Державне фінансування політичних партій в європейських країнах

Курсоваробота
Зконституційного права зарубіжних держав
Натему:«Державне фінансування політичних партій в європейських країнах»

План
Вступ
Розділ І. Загальна характеристика державногофінансування діяльності політичних партій в зарубіжних країнах
1.1 Поняття державного фінансуванняполітичних партій
1.2 Види державного фінансуванняполітичних партій
1.3 Правове регулювання державногофінансування політичних партій у зарубіжних країнах
Розділ ІІ. Особливості державного фінансуванняполітичних партій в окремих європейських країнах
2.1     Державнефінансування політичних партій в Італії
2.2     Державнефінансування політичних партій у Франції
2.3     Державнефінансування політичних партій у Німеччині
2.4     Державнефінансування політичних партій в Іспанії
2.5     Державнефінансування політичних партій у Бельгії
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Політичне життябудь якого суспільства неможливе без використання фінансових ресурсів. Безгрошей у демократичному суспільстві політичні партії не змогли борганізуватися, політики – спілкуватися з широким загалом, неможливо було бпроводити і виборчі кампанії. Фінансування політичної діяльності, зокрема, здержбюджету, можна вважати життєвою необхідністю.
Фінансуванняполітичної діяльності у більшості демократичних країн так само, як і в Україні,не є без проблемним, воно пов’язано з багатьма чинниками, зокрема, зморально-етичними. Позаяк такі країни ще не пройшли випробування демократією іне навчились прозоро і чесно розпоряджатися капіталами.
Підтримка з бокудержави політичних партій – головна тенденція розвитку сучасного європейськогопарламентаризму. Держфінансування починає активно застосовуватись з середини50-х років і одержує особливо широке поширення в останні два десятиліття.Впровадження державного фінансування політичних партій в країнах Європи булообумовлено перш за все необхідністю обмеження впливу приватних осіб (небезпекалобіювання інтересів тієї чи іншої групи капіталу) та іноземних організацій (щонеприпустимо з огляду на національну безпеку країни) на партійну діяльність.
Важливоюпроичиною державного фінансування політичних партій також є те, що вононеобхідне для того, щоб унеможливити політичну корупцію, оскількизагальновідомо, що реалізація різнопланових цілей та завдань, які стоять передсучасними партіями, вимагає суттєвих капіталів. Саме тому питання про джерелафінансування партій, які висувають і підтримують кандидатів на виборах,виступає на перший план. Без сумніву, воно посідає і перше місце у процесі правовоїрегламентації партійної діяльності.

РозділІ. Загальна характеристика державного фінансування діяльності політичних партійв зарубіжних країнах
1.1     Поняттядержавного фінансування політичних партій
Для того, щобполітичні партії у зарубіжних країнах могли виконувати свої функції, тобтовести боротьбу за владу, брати участь у виборах, пропагувати свою ідеологіютощо їм необхідні власні фінансові ресурси. Існують різні шляхи формуванняфондів політичних партій і відповідно різні види фінансування політичних партійв зарубіжних країнах. Так фінансування діяльності партій в основномуздійснюється за рахунок членських внесків, пожертв, доходів від господарськоїдіяльності партій та державного фінансування. Державна допомога партіямпроявляється у наданні пільг, позбавленні від податків, субсидіюванні тощо.
Державнефінансування політичних партій означає фінансування їх діяльності із державногобюджету. У багатьох країнах, таких як наприклад Німеччина, Італія, Швеціязастосовується така практика. Це обумовлено тим, що вважається, що партія,виконуючи конституційні функції, сприяє формуванню здорового суспільства, атому має право на одержання державних дотацій. Фінансова підтримка держави стаєособливо необхідною у сучасних умовах, коли активна участь у політичному житті,крім того, вимагає дедалі більших матеріальних витрат, які не покриваються нівласними коштами партії, ні добровільними приватними пожертвами.
1.2     Видидержавного фінансування політичних партій
В науці та упрактиці існує декілька критеріїв класифікації державного фінансуванняполітичних партій. Найбільш важливим з нашої точки зору є поділ державногофінансування партій на пряме і непряме; цільове і нецільове; загальне таспеціальне.
Коли фінансовадопомога надається політичній партії безпосередньо із державного бюджету угрошовій формі таку форму державного фінансування називають прямимдержфінансуванням. В межах прямого фінансування існують два провіднихпідходи до надання фінансової допомоги політичним партіям. Фінансова допомога збоку держави може надаватись політичним партіям щорічно на регулярній основідля підтримки повсякденної, або статутної діяльності партії. Інший напрямокпрямого державного фінансування стосується відшкодування витрат партій під часпроведення виборчої кампанії.
Існують такіобов’язкові вимоги до фінансування політичних партій у європейських країнах:
1. Держава вобов’язковому порядку фінансує діяльність тих партій, що беруть участь упередвиборному процесі, однак не обов’язково фінансує їхню статутну діяльність;
2. Вирішальнезначення у визначенні розмірів державних субсидій має ступінь впливу партій наелекторат (наприклад, завдяки кількості голосів на виборах).
Таким чином, вєвропейських країнах склалися наступні варіанти прямого державного фінансуваннястатутної діяльності політичних партій:
1) фінансуютьсятільки політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляютьсяміж ними пропорційно до числа отриманих мандатів. Прикладом такої системи можевиступити Польща.
2) державнісубсидії розподіляються з урахуванням кількості отриманих на виборах голосів.Таким чином, державне фінансування одержують ті партії, які або подолалинеобхідний прохідний бар’єр, або отримали необхідну згідно діючим в країнінормам кількість голосів (Бельгія, Словаччина та ін.). Цікавим в даному випадкує приклад Швеції, де пряме фінансування існує у формі грантів. Задля отриманняфіксованої суми гранту (640 тис.дол. США згідно закону від 12.12.1996 р.) партіям необхідно або отримати не менше 2,5 % голосів протягом двох останніх виборів,або просто одержати більше 4 % голосів на останніх виборах;
3) державнісубсидії на поточну діяльність політичних партій, представлених у парламенті,розподіляються пропорційно як до чисельності мандатів, отриманих партіями, такі кількості отриманих голосів. Так, в Іспанії для визначення розміру субсидійбюджетний депозит розподіляється на три рівні частини. Одна з нихрозподіляється між політичними партіями пропорційно кількості мандатів,отриманих кожною політичною партією на останніх виборах, а дві останні –пропорційно кількості отриманих голосів. При цьому не враховуються голоси у тихвиборчих округах, у яких партія одержала менше 3% голосів (виборчий бар’єр).
4) фінансуєтьсястатутна діяльність всіх політичних партій, що взяли участь у виборах,незалежно від представленості у парламенті (приклади: Греція, Франція,Німеччина)
Що стосуєтьсявідшкодування витрат, пов’язаних із участю партій у виборах, то у переважнійбільшості європейських країн (і в тому числі в Україні) на покриття витрат,пов’язаних із передвиборчою агітацією тощо, можуть сподіватися лише ті сили,які потрапили у парламент. Втім, існують також більш складні приклади Фінансовадопомога з боку державних фондів може надаватись або кожній партії, або ж воназалежить від визначених умов. До методів умовної фінансової допомоги, або непрямогодержавного фінансування належать: а) надання безкоштовного ефірного часу;б) звільнення від податків на пожертвування на політичні цілі; в) податковіпільги (метод, який відповідає інтересам партій, чиї прихильники представляютьбідні прошарки населення). Серед найбільш поширених видів непрямого державногофінансування є надання безкоштовного ефірного часу. У країнах Європи склалося декількапідходів до розподілу безкоштовного ефірного часу, наприклад у Бельгії вільнийдоступ до державних телевізійних мереж надається пропорційно впливу і силікожної партійної групи на рівні Європейського Союзу. У Греції часрозподіляється між політичними партіями, виходячи з розміру партії в колишньомупарламенті. В Іспанії формула «ефірної присутності» політичних сил полягає внаступному: а) 10 хвилин надається для партій, чи федерацій коаліцій, що неприймали чи участі не мали представництва в попередніх виборах; б) 15 хвилин виділяєтьсятим партіям, що одержали до 5 відсотків голосів на попередніх виборах; в) 30хвилин надається тим партіям, що одержали від 5 до 20 відсотків; г) 45 хвилинприділяється тим партіям, які одержали не менш 20 відсотків. Так, у Нідерландахрозподіл ефірного часу здійснюється на основі компромісу між принципом рівностіі принципом пріоритетності великих партій, що визначається кількістю місць, щообираються на даних виборах. До проведення виборів Комісаріат із засобівмасової інформації може надати додатковий час політичним чи партіям групам, щопредставили список кандидатів. У Великій Британії комітет формується зпредставників органів по телебаченню і радіомовленню та представниківполітичних партій. Комітет намагається погодити питання розподілу ефірного часуна справедливій основі.
Лише в деякихкраїнах світу здійснюється безкоштовне непряме відшкодування транспортнихвитрат, пов’язаних з перевезенням кандидатів під час виборчого періоду. Непрямефінансування поштових витрат, зв’язаних з виборами, здійснюється, наприклад, уВеликій Британії. За шведськими законами, наприклад, тимчасово видаютьсягазетам державні субсидії. Іншим методом непрямого державного фінансування,існуючого у деяких країнах, є надання партіям або кандидатам спеціальнихподаткових пільг. Обсяг зазначено виду непрямого фінансування дорівнює сумі, щомогла б бути сплачена, без застосування відрахувань або знижок. До країн, уяких існують такі податкові пільги, відносяться Німеччина, Нідерланди і ВеликаБританія. У цих країнах встановлено обмеження на суму, що може бути утримана. Вєвропейській практиці державного регулювання партійного фінансування значнаувага також приділяється контролю за фінансуванням виборчих кампаній та їхнійзвітності.
Слід відмітити,що в законодавстві різних держав є ще такі види державного фінансування як цільовета нецільове. Нецільове — коли державні субсидії виділяються на діяльністьполітичних партій в основному організаційного характеру (проведення зборів,утримання апарата партії, оренда приміщень та ін.). В свою чергу зазначенефінансування поділяється на кілька підвидів:
1) фінансуютьсятільки політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляютьсяміж ними пропорційно числу мандатів (Болгарія) чи у рівних сумах на коженмандат (Данія, Фінляндія). 2) фінансуються теж політичні партії, представлені впарламенті, а субсидії розподіляються з урахуванням кількості отриманих навиборах голосів (Бельгія, Іспанія, Кіпр) 3)фінансуються всі політичні партії,що брали участь у виборах, незалежно від того, чи представлені вони впарламенті (Австрія, Греція, Франція, Чехія). Цільове ж фінансування —це субсидіювання окремих напрямів діяльності політичних партій: проведеннявиборчої кампанії, діяльності парламентських фракцій, субсидії партійній пресі,молодіжним організаціям, створеним партією. Цільове і нецільове фінансуванняполітичних партій передбачається в держбюджеті окремим рядком.
Крім того існуєтакож поділ державного фінансування політичних партій на загальне та спеціальне.Існує три основні системи загального державного фінансування. За першою з нихфінансуються лише політичні партії, представлені в парламенті. Субсидії жрозподіляються між ними залежно від кількості отриманих мандатів (Болгарія,Данія, Фінляндія). Друга система відрізняється від першої тим, що розподілсубсидій залежить не від кількості отриманих мандатів, а від кількості голосів,поданих виборцями на підтримку партії (Бельгія, іспанія, Кіпр). Третя системазагального державного фінансування — фінансуються всі політичні партії, яківзяли участь у виборах і відповідають певним вимогам, незалежно від їхпредставленості у парламенті (Австрія, Греція, ФРН, Франція, Чехія, Швеція).Критерій представленості політичних партій у парламенті використовується і заспеціального фінансування. Одним з видів такого фінансування є частковевідшкодування витрат партій на виборчу кампанію. Важливим видом спеціальногодержавного фінансування є надання субсидій парламентським фракціям. При цьомусубсидії розподіляються знову ж таки відповідно до критерію представленості.Наприклад, у Бельгії — за кількістю мандатів, в іспанії, ФРН, Великобританії — за кількістю місць і голосів, отриманих на останніх виборах. Характерно, щоневеликі і опозиційні фракції отримують більше фінансування на один мандат, ніжвеликі фракції, в тому числі ті, що сформували більшість. Поряд з розглянутимивидами спеціального державного фінансування, в деяких країнах існують і іншійого види: субсидії партійній пресі (Швеція), дослідницьким інститутам, щостворюються партіями (Нідерланди), молодіжним організаціям, що примикають допартій (Австрія, Нідерланди, ФРН, Швеція). Формально такі субсидії нерозглядаються як пряме фінансування партій, яке іноді вважається недоцільним зпевних причин.
1.3Правове регулювання державного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах
Правовою основоюдержавного фінансування політичних партій у зарубіжних державах сталоконституційне визнання політичних партій найважливішим інструментомгромадянського суспільства, яке грає зростаючу роль в організації і здійсненнідержавної влади. Таке визнання покладає на державу обов’язок сприяти політичнимпартіям у найбільш ефективному здійсненні їхніх функцій. Фінансова підтримкадержави стає особливо необхідної в умовах, коли активна участь у політичномужитті і, насамперед, у виборчому процесі, вимагає великих матеріальних витрат,на які не вистачає ані власних фінансових коштів партій, ані добровільнихпожертвувань (або членських внесків). У Конституціях та спеціальних законах прополітичні партії зарубіжних держав визначаються такі основні питання, пов’язанііз фінансуванням політичних партій: види фінансових джерел шляхом диференціаціїїх за типами партійної діяльності. Так само визначаються умови отриманняпартіями грошей із конкретних джерел, порядок їх використання. Слід зазначити,що при цьому встановлюються різного роду обмеження, зокрема, ліміти пожертв тадотацій, витрат тощо. Невиконання партіями цих вимог є правопорушенням та тягнеза собою застосування різного роду санкцій, аж до розпуску політичної партії.Відповідно до загальних правил сучасне законодавство визначає три групифінансових джерел: власні фінанси політичних партій, приватне фінансування,державне фінансування. Співвідношення між цими групами в окремих країнах, як іконкретна регламентація тих або інших джерел, досить різні. Таким чиномголовною тенденцією розвитку сучасного законодавства про політичні партії євизнання пріорітетності державного фінансування політичних партій.
 

РозділІІ. Особливості державного фінансування політичних партій в окремих зарубіжних країнах
 
2.1 Державнефінансування політичних партій в Італії
Фінансуванняполітичних партій в Італії виділяється згідно з відсотковим співвідношенняммісць, отриманих партіями, за які віддано більше 4 % дійсних голосів або якімали не менше 1 кандидата від одномандатного виборчого округу при мінімумі у 3% на національному рівні. Частина дотацій розподіляється порівну між усімапартіями у парламенті. Виділяються спеціальні кошти для парламентськихпартійних фракцій. Фінансування здійснюється партіям, що надають списоккандидатів більш, ніж у 2/3 виборчих округів й набрали не менш, ніж 300000голосів або 2 % від загальної кількості голосів. Державне фінансуванняполітичних партій в Італії застосовується як пряме, так і непряме. Щостосується непрямого фінансування, то це лише надання ефірного часу на радіо,телебаченні згідно вказівок парламентського комітету. В той же час невикористовуються такі види непрямого фінансування як податкові пільги, а такожпублікації, поштові витрати, преса, плакати тощо.
 
2.2Державне фінансування політичних партій у Франції
Умови наданнядержавної підтримки: 1) отримання не менше 5% голосів виборців на виборах, 2)представленість партії у парламенті, 3) залучення новою партією протягом рокуне менше 1млн франків членських внесків від 10000 чоловік, 500 з яких повиннібути виборними представниками. Форма державної підтримки виражається уповерненні партії 50% максимального розміру витрат на виборчу кампанію(максимальний розмір витрат складає 250001 франків на кожного кандидата відпартії), але не більше фактичної суми витрат. Застосовується також загальненецільове фінансування. Обсяг державної підтримки залежить від кількостіотриманих на виборах голосів і становить 2 млн. франків кожній партії. УФранції склалася досить налагоджена система державного контролю зафінансуванням виборчих кампаній. Цю систему очолює Національна комісія зізвітів про виборчу кампанію і політичне фінансування. Політичні партіїзобов’язані представляти фінансові звіти в Національну комісію. Якщо цього незроблено у зазначений термін, партія може позбавитися публічних субсидій.Фінансовий контроль на регіональному рівні здійснюється представникамиНаціональної комісії, призначеними в різні департаменти. В їхні задачі входитьздійснення моніторингу за фінансовими звітами і напрямок звітів, що невідповідають пропонованим вимогам, у відповідні суди.
 
2.3 Державнефінансування політичних партій в Німеччині
У Німеччині —країні з багатопартійною системою — державне фінансування політичних партійздійснюється через фінансування виборів, розміри якого залежать відрезультатів, отриманих партіями на земельних виборах, виборах до бундестагу,виборах до Європарламенту. У цій країні існує особлива система фінансування політичнихпартій за рахунок державних коштів: встановлено грошовий збір, що стягується зусіх громадян, які мають право голосу. Він стягується не лише при виборах доБундестагу, але й при виборах до ландтагів і європейських організацій. Водночасзакон зобов’язує політичні партії надавати звіти про походження їх фінансовихресурсів. Такі звіти публікуються, що дає можливість громадськості контролюватиджерела фінансування партій.
Німецький законпро фінансування виборчих кампаній з 1950-х років був частиною широкого пакетуфінансування політичних партій. Після об’єднання Німеччини 1990 року СхіднаНімеччина стала частиною ФРН, тож нині західнонімецький закон стосується всієїНімеччини. Чинну систему фінансування виборчих кампаній створено 1967 рокуводночас із вступом у силу Закону про політичні партії. Партійний законзабезпечує субсидування виборів до Бундестагу. Крім того, з 1979 року, — і доЄвропейського парламенту. На додачу, згідно принципів Федерації, федеральніземлі компенсують витрати партій на вибори до земельних урядів.
Згідно порядкупоточного федерального забезпечення відшкодування надається партіям, котріпроводять виборчу кампанію і вже набрали необхідні 0,5 відсотків голосів надругому етапі голосування, або здобули 10 відсотків голосів на першому етапіголосування на виборчому окрузі, якщо регіональний список партії не булопідтримано в жодній Землі. Цей рівень занижено навмисно — аби заохотитималочисельні партії до участі у виборах.
Розподіл фондівздійснюється згідно результатів виборів. Щоб компенсувати витрати на проведеннякампанії, за кожний голос, отриманий партією, їй виплачується 5 німецьких марок(3.30 доларів США). Ці гроші розподіляються між партіями пропорційнорезультатів другого етапу голосування. Тим партіям, які проводять кампаніютільки в масштабах регіону (без списку кандидатів від Землі), сума компенсації в 5 німецьких марок виплачується за кожен голос на виборчій дільниці, де отримано 10відсотків від загальної кількості голосів.
Крім розподілукоштів на підставі результатів голосування, про що сказано вище, основна сумасплачується кожній партії, котра здобула на другому етапі голосування,принаймні, 2 відсотки голосів. Ця сума дорівнює 6 відсоткам асигнування длякожної партії. Однак вона не може перевищувати 80 відсотків від суми,виплаченої на підставі результатів голосування. Практику виплати базової сумибуло запроваджено 1989 року. Її мета — компенсувати партіям за постійні витратина звертання до виборців, не зважаючи на результати.
Компенсаціяпризначається спікером Бундестагу згідно заявці партії, яку вона повинна податипротягом двох місяців з початку встановленого законом терміну. Однак післявиборів виплата не здійснюється повністю: ті партії, котрим компенсація булапотрібна на попередніх виборах, можуть звертатися із заявкою про виплату авансуна другий, третій, або останній рік встановленого законом чотирирічноготерміну.
Для отриманнякоштів встановлено лише кілька умов і обмежень. Найсуттєвіше — обмеження сумикомпенсації за проведення виборів до рівня загального прибутку партії, щонадходить з інших джерел — в межах чотирьохрічного періоду — рахуючи назад віддругого календарного року з часу нарахування начислення компенсації. Іншимважливим обмеженням є стягнення податків доти, доки партія не представитьрічний фінансовий звіт.
Хоча параграф 18Закону про партії передбачає компенсацію лише за «необхідні витрати навідповідну виборчу кампанію», жодних обмежень на витрати цих коштів ненакладаються, а компенсація не грунтується на реальних витратах. Партіїотримують компенсації не за перелічені по пунктах витрати, а на стабільнісубсидії згідно викладеного порядку.
Крім того виборчікампанії у Німеччині субсидуються також непрямо, а через виплату дотаційполітичним партійним закладам, звільнення від податків членських внесків тавирівнювання платежів, що отримують партії — з тим, аби пристосуватися доіншого рівня зменшення податків. Єдиний привілей, що ним користуються партіїпід час виборів — обмежений час безкоштовної реклами на телебаченні й радіо.Транспортні витрати не субсидуються. Друк програм для заохочення виборцівсубсидується непрямо — через виплату коштів політичним закладам.Під часвиборчої кампанії телебачення і радіо виділяють час на рекламу партій.
2.4Державне фінансування політичних партій в Іспанії
Також діє системадержавного фінансування політичних партій. Фінансова звітність партій повиннапублікуватися. Дозволені пожертви від профсоюзів та корпорацій. Максимальнийрозмір аномімної пожертви – 5% від обсягу державного фінансування. Іноземніпожертви заборонені. Умови надання державної підтримки: 1) Представленістьпартії у парламенті. 2) Отримання партією не менше 3% голосів виборців напопередніх виборах. Форма державної підтримки виражається у загальномунецільовому фінансуванні. Обсяг державної підтримки: загальна сума державноїпідтримки партій визначається парламентом. 1/3 цієї суми розподіляється міжпредставленими у парламенті партіями залежно від кількості місць, що належатьїм у нижній палаті.
2/3 загальноїсуми, що спрямовується на державну підтримку партій, розподіляється між усімапартіями, що взяли участь у виборах і відповідають вказаній вимозі, пропорційнокількості здобутих ними голосів на свою підтримку. Фінансування парламентськоїдіяльності політичної партії відсутнє.
 
2.5Державне фінансування політичних партій у Бельгії
У цій країнітакож діє система державного фінансування діяльності політичних партій зісвоїми особливостями. Умовами надання державної підтримки партії є наявністьхоча б одного представника у парламенті або сенаті; щорічне подання фінансовоїзвітності у Комітет парламентського контролю. Форма державної підтримки такожвиражається у загальному нецільовому фінасуванні. Обсяг державної підтримки:партії мають право на щорічну підтримку у розмірі 50 млн. бельгійських франків,плюс 50 бельгійських франків за кожний отриманий на виборах голос. Фінансуванняпарламентської діяльності політичної партії також не застосовується. Вартотакож зазначити, що фінансова звітність партій повинна публікуватися. Пожертвивід профсоюзів та корпорацій заборонені. Максимальний розмір анонімногопожертвування 125 долларів. Дозволені також іноземні пожертвування.

Висновки
Таким чиномзакріплення державного фінансування політичних партій є головною тенденцієюрозвитку законодавства як зарубіжних держав так і нашої держави. Державнефінансування діяльності політичних партій має як свої позитивні, наприкладзапобігання політичній корупції, так і негативні риси, наприклад марнотратствокоштів державного бюджету політичними партіями, тому воно має носити обмеженийхарактер. Межі державного фінансування політичних партій мають бути чітковизначені у законодавстві. Держава не повинна фінансувати всі без вийняткуполітичні партії. Державні субсидії повинні надаватися політичним партіям ірозподілятися між ними відповідно до критеріїв електорального представлення,тобто за результатами виборів. Партія, яка не набрала жодного мандата накількох виборах підряд, взагалі повинна втратити право на отримання державнихсубсидій як це має місце у деяких зарубіжних країнах. Крім того державаповинна, на нашу думку фінансувати лише справжні ідеологічні партії, а неформальні політичні клуби.
Державнефінансування діяльності політичних партій у зарубіжних країнах є досить різним,воно має свої особливості в кожній країні, а в деяких країнах і зовсімвідсутнє. Фінансування політичної діяльності у більшості зарубіжнихдемократичних країн так само, як і в Україні, не є без проблемним, вонопов’язано з багатьма чинниками, зокрема, з морально-етичними. Проте, на нашудумку державне фінансування політичних партій є безумовно необхідним. Фінансовапідтримка держави стає особливо необхідною в умовах, коли активна участь вполітичному житті, і передусім у виборчому процесі, потребує все більших матеріальнихзатрат. Зрозуміло на них не вистачить ні власних коштів, ні добровільнихпожертв. Як це не дивно, але без прямого чи опосередкованого фінансуванняпартій державою вони є нежиттєздатними. Можливо, це і перебільшення, але щодопартій України, де їх становлення так само, як і багатопартійності перебуває узародковому стані, є актуальним. Підкреслю, що, йдеться про ідеологічні партії,а не так звані партійні холдінги.
Вивчення досвідудержавного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах має величезнезначення для запровадження його у нашій державі. Частково у нас воно вжеприсутнє. Це наприклад оплата державою виготовлення певної кількості плакатівдля учасників виборчого процесу, оплату телерадіоефіру та надання шпальт“Голосу України” та “Урядового кур’єру” для оприлюднення виборчих програм. Але,звісно, цього не досить. Законопроект щодо механізму держфінансування партійбув нещодавно прийнятий парламентом. Ним передбачається, що за рахунокдержбюджету буде фінансуватися статутна діяльність партій, не пов’язана звиборами. Крім того, пропонується відшкодовувати витрати політичних партій,пов’язані з їх виборчою кампанією. Щорічний обсяг фінансування запропоновано урозмірі 0,01 мінімальної заробітної плати помноженої на кількість громадян, включенихдо виборчого списку на останніх виборах. Звісно, це стосується тих партій,котрі представлені у Верховній Раді.

Списоквикористаної літератури
 
1.        ШаповалВ. М. Конституційне право зарубіжних країн Академічний курс, підручник, Київ,«Юрінком Інтер» 2008 р.
2.        СовгиряО. Фінансування політичних партій: правовий аспект, «Право України», 2003 рік,№5.
3.        КовальМ.І. Правове регулювання фінансування політичних партій в Україні (теорія іпрактика) (Офіційний сайт Центральної виборчої комісії України).
4.        ВеденеевЮ.О., Чижов Д.В. Политические парти: между обществом и государством // Журнал овыборах. — 2002. — № 2. — С. 12 —17.
5.        Юдин Ю.Политическая партия и право в современном государстве. — M., 1998. -С. 156-158.
6.        «ЧасописПАРЛАМЕНТ» №2/2001.
7.        Фінансуванняполітичної діяльності: проблеми законодавчого регулювання,
Ковтунець Олена, «Юридична газета»№11 (11) 10 грудня 2003 року.
8.        Регулюванняфінансування політичних партій та виборчих кампаній, «Спостерігач», №19, грудень 1995 року, Майкл Пінто-Душинський.
9.        Лапка О.Я., Пікуля Т. О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн у схемах,Київ, «Атіка», 2008 р.
10.     Конституциизарубежных государств:США, Великобритания, Франция, Германия, Италия, Япония, Канада, Маклаков В. В.,- М., БЕК, 1996 г.