Державне регулювання зайнятості населення в Україні скачать бесплатно на Диплом IQ

АНОТАЦІЯ
Предметомкурсової роботи є державне регулювання зайнятості.
Об’єктомдослідження виступає державна політика стимулювання зайнятості населення вУкраїні.
Виходячи здослідженого теоретичного аспекту державного регулювання зайнятості населеннядослідити сучасний стан та запропонувати перспективи розвитку державноїполітики зайнятості населення.
Стійкеекономічне зростання розширює можливості зайнятості, приводить до скороченнябезробіття, збільшення продуктивності праці та підвищення доходів працівників.У випадку, коли економічне зростання не супроводжується збільшенням кількостіробочих місць, підвищенням продуктивності праці та доходів, користь отримуютьтільки ті, хто працює, а у цілому відбувається зростання безробіття тазбільшення розриву між зайнятими і безробітними. Необхідність усунення подібнихдеформацій обґрунтовує актуальність дослідження державного регулюваннязайнятості в контексті забезпечення стійкого економічного зростання України.
Основнимиметодами дослідження є абстрактно-логічний підхід на базі системного аналізупроцесів економічного життя й відносин зайнятості, який дає змогу простежитипроцеси становлення, функціонування та розвитку відносин зайнятості якісторично визначених типів. Застосування принципів порівняльного,структурно-функціонального й економіко-математичного підходів необхідне дляякісного й кількісного аналізу досліджуваних явищ. Система зайнятості та засобиїї забезпечення розглядалися на макро- і мікрорівнях.
Ключові слова: ринок праці, зайнятість, рівень зайнятості,державне регулювання.

ЗМІСТ
Вступ
Розділ1. Теоретичні основи державного регулювання зайнятостінаселення
1.1Соціально-економічна сутність зайнятості та їїособливості в умовах ринку
1.2Механізм та інструменти регулювання зайнятостінаселення
1.3Роль держави в регулюванні зайнятості населення
Розділ2. Аналіз практики державного регулювання зайнятостінаселення в Україні
2.1Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятогонаселення
2.2Аналіз правового регулювання ринку зайнятості України
2.3Оцінка державного регулювання зайнятості населення
Розділ3. Шляхи удосконалення державного регулювання зайнятостів України
3.1Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення
3.2Напрями та шляхи реалізації державної політики зайнятості в Україні
Висновки
Списоквикористаних джерел
Додатки

ВСТУП
Розвитокекономіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їхздібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Томуможливість займатися ефективною працею, забезпечення зайнятості та їїрегулювання можна розглядати як чинник забезпечення стійкого економічногозростання держави.
У свою чергу,стійке економічне зростання розширює можливості зайнятості, приводить доскорочення безробіття, збільшення продуктивності праці та підвищення доходівпрацівників. У випадку, коли економічне зростання не супроводжуєтьсязбільшенням кількості робочих місць, підвищенням продуктивності праці тадоходів, користь отримують тільки ті, хто працює, а у цілому відбуваєтьсязростання безробіття та збільшення розриву між зайнятими і безробітними.Необхідність усунення подібних деформацій обґрунтовує актуальність дослідженнядержавного регулювання зайнятості в контексті забезпечення стійкогоекономічного зростання України.
Предметомкурсової роботи є державне регулювання зайнятості.
Об’єктомдослідження виступає державна політика стимулювання зайнятості населення вУкраїні.
Виходячи здослідженого теоретичного аспекту державного регулювання зайнятості населеннядослідити сучасний стан та запропонувати перспективи розвитку державної політикизайнятості населення.
Для досягненнявизначеної мети необхідно виконати наступні завдання:
— дослідитисоціально-економічний зміст зайнятості;
— виявитивзаємозв’язок зайнятості населення та ринку праці в системі ринкової економіки;
— визначитиінструменти регулювання зайнятості населення;
— дослідитидинаміку чисельності та розподілу зайнятого населення в Україні;
— виявитифактори та наслідки змін зайнятості населення в Україні;
— з’ясуватипозитивні моменти та проблеми у практиці регулювання зайнятості населенняУкраїни;
— визначитинапрямки вдосконалення державного регулювання зайнятості в Україні.
Інформаційноюбазою послужили праці вітчизняних і зарубіжних економістів та соціологів, щоспеціалізуються на вивченні різних аспектів проблем зайнятості;використовувалися збірники наукових статей, матеріали конференцій, журнальністатті, закони й інші нормативно-правові документи, що стосуються питаньзабезпечення зайнятості населення, соціального партнерства і регулюваннясоціально-трудових відносин.
Основнимиметодами дослідження є абстрактно-логічний підхід на базі системного аналізупроцесів економічного життя й відносин зайнятості, який дає змогу простежитипроцеси становлення, функціонування та розвитку відносин зайнятості якісторично визначених типів. Застосування принципів порівняльного,структурно-функціонального й економіко-математичного підходів необхідне дляякісного й кількісного аналізу досліджуваних явищ. Система зайнятості та засобиїї забезпечення розглядалися на макро- і мікрорівнях.

РОЗДІЛ1.
ТЕОРЕТИЧНІОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

1.1Соціально-економічна сутність зайнятостіта її особливості в умовах ринку
Зайнятість –діяльність громадян для задоволення особистих і суспільних потреб, що несуперечить законодавству і приносить, як правило, заробіток, трудовий доход.
Поняття«зайнятість» має економічний, соціальний та правовий зміст і розглядається яктріада категорій: економічної, соціальної та правової.
Зайнятість з економічноїточки зору — це діяльність працездатного населення зі створення суспільногопродукту або національного доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення длясуспільства з точки зору корисності, що визначає як економічний потенціалсуспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробутокремих громадян.
Зайнятість із соціальнихпозицій — це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання, службав армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд захворими і людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.
Правовий змістзайнятості полягає в тому, що праця є природнимправом людини, яке гарантується громадянину України державою. Відповідно до ст.43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створюєумови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборіпрофесії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічногонавчального, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потребсуспільства.
Отже, зайнятістьяк соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участілюдей в суспільному виробництві і пов’язана із забезпеченням масштабів, умов іформ включення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування,розподілу й використання трудових ресурсів.
Концептуальновиділяють повну, ефективну і раціональну види зайнятості. Повна зайнятість означаєстворення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов,які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення. Поняттяповної зайнятості працездатного населення розглядається в контексті зайнятостівсіх видів ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче й може працювати, має бутизабезпечений роботою; не повинні пустувати пахотні землі, простоюватиобладнання й машини і т. п.
Ефективназайнятість забезпечує баланс між попитом іпропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місцьпрофесійно-кваліфікаційній робочій силі. Дана зайнятість зорієнтована наскорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподіл трудових ресурсів утериторіальному та галузевому розрізах, за сферами прикладання праці та видамидіяльності, який дає змогу в кожний момент одержувати найбільший прирістматеріальних і духовних благ і передбачає ефективне використання в трудовомупроцесі кожного зайнятого.
Поєднання повноїі ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце всуспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями тарегіонами.
Дані концепції,основані на повній зайнятості, тривалий час використовувалась багатьмакраїнами. Зокрема, в капіталістичному світі концепція повної зайнятостіпанувала до середини 70-х років і базувалась на стимулюванні державою попиту наробочу силу. Суттєва структурна перебудова виробництва, безперервне оновленняматеріальної бази, зниження темпів зростання виробництва за умов пануванняконцепції повної зайнятості зробили незворотним процес витіснення живої праці йзагострили проблему безробіття. Це зумовило перехід до нового підходу дорозв’язання проблем зайнятості, що відповідно до визначення МОП, дістало назвуконцепції глобальної зайнятості, яка враховує всі види економічної та суспільнокорисної діяльності й формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку дорозширеної сфери економічно і суспільно корисної трудової діяльності.
Крім того,Петюхом В. М. концептуально виділяються примусовий та добровільний видзайнятості. Примусова зайнятість населення спостерігалася в історичному плані врізних країнах з різними способами виробництва. Одним із прикладів їїзастосування були колишні соціалістичні країни, в яких конституційно булозакріплено обов’язок трудитись. Кожен працездатний громадянин мусив трудитисяпостійно, протягом робочого дня й тижня, з ранньої юності до пенсійного віку. Добровільназайнятість передбачає право розпоряджатись своєю здатністю до праці,здійснювати або не здійснювати будь-яку, не заборонену законом, діяльність, утому числі не пов’язану з виконанням оплачуваної роботи, надання кожній людиніпідходящої для неї роботи з одночасною відміною будь-яких форм примусу допраці. В умовах добровільної зайнятості людина має право обрати навіть таківиди діяльності: догляд за хворим членом сім’ї або родичем, виховання дітей усім’ї, ремонт квартир, будівництво власного будинку, облаштування дачноїділянки, тривалу подорож, покращення здоров’я, саморозвиток особистості і т. п.
Відповідно дост. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльністьгромадян, пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така,що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Процес переходудо ринкової економіки країн Центральної та Східної Європи та країн колишньогоРадянського Союзу призвів до драматичних змін у всіх сферах суспільного життя.Ринок праці не є виключенням. Із зміною моделі з виробництва, яке керувалосьдержавними замовленнями, на виробництво, рушійною силою якого є бажання тасмаки споживача, драматично змінилися структура й обсяг випуску продукції та,як наслідок, попит на робочу силу. Основним наслідком процесу реструктуризаціїекономіки на ринку праці було безупинне зростання відкритого безробіття:практично з нульового рівня воно сягнуло розмірів, які зафіксовано в розвиненихкраїнах. Це було неминучим явищем в умовах перерозподілу робочих місць тапрацівників між державним сектором, в якому кількість робочих місць невпинноскорочувалась, та новим приватним сектором, в якому кількість створюванихробочих місць була недостатньою для того, щоб працевлаштувати усіх незайнятих.Реагуючи на постійне зростання безробіття в умовах різкого зниження рівня життянаселення, більшість урядів країн з перехідною економікою активно впроваджувалиреформи на ринку праці.
З самого початкуперехідного періоду ці країни встановили такі норми, як мінімальна заробітнаплатня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищенихверств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, тазапровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивнихзаходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у діюрізноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи зпрофесійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходидля стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць вприватному секторі), посилаючись на багаторічний досвід використання цихзаходів у розвинених країнах.
Ринковий розподіл індивідуальних робочих силмає своїм результатом зайнятість — явище, що відбиває складні, багатофакторнізалежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарноїдії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних,правових, національних. Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються іпереплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупністьекономічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язанихіз забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю зметою одержання доходу.
1.2Механізм та інструменти регулювання зайнятостінаселення
Сучасниймеханізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковий механізмсаморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяннязайнятості.
Механізмрегулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративнихта економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону тагосподарюючого суб’єкта для досягнення цілей, визначених державними програмамизайнятості.
Державаможе проводити активну і пасивну політику зайнятості. Активна політика зайнятості — цесукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводитьдержава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійнапідготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприянняу пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємству збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів службизайнятості тощо. Пасивна політиказайнятості — це сукупність заходів, які направлені назгладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним ічленам їх сімей, пільги.
Крімтого, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:
1. Європейська модель передбачаєскорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить доросту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великоїкількості безробітних.
2. Скандинавська модель передбачаєзабезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місцьв державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводитьсяв основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва,безробіття.
3. Американська модель орієнтується наутворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, якіне потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формальнозменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.
Державнерегулювання зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Йогооб’єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб’єкта всьогоспектра суспільних відносин.
Тому цільовіорієнтири механізму регулювання зайнятості повинні виходити з багатьох засад,основними з яких є:
— економічнадоцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповіднихрегулюючих заходів;
— достатня істабільна ефективність розподілу ресурсів праці;
— утвердженнягуманістичних і демократичних рис суспільства.
Цільовіорієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулюваннязайнятості, рис. 1.3.
/>
Рис. 1.3Принципи державного регулювання праці
зайнятістьнаселення державний політика

Державнерегулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів,конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадженняїх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на системузайнятості.
Механізмдержавного регулювання зайнятості має такі складові:
— системавивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринківпраці;
— розробказагальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулюваннязайнятості;
— системапрофесійної підготовки та перепідготовки;
— розгалуженасистема органів працевлаштування;
— централізованій місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;
— спеціальніпрограми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.
З самого початкукраїни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, встановили такі норми,як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціальногозахисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правиладля трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю.Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальнупідтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політикизайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки,тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотаціїдля створення робочих місць в приватному секторі).
Ефективністьдержавного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношенняактивних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості, рис. 1.4.

/>
Рис. 1.4 Методивпливу на рівень зайнятості
Практикоюдоведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добреорганізовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можутьдопомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивністьпраці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.
Формуванняінформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту працізумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державномурегулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалогохарактеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.
1.3Роль держави в регулюванні зайнятості населення
Теоретико-методологічніпідходи до визначення ролі держави у вирішенні проблем зайнятості різняться вконтексті історичного розвитку суспільства та в залежності від тієї або іншоїспрямованості економічного аналізу.
Так, класичнатеорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж.С. Міліь, А. Маршалл, А.С.Пігу) базується наневтручанні держави в регулювання процесів зайнятості населення, вважаючи їїнормою ринкової економіки. Згідно з цією теорією важелі ринкового регулювання(зокрема коливання ставки відсотка і еластичність співвідношення цін ізаробітної плати) спроможні підтримувати повну зайнятість, роблячи їїнеминучою. При цьому втручання держави може тільки завдати лиха ефективномуфункціонуванню економіки.
У рамкахнеокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятістьрозглядається як один з виробничих ресурсів, які розподіляються через ринок.Ринок праці, як і всі інші ринки, функціонує на базі умовної рівноваги, колиосновним регулятором виступає ціна на робочу силу (заробітна плата). Вона(ціна) реалізується за потребами ринку, встановлюється автоматично, залежно відпопиту та пропозиції, а безробіття, якщо і можливе, то тільки добровільне.
Марксистськийпідхід (К. Маркс, Ф. Енгельс, Г.А. Лопатін, Н.І. Зібер) розглядає ринок якринок робочої сили, а безробіття – як „надлишкове робоче населення” якнеобхідний продукт нагромадження капіталу. При цьому безробіття виступає увигляді невикорінного пороку капіталістичного суспільства, позбутися якогоможна тільки шляхом зміни суспільного устрою.
Кейнсіанськийпідхід (Дж.М. Кейнс, Р. Гордон, Э. Хансен) сформувався у 30-х рр. ХХ ст., якісупроводжувалися у багатьох країнах економічною кризою, масовим безробіттям ісоціальними конфліктами. Згідно з цим підходом, попит на робочу силурегулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом, якийвизначається державною політикою. Кейнсіанські ідеї регулювання рівнязайнятості та безробіття впродовж тривалого періоду часу сприяли вирішеннюгострих економічних проблем (у першу чергу, проблем зайнятості та безробіття) узахідних країнах. Однак економічна криза 1979-1981 рр. показала неспроможністькейнсіанського підходу до державного регулювання. На зміну ідеям кейнсіанськогопідходу прийшли нові моделі державного регулювання.
Зокрема,подальшого розвитку дістали ідеї неокласичного підходу до державногорегулювання в рамках монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Кейген, Д.Майзельманд та ін.).Представниками цього напрямку введено поняття природного безробіття. З метоюврівноваження ринку згідно з монетаризмом необхідно використовувати інститутикредитно-грошової політики та інші заходи, спрямовані на розвитокпідприємництва. Таким чином, передбачається ліквідувати ряд прямих формдержавного регулювання економічної діяльності, у тому числі регламентацію зацінами і заробітною платою, тобто реалізовувати політику дерегулювання.
Отже існуютьрізні погляди на роль держави в регулюванні зайнятості, що багато в чомувизначається різними підходами до розуміння причин безробіття, які формуються уконтексті конкретно історичних етапів розвитку суспільства та економічних систем,табл. 1.2.
Таблиця1.2 Порівняльна характеристика теоретичних підходів до вирішення проблемизайнятостіТеоретичні підходи до вирішення проблеми зайнятості Роль держави Чинники безробіття особистісні (індивід) суспільні (суспільство) Класична теорія зайнятості Невтручання Добровільне /> Неокласичній Невтручання Добровільне /> Марксистський Повний контроль /> Неминуче Кейнсіанський Активне втручання /> Вимушене Монетаристський Втручання за допомогою кредитно-грошової політики Природне />
Проте жоден зописаних підходів не розкриває повною мірою всю складність проблеми зайнятостіта безробіття. У той же час незаперечним є факт участі держави в регулюваннізайнятості.
Регулюваннязайнятості постає складовою управління розвитком суспільства, забезпечення стійкогоекономічного зростання країни, оскільки економіка держави є цілісною системою іфункціонує як єдиний організм.

РОЗДІЛ2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

2.1Аналіз динаміки чисельності та розподілузайнятого населення
За данимивибіркових обстежень населення з питань економічної активності (Додаток А),протягом 2009 року спостерігається збільшення чисельності зайнятого населеннявіком 15–70 років та зменшення рівня безробіття.
За данимиДержкомстату, чисельність зайнятого населення віком 15-70 років у середньому за9 місяців 2009 року становила 20,4 млн осіб, тоді як у І півріччі 2009 р. –20,2 млн осіб, а у І кварталі 2009 р. – 20,0 млн осіб. Рівень зайнятостінаселення віком 15-70 років склав 58,2% (у І півріччі 2009 р. – 57,7%, у Ікварталі 2009 р. – 57,2%). Чисельність безробітних у середньому за9 місяців 2009 року становила 1,9 млн осіб, що на 82,8 тис. менше,ніж у І півріччі 2009 р., та на 169,3 тис. менше, ніж у Ікварталі 2009 р. Рівень безробіття за 9 місяців 2009 року становив 8,6%,проти 9,1% у І півріччі 2009 р. та 9,5% – у І кварталі 2009року.
Поліпшенняситуації щодо зайнятості та безробіттяспостерігалось в усіх регіонах. Слід зазначити, що в середньому по країнахЄвросоюзу за 9 місяців 2009 року рівень безробіття, порівняно з Іпівріччям, не змінився і становив 8,8%. Рівень безробіття в Україні був нижчим,ніж у середньому по таких країнах Євросоюзу, як Франція і Португалія (9,4%),Угорщина (9,6%), Словаччина (11,1%), Ірландія (11,7%), Естонія (13,2%), Латвія(16,2%) та Іспанія (17,7%).
Кількістьзайнятого населення віком 15–70 років у 2009р.,порівняно з 2008р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівеньзайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився за означений періодв цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3%до 64,7%, рис.2.1
/>
Рис.2.1. Рівеньзайнятості населенняу % до населеннявідповідної демографічної групи, 2008 – 2009 рр.
Найвищий рівеньзайнятості населення спостерігався у осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий – умолоді у віці 15 — 24 років та осіб віком 60 – 70 років, табл. 2.1
Таблиця2.1
Рівеньзайнятості населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (%до загальної кількості населення відповідної вікової групи), 2008 – 2009 рр. Усього У тому числі за віковими групами, років Працездатного віку 15–24 25–29 30–39 40–49 50–59 60–70 2008р. Все населення 59,3 37,3 76,4 81,5 79,8 61,0 21,8 67,3 жінки 54,0 32,5 67,5 77,2 78,7 53,4 19,5 63,9 чоловіки 65,2 41,8 85,1 85,9 81,1 70,4 25,3 70,6 міські поселення 58,2 34,8 77,7 82,4 80,4 59,2 13,7 67,2 сільська місцевість 61,8 43,1 72,7 79,3 78,6 65,5 37,3 67,8 2009р. Все населення 57,7 34,5 72,2 77,8 77,0 59,5 23,8 64,7 жінки 53,9 31,0 65,2 74,2 77,5 54,1 21,8 62,7 чоловіки 62,1 37,8 78,9 81,6 76,5 66,3 26,9 66,6 міські поселення 55,8 31,2 72,7 77,9 76,6 56,8 15,6 63,7 сільська місцевість 62,2 42,1 70,8 77,8 78,0 66,2 40,1 67,1
Зниження рівнівзайнятості населення спостерігалось у всіх регіонах країни. Найбільше зменшеннязазначеного показника зафіксовано у Сумській (на 3,9 в.п.), Донецькій (на 3,4в.п.), Закарпатській (на 3,0 в.п.) областях. Найвищий рівень зайнятості у2009р. був у м.Києві (63,1%) та м.Севастополі (61,1%), а найнижчий – уІвано-Франківській (51,9%) та Тернопільській (52,9%) областях, табл. 2.2
Таблиця2.2
Зайнятенаселення за регіонами України, 2008 – 2009 рр. 2008р. 2009р. усього, у віці 15–70 років з них працездатного віку усього, у віці 15–70 років з них працездатного віку тис. осіб у % тис. осіб у % тис. осіб у % тис. осіб у % 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Україна 20972,3 59,3 19251,7 67,3 20191,5 57,7 18365,0 64,7 Автономна Республіка Крим 918,7 60,2 844,7 68,4 905,7 60,0 828,4 67,7 Вінницька 725,6 58,7 656,1 67,0 693,5 56,9 614,4 63,1 Волинська 438,6 58,8 401,8 63,9 428,0 57,4 391,8 62,3 Дніпропетровська 1580,0 59,9 1459,8 69,1 1537,1 59,3 1437,8 68,8 Донецька 2138,8 60,7 1998,0 71,2 1981,3 57,3 1832,0 66,1 Житомирська 568,2 58,9 514,6 66,4 555,2 58,3 489,6 63,6 Закарпатська 552,2 59,9 515,4 66,2 524,7 56,9 488,4 62,8 Запорізька 850,4 59,5 774,5 67,9 824,2 58,6 749,9 66,5 Івано-Франківська 541,9 53,4 498,5 58,8 526,3 51,9 483,8 57,0 Київська 796,1 60,1 733,0 68,9 755,0 57,7 689,0 65,2 Кіровоградська 459,1 58,5 418,6 68,0 432,7 56,2 388,3 63,9 Луганська 1068,8 58,0 993,4 67,4 1026,2 56,7 936,0 64,4 Львівська 1092,5 57,5 997,5 63,2 1085,0 57,2 990,0 62,8 Миколаївська 548,5 58,9 508,7 67,8 535,2 58,2 485,0 65,3 Одеська 1067,2 57,9 970,0 65,0 1040,2 56,9 950,8 64,0 Полтавська 691,6 59,6 644,1 70,2 647,1 56,7 588,2 64,7 Рівненська 478,1 57,4 444,7 63,3 461,5 55,5 424,1 60,4 Сумська 543,7 59,4 515,3 70,4 500,1 55,5 439,6 60,8 Тернопільська 424,9 53,1 386,2 58,5 422,1 52,9 379,8 57,6 Харківська 1312,9 59,8 1209,3 68,4 1265,6 58,5 1154,9 66,0 Херсонська 507,5 59,5 460,1 66,8 486,9 57,9 445,9 65,5 Хмельницька 594,4 59,4 526,7 65,7 579,0 58,5 514,9 64,6 Черкаська 583,1 58,6 527,4 67,6 561,7 57,3 511,0 66,0 Чернівецька 381,0 57,2 329,8 59,6 376,3 56,5 317,6 57,3 Чернігівська 501,4 59,8 441,8 67,1 479,8 58,3 418,2 64,2 м. Київ 1420,2 64,9 1313,7 72,7 1381,0 63,1 1252,9 69,4 м. Севастополь 186,9 62,8 168,0 70,8 180,1 61,1 162,7 69,9 /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Серед зайнятогонаселення віком 15-70 років, кожен п’ятий працівник був зайнятий у сільськомугосподарстві або промисловості, шостий – в торгівлі.
Зменшеннякількості зайнятих у 2009р. порівняно з 2008р. найбільше відбулося у виробничихвидах діяльності: у промисловості (на 29,4%), будівництві (на 16,4%),сільському господарстві (на 16,3%). Водночас збільшення обсягів зайнятості булозафіксоване у діяльності транспорту та зв’язку, охороні здоров’я, операціях знерухомим майном, діяльності домашніх господарств та інших видах економічноїдіяльності.
У структурізайнятих зменшилась питома вага найманих працівників, водночас збільшиласьчастка працюючих у секторі самостійної зайнятості, табл.2.3

Таблиця2. 3
Кількістьзайнятого населення за статусами зайнятості та місцем проживання, 2008 – 2009рр. 2008р. 2009р. усього міські поселення сільська місцевість усього міські поселення сільська місцевість Усього, тис.осіб 20972,3 14416,8 6555,5 20191,5 13684,8 6506,7 у тому числі у % до підсумку /> /> /> /> /> /> працюючі за наймом 82,0 92,8 58,4 81,5 91,8 59,9 самозайняті (включаючи роботодавців та безкоштовно працюючих членів сім’ї) 18,0 7,2 41,6 18,5 8,2 40,1
Кількістьзайнятих у неформальному секторі економіки у 2009р. порівняно з попереднімроком також зменшилася і складала 4,5 млн. осіб, або 22,1% загальної кількостізайнятого населення віком 15-70 років.
Неформальнийсектор економіки, як і в попередні роки, залишається переважаючим місцемприкладання праці майже для кожної другої особи з числа зайнятих сільськихжителів. Проте у міських поселеннях зайнятість у цьому секторі не набуласуттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон’юнктурі на ринку праці.
Сільськогосподарськевиробництво є основним видом діяльності неформального сектору економіки (66,0%зайнятих у цьому секторі, або 73,0% усіх зайнятих у зазначеному видідіяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності населення уцьому секторі економіки були торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів тапредметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів та будівництво, табл.2.4

Таблиця2.4
Зайнятістьу неформальному секторі економіки за видами економічної діяльності, 2008 – 2009рр. 2008р. 2009р. Усього, тис. осіб 4563,8 4469,9 у % до загальної кількості зайнятого населення 21,8 22,1 у тому числі за видами економічної діяльності: /> /> Сільське господарство, мисливство, лісове господарство; рибальство, рибництво 65,7 66,0 Будівництво 12,1 11,9 Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів 12,8 12,8 Діяльність транспорту та зв’язку 1,5 1,8 Інші види економічної діяльності 7,9 7,5
У неформальномусекторі економіки в основному працюють особи працездатного віку, їх частка у2009р. складала 79,0%, табл.2.5
Таблиця2.5
Зайнятістьнаселення у неформальному секторі економіки за статтю, місцем проживання тавіковими групами у 2009 році Усього У тому числі за віковими групами (років), у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи Працездатного віку, тис. осіб тис. осіб у % до загальної кількості зайнятих 2008р. 15–24 25–29 30–39 40–49 50–59 60–70 Все населення 4469,9 22,1 97,9 29,2 18,2 17,7 17,0 21,5 60,8 3531,8 жінки 2105,9 21,1 97,5 25,8 15,6 15,3 15,1 23,3 64,9 1450,9 чоловіки 2364,0 23,1 98,3 31,8 20,3 20,1 19,3 19,7 55,5 2080,9 міські поселення 1450,2 10,6 101,9 14,3 11,1 10,1 9,3 8,9 19,3 1301,2 сільська місцевість 3019,7 46,4 96,2 54,4 38,9 36,0 34,3 48,7 92,9 2230,6

Дані табл..2.5свідчать, що найвищий рівень участі населення у неформальному секторі економікиспостерігався серед молоді віком 15-24 роки та пенсіонерів у віці 60-70 років.
2.2Аналіз правового регулювання ринку зайнятості України
В умовахподальшого розвитку науково-технічного прогресу, всеоб‘ємлюючої автоматизаціївиробництва, її все більш корпоративного або навпаки — локального характерудістало місце підвищення професійних та особистих вимог до фахівців, тенденціїнадвиробництва, неможливість швидко знайти підходящу роботу.
Всі зазначеніявища та інші дедалі більше перетворюються на чинник деградації робочої сили.Але в Україні формування ринку праці диктує необхідність розробки політикизайнятості, яка буде враховувати специфіку перехідної економіки, національніособливості та менталітет населення.
Це не виключаєзастосування деяких принципів та методик, які є характерними для стратегійзайнятості в країнах з розвиненим ринковим господарством, але можливо лише приумові їх адаптації до «українських реалій». В Україні трудові відносини якконтекст політики зайнятості мають специфіку, яка визначається низкою факторів:
– Ринковівідносини в сфері праці знаходяться в процесі становлення.
– Безпосереднімслідством зниження виробництва стає не зростання безробіття, як це відбуваєтьсяв умовах розвиненого, ефективно функціонуючого ринку праці, а зростаннявнутрішньовиробничої незайнятості. Аналіз роботи підприємств останніх роківпоказує, що приховане безробіття зростає значно більшими темпами ніж відкрите.Різке скорочення виробництва не супроводжується адекватним звільненням робочоїсили.
– Інфляціяі економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню:відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні,особливо в державному секторі, та зростає відрив розміру винагороди за працювід її результатів, якості та складності. В результаті заробітна платня втрачаєналежну їй функцію розподілу праці між різними секторами економіки увідповідності з попитом. Це призводить до нарощення диспропорцій міжструктурами попиту на працю та її пропозиції в професійно-кваліфікаційному,галузевому, територіальному та інших аспектах. Консервації зазначеноїдиспропорції сприяє штучне підтримання підвищеного попиту на робочу силу.
У порівнянні іззасобами, які мають у своєму розпорядженні центральна та місцева влади урозвитих країнах світу, фінансові, матеріальні та кадрові ресурси, яки мають усвоєму розпорядженні відповідні державні органи України, щодо розробки іпроведення політики зайнятості, украй обмежені. Тому якісно інше значеннянабуває правильний вибір пріоритетів.
З урахуваннямвищезазначеного можна сформулювати деякі стратегічні принципи політикизайнятості. Державна політика України зайнятості населення базується на такихпринципах:
– забезпечення рівних можливостей усімгромадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової танаціональної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення дорелігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно доздібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів ісуспільних потреб;
– сприяння забезпеченню ефективноїзайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов длярозвитку підприємництва;
– координації діяльності у сферізайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основідержавної та регіональних програм зайнятості;
– співробітництва професійних спілок,асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій абоуповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління врозробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпеченнязайнятості населення;
– міжнародного співробітництва у вирішенніпроблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном таіноземних громадян в Україні.
Але політикузайнятості, якою вона повинна бути не можна зводити лише до допомогибезробітним, що спостерігаються сьогодні в Україні. Теоретичною базою длятакого явища напевно є дещо звужене трактування простору ринку праці як сфери,що охоплює виключно безробітних та вакансії, а не всю сукупність відносин вобласті зайнятості.
У світовій науціта праві вже давно сформувалося та знайшло практичне застосування розумінняполітики зайнятості як інструмента найбільш повної реалізації та розвиткутрудового потенціалу населення. Засоби, які спрямовані на допомогу безробітним,складають органічну частину цього більш загального контексту. Так, документ, щойого підготовлено Міжнародним центром економічного розвитку, розташовує в однійнизці із скороченням безробіття наступні цілі державної політики зайнятості:
– Більш повне використаннянедовикористовуваної робочої сили;
– Створення можливостей продуктивної тадобре оплачуваної зайнятості;
– Інвестиції до людського капіталу з метоюзбільшення індивідуальної продуктивності сполученої з адаптацією технологічнихпроцесів до можливостей працівників;
– Стимулювання механізмів адаптації довимог ринку (і в першу чергу сприяння розвитку виробничої та соціальноїінфраструктури).
На сьогодніполітика зайнятості в Україні спрямована на допомогу традиційним групам ризикута особам, які знаходяться під загрозою звільнення з промислових підприємств.Питання ж найбільш цінної з людської точки зору довгочасної економічної віддачічастини трудового потенціалу залишається невирішеним. Враховуючи вищезазначене,наведу аналіз діючого законодавства України про зайнятість населення та йоговідповідність сучасним вимогам та природному стану речей.
ЗгідноКонституції України засади регулювання праці і зайнятості населеннявизначаються виключно законами України. Такими законами є:
– Кодекс законів про працю України.
– Закон України «Про зайнятістьнаселення»”.
– Закон України «Про охоронупраці».
– Закон України «Про колективнідоговори і угоди».
– Закон України «Про оплатупраці».
– Інші законодавчі акти та міжнародніугоди.
Законодавствопро зайнятість поширюється на постійно проживаю чих в Україні іноземнихгромадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавствомУкраїни.
При цьому,згідно статті 8(1) Кодексу законів про працю України встановлено пріоритетміжнародної угоди над національним законодавством: «Якщо міжнародним договоромабо міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила,ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуютьсяправила міжнародного договору або міжнародної угоди».
Виконаннядержавної політики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищийорган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює вжиття конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їхприймає Верховна Рада України. З метою сприяння зайнятості населення,задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчимикомітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгостроковідержавні і територіальні програми зайнятості населення.
Згідно статті 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість зароблятисобі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Прицьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності,реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовкикадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової працізабороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна(невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою завироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і пронадзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці,на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок інеповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчаснеодержання винагороди за працю захищається законом.
Більшконкретизоване вираження зазначених прав та обов`язків громадян а такождержавне регулювання трудових відносин знаходимо у Кодексі законів про працюУкраїни. Глава ІІІ-А, що має назву «Забезпечення зайнятості вивільнюванихпрацівників» має посилання на безпосереднє регулювання зайнятості відповідно доЗакону України «Про зайнятість населення».
Закон України«Про зайнятість населення» визначає правові, економічні та організаційні основизайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальнігарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Відповідно доЗакону, зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволеннямособистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход угрошовій або іншій формі. До зайнятого населення належать громадяни, щопроживають на території держави на законних підставах:
– працюючі по найму на умовах повного абонеповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях,незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україніі за кордоном;
– громадяни, які самостійно забезпечуютьсебе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовоюдіяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей,що беруть участь у виробництві;
– обрані, призначені або затверджені наоплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадськихоб’єднаннях;
– які проходять службу в Збройних СилахУкраїни, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордоннихвійськах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборониУкраїни, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створенихвідповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;
– які проходять професійну підготовку,перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаютьсяв денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
– зайняті вихованням дітей, доглядом захворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
– працюючі громадяни інших країн, якітимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані іззабезпеченням діяльності посольств і місій.
На відміну відзайнятого населення Закон визначає протилежну групу – безробітних, як працездатнихгромадян працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробіткуабо інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службізайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити допідходящої роботи.
Рішення пронадання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятостіза їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості замісцем проживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусувизначається положенням КМУ «Про порядок реєстрації, перереєстрації та веденняобліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги побезробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійноїпідготовки та перепідготовки».
Після того, якгромадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальноїдопомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості упошуку підходящої роботи. До державної служби зайнятості за сприянням упрацевлаштуванні можуть звертатися усі незайняті громадяни, які бажаютьпрацювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи,працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.
У разінеможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропонованопройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Для усуненнярозбіжностей трактування та з метою попередження суперечностей між державнимислужбами зайнятості законодавець чітко визначає поняття „підходящоїроботи“. Цьому питанню присвячена стаття 7: для громадян, які втратилироботу і заробіток, підходящою вважається робота, що відповідає освіті,професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій жемісцевості, де він проживає. Заробітна плата при цьому повинна відповідатирівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середньогорівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.
При пропонуванніпідходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, йогопопередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періодубезробіття.
Для громадян,які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящоювважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, абооплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребуєпрофесійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудовудіяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота заспеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищеннякваліфікації, а в разі неможливості її надання — інша оплачувана робота заспорідненою професією (спеціальністю).
Для громадян,які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящоювважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота заосновною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньоїперепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці уцій професії (спеціальності).
У разінеможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) протягомшести місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує змінипрофесії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров’я громадянина іколишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці уцій професії (спеціальності).
При змінігромадянами професії (спеціальності) за направленням державної службизайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньоюпрофесією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. За рішенням місцевих Раднародних депутатів, може встановлюватись транспортна доступність та іншікритерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення.
Згідно статті 5Закону України „Про зайнятість населення“, держава забезпечує наданнядодаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам упрацездатному віці, деяким категоріям населення які потребують соціальногозахисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:
– жінкам, які мають дітей віком до шестироків;
– одиноким матерям, які мають дітей вікомдо чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;
– молоді, яка закінчила або припиниланавчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладахосвіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової)служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися безпіклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які зазгодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток,прийматися на роботу;
– особам передпенсійного віку;
– особам, звільненим після відбуттяпокарання або примусового лікування.
Дляпрацевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації,виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють напідприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, зчисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місцьза робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. У разіскорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організаційу розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації,виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квотидля цих підприємств, установ і організацій. У разі відмови у прийомі на роботугромадян із числа зазначених категорій, у межах установленої броні зпідприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф закожну таку відмову у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімумудоходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державногофонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансуваннявитрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цихкатегорій населення понад встановлену квоту.
2.3Оцінка державного регулювання зайнятості населення
В Україні одниміз головних інститутів державного регулювання зайнятості населення є Державнаслужба зайнятості. Це спеціальна служба, створена для реалізації політикизайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всійтериторії України. Діяльність Державної служби зайнятості здійснюється під керівництвомМіністерства праці та соціальної політики України і місцевих органів державноївлади. Державна служба зайнятості діє на підставі Закону України «Прозайнятість населення» та Положення «Про державну службу зайнятості»,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року.Послуги,пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються Державною службоюзайнятості безоплатно. Діяльність Державної служби зайнятостіфінансується з державного фонду сприяння зайнятості, що створений і діє напідставі статті 22 Закону України «Про зайнятість населення» та Положення «Продержавний фонд сприяння зайнятості».Основні завдання:
1. Розробка та здійснення заходів щодореалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість(Працездатність працездатного) населення та матеріальну допомогу громадянам уразі безробіття.
2. Систематичне вивчення процесів, щовідбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійногонавчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиттязаходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили.
3. Раціональне й ефективне використаннядержавного фонду сприяння зайнятості населення.
4. Контроль за дотриманням законодавствапро зайнятість державними і громадськими органами, підприємствами, установами йорганізаціями незалежно від форм власності та господарювання.
Саметому оцінку державного регулювання зайнятості населення доцільно проводити зарезультатами діяльності саме цього органу.
Протягом 2008року на обліку в центрах зайнятості перебувало 2,5 млн осіб. При цьому протягомостанніх двох місяців року було зареєстровано майже 530 тис. незайнятихгромадян. Так, у листопаді 2008 року щоденний прирістосіб, які шукали роботу за сприяння служби зайнятості, становив 8 тисяч, угрудні – 9 тис. осіб.
Протягом грудня2008 року було зареєстровано 286,8 тис. незайнятих осіб, і це найвищий показникщодо чисельності зареєстрованих громадян протягом місяця за 17 років. Зростаннязвернень до центрів зайнятості відбулося в усіх регіонах, найбільш суттєво уПолтавській, Вінницькій, Харківській, Дніпропетровській та Донецькій областях(на 15-20 тис. осіб протягом місяця).
Чисельністьгромадян, працевлаштованих за направленням служби зайнятості у 2008 році,становила 1 млн. 084 тис. осіб. Зокрема, шляхом надання дотацій роботодавцям ізкоштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування навипадок безробіття було працевлаштовано 44,7 тис. безробітних, 31 тис.безробітних отримали виплату допомоги по безробіттю одноразово та організуваливласну справу.
Однак кількістьактуальних вакансій наприкінці 2008 року, порівняно з даними на початок року,зменшилась наполовину та становила лише 91,1 тисячі. Найбільш суттєве зниженнякількості вакансій спостерігалось у листопаді та грудні 2008 року (щоденно на3–4 тисячі).
Якщо станом на 1січня 2008 року на одне вільне робоче місце претендували 4 особи, які шукалироботу, то на 1 січня 2009 року – 10 громадян, зокрема, у Вінницькій області –39, в Івано-Франківській та Хмельницькій областях – 48, у Черкаській області –77 осіб.
У 2008 роцічисельність громадян, які проходили професійне навчання за направленнямдержавної служби зайнятості, становила 245,2 тис. осіб, що на 15,8 тис. більше,ніж у 2007 році. В оплачуваних громадських роботах брали участь 428,5 тис.осіб, або кожен шостий від загальної чисельності громадян, які перебували наобліку в службі зайнятості.
Мінімальнийрозмір допомоги по безробіттю для незастрахованих осіб зріс з 210 гривень напочатку 2008 року до 360 гривень на 1 січня 2009 року, а для застрахованих осібз числа безробітних громадян мінімальний розмір допомоги по безробіттю протягомроку зріс з 290 до 500 гривень.
Тенденції щодозростання чисельності незайнятих громадян та зменшення кількості вакансійзакріпилися і у 2009 році.
Станом на 15січня 2009 року чисельність осіб, які шукали роботу за допомогою центрівзайнятості, у порівнянні з даними на початок місяця, зросла на 43,5 тис. тастановила 919,7 тис. осіб, а кількість вільних робочих місць скоротилася на 6,6тис. та становила лише 84,5 тис. осіб.
Передбачається,що у 2009 році послугами служби зайнятості скористаються 3,2 млн. незайнятихгромадян. Прогнозується, що рівень безробіття, визначений за методологієюМіжнародної організації праці, сягне 8,5-9,0% економічно активного населення.
За сприяннядержавної служби зайнятості у 2009р. було працевлаштовано 702,7 тис. осіб, або32,8% незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2008р. –1084,0 тис. та 43,3% відповідно).
Серед незайнятихтрудовою діяльністю громадян, працевлаштованих у зазначеному періоді черездержавну службу зайнятості, майже половину (46,6%) з них становили жінки тамолодь у віці до 35 років (47,1%).
У минулому роцікожний п’ятий незайнятий був працевлаштований на підприємства сільськогогосподарства, мисливства та лісового господарства, переробної промисловості, атакож торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистоговжитку. Разом з тим порівняно з 2008р. спостерігалось зниження обсягівпрацевлаштування незайнятого населення (на 35,2%, або на 381,4 тис. осіб), зокремана підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметівособистого вжитку – на 103,0 тис. осіб, переробної промисловості – на 95,9 тис.осіб, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві – на 50,7тис. осіб.
Середпрацевлаштованих громадян більше половини займали місця робітників, 21,0% –посади службовців, 22,7% – місця, які не потребують спеціальної професійноїпідготовки.
В усіх регіонахкраїни у 2009р., порівняно з 2008р., спостерігалося зниження рівня працевлаштуваннянаселення, табл.2.6.
Таблиця2.6.
Працевлаштуванняне зайнятих трудовою діяльністю громадян за регіонами у 2009 році Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку впродовж 2009р. – всього, тис. осіб Кількість працевлаштованих у 2009р. Рівень працевлаштування, % тис. осіб у % до 2008р. 2008р. 2009р. Україна 2143,3 702,7 64,8 43,3 32,8 Автономна Республіка Крим 77,3 27,8 70,6 45,3 36,0 Вінницька 91,4 30,6 65,9 42,0 33,5 Волинська 65,4 23,7 67,5 45,2 36,3 Дніпропетровська 142,4 36,9 50,0 45,4 25,9 Донецька 168,0 46,7 62,8 42,1 27,8 Житомирська 79,9 24,6 63,9 41,4 30,8 Закарпатська 54,0 19,2 63,3 45,3 35,5 Запорізька 91,6 23,7 55,0 41,2 25,9 Івано-Франківська 73,7 24,7 51,5 46,9 33,5 Київська 67,2 18,9 58,9 44,1 28,1 Кіровоградська 63,8 23,5 71,5 43,9 36,7 Луганська 92,0 34,5 75,4 43,0 37,6 Львівська 105,4 35,1 67,8 41,9 33,2 Миколаївська 67,0 25,6 80,9 42,6 38,2 Одеська 70,3 21,3 55,0 44,1 30,3 Полтавська 104,2 33,9 75,0 39,6 32,5 Рівненська 77,1 25,2 71,0 38,9 32,8 Сумська 70,9 19,6 52,7 43,0 27,6 Тернопільська 70,0 23,0 61,4 39,9 32,9 Харківська 122,0 41,7 70,1 43,7 34,2 Херсонська 49,0 16,0 48,3 47,0 32,7 Хмельницька 82,9 32,5 84,5 42,6 39,2 Черкаська 89,3 28,5 62,3 42,7 31,9 Чернівецька 35,6 8,9 46,1 38,3 25,0 Чернігівська 64,5 18,0 56,3 39,9 28,0 м.Київ 59,9 35,4 100,1 67,1 59,2 м.Севастополь 8,5 3,2 93,1 46,1 37,3
Одним ізнапрямів соціального захисту незайнятого населення є організація оплачуванихгромадських робіт, які забезпечують тимчасову зайнятість. На таких роботах у2009р. працювали 240,9 тис., що на 43,8% менше, ніж у 2008р. В основному, цебули особи, які мали статус безробітних (99,8%). Середня тривалість громадськихробіт у розрахунку на одного безробітного, залученого до їх проведення, у2009р. становила 14,4 дня проти 11,1 дня у 2008р. Загалом на організацію тапроведення таких робіт у 2009р. було витрачено 150,9 млн.грн., що на 12,8%менше, ніж у 2008р.
З метоюпідвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятостіздійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищеннякваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж 2009р. проходилипрофесійне навчання 157,1 тис. безробітних, що на третину менше, ніж у 2008р.Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання у зазначеномуперіоді (135,3 тис. осіб.), 76,7% – навчалися з метою підвищення своєїкваліфікації, 16,3% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта з них(7,0%) – вперше отримали професійну освіту.
Із Фонду загальнообов’язковогодержавного соціального страхування України на випадок безробіття видатки навиплату допомоги у зв’язку з безробіттям у 2009р. становили 3,9 млрд.грн.Середній розмір допомоги у грудні 2009р. становив 655,56 грн., що дорівнює88,1% законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати (744 грн.).При цьому у кожного четвертого зареєстрованого безробітного вона була в межах360 грн., у кожного другого – від 360 до 744 грн.
Протягом 2009року у базі даних державної служби зайнятості налічувалось 1 млн.196,1 тис. вакансій, які надійшли від 187,9 тис. роботодавців.
Станом на 1січня 2010 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 542,8 тис. незайнятихгромадян. Серед них: 291,3 тис. осіб складали жінки; 251,5 тис. осіб – чоловіки;214,1 тис. осіб – молодь; 59,6 тис. осіб – вивільнені працівники; 104,6 тис. –особи, не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Статус безробітного мали531,6 тис. осіб, з яких 408,6 тис. отримували допомогу по безробіттю. Іззагальної чисельності безробітних 211,8 тис. осіб проживали у сільськіймісцевості (319,8 тис. – у містах).
У січні-грудні2010 року послугами державної служби зайнятості скористались 1,8 млннезайнятих громадян. Статус безробітного мали 1,4 млн. осіб, з яких отримувалидопомогу по безробіттю – 1,2 млн осіб.
Чисельністьгромадян, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості у 2010році, становила 744,5 тис. осіб. Рівень працевлаштування незайнятих громадянзбільшився до 40,3% проти 32,8% у 2009 році.
Протягом січня-грудня2010 року проходили професійне навчання 203,3 тис. безробітних, що на29,4% більше, ніж у січні-грудні 2009 року. Рівень охоплення професійнимнавчанням зріс з 9,3% до 14,7%.
В оплачуванихгромадських роботах брали участь 318,2 тис. незайнятих осіб, що на третинубільше, ніж у 2009 році. Рівень залучення незайнятих громадян до участі вгромадських роботах зріс з 11,2% у 2009 році до 17,2% у 2010 році.
Станом на 1січня 2011 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 564,0 тис.незайнятих громадян. Серед них: 303,8 тис. осіб складали жінки; 260,2 тис. осіб– чоловіки; 238,9 тис. осіб – молодь; 35,0 тис. осіб – вивільнені працівники;117,5 тис. – особи, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Статусбезробітного мали 544,9 тис. осіб, з яких 411,3 тис. отримували допомогу побезробіттю. Із загальної чисельності безробітних 236,1 тис. осіб проживалиу сільській місцевості (308,8 тис. – у містах).
У 2010 році дослужби зайнятості надійшло 1,2 млн вакансій від 198,7 тис. роботодавців.
Станом на 1січня 2011 року кількість вакансій у базі даних державної служби зайнятостістановила 63,9 тис., у тому числі: для робітників – 29,7 тис., для службовців –24,3 тис. та 9,9 тис. – для осіб, які не мають спеціальної підготовки.
Найпопулярніші професії,на які сьогодні є попит, – це професії висококваліфікованих робітників –слюсарів, токарів, електрогазозварників, водіїв, кухарів, продавців та іншихпредставників робочих професій. Серед роботодавців мають попит фахівці з високимрівнем кваліфікації, топ-менеджери, а також економісти, лікарі, бухгалтери,юристи з відповідним досвідом роботи.
Основніпоказники діяльності державної служби зайнятості – виконавчоїдирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування Українина випадок безробіття по Дніпропетровській області.
У 2009 році засприяння державної служби зайнятості комплекс різноманітних послуг таматеріального забезпечення отримали понад 142,4 тис. громадян, незайнятихтрудовою діяльністю.
Реалізаціяслужбою зайнятості антикризових заходів дозволила дещо стабілізувати ситуаціюна ринку праці, підвищити мотивацію до пошуку підходящої роботи, прискоритиоперативне працевлаштування на актуальні вакансії. З початку року знайшлироботу майже 36,9 тис. мешканців області. Зокрема, шляхом надання дотаційроботодавцям із коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціальногострахування на випадок безробіття працевлаштовані 283 особи з числабезробітних. Чисельність громадян, які проходили професійне навчання занаправленням державної служби зайнятості становила майже 9,2 тис. осіб, воплачуваних громадських роботах брали участь майже 9,9 тис. безробітних.
У січні-грудні2010 року за сприяння державної служби зайнятості комплекс різноманітних послугта матеріального забезпечення отримали 120,2 тис. незайнятих громадян, незайнятихтрудовою діяльністю.
З початку рокуза сприянням обласної служби зайнятості:
– знайшлироботу понад 44,7 тис. незайнятих мешканців області;
– проходилипрофесійне навчання, перенавчання та підвищення кваліфікаціїмайже 13,5 тис. безробітних;
– воплачуваних громадських роботах брали участь понад 13,1тис. осіб.
У січні –листопаді 2010 року послугами державної служби зайнятості скористалися 111,8тис. незайнятих громадян, серед них 58,4 тис. жінок та майже 56,2 тис. молодихлюдей до 35 років. Було охоплено працевлаштуванням понад 42,7 тис. незайнятихгромадян, серед них понад 18,9 тис. жінок та майже 22,3 тис. молоді до 35років, рис.2.2.
/>
Рис.2.2.Працевлаштування населення за сприянням виконавчої дирекції Фондузагальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадокбезробіття по Дніпропетровській області.
Рівеньпрацевлаштування незайнятого населення за 11 місяців 2010 року збільшився на12,6 в.п., по жінкам цей показник збільшився на 10,6 в.п, а по молоді до 35років на 14,6 в.п., проти аналогічного періоду 2009 року, табл..2.7.
Таблиця2.7
Рівеньпрацевлаштування незайнятого населення в Дніпропетровській області Чисельність незайнятого населення Жінки Молодь працевлаштовано Рівень працевлаштування незайнятого населення жінки молодь незайнятого населення жінки молодь А 1 2 4 6 7 8 9 10 11
/>11 міс. 2009 135879 69399 65213 34821 15138 16280 25,6 21,8 25,0 11 міс. 2010 111796 58373 56177 42715 18921 22264 38,2 32,4 39,6 2010 до 2009 % 82,28 84,11 86,14 122,67 124,99 136,8 12,6 10,6 14,6
За данимитабл..2.7 можна зробити висновок про ефективність діяльності виконавчоїдирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування Українина випадок безробіття по Дніпропетровській області. Кількість працевлаштованихсеред незайнятого населення за 11 місяців 2010 року на 22,67 % більше зааналогічний період 2009 року. При цьому жінок було працевлаштовано на 24,99 %.
Таким чином, зарезультатами проведеного аналізу щодо державного регулювання зайнятостінаселення в Україні, можна зробити висновок про негативні тенденції протягом2009 року. Так показник рівня працевлаштування населення на кінець 2009 рокускладає 33 %, при його значенні в 2008 році на рівні 43%.
У першомукварталі 2010 року рівень зайнятості населення віком 15–70 років порівняно звідповідним періодом 2009 року підвищився на 0,8 відсоткового пункту і становив58 відсотків. На початку 2010 року на обліку в державній службі зайнятостіперебувало 542,8 тис. осіб, що на 333,4 тис. менше, ніж на початку 2009 року,розмір середньомісячної допомоги по безробіттю становив 630,1 гривні, що в 1,4раза більше, ніж у 2008 році.
Поряд з певнимполіпшенням ситуації у сфері зайнятості існує ряд проблем, які потребуютьрозв’язання. Насамперед це недостатня економічна активність населення(чисельність економічно неактивного населення працездатного віку становитьпонад 8 млн. осіб), кількісно-якісний дисбаланс між попитом та пропонуваннямробочої сили, низький рівень кваліфікації осіб, які шукають роботу.
Серед основнихпричин недостатньої економічної активності населення найвагомішими є значневідставання ціни робочої сили від її вартості, незадовільні умови праці,недосконалість механізмів державної підтримки підприємницької ініціативигромадян та створення сприятливого підприємницького середовища.
Залишаютьсягострими проблема зайнятості у малих містах, вугледобувних регіонах тасільській місцевості, зокрема зайнятості осіб, які потребують соціальногозахисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та проблеманаявності нелегальної трудової міграції громадян України за межі держави,внутрішньої трудової міграції та тіньової зайнятості. Так, у 2009 році у малихмістах створено робочих місць для 119,7 тис. осіб (16 відсотків загальноїкількості громадян, для яких створено робочі місця у цілому в країні), з нихмайже для 80 відсотків громадян — фізичними особами — підприємцями. Створеннянезначного обсягу робочих місць у малих містах пояснюється недостатньоюдержавною підтримкою розвитку виробничої та соціальної інфраструктури цих міст.
Відбуваєтьсязвуження сфери застосування праці у вугледобувних регіонах у зв’язку іззакриттям неперспективних шахт без створення нових робочих місць (у 2007–2009роках закрито 12 шахт). Це призводить до зменшення попиту на робочу силу.Так, у 2009 році у Донецькій області зменшилася кількість вакантних робочихмісць порівняно з 2008 роком у 2,2 раза, Львівській — 1,6, Луганській області —1,4 раза. На початку січня 2010 р. співвідношення чисельності незайнятихгромадян і вакантних робочих місць у Донецькій області становило майже 13 осіб наодне вільне робоче місце (на початку 2009 р. — 6 осіб). Дисбаланс між попитом іпропонуванням робочої сили спостерігається також у Львівській та Луганськійобластях, в яких на одне вільне робоче місце претендувало відповідно 22 і 14осіб. У містах, в яких закривалися шахти, цей показник досягав 130 осіб.
Надзвичайнообмеженими є можливості працездатних сільських громадян отримати роботу всільському господарстві, що пов’язано з існуючими проблемами розвитку цієїгалузі. Станом на 1 січня 2010 р. у сільському господарстві було лише 2,2тис. вільних робочих місць, на одне вільне робоче місце претендували 57 осіб.
Глобальноюпроблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуттяУкраїною членства у Світовій організації торгівлі, у тому числі проблемаконкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Українііноземців. Тому зазначені проблеми потребують розробки та реалізаціївідповідних заходів з боку держави щодо покращення зайнятості в Україні.

РОЗДІЛ3.
ШЛЯХИУДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІВ УКРАЇНИ

3.1Зарубіжний досвід державного регулювання зайнятості населення
Державна активнаполітика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ціпрограми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальнігрупи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття,зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійнимлихом тощо).
У розвинутихкраїнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, якіпотребують підтримки й допомоги.
Розрізняють довгостроковій короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному,так і на регіональному рівнях.
Метою державнихі регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволенняпотреб громадян у праці.
Державні йтериторіальні програми зайнятості населення спрямовані на:
– сприяння розвитку і структурнійперебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників,насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
– попередження розвитку безробіття і йогоскорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств іорганізацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формамизайнятості;
– удосконалення системи відтворенняробочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшеннямпрофесійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективностівикористання трудових ресурсів;
– захист безробітних та їхніх сімей віднегативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, якіпотребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
– формування кадрової, матеріальної,інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державноїслужби зайнятості;
– заходи сприяння зайнятості населення,яке проживає у сільській місцевості.
Спеціальнігалузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівніокремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприянняпродуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованогопідходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурноїперебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринкупраці.
Досвід країн зрозвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають,оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем.
Така політикапроводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об’єктів. УФранції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, авідрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в1,5 рази перевищують надходження з бюджету.
В Україні часткафонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, щов багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.
Звідси можназробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв’язання проблемзайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різкозагострюється через величезний потенціал безробіття.
За рахуноккоштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики.Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці табезробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку службизайнятості.
Зарубіжнийдосвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів наактивні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція,Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення,а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад,частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; вАнглії — 29,1% і 70,9%, у Німеччині — 44,1% і 55,9%.
Зворотну картинущодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населенняспостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і32,4% та 51,6% і 48,4%.
Стратегіязайнятості населення в Україні має пов’язуватися з подальшим розвитком ірозширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю тазбільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуваннямстану ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв’язку з безробіттям, торекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітноїплати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітноїплати за рівня безробіття 0,5—1%. Враховуючи дуже низький рівень середньоїзаробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв’язку збезробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місцезараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреблюдини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробитивсе можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається такимчином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництвозменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту завстановленими нормами.
Досвідрозвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, девона належить державі, підпорядкована органам влади, має штатвисококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринковоїекономіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяннязайнятості.
3.2Напрями та шляхи реалізації державної політики зайнятості в Україні
Для подоланняпроблем регулювання зайнятості населення пріоритетними напрямками державногорегулювання зайнятості населення мають стати проведення економічної політики вінтересах зайнятості та регулювання безробіття, рис. 3.1.
Проведенняекономічної політики в інтересах зайнятості полягає у створенні економічнихпередумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики,спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць. У зв’язкуз цим необхідним є поєднання інвестиційної, кредитно-грошової, податкової,бюджетної політики держави з політикою зайнятості.
До основнихнапрямків цієї політики в контексті забезпечення стійкого економічногозростання України слід віднести наступні:
1. Підвищенняінвестиційної активності у всіх секторах економіки. Державна інвестиційнаполітика відіграє вирішальну роль у структурній перебудові економіки тареалізації соціальних програм, виступаючи одним з головних засобів регулюваннязайнятості, сприяючи модернізації виробничої бази з подальшим підвищеннямякості робочих місць. Однак, як показує стан ринку праці в Україні, створенняробочих місць залежить не тільки від наявності інвестицій, а ще й від їхрозміру.

/>
Рис. 3.1Пріоритетнінапрямки державного регулювання зайнятості населення в Україні
Сьогодні вУкраїні розмір інвестицій є недостатнім для того, щоб поліпшити ситуацію наринку праці, та має тенденцію до скорочення. Так, інвестиції в основний капіталу січні-червні 2009 р. в Україні склали 54,08 млрд. грн., що на 43,3 % менше,ніж за аналогічний період 2008 р. Саме тому на 1000 грн. інвестицій кількістьзайнятих не тільки не зростає, а ще й зменшується. Поліпшення співвідношеннярозміру інвестицій та зайнятості вважається можливим за умови реформуваннядержавної інвестиційної політики у напрямку впровадження в інвестиційну сферудержавних цільових програм, спрямованих на покращення інвестиційного клімату, атакож проведення банківського кредитування галузей, що визначені якпріоритетні.
2. Стримуваннявідтоку капіталів за кордон, який спричиняє вилучення інвестиційних ресурсів звітчизняного виробництва і скорочення робочих місць, та стимулювання їхприпливу. Для цього необхідно запровадити сповіщальний характер вивезеннякапіталу; здійснювати контроль не лише за вивезенням, а й за легальністюпоходження самого капіталу. Крім того слід підвищити ефективність системивалютного контролю в Україні за рахунок використання договорів страхуванняризику неповернення переведеної за імпортними контрактами іноземної валюти;розробки процедури повернення незаконно вивезених коштів тощо. Стимулюватиповернення капіталів в Україну доцільно шляхом проведення економічної амністіїна тлі посилення економічної та політичної стабілізації.
3. Формуванняінституту банкрутства, що сприяв би підвищенню мотивації до більш ефективнихформ господарювання. Для цього необхідно розробити і прийняти національнуконцепцію механізму банкрутства і створити відповідну економіко-правову базу таорганізаційну структуру; удосконалити методику проведення антикризової діагностикистану суб’єктів господарювання шляхом оцінки потенціалу запобіганнябанкрутству; удосконалити прогнозування та виявлення фактів неправомірноговикористання інституту банкрутства.
4. Реструктуризаціята рекапіталізація банківської системи з метою підвищення її надійності тадієздатності відповідно до потреб реального сектору в розрахунках ікредитуванні.
5. Проведенняпільгової кредитної та податкової політики щодо підприємств, які збільшуютькількість робочих місць і надають їх соціально незахищеним групам незайнятогонаселення (жінкам, молоді, інвалідам); надання дотацій підприємствам, щозобов’язуються підтримувати певний рівень зайнятості.
Регулюваннябезробіття передбачає здійснення комплексу заходів активного (професійнапідготовка; організація громадських робіт; фінансова допомога безробітним,бажаючим відкрити власну справу) та пасивного (допомога по безробіттю; програмидострокового виходу на пенсію) спрямування, які мають на меті збереження убезробітних і незайнятих громадян мотивації до праці та сприяютьпрацевлаштуванню. При їх одночасному застосуванні перевагу слід надаватизаходам активного спрямування, при цьому фінансова підтримка безробітних маєбути помірною та стимулювати їх до вирішення проблеми працевлаштування. Тому всучасних умовах для забезпечення стійкого економічного зростання Українидоцільно регулювати безробіття у таких напрямках:
1. Подовженнятерміну дії Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодозменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від25.12.2008 р. № 799-VI, який набув чинності з 13.01.2009 р., в частинівизначених шляхів мотивації незайнятого населення до пошуку підходящої роботипри скороченні попиту на робочу силу. Це стосується дотримання певних обмежень тасанкцій до тих громадян, які не виявляли активної позиції на ринку праці івідмовлялися від пропонованого працевлаштування, професійного перенавчання чигромадської роботи.
2. Забезпеченнясприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу, самозайнятості тапідприємницької діяльності безробітних шляхом спрощення процедур створенняпідприємств, ліквідації бюрократичних перешкод. Доцільно також на регіональномурівні створити банки даних виробничих потужностей, що не використовуються,об’єктів незавершеного будівництва, на базі яких можна організовувати маліпідприємства. При прийнятті рішення про надання фінансової допомогибезробітним, бажаючим відкрити власну справу, пріоритет слід надавати тим, хтозбирається створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема увиробництві будівельних матеріалів, для перероблення м’яса, овочів, фруктів,заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.
3. Запровадженняідей маркетингового підходу до регулювання ринку праці та безробіття, якийполягає у реалізації маркетингу праці через послуги посередників (державних іприватних), що базуються на інформації про ринок, впливі як на пропозицію, такі на попит. Для цього слід розвивати інформаційну систему ринку праці, якаоб’єднала б навчальні заклади, кадрові служби підприємств, кадрові агенції,центри зайнятості регіону; розробити та впровадити правове і методичнезабезпечення вивчення сегментів роботодавців з урахуванням психологічних,економічних, соціальних факторів; стимулювати попит на робочу силу шляхомпідвищення якості надання послуг роботодавцям з підбору і навчання працівників.
Реалізаціядержавної політики зайнятості у 2010–2011 роках здійснюватиметься за такимиосновними напрямами:
– мінімізаціявпливу фінансової кризи на стан національного ринку праці;
– розширеннясфери застосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовамипраці;
– забезпеченнянаціональної економіки кваліфікованими кадрами;
– підвищенняякості та конкурентоспроможності робочої сили;
– зміцненняпозиції молоді на ринку праці;
– посиленнямотивації до легальної продуктивної зайнятості, детінізація відносин на ринкупраці;
– поверненнябезробітних до трудової діяльності, забезпечення їх соціального захисту;
– розв’язанняпроблем зайнятості осіб з обмеженими можливостями;
– регулюваннятрудової міграції населення.
Розширення сферизастосування праці за рахунок створення робочих місць з належними умовами праціздійснюватиметься шляхом:
– державноїпідтримки національного товаровиробника відповідно до визначених пріоритетіврозвитку окремих галузей економіки та вимог до підвищення ефективностівиробництва на інноваційній основі;
– установленнясприятливого інвестиційного клімату на депресивних територіях та підприємствах,на яких створюються робочі місця з належними умовами праці;
– державноїпідтримки фермерського, особистого селянського господарства та іншихсільськогосподарських товаровиробників, сприяння розвиткунесільськогосподарських видів економічної діяльності (сільськогосподарськихобслуговуючих кооперативів, рекреаційно-туристичного підприємництва тощо);
– підтримкисамостійної зайнятості, сприяння розвитку підприємницької ініціативи громадян;
– впровадженнякластерної моделі розвитку народних художніх промислів, зокрема у малих містах,сільській місцевості та гірських населених пунктах;
– сприяннярозвитку гнучких форм організації праці.
Інтенсифікаціяринку праці в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівліможе призвести до ліквідації як неефективних, так і конкурентоспроможних робочихмісць, вивільнення працівників. Зростання попиту на робочу силу напідприємствах, в установах та організаціях може очікуватись лише за умовивипуску ними конкурентоспроможної продукції та/або розширення обсягіввиробництва (виконання робіт, надання послуг). Прогнозовані показники розвиткуринку праці на 2010–2011 роки зазначені у додатку Б.
Починаючи з 2011року очікуються зміни на ринку праці, пов’язані з поступовим виходом економікиз кризи (чисельність зайнятого населення віком 15–70 років збільшиться до20,6–20,4 млн осіб, рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародноїорганізації праці, знизиться до 7,6–8,1 відсотка економічно активного населеннязазначеної вікової групи).
Прогнозованіпоказники розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць на2010–2011 роки та прогнозовані показники надання державною службою зайнятостісоціальних послуг незайнятому населенню на 2010–2011 роки (Додатки В і Д)визначені на основі пропозицій Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних,Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
У процесіреалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділитивирішенню таких питань:
посиленнямотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочоїсили;
забезпеченнядотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежногооформлення трудових відносин з роботодавцями;
сприяннязайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівнихумовах конкурувати на ринку праці;
забезпеченнясоціального захисту населення від безробіття.

ВИСНОВКИ
Державнерегулювання зайнятості населення постаєодним з найважливіших чинниківзабезпечення стійкого економічного зростання України, адже розвиток економікидержави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективноїпраці, а також наявністю умов для її здійснення. Враховуючи сучасний стан усфері праці та зайнятості в Україні, спричинений економічною кризою,пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості мають статипроведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулюваннябезробіття. В контексті забезпечення стійкого економічного зростання Українизапропоновані пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населеннящодо створення нових і збереження існуючих робочих місць, а також підтримки ізахисту безробітних мають бути спрямовані на вирішення їх щодо окремих регіонівкраїни (перш за все, стосовно депресивних регіонів, монофункціональних місттощо) з урахуванням збалансованості регіональної економіки.
Відповідно дост. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльністьгромадян, пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така,що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Механізмрегулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративнихта економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону тагосподарюючого суб’єкта для досягнення цілей, визначених державними програмамизайнятості.
Існують різніпогляди на роль держави в регулюванні зайнятості, що багато в чому визначаєтьсярізними підходами до розуміння причин безробіття, які формуються у контекстіконкретно історичних етапів розвитку суспільства та економічних систем. Так,класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж.С. Міліь, А. Маршалл, А.С.Пігу)базується на невтручанні держави в регулювання процесів зайнятості населення,вважаючи її нормою ринкової економіки. У рамках неокласичного підходу (Дж.Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається як один з виробничихресурсів, які розподіляються через ринок.
За результатамианалізу рівня зайнятості в Україні можна зробити висновок, що кількістьзайнятого населення віком 15–70 років у 2009р.,порівняно з 2008р., зменшилась на 780,8 тис. осіб, або на 3,7% та становила20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівеньзайнятості населення віком 15–70 років відповідно знизився за означений періодв цілому по Україні з 59,3% до 57,7%, а у населення працездатного віку з 67,3%до 64,7%. Найвищий рівень зайнятості населення спостерігався у осіб віком 30 –49 років, а найнижчий – у молоді у віці 15 — 24 років та осіб віком 60 – 70років,
В Україні одниміз головних інститутів державного регулювання зайнятості населення є Державнаслужба зайнятості. Це спеціальна служба, створена для реалізації політикизайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всійтериторії України.
За сприяннядержавної служби зайнятості у 2009р. було працевлаштовано 702,7 тис. осіб, або32,8% незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи (у 2008р. –1084,0 тис. та 43,3% відповідно). Серед незайнятих трудовою діяльністюгромадян, працевлаштованих у зазначеному періоді через державну службузайнятості, майже половину (46,6%) з них становили жінки та молодь у віці до 35років (47,1%).
З метоюпідвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятостіздійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищеннякваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж 2009р. проходилипрофесійне навчання 157,1 тис. безробітних, що на третину менше, ніж у 2008р.Із загальної кількості безробітних, які завершили навчання у зазначеномуперіоді (135,3 тис. осіб.), 76,7% – навчалися з метою підвищення своєїкваліфікації, 16,3% – пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта з них(7,0%) – вперше отримали професійну освіту.
Поряд з певнимполіпшенням ситуації у сфері зайнятості існує ряд проблем, які потребуютьрозв’язання. Насамперед це недостатня економічна активність населення(чисельність економічно неактивного населення працездатного віку становитьпонад 8 млн. осіб), кількісно-якісний дисбаланс між попитом та пропонуваннямробочої сили, низький рівень кваліфікації осіб, які шукають роботу.
Глобальноюпроблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуттяУкраїною членства у Світовій організації торгівлі, у тому числі проблемаконкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Українііноземців. Тому зазначені проблеми потребують розробки та реалізаціївідповідних заходів з боку держави щодо покращення зайнятості в Україні.
Зарубіжнийдосвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів наактивні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція,Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення,а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад,частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; вАнглії — 29,1% і 70,9%, у Німеччині — 44,1% і 55,9%. Зворотну картину щодовитрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємоу Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і48,4%.
Стратегіязайнятості населення в Україні має пов’язуватися з подальшим розвитком ірозширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю тазбільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуваннямстану ринку праці.
Проведенняекономічної політики в інтересах зайнятості полягає у створенні економічнихпередумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики,спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць. У зв’язкуз цим необхідним є поєднання інвестиційної, кредитно-грошової, податкової,бюджетної політики держави з політикою зайнятості.
Починаючи з 2011року очікуються зміни на ринку праці, пов’язані з поступовим виходом економікиз кризи (чисельність зайнятого населення віком 15–70 років збільшиться до20,6–20,4 млн осіб, рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародноїорганізації праці, знизиться до 7,6–8,1 відсотка економічно активного населеннязазначеної вікової групи)
У процесіреалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділитивирішенню таких питань: посилення мотивації до продуктивної праці, забезпеченняефективного використання робочої сили; забезпечення дотримання прав і гарантійпрацівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин зроботодавцями; сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захистуі не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; забезпеченнясоціального захисту населення від безробіття.

СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. ЗаконУкраїни «Про зайнятість населення» № 804-XII (804-12) від 01.03.91 зі змінами та доповненнями.
2. Закон України «Про основисоціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. №875-ХІІ зі змінамита доповненнями.
3. Анпілогова Ж.Д. Механізмфункціонування ринку праці // Держава та регіони. – 2006. — №2. – С.6-9.
4. Афендікова Н.О. Особливостітрудових ресурсів та формування ринку праці в сільському господарстві України//Держава та регіони. – 2006. — №6. — С. 25-28.
5. Бараник З. Основні напрямиефективного функціонування ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС//Бюлетень ІПК ДСЗУ – 2006. — №2. – С. 14-27.
6. Большая О. В. Проблеманеформальної зайнятості в Україні // Держава та регіони. – 2007. — №1. – С45-49.
7. Бондарчук В. Заробітчанствов цифрах і фактах //Львівська газета. — №156. – 29.08.2006. – С3-4.
8. БункинМ.К., Семенов В.А. ‘Макроекономіка (основи економічної політики) ».- М.:АТ’ ДІС ‘, 2000 р.-320с.
9. Буряк П.Ю., КарпінськийБ.А., Григор’єва М.І. Економіка праці та соціально-економічні відносини:Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 440с.
10. Гайдуцький А.П. Характерніриси української трудової міграції за кордон.// Економіка та держава – 2007. — №9. – С.88-92.
11. Гаркавенко Н.О. Проблемизайнятості та безробіття на національному ринку праці.// Формування ринковихвідносин в Україні – 2007. — №4. – С.168-172.
12. Ковальов П.І. Економікапраці та соціально-трудові відносини – К.: Знання, 2006 – 338с.
13. Котырло Е. Региональные особенностирегулирования рынка труда с позиций маркетинга / Е. Котырло // Управлениеперсоналом. – 2000. – № 12. – С. 23-26.
14. Кочура І. Продуктивна зайнятість уконтексті забезпечення людського розвитку і економічного зростання / І. Кочура// Україна: аспекти праці. – 2005. – № 6. – С. 19-23.
15. Махсма М. Б. Економіка праці тасоціально-трудові відносини: навч. посіб. / М. Б. Махсма. – К.: Атіка, 2005. –304 с.
16. На ринку праці – шок [Електроннийресурс] // День. – 08.12.2009. – № 222. – Режим доступу: www.day.kiev.ua/288763/.
17. Никоненко А.В. Проблемиформування промислового сегмента ринку праці // Формування ринкових відносин вУкраїні – 2007. — №4. – С.163-167.
18. Петюх В. М. Ринок праці: навч. посібник/ В. М. Петюх. – К.: КНЕУ, 1999. – 288 с.
19. СавченкоА.Г. Пухтаєвіч Г.О., Тітьонко О.М. «Макроекономіка» 2005.-288с.
20. Старовойтова Л. И. Занятость населения иее регулирование: учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Л. И.Старовойтова, Т. Ф. Золотарева. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. –192 с.
21. Статистичний збірник«Регіони України» за ред. Осауленка част. 1., — К., — 2007.
22. Степанова В.О. Інвестиції в основнийкапітал та їх вплив на економіку України / В. О. Степанова // ВісникБердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2009. – № 2 (6). – С. 108.
23. Таршина О.С. Теоретичніаспекти зайнятості трудових ресурсів та формування ринку робочої сили//Економіка та держава. – 2006. — №4. – С.92-94.
24. Терюханова І. Н. Інваліди наринку праці: шляхи підвищення конкурентоспроможності.// Формування ринковихвідносин в Україні – 2007. — №7. – С.149-152.
25. Терюханова І.Н. Регіональніпроблеми працевлаштування інвалідів в Україні та шляхи їх вирішення.//Формування ринкових відносин в Україні – 2007. — №10.- С.142-147.
26. Ушенко Н.В. Напрямкиреалізації державного регулювання зайнятості населення України // Формуванняринкових відносин в Україні. – 2004. — №11. – С.72-75.
27. Чернявська Ю.Б. Економічніважелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні.// Формуванняринкових відносин в Україні – 2007. — №8. – С.102-106.
28. Чернявська Ю.Б. Функціїринку праці та національні особливості їх відтворення.// Формування ринковихвідносин в Україні – 2007. — №3. – С. 175-
29. Шебаніна О.В. Ринок праці таосновні напрями його ефективного розвитку //Економіка АПК. – 2006. — №6. –С.115-122.
30. Экономическая теория: учеб. для студ.вуз. обуч. по экон. напр. и спец. / под ред. А.И. Добрынина, Л. С. Тарасевича.– [3-е изд.]. – СПб: Питер, 2000. – 544 с.
31. Офіційний сайт Державногокомітету статистики України: www.ukrstat.gov.ua

ДОДАТКИ

ДОДАТОКА
ДИНАМІКАОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ РИНКУ ПРАЦІ Одиниця виміру 2008р. 2009р. 2009р. до 2008р., у % Економічно активне населення тис. осіб у віці 15-70 років 22397,4 22150,3 98,9 працездатного віку 20675,7 20321,6 98,3
Рівень економічної активності населення у % до населення відповідної вікової групи
у віці 15-70 років 63,3 63,3 х
працездатного віку 72,3 71,6 х Зайняте населення тис. осіб у віці 15-70 років 20972,3 20191,5 96,3 працездатного віку 19251,7 18365,0 95,4
Рівень зайнятості населення у % до населення відповідної вікової групи
у віці 15-70 років 59,3 57,7 х
працездатного віку 67,3 64,7 х Кількість населення віком 15-70 років, зайнятого у неформальному секторі економіки тис. осіб 4563,8 4469,9 97,9 у % до загальної кількості зайнятого населення відповідної вікової групи 21,8 22,1 х Безробітне населення (за методологією МОП) у віці 15-70 років тис. осіб 1425,1 1958,8 137,5 працездатного віку 1424,0 1956,6 137,4 зареєстроване у державній службі зайнятості, працездатного віку 596,0 693,1 116,3
Рівень безробіття населення
(за методологією МОП) у % до економічно активного населення відповідної вікової групи
у віці 15-70 років 6,4 8,8 х
працездатного віку 6,9 9,6 х
Рівень зареєстрованого безробіття населення працездатного віку у % до економічно активного населення працездатного віку 2,9 3,4 х у % до населення працездатного віку 2,1 2,5 х
Рівень економічної неактивності населення у % до населення відповідної вікової групи
у віці 15-70 років 36,7 36,7 х
працездатного віку 27,7 28,4 х Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості впродовж року тис. осіб 2500,7 2143,3 85,7 з них працевлаштовано 1084,0 702,7 64,8
Рівень працевлаштування у % до тих, які перебували на обліку 43,3 32,8 х Взяли участь у громадських роботах тис. осіб 428,5 240,9 56,2 Проходили професійне навчання тис. осіб 245,2 157,1 64,1 Потреба в робочій силі
на кінець періоду,
тис. осіб 91,1 65,8 72,3 Навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць, вакантних посад на кінець періоду, осіб 96 82 85,4 Середній розмір допомоги по безробіттю у грудні, гривень 571,07 655,56 114,8 у % до законодавчо встановленого рівня мінімальної зарплати 94,4 88,1 х Кількість безробітних, які отримували допомогу по безробіттю
на кінець періоду,
тис. осіб 652,1 408,6 62,7 у % до тих, які перебували на обліку на кінець періоду 77,2 76,9 х Кількість працівників, які знаходились у відпустках з ініціативи адміністрації у % до середньооблікової кількості штатних працівників 1,6 2,6 х Кількість працівників, які з ініціативи адміністрації працювали неповний робочий день (тиждень) у % до середньооблікової кількості штатних працівників 10,6 19,4 х Рівень прийому робочої сили у % до середньооблікової кількості штатних працівників 28,3 22,5 х Рівень вибуття працівників у % до середньооблікової кількості штатних працівників 32,8 28,7 х
Середньомісячна заробітна плата:
— номінальна гривень 1806 1906 105,5 — реальна у % до відповідного періоду попереднього року 106,3 90,8 х Сума заборгованості із виплати заробітної плати на кінець періоду, млн. грн. 1188,7 1473,3 х у % до 1 січня 177,8 123,9 х
Кількість працівників, яким вчасно
не виплачено заробітну плату на кінець періоду, тис. осіб 371,7 325,0 87,4

ДОДАТОКБ

ПРОГНОЗОВАНІПОКАЗНИКИРОЗВИТКУ РИНКУПРАЦІ НА 2010–2011 РОКИНайменування показника 2010 рік 2011 рік
1. Чисельність зайнятого населення віком
15–70 років (у середньому за рік), млн осіб 20,5–20,3 20,6–20,4 2. Рівень зайнятості, у відсотках чисельності населення віком 15–70 років 58–57,4 58,3–57,7
3. Чисельність безробітного населення віком
15–70 років, визначена за методологією Міжнародної організації праці
(у середньому за рік), млн осіб 1,8–1,9 1,7–1,8
4. Рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, у відсотках чисельності економічно активного населення віком
15–70 років 8,1–8,4 7,6–8,1 5. Розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць, тис. осіб 651,9 683,4

ДОДАТОКВ
ПРОГНОЗОВАНІПОКАЗНИКИ РОЗШИРЕННЯ СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАЦІШЛЯХОМ СТВОРЕННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ НА 2010–2011 РОКИ
(осіб)Найменування регіону Кількість зайнятих громадян
З них зайнятих на робочих місцях,
створених за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів

2010 рік 2011 рік 2010 рік 2011 рік
Автономна Республіка Крим 28 960 29 595 55 55

Області:
Вінницька 17 800 18 400 47 47
Волинська 15 035 15 635 16 16
Дніпропетровська 48 400 52 200 110 110
Донецька 56 500 62 200 69 69
Житомирська 21 400 24 500 13 13
Закарпатська 15 900 16 400 16 16
Запорізька 22 900 23 500 100 100
Івано-Франківська 26 550 27 100 12 12
Київська 20 500 21 700 47 47
Кіровоградська 14 700 15 000 32 32
Луганська 21 850 23 194 63 63
Львівська 36 000 38 000 95 95
Миколаївська 21 000 21 000 32 32
Одеська 30 200 31 800 63 63
Полтавська 21 300 21 800 47 47
Рівненська 13 300 14 800 31 31
Сумська 16 147 16 530 47 47
Тернопільська 16 000 16 500 32 32
Харківська 48 000 49 500 63 63
Херсонська 17 000 17 000 23 23
Хмельницька 21 000 21 400 31 31
Черкаська 18 500 20 000 31 31
Чернівецька 10 100 10 800 16 16
Чернігівська 14 200 14 400 32 32
м. Київ 53 200 54 300 284 284
м. Севастополь 5500 6100 16 16

Усього
651 942
683 354
1423
1423 /> /> /> /> /> /> /> />

ДОДАТОКД
ПРОГНОЗОВАНІПОКАЗНИКИ НАДАННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ ЗАЙНЯТОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ НЕЗАЙНЯТОМУНАСЕЛЕННЮ НА 2010–2011 РОКИ
(тис. осіб)Найменування регіону Чисельність незайнятого населення, залученого до здійснення заходів щодо реалізації активної політики зайнятості
Чисельність населення,
залученого до здійснення заходів
щодо профорієнтації 2010 рік 2011 рік 2010 рік 2011 рік Автономна Республіка Крим 40,5 40,6 66,8 67,1
Області: Вінницька 47 47,4 76,2 76,2 Волинська 38,9 39,8 54 56 Дніпропетровська 56,7 59,1 131,6 131,6 Донецька 81,2 84,5 140,8 140,8 Житомирська 36,6 36,9 78,8 78,8 Закарпатська 26,1 26,4 45,6 45,6 Запорізька 35,4 35,4 76,5 76,5 Івано-Франківська 35,3 36,1 49,5 49,5 Київська 32,7 32,8 53 56 Кіровоградська 42,6 42,9 57,5 57,6 Луганська 61,7 61,7 78,2 78,2 Львівська 54,4 56,2 70 70 Миколаївська 38,8 39,4 57 57 Одеська 39,1 40,9 59,7 59,9 Полтавська 62,8 65,3 96,1 96,1 Рівненська 41,5 41,9 59 59 Сумська 29,9 31,1 52,5 52,5 Тернопільська 33,8 34,5 60 61,8 Харківська 70,9 71,5 118,1 118,1 Херсонська 25,2 25,4 37,2 37,8 Хмельницька 48,6 48,7 69,2 69,2 Черкаська 48,8 49 75 75 Чернівецька 17,1 17,2 25 25 Чернігівська 27,5 27,7 53,8 53,9 м. Київ 50,9 51,1 71,3 71,3 м. Севастополь 4,1 4,1 7,8 8,2
Усього
1128,1
1147,6
1820,2
1828,7

Похожие работы