НАЦІОНАЛЬНААКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
КОЗЛОВСЬКИЙ Євген ВікторовичУДК332.025.12: 35.072.2 + 338.48
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІТУРИЗМУ:
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
25.00.02– механізми державного управлінняАВТОРЕФЕРАТ
дисертаціїна здобуття наукового ступеня
кандидатанаук з державного управління КИЇВ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Роботавиконана на кафедрі державної політики та управління політичними процесамиНаціональної академії державного управління при Президентові України.
Науковийкерівник –
докторсоціологічних наук, професор,
заслуженийдіяч науки і техніки України
ПІРЕНМарія Іванівна,
Національнаакадемія державного управління при Президентові України,
професоркафедри державної політики та управління політичними процесами.
Офіційніопоненти:
докторнаук з державного управління, професор РОМАТ Євгеній Вікторович,
Київськийнаціональний торговельно-економічний університет,
професоркафедри маркетингу та реклами;
кандидатнаук з державного управління
АЛЄКСЄЄВАЮлія Вікторівна,
Товариствоз обмеженою відповідальністю “Забугор’є”,
генеральнийдиректор.
Захиствідбудеться11 червня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованоївченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління приПрезидентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.
Здисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державногоуправління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).
Авторефератрозісланий 8 травня 2008 р.
Вченийсекретарспеціалізованоївченої ради В.О.Чмига
ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальністьтеми. Починаючи з середини 80-х рр. ХХ ст. туризм стає важливимсоціальним і політичним явищем, він істотно впливає на сучасний світовийустрій, економіку багатьох країн і регіонів світу. Туристична галузь завдякистрімким темпам зростання перетворилася на одну з важливих складових світовоїекономіки. На сферу туризму припадає близько 12% від світового валовогопродукту, понад 30% від обсягів світової торгівлі послугами та 11% від світовихспоживчих витрат, 7% від загального обсягу інвестицій та 5% від усіх податковихнадходжень.
Таких результатів світовий туризм досяг завдяки стабільномута безперервному розвитку протягом усієї другої половини ХХ ст. Якщо у 1950 р.у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 млн. осіб, то у 2000 р. ця цифрадосягла майже 700 млн. Хоча терористичні акти та військові конфлікти, щосталися в різних частинах світу в 2001–2004 рр., дещо уповільнили темпизростання кількісних показників, туризм і надалі розвивається надзвичайнодинамічно. За прогнозом Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО), в 2010 р.міжнародні подорожі здійснюватиме понад 1 млрд. осіб. Якщо додати до цьоговнутрішні поїздки та екскурсії, то виявиться, що майже третина населенняпланети щорічно перебуває у статусі туристів. За даними ЮНВТО, загальні грошовінадходження від туризму в 2006 р. досягли рекордних показників – 735 млрд. дол.США.
Аналіз стану вітчизняного туристичного ринку свідчить проте, що розвиток туризму в Україні перебуває лише на початковій стадії.Збільшення потоків внутрішнього та в’їзного туризму нині уповільнюється черезнизку негативних факторів, до яких належать: недостатній розвиток туристичноїінфраструктури; нерозробленість нормативно-правової бази; економічна таполітична нестабільність у країні; обмеженість асортименту запропонованихпослуг; відсутність комплексного бачення країни як перспективної туристичноїдестинації; недосконалість реклами українських туристичних центрів за кордономта ін.
Зазначені проблеми неможливо вирішити без підтримки держави.Тому на даному етапі до першочергових завдань державних органів управління вгалузі туризму можна віднести створення ефективних умов для роботи туристичнихпідприємств, установ та організацій, що, у свою чергу, потребує: розробки йвпровадження прогресивних методів і стандартів туристичного обслуговування; розвиткумалого та середнього підприємництва в сфері туризму; підвищення ефективностівикористання рекреаційних ресурсів та об’єктів культурної спадщини; зміцненняматеріально-технічної бази туризму; розвитку туристичної інфраструктури; вдосконаленняінформаційного та рекламного забезпечення туризму; провадження ефективноїінноваційної діяльності; поліпшення кадрового забезпечення в сфері туризму; розширенняміжнародної співпраці в туристичній галузі; підвищення іміджу держави наміжнародному рівні.
Усе це має сприяти створенню конкурентоспроможногонаціонального туристичного продукту, здатного максимально задовольнититуристичні потреби вітчизнянихта іноземних туристів і забезпечити на цій основі комплексний розвиток регіонів України заумови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.
Проблеми розвитку туризму вже кілька десятиліть перебуваютьу центрі уваги науковців. Найбільший інтерес у цьому зв’язку становлять праціЛ.Г. Агафонової, В.І. Азара, В.Д. Безносюка, М.Б. Біржакова, М.І. Волошина,І.В. Зоріна, В.К. Євдокименка, В.А. Квартальнова, В.Ф. Кифяка, О.Д. Короля,М.П. Крачила, О.О. Любіцевої, В.І. Мацола, Г.А. Папіряна, В.С. Сеніна, Т.Г. Сокол,В.К. Федорченка, А.Д. Чудновського, І.М. Школи та ін.
Аналіз наукових джерел з проблематики державного управлінняокремими сферами суспільного життя в Україні, державного регулювання економіко-господарської діяльності, в тому числі й галузі туризму, свідчить, щоукраїнським вченим тут належить вагомий теоретичний доробок. Цим питаннямприсвячені наукові праці Ю.В. Алєксєєвої, В.Д. Бакуменка, В.Г. Бодрова, В.М. Вакуленка,І.В. Валентюк, Л.І. Давиденко, В.М. Князєва, Ю.О. Куца, О.Ю. Лебединської, В.І.Лугового, О.Ю. Оболенського, М.І. Пірен, Є.В. Ромата, Г.П. Ситника, С.В. Сьоміна,А.М. Ткаченка, А.О. Чечель, О.С. Шаптала та ін.
Водночас деякі політико-управлінські аспекти теорії тапрактики державного регулювання в галузі туризму потребують подальшогоосмислення в науковій літературі. Йдеться про особливості просуваннянаціонального туристичного продукту на світовий ринок, способи залученняіноземних інвестицій у туристичну галузь, можливість підтримки органамимісцевого самоврядування розвитку туризму в регіонах України тощо.
Туристична галузь, ураховуючи її значний вплив наекономічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарськихзв’язків, потребує регулювання та підтримки з боку держави. Перехід до ринковихвідносин, жорстка конкуренція в туристичній галузі вимагають вирішення новихзавдань, пов’язаних з потребою в адекватному реагуванні держави на значні змінияк зовнішнього, так і внутрішнього середовища функціонування організаційіндустрії туризму. Необхідність вирішення цих завдань, що в комплексістановлять важливу народногосподарську проблему, багато в чому зумовленовідсутністю сучасного організаційно-методичного забезпечення.
З огляду на викладене можна стверджувати, що проблематикадисертаційної роботи є актуальною. Вона є однією з перших спроб системногодослідження туристичної галузі та комплексної розробки організаційних іметодологічних основ сучасної багаторівневої системи державного регулювання вгалузі туризму. Успішна побудова такої системи сприятиме реалізаціїстратегічних завдань соціально-економічного розвитку нашої держави. Темадослідження відповідає курсу на європейську інтеграцію України, узгоджується зосновними завданнями Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки.
Зв’язокроботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена у межахпланового наукового проекту Національної академії державного управління приПрезидентові України “Державне управління та місцеве самоврядування”; їїпроблематика пов’язана із завданнями та науковими темами кафедри державноїполітики та управління політичними процесами “Політико-управлінська культурадержавних службовців: стан, суперечності розвитку та шляхи адаптації достандартів ЄС” (ДР № 0105U000839) та “Державне управління в умовах політичноїреформи: шляхи формування дієвої системи стримувань і противаг” (ДР №0107U005907). У межах наукових тем кафедри автором встановлено принципиформування еліти в галузі вітчизняного туризму, визначено спектр позитивних танегативних впливів туристичної діяльності на рівень збереження здоров’я тапрофілактики захворювань у людей, задоволення освітніх і культурних потребнаселення, раціонального використання вільного часу.
Метаі завдання дослідження. Метадисертації полягає у визначенніактуальних політико-управлінських проблем становлення та розвитку державногорегулювання в галузі туризму та розробці концептуальних практичних рекомендаційщодо їх вирішення. Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:
– здійснитисистемний аналіз вітчизняної та зарубіжної наукової літератури за темоюдисертації;
– визначитисутність, основні напрями, функції та інструменти державного регулювання вгалузі туризму;
– охарактеризуватиструктуру туристичної галузі в Україні та встановити проблеми її розвитку;
– виявитинедоліки існуючої нормативно-правової бази, оцінити ступінь її відповідностісучасному рівню розвитку туризму в Україні;
– розробитиконцептуальні підходи щодо формування змісту туристичної освіти, стандартівкадрового забезпечення сфери туризму та підготовки фахівців для сфери туризму;
– з’ясуватий обґрунтувати напрями державного регулювання соціального туризму в контекстіпідвищення управлінської спроможності держави;
– розкритизміст і особливості сільського зеленого туризму та визначити основні завдання щодойого організації в регіонах України;
– узагальнитипозитивний досвід побудови рекламно-інформаційної інфраструктури туризму вєвропейських країнах та вивчити можливість його впровадження в Україні;
– встановитий обґрунтувати необхідні заходи щодо підвищення інвестиційної привабливостітуристичних підприємств;
– оцінитиможливості органів місцевого самоврядування стосовно активізації туристичноїдіяльності в регіонах України.
Об’єктомдослідження єтуристична галузь України.
Предметдослідження –процеси становлення та розвитку державного регулювання в галузі вітчизняноготуризму.
Гіпотезадослідженняґрунтується на припущенні, що розробка і впровадження запропонованих механізмівдержавного регулювання в галузі туризму сприятиме раціональному та ефективномурозв’язанню проблем, пов’язаних з розвитком туризму в Україні.
Методидослідження.Теоретичною таметодологічною основою дослідження слугували основні положення теоріїдержавного управління, наукові праці та методичні розробки провіднихвітчизняних учених у галузі менеджменту, політології, маркетингу, економіки,закони України, інструктивно-методичні документи державних і галузевих органівуправління, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, в яких визначаютьсясоціально-економічні та політико-управлінські функції туризму та його роль урозвитку національної економіки.
Поставленізавдання вирішувалися за допомогою загальнонаукових методів:конкретно-пошукового – для виявлення, відбору, теоретичного аналізу, синтезу,актуалізації, класифікації, узагальнення архівних та друкованих джерел з питаньдержавного управління в галузі туризму; історико-структурного – для виявленняособливостей становлення державного регулювання туристичної діяльності нарізних етапах історичного розвитку; хронологічного – для розгляду процесіврозвитку державного регулювання туристичної діяльності у динаміці, змінах ічасовій послідовності; компаративного – для зіставлення рівнів розвитку туризмув різних країнах світу.
Науковановизна одержаних результатів. Основні наукові результатидисертаційного дослідження полягають у тому, що:
вперше:
– простеженота узагальнено еволюцію діяльності міжнародних інститутів та організацій, щозаймаються вивченням комерційних та теоретичних аспектів туристичної діяльності;досліджено окремі характеристики туризму як предмета наукового осмислення вполітології, соціології, маркетингу, екології та географії; введено донаукового обігу новітні фактичні та статистичні матеріали за темою дисертації;
– виокремленота з’ясовано поняття “європейської” моделі участі держави у регулюваннітуристичної діяльності, варіанти реалізації якої розглянуто автором на прикладіФранції, Іспанії, Великобританії та Італії; науково доведено найбільшу прийнятністьцієї моделі для України;
– запропонованота обгрунтовано необхідність участі місцевих органів влади у спільномуфінансуванні інвестиційних проектів у сфері туризму, зокрема, через наданняземельних ділянок під будівництво туристичних об’єктів та особисту участь якзасновника і співзасновника туристичного підприємства.
удосконалено:
– змістовніхарактеристики понять “туризм”, “державне регулювання в галузі туризму”,“туристичний продукт”, “індустрія туризму”, визначення яких необхідно дляосмислення сутності економіко-господарських відносин у туризмі, зокрема, питаньюридичної практики вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності;
– принципиорганізації сталого партнерства та співробітництва провідних учасниківтуристичної діяльності на регіональному та місцевому рівнях, що має важливезначення для створення високоприбуткової галузі, здатної задовольнити потребивнутрішнього та іноземного туризму з урахуванням природно-кліматичного,рекреаційного, соціально-економічного та історико- культурного потенціалу регіонівУкраїни;
– концептуальніположення щодо підвищення ефективності інформаційно- комунікаційноїінфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави таактивізації просування національного туристичного продукту на міжнародномуринку завдяки організаційній та фінансовій підтримці центральних і місцевихорганів виконавчої влади.
дісталиподальшого розвитку:
– шляхивдосконалення таких способів правового регулювання в галузі туризму, якліцензування та стандартизація туристичної діяльності, сертифікаціятуристичного продукту, візова стратегія України у напрямі їх адаптації вимогамгромадянського суспільства, ринковим відносинам та міжнародним стандартам;
– принципиформування змісту туристичної освіти, стандарти кадрового забезпечення сферитуризму, необхідність застосування яких зумовлено процесами глобалізації,інтернаціоналізації світового господарства, інтеграції європейської спільноти,соціально-економічними та політичними змінами в Україні;
– визначеннята обґрунтування напрямів розвитку сільського зеленого туризму в Україні,спрямованого на охорону природи та культурно-історичної спадщини, подоланняхарактерного для України сезонного характеру туристичного продукту, сприянняпрацевлаштуванню безробітних в сільській місцевості.
Практичнезначення одержаних результатів. Отримані висновки та запропонованірекомендації мають поряд з теоретичним практичне значення, оскільки можутьвикористовуватися: у науково-дослідній роботі – як основа для подальшоговивчення концептуальних засад розвитку туристичної галузі в Україні; у процесідержавного регулювання в галузі туризму – в межах реалізації державних програмрозвитку туризму; у законотворчому процесі – під час розробки концептуальних іправових засад державного управління в галузі туризму; у діяльності органівмісцевого самоврядування – в процесі реалізації програм ізсоціально-економічного розвитку територій; у навчальному процесі – під часвивчення дисциплін з державного управління, спеціальних фахових дисциплін зіспеціальності “Туризм”.
Науково-практичніположення дисертації знайшли застосування в практичній діяльностіСвітловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області(довідка про впровадження від 04.07.2007 р. № 6-16/2), зокрема під часпроведення конференцій, семінарів, круглих столів з питань розвитку туризму вданому регіоні, а також в процесі підготовки проектів рішень місцевих органівдержавної влади.
Проблематикарозвитку соціального туризму в процесі трансформації українського суспільствата питання діяльності центральних і місцевих органів влади в системі розвиткусільського зеленого туризму були висвітлені під час викладання дисциплін“Етнополітичні процеси в сучасній Україні” та “Психологія управління” нафакультеті соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвиткулюдини “Україна” (довідка про впровадження від 15.04.2007 р. № 54/1).Запропоновані автором дисертації тематичні семінари “Проблеми розвитку туризмув Україні” та “Сучасні вимоги до професійної підготовки кадрів для туристичноїгалузі” були проведені зі студентами цього факультету та позитивно оціненіслухачами.
Результатидослідження використовуються у практичній роботі Товариства з обмеженоювідповідальністю “УкрТавРос” (довідка про впровадження від 02.05.2007 р. № 27).Автором було визначено шляхи вдосконалення роботи туристичного відділу даногопідприємства, узагальнено результативні та конверсійні стратегії, що покладенів основу комерційної діяльності фірми.
Апробаціярезультатів дисертації. Теоретичні положення,висновки та практичні рекомендації дисертації оприлюднені на науково-практичнихконференціях: “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичніпроблеми державного управління” (Київ, 2004); “Підготовка соціальних педагогіву вищій школі до здійснення соціального супроводу кризових категорій населення”(Чернівці, 2004); “Україна-Білорусь: політичні, економічні та культурні аспективзаємин” (Чернівці, 2005); “Актуальні проблеми державного управління на новомуетапі державотворення” (Київ, 2005); “Інноваційні технології превентивноговиховання дітей та молоді: соціально-педагогічний аспект” (Чернівці, 2005);“Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянинаукраїнської держави” (Київ, 2005); “Створення системи підготовки державнихслужбовців з питань реалізації державної політики у сфері європейської таєвроатлантичної інтеграції України: організаційно-навчальні аспекти” (Київ,2005); “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні таприкладні проблеми” (Київ, 2006); “Проблеми трансформації системи державногоуправління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006); “Стратегіяреформування системи державного управління на засадах демократичноговрядування” (Київ, 2007).
Публікації.Основні положення і результати дослідженнявідображені в 15 роботах, з яких 6 статей надруковано у фахових науковихвиданнях з державного управління, 2 статті – у збірниках наукових праць, 7 публікацій– у матеріалах науково-практичних конференцій.
Структураі обсяг дисертації. Дисертація складаєтьсязі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повнийобсяг дисертації становить 232 сторінки, із них загального тексту – 182 сторінки.Дисертація включає 10 додатків, 8 таблиць, 3 рисунки; список використанихджерел містить 211 найменувань.
ОСНОВНИЙЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано вибір та актуальністьпроблематики дослідження; визначено ступінь розробки теми, її зв’язок знауковими програмами; встановлено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу,методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів та їх практичнезначення; наведено дані щодо апробації дослідницьких результатів та публікаційза темою дисертації.
У першому розділі – “Теоретичнізасади дослідження туристичної галузі як об’єкта управління” – розглянуто передумови зародження наукипро туризм, етапи його розвитку; соціально-економічну сутність туризму якскладного міжгалузевого господарського комплексу та об’єкта державногоуправління; досліджено процес становлення вітчизняного туристичного ринку,визначені внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на його динаміку таструктуру; уточнено понятійний апарат, що використовується в туристичній діяльності.
Систематичне дослідження туристичної діяльності увітчизняній науці розпочалося лише у 80-90-ті рр. ХХ ст., коли туризм, дозвілля,подорожі, рекреаційна діяльність стають предметом теоретичного осмисленнявітчизняних управлінців, соціологів, економістів, філософів, істориків тагеографів. На сучасному етапі вітчизняними вченими зробленозначний внесок у вирішення проблем, щостосуються питань стратегічного планування туристичного розвитку регіонів,механізмів державного регулювання в галузі туризму, економіко-географічнихпроблем туризму, геопросторових аспектів туристичного ринку, проблем підготовкиуправлінських кадрів та фахівців для сфери туризму.
На сучасному етапі сфера туризму є збірним поняттям длячисленних і різноманітних форм діяльності, що спеціалізуються на ринку послугпов’язаних із прийняттям і обслуговуванням гостей (туристів). Необхіднозазначити, що дотепер у світі існує проблема чіткого переліку видів діяльностіу сфері туризму. До основних напрямів туристичної діяльності слід віднести:розміщення (готельне господарство, санаторно-курортні заклади), перевезення(транспортні організації), посередницькі послуги (туроператори і турагенти),організація відпочинку та послуги громадського харчування.
У розділі визначено, що для сучасної економіки характерним єне стільки розвиток відособлених галузей, скільки функціонування різнихміжгалузевих комплексів. Очевидно, що й туризм варто розглядати як потужнийсамостійний міжгалузевий господарський комплекс. Аналіз понятійного апаратусфери туризму дає підстави запропонувати таке визначення індустрії туризму: цегалузь національної економіки, що становить сукупність організацій тапідприємств, єдиним функціональним завданням яких є діяльність, спрямована назадоволення різноманітних і постійно зростаючих потреб людей у різних видахвідпочинку, пов’язаних з тимчасовим перебуванням поза межами звичайногосередовища проживання.
Поняття державного регулювання в галузі туризму взаконодавстві та науковій літературі чітко не визначено. З огляду на це авторпропонує розглядати даний процес як сукупність форм і методів цілеспрямованоговпливу органів державної влади на діяльність суб’єктів господарювання і ринковукон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринковогомеханізму, реалізації державних соціально-економічних пріоритетів і виробленняєдиної концепції розвитку туристичної сфери. Механізм державного регулювання вгалузі туризму необхідно розглядати як сукупність організаційно-економічнихметодів та інструментів, за допомогою яких виконуються взаємопов’язані функціїдля забезпечення сталого розвитку туризму.
Наші спостереження підтверджують думку про те, що Українамає великі можливості для динамічного розвитку туристичної галузі, розширенняміжнародного співробітництва у цій сфері, однак наявний туристичний потенціалреалізується недостатньо. На підставі статистичних даних 1995– 2006 рр. можнастверджувати, що туризм в Україні розвивається повільними темпами,спостерігаються лише незначні позитивні тенденції розвитку.
Останнім часом постійно зменшується відсоток обслуговуванняіноземних та внутрішніх туристів ліцензованими туристичними підприємствами.Така ситуація, на нашу думку, складається насамперед через недосконалістьсистеми розрахунку загальної чисельності в’їзних (іноземних) та виїзнихтуристів, зокрема, туристів з приватною метою подорожі. Частка таких туристів узагальному потоці перевищує 80%. З огляду на зазначені особливості статистикизауважимо, що довільне або взагалі неправильне використання та тлумаченнястатистичної інформації в Україні свідчить про відсутність науковообґрунтованої методики вивчення явищ та процесів у туризмі, які визначаютьпорядок її збирання, опрацювання й аналізу.
У другому розділі – “Основнінапрями розвитку державного регулювання в галузі вітчизняного туризму”–проведено аналіз правового регулювання туристичної діяльності, викладенопідходи щодо формування змісту туристичної освіти, досліджено проблеми розвиткусільського зеленого туризму в Україні. Осмислено значення туризму як важливоїгалузі ринкової економіки, доведено його соціальну вагомість та зростаючу рольу духовному та фізичному розвитку особистості.
Дослідження показали, що в цей час в Україні розробляютьсянові закони, вносяться корективи в чинні нормативно-правові акти з урахуваннямпотреб громадянського суспільства, ринку та міжнародних стандартів. Особливістюформування нормативно-правової бази у сфері туризму є її комплексний характер;до неї входять численні правові норми різної галузевої спрямованості:конституційного, адміністративного, цивільного, екологічного, господарського,фінансового, податкового, трудового, митного, міжнародного права тощо. Загаломправові норми з питань туризму сьогодні містяться більше ніж у 200 нормативнихактах і створюють відповідну систему туристичного законодавства. Разом з тим,не зважаючи на активне формування нормативно-правового забезпечення в Україні,його вплив на розвиток туристичної індустрії ще суттєво не відчувається.
Державі необхідно удосконалити умови ліцензування,технологію стандартизації, сертифікації та статистики, візову стратегію Українивідносно іноземних держав, безпечних з міграційного погляду. Зважаючина складність і багатоаспектність зазначеної проблематики, подальшого вивченняпотребують методичні розробки ЮНВТО та відповідне міжнародне правовесередовище, від якого залежить конкурентоспроможність українського туристичногопродукту та обсяги надання туристичних послуг на внутрішньому та світовомуринках. Останні мають бути адаптовані до умов України, отримати в подальшомувідповідне організаційно-правове забезпечення.
Принципово нова політична, економічна й соціальна ситуація,що склалася в Україні, її вихід як самостійного суб’єкта на міжнароднийтуристичний ринок потребує підготовки кваліфікованих фахівців для сфери туризму.З метою внесення деяких коректив в побудову відповідних рівнів вітчизняноїтуристичної освіти, у дослідженні визначено науково-практичні засади підготовкифахівців для сфери туризму в провідних європейських закладах освітитуристичного профілю. Вони містять наступні положення: підготовка здійснюєтьсявеликими готельними і туристичними комплексами, які мають власні навчальніцентри (останні фінансуються на 60-80% за рахунок даних підприємств та входять доїх складу); практика на туристичному підприємстві є складовою навчальногопроцесу, при цьому кількість теоретичних і практичних занять є однаковою;навчання майбутнього фахівця починається, якщо встановлено потребу в ньомуконкретного підприємства, тобто існують певні гарантії його працевлаштуванняпісля закінчення навчання; майбутній фахівець має обов’язково проходити всірівні професійної підготовки: учень (стажер) → студент → бакалавр →магістр та постійно підвищувати свою професійну кваліфікацію.
Значна увага у розділіприділена проблемі підготовки фахівців з державного управління для сферитуризму. Послідовно проводиться ідея щодо формування в усіх регіонах Українидостатньої кількості управлінських кадрів, здатних працювати в умовах ринковоїекономіки, впроваджуючи європейські стандарти і новітні технології. Цепередбачає подальшу співпрацю України з країнами ЄС, створення системипідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як на теоретичномурівні, так і шляхом проходження відповідного навчання, перепідготовки тастажування у спеціалізованих навчальних закладах та органах державної влади країнЄС.
Установлено, що на сучасномуетапі розвитку туристичної галузі відсутність державної підтримки призвела довиживання переважно комерційних форм і видів туризму. У цих умовах часткасоціального туризму значно зменшилася. Постійно зростаючі тарифи на туристичніпослуги, а також припинення дотацій туристичним закладам та їх недостатнєфінансування з боку різних відомств і фондів скорочує чисельність потенційнихтуристів. Соціальному туризму як фактору розвитку суспільства не приділяєтьсяналежної уваги з боку держави. У результаті цього потреба людей у відпочинку єнайменш задоволеною, все це спричинює й інші проблеми, пов’язані із збереженнямздоров’я та профілактикою захворювань населення, задоволенням освітніх ікультурних запитів, зниженням життєвої активності у людей, раціональним використаннямвільного часу та послабленням міжособистісних контактів.
Ще один важливий аспектроботи стосується перспектив розвитку в Україні сільського зеленого туризму. Данийвид туризму перебуває на стадії розвитку та має великий потенціал: це –незайняте населення, сільськогосподарська продукція, яка потребує збуту всільській місцевості, житловий потенціал у вигляді приватних будинків, якісьогодні можуть використовуватися на ринку туристичних послуг.
Аналіз функціонуваннясільського зеленого туризму у світі дав змогу запозичити практичний досвідреалізації трьох моделей його сталого розвитку: 1. Розвиток підприємництва набазі малого сімейного готельного господарства (приватні мікроготелі). 2. Будівництвовеликих і середніх приватних туристичних об’єктів у сільській місцевості(спеціалізовані готелі, культурно- етнографічні центри). 3. Створення державнихабо приватних рекреаційних та сільськогосподарських парків,виставково-експозиційних центрів. Перераховані моделі сільського зеленоготуризму апробовані у світовій практиці. Проведене дослідження дало змогувизначити, що унаслідок величезної розмаїтості умов на території нашої країни внеї можуть бути закладені всі ці моделі, причому їхня практична реалізаціязалежатиме від особливостей того чи іншого регіону.
Утретьому розділі–“Шляхи удосконалення державного регулювання туристичної діяльності вУкраїні”– висвітлено можливості створення позитивного образу Українияк туристичної держави, визначено роль й місце державних та приватнихінвестицій у стимулюванні розвитку туризму, системно представлено завданняорганів місцевого самоврядування щодо підтримки сталого розвитку туризму шляхомефективного співробітництва з представниками різних груп територіальноїгромади.
Розглядаючи систему форм і методів просування національноготуристичного продукту на міжнародному ринку, в розділі особливу увагузосереджено на “європейській” моделі державної участі в регулюванні туристичноїдіяльності. У країнах, в яких впроваджена така модель, питання розвиткутуристичної діяльності вирішуються у відповідному багатогалузевому міністерствіна рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даногоміністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює своюдіяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державногорегулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності місцевоїпредставницької та виконавчої влади, міжнародне співробітництво наміждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) таспрямовує і координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнароднихоб’єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєїкраїни за кордоном тощо).
Перспективним напрямком розвитку міжнародного туристичногоспівробітництва на найближче десятиріччя є активне створення в Українірізноманітних недержавних громадських туристичних організацій, їх входження усвітові об’єднання, міжнародні організації та асоціації різного спрямування.Результатом має стати розширення обріїв, запровадження міжнародних стандартівякості туристичних послуг, розвиток рекламної діяльності та бізнесовихпартнерських стосунків.
Туризм – це галузь, що залучає багатомільярдні інвестиції зарахунок різних джерел: державних дотацій, коштів міжнародних фінансових ітуристичних організацій, приватних вкладень. В Україні відчувається гострапотреба у фінансових ресурсах для розвитку туризму: бракує бюджетних коштів;міжнародні фінансові та інші організації, приватні інвестори не зацікавленівкладати гроші в розвиток туристичної інфраструктури в Україні. Розмірдержавних інвестицій у туризм залежить від важливості цього сектора в економіцікраїни, а кредити міжнародних фінансових інститутів – від гарантій, наданихдержавою, репутації самої країни на міжнародному ринку та досконалостібізнес-планів, запропонованих урядом країни для одержання фінансових ресурсів.
Країни з транзитивною економікою, в тому числі й Україна, нев змозі провести глибокі структурні перетворення без залучення й ефективноговикористання іноземних та внутрішніх інвестицій. Їх залучення стримуєтьсятакими факторами, як: недостатня вивченість ринку, значна невпорядкованістьйого функціонування; труднощі, пов’язані з виділенням земель під об’єктитуризму; постійна зміна нормативно-правових документів та адміністративноїпрактики. Все це створює об’єктивні перешкоди для діючих учасників ринку, атакож є суттєвим чинником зниження його привабливості для нових учасників. Цимпояснюється невисокий відсоток знову створених туристичних підприємств іорганізацій в Україні, що зміцнили позиції та розширюють власну діяльність.
Досвід економічно розвинених країн свідчить, що ефективнийрозвиток туризму в Україні неможливий без повноцінної участі у цьому процесіорганів місцевого самоврядування, які безпосередньо згідно з Конституцією тазаконами України забезпечують життєдіяльність та розвиток територіальнихгромад. Системне визначення завдань органів місцевого самоврядування щодопідтримки розвитку туризму міститься в принципах програми ООН “Місцевий порядокденний на ХХІ століття” (Local Agenda 21). Розробка та реалізація “Local Agenda 21” у співробітництві всіх соціальних груп за активної підтримки місцевих рад,туристичних та екологічних неурядових організацій може змінити ситуацію.Завдання місцевих органів влади, що випливають з даних принципів, полягають вкорпоративному підході до ідентифікації цілей громади у туризмі та розробкиплану дій для досягнення запланованих цілей.
Туризм в Україні розглянуто як одну з базових складовихмісцевого розвитку, він безпосередньо пов’язаний зі станом малого та середньогобізнесу, що передбачає активні дії місцевих органів влади, спрямовані на створенняпередумов для прискореного розвитку цієї галузі економіки. У даному контексті головнимигравцями у галузі туризму виступають: місцева громада та бізнесові структури,органи місцевої влади та недержавні організації, а сталий розвиток туризму врегіонах України значною мірою досягається через організацію партнерства таспівробітництва провідних учасників туристичної діяльності.
ВИСНОВКИ
У дисертації на теоретичному та практичному рівнях вирішеноактуальне наукове завдання щодо становлення та розвитку державного регулювання вгалузі вітчизняного туризму. Одержані в процесі дослідження результатипідтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета та завданнядають можливість сформулювати такі висновки та рекомендації.
1. На підставі наукового дослідженнявстановлено, що комплексне вивчення системи туризму, наукове осмисленняпроцесів, що відбуваються в цій галузі, зокрема, міжнародного туризму триваєлише кілька десятиліть. Важливість науки про туризм можна простежити черезвиникнення дослідницьких інститутів та організацій, зацікавлених у вивченнікомерційних та теоретичних аспектів туризму. На міжнародному рівні – це Всесвітнятуристична організація, провідна установа в сфері туризму та подорожей таспеціалізований заклад ООН. Систематичного характеру дослідження туристичноїдіяльності у вітчизняній науці набули лише у 90-ті рр. ХХ ст., коли дозвілля,подорожі, рекреаційна діяльність стають об’єктом дослідження вітчизнянихсоціологів, економістів, філософів, істориків та географів.
Вважаємо, що більшість існуючих визначень туризму маютьвузькоспеціалізований характер, вони не охоплюють предмет у цілому та нерозкривають внутрішній зміст туризму. На нашу думку, в поняття “туризм” повиннібути включені туристичні потреби та мотивації, особливості поведінки туристівпід час перебування поза межами постійного місця проживання; економічнівідносини, що складаються між туристами та виробниками товарів і послуг;фактори взаємодії сфери туризму з навколишнім природним, економічним та іншимимакросередовищами.
Аналіз наукової літератури, узагальнення вітчизняного тазарубіжного досвіду дають підстави стверджувати, що галузь туризму вимагаєбезпосереднього державного регулювання з метою підтримки пріоритетних напрямівтуристичної діяльності, зміцнення матеріально-технічної бази туризму,підвищення рівня життя громадян, створення додаткових робочих місць та умов дляреалізації інвестиційних проектів, збільшення надходжень до державного бюджету,підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.
2. Державне регулювання в галузі туризмупропонується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливуорганів державної влади на діяльність суб’єктів господарювання та ринковукон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринковогомеханізму, реалізації державних соціально-економічних пріоритетів, виробленняєдиної концепції розвитку туристичної сфери.
Визначено основні функції державного регулювання в галузітуризму: загальна організація та правова регламентація туристичної діяльності,планування розвитку туризму, контроль і нагляд за туристичною діяльністю,регулювання окремих видів туристичної діяльності, забезпечення охоронинавколишнього середовища та історичних пам’яток, кадрове забезпечення туризму,підтримка зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств,створення сприятливого іміджу країни аборегіону.
Запропоновано наступну класифікацію інструментів державногорегулювання в галузі туризму за сферами їх застосування: у правовій сфері –вдосконалення нормативно-правової бази, візової стратегії; розвиток методологіїліцензування, стандартизації, сертифікації у сфері туризму; в економічній сфері– податкове регулювання; бюджетне фінансування програм розвитку туризму;створення сприятливих умов для залучення інвестицій у туризм; у соціальнійсфері – вирішення проблем адресного соціального туризму; сприянняпрацевлаштуванню сільських жителів у структурах галузі; у науково-освітнійсфері – розвиток наукових досліджень туристичної діяльності; створенняінформаційно-аналітичної бази туристичної галузі в Україні; забезпеченняпідготовки професійних кадрів для сфери туризму; у сфері організації туризму –формування позитивного іміджу України на міжнародному туристичному ринку;сприяння в просуванні туристичного продукту на внутрішній і світовий ринки;створення умов для ефективного використання туристичної інфраструктури.
3. Характеристика показників внутрішньоготуризму України свідчить про недостатній рівень його розвитку – як за якісними,так і за кількісними характеристиками. Починаючи з 2001 р. зазначаємо повільнезростання обсягів в’їзного туризму в Україні, що відбулося після його стрімкогопадіння у 1999–2000 рр. внаслідок несприятливості умов для розвиткутуристичного підприємництва. З цього моменту починається й стрімке зростанняпопиту українських громадян на закордонні поїздки. Найпотужніші потоки в’їздута виїзду зорієнтовані в напрямку сусідніх держав: Росія, Польща, Угорщина,Молдова, Білорусь. Водночас вплив українських туристичних підприємств наформування в’їзних і виїзних туристичних потоків поки що є недостатнім.
Встановлено, що подальший розвиток туризму в Українігальмується відсутністю інноваційних проектів та наукових досліджень з питаньрозвитку перспективних видів туризму, недосконалістю нормативно-правової бази,недостатньою забезпеченістю туристичної галузі висококваліфікованимиспеціалістами, відсутністю відповідних об’єктів для розвитку туризму всільській місцевості, недостатністю державної підтримки та комплексного підходудо реклами національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародномуринку туристичних послуг, повільними темпами зростання обсягів інвестицій урозвиток матеріальної бази туризму, відсутністю цілісної системи державногорегулювання туристичної діяльності у регіонах.
4. Аналіз існуючої нормативно-правової бази вУкраїні дав змогу встановити факт необхідності подальшого розширення тапоглиблення правової основи функціонування туризму. Встановлено, що застосуваннянорм і положень нової редакції Закону України “Про туризм” не сприяло розвиткупідприємництва у сфері туризму, особливо малого і середнього, зокрема,підвищенню його ефективності та активізації ділової ініціативи. Перед ним висуненінічим не виправдані бар’єри, перепони й обмеження (суворий, із відповіднимліцензуванням, розподіл на туроператорів і турагентів, необхідність здійсненняфінансового забезпечення своєї відповідальності), що ставлять під загрозу і безтого дуже скромні здобутки галузі.
В Україні необхідно гармонізувати національне законодавствоз європейським, визначитися з понятійними категоріями у сфері туризму,зорієнтувати власників готельних та туристичних підприємств на суворедотримання міжнародних стандартів, зокрема, проводити подальшу сертифікаціюпослуг вітчизняних туристичних підприємств та організацій відповідно доміжнародних стандартів ISO або окремих їх положень.
5. Ознайомлення з практикою роботи найбільшвідомих європейських закладів освіти туристичного профілю дало змогу розробити основніпринципи кадрового забезпечення та підготовки фахівців для сфери туризму:гнучкість і мобільність при врахуванні потреб ринку, різнотипність навчальнихзакладів (коледжі, інститути, університети), інформаційна відкритість,динамічність в оновленні змісту освіти, широке застосування новітніх технологійнавчання в умовах реального виробництва.
Підвищення вимог до ліцензування туристичної діяльності тасертифікації туристичних, готельних послуг і послуг громадського харчуваннязмусить підприємства переглянути кадрову політику, зорієнтуватися наперепідготовку та підвищення кваліфікації своїх працівників з метою підвищенняякості туристичного обслуговування населення. Сьогодні заклади освіти вУкраїні, особливо в обласних центрах, працюють без взаємодії з туристичнимипідприємствами, без реальної оцінки потреби регіону у фахівцях з туризму тавідповідних вимог до їх кваліфікації.
6. Сучасний самостійний розвиток туристичноїгалузі без державної підтримки призвів до виживання переважно комерційних формі видів туризму. У цих умовах частка соціального туризму як явища радянськогоперіоду значно зменшилася. Постійно зростаючі тарифи на транспорт, продуктихарчування, інші послуги, а також припинення дотацій туристичним закладам таїхнє недостатнє фінансування з боку різних відомств і фондів скорочує числопотенційних туристів. Соціальному туризму як фактору розвитку суспільства неприділяється належної уваги, що несе в собі масу негативних соціальнихмоментів. Основним напрямом державного регулювання соціального туризму слідвизнати забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей,молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян.
Відзначено соціальну значущість туризму як галузі ринковоїекономіки, її зростаючу роль у духовному та фізичному розвитку особистості,формуванні належного рівня та якості життя. Сучасний туризм є факторомсоціальної рівноваги, взаєморозуміння між людьми і народами. Крім його відомихекономічних аспектів він набуває культурного та духовного значення. Все це маєбути захищено від негативних наслідків, що обумовлені соціально- економічнимифакторами.
7. Розкрито зміст і особливості сільськогозеленого туризму в Україні, з’ясовано та обгрунтовано, що він охоплює широкийспектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку (власне сільськийтуризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у селищахі малих містах, до відпочинку у сільських господарствах (агротуризм).
Визначено основні завдання держави в процесі організаціїсільського зеленого туризму: розробка концепції розвитку сільського зеленоготуризму на державному та регіональному рівні, у межах якої виокремлено напрями(моделі розвитку) з урахуванням загальнонаціональної та регіональної специфіки;формування державної політики підтримки альтернативної (додаткової) прибутковоїдіяльності населення в сільській місцевості; розробка державної програмирозвитку сільського туризму як прибуткового сектору економіки, що передбачає формуваннямеханізмів правового, фінансового, організаційного, інформаційного.
Обґрунтовано, що відпочинок на селі є одним з перспективнихнапрямів відродження та розвитку українського села, оскільки розвитоктуристичного бізнесу приносить дохід не лише власникам осель, а й іншим жителяммісцевості: створюються нові робочі місця в сфері обслуговування туристів,зростає попит на продукти харчування, сувенірну продукцію та вироби місцевихмайстрів, активізується будівництво та транспортні послуги.
8. Виділено три типи моделей державноїучасті у регулюванні галузі туризму. Перша модель припускає відсутністьцентральної державної туристичної адміністрації, всі питання вирішуються намісцях на засадах та принципах ринкової “самоорганізації”. Друга модельпередбачає наявність сильного й авторитетного центрального органу –міністерства, що контролює діяльність всіх підприємств туристичної галузі вкраїні. У країнах, в яких використовується третя модель (умовна назва“європейська”), питання розвитку туристичної діяльності вирішуються в “надрах”певного багатогалузевого міністерства на рівні відповідного галузевогопідрозділу. За масштабами міжнародного туризму та формою організаціїтуристичної галузі для України найбільш прийнятна саме третя модель управління.
Аналіз ролі держави в організації та розвитку туристичноїдіяльності в різних кранах світу, вивчення досвіду побудовирекламно-інформаційної інфраструктури туризму в європейських країнах дало змогувстановити та обґрунтувати першочергові заходи держави щодо просуваннянаціонального туристичного продукту на міжнародному ринку. Це: широкомасштабнепроведення рекламно-інформаційної кампанії в ЗМІ; розвиток виставково- ярмарковоїдіяльності в сфері туризму; організація презентацій туристичних можливостейУкраїни за кордоном; створення мережі інформаційних центрів для іноземнихтуристів всередині країни; формування сучасної статистики туризму, щовідповідає міжнародним вимогам та враховує мультиплікативний ефект розвиткуданої сфери.
9. Встановлено й обґрунтовано необхіднізаходи щодо підвищення інвестиційної привабливості туристичних підприємств: створенняправових засад інвестиційної діяльності у регіоні, забезпечення відкритостіінформації про їхню діяльність, недопущення випадків ініціювання банкрутствапідприємств (готелів, санаторіїв, кемпінгів, турбаз, дитячих оздоровчих таборівта ін.) з метою перерозподілу власності. Одним з найбільш перспективнихнапрямів діяльності місцевих органів влади має стати підтримка туристичногобізнесу, зорієнтованого на збільшення обсягів інвестицій у розвитокматеріальної бази туризму. Форми участі можуть бути такими: особиста участь урозвитку підприємництва як засновника та співзасновника нових підприємств;участь в одержанні прибутків, надання земельних ділянок під будівництво як видуспільного фінансування інвестиційних проектів. Більша частина з таких формучасті в умовах обмеження фінансових можливостей органів місцевогосамоврядування та загострення дефіциту виробничих ресурсів набуваєпріоритетного значення.
10. Органимісцевого самоврядування мають значні можливості для активізації розвиткутуризму в регіонах України, оскільки там розміщена більшість туристичних тарекреаційних ресурсів, виробляється та споживається туристичний продукт, працюєперсонал туристичних підприємств, створюється певний імідж не тільки окремоїмісцевості, а й країни загалом. Важливим показником реального впливу є довіранаселення до представників органів місцевого самоврядування, яка сьогоднізначно перевищує довіру до представників органів центральної влади. Томузалучення органів місцевого самоврядування до підтримки розвитку туризму намісцевому рівні є обов’язковою умовою успішного розвитку туристичної сфери. Програмніпринципи сталого розвитку туризму, що були чітко визначені на світових форумахз питань розвитку туристичної індустрії, повинні знайти подальше відображення устратегічних ініціативах щодо сталого місцевого розвитку.
Проведене дослідження та отримані висновки дають змогунадати такі рекомендації органам державної влади України:
Цілеспрямована та системна робота щодо розвитку міжнароднихтуристичних зв’язків на двосторонньому та багатосторонньому, регіональному таміжнародному рівнях має стати головною функцією, першочерговим напрямкомдіяльності Державної служби туризму і курортів. Особлива увага повиннаприділятися забезпеченню Дійсного членства України у Всесвітній туристичній організації,участі у роботі статутних органів організації.
Державна служба туризму і курортів має приділяти великуувагу розвитку співробітництва з Європейським Союзом (ЄС) з огляду наможливості просування національного туристичного продукту на європейському ринку,залучення до інформаційного простору, передового досвіду організаціїтуристичної діяльності, посилення євроінтеграційних процесів у нашій державі.
Пам’ятаючи про європейський вектор нашої зовнішньоїполітики, уряд повинний вже зараз максимально адаптувати до сучаснихєвропейських вимог і стандартів існуючі нормативні акти, інститутирегіонального управління та місцевого самоврядування. У цьому ж напрямі маєрозроблятися законодавство, створюватись фонди для поступового вирівнюваннястану соціально-економічного розвитку регіонів, надання цільової фінансовоїдопомоги депресивним та проблемним територіям.
Впродовж останніх років надзвичайно гострою і нагальноюзалишається проблема оформлення віз громадянам України, які з метою туризмувиїжджають в країни Західної Європи. Хоча в жовтні 2006 р. під час Десятогосаміту Україна-ЄС у Хельсінкі (Фінляндія) були підписані угоди про спрощення даноїпроцедури, вже сьогодні МЗС України має домовлятися про якнайскоріше скасуваннявізового режиму для українських туристів.
В Україні бюджетні асигнування на туризм є нестабільними танегарантованими, фінансування цільових програм не виконується. Необхідно, щобвизнання туризму як індустрії супроводжувалося виділенням відповідних ресурсівз боку уряду. Досвід європейських країн доводить, що без державних інвестиційрозвиток туризму неможливий або вкрай утруднений.
СПИСОКОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. КозловськийЄ. Державне регулювання та підтримка розвитку туризму в Україні: досвід країнЦентральної та Східної Європи // Актуальні проблеми внутрішньої політики. – 2004.– Вип. 4. – С. 209–218.
2. КозловськийЄ. Основні напрями розвитку міждержавної політики та управлінських засад угалузі туризму країн СНД // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 4. – С. 398–403.
3. КозловськийЄ. Організаційно-економічні механізми державного управління транспортнимзабезпеченням туристичної галузі // Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ,2004. – Вип. 2. – С. 321–329.
4. КозловськийЄ. Організаційно-правові засади управління туристичною галуззю // Вісн. НАДУ. –2005. – № 1. – С. 400–406.
5. КозловськийЄ.В. Іноземний досвід регулювання міжнародного туризму та його використання вУкраїні [Електронний ресурс] // Державне управління: теорія та практика. –2005. – № 1. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/ e-journals/DUTP/ 2005-1.– Заголовок з екрану.
6. КозловськийЄ. Управлінські засади реалізації державної політики в галузі сільськогозеленого туризму // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 4. – С. 184–191.
7. КозловськийЄ. Шляхи формування еліти в туристичній галузі (вітчизняний та іноземнийдосвід) // Формування й оновлення політико- управлінської еліти в сучаснійУкраїні: Зб. наук. пр. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – С. 169–188.
8. КозловськийЄ. Сучасні проблеми розвитку соціального туризму в Україні та РеспубліціБілорусь // Політологічні та соціологічні студії: Зб. наук. пр. – Т. V. –Чернівці: Видавничий дім “Букрек”, 2007. – С. 400–410.
9. КозловськийЄ. Основні напрями підготовки управлінських кадрів для сфери туризму вконтексті соціально-економічних та політичних змін в Україні //Євроатлантикінформ. – 2005. – Вип. 5. – С. 77–78.
10. КозловськийЄ. Роль туристичної галузі в активізації соціальної роботи в сучасномуукраїнському суспільстві // Наук. вісн. Чернівец. ун-ту. – 2005. – № 244. – С.86–91.
11. КозловськийЄ. Туризм як чинник культурно-гуманістичного збагачення особистості // Наук.вісн. Чернівец. ун-ту. – 2005. – № 263. – С. 98–101.
12. КозловськийЄ. Політичні аспекти управління туристичною галуззю в період трансформації українськогосуспільства // Актуальні теоретико- методологічні та організаційно-практичніпроблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю.Київ, 28 трав. 2004 р. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т.1. – С. 276–278.
13. КозловськийЄ. Утвердження європейських стандартів в основі вітчизняної політики підготовкифахівців з державного управління для туристичної галузі // Актуальні проблемидержавного управління на новому етапі державотворення: Матеріали наук.-практ.конф. за міжнар. участю. Київ, 31 трав. 2005 р. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Т.1.– С. 232–234.
14. КозловськийЄ. Функції та повноваження органів місцевого самоврядування в процесі розвиткувітчизняного туризму // Проблеми трансформації системи державного управління вумовах політичної реформи в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю.Київ, 31 трав. 2006 р. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Т.1. – С. 215–216.
15. КозловськийЄ. Проблеми формування інвестиційної політики в галузі туризму // Стратегіяреформування системи державного управління на засадах демократичноговрядування: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю. Київ, 31 трав. 2007р. – К.: Вид-во НАДУ, 2007. – Т.2. – С. 165–167.
АНОТАЦІЇ
КозловськийЄ.В. Державне регулювання в галузі туризму: становлення та розвиток в Україні.– Рукопис.
Дисертаціяна здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління заспеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Національнаакадемія державного управління при Президентові України. – Київ, 2008.
Удисертації здійснено науково-теоретичне обґрунтування актуальнихполітико-управлінських проблем становлення та розвитку державного регулювання вгалузі туризму. Сформульовано практичні рекомендації щодо удосконаленняправового регулювання туристичної діяльності, досліджено особливості підготовкифахівців для сфери туризму, визначено проблеми державного регулювання розвиткусоціального та сільського зеленого туризму. Запропоновано механізми створенняпозитивного образу України як туристичної держави, нові форми просуваннянаціонального туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринкутуристичних послуг, методику підвищення ефективності управління інвестиційнимипроектами в туристичних центрах України, шляхи можливого співробітництва органівмісцевого самоврядування і суб’єктів господарювання, які надають туристичніпослуги.
Ключовіслова: туризм, розвиток, механізми державногоуправління, державне регулювання, інструменти державного регулювання, органивиконавчої влади, місцеве самоврядування, суб’єкти господарювання, розмежуванняповноважень, партнерство.
КозловскийЕ.В. Государственное регулирование в туристической отрасли: становление иразвитие в Украине. – Рукопись.
Диссертацияна соискание ученой степени кандидата наук государственного управления поспециальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Национальнаяакадемия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2008.
Вдиссертации осуществлено научно-теоретическое обоснование актуальныхполитико-управленческих проблем становления и развития государственногорегулирования в туристической отрасли. Сформулированы практические рекомендацииотносительно усовершенствования правового регулирования туристическойдеятельности, исследованы особенности подготовки специалистов для сферытуризма, определены проблемы государственного регулирования развитиясоциального и сельского зеленого туризма. Предложены механизмы созданияположительного образа Украины как туристического государства, новые формыпродвижения национального туристического продукта на внутреннем и международномринке туристических услуг, методика повышения эффективности управленияинвестиционными проектами в туристических центрах Украины, пути возможногосотрудничества органов местного самоуправления и субъектов хозяйствования,которые предоставляют туристические услуги.
Ключевыеслова: туризм, развитие, механизмы государственногоуправления, государственное регулирование, инструменты государственногорегулирования, органы исполнительной власти, местное самоуправление, субъектыхозяйствования, разграничение полномочий, партнерство.
KozlovskyE.V. Government regulation in tourism branch: formation and development in Ukraine. – Manuscript.
Dissertationfor degree of candidate of science in Public Administration in the speciality25.00.02 – The Public Administration Mechanisms. – The National Academy of Public Administration The President of Ukraine. – Kyiv, 2008.
Indissertation the scientific-theoretical substantiation of actual political-administrative problems of formation and development of government regulationin tourism industry has been accomplished. On the basis of generalization oftheoretical positions of works the domestic and foreign scientists in thedissertation it has been formulated and made more accurate the conceptualregister which is used in international tourism. The analysis of references andpractical experience has proved the necessity of consideration of tourism aspublic and complex system in which all attributes of industry of a nationaleconomy are inherent.
Theachievement of the strategic purposes for Ukraine, in particular, theintegration in EU, is probable under condition of putting in order the nationaltourism legislation conformity according to world and European standards. Atpresent time, at the international level it occurs the trying to find the senseof important role of tourism in educational, cultural, social, economic andpolitical scopes of human activity as important condition of acquaintance thecitizens of the different countries to achievements of civilization, globaltreasures of spiritual and material culture. Therefore, in dissertation theconceptual theoretical-methodological methods of formation the contents oftourist education have been stated, the problems of personnel balancing intourism sphere have been illustrated.
Oneof the ways to make stable the development of tourist industry that is directedon protection of Ukrainian environments and cultural-historical heritage, onassistance of interethnic tolerance and attraction of people to activeparticipation in the decision of own financial problems, assistance toemployment of the unemployed is the development of rural green tourism.Therefore, in this work some problems of development of rural green tourismhave been explored, an attempt to investigate the system of conceptualrepresentations about this sector of the tourism industry has been put intopractice, the principles and methods of management and the opportunity forefficient facility of functioning the different rural householders have beencarried out.
Indissertation the mechanisms of making the positive international image of Ukraine as tourism destination, the methods for increasing of management efficiency of the investingprojects in the tourist centers of Ukraine, the ways of probable cooperationbetween the local government institutions and the managing subjects thatprovide tourist services have been offered. Proceeding from national interests,the international tourism policy of Ukraine should be realized on principles ofeconomic feasibility and mutually advantageous cooperation with the concretecountry or region as well as taken into account the features of thewell-defined tourism markets.
Theconsequences of the transformation periods in the transitive economy countrieshave shown, that any state can get out of an economic crisis, providesuccessful promotion of market transformations and entry in the internationalintegration process without inflow and an effective use of foreign investments.Therefore, in this work the author has defined the role and place of thegovernment, municipal and private investments during the stimulation oftourism, as well as the methods of government regulation of the investmentmarket. During transformation periods it is important, on the one hand, toorganize the general political, legal and institutional conditions that arefavorable for domestic and foreign investing in tourism, and, from other hand,to use in the best way the foreign experience in creation of localorganizational formations with a favorable investment climate.
Thenewest history of the world tourism development shows an extensive spectrum ofsuccessful examples of the elaboration and realization an effective regionalpolicy rather brightly. Taking into consideration this fact, the governmentalstructures become more decentralized; the responsibility for tourismdevelopment is on the local authority’s duties. All this causes need thescientific basis for place and role of tourism in the system of social andeconomic priorities of the regional and local development, the innovativeactivity in methodology of an evaluation of efficiency of tourism developmentpotential, the theoretical bases for formation of a regional tourism policy andmechanisms of its practical realization. Taking into account the significant prospectsof the local initiative maturity, in dissertation the system representation ofthe local authority’s primary goals while supporting the stable tourismdevelopment by effective cooperation with representatives of different groupsof local community has been carried out.
Keywords: tourism, tourism policy, publicadministration mechanisms, government regulation, instruments of governmentregulation, local executive management, local authorities, subjects ofmanaging, delimitation of powers, partnership.