Держава в системі соціального партнерства

Державав системі соціального партнерства

Зміст
Вступ
1.Місце держави у соціальному партнерстві
2.Роль держави в системі соціального партнерства
3.Держава і консенсус в партнерських відносинах
4.Держава як виразник загальної волі народу
5.Соціальне партнерство і регулювання безробіття
6.Державний мінімальний соціальний стандарт
Висновок
Списоклітератури

Вступ
У світовій практиці все більшрельєфно виявляються дві основні моделі держави з різними їх модифікаціями.Перша — так звана ліберальна модель. Вона ґрунтується на мінімізації державноївласності. І відповідно — абсолютизації приватної, що передбачає різкескорочення соціальної функції держави. Ліберальна модель ґрунтується напринципі саме виживання, формування особистості — незалежної, яку належитьтільки на себе, з певною системою моральних понять («якщо ти живеш бідно,то ти сам в цьому і винен»). До першої моделі ближче за все держава в США.У Росії ця модель наполегливо впроваджувалася спочатку урядом Гайдара, а згодом- з деякими модифікаціями — урядом Черномирдіна.
Друга модель — соціально-орієнтована.Вона ґрунтується на вільному співіснуванні різних форм власності сильноїсоціальної функції держави. Соціально-орієнтоване держава бере на себе цілийряд загальнонаціональних функцій, наприклад, в галузі освіти, охорони здоров’я,пенсійного забезпечення. Воно в більшій мірі захищає людину. Друга модельхарактерна в основному для європейських, і особливо для скандинавських країн:Ізраїлю, Канади.
Найбільш концентроване вираженнясоціально — орієнтована модель розвитку отримала в такому понятті як«соціальна держава». Вона закладена і в Конституції Російськоїфедерації, де встановлено, що Російська Федерація — соціальна держава, політикаякої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільнийрозвиток людини. Соціальна держава має пряме відношення до соціальногопартнерства, тому що саме соціальне партнерство і передбачає соціально — орієнтовану політику, що проводиться державою.

1. Місце держави в соціальнепартнерство
Соціальна відповідальність державипроявляється в тому, що воно виконує ряд найважливіших соціальних функцій:коригує стихійні процеси поляризації багатств, не допускає того, щоб соціальнадиференціація в суспільстві перейшла допустимі межі. У соціальній політиці цеозначає пере розподіл (на основі закону) частини багатств для підтримкинезаможних верств — у цьому полягає істотне значення соціальної держави;визначає прожитковий мінімум, який реалізує через встановлені закони промінімальні розміри заробітної плати, пенсій, допомоги по безробіттю; — забезпечує громадянам певний комплект безкоштовних послуг у галузі освіти,охорони здоров’я, екологічної безпеки, доступності до культурних благ; створюємінімальні необхідні умови для соціального страхування.
Виступаючи як суб’єкт соціальногопартнерства, держава виконує в необхідних випадках також свої адміністративніта інформаційні функції. Держава, наприклад, яка взяла на себе обов’язокрозвивати підприємницьку культуру, здатне через засоби масової інформації,мистецтво та інші канали впливу наочно рекламувати підприємництво як благо длясуспільства. Якщо в суспільстві культивується уявлення про те, що створеннявласної фірми — справа престижне і достойне, а на людину, який створив власнусправу, дивляться з схваленням, бажаючих наслідувати його приклад знайдетьсячимало.
Саме держава, і тільки воно, об’єднуєвсіх громадян країни і здатне (з цієї причини) представляти їх спільні потреби,інтереси та цілі, висловлювати загальну волю народу, закріплювати її задопомогою законодавства та інших форм правотворчості, забезпечувати втілення їїв життя, застосовуючи найрізноманітніші методи, аж до прямого примусу.
Держава єдине і єдино уособлює собою«становий хребет» і одночасно форму («обруч») суспільства.Прибери держава — і розвалиться суспільство на конкуруючі і борються між собоючастини, загрузне в нескінченних суперечках, з’ясуванні відносин, затвердженнякожним саме своєї «правди» в кривавих сутичках і навіть угромадянських війнах. Послаблюючи його регулюючу, законотворчу та правоохороннуфункції, неможливо прийти до цивілізованого соціально — орієнтованого ринку.Місце держави у соціальному партнерстві визначається не тільки йогозагальноекономічними функціями і регулюючою роллю. Воно виступає в трьохіпостасях: власника, законодавця й арбітра (посередника). Держава продовжуєзалишатися великим власником і роботодавцем. У цій якості держава через органивиконавчої влади виступає як рівноправна сторона переговорів, укладання угод зіншими суб’єктами соціального партнерства, регулювання соціально-трудовихвідносин.
Далі, роль держави полягає, зокрема,у розробці відповідного трудового та соціального законодавства. В даний часправова база соціального партнерства в Росії слабка. Розвиваючи її важливосистематично впроваджувати норми міжнародного права, ратифікувати низкуконвенцій МОП, які передбачають більш пільгові для працівників і роботодавцівумови порівняно з існуючим російським законодавством. Держава повиннавідмовитися від політичного маневрування і тиску відносно двох інших партнеріву системі «трипаратизму», передати останнім повноваження, якіналежать об’єднанням працівників і підприємців. Втручання держави в їхвідносини представляється доцільним лише в тих випадках, коли тією чи іншоюстороною трудових відносин порушується трудове законодавство; коли обидвіконфліктуючі сторони не можуть виробити компромісного рішення; коли досягнутийкомпроміс завдає шкоди державним інтересам.
2. Роль держави в системі соціальногопартнерства
Основні складові політики держави усфері соціального партнерства: узгодження між партнерами на вищому(національному) рівні основних напрямків соціально-економічної політики вцілому, включаючи розробку основних критеріїв та показників соціальноїсправедливості, заходів щодо захисту суб’єктів трудових відносин; формування тавдосконалення механізмів та інститутів, сприяють узгодженню інтересівсоціальних партнерів на різних рівнях; створення відповідних органів, комісій,покликаних займатися вирішенням завдань розвитку соціального партнерства ірегулювання соціально-трудових відносин; сприяння розширенню участі трудящих вуправлінні підприємствами, галузями виробництва, справами держави ісуспільства, розвиток і стимулювання переговорного характеру процесуврегулювання виникаючих між сторонами суперечностей і розбіжностей; зниженнярівня і пом’якшення гостроти соціальних конфліктів за допомогою розвитку івдосконалення законно стосовно практики, примирних і погоджувальних процедур.
Соціальність держави в умовахформування ринкової економіки та громадянського суспільства проявляється втому, що воно бере на себе відповідальність забезпечувати дотриманняіндивідуальних свобод кожного громадянина і соціальний захист окремихсоціальних груп і прошарків. Формування соціальної держави тісновзаємопов’язане з розвитком системи соціального партнерства, яке здатне значнорозвантажити державу від багатьох соціальних функцій. Багато приватних фірм такомпаній, наприклад, заявляють, що їм необхідні більш тісні контакти змісцевими владними структурами для вирішення різноманітних вузькоспеціалізованихі соціальних, проблем. У свою чергу, місцеві органи влади не проти налагодженнятісних взаємин зі світом приватного бізнесу в розвитку соціальної сфери. Однакситуація, система поділу соціальної відповідальності, як правило, перешкоджаєнормальним робочим стосункам місцевої влади з приватними, недержавнимипідприємствами і організаціями. У зв’язку з цим цільові програми державноїпідтримки і розвитку підприємництва можуть стати надійною основою дляздійснення багатьох конкретних проектів у економічній і соціальній сферах.
Об’єктивні умови складаються такимчином, що владні структури, розвиваючи систему соціального партнерства, повинніпостійно вдосконалювати технології та механізм партнерських відносин. Яксвідчить сучасна практика, найбільше поширення в діяльності органів державногоуправління отримали укладення договорів, угод на основі досягнення консенсусу унайважливіших напрямах соціально-економічного та політичного розвитку, шляхомпогодження інтересів різних груп, верств і класів.
Консенсус у партнерських відносинахвиявляється в наступних трьох основних видах: позитивний, тобто достатній длязапобігання розростання соціальних конфліктів, недопущення масових соціальниххвилювань, воєн; негативний, при якому досить високий рівень недовіри міжосновними суб’єктами соціального партнерства; неоднозначний та двосічний,характеризується стійкою тенденцією зростання соціальних конфліктів, страйків,масових акцій протесту.
3. Держава і консенсус партнерськихвідносинах
Провідним фактором досягненняконсенсусу в партнерських відносинах є дотримання законності в діях сторін,формування у них здібності та вміння домовитися між собою. Таким чином, мовайде по суті про узгодження позицій сторін при розробці та здійсненні всієїекономічної і соціальної політики держави. У ситуаціях, коли необхіднопроведення термінових ринкових реформ, а в суспільстві відсутня політичнастабільність, міцне тристоронню згода стає першочерговою потребою. Досягненнязгоди в період реформ дозволяє здійснити їх відповідно до корінними інтересамисуспільства і зменшує ймовірність того, що основна маса населення, повірившиобіцянкам противників реформ, піде за екстремістами лівого чи правогоспрямування.
Процес узгодження та захистуінтересів працівників і роботодавців, підприємців може здійснюватися якбезпосередньо, шляхом організації взаємодії органів державного тамуніципального управління з представниками профспілок та об’єднаннямироботодавців, так і опосередковано в результаті обміну інформацією, створеннясприятливих умов для вирішення виникаючих проблем, ведення переговорів іпідписання колективних договорів, угод.
Опосередкований характер взаємодіїорганів державної влади з громадськими об’єднаннями виражається в тому, щовони, встановлюючи зв’язки, фактично прямо в більшості випадків не взаємодіютьз членами профспілок, працівниками трудових колективів, усіма підприємцями,роботодавцями. Тому органи державного та муніципального управління повинніпостійно мати на увазі, який авторитет і вплив тих чи інших профспілок, громадськихоб’єднань підприємців, їх керівних структур серед трудових колективів,працівників галузей, інтереси яких вони представляють.
Органи державної влади та місцевогосамоврядування, взаємодіючи в сфері соціального партнерства, виступають нетільки як посередники чи арбітри, які здійснюють узгодження інтересівпрацівників і роботодавців, але і як власники виробничих потужностей,організатори виробничого процесу і як роботодавці. З цього приводу триваютьсуперечки, дається різна оцінка ролі держави, владних структур у системісоціального партнерства. Чим же має займатися держава? Виконувати рольмедіатора (посередника) або учасника і повноправного партнера в системітрудових відносин? У рамках російської моделі соціального партнерства держававиконує ролі і роботодавця, і посередника, в залежності від питомої вагиконтрольного пакету акцій на підприємстві, в акціонерному об’єднанні або вгалузі.
Зазначені обставини багато в чомувизначають можливості, межі діяльності і поведінки як інститутів державного тамуніципального управління, так і профспілок, і об’єднань роботодавців,підприємців, у сфері взаємодії з державою з різних проблем політичної,економічної, соціальної та духовного життя суспільства. Ці ж обставини требавраховувати при аналізі основних напрямів, цілей та завдань розвиткупартнерських відносин на різних рівнях. У суб’єктів соціального партнерстваможуть і повинні бути як загальні, так і відмінні один від одного метидіяльності, що не тільки природно, а й життєво необхідна для кожної зі сторінпартнерської взаємодії.
4. Державу як виразника загальноїволі народу
Зв’язки інститутів державного тамуніципального управління з профспілками та об’єднаннями підприємців,роботодавців можна розглядати з різних позицій: з точки зору узгодження або констатаціїзагальних цілей взаємодії, а також характеристики специфічних напрямків,осмислення особливостей поведінки кожного суб’єкта в залежності від стану справу сфері соціально-трудових відносин у даний момент або в прогнозованомумайбутньому.
Об’єктивно всі три сторони — владніструктури, профспілки та об’єднання роботодавців — у своїй діяльності прагнутьдо забезпечення економічного і соціального прогресу, до раціональноговикористання трудового потенціалу, поліпшення умов праці і побуту працівників,до створення ефективної системи колективних договорів та угод і т.д.Відбуваються в економіці, на виробництві процеси найчастіше перешкоджаютьдосягненню названих цілей, створюють ситуацію, при якій державні органи,об’єднання підприємців не в змозі сприяти динамічному розвитку виробництва,втрачають контроль над соціально-економічною обстановкою. У результатівиникають конфліктні ситуації, які нерідко змушують партнерів вступати вконфронтацію, займати позицію протистояння, або організовувати акції протесту.
Держава, об’єднуючи всіх громадянкраїни, здатне представляти в системі соціального партнерства їх загальніінтереси і цілі, висловлювати загальну волю народу, забезпечувати втілення її вжиття, застосовуючи найрізноманітніші технології, в тому числі умиротворення,стримування, розколу «по горизонталі» і «по вертикалі ».Реалізацію технології умиротворення можна простежити на прикладах залученнядержслужбою, органами влади на свій бік лідерів окремих профспілок з метоюстворення свого роду противаг менш лояльним профспілковим об’єднанням іорганізаціям. Головним компонентом технології стримування є принципова відмовавладних структур, роботодавців від будь-яких поступок у соціально-економічнійполітиці, передусім у питаннях фінансування. Технології стримуванняпідкріплюються найчастіше фактичною відмовою інститутів державної влади припевних умовах від взаємодії з профспілками, групами і комітетами тиску. Інодінавіть оголошуються свого роду заборони на лобіювання конкретних соціальнихпитань. На практиці технології стримуванняреалізуються владними структурами шляхом використання превентивних заходів: асаме, у відповідь, зустрічного тиску на профспілки, реорганізації окремих ланоксистеми державного управління. Як відомо, реорганізація, приміром, міністерств,відомств, комітетів, зниження статусу одних і підвищення ролі інших органівдержавного управління ускладнюють вхід груп тиску профспілок у владніструктури, усувають певною мірою затвердилися процедури прийняття спільнихрішень, договорів, угод, а також дезавуює раніше прийняті. У системісоціального партнерства інститутами державної влади достатньо ефективновикористовуються технології «розколу по горизонталі», що виражаютьсяу задоволенні групових домагань одних — менш слабких та протидію іншим — більшсильним — профспілковим об’єднанням та організаціям; у створенні виконавчоювладою альтернативних груп тиску та забезпеченні ними підтримки в інтересахпроведення економічних реформ. Технології стримування, як свідчить досвід,здійснюються і шляхом «розколу по вертикалі». Це виражається вперенесенні взаємодії влади з конфліктуючими корпоративними групами наіндивідуальний рівень.

5. Соціальне партнерство ірегулювання безробіття
соціальний трудовийцивільний законодавство
У 1998 р. прийнята і реалізується «Федеральнацільова програма сприяння зайнятості населення РФ за 1998-2000 роки». Уній включений спеціальний розділ «Соціальне партнерство на ринку праці».У ньому визначено роль роботодавців і представників колективів працівників увирішенні (без прямої участі держави) питань організації робочого часу,заробітної плати, забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищеннякваліфікації працівників. Однак ситуація на ринку праці продовжує залишатисяскладною. У багатьох регіонах склалася критична ситуація на місцевому ринкупраці, намітилася тенденція стихійного відтворення кризового стану та тривалоїтривалості безробіття.
Політика зайнятості має істотнезначення для формування цивілізованого ринку праці та запобігання соціальнихвибухів. Вона тісно пов’язується зі структурною перебудовою, з перетвореннямформ власності і загальною стратегією розвитку економіки, з заходами щодорозвитку дрібного підприємництва.
У регулюванні безробіття акцентпереноситься з пасивних заходів на активні. Пасивні заходи спрямовані головнимчином на вирішення проблем «надлишків» робочої сили. Сформованийрівень зайнятості розглядається як реально існуюча даність. Активні заходипередбачають позитивний вплив на наявний рівень зайнятості шляхом створеннянеобхідних умов для збільшення числа робочих місць, у тому числі за рахунокпідвищення кваліфікації робочої сили. Виплата допомоги безробітним ув’язуєтьсяз проведенням активних заходів з підвищення придатності цих людей для ринкупраці. Велике значення надається місцевим ініціативам з працевлаштування,заохочення інноваційної та підприємницької діяльності. З метою розвиткурегіональної соціальної мобільності в ряді регіонів застосовуються компенсаціївитрат на переїзд на нове місце роботи і проживання.
Держава в союзі з роботодавцями,підприємцями, профспілками виконує впливову роль у вирішенні багатьох іншихсоціально значимих проблем як удосконалення системи оплати праці, охорони ізабезпечення його безпеки. Незважаючи на те, що складна система партнерськихвідносин, досить активно адаптується до нових економічних умов, ще не в повніймірі вдається встановити баланс інтересів найманих працівників і роботодавцівта реалізувати заходи, спрямовані на підвищення економічних результатів роботипідприємств і галузей у регіонах.
6. Державних мінімальних соціальнихстандартів
Під державним мінімальним соціальнимстандартом розуміється встановлений законом РФ мінімально необхідний рівеньсоціальних гарантій, які висловлюються в соціальних нормах.
У результаті встановлення та застосуваннядержавних мінімальних соціальних стандартів з’являється можливість проведеннябільш ефективних заходів щодо: забезпечення задоволення найважливіших потребнаселення в основних матеріальних благах та соціальних послугах; використаннякоштів бюджетів усіх рівнів та державних позабюджетних фондів на соціальніпотреби; державної підтримки розвитку соціальної сфери і соціальної захистунаселення; вирівнювання рівня соціального розвитку на території суб’єктів РФ;концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках державної соціальноїполітики.
У законопроекті пропонуєтьсявстановлювати державні мінімальні соціальні стандарти в якості основи длянормативного закріплення доходів і витрат на соціальний розвиток за рівнямибюджетної системи РФ і місцевими органами самоврядування. До складу системидержавних мінімальних соціальних стандартів включені стандарти у сфері доходівта СЗН, освіти, охорони здоров’я, культури, юридичної допомоги громадянам тажитлово-комунальній сфері. Номенклатура типів відповідних державних мінімальнихсоціальних стандартів і нормативів фінансових витрат на забезпечення їхреалізації сформовані за пропозиціями заінтересованих міністерств і відомств.
Система державних мінімальнихсоціальних стандартів висувається в якості бази для формування і виконаннясоціальних статей бюджетів всіх рівнів і міжбюджетних відносин, а такожформування та використання позабюджетних фондів. При визначенні бюджетногофінансування галузей соціальної сфери на черговий рік кожному розпорядникубюджетних коштів на основі державних мінімальних соціальних стандартів інормативів поточних і капітальних витрат на їх забезпечення необхідновстановлювати державні та муніципальні завдання з надання соціальних послуг.Пропонується використовувати програми, прогнози, і схеми соціально-економічногорозвитку, а також плани і програми розвитку галузей соціальної сфери навідповідній території.
У законопроекті встановлюєтьсявідповідальність керівників та посадових осіб за недотримання і неналежневикористання фінансових коштів, виділених на забезпечення реалізації державнихмінімальних соціальних стандартів. Контроль за забезпеченням та дотриманнямдержавних мінімальних соціальних стандартів рекомендується здійснювати у форміпарламентського, адміністративного та громадського контролю на основі принципугласності.

Висновок
Які ж уроки можна було б отримати зросійського досвіду на рубежі XX-XXI ст. для органів державної влади тареалізації ними своїх функцій у системі соціального партнерства?
По-перше, — усвідомлення, що сучаснадержава має звільнитися від госмонополізма в економіці і, використовуючимакроекономічні регулятори, задавати «правила гри», забезпечувати їхдотримання незалежними суб’єктами соціального партнерства.
По-друге, — подолання госмонополізмав економіці можливе лише цілеспрямованими спільними зусиллями владних структур,представників об’єднань працівників, роботодавців і бізнесу. У системісоціального партнерства органи державної влади повинні забезпечувативідповідність результатів переговорів, договорів, угод цілям державноїсоціально-економічної політики, сприяти суспільно-політичному самовизначеннясоціального шару роботодавців, підприємців. Зусилля органів виконавчої владимають бути спрямовані на узгодження інтересів різних соціальних груп, верствсуспільства, їх громадських організацій з метою вирішення актуальних завдань усоціально-трудовій сфері.
По-третє, необхідно чітко визначитимежі та функції державної служби, владних структур по відношенню допрофспілкам, громадським об’єднанням підприємців, роботодавців. Завданнямполітичного керівництва все більше стає організація і вдосконалення на практицівже досягнутої згоди щодо цілей реформ. У зв’язку з цим доцільно:
 підготувати концепціювзаємодії органів влади з профспілками громадськими організаціями підприємців,роботодавців, яка сприяла б подоланню політичного відчуження, удосконаленняорганізаційних форм соціального партнерства;
 сформувати системуколективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин на основісоціальних стандартів та індикаторів;
 розробити загальні принципиведення переговорів, підготовки і укладання угод на федеральному, регіональномута територіальному рівнях, приєднання до укладених угод, поширення їх дії наорганізації, що не брали участь в переговорному процесі; сформувати критеріївизначення показності об’єднань профспілок та роботодавців, їх повноважності наведення колективних переговорів;
 підготувати правові основи,що забезпечують участь представників об’єднань профспілок та роботодавців урозробці законодавчих та основних нормативних актів, що відносяться досоціально-економічної політики.
Встановлення партнерських відносин ізсуспільно-політичними та суспільно-цивільними формуваннями на територіїдозволяє владі не тільки успішно вирішувати електоральні проблеми, сприяєзниженню соціальної напруженості в регіоні і муніципальній освіті, а й знизитифінансові витрати за рахунок: побудови механізмів адресної соціальної допомоги;сприяння переходу громадських організацій з позиції прохачів до надання населеннюрізного типу соціальних послуг і виходу на самозабезпечення; передачінекомерційним організаціям третього сектору деяких адміністративних функцій наоснові конкурсності соціального і муніципального замовлення; залучення в місто(район, округ, муніципальне утворення) шляхом створення силами НКО соціальнозначущих проектів і програм, інвесторів та донорів, додаткового фінансування зфедеральних програм і від вітчизняних та зарубіжних благодійних Фондів;використання ресурсів благодійництво та потенціалу волонтерської діяльності.
У результаті звернення до новихресурсів можлива зміна існуючого сьогодні стереотипу, що розглядає економіку якпоповнювати дохідну частину бюджету, а соціальну сферу — як витратну йогоскладову. При цьому виникає нове бачення території та регіону як сфери нетільки «реальної» чи «соціально-орієнтованої» економіки, ай цілісною — «соціальної економіки», що, у свою чергу, може усунутипоблажливо-патронує ставлення місцевої влади до населення та громадськості,мобілізувати активність жителів на розвиток міста, району, території, а такожрозкрити можливості людського потенціалу для вирішення спільних нагальнихпроблем.
Ідея партнерства стане рушійноюсилою, у випадку якщо «опанує народними масами». Довіра міжпартнерами — різними суб’єктами соціально-економічного розвитку території,виникає при «прозорості» та відкритості взаємних намірів і дій.Особливо це стосується прийняття стратегічних, життєво важливих рішень щодоміського розвитку: місцевого бюджету, містобудування, ринку праці тазайнятості, міграцій, безпеки та правопорядку, житлово-комунальної реформи,соціальних програм, економічної і промислової політики і т.д.

Список літератури
1.Юр’єва Т.В. Соціальна економіка: Учеб. для студ. вузів, які навчаються заеконом, спец. — М.: Дрофа, 2001. — 352 с. ISBN 5-7107-4289-9
2.Серія ЕКОНОМІКА. Соціальна політика. Державний Університет ВИЩА ШКОЛАЕКОНОМІКИ. Підручники для Вищої школи. 2003 — 2005. ТОВ «ВД РІВНОВАГА».Програма «Електронна книга».
3.Серія ЕКОНОМІКА. Економіка соціальної сфери. Державний Університет ВИЩА ШКОЛАЕКОНОМІКИ. Підручники для Вищої школи. 2003 — 2005. ТОВ «ВД РІВНОВАГА».Програма «Електронна книга».
4.Іванова В.М., Безгрошових Т.І. Управління зайнятістю населення на місцевомурівні: Учеб. посібник. — М.: Фінанси і статистика, 2002. — 192 с.: Іл.
5.Соціальна політика: Підручник / За заг. ред. Волгіна Н.О., М.: Изд-во РАГС,2003. — 548 с.