Депозитні операції комерційних банків

ЗмістВступ1 Депозитні операції комерційних банків2 Забезпечення фінансової стійкості комерційного банку3 Безготівкові розрахунки, сутність і основні принципи4 Практичне завданняВисновкиПерелік використаної літератури
ВступЗабезпечення фінансової стабільності  — одна з найактуальніших проблем світової економіки. Концептуальна оцінка фінансовоїстабільності передбачає моніторинг  макроекономічних, політичних, ринкових,правових. соціальних та інших факторів, які можуть  суттєво впливати наекономічну стратегію учасників ринку.Динаміка розвитку реального сектору економіки тафінансового ринку тісно взаємопов’язані — рівень фінансового розвитку єіндикатором темпів економічного  прогресу, і навпаки, економічне зростання вреальному секторі  сприяє активізації фінансових посередників. Тому при оцінціфінансової стабільності економіки особлива увага  приділяється  аналізудіяльності банків та кредитних спілок, інвестиційних і пенсійних фондів,страхових та лізингових компаній, бірж, депозитаріїв тощо.Загальновідомо: банки відіграють в економіці важливу роль,виконуючи унікальні макроекономічні та мікроекономічні функції. Вонизабезпечують   готівково-грошовий обіг, накопичують вільні грошові кошти,задовольняють потреби підприємницьких структур у кредитних ресурсах, виконуютьряд функцій, пов’язаних із регулюванням реального сектору економіки, серед яких- збір і аналіз інформації про позичальників, участь у реструктуризаціїпідприємств, ініціювання банкрутств тощо.
Нині банківськасистема України є найпотужнішим учасником вітчизняного ринку фінансових послуг;її розвиток  характеризується позитивними тенденціями, а її діяльність суттєвовпливає як на загальне становище фінансових ринків, так і на фінансовістратегії учасників товарних ринків. постійно підвищується  роль банків якчинників фінансової стабілізації економіки та забезпечення стійкогоекономічного зростання. Динамічно  збільшуються обсяги кредитування нимиекономіки, їх капітал, активи.
1Депозитні операції комерційних банківБанки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичнихосіб через виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різнівиди банківських рахунків.Згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність»: вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валютіУкраїни або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахункаху банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначеннятакого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавстваУкраїни та умов договору.
На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати приймання  вкладів  (депозитів)  від  юридичних і фізичних осіб [8].
Операції,пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.
Практичноусі клієнтські рахунки є депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритийклієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формоювикористання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання;термінові, або строкові, депозити; умовні депозити.
Депозитніоперації  є найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшенняресурсної бази комерційних банків виступають депозитні операції.
Депозитнимиє пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичнихосіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їхзарахування на відповідні рахунки на певних умовах [3].
Сьогоднікласифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основнимисеред яких є:
—видта статус вкладника;
—термінвкладу.
Запершою ознакою виділяються вклади юридичних та фізичних осіб, резидентів інерезидентів.
Затерміном користування вклади поділяються на дві великі групи — депозити дозапитання та строкові.
Коштиклієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках, яківідкриваються банком кожному клієнту. Особливістю функціонування вкладів дозапитання є те, що гроші, які зберігаються, можуть бути в будь-який моментзняті готівкою з відповідного рахунка або перераховані за вимогою клієнта на іншірахунки в банках. За діючою практикою вітчизняні банки здебільшого нездійснюють плати за залишками на депозитних рахунках до запитання, оскількирозміри цих залишків є дуже нестійкими та слабо прогнозованими. Вагома часткаресурсів, які залучені саме у вклади до запитання, використовується банками длязабезпечення необхідного рівня ліквідності та формування обов’язкових резервіву вигляді залишків на кореспондентському, рахунку в Національному банкуУкраїни. Разом з тим у щоденній банківській діяльності складається ситуація,коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їхні поточнірахунки, залишаючи певну частку їх у розпорядженні банку на деякий термін. Цячастина ресурсів у вкладах до запитання використовується банком, як правило, уформі вкладень у найкоротші за терміном повернення кредитно-інвестиційніактиви. В цьому випадку банк отримує можливість заробляти, розміщуючи вільнізалишки на поточних рахунках у відповідні доходні активи, а відтак сплачуватипевний процент власникам депозитів до запитання за користування їхніми грошима.Платність вкладів цього типу дозволяє, в свою чергу, залучати ще більшукількість поточних ресурсів, розширювати коло своїх операцій та збільшувати їхобсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банку. В тойже час з деяких вкладів до запитання діючою нормативною базою передбаченаобов’язкова сплата процентів за їх залишками. Так, зберігання коштів Державногобюджету на банківських депозитах до запитання є для банку обов’язково платнимта потребує нарахування і сплати процентів за залишками цих коштів розміром 50%ставки рефінансування Національного банку України [7].
Найбільшстабільними з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінівповернення коштів є строкові вклади (депозити). Строкові вклади (депозити) — цегрошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання тазараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатоюобумовлених процентів. Розвиток та диверсифікація послуг з обслуговування самецих вкладів є пріоритетним завданням сучасного комерційного банку. Ресурси,залучені у строкові депозити, залишаються у розпорядженні банку в межах чіткообумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися дляфінансування більш тривалих за терміном, а отже і більш доходних активнихоперацій. Відповідно і плата за залишками на строкових депозитах є значнобільшою порівняно з вкладами до  запитання та безпосередньо залежить від розмірута терміну зберігання грошей на цих вкладах. У сучасній практиці більшість комерційних6анків надає можливість своїм клієнтам знімати за  необхідності кошти зі своїхстрокових рахунків до закінчення терміну дії депозитного договору. Це є доситьвагомим фактором підвищення привабливості саме цього виду банківськихдепозитних операцій хоча розмір процентної плати у разі дострокового зняттякоштів або закриття вкладу взагалі значно зменшується.
Комерційнібанки в своїй поточній діяльності використовують різні форми строкових вкладів(депозитів).
Однієюз найбільш поширених форм виступають сертифікати які, в свою чергу, поділяютьсяна депозитні та ощадні.
Депозитнийсертифікат — це документ, що видається тільки юридичній особі у виглядіписьмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає правовласнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати сумувнеску та відповідні проценти. Ощадний сертифікат — це аналогічний документ,але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошейна банківський рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми іпроцентів.
Депозитній ощадні сертифікати випускаються банками як на певний строк, так і дозапитання. Вони можуть бути іменними і на пред’явника.
Згідноз чинним законодавством банківський сертифікат є цінним папером, а відтак вінмає значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він можевільно продаватись і купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу,застави тощо. У разі виникнення раптової необхідності в наявних коштах власниксертифіката може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринкуцінних паперів без загрози значної втрати від зниження процентної ставки, але зурахуванням терміну, що залишився до моменту погашення сертифіката.
Найпоширенішимисеред населення як за радянських, так і за пострадянських часів залишаютьсяощадні вклади.
Ощаднівклади — це грошові заощадження фізичних осіб, що вносяться ними до банку зметою накопичення й отримання відповідного доходу у вигляді процентів. Кожномувласнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка. Ощадна книжка — цеписьмове свідчення (іменне або на пред’явника) про здійснення внеску у форміощадного вкладу, в якому відображаються поступово усі операції із зарахуваннята зняття коштів з відповідного вкладного рахунка. Ощадні вклади частовикористовуються як безстрокові депозити, тобто умови зберігання коштів на нихне прив’язані до конкретних строків. Отже, власники ощадних книжок маютьможливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити убудь-який необхідний момент але з обов’язковим попереднім повідомленням банку(Як правило — за декілька днів) про цей намір.
Якбуло зазначено вище, визначальними чинниками при встановленні плати застроковими депозитами є розмір вкладу Та термін, на який вносяться грошовікошти. Чим більші сума та строк користування вкладом, тим відповідно вищою будеставка процента.
Привизначенні рівня доходів вкладників від розміщення їхніх грошових коштів банки використовуютьсхеми нарахування простих і складних процентів.
Так,при використанні схеми простих процентів базою нарахування відповідноїпроцентної ставки за кожний встановлений період буде одна і та сама основнасума строкового вкладу [5].
Заостанні чотири роки чисельність українців, які довірили свої заощадження банкамзбільшилася у 2,5 раза – до майже 12 млн. осіб.
Уструктурі депозитів до запитання переважають депозитні вкладення суб’єктівгосподарювання, частка яких становить 71,7%. Серед строкових депозитівпереважають вкладення фізичних осіб – 70,9%.
Навітчизняному ринку банківських ресурсів половину становлять депозитні вкладифізичних осіб. Якщо в країнах із розвиненою ринковою економікою зміна рівня процентноїставки за вкладами безпосередньо впливає на обсяги залучених ресурсів,регулюючи розподіл коштів населення між депозитами банків і фондовим ринком, тов Україні спостерігається стабільний приріст депозитів в умовах зниженняпроцентної ставки [6].
 2Забезпеченняфінансової стійкості комерційного банку
В процесізабезпечення фінансової стійкості комерційного банку можна виділити наступнінапрямки :
 -формування резервів для покриття можливих втрат від активних операцій; — фінансова звітність банку та оцінка його діяльності; — прибутковість банку; — регулювання діяльності банку.У процесі своєї діяльності комерційні банки певною міроюризикують, здійснюючи активні операції. Тому з метою підвищення надійності тастабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників вони формуютьрезерви для покриття можливих втрат від проведення активних операцій.Одним з таких резервів є резервний фонд комерційного банку.Порядок відрахувань у цей фонд та його використання встановлюється загальнимизборами акціонерів банку.Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим5% від прибутку банку і не більшим 25% розміру регулятивного капіталу банку.Наступним видом резервів комерційного банку є резерв длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Порядокформування та нормативи відрахувань до нього встановлює Національний банкУкраїни.Комерційні банки також формують резерви для відшкодуванняможливих втрат від дебіторської заборгованості і від операцій з ціннимипаперами. Порядок формування та використання таких резервів такожрегламентується Національним банком України.
Комерційні банкиформують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані врезультаті їх кредитної діяльності. Вони зобов’язані створювати резерви длявідшкодування можливих втрат за основним боргом і процентами за всіма видаминаданих кредитів національній та іноземних валютах, включаючи депозити, кредитиіншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторинговіоперації, фінансовий лізинг), надані гарантії та поручительства.
Не створюєтьсярезерв за бюджетними кредитами та депозитами між установами між установами всистемі одного комерційного банку.
Резерввикористовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла відкредиторської діяльності банку. Розмір резерву визначається відповідно дозагальної суми всіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуваннямкоефіцієнтів ризику.
Розрізняютьрезерв під стандартну та нестандартну кредиторську заборгованість.
Нестандартнакредитна заборгованість включає в себе кредити під контролем, субстандартні,сумнівні, безнадійні кредити.
Резерв підстандартну кредитну заборгованість ураховується комерційним банком під часрозрахунку розміру капіталу та відповідних економічних нормативів, установленихНаціональним банком України.
Визначаючи розміррезерву, комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів і депозитівта оцінюють кредитні ризики з урахуванням таких чинників:
— фінансового стану позичальника;
— стану обслуговування позичальникомкредитної заборгованості;
— рівнязабезпечення кредитної операції.
Критеріїоцінювання фінансового стану клієнтів-позичальників установлюються кожнимкомерційним банком самостійно з урахуванням вимог Положення про резерв длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та рекомендаційНаціонального банку України. Ці критерії мають бути обґрунтованими, технічновиваженими і встановлюватися на основі аналізу балансів у часі та звітів профінансові результати діяльності клієнтів-позичальників.
Методикаоцінювання фінансового стану позичальника регламентується окремим положенням,затвердженим правлінням комерційного банку.
Комерційний банкоцінює фінансовий стан позичальника і перспективи повернення кредитів тадепозитів перед наданням йому кредиту чи депозиту.
На підставікласифікації позик комерційний банк створює резерв для кожної групи кредитів.Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичноїкредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.
Резерврозраховується від чистого кредитного ризику, при визначенні якого сумавалового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо можезменшуватися на вартість прийнятого забезпечення (безумовних гарантій тапредметів застави).
Безумовнігарантії, що беруться до розрахунку чистого кредитного ризику (резерву підкредитний ризик), — це гарантії: Кабінету Міністрів України; банків, які маютьофіційний кредитний рейтинг, не нижчий ніж «інвестиційний клас»; урядів країнкатегорії «А» (Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція Данія,Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нова Зеландія, Норвегія,Португалія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія); міжнародних багатосторонніхбанків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський банкреконструкції та розвитку).
За кредитами,класифікованими як «безнадійні» банк формує резерв на всю суму боргу незалежновід наявної застави.
При розрахункурезерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, відкритих вінших банках, за депозитами до запитання в інших банках і сумнівноюзаборгованістю за цими коштами враховується рейтинг країни, який доводиться довідома банків Національним банком України. Відповідно до рейтингу країни банкиподіляються на певні групи. Розмір резерву визначається шляхом зваження сумикоштів, що обліковуються на кореспондентському рахунку окремого банку, навідповідний коефіцієнт резервування.
Комерційні банкивикористовують резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості заосновним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівназаборгованість.
Безнадійнакредитна заборгованість відшкодовується комерційними банками за рахунок резервупід нестандартну заборгованість за умови виконання вимог статті 12 ЗаконуУкраїни «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про оподаткуванняприбутку підприємств».
Комерційні банкизобов’язані формувати резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторськоїзаборгованості.
Комерційні банкиформують резерви під дебіторську заборгованість у повному обсязі за рахуноквідрахувань, що відображаються за групою рахунків «Відрахування в  резерви».Резерви використовуються для покриття можливих втрат від дебіторськоюзаборгованістю, якщо вона визнана безнадійною.
Класифікаціякредиторської заборгованості за групами ризику здійснюється залежно від строківїї погашення згідно з укладеними договорами, а за відсутності договірних умов –залежно від строків перебування її на балансі.
Безнадійнадебіторська заборгованість, що обліковується на балансових рахунках як сумнівназаборгованість, погашення якої не відбувається протягом наступних 180 днів,списується за рахунок резервів.
Дебіторськузаборгованість, списану за рахунок резервів, комерційні банки мають враховуватиза позабалансовими рахунками. Комерційні банки зобов’язані продовжувати роботуз клієнтами щодо погашення ними дебіторської заборгованості до закінченнястроку позовної давності згідно з чинним законодавством України.
Дебіторськазаборгованість, строк позовної давності якої закінчився, списується зпозабалансових рахунків.
У разіневиконання комерційними банками вимог цього Положення щодо забезпеченняформування резервів під можливі втрати від дебіторської заборгованості вповному обсязі до них застосовуються санкції відповідно до Положення прозастосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банківза порушення банківського законодавства [2].
Наступнимелементом забезпечення фінансової стійкості є складання звітності. Звітність якскладова бухгалтерського обліку є його завершальним етапом. Важливою вимогою дофінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації,які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведеннямперіодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються  та уточнюються наявністьі вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються напозабалансових рахунках.
Обов’язковоюумовою до фінансової та статистичної звітності є її порівнянність, можливістьзіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулихперіодів. Лише на цій основі можна зробити висновки про зміни у фінансовомустані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.
Комерційні банкискладають щоденні й місячні баланси. Щоденне складання балансу є особливістьбухгалтерського обліку в банках. Воно забезпечує щоденний і повний облікбанківських операцій та контроль за наявністю грошових коштів і цінностей, які розміщенів банку. Баланс характеризує фінансовий стан банку, відбиває його активи,зобов’язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.
Фінансовірезультати діяльності комерційного банку відбиваються у квартальній звітності проприбутки та збитки. Звіт про прибутки та збитки ґрунтується на концепціїгрошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічнимхарактером. Дохідні статті форми звітності розміщені у її лівій частині, авитратні — у правій. При цьому кожній групі доходів по горизонталі відповідаєаналогічна група витрат. Це дає змогу оцінювати собівартість формування різнихгруп ресурсів  і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи івитрати відбиваються у обліку в тому періоді. в якому були зроблені чиздійсненні. незалежно від фактичного отримання чи сплати грошових коштів.
Банківські доходита витрати обліковуються на рахунках шостого і сьомого класів, а прибуток — нарахунках п’ятого класу. Розподіл прибутку, отриманого за рік. відбувається назборах акціонерів банку, але, як правило, правління банку для фінансуванняпоточної діяльності банку протягом звітного року використовує отриманийприбуток, а на зборах тільки затверджують фактичний розподіл прибутку [1].
 Для підвищенняфінансової стійкості важливе значення має зростання його доходів, а як наслідок- і прибутковості банку, що є основним із джерел поповнення власного капіталубанку.
Структурабанківських доходів:
— доходи відкредитування;
— доходи відінвестиційних операцій;
— доходи відрозрахунково-касового обслуговування;
— доходи відтрастових операцій;
— доходи відфакторингових операцій;
— доходи відлізингових операцій;
— доходи відкомісійних операцій;
— інші доходи.
Доходи відкредитування складаються з процентів за банківськими позиками, а також зоблікових процентів, що одержуються при обліку векселів. Близько 70% доходівбанки отримують саме від надання позик.
Важливе значеннядля зростання дохідності банків має інвестиційний портфель цінних паперівбанку. Обсяги доходу з цього джерела залежать від розміру й структуриінвестиційного портфеля, а також дохідності різних видів цінних паперів
Основну масудоходу від комісійних операцій банки отримують у вигляді комісійної винагородиза розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Інші види комісійнихдоходів становлять незначну частку в загальному обсязі доходів черезнерозвинутість ринку таких послуг, як трастові, факторингові, лізингові та ін.
До інших видівдоходу від комісійних операцій належать:
– комісіяза надання гарантій та порук;
– плата заакцептні операції банку;
– плата зафінансування капітальних вкладень та інші інвестиційні послуги;
– комісійніза здійснення валютних операцій;
– комісійнавинагорода за консалтинговими послугами.
Оскільки прибутокбанку — це різниця між валовими доходами та валовими витратами банку,розглянемо структуру його витрат.
Витрати банкувключають:
1) Операційнівитрати:
– сплаченіпроценти за залученими банком коштами;
– сплаченакомісія;
– витратина операції з цінними паперами;
– витратина валютні операції;
– витратина розрахунково-касове обслуговування;
– витратина страхування майна, цінностей ризику;
– іншіопераційні витрати.
2) Неопераційнівитрати:
– витратина утримання персоналу;
– витрати,пов’язані з експлуатацією основних фондів банку;
– іншівитрати .
Найбільшу часткув загальній сумі витрат банку становлять витрати на виплату процентів задепозитами, за рахунками до запитання тощо.
Банківськіменеджери повинні здійснювати щомісячний аналіз рівня  доходів та витрат банкуяк у цілому, так і за статтями з метою мінімізування витрат та отриманняприбутків.
Банкизаінтересовані в збільшенні чистого доходу, і для цього в їхньому розпорядженніє такі можливості:
–  підвищеннярівня дохідності від використання кожної складової активів;
— здійсненняперерозподілу активів на користь тих, що дають найбільший дохід;
–  зменшенняпроцентних та непроцентних витрат.
В економічнихумовах України  комерційні банки проводять політику плаваючих процентних ставокяк за кредитами, так і депозитами.
З погляду оцінкиприбутковості банку аналіз його процентних ставок відіграє значну роль.Головним у цьому аналізі  є розподіл активів та пасивів на такі групи:
1)активи іпасиви, за якими відбувається повний перегляд процентних ставок при змінахринкових умов;
2)активи іпасиви, процентні ставки, процентні ставки за якими можуть переглядатисяпротягом трьох місяців;
3)активи іпасиви, процентні ставки за якими можуть змінюватися понад три місяці;
4)активи і пасивиз повністю фіксованими ставками.
Перші дві групиактивів і пасивів чутливі до зміни процентних ставок, останні дві — нечутливі.За стабільної фінансової ситуації  в країні банки прагнуть витримувати балансміж вартістю активів і пасивів з фіксованими та плаваючими процентнимиставками. Але така рівновага спостерігається досить рідко. Як правило, призростанні процентних ставок банки зацікавлені у перевищені у обсязі чутливих дозмін процентних ставок активів над відповідного ґатунку пасивами. У цьому разівиникає розрив, або дисбаланс, між групами активів і пасивів, який характеризуєпоказник GAP. Якщо обсяг активів зчутливими процентними ставками більший від обсягу пасивів з чутливим процентнимиставками, значення GAPпозитивне, коли навпаки — від’ємне.
Визначенняоптимального значення GAP, постійний аналіз змін у структурі активів і пасивів та процентнихставок, що їх характеризують, постають важливим напрямом банківськоїдіяльності. В умовах фінансової нестабільності ризик зміни процентних ставокускладнює роботу банківських менеджерів та суттєво впливає на можливістьотримувати комерційним банком запланований обсяг прибутку [3].
Національнийбанк України регулює діяльність комерційних
банків, встановлюючи вимоги щодо мінімального розміру капі
талу нормативів (капіталу, ризику, інвестування, розпорядження
валютною позицією), нормативів обов’язкового резервування коштів банківськоюсистемою.
Основнимелементом капіталу комерційного банку є статутний капітал. Національний банкУкраїни встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталукомерційного банку на час його створення і реєстрації. Надалі вимоги щодомінімального розміру статутного капіталу банків змінюються.
Одним знайважливіших показників фінансового стану банку  є регулятивний капітал. Вінмає забезпечувати захист вкладів та фінансову стійкість і стабільну діяльністьбанку та є джерелом покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, якібанк бере на себе в процесі діяльності.
Одним із важливихінструментів вимірювання міцності фінансового стану банку та його надійності єнормативи капіталу (норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) інорматив і норматив адекватності основного капіталу (НЗ)).
Нормативадекватності регулятивного капіталу банку визначаться як відношеннярегулятивного капіталу до сумарних активів та певних позабалансовихінструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на сумустворених відповідних резервів під нестандартну заборгованість за всіма активнимиопераціями.
Мінімальнийрозмір регулятивного капіталу діючих банків має становити:
а)для місцевихкооперативних банків: на 1   січня 2007 р. — не менше 1 500 000 євро;
б)для банків, якіздійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у томучислі спеціалізованих ощадних та іпотечних: на 1  січня 2007 р. — не менше 5000000 євро;
 в) для банків,які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), утому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових),центрального кооперативного банку: на 1 січня 2007 р. — не менше 8 000000 євро[10].
Крім цихнормативів, банки розраховують такі нормативи: миттєвої ліквідності (Н4),поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6), максимальногорозміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків(Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одномуінсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій тапоручительств, наданих інсайдером (Н10), інвестування в цінні папери окремо закожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12).
З метою зменшеннявалютного ризику в діяльності банків установлені нормативи ризику валютноїпозиції ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку(Н13), ризику загальної довгої відкритої валютної позиції (Н13-1), ризикузагальної короткої відкритої валютної позиції (Н13-2).
В Українівідповідно до Закону «Про банки та банківську діяльність» функції банківськогорегулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то їївиконують різні Апартаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхфункціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютномуринку регулює департамент валютного регулювання, департаментготівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковоюнаціональною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунківвизначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках.
Значну роль увиконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє системабанківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центральногоапарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця системапредставлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.
До складу комісіївходять відповідні служби НБУ, основними напрямами діяльності яких є:
– підготовкависновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкамліцензій на здійснення банківських операцій;
– наданнядозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківськихоперацій;
– інспектуваннябанків і банківських установ;
– обробленняекономічної інформації [11].3Безготівковірозрахунки, сутність і основні принципи
Черезбезготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошовогообороту, реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентаминефінансового сектора (далі підприємства). Вони постійно розраховуються міжсобою шляхом перерахування коштів на відкриті у банках рахунки за реалізованітовари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значначастина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварніоперації — розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління,судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, протенормативно-правова база їх організації істотно різниться.
Вибір формирозрахунків та способу платежу за товарними операціями є надзвичайно важливоюсправою як для платника (покупця, боржника), так і для одержувача платежу(продавця, кредитора). Платники повинні: захистити себе від непоставки оплаченихтоварів чи поставки товарів з якісними характеристиками, що не відповідаютьдоговірним; купити товари навіть за відсутності достатньої суми платіжнихзасобів; звести до мінімуму свої витрати на оплату зобов’язань та ін.Одержувачі грошей повинні: захистити себе від ризику неплатежу з боку покупців(боржників); створити сприятливі розрахункові передумови для реалізації своєїпродукції (робіт, послуг) і не втратити вже завойований сектор ринку;мінімізувати свої витрати на здійснення розрахунків з контрагентами тощо.
 Щоб забезпечитиучасникам міжгосподарських розрахунків можливість успішно виконувати вказанівище завдання, світова практика виробила широкий спектр різних платіжнихінструментів, кожний з яких має певні переваги та недоліки.
Згідно  з класифікацієюбанків міжнародних розрахунків, усі платіжні інструменти можна поділити натакі групи:
1) ті, щобазуються на кредитовому переказування коштів :
– дорученняпро кредитовий   переказ у системі «жиро»;
– дорученняпро кредитовий   переказ у системі автоматизованих розрахункових палат;
– постійнідоручення;
– дорученняпро кредитовий   переказ у системі SWIFT.
2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів:
– векселі;
– чеки;
– прямідебетові списання;
– банківськітрати;
– інші;
3) пластиковікартки, що мають ознаки як кредитових так і дебетових інструментів.Сьогодні вбезготівкових міжгосподарських розрахунках в Україні застосовуються такірозрахункові документи: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки,акредитивні заяви, платіжні вимоги, інкасові. Значна частина реквізитів данихдокументів є спільною і обов’язковою для всіх документів [5].
Принципиорганізації безготівкових розрахунків:
1. Грошові коштивсіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягаютьобов’язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.
2.Безготівковірозрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банкишляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахункиодержувачів коштів.
3.Розрахунки зпостачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, якправило, після відпуску продукції або надання послуг. На практицізастосовується також попередня оплата.
4.  Банкисписують кошти  з рахунків  підприємств тільки за розпорядженням їх власників,крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) передбачено закономУкраїни, а також за рішенням арбітражного суду виконавчими приписаминотаріусів.
5.  Дорученняпідприємств на перерахування коштів приймаються банками в  межах  наявних коштів  на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.
6.  Зарахуваннякоштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошовихсум з рахунків платників.
7. Банк надоговірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів івиконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.
8. Підприємствасамостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладені між собоюдоговорів.
10. Взаємніпретензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаютьсясторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.
Організаціябезготівкових розрахунків повинна конкретним відповідати обумовлені  інтересамирозвитку економіки. Головна з них — забезпечувати своєчасне отримання кожнимпідприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги,чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.
Спосіб платежухарактеризує порядок списання коштів із рахунків платників. У сучасній системі розрахунківгосподарські суб’єкти використовують такі основні способи платежу:
 1. Перерахуваннягрошових коштів (безпосередньо не пов’язане з банківським кредитом) з поточногорахунку платника.
2.Надання позикибанком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника набанківський рахунок постачальника.
3.Розрахунокшляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов’язаних міжсобою поставкою товарів чи. наданням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуваннямна відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.
4.Гарантованаоплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківськихрахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їхсписанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача вустанові банку, де йому відкритий поточний рахунок [7]. 4 Практичне завдання
Чи згодні ви зтакими твердженнями :
1. Аваль — передаточнийнапис. НІ
2. Комерційнібанки не можуть видавати кредити в іноземній валюті. НІ.
3. Емісійніоперації банків — це випуск цінних паперів власного боргу. ТАК.
4. Депозитарніпослуги і депозитні операції — це синоніми. НІ.
ВисновкиБанки залучаютьвільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через виконання депозитнихоперацій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.Згідно ЗаконуУкраїни «Про банки і банківську діяльність»: вклад (депозит) — це кошти вготівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті,які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах навизначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягаютьвиплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
В процесізабезпечення фінансової стійкості комерційного банку можна виділити наступнінапрямки :
 -формування резервів для покриття можливих втрат від активних операцій; — фінансовазвітність банку та оцінка його діяльності; — прибутковістьбанку; — регулюваннядіяльності банку.
Черезбезготівкові міжгосподарські розрахунки формується переважна частина грошовогообороту, реалізуються найбільш масові відносини між економічними агентаминефінансового сектора (далі підприємства). Вони постійно розраховуються міжсобою шляхом перерахування коштів на відкриті у банках рахунки за реалізованітовари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарними операціями. Значначастина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварніоперації — розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління,судочинства тощо. Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, протенормативно-правова база їх організації істотно різниться.
Переліквикористаної літератури
1. Банки ибанковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.:Банки и биржи, 1997. – 416 с.
2. Банки ибанковское дело / Под ред. И.Т. Балабанова. – СПб: Издательство «Питер», 2000.– 256 с.
3. Банківськасправа: Навчальний посібник / За ред. профессора Р.І. Тиркало. – Тернопіль: Крт-бланш,2001. – 314 с.
4. Банківськийменеджмент: Навчальний посібник / За ред. О.А. Кириченко. – К.: Знання — Прес,2002. – 438 с.
5. Банківськіоперації: Підручник / За ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.
6. Бицька Н.Кошти населення у формуванні ресурсної бази банків / Вісник НБУ. – 2004. — №12– с.26- 28.
7. ВасюренкоО.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.: Товариство «Знання», КОО,2000. – 243 с.
8. Закон України«Про банки і банківську діяльність» зі змінами від 22.12.2006 року.
9. Лисенков Ю., ПедьІ. Акредитиви / Вісник НБУ. – 2003. — №1 – с.18 — 23.
10. Лютий І., ЮрчукО.Фінансова стабільність банків як основа розвитку ринку фінансових послуг /Вісник НБУ. – 2005. — №4 – с.39 — 43.
11. Петрук О.М.Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця. –К.: Кондор, 2004. – 461 с.