КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТАДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
з предмету«Юридична логіка»
тема № 6: «Дедуктивніумовиводи»
Слухача І-гокурсу
групи №
заліковакнижка №
м. Київ-2008
ОПИС
ВСТУП
1. Загальнахарактеристика дедуктивного умовиводу
1.1 Безпосередніумовиводи
1.2Простий категоричний силогізм
1.3Аксіоми силогізму
1.4Загальні правила категоричного силогізму
1.5Фігури категоричного силогізму
1.6Модуси категоричного силогізму
1.7Характеристика І – ІV фігур
2.Роль формалізованої дедукції в законотворчості та законозастосуванні
Висновок
3.Список використаної літератури
4.Задачі
ВСТУП
Логіка — наука про мислення людини. Людина до якої б вона історичної цивілізації не належала, потребує знання істини. Питання пов’язані з пізнанням дійсностіналежать до найважливіших питань філософії. Отже логіка, що вивчає мислення ітака, що застосовує метод пізнання є філософською наукою.
Логіка – філософська наука про формив яких відображається та проходить людське мислення, про закони, яким воно підпорядковується.
Істина та логіка взаємопов’язані,тому значення логіки неможливо переоцінити. Логіка допомагає доводити істинні судженнята спростовувати хибні, вона навчає мислити чітко, лаконічно, правильно. Логікапотрібна всім людям, робітникам самих різноманітних професій. Але особливезначення набуває логіка з її законами, у діяльності правоохоронних та судовихорганів, коли від правильності кваліфікації того чи іншого діяння, підчасзалежить життя та здоров’я людей, встановлення істини у справі, віднайдення тапокарання винних.
Судоведослідження, як і будь-яке пізнання, підлягає не тільки законам діалектики, діалектичноїлогіки, воно відбувається також за законами і правилами формальної логіки. Зогляду на це знання законів формальної логіки і свідоме використання мають длясудового пізнання виняткове значення. Предметом судового пізнання є, якправило, подія, що мала місце в минулому і недоступна безпосередньому сприйманню.Судове пізнання — це в основному пізнання опосередковане, вивідне. Головна рольтут належить логічним засобам пізнання, і насамперед — умовиводу. Щобустановити істину за справою, необхідно зібрати, факти (докази), що відносятьсядо злочинної події, логічно їх опрацювати, висунути версії, розвинути їх,перевірити істинність однієї версії і хибність останніх. Уся розумовадіяльність слідчого і судді відбувається в певних логічних формах, підлягаєзаконам і правилам логіки. Без дотримання правил логіки не може бути установленаоб’єктивна істина за справою.
Наука логіка навчає, як правильнобудувати умовиводи, прищеплює вміння оперувати поняттями й судженнями, застерігаєвід можливих логічних помилок. Незнання законів і правил логіки, невміння користуватисяними у процесі судового пізнання нерідко призводять до різноманітних логічнихпомилок, котрі в судовій практиці із логічних перетворюються в судові помилки.Помилки ж у судовій практиці, оскільки вони позначаються безпосередньо на доліконкретної людини, особливо неприпустимі. Мабуть, немає іншої сфери суспільногожиття, де порушення законів логіки, побудова неправильних умовиводів,приведення хибних аргументів могли б заподіяти такої суттєвої шкоди, як угалузі права. Тому законодавець визнав за необхідне закріпити вимоги основнихзаконів логіки в нормах права, перевести їх до рангу нормативних вимог.
Логічнаграмотність — необхідна риса освіченості. Юрист у своїй діяльності ширококористується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід,дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищуютькультуру мислення, професійний рівень дослідження правових явищ. У своїй роботія намагатимусь приділи увагу лише одній з перелічених форм мислення, — дедуктивному умовиводу.
1.Загальна характеристика дедуктивних умовиводів
В процесі пізнання дійсності ми набуваємо нові знання.Деякі з них безпосередньо, в результаті впливу предметів зовнішнього середовищана органи чуттів; але бульшу частину знань ми отримуємо шляхом виведення новихзнань з тих, що вже є. Ці знання називаються опосередкованими, або виводами.
Логічною формою отримання вивідних знань є умовивід.
Умовивід — це форма мислення, за допомогою якої з одного чи декількох судженьвиводиться нове судження.
Будь-який умовивід складається із засновків,виводу та висновку. Засновками умовиводуназиваються вихідні судження з яких виводиться нове судження. Висновком називається нове судження,що було отримано логічним шляхом із засновків. Логічний перехід від засновків до заключення називається виводом.
Наприклад:
«Слідчий не може брати участь у розслідуваннісправи, якщо він є потерпілим(1). Слідчий Т. — потерпілий(2).
Отже Т. не може брати участь в розслідцванні справи (3)».
В цьому умовиводі 1-е та 2-е судження є засновками, 3-есудження – висновком.
Відношення логічного слідування міжзасновками та висновком передбачає зв’язок між засновками за змістом. Якщосудження не зв’язані за змістом, то й висновок з них не можливий. Наприклад, з суджень «Дерево є рослиною» й «Метан горить» – неможнаотримати висновку, оскільки ці судження не мають спільного змісту, а звідсивиплива, що вони не пов’язані логічно. При наявності предметного зв’язку міжзасновками ми можемо получити в процесі міркування нове істинне знання приумові дотримання двох правил: по-перше, повинні бути істинними вихідні судженнязасновки умовиводу, по-друге в процесі міркування слід дотримуватись правилвиводу, які обумовлюють логічну правильність умовиводу.
В залежності від суворості правил виводурозрізняють два види умовиводів демонстративні (необхідні) і недемонстративні (правдоподібні). Демонстративні умовиводи характеризуються тим, що висновок у них знеобхідністю випливає із засновків, тобто логічне слідування у такого родувисновках являє собою логічний закон. У недемонстративних умовиводах правила виводу забезпечують лише ймовірне заключення іззасновків. Поряд з поділом умовиводів за строгістю виводу важливе значення маєїх класифікація за направленістю логічного слідування, тобто за характеромзв’язку між знанням різного ступеню спільності, що виражені в засновках тазначенні. З цієї позиції розрізняють три види умовиводів: дедуктивні, (відзагального до часткового), індуктивні (від часткового до загального), умовиводи за аналогією (відчасткового до часткового).
Дедуктивні умовиводи – це умовиводи,у яких міжзасновками та заключеннями наявне відношення логічного слідування.
Наприклад:
«Всі риби дихають зябрами (1).
Всі карасі — риби (2).
Отже всі карасі дихають зябрами(3).»
Тут перше судження єзагальноствердним та виражає більший ступінь узагальнення у порівнянні звисновком, що також є загальноствердним судженням. Ми будуємоумовивід від ознаки, що належить роду «риба», до його приналежності до виду«карась», тобто від загального до часткового, до підкласу. Правила дедуктивного виводу визначаються характером засновків, щоможуть бути простими (категоричними) або складними судженнями.В залежності відкількості засновків дедуктивні виводи із категоричних суджень поділяються набезпосередні, в яких висновок виводиться із одного засновку, та опосередковані,в яких висновок виводиться з двох посилок.
1.1Безпосередні умовиводи
Безпосередніми умовиводаминазиваються такі, що робляться із одного засновку. До них традиційно відносятьсянаступні: перетворення, обернення, протиставлення предикату та умовиводи залогічним квадратом. Виводи у кожному із цих засновків утворюються увідповідності до певних логічних правил, які обумовлені видом судження – йогокількісною та якісною характеристикою. Перетворення — вид безпосереднього умовиводу,при якому змінюється якість засновку без змінення її кількості, при цьомупредикат висновку є запереченням предиката засновку. За якістю зв’язкукатегоричні судження діляться на стверджувальні та заперечні.
Наприклад: 1) S є P. 2) S не є не-P.
При цьому загально ствердне судженняперетворюється на частковозаперче та навпаки, а загально ствердне судженняперетворюється в загально заперечне та навпаки.
Можна виділити два часткових способи:
1) Шляхом подвійного заперечення, якеставиться перед зв’язкою і предикатом:
S є P –> S не є не-P.
Підмети – головні члени речення. —>Ні один підмет не є не головним членом речення;
2. Заперечення можна переносити ізпредиката в зв’язку:
S є не-P. —-> S не є P.
Всі галогени є неметалами.—–> Ні один галоген не єметаллом.
Оберненням називається такийбезпосередній умовивід, в якому у висновку (новому судженні) суб’єктом єпредикат, а предикатом – суб’єкт вихідного судження, тобто відбувається замінамісць суб’єкта та предиката при збереженні якості судження. Наприклад: S є P. —–> P є S.
Обернення підпорядковується правилурозподіленості термінів, згідно якому суб’єкт розподілений в заперечному і нерозподілений в стверджуваному судженнях. У відповідності до цього правила розрізняютьпросте (чисте) обернення та обернення з обмеженням.
Простим (чистим)називають обернення без застосування кількостісудження.
Так обертаються судження, обидва терміни яких розподілені абообидва не розподілені. Якщо жпредикат вихідного судження не розподілений, то він може бути розподілений і увисновку, де він є суб’єктом. Тому його об’єм обмежується.
Протиставлення предикату – це такий безпосередній умовивід, при якому (у висновку)предикатом є суб’єкт, суб’єктом – поняття, що суперечить предикату вихідногосудження, і зв’язка змінюється на протилежну.
Наприклад: S є P. —-> не-P не є S.
Іншими словами, ми робимо таким чином: 1) замість P беремо не-P; 2) міняємо місцями S і не-P; 3) звязку міняємом на протилежну.
Наприклад, дано судження:«Усі леви – хижі тварини».В результаті протиставлення предикату отримаємо судження: «Ні одна хижа тварина не є левом».
Протиставлення предикату можна розглядати як результатдвох послідовних безпосередніх умовиводів –спочатку перетворення, потім обернення перетвореного судження.
1.2Простий категоричний силогізм
Категоричним силогізмомназивається такий дедуктивний умовивід, у якому обидва засновки є категоричнимисудженнями.
Наприклад:
Будь-який злочин єдіянням суспільне небезпечним.
Крадіжка є злочин.
Отже, крадіжка єдіяння суспільне небезпечне.
Категоричний силогізмскладається із трьох суджень:
двох засновків і висновку. Засновки івисновок, у свою чергу, складаються із понять. Ці поняттяназиваються термінами силогізму. У категоричному силогізмірозрізняють три терміни: менший, більший і середній.
Термін, який займає місцесуб’єкта у висновку, називається меншим терміном. Менший термін позначаєтьсялітерою S. У нашому прикладі менший термін — поняття «крадіжка». Термін, котрий займає місце предиката у висновку, називається більшимтерміном. Позначається він літерою Р. У наведеному силогізмі більший термін — поняття «діяння суспільно небезпечне». Більший і менший терміни називаються крайніми термінами. Середнім терміномназивається поняття, яке входить до обох засновківі відсутнє у висновку. Позначається середній термін літерою М. У наведеному прикладі середнім терміном є поняття «злочин».
Структуру наведеногосилогізму можна записати так:
М—Р
S — М
S – P
Середній термін (М)виконує роль сполучної ланки між більшимі меншим термінами, завдяки йому стаєможливим із двох суджень засновків вивести третє судження (висновок), котре єновим знанням.
Відношення S — Р, як видно зі схеми, не наявне узасновках, воно установлюється тільки у висновку. Висновок про наявність певного відношення між S і Рроблять на тій підставі, що обидва ці терміни пов’язані з одним і тим жепоняттям (середнім терміном) у засновках. Із того факту, що S має відношення до М, а М, у своючергу, пов’язаний із Р, роблять висновок, що існує відношення і між S та Р. За відсутності ж середньоготерміна установити зв’язок між поняттями, що входять до засновків, неможливо.Наприклад, із таких двох суджень:
«Будь-який злочин єдіяння суспільне небезпечне»,
«Право єнадбудова»
— не можна здобутивисновок, оскільки у цих засновках відсутнє загальне поняття (середньоготерміна).
До кожного засновкукатегоричного силогізму входять по два терміни: середній і один крайній.Залежно від того, який із крайніх термінів (більший чи менший) входить дозасновку, розрізняють більший і менший засновки.
Засновок, у якому наявнийбільший термін Р, називається більшим засновком. У нашому прикладі засновком єсудження: «Будь-який злочин є діяння суспільне небезпечне».
Засновок, у котромунаявний менший термін S, називається меншим засновком. Урозглядуваному прикладі ним є судження «Крадіжка є злочин». Більшим засновкомкатегоричного силогізму є звичайне загальне положення або правило, а меншим —судження про конкретний предмет. Поширюючи загальне положення на частковийвипадок, ми здобуваємо нове знання про нього висновок.
1.3Аксіома силогізму
Аксіома силогізму — цеположення, яке обґрунтовує правомірність висновку із засновків категоричногосилогізму.
Вона має два такіформулювання:
1. Все, що стверджується(або заперечується) про клас предметів, можестверджувати (або заперечувати) про кожен предмет даного класу. Латинська формула нього правила така: гіісіит сіє отій еї сіє пиііо(буквально — сказане про все і ні про що), або коротше: сіісіит гіе отпі.
2. Ознака ознаки речі єознака самої речі; те, що суперечить ознаці речі, суперечить самій речі.
Зміст цих речень полягаєось у чому. Якщо відомо, що клас предметів Ммає ознаку Р, то з цього випливає, що будьякий окремий предмет 6′ цього класумає ознаку Р. Наприклад, якщо відомо, що всі громадяни зобов’язанідотримуватися законів держави, то це означає, що й Петренко зобов’язанийдотримуватися законів держави.
/>
Мал. 1
Відношення між термінами S—М—Р категоричного силогізму прийнятовідтворювати за допомогою кіл як відношення між обсягами понять, що входять дозасновку. Відношення обсягів понять буде таким: якщо обсяг поняття М входить дообсягу поняття Р, а обсяг поняття S входить до обсягу поняття М, то обсяг поняття S входить до обсягу поняття P (Мал. 1). Відповідно, якщо відомо, що клас предметів М не містить ознак Р, то й усякий окремий предмет S, щовходить до класу М, не має ознак Р. Так, якщо відомо, що жодна людина не можебути притягнена до кримінальної відповідальності інакше як за рішенням суду, тоце означає, що й громадянин Петренко не може бути притягненим до карноївідповідальності інакше як за ухвалою суду.
Відношення між термінами S—М—Р за обсягом тут таке: якщо обсягпоняття М повністю виключається із обсягу поняття Р, а обсяг поняття S входить до обсягу поняття М, тообсяг поняття S повністю виключається з обсягупоняття Р (мал. 2).
/>
мал. 2
Аналогічно можна пояснитиі другу формулу аксіоми:якщо річ А має ознаку В,а ознака В, у свою чергу, має ознаку С, то це означає, що А має також ознакуС.
1.4 Загальні правила категоричного силогізму
Для того, щоб із істиннихзасновків можна було робити істиннийвисновок, необхідно дотримуватися таких правил силогізму,
1. У кожному силогізмімає бути тільки три терміни — не більше й не менше.
Це правило випливає ізсутності категоричного силогізму якумовиводу, в котрому відношення між двома крайніми термінами S і Р установлюють на підставі їхньогозв’язку із третім — середнім терміном М.
Якщо в засновках не три,а два терміни, наприклад: «Будьякий злочин є діянням суспільне небезпечним»,«Деякі суспільно-небезпечні діяння не містять ознак складу злочину»,— тоді відсутнє те поняття, з котрим має зв’язуватися один із термінів силогізму. У такому випадку із засновків не можна вивести третє судження, яке було б відмінним відзасновку, не будучи тавтологією і не суперечило б жодному засновку.
Якщо в силогізмі чотиритерміни, тоді в ньому не буде середньоготерміна, і, отже, установити відношення між поняттями, що входять до засновків,неможливо. Висновок, зроблений із таких засновків, буде хибним: ми припустимося логічної помилки, яка матиме назву учетверення термінів… Ця помилка спостерігається досить часто у випадках, коли за середній термін беруть однакові за звучанням або написанням слова (омоніми), що мають різні значення.
Наприклад:
Закони об’єктивні, вонине залежать від волі й бажання людей.
Конституція є закон.
Отже, конституція незалежить від волі й бажання людей.
У цьому силогізмі не три,а чотири терміни, оскільки слово «закон» взято в засновках з різнимзначенням. У більшому засновку під законом ми розуміємо «законнауки», а в меншому — «юридичнийзакон». Отже, середній термін у цьомусилогізмі відсутній, тому висновок є хибним.
2. Середній термін маєбути розподіленим хоча б у одному із засновків.
Якщо середній термін розподілений,тобто взятий у повному обсязі, то установлюється єдине відношення між S і Р.
Якесь інше відношення міжкрайніми термінами (S і Р) неможливе.
Якщо ж середній термін нерозподілений у жодному іззасновків, то між S і Р може встановлюватися не одне, акілька відношень, залежно від того, до якої частини обсягу відносяться крайнітерміни. Наприклад;
Деякі соціальні норми (М)є правовими (Р).
Норми моралі (S) є соціальними нормами (М).
Тут середній термін(«соціальні норми») не розподілений в обох засновках, тому між S і Р можливе різне відношення:
1) воно може бути таким,коли S, входячи в М, повністю виключається із обсягу Р (мал. 3). Тоді із наведених засновківслід було б зробити висновок: «Норми моралі не є правовими нормами» («Жодне S не є Р»);
2) відношення між S і Р може бути і таким, коли М повністю включається до Р (мал. 4). У такому випадку із нашихзасновків слід було б зробити висновок: «Усі норми
моралі є правовиминормами» («Усі S є Р»);
3) відношення між S і Р може бути й таким, як відтворено на мал. 5. Тоді можна зробити такі двависновки: «Деякі норми моралі є правові»(«Деякі S є Р») та «Деякі нормиморалі не є правові норми» («Деякі S не є Р»).
/>
мал. 3
/>
мал. 4
Очевидно, принерозподіленості середнього терміна із засновків можна вивести не один, акілька висновків. Отже, істинного висновку здобути не можна.
3. Термін, нерозподілений у засновку, не може бути розподіленим у висновку.
Це правило означає, що увисновку термін силогізму не може бути взятий у повному обсязі, якщо в засновкувін узятий частиною свого обсягу. Візьмемо приклад:
Мова (М) не є надбудовою(Р).
Мова (М) — суспільнеявище (S).
Отже,…
Тут менший термін S («суспільне явище») узасновку не розподілений, оскільки займає місце предиката у ствердномусудженні, отже, він має лишатися не розподіленим і у висновку. У висновку можнасказати: «Деякі суспільні явища не є надбудовою» («Деякі S не є Р») і не можна сказати:«Жодне суспільне явище не є надбудовою» («Жодне S не є Р»). Зумовлено це ось чим.Відношення між S і Р, як ужеговорилося, установлюється через М. У нашому прикладі обсяг М становить дишечастину обсягу Р. Тому стійке положення до обсягу Р буде займати лише частинуобсягу S, котру складав обсяг М. Остання частина обсягу S може знаходитися унайрізноманітнішому відношенні до обсягу Р (див. мал. 6).
/>/>
мал. 5
/>/>
мал. 6
4. Із двох заперечнихзасновків не можна зробити ніякого висновку.
Розгляньмо приклад:
Жоден свідок у справі (М)не знав потерпілого (Р).
Іваненко (S) не був свідком у справі (М).
Тут обидва засновкизаперечні. Зробити висновок із них не можна тому, що середній термін (М) непов’язаний ні з меншим терміном (S), ні з більшим (Р). Жоден із крайніхтермінів своїм обсягом не збігається в будь-якій частині з обсягом (М). Утакому випадку встановити певне відношення між S і Рнеможливо (мал. 7). Це означає, що з наведених засновків рівною мірою можназробити два протилежні висновки:
1) “Іваненко не знавпотерпілого” і 2) “Іваненко знав потерпілого”.
Істинним же, якговорилося, буде тільки такий висновок, котрий випливає із засновків як єдиноможливий.
5. Якщо один засновокзаперечний, то й висновок має бути заперечним.
/>
мал. 7
Зміст цього правилаполягає в тім, що із ствердних засновків не можна зробити заперечного висновкуі, навпаки, якщо один із засновків заперечний, товисновок не може бути ствердним.Наприклад:
На обвинувачуваного (М)не може бути покладено обов’язок доведеннясвоєї невинності (Р).
Петренко (S) — обвинувачуваний у справі (М).
Отже, на Петренка (S) не може бути покладено обов’язок доведення своєї невинності (Р).
Наявність у силогізміодного заперечного засновку означає, ще обсяг середнього терміна виключаєтьсяіз обсягу одного з крайніх термінів. Тоді з обсягу одного крайнього термінабуде виключатися обсяг другого крайнього терміна, котрий входить до обсягусереднього терміна. У нашому прикладі обсяг М виключається із обсягу Р. Отже, іобсяг S, котрий становить частину обсягу М,неодмінно виключається ізобсягу Р (мал. 8). Тому висновок може бути тількизаперечним, а не ствердним.
6. Із двох частковихзасновків не можна зробити ніякого висновку.
Це правило випливає зінших перелічених нами правил.
/>
мал. 8
Якщо обидва засновки єчастковоствердними, то з них не можна зробитиістинного висновку тому, що в жодному засновку не буде розподіленого середньоготерміна.
Якщо ж один частковийзасновок ствердний, а другий частковийзасновок, у котрому М займає місце предиката, заперечний (тоді середній термінбуде розподіленим), то в силогізмі порушується третє правило: термін,нерозподілений у засновку, стає розподіленим увисновку.
7. Якщо один із засновківчастковий, то й висновок має бути частковим. Це правило забороняє робити загальнівисновки, коли один із засновків силогізму є судженням частковим.
За одного частковогозасновку середній термін відноситься лишедо частини обсягу меншого терміна, а не до всього його обсягу. Тому з обсягом Р пов’язується не увесь обсяг S, а тільки та його частина, котру займає М. Тоді й у висновкуми можемо говорити тільки про деякі S, а не про всі.
Наприклад:
Деякі громадяни (М) не єдієздатними (Р).
Кожен громадянин (М) є правоздатним(S).
Отже, деякі правоздатні (S) не є дієздатними (Р).
Коли б із цих засновківми зробили загальний висновок «Усі правоздатні не є дієздатними», товін був би хибним. У цьому неважко переконатися, відобразивши силогізм колами(мал. 9).
/>
мал. 9
1.5 Фігури категоричного силогізму
Категоричний силогізм маєрізні види, котрі набули назви фігур силогізму.
Фігурами силогізмуназиваються форми силогізму, що відрізняються одна від одної розташуваннямсереднього терміна в засновках. Існує чотири фігури силогізму.
У першій фігурі середнійтермін займає місце суб’єкта у більшому засновку і предиката — в меншому. Схемапершої фігури:
М — Р
S — М
S — Р.
У другій фігурі середнійтермін займає місце предиката в обох засновках. Схема другої фігури:
P — M
S – M
S – P
У третій фігурі середнійтермін займає місце суб’єкта в обохзасновках. Схема третьої фігури:
M – P
M – S
S — P
У четвертій фігурісередній термін займає місце предиката у більшомузасновку і суб’єкта в меншому засновку. Схема четвертої фігури:
P – M
M – S
S – P
Графічно фігури силогізмувідображаються так (див. мал. 10).
М – P P – M M – P P – M
/>/>/>/>
S – M S – M M – S M – S
І ІІ ІІІ ІV
1.6 Поняття про модуси силогізму
Кожна фігурасилогізму має свої певні модуси (від латинського тогіиз, що означає«спосіб», «вид»).
Модусамисилогізмуназиваються різновиди фігур, які відрізняються одна від одної кількістю іякістю суджень, котріскладають їх засновки й висновок.
Модуси категоричногосилогізму позначаються трьома заголовнимилітерами тих суджень, із яких побудовано силогізм. Якщо більший і меншийзасновки і висновок є судженнями загальноствердними, то цей модус позначаєтьсятак: ААА. Літери означають більший засновок, менший засновок і висновок. Оскільки кожензасновок теоретично може бути загальноствердним (А), загальнозаперечним (Е),частковоствердним (І) та частковозаперечним (О), то природно припустити, що кожна фігура силогізму має по 16 модусів. Проте не кожне сполучення засновківАА ЕА ІА ОА АЕ ЕЕ ІЕ ОЕ АІ ЕІ II 01 АО ЕО 10 00
дає істинний висновок.Дійсних, правильних модусів силогізму значно менше. Щоб установити, які модусимає кожна фігура, необхідно керуватисязагальними правилами категоричного силогізму і особливими правилами фігур.
1.7 Характеристика І- ІV фігур
Перша фігура. Їїособливі правила і модуси
Перша фігурасилогізму має такі особливі правила:
1. Більшийзасновок має бути судженнямзагальним;
2. Менший засновок — судженням ствердним.
Ці правила випливають ізструктури першої фігури.Доводяться вони так.Якщо менший засновок взяти заперечним, то й висновок буде заперечним. Узаперечному висновку предикат (Р) розподілений, отже, він має бути розподіленимі в засновку. Щоб Р було розподілене, більший засновок має бути заперечним, але, як відомо, із двох заперечнихзасновків висновок неможливий. При меншому заперечному засновку більший маєбути ствердним. Але тодівисновок стає неможливимчерез нерозподіленість Р, оскільки в ствердному судженні Р не розподілене.Отже, менший засновок не можна брати заперечним,він має бути тільки ствердним.
Більший засновок має бутизагальним. Якщо більший засновок частковий, то середнійтермін, що займає у ньомумісце суб’єкта, буденерозподіленим. У меншому засновку, котриймає бути судженням ствердним, середній термін, займаючи місце предиката, такожнерозподілений. Отже, якщо більший засновокчастковий, то середній термін не буде розподіленим у жодному з засновків. Алеякщо середній термін з обох засновках не розподілений, товисновок здобути не можна. Отже, більший засновок має бути загальним. Знаючи особливі правила першої фігури, не важко вивести їїмодуси. Більший засновок, згідно з цим правилом, може бути судженням загальноствердним (А), або загальнозаперечним (Е);менший засновок — загальноствердним (А) або частковоствердним (І). Отже, у першій фігурі можливі такі сполучення засновків: АА ЕА
Керуючись загальнимиправилами категоричного силогізму, вкажемо, який висновок випливає ізкожного сполусння засновків. Якщо обидва засновки є загальноствердними (АД), товисновок буде загальноствердним (А). Якщо більшийзасновок загальноствердний, а менший частковоствердний (АІ), то висновок —частковоствердний (І). Якщо більший засновок загальнозаперечний, а меншийзагальноствердний (ЕА), то висновок буде загальнозаперечним (Е).Якщо більший засновок загальнозаперечний, а менший частковоствердний (ЕІ), товисновок буде частковозаперечним (О).
Отже, перша фігурасилогізму має такі модуси ААА, АІІ, ЕАЕ.ЕІО.
Перша фігура силогізму —це найтиповіша, класичнаформа дедуктивногоумовиводу, її модуси ААА та ЕАЕ, котрі виражаютьу чистому вигляді аксіому силогізму, є типовими формами підведення часткового випадку під загальне положення. Тому упрактиці мислення ми користуємося першою фігуроючастіше, ніж другою і особливо третьою фігурою. До першої фігури ми вдаємося щоразу, коли сказане про клас предметів поширюємо на окремий, одиничний предмет цього класу,коли висновок про окреме робимо на підставі знання загального положення чи правила. Досить велике значення першої фігурисилогізму в судовій практиці. За першою фігурою відбувається юридична оцінка(кваліфікація) правових явищ і фактів. Більшим засновком, що має загальне положення, служить нормаправа, стаття кодексу. Меншим засновком — судження про конкретний випадок.Висновок є вивід про це конкретне на основі загальногоположення.
Наприклад:
Таємне викраденнячужого майна є крадіжка
Г. таємно викрадав чуже майно.
Отже, дії Г. є крадіжка.
За першою фігуроюкатегоричного силогізму відбувається застосування норми права до окремоговипадку і призначення покарання за скоєний конкретний злочин. У більшомузасновку вказується санкція, визначена статтею кодексу. У меншому засновку йдеться про те, що цей конкретний злочин єелементом класу злочинів, передбачених статтею кодексу, про яку говориться вбільшому засновку. Висновок є судженням про покарання, застосовуваним до цього конкретноговипадку. Наприклад:
За ч. І ст. 296 КК України хуліганство карається позбавленням волі на строкдо одного року або виправними роботами на той же строк.
У діях Голубенка установлено склад хуліганства,передбачений ч. І ст. 296 КК України.
Отже, Голубенко може бути покараний строком доодного року або виправними роботами на той же строк.
По суті, будь-який обвинувальний вирок,як і будь-яка інша ствердна судова ухвала, якзастосування норми правадо конкретного випадку,за логічною структурою є умовиводом першої фігури силогізму.
Але застосуванняюридичного закону до конкретного явища — це не механічне підведення частковоговипадку під загальне правило, а складний процес,що вимагає від юриста ґрунтовної спеціальної підготовки,високої культури, здорового глузду, життєвого досвіду і високорозвинутогопочуття справедливості’. Судова діяльність неможе розумітися так, що суддя, маючи перед собою заздалегідьзапропоновану йому правову норму і готовий, установленийфакт, має тільки «приладнати» їх один до одного,«підігнати» факт під правову норму. Щоб підвести частковий випадок під загальне правило(норму права), необхідно глибоко і всебічно дослідити цей випадок, виявити індивідуальні його особливості, дати правильну оцінку тощо. Тільки після цього судження про окремий факт, яке становить менший умовивід, буде відповідатицьому факту, правильно відображати його і до нього можна буде правильно застосувати загальне положення.
Друга фігура. Її правила і модуси
Друга фігура силогізмумає такі правила:
1. Більший засновок маєбути судженням загальним;
2. Один із засновків—судження заперечне.
Доведемо спочатку, щоодин із засновків має бути заперечним. Якщо у другій фігурі обидва засновкиствердні, то середній термін, займаючи місцепредиката в обох засновках, буденерозподіленим. Як відомо, зробити висновок із таких засновків неможливо.
Щоб середній термін буврозподіленим, один із засновків має бутизаперечним. Але якщо один із засновків заперечний. то й висновок будезаперечним. У заперечному висновку предикат Р завжди розподілений, отже, вінмає бути розподіленим і в засновку. Оскільки Р у другій фігурі посідає місце суб’єкта у більшому засновку, то він буде розподіленим тільки тоді, коли більший засновок загальний. Отже, у другій фігурі обидва засновки можуть бути ствердними, а більший засновок —частковим.
Друга фігура силогізмумає такі модуси: ЕАЕ.АЕЕ. ЕІ, АОО.
Сутність другої фігурисилогізму полягає в запереченні належностіякого-небудь предмета або явища до того чи іншого класу предметів. Доумовиводів другої фігури ми вдаємося щоразу, коли необхідно довести, щоконкретний предмет, який нас цікавить, не може бутивіднесений до класу предметом. про котрий ідеться в більшому засновку. Висновокробиться на підставі відсутності у предмета тих ознак, які належать класу вцілому.
Наприклад:
Спроба вбивства можливатільки з прямим умислом.
У діях обвинувачуваногопрямого умислу не установлено.
Отже, дія обвинувачуваного не може бутикваліфікована як спроба вбивства.
У судовій практиці другафігура є логічною формою обґрунтування складу злочину в тому чи іншомуконкретному випадку, доказом неправильностікваліфікації скоєного, засобом спростування різноманітних положень, які неузгоджуються із загальним правилом, і т. д.
Третя фігура. її правила і модуси
Третя фігура має таке правило: меншийзасновок має бути ствердним. Висновок у третій фігурізавжди частковий.
Доводиться це правилотак: якщо менший засновок взяти заперечним, тоді й висновок буде заперечним. Узаперечному судженні предикат Р завжди розподілений, отже, він має бути розподіленим і в засновку. У засновку Р будерозподіленим лише тоді, коли більший засновок, в якому він посідає місцепредиката, буде заперечним. Але з двох заперечних засновків здобути висновок неможна. Тому менший засновок має бути ствердним. Висновок має бути частковим тому, що менший термін займає взасновку місце предиката. Предикат у ствердному судженні нерозподілений, тому й у висновку ми можемоговорити тільки, про деякі S, ане про всі S.
Третя фігура має такішість модусів: ААІ, ЕАО, ІАІ,ОАО.АІІ, ЕІО.
Третя фігура силогізму упрактиці мислення трапляється рідше, ніж перша й друга. Вона приймається для спростування загальних положень.
Четверта фігура. ЇЇ правила і модуси
У четвертій фігурі діютьтакі правила: 1. Якщо більший засновок ствердний, то менший має бути загальним.2. Якщо один іззасновків заперечний, то більший засновок буде загальним.
Дійсно, якщо більшийзасновок є ствердним (судження А або І), то середній термін (М) у ній небуде розподіленим, оскільки посідає місце предиката.Тоді середній термін маєбути розподіленим уменшому засновку. Менший засновок, вякому М займає місце суб’єкта, має бути загальним. Якщо один із засновків заперечний, то й висновок буде заперечним. У заперечному висновку предикатрозподілений, отже, він має бути розподіленим і в засновку. І оскільки більший термін посідає в засновку місце суб’єкта, то він буде розподіленим лише в тому випадку, коли більший засновок є загальним судженням. Застосовуючи загальні правила категоричного силогізмуі правила четвертої фігури, ми здобудемо такі п’ять ЇЇ модусів: ААІ.АЕЕ, ЇАІ,ЕАО, ЕІО. Перші трифігури були відкриті й описані Аристотелем. Четвертафігура виділена через 500 років Кл. Галеном. За всіма зовнішніми ознаками четверта фігура є правомірною формою категоричного силогізму. Проте унаслідок того, що рух думки у четвертій фігурі незвичайний, у практиці мисленнянею користуються досить рідко. Прикладом умовиводу за четвертою фігурою можебути таке:
Деякі угоди (Р) —договори (М).
Усі договори (М) ецивільні правовідносини (S).
Отже, деякі цивільніправовідносини (S) є угодами (Р).
2. Роль формалізованої дедукції у законотворчості тазаконозастосуванні
Формалізованадедукція як форма мислення та спосіб пізнання істини відіграє надзвичайноважливу роль в законотворчості та законозастосуванні. Як уже зазначалось,дедукція це процес отримання виведення (умовиводу), роблячи висновок прочасткове на основі знання загального.
На практиці цеположення особливо широке застосування знайшло в діяльності правоохоронних тасудових органів. Судове дослідження, підлягає не тількі законам діалектики,діалектичної логіки, воно відбувається за законами і правилами формальноїлогіки. Предметом судового пізнання є, як правило, подія, що мала місце вминулому і недоступна безпосередньому сприйняттю. Судове пізнання, здебільшого,пізнання опосередковане, вивідне. Головна роль тут належить логічним засобампізнання, і насамперед – умовиводу, зокрема і дедуктивному. Оскількидедуктивний умовивід складається з суджень, хоча б одне з яких має загальнийхарактер (положення юридичного закону, закону природи тощо), це дає змогу,знаючи окремі ознаки предмета, зробити висновок про належність даногоодиничного предмету до загального класу. Так знаючи загальне положення про тещо «крадіжка – є таємне викрадення чужого майна», та беручи одного конкретногогромадянина Т. який 1) таємно, 2) викрав 3) чуже майно, робимо висновок, що Т.- вчинив крадіжку. В процесі законотворчості дедукція теж має важливе значення.Зокрема в адміністративному, кримінальному кодексі (особливі частини) та іншихнормативно – правових актах, положення конкретної статті виражено здебільшогопо суті у логічній формі скороченого силогізму. Наприклад. «Крадіжка – тємневикрадення чужого майна… карається штрафом, обмеженням волі або її позбавленнямстроком від — до … »
Встановивши, щодії Т. – крадіжка, отримуємо:
1. «Крадіжка –тємне викрадення чужого майна… карається штрафом, обмеженням волі або їїпозбавленням строком від — до … »
2. Дії Т. –крадіжка
3. Т. може бутипокараний штрафом, обмеженням волі або її позбавленням строком від — до … »Тобто знання загального положення з не тільки дає змогу правильно визначити(кваліфікувати) дії Т. але й поширює дію цього загального положення на конкретногоТ.
Отже дедукція привирішенні питання про кваліфікацію злочинної події має особливо важливезначення, оскільки у більшості випадків дає змогу чітко визначити до якого класупредметів вона (подія) відноситься. Непарвильне застосування логічних засобівта законів може призвести до логічних помилок, які свою чергу можуть обернутисьсудовими.
Висновок
Ціль пізнання дедуктивних умовиводів– отримання істинних знань та повноцінне їх використання у практичнійдіяльності. Знання дедуктивних умовиводів допомагає передбачати події інайкращим способом планувати діяльність, максимально передбачати можливінаслідки, висувати різноманітні гіпотези, бачити «логіку речей», вести ефективнуполеміку і.т.д.
Конкретне застосування дедуктивнихумовиводів вимагається від працівника міліції при роботі по розкриттю злочинів,воно допоможе чітко виявити логічну структуру злочину, правильно кваліфікуватидії підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного тощо.
3.Список використаної літератури
1. Жєребкін В.Є. «Логіка»К., 2006 с.115-148
2. Бойко А.П., «Краткий курс логики», М., 1995год. с 43
3. Гетманова А.Д., «Учебник по логике», М.,Изд. «Владос», 1995 год.
4. Кирилов В.И., «Логика», М., Изд.«Высшая школа», 1987 год. с 102-106
5. Кобзарь И.М. «Логіка» СПб, 2001,с. 100-119
6. Гетманова А.Д., Панов М.И., Уемов А.И., НикифоровА.Л., Бузук Г.Л. Логика. М., 1992.
4.ЗАДАЧІ
1. Датианаліз дефініції (визначити чи правильна вона чи ні, коли ні то, яке правилопорушене) «Дільничний інспектор міліції – представник органу внутрішніх справна обслуговуваній території, що проводить профілактику правопорушень »
2. Дати аналізподілу (визначити чи є він правильним, коли ні, то яке правило порушено) «Простесудження може бути одиничним, частковим, загальним або стверджувальним»
3. Проаналізуватисудження (визначити його вид та структуру) «Бувають випадки, коли замістьвиправних робіт призначається штраф» Записати судження, що суперечить йому.
4. Формалізуватисудження «Алібі Р. – необхідна і достатня умова винності Л.»
5. Встановитидотримання основних закогів правильного мислення у міркуванні.
Закони незалежать від волі людей
Конституція –закон
Конституція незалежить від волі людей
6. За допомогоютаблиць істинності визначити, чи є логічним законом формула: А В = В А
7. Яка з версійА, В, чи С може обґрунтовано вважатись істиною, коли відомо, що: 1) версію Аможна прийняти якщо і тільки якщо підтвердиться припущення В; 2) у разіспростування версії С справедливою можна вважати версію Д;
3) версії А і Сне можуть бути одночасно прийнятими, але неодмінно одна з них повиннапідтвердитись; виявлено несумісність версії Д з наявними фактами. Розв’язок формалізувати.
8. Наведьтіприклад ІІІ фігури простого категоричного силогізму. Вкажіть його терміни тамодус.
9. Побудуйтеспростування тези Т. на підставі аргументів:
1) Т à А 2) А V В 3) В ó T
10. Якої помилкиприпущено при доведенні?
Теза Т істинна,оскільки вона логічно випливає з аргументів
1) Т à C 2) B V C 3) В àT