наш погляд,мають крадіжки (переважно незначні) особливо з об’єктів харчової промисловостіта підприємств сільського господарства, що охороняються міліцією. Це ж можнасказати про зґвалтування, хабарництво, перевищення влади або службовихповноважень, зловживання владою чи службовим становищем. “Керованими” в планілатентності можна вважати такі злочини, як хуліганство чи порушення правилбезпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами. “Зовнішні”показники цих видів злочинів можуть змінюватись у залежності від різнихобставин, далеких як від інтересів боротьби за очищення ОВС від негіднихспівробітників, так і боротьби зі злочинністю в цілому.
Між тим, боротьба зі злочинністю всистемі ОВС може бути успішною лише тоді, коли відомий її справжній стан.Інакше усі зусилля по зміцненню кадрового потенціалу системи, підвищеннюнадійності її співробітників у боротьбі зі злочинністю не дадуть бажанихнаслідків, а сукупність профілактичних заходів носитиме поверховий іпримітивний характер. Крім того, не маючи реальної картини рівня та структуризлочинності серед співробітників ОВС, неможливо передбачити, розробити ізакріпити на державному рівні заходи, що сприяли б покращенню добору кадрів зарахунок докорінного поліпшення їх матеріального, соціального та фінансовогозабезпечення з тим, щоб зробити службу в органах внутрішніх справ привабливішоюдля населення. А це в свою чергу сприятиме розширенню можливостей дляконкурсного прийняття на службу. Але, без сумніву, латентність злочинів як усуспільстві в цілому, так і в органах внутрішніх справ зокрема залишаєтьсявисокою.
В даній проблемі, яка є доситьспецифічною, переплітається надто багато різноманітних інтересів: політичних,кар’єристських, корисливих тощо. Є підстави стверджувати, що офіційнастатистика ніколи не матиме справжньої цифри вчинених злочинів. Не буде вонаповною і для неофіційних джерел.
Однак, в інтересах зміцнення ОВСпотрібно з допомогою наявних матеріалів та засобів осягнути хоча б максимальнонаближену до істинної цифру злочинності. Це цілком реальне завдання.
Зокрема, виявити латентністьзлочинності з боку окремих співробітників ОВС можна з допомогою науковоорганізованого опитування населення, окремі групи якого за тих чи іншихобставин входили у безпосередній контакт з міліцією, тобто шляхом віктимізації.Це дасть можливість хоч і надто наближено встановити співвідношення міжзареєстрованими та незареєстрованими злочинами у сфері службової діяльності.Відомості про рівень прихованих злочинних проявів з боку співробітників можнатакож отримати шляхом ретельного вивчення матеріалів перевірок та службовихрозслідувань різного роду надзвичайних подій з участю особового складу ОВС, атакож підстав для звільнення співробітників цих органів за негативнимимотивами, і особливо – за власним бажанням.
Скажімо, з 1985 по 1990 рокиПоложенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом [7] небуло передбачене звільнення “за власним бажанням”, а тому мотивами длязалишення співробітниками служби могли бути лише вік, вислуга років, станздоров’я і вчинення проступку, несумісного з подальшою службою. В середньому зОВС щороку звільнялося 9,8 тис. співробітників, з них дещо більше 3 тис.(33,3 %) за негативними мотивами.
З 1991 року до Положення внесенапідстава для звільнення “за власним бажанням”. Цього ж року з 7512 звільнених зОВС 2737 (36,4 %) були звільнені за негативними мотивами і майже стільки ж– 2785 (37,0 %) за власним бажанням. В наступні роки число звільнених занегативними мотивами почало зменшуватися, тоді як число звільнених за власнимбажанням – зростати. При цьому у нас немає підстав стверджувати, що стандисципліни і законності чи криміногенна ситуація в органах внутрішніх справдокорінно змінилась на краще.
Одним із способів виявлення латентноїзлочинності в органах внутрішніх справ може бути і метод експертних оцінок. Вдеяких випадках можна доручити вивчення цієї проблеми кільком експертам дляподальшого співставлення їх думок та результатів.
Таким чином, латентна злочинність– велика соціальна проблема, а науковий підхід до її виявлення та аналізу — дасть змогу з’ясуватиблизьке до істини число злочинів, що вчинені співробітниками ОВС, а значитьреально й обґрунтовано підійти до розробки певних заходів попередженнязлочинності в системі.
Спад рівня злочинності середспівробітників ОВС у період реорганізації та скорочення їх штатної чисельності,зниження соціальних гарантій і матеріального забезпечення – факт, що суперечитьсвітовому і вітчизняному досвіду. В усіх країнах світу в період скороченнясилових структур службова ретельність їх співробітників, особливо тих, хтопідпадає під скорочення і звільнення, стає надзвичайно проблематичною. Якнаслідок, погіршується стан дисципліни, зростає число злочинних проявів, уструктурі вчинених злочинів спостерігається зростання кримінально караних справкорисливої спрямованості.
Реально криміналізацію ОВС чи окремихїх підрозділів і служб можна оцінити лише об’єднавши так звану “видиму”(зареєстровану) та “невидиму” (незареєстровану) злочинність. Саме ці двіскладові в комплексі дадуть можливість не лише отримати реальну картину станузлочинності та структури злочинів, але й розширять можливості для прогнозуваннякриміногенної обстановки та визначення заходів її оздоровлення. Коли жзлочинність на фоні несприятливих фінансово-економічних і соціальних умов життяі всупереч усім кримінологічним закономірностям, що ґрунтуються на досвідірозвитку перехідних суспільств, починає знижуватися це є не що інше, як проявїї латентності і сигнал для наведення порядку в обліково-реєстраційній сфері.
Зазначимо, що маніпулювання цифрами,які характеризують рівень злочинності в системі МВС, надзвичайно небезпечнеявище. Адже латентна злочинність сама по собі вже є потужним криміногеннимфактором. За нею стоять безкарність і вседозволеність, брутальність і неповагадо людей, безвідповідальність і беззаконня. Тому поширення такого явища, яклатентна злочинність, неодмінно тягнутиме за собою інтенсивне зростання не лишечисла кримінальних проявів серед окремих співробітників системи, але й їхзухвалості і тяжкості, і приховати цього буде вже неможливо.
Можна стверджувати про наявністьпевних закономірностей у офіційній статистиці про стан злочинності в органахвнутрішніх справ від зміни керівників як на регіональних, так і вищих рівнях.На початку їх діяльності спостерігається пожвавлення роботи по виявленню,реєстрації та судовому розгляду кримінальних справ стосовно співробітників ОВС(новая метла — чисто метёт). По-перше, даний факт можна пояснити принциповішимреагуванням на негативні прояви серед окремих співробітників і, по-друге,потребою найближчим часом вирішити наявні проблеми, що накопичились приминулому керівництві, але подальший період їхньої діяльності, як правило,характеризується зниженням статистичних показників, що характеризує обстановкув системі МВС.
Злочинна поведінка деякихспівробітників органів проявляється у надзвичайно широкому спектрі. Вонаторкається як сфери службових обов’язків, так і позаслужбових стосунків. Вчислі найпоширеніших злочинів у галузі службової діяльності варто назватиперевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовимстановищем, хабарництво. Ці злочинні прояви складають 46,2 % в числі усіхзлочинів, вчинених співробітниками, і 93,3 % в числі вчинених злочинів усфері службової діяльності. Серед злочинних проявів, що не торкаються службовоїдіяльності, найчастіше зустрічаються крадіжки, порушення правил безпекидорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, тяжкі тілесні ушкодженнята вбивства. В загальному числі вчинених злочинів вони складають 34,0 %, асеред злочинів, не пов’язаних зі службовою діяльністю, 67,4 %.
Оцінка кожного виду злочину має своїособливості. Для прикладу візьмімо дорожньо-транспортні пригоди (ДТП). Якправило, кримінально карані ДТП з участю співробітників міліції реєструютьсялише у тому випадку, коли приховати їх стає просто неможливо (наявність жертв,тяжко травмованих, серйозно пошкоджена техніка тощо). У той же час не можна непомічати, що досить багато порушень правил дорожнього руху, навіть з явнимиознаками злочину, залишаються без відповідного реагування. Непоодинокі випадки,коли співробітникам, які вчинили кримінальне ДТП, колеги по відомству даютьможливість домовитися з потерпілими чи їх близькими про те, що останні не маютьніяких претензій до наслідків дорожньо-транспортної пригоди. При цьому длядосягнення бажаного результату у ряді випадків застосовуються залякування,шантаж, пропозиції надати певні послуги чи матеріально відшкодувати збитки.
Досить часто до співробітників, яківчинили діяння з ознаками складу злочину, навіть не застосовуються заходидисциплінарного впливу, передбачені Дисциплінарним статутом. Зокрема, для того,щоб не реєструвати злочин і не псувати показники рівня дисципліни в колективі,деякі керівники віддають перевагу такій формі приховування злочину від обліку,як звільнення підлеглого з ОВС, як правило, “заднім числом” і за власнимбажанням. При цьому злочин не піддається реєстрації, а особа, яка його вчинила,– передбаченому законом покаранню.
У свою чергу, така практика доситьнебезпечна для майбутнього системи МВС. Адже звільнення за позитивнимипідставами дає можливість порушникові через деякий час поновитися на службі. Аостаннім часом звільнені з ОВС порушники досить часто звертаються за захистомсвоїх прав до суду, мотивуючи причину свого звільнення тиском керівництва.
Отже, розглядаючи проблему латентноїзлочинності та можливості для її подолання, треба врахувати наступне:
– існування латентноїзлочинності в системі МВС в більшості зумовлене суб’єктивними факторами, щоґрунтуються на принципі сприянні колег по службі в уникненні реєстраціїправопорушення, так і відповідальності за його вчинення;
– значний рівеньлатентності даного виду злочинів зумовлений тим, що значна частинаспівробітників ОВС, які вчиняють правопорушення, мають достатній рівень знань воперативно-розшуковій діяльності, кримінальному та кримінально-процесуальномузаконодавстві, за наявності яких вони можуть досить вдало приховувати слідивчиненого злочину та уникати відповідальності за нього;
– латентність зазначеноговиду злочинів обумовлена неправомірною поведінкою потерпілих, які побоюютьсяпокарання за раніше вчинені правопорушення, не вірять у можливість притягненнявинних співробітників до відповідальності і не повідомляють у зв’язку з цим доорганів прокуратури чи внутрішньої безпеки ОВС;
– формуванню латентноїзлочинності сприяє недосконалість організації статистики в органах внутрішніхсправ подій серед особового складу і наявність можливостей маніпулювання нею;
– висока латентна злочинністьу системі пов’язана з суттєвими недоліками в оцінці результатів роботи зпідлеглими, оскільки чим більше злочинів виявляється і реєструється, навіть завласною ініціативою керівника, тим нижче оцінюються результати його роботи.

/>/>/>/>/>/>/>ХАРАКТЕРИСТИКАОСОБИСТОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС, ЩО ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ/>/>Структура особистості та її />віктимологічні аспекти/>
/>
Злочин, як актсвідомої і цілеспрямованої діяльності людини, так чи інакше обумовленийрізноманітними особливостями індивіда, який обирає саме таку форму поведінки.Тому знання особистості злочинця, її характерних рис і властивостей складаютьнеодмінну умову успішної організації діяльності по розкриттю і попередженнюзлочинів. Особливого значення ця проблема набуває при здійсненніпрофілактично-попереджувальних заходів у правоохоронних органах, зокрема в органахвнутрішніх справ. Адже незважаючи на достатньо всебічну і ретельно продуманусистему відбору кадрів на службу, непоодинокі випадки вчинення окремими з них уперіод проходження служби злочинів.
Проблема особистості співробітникаОВС, який вчинив злочин, як самостійний об’єкт дослідження відноситься увітчизняній кримінології до категорії маловивчених. Як правило, про неї лишезгадувалося в окремих дослідженнях, присвячених злочинності в цілому чи окремимїї видам. Тому для того, щоб скласти кримінологічну характеристику особистостіспівробітника ОВС, який вчинив злочин, потрібно передусім визначитися з деякимизагальними початковими поняттями.
По-перше, зазначимо, що взагаліпитання про особистість злочинця є однією із найскладніших, найсуперечливіших інайменш розроблених кримінологічних проблем. У науці існує багато різнихвизначень цього поняття [56]. У нашому дослідженні не ставиться за метувсі їх проаналізувати. Автор зупиняється лише на тому, що, на його думку,найточніше розкриває сутність цього поняття. В якості робочого (операційного)визначення ми взяли досить широко розповсюджене в юридичній літературівизначення поняття особистості злочинця як сукупності соціальних і соціальнозначимих властивостей, ознак, зв’язків і стосунків, що характеризують особу,яка порушує кримінальний закон, і в поєднанні з іншими (неособистісними)умовами і обставинами впливають на її антигромадську поведінку [33].
По-друге, названі криміногенніособистісні властивості не з’являються в момент вчинення злочину, як і незникають після нього. Іншими словами, особистість злочинця формується підвпливом навколишньої дійсності (зовнішні причини) і виступає як її продукт;психічний склад особистості не являє собою дзеркальне відображення середовища,а передусім суб’єктивне її сприйняття; активність особистості внутрішньообумовлює психічні прояви і діяльність цієї особистості (у тому числі йпротиправну).
По третє, при подальшому вивченніособистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, потрібно врахувати ізагальноприйняті постулати вітчизняної кримінології.
Зокрема, варто мати на увазі, щосукупність інтегрованих в індивідуумі соціально-значущих властивостейутворилася в процесі його різноманітних і систематичних взаємодій з іншимилюдьми. Цей аспект дозволяє розглядати співробітників ОВС, які вчинили злочини,і як членів суспільства, і як членів певної соціальної групи (системи), і такожяк носіїв певних соціально-типових рис. Як відомо людина не народжуєтьсязлочинцем, вона ним стає. Тобто кожен співробітник ОВС, який вчинив злочин, цепродукт не лише існуючих зовнішнього впливу і стосунків, а й розвитку власноїсамосвідомості.
Стійкі антигромадські погляди іорієнтації не характерні усім без винятку особам, які вчинили злочини. Особливоце стосується категорії злочинців, яка вивчається у цьому дослідженні. Якпоказує аналіз кримінальних справ, мотивами злочинів, що їх вчинилиспівробітники ОВС, найчастіше виступали корисливі мотиви чи інша особистазацікавленість. Досить часто рушійною силою злочину були заздрість, помста,бажання створити видимість активної (і результативної) службової діяльності,неправильне тлумачення поняття «службова потреба».
По-четверте, потрібно звернути увагу нате, що для кримінології найважливіше – це пізнання в особистості злочинця їїприроди і сутності, джерел, шляхів, форм і механізмів формування їїантигромадських рис. Варто також детально дослідити ті особливості, які увзаємодії із середовищем чи ситуацією, що передує вчиненню злочину, породжуютьі можуть пояснити причини злочинної поведінки. Результати такого вивченнястануть підґрунтям для подальшої розробки проблеми та різних напрямівпрофілактики злочинів серед співробітників ОВС.
По-п’яте, треба врахувати, щокатегорія злочинців, до якої належать окремі співробітники ОВС, володіє специфічною(і досить обмеженою для широкого загалу) інформацією, яка відрізняє їх особливеставлення до злочинності і злочинців, а також до співробітників правоохоронноїсфери. Вони знають злочинність ніби з двох сторін: ззовні і зсередини, цінністьїх інформаційних можливостей визначається тим, що вони, по-перше, доситьобізнані в правовому, криміналістичному і оперативно-розшуковому відношенні;по-друге, пізнавали злочинну діяльність, беручи участь у боротьбі з нею;по-третє, самі вчинили злочини і відчули на собі дію правового механізмуборотьби зі злочинністю з його видимими і наявними тіньовими сторонами.
По-шосте, для отриманнякримінологічної характеристики особистості будь-якого злочинця доцільноз’ясовувати такий перелік його властивостей і якостей, які дозволяютьвстановити причинні зв’язки і сполучні ланки, що ведуть до характеру злочинногопромислу, кримінального середовища, органів влади, громадських інститутів. Томудоцільно скористатися напрацьованим у вітчизняній кримінології системнимгрупованням ознак (структури) особистості злочинця, які відображають такі їїособливості:
– соціально-демографічні;
– кримінально-правові;
– пенітенціарні;
– морально-психологічні.
Звичайно, обсяг цих особливостей будедещо обмеженим через недосконалість і певну урізаність відомчої статистики, атакож прихованість окремих проявів злочинної поведінки співробітників ОВС.Основним джерелом інформації є офіційна статистика МВС України.
Вивчення і врахування кримінологічнихособливостей особистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, дозволило вподальшому встановити особливості цієї категорії злочинців, виявити фактори, щовпливають на вчинення ними злочинів. Причому, на наш погляд, такий аналіз требаздійснювати не лише в масштабах усієї України або окремої області. Великепрактичне значення результати цієї роботи матимуть також у містах і районах,окремих ділянках оперативного обслуговування, по окремих кримінальних справах.Усе це допоможе визначити найуразливіші, в криміногенному плані, ділянки,виробити дієві заходи попередження проявів кримінальної поведінки середспівробітників ОВС.
Зазначимо, щокримінологічна характеристика співробітників, які вчинили злочини, має певнуспецифіку, відмінну від загальновизначеної стосовно інших громадян, які буливизнані винними у вчиненні кримінально караних діянь. В першу чергу цестосується соціально-демографічної характеристики цієї категорії злочинців, щомає свої специфічні риси, обумовлені особливостями проходження служби в органахвнутрішніх справ.
Досить різняться криміногеннаактивність і особливості злочинної поведінки співробітників ОВС – представниківрізних вікових категорій. Їх характеристика, зокрема, свідчить про те, щоспівробітники, старші 40 років, серед злочинців складали тільки 25 %.Практично відсутні серед них співробітники віком молодше 20 років (усього двіособи). Разом з тим, злочинці у віці до 30 років складають 62 % загальноїкількості колишніх співробітників органів, які відбувають покарання. У той жечас, аналогічний загальнокримінальний показник складає 40 %, що майже натретину менше. Майже кожен третій серед співробітників, які вчинили злочини,був у віці до 25 років.
Отже, як бачимо, більшість злочиніввчиняють співробітники молодшої вікової категорії, з якої майже половина у віці25-30 років. Тобто, ця категорія осіб є найбільш кримінально активною і муситьпривертати до себе особливу увагу як керівників, так і відповідних служб,покликаних здійснювати оперативне обслуговування особового складу, йогопсихологічне супроводження та виховання. Як правило, для цієї категоріїзлочинців (тобто співробітників молодого віку), найхарактерніші злочиниагресивного і імпульсивного характеру. Протиправна ж поведінка осіб старшоговіку менш імпульсивна, обдуманіша, у тому числі й з точки зору можливих наслідківтакої поведінки. Нарешті, вік багато в чому визначає потреби, життєву метулюдей, коло їх інтересів, спосіб життя, що не може не позначитись на якісниххарактеристиках протиправних дій.
Не менш важливою демографічною рисою,яка підлягає обов’язковому врахуванню, є сімейний стан співробітників, яківчинили злочини, бо сім’я завжди була одним із найвагоміших чинників впливу назлочинця.
Важливе значення для соціальноїхарактеристики злочинців із числа колишніх співробітників ОВС має їх рівеньосвіти. Саме цей фактор суттєво впливає на світогляд людини, її інтелектуальнийрівень та поведінку. Від нього також певним чином залежить вибір форм таметодів виховної роботи із засудженими. Численні кримінологічні дослідженнясвідчать, що прогалини в загальноосвітній підготовці осіб, які порушили закон,є одним із криміногенних факторів у генезисі їх злочинної поведінки. Томурівень інтелектуального розвитку засудженого позитивно впливає на можливістьвибору ним після відбуття покарання правослухняної поведінки.
У середньому, питома вага засудженихіз загальною середньою освітою склала 33 %, рівень молодшого спеціалістаздобуло 43 % засуджених, з яких дещо більше половини за юридичним профілем(причому, переважна їх частина працювала в провідних службах, де посади мусиликомплектуватися переважно фахівцями з юридичною освітою кваліфікаційного рівняспеціаліст-магістр), а повну та неповну вищу освіту здобули 24 % колишніхспівробітників, які вчинили злочини.
Варто звернути увагу і на такий факт.На сьогодні серед співробітників ОВС юридичну освіту кваліфікаційного рівнямагістр, спеціаліст чи молодший спеціаліст мають 23,7 %, тоді як середзасуджених їх трохи більше 28 %.
Взагалі, освітній рівень колишніхспівробітників органів МВС, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі,набагато вищий порівняно із загальнокримінальними показниками. І це природно.Адже серед усього атестованого складу співробітників ОВС категорія середнього,старшого та вищого начальницького складу складає близько 53 %, а це тіпосади, які практично на 70 % укомплектовані співробітниками з повноювищою освітою, у тому числі на 43 % юридичного профілю.
Що стосується терміну перебування наслужбі в органах внутрішніх справ співробітників, які вчинили злочини, то майжеполовина з них 144 (45 %) мали стаж до трьох років, 42 (29 %) з нихпрослужили менше року. Питома вага колишніх співробітників зі стажем служби відтрьох до п’яти років склала 24 %, від п’яти до десяти – 13 % і вищедесяти років – 18 %.
Як свідчать дані, найбільшу частинусеред засуджених складають колишні співробітники зі стажем служби до трьохроків як в органах внутрішніх справ, так і на посадах, які вони обіймали. Цесвідчить також про те, що остаточний період адаптації до специфічних умов праців органах внутрішніх справ наступає лише після перших трьох років служби.Найбільше співробітників цієї категорії служили в органах внутрішніх справКримської автономії, а також Дніпропетровської, Донецької, Київської, Одеськоїта Волинської областей.
Що стосується розподілуспівробітників по службах, то переважну більшість злочинів вчинили представникипатрульно-постової служби – 20,4 %, оперативні уповноважені підрозділівкримінальної міліції – 18,5 %, дільничні інспектори міліції –13, 2 %, слідчі – 10,3 %, дізнавачі – 8,6 %, співробітникиДержавтоінспекції – 5,4 %.
В числі співробітників, яківідбувають покарання, один начальник райвідділу, два заступники начальниківрайвідділів, четверо слухачів та курсантів вищих навчальних закладів системиМВС України. Майже половина засуджених (47 %) колишніх співробітниківналежала до категорії рядового і молодшого начальницького складу, середній тастарший начальницький склад склав майже 38 % засуджених. Решта колишніхспівробітників притягнута до кримінальної відповідальності уже після звільненнязі служби.
За статистикою МВС України останніп’ять років суди виносять у середньому 300 обвинувальних вироків стосовноспівробітників ОВС, які вчинили злочини, що складає близько 0,1 %працюючого особового складу. Коли аналізувати цей показник у розрізі основнихслужб органів МВС, то за той же період (тобто за п’ять років) середнє числозасуджених співробітників, які проходили службу в карному розшуку, становило58, або 0,5 % від загального числа співробітників цих підрозділів. Середспівробітників підрозділів ГУАСМ у середньому щороку засуджувалося 106співробітників, або 0,6 % їх загального числа. В службі дільничнихінспекторів у середньому за рік засуджувалося 34 особи, або 0,3 % їхзагальної кількості. Серед слідчих ці показники склали відповідно 17 співробітників,або 0,2 %, в Державтоінспекції – 28, або 0,1 %. Усі інші службипредставлені дещо меншими показниками.
Кожен сьомий серед засуджених обіймавту чи іншу керівну посаду. А коли співробітник-керівник, який завждимусить бути зразком для підпорядкованих йому співробітників, проводити з нимиіндивідуально-виховну роботу, здійснювати контроль за їх поведінкою на службіта в побуті сам стає на шлях порушення закону, це істотно погіршуєморально-психологічний клімат у колективі, розбещує особовий склад, формує уних протиправну поведінку. Наявність цих фактів свідчить про те, що не завждиретельно і глибоко вивчаються співробітниками підрозділів по роботі зперсоналом, внутрішньої безпеки і розслідувань, психологічної служби кандидатидля призначення на керівні посади. Галузеві керівники, також не даютьоб’єктивну оцінку діловим та моральним якостям командирам та начальникамнизової та середньої ланок, вони не налагодили постійного контролю за їхдіяльністю.
При оцінці особистості засудженихспівробітників важливе значення має їх кримінально-правова характеристика. Самевона значною мірою зумовлює ступінь суспільної небезпеки злочинця, розкриваєриси особистості, які за певних обставин сприяли вчиненню злочину, дозволяєдеякою мірою прогнозувати перспективи ресоціалізації засуджених.
До числа ознак, які розглядаютьсянами в рамках кримінально-правової характеристики, відносяться: кваліфікаціязлочину; строки покарання; число судимостей; наявність примусового лікуваннявід алкоголізму та наркоманії; застосування до засуджених умовно-достроковогозвільнення тощо.
Найбільш значущим показником укримінально-правовій характеристиці є кваліфікація злочину. Вона відображає якступінь суспільної небезпеки, що визначається законом стосовно кожного видузлочинів, так і ступінь суспільної небезпеки кожного конкретного злочину, щовстановлюється судом. Дані, які відображають кваліфікацію злочинів, дозволяютьсудити про поширеність тих або інших діянь серед категорії злочинців, щовивчається.
Переважна більшість злочинів, за яківідбувають покарання засуджені, це навмисне вбивство – 20 %; умисневбивство при обтяжуючих обставинах – 9,5 %; умисне тяжке тілеснеушкодження – 13 %; перевищення влади – 11 %; крадіжка – 11,3 %;розбій – 7 %; зловживання владою – 5,9 %; виготовлення і збереженнянаркотиків – 5,4 %; зґвалтування — 5 %. З усієї маси вчиненихспівробітниками злочинів 47,5 % були так чи інакше пов’язані з їхслужбовою діяльністю.
Іншою не менш важливоюкримінально-правовою ознакою, що характеризує особистість засудженого, є строкйого покарання. Ця ознака встановлюється вироком суду і вказує не лише наступінь суспільної небезпеки конкретного злочину і злочинця, але й визначаєтермін, протягом якого до засудженого треба застосовувати карально-виховнийвплив.
За аналітичними даними, у місцяхпозбавлення волі за термінами покарання утримуються від 1 до 3 років 7,6 %колишніх співробітників ОВС, від 3 до 5 – 18,5 %, від 5 до 8 –24,8 %, від 8 до 10 – 14,1 %, понад 10 років – 35,0 %.
Стосовно такого показникакримінально-правової характеристики як судимість, то відповідно дозаконодавства в установі по виконанню покарань, де проводилися дослідження,можуть утримуватися винятково колишні співробітники правоохоронних органів, яківперше засуджені до позбавлення волі. Тому про наявність у засуджених минулихсудимостей, пов’язаних із позбавленням волі, не йдеться. Проте через специфічнуслужбову діяльність окремих категорій засуджених їх кримінальний досвід єдосить значним. Так, майже половина усіх злочинів вчинялась обмірковано, убагатьох випадках з попередньою підготовкою плану, підбором потрібних предметіві інструментів, транспорту тощо. У багатьох випадках при вчиненні злочинувикористовувалась табельна зброя та інші засоби.
У кожному четвертому випадку злочинибули вчинені у нетверезому стані. Виходячи з практики, цей показник насправді,мав би бути значно більшим, оскільки непоодинокі випадки, коли не здійснюваласьвідповідна процедура встановлення факту алкогольного сп’яніння особи, яка чинилазлочин.
І все ж, якщо кількість осіб, яківчинили злочини у стані сп’яніння, у структурі загальної злочинності складає17,8 %, то таких випадків серед співробітників ОВС зареєстровано23,8 %.
Матеріали кримінальних справ таслужбових розслідувань свідчать, що в тих справах, де мала місце втрататабельної зброї, власники, як правило, перебували у стані сп’яніння. Всього ворганах внутрішніх справ за останніх п’ять років було зареєстровано 301 випадоквтрати табельної зброї. Зазначимо, що, як правило, втраті табельної зброїспівробітниками ОВС передує надмірне вживання ними спиртних напоїв.
З кримінально-правовоюхарактеристикою засуджених співробітників ОВС дуже тісно пов’язана їххарактеристика під час виконання покарання. Вона складається з таких ознак:
– ставлення до самого покарання;
– поведінка в період відбуванняпокарання;
– дотримання встановленогорежиму відбування покарання і наявність стягнень за його порушення;
– ставлення до праці в періодвідбування покарання тощо.
Найважливішим показником пенітенціарноїхарактеристики засуджених є їх ставлення до призначеного покарання. Цяінформація завжди свідчила про рівень соціально-етичної занедбаностіособистості та про ступінь її суспільної небезпеки.
Зазначимо, що колишні співробітникиОВС, перебуваючи у місцях позбавлення волі, формують саме такий же світ тазакони співжиття, як і звичайні засуджені, з такою ж ієрархією «авторитетів». В«авторитеті», як правило, перебувають колишні співробітникикримінально-виправної системи, оперативники, співробітники спеціальнихпідрозділів. На найнижчому щаблі внутрішньої ієрархії місць позбавлення воліперебувають колишні судді та прокурорські співробітники.
Як відомо, діяльність міліціївідбувається в умовах складної криміногенної обстановки. Пояснюється це не лишезростанням злочинності, але й значною кількістю посягань на співробітниківміліції як у процесі виконання ними службових завдань, так і в зв’язку зправоохоронною діяльністю. Так, з 1991 по 2002 роки при виконанні службовихобов’язків загинуло 739 співробітників, з яких 239 безпосередньо при охоронігромадського порядку і боротьбі зі злочинністю, а 4870 дістали поранення.
Крім цього відомо, що діяльністьспівробітників міліції характеризується підвищеною стресовістю, частосупроводжується виникненням конфліктних ситуацій, що ставить її у ряднайнебезпечніших професій, оскільки правозастосовча діяльність співробітниківзобов’язує їх до різного роду ризикованих втручань і дій.
Тому, на наш погляд, окремомунауковому дослідженню підлягає і така особливість особистості співробітниківОВС, як їх віктимність, тобто підвищена здатність в силу певних фізичних іморальних якостей за відповідних об’єктивних обставин ставати жертвоюпротиправного посягання. Безумовно, багато злочинів, вчинених співробітникамиОВС, прямо чи опосередковано пов’язані саме з цим аспектом. Тому певнакатегорія злочинців із числа колишніх співробітників правоохоронних органіводночасно виступає як жертвою власної службової діяльності.
Завершуючи аналіз структуриособистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, можна стверджувати, щоособистість співробітника ОВС, який вчинив злочин, це сукупністьсоціально-психологічних властивостей, що обумовлюють вчинення протиправних дійособами, наділеними особливими повноваженнями по охороні громадського порядку,прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, попередженню та припиненнюзлочинів та інших правопорушень, розслідуванню злочинів і розшуку злочинців./>/>/>/>/>/>Типологіята мотивація співробітників ОВС, /> що/> вчинили злочини
Діяльність, спрямована напопередження злочинності, багато в чому залежить від типології особи. ЗаК.Є. Ігошевим, є типологія особи один з методологічних принципів аналізуособистості [16]. Типологія є тою основою, на якій ґрунтуються методикапрогнозування індивідуальної злочинної поведінки і застосуваннядиференційованих та індивідуалізованих заходів профілактичного впливу.
Типологія використовується з метоюпорівняльного вивчення найсуттєвіших відмінних ознак тих чи інших об’єктів, унашому випадку – співробітників ОВС, які вчинили злочини. Потреба визначеннятипології особистості злочинця виникає у зв’язку з важливістю систематизаціїрізних властивостей і ознак такої особистості з метою побудови узагальненоїмоделі. Моделі ж, у свою чергу, не лише характеризують найсуттєвіші властивостіі ознаки певних типів злочинців, але й “дозволяють передбачати злочиннуповедінку індивідів, близьких за своїми характеристиками моделі, щоописується” [34].
Правильна науково обґрунтованатипологія дозволяє не лише глибше вивчити особистість злочинця, але й напідставі такого вивчення удосконалювати систему заходів профілактичногохарактеру для попередження тих чи інших злочинних проявів. Зазначимо, що досьогодні у кримінології висловлювались різні думки з приводу типології іблизької до неї класифікації злочинців. Так, одні автори, вивчаючи особистість злочинця,ведуть мову про класифікацію злочинців, виділяючи в ній угрупування і типологіюзлочинців [36]. Типологія розглядається ними як вид класифікації. Інші ціпоняття не розмежовують і розглядають їх як тотожні [35]. Треті проводятьчітку межу між поняттями типології і класифікації [59].
Типологія є класифікацією предметівчи явищ за спільністю певних ознак [55]. При цьому не можна не погодитисяз тим, що у порівнянні з класифікацією типологія перебуває на вищому рівніабстракції. Її базисом є властивості, що існують об’єктивно і визначають вкінцевому підсумку характер розвитку цих явищ. Типологія фіксує головне, безчого не має і не може бути особистості злочинця, розкриває внутрішні стійкізв’язки між суттєвими ознаками і тим самим сприяє виявленню закономірностей,властивих злочинцю як типу [16].
У спеціальній юридичній літературіможна зустріти безліч варіантів типології злочинців. У залежності від критеріївтипологізації, усі відомі типології поділяють на три групи. Перша група поділяєзлочинців у залежності від характеру індивідуально-мотиваційних властивостей,що виявляються у злочинній поведінці (корисливі, насильницькі, необережнітощо). Друга — у їх залежності від ступеню вираження криміногенного ураженняособистості (криміногенний і нестійкий типи злочинців). Підставою віднесеннязлочинців до третьої типології є соціальна спрямованість особистості(професійний, звичний, випадковий типи злочинців) [66].
Прогресуючі негативні тенденціїзлочинності співробітників ОВС і багатий емпіричний матеріал дозволив деякимавторам звернути увагу на особливості особистісних властивостей і ознакспівробітників правоохоронних органів, які вчиняють злочини, і вичленити їхнітипи.
Так, О.М. Юцкова пропонує умовновиділити три типи співробітників правоохоронних органів, які вчинили злочини,використовуючи як критерій розподілу комплекс їх особистісних рис. Розглядособливостей особистості цієї категорії злочинців має, на її думку, враховуватиступінь професійної деформації і залежність від впливу об’єктивних причинзлочинності. Перший тип характеризується достатньо рівним плином службипротягом тривалого часу, але з певного моменту з боку співробітника починаютьспостерігатися порушення службової дисципліни, в результаті чого до нього застосовуютьсязаходи дисциплінарного впливу, накладаються на нього стягнення. Непоодиноківипадки, коли такі співробітники починають зловживати спиртними напоями,демонструвати злочинну поведінку. Стаж практичної діяльності цієї категоріїспівробітників, як правило, перевищує вісім років, що дає підстави стверджуватипро наявність певних “симптомів” поступової професійної деформації.
Другий тип складають особи, які маютьпрактичний стаж роботи в правоохоронних органах від п’яти до восьми років. Дляних характерна нижча моральна і психологічна стійкість стосовно сприйняттянегативних цінностей і норм моралі, які неминуче супроводжують періодінтенсивного реформування суспільства.
Третій тип представлений особами змінімальним стажем практичної діяльності в органах внутрішніх справ. Їмвластива орієнтованість на вчинення посадових і інших злочинів та набагатоменша морально-психологічна стійкість [66].
Коротка характеристика описаних вищетипів, на наш погляд, не може бути повністю узята за основу. Вивчаючи особистістьспівробітника ОВС, який вчинив злочин, варто взяти до уваги, що сьогодні невиявлений якийсь особливий її тип, оскільки як розглянуті суб’єкти, так і формиїх злочинних проявів надзвичайно різноманітні. Тим часом, з огляду наособливості цієї категорії злочинців, їх можна класифікувати, узявши за основустійкість антигромадської спрямованості особистості. Це дозволить не лишезнайти і вичленити в злочинцеві щось типове, але й дасть збалансовану уяву прохарактер, мету та зміст мотивів злочинної поведінки.
Слід зазначити, що загальна типологіяособистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, в українській (тапострадянській) кримінології майже не проводилася, за винятком спроб, зроблениху Росії. Виходячи з класифікації визначених кримінологом С.О. Алтуховимблоків “міліцейських” злочинів, а також їх складових, він поділяє злочинців на“службістів” та умисних загальнокримінальних злочинців [21].
У першій групі він виділив такі типияк “азартні силовики”, “хабарники”, “кар’єристи”. Серед осіб, які вчинилизагальнокримінальні злочини – “перевертнів” і “випадкових” злочинців. Такийподіл, на його погляд, не лише відображає причини індивідуальної злочинноїповедінки, їх специфіку, але й дає можливість для нейтралізації криміногеннихфакторів і проведення профілактики злочинів, що вчиняються співробітникамиОВС [58].
В своїй роботі автор проводитьтипологію особистості злочинців у залежності від видів злочинів (пов’язаних ізслужбовою діяльністю, чи не пов’язаних з нею). Але при цьому залишається незовсім зрозумілим – за якою конкретною ознакою була здійснена ця типологія. Прицьому виділення такого типу як “перевертні” пов’язане, на наш погляд, нестільки з науковим, скільки з ідеологічним характером оцінки особистостізлочинця.
Досягнення сучасної психологіїсвідчать про те, що основним стимулом людської діяльності є мотив. Саме в ньомувідображається те, заради чого вчиняються ті чи інші діяння. Діяльність людини,як правило, полімотивована, тобто визначається низкою мотивів, які єнерівнозначними. Одні з них є провідними, основними, а інші виступають у ролідодаткових, супутніх. Отже, особистість найбільше відображена в мотиві, а томубуде справедливим твердження, що вона саме така, який мотив її поведінки.
Виходячи з цього, мотив злочиннихдіянь був узятий нами як основна ознака для типології особистості категоріїзлочинців, яка досліджувалась. У мотиві, як зазначав К.Є. Ігошев,фіксується соціальна позиція, яку займає особистість у тій чи іншій конфліктнійситуації, що передує вчиненню небезпечного для суспільства діяння [16].Крім цього, визначення типології за цією підставою дозволяє виділяти типизлочинців у залежності від вчинених злочинів, а саме “професійних” і“загальнокримінальних”.
 />/>Злочин являє собою один із специфічних видів свідомоїлюдської діяльності, тобто вольовий акт, що зумовлює мету, вибір засобів, мотиві оцінку дій [44]. У цьому він складає найважливішу характеристикусуб’єкта злочину як особистості, її свідомості і психіки. Тому розкритиособливості злочинів, які вчиняють окремі співробітники ОВС, неможливо, якщодетально не вивчити мотиви, що обумовили їх злочинну поведінку. Дослідженнясаме мотиву злочинної поведінки відповідає на запитання, чому людина обрала длясебе правомірний чи неправомірний спосіб життя? Умисно опускаючи деяківідмінності, можна стверджувати, що в юридичній літературі мотив розглядають якбезпосередню причину злочину і розуміють під ним внутрішнє спонукання, якимкерується людина, коли вчиняє злочин [43].
Мотив також можна визначити і якосновний структурний елемент мотивації в генезисі злочинної поведінки. З оглядуна це, справедливим вбачається зауваження В.В. Лунєєва, що мотиваційнасфера є “центром” внутрішньої структу/>ри особи, якаінтегрує її активність [44]. У цьому розумінні мотив відіграє важливуроль у процесі реалізації психічної детермінації злочинної поведінки, якимобумовлюється вибір варіантів поведінки та формування мети при вчиненнізлочину.
От чому для розуміння соціальної природиі соціально-психологічної характеристики злочинця, як типу, надзвичайно важливівиявлення і аналіз мотиваційної сфери його суспільно небезпечної діяльності.Цей аналіз допомагає розкрити і соціальний зміст особистісних рис злочинця яктипу, і детермінанти злочинної поведінки, і найтиповіші властивостісоціально-психологічного механізму злочинної діяльності.
Як вже зазначалося, важливоюхарактеристикою особистості злочинця виступає мотив злочину. Ширшим, ніж мотив,є поняття “мотивація”. У психологічній і кримінологічній літературіоднозначного розуміння мотивації злочинних дій ще не досягнуто. Одні вченівизначають її як сукупність мотивів, інші – як метод самоврядності особистостічерез систему стійких спонукань, тобто через мотиви [53].
На думку Р.Р. Романова, термін“мотивація” може означати процес формування мотиву [63]. Про це ж пише йВ.Д. Филимонов, визначаючи мотивацію як процес визначення особистістюхарактеру і спрямованості поведінки, процес формування мотиву, що є результатомцього процесу. Рівнозначним мотивації поняттям, на нашу думку, є поняттямотивування злочинних дій. Під ним розуміється раціональне пояснення суб’єктомзлочину своєї поведінки, обставин, які спонукали його до вибору цієї дії. Отже,саме мотив виступає своєрідним “рушієм” будь-якої діяльності, виражає ставленнязлочинця до суспільства, інших громадян, до закону.
Серед дослідників, які вивчалипроблему вчинення злочинів співробітниками ОВС, не досягнуто єдиної думки промотиви їх вчинення. Наприклад, С.А. Алтухов, розглядаючи вчинені злочини усфері службової діяльності та злочини проти правосуддя, говорить про те, щовони вчиняються як без негідної мотивації, так і з негідною мотивацією. Прицьому автор не розкриває, що треба розуміти під негідною мотивацією.Найвірогідніше, під цим автор розуміє корисливі спонуканняспівробітників [21].
У свою чергу, Н.В. Тарасоввиділяє такі мотиви, як “не було іншого виходу”, “упевненість у безкарності івседозволеності”, “фінансові проблеми і соціально-побутова невлаштованість”.Важко погодитися з думкою автора про те, що зазначені фактори є мотивамивчинення злочину [61]. На наш погляд, вони є умовами, що сприяють вчиненнювинними злочинів, але ніяк не їх мотивами. Мотиви злочинів формуються іутримуються у свідомості винних і саме вони визначають спрямованість тахарактер їхніх дій – корисливих, насильницьких чи інших, а названі обставинилише прискорюють, служать своєрідним каталізатором для реалізації цих дій.
Позиція Ю.О. Мерзлова єНАЙПОСЛІДОВНІШОЮ. Він виділяє такі мотиви злочинних дій співробітників ОВС:1) кар’єристські; 2) відомчо-корпоративні;3) статусно-виконавчі; 4) службово-корисливі;5) ідейні [48].
Перші три види мотивів пов’язані як знедоліками функціонування усієї правоохоронної системи, так і з мотивамиколективізму, що завжди схвалювались у будь-якому соціумі. Стосовнослужбово-корисливих мотивів, зауважимо, що за останні роки в Україні набуваєпоширення тенденція неухильного зростання корисливих мотивів посадовихзлочинів. Серед найвагоміших причин цього – погіршення матеріального становищаспівробітників ОВС, неадекватність розміру грошового утримання інтенсивностіфізичних, психічних і часових навантажень, що супроводжують його повсякденнудіяльність, деформація ціннісних орієнтирів, які визначають шляхи досягнення соціальнихідеалів. В основі цієї мотивації лежать користолюбство, прагнення до власноївигоди і наживи, здирство і зажерливість, культ грошей та матеріальнихцінностей, жадоба накопичення. Причому, для досягнення цієї мети на озброєнняберуться будь-які засоби, у тому числі й далекі від моральності і пристойності.Службово-корислива мотивація характеризує ті посадові злочини співробітниківОВС, які вчиняються через корисливі спонукання або з корисливою метою.
Зазначимо, що на співробітників ОВС,які мають досить виражені корисливі мотиви в поведінці, в останні роки, щохарактеризуються складними соціально-економічними умовами життя, роблять певнуставку кримінальні структури з метою їх залучення на свій бік для розширеннясвоїх можливостей у своєчасному отриманні інформації про оперативне реагуваннята дії правоохоронців. Для вирішення цього завдання застосовуються не стількинасильницькі методи чи погрози фізичної розправи стосовно співробітників чи їхблизьких, скільки привабливі обіцянки про отримання компенсації за послуги тапідкуп. Представники криміналітету добре розуміють, що встановлення сталихконтактів з такими співробітниками значно спрощує активну протидіюправоохоронним структурам і практично набуває формули “товар – гроші – товар”.У злочинців службово-корисливого типу не виникає серйозних внутрішніх протиріч,відсутні стримуючі морально-етичні установки. У практиці відомі непоодинокіфакти, коли кримінальні угруповання, всебічно вивчивши особистістьспівробітника міліції, корисливої спрямованості, беззастережно пропонують йомувиконувати для них роботу за обопільно визначену суму винагороди. При цьомугарантуються конфіденційність, надійність і конспіративність взаємин.
Ідеологія ж мотивації такихспівробітників характеризується негативним ставленням до суспільних тазагальнолюдських цінностей, державних інституцій, економічного ладу, способужиття. В основі мотиваційної сфери лежать деформовані ціннісні орієнтири,надмірно високі соціальні потреби та антисоціальна поведінка. Особливими рисамита симптомами, характерних для особистості службово-корисливої спрямованості, євідсутність глибоких інтересів позитивного характеру, прояви соціальногопаразитизму, чітко виражена антисоціальна спрямованість особистості, стійкістьта переконаність у своїх низьких “принципах”, що іноді доходить майже дофанатизму. Як правило, співробітникам цього типу властиві сформованість іпродуманість тактичних прийомів злочинної діяльності. Особи з такою мотивацієюздебільшого виступають у ролі керівників або найактивніших і ініціативнихучасників організованих злочинних угруповань.
На нашу думку, серед мотивів злочинівзагальнокримінальної направленості, вчинених окремими співробітниками ОВС,найпоширенішими є: 1) корисливість; 2) прагнення до демонструваннясвоєї зверхності над іншими людьми; 3) хуліганські мотиви; 4) помстаабо ревнощі; 5) легковажно-безвідповідальні мотиви.
Слід зазначити, що зроблений аналізмотиваційної сфери співробітників ОВС, скоївших злочини, носить трохи умовнийхарактер, тому що він не може охопити розмаїття мотивів їх злочинної поведінки.
/>/>/>БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩОВЧИНЯЮТЬСЯ
СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА/>/>/>/>/>/>/>Кримінологічніп/>опередження злочинів/>загального />характеру/>
 
Актуальною проблемою вбачаєтьсяпосилення цілеспрямованої розробки проблематичних питань соціально-правового ікримінологічного наукового мислення, з урахуванням нових завдань і умов діяльностіОВС, негативного і позитивного досвіду попередження злочинів та іншихправопорушень з боку окремих їх співробітників та концентрація уваги наформуванні кримінологічного мислення щодо цієї проблеми, на чіткому визначеннікомпетентного кола суб’єктів і учасників профілактичної діяльності.
Суттєве значення має те, що до цієїпроблеми треба підходити як до реального явища, яке має свою природу, а не якдо тимчасового прояву у специфічній сфері діяльності і особливих правовідносин.Тому важливо з цього приводу мати не побутове, а професійне кримінологічнемислення, яке співіснує з правовими феноменами і в процесі цієї взаємодіїзабезпечує реалізацію профілактичної діяльності, враховуючи специфіку іособливу систему правового регулювання та взаємовідносин. Особливу увагу в ційдіяльності треба приділити розгляду самого процесу попередження злочинів усередовищі співробітників ОВС у динаміці, з урахуванням умов функціонуванняоб’єкту, його позицій, учасників, справжніх причинно-наслідкових зв’язків, реальнихпротиріч, що мають місце у самій системі та за її межами у суспільстві. У томучислі мусять братися до уваги особливості соціальної структури населення,неспівпадання інтересів окремих співробітників з інтересами системи, у якійвони працюють, а також з інтересами різних соціальних груп, які поповнюютьсклад ОВС. Не слід забувати і про визначення справжніх пріоритетівзапобіжного впливу як соціального, так і спеціального характеру та засобівпопередження не виключаючи методів переконання, виховання, а за потреби – іпримусу. Розробка методик організації, планування та реалізації на практиціпрофілактичного впливу, своєчасне розпізнавання і виявлення проблемнихситуацій, прогнозування та вибору способів проведення запобіжних заходів,поетапне вирішення прикладних завдань теж дасть свої позитивні наслідки.
Для глибокого вивчення проблемипопередження злочинів серед співробітників ОВС, є потреба розглянути тапроаналізувати точки зору вчених та практиків на цю проблему. ЛитвакО.М. вважає, що попередження злочинності розглядається як система заходів,що їх вживає суспільство для того, щоб стримати її зростання і, по можливості,знизити реальний рівень шляхом усунення і нейтралізації причин та умов, що їйсприяють, (профілактика), чи через запобігання та припинення окремих конкретнихзлочинів. При цьому він розмежовує загальносоціальне попередження ізспеціально-кримінологічним попередженням та репресивною діяльністю держави щодоподолання злочинності. Одночасно підкреслює якісні відмінності попереджувальноїдіяльності, яка орієнтується на досягнення мети без застосуванняпримусу [28]. Протилежну думку стосовно розширення кола суб’єктівпопереджувальної діяльності має В.В. Голіна, який розглядаєспеціально-кримінологічне попередження злочинів як сукупність самостійних, алевнутрішньо пов’язаних між собою і доповнюючих один одного напрямів боротьби зізлочинністю, змістом яких є діяльність державних органів, громадськихорганізацій і громадян у розробці та реалізації заходів, спрямованих напопередження виникнення, обмеження, усунення криміногенних явищ і процесів, щостворюють злочинну детермінацію, а також недопущення вчинення злочинів нарізних стадіях злочинної поведінки. Зокрема він вважає, що суб’єктамиспеціально-кримінологічного попередження злочинів є законодавчі,виконавчо-розпорядчі, державні координуючі, правоохоронні та правозастосовчіоргани, органи державного, культурно-виховного і господарського управління,навчальні, медичні, релігійні й інші органи, організації та установи,воєнізовані формування, громадські організації, рухи, фонди, соціальні групи,об’єднання громадян, батьків, родичі, сусіди тощо [46]. А з позиціїВ.Д. Малкова і А.Ф. Токарєва попередження злочинів розглядається вширокому (загальносоціальному) і вузькому (спеціально-кримінологічному)аспектах, де загальносоціальним попередженням вважається функціонування усіхпозитивних соціальних інститутів (економічних, політичних, виховних,ідеологічних тощо), потенціал яких реалізується опосередковано. До того жзагальносоціальне попередження слугує основою, фундаментомспеціально-кримінологічного (спеціального) попередження, тобто заходів, прямо ібезпосередньо спрямованих на виявлення на ранніх стадіях процесів формуваннязлочинної поведінки та недопущення злочинів. І, як справедливо вважають ці автори,чим досконаліше загальносоціальне попередження злочинів, тим у подальшомузвужується поле діяльності для їх спеціально-кримінологічного попередження.Водночас автори висловлюють точку зору на спеціально-кримінологічнепопередження злочинів як на діяльність спеціальних державних і недержавнихорганів, а також їх представників, спрямовану на виявлення і усуненнядетермінантів злочинів, здійснення позитивного регулюючого впливу на осіб зкримінально-орієнтованим способом життя і поведінки, з метою добровільноївідмови на замах, готування чи припинення незакінченого, триваючого чипродовжуваного злочину [46].
Входячи з поняття попередженнязлочинності як однієї з найважливіших галузей соціального регулювання,управління і контролю, що забезпечує упорядкованість суспільних відносин шляхомнедопущення небезпечних посягань на них як складного комплексу різноманітнихзаходів упереджувальної дії на все, що породжує, відтворює злочинність яксоціально негативне явище, визначає її тенденції, якісні та кількісні характеристикивідповідно до рівня, масштабу, змісту, стадій та інших підґрунть і ознак, нанашу думку, можна виділити різноманітні види і форми цієї діяльності, середяких – попередження злочинів, що вчиняються співробітниками ОВС.
У зв’язку з цимварто констатувати численні різновиди попереджувальних заходів, що являютьсобою найдієвіший шлях боротьби зі злочинністю. Увесь їх арсенал дозволяєвиявляти, нейтралізувати та блокувати витоки злочинної діяльності з метоюнедопущення настання небезпечних і шкідливих наслідків. Як зазначаєА.І. Алєксєєв, “попередження злочинів дає можливість вирішувати завданняборотьби зі злочинністю найгуманнішими способами, з найменшими втратами длясуспільства, зокрема без включення на “повну силу” складного механізму кримінальноїюстиції і без застосування такої гострої форми державного примусу, яккримінальне покарання” [37].
На наш погляд, саме такі позиціїповинні підтримуватись і впроваджуватись у попереджувальну діяльність середспівробітників ОВС України.
Таким чином, загальне попередженнязлочинності серед співробітників ОВС мусить розглядатися в контекстізагальносоціальних заходів як система дій, спрямована на усунення процесівдетермінації, що впливають на все населення та поділяються за різнимисоціальними, економічними та іншими критеріями і збільшують імовірністьзлочинної поведінки групи населення чи окремих громадян, які підпадають під їхвплив.
Розглядаючи спеціально-кримінологічнізаходи попередження злочинності серед співробітників ОВС, слід сказати, що навідміну від загальносоціальних, вони здійснюються більш конкретно таспрямовано. Передусім, вони вирішують завдання усунення, мінімізації або вцілому нейтралізації криміногенних факторів. Спеціальна визначеність длявиявлення і усунення причин є основною ознакою. Поряд з цимспеціально-кримінологічні заходи попередження містять у собі такі додатковізасоби недопущення кримінально-караних діянь, як добровільна відмова відзадуманого чи припинення розпочатого злочину. Вони мають часові рамки,локалізовані у часі та просторі, природно доповнюють і конкретизуютьзагальносоціальні заходи.
Певна протидія вчиненню злочинівспівробітниками ОВС здійснюється з боку так званих неспеціалізованих суб’єктівпопередження — законодавчої та виконавчої влади, її структурних органів та установ, атакож органів судової влади та інших органів державного контролю тощо. Усі вонив межах своєї компетенції здійснюють функції державно-правового управліннясистемою МВС і безпосередньо на різних рівнях проводять цілеспрямовані заходипопередження злочинності в цілому в різних суспільних інституціях, у тому числіі в органах внутрішніх справ. До даного виду суб’єктів попередження також можнавіднести і різноманітні формування та об’єднання громадян, які теж можутьздійснювати виховно-профілактичну роботу. А особливу роль у цій сферіпопередження відіграють суди. Вони виявляють причини і умови вчинення злочинівспівробітниками ОВС, реагують на факти невиконання їх обов’язків, оцінюють стані ефективність профілактичної роботи безпосередньо в системі МВС з точки зорузаконності, повноти і своєчасності.
При виявленні фактів ігноруваннявідповідних документів чи приписів щодо вжиття конкретних заходів суд виноситьокремі ухвали (постанови) на адресу керівників ОВС чи їх окремих підрозділівабо служб.
До числа спеціалізованих суб’єктівпопередження злочинів серед співробітників ОВС, на наш погляд, можна віднестилише суб’єкт із числа владних державних структур. Ці висновки випливаютьпередусім з того, що самі органи внутрішніх справ та їх співробітники заспецифікою своєї служби теж є державними суб’єктами попередження злочинності, атому здійснювати цю діяльність стосовно їх самих на достатньому професійномурівні можуть лише уповноважені державою органи, організації та установи,компетентні вирішувати ці завдання і які мають на це визначене законом право.Для цих компетентних органів попередження злочинів в цілому, у тому числі йсеред співробітників ОВС, є або основною, або однією із основних (профілюючих)функцій, виконанням яких вони професійно займаються. Це передусім правоохоронніоргани, що здійснюють контроль і нагляд за виконанням законів і підзаконнихактів у системі ОВС, у встановленому законом порядку реагують на факти їхпорушення, притягують до відповідальності винних осіб з числа співробітниківОВС, виявляють причини та умови злочинності в системі і здійснюють заходи їхусунення.
З практичної точки зору значимішимиетапами попередження злочинів варто вважати ті, які у відповідності ізрозвитком криміналізації співробітників і її конкретними проявами являють собоюдієві контрзаходи протидії заходам на етапах профілактики, відвернення таприпинення злочинної діяльності.
З цієї точки зору — профілактика злочинноїповедінки серед співробітників ОВС являє собою заходи по виявленню та усуненнюпричин, умов, обставин та факторів, інших детермінант злочинності вспецифічному, чітко рекомендованому щодо своїх дій, середовищі співробітниківОВС.
З урахуванням специфікипопереджувальної діяльності в середовищі співробітників ОВС та специфікидіяльності суб’єктів попередження потрібно розроблятиорганізаційно-управлінські, оперативні, виховні та інші напрями попередженнязлочинів у системі.
Виходячи із завдань попереджувальноїроботи, що випливають з головної мети боротьби зі злочинністю, а саме –забезпечення стабілізації, стримування і в подальшому – суттєвого їїскорочення, вона залишається одним з основних напрямів роботи з кадрами ОВС.
Розглядаючи проблему зниження тастворення передумов для повного усунення з діяльності системи МВС злочиннихпроявів, потрібно мати на увазі її повну залежність від здійснення послідовнихзаходів попереджувального характеру, що мусять забезпечуватися назагальнодержавному рівні. У першу чергу йдеться про важливість досягненнядержавою позитивних зрушень у соціально-економічній сфері країни, забезпеченняжорсткого державного та громадського контролю за дотриманням усіма державними інедержавними інституціями прав і свобод людини, проведення комплексу виховних,освітніх, культурно-просвітницьких та інших заходів гуманітарної сфери,спрямованих на формування у суспільстві законослухняності, потреби громадян убезумовному дотриманні моральних і правових норм, послідовне втілення у життяцієї політики. Взяті у сукупності названі завдання по-суті складають основузагальної профілактики злочинів в органах внутрішніх справ і передбачаютьстворення передумов, потрібних для усунення безпосередньо в системікримінальної юстиції підґрунтя виникнення криміногенної поведінки.
До основних напрямів загальноїпрофілактики в системі МВС треба віднести такі заходи, як соціально-економічні,що передбачають здійснення загальнодержавних програм, спрямованих на підвищенняматеріального добробуту співробітників, культурно-освітні, які спрямовані напідвищення культурного та освітнього розвитку суспільства в цілому таспівробітників ОВС зокрема, забезпечення дотримання прав і свобод людини усуспільстві, створення умов для прояву громадської активності членівсуспільства, розширення можливостей впливу сім’ї на виховання особистості тощо.Ця група заходів має велике значення для подолання злочинності середспівробітників ОВС, оскільки тісно пов’язана з вирішенням проблем підвищення їхматеріального добробуту та посилення соціального захисту. Ігнорування ж питаньзабезпечення відповідного освітньо-культурного рівня, формування високоїморальності та самосвідомості співробітників системи МВС може призвести довтрати ними таких важливих рис, як почуття колективізму, взаємодопомоги, повагидо людей, готовності до самопожертви в ім’я захисту їх прав і законнихінтересів.
Здійснюючи загальні попереджувальнізаходи, варто визначитися з пріоритетними напрямами та тактикою їх реалізації.Без подолання реальних причин і умов, які продукують злочинність у середовищіспівробітників ОВС, намагання вирішити цю проблему окремими разовими“кампаніями” чи поверховими заходами позитивних результатів не матиме. У сферіцього виду попереджувальної діяльності треба враховувати діалектику взаємодії такихвідомих філософських сентенцій як “свідомість визначається буттям” і не меншзначуще зворотне – “буття залежить від свідомості”. Ці точки зору ґрунтовнорозглядаються В.М. Кудрявцевим [37] таГ.А. Аванесовим [17].
Одним із найважливіших завдань попередженняє нейтралізація усього ланцюга взаємодії причинних зв’язків між негативноюоб’єктивною дійсністю та її суб’єктивним сприйняттям, що охоплює не лишеспівробітника ОВС, але й малі і значніші групи співробітників системи МВС ісприяє вчиненню ними злочинів чи інших правопорушень.
Першочерговим напрямком у цій сфері,зокрема, є подолання кризових явищ у владі, наявність яких веде донекерованості та дезорганізації усіх соціальних інститутів та систем у томучислі й МВС, протиріч між суспільством і державою, а також у самій державнійсистемі (надмірна бюрократизація державного апарату, розростання йогочисельності, корумпованість чиновників, нехтування ними інтересів державноїслужби тощо).
Втілення у життя усіх наведенихнапрямів попереджувальної діяльності дасть реальну можливість поглибитипротидію криміналізації системи МВС, сприятиме недопущенню злочинних проявів збоку окремих співробітників ОВС.
Розглядаючи питання виявленняі подолання факторів та обставин, що негативно впливають на криміногенну ситуаціюв середовищі ОВС, та засобів протидії їм, треба мати на увазі такі значущі, нанаш погляд, елементи, як активність і реакцію держави, її владних структур назлочинність як суспільну проблему. Мається на увазі не завжди адекватнереагування вищої ланки органів влади на злочинні прояви в плані забезпеченняпринципового наступу на злочинність і державного підходу до реалізації політикиу цій сфері суспільних відносин.
Як зазначає В.П. Бахін,в Україні зареєстрований досить високий показник вкрай негативної оцінкинаселення діяльності держави у сфері боротьби зі злочинністю”. За результатамиопитування позитивну оцінку дали лише 2,6 % респондентів, задовільну –21,3 %, незадовільну – 47,5 % і вкрай негативну – 28,6 %. [24]
Також було вивчене ставленнядо цієї проблеми колишніх співробітників ОВС, засуджених за вчинені злочини.Вкрай негативну оцінку діяльності держави по боротьбі зі злочинністю дали45,3 % опитаних, що значно перевищує відповідні показники, отримані приопитуванні населення. Зокрема це пояснюється самими ж засудженими як наслідокнепослідовної державної політики з протидії злочинності, в результаті чогопостраждали і вони. При цьому наголошувалося на недоліках державногорегулювання в цій сфері суспільних відносин – від глобальних – відсутністьцілеспрямованої предметної діяльності державних органів по боротьбі зізлочинністю, до особистих (приватних), але надзвичайно важливих для кожноїконкретної особи, зокрема – несвоєчасна виплата грошового утримання, крімцього:
а) різке підвищення професійногорівня злочинців та значно краща їх технічна і бойова оснащеність;
б) корумпованість державнихструктур зі злочинними угрупованнями;
в) вкрай низький рівеньматеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів;
г) наявність у високихпосадових осіб не передбачених чинним законодавством привілеїв, недотриманняними законів, продажність тощо.
За даними дослідженняВ.Я. Горбачевського (були опитані начальники відділень, відділів,управлінь по боротьбі з економічною злочинністю районного, міського таобласного рівнів, а також співробітники підрозділів по боротьбі з організованоюзлочинністю, керівні співробітники служби карного розшуку, податкової міліції,слідчих апаратів тощо – всього 1030 осіб). На наявність корупції в районі чимісті вказали від 77,5 % до 83,9 % опитаних. Одним із найвагомішихнедоліків у системі МВС більше половини назвали “офіційну” комерціалізаціюзабезпечення діяльності правоохоронних органів, на що штовхає вкрай низьке їхфінансування (хоча дехто відмітив “комерціалізацію” як позитивний фактор).
Тому варто підтримати думкуавторів, що в країні потрібно досягти реального (фактичного) стану рівностіусіх без винятку перед законом, усунути саму можливість користуватися“винятковістю” свого становища, спираючись на високе посадове місце, багатствочи належність до певної владної структури тощо [15].
Під час здійсненнязагально-профілактичних заходів протидії криміналізації ОВС поряд з названимираніше заходами треба звернути увагу на постанову Кабінету Міністрів Українивід 17 серпня 2002 року №1120 “Про стан виконання Комплексної програмипрофілактики злочинності на 2001-2005 роки” [12]. В цьому документі,зокрема, сформульовані вимоги до МВС щодо недопущення посадових злочинів,більшої активної протидії організованій злочинності та корупції в державнихорганах, у тому числі в органах внутрішніх справ. Урядом також вказано, щосьогодні профілактичні заходи ще не повністю задовольняють вимоги УказівПрезидента України від 25 грудня 2000 року № 1376 та від 18 лютого 2002року № 143, якими визначені першочергові завдання щодо подальшогозміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян.
Важливою вимогою цієїпостанови до МВС України є невідкладна розробка пропозицій стосовно внесеннязмін і доповнень до Закону України “Про міліцію” у зв’язку з прийняттям новихзаконодавчих актів, зокрема Закону України “Про попередження насильства всім’ї” [8].
Своєріднимзагально-профілактичним засобом протидії правопорушенням у системі МВС євідповідні рішення колегії міністерства. В якості прикладу боротьби з фактамипорушень та тиску на слідчі органи МВС у сфері здійснення досудового слідстваможе бути рішення колегії МВС від 19 липня 2002 року №8/КМ. Зокрема в ньомузазначається потреба удосконалення слідчої роботи і недопущення правопорушень уцій сфері.
Колегією наголошувалось, щоостанні два роки слідчим підрозділам майже не виділялась передбачена табельноюналежністю криміналістична техніка, у більшості слідчих відсутні окремі робочікабінети та автономні номери телефонного зв’язку, мають місце численні випадкипорушення законності, дисципліни, вчинення злочинів [13].
Цим питанням був присвяченийі наказ МВС України від 26 березня 2002 року № 295 “Про проведенняексперименту з апробації нової системи підпорядкування слідчих підрозділів ОВС” [52].Ним було передбачено з 1 квітня по 31 грудня 2002 року в ГУ МВС, уАР Крим та Київській області, УМВС в Донецькій та Одеській областяхвстановити підпорядкованість слідчих підрозділів по вертикалі, удосконалитиправове забезпечення діяльності слідчих, для чого підготувати відповіднізаконопроекти про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України,що, в свою чергу, сприятиме усуненню недоліків у роботі, пов’язаних зпорушеннями процесуальних термінів провадження по кримінальних справах,недопущенню прихованої тяганини, зловживань та фальсифікації у цій сферідіяльності. Крім того, наголошувалося на потребу серйозного поліпшеннякадрового та матеріально-технічного забезпечення і зміцнення професійного ядраслідчого апарату.
У зв’язку з гостротоюпроблеми соціально-організаційної адаптації молодих фахівців у слідчихпідрозділах, підкреслювалась нагальність створення належних умов дляпродуктивної праці слідчих, усунення недоліків у виховній роботі серед цієїкатегорії співробітників ОВС. На вирішення цих завдань спрямована Програмазаходів щодо удосконалення організаційного, правового, матеріально-технічногота кадрового забезпечення слідчого апарату ОВС, зміцнення дисципліни ізаконності в його діяльності на 2002-2005 роки.
В числі передбаченихпрограмою заходів визначені і такі, що спрямовані на викриття і розслідуваннязлочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків. З цією метою передбаченепроведення двотижневих занять підвищення кваліфікації слідчих, зокрема на базіНаціональної академії внутрішніх справ України. В подальшому в системіпідвищення кваліфікації слідчих запланована розробка і запровадженняобов’язкового курсу “Тактика розслідування особливо тяжких справ, пов’язаних ізнезаконним обігом наркотиків”, а також розслідування специфічних категорійзлочинів (кримінальні вибухи, підпали тощо), порядку взаємодії зправоохоронними органами інших держав під час розслідування кримінальних справта запровадження ознайомчого курсу щодо обліку злочинів та складання слідчоїзвітності. Крім цього визначені першочергові завдання поліпшення ресурсного тафінансового забезпечення слідчих підрозділів ОВС і відповідальні за виконанняцих доручень органи та посадові особи, затверджені конкретні терміни виконанняпрограми [23].
Запобіганню правопорушеньсеред окремих співробітників ОВС сприятиме запровадження в практику їхдіяльності принципів роботи поліції (міліції) з населенням, сформульованих уцілому ряді міжнародних і внутрішньодержавних нормативних актах – ЗагальнійДекларації прав людини (1948 р.), Договорі про Європейський Союз(1957 р.), Кодексі поведінки посадових осіб щодо підтримки правопорядку(1979 р.), Конституції України, Законі України “Про міліцію” та інших. Яксправедливо зазначає М.І Ануфрієв, деяким співробітникам міліції ще властивізловживання посадовим становищем, невжиття заходів до правопорушників,байдужість, формалізм, помилкова орієнтація окремих служб на широкезастосування адміністративних санкцій, що формує атмосферу зловживань іпорушень серед особового складу і небажання населення співпрацювати з органамивнутрішніх справ [23]. Тому всі ці фактори враховані МВС України уКомплексній програмі кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніхсправ та забезпечення законності і дисципліни на 2001-2005 роки, якою передбачено:
– проведеннямоніторингових досліджень громадської думки про діяльність ОВС;
– розробка івпровадження правового механізму поновлення порушених співробітниками міліціїправ та інтересів громадян, відшкодування персонально завданих ними матеріальнихзбитків;
– поширення практикиприйому громадян в органах внутрішніх справ та безпосередньо за місцем їхпроживання, у трудових колективах та громадських приймальнях;
– розробка системиматеріального і морального заохочення… [2].
Суворе дотримання статутнихвимог у житті і діяльності служб та підрозділів було і лишається одним ізнайважливіших організаційних заходів для попередження правопорушень середспівробітників ОВС. Прагнучи до зміцнення службової дисципліни керівник повинендіяти чітко в межах закону і статутних вимог та відповідних нормативнихдокументів МВС. При цьому має суворо дотримуватися правовий статусспівробітника, забезпечуватись постійна турбота про його здоров’я, достойніматеріально-побутові умови життя, вивчення і послідовне вирішення їхправомірних потреб, здійснюватися захист від криміногенного негативного впливуі неправомірних дій з боку посадових осіб.
Важливо запровадити дієвий соціальнийконтроль за умовами проходження служби в органах внутрішніх справ. В числійого основних елементів можна виділити:
– науково обґрунтованіправові норми, що відповідають міжнародним стандартам, і які мають дістати своюреалізацію в законах, статутах, настановах, інструкціях, положеннях і наказах(нормативний елемент);
– реальний і послідовнийконтроль з боку керівників (начальників) за дотриманням співробітниками цихнорм та правозастосовча практика стимулювання і, за потреби, ─ примусу довиконання чинного законодавства (організаційний елемент);
– громадська думка,оцінка і висновки про дотримання діючих норм права, формування в колективахспівробітників ОВС позитивних установок на правомірну поведінку і, відповідно,негативного ставлення до неправомірної поведінки (психологічний елемент).
Системне використання цих елементів соціальногоконтролю в зміцненні службової дисципліни, законності і порядку допомагаєвирішувати і профілактичні завдання.
Особливе місце в попередженнізлочинів, які вчиняються окремими співробітниками ОВС, належить засобамправозастосовчого впливу: дисциплінарним, адміністративним,кримінально-правовим, які не усувають соціальних причин злочинної поведінки, алише впливають на психіку людей, стимулюючих належну поведінку або погрозоюневідворотного покарання утримують від суспільно небезпечних діянь.
Особливо підкреслимо, що завчинення злочинів чи інших правопорушень винні мусять нести особисту(персональну) відповідальність. Її не можна перекладати на начальників, тимсамим провокуючи їх до приховування негативної (у тому числі й злочинної)поведінки підлеглих. Керівник мусить відповідати за прямі порушення, фактиумисного потурання чи безконтрольності, але за умови, якщо буде доведена йогоособиста провина і не інакше як на підставі винесеної судом окремої ухвали.Крім цього рівень відповідальності має бути адекватним об’єктивним ісуб’єктивним можливостям керівника.
Відомо, що ефективністьпопередження злочинів правовими засобами у першу чергу залежить від змістузаконів, рівня правозастосовчої діяльності і якості роботи ОВС.
Збалансований розвитокекономіки, зміцнення державних інститутів влади, вирішення соціальних проблем істабілізація політичної ситуації в країні є головним, але не єдиним важелем уборотьбі зі злочинністю, у тому числі в органах внутрішніх справ. Самевзаємозв’язок загальної та спеціальної систем попередження протиправноїдіяльності мусить бути органічним і послідовним, оскільки неможливо засобамизагального попередження вирішити проблему попередження окремих видів злочинів,так само як і лише засобами спеціального попередження неможливо вирішувати завданняподолання загальної злочинності взагалі і злочинності в системі МВС зокрема.
Суспільно-політичні процеси,що відбуваються в Україні з часу проголошення її державного суверенітету,формування незалежної демократичної правової держави вимагають нових підходівдо забезпечення виховного впливу на людину, оновлення змісту, форм і методівцієї роботи.
Особливого значення набуваютьзміст та організація виховної роботи в органах внутрішніх справ. І це невипадково. Сьогодні ще не ліквідовані порушення законності з боку їх окремихспівробітників, мають місце зловживання владою, приниження гідності танехтування правами громадян. Це свідчить про те, що не кожен співробітник євзірцем ввічливості і тактовності, високої культури і чуйності, уважності танеупередженості при спілкуванні з громадянами. Усунення цих недоліків значноюмірою визначатиме ставлення населення до системи МВС, позитивно впливатиме нарівень довіри до неї та підтримки суспільством діяльності правоохоронців.
Отже, потреба удосконаленнявиховного процесу, підвищення дієвості заходів виховного впливу наспівробітників, забезпечення участі у цій справі керівних кадрів усіх рівнів,громадських формувань, колективу в цілому є одним із найнагальніших напрямівроботи з співробітниками ОВС.
Заходи виховного характеруявляють собою сукупність засобів і способів впливу на свідомість людини присуворому дотриманні конституційних та загальнолюдських прав і свободособистості. Основа виховання співробітників ОВС з метою попередження злочиніві фонових явищ – формування соціально корисних інтересів і потреб та сприянняякомога повнішому їх задоволенню, надання особам, які вчинили негативнийпроступок несвідомо чи в результаті допущеної помилки, педагогічної,психологічної чи соціальної допомоги.
Важливим засобом виховноговпливу в колективах є особистий приклад керівників та активу громадськихформувань у найсуворішому дотриманні чинного законодавства, статутів тавідомчих приписів. Тому зміцнення дисципліни і попередження злочинів повиннітісно поєднуватися з рішучим усуненням аморальної і протиправної поведінкипосадових осіб.
Базовими документами, щовідносяться до системи відомчих нормативних актів, які маютьзагальнопрофілактичний вплив через певну мережу заходіворганізаційно-управлінського характеру є Положення про організацію виховноїроботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України таКонцепція виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України, Положенняпро психолого-педагогічне супроводження навчально-виховного процесу у вищихнавчальних закладах МВС України і Положення про порядок організації тапроведення виховної роботи з перемінним складом вищих навчальних закладів МВСУкраїни, якими визначаються стратегічні напрями, мета, завдання і формивиховної роботи, її планування, облік та звітність.
Виховна робота з персоналомсистеми МВС розглядається з наукових позицій у прикладному її значенні якбагатофакторний, диференційований і багатоетапний напрям профілактичноїдіяльності, що має, по-перше, стримуючий від вчинення протиправних дійпопереджувальний вплив на свідомість співробітників; по-друге, створюєпідґрунтя для формування і закріплення у співробітників стійких стереотипівзаконослухняної поведінки; по-третє, забезпечує високу громадянську свідомістьі відповідальність щодо виконання покладених на них державою і суспільствомобов’язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ. Аналізуючизміст виховної роботи з співробітниками ОВС, її складових частин,сформульованих у названих вище нормативних документах МВС, зокрема тих із них,що визначають її як комплекс організаційних, морально-психологічних,інформаційних, педагогічних, правових, культурно-просвітницьких, соціальнихзаходів тощо, спрямованих на розвиток у співробітників особистоївідповідальності за свідоме виконання Конституції та законів України, вірностіПрисязі, безумовного дотримання Кодексу честі, високої духовної культури іморальних якостей, почуття патріотизму, державного світогляду, засвоєнняморально-етичних норм поведінки [26].
Розглядаючи названі питаннястосовно змісту та вимог виховної роботи в органах внутрішніх справ, її мети,завдань і способів реалізації автор має намір, спираючись на відповіднийаналітичний матеріал проаналізувати та здійснити спробу визначити дієвістьвиховного впливу на свідомість співробітників у сукупності з іншими напрямами,формами, засобами і методами профілактичної діяльності – саме як запобіжнудіяльність протидії злочинним та іншим протиправним проявам середспівробітників ОВС.
Утвердження високоївнутрішньої духовності кожного співробітника ОВС, допомога у становленні йогояк особистості може здійснюватися з допомогою благодійного впливу християнськоїморалі, Церкви, потенціал яких використовується сьогодні ще не повною мірою. Зогляду на історію розвитку суспільства, треба частіше залучати представниківрізних релігійних конфесій до патріотичного і духовно-морального вихованняспівробітників ОВС, що значно розширить можливості підвищення авторитету тапрестижу правоохоронної служби.
/>Попереджувальнийвплив і нейтралізація причинного комплексу, що породжує злочинність деякихспівробітників ОВС, мусить здійснюватися на трьох рівнях:
а) на рівні загального, щогенерує злочинність в цілому;
б) на рівні особливого,що відрізняється специфічними рисами, характерними саме для злочинів, яківчиняються співробітниками ОВС як специфічними суб’єктами;
в) на рівнііндивідуальному (одиничного), де відображається сема/>нтиканегативних властивостей і якостей особи.
Відомо, що співробітники ОВС,особливо міліції, зазнають порівняно чи не найбільшого впливу частинкриміналізованого суспільства, оскільки за специфікою своєї діяльності постійноконтактують з представниками злочинного світу. Нестабільність і динамізмсоціально-економічної напруги у суспільстві відбиваються на формуванні участини з них негативних рис, спонукають до перосмислення ціннісних орієнтацій,домінуючих мотивів і “пріоритетів” у гіршому розумінні цього слова. Від цих тадеяких інших обставин багато в чому залежить і ефек/>тивністьслужбової діяльності співробітника. Отож, розрив між рівнем матеріальноїзабезпеченості та ступенем соціально-правової захищеності співробітників ізначно зрослим службовим навантаженням на них досягає межі, за якоюспостерігається висока імовірність психологічного та соціального зриву людини,що за певних обставин трансформується у правопорушення та злочини з бокучастини співробітників ОВС. Тому нейтралізація і позбавлення цих негативнихфакторів у свою чергу сприяє усуненню деформації у свідомості співробітників іпроявів їх неадекватної поведінки, що виливається в грубість, брутальність,зневажливе ставлення до затриманих, приниження їх гідності, амбіційністьстосовно громадян, та інших відхилень у міжособистісних стосунках.
Значних змін потребує існуючапрактика боротьби зі злочинністю в середовищі самих співробітників ОВС. Назрілапотреба у додатковому перегляді та удосконаленні системи аналізу і накопиченняінформації вчинених злочинів конкретними співробітниками, подолання високої їхлатентності.
Серед документів МВС України,які мають загальноспрямовуюче та профілактичне значення для співробітників ОВС,спонукають його до зразкового виконання завдань та досягнення високихрезультатів правоохоронної діяльності можна назвати “Етичний кодексспівробітника ОВС”, схвалений колегією МВС України 5 жовтня 2000 року №7/КМ/8,Кодекс честі співробітника ОВС України, Звернення колегії МВС України доособового складу органів і підрозділів внутрішніх справ.
Зокрема, положення цихдокументів сформульовані в межах правового простору, який визначаєтьсяКонституцією і законами України, враховують інші нормативні акти держави, щорегламентують діяльність системи МВС. У них також підтримуються принципи,закладені в Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку,прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, Декларації прополіцію, прийнятої Парламентською Асамблеєю Ради Європи 8 травня 1979 року,Європейському кодексі поліцейської етики, прийнятому Комітетом міністрів РадиЄвропи 19 вересня 2001 року. В кінцевому підсумку вони спрямовані назабезпечення кожним співробітником свідомого дотримання при виконанні службовихзавдань та в особистому житті вимог Присяги співробітника органів МВС,відповідних своєму статусу та посадовому становищу етичних норм.
Практична реалізація тарезультативність дії згаданих документів у першу чергу залежить від постійноїуваги до втілення їх положень у повсякденне життя керівниками усіх рівнів,передусім демонструючи власний приклад дотримання задекларованих етичних нормта зразкові власної поведінки.
У зв’язку з наявністюзлочинності у сфері правоохоронної діяльності, існує нагальна потреба врозробці кримінологічної характеристики особистості злочинця, як злочинцяособливого типу – співробітника правоохоронних органів, у тому числі й ОВС.Зокрема А.М. Варигін поділяє співробітників на певні класифікаційні групи(особи, які вчинили посадові злочини і злочини проти правосуддя, а також особи,які вчинили загальнокримінальні злочини) [26].
Для того, щоб здійснюватистримуючий вплив на мотивацію протиправної поведінки співробітників ОВС,потрібно виявити найтиповіші властивості соціально-психологічного механізму цихосіб і розробити найефективніші засоби спонукання їх до прогресивних змінособистості.
Тому при забезпеченнінейтралізації дії конкретних шкідливих мотивів в особистісній сферіспівробітника, як наголошує В.В. Лунєєв, політичних, корисливих,насильницько-егоїстичних, анархістсько-індивідуалістських,легковажно-безвідповідальних, боягузницько-малодушницьких [45], вартозважати на специфіку злочинних дій співробітників ОВС, до яких, з точки зоруЮ.А. Мерзлова можна віднести кар’єристські, відомчо-корпоративні,статусно-виконавчі, службово-корисливі та ідейні [54].
Усі специфічні мотиви,пов’язані з виконанням обов’язків по охороні громадського порядку і боротьбі зізлочинністю, можна об’єднати в групу так званих “службістських” мотивів,характерних для злочинів, пов’язаних з перевищенням влади або службовихповноважень, прагненням (всупереч власним об’єктивним можливостям і підготовці)виглядати професіоналом, вчинених із кар’єристських спонукань чи небажанняускладнювати стосунки з керівниками або колегами по роботі. Останні мотивикриміногенної поведінки найчастіше проявляються у вчиненні злочинів протиправосуддя: примушуванні давати показання, притягненні завідомо невинного докримінальної відповідальності, завідомо незаконні затримання, привід або арешттощо.
Не менш розповсюдженим єкорисливий мотив, що демонструє прагнення задовольнити справжню чи уявнупотребу в матеріальних благах, внутрішнє бажання особи до незаконногозбагачення та отримання незаконної матеріальної чи іншої вигоди [54].
Певні складнощі викликаєвизначення і подолання мотивів, що виникають раптово при певному збігуобставин. Зокрема, йдеться про демонстрування співробітником органів МВС своєївлади над людьми, приховування ним злочинів, вдаванням до помсти, а також протакі поширені необережні злочини, як порушення правил безпеки дорожнього рухуабо експлуатації транспорту, які, здебільшого є наслідком невиправданогоризику, бравади, зневажливого ставлення до загальноприйнятих норм безпеки надорозі.
Варто звернути увагу нанаявність проблеми стосовно визначення типології злочинців у сферіправоохоронної діяльності. В кримінології існують різні поняття, погляди іточки зору на питання типології та класифікації злочинців. На наш погляд,класифікація визначається як система підпорядкованих понять (класів, об’єктів)цієї галузі знань, сформована з урахуванням загальних ознак об’єктів тазакономірних зв’язків між ними, і яка дозволяє орієнтуватися в множині об’єктіві виступає джерелом їх пізнання.
Попередження злочинів середспівробітників ОВС має здійснюватися, зокрема, з урахуванням особливостей такихїх типів, як “азартні силовики”, “хабарники”, “кар’єристи”, “перевертні”,“випадкові злочинці” (тобто ті, хто намагається пояснити свою криміногеннуповедінку тим, що “не мали іншого виходу”, упевненістю в безкарності тавседозволеності, наявністю “фінансових проблем тощо”) [21].
Об’єктами індивідуальногопопередження серед співробітників ОВС є не лише співробітники, які допустилипорушення службової дисципліни та мають відхилення у поведінці, але й імовірніпорушники правових норм, тобто співробітники, віднесені до так званих “групризику”. Специфічність такого об’єкту попередження і сутність запобіжноїдіяльності дає підстави іменувати її індивідуальною кримінологічноюпрофілактикою. У свою чергу, в якості її предмету варто визначити головнимчином індивідуально-профілактичний вплив, спрямований у першу чергу на усуненнячи нейтралізацію причин та умов інших ланок (елементів) причинного сплетіння,наявність яких призводить до вчинення злочину.
Як відомо, особистістьспівробітника ОВС, стосовно якого здійснюється профілактичний вплив, є головноюланкою в системі пріоритетів кримінологічного попередження.
В коло співробітників, якіпотребують профілактичного впливу, можна віднести тих, хто:
— має дисциплінарністягнення, але продовжує допускати порушення;
— вживає спиртні напої услужбовий час чи зловживає ними у вільний від роботи час;
– має досвід вживаннянаркотичних чи психотропних речовин (коли це не викликане медичними потребами);
— допускає невиходи на службубез поважних на те підстав, систематичні запізнення чи інші незначні порушеннядисципліни і порядку;
– недбало ставиться довиконання службових обов’язків, несвоєчасно реагує на приписи і розпорядженнякерівництва та звернення населення;
– зневажливо та зверхньоставиться до громадян, з якими вступає у правовідносини по службі;
– схильний доперевищення владних повноважень чи зловживань службовим становищем;
– скоїв аморальні вчинкина службі чи в побуті, створював конфліктні ситуації психофізіологічноїневрівноваженості, наявності хронічних захворювань тощо;
— негативно ставиться досім’ї, родичів і близьких, схильний до розпусти;
– має корисливуспрямованість поглядів та вчинків, здатність до зради інтересів служби;
– схильний докар’єризму, окозамилювання, намагається усіляко догодити старшим начальникам,здобуваючи вигоду для себе, а також інші категорії осіб, перелік яких можнапродовжувати в залежності від конкретних ситуацій і обставин.
Потреба забезпеченняіндивідуального профілактичного впливу в системі МВС зумовлена саме тим, щозлочини та інші правопорушення допускаються саме проти тих суспільних відносин,у яких ці особи беруть безпосередню участь, виступаючи гарантами правопорядку ізаконності і на них розповсюджуються регулятивні, соціально-охоронні іконтрольні функції. Тому соціально-правовий статус і функції суб’єктівіндивідуальної кримінологічної профілактики мають бути нормативно визначені ізчітким розмежуванням компетенції, повноважень, засобів і методівпопереджувальної діяльності, а також різновидів підфункцій ( у тому числіорганізаторських, аналітичних, інформаційних, методичних та інших). Важливим єчітке визначення сфери діяльності кожного із суб’єктів профілактики, дотриманнясубординації, підпорядкованості і компетенції цих суб’єктів щодо здійсненняпрофілактичних функцій.
Наведений раніше аналіз станузлочинності серед співробітників ОВС свідчить саме про недостатній рівеньіндивідуального попередження злочинів цієї категорії правопорушників.
Визначення підстав длязастосування індивідуальних заходів попередження стосовно співробітників ОВС єобов’язковою умовою цієї діяльності. Визначення кола осіб, стосовно якихвиникла потреба в індивідуальному попередженні злочинів, повинне ґрунтуватисяна наявності реальних підстав для цієї діяльності, тобто її здійснення, муситьбути обґрунтованим і потрібним [30]. Безпосереднє виокремлення конкретних осіб,пов’язане з прогнозуванням на ґрунті ознак, що складають конкретне значеннякримінологічних підстав.
Одним із першихГ.А. Аванесов запропонував у загальному вигляді методику індивідуальногокримінологічного прогнозу, яка, на його думку, повинна складати прогностичнумодель, побудовану на основі вивчення і узагальнення зовнішніх показниківповедінки і внутрішніх мотивів та установок [18].
Конструктивніші й ґрунтовнішірозробки у цьому напрямі були здійснені А.П. Закалюком, який визначаєметодичні принципи прогнозування індивідуальної злочинної поведінки та методипрогнозування [30]. Це дає можливість творчо використовувати ці методикидля кримінологічного прогнозування індивідуальної злочинної поведінки з бокупевних категорій співробітників ОВС. Подальша розробка прогностичних моделей тавирішення проблем, пов’язаних з відбором адекватних і зручних для прогнозуванняознак (індикаторів), надання їм правильної оцінки за бальною шкалою для здобуттянайвірогідніших прогностичних висновків стосовно майбутньої поведінки осіб, якіпіддавались прогнозу, дає змогу виявити кримінологічне підґрунтя для майбутньоїрозробки тактики індивідуального попередження злочинної поведінки з урахуваннямданих здійсненого прогнозу.
Формування наукових основтактики індивідуального попередження злочинів як у теоретичному аспекті, так іна прикладному рівні, як зазначає А.П. Закалюк, ще не дістало глибокоїсистемної розробки [30]. Тим більше, вкрай недостатньо розробленівченими-кримінологами питання, що розглядаються у даній роботі. Тому,розглядаючи ці проблеми в даному контексті, варто погодитися зА.П. Закалюком у тому, що індивідуальне попередження злочинів (у томучислі в середовищі співробітників ОВС), як і інша правозастосовча практика тався попереджувальна практика в цілому, не може здійснюватися стихійно,безсистемно, а мусить мати свою науково обґрунтовану тактику. Це означає, що знаукових позицій треба вивчити і визначити поняття, сферу дії, підстави, принципи,вимоги і умови здійснення цієї тактики, а також елементи, інтенсивність,черговість, порядок і способи застосування та результативність її практичноговтілення.
Крім цього, підкреслимо, щотактика індивідуального попередження злочинів мусить акумулювати тазабезпечувати практичне використання багатьох наук (у тому числі й наукиуправління) і передової практики, добиватися позитивного впливу та змін воб’єкті дослідження, яким у цьому випадку виступає співробітник ОВС, щобусунути імовірність вчинення ним злочину./>/>Кримінологічні попередження/> спеціального характеру/>
/>
Забезпеченнявласної безпеки системи МВС як спеціально-кримінологічний засіб запобігання тапротидії злочинам, що вчиняються окремими співробітниками ОВС, має за метуусунення такого поступового утворення нового кримінологічного феномену яквтягування все більшої кількості державних службовців, у тому числі йправоохоронних відомств, у протиправну (злочинну) діяльність.
Криміналізаціяправоохоронних органів має своє підґрунтя і закономірний розвиток в умовахескалації злочинності і функціонування поряд з офіційними структурами«кримінальних спільнот», генератором яких виступає організована злочинність.Тому надзвичайну актуальність і практичну значимість являє собою проблемапопередження та подолання злочинності з боку деяких співробітників ОВС якфактора, що певною мірою виступає загрозою національній безпеці країни.
Саме томуспрямованість попереджувальних дій мусить охоплювати і враховувати такіаспекти:
– злочинність осіб, наділенихспецифічними повноваженнями у сфері охорони правопорядку і боротьби зізлочинністю, об’єктивно властива усім моделям суспільного устрою;
— сфери і межі діяльностіспівробітників ОВС надто широкі, багатогранні і різнобічні (попереджувальні,правозастосовчі, оперативно-розшукові, включаючи негласні, тощо);
— зміст і сутність протиправнихдій з боку окремих представників правоохоронної системи не вичерпується сфероювиконання ними службових завдань;
— владні повноваженняспівробітників відповідних структурних підрозділів системи МВС в силу своєїспецифіки відрізняються гнучкою адаптацією до нових форм і методів злочиннихпроявів (незаконна участь у підприємницькій діяльності, явне посередництво привирішенні проблем, що виникають при здійсненні правоохоронними відомствамисвоєї контрольної функції, вимагання хабара за бажане вирішення певного колапитань, пов’язаних з провадженням по кримінальних справах, об’єднання частиниспівробітників у групи, які можуть спеціалізуватись як на «розвалі»кримінальних справ, так і на вчиненні злочинів загальнокримінальноїспрямованості, передусім за допомогою наявної в органах внутрішніх справінформації про протиправну діяльність певних структур чи осіб).
Як відомо,суспільство, держава і окремий індивід у контексті всіх його соціальнихзв’язків являють собою певну систему. Тому термін «безпека» у цьому випадку маєрозглядатись як невід’ємна властивість будь-якої системи, що характеризує їїцілісність, самостійність та стійкість. Втрата будь-якої із цих ознак неминучепризведе до руйнування чи загибелі системи [22]. Саме з цих позицій можнастверджувати про правомірність і доцільність існування такої категорії як внутрішнябезпека ОВС та її забезпечення, що має на увазі досягнення певного рівнязахищеності життєво важливих інтересів системи МВС від зовнішніх чи внутрішніхзагроз. Тут йдеться про власну (внутрішню) безпеку відомства як про специфічнийоб’єкт охорони його інтересів. Звідси витікає поняття «забезпечення власноїбезпеки» в органах внутрішніх справ як заснованої на принципах комплексногопідходу програмування та планування діяльності спеціальних суб’єктів(підрозділів внутрішньої безпеки і розслідувань) і апаратів по роботі зкадрами, покликаних забезпечити досягнення такого рівня захищеності життєвоважливих інтересів системи МВС, який відповідав би критеріям безпеки іодночасно створював відповідні умови для усунення можливості проникнення воргани внутрішніх справ представників кримінальних структур чи осіб зкриміногенною мотивацією, запобігання і протидії протиправній діяльностіспівробітників ОВС та умовам її виникнення та захисту персоналу системиМВС та їх близьких від кримінальних зазіхань.
Потреба внауковому та правовому забезпеченні власної безпеки обумовлена не лишенаявністю негативних тенденцій у динаміці та структурі злочинності середспівробітників ОВС, але й відсутністю всебічно обґрунтованих методичних іпрактичних рекомендацій з цих питань.
Вимагає глибшої ідетальнішої розробки і регламентації проблема пошуку нових та оптимізаціїчинних шляхів зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ,формування ефективної системи заходів, яка б унеможливлювала випадки, количастина співробітників ОВС має змогу активно і професійно використовуватизнання, навички, зв’язки та інформаційні дані, здобутих в процесіоперативно-службової діяльності, а також табельну зброю, спеціальні засоби,техніку та інші можливості системи для власної протиправної діяльності.
У цьому зв’язку єпотреба створити ефективну систему різнопланових прийомів та способів длясвоєчасного виявлення і усунення фактів прихованої протиправної діяльності збоку частини співробітників системи МВС, особливо злочинів, що маютьбагатоепізодний характер та пов’язані з діяльністю організованих злочинних групі забезпечуються чітким розподілом ролей, використанням зв’язків та можливостейвпливових посадовців для протидії викриттю протиправної діяльності.
Отже, здійснюючизаходи, спрямовані на зміцнення внутрішньої безпеки системи, потрібно мати наувазі три основних напрями її забезпечення. По-перше, вирішення комплексузавдань (медичних, психологічних, організаційних і оперативно-розшукових),спрямованих на виявлення в процесі формування резерву нового прийому на службув органи внутрішніх справ кандидатів, які за своїми особистісними якостями імотивацією до правоохоронної діяльності не відповідають обов’язковим вимогам тастандартам, наявність яких є потрібною для співробітників цього правоохоронноговідомства, а також забезпечення активної протидії їх намаганням проникнути всистему кримінальної юстиції. По-друге, це своєчасне виявлення, викриття іприпинення фактів злочинної поведінки з боку окремих співробітників органів, атакож випадків ініціативного підкупу і залучення до кримінальної діяльностіморально не стійких співробітників та намагань криміналітету впливати наспівробітників системи МВС, у тому числі й під час службових та побутовихстосунків. По-третє, це активна протидія поширенню дезінформації, застосуваннюшантажу чи інших методів і засобів дискредитації співробітників, загрозіфізичного усунення чи застосування психічного та фізичного тиску безпосередньона самого співробітника чи використовуючи для цього сім’ї, близьких та родичів.
Розглядаючизазначені напрями забезпечення внутрішньої безпеки ОВС, підкреслимо, що всівони в процесі практичної реалізації мають на меті не лише викриття іприпинення злочинних проявів з боку окремих співробітників органів, але й складаютьоснову для спеціально-кримінологічного попередження їх протиправної поведінки.З огляду на це вбачається доцільним чітко визначити і конкретизувати заходи,поетапне здійснення яких сприятиме як подоланню причин та умов, що стаютьпідґрунтям для формування злочинної поведінки в середовищі ОВС, так і створитьпередумови для боротьби з намаганнями скомпрометувати, шантажувати чи залякатиїх співробітників.
Звичайно, неіснує безпомилкових способів виявлення кандидата на службу до правопорушень чиінших ганебних вчинків. Адже певні негативні риси, якості чи звички людиниможуть сформуватися в результаті збігу обставин, під впливом негативногооточення, у тому числі й службового. І все ж, при відсутності компрометуючихвідомостей стосовно майбутнього співробітника варто дотримуватися постулату, щоколи до служби в системі МВС він чесно жив і не вступав у конфлікт із законом,то й надалі йому важко буде відступити від своїх принципів. Це, власне, і єпідтвердженням потреби отримання якомога точніших і докладніших відомостей проспосіб життя, оточення та інші обставини, що могли суттєво вплинути наформування особистості кандидата на службу.
У той же часпрактика свідчить, що методи вивчення, ретельність та критерії відбору наслужбу, які застосовуються апаратами по роботі з персоналом та іншими службами,що беруть участь у вирішенні цих проблем, на практиці (при зовнішній схожості івідповідності відомчим інструкціям та рекомендаціям) все ж мають суттєвірозбіжності. Головна причина тому — суб’єктивізм та протекціонізм, які щедосить широко поширені в роботі з персоналом, формальний, поверховий ібезвідповідальний підхід до вирішення питань щодо прийняття на службу. Проблемаполягає і в тому, що деякі посадовці, у тому числі й ті, які наділені правом нелише здійснювати, але й встановлювати певні норми та принципи щодо вирішенняпитань добору на службу, не завжди дотримуються загальновизнаних етичних нормроботи з персоналом і свідомо ігнорують негативну інформацію, отриману врезультаті перевірки кандидатів на службу.
Це стає можливиму результаті розмитості, неконкретності і нормативної неврегульованості у цихпитаннях, що дозволяє в окремих випадках не звертати увагу на відомостінегативного характеру, що були отримані в процесі перевірок, і, при потребі,обґрунтувати позитивне рішення щодо можливості служби в правоохоронній системі.Причому тут йдеться не лише про відомості, що дають уяву про правослухняністькандидата, його найближче оточення, але й про виявлені негативні рисихарактеру, низькі фізичні чи інтелектуальні якості, наявність шкідливих звичок,незадовільні результати психофізіологічного тестування, погану вихованістьтощо. Кожна з цих рис особистості може стати фатальною у майбутньому іпризвести до подій, що матимуть вкрай негативні наслідки для системи МВС.
Сама наявністьтаких випадків спонукає до визначення конкретного, вичерпного, що не потребуєдодаткового тлумачення, переліку компрометуючих відомостей, рис характеру чиінших обставин, які матимуть вирішальне значення при вирішенні питання доцільностіслужби в органах внутрішніх справ.
Надійним засобомпротидії формуванню протиправної поведінки співробітників ОВС може послужитиналагодження системи розгляду усіх видів скарг та звернень громадян (наданихписьмово, усно чи по телефону, у тому числі анонімних). Подальшогоудосконалення потребує практика функціонування «гарячих ліній» та «телефонівдовіри». Вона має носити системний характер, а також регламентуватися відомчоюінструкцію, яка б детально визначала порядок надходження, обробки, реєстрації іреагування на повідомлення та звернення громадян стосовно незаконних інеобґрунтованих дій співробітників ОВС, їх аморальної чи протиправноїповедінки.
Поряд ізреагуванням на факти правопорушень з боку співробітників, які дістали своєпідтвердження, у цій інструкції треба передбачити конкретні наслідки співпраціз громадянами, повідомлення яких допомогли викриттю правопорушника і реальносприяли виявленню і припиненню його злочинних дій. Це значно сприятиме такожпідвищенню відповідальності безпосередніх керівників, співробітниківпідрозділів внутрішньої безпеки і розслідувань та апаратів по роботі зперсоналом за повноту реєстрації інформації, що надходить, та своєчасне іоб’єктивне реагування на неї. Повинен бути встановлений чіткий порядок повідомленнязаявників про результати розгляду їх звернень. У той же час, посадові особи,які здійснюватимуть перевірку таких повідомлень, мають діяти таким чином, щобзавдяки ретельному «фільтруванню» і перевірці наявної інформації неприпуститись упередженості і тим самим не сприяти навмисній дискредитаціїспівробітників, які добросовісно виконують свої обов’язки.
Треба зважати йна те, що злочинна поведінка, властива деяким співробітникам ОВС, впливаєпрактично на кожного співробітника, навіть коли він не схильний доправопорушень. Це робить вкрай важливим не лише виховання у співробітниківвищих норм професійної моралі, але й одночасне створення у підрозділах такоїатмосфери, що унеможливлює участь співробітників у злочинній діяльності.
Аналізрезультативності попередження злочинів та інших правопорушень з бокуспівробітників і забезпечення власної безпеки системи МВС свідчить про те, щокрім загальнопрофілактичних проблем величезне значення для протидіїкриміналізації ОВС мають засоби спеціального характеру. Вони у першу чергуспрямовані на своєчасне виявлення та припинення конкретнихпричинно-обумовлюючих зв’язків, відпрацювання системи заходів і механізмів длявикриття і документування протиправних дій і тактики застосуваннякримінально-правових санкцій.
Таким чином, дляздійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинів співробітниківОВС, важливо визначити та забезпечити виконання широкого кола заходів, щоохоплюють усі без винятку сфери їх діяльності та життя і передбачаютьвикористання для досягнення цієї мети усього комплексу наявних можливостей –кадрових, виховних, соціальних, психо­фізіологічних, медичних, навчальних,оперативно-розшукових, технічних, розвідувальних, контрольно-аналітичних,інформаційних тощо. Успішне вирішення цих завдань сприятиме посиленню протидіїкриміналізації ОВС, розширить можливості для своєчасного виявлення таприпинення протиправної поведінки з боку окремих співробітників Міністерствавнутрішніх справ України.
/>ВИСНОВКИ
Українські вчені вжедавно стверджують, що не можна оцінювати діяльність органів внутрішніх справ запоказником «зростання-зниження» зареєстрованих злочинів хоча б тому, щонасправді зростання злочинності в місті, районі — це результат активізаціїборотьби з нею. Проте саме таку оцінку використовують досі. У своєму виступіна засіданні Верховної Ради України 28 листопада 2002 р. Міністр внутрішніхсправ Ю.Смирнов відзначив, що наша міліція домоглася 85-відсоткового розкриттязлочинів! І це на тлі того, що в Польщі, Росії, Білорусі цей показник неперевищує 50—60%, і навіть у цивілізованій Німеччині, де високооплачуванаполіція має новітню техніку, він становить 52—53%. За оцінками кримінологів,насправді в Україні розкривається лише близько 18—20% скоєних злочинів.
Нічого в системістатистики злочинів не змінюється вже десятки років, і ніхто не може зруйнуватитаку систему лише тому, що відсоток розкриття, який рік у рік в усіх доповідяхзростає хоча б на піввідсотка (що є приводом для надання чергових звань інагород), раптом обвалиться з 85 до 20, і народ побачить: а король же голий!
Можна стверджувати, щонічого не зміниться доти, доки на державному рівні не буде змінено системуреєстрації, обліку й розкриваності злочинів. Змінити її можуть лише дві речі — Закон«Про статистику злочинності» або наказ (усний чи викладений у відповідномууказі) Президента України, який зобов’яже Міністра внутрішніх справ реєструвативсі (!) злочини, і буде обіцяно, що ні Міністру, ні його підлеглим «за ценічого не буде». При цьому єдиним статистичним показником розкриття злочинуможе бути лише обвинувальний вирок суду (ст. 62 Конституції України).
Для реальної оцінки стану злочинностів системі ОВС потрібно докорінно змінити практику формування статистичних данихпро це явище. Зокрема, потребує удосконалення сам підхід до накопиченнякількісних показників загальної злочинності чи окремих її видів, співставленняїх з певними величинами (наприклад, кількі/>стюпрацюючого особового складу), що дають можливість реально оцінити ступіньрозповсюдженості злочинних проявів у тому чи іншому регіоні, службі,підрозділі.
Чіткішим мусить бути і поділ вчиненихзлочинів. Наявна практика ділити їх на злочини у сфері службової діяльності таінші не зовсім точно характеризує обставини, за яких вони вчиняються, оскількипереважна частина кримінально караних діянь здійснюється співробітниками або вперіод несення служби, або через належність конкретної особи до правоохоронноїсистеми. Тому доцільніше було б виділити ще дві підгрупи злочинів саме з такимиознаками. Крім того, статистичний перелік варто доповнити аналізом вчиненнязлочинів за ступенем їх тяжкості.
 Вирішення цих питань дасть новіможливості для оцінки стану, поширеності і якісних характеристик злочинності ворганах внутрішніх справ, що, в свою чергу, значно сприятиме налагодженнюдієвої попереджувально-профілактичної роботи з урахуванням усіх факторів, яківпливають на рівень криміналізації системи МВС України.
Перебуваючи у процесі становлення тареформування суспільних відносин, економіки, правової системи, наша державаособливу увагу приділяє посиленню протидії злочинності та забезпеченнюгромадської безпеки в країні. Вирішення цього завдання невіддільне від потребизначного покращення роботи правоохоронних органів, зокрема ОВС. СьогодніМіністерство внутрішніх справ України та його органи вживають відповіднізаходи, спрямовані на оптимізацію структури та чисельності підрозділів,поліпшення їх технічної оснащеності, що позитивно впливає на криміногеннуситуацію в державі, сприяє ефективному захисту конституційних прав і свободгромадян.
Слід не забувати, що підвищеннянадійності сучасної правоохоронної системи визначальна роль належить людськомуфакторів. Йдеться передусім про формування кадрового потенціалу, здатного нависокому професійному рівні, відповідально і в межах закону підтримуватипорядок і спокій у державі. Саме тому одним з найпріоритетніших напрямівдіяльності в органах внутрішніх справ України була і залишається робота з їхспівробітниками.
Сьогодні все більше увагиконцентрується на підвищенні якісного рівня співробітників ОВС, забезпеченніналежного професіоналізму, дисциплінованості і високої відповідальності кожногоза результати своєї праці. Але на жаль з боку окремих співробітників ОВС є випадкинедотримання правових норм при здійсненні правоохоронної діяльності, вчиненняправопорушень і, зокрема, злочинів. Усе це вимагає ретельної і послідовноїроботи, спрямованої на протидію криміналізації системи МВС, з широкимзалученням усіх наявних засобів.
Зроблений аналіз кримінальних справдає підстави для класифікації мотивів їх злочинної поведінки. До найпоширенішихмотивів вчинення так званих “професійних” злочинів варто віднести:“службістські”, корисливі та прагнення до демонстрації своєї влади над іншимилюдьми. Мотивами вчинення загальнокримінальних злочинів найчастіше єкорисливість, прагнення до виявлення зверхності чи сили з огляду на своєслужбове становище, хуліганство, помста чи ревнощі та легковажність табезвідповідальність щодо своїх вчинків.
Особливе місце у розв’язанні проблеми“службової” злочинності посідає подолання кризових явищ у владі, наявність якихведе до некерованості та дезорганізації усіх соціальних інститутів та систем, утому числі й МВС, протиріч між суспільством і державою, а також у самійдержавній системі, а це бюрократизація державного апарату, корумпованістьчиновників, нехтування/> ними інтересів державноїслужби, недотримання принципу рівності перед законом та судом і т.п.
На закінчення окремо хотілосяб сказати про покарання.
Покарання повинне приноситикористь суспільству насамперед тому, що воно є методом та засобом виправлення іперевиховання (хоча і специфічним) осіб, що скоїли злочини, а також тому, щовоно є одним з засобів попередження нових злочинів. Саме тому покарання неповинне бути жорстоким.
Переоцінка жорстокості повідношенню «до шкідливих» для суспільства людей є не що інше, як відображеннятрадиційного погляду на покарання “до” і “соціалістичного періоду”.
Разом з тим варто мати наувазі, що жорстокість по відношенню до злочинця — це лише перший етапприниження моральних якостей особистості, за яким слідують зневага до інтересівінших людей, байдужність до них, егоїзм і безпринципність. Цими реальниминаслідками «виховання жорстокістю» зневажати не можна.
Зазначене несуперечить ні необхідності примусової сили покарання та його строгості, нітому, що покарання пов’язане з обмеженням в особистих благах з заподіяннямморальних страждань. Ні, і не може бути покарання без примусу, без моральнихпереживань і навіть страждань. Однак варто розрізняти непримиренність дозлочинів і жорстокість стосовно злочинців. Непримиренність до всякого родуправопорушень означає, що слідом за злочином повинно обов’язково і швидконаступати покарання; що жодна особа, яка скоїла злочин, не повинна залишатися непокараною; що затяжким злочином повинно наставати суворе покарання, супроводжуване суспільнимосудом. Але не за принципом «око за око, зуб за зуб».
Зазначимо, що емоції — поганий порадник у питанняхкаральної політики і практики, у питаннях боротьби зі злочинністю. І якщо єдостатні підстави вважати, що людина може бути виправлена за допомогою мірвиховного характеру і суспільного впливу без ізоляції його від суспільства, тісаме ці міри і варто використовувати.
У цілому ж необхідно мати увазі,соціальний ефект, що досягається шляхом попередження злочинів, незрівняннобільше, ніж ефект від застосування покарань за кожне правопорушення.

СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.   Конституція України: Прийнятана п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Просвіта,1996.
2.   Комплексна програма кадровоїполітики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності ідисципліни на 2001-2005 роки.
3.   Кримінальний кодекс України:Офіційний текст. – К.: Право, 2001.
4.   Кримінально-процесуальнийкодекс України. – К.: Правник, 1998. – 158 с. – Ст. 6.
5.   Інструкція про порядок облікупорушень законності (правопорушень) та надзвичайних подій за участю особовогоскладу ОВС України // Наказ МВС України від 6 грудня 1991 р. № 552. – К., 1991.– С. 5.
6.   Положення про організаціювиховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справУкраїни // Наказ МВС України від 17 червня 2000 р. № 385 – К., 2000. –С. 2-6.
7.   Положення про проходженняслужби рядовим і начальницьким складом ОВС України: Затв. пост. КабінетуМіністрів УРСР від 29 липня 1991 р. // Збірник нормативних актів України зпитань правопорядку. – К., 1993.
8.   Про заходи щодо вдосконаленнядіяльності органів досудового слідства системи МВС України в сучасних умовахреформування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавстваі посилення протидії злочинності: Рішення колегії МВС України від 19 липня 2002року № 8 КМ/1.
9.   Про злочини, учиненіспівробітниками ГУМВС України в м. Києві, та покарання винних // Наказ МВСУкраїни від 22 березня 1999 р. № 228. – К., 1999. – С. 5-7.
10.           Пронаслідки перевірки роботи інспекції з особового складу УРОС УМВС України уЛьвівській області та покарання винних // Наказ МВС України від 9 листопада2000 p. № 772. – К., 2000. – С. 3-4.
11.           Прооголошення вироків судів відносно колишніх співробітників міліції // Наказ МВСУкраїни від 13 квітня 2001 p. № 277. – К., 2001. – С. 1-2. 17. 18.
12.           Пропопередження насильства в сім’ї: Закон України від 15 листопада 2001 р. //Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 70.
13.           Пропроведення експерименту з апробації нової системи підпорядкування слідчихпідрозділів ОВС // Наказ МВС України від 26 березня 2002 р.№ 295. – К., 2002. – С. 1-3.
14.           Прорезультати перевірок міськрайорганів окремих управлінь МВС України та покараннявинних // Наказ МВС України від 11 серпня 2001 р. № 679. – К., 2001. –С. 1-4.
15.           Про станвиконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки:Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р.
16.           Абызов Р.М.Типология личностных деформаций несовершеннолетних преступников. – Ижевск,1998. – С. 42.
17.           Аванесов Г.А.Криминология и социальная профилактика / Акад. МВД СССР. – М., 1980. –526 с. – С. 211.
18.           Аванесов Г.А. Теорияи методология криминологического прогнозирования. – М.: Юрид. лит., 1972. –334 с. – С. 268.
19.           Алексеев А.И.Российская криминологическая энциклопедия. – М., 2000. – 650 с. –С. 538.
20.           Алтухов с.А.Криминологическая характеристика и профилактика преступлений, совершаемыхсотрудниками милиции: Автореф. дис.… канд. юрид. наук. –Ростов-н/Д, 2000. – 31 с. – С. 20.
21.           Алтухов С.А.Преступления сотрудников милиции (понятие, виды и особенности профилактики).Науч.-практ. изд. / Ассоц. “Юрид. центр” – СПб: Пресс, 2001. – 269 с. – С.38.
22.           АнтоновА.Б., Балашов В.Г. Основы обеспечения безопасности личности, общества игосударства: Учебное пособие. – М., 1996. – 170 с. – С. 86-88.
23.           Ануфрієв М.І.Партнерство ОВС з населенням: Стратегія, сучасний стан і досвід // Проблемиправознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк, 2000. – № 2. – С. 9-10.
24.           Бахин В.П.,Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы спреступностью (данные исследований) – К., 2002. – С. 7-9.
25.           Бахин В.П.,Карпов Н.С. Преступная деятельность как объект криминалистическогоизучения (лекция) – К., 1999.
26.           Варыгин А.Н.Мотивы преступлений сотрудников органов внутренних дел и типология личности. //Организованная преступность, миграция, политика. / Под ред. проф.А.И. Долговой. – М.: Российская криминологическая ассоциация, 2002. –С. 110-114. – С. 112.
27.           Владимиров В.А.,Ляпунов Ю.И. Ответственность за корыстные посягательства насоциалистическую собственность. – М.: Юрид. лит., 1986. – 222 с. – С. 50.
28.           Голіна В.В.Спеціально-кримінологічне попередження злочинів (теорія і практика): Автореф.дис. … д-ра юрид. наук. – Харків, 1994. – 43 с. – С. 12-25.
29.           Дубовик О.Л.Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальнаяпрофилактика преступлений. – М., 1997. – 27 с.
30.           Закалюк А.П.Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.:Юрид. лит., 1986. – 192 с. – С. 85-90.
31.           ИгошевК.Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. –Горький: Горьк. высш. школа МВД СССР, 1974. – 167 с.
32.           КоганВ.М. Социальные свойства преступности / Акад. МВД СССР. – М., 1977. – 91 с. 
33.           Кравченко Л.М.Кваліфікація злочинів // Юридична енциклопедія. – К., 2001. – Т. 3.
34.           Криминология/ Под ред. А.И. Долговой. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1997. – 779 с.
35.           Криминология/ Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. – М., 1995. – 512 с.
36.           Криминология/ Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997.– 512 с. – С. 133-134.
37.           КудрявцевВ.Н. Социальные деформации. – М., 1992. – 212 с. – С. 5, 22-23.
38.           Кудрявцев В.Н.Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учебное пособие. –М.: ФОРУМ-ИНФРА-М, 1998. – 215 с. – С. 9.
39.           Кудрявцев В.Н.Причинность в криминологии: о структуре индивидуального преступного поведения.– М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с. – С. 133.
40.           Литвак О.Про причини зростання злочинності та умови, що цьому сприяють // Віче. – 1997.– № 11. – с. 57-66.
41.           Литвак О.М.Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Вид-во Україна, 1997. –167 с. – С. 19-21.
42.           Личностьпреступника / Кудрявцев В.Н., Лейкина Н.С., Кондрашков Н.Н. идр.; ред. кол.: Кудрявцев В.Н. и др. – М.: Юрид. лит., 1975. – 270 с.– С. 25-26.
43.           ЛомовБ.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М., 1984. –186 с. – С. 35.
44.           ЛунеевВ.В. Мотивация преступного поведения. – М.: Наука, 1991. – 383 с. –С. 40.
45.           Лунеев В.В.Преступное поведение, мотивация, прогнозирование, профилактика. – М., 1980. –180 с.
46.           Малков В.Д.,Токарев А.Ф. Организация деятельности внутренних дел по предупреждениюпреступлений: Учебник для слушателей Академии управления МВД России. – М.,2000. – 190 с. – С. 11-14.
47.           Мартиненко О.А.Кримінологічний аналіз правопорушень серед особового складу ОВС України //Вісн. Запорізького держ. ун-ту (юридичні науки). – Запоріжжя, 2001. – № 1. –С. 151-153.
48.           Мерзлов Ю.А.Криминологическая характеристика и предупреждение преступлений, совершаемыхсотрудниками службы криминальной милиции: Автореф. дис.… канд. юрид. наук. –Омск, 1998. – 23 с. – С. 15.
49.           Огосударственной дактилоскопической регистрации в Российской Федерации:Федеральный Закон РФ от 25 июля 1998 г.
50.           Отношениеосужденных к наказанию и вопросы повышения эффективности их исправления иперевоспитания в местах лишения свободы / МВД СССР. Рязанская васш. шк. –Рязань, 1976. – 80 с. – С. 13.
51.           Проблемыборьбы с изнасилованиями: Сб. научных трудов. – М., 1983. – С. 46.
52.           Програмазаходів щодо удосконалення організаційного, правового, матеріально-технічногота кадрового забезпечення слідчого апарату ОВС, зміцнення дисципліни ізаконності в його діяльності на 2002-2005 роки.
53.           РомановР.Р. Юридическая психология. – М., 1998. – 290 с. – С. 221.
54.           Савченко А.В.Мотив і мотивація злочину. – К.: Атіка, 2002. –143 с. – С. 41-43.
55.           Сахаров А.Б.Личность преступника и типология преступников // Социалистическая законность. –1973. – № 3. – с. 19-22.
56.           Сахаров А.Б.Учение и личности преступника и его значение в профилактической деятельностиорганов внутренних дел. – М., 1984. – 160 с. – С. 4.
57.           Серебрякова В.А.О месте материального фактора в системе причин преступности // Труды ОмскойВысшей школы МВД. – 1976. – Вып. 21. – С. 12-13.
58.           Скорилкина А.,Коломенский П. Значение уголовно-правового института задержания лица,совершившего преступление в практической деятельности органов внутренних дел //Уголовное право. – М., – 2000. – № 4. – С. 34.
59.           Словарьиностранных слов. – М., 1982. – С. 229.
60.           ТарарухинС.А. Преступное поведение. – К., 1994. – С. 60-61.
61.           Тарасов Н.В.Преступления, совершаемые сотрудниками милиции. Криминологический аспект:Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2000. – 37 с. – С. 15.
62.           Федоров В.И.Духовно-нравственное воспитание сотрудников правоохранительных органов. – М.,2000. – С. 49-53.
63.           Филимонов В.Д.Криминологические основы уголовного права. – Томск: Изд-во Томского ун-та,1981. – 212 с. – С. 115-116.
64.           ФилоновВ.Д. Состояние, причины преступности в Украине и ее предупреждение. – Донецк:Донеччина, 1999. – 638 с. – С. 56-58.
65.           ШнайдерГ.И. Криминология. – М.: Прогресс-Универс, 1994. – 504 с.
66.           ЮцковаЕ.М. Граждане и власть: некоторые криминологические аспекты // Преступность ивласть. – М., 1996. – с. 30-31.