Державний бюджет і державний борг

Курсова робота
На тему:
«Державний бюджеті державний борг»
м.Івано-Франківськ 2009

Вступ
Темоюмоєї курсової роботи є «Державний бюджет та державний борг». Ця тема є дужеактуальною, особливо в сучасних умовах для України, коли ми крім значного дефіцитубюджету маємо ще й досить великий державний борг. Розвитоксуспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомогаскорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації як основизагальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.
Основуфінансової політики становить бюджетна політика, яка пов’язана насамперед ізформуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавнихфондів. Державний бюджет – це головний фінансовий план країни, якийвіддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Бюджет тісно пов’язаний зіншими ланками фінансової системи, виступає координуючим центром і надає їмнеобхідну допомогу у формі бюджетник дотацій, субсидій, гарантій, забезпечуючибільш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи.
Останнімчасом загострилась проблема відповідності ресурсів держави потребам уфінансуванні державних програм. Виникнення державного боргу є результатомфінансування дефіциту державного бюджету, який, в свою чергу, відображаєперевищення бюджетних видатків над податками, зборами та іншими обов’язковимиплатежами до бюджету. При наявності дефіциту бюджету державою позичаютьсягрошові ресурси, що призводить до виникнення та зростання державного боргу.Залежно від того, з внутрішніх чи зовнішніх джерел здійснюються запозичення,державний борг може бути внутрішній чи зовнішній.
Враховуючи,що з часу набуття Україною суверенітету державний бюджет затверджувався івиконувався з дефіцитом, з 1991 року відбувається зростання державного боргу.
Прирозгляді питання слід мати на увазі, що державний борг має дві складові:внутрішню та зовнішню. Кількісна оцінка внутрішнього боргу здійснюється внаціональній валюті, зовнішнього – в іноземній, як правило, в доларах США. Томудля співставлений результатів аналізу обидві складові боргу необхідно оцінюватиза відповідним курсом валют на кожну конкретну дату о якійсь одній валюті.
Замету цієї курсової я ставлю дослідити проблеми бюджету, державного боргу, атакож запропонувати свої шляхи вирішення цих проблем.
Моякурсова робота буде складатися з трьох розділів. В першому я надам необхіднітеоретичні відомості стосовно державного бюджету. В другому – стосовнодержавного боргу. В третьому я опишу про шляхи подолання дефіциту бюджету таскорочення державного боргу в Україні, тобто про ті проблеми, які є дужеактуальними на даний момент.

1.Державний бюджет, його структура, функції
1.1Суть і значення державного бюджету
Длявиконання своїх функцiй держава повинна мати достатнi грошовi фонди. Цi фондивона формує шляхом перерозподiлу валового внутрiшнього продукту. Найважливiшимзасобом, через який держава здiйснює розподiл i перерозподiл внутрiшньогопродукту є державний бюджет. Через бюджет держави вiдтворюється всябагатогранна її дiяльнiсть i забезпечується виконання її заходiв.
Розглядаючибюджет як економiчну категорiю, слiд зазначити, що вiн вiдображає реальнiвиробничi вiдносини, вiдтворює вiдносини розподiлу i перерозподiлу, концентруєрух грошової маси як самостiйної вартостi, що нiбито не пов’язана з рухомтоварної маси.
Бюджетє важливим економiчним важелем держави, через який забезпечується контроль застаном виробництва в цiлому. Крiм того, органи державної влади й управлiння, щозатверджують i виконують бюджет, мають можливiсть впливати через нього нафiнансову дiяльнiсть мiсцевих органiв влади i управлiння, якi складають,затверджують бюджети адмiнiстративно-територiальних органiв, останнi, якправило, потребують дотацiй i субвенцiй iз загальнодержавних дохiдних джерел.
Дохiднабаза всiх бюджетiв формується за рахунок закрiплених законами держави джерелдоходiв по вiдповiднiй ланцi бюджетної системи. Через бюджет фiнансовадiяльнiсть органiв управлiння отримує цiлком визначену в законодавчому iнормативному планi базу для залучення й витрачання грошових коштiв. Бюджет даєорганам влади, якi його затверджують, можливiсть контролювати дiяльнiстьвиконавчо-розпорядчих органiв, що складають i виконують бюджет. Хоча можливостiтакого контролю обмеженi.
КонституцiєюУкраїни надано виняткове право затверджувати бюджет держави Верховнiй Радi, аадмiнiстративно-територiальнi бюджети – вiдповiдним представницьким органам.Пiсля затвердження державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всiх рiвнiвскладаються та виконуються згiдно з бюджетною класифiкацiєю. Бюджетнакласифiкацiя – це єдина мiжнародна система функцiонального групування доходiв iвидаткiв бюджету за однорiдними ознаками; вона забезпечує можливiсть порiвнюватибюджетнi данi рiзних бюджетiв, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючихдiй держави по надходженню дохiдних джерел i напрямах використання одержанихкоштiв.
Державаповинна мати централiзований фонд коштiв, з якого вона фiнансує заходи,передбаченi законодавчими чи нормативними актами. Для виконання цiєї функцiїдержава регламентує всi вiдносини, пов’язанi з мобiлiзацiєю, розподiлом iвикористанням бюджету. Бюджетнi вiдносини не можуть провадитись в життя безбюджетного регулювання, тому що вони завжди мають державно-владний характер.
Бюджетнерегулювання передбачає законодавче закрiпленi вiдсотковi вiдрахування вiдзагальнодержавних податкiв, зборiв i обов’язкових платежiв, встановленi наданiй територiї, а також дотації i субвенцiї до бюджетiв адмiнiстративнихтериторiй вiдповiдно до технiко-економiчних обгрунтувань, в якi включаються:статистичнi данi про економiчний, соцiальний, природний та екологiчний станзазначених регiонiв; розрахунки необхiдних витрат для вирiвнюванняекономiчного, соцiального й екологiчного стану та ефективного використанняприродних ресурсiв територiй; iнформацiя про урядовi та регiональнi програмиподолання нерiвностей мiж адмiнiстративними територiями, про виконанi впопереднi роки програми й досягнутi результати про дiючi програми та програми,що розробляються, з прогнозом наслiдкiв їх виконання.
Регулюваннябюджетiв впорядковує суспiльнi вiдносини при мобiлiзацiї у бюджет коштiв i приїх розподiлi й перерозподiлi мiж ланками бюджетної системи, при фiнансуваннiвидаткiв за рахунок одержаних доходiв та всього процесу виконання бюджету.Держава органiзовує бюджетнi вiдносини вiдповiдно до своїх iнтересiв.
Бюджетнерегулювання охоплює всi форми впливу держави на проведення бюджетної полiтики,починаючи вiд прийняття закону про державний бюджет або         рiшеннямiсцевої ради народних депутатiв про мiсцевий бюджет i аж до їх застосуваннядержавними органами. У необхiдних випадках бюджетна полiтика державиздiйснюється в примусовому порядку (списання коштiв бюджету з пiдприємств-платникiв,недоїмка на вiдповiднi дати).
Вцiлому проведення бюджетної полiтики здiйснюється за допомогою низки законодавчечи нормативне закрiплених дозволiв i заборон, що внутрiшньо пов’язанi мiжсобою, наприклад, дозвiл на використання коштiв або заборона їх витрачати врамках бюджетного фiнансування.
Бюджетнефiнансування – це безповоротне направлення коштiв вiдповiдних бюджетiв(державного, обласного, мiського, районного, селищного, сiльського) наутримання закладiв освiти, охорони здоров’я або iншi заходи згiдно з кошторисомвидаткiв по кожному закладу, установi чи мiроприємству або згiдно зi зведенимикошторисами витрат по мiнiстерству, вiдомству, управлiнню.
Бюджетнефiнансування будується на принципах: обгрунтованостi величини витрат; чiткогоцiльового використання коштiв; облiку виконання запланованих в бюджетi заходiв;контролю за ефективним використанням коштiв. Висвiтлення теми бюджету буденеповним, якщо не торкнутися питання про створення резервiв бюджету.
Бюджетнiрезерви – це фонди непередбачених витрат, якi створюються у вiдповiднихбюджетах для безперебiйного фiнансування запланованих в бюджетах заходiв заумов зниження доходiв чи у разi фiнансування непередбачених витратневiдкладного характеру.
Розмiрибюджетних резервiв залежать вiд спiввiдношення доходiв i видаткiв бюджетiв i,як правило, не перевищують 3% обсягiв бюджетiв. До бюджетних резервiвзараховують i оборотну касову готiвку – кошти, що резервуються у вiдповiднихбюджетах для покриття тимчасових касових розривiв, якi виникають у процесiвиконання бюджетiв. Суми оборотної касової готiвки встановлюються призатвердженнi вiдповiдних бюджетiв. Обов’язковою умовою використання оборотноїкасової готiвки i повне її повернення на кiнець року. В цьому її вiдмiннiстьвiд iнших бюджетних резервiв, використання яких не передбачає безпосередньогоїх вiдтворення, за винятком фiнансування заходiв на умовах поверненнявитрачених коштiв до бюджету, з якого вони були одержанi. Як доходи бюджету,так i видатки (бюджетне фiнансування) мають групуватися по однотипних ознаках,тобто класифiкуватися.
Бюджетнакласифiкацiя – обов’язкове групування доходiв i видаткiв бюджету по пiдроздiлах(однорiдних ознаках) з наданням цим пiдроздiлам точних назв i порядковихномерiв (статтей). Бюджетна класифiкацiя забезпечує чiткiсть бюджетногопланування i прогнозування, а також надає можливiсть об’єднувати як окремiiндивiдуальнi кошториси, так i складати зведені кошториси видаткiв повiдповiдних ланках бюджетної системи. Без бюджетної класифiкацiї практичнонеможливо складати проекти бюджетiв, зiвставляти видатки по однотипнихустановах, якi фiнансуються iз бюджету, визначати рiвнi видаткiв по них чианалiзувати бюджети за кiлька рокiв. Бюджетна класифiкацiя надає системностiданим окремих кошторисiв, бюджетiв i зведених бюджетiв.
Звiтипро виконання кошторисiв i бюджетiв складаються за тiєю ж класифiкацiєю, заякою складаються кошториси й бюджети, це дозволяє провадити глибокi перевiрки iаналiзи використання коштiв за кошторисами видаткiв i бюджету в цiлому.
Основоюбюджетної класифiкацiї доходiв i джерела доходiв, а основою класифiкацiї – цiльовевикористання коштiв. Данi групуються також по галузевих та вiдомчих ознаках, щовiдображає як зобов’язання, так i розмiри фiнансування.
Вперiод побудови ринкової економiчної системи потрiбно вирiшувати питання дефiцитубюджету, неiнфляцiйних джерел фiнансування видаткiв, фiнансування витрат насоцiально-культурну сферу та соцiальний захист населення, стабiлiзацiюекономiки, удосконалення податкової полiтики вiдповiдно до стану економiки iнеобхiдностi реального зростання валового внутрiшнього продукту.
Вирiшенняцих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунокнаповнення дохiдної його частини, ефективностi витрачення бюджетних коштiв,скорочення мережi бюджетних установ та удосконалення структури управлiння.Необхiдною умовою i зменшення навантаження на дохiдну частину бюджету зарахунок залучення позабюджетних джерел фiнансування.
Навиконання як державного, так i мiсцевих бюджетiв впливають такi чинники: зростаннявалового внутрiшнього продукту, розширення пiдприємствами всiх форм власностiобсягiв випуску товарiв та їх реалiзацiї, збiльшення обсягу виробництва iзакупок сiльськогосподарської продукцiї, зростання заробітної плати поустановах, що фiнансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходипо забезпеченню жорсткого режиму економiї коштiв, це дасть змогу зменшитивидатки бюджетiв усiх рiвнiв та збiльшити видiлення коштiв на iнвестицiйнудiяльнiсть.
1.2Структура державного бюджету
Структурадержавного бюджету в кожній країні має свої національні особливості. Вона залежитьвід характеру адміністративної системи, структурних особливостей економіки іряду інших чинників. Державний бюджет є сукупністю бюджетів всіх рівнівдержавних адміністративно-територіальних керівництв.
Побудовабюджету заснована на дотриманні певних принципів:
Принципєдності – означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланкибюджетної системи. Він забезпечується єдиними правовою базою, бюджетноюкласифікацією, формами бюджетної документації і т.д.
Принципповноти – полягає у відображенні всіх доходів та видатків.
Принципдостовірності – це формування на основі реальних показників, науковообгрунтованих нормативів.
Принципгласності – забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників ізвітів про їх виконання.
Принципнаочності – це відображення показників у взаємозв¢язку іззагальноекономічними показниками шляхом використання засобів максимальноїінформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів тапропорцій економічного розвитку.
Принципсамостійності – що забезпечується наявністю джерел закріплених та власнихдоходів, надходжень від яких достаньо для здійснення своїх функцій, та правомвизначення напрямків їхнього використання відповідно до бюджетногозаконодавства.
Структурабюджету країни характеризується насамперед двома головними взаємопов’язанимискладовими: доходами і видатками. Однак це не означає, що зміст бюджетузводиться до простого кошторису чи своєрідної каси, куди надходять і звідкивитрачаються гроші. Він завжди був і залишається головним фінансовим планомдержави, який є засобом досягнення економічної стабільності, і в ньомувідбивається реальне життя суспільства. Його проект щороку розробляє виконавчийорган країни, обговорює і приймає законодавчий орган (парламент, конгрес).Затверджений бюджет реалізують виконавчі органи, які після завершенняфінансового року звітують про відповідність його фактично досягнутих показниківплановим, що встановлені законом.
Джерела,характер формування і напрями витрат державного бюджету в кожній країнівідрізняються своїми національними особливостями. Це залежить від багатьохчинників адміністративної системи, структури і рівня розвитку економіки,конкретно втілюваної державної політики тощо. Попри всю різноманітність використовуваниху країнах способів бюджетотворення і підходів до нього, в цьому процесі існуютьй загальні риси та закономірності. Зокрема, доходна частина бюджетів восновному складається із податкових надходжень, а їхні видатки здебільшогопов’язані із забезпеченням соціальних послуг, що пом’якшує неминуче властивудля ринкової економіки диференціацію в доходах, рівні життя різних верствнаселення.
Уструктурі надходжень до централізованих бюджетів у країнах з розвиненоюринковою економікою провідну роль відіграє пряме оподаткування. Наприклад, уСША і Канаді за рахунок особистого доходного податку формується 45–48 відсотківїх федеральних бютжетів. Це джерело доходу є найвагомішим і взахідноєвропейських країнах (від 20 до 50 відсотків усіх бюджетних надходжень).Друге місце в централізованих бюджетних доходах належить внескам на соціальнестрахування. їх називають податками на заробітну плату. Вони сплачуютьсянайманими працівниками (у відсотках до сукупного заробітку) і кожнимпідприємством, фірмою (у відсотках до загального фонду оплати праці). Наступнимза значимістю в бюджетотворенні йде податок на прибуток корпорацій (до 20відсотків). Останнім часом в більшій частині західних країн ця частка урядовихдоходів набула тенденції до зниження. Кожна з інших категорій, що бере участь уформуванні бюджету, не перевищує, як правило, 4–5 відсотків його грошовихнадходжень.
1.3Дефіцит державного бюджету та джерела його виникнення
Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситьсядо розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чиінші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якістьсамого дефіциту може бути різною:
· дефіцит може бути пов’язанийз необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. Вцьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державнерегулювання економічної кон’юнктури;
· дефіцити виникають врезультаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т. п.),коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерелособливого роду;
· дефіцит може відображатикризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків,нездатність влади тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадкувін – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладнихекономічних заходів, але і відповідних політичних рішень.
Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне– ефективними міжнародними зв’язками бюджетний дефіцит не страшний.
Нажаль, у вітчизняній економічній науці донедавна привілеюваввід’ємний погляд на бюджетний дефіцит. Він розглядався як вкрай від’ємнавластивість, що характерна лише бюджетам буржуазних держав. В літературістверджувалося, що в нашій економіці з її планомірним розвитком бюджетнийдефіцит не є характерним. Відсутність глибоких наукових розробок про причини ісоціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, порівняно низька загальнафінансова культура призвели до того, що економічні відомства країни виявилисьнепідготовленими до управління бюджетним дефіцитом і капітулювали перед ним.
При здійсненні економічного аналізу фахівці оперують різними зазмістом визначеннями дефіциту бюджету. Частіше використовують поняттятрадиційного (звичайного) або первинного дефіциту, рідше – операційного,поточного чи структурного. Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет)визначаєтьсярівнем сальдо бюджету, який мав би місце за поточного реального рівня державнихвидатків і податкових ставок в умовах потенційного рівня випуску в економіці.Зміна бюджету повної зайнятості показує напрям, у якому фіскальна політика будевпливати на зміну сукупного попиту в економіці. Циклічний бюджетвідбиваєвплив ділового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фазаекономічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету. Фактичнийдефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційноїбюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань векономіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетнийдефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищенняфактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищенняструктурного дефіциту над фактичним – циклічний надлишок. Зміна абсолютногорозміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків ідержавних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам реального обсягувиробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.
Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатківнад доходами: Дефіцит = Видатки – Доходи.
Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесенняоперацій органів державного управління до основних категорій статистикидержавних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто додоходів, видатків та фінансування.
Досвідвикористання дефіцитів бюджету в антикризових та стимулюючих заходах у різнихкраїнах і у різні періоди є досить суперечливим для того, щоб беззастережновикористовувати цей інструмент як гарантію покращення економічного становищакраїни [1].
Основнимипричинами виникнення бюджетного дефіциту є надзвичайні події; кризові явища векономіці, її розвал; неефективність фінансово-кредитних зв’язків; нездатністьвлади тримати під контролем фінансову ситуацію в країні; недосконалість фінансовогозаконодавства тощо [2].
Бюджетнийдефіцит сам по собі не може бути надзвичайно негативним для розвитку економікиі динаміки життєвого рівня населення. Усе залежить від причин його виникнення інапрямів використання коштів.

2.Державний борг та його структура. Управління державним боргом
2.1Державний борг та його структура
Державнийборг (DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникамдержавних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів завилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього тазовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг (D) – заборгованістьдержави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють ціннимипаперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг (DI) – цезаборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами таміжнародними фінансовими організаціями.
Основнимипричинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державнихвидатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади йавтоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулюванняекономіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат; вплив політичнихбізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів зметою завоювання популярності виборців та збереження влади.
Існуєпозитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу.Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу,потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшуєбюджетний дефіцит.
Наобсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у величині державного боргу,в тому числі обумовлені впливом інфляції. Саме тому важливо, щоб державназаборгованість вимірювалась також в реальних, а не лише в номінальнихвеличинах.
Бюджетнийдефіцит є різницею між державними витратами і доходами. Частина витрат – цевідсоток, який сплачується по державному боргу і дорівнює i*DG, де DG – обсягдержавного боргу, а i – номінальна процентна ставка. Реальні видатки містятьлише реальний процент по державному боргу r. Згідно з рівнянням Фішера,реальний відсоток є номінальним за винятком проценту інфляції: r = i – p. Отже,реальна величина бюджетних видатків менша від номінальної на величину DG*p.Фактичний бюджетний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів(оперпаційний дефіцит) можна підрахувати за допомогою такої формули:
OBD =BD – DG*p, де
OBD –операційний бюджетний дефіцит;
BD –фактичний бюджетних дефіцит;
DG –розмір державного боргу на початок року;
p – темпприросту інфляції за рік, %.
Вумовах інфляції оголошуваний у звітах бюджетний дефіцит завищується на величинуDG*p. При високих темпах інфляції ця величина може бути досить значною. Якнаслідок, можливі ситуації, коли спостерігається зростання номінальногодержавного боргу при одночасному зниженні реальної заборгованості. Це утруднюєоцінку бюджетно-податкової політики.
Бюджетнийдефіцит ускладнюється явищем квазіфіскальних витрат і квазіфіскальногодефіциту. У загальному вигляді можна вирізнити два типи квазіфіскальних витратдержави: зобов’язання держави по видатках та квазісубсидії центрального банку.Зобов’язання держави по видатках – це відкладені у часі бюджетні зобов’язання,тобто перенесені на майбутні витрати бюджету, які не враховуються в поточнійбюджетній звітності. Такого роду зобов’язання виникають внаслідок прихованогодержавного субсидування імпорту або надання державних гарантій з високоювірогідністю платежів по них.
Квазісубсидіїцентрального банку – це діяльність центрального банку, яка стосується бюджетнихоперацій уряду і фінансується за рахунок його власних доходів. Воно охоплюєокремі операції, пов’язані з державним боргом, фінансування збитків, що виникливнаслідок стабілізації валютного курсу, централізовані кредити економіці,рефінансування пільгових кредитних програм і преференцій.
Внаслідокквазіфіскальних операцій держави за межами бюджету справжні маштаби державнихвидатків і, відповідно, величини бюджетного дефіциту та державного боргузанижуються.
Абсолютнийрозмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором,оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція.Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме: відношення боргудо ВВП; відношення суми обслуговування боргу до ВВП.
Відноснавеличина державного боргу («борг / ВВП») залежить від таких факторів, як рівніреальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темпзростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшеннявідносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростанняреальної процентної ставки будуть нищими за темпи зростання реального ВВП, ачастка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.
2.2Проблеми управління державним боргом
Управліннядержавним боргом є одним із напрямів фінансової діяльності держави. Відповіднокатегорію «управління державним боргом» можна розглядати через призмуреалізації спеціальної компетенції органів державної влади та управління усфері фінансів. У теоретичному аспекті, сьогодні є достатньо підстав визначатицю групу суспільних відносин як складову фінансово-правового інститутудержавного боргу. Проте спеціальних правових досліджень управління державногоборгу в Україні та інших пострадянських державах ще не здійснювались. Сьогоднідуже важливо з’ясувати зміст управління державного боргу, а відтак усіорганізаційні, функціональні, методологічні аспекти цього процесу. Відсутністьвідповідних досліджень поглиблює правову невизначеність відносин державногоборгу, зокрема управління ним.
Проблемауправління державним боргом є дуже актуальною, хоч і привертала увагу багатьохпоколінь науковців, особливо економістів. Ще Адам Сміт у своїй праці писав: «Колидержавний борг акумулюється до відповідного рівня, то надзвичайно рідко, думаю,лише в поодиноких випадках, він чесно і повністю погашається. Звільненнядержавних надходжень, якщо воно колись і відбувається, то завжди за рахунокбанкрутства – іноді відкрито визнаним, але завжди реальним, а часто фіктивноюоплатою». Зважаючи на економічну природу відносин, що складають предметфінансового права, доцільним вважаємо використання наукового доробку ученихекономістів та фінансистів.
Узарубіжній економічній літературі під управлінням державним боргом розуміютьрегулювання структури державних боргових зобов’язань при заданому сукупномуобсязі заборгованості. Міжнародні та окремі національні дослідження визначаютьуправління державним боргом як комплекс заходів, важелів і шляхів контролю тарегулювання державного боргу (внутрішнього і зовнішнього) з метою пошукунадійних джерел його фінансування, а також зменшення і нейтралізації негативнихнаслідків. Основними напрямами управління держаним боргом є: пошук надійнихджерел для виплати боргу та раціональне використання зовнішніх запозичень.
Завизначенням експертів Світового банку, ефективне управління державним боргомвключає в себе три специфічні взаємопов’язані процеси:
– вибірпридатного виду фінансування;
– рішенняпро розмір запозичень;
– веденняповної та своєчасної звітності про існуючий борг держави.
Критеріємефективності операцій з державним боргом є досягнення економії коштів державногобюджету. Сьогодні існує значна кількість нормативно-правових актів, якічастково регулюють порядок утворення державного боргу, його обслуговування тапогашення, проте слід констатувати, що вони не створюють цілісної системи,порядку, форм та методів ефективного управління державним боргом.
Досягненняліквідності казни. Основним завданням компетентного органу з управління боргомє досягнення ліквідності казни. Це означає не лише гарантування обґрунтованогопланування строків оплати державного боргу, а й забезпечення наявностінеобхідного капіталу для оплати урядом короткострокових зобов’язань, незастосовуючи емісію грошей. Наступні цілі є вторинними стосовно вказаної.
Підтриманнябалансу між витратами та стабільністю, беручи до уваги ризики, пов’язані з найнижчимивитратами. Через те, що боргові зобов’язання з довшим терміном до сплатикористуються більшим попитом, досягнути найнижчої вартості можна в основномуберучи зобов’язання з коротшими строками сплати. Але це зумовлює підвищеніризики. Чим коротший термін оплати державного боргу, тим вразливіший державнийборг до коливань в рівнях інфляції, попиту та грошового обігу.
Розвитокта забезпечення ефективно функціонуючого внутрішнього фінансового ринку. Вдержавах з внутрішнім кредитним ринком, де уряд виступає основнимпозичальником, гарантування чесності та прозорості торговельних правил таправил кредитування є основним завданням для заохочення і інвесторів, іпозичальників користуватися цим ринком.
Управліннядержавним боргом (у широкому розумінні) – це один із напрямів фінансовоїполітики держави в особі органів державної влади і управління щодо визначенняборгової стратегії держави, зокрема цілей боргового фінансування; визначеннявартості та обсягу державного боргу; організації планування, обліку, звітностіта контролю державного боргу, з метою задоволення фінансових потреб держави тасуспільства в режимі раціонального використання бюджетних коштів, економіїресурсів, опосередкованих борговими зобов’язаннями Уряду та мінімізаціїобслуговування боргу.
Управліннямдержавним боргом (у вузькому сенсі) – повноваження органів державногоуправління спеціальної компетенції щодо погашення та обслуговування державногоборгу; оптимізації структури державного боргу та його динаміки; визначенняджерел надходження позичкових коштів та кола позичальників; вибору видівзапозичення, визначення їх обсягів, періодичності здійснення емісії тамеханізму реалізації; регулювання ринку державних цінних паперів; випуск,обслуговування та погашення всіх видів боргових інструментів Уряду; наданнягарантій; здійснення заходів із визначення кредитних рейтингів; інформаційногозабезпечення; звітності та контролю.

3.Шляхи подолання дефіциту бюджету та скорочення державного боргу в Україні
3.1Основні напрями подолання дефіциту бюджету України
Бюджетнийдефіцит сам по собі не може бути надзвичайно негативним для розвитку економікиі динаміки життєвого рівня населення. Усе залежить від причин його виникнення інапрямів використання коштів.
Виходячиіз визначення дефіциту бюджету, очевидно, що для більшого збалансування бюджетунеобхідно певним чином збільшити дохідну частину бюджету або дещо зменшитивидаткову, але в тих межах, які б не загрожували розвитку виробництва та незнижували б життєвий рівень населення та якість життя.
Зростаннядохідної частини бюджету може відбуватись за умов проведення ефективної таоптимальної податкової політики. Також для збільшення дохідної частини бюджетуслід провести реформи, пов’язані із збільшенням прибутків основної частининаселення (наприклад, реформу заробітної плати).
Слідуючийнапрям зменшення дефіциту бюджету – скорочення видаткової частини бюджету. Доцього напряму слід віднести скорочення видатків на народне господарство,зменшення участі держави у виробничих інвестиціях. Доцільно перекластифінансування розвитку виробництва, проведення інноваційної політики перекластина самі підприємства, які можуть використовувати як джерело формуванняінвестиційних ресурсів і нерозподілений прибуток, і амортизаційні відрахування,і резервні фонди. Також напрямами скорочення видаткової частини бюджету єзменшення видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельностівійськових та військової техніки та зменшення дотацій, субвенцій.
Скороченнябюджетного дефіциту здійснюється також за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик,грошово-кредитної емісії. І саме вибір джерел фінансування дефіциту, а не йогорозмір є принциповим питанням щодо нормального функціонування економіки.
Принаявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал з бокуприватного сектору, високому рівні прихованого безробіття, збільшення державнихвидатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик, є чинником, що сприяєекономічного розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливістьпоширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах,достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державнихвидатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такийперерозподіл напрямів використання валового продукту є кращим і не становитьнебезпеки для економічного становища країни.
Утімрезультати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігаєтьсянизька еластичність заощаджень по процентних ставках, а отже існує низькаможливість збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті[9].
Державнийбюджет України в сiчнi-березнi 2009 року зведено з дефiцитом 333,4 млн. грн.
Фінансуваннябюджету дефіциту за рахунок зовнішніх позик можна розглядати двояко. З одногобоку, воно дає можливість здійснення додаткових державних видатків безобмеження поточного споживання та інвестиційної діяльності приватного сектору.Проте, слід зважати на те, що повернення боргу буде відбуватись за рахунокмайбутнього виробництва, а це вимагатиме в майбутньому збільшення імпортованихтоварів і послуг.
Якокремий напрям подолання бюджетного дефіциту можна розглядати і секвестр, тобтопропорційне зменшення видатків щомісячно по всіх статтях бюджету протягом тогочасу, який залишився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягаютьзахищені статті бюджету (заробітна плата, стипендії, видатки на придбаннямедикаментів).
Підсумовуючивсе вищесказане, можна зробити висновок про те, що проблема дефіцитностібюджету є досить актуальною для України. Класичними напрямами скороченнядефіциту бюджету є збільшення доходів бюджету, зменшення його видатковоїчастини, зовнішні і внутрішні запозичення емісійний дохід. Проте необхідновраховувати позитивні і негативні заходи застосування кожного з них тавиробляти всередині кожного з цих інструментів ефективні заходи по стимулюваннюзменшення дефіциту бюджету в Україні, серед яких проведення оптимальноїподаткової політики, оптимізація державних видатків, розумне поєднаннявнутрішніх і зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту, забезпечитифінансову підтримку малого і середнього бізнесу шляхом розробки і виконанняцільових програм розвитку малого і середнього підприємництва, удосконалитиінструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення тощо.
3.2Правові засади реструктуризації державного внутрішнього боргу України тамеханізми скорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи
Механізмискорочення зовнішньої заборгованості в умовах боргової кризи.
Борговакриза – це криза зовнішньої заборгованості яка проявляється в неспроможностікраїни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокремаздійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно допочаткових угод. Неплатоспроможність країн-боржників спричиняє падінняплатоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з борговоїкризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості,відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.
Традиційнимметодом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргуумови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.
Найпоширенішоює реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках «Паризькогоклубу». Найбіднішими країнами-боржниками з метою полегшання боргового тягарапропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які єчленами «Паризького клубу». Офіційні кредитори надають такі види допомоги:часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії борговихзобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.
Зараззагальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу(борговий своп), яка може набирати таких форм:
Викупборгу – надання країні-боржниці можливості викупити власні боргові зобов’язанняна вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зізнижкою з їх нормальної ціни.
Капіталiзаціяборгу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зізнижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливостіобмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових,торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримуютьможливість купувати ці боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперівзі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансовихактивів.
Конверсія«борг – борг», тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговимизобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов’язань:відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старим, призбережені номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язаньможе бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; можезмінитися валюта боргу і т.п.
Капіталізаціяборгу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами оптимізаціїструктури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржникомозначає останнє погашення її зобов’язань перед кредиторами. Втім, зазначеніметоди зменшення боргового тягара мають певні недоліки, що пов’язані насампередзі скороченям валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тискомконверсійних операцій.
Правовізасади реструктуризації державного внутрішнього боргу України.
Поняттядержавного боргу, відносини, що складають його, у своїй динаміці органічнопов’язані з рядом фінансових та фінансово-правових інститутів і категорій:бюджет, бюджетний процес, бюджетна політика, бюджетний дефіцит, інфляція тощо.Можна стверджувати, що одне явище породжує інше і навпаки. В економічнійлітературі Заходу побутує одностайна думка, що загрозу економіці становить нестільки державний борг, особливо якщо він не відхиляється за своїми параметрамивід узагальнюючих об’ємних макроекономічних показників, а зростання суми виплатпроцентів за державними позиками, особливо якщо вони прострочені. Адже виплатипроцентів за позиками посідають чільне місце серед витрат державного бюджету.Саме тому аналіз структури державного боргу та способи управління нимвизначаються сьогодні як особливо актуальні.
Внутрішнійборг України умовно можна поділити на боргові зобов’язання двох видів: ринкові,що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виниклиза підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов’язання. Сюдивходить також заборгованість, утворена в результаті компенсації гарантованихзаощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів Радянського Союзу,розміщених свого часу серед населення тощо. В Україні виник специфічнийдержавний борг перед населенням через несвоєчасну виплату заробітної плати,пенсій, стипендій, інші соціальні програми та виплати.
Згідноіз Законом України «Про Державний внутрішній борг», Законом України «Проструктуру Державного внутрішнього боргу України за станом на 1.01.1996 рік іграничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки»,Постановою Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації»державний внутрішній борг має свою структуру та існують фінансові механізми длязалучення державою додаткових фінансових ресурсів. Характер і умови такихзобов’язань у кожному конкретному випадку визначаються Урядом України запогодженням із Національним банком України.
Віндустріально розвинутих країнах порівняно незначна частка сукупного державногоборгу відноситься на зовнішній борг, переважна частина державного боргуприпадає на вітчизняних інвесторів.
Так,державний внутрішній борг України в своїй структурі відображає заборгованістьУряду України і має таку структуру:
1.Заборгованість перед юридичними особами:
– сумазаборгованості за внутрішніми позиками.
2.Заборгованість перед банківськими установами:
– Заборгованістьперед Національним банком України;
– Запозиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;
– Запозиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;
– Заіншими позиками та зобов’язаннями;
– Закомпенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України таколишнього Укрдержстраху;
– Зазалишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, такомпенсаціями за ними;
– Заборгованістьперед іншими банками.
3.Заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими такороткостроковими позиками, віднесена на державний борг.
4. Засумами, спрямованими на індексацію оборотних коштів державних підприємств іорганізацій.
5.Iнша внутрішня заборгованість.
6. Заборгованістьперед фізичними особами за цінними паперами та компенсаціями за ними.
Необхіднозазначити, що структура державного боргу згідно із Законом «Про державнийвнутрішній борг» повинна визначатися щорічно Верховною Радою України одночасноіз затвердженням Державного бюджету України на наступний рік. Проте сьогоднідержавний борг України не розраховується централізовано, як це, зрештою, єзаконодавчо закріплено, і немає даних про спроби об’єднання зусиль різнихдержавних інститутів, спрямованих на зведення всієї інформації про структуру тазагальну суму державного боргу. Проблема обслуговування державного боргу єнадзвичайно актуальною, адже йдеться про державні (бюджетні) видатки.
Упроцесі управління боргом необхідне дотримання оптимальної структури боргу зточки зору його сумарного обсягу та строків погашення. При виникненні труднощіву держави-позичальника в процесі обслуговування боргу чи неможливості йогопогашення держава може або відмовитись від виконання своїх зобов’язань, абоспільно із кредиторами шукати варіанти врегулювання боргової кризи. В 1917 р.більшовики відмовилися від виконання боргових зобов’язань. Фактично це визнаннядержавою своєї неплатоспроможності. Зрозуміло, що таке рішення призводить доізоляції країни-боржника на міжнародному фінансовому ринку, спричиняєзагострення економічної, грошової, соціальної кризи в середині держави.Світовий досвід доводить, що відмова від виконання боргових зобов’язань лягаєплямою на фінансову репутацію позичальника. Наприкінці ХХ ст. Туреччині таУгорщині міжнародні фінансові організації пропонували списати борг, але вонивідмовлялись і продовжували виконувати свої боргові зобов’язання. Тобто питанняполягає не в тому, як не віддати борг, а як саме його віддати. При цьому це нелише економічна проблема, але однаковою мірою вона є соціальною і політичною.Відтак очевидно, що варіант урегулювання боргу із позичальниками є найбільшоптимальним.
Одниміз таких способів є реструктуризація боргових зобов’язань. Реструктуризаціяборгу має на меті мінімізацію втрат кредиторів та розширення економічногорозвитку країни позичальника. Всі боргові зобов’язання поділяють на дві групи:зобов’язання пріоритетного обслуговування і зобов’язання, що підлягаютьурегулюванню. Реструктуризація передбачає такі зміни параметрів боргу, якіповинні забезпечити можливість виконання зобов’язань за рахунок зменшеннятягаря боргу та підвищення жорсткості зобов’язань. Як правило, параметриреструктуризації є індивідуальними, але світовий досвід протягом останніх 10–12років визначив ряд спільних особливостей чи закономірностей. Так, скороченнятягаря старого боргу може бути досягнуто за рахунок списання частини боргу абоза рахунок зменшення розмірів процентних платежів.
Державнийборг України формувався поетапно. За даними Міністерства фінансів, перший етапприпав на період 1991–1994 р.р. У цей час основним кредитором Уряду бувНаціональний банк України, а зовнішні позики залучалися безсистемно. Відтак напочаток 1994 р. 70% боргу складав зовнішній державний борг. Другий етап –1995–1996 р.р. – знаменувався початком випуску державних цінних паперів –облігацій внутрішньої державної позики та поступовим заміщенням ним прямихкредитів Національного банку України. Третій етап – 1997–1998 р.р.відзначався здійсненням активних запозичень як на внутрішньому, так і назовнішньому ринках. Цей період характеризувався високою доходністю заоблігаціями державної позики. Проте незадовільні приватизаційні процеси,недонадходження податкових платежів до бюджету призвели до зростання вартостізапозичень. Крім того інвесторами виступали також і нерезиденти, тому державнийвнутрішній борг набував тенденції до трансформації у зовнішній борг. Наприкінці1998 р. Уряд зіткнувся із серйозними труднощами щодо погашення борговихзобов’язань, за якими настав термін розрахунку. Тому вперше в Україні булозапочатковано комплекс заходів щодо скорочення темпів приросту державногоборгу, здійснення конверсійних процедур та продовження середнього термінупогашення державних боргових зобов’язань шляхом проведення реструктуризаціїдержавного боргу України. Зокрема для зменшення тиску на видаткову частинудержбюджету було здійснено конверсію облігацій державної внутрішньої позики. Цедозволило продовжити строк повернення залучених коштів, зменшивши тиск виплат у1998–1999 р.р. 2000 рік вважається піком реструктуризації державного боргуУкраїни. Саме в цей період існувала найреальніша загроза того, що кредиторипред’являть вимоги щодо дострокової виплати всієї суми боргу за невиконаннязобов’язань за позиками, що призвело б до дефолту. Однак на той час булоуспішно здійснено реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу на суму близько2,2 млрд дол. США. З іншого боку, Міністерство фінансів України, на підставіЗакону України від 20 квітня 2000 р. «Про реструктуризацію борговихзобов’язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України»провело реструктуризацію боргових зобов’язань перед центральним банком. Згідноіз цим Законом було реструктуризовано заборгованість за кредитами Національногобанку України, отриманими для фінансування дефіциту Державного бюджету Україниу 1994–1996 р.р.
Одночаснореструктуризації підлягали державні цінні папери, випущені в 1998–2000 р.р.з терміном погашення у 2000–2004 р.р.
Загалом,можна визначити, що реструктуризація державного боргу України відбуваласяшляхом трансформування зовнішнього державного боргу у внутрішній, реалізаціїконверсійних заходів, списання частини боргу у вигляді відсотків за кредитамиНБУ. Однак необхідно усвідомлювати, що всі ці заходи можуть бути успішними заумови дотримання ряду поточних, проте стратегічно важливих умов:бездефіцитність державного бюджету; прозорість здійснення запозичень на стадіяхїх залучення, використання та погашення; налагодження приватизаційних процесів;розроблення належного правового забезпечення у сфері формування, управління таобслуговування державного боргу. Значним кроком у визначенні напрямів борговоїполітики держави є положення Бюджетного кодексу України. Проте ця проблемавизначається як спеціальна, що вимагає спеціального нормативно-правового акта –закону про державний борг України. [10].
державнийбюджет борг реструктуризація
3.3Державний борг України: поточний стан і ризики
Політикауправління державним боргом включає такі важливі складові: формування борговоїстратегії, націленої на забезпечення сталості та обґрунтованості рівнядержавного боргу, досягнення збалансованої структури боргу, активне управлінняринковою частиною державного боргу, збереження потенціалу рефінансування боргупри зміні кон’юнктури фінансових ринків, виконання цільових орієнтирів щодовартості обслуговування боргу і допустимого ступеня ризику; утримуваннязаборгованості державного сектора економіки на економічно прийнятному рівні.
Надзвичайноважливим для визначення поточного рівня платоспроможності держави євикористання традиційних показників боргової спроможності (відношеннядержавного боргу до ВВП, доходів бюджету, відношення зовнішнього боргу доекспорту, обслуговування боргу до експорту та доходів бюджету, тощо). Протетакий підхід не дозволяє оцінити потенціальний рівень боргового навантаження таперспективи збереження фінансової стабільності у країні при існуваннівисоковартісних і ризикових умовних зобов’язань Уряду. Досягнення помірногорівня державного боргу в таких умовах не убезпечує державні фінанси відборгових ускладнень.
ВУкраїні, починаючи з 2002 р., платоспроможність держави істотнопідвищилась, а боргове навантаження на економіку й державні фінанси – знизилось.Основними факторами поліпшення ситуації з державною заборгованістю у 2002–2007рр. стали: динамічний розвиток національної економіки та зростання обсягівекспорту товарів і послуг, які розширювали економічний потенціал для виплатинагромаджених боргів; зменшення деформацій грошово-кредитної системи України тапідвищення кредитного рейтингу держави, що знижували вартість залучення новихпозик; проведення зваженої бюджетно-податкової політики і досягнення помірногодефіциту бюджету.
Уміжнародній практиці головним критерієм для оцінки боргової сталості єспіввідношення державного боргу і обсягу ресурсів, якими володієкраїна-позичальниця (тобто розміру ВВП), Цей показник відображає потенціальніможливості національної економіки розрахуватися з кредиторами. В Українідержавний борг відносно ВВП скоротився з 45,3% у 2000 р. до 12,5% у 2007 р.На погашення і обслуговування державного боргу у 2002–2005 рр. витрачалося 14,1–15,4%доходів зведеного бюджету та 3,7–4,2% ВВП країни. У 2006 р. вказаніспіввідношення знизилися до 8,5% доходів бюджету і 2,5% ВВП, а у 2007 р. –відповідно, до 4,3% і 1,5%.
Обмеженістьпотенціалу для нарощування державного боргу України зумовлюється дією таких факторів:
– валовийзовнішній борг України (з урахуванням боргів корпоративних структур) уже досягкритичних розмірів;
– державнийборг України, внаслідок високої частки заборгованості в іноземній валюті,істотно залежить від динаміки обмінного курсу гривні;
– УрядУкраїни має великі умовні зобов’язання, які за певних обставин можуть значнозбільшити розмір державного боргу.
Станомна 1 січня 2008 р., валовий зовнішній борг України сягнув 84,5 млрд. дол.(або 60,1% ВВП 2007 р.). За розрахунками експертів МВФ, максимальнодопустимим розміром зовнішнього боргу для країн з низьким і середнім рівнямидоходів с 49,7% ВВП; при перевищенні цього показника імовірність розгортанняфінансових криз зростає до 66,8%. Водночас ряд емпіричних досліджень свідчать,що при нагромадженні зовнішнього боргу понад 30–35% ВВП впливзовнішньо-боргових операцій на економічне зростання стає негативним.
Заостанній рік валовий зовнішній борг України збільшився на 30 млрд. дол. Прицьому заборгованість корпоративних позичальників сягнула 69,4 млрд. дол.,збільшившись за 2006–2007 рр. на 43,1 млрд. дол. При високих обсягах зовнішньоїзаборгованості резидентів України посилювалася вразливість національноїфінансової системи до зовнішніх шоків (погіршення умов торгівлі длянаціональної економіки; девальвації національної валюти; зростання процентнихставок по іноземних позиках; зменшення доступності зовнішнього фінансування),що підвищувало імовірність поширення кризових явищ.
Найвагомішимиумовними зобов’язаннями Уряду є зовнішні борги державних підприємств ізобов’язання щодо відшкодування вартості заощаджень громадян України. Привключенні до складу державного боргу України заборгованості державнихпідприємств по іноземних кредитах (облігаційних позиках) і непогашеноїзаборгованості по знецінених заощадженнях громадян в Ощадному банку СРСР їДержстраху СРСР сума боргу збільшиться з нинішніх 88,7 млрд. грн. до 248,8млрд, грн. (або становитиме 35% ВВП 2007 р.).
Отже,на початок 2008 р., при використанні прийнятих у світі стандартів облікуборгових операцій, прямий державний борг України становив 10% ВВП. Однакврахування лише двох видів умовних зобов’язань держави (зовнішніх боргівдержавних підприємств і гарантій держави щодо компенсації знецінених заощадженьгромадян) відразу ж збільшує суму її заборгованості до 35% ВВП. Тому твердженняпро можливість істотного нарощування державших запозичень без виникнення загроздля стабільності державних фінансів України є оманливими. Міжнародний досвідговорить: неплатоспроможність місцевих органів влади, державних підприємств,урядових установ і великих банків може поставити уряд країни перед необхідністюприйняття їх боргів на себе (тобто перекладання тягаря неочевидних умовнихзобов’язань на бюджет).
ВУкраїні відсутність єдиної методології обліку умовних зобов’язань держави таєдиної інтегрованої бази даних (яка б забезпечувала достовірний облік по всіхвидах фактичних і потенціальних боргових зобов’язань Уряду, а також контроль застаном державного боргу в цілому) істотною мірою перешкоджає проведеннюефективної бюджетної політики та не створює надійних підстав для уникненняборгових ускладнень. З огляду на це, в даний час є гостра необхідністьзапровадити моніторинг і оперативний облік заборгованості держави по всіх видахфінансових зобов’язань, які потенціально можуть впливати на розмір державногоборгу і стабільність державних фінансів України у середньостроковійперспективі, а також систему заходів, спрямованих на зменшення обсягупозикового фінансування ризикових і потенціально небезпечних форм.
Значнийвклад у зміцнення стабільності державних фінансів у довгостроковій перспективіта у дотримання принципу справедливості при проведенні фіскальної політикиповинні зробити аналіз ризиків і оцінка потенціальних наслідків для бюджетугарантій, наданих урядом. Теоретично порівняно з іншими формами субсидуваннядержавою підприємницького сектора надання урядом гарантій має такі переваги: увипадку реалізації самоокупних проектів держава надає підтримку підприємствамбез використання бюджетних коштів; для підприємств необхідність поверненнякредитів стає стимулом до максимально ефективного використання запозиченихкоштів. Однак в Україні вказані переваги повністю не реалізуються, а державнігарантії, в основному, виконують роль механізму відстроченого фінансуваннявидатків бюджету.
По-перше,зовнішні позики державним підприємствам або установам під гарантії Уряду зсамого початку надаються на умовах повернення за рахунок бюджетних коштів. Цестосується інституційних проектів МБРР і кредитів зарубіжних банків Державнійслужбі автомобільних доріг України. Проте такий спосіб фінансування державнихвитрат важко назвати раціональним. Як справедливо вказує В. Кокорєв,кредиторові простіше надати позику безпосередньо уряду (і не зазнавати високихтрансакційних витрат з вивчення й моніторингу інвестиційних проектів, а потімочікувати платежів, пов’язаних з виконанням гарантій уряду); як покупецьдержавних облігацій кредитор набагато краще захищений з юридичної таетико-ідеологічної точок зору; урядові теж простіше не зв’язувати себезобов’язаннями по конкретних інвестиційних проектах, а одержати незв’язанийкредит і витрачати кошти, що надійшли, відповідно до власних пріоритетів.
По-друге,щодо державних гарантій по кредитах на фінансування інвестиційних (самоокупних)проектів, то такі проекти у багатьох випадках виявляються неефективними, щопокладає на державу тягар додаткових фінансових зобов’язань. Станом на 1 січня2007 р, прострочена заборгованість підприємств перед державою погарантованих кредитах сягнула 9,36 млрд. грн. Найбільшими боржниками виступалиВАТ «Макіївський металургійний комбінат» (885,5 млн. грн.), УЗТФ «Біомед»(640,2 млн.), ВАТ «Оріана» (1132,9 млн.), ВАТ «ЗалК» (395,6 млн.), корпорація«Украгропромбіржа» (753,9 млн,), концерн «Украгротехсервіс» (2033,2 млн. грн.).
Такі«результати» е закономірними з огляду на існування проблем «морального ризику»і «зворотного відбору», властивих процесові кредитування під гарантй Уряду. Тимчасом державні гарантії належать до арсеналу методів інвестиційної політики держави,тому ігнорувати цей інструмент за наявності структурних диспропорцій векономіці, низького рівня інноваційної діяльності та критичного стану об’єктівматеріально-технічної інфраструктури є економічно недоцільним.
Длязабезпечення повернення кредитних ресурсів позичальниками та підвищення іхзаінтересованості у прибутковій діяльності надзвичайно важливе значення маєрозподіл кредитних ризиків між урядом, кредитором і позичальником. Міжнароднийдосвід і реалії України показують, що повне перекладання кредитних ризиків науряд справляє деформуючий вплив на ринки, а такі гарантії з високою імовірністюпред’являються уряду для сплати. Тому гарантії Уряду України повинні покриватилише частину зобов’язань боржника: якщо ризики розподілятимугься між Урядом(гарантом) і сторонами кредитної угоди, то імовірність дефолту боржника погарантованих кредитах істотно зменшиться.
Доцільнимє встановлення верхньої межі відповідальності Уряду при настанні гарантійноговипадку – 50–70% залучених коштів. Таким чином конкретний розмір державнихгарантій по кожному кредитному договору слід встановлювати у процентномуспіввідношенні, а іх верхню межу – вказувати в абсолютному вираженні (небільшому від певної суми).
Слідзазначити: для гарантування стабільної ситуації у валютно-фінансовій сфері тазабезпечення платоспроможності держави в середньостроковій перспективідержавний борг України не повинен перевищувати 35% ВВП. Сьогодні, з урахуваннямчисленних і ризикових умовних зобов’язань держави, дотримання такого обмеженнявимагає забезпечення спрямованості її боргової політики на утримуваннястабільного співвідношення державного боргу і ВВП.
Отже,для забезпечення керованості боргових процесів в Україні слід дотримуватисяекономічно безпечного дефіциту бюджету та обмежити зростання умовнихзобов’язань держави. З метою забезпечення стабільності державних фінансівУкраїни у середньостроковій перспективі та запобігання різкому зростаннюборгових зобов’язань Уряду в період економічного спаду необхідно запровадитимоніторинг і оперативний облік усіх видів фінансових зобов’язань держави, якіпотенціально можуть впливати на розмір державного боргу України, а такожсистему заходів, спрямованих на зменшення обсягу позикового фінансуванняризикових і потенціальнео небезпечних форм.
Щоб прийматиекономічно обгрунтовані рішення при здійсненні фіскальної та боргової політики,необхідно завершити формування єдиної системи обліку заборгованості всіх рівнівдержавного управління та умовних зобов’язань уряду, запровадити інтегрованусистему аналітичного обліку державних (гарантованих державою) і місцевихборгів, а також запозичень корпоративного сектора економіки.
Зметою забезпечення повного врахування фінансових ризиків, пов’язаних знагромадженням умовних зобов’язань, уряду доцільно на регулярній основіготувати «Звіт про умовні зобов’язання, податкові витрати та інші фіскальніризики». Прикладом для наслідування щодо цього може слугувати відповідназвітність в Австралії, Канаді, Нідерландах, Новій Зеландії та США. Такі звітиповинні включати перелік джерел фіскальних ризиків, оцінку їх чутливості дорізних подій та впливу на фінансову позицію уряду, а також наводити дані проалокативну ефективність і номінальну (прогнозовану) вартість державних витрат.
Реалізаціязазначених заходів створить фундамент для проведення ефективної бюджетноїполітики та обмеження умовних зобов’язань держави, які потенціально можутьвпливати на розмір державного боргу і стабільність державних фінансів України усередньостроковій перспективі. Утримування помірного розміру державного боргуУкраїни, збалансування його структури та оптимізація залучення позикових коштівдля потреб держави, у свою чергу, сприятимуть зміцненню фінансової системиУкраїни й посиленню стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвитоккраїни. [12].

Висновки
Закінчуючисвою курсову роботу я б хотів зробити декілька висновків пов’язаних як збюджетом, так і з державним боргом, вказати основні проблеми в Україні стосовноцих питань.
Намою думку основною проблемою є відсутність належного законодавчого регулюваннябюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетногозаконодавства, що викликає цілий ряд негативних соціально-економічнихнаслідків. Серед них найнегативніший вплив мають:
– постійненедовнесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і узв’язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видіввидатків;
– відсутністьправового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів увипадках взяття зобов’язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;
– послабленняконтролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводитьдо численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;
– неповневідображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органивиконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетноїдіяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державнихкоштів та майна.
І щобговорити про хоч якусь стабілізацію економіки України, а також про подальшийрозвиток бюджетної системи, потрібно перш за все вирішити ці проблеми.
Підсумовуючистатистику щодо державного боргу слід звернути увагу на те, що навіть до 1999року спостерігався такий рівень показників, які характеризують рівень державногозовнішнього боргу України як безпечний та спроможність його відповідногообслуговування. Це дозволяє зараховувати Україну в коло країн, з малоймовірноюможливістю виникнення боргової кризової ситуації. В той же час зменшення часткизалучення коштів з боку міжнародних фінансових організацій, несприятливі умовизапозичення коштів з зовнішніх ринків капіталу, слабкість внутрішнього ринкукапіталу надає особливої гостроти виникненню боргової кризи, що підтверджуєтьсяможливим зменшенням кредитних рейтингів України та висновками міжнародногофінансового співтовариства щодо ризикового стану державних фінансів України.Таким чином, поточна боргова криза в Україні в першу чергу обумовленанаступними чинниками:
– слабезаконодавче та нормативне поле, неоптимальна організаційна структура управліннядержавним боргом;
– неузгодженістьфіскальної та монетарної політики;
– неузгодженістьфіскальної політики в частині регулювання бюджетним дефіцитом та політикиуправління державним боргом;
– майжеповна відсутність аналізу використання залучених з зовнішніх джерел коштів.
Отже,на мою думку, це і є основні проблеми сучасного несприятливого становищаУкраїни, і щоб рухатись далі ми перш за все повинні справитись з наведенимивище проблемами.

Списоквикористаних джерел
1. www.minfin.gov.ua
2. Сова О.Ю.Сутність та види дефіциту державного бюджету // Фінанси України. – 2005. –№9. – С. 20–25.
3. А.Г. Савченко таін. «Макроекономіка» 1999
4. Є. Дж. Долан, Д. Линдсей«Макроекономіка» 1994
5. В. Горбачук «Макроекономічніметоди» 1999
6. С. Будаговська таін. «Мікроекономіка і макроекономіка» 1998
7. М. Бурда, Ч. Виплош«Макроекономіка, європейський контекст» 1998
8. Н.Г. Менкью «Макроекономіка»1994
9. Невінчаний І.С.Основні шляхи подолання бюджетного дефіциту в Україні // Формуванняринкових відносин. – 2007. – №6. – С. 98–101.
10. Ірина Заверуха«Правові засади реструктуризації державного внутрішнього боргу України»
11. Основи економічноїтеорії: Підручник / А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко та ін.; Заред. А.А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001. – 606 с.
12. Фінанси України – Т. Вахненко«Державний борг, поточний стан і ризики»
13. www.grinchuk.lviv.ua/book/91/2423.html
14. «Основи економічноїтеорії: політ економічний аспект» за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестороненка.Київ – Вища школа – знання», 1997 р.
15. «Макроекономіка» Пол А. Семюелсон, Вільям Д. Нордгауз / К.: «Основи»,1995.
16. «Основиекономічної теорії: політекономічний аспект» за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка/ К.: «Вища школа» – «Знання» 1997
17. «Основиекономічної теорії: політекономічний аспект» за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка/ К.: «Вища школа» – «Знання» 1997
18. Финансыкапитализма / под ред. Б.Г. Болдырева – М., 1990. – 140 с.
19.Финансы / под ред. В.М. Родионовой – М., 1995. – 344 с.
20. Русяйкина А.М.управление государственным долгом. – Пенза, 2001. – 108 с.