Державне регулювання паливно-енергетичного комплексу України

Курсова робота
З дисципліни:
«Державнерегулювання економіки»
Тема: «Державне регулюванняпаливно-енергетичногокомплексуУкраїни»

Зміст
Вступ
1. Основні характеристики паливно-енергетичногокомплексу України
2. Специфіка видобутку (виробництва) і споживання паливних таенергетичних ресурсів
3. Концепція розвитку паливно-енергетичногокомплексу України
4. Енергетична політика як центральнаскладова постсоціалістичних економічних реформ в Україні
5. Розвиток паливно-енергетичногокомплексу України – основа економічної безпеки держави
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) —один з найважливіших міжгалузевих комплексів. Він включає розвідку паливнихресурсів, видобування палива і виробництво електроенергії, транспортування таорганізацію їх споживання.
У ПЕК виділяютьсядві великі групи галузей промисловості — паливна і електроенергетика. До паливноїпромисловості належать нафтодобувна, нафтопереробна, газова, вугільна,торф’яна, сланцева, уранодобувна і збагачувальна промисловість; доелектроенергетики — теплові, гідро- та атомні електростанції. До цьогокомплексу включається виробнича інфраструктура перелічених галузейпромисловості, зокрема такі її важливі види, як високовольтні лініїелектропередачі, трубопроводи, нафтові термінали та великі сховища нафти ігазу.
Основнимджерелом енергії у сучасному господарстві є мінеральне паливо. Паливно-енергетичніресурси — досить велика група корисних копалин органічного походження, що маютьрізні властивості і неоднакову якість, але всі є джерелом виробництваелектричної і теплової енергії. Ця група об’єднує тверді паливні ресурси —кам’яне й буре вугілля, горючі сланці, рідинні — нафту, газові — природний газ,а також торф і дрова. Раніше від інших людство почало використовувати твердівиди палива — дрова, торф, вугілля, що продовжується й досі. Паливні ресурсизастосовуються також як технологічне паливо і як сировина для металургійної,нафтопереробної, нафтохімічної, хімічно-фармацевтичної та інших галузейпромисловості. Складові ПЕК дуже капіталомісткі, але мають велике значення векономіці і житті суспільства кожної країни. Потреби в енергії, можна стверджувати,є другою необхідною потребою людей після продовольства. Сучасне матеріальневиробництво і побут людей потребують великих витрат енергії. Разом з цим далеконе всі країни мають достатню кількість паливних ресурсів.
1. Основніхарактеристики паливно-енергетичного комплексу України
В економіціУкраїни ПЕК відіграє особливу роль. На відміну від багатьох країн матеріальневиробництво України надзвичайно енергомістке, особливо такі його галузі, якчорна металургія, багато хімічних виробництв, сільськогосподарське виробництвотощо. До того ж енергія в Україні використовується дуже неекономно. Як наслідокцього — продукція промисловості і сільського господарства надзвичайноенергомістка, а відтак енергомісткість одиниці національного доходу в Україні вкілька разів більша, ніж у розвинутих країнах (різні джерела наводять від 4 до10 разів).
Галузіпромисловості і окремі виробництва в ПЕК пов’язані між собою не стількивиробничо-технологічними зв’язками, як тим, що їх функціонування спрямоване навиробництво і використання енергії; їх єдність полягає в тому, що окремі видипалива можуть, певною мірою, заміняти один одного, бути енергоносіями. Рольокремих видів палива змінюється в процесі науково-технічного прогресу. ДоДругої світової війни основним і переважаючим видом палива в Україні буловугілля. Тепер надзвичайно важливими і зручними видами палива є нафта і природнийгорючий газ.Таблиця 1
Динамікаструктури видобутку палива в Україні
(у перерахунку наумовне паливо — 7000 Ккал),%Вид палива Рік 1940 1960 1980 1985 1990 1995 1999 2000 Вугілля 96,0 86,1 63,1 68,1 74,8 73,5 75,9 75,0 Газ 0,8 10,4 31,1 26,7 19,8 20,5 18,4 19,1 Нафта (включаючи газовий конденсат) 0,6 1,9 5,0 4,4 4,6 5,2 4,9 5,3 Інші види палива 2,6 1,6 0,8 0,8 0,8 0,8 0,8 0,6
Сучасна структура власного видобуткупалива в Україні не відповідає ролі окремих його видів у постачанні енергіїнародному господарству і населенню, зокрема обсяг видобутку нафти і газу невідповідає масштабам їх споживання (табл. 1).
Особливість структуривидобутку палива в Україні полягає в тому, що на вугілля припадає три чвертіусіх видів палива, а на нафту — лише 5 %.
Якщо порівнятиструктуру видобутку палива з структурою його споживання, то виявиться, щоУкраїна в 1990 р. задовольнила свої потреби власним видобутком у нафті на 10%,у газі — 18%. Основна частина потреб у цих видах палива задовольнялась шляхомйого ввозу. Головним і по суті єдиним постачальником нафти в останні роки булаРосія, а природного газу — Росія і Туркменистан. Після того як Україна сталанезалежною державою, обмеженість власних ресурсів нафти і природного газуособливо негативно позначилося на економіці України. Це стало однією з основнихпричин гострої енергетичної кризи (1992—1994 рр.).
Становище ПЕКдуже погіршилось у зв’язку з катастрофою на Чорнобильській АЕС. Україні булозавдано великих матеріальних і моральних втрат. Після 1991 р. ускладнилосьпостачання палива атомним електростанціям; припинилось спорудження новихатомних реакторів на Запорізькій та Хмельницькій АЕС. На станіелектроенергетичної системи України негативно позначилось відключення її віделектроенергетичної системи Росії. Становище електроенергетичного господарстваУкраїни в 1993—1994 рр. стало катастрофічним. У ПЕК України виникло багатоскладних проблем, від розв’язання яких залежить значною мірою вихід країни зважкої економічної кризи.
ПЕК настількискладний за структурою, що його, як і інтегральний агропромисловий комплекс,можна назвати суперкомплексом. Виходячи з теорії виробничо-територіальногокомплексотворення, в ньому можна виділити такі підкомплекси: вугільний,нафтопромисловий, газовий та електроенергетичний.
Важливе значенняу вирішенні паливної проблеми в Україні має вдосконалення технології переробкинафти. Розробка і впровадження виведення з експлуатації морально застарілого іфізично спрацьованого обладнання, переведення ряду ТЕЦ на опалювальні та паровікотельні, подовження строків експлуатації ряду електростанцій, повнамодернізація теплосилового устаткування, підвищення маневреності блоківпотужністю 200, 300 МВт та інші заходи.
У перспективіголовним має бути структурна перебудова господарського комплексу України іпереорієнтація його на переважний розвиток тих галузей, які найменшезабруднюють природне середовище, мало енерго-, матеріале-, фондо- іпрацемісткі. Це середнє, точне, сільськогосподарське машинобудування,автомобільна, електротехнічна, електронна, комп’ютерна, приладобудівна, легка іхарчова промисловість. Переорієнтація господарського комплексу на розвиток цихгалузей промисловості дасть змогу більш як на третину скоротити споживанняенергоресурсів, звести до мінімуму забруднення природного середовища, збільшитивипуск конкурентоспроможної продукції, валютні надходження і підвищити добробутнаселення нашої країни.
2. Специфіка видобутку (виробництва) і споживання паливних та енергетичнихресурсів
Україна належитьдо держав, що недостатньо забезпечені власними енергоресурсами, окремими видами— лише на 20—30 відсотків і тільки вугіллям — на 100 відсотків. Водночас вона маєнайбільш енергомістку економіку. Споживання умовного палива на душу населення унас становить приблизно 6,5 т, тоді як у розвинених країнах тільки 4,2—5,5 т.
Серед паливнихгалузей України провідною є вугільна промисловість. До її складу входятьпідприємства з видобутку вугілля, збагачувальні фабрики, підприємства звиготовлення вугільних брикетів. Вугільна промисловість є базою для розвиткуелектроенергетики, коксохімії, металургії.
Внаслідокшвидкого виснаження промислових запасів вугілля його видобуток постійнознижується. Так, за 1975—1999 рр. він скоротився з 215,7 до 76,9 млн. т (або в2,8 рази). Проблема ускладнюється ще й тим, що у вугільній промисловостізношеність основних промислово-виробничих фондів становить 63 відсотки.Погіршились умови роботи шахтарів, почастішали аварії на шахтах. Отже, проблемирозвитку Донбасу та модернізації вугільної промисловості набувають дужеважливого значення. Для вирішення їх потрібно освоювати нові вугільні пласти вЗахідному Донбасі (Дніпропетровській і Запорізькій областях), закритинерентабельні шахти, де запаси вугілля вже вичерпано; повністю модернізуватишахтне устаткування і перейти до нових технологій у галузі.
Проенерговитратний характер економіки України впродовж багатьох десятилітьсвідчать такі дані. У 1970 р. в Україні видобувалося близько 14 млн. т нафти, аспоживалося — 28 млн. т, газу відповідно — 61 і 49 млрд. м3.
На основівдосконалення структури використання паливно-енергетичних ресурсів,реструктуризації господарського комплексу, зниження нових технологій переробкинафти можуть значно збільшити виробництво бензину і супутних видів продукції.
РозрахункиЄвропейської енергетичної комісії показують, що при ефективному використанніенергоресурсів Україна могла б удвічі збільшити свій національний продукт іводночас у 3—4 рази зменшити витрати на нафту та газ. Капіталовкладення уенергозберігаючі технології дають більший ефект, ніж у створення новихпотужностей у паливно-енергетичному комплексі.
Високого розвиткув Україні набула електроенергетика. На території нашої країни розміщені великіатомні, теплові, гідроелектростанції, потужність яких з кожним роком зростає. З1960 по 1996 рр. виробничі потужності електростанцій зросли з 11,7 до 54 млн.кВт, або в 4,9 рази, виробництво електроенергії — з 53,9 до 183 млрд. кВт-год,або в 3,4 рази. Нарощування потужностей електростанцій відбулося за рахунокнових теплових, атомних і гідроелектростанцій. Завершено будівництвоДніпровського каскаду та 55 гідроелектростанцій на середніх ріках. Введено вдію потужності на Рівненській (818 МВт), Чорнобильській (4000 МВт),Південноукраїнській (2000 МВт), Запорізькій (1000 МВт), Хмельницькій (1000 МВт)та інших атомних електростанціях. На них виробляється майже 1/3 електроенергії,більше половини якої споживається у промисловості.
Однак Україна,маючи власні великі запаси уранових руд і цирконію, змушена завозити ядернепаливо з Росії. Назріла потреба налагодити його виробництво в Україні. Водночасслід зазначити, що подальший розвиток атомної енергетики стримується відсутністюнадійних атомних реакторів, підприємств з виробництва ядерного палива,вичерпанням можливостей території країни для будівництва нових ядернихоб’єктів, а також через велику соціальну напруженість, викликану катастрофою наЧорнобильській АЕС. У таких умовах основним є введення в дію потужностей натеплових та гідроакумулювальних електростанціях.
Недопоставкивугілля електростанціям стали причиною того, що з 1990 р. по 1999 р.виробництво електроенергії на теплових електростанціях скоротилося з 208 до88,5 млрд. кВт-год. У зв’язку з використанням низькосортного вугілляелектростанції змушені збільшувати витрати мазуту до 17—19 млн. т, що становить1/3 всіх витрат палива. Додаткова витрата палива по групі станцій, які працюютьна антрацитовому і збідненому вугіллі, оцінюється в 1 млн. т умовного палива зарік.
Давновідпрацювали свій ресурс агрегати середнього і низького тиску Криворізької,Кіровоградської, Північнодонецької, Львівської, Лисичан-ської,Дніпродзержинської, Сумської теплоелектростанцій, а також Київської таХарківської об’єднаних ТЕЦ.

3. Концепціярозвитку паливно-енергетичного комплексу України
Україна належить до держав,недостатньо забезпечених власними енергоресурсами. За цим показником вонавідстає від країн Західної Європи, в тому числі й таких як Німеччина і Франція.Окремими видами палива Україна забезпечена лише на 20—30% і тільки вугіллям —на 100%. Водночас Україна має найбільш енергомістку економіку. Енергомісткістьнаціонального доходу України у 4-6 разів вища ніж в Японії та країнах ЗахідноїЄвропи. Споживання умовного палива на душу населення у нас становить приблизно6,5 т, тоді як у перелічених країнах тільки 4,2 — 5,5 т. Основними видамиенергоресурсів в Україні є кам’яне вугілля, нафта, газ, атомна і водна енергія.
Споживання нафтив Україні становить в середньому 40 млн. т, видобуток її — біля 5 млн. т.тобто потреби в нафті за рахунок власних ресурсів задовольняються лише на 12,5%. Імпорт нафти для задоволення потреб здійснювався в основному з Росії. Такимчином, господарство України повністю залежить від поставок нафти з Росії. Такаодностороння залежність України в постачанні енергоносіями дуже негативнопозначається на її економічному розвитку.
У зв’язку зпереводом на так звані «світові ціни» російської нафти і газу сталапогіршуватися економічна ситуація в Україні. Зокрема, скорочується виробництвопромислової і сільськогосподарської продукції, катастрофічне підвищується їїсобівартість. Україна змушена платити Росії за енергоносії у 5-6 разів дорожче,ніж вони коштують на світовому ринку.
Якщо у світі заоснову ціноутворення взято ціну хліба, то в Україні ціну енергоносіїв диктуєРосія і тим самим добровільно прив’язано українську економіку до російської,поставлено її у другорядне, підпорядковане становище. Слід підкреслити, що вАмериці за 1 кг хліба можна купити 8л бензину, а в Росії — 5, а в Українітільки 0,3 л.
Нова концепціярозвитку паливно-енергетичного комплексу України повинна базуватися: нарозширенні пошуково-розвідувальних робіт з метою виявлення нових запасів нафти,газу, вугілля та інших паливних ресурсів; підвищення віддачі існуючих родовищ,модернізації і переведенні на нові технології усього паливно-енергетичногокомплексу; структурній перебудові національної економіки; зниженніенергомісткості усіх видів продукції; на розробці й впровадженніресурсозберігаючих і насамперед енергозберігаючих технологій; переорієнтації назакупівлю енергоресурсів у країнах Близького і Середнього Сходу.
В Україні середусіх інших видів палива природний газ має дуже високу питому вагу. Так, увикористанні первинних енергоресурсів його частка становить 37 %, тоді як вцілому в світі — 22, у США — 23, в Західній Європі — 17, у тому числі вНімеччині — 17, Франції — 13, Італії-26%.
На основівдосконалення структури використання паливно-енергетичних ресурсів структурноїперебудови господарського комплексу зниження енергомісткості продукції Українамає реальні можливості значного скорочення споживання газу. Розрахунки показують,що вже до 2005-2010 pp. його можна звести до 70-80 млрд. на рік проти 118,8млрд. м3 у 1990 р. Ця потреба в газі може бути задоволена за рахуноктаких джерел: ефективного використання ресурсної бази України, яке на той часзможе забезпечити видобуток газу на рівні 20-35 млрд. м3 за рік; використаннянетрадиційних джерел: газу метану вугільних шахт, біогазу, кокосового газу,гідратів, обсяг яких можна оцінити на рівні 5-10 млрд. м3. Щороку черезтериторію України транспортується понад 205 млн. т нафти, 215 млрд. м3 природногогазу, і вона має право на одержання за це як мінімум 25-30 млн. т нафти і 15-20млрд. м3 природного газу.
Розрахунки тієї самої ЄЕК показують,що при ефективному використання енергоресурсів Україна могла б вдвічі збільшитисвій національний продукт, одночасно в 3-4 рази зменшивши затрати на нафту тагаз. Капітальні вкладення у матеріале- та енергозберігаючі технології даютьбільший економічних ефект, ніж створення нових потужностей упаливно-енергетичному комплексі. Скоротивши вказаний розрив у використанніенергії хоча б наполовину, можна зекономити 540 млн. т нафтового еквівалента в2000 р. і 600 млн. т — у 2010 p., при цьому 90% з них становили б викопніпалива. Таким чином, як показують прогнози, ніяке збільшення виробництва енергоресурсів,принаймні у найближчі роки не зможе конкурувати з матеріале- таенергозбереженням.
Для поступовоговиходу України з, енергетичної кризи держава повинна на перехідний період взятиїї практичне подолання під свій контроль, створити надійну законодавчу базу дляефективного ринкового трансформування виробництва паливно-енергетичних ресурсіві торгівлі ними, для формування розвинутого енергетичного ринку — з тим, щобвикоренити прояви зловживань і анархії в цій галузі.
Сьогодніконцепцію та програму урядової енергетичної політики зорієнтовано переважно навугільне паливо, оскільки його розвідані запаси ще досить вагомі. Вони можутьзабезпечувати Україну паливом і в наступному сторіччі.
Проте не можнавраховувати того очевидного фактору, що наша вугільна промисловість опинилася вкризовому стані, втративши регулюючий вплив на самовідтворювальну циклічність.І це ускладнює досягнення в найближчі роки потрібного обсягу, стабільності тапланомірного зростання вуглевидобутку, а також зниження вартості та підвищенняякості вугілля.
За останні 15років приріст генеруючих потужностей майже повністю здійснювався за рахунокатомної енергетики, частку якої доведено до третини загального виробництваелектроенергії, її виробництво на ТЕС з органічним паливом почалоскорочуватися.
У зв’язку звтратою на 5-8 років номінальної виробничої потужності вугільних шахт, єдиноюальтернативною в енергозабезпеченні на найближчі роки може бути тільки швидшевведення трьох енергоблоків на Запорізькій, Рівненській і Хмельницькій АЕС.Якщо цього не зробити, то треба буде додатково витрачати 57 млн. т вугілля (іззбільшенням до 66 млн. т у 2005 р. і до 69-70 млн. т у 2010 p.), тобтоспрямовувати на вказані цілі практично весь приріст видобутку вугілля.
В Українівисокого розвитку набула електроенергетика. На її території розміщені великіатомні, теплові, гідроелектростанції, потужність яких з кожним роком зростає.
За останні 15років основний приріст електрогенеруючої потужності в Україні забезпечувався зарахунок розвитку атомної енергетики. Частка атомних електростанцій увстановленій потужності всіх електростанцій країни досягла близько 24% (12,8млн. кВт). Основну частину в структурі електрогенеруючих потужностей займаютьтеплові електростанції на органічному паливі. Швидкий і безальтернативнийрозвиток атомної енергетики призвів до згортання розвитку і технічногопереозброєння теплоенергетики на базі використання органічного палива.
Оскільки дляекономіки України проблеми подолання дефіциту енергоносіїв, а також необхідногоі своєчасного енергозабезпечення набули особливої гостроти, то розв’язувати їхтреба комплексно — як на міжнародному і державному, так і на господарському інавіть побутовому рівнях. Без цього економічна та енергетична стабілізація ірозвиток неможливі.[1]
4. Енергетична політика як центральна складова постсоціалістичнихекономічних реформ в Україні
Україна — заекономічними критеріями — є країною, бідною на сировину. Через чотири рокипісля закінчення епохи соціалізму виявилося, що Україна за умов капіталістично-ринковоїекономіки є країною, бідною на сировину, необхідну для виробництва енергії.Виробничо-економічний аналіз показує, що в Україні лише приблизно 15 %споживання енергії без збитків покриваються за рахунок вітчизняних ресурсів.Щоб задовольнити решту потреби в енергії, тобто 85 %, необхідно або ж зізбитками видобувати вітчизняні енергоносії (насамперед вугілля), або жімпортувати енергоносії за валюту чи на умовах бартеру.
Нинішня ситуаціяв енергетичному секторі криє велику загрозу, яка може мати безпосередній впливна розвиток процесу реформ в Україні. З одного боку, все ще ніяк нерозпочнеться послідовна реструктуризація вітчизняної вугільної промисловості. Зіншого — імпорт енергії є основним винуватцем великого дефіциту поточних статейплатіжного балансу. Зменшення обсягів імпорту енергоносіїв лише на 20 %дозволило б — за умови, що обсяги експорту залишалися б без змін, — досягтипозитивного сальдо у балансі поточних операцій. Понад 50 % українського імпортускладають поставки енергоносіїв з Російської Федерації (Росія і Татарстан: газ,нафта, ядерне паливо), Туркменії (газ) та Польщі (вугілля). Якщо припустити, щоспоживання енергії, а отже, і імпорт енергоносіїв буде поступово зростати, авласне виробництво енергії буде спадати, то рахунки на оплату російських татуркменських енергоносіїв ще довго будуть збільшуватися і після 2000 р. Це можепризвести до ще більшої економічної та політичної залежності від Росії.
За останні роки уряд України докладавзначних зусиль для реформування енергетичного сектора та зниження споживанняенергії. Однак ці зусилля виявились марними, бо майже на жодному рівніенергетичного комплексу не було структур ефективного контролю і виконаннярішень. До того ж поряд з структурними реформами та реформою власності необхіднізміни у свідомості населення: в постсоціалістичний період енергія вже не єсоціальним правом, а ринковим товаром з великими альтернативними витратами. [5]
При соціалізмібагато країн РЕВ і насамперед Радянський Союз вважалися багатими на сировинніресурси, їх виробництво, виражене у фізичних величинах (кг, м3,літрах, тоннах тощо), було величезним; у багатьох видах сировини РадянськийСоюз належав до найбільших виробників у світі: залізна руда, титан, нікель,алюміній, деревина, газ, нафта, вугілля. Українська Радянська СоціалістичнаРеспубліка також вважалася країною, багатою на енергоресурси, насампередвугілля, також і на нафту та газ.
Чому ж тоді відтого часу так різко змінилися оцінки запасів корисних копалин і чому Українавважається сьогодні бідною на енергію? Пояснити це можна системним розривом міжсоціалістичною та постсоціалістичною епохами, пережитий спочатку РадянськимСоюзом, а потім також Україною від початку 1992 р. При соціалізмі гроші такапітал не відігравали ніякої ролі при плануванні та здійсненні виробничоїдіяльності. Здебільшого планування виробництва, транспорту та розподілуздійснювалося на підставі так званої «соціальної цінності» відповіднихпродуктів. Виробництво та споживання енергії при соціалізмі мало статусособливо великої «соціальної цінності». Тому розвиток енергетичного комплексумав винятково фізичні, а не економічні межі. При соціалізмі концепція багатствана сировинні ресурси ототожнюється з фізичною наявністю цих ресурсів.
На противагуцьому в постсоціалістичний період — або іншими словами: в період появикапіталізму— підприємства, які діють за економічними принципами, намагаютьсяорганізувати свою діяльність таким чином, щоб отримані прибутки відповідаливимогам власників капіталу. Лише впровадження універсального вартісногоеквіваленту, тобто грошей, робить можливим вартісне порівняння між виробничимичинниками (праця, капітал, енергія тощо) та попитом на товари. Притаманна длясоціалізму «соціальна цінність» замінюється в постсоціалістичну епоху грошовоювартістю. В постсоціалістичний період концепція багатства на сировинні ресурсизалежить від здатності підприємств видобувати, переробляти, транспортуватисировину та пропонувати її на ринку з таким рівнем витрат, при якому цінапродажу була б вищою за суму витрат.
Отже, економічнебагатство тієї чи іншої країни на сировинні ресурси не є чимось закладеним відприроди; тут більшою мірою має місце проблема вартості. Тому посилання насировинне багатство України за часів Радянського Союзу, царя чи Австро-Угорщинине повинно приховувати той факт, що видобування переважної частини сировиннихресурсів України в нинішній ситуації не економічне і тому — теж з економічногопогляду— ці ресурси не існують. Україна сьогодні вже не є країною, багатою насировинні ресурси і не може нею стати навіть у разі внесення значних державнихінвестицій у цю сферу. [5]
Немає підстав длявиключення енергетичного комплексу з процесу «підприємизації», тобто для того,щоб не поділяти його на підприємства, орієнтовані на ринок та прибутки.Навпаки, саме в енергетиці завдяки формуванню ринкових торговельних відносинміж підприємствами по виробництву, переробці, транспортуванню та розподілуможна досягти значного приросту ефективності. В кінцевому підсумку цей прирістефективності буде на користь споживачів, бо призведе до зниження цін наенергію.
Підприємизація єможливою у всіх галузях енергетичного комплексу. До 1980-х років як усоціалістичних, так і в капіталістичних країнах вважалося, що в капіталоємнихенергетичних галузях, пов’язаних з лініями електропередач, досягаєтьсязростаючий ефект масштабу виробництва та зменшення питомих витрат. Це буловиправданням для організації у таких галузях єдиного, великого, вертикальноінтегрованого підприємства як «природного монополіста». Однак цей погляд з 80-хроків піддається сумніву та спростовується.
З початку 90-хроків цей новий теоретичний підхід набув поширення в енергетичній політицікраїн Західної Європи та Америки. З одного боку, це призводить до посиленнядемонополізації та конкуренції, а також до інтернаціоналізації енергетичногогосподарства. З іншого боку, лібералізація енергетичного сектора висуваєособливі вимоги до здатності держави швидко реагувати на появу перебоїв наринку. [5]
У РадянськомуСоюзі Україна була одним з найбільших експортерів електроенергії; у 80-х рокахтут також споруджувалися атомні електростанції, що мали тоді пріоритетнезначення, за російською технологією та з використанням російської сировини100.Після закінчення доби соціалізму «електрогігант» Україна перетворився на надзвичайнозалежного та вразливого виробника струму. Табл. 8.6 показує розвитокелектроенергетики після 1990р.: обсяги виробництва електроенергії знизилися з296 млрд. кВт/г (1990 р.) до 183 млрд. кВт/г (1996 p.), тобто на 38 %.Заслуговує на увагу зміна структури: в той час, як теплові електростанції(тобто ті, де спалюється вугілля, газ і нафта) змушені були у зв’язку знедостачею пального скоротити своє виробництво більше ніж на 50 %, виробництвоатомної енергії залишалося після 1990 р. практично постійним.
Суттєвіможливості підвищення ефективності електроенергетики пов’язані саме ізспоживанням електроенергії: оцінки резервів енергозбереження сягають від 20—25% (за даними Енергетичного центру Європейського Союзу) до 40 % (за данимиІнституту проблем енергозбереження Національної академії наук України). Разом зтим з 1993 р. спостерігається зростання специфічного споживання електроенергіїв промисловості.
Отже, проблемиукраїнської електроенергетики мають свої причини не в частині пропозиції, анасамперед в частині попиту. Внаслідок сильного спаду виробництва з 296 млрд.кВт/г (1990 р.) до 183 млрд. кВт/г (1996 р.) з’явились великі надмірніпотужності. Спорудження нових електростанцій, напевно, недоцільне ані зтехнічного погляду, ані з погляду фінансування. Навіть закриття двох щепрацюючих блоків Чорнобильської АЕС, які дають щорічно 10 млрд. кВт гелектроенергії, не мало б негативних наслідків для надійності забезпеченняУкраїни електричним струмом. [5]

5. Розвитокпаливно-енергетичного комплексу України – основа економічної безпеки держави
Економічнабезпека будь-якої держави базується на максимальній автономії її діяльності іззабезпечення стабільного функціонування національного господарства.Основоположною умовою цього стає забезпечення економіки різними видами ресурсіву достатньому обсягу. Одними з найважливіших і найнеобхідніших для надійноїроботи підприємств є енергетичні ресурси. Усі показники, пов’язані з їхвикористанням, тією чи іншою мірою впливають на собівартість продукції,рентабельність виробництва і цілком залежать від стану енергетичного комплексу.Таким чином, паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) — це базовий сектор економіки,де виробляється важливий ресурс, який забезпечує включення до процесувиробництва всієї решти ресурсів держави: виробничого апарату, сировини,матеріалів, кадрового потенціалу, високих технологій тощо.
Основу ПЕКутворюють галузі, які здійснюють видобування і попередню підготовку первинногоенерговмісного ресурсу і перетворюють його на вторинний, а також підрозділи, щоявляють собою складну багатоцільову сукупність виробничих структур, покликанихзабезпечувати як поточну роботу комплексу, так і його техніко-економічнуперспективу.
Важливістьзабезпечення стабільної та ефективної роботи ПЕК України є очевидною. В національнійекономіці виробничі структури комплексу займають особливе місце:
по-перше, вонипокликані гарантовано забезпечувати виробництво у необхідній кількостіенергоресурсами з відповідними якісними характеристиками і параметрами, а такожраціональною структурою за видами енергії;
по-друге,формувати довгочасну науково обгрунтовану технічну політику ефективноговикористання наявних паливно-енергетичних ресурсів з урахуванням реальнихфінансово-економічних можливостей галузі та держави;
по-третє, 1/3основних фондів промисловості зосереджено саме у галузях ПЕК.
Обсягинаявних ресурсів палива в Україні у вигляді розвіданих і підготовлених дорозробки запасів і тих, які можуть бути реально видобуті та використані внаціональній економіці, є істотно меншими, ніж існуючі потреби в енергетичнихресурсах підприємств, організацій і населення. Статистика свідчить, що нинізадоволення цих потреб в Україні за рахунок власних ресурсів забезпечуєтьсятільки на 35%.
Глибока криза, вякій перебуває економіка України, вимагає вжиття екстрених і радикальнихзаходів, спрямованих, насамперед, на підтримку галузей промисловості, яківизначають перспективу і реальність піднесення економіки в цілому. В першучергу така підтримка потрібна енергокомплексу як одній з головних ланок національноїекономіки, яка з ряду причин тривалий час не діставала належного розвитку.
Однією з важливихскладових частин ПЕК України є вугільна промисловість. Жодна галузь даногокомплексу не має таких потенціальних можливостей, як ця. Розвідані власні запасинафти і газу обмежені. Вугільна промисловість має вірогідні запаси, якихвистачить при видобуванні 140-150 млн. т на рік (орієнтовна максимальна потребанаціонального господарства) на 300 років. У зв’язку з хронічною відсутністюдостатніх коштів на розвиток вугільної промисловості в галузі аж до 1997 р.встановилася тенденція до зниження обсягів видобування вугілля. Причому такатенденція намітилася ще в 70-х роках. Це було визначено активним включенням досистеми енергетичних ресурсів (у рамках СРСР) газових і нафтових родовищ, щосупроводжувалося пріоритетним інвестуванням цих галузей і обмеженнямкапіталовкладень у вугільну промисловість. При цьому «глибинападіння» обсягів видобування вугілля за умов загальної економічної кризи вУкраїні за період з 1990 по 2000 р. становила майже 50%. Така динаміка маєпрямий зв’язок з розмірами і структурою капітальних вкладень у розвитоквугільної промисловості.
Падіння обсягіввидобування вугілля у 90-х роках посилилося кризою перехідного періоду.Починаючи з 1997 р. спостерігається певне підвищення видобування вугілля. У1999 р. видобуто 81,5 млн. т, що є на 6,9% вищим за рівень 1998 р.; і у 2000 р.випуск вугільної продукції був вищим, ніж у 1997 р. Це свідчить про певнийпрогрес, але для розв’язання проблем національної економіки досягнутого явнонедостатньо. Дослідження, виконані НАН України, визначають прогнозні потреби увугіллі в розмірі 120,4 млн. т на рік за умови домінуючого становища навнутрішньому ринку енергоресурсів. Слід враховувати, що 40% виробництва енергіїв Європі та 44% у світі базуються на використанні вугілля. Тому відродженняенергетики України можливе, насамперед, за рахунок стабілізації роботи ірозвитку вугільної галузі.
Вихід вугільноїпромисловості з кризи бачиться у реалізації єдиної, цілеспрямованої,скоординованої політики, що грунтується на глибокому вивченні та використаннівласних можливостей, а також досвіду країн, які вирішували на різних етапахсвого розвитку аналогічні проблеми. За різними оцінками, тільки на стабілізаціюроботи галузі необхідно щороку направляти від 2,6 млрд. до 3,6 млрд. грн. Цедозволить до 2005 р. підтримувати річний обсяг видобування вугілля на рівні80-81 млн. т і створити умови для розвитку потужностей з метою поступовогонарощування обсягів виробництва вугільної продукції. При цьому умовоюгарантованого піднесення видобування є інтенсифікація капітального будівництва,спрямованого на введення додаткових виробничих потужностей за рахунокбудівництва нових і реконструкції діючих шахт. На реалізацію такого підходу, зурахуванням нового будівництва, на першому етапі додатково необхідно від 700млн. до 800 млн. грн. на рік.
Система«поставщик — споживач» (шахта — теплова електростанція), що склаласяза останні роки, зазнала глибоких деформацій, які негативно впливали іпродовжують впливати на результуючі показники як вуглевидобувників, так іенергетиків. Ці суперечності зумовлені, насамперед, розбіжністю економічнихінтересів сторін, яка на практиці призводить до того, що вугільники дозволяютьсобі відвантажувати на електростанції продукцію сумнівної якості, а енергетики,не без втрат для себе, переробляти все, що їм поставляють. У кінцевому підсумкуце відіб’ється на споживачеві через постійно зростаючі тарифи наелектроенергію, не говорячи вже про безліч технічних і організаційних проблем.
Розв’язання цихсуперечностей за даних умов можливе в тому випадку, коли у взаємодіючих сторінз’явиться спільна мета і, найголовніше, буде створено таку схему, яка бзав’язувала роботу вугільників на кінцевий продукт — вироблення електроенергії.Інакше кажучи, на електростанції має поставлятися вугілля з цілком визначенимиякісними показниками і, насамперед, за теплотворною здатністю. Саме ціпоказники визначають ціну, за якою енергетики платитимуть шахтам за поставленевугілля.
У цьому зв’язкузбагачення енергетичного вугілля є обов’язковою умовою в поліпшенні їхвикористання при спалюванні на електростанціях. Нині збагачується лише 65%енергетичного вугілля, тоді як коксівне вугілля повністю проходить цей процес.Можливості ж збагачувати вугілля енергетичних марок є, оскільки потужностізбагачувальних підприємств використовуються лише наполовину.
Серйозні витратив роботі ПЕК залежать і від загального морального старіння виробничого апарату,а також значного фізичного спрацювання устаткування на теплових електростанціях(ТЕС). Із загальної встановленої потужності українських ТЕС (28700 МВт) 24% — фізично повністю спрацьовані, 66% — експлуатуються понад розрахунковий ресурсчасу роботи і лише 10% — ще не вичерпали розрахункового періоду експлуатації.Це призводить до порушення ритмічного і нормативного забезпечення споживачівелектроенергією, недопустимого рівня негативного впливу на навколишнєсередовище (застаріла технологія перетворення енергій), високої вартостіенергоносіїв, а також до значної енергомісткості ВВП, відсутності механізму,який би стимулював економію електроенергії.
Такий станзначною мірою зумовлено тим, що у структурі генеруючих потужностей комплексупонад 60% припадає на ТЕС, які працюють переважно на вугіллі. Водночас вікосновної частини їх устаткування давно перевищив нормативний. Високий рівеньспрацювання основного устаткування зумовлює падіння обсягу вироблюваноїелектричної енергії ТЕС (див. табл. 2).
Скороченнявиробництва електричної енергії пояснюється, в першу чергу, відсутністюнеобхідної кількості палива, а також низькою якістю вугілля, яке поставляється,що робить за нинішнього стану устаткування ТЕС роботу електростанцій натвердому паливі, без використання мазуту і газу, практично неможливою. Власнимимазутом і газом Україна у достатніх обсягах не забезпечена.Таблиця 2. Виробництво електроенергії ТЕСУкраїни Роки 1970 1975 1980 1985 1990 1995 1996 1999 2000 Виробництво електроенергії (млрд. кВт-рік).. 126 184,9 222,6 208,0 211,6 113,3 94,6 88,5 81,7 Динаміка виробництва електроенергії (%) 100 146,7 176,6 165,0 167,9 89,9 75,0 70,2 64,8
Становищепогіршується ще й тим, що за енергетичне вугілля не розплачуються, перш за все,енерговиробляючі підприємства, з якими, у свою чергу, не розплачуютьсяспоживачі електроенергії, в тому числі шахти. Так, на рахунки вугільнихпідприємств у порядку розрахунку за одержану вугільну продукцію надійшли коштина суму 2 млрд. 277 млн. грн. (41,1% від суми реалізованої продукції). З нихвід підприємств Міненерго — 514 млн. грн. (20% суми реалізованої продукції), авід електростанцій -128 млн. грн. (5%), від облдержадміністрацій — 21 млн. грн.(10,6%). Саме такий стан справ з розрахунками за спожиту електроенергіюпідриває економіку держави, руйнує засади всієї господарської діяльності,створює соціальне напруження в суспільстві. Ця сама обставина призвела до того,що нині більшість підприємств енергетичного ланцюжка не має вільних фінансовихресурсів для проведення інвестиційної діяльності з оновлення виробничихпотужностей.
Від того,наскільки успішно вдасться знайти вихід з цієї дуже непростої ситуації, укінцевому підсумку, залежатиме, чи збережемо ми свій ПЕК, чи дозволимо йомупродовжувати деградувати з усіма наслідками, що випливають звідси. Останнікроки Кабінету Міністрів України з направлення у ПЕК фінансових ресурсів зарахунок посилення дисципліни платежів за електроенергію свідчать про те, щоскладна проблема починає поступово виходити з безвиході. Проте ні в кого немають виникати ілюзії, що процес оздоровлення ПЕК надалі відбуватиметься самсобою. Нові ситуації вимагатимуть нових рішень, і немає сумніву, що на цьомушляху значно більше слід буде зробити, ніж зроблено до даного часу.[8]

Висновок
Україназнаходиться зараз на стадії докорінної реструктуризації всієї електроенергетикита впровадження енергетичного ринку, який за своєю формою буде унікальним уЄвропі. При цьому повинні бути створені можливості для того, щоб споживачізалежно від своїх потреб та фінансових можливостей могли купувати певнукількість струму в певні періоди доби за певними цінами; кілька підприємствбудуть конкурувати між собою, намагаючись запропонувати кращі умови. На боцівиробництва енергії було засновано шість виробничих об’єднань у форміакціонерних товариств, з яких чотири організовані за регіональним принципом(Західенерго, Центренерго, Донбасенерго, Дніпроенерго) і два за функціональним(Атоменерго, Гідроенерго). Міжрегіональне транспортування та диспетчеризація забезпечуєтьсяНаціональним диспетчерським центром. На боці розподілу електроенергії створенінові підприємства у формі 27 регіональних постачальних підприємств, якізаймаються лише збутом електроенергії, тобто надають послуги.
Для продовженняструктурних реформ в електроенергетиці необхідно здійснити як технічні, так ірегулюючі заходи. Під першими мається на увазі можливість відключення відросійської мережі та зменшення залежності від поставок російського струму. Вукраїнській мережі необхідно запровадити на всій територіїконтрольно-регулювальну техніку, яка б об’єднала електростанції, виробничіоб’єднання, диспетчерський центр і регіональні енергопостачальні підприємства.Великих споживачів необхідно оснастити лічильниками, що можуть фіксувати потокиструму в залежності від часу.
Однак найбільшоюперешкодою при впровадженні енергоринку є не технічні, а регулюючі заходи.Виходячи з британської моделі, необхідно створити нові або реорганізуватиіснуючі регулюючі інстанції таким чином, щоб існували:
–    політичненезалежна установа, яка повинна контролювати ціноутворення на енергоринку,визначати максимальні ціни, а також перевіряти інформацію електростанцій програничні витрати;
–    Антимонопольнийкомітет, який здійснює контроль за діяльністю на ринку, що обмежує конкуренцію;
–    незалежнакомісія з питань ефективності, яка контролює результати функціонуванняенергоринку та звертає увагу на хибні тенденції розвитку;
–    Національнийдиспетчерський центр та високовольтні лінії поки що можна залишити у власностідержави. Разом з тим у довгостроковій перспективі немає аргументів протиприватизації виробничих об’єднань та розподільних підприємств; державнанаглядова установа мала б отримати при цьому міноритарну участь;
–    ключовимпунктом структурної реформи була й залишається цінова політика. Середні ціни,які чинні з кінця 1995 p., а саме 3,6 центів США за кіловат-годину (приблизно0,07 гривні) покривають лише поточні витрати на виробництво, передачу тарозподіл додаткової одиниці електроенергії; амортизація не врахована. Очевидно,що подальше підвищення цін неминуче, для того щоб підприємства енергопостачанняодержали кошти для конче потрібної модернізації. [5]

Список використаноїлітератури1.  Стельмащук А.М. Державне регулюванняекономіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.
2.  Социально-экономическая географияУкраины. Под ред.О. Шаблия. – Львов: Свит, 1995. – 640с.
3.  Руденко В.П. Природно-ресурснийпотенціал України. Львів, 1994.
4.  І. Михасюк, А.Мельник, М.Крупка,З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українськітехнології”, 1999. – 640с.
5.  Зрушення до ринкової економіки.Реформи в Україні: погляд з середини. За ред. Л. Гофмана і А. Іденберга.К:1997р. – 287с.
6.  Основи економ.теорії: Підручних у 2-х кн… Кн..2: / Ю.В. Ніколенко та ін.; — 2-ге вид.Перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998.-272с.
7.  Государственное регулированиерыночной экономики:Учебн. пособие.–2-е изд. – М: Дело, 2002. –280с.
8.  Гайдук В. “Розвитокпаливно-енергетичного комплексу України як основи її економічної безпеки ”//Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць.Вип.2(21)/Наук.ред.І.К.Бондар. – К., 2001.
9.  Мельник А.Ф. Державне регулюванняекономіки. — К.: ” Наукова думка”, 1994.
10.        СтеченкоД.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000.-176с.
11.        Байков Н.Топливно-энергетический комплекс // Мировая экономика и международные отношения– 2000. №8. – с.61-67
12.        Блинкова О.“Нефть и газ Украины: Возможность уменьшения зависимости от российскогоэкспорта”//Бизнес-Информ.-1998.-№15с.29-31
13.        О. Главаги, Г. Бурлака.“Состояние и перспективы нефтеперерабатывающей промышленности Украины”//Экономика Украины. — 1999. — №5.