Державне регулювання зайнятості населення за видами економічної діяльності

ЗмістВступРозділ 1.Теоретичні основи державного регулювання зайнятості населення України1.1Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку1.2 Взаємозв’язокзайнятості населення та ринку праці в системі ринкової економіки1.3 Інструмент регулюваннязайнятості населенняРозділ 2. Аналіз практикидержавного регулювання зайнятості населення2.1 Аналіздинаміки чисельності та розподілу зайнятого населення2.2 Аналізактивної політики зайнятості          2.3 Аналізпасивної політики зайнятостіРозділ 3. Напрямкивдосконалення державного регулювання зайнятості3.1 Напрямирозвитку державної політики зайнятості за видами економічної діяльності3.2 Перспективирозвитку активної політики зайнятості3.3 Перспективирозвитку пасивної політики зайнятостіВисновкиСписоквикористаних джерелДодатки
Вступ
Актуальність теми.Довгострокова стратегія радикального і масштабного реформування економікиУкраїни зумовлює необхідність використання адекватних ринковим умоваммеханізмів залучення людини до системи факторів виробництва і реалізації їїсоціально-економічних можливостей в економічній діяльності.
Дуже важлива рольу вирішенні цієї проблеми належить збереженню і розвитку трудового потенціалуяк основи соціально-економічного поступу і формування такої зайнятості, щошвидко реагує на динаміку соціально-економічних трансформацій у країні та їїрегіонах.
Водночасдоводиться констатувати, що на сьогодні колосальний розрив між цілями іможливостями здійснення ринкових перетворень не дає змоги повноцінновикористовувати трудовий потенціал на основі створення оптимальних умов дляформування ефективної моделі зайнятості і відтворення робочої сили.
У контекстіобставин, які склалися в Україні, можна стверджувати, що суть завдання полягаєу пошуку ефективних форм, важелів і методів вирішення соціально-економічнихсуперечностей, що виникли і виникають у процесі виробництва, розподілу, обмінута споживання трудового потенціалу, розробки нової концепції зайнятостінаселення на основі використання досвіду посттоталітарних східноєвропейських тапострадянських країн, формування ефективнішого механізму регулюваннясоціально-трудових відносин.
Мета роботи. Виходячи з дослідженого нами теоретичного аспекту державногорегулювання зайнятості населення дослідити сучасний стан та запропонувати перспективирозвитку.
Завданням роботи є:
— дослідити соціально-економічний зміст зайнятості;
— виявити взаємозв’язок зайнятості населення та ринку праці в системіринкової економіки;
— визначити інструменти регулювання зайнятості населення;
— дослідити динаміку чисельності та розподілу зайнятого населення;
— виявити фактори та наслідки змін зайнятості населення;
— з’ясувати позитивні моменти та проблеми у практиці регулюваннязайнятості населення України;
— визначити напрямки вдосконалення державного регулювання зайнятості.
Об’єкт дослідження – державне регулювання зайнятості в Україні.
Інформаційною базою послужили праці вчених Л. Безтелесна, Г.Волинський, Ю. Богоявленська, Л.Городецька, О. Грішнова, В.Дем’яненко, С.Дорогунцов, С.Кузнєцова, Е. Лібанова,С. Калініна, Н. Москаленко, Маршавін Ю., В.Онікієнко, І.Петрова, В. Петюх,В.Савченко, М. Соколик, А. Чухно, Л.Шевченко.
Предмет дослідження –державне регулювання зайнятості населення за видамиекономічної діяльності. 
Розділ1. Теоретичні основи державного регулювання зайнятості населення України 1.1 Соціально-економічна сутністьзайнятості та її особливості в умовах ринку
Зайнятість – діяльність громадян для задоволення особистих і суспільнихпотреб, що не суперечить законодавству і приносить, як правило, заробіток,трудовий доход.
Поняття «зайнятість» має економічний, соціальний та правовий зміст ірозглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.
Зайнятість з економічної точки зору — це діяльність працездатногонаселення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятістьмає вирішальне значення для суспільства з точки зору корисності, що визначає якекономічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення вцілому, а також добробут окремих громадян.
Зайнятість з соціальних позицій — це зайнятість такими видами корисноїдіяльності, як навчання, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві,виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботігромадських організацій.
Правовий зміст зайнятості полягаєв тому, що праця є природним правом людини, яке гарантується громадянинуУкраїни державою. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен громадянин маєправо на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантуєоднакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізуєпрограму професійно-технічного навчального, підготовки і перепідготовки кадріввідповідно до потреб суспільства.
Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупністьвідносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов’язана іззабезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю,з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.
Концептуально виділяють повну, ефективну і раціональну види зайнятості. Повназайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних,соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштуванняпрацездатного населення. Поняття повної зайнятості працездатного населеннярозглядається в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Це означає, що кожен,хто хоче й може працювати, має бути забезпечений роботою; не повинні пустуватипахотні землі, простоювати обладнання й машини і т. п.
Ефективна зайнятість забезпечуєбаланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількостіробочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Дана зайнятістьзорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці, розподілтрудових ресурсів у територіальному та галузевому розрізах, за сферамиприкладання праці та видами діяльності, який дає змогу в кожний моментодержувати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і передбачаєефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.
Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вонамає місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників міжгалузями та регіонами.
Дані концепції, основані на повній зайнятості, тривалий часвикористовувалась багатьма країнами. Зокрема, в капіталістичному світіконцепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалась настимулюванні державою попиту на робочу силу. Суттєва структурна перебудовавиробництва, безперервне оновлення матеріальної бази, зниження темпів зростаннявиробництва за умов панування концепції повної зайнятості зробили незворотнимпроцес витіснення живої праці й загострили проблему безробіття. Це зумовилоперехід до нового підходу до розв’язання проблем зайнятості, що відповідно довизначення МОП, дістало назву концепції глобальної зайнятості, яка враховує всівиди економічної та суспільно корисної діяльності й формулюється як залученнявсіх осіб працездатного віку до розширеної сфери економічно і суспільнокорисної трудової діяльності.
Крім того, Петюхом В. М. концептуально виділяються примусовий тадобровільний вид зайнятості. Примусова зайнятість населення спостерігалася вісторичному плані в різних країнах з різними способами виробництва. Одним ізприкладів її застосування були колишні соціалістичні країни, в якихконституційно було закріплено обов’язок трудитись. Кожен працездатнийгромадянин мусив трудитися постійно, протягом робочого дня й тижня, з ранньоїюності до пенсійного віку. Добровільна зайнятість передбачає праворозпоряджатись своєю здатністю до праці, здійснювати або не здійснюватибудь-яку, не заборонену законом, діяльність, у тому числі не пов’язануз виконанням оплачуваної роботи, надання кожній людині підходящої для неїроботи з одночасною відміною будь-яких форм примусу до праці. В умовахдобровільної зайнятості людина має право обрати навіть такі види діяльності:догляд за хворим членом сім’ї або родичем, виховання дітей у сім’ї, ремонтквартир, будівництво власного будинку, облаштування дачної ділянки, тривалуподорож, покращення здоров’я, саморозвиток особистості і т. п.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість— це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільнихпотреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
Процес переходу до ринкової економіки країн Центральної та Східної Європита країн колишнього Радянського Союзу призвів до драматичних змін у всіх сферахсуспільного життя. Ринок праці не є виключенням. Із зміною моделі звиробництва, яке керувалось державними замовленнями, на виробництво, рушійноюсилою якого є бажання та смаки споживача, драматично змінилися структура йобсяг випуску продукції та, як наслідок, попит на робочу силу. Основнимнаслідком процесу реструктуризації економіки на ринку праці було безупиннезростання відкритого безробіття: практично з нульового рівня воно сягнулорозмірів, які зафіксовано в розвинених країнах. Це було неминучим явищем вумовах перерозподілу робочих місць та працівників між державним сектором, вякому кількість робочих місць невпинно скорочувалась, та новим приватнимсектором, в якому кількість створюваних робочих місць була недостатньою длятого, щоб працевлаштувати усіх незайнятих. Реагуючи на постійне зростаннябезробіття в умовах різкого зниження рівня життя населення, більшість урядів країнз перехідною економікою активно впроваджували реформи на ринку праці.
З самого початку перехідного періоду ці країни встановили такі норми, якмінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціальногозахисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правиладля трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю.Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальнупідтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політикизайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки,тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотаціїдля створення робочих місць в приватному секторі), посилаючись на багаторічнийдосвід використання цих заходів у розвинених країнах.
Ринковий розподіліндивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість — явище, щовідбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили яксвоєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття:економічних, соціальних, політичних, правових, національних. Враховуючи весьспектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість,його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національнихта інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочимимісцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.1.2 Взаємозв’язокзайнятості населення та ринку праці в системі ринкової економіки
Входженняіндивідів у систему економічних зв’язків і господарських відносин завждиопосередковується певними інституціями, роль яких визначається сутніснимиособливостями та характером економічної системи суспільства. Персоніфікаціявласності на засоби виробництва та робочу силу різними власниками зумовилапояву ринкового механізму залучення робочої сили в систему суспільноговиробництва та його організаційного оформлення в ринок праці.
Перевагами ринкупраці порівняно з його антиподами — різновидами позаекономічного примусу допраці — стало гарантування певної незалежності кожного індивіда, реалізація нимсвоїх економічних прав щодо використання власної робочої сили при одночасномуефекті у вигляді раціонального розподілу наявних ресурсів та найповнішогозадоволення потреб суспільства. РИНОК ПРАЦІ Як економічна категорія виражає сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу специфічного товару — робочої сили Як економічне явище є системою економічних механізмів, суспільних норм та інститутів, що регулюють рух робочої сили та її використання /> /> /> /> />
Рис. 1.1 Ринокпраці як економічна категорія і економічне явище
З розвиткомсуспільства умови функціонування ринку праці значно розширилися. Сучасний ринокпраці, крім належності робочої сили та засобів виробництва різним власникам,передбачає:
— наявністьєдиного правового поля для вільного переміщення населення та вільного виборувиду діяльності;
— розвинутусистему бірж праці та інформації про вільні робочі місця;
— наявність ринкужитла;
— існуваннярозвинутого ринку освітніх послуг;
— державнерегулювання ринку праці [10, c. 74].
Ринок працібільшою мірою, ніж інші ринки реагує на вплив інституційних факторів, щозумовлює його структуру та механізм функціонування (рис. 1.2).
/>
Рис. 1.2 Суб’єктно-об’єктна структура ринку праці
Суб’єктами ринкупраці є наймані працівники як власники, носії та продавці товару «робочасила» і роботодавці як її покупці.
Об’єкткупівлі-продажу — робоча сила є специфічним товаром, який:
— не відчужуєтьсявід власника в процесі купівлі-продажу, оскільки є іманентною властивістю свогоносія;
— не знищується впроцесі його використання, але для свого відтворення потребує додатковогоспоживання життєвих благ;
— кількісно таякісно не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів;
— оплачуєтьсяроботодавцями після його використання протягом певного часу;
— потребуєюридичного оформлення умов свого використання, яке здійснюється у формітрудового договору (контракту).
Поряд із загальнимінституційним середовищем ринок праці зазнає значного впливу специфічнихінститутів: профспілкового руху, методів та ступеня участі держави урегулюванні трудових відносин, традицій соціального партнерства, що історичносклалися в країні. Це певним чином позначається і на механізмі встановленнярівноваги на ринку праці [12, c. 56].
Механізмфункціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочусилу, які врівноважуються її ціною — заробітною платою.
Процес формуванняпопиту на робочу силу безпосередньо визначається речовим фактором виробництвата опосередковано відображає вплив інших детермінант:
— чисельностіпокупців робочої сили та їхніх грошових доходів, що реально можуть бутиінвестовані в трудові ресурси;
— можливостіпевної взаємозамінності живої праці й знарядь праці залежно від рівня цін наних;
— продуктивностіпраці й ринкової вартості (ціни) створюваного нею товару.
Названідетермінанти впливають на процес формування попиту на робочу силу.
Величина попиту якплатоспроможної потреби в робочій силі безпосередньо визначається рівнем ціничи заробітної плати. Залежність між ними має зворотний характер.
На формуванняпропозиції робочої сили впливають:
— чисельність населення, його вікова і статева структура, міграційнаактивність;
—професійно-кваліфікаційні характеристики сукупної робочої сили;
— вартість засобівіснування, необхідних для забезпечення працездатності людини, та задоволенняпотреб непрацюючих членів сім’ї;
— рівень і якістьжиття;
— мотивація до праці;
— звички,традиції, культура, релігія;
— державнерегулювання ринку праці і вплив профспілок.
Величинапропозиції також визначається рівнем ціни робочої сили як товару, але, навідміну від величини попиту, ця залежність має прямий характер.
Основним регулюючимінструментом ринкового розподілу робочої сили є ціновий механізм. Як ринковаціна заробітна плата врівноважує попит і пропозицію робочої сили. Водночас вонавідображає ситуацію на ринку праці, досягнутий баланс інтересів міжпідприємцями, найманими працівниками, державою та профспілками.
Разом з тим, заробітнаплата займає особливе місце в ціновому ряду. Нині вона розглядається як дохід,величина якого не повинна опускатися нижче рівня, за яким втрачається гідністьпраці.
Тому заробітнаплата не може пристосуватися до інших елементів економічної рівноваги, а,навпаки, останні мусять бути приведені у відповідність до її рівня. Такаособливість заробітної плати зумовлюється її роллю у відтворенні робочої силияк специфічного товару.
Специфіка ринкупраці виявляється у його функціональному навантаженні.
Ринок праці:
— оцінює робочусилу як ресурс для суспільного виробництва;
— інформує своїхсуб’єктів про необхідність коригування їхніх рішень;
— гарантуєпокриття суспільно-корисних витрат робочої сили;
— стимулюєкількісно-якісне її зростання й ефективне використання;
— регулює розподілробочої сили, зумовлюючи мобільність цього ресурсу та раціоналізацію йоговитрат;
— узгоджує величину і структуру сукупної робочої сили з обсягом іструктурою виробничих потреб у ній. 
1.3 Інструмент регулюваннязайнятості населення
Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковиймеханізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державногосприяння зайнятості. Державне регулювання зайнятості є різноплановим за своїминаслідками процесом. Його об’єктом є людина, яка завжди і безпосередньоперебуває в ролі суб’єкта всього спектра суспільних відносин.
Тому цільові орієнтири механізму регулювання зайнятості повинні виходитиз багатьох засад, основними з яких є:
— економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та виборувідповідних регулюючих заходів;
— достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;
— утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.
Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державногорегулювання зайнятості (рис. 1.3).
/>
Рис. 1.3 Принципи державного регулювання праці

Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурнихелементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженостівпровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави насистему зайнятості.
Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:
— система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального талокального ринків праці;
— розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованихпрограм регулювання зайнятості;
— система професійної підготовки та перепідготовки;
— розгалужена система органів працевлаштування;
— централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та їїпропозицію;
— спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишковихрегіонах.
З самого початку країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна,встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час,запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення наринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили системудопомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів,спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у діюрізноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи зпрофесійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходидля стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць вприватному секторі).
Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежитьвід співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості(рис. 1.4).

/>
Рис. 1.4 Методи впливу на рівень зайнятості
Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані,добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вониможуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищитипродуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.
Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелектуальногозмісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державномурегулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалогохарактеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.Розділ 2. Аналіз практики державного регулюваннязайнятості населення2.1.Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення
Розгляд таблиці (Додаток 1) показує що загальна динаміка зайнятості вУкраїні позитивна, 3 2000 до 2006 року кількість зайнятого населення зросла з20175 до 20730,4 тис. осіб. При цьому відповідно зростала і кількість зайнятихпрацездатного віку з 18520,7 до 19032,2 тис. осіб.
За період з 2004 до 2006 року населення, що перебувало в умовах неповноїзайнятості зменшилося на третину. Зокрема такі, що знаходилися у адміністративнихвідпустках з 221 до 137 тис. осіб, а такі, що були зайняті в режимі неповногоробочого дня – з 997 до 620 тис. осіб [15, c. 56].
За регіонами у 2006 році частково зайнятих було найбільше уДніпропетровській (6,61%), Запорізькій (7,66%), Львівській (7,13%) таХарківській (7,13%) областях, найменше – у Рівненській (1,72%), Чернівецькій(1,725) та Київській (2,11%) областях. Для порівняння у попередньому 2005 роціу Дніпропетровській області було зареєстровано частково зайнятих 9,6% відзагальноукраїнської кількості, у Запорізькій – 9,21%. У таблиці 1 наведеноструктуру вакансій, інформація про які подавалася підприємствами, установами таорганізаціями до центрів зайнятості України, наприкінці 1995 та 2003-2006 рр.
Таблиця 1
Структура вакансій на підприємствах за їх формою власності та галузямиекономіки, та за кваліфікацією (у % до загальної кількості вакансій) 1995 2003 2004 2005 2006 За формами власності державна 80.3 59.9 49.6 46.8 49.6 колективна 16.3 35.6 46.6 49.2 45.1 приватна 2.2 4.3 3.5 3.7 5.0 інші 1.2 0.2 0.3 0.3 0.3 За галузями економіки промисловість 36.4 44.9 38.4 39.4 41.7 сільське господарство 8.4 10.3 11.0 7.4 5.3 транспорт і зв’язок 6.9 6.8 6.3 6.4 5.5 будівництво 15.6 9.6 10.8 11.5 10.6 торгівля і гром. харчування 3.2 5.0 5.0 4.9 5.3 житлово-комун. господарство 7.0 5.0 6.6 9.1 9.6 охорона здоров’я 5.9 4.0 5.4 4.6 4.8 інші 16.6 14.4 16.5 16.7 17.2 За кваліфікацією робітники 74.1 73.5 67.2 68.2 69.7 службовці 16.9 21.7 27.2 25.2 24.2 без спеціальної підготовки 9.0 4.8 5.6 6.6 6.1 Навантаження на одне вільне робоче місце 1 20 30 24 17
Отже, в структурі вакансій за 10 років відбувся значний перерозподіл заформами власності підприємств. Це свідчить про значні зміни форм власності підприємствУкраїни. Зміни в структурі попиту на робочу силу за галузями економіки не єзначними і спричинені загальними економічними процесами – наприклад розвиткомторгівлі і громадського харчування чи зменшенням кількостісільськогосподарських підприємств. Незважаючи на збільшення популярності середнаселення отримання вищої освіти, на підприємствах збільшився попит наслужбовців і зменшилася потреба у робітниках та некваліфікованій робочій силі.
Можна сказати, що протягом останніх років є деякі позитивні зрушення взареєстрованому попиті на працю. В результаті запровадження нових формспівробітництва центрів зайнятості з роботодавцями та вдосконаленням системиуправління інформацією про вакансії, їх кількість, протягом останніх років,зростає випереджаючими темпами: навантаження на одне вільне робоче місцескоротилося з 30 осіб у 2004р. до 17 осіб у 2006р.
Хоча питома вага приватних підприємств, які подають інформацію про вільніробочі місця до центрів зайнятості, трохи зростає, це відбувається дужеповільно порівняно із розвитком приватного сектору. Цей факт можна пояснититим, що приватні підприємства віддають перевагу пошуку найкваліфікованішихкадрів через приватні агентства або безпосередньому відбору кадрів безбудь-якої сторонньої допомоги.
Попит на робочу силу підприємств на 1.01.2007 становив 91,3% до 1.10.2006,(Додаток 2). Причому перевищення попиту над минулорічним спостерігається напідприємствах виробництва та розподілення електроенергії, води та газу, вторгівлі та сервісі (готелі, ресторани, побутове обслуговування) а також восвіті. Зважаючи на те, що кількість прийнятих на роботу у цих галузях тежзросла в порівнянні з минулими періодами (Додаток 3), слід вважати данінапрямки економічної діяльності перспективними і саме для цих галузей готуватипрацівників при профорієнтації тих, хто звертається до служби зайнятості.
/>
Рис. 2.1
Як видно з рис. 2.1. перелічені галузі з високою потребою у працівниках ідо цього часу займали їх найбільше. Розподіл працівників за галузямиекономічної діяльності нерівномірний і добре ілюструє важливість галузі векономіці нашої країни.

/>
Рис. 2.2
Як видно з рис. 2.2 ні за якою професійною групою навантаження на робочемісце не зросло. На нашу думку, це демонструє покращення балансу між попитом тапропозицією робочої сили на ринку праці України. 2.2 Аналіз активної політикизайнятості
Активна політика зайнятості —це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводитьдержава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійнапідготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприянняу пошуках роботи, розвиток системи органів служби зайнятості тощо.
Активні заходи політики зайнятості (АЗПЗ) поділяють на три типи. Допершого типу належать так звані брокерські послуги, в тому значенні, що ДСЗвиконує функцію брокера, зводячи потенційних роботодавців з тими, що шукаютьроботу. Сюди відносять інформаційні послуги про вакансії та наявну робочу силу,поради щодо вибору майбутньої професії з врахуванням потреб ринку та ін. Додругого типу належать заходи, що сприяють мобільності робочої сили (як впросторовому, так і в галузевому розумінні), наприклад, фінансування переїздуособи з трудонадлишкового району у райони, що потребують додаткової робочоїсили, а також заходи з перенавчання, перекваліфікації. До третього типу відносятьзаходи по створенню нових робочих місць, в тому числі шляхом субсидіюваннясамозайнятості.
При високому безробітті і погано функціонуючому ринку праці головноюпроблемою для ефективного здійснення брокерських функцій є нестача вакансій.Основною функцією ДСЗ тут є сприяння поширенню інформації про вільні робочімісця. Існує повністю відкритий, напіввідкритий та закритий спосіб оголошенняпро вакансії. Повністю відкритий спосіб полягає у тому, що інформація провакансії публікується у засобах масової інформації, розклеюється на дошкахоголошення і т.п. таким чином, щоб кожен хто бажає змінити місце праці чизнайти роботу, мав змогу скористатися цією інформацією. При такому способіпоширення інформації працедавець може бути незадоволений, оскільки потенційноце може призвести до масових звернень щодо цієї вакансії, в тому числінепідготовлених працівників. З іншого боку, при напіввідкритій системі (колиінформація про вакансію поширюється вільно, однак деякі реквізити (наприклад,назва підприємства, контактні телефони та ін.) не вказуються, дає змогу ДСЗздійснити попередній відбір кандидатів, що значно полегшить роботу працедавця.Закрита система передбачає, що інформацію про вакансії можна почерпнути тількибезпосередньо звернувшись у ДСЗ. Оскільки першочерговим завданням ДСЗ єпрацевлаштування безробітних (особливо з тривалим терміном безробіття), призакритому розповсюджені інформації, вакансії, як правило, пропонуютьсябезробітним, а не працюючим, що мають намір покращати роботу. При цьому виникаєтри проблеми. Перша, дискримінуються ті громадяни, які мають роботу, хоча такимчином досягається якийсь вигляд соціальної справедливості по відношенню добезробітних. Друга, оскільки безробітні, особливо ті, хто не працює довгийперіод часу, є менш кваліфікованими працівниками (при інших рівних умовах),роботодавці з часом, можуть стати менш задоволеними співпрацею з ДСЗ. Третя,при закритому способі, для посадових осіб ДСЗ є більше простору для зловживань.
Виходячи з наявної у нас інформації, ми вважаємо, що в Україні існуєзакритий спосіб оголошення вакансій, при якому тільки звернувшись у ДСЗ можнаодержати інформацію про вакансії, що є в наявності цієї служби. З іншого боку,ніщо не перешкоджає працедавцям самостійно розміщувати оголошення в засобахмасової інформації та знаходити прийнятні кандидатури для відкритих вакансій.Більше того, попри законодавчо закріплену норму про необхідність інформуванняДСЗ про усі вільні вакансії, працедавці досить часто не повідомляють ДСЗ провакансії через якість запропонованої робочої сили. В інших країнах частка наймуробочої сили, що відбувається в мережі ДСЗ, дуже різна, наприклад, ця часткаоцінюється як 9% в Швейцарії та 50% в Норвегії, хоча це тільки приблизніоцінки.
Для вдосконалення цієї ланки ДСЗ можна запропонувати схему, за якою булоб збережено закритий спосіб для тимчасових робіт (оскільки для таких робіт, якправило, не вимагається високої кваліфікації працівників), і напівзакритийспосіб для вакансій, що стосуються постійної роботи (що забезпечить вищу, порівняноз закритим способом, кваліфікацію претендентів на цю вакансію).
Ще один аспект, пов’язаний з брокерською функцією ДСЗ, полягає у способіконтакту ДСЗ та підприємств – потенційних працедавців. В Україні такий контактполягає у тому (як вже було зазначено), що підприємства зобов’язані раз вмісяць надавати інформацію у ДСЗ про наявність вільних робочих місць (стаття20). А, наприклад, в Данії, місцеві центри ДСЗ повинні відвідувати місцевихпрацедавців і обговорювати плани щодо майбутньої потреби в робочій силі. Всередньому вони відвідують 17% працедавців за рік. В Фінляндії, де ДСЗрозвинута досить добре, за кожним працедавцем закріплено одну контактну особуДСЗ. Зрозуміло, що в сучасних умовах в Україні таку практику буде важкозапровадити, через нерозвиненість вітчизняної ДСЗ, а також через критичний станбільшості підприємств, однак в довгостроковій перспективі наша ДСЗ повинна ітидо такої форми співпраці.
Темпи збільшення кількості осіб, що перебували на обліку в ДСЗ значноперевищують темпи зростання працевлаштованих. Таким чином, якщо в 2003 р. 31,3% тих, хто шукав роботу, був працевлаштований, то у 2006р. ДСЗ змоглапрацевлаштувати тільки 21,8% бажаючих. Цей факт також красномовно свідчить накористь того, що ефективність роботи ДСЗ залежить від рівня безробіття. Приневисокому рівні безробіття ДСЗ може легко забезпечити високу якість послуг,які вона надає, тоді як при високому безробітті ДСЗ не може справитись належнимчином з усіма бажаючими, а ринок праці, в період економічного спаду, також не єефективним і не генерує необхідної кількості нових робочих місць.
Якщо говорити про якість вакансій, які пропонує ДСЗ, то можна виділитинаступні закономірності. По-перше, ДСЗ працевлаштовує, в переважній більшості,на підприємства державної та колективної форми власності. Якщо врахувати, що насьогоднішній день держава володіє значною часткою акцій більшості колективнихпідприємств, то можна стверджувати, що ДСЗ працевлаштовує, головним чином, надержавні підприємства. Частка осіб, працевлаштованих на приватні підприємстваза 6 років зросла лише на 4,1 відсоткових пункти з 4,8 % в 2000 р. до 8,9% в2006 р. Таку тенденцію можна пояснити недостатнім розвитком приватного секторув Україні та меншою потребою цього сектора в робочій силі (завдяки більш інтенсивномувикористанню інших факторів виробництва, чи бажанням наймати робочу силу втіньовому секторі). Однак, на нашу думку, головним фактором тут єнеприйнятність рівня послуг, що надаються ДСЗ, вимогам приватного сектору, щонацілений на прибутковість свого бізнесу.
Одним із напрямів соціального захисту незайнятого населення є організаціяоплачуваних громадських робіт, які забезпечують тимчасову зайнятість. На такихроботах, за інформацією Державного комітету статистики України(ukrstat.gov.ua), упродовж І півріччя 2008р. працювали 225,7 тис., що на 6,1%менше, ніж у І півріччі 2007р. В основному, це були особи, які мали статусбезробітних (99,6%). Середня тривалість громадських робіт у розрахунку наодного безробітного, залученого до їх проведення, у І півріччі 2008р. становила9,5 дня проти 11,6 дня у відповідному періоді 2007р. Загалом на організацію тапроведення таких робіт у І півріччі 2008р. було витрачено 63,0 млн. грн., що на1,9% більше, ніж у І півріччі 2007р.
З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службоюзайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка,підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж І півріччя2008р. проходили професійне навчання 142,9 тис. безробітних, що на 5,3% більше,ніж у відповідному періоді 2007р., з них завершили навчання у зазначеномуперіоді 118,7 тис. осіб. Із загальної кількості безробітних, які завершилинавчання, 79,7% – навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 13,4% –пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта (6,9%) – вперше отрималипрофесійну освіту.
Ці дані підтверджують тенденцію, виявлену при аналізі табл. 1.: середвакансій зменшується частка некваліфікованої робочої сили, що є стимулом дляДСЗ і тих, хто до неї звертається одержувати професійну освіту та підвищуватикваліфікацію. 2.3 Аналіз пасивної політикизайнятості
Пасивна політика зайнятості —це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідківбезробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.
Компенсацію, пов’язану із безробіттям, яку одержують громадяни України,умовно можна поділити на два види: допомога по безробіттю та матеріальнадопомога.
Таблиця 2 Розмір допомогипо безробіттюКатегорія безробітних Тривалість виплати Величина допомоги як % попередньої заробітної платні
Вивільнені працівники
Вивільнені військовослужбовці, яким не призначено пенсії
Відселені із радіоактивних територій
Втрата роботи в зв’язку із нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням 360 днів 100%-протягом перших 60 календарних днів  75%; — протягом наступних 90 календарних днів 50% — протягом решти 210 днів Загальні підстави (пропрацював не менше 26 тижнів за попередній рік) 360 днів протягом 2 років 50% Загальні підстави (пропрацював менше 26 тижнів за попередній рік) 360 днів протягом 2 років Мінімальна ЗП
Вперше шукають роботу
Після тривалої перерви (більше 6 місяців) 180 днів Мінімальна ЗП Для осіб передпенсійного віку 720 днів В залежності від тривалості роботи в попередні періоди
На нашу думку, вказані виплати достатні для підтримання людини, щовтратила роботу. Але спонукають до пошуків нової роботи. тому що не достатнідля забезпечення попереднього рівня життя і не довготривалі.
Допомога по безробіттю та термін її виплати залежить від кількохфакторів, головними з яких є причина безробіття та розмір заробітної платні.Так, вивільнені працівники і прирівняні до них категорії громадян (таблиця 2)протягом перших 5 місяців мають право на допомогу значно більшого розміру, ніжбезробітні, зареєстровані в ДСЗ на загальних підставах. Однак для усіх безвинятку безробітних ця допомога не може перевищувати середню заробітну платню векономіці відповідного регіону за попередній місяць та бути нижчою замінімальну заробітну платню, що накладає суттєві обмеження на її діапазон,оскільки різниця між офіційною середньою і мінімальною зарплатою не дужевелика.
У деяких випадках виплата допомоги по безробіттю переривається строком дотрьох місяців: при цьому цей строк зараховується до загального періоду виплатидопомоги. Причиною призупинення виплат може бути відмова громадянина від двохпропозицій підходящої роботи, приховування від ДСЗ відомостей пропрацевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги, та інше.
Матеріальна допомога надається безробітному після закінчення строкувиплати допомоги, якщо середньомісячний сукупний доход на члена сім’ї неперевищує неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Матеріальна допомога неможе перевищувати 75% мінімальної заробітної платні і виплачується протягомнаступних півроку. Крім того, кожному з членів сім’ї, які перебувають наутриманні безробітного, а також громадянам, у яких закінчився строк виплатидопомог по безробіттю, подається одноразова матеріальна допомога у розмірі 50 %установленої законодавством мінімальної заробітної платні.
Отже, система соціального захисту безробітних є досить складною, а томудосить важко оцінити ефективність її функціонування. Приблизну оцінку можутьдати тривалість виплат допомоги по безробіттю, її розмір та чисельність осіб,які мають право на допомогу.
З таблиці 2 видно, що середній термін виплати допомоги триває 1 рік. Дляпорівняння, у Чехії допомога виплачується не більше півроку і її розмір неперевищує 60% зарплати, хоча до 1992 року допомога в Чехії також виплачуваласяпротягом року і для вивільнених працівників становила 90% зарплатні протягомперших 6 місяців. В Болгарії тривалість виплат коливається від 3 місяців длявипускників професійно-технічних училищ до одного року для тих, що пропрацювалибільше 25 років і старші за 50 років.
Розмір допомоги по безробіттю можна порівняти за допомогою коефіцієнтазаміщення (співвідношення між середньою допомогою та середньою зарплатою) яквидно із таблиці 3, коефіцієнт заміщення в Україні протягом 2003-2005 рр. бувпрактично незмінним і залишався на рівні 21-22 %. В Болгарії цей показник всередньому становить 30-35 % (хоча до 2000 р. він становив 80%), та в Польщі таУгорщині — близько 36% .
Таблиця 3 Ступінь соціальногозахисту безробітних 2003 р. 2004 р. 2005 р. Чисельність безробітних, що перебували на обліку в ДСЗ (на кінець періоду) 1 003 216 1 174 542 1 155 216 Чисельність безробітних, що отримували допомогу по безробіттю (на кінець періоду) 532 772 620 580 627 340 % тих, що отримував допомогу по безробіттю 53,11 52,84 54,30 Середній розмір допомоги по безробіттю 38,5 49,8 59,4 Середня заробітна платня 153,5 177,5 296,3 Коефіцієнт заміщення 25,1 28,1 25,8
Отже, чисельність безробітних, що отримували допомогу зростає з року врік. середній розмір допомоги по безробіттю теж дещо збільшується, алестановить близько чверті середньої зарплатні за відповідний період. Отже,збільшення загальних витрат ДСЗ на допомогу по безробіттю не призводить дозбільшення цієї допомоги кожному зокрема.
Коефіцієнт покриття (співвідношення тих, хто отримує допомогу побезробіттю та усіх безробітних, що перебувають на обліку в ДСЗ) в Україністановив 52-54% у зазначений період (таблиця 3). Причиною такого зменшення, було,в першу чергу, широкомасштабне вивільнення робочої сили, пов’язане ізреструктуризацією виробництва [3].
Таким чином, порівняно з іншими країнами система допомоги по безробіттю єбільш щедрою в тому розумінні, що вона охоплює більшу частину безробітних і їїтривалість в середньому є довшою. Однак, розмір допомоги по безробіттю значноменший, ніж в інших перехідних економіках. Останній факт також частковопояснює, чому не всі безробітні, зафіксовані опитуваннями, реєструються у ДСЗ.Адже малий розмір допомоги та загально розповсюджена думка про малуефективність ДСЗ у пошуках прийнятної роботи, разом із вимогою частоговідвідування ДСЗ зареєстрованими безробітними, зводять нанівець бажання(особливо кваліфікованої робочої сили) реєструватися в ДСЗ.
Загалом, соціальний захист робочої сили, умовно можна розділити на дваблоки. Перший – це перешкоди на шляху звільнення працівників, другий(розглянутий нами вище) – компенсаційні виплати вже звільненим працівникам. Зточки зору працівників було б ідеально мати гарантії незвільнення з робочогомісця, а також, у разі звільнення, гарантії щодо збереження попередньогоматеріального достатку. Однак, зрозуміло, що це призведе до зниженняпродуктивності праці (оскільки загроза звільнення буде мінімальною), не будезацікавленості у якомога швидшому знаходженні нової роботи (адже матеріальнийрівень залишиться на тому ж рівні), підприємства не матимуть змоги швидкопристосовуватись до умов ринку (реструктуруючи своє виробництво, змінюючи цінупродукції і т.д.), бюджетні навантаження зростуть (оскільки пропадезацікавленість у пошуках нової роботи, збільшиться кількість безробітних). Томунеобхідно запроваджувати таке регулювання ринку праці, при якому бивикористовувався комплексний підхід, з врахуванням розмірів соціального захистуобох блоків.
В Україні процес скорочення персоналу на підприємствах вкрай ускладнений.По-перше, підприємство зобов’язано виплатити вивільненому працівнику вихіднудопомогу у розмірі від 1 до 3 його місячних зарплат. По-друге, узгодити ізпрофспілками можливість вивільнення працівників та одержати відповідний дозвіл.По-третє, повідомити усі зацікавлені сторони – ДСЗ, працівників, профспілки непізніше як за два місяці про плановане вивільнення. І нарешті, підприємствамають значні труднощі при вивільнені категорій працівників, які потребуютьдодаткового соціального захисту (жінок, інвалідів, молоді). Це надмірнерегулювання ринку праці негативно впливає на ступінь реструктуризаціївиробництва, що, в свою чергу негативно позначається на розвитку усієїекономіки.
З іншого боку, як було зазначено вище, попри невисокий розмір допомоги побезробіттю, вона видається протягом довгого періоду часу та досить широкомуколу осіб. Тому можна стверджувати, що два, згадані вище блоки в Україні незбалансовані, при цьому акцентується увага на необхідності забезпеченнясоціального захисту громадян, а не ефективності економіки.
Прямо протилежним шляхом пішла Данія. Відповідно до реформи 1969 р.система надає відносно “щедру” допомогу по безробіттю (як за розміром так і затривалістю), але запроваджує низькі стандарти захисту зайнятості. В результаті,оскільки звільнення працівників було практично безкоштовне для роботодавців, асамі звільнені не заперечували проти недовгого перебування в статусібезробітних, то короткострокове безробіття було дуже зручним механізмомпристосування виробництва до вимог ринку. На жаль високий розмір допомоги побезробіттю не сприяє активному пошуку нової роботи, що вело до збільшеннядовгострокового безробіття. Як наслідок, безробіття у Данії є досить високим позахідноєвропейським міркам.
Таким чином, в Україні повинна бути приділена значна увага питаннюзбалансування згаданих двох блоків. 
Розділ3. Напрямки вдосконалення державного регулювання зайнятості 3.1 Напрями розвитку державноїполітики зайнятості за видами економічної діяльності
У статті 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, щовключає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або наяку він вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадян права на працю,гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності,реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовкикадрів відповідно до суспільних потреб. Громадяни мають право напрацевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства,установи, організації, селянського (фермерського) господарства, а також доіншого роботодавця.
Стратегією економічного і соціального розвитку України на 2004—2015 pp.«Шляхом європейської інтеграції», що підготовлена відповідно до розпорядженьПрезидента України №372/2001-рп від 21.12.2001 р. та №385/2002-рп від 8.11.2002р. такими базовими інституціями, як Національний інститут стратегічнихдосліджень, Інститут економічного прогнозування НАН України та Міністерствоекономіки та з питань європейської інтеграції України, визначаються такі ціліта механізми реалізації політики зайнятості.
На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійсненнярегулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття,проведення політики забезпечення повної продуктивної зайнятості. Зусилляорганів державної влади і, насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженнідієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятостіу процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримціпідприємництва і самозайнятості населення, розширенні практики громадськихробіт, підвищенні гнучкості ринку прані.
У сфері продуктивної зайнятості завдання полягає у прискоренні адаптаціїнаселення до ринкових вимог із врахуванням європейських та євразійськихінтеграційних процесів розвитку інфраструктури ринку праці, підготовки кадрів.На перший план висуваються завдання удосконалення структури зайнятості таоптимізації структури робочих місць, удосконалення цільових програм з точкизору їх впливу на умови зайнятості у галузях і регіонах.
Мета державної політики щодо неформального сектору та натуральногогосподарства полягає у поступовому переведенні зайнятого там населення до більшвисокого рівня організації шляхом сприяння повній, продуктивній, вільно обранійзайнятості й покращання соціального захисту вразливих верств населення.
Мікробізнес є дуже нестійким та уразливим видом підприємництва, томупотребує додаткових заходів сприяння на місцевому рівні.
З метою заохочення легалізації підприємницької діяльності дляпідприємців, які реєструються, слід передбачити:
• організацію короткострокових безкоштовних курсів, семінарів з правовихоснов підприємництва, бухгалтерського та податкового обліку;
• забезпечення консультаційного, інформаційно-рекламного обслуговуванняновостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевихрекламно-інформаційних довідників безкоштовних юридичних консультацій,інформації про державні та громадські установи, які працюють з підприємцями;
• сприяння об’єднанню підприємців у громадські організації, спілки длязахисту своїх інтересів.
Особливої уваги потребує вирішення проблем зайнятості сільськогонаселення. Державна політика зайнятості в сільській місцевості передбачає такіосновні напрями:
• стимулювання розвитку фермерських господарств та інших підприємств, якізайматимуться сільським господарством на професійній основі та з використаннямсучасних індустріальних технологій;
• диверсифікація зайнятості сільського населення, розвиток переробноїпромисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;
• законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянськихгосподарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а йпереважний напрям використання землі; права членів домогосподарств на державнийсоціальний захист і допомогу, у т. ч. допомогу по безробіттю, мають визначатисяз урахуванням демографічного складу сім’ї (чисельність працездатних осіб,дітей, людей похилого віку) та об’єктивних можливостей здачі земельної ділянкив оренду (наявність підприємств, готових взяти землю в оренду, розмір орендноїплати).
Пріоритетами державної політики зайнятості на період до 2009 року єсприяння: зайнятості населення шляхом збереження ефективних та створення новихробочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх формвласності; самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва;підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якоївідповідає потребам економіки та ринку праці; підвищенню якості робочої сили,розвитку системи професійного навчання кадрів протягом періоду трудовоїдіяльності з урахуванням потреб ринку праці; посиленню мотивації до легальноїпродуктивної зайнятості; зайнятості громадян, що потребують соціального захистуі не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; професійнійпідготовці та зайнятості осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями;поверненню зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості; детінізаціївідносин у сфері зайнятості населення; легалізації зовнішньої трудової міграціїгромадян України та посиленню їх соціального захисту.
Загальні напрямки діяльності ДСЗ можна таким чином розподілити занапрямками економічної діяльності.
Так як у промисловості більшість – великі підприємства державної таколективної власності – тут будуть актуальними професійна підготовка,підвищення кваліфікації та перекваліфікація, як відповідь на введення новихтехнологій та оновлення техніки.
Що ж стосується сільського господарства, мисливства, лісовогогосподарства, рибальства та рибництва. тут досить значний обсяг неформальноїзайнятості. Тому зайнятим у цій галузі будуть на часі допомога у створеннівласного бізнесу, і не лише грошова а й консультації та поширення інформації.
Такі види економічної діяльності як торгівля; ремонт автомобілів,побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів таресторанів активно розвиваються і потребують кваліфікованого персоналу, отжетут теж будуть актуальними навчання та підвищення кваліфікації.
Для тих же видів економічної діяльності які згортають свою діяльність абоактивно реформуються буде актуальною підтримка звільнених. надання їм допомогипо безробіттю. 3.2 Перспективи розвитку активноїполітики зайнятості
Головна роль в управлінні трудовими ресурсами належить Державній службізайнятості, яка займається не тільки пошуком робочих місць і працевлаштуванням,але й регулює процеси зайнятості населення по території, веде профорієнтаційнуроботу, підготовку та перепідготовку кадрів, виплачує допомогу в періодтимчасової незайнятості. Служба зайнятості таким чином бере на себе турботу відімені держави щодо пошуку робочих місць, надає безкоштовні послуги з питаньпрофесійної орієнтації і підготовки тимчасово вивільнених людей до новоїроботи.
Обласні (районні) ланки системи управління трудовими ресурсами в першучергу вирішують завдання забезпечення надійного функціонування районних іміських систем міжрайонного обліку і регулювання зайнятості населення, а такожперерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхіднимипостійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності їх використання. Навказаному рівні передбачається вирішення таких завдань: прогнозуваннядемографічного розвитку населення і формування трудових ресурсів, потреб у нихгалузей народного господарства областей, районів і міст; розробка та реалізаціязаходів, спрямованих на ефективне використання трудового потенціалу території,досягнення збалансованості трудових ресурсів і робочих місць; розвиток системипрацевлаштування, профорієнтації і перенавчання працівників, що звільняються;координація управління трудовими ресурсами і демографічним розвитком; створенняавтоматизованих інформаційних банків незайнятого населення, вільних істворюваних робочих місць.
Важливого значення в удосконаленні організації праці, в підвищенні їїпродуктивності набувають галузеві центри і відповідні відділи на підприємствах.
Не тільки пасивні, але і активні заходи політики зайнятості частокритикуються за відсутність ефективності. Існує кілька теоретичних аргументівщодо причин неефективності цих заходів. По-перше, якщо в країнівикористовуються різні заходи сприяння зайнятості, працівники менше хвилюютьсяпро можливість бути звільненими та незайнятими протягом деякого часу. Це можепризвести до більш агресивних переговорів про рівень зарплати працівників(можливо, поки що не в нашій країні) і фактично може збільшити безробіття.По-друге, багато з тих осіб, які охоплені певним заходом, могли б знайтипостійну роботу й без участі у цьому заході (ефект суспільних втрат). По-третє,той, хто був працевлаштований після участі в активному заході, може заміститиіншого безробітного, якого б найняли, якби перший не пройшов перенавчання, невзяв участь у громадській роботі чи ін. (ефект заміщення). При цьому загальнакількість працевлаштованих безробітних не змінюється. По-четверте, припускаючиобмежений попит на працю, збільшення робочих місць на одній фірмі в результатіактивного заходу може бути за рахунок робочих місць на інших фірмах (ефектвитіснення). По-п’яте, кошти, витрачені на активні заходи могли б бутиспрямовані на створення робочих місць (ефект фіскального заміщення). Наприклад,кошти, не сплачені підприємцем у фонд зайнятості, могли б бути спрямовані нимна оплату праці додаткового співробітника. І нарешті, як вже зазначалося вище,участь в деяких заходах (наприклад, в громадських роботах) може “заплямувати”безробітних перед роботодавцями, призводячи іноді до зниження ймовірностіпрацевлаштування учасників порівняно з тими, які не були охоплені цимизаходами.
Державна політика у сфері формування професійно-освітнього потенціалунаселення спрямовується на створення сприятливих правових, економічних,соціальних та організаційних засад для отримання молоддю професійних знаньвідповідно до потреб і можливостей особистості у здобутті освіти та ситуації наринку праці і сприяння професійному розвиткові зайнятого населення.
Державною політикою у сфері формування професійно-освітнього потенціалунаселення на період до 2009 року є:
1) переорієнтація ринку освітніх послуг на потреби роботодавців, зокрема:обґрунтування державного замовлення на підготовку кадрів, запровадження системитендерів на його розміщення; надання державної підтримки у підготовціспеціалістів за професіями, щодо яких утворився дефіцит на ринку праці; наданнякредитів для здобуття вищої та професійно-технічної освіти із застосуванняммеханізму їх здешевлення; удосконалення порядку ліцензування освітніх послуг зметою оперативного реагування навчальних закладів і підприємств на потребиринку праці; розроблення і впровадження ефективного механізму взаємодії навчальнихзакладів та роботодавців;
2) підвищення якості робочої сили, зокрема: здійснення неперервногонавчання працівників протягом періоду трудової діяльності; здійснення державнихінвестицій у розвиток освіти та підготовку кадрів різногоосвітньо-кваліфікаційного рівня; здійснення професійного навчання працівників, зайнятиху галузях економіки, відповідно до потреб виробництва за рахунок коштівроботодавців; здійснення професійного навчання зареєстрованих безробітних зметою забезпечення подальшої їх зайнятості; сприяння самоосвіті і професійномунавчанню осіб за власні кошти для забезпечення розвитку особистості тапросування по роботі (службі); запровадження незалежної кваліфікаційноїатестації;
3) інтеграція професійної освіти в європейський простір, зокрема:реалізація в Україні положень Болонської декларації; перегляд переліку напрямівта спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальнихзакладах; розроблення переліку кваліфікацій за відповіднимосвітньо-кваліфікаційним рівнем; удосконалення державних стандартів освіти;оптимізація мережі вищих навчальних закладів та системи їх підпорядкування;удосконалення Класифікатора професій ДК 003:2005, кваліфікаційних характеристикпрофесій працівників. 3.3 Перспективи розвитку пасивноїполітики зайнятості
Обов’язковою умовою реалізації завдань державної політики зайнятості єзабезпечення взаємозв’язку політики зайнятості та державної економічноїполітики, поліпшення взаємодії сторін соціального діалогу та посиленнявідповідальності органів виконавчої влади за проведення державної політикизайнятості.
Відповідно до законів України “Про загальнообов’язкове державне соціальнестрахування на випадок безробіття” та “Про зайнятість населення” фінансуваннязаходів сприяння зайнятості та соціального захисту незайнятого населення вУкраїні з 2001 р. здійснюється в основному за рахунок коштів Фондузагальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадокбезробіття, який є правонаступником Державного фонду зайнятості. Фондзагальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіттяє цільовим централізованим страховим фондом та, на відміну від свогопопередника, не є складовою частиною Державного бюджету України. Основнимиджерелами формування коштів фонду є страхові внески роботодавців та працівників(1.5% та 0.5% від фонду заробітної платні відповідно), а також асигнуваннядержавного бюджету, суми фінансових санкцій та адміністративних штрафів, іншінадходження відповідно до законодавства України.
Протягом останніх років спостерігається тенденція до збільшення часткифондів, призначених для фінансування активних заходів (в середньомунаближаючись до 40% від загальних витрат та 0.9% від ВВП у 2006 р. у порівнянніз 30.3% від загальних витрат та 0.94% від ВВП у 2000р.), та, відповідно, дозменшення частки витрат на пасивні заходи за рахунок зменшення витрат надострокові пенсії та реформування системи страхування на випадок безробіття. Які у випадку загальних витрат, витрати на пасивні та активні заходи коливаютьсяу часі разом з рівнем безробіття, причому, зрозуміло, витрати на пасивні заходиє більш чутливими до змін рівня безробіття, ніж витрати на активні заходи.
Зростання кількості зареєстрованих безробітних осіб вимагає негайнобільше матеріальних ресурсів для їх захисту від негативних наслідківбезробіття, і таким чином, витрати на виплату допомоги по безробіттю витісняютьвитрати на активні заходи.
Як зазначалося вище, в Україні повинна бути приділена значна увагапитанню збалансування перешкод на шляху звільнення працівників, та компенсаційнихвиплат вже звільненим працівникам. 
Висновки
Зайнятість яксоціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей всуспільному виробництві і пов’язана із забезпеченням масштабів, умов і формвключення людей у суспільно корисну працю, з процесами формування, розподілу йвикористання трудових ресурсів.
Мережа державної служби зайнятості (ДСЗ) була створена в Українінаприкінці 1990 р. Разом із прийняттям закону “Про зайнятість населення” цямережа була “озброєна” низкою заходів по сприянню зайнятості: допомога побезробіттю, перенавчання, працевлаштування, профорієнтаційні послуги, соціальнапідтримка тимчасово не працюючих громадян та ін. Діяльність ДСЗ підпорядкованаМіністерству праці та соціальної політики України.
Відповідно до статті 14 ЗУ “Про зайнятість населення” місцевими органамивлади розробляються територіальні, а на їх основі Кабінетом Міністрів України — державні програми зайнятості населення.
Загальна динаміка зайнятості в Україні позитивна, 3 2000 до 2006 рокукількість зайнятого населення зросла з 20175 до 20730,4 тис. осіб. При цьомувідповідно зростала і кількість зайнятих працездатного віку з 18520,7 до19032,2 тис. осіб.
В структурі вакансій за 10 років відбувся значний перерозподіл за формамивласності підприємств. Це свідчить про значні зміни форм власності підприємствУкраїни. Зміни в структурі попиту на робочу силу за галузями економіки не єзначними і спричинені загальними економічними процесами – наприклад розвиткомторгівлі і громадського харчування чи зменшенням кількостісільськогосподарських підприємств. Незважаючи на збільшення популярності середнаселення отримання вищої освіти, на підприємствах збільшився попит на службовціві зменшилася потреба у робітниках та некваліфікованій робочій силі.
Загальні напрямки діяльності ДСЗ можна таким чином розподілити занапрямками економічної діяльності.
Так як у промисловості більшість – великі підприємства державної таколективної власності – тут будуть актуальними професійна підготовка,підвищення кваліфікації та перекваліфікація, як відповідь на введення новихтехнологій та оновлення техніки.
Що ж стосується сільського господарства, мисливства, лісовогогосподарства, рибальства та рибництва. тут досить значний обсяг неформальноїзайнятості. Тому зайнятим у цій галузі будуть на часі допомога у створеннівласного бізнесу, і не лише грошова а й консультації та поширення інформації.
Такі види економічної діяльності як торгівля; ремонт автомобілів,побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів таресторанів активно розвиваються і потребують кваліфікованого персоналу, отжетут теж будуть актуальними навчання та підвищення кваліфікації.
Для тих же видів економічної діяльності які згортають свою діяльність абоактивно реформуються буде актуальною підтримка звільнених. надання їм допомогипо безробіттю. 
Списоквикористаних джерел
1.  Кодекс законів про працюУкраїни: текст із змінами та доп.станом на 15 липня 2007 р. / Міністерство юстиції України. — К.: Ін Юре, 2007.— 151с.
2.  Закон України «Прозайнятість населення»: Застаном на 16 червня 2006 р. Верховна Рада України. — К.: Паламентське вид-во,2006. — 27 с.
3.  Статистичний щорічник України// www.ukrstat.gov.ua
4.  Актуальні проблемисоціально-гуманітарної підготовки персоналу державної служби зайнятостіУкраїни: Матеріали круглого столу, Київ, 14 грудня 2005р. / Інститутпідготовки кадрів держ. служби зайнятості України / О.П. Смирнова (упоряд.),М.П. Лукашевич (упоряд.). — К., 2006. 82 с.
5.  Безтелесна Л. І., Юрчик Г.М. Державне регулювання зайнятості. — Рівне: НУВГП, 2006. — 210 с.
6.  Богоявленська Ю. В.,Ходаківський Є. І. Економіка та менеджмент праці. К.: Кондор, 2005. — 329с.
7.  Городецька Л. О. Економікапраці. — К.: НАУ, 2005. — Модуль. 1: Курс лекцій. — 116с.
8.  Грішнова О. А. Економікапраці та соціально-трудові відносини. — К.: Знання, 2007. — 559 с.
9.  Доманчук Д. П., Лучик С.Д., Чикуркова А. Д. Економіка праці. — Кам’янець-Подільський: Абетка, 2004. —332с.
10.     Зайцева К. В. Державнеуправління зайнятістю населення. — Донецьк: МПП «ВІК», 2005. — 319 с.
11.     Калина А. В. Економікапраці. — К.: МАУП, 2004. — 272с.
12.     Калініна С. П. Ринок праціі зайнятість: теоретико-методологічний аспект. Донецьк: ДНУ, 2005. — 227 с.
13.     Карпіщенко О. І. Економікапраці та соціально-трудові відносини. — Суми: Університетська книга, 2006. —264 с.
14.     Кожанова Є. П., Титар О.О., Білоконенко В. І., Жилін О. І., Гавкалова Н. Л. Економіка праці йсоціально-трудові відносини. — Х.: ХНЕУ, 2004. — 284с.
15.     Лукашевич В. М. Економікапраці та соціально-трудові відносини. — Л.: Новий Світ-2000, 2007. — 248 с.
16.     Маршавін Ю. М.Підприємництво як фактор розвитку зайнятості населення. — К.: ІПК ДСЗУ, 2004. —234 с.
17.     Москаленко Н. О., ОтенкоІ. П. Економіка праці в організації. — Х.: ХНЕУ, 2006. — 232 с.
18.     Туй Фан, Хансен Еллен,Прайс Девід. Державна служба зайнятості на ринку праці, що змінюється. — К.:Міленіум, 2002. — 294 с.
19.     Чемерис А. Т. Організаціядіяльності служби зайнятості. — К.: МАУП, 2003. — 120 с.
20.     Чепурко Г. І. Ринок праців Україні: проблеми зайнятості в період становлення ринкової економіки. — К.,2004. — 274 с.
Додатки
Додаток 1
Динаміка зайнятого населення застаттю та місцем проживання* (Увіці 15-70 років, тис. осіб) 2000 2004 2005 2006 Усе населення 20 175,0 20295,7 20680,0 20730,4 3 НЬОГО працездатного віку 18 520,7 18694,3 18886,5 19032,2 Жінки 9 856,9 10006,9 10075,5 10054,8 3 НЬОГО працездатного віку 8 804,4 8921,5 8866,7 8871,0 Чоловіки 10318,1 10288,8 10604,5 10675,6 3 НЬОГО працездатного віку 9 716,3 9772,8 10019,8 10161,2 Міське населення 13 745,7 14158,5 14093,9 14182,1 з нього працездатного віку 12 850,7 13234,5 13215,1 13372,7 Сільське населення 6 4293 6137,2 6586,1 6548,3 3 НЬОГО працездатного віку 5 670,0 5459,8 5671,4 5659,5

Додаток 2
Попит на робочу силу закатегоріями робочих місць та видами економічної діяльності на 1 січня 2007 року* Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць У т.ч. на усього, тис. осіб У % до 1 січня 2006р. Місця робітників Посади службовців місця, які не потребують професійної підготовки Усього 170,5 91,3 100,5 45,8 24,2 Сільське господарство, мисливство та лісове господарство 8,1 77,8 4,3 1,2 2,6 Промисловість 55,8 84,8 423 6,3 7,2 добувна промисловість 8,0 59,7 7,1 0,6 0,3 переробна промисловість 41,7 88,6 30,4 5,1 6,2 виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 6,1 115,4 4,8 0,6 0,7 Будівництво 17,0 97,2 13,2 1,8 2,0 Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку 24,1 121,8 15,1 5,4 3,6 Діяльність готелів та ресторанів 2,4 124,0 1,6 0,3 0,5 Діяльність транспорту та зв’язку 11,4 93,3 7,4 3,2 0,8 Фінансова діяльність 3,7 77,9 0,2 3,4 0,1 Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 15,5 99,9 7,0 3,8 4,7 Державне управління 14,2 74,0 3,2 10,6 0,4 Освіта 4,1 103,8 1,2 2,2 0,7 Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги 8,5 86,9 2,0 6,1 0,4 Інші види економічної діяльності 5,7 97,8 3,0 1,5 1,2
Додаток 3
Кількість працівників, якіприйняті на роботу на умовах неповної зайнятості, за видами економічноїдіяльності на 31 грудня 2006 року* Усього тис. осіб у% до облікової кількості штатних працівників у% до 2005р. 3 НИХ ЖІНКИ усього тис. осіб у % до облікової кількості штатних працівників — жінок Усього 437,7 3,8 106,4 3183 5,1 Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги 15,3 1,9 134,8 7,0 2,3 Лісове господарство та пов’язані s ним послуги 1,5 1,6 96,0 0,6 3,9 Рибальство, рибництво 0,3 2,3 104,5 0,1 4,2 Промисловість 43,5 1,3 120,5 24,3 1,8 Добувна промисловість 2,2 0,4 203,9 0,8 0,6 Переробна промисловість 38,1 1,6 118,7 21,6 2,1 Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 3,2 0,6 109,1 1,9 0,9 Будівництво 6,5 1,4 114,7 2,8 2,8 Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку 33,9 4,1 107,7 20,5 5,0 Діяльність готелів та ресторанів 5,9 7,0 128,1 4,5 73 Діяльність транспорту та зв’язку 53,0 5,3 101,4 45,2 10,7 діяльність наземного транспорту 5,7 1,6 119,3 1,9 1,6 діяльність водного транспорту 0,3 1,8 108,7 0,2 4,3 діяльність авіаційного транспорту 0,3 1,9 124,4 0,1 2,5 додаткові транспортні послуги та допоміжні операції 2,4 0,7 101,8 1,4 1,1 діяльність пошти та зв’язку 44,4 16,5 99,3 41,6 24,9 Фінансова діяльність 8,2 2,9 113,3 6,2 3,3 Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям 15,6 2,6 125,8 8,4 2,8 із них дослідження і розробки 5,1 3,2 124,8 2,5 3,3 Державне управління 16,6 2,7 105,0 13,3 3,2 Освіта 132,1 ,7,7 105,9 102,2 7,9 Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги 67,2 5,1 95,6 56,4 5,2 Надання комунальних та Індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту 38,1 9,8 101,5 27,3 11,4 із них діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг 31,9 10,9 99,7 22,9 12,0

Додаток 4
Динаміка кількості працівників,які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості, за регіонами*(тис. осіб) Знаходились в адміністративних відпустках Працювали в режимі неповного робочого дня (тижня) 2004 2005 2006 2004 2005 2006 Україна 221 200 137 997 842 620 Автономна Республіка Крим 6 4 5 46 41 29 Вінницька 6 4 3 47 39 26 Волинська 4 4 6 27 21 18 Дніпропетровська 21 26 13 78 74 37 Донецька 19 16 7 64 59 38 Житомирська 7 5 4 32 26 19 Закарпатська б 6 4 19 17 15 Запорізька 19 16 5 68 80 53 Івано-Франківська 8 4 6 24 19 16 Київська – 1 1 20 19 15 Кіровоградська 7 6 6 24 17 14 Луганська 1 1 1 59 51 40 Львівська 20 18 12 73 58 42 Миколаївська 6 5 3 28 24 20 Одеська 8 5 5 28 19 22 Полтавська 11 9 6 ЗО 28 27 Рівненська 4 4 1 20 15 12 Сумська 5 4 2 39 31 23 Тернопільська 6 6 5 23 17 15 Харківська 10 15 8 73 51 46 Херсонська 11 9 7 22 16 13 Хмельницька 10 10 9 32 28 18 Черкаська 13 11 9 36 25 18 Чернівецька 4 2 2 17 13 11 Чернігівська 4 4 3 34 27 21 м. Київ 5 5 4 32 25 12 м. Севастополь – – – 2 2 2