Бюджет України: актуальні проблеми

Міністерство науки іосвіти України
Міжнароднийуніверситет фінансів
Курсова робота зкурсу „Фінанси” на тему:
Бюджет України:актуальні проблеми
Виконав ст. гр. xx-xx
xxxxxxxxxx
20.11.2003
Залікова книжка – xx-xxxx
Перевірив:
_______________________
 
 
 
 
 
 
 
 
Київ — 2003
ЗМІСТ
 
1.  Вступ…3
2.  Основначастина
2.1    Бюджетнареформа ………………………………………………………………………. 4
2.2    Удосконаленняпроцедури контролю… 7
2.3    Дефіцитбюджету…14
2.4    Державнийборг…20
2.5    Прогнозна 2005-2007 рр.… 24
3.  Висновки………………………………………………………………………………………… 27
ВСТУП
Державнийбюджет є одною із головних ланок фінансової системи. З його допомогою урядконцентрує у своїх руках значну частину національного доходу, перерозподіленогофінансовими методами. У цій ланці зосереджуються найкрупніші прибутки інайбільш важливі в політичному й економічному відношенні витрати. Бюджет тіснопов’язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає координуючим центром інадає їм необхідну допомогу у формі бюджетних дотацій, субсидій, гарантій,забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи.
Бюджетдержави є дуже складним та багатогранним явищем у суспільстві. Його розглядаютьз трьох сторін:
— якекономічну категорію;
— як правовукатегорію;
— заматеріальним змістом.
Якекономічна категорія бюджет являє собою сукупність економічних відносин міждержавою, з одного боку, і юридичним та фізичними особами, з іншого боку, зприводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використанняцентралізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконаннядержавою її функцій. Відповідно до функцій держави виділяються і групи видатківбюджету:управління суспільством ® на управління оборона країни ® на оборону економічна ® на економічну діяльність соціальна ® на соціальний захист
Права держави в розподілі ВВП засновуються на двохчинниках. По-перше, на виконанні нею зазначених суспільних функцій.Централізація частини ВВП у бюджеті є платою суспільства за виконання державоюїї функцій. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб’єктівйого створення, виступаючи власником засобів виробництва у державному секторі,тобто виконуючи підприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави урозподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причомусаме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП є основою для виділення тогочи іншого виду моделі.
Між бюджетом і ВВП існує складна системавзаємопідпорядкування. Для бюджету, як і для економіки країни, дуже важливимчинником є зростання ВВП. При цьому, за умови стабільних пропорцій йогорозподілу, зростають доходи всіх суб’єктів розподільних відносин, у т. ч. ідержави. Головне ж полягає у тому, що стабільне зростання ВВП створює передумовидля зменшення частки держави, оскільки її потреби на фінансове забезпеченнявиконання встановлених функцій відносно стабільні. Це поступово веде дозменшення рівня оподаткування юридичних і фізичних осіб.
Правова характеристика бюджету пов’язана із йогозаконодавчим регулюванням, як у сфері бюджетних взаємовідносин, так і у сферійого складання і виконання як фінансового плану. Структура бюджету якфінансового плану характеризується складом і питомою вагою доходів і видатків.У цілому вона є досить стабільною, хоча щороку можуть вноситись певнікорективи.
Склад і структура видатків бюджету характеризуєфінансову, економічну та соціальну політику держави.
Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль вдіяльності держави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і формиреалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансовудіяльність держави, робить її конкретною і фінансове забезпеченою.
За матеріальним змістом бюджет являє собоюцентралізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характеризує річну сумукоштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі: практичнощоденно до нього надходять кошти і проводиться фінансування видатків. У зв’язкуз цим необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом з метоюзабезпечення своєчасного і повного надходження доходів і раціонального таефективного використання його коштів.
При переході на ринкові відносини державний бюджет неможе і не повинен поступитися своєю роллю. Однак останніми роками відбуваєтьсятільки зміна методів бюджетного впливу на виробництво. Цій зміні покликанаслужити наявна кардинальна реформа бюджетних відносин.
Така зміна мала б забезпечуватися з допомогою науковообґрунтованої бюджетної стратегії і тактики.
Бюджетна стратегія повинна визначати основні напрямкибюджетної політики України на перспективу, а бюджетна тактика — методи їїреалізації.
Головні завдання бюджетної політики України в умовахпоглиблення ринкових реформ полягають у тому, щоб:
—  скоротити непродуктивні витрати бюджету на державнідотації окремим галузям матеріального виробництва;
—  зміцнити дохідну базу бюджету за рахунокудосконалення системи оподаткування і зміцнення контролю за повнотою сплатиподатків;
—  створити систему дійового фінансового контролю заефективним і цілеспрямованим використанням державних видатків;
—  посилити контроль за розміромдержавного боргу.
Урядовий проект бюджету-2004 викликає неспокій з бокунаукової спільноти країни. Як зазначено в заяві Української федерації вчених,якщо він буде реалізований в сьогоднішньому стані, „це призведе до істотногопогіршення положення всієї науково-технологічної галузі України”. Зокрема,через скасування багатьох підпунктів закону про НДС, що торкаються звільненнявід оподаткування операцій по фінансуванню фундаментальних дослідів,науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робот, які здійснюються зарахунок держбюджету. І вже традиційно неспокій вчених викликає проект фінансуваннянаукової та науково-технічного партнерства.
В рамках дійсної курсової роботи будуть розглянутіпитання бюджетної реформи, контролю формування бюджетів, подолання дефіцитубюджету, державного боргу; наведені прогнози показників зведеного бюджетуУкраїни на 2005-2007 рр.
Курсова робота укладена на основі даних з підручникаВ.М. Опаріна „Фінанси”, статей з журналу „Фінанси України” різних років такихавторів: Бескид Й.М., Рожко О.Д., Дьяконова І.І., Редіна Н.І., Гордєєва Л.П.,Шевчук В.О., Буковинський С.А., Мітюков І.О. та курсу лекцій з дисципліни „Фінанси”,який пропонується для вивчення студентам очно-заочної форми навчання в МУФ.
БЮДЖЕТНА РЕФОРМА
Бюджетна реформа як процес охоплює досить широку сферусуспільних відносин та інтересів. Тому не слід звужувати його тільки до рамокполітики видатків чи міжбюджетних відносин, як це часто робиться, оскількибюджетна реформа охоплює сферу податкової, бюджетної та грошово-кредитноїполітики, а також структурної політики в економіці, соціальній сфері йдержавному управлінні. Стан реформування усіх цих сфер безпосередньо впливає набюджетну реформу і стан державних, або публічних, фінансів.
Бюджетна реформа відбувається упродовж усіх роківнезалежності України, і якщо зробити ретельний порівняльний аналіз у часі, товиявиться, що це одна з радикальних реформ, яка має реальні результати. Цірезультати вже сьогодні позитивно впливають на економічне зростання та розв’язаннясоціальних проблем.
Якщо у 1998 році дефіцит бюджету становив 2,1% ВВП, то у2000 році бюджет виконано з перевищенням доходів над видатками. Якщо у 1998році обсяг заборгованості із соціальних виплат сягав понад 3 млрд. гривень, тона кінець 2000 року вона зменшилася до 1 млрд. гривень, або у 3 рази. Більшістьцієї заборгованості буде погашена поточного року, можливо, за винятком чорнобильськихвиплат, які планується остаточно погасити наступного року. І все це відбувалосяна тлі того, що зменшувалося податкове навантаження на економіку. Якщо у 1998році частина податкових вилучень у ВВП становила 21,3%, то у 2000 році — 17,9%.А кожний відсоток — це майже 2 млрд. гривень, які частково компенсувалисянеподатковими надходженнями та скороченнями видатків.
Отже, шлях, який пройшла бюджетна система за останні 4—5років, безпрецедентний. Одночасно розв’язувалися три взаємопротилежні проблеми:
— зниження податкового навантаження на економіку;
— зниження і ліквідація дефіциту, а отже, і зупиненнязростання державного боргу;
— скорочення заборгованості як індикатор того, щосистема стає збалансованою.
Здійснити це можна було лише за рахунок низкиструктурних заходів, які були реалізовані відповідно до рішень ПрезидентаУкраїни, Верховної Ради та Уряду України.
Серед цих структурних заходів слід відзначити:
— запровадження нової бюджетної класифікації;
— запровадження щомісячного планування бюджету;
— взяття на контроль відповідності зобов’язань, щоберуться розпорядниками коштів, встановленим асигнуванням;
— концентрацію видатків державного бюджету у меншоїкількості головних розпорядників, що дає оптимізацію та економію;
— запровадження нових підходів до складання проекту бюджетуна основі аналізу запитів;
—  включення до бюджету позабюджетнихкоштів та ряд інших.
Бюджетний процес починає формуватися у конкретнихнормативних та інструктивних документах, що надає йому спадковості йстабільності і фактично є ознакою створення власної національної бюджетноїсистеми.
До важливих структурних кроків слід віднести створенняДержавного казначейства, що дало можливість поступово взяти під контрольдержави усі ресурси бюджету і позабюджетних фондів.
Значний обсяг роботи було проведено з удосконаленнянормативно-правової бази, пов’язаної з усіма аспектами управління державнимборгом. Зокрема, у 2000 році Кабінетом Міністрів України було схваленоКонцепцію державної боргової політики на 2001—2004 роки, де вперше визначеносередньострокову стратегію України у сфері управління державним боргом таключові засади реалізації ефективної політики.
Окремо слід сказати про реформу міжбюджетних відносин.Це одна з найважчих, політично і соціальне чутливих сфер бюджетної політики. Цячутливість зумовлюється залежністю міжбюджетних відносин від організації владий адміністративно-територіального устрою, а також тим, що місцеві бюджети — цесоціальні бюджети і вони забезпечують найнагальніші повсякденні потреби населення.Так, видатки на соціальні програми ставлять 80% обсягу місцевих бюджетів. Ізцих бюджетів фінансується практично уся дошкільна й шкільна освіта, первинна тазначна частка спеціалізованої медичної допомоги, більша частина соціальногозахисту населення. Така соціальна І структура місцевих бюджетів потребує їхстабільності й прогнозованості, і чіткого розподілу функцій і повноважень,включаючи закріплення доходів. Починаючи з бюджету на 2000 рік за місцевими бюджетамиу повному обсязі закріплено найвагоміші загальнодержавні податки і збори: прибутковий;податок з громадян, плату за землю, плату за торговий патент на деякі види і підприємницькоїдіяльності тощо. Ці надходження у обсязі доходів загального фонду місцевих бюджетівна 2000 та 2001 роки становлять майже 70%.
Кроком до прозорості міжбюджетних взаємовідносин сталозастосування формульного підходу до розрахунку міжбюджетних трансфертів ізапровадження автоматичного механізму їх перерахування.
Створюється система, здатна залучити потенціал регіонівдля досягнення загального економічного зростання. Це дає і відчутні ресурснізрушення для місцевих бюджетів. Якщо у 1994 році питома вага місцевих бюджетіву зведеному бюджеті становила 26%, то вже у 2001 році — 37%, а у 2002 роціпланується довести її до 40%.
Воднораз досить швидкі темпи реформування бюджетноїсистеми в останні роки виявили низку системних проблем, на яких доцільнозупинитися.
Бюджетне законодавство
Верховна Рада України 21 червня 2001 року прийняла новийбазовий Закон, що визначає законодавчу основу бюджетного процесу, — Бюджетнийкодекс України. Не можна сказати, що це ідеальний документ і що він вирішує усіпитання. Насамперед питання, пов’язані, зокрема, з розмежуванням повноваженьміж законодавчою та виконавчою владою. Але це конче потрібний документ дляформування бюджету на наступні роки.
Друга проблема, пов’язана із законодавством, — цепроблема невідповідності обсягу видатків, які має здійснювати держава згідно зчинним законодавством, і обсягу видатків, який вона справді може здійснювати,виходячи з наявної податкової системи, розвитку економіки та макроекономічнихпараметрів.
Економічні інтереси держави і соціальна політикавимагають негайного перегляду і скасування актів законодавства, які прийнятібез урахування фінансових можливостей держави. Інакше ми ніколи не зможемодосягнути збалансованості державних фінансів. Ці кроки можуть бути непопулярними,але їх необхідно робити якомога швидше, оскільки це дасть змогу прискорититемпи зменшення податкового навантаження.
Взаємовідносини бюджету зреальним сектором економіки
Відносини бюджету з реальним сектором економікибудуються за трьома каналами:
— через податкову систему;
— через грошово-кредитну систему;
—  шляхом прямого фінансування з бюджетуокремих виробничих галузей.
Бюджет може і повинен стати інструментом підтримки економічногозростання тільки за умови зняття проблеми державного боргу. Міністерствофінансів сумлінно розраховується з Національним банком і тим самим сприяєпідтримці стабілізації курсу гривні, розширює можливості банківської системищодо кредитування реального виробництва. Звичайно, ці кошти можна було б черезбюджет використати на підтримку окремих галузей чи виробництв. Але добревідомо, що такий спосіб використання коштів суттєво менш ефективний, ніж черезкредитування.
У 2000 році значною мірою завдяки збалансованійбюджетній політиці кредитні ресурси в економіку збільшилися на 61,6%, обсягпільг і звільнень від оподаткування становив майже 32,8 млрд. гривень. Усе цевидатки розвитку, оскільки це за своєю суттю є бюджетною підтримкою реальногосектору.
Ефективність видатків
Протягом усього періодурозвитку бюджетної системи України її стан найчастіше характеризувавсяобмеженістю бюджетних ресурсів. Проте це явище визначається не лише їхномінальною величиною, а перш за все двома факторами:
— обсягом прийнятих рішень щодо потреби у видатках;
—  ефективністю використання наявнихбюджетних ресурсів.
Питання підвищення ефективності потребує певних глибокихструктурних реформ у бюджетній сфері. Одним із таких структурних рішень, якепропонується у проекті бюджету на 2002 рік, є перехід до програмно-цільового методув бюджетному процесі.
Якщо коротко сформулювати ідеологію програмно-цільовогопідходу, то вона полягає у переході від принципу утримання бюджетних установ допринципу отримання відповідною установою конкретних результатів від використаннябюджетних коштів. Щоб виміряти й оцінити ці результати, будь-які видаткибюджету при такому підході мають бути затверджені у вигляді бюджетної програми,яка має виконавця, мету і критерії оцінки її виконання. Перехід до такоїструктури або класифікації усіх видатків державного бюджету і е першим крокомдо впровадження програмно-цільового підходу.
Має змінитися і роль Міністерства фінансів у напряміпосилення аналітичної складової в його роботі та виробленні пропозицій КабінетуМіністрів щодо середньострокової та короткострокової фінансової політики.
Запровадження програмно-цільового підходу потребуєпереглянути чинний розподіл функцій між міністерствами, сконцентрувативідповідні функції у тих міністерствах, які відповідають за формування іреалізацію політики в галузях.
Казначейське виконаннябюджету
Основним завданням Державного казначейства єудосконалення системи ефективного управління коштами державного бюджету тапроцедур попереднього контролю за їх витрачанням, розробка нової політикибухгалтерського контролю і звітності, чітке визначення й розподіл функцій міжучасниками бюджетного процесу, створення єдиного комплексу технічних іпрограмних засобів інформаційної системи Державного казначейства та інші.
На казначейську систему виконання видаткової частинибюджету, принциповою ознакою якої є здійснення видатків розпорядників бюджетнихкоштів шляхом оплати рахунків органами Державного казначейства, на сьогодні переведенопрактично всі установи, що отримують і використовують у своїй діяльності коштидержавного бюджету.
Проблема браку коштів, яка виникає перед державоюсьогодні, є і результатом їх неоптимального перерозподілу замістьзагальноприйнятого у світі управління ресурсами, що забезпечує здійсненнявидатків у межах асигнувань, реально передбачених бюджетом.
розроблено принципово нову модель функціонуванняДержавного казначейства, яка включає входження Державного казначейства усистему електронних платежі» Національного банку України, запровадженнявнутрішньої платіжної системи Державного казначейства та відкриття органамДержавного казначейства кореспондентських рахунків у Національному банкуУкраїни.
Функціонування внутрішньої платіжної системи Державногоказначейства України дасть змогу:
— отримувати щоденну достовірну інформацію про станвиконання державного і місцевих бюджетів (у разі їх переведення на казначейськеобслуговування);
—  ефективно управляти наявними ресурсами та оперативнозадовольняти першочергові й інші потреби розпорядників бюджетних коштів згідноз прийнятим Законом України про державний бюджет України;
—  контролювати цільову спрямованість і ефективністьвитрачання бюджетних коштів;
—  своєчасно здійснювати перерахування належних коштівусім рівням бюджетів для подальшого їх спрямування на виконання соціальнихпрограм органів місцевого самоврядування.
УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИКОНТРОЛЮ ЗА ПРОЦЕСОМ ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТУ
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24липня 1998 р. № 57-ХГУ «Про основні напрями бюджетної політики на 1999 рік(бюджетна резолюція)» Кабінету Міністрів України доручено розробитипроцедуру контролю за процесами формування бюджетів на всіх рівнях, а саме: настадіях складання проектів бюджетів, їх затвердження та цільового використаннябюджетних коштів на стадії виконання бюджетів. Зважаючи на те, що бюджетрозглядається парламентом як провідний інструмент економічної політики держави,розроблення такої процедури потребує нового концептуального підходу як добюджетного процесу, так і до організації контролю за його перебігом.
Аналіз результатів розвитку фінансової сферинаціонального господарства в умовах тривалої кризової ситуації, що й далізагострюється, засвідчує наявність ряду хиб, притаманних усім рівням бюджетноїсистеми України. Одними з найістотніших хиб здійснення бюджетного процесуостанніх років слід вважати невчасне прийняття бюджетів, їх недостатнюобґрунтованість, невиконання дохідної та видаткової частин бюджетів і т. ін.,що зумовлювало прийняття рішень щодо скорочення витрачання коштів насоціально-економічні програми після ухвалення відповідних законів.
Необхідність подолання названих вад потребує вжиттяадекватних заходів щодо удосконалення управління бюджетною сферою та поліпшенняконтролю як його невід’ємної функції. У зв’язку з цим зростає нагальністьусвідомлення ролі контролю як такого компонента управління бюджетним процесом,відсутність чи навіть ослаблення якого призводить до руйнування бюджетноїсистеми. Тому важливою умовою поліпшення управління та подолання кризових явищу бюджетній сфері стає удосконалення контролю за формуванням бюджетів удержавному і комунальному секторах економіки України.
Необхідність контролю на стадії складання проектівбюджетів зумовлюється низкою особливостей, що мають бути врахованими приудосконаленні як безпосередньо бюджетного процесу, так і процедур стеження зайого перебігом. Суттєвою ознакою сучасного бюджетного процесу стає урізноманітненнясутності бюджету, через що з’являється необхідність його контролю в кількохаспектах, найважливішими з яких є:
— бюджет як норма контролю, яка назагальнодержавному рівні обов’язково набуває законодавчого, а на регіональному(місцевому) рівні — нормативно-правового закріплення, тому повинна бутиретельно обґрунтованою;
— бюджет як баланс, цебто рівністьдоходів і витрат, прагнення до забезпечення якої зафіксовано окремимконституційним положенням, що стає додатковою передумовою здійснення процедурконтролю з метою досягнення та забезпечення рівності доходів і витрат;
—  бюджет як план державної тамуніципальної сфери, що полягає у визначенні цільових орієнтирів іобмежувальних параметрів розвитку кожної з указаних сфер на черговий рік;
— бюджет як компонент циклічногопроцесу, який має усталену структуру та періодичність щорічного повторення.
Для досягнення комплексностіконтрольних процедур жоден із цих аспектів бюджету не повинен бути проігнорованим.Водночас зосередження уваги на певному з указаних аспектів не повиннопризводити до нехтування інших інтерпретацій сутності бюджетів.
Із точки зору поліпшенняконтрольних процедур найсуттєвішого значення слід надати тлумаченню бюджету якнорми контролю. Для того, щоб бюджет, інтерпретований у такому контексті, ставістотним важелем подолання кризи, він повинен бути не лише економічно, а йнауково обґрунтованим.
Отже, головною метоюздійснення контрольних процедур на цій стадії бюджетного процесу має бути поточнаперевірка обґрунтування бюджетів, її важливість зумовлюється тим, що в разі,коли ця вимога не витримується, це, як правило, зводить нанівець подальшізусилля контролюючих суб’єктів, оскільки процедура контролю спрямовується на перевіркудезорієнтованих цілей та стеження за дотриманням спотворених параметрів економічногой соціального розвитку, зумовлених недосконалими бюджетами. Тому стає дедаліактуальнішою перевірка предметності бюджетів, інтерпретованих як нормиконтролю, баланси та плани економічного й соціального розвитку територіальнихгромад, регіонів чи країни загалом.
Ще важливішим завданням стаєзапровадження нової ідеології та концептуальної бази формування бюджетів якнорм контролю, покликаних стати мобілізуючими факторами економічного зростаннявсіх рівнів національного господарства. Виходячи з викладеного, позитивнихрезультатів у поліпшенні процедур контролю за порівняно короткі строки сліддосягати, здійснюючи бюджетну реформу в кількох напрямках, зокрема:
—  формуючи бюджети усіх рівнівпринаймні у двох варіантах, з яких один може залишатися традиційно прийнятим, адругий має бути бюджетом сталого економічного розвитку;
—  подаючи один з указаних варіантівбюджетів (це повинні бути альтернативні бюджети сталого розвитку). Його подаютьдепутати Верховної Ради України та місцевих рад на додаток до вже існуючогоподання проектів бюджетів органами виконавчої влади;
—  розпочинаючи бюджетний процес ізнижнього рівня, що забезпечуватиме альтернативність підходів і мобілізаціюрезервів, враховуючи особливості місцевого досвіду формування та використаннябюджетних коштів.
Розробляючи заходи щодоудосконалення процедури контролю за процесами формування бюджетів, слід братидо уваги те, що як самі бюджети, так і контроль за їх перебігом є лише інструментами,які можуть мати сприятливий, несприятливий чи навіть руйнівний вплив на соціально-економічнийрозвиток територіальних громад, регіонів чи національного господарства загалом.Характер цього впливу залежить від предметного наповнення бюджетного процесу.Відтак визначальною передумовою поліпшення процедури контролю повинна статизміна існуючої парадигми бюджетів і бюджетних процесів. Провідним напрямком маєбути модифікація чинної ідеології та концепції формування державного бюджету якоднієї з найсуттєвіших норм контролю на макроекономічному рівні управління національнимгосподарством України.
Для реалізації цього напрямкуслід ініціювати запровадження нових концептуальних засад формування бюджетів таздійснення бюджетних процесів і на регіональному рівні, що досягаєтьсярізноманітністю потенціалу, умов та можливостей регіонів України, виходячи зіспецифіки розвитку кожного з них. Відповідно до підписаних Україною міжнароднихдокументів треба запровадити в порядку експерименту, починаючи вже з 2000 року,державний та місцеві бюджети сталого економічного розвитку.
Дотримання ключових положеньконцепції сталого розвитку повинно стати предметом контролю при обґрунтуваннімакроекономічної політики як об’єктивної передумови складання проектів бюджетів,а також фіскального, інвестиційного, монетарного та інших різновидів політики,які є складовими або дотичними до бюджетної політики. Тому здійснення контрольнихпроцедур на стадії складання проектів бюджетів мусить враховувати вказаніособливості.
Одним із найважливішихположень, що отримало нормативне закріплення в Конституції України, є вимогащодо забезпечення збалансованості бюджету. Ця конституційна вимога має стати метоюпроцедур контролю, здійснюваних на всіх стадіях бюджетного процесу.
Зокрема, на стадії складанняпроектів бюджетів головною метою контролю має бути перевірка умов досягнення їхбездефіцитності, а в разі неможливості уникнення дефіциту — перевірка обґрунтованостіїхнього граничного розміру, включаючи перевірку реальності джерел фінансуваннядефіциту та дотримання економічно безпечних умов функціонування держави.
Контроль проекту державногобюджету України як, правової норми на цій стадії повинен передбачати його перевіркуна предмет відповідності нормативним документам, найважливішими з яких єОсновні засади внутрішньої та зовнішньої політики, Програма діяльності КабінетуМіністрів України, резолюція парламенту про основні напрями бюджетної політики,чинне законодавство, укази Президента і постанови уряду з фінансово-економічнихпитань тощо.
Контроль бюджетів як планівдержави (регіонів, муніципалітетів, територіальних громад тощо) мусить включатиперевірку відповідності їх показників ряду критеріїв, найважливішими з яких е:
— основні тенденціїсоціально-економічного розвитку національного господарства, галузей, регіонівтощо, визначені у вигляді трендових чи інших моделей за попередні періоди;
— довготривалі, середньострокові такороткострокові прогнози основних показників розвитку на макроекономічному,регіональному, галузевому та інших ієрархічних рівнях національного господарства;
— індикативні та інші плани(параметри) розвитку національної економіки, регіонів, галузей тощо.
Контроль бюджетів якзагальнодержавних чи регіональних балансів має передбачати їх зіставлення зпоказниками попередніх періодів, перевірку взаємної відповідності доходів івитрат та вжиття заходів щодо подолання їх незбалансованості.
Контроль за формуваннямбюджетів як циклічно повторюваних процесів, що мають усталену послідовність іструктуру, повинен бути уніфікованим і стандартизованим з метою його спрощеннята удосконалення з урахуванням досягнень і вад, виявлених у попередні періоди.
В умовах сучасноїсуспільно-правової реформи ефективність процедур контролю на стадії складанняпроектів бюджетів зумовлюється обсягом повноважень контролюючих суб’єктів тахарактером взаємовідносин між ними. Наявність контролюючих органів у структурірозподіленої державної влади і місцевого самоврядування потребує конкретного визначенняїхніх функцій та регламентування взаємодії між ними, що набуває особливо важливогозначення при обґрунтуванні бюджетів.
Одним із найважливішихсуб’єктів попереднього контролю на стадії обґрунтування бюджетів є уряд,оскільки у відповідності до чинних конституційних положень саме на нього покладаютьсяфункції подання до парламенту проекту державного бюджету України на наступнийрік. З огляду на найбільшу структурованість виконавчої влади, найвищим органому системі якої є Кабінет Міністрів України, існує необхідність розподілуповноважень та узгодження дій між центральними органами виконавчої влади, які єсуб’єктами контролю бюджетного процесу.
У той же час суттєву роль настадії складання проекту бюджету повинні відігравати Верховна Рада України таРахункова палата як суб’єкти безпосереднього й опосередкованого парламентськогоконтролю. Важливість процедури здійснюваного ними попереднього контролюзумовлюється тим, що його наслідки повинні стати передумовою формуваннябюджетної політики, яка знаходить втілення у бюджетній резолюції на наступнийрік, затверджуваній Верховною Радою України.
Оскільки стадія складанняпроектів бюджетів є найтривалішою, починаючись уже з моменту розробленняпрогнозу основних показників соціально-економічного розвитку України начерговий рік, це відкриває можливості посилення превентивності процедуриконтролю, її запобіжний характер слід використовувати з метою підвищенняефективності контролю на даній стадії бюджетного процесу.
Пріоритетним має стати регламентуванняв часі процедури контролю за послідовним складанням проекту бюджету таконкретним визначенням суб’єктів, які повинні здійснювати її у заздалегідьвизначені терміни, а саме:
• до 15 травня — контроль КабінетуМіністрів України за розробленням Міністерством економіки з участю Міністерствафінансів, Національного банку та інших центральних органів виконавчої владиОсновних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку Україниз виділенням показників, необхідних для складання державного бюджету України;
• до 1 червня — контроль уряду заобґрунтованістю розроблених указаними державними органами макропоказників зметою їх урахування під час складання проекту бюджету;
• до 15 червня — контроль Рахунковоїпалати за врахуванням результатів аналізу звіту про виконання державногобюджету за попередній рік при розробленні зазначених макропоказників з метою їхвикористання при обґрунтуванні Основних напрямів бюджетної політики;
• до 1 липня — контроль ВерховноїРади України за своєчасністю ухвалення бюджетної резолюції на наступний рік;
• до 15 липня — контроль уряду заскладанням Міністерством фінансів попереднього проекту державного бюджету зурахуванням положень затвердженої парламентом бюджетної резолюції про Основнінапрями бюджетної політики та схвалених урядом Основних прогнознихмакропоказників економічного і соціального розвитку України;
• до 15 серпня — контроль уряду заподанням Міністерством фінансів разом із відповідним законопроектом проектубюджету, підготовленого з урахуванням результатів розгляду розрахунків, поданихцентральними органами виконавчої влади;
• до 15 вересня — контроль ПрезидентаУкраїни за внесенням урядом законопроекту про державний бюджет на наступний рікразом із необхідними документами та матеріалами на розгляд Верховної РадиУкраїни.
З огляду на виконанняконтрольних процедур органами як виконавчої, так і законодавчої влади існуєнеобхідність координації функцій попереднього контролю, здійснюваних усіма вказанимисуб’єктами.
Актуальність поліпшенняконтролю на стадії затвердження бюджетів зумовлюється тим, що бюджет як провіднийінструмент економічної політики держави необхідно зі стану де-факто трансформуватиу стан де-юре, завдяки чому він набуває законодавче затвердженої нормиконтролю. Метою здійснення процедур контролю на цій стадії бюджетного процесустає знаходження і залучення наявних резервів збільшення дохідної та поліпшеннявидаткової частини бюджетів, які з об’єктивних чи суб’єктивних причин не буливиявленими під час складання проектів бюджетів.
Процедуру контролю на данійстадії доцільно удосконалювати за рахунок появи додаткових інформаційнихможливостей з метою переведення критичної оцінки бюджетного процесу у площинуйого конструктивного поліпшення, Тому, крім уже вказаних інформаційних джерел,для удосконалення процедури контролю на стадії затвердження державного бюджетуУкраїни мають бути використаними:
— проекти бюджету як легітимніпрообрази майбутньої норми контролю, икк мусить набути обов’язкового законодавчогозакріплення;
— доповідь про хід виконання бюджетупоточного року;
— зміна правового поля, яка відбуласяза період роботи над складанням проектів бюджетів, однак не була врахованою прицьому;
— форс-мажорні події, що мали місцеза цей період в Україні та за її межами, однак не встигли бути врахованими зоб’єктивних та суб’єктивних обставин.
З огляду на те, щонайсуттєвішою особливістю цієї стадії є оприлюднення проектів бюджету длядискусії з участю представників державної влади, місцевого самоврядування тагромадянського суспільства, з’являються можливості значного розширення коласуб’єктів, які беруть участь у здійсненні процедури контролю. Поданий урядомпроект бюджету підлягає як безпосередньому парламентському контролю,здійснюваному депутатами (насамперед тими, які є членами профільних комітетівіз фінансово-економічних питань), так і опосередкованому контролю, здійснюваномувід імені парламенту Рахунковою палатою. (У разі загострення дискусії міжконтролюючими суб’єктами на цій стадії бюджетного процесу не виключаєтьсястворення з ініціативи народних депутатів України тимчасових чи спеціальнихслідчих комісій, а також депутатські звернення до Конституційного судуУкраїни.)
Оскільки стадія затвердження бюджетує досить тривалою (з 15 вересня як конституційне визначеної дати подання урядомпроекту бюджету парламенту до дня набрання чинності відповідним законом продержавний бюджет України на черговий рік), процедура її контролю теж потребуєудосконалення.
З метою регламентації тапідвищення оперативності контролю, здійснюваного на цій стадії бюджетногопроцесу, стає доцільним такий порядок здійснення контрольної процедури:
• з 15 вересня до ЗО вересня —попередній індивідуальний контроль кожним із народних депутатів України поданогоКабінетом Міністрів проекту закону про державний бюджет на наступний рік тадоповіді уряду про хід виконання бюджету поточного року;
• з 1 до 10 жовтня — попереднійпарламентський контроль у формі заслуховування народними депутатами начерговому засіданні сесії Верховної Ради доповіді міністра фінансів про проектзакону про державний бюджет України та Його обговорення;
• з 11 до 15 жовтня — попереднійпарламентський контроль проекту бюджету в формі його розгляду представникамивід кожного парламентського комітету та подання комітетами і депутатамиписьмових поправок до проекту з необхідним їх обґрунтуванням Комітетові зпитань бюджету;
• з 16 до 31 жовтня — проміжнийпарламентський контроль у формі: узагальнення поправок, що надійшли відкомітетів і депутатів; таблиці про підтримані поправки; переліку відхиленихпоправок; доповіді Комітету з питань бюджету під час парламентського читання;
• з 1 до 5 листопада — поточнийпарламентський контроль поданого урядом законопроекту у формі першого читання упарламенті, подання законопроекту або оприлюднення доповіді Комітету з питаньбюджету та прийняття рішення парламенту про затвердження альтернативногозаконопроекту чи пропозицій цього комітету;
• з 6 до 20 листопада — доопрацюванняурядом законопроекту за наслідками парламентського контролю та подання його надруге читання;
• з 21 до 25 листопада — попереднійіндивідуальний контроль кожним із народних депутатів України доопрацьованогоурядом законопроекту;
• з 26 листопада до ЗО листопада —поточний парламентський контроль доопрацьованого урядом законопроекту у формічергового заслуховування доповіді міністра фінансів під час другого парламентськогочитання законопроекту. Ухвалення рішення за наслідками парламентського контролюу формі постатейного голосування і прийняття закону в цілому або передання йогопроекту для доопрацювання Комітетом із питань бюджету в разі перевищення граничногорозміру дефіциту бюджету;
• з 1 до 5 грудня — поточнийпарламентський контроль у формі подання комітетами та депутатами до Комітету зпитань бюджету письмових поправок щодо скорочення бюджетного дефіциту;
• з 6 до 10 грудня — проміжнийпарламентський контроль у формі узагальнення поправок, що надійшли відкомітетів і депутатів, та поширення висновків Комітету з питань бюджету середдепутатів за 3 дні до повторного парламентського читання;
•з 11 до 15 грудня — підсумковийпарламентський контроль у формі повторного читання законопроекту, обговорення іголосування поправок щодо скорочення дефіциту бюджету та перехід до голосуванняпроекту закону в цілому (третє читання) в разі досягнення затвердженого граничногорозміру дефіциту бюджету.
Завершальним компонентомконтролю на даній стадії формування бюджету є перевірка процесу так званоїпромульгації, цебто санкціонування прийнятого парламентом закону главою держави.Наслідком контролю на цій стадії бюджетного процесу є підписання Закону України«Про державний бюджет України» Президентом України протягом 15 днівпісля отримання від парламенту і прийняття до виконання та оприлюднення йогоабо ж застосування права вето з наступним поверненням закону до парламенту длядоопрацювання.
         Ухвалення бюджетупарламентом та надання йому законодавчого статусу означає завершення процедуриперевірки обґрунтованості бюджету як норми контролю. Відтак зусилля контролюючихсуб’єктів повинні бути переведеними зі сфери дискусій у русло здійсненняпроцедур контролю за фактичним виконанням бюджету. Метою контролю на данійстадії бюджетного процесу є перевірка законності, доцільності та ефективностівикористання бюджетних коштів. Критичний аналіз практики контролю у фінансово-бюджетнійсфері свідчить про те, що існуючі підходи до здійснення контрольних процедур настадії виконання бюджетів хоч і є необхідними, проте вже не можуть бутидостатніми для того, щоб забезпечити дієвість перевірки цільового використаннябюджетних коштів,
Тому одним із напрямківполіпшення контролю має стати удосконалення його норм за допомогою декомпозиціїпередбачуваної бюджетом суми видатків у формі загальнодержавних цільовихпрограм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурногорозвитку, охорони довкілля тощо та запровадження відповідних контрольнихпроцедур для стеження за виконанням кожної з цих програм. Такий підхід требавважати особливо важливим для секторів і галузей, розвиток яких, по-перше, єсприятливим для економічного зростання національного господарства, а по-друге,може бути забезпеченим джерелами фінансування в необхідних обсягах, як правило,лише за рахунок вкладання бюджетних коштів.
Важливим напрямкомудосконалення норм контролю бюджетного процесу може стати й надання дотацій ісубсидій регіонам у разі, коли кошти, виділені з бюджету вищого рівня, використовуватимутьсятільки для фінансування бюджетів їх розвитку, а також за умови, що ці бюджетитеж будуть сформовані у вигляді цільових програм.
Виходячи з цього, слідвідповідним чином удосконалити процедуру контролю за цільовим використаннямбюджетних коштів. Вона повинна охоплювати:
—  перевірку наявності таобґрунтованості цільових програм, розроблених із метою ефективнішого вкладанняй використання коштів державного і місцевих бюджетів;
—  перевірку повноти й достовірностіоблікової (оперативної, бухгалтерської, статистичної) інформації про фактичнийперебіг контрольованих бюджетних процесів;   л
—  порівняння раніше перевіреноїфактичної інформації з нормами контролю (у формі цільових програм) і отриманнянаслідків контрольних процедур у вигляді наявних або відсутніх відхиленьперебігу бюджетних процесів від встановлених норм.
Для досягнення комплексностіконтрольних процедур необхідно розробити організаційно-правовий, інформаційний,методичний, технологічний та інші різновиди системного забезпечення контролюбюджетних процесів. Зокрема, істотної модифікації потребує інформаційнезабезпечення та методика здійснення процедур контролю за виконанням бюджетівсталого розвитку.
Структурованість державноївлади потребує визначення суб’єктів, функції яких полягають у здійсненніпроцедур контролю на стадії виконання бюджетів. Розгалуженість існуючоїінфраструктури органів фінансового контролю зумовлює необхідність узгодження їхповноважень на відповідних рівнях бюджетної системи.
Так, на макроекономічномурівні підрозділи Головного управління Державного казначейства України повиннізабезпечити виконання процедур превентивного та поточного контролю за виконаннямбюджетів, здійснюваного до відкриття фінансування і в процесі використаннякоштів. На органи державної контрольно-ревізійної служби України покладаютьсяфункції подальшого контролю за витрачанням коштів, станом і достовірністю бухгалтерськогообліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державнихфондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, якіотримують кошти з бюджетів усіх рівнів.
На макроекономічному рівніпровідну роль у здійсненні процедур контролю повинна відігравати Рахунковапалата, яка у відповідності з чинним законодавством зобов’язана щоквартально подаватипарламенту, його комітетам та уряду оперативний звіт про хід виконаннядержавного бюджету України, аналіз цього звіту та пропозиції щодо усунення виявленихвідхилень І порушень. З метою запобігання виникненню неконтрольованих сегментіву фінансово-бюджетній сфері, а також попередження паралелізму та дублюванняпроцедур контролю, здійснюваних на мікро- і макроекономічному рівнях, доцільностворити низку координаційних інституцій на державному (в тому числі урядовому,відомчому), а також муніципальному та національно-господарському рівнях іспрямувати їх діяльність на узгодження дій указаних суб’єктів.
Наслідками здійсненняконтрольних процедур є відповідність або невідповідність використання бюджетнихкоштів нормам контролю, якими є державний та місцевий бюджети, а також цільовіпрограми, що конкретизують видаткову частину бюджетів. У разі невідповідностіможуть мати місце недостовірність або неповнота фактичної інформації, яка віддзеркалюєвикористання бюджетних коштів, порушення чинного законодавства, недотриманнябюджетів, цільових програм, кошторисів та інших норм контролю. Відхилення,виявлені в результаті здійснення контрольних процедур, повинні бути зафіксованіконтролюючими суб’єктами за допомогою спеціально призначених для цьогодокументів. Юридичні та фізичні особи, використання бюджетних коштів якимиперевіряють суб’єкти державного і муніципального контролю, мають бутиознайомлені з письмово оформленими наслідками контрольних процедур та отриматипримірник документа встановленого органами державної влади зразка.
Усі відхилення, знайдені врезультаті здійснення процедур контролю, підлягають обов’язковому врегулюванню,яке може відбуватися у добровільному або примусовому порядку.
Багаторівнева будовабюджетної системи України зумовлює певну схожість процедури контролю навідповідних рівнях цієї системи. З огляду на цю схожість для удосконаленняпроцедури контролю на муніципальному рівні доцільно використати викладену схемуздійснення процедури контролю державного бюджету з урахуванням особливостей,притаманних бюджетному процесу в сфері місцевих фінансів.
Водночас здійснення процедуриконтролю бюджетного процесу в муніципальній сфері повинно враховувати специфікумісцевих фінансів. Зокрема, слід брати до уваги сучасні особливості місцевихбюджетів, до найсуттєвіших із яких належать:
—  започаткування тенденціїформування консолідованого бюджету, починаючи з місцевого рівня;
—  забезпечення бездефіцитностімісцевих бюджетів;
— надання органам місцевогосамоврядування можливостей змінювати структурне співвідношення між окремимистаттями видаткової частини місцевих бюджетів у визначених законодавствоммежах.
Слід також зазначити, щоконтроль бюджетного процесу на муніципальному рівні може стати реальністю лишеза наявності відповідних контролюючих суб’єктів. Проте їх невизначеність у сучаснихумовах унеможливлює здійснення процедури контролю. Відтак найсуттєвішоюпередумовою функціонування контролюючої системи на муніципальному рівні стаєвизначення ініціаторів і виконавців процедур контролю за процесами формування місцевихбюджетів.
Найприйнятнішим варіантомпрактичної реалізації пропонованого комплексного підходу слід вважати ухваленнявищими органами розподіленої державної влади низки нормативно-правових актів,що регулюватимуть здійснення процедури контролю за формуванням бюджетів усіхрівнів. Найпершим слід вважати прийняття Закону України «Про системуфінансового контролю в Україні», який має визначати організаційну побудовуінфраструктури контролю за бюджетним процесом, її функціонування й розвиток.
З огляду на відсутність такихдокументів викладені пропозиції покликані сприяти: охопленню контролем усіхстадій бюджетного процесу; удосконаленню бюджетів як норм контролю; модифікаціїнеобхідних для контролю фактичних даних; координації дій контролюючихсуб’єктів; запобіганню паралелізму та дублювання контрольних функцій різнихсуб’єктів з одночасним попередженням утворення неконтрольованих сегментів у фінансово-бюджетнійсфері. У свою чергу це матиме позитивний вплив на зміцнення фінансовоїсамодостатності державного та комунального секторів економіки, дотриманнянаціональної фінансової безпеки, економічне зростання національного господарстваУкраїни.
ДЕФІЦИТБЮДЖЕТУ Й ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ
Питанням дефіциту бюджетуприділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності.
У науковій літературі піддефіцитом бюджету розуміють такі об’єктивні економічні відносини, які виникаютьміж учасниками суспільного виробництва щодо використання коштів понад наявнізакріплені джерела доходів бюджету в силу зростання граничних витратвиробництва. Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованостібюджету, тобто нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них дляфінансування необхідного обсягу державних витрат.
За своєю природою бюджетнийдефіцит, як і будь-яка інша економічна категорія, має конкретний інтервал дії,що визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), з другого— законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростаннявартості, він об’єктивно набирає активної економічної форми, якщо ж до законівінфляції — то пасивної. Регулювання бюджетного дефіциту в тому й полягає, щобза умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневруактивною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися дотенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас цеозначає і стимулювання розвитку продуктивних сил країни. Оволодіння такоюполітикою дає змогу суспільству залежно від рівня економічного розвитку іпотенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету.Наприклад, до початку 90-х років бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджетуФранції становив 9,6%, США — 11,6%, ФРН — 14%. Японії -15,6%, Італії — 25,2%. УСША в 1997 році уперше за повоєнний період дохідна частина бюджету перевищувалавидаткову на 10 мли. дол.,
Стихійно створюваний дефіцитбюджету в СРСР (у 1991 році він досяг майже 20% валового національногопродукту), а потім і и Україні (у 1992 році становив 7.2%, у 1994 році — 9,6%ВВП України) набув традиційно пасивної форми, що тяжіє до закон/в інфляції.Тому здійснюваний державою фінансовий маневр зорієнтований насамперед насоціальну підтримку населення, фінансове забезпечення освіти, охорони здоров’я,оборони, управління і підтримку ряду виробництв державного сектора.
Важливо зазначити, що взарубіжній літературі розрізняють реально спостережуваний, структурний іциклічний дефіцити бюджету. На рисунку (приклад, характерний для США) показанівиди дефіциту бюджету.
/>
Під реально спостережуванимрозуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним доходам (грошовимнадходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державні закупівлій трансфертні платежі. (Наприклад, у США на кінець 80-х років дефіцитфедерального бюджету становив близько 50% валового національного продукту, тостало максимальною величиною проти будь-якого попереднього періоду, непов’язаного з економічним спадом.)
Структурний дефіцит — цеобчислена різниця між федеральними доходами і витратами за певної фіскальноїполітики (чинний рівень оподатковування і поточних витрат) і базового рівнябезробіття (6%). Коли економічна система входить у період спаду, а рівеньбезробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний дефіцит бюджетуперевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково череззростання виплат допомоги по безробіттю та інших соціальних програмах, а такожчастково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуванимдефіцитом бюджету і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитомбюджету.
Варто зазначити, що дефіцитбюджету не таке вже й «безневинне» явище. Бюджетні дефіцити значнопосилюють напруження на ринку позичкових капіталів, спричиняють зростанняпозичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок.Резонанс від таких дій урядів багатьох країн виходить за межі національноїполітики. Наприклад, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині80-х років, викликав значний відплив капіталів із Західної Європи. За оцінкамизахідних економістів, нині США поглинає до 15% усіх нагромаджень капіталістичногосвіту.
Намагаючись перешкодитивідпливу капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентніставки, що призводить до зменшення фінансової можливості національноїпромисловості щодо розширення виробництва. Так, за даними Конференціїбританської промисловості, збільшення процентних ставок на 1% обходитьсяпромисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів на рік.
Високі процентні ставки, всвою чергу, негативно позначаються на валютній сфері, призводять доподорожчання товарів за кордоном, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт,збільшення пасивного торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринкупраці. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіцитузовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць. Економічнізбитки в експортних галузях негативно позначаються на банківській системі,внаслідок чого деякі банки зазнають банкрутства. ,/Отже, бюджетний дефіцитперешкоджає розв’язанню економічних і соціальних проблем не тільки в конкретнійкраїні, але й впливає на економічну ситуацію в інших країнах. І
Що ж до особливостей бюджетної політики в Україні, тослід звернути увагу на важливу особливість останніх років: скорочення обсягівбюджету, здійснюваного двома шляхами — скороченням дохідної частини бюджету увідсотковому відношенні до ВВП (частина відрахувань у бюджет від виробленогоВВП скоротилася від 43,5% у 1994 році до 27,8% за планом 1999 року) іскороченням дефіциту бюджету. Якщо в 1997 році дефіцит бюджету становив 6,7%ВВП, то в 1999 році (за планом) він мав становити 1% ВВП.
Теоретично можна виділити чотири основних напрямкиподолання дефіциту бюджету:
—  збільшення дохідної частини бюджету;
—  скорочення видаткової частини бюджету;
—  здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;
—  проведення грошової і кредитної емісії..
Щодо економічної ситуації вУкраїні, то для неї нині прийнятні всі чотири названі напрямки.
Перший напрямок — збільшення дохідноїчастини бюджету — може бути пов’язаний з проведенням оптимальної податковоїполітики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшенняйого обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основногоджерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформизаробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямопов’язано із заінтересованістю виробників у збільшенні випуску продукції, атакож із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростаннямобсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.
Другий напрямок — скорочення витратдержавного бюджету. Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народнегосподарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях.Винятком повинні стати лише окремі об’єкти інфраструктури, пріоритетні напрямкиу структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища,включаючи витрати, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Витрати ж, пов’язані зпроведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва, повиннібути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використовуватичастину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частинудивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.
На сучасному етапіекономічного розвитку скорочення видаткової частини бюджету може бути пов’язанезі скороченням військових витрат на оборону за рахунок встановлення оптимальноїчисельності військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки,тимчасовим скороченням цитрат на соціально-культурні заходи (освіту, охоронуздоров’я тощо) і, що особливо важливо, зі скороченням витрат на управління.
Скорочення видаткової частинибюджету може бути досягнуте за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субсидій.Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і переділудотацій споживачам.
Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету— здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансуваннядефіциту, що склався.
Слід зазначити, що проблемаподолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найважливіших і найсуперечливішихфінансових проблем. Під час її обговорення нерідко розглядають досвідзарубіжних країн, економіка яких функціонує нормально і за п’яти-, і задесятивідсоткових рівнів бюджетного дефіциту щодо валового внутрішньогопродукту. Однак тут слід мати на увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджетуІснують у цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування дефіцитубюджету, а не його розмір сам собою має принципове значення для функціонування економіки.
Бюджетний дефіцит можефінансуватися за рахунок трьох джерел: внутрішніх і зовнішніх позик,грошово-кредитної емісії.
У разі фінансування дефіцитубюджету за рахунок внутрішніх позик і випуску урядових цінних паперів кількістьтоварів і послуг у народному господарстві залишається незмінною; наслідки такоїзаборгованості залежать від економічної кон’юнктури, а також стану ринку праціі ринку капіталу. За наявності у населення вільних коштів і низького попиту накапітал з боку приватного сектора та високого рівня прихованого безробіття збільшеннядержавних витрат, яке фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, щосприяє економічному розвитку країни. Якщо ж уряд України має можливістьпоширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах,достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державнихвитрат відбувається за рахунок скорочення особистого споживання населення.Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту є кращим і не становитьнебезпеки для економіки країни.
Проте результати емпіричнихдосліджень учених свідчать, що в Україні триває низька еластичність заощадженьза відсотковими ставками, а отже, існує низька можливість збільшення добровільнихзаощаджень населення за бюджетного дефіциту. Наприклад, у 1997 році випущеніоблігації внутрішньої державної позики (ОВДП) номінальною вартістю 10,5 млрд.грн., що в 2,8 разу перевищує їхній випуск у 1996 році. У результаті розміщенняОВДП у бюджет надійшло 8,3 млрд. грн., із яких на погашення і виплату прибуткупо облігаціях минулих років витрачено 4,8 млрд. грн. На покриття дефіцитубюджету за рахунок операцій з ОВДП спрямовано 4,4 млрд. грн.
Фінансування бюджетногодефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійсненнядодаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційноїдіяльності приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговуваннябудуть здійснюватися за рахунок майбутнього виробництва, а це потребує вподальшому відповідного збільшення імпортних товарів і послуг. Важливо прицьому мати на увазі, що за кредитного фінансування державних витратвідбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частину з яких доведетьсявідшкодовувати наступним поколінням.
У сучасних умовах фінансування дефіциту бюджетухарактеризується такими даними (див. табл.):
Таблиця. Фінансування дефіциту бюджетуУкраїни в 1997—1999 роках (млн. грн.)Джерела фінансування 1997р. 1998р. 1999 р. План Виконання План Прогноз План Внутрішнє фінансування ОВДП 3351,2 4945,8 1130,7 600 610 Зовнішнє фінансування (включаючи кредити) 2400 1501,9 2250 2000 630 Покриття дефіциту 5751.2 6447,7 3380,7 2600 1240
Як видно з наведеної таблиці,основний акцент у фінансуванні дефіциту бюджету зміщено у бік внутрішньогофінансування за допомогою ОВДП, розміщених серед підприємств і банківськихструктур України. Все це призводить до необхідності повернення як внутрішнього,так і зовнішнього державного боргу. Наприклад, у 1998 році Мінфін Україниповинен був повернути майже 7 млрд. грн. За цієї ситуації внутрішній ринокдержавних цінних паперів не зможе забезпечити фінансування дефіциту в такихобсягах.
Зростає також і зовнішнійборг держави. Тому, розглянувши можливі напрямки, які ведуть до скорочення дефіцитубюджету України, ми вважаємо найприйнятнішим другий напрямок — скороченнявидаткової частини бюджету. Тим більше, що цей варіант збігається з основноювимогою МВФ — проведенням адміністративної реформи як основної за умовскорочення дефіциту бюджету і надання кредитів МВФ.
Дефіцит бюджету повинен статиконтрольованим і слугувати розвитку економіки.
Як показали дослідження,характерна риса більшості економічно розвинутих країн за останні десятиліття —хронічний дефіцит державних бюджетів. Так, загальна сума дефіциту бюджету США з1960 р. по 1967 р. становила 40 млрд. дол., у результаті чого державний борг у1967 р. дорівнював 326,3 млрд. дол. Практично починаючи з того періоду і досьогодення жодний бюджет федерального уряду США не був збалансований і затверджувавсяз дефіцитом. Не кращий стан справ і в країнах Європи, де останніми десятиліттямитільки 3 рази затверджувався бездефіцитний бюджет у Великобританії і жодного разуне затверджувався бездефіцитний бюджет в Італії.
У країнах Заходу із середини70-х рр. проблема бюджетного дефіциту займає чільне місце в економічній іфінансовій політиці, яка базується на подоланні негативних проявів у діяльностізаконодавчої і виконавчої влад, що призводять до створення дефіциту бюджету.Прикладом цього можуть служити дії вищих органів влади США, якими в 1985 р. бувпідготовлений і прийнятий закон «Про збалансування бюджету та надзвичайнізаходи контролю за дефіцитом федерального бюджету». Відповідно до іменавторів проекту закону він має назву «Закон Гремма—Гудмена—Холлінгса».Суть його у чіткому контролі за постійним зниженням граничних розмірів дефіцитубюджету з тим, щоб протягом певного відрізку часу звести його до нуля і вподальшому затверджувати збалансований бюджет. Проведення цих заходів спираєтьсяна підвищення ефективності виробництва, його інтенсифікацію за рахунокупровадження передових технологій і через них — забезпечення зростання доходів.Причому скорочення дефіциту бюджету можливе лише за рахунок чіткого визнанняусіма учасниками державного господарства необхідності додержання системнихзаходів з економії бюджетних коштів, порівняння видатків з доходами з метою їхзбалансування.
В українській економіцідосягнуто певних позитивних зрушень, до яких насамперед відноситься утриманнянаціональної валюти — гривні на належному рівні по відношенню валют як першої,так і другої категорії, що дозволило монетарними методами зупинити інфляційніпроцеси. Однак ще залишаються невирішеними проблеми неплатежів, триває спадвиробництва і як результат невиконання доходів бюджету, великий відсоток витратбюджету у ВВП як показник стану економіки (виробництво товарів і надання послугта одержання доходів від їх реалізації і витрат на їх виробництво), тобто ВВП євеличиною створеної доданої вартості як у виробничій, так і в невиробничійсферах економіки та відображається у вигляді доходів і їх використанні.
За досліджуваний період(1992—1997 рр.) ВВП у реальному вимірі не досяг запланованих темпів зростанняосновних економічних показників України. Так, реальна величина ВВП за період з1992 по 1997 рр. не перевищувала 90%, і тільки 1997 р. надав змогу на кількавідсотків перевищити цей рубіж, але виробництво товарів народного споживаннятак і не досягло показників 1992 р. (90,6%). Водночас виробництво ТНС дає значнучастку доходів бюджету, що разом із збільшенням справжньої кількостібезробітних та необхідності збільшення витрат на утримання соціально-культурнихустанов (підвищення плати за електроенергію, паливо, тепло й ін.) зумовилозростання у відсотках до ВВП витрат зведеного бюджету України із 38,4% у 1992р, до 52,4% у 1994 р. Здійснені заходи по скороченню видатків на утриманнясоціально-культурної сфери дали змогу зменшити ці витрати до 44,6% у І995 р.,до 42,5% у 1996 р. і у 1997 р. — орієнтовно до 40%.
На 1998 рік граничний розмірдефіциту бюджету (як державного, так і зведеного) розрахункове становить 3,3%ВВП. Зменшення дефіциту бюджету по відношенню до ВВП було б обґрунтовано занаявності зростання виробництва, доходів ВВП і відповідно зведеного бюджету.
За результатами досліджень,фактично має місце постійне зниження реального ВВП до попередніх років: у 1992р. до 1991 р. — на 9,9%; у 1993 р. до 1992 р. — на 14,2%, у 1995 р. до 1994 р.— на 11,8%. Аналогічно до зменшення реального ВВП зменшуються видатки зведеногобюджету. Так, зведений бюджет на 1998 р. затверджений по видатках на 1,5% меншевід затверджених видатків у зведеному бюджеті на 1997 р., при цьому затвердженийдефіцит державного бюджету на 1998 р. становить 13.,8% його видатків.
На відміну від раніше чинногопорядку визначення погашення дефіциту бюджету за рахунок емісії чи кредиту НБУ,реалізації цінних паперів та зовнішніх джерел фінансування, визначено вперше на1998 р. джерелом фінансування внутрішнє фінансування та зовнішнє фінансування,що зумовлює зростання як державного внутрішнього боргу, так і державнихзовнішніх запозичень, хоча вони і здійснюються в установлених граничнихрозмірах. У свою чергу, прослідкується стійка тенденція до збільшення загальноїсуми як внутрішнього боргу, так і зовнішніх запозичень, які в основному йдутьна погашення заборгованості перед зарубіжними постачальниками електроенергії,газу, нафти, нафтопродуктів та інших товарів.
Вихід із цього становища утому, щоб на першому етапі розвитку інфляційних процесів в Україні використатибюджетний дефіцит, як і державний борг, на забезпечення фінансування першочерговихзаходів щодо приборкання інфляції.
Введення національної валюти— гривні (твердих грошей) давало змогу на певному етапі зосередити всі наявніфінансові ресурси на впровадження відтворювальних процесів у виробництві зарахунок його оновлення, модернізації та виробництва конкурентоспроможнихтоварів, насамперед товарів легкої та харчової промисловості.
У жорстких умовах дефіцитубюджету регіони України розробляють і втілюють у життя проекти економічногорозвитку регіонів, але їх ініціатива стримується централізацією бюджету. Цечітко прослідкується на прикладі затвердження державного бюджету на 1998 р.,згідно з яким, як і в 1997 р., до державного бюджету в повному обсязі зараховуютьсяподаток на додану вартість, акцизний збір та інші дохідні джерела. Декларованізаконом про місцеве самоврядування положення у дійсності через бюджет ставлятьрегіони на коліна, тому що згідно зі ст. 10 Закону «Про державний бюджетУкраїни на 1998 рік» усі вони, за винятком Дніпропетровської, Донецької,Полтавської, Харківської областей та м. Києва, повинні оббивати порогиМіністерства фінансів України та Державного казначейства з проханням надати їмдотації, затверджені цією статтею, на фінансування видатків, що не покриваютьсявласними та закріпленими доходами. Такі дії законодавців відбивають заінтересованістьрегіонів у покращанні їхнього економічного стану, зокрема у виробництвіподаткоємних товарів, що не стимулює економічного розвитку областей і України вцілому.
ДЕРЖАВНИЙБОРГ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Останніми роками у фінансовійсистемі України суттєву роль почали відігравати державні позики, щозастосовувалися як метод мобілізації грошових ресурсів до державного бюджету,інструмент регулювання грошово-кредитної сфери й платіжного балансу країни.Державний борг є невід’ємною і важливою складовою державних фінансів. Піддержавним боргом розуміють непогашену основну суму безумовних фінансових зобов’язаньдержави, що виникають унаслідок державного запозичення і державних гарантій,які набирають чинності, перед суб’єктами права у грошовій формі. Державний борг— об’єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансовихресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань,покладених на неї.
Погляди представників різнихнаукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку держави й добробутнаселення мають ілюралістичний характер. Так, А. Сміт у своїй праці «Дослідженняпро природу і причини багатства народів» наголошував, що зростаннядержавного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардовважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансуванняскорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення висловлювалисятакі відомі вчені, як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е. Меаде, Ф. Модільяніта інші.
Посідаючи одностороннюпозицію щодо державного кредиту, яка проявляється у повному його неприйнятті абонеобґрунтованому схваленні, не варто абсолютизувати ту чи іншу точку зору. Нацьому етапі серед українських економістів І науковців переважають негативніпогляди на залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку,слід детальніше зупинитися та актуалізувати питання впливу державного боргу наекономічне зростання держави.
В економічній теорії ще в XIXстолітті сформувався напрям економічної думки, що надавав великого значенняпозиковому фінансуванню у стимулюванні економічного розвитку. Це — вченняДітцеля і Вагнера про «об’єктивно зумовлені принципи покриття», розвитоккласичною школою поняття компенсаційного бюджету, обґрунтування кейнсіанськимнапрямом необхідності дефіцитного фінансування з метою стимулювання сукупногопопиту.
Важливим аргументом накористь державних позик є те, що державне запозичення під час економічнихспадів слугує цілям стабілізації економіки, бо перешкоджає різкому падіннюсукупного попиту. Позитивний вплив дефіцитно-фінансових видатків посилюєтьсядією ефекту мультиплікатора: зростання державних видатків викликає кількаразовезростання сукупних витрат, а отже, й обсягу ВВП.
Можливість значногонарощування державного боргу з метою стабілізації: економіки визнається,зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, щонаростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково можепогашатися після подолання кризових явиш. Так, вступ економіки в стадіюпіднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витратиза проведення економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишокбюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, яківиникли під час кризи.
Один із методів стимулюваннясукупного попиту під час економічних спадів кейнсіанці вбачають у випускудержавних позик із метою фінансування виробничих інвестицій. Вони обґрунтовуютьце таким чином: кризовий стан економіки характеризується низьким рівнемінвестиційної активності під впливом несприятливого економічного оточення.Тому, як правило, виникає надлишок приватних заощаджень над приватнимиінвестиціями. Таке перевищення приватних заощаджень дуже небажане, бо створюєнедостатність сукупних витрат стосовно внутрішнього виробництва, що черездеякий час викликає падіння ВВП. Для запобігання таким процесам держава можеабсорбувати заощадження, які використані приватними підприємствами, тавитрачати їх на інвестиційні цілі.
Проте залучення державнихпозик для фінансування капітальних вкладень може застосовуватися і занормальних умов суспільного відтворення. Реалізація інвестиційних проектів заучастю держави сприяє задоволенню суспільних потреб, економічному зростанню Іводночас має забезпечувати повернення позикових коштів, залучених на їх фінансування.
Іншим механізмом впливудержавних позик на економічний розвиток є збільшення зайнятості виробничихфакторів. В економіці, яка характеризується неповною зайнятістю виробничих факторів,додаткові державні видатки, фінансовані позиками, дають поштовх внутрішньомувиробництву, що, в свою чергу, сприяє повнішому завантаженню матеріальнихфакторів виробництва й підвищенню рівня зайнятості.
Важливо також зазначити, що,допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво черезпідтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупногопопиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скороченнявнутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки маємультиплікативний ефект: спад виробництва веде до зменшення зайнятості йпадіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витратидомашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, щебільше обмежує макропопит.                
Стимулювальний вплив нарозвиток економіки має залучення зовнішніх позик, оскільки в реальних термінахозначає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічномузростанню.
Зовнішня заборгованість,зокрема, дає змогу країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж виробленийнаціональний дохід. У макроекономічному аналізі відомі такі рівняння:
NDI — А = -dFD,
де NDI — національний дохід;
А — сукупні витрати;
-dFD — приріст зовнішньої заборгованості.
За таких умов завдякизовнішньому запозиченню виникає можливість прискорений темпів зростаннянаціонального доходу країни за рахунок можливих додаткових інвестицій:
S — I = -dFD,
де S — внутрішні заощадження;
І   — Інвестиції.
Якщо можливості збільшеннявнутрішніх заощаджень за перехідної економіки обмежені мінімально необхіднимрівнем споживання, то саме зовнішнє фінансування стає важливим джерелом інвестуванняв економіку. У платіжному балансі ці процеси виражаються таким співвідношенням:
СА = — dFD + dR,
де СА — сальдо поточного рахунка;
dR — накопичення чистих міжнародних резервів.
Зазначена рівність свідчить проте, що від’ємне сальдо поточного рахунка може фінансуватися чи то нарощуваннямзовнішнього боргу, чи то зменшенням міжнародних резервів.
Оскільки мета забезпеченнястабільності національної валюти не допускає зменшення офіційних валютнихрезервів, то інтенсифікація імпорту капітальних товарів, що необхідна длязабезпечення економічного зростання, та імпорту споживчих товарів із метоюнедопущення падіння споживання, пропорційного скороченню виробництва, частоспирається на зростання зовнішньої заборгованості країни.
Наведену вище рівність можнаподати так:
СА+ dFD = dR.
Джерелом приросту міжнароднихрезервів є або позитивне сальдо поточного рахунка платіжного балансу, абоприріст зовнішньої заборгованості. Оскільки можливості швидкого нарощуванняекспорту в середньостроковому періоді обмежені зовнішньою конкурентоспроможністюкраїни, а зростання імпорту необхідне для оновлення технологічної базивиробництва, то накопичення міжнародних резервів як важливої складової політикистабілізації у багатьох випадках фінансується за рахунок зовнішніх кредитів іпозик.
По суті, залучення зовнішніхфінансових ресурсів дає змогу державі вийти за межі замкненого кола: слабкийдинамізм економічного розвитку — недостатність національних заощаджень — звуженевідтворення суспільного виробництва — нагромадження кризових явищ в економіці.
Для аналізу ситуації у сферідержавних фінансів часто застосовують таку рівність:
D = dID + dNCg+ dFD,
де D — дефіцит державного бюджету;
dID — внутрішні державні позики;
dNCg — кредити Центрального банкууряду;
dFD — зовнішні кредити і позики.
Тобто дефіцит бюджетуфінансується внутрішніми позиками та (або) кредитами Центрального банку, атакож зовнішніми кредитами і позиками. Відомо, що залучення кредитівЦентрального банку, як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозиченнявитісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансуваннядефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансовихресурсів.
Один із відомих американськихекономістів А. Лернер розглядає концепцію «функціональних фінансів»,у якій значну увагу приділяє державному боргу. Як відомо, англійська класичнаполітекономія розглядала державний борг як тягар, що накладається на майбутнєпокоління, підриває його накопичення. Ця теза міцно закріпилася середекономістів, що займаються проблемою державних фінансів і фінансової політики.Кейнсіанська теорія, навпаки, намагалася довести, що питання перекладеннячастини боргу неоднозначне. По суті, справа значно складніша. А. Лернер, розглядаючинаслідки державного боргу, виділяє дві його частини — внутрішній і зовнішнійборг. На його думку, внутрішній борг не можна розглядати як тягар, накладенийна майбутнє покоління. Особи різних вікових груп позичають одна одній певнікошти. Під час погашення боргів грошові потоки повертаються до власників. Урезультаті рівень споживання не зменшується, відбувається лише перерозподілдоходів.
А. Лернер писав: «Державний борг не є тягарем длямайбутнього покоління, бо якщо воно здійснюватиме платежі за цим боргом, топлатитиме самому собі. Державний борг не є тягарем для нації, оскільки коженцент процентів чи погашення основної суми позики, яка зібрана серед громадян якплатників податків для здійснення платежів за державним боргом, повертається догромадян як до власників облігацій державних позик». Щодо зовнішньогоборгу, то, на думку А. Лернера, важливо те, з якою метою робилися позики: дляфінансування поточних чи капітальних видатків держави. Якщо, позикивикористовуються для фінансування поточних видатків, то майбутні поколіннязмушені будуть погашати борг і проценти зовнішнім кредиторам зі своїх майбутніхдоходів. Якщо ж позики використовуються для фінансування капітальних державнихвитрат, то проблема полягатиме в тому, як продуктивно використовуватимутьсяотримані кошти. Приріст національного доходу, одержаного в результатіекономічного злету, дасть можливість не тільки сплатити проценти, а й збільшитидоходи держави і населення.
Таким чином, на підставідослідження державного боргу з усіх концепцій можна виділити дві найцікавіші.Перша — А. Лернера — про зовнішній борг і його ефективність, яку можназастосувати до наших умов. Зростання зовнішнього боргу тільки тоді стаєкабалою, коли залучені фонди йдуть на поточні цілі й не приводять до створеннянової вартості й багатства. Зовнішні позики, залучені на фінансування об’єктівпромислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витраченіпродуктивно, дадуть можливість повернути фонди з процентами, а залишокзбільшить вартість і національне багатство. Друга концепція (кейнсіанська теорія),яку розвиває багато економістів (К. Макконнелл, С. Брю та ін,), полягає в тому,що державний борг є громадянським активом, складеним із фінансових активів усіхсуб’єктів ринку, тобто веде до підвищення попиту і ціни інших активів. Це становищеможе особливо загостритися під час зниження нових емісій корпорацій. Через цезайві заощаджений мають бути залучені в інвестиції державних цінних паперів.
Слід зазначити, що повнавідмова від державного запозичення, як внутрішнього, так і зовнішнього,неможлива, оскільки необхідно забезпечувати обслуговування й погашення вженакопиченого державного боргу, підтримувати платіжний баланс, зберігати йнакопичувати валютні резерви, які є джерелом фінансування економічного зростання.
Для забезпечення стабільногоекономічного зростання українські підприємства потребують значних інвестицій,які можуть підтримати конкурентоспроможність вироблених ними товарів шляхомвпровадження нових технологій і модернізації виробництва. У багатьох випадкахтакі інвестиції не можуть бути здійснені за рахунок доходів підприємств.Розв’язанню проблеми можуть сприяти прямі іноземні інвестиції та зовнішнізапозичення.
Основними кредиторами України є міжнародні фінансовіорганізації, зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР),Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ). Ставка українського урядуна зростання запозичень на зовнішньому ринку пояснюється тим, що іноземніпозики дешевші, ніж внутрішні, і надаються на довгостроковій основі. Так,наприклад, Світовий банк надає пільгові кредити на строк до 17 років ізможливістю відстрочки платежу (до 5 років) під 7% річних. Напрями використанняй цільове призначення кредитів Світового банку в Україні подані у таблиці, якапропонується нижче. Джерело: Климко Г.Н, Можливі наслідки залучення іноземнихкредитів в економіку України на перспективу // Наукові праці НДФІ. — 1997. — С. 24.
Таблиця. Позики СБ та умови їх повернення заугодами з урядом України
(на 01.09.97)Обсяг Цільове призначення кредиту
Дата підписання
угоди
Дата
набуття
угодою
чинності Обсяг Початок і кінець виплата держ. боргу % ставка % на підтвердження зобов’язання
млн.
$ % 1 Інвестиційний на реформи і розвиток держуправління фінансами та економкою 25.06.93 21.08.93 27 1,4 1998-2012 7,5 0,75 2 Реабілітаційний на підтримку критичного імпорту, бюджету, платежів за зовнішнім боргом 22.12.94 26.12.94 500 25,3 2000-2012 7.5 0,75 3 Реабілітаційний на ГЕС і системи контролю енергопостачання 28.09.95 24.05.96 114 5,8 2000-2012 8,7-9.2 0,75 4 Розвиток насінництва а Україні 28.09.95 23.07.96 32 1,6 2000—2012 11.55 0.75 5 Розвиток підприємств 27.06.96 11.07.96 300 15,2 2001-2013 7,2—7,7 0.75 6 Вугільним проект 11.07.96 31.07.96 15,8 0.8 2002-2013 7,2—7.7 0,75 7 Структурна перебудова сільського господарства 14.11.96 27.12.96 300 15,2 2002-2013 7,2-7,7 0,75 8 Структурна перебудова вугільної галузі 12.12.96 27.12.96 300 15,2 2002-2013 7,2—7,7 0,75 9
Розвиток ринку
електроенергетики в Україні 01.11.96 02.02.97 317 16,0 2002-2013 7,5 0,75 10 Розвиток експорту України 15.05.97 08.08.97 70 3.5 2002-2013 7,5 0,75 Усього — — 1975,8 100 2002-2013 — — У т.ч. на покриття дефіциту платіжного балансу — — 1410,0 71,6
На сьогодні до проектногопортфеля Світового банку в Україні входить ЗО проектів із загальним обсягомінвестиційних ресурсів понад 3,0 млрд. дол. США. Інвестиційні проекти Світовогобанку здійснюються в різних галузях економіки України. Велике значеннянадається соціальному сектору, сільському господарству, паливно-енергетичномукомплексу, фінансовому і державному секторам.
Звичайно, щоб Україна відчулапрактичний вплив стимулювального ефекту зовнішніх і внутрішніх запозичень,уряду необхідно проводити обґрунтовану й зважену боргову політику, яка маєвраховувати ймовірні макроекономічні наслідки, пов’язані з процесом управліннядержавним боргом. Основним фактором, що викликає зростання державної заборгованостій нівелює позитивний вплив державних запозичень в Україні, є нецільовевикористання запозичених фінансових ресурсів і відсутність урядового контролюза рентабельністю їх залучення у виробничий процес.
Отже, Україні необхіднодотримуватися «золотого правила» державних фінансів: розмір бюджетногодефіциту (сума випущених боргових зобов’язань уряду) має дорівнювати сумідержавних інвестицій.
ПРОГНОЗПОКАЗНИКІВ ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ НА 2005-2007 рр.
 
                Основні фіскальні індикатори 2000-2007 років
 
——————————————————————
                     | Зведений бюджет України, відсотків до ВВП
                     |——————————————–
                     |  доходи    |    видатки  |   дефіцит (-),
                     |            |             |   профіцит (+)
——————————————————————
2000 рік                  28,88         28,31           0,57
 
2001 рік                  26,9          27,19          -0,29
 
2002 рік                  28,04         27,3            0,74
 
2003 рік                  27,99         29,06          -1,07
(закон із змінами)
 
перше півріччя            31,69         29,31           2,38
2003 року
(факт)
 
2004 (проект)             27,57         28,88          -1,31
 
2005 (прогноз)            27,09         27,27          -0,18
 
2006 (прогноз)            27,76         27,79          -0,03
 
2007 (прогноз)            28,78         28,81          -0,03
 
 
                 Прогноз доходів державного бюджету
 
     Прогноз доходів державного бюджету без урахування трансфертів
з  місцевих  бюджетів враховує припущення реформування податкового
законодавства, розширення податкових баз, скасування окремих пільг
та узгоджений із прогнозом зведеного бюджету.
 
     Реформування податкової    системи    забезпечить    протягом
2005-2007 років зростання частки податкових надходжень  державного
бюджету з 14,09 відсотка ВВП до 15,14 відсотка. Відставання темпів
зростання податкових надходжень до державного бюджету порівняно із
зведеним  пояснюється значним збільшенням надходжень від податку з
доходів фізичних осіб, який зараховується до місцевих бюджетів.
 
     Незначне зменшення рівня неподаткових надходжень у ВВП  –  на
0,08  відсоткового пункту до 5,13 відсотка ВВП в 2007 році разом з
досить стабільним рівнем інших надходжень  та  компенсацією  втрат
від  зменшення  ставки  податку  на додану вартість,  відновленням
надходжень від  податку  на  прибуток  підприємств  забезпечить  у
2005-2007  роках  поступове  зростання  рівня  перерозподілу через
Державний бюджет України з 19,59  відсотка  ВВП  у  2005  році  до
20,55 відсотка ВВП у 2007 році.
                                                       
                Прогноз доходів державного бюджету
 
——————————————————————————
             |         млн. гривень          |      у відсотках до ВВП
             |——————————-+——————————–
             |2005 рік | 2006 рік | 2007 рік | 2005 рік | 2006 рік | 2007 рік
——————————————————————————
Усього        59 566,4   66 751,7    75 004,5     19,59      20,05     20,55
доходів
 
Доходи        42 823,6   48 651      55 253,6     14,09      14,61     15,14
податкові
 
    з них:
 
  податок на  12 934,2   15 133      17 402,2      4,25       4,54      4,77
  прибуток
  підприємств
 
  ПДВ         15 195,9   17 028,1    19 301,8      5          5,11      5,28
 
  акцизний     6 736,8    7 649,6     8 639,9      2,22       2,3       2,37
  збір
 
Доходи        15 838,0   17 132,8    18 720,5      5,21       5,14      5,13
неподаткові
 
Інші доходи      904,8      967,9      1030,4      0,29       0,3       0,28
 
Таблиця 4
 
              Прогноз фінансування зведеного бюджету
 
——————————————————————————
             |         млн. гривень          |      у відсотках до ВВП
             |——————————-+——————————–
             |2005 рік | 2006 рік | 2007 рік | 2005 рік | 2006 рік | 2007 рік
——————————————————————————
Дефіцит (-),
 
профіцит(+)     -555,1      -81        -104,9     -0,18      -0,03     -0,03
 
Запозичення    9 376,4    9 322,2     9 269,9      3,08       2,8       2,54
 
Амортизація   10 921,3   11 291,2    10 015        3,59       3,39      2,74
 
Приватизація   2 100      2 050         850        0,69       0,62      0,23
 
              
                  Прогноз видатків зведеного бюджету
 
     У результаті  дефіцитності  бюджетів  попередніх   років   та
вирішення   питання   погашення   простроченої   заборгованості  з
відшкодування  податку  на  додану  вартість  у  середньостроковій
перспективі  значні обсяги бюджетних ресурсів будуть відволікатися
на видатки з обслуговування  боргових  зобов’язань.  Як  наслідок,
буде спостерігатися     скорочення     програмних    видатків    з
28,84 відсотка ВВП у 2003 році до 25,79 відсотка у 2005 році,  але
у 2007 році планується зростання ВВП до 27,39 відсотка.
 
     Бюджетні ресурси  у  2005-2007  роках  будуть  формуватися  в
умовах розпочатої Кабінетом Міністрів України податкової  реформи,
спрямованої на зниження податкового навантаження.  Внаслідок цього
у 2005  році  спостерігатиметься  повільне  зростання  номінальних
споживчих   витрат   на  фінансування  суспільних  послуг,  що  не
перекриває прогнозований рівень зростання споживчих цін. У зв’язку
з  цим  починаючи з 2005 року має бути запроваджена інвентаризація
бюджетних програм з метою врахування у наступних бюджетних  планах
тільки     тих,     що    відповідають    пріоритетним    напрямам
соціально-економічної політики, цілям і завданням Уряду. Виконання
державою  своїх функцій за умови повільного зростання ресурсів для
програмних видатків неможливе без значного підвищення ефективності
системи управління державними фінансами.
 
     У середньостроковій  перспективі  має бути здійснений перехід
від  заявленого  фінансування  міністерств  та  інших  центральних
органів  виконавчої  влади  до фінансування надання розпорядниками
бюджетних коштів конкретних державних послуг.  Оцінка ефективності
витрачання   бюджетних   коштів   буде  проводитися  за  допомогою
результативних показників,  що характеризують виконання  бюджетних
програм.  За  результатами  аналізу  виконання  бюджетних  програм
будуть   розроблені   механізми   перегляду   бюджетних   програм,
удосконалення  їх  структури  та  зупинення неефективних бюджетних
програм.
 
     Такий підхід  може  викликати  скорочення  робочих  місць   в
установах,   що  фінансуються  з  бюджету,  або  мережі  бюджетних
установ.  У  перехідний  період  буде  розпочато   зміну   статусу
надавачів   суспільних   послуг   шляхом  поступового  переведення
бюджетних установ до  неприбуткових  установ,  що  мають  надавати
послуги домогосподарствам.  При цьому Уряд буде проводити політику
підтримки цін на  суспільні  послуги  на  рівні  платоспроможності
населення.  З  метою  підвищення  ефективності  системи  бюджетних
витрат та стимулювання  економічного  зростання  буде  впроваджено
перехід  від безповоротного фінансування окремих бюджетних програм
до надання бюджетних  ресурсів  на  умовах  кредитування.  Кабінет
Міністрів  України  концентруватиме  увагу на витрачанні бюджетних
коштів виключно на напрями,  де приватний сектор не може  замінити
державу у наданні послуг.
 
     Середньостроковий прогноз      бюджетних      видатків     на
2005-2007 роки розроблено на основі  фактичних  даних  2002  року,
очікувань  2003  року  і  може  бути  уточнено  у  2004  році  при
підготовці проекту державного бюджету на 2005 рік на основі змін у
структурі видатків   та   ходу   виконання   бюджетних  програм  у
2004 році.  Прогнозні  показники  встановлюють   граничні   обсяги
видатків  для  фінансування суспільних послуг,  визначені за умови
прогнозованого  розвитку  економіки   та   можливостей   отримання
ресурсів.  Обсяги  видатків  можуть бути перевизначені на наступні
роки  у  разі  зміни  макроекономічної  ситуації  та   пріоритетів
державної   політики.   При   підготовці   бюджету   на  2005  рік
розпорядниками мають бути уточнені прогнозовані граничні обсяги  з
конкретною   прив’язкою  до  бюджетних  програм.  При  перевищенні
граничного прогнозованого обсягу видатків кожний  розпорядник  має
визначити  непріоритетні  бюджетні  програми,  які  не підкріплені
бюджетними ресурсами.
 
     У середньостроковій   перспективі   передбачається   подальше
вдосконалення застосування програмно-цільового методу у бюджетному
процесі,  що поліпшить прогнозування обсягів видатків на  наступні
роки  та  забезпечить  безперервність  та послідовність бюджетного
процесу.
     Під час вирішення державних завдань  бюджетна  політика  буде
орієнтуватися  на  створення  умов для гарантування конституційних
прав   громадян.   Структура   програмних   видатків   бюджету   у
середньостроковій    перспективі    визначатиметься   пріоритетами
державної соціально-економічної політики,  необхідністю формування
умов  для  стійкого  розвитку  людського потенціалу та прискорення
ринкових перетворень в економіці.
 
                                   Ризики
 
     Наявність певних   ризиків   прогнозу  може  визначати  зміну
показників  прогнозу  зведеного  бюджету.  Найбільш  впливовими  є
ризики,   пов’язані   з   відхиленням  фактичних  макроекономічних
показників від запланованих,  що призводитиме  до  розбалансування
бюджету  як  з  боку  доходів,  так  і  з боку видатків.  Ще більш
невизначеним  є  ймовірність  реалізації  ризиків,  пов’язаних  із
внесенням   змін   до  податкового  законодавства,  особливо  щодо
справдження  очікувань  стосовно   забезпечення   надходжень   від
скасування  податкових пільг,  та із змінами кон’юнктури світового
ринку.
 
// Джерело — ПРОГНОЗ ПОКАЗНИКІВ ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ЗА ОСНОВНИМИ ВИДАМИ ДОХОДІВ,
ВИДАТКІВ ТА ФІНАНСУВАННЯ НА 2005-2007 РОКИ; СХВАЛЕНО постановою Кабінету Міністрів України
від 9 вересня 2003 р. N 1427
 
ШЛЯХИРОЗВИТКУ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
(висновки)
Проблеми, пов’язані зістабілізацією нашої економіки, зачіпають передусім ті питання, що відображаютьстан виробництва. З огляду на це важливим, досить значним внеском, особливо у фінансовустабілізацію, є та робота, яка провадиться у бюджетній сфері.
У ринкових умовах бюджет єосновним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів.Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У своючергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захистнаселення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної тавидаткової частин бюджету пов’язане з основними макропоказниками економічного йсоціального розвитку України на відповідний рік.
Про необхідність здійсненнябюджетної реформи, докорінного реформування бюджетних взаємозв’язків як подоходах, так і по видатках, а також міжбюджетних відносин почали говорити вже давно. Дещо вдалося зробити.
Із прийняттям КонституціїУкраїни, Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», із затвердженнямнової структури Класифікації доходів та видатків бюджету виникла необхідністьвнесення змін до основного бюджетного закону. Крім того, створення Державногоказначейства поставило вимогу визначення законодавчих норм виконання державногобюджету через систему казначейства.
Відсутність належногозаконодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальностіза порушення бюджетного законодавства викликає цілий ряд негативних соціально-економічнихнаслідків. Серед них найнегативніший вплив мають:
—  постійне недовнесення протягом останніх роківналежних державному бюджету платежів і у зв’язку з цим недофінансування абозатримка у фінансуванні окремих видів видатків;
—  відсутність правового регулювання відповідальностірозпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов’язань, що перевищуютьобсяг виділених їм асигнувань;
—  послаблення контролю за цільовим і ефективнимвикористанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтакдо втрат державних коштів;
—  неповне відображення в бюджеті доходів, які одержуютьбюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності йздійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості увикористанні державних коштів та майна.
Бюджетна політика маєособливо важливе значення як у досягненні загальних цілей ринковоїтрансформації, так і у вирішенні завдань подолання кризи та забезпеченні економічногозростання.
Які ж основні завдання бюджетної політики на сучасномуетапі?
Це передусім нарощуваннябюджетного потенціалу, який бибув в змозі здійснити державні видатки длявідновлення економічного зростання, забезпечити фінансовими ресурсами ефективне функціонуванняекономіки, сприятизміцненню держави.
Необхідно намітити іздійснити заходи з упорядкування державних видатків та їх скорочення шляхомструктурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвиткуприватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини,недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державнихгарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримкинепрацездатних верств населення.
Слід розширити практикурозміщення державних цінних паперів серед населення, вести лінію назабезпечення їх гарантійних переваг перед вкладеннями заощаджень в іноземнувалюту.
Треба здійснюватидовгострокову політику регулювання бюджетного дефіциту, відмовитися від йогоспоживчого характеру з метою використання джерел фінансування бюджетногодефіциту в інвестиційних цілях. Законодавчо усунути можливість затвердженнядефіцитних бюджетів органами місцевого самоврядування.
Варто домогтися реалізаціїпринципу сильного і сталого державного бюджету. Подолати спроби окремих органівмісцевого самоврядування стверджувати те, що адміністративно-територіальніутворення виступають перед центром як платники податків, тоді коли такими єлише юридичні й фізичні особи. Створити умови для зацікавленості місцевихорганів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податків, зборів таінших обов’язкових платежів.
Потреба в сильному державномубюджеті викликається такими причинами:
—  державний бюджет повинен істотно впливати наекономічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні зв’язки ізнародним господарством, забезпечувати регіональну стратегію економічногорозвитку країни;
—  вирівнювання бюджетної забезпеченостіадміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки можездійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державнийбюджет. Нерівномірність ринкового розвитку викликає необхідність посилення регулюючоїі соціальної функцій держави;
—  спроба забезпечити формування бюджетів областей,міст, районів тільки на власну дохідну базу без загальнодержавного регулюванняпризведе до великої різниці в бюджетному забезпеченні населення різнихтериторій і до втрати керованості єдиним соціальним простором.
Актуальною є проблемабюджетних взаємовідносин.
Це проблема, розв’язання якої вікамишукали багато народів і держав. Її відмінність полягає в тому, що в нійфокусуються усі загальнолюдські, державні, національні інтереси ітрансформуються в систему координатгрошовихвідносин. Кожна держава шукаєі знаходить тут свої вирішення.
Так, механізм бюджетногофедералізму у США формувався багато десятиріч у суперечливих умовах. І лише востанні десятиріччя складися стабільна система фінансової взаємодіїфедерального уряду, штатів і територій. Воднораз перенесеннязнайдених іншими країнами вирішень іінші умови може дати зовсімінші наслідки. Використовуючи багатий світовий досвід, нам требазнайти власне вирішення цього питання,
Бюджетний федералізмреалізується через єдину соціально-економічну і бюджетно-фінансовуполітику держави. Це дає  в умовах самостійності,відносної автономії кожного бюджету поєднувати фіскальні, соціальні йекономічні інтереси центру з інтересами адміністративно-територіальних утвореньта органів місцевого самоврядування.
Законодавче закріпленнябюджетної самостійності кожного рівня влади має поставити перепону в прийнятті необґрунтованих рішень як із бокуцентральної виконавчої влади, так і збоку місцевих органів управління.
Єдність бюджетної системизабезпечується не лише єдиною правовою базою, а й одноманітністю самогобюджетного процесу: використанням єдиної бюджетної класифікації, єдністю формбюджетної документації, поданням необхідної статистичної і бюджетної інформаціїз одного рівня на інший для складання зведеного бюджету.
Послідовна реалізаціямеханізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів.Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що жодній із них не вдавалося забезпечитирозмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом,завжди застосовувалася їх комбінація.
Наші законодавці при формуванні чинної податковоїсистеми не мали чітко сформульованих принципів розмежування доходів міжбюджетами рівнів. У результаті незрозумілими є причини, що зумовлюютьвіднесення податків, зборів та Інших обов’язкових платежів до тієї чи іншоїгрупи.
Водночас було б помилковимзосереджувати увагу лише на механізмах закріплення дохідних джерел міждержавним і регіональними бюджетами. Першим важливим кроком в удосконаленні системибюджетних відносин має бути закріплення відповідальності за фінансування різнихвидів державних витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконаннявидаткової частини бюджету.
При закріпленні бюджетнихповноважень між рівнями системи основне питанняполягає в тім, влада якого рівня повинна забезпечувати виконання різного родудержавних функцій із фінансування видатків і надання послуг.
У кожногоадміністративно-територіального утворення є свої специфічні соціально-економічніінтереси. Відповідно до цього органи влади й повинні проводити свою соціально-економічнуполітику, витрачати бюджетні кошти. Водночас є утворення, які взагалі не взмозі вести якусь самостійну соціальну політику, підтримувати соціальну івиробничу інфраструктури.
Відсутність системи оцінокпотреби бюджетних видатків на регіональному рівні створює протиріччя міжрізними владними рівнями при обговоренні бюджетних проблем.
Перебудова бюджетної системистосується не лише взаємовідносин між державним та регіональними бюджетами, а йвідносин бюджетів вищестоящого рівня до бюджетів нижчого рівня.
Кошти місцевих бюджетів —основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшостівипадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічніпроцеси.
Створення механізму розвиткуміжбюджетних відносин на регіональному рівні — досить серйозне питання, воносприятиме виходу з тієї кризи, яка є сьогодні. Воднораз система міжбюджетнихвідносин при всій її важливості — лише частина загальної проблеми самостійностіорганів влади відповідного рівня. При найдосконаліших формах міжбюджетнихвідносин неможливо розв’язати проблему достатку фінансових ресурсів без поліпшеннястану економіки.
З метою удосконаленняміжбюджетних відносин необхідно було б:
—   вирішити завдання раціонального розмежуваннявидатків і доходів між ланками бюджетної системи;
—  зберегти раніше чинний принцип зацікавленостіцентральних і місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавнихподатків, зборів та інших обов’язкових платежів, тобто зробити ‘їх регулюючими;
—  підвищити рівень власних доходів бюджетівадміністративно-територіальних утворень;
—  усунути штучну дефіцитність територіальних бюджетівшляхом покриття її за допомогою бюджетного регулювання;
—  привести законодавство у відповідність із наявнимиджерелами фінансування.
Однією з проблем у бюджетнійсфері залишається питання державних видатків. У нас недостатньо зроблено змінщодо змісту, спрямування бюджетних видатків, методології їх планування іфінансування.
У своїй більшості видаткимеханічно перенесені зі старої бюджетної системи в нинішнє життя. Тим часомвідбулися істотні зміни в галузі демократизації управління.
Так, відбуваються значнізміни в освітній сфері. Нині вже поряд із державними установами з’явилосябагато приватних установ і закладів. Водночас планування бюджетних видатківвідбувається так, буцімто цього не сталося.
Останнім часом намітилася тенденція до зниженнязагального обсягу фінансових ресурсів, що перерозподіляються через бюджетнусистему. Але в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету вперерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому, єоб’єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що за допомогою бюджету здійснюєтьсярегулювання таких економічних процесів, яких не можна досягти іншими методами,в тому числі й чисто ринковими.
За нинішніми розрахунками,доходи зведеного бюджету та Пенсійного фонду на 1998 р. оціночно становитимуть38,8% валового внутрішнього продукту. Порівняно з 1996 р. частка доходів уваловому внутрішньому продукті зменшилася на 7 процентних пунктів.
Співвідношення обсягу бюджетуі валового внутрішнього продукту — важлива економічна проблема. З розвиткомринкових відносин цей показник матиме тенденцію до зростання. Це зумовленопідвищенням ролі держави в розподільчих процесах. Проблема в пошуку розумнихформ і методів цього перерозподілу.
Якщо порівняти із зарубіжними країнами, то можна назватитакі показники рівня урядових витрат до валового внутрішнього продукту (1996р.): Австрія — 51,7%, Бельгія — 54,3%, Франція — 54,5%, Італія — 52,9%,Німеччина — 49%, Швеція — 64,7% («The economist», 20 вересня 1997 р.).
Аналіз моделі економіки, якаформується в Україні, дає підстави твердити, що в наступні роки через бюджет(без Пенсійного фонду) має перерозподілятися не менш як 30% валового внутрішньогопродукту. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлюється соціальноюспрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудовизначної частини галузей народного господарства.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ДЖЕРЕЛА
1.   В.М. Опарін „Фінанси(загальна теорія)”: навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 1999.
2.   Курс лекцій з дисципліни„Фінанси” для студентів МУФ очно-заочної форми навчання.
3.   Журнал „Фінанси України”(обрані статті з номерів 1998-2003 рр).
4.   www.podrobnosti.com.ua
5.   www.expert.org.ua
6.   www.nau.kiev.ua
7.   www.zakon.gov.ua
8.   www.legal.com.ua
9.   www.meta.ua