–PAGE_BREAK–Щоб підтримувати клавіатуру в робочому стані, її необхідно прочищати. Для профілактики рекомендується раз на тиждень (або хоч би раз на місяць) чистити її пилососом. Замість пилососа для видування пилу і грязі можна використовувати мініатюрний компрессор. Під час чищення за допомогою компресора тримаєте клавіатуру клавішами вниз.
У всіх клавіатурах колпачки-кнопки знімаються, чим можна скористатися, якщо клавіша працює погано. Наприклад, типова ситуація, коли клавіша спрацьовує не при кожному натисненні. Причиною зазвичай виявляється грязь, що скупчилася під клавішею. Знімати колпачки з клавіш зручно U-образним захопленням, призначеним для витягання з гнізд мікросхем. Підведіть заломлені кінці захоплення під ковпачок, зведіть їх так, щоб вони зачепилися за його нижню кромку, і потягніть вгору. IBM випускає і спеціальне пристосування для зняття ковпачків, але затиск для мікросхем кращий. Знявши ковпачок, видаліть грязь струменем зжатого повітря. Потім надіньте ковпачок на місце і перевірте роботу клавіші.
У деяких клавіатурах видалення ковпачка клавіші приводить до безпосереднього відокремлення клавіші від перемикача. Тому під час розбирання або збірки клавіатури будьте особливо обережні: ви ризикуєте пошкодити перемикач. У класичних клавіатурах IBM/Lexmark (які в даний час проводяться компанією Unicomp) використовуються ковпачки, які знімаються, при видаленні яких клавіша залишається на колишньому місці. Це дозволяє значно зменшити небезпеку пошкодження перемикача під час чищення клавіатури.
Може трапитися, що ви чимось заллєте клавіатуру. Катастрофи при цьому не має, якщо швидко промити клавіатуру дистильованою водою, потім частково розібрати її і обполоснути тією ж водою всі деталі. Якщо пролита рідина висохла, дайте частинам клавіатури відмокнути. Після цього ще раз промийте її деталі приблизно в п’яти літрах води; всі непомічені залишки грязі змиються остаточно. Коли клавіатура повністю висохне, вона працюватиме. Не дивуйтеся, але клавіатуру можна дійсно промивати водою, не наносячи збитку її компонентам; тільки вода обов’язково повинна бути дистильованою, тобто без осаду і розчинених мінеральних солей.
І ще одне зауваження: клавіатуру потрібно повністю висушити, перш ніж підключати до комп’ютера. Залишки вологи можуть призвести до коротких замикань в схемі. Не забувайте, що вода — хороший провідник.
Оскільки умови застосування ПК і місце його знаходження можуть приводити до того, що на клавіатурі утворюється шар грязі або пилу, деякі компанії випускають тонке мембранне покриття, що накладається поверх клавіш. Покриття захищає клавіатуру від розлитої рідини, осідання пилу, грязі і інших загрязняючих речовин. Оскільки мембрана дуже тонка і міцна, вона практично не заважає набору текстів і загальній роботі з клавішами.
Якщо утримувати яку-небудь клавішу натиснутою, виникає ефект автоматичного повторення, тобто клавіатура починає безперервно посилати на системну плату код натиснутої клавіші. У клавіатурі AT можна регулювати частоту автоматичного повторення, подаючи відповідні команди на її процесор. У клавіатурі Pc/xt цього зробити не можна, оскільки інтерфейс клавіатури однонаправлений.
Настройка параметрів автоматичного повторення в Windows
Для зміни параметрів клавіатури в Windows 95/98 і Windows Nt/2000 необхідно відкрити діалогове вікно Властивості: Клавіатура (Keyboard: Properties). У Windows засіб управління розташований у вкладці Швидкість (Speed). Бігунок Затримка перед початком повтору символу (Repeat Delay) задає інтервал часу, протягом якого необхідно утримувати клавішу натиснутою, щоб клавіатура почала повторювати символ. Бігунок Швидкість повтору (Repeat time) визначає інтервал повторення символу по істечєїі часу затримки.
Ділення на шкалах бігунків Затримка перед початком повтору символу і Швидкість повтору відповідають значенням параметрів rate і delay. Для перевірки роботи клавіатури з новими параметрами перед установкою їх в системі у вкладці передбачено текстове поле.
При натисненні клавіші вбудований в клавіатуру процесор (8048 або 6805) визначає координати замкнутого перемикача в матриці. Після цього він передає на системну плату послідовний пакет даних, що містить скан-код натиснутої клавіші. У комп’ютері AT контролер клавіатури 8042 перетворить поточний скан-код в одну з передбачених в системі скан-кодов і направляє його в головний процесор комп’ютера. Іноді потрібно знати ці скан-коди, особливо при пошуку несправностей в клавіатурі або необхідності безпосередньо прочитати скан-код в програмі, яку ви пишете. Коли клавіша «залипає» або виходить з ладу, діагностична програма, наприклад процедура самоконтролю POST, зазвичай повідомляє її скан-код. Це означає, що вам доведеться ідентифікувати конкретну клавішу по її скан-коду. Знаючи скан-код несправної клавіші, за допомогою цих таблиць можна визначити, яка клавіша вийшла з ладу або потребує чищення.
Для 101-клавішної (розширеною) клавіатури використовуються три різні набори скан-кодов, причому за умовчанням встановлюється набір
У деяких комп’ютерах, включаючи Ps/2, при виконанні процедури POST використовується один з двох інших наборів скан-кодов. Наприклад, в комп’ютері IBM P75 в процесі виконання POST використовується набір 2, а під час звичайної роботи — набір 1. І хоча подібне трапляється рідко, це необхідно знати, якщо виникнуть труднощі при інтерпретації скан-кода.
IBM призначає кожній клавіші унікальний номер, щоб відрізняти її від останніх. Ці номери потрібно знати для ідентифікації клавіш на іноземних клавіатурах, де на них можуть бути нанесені інші символи. У розширених клавіатурах і в більшості інших моделей виключена одна клавіша (№ 29), але встановлені дві інші (№ 42 і 45); в результаті загальна їх кількість зросла до 102.
Після того, як контролер клавіатури в системі отримає скан-коди, що згенерували клавіатурою, і передасть їх на головний процесор, операційна система перетворить коди у відповідні алфавітно-цифрові символи. Ними, наприклад, є букви, цифри і інші символи, що знаходяться на стандартній американській клавіатурі.
Проте, незалежно від зображеного на клавіші символу, досить просто набудувати процедуру перетворення скан-кода для призначення клавішам інших символів. У Windows 9x і Windows Nt/2000 можна встановити декілька розкладок клавіатур для підтримки різних мов.
Використовуючи різні розкладки клавіатури, можна набирати тексти на різних мовах. Наприклад, для набору тексту французькою мовою необхідно встановити символи з діакритичними знаками, а на німецькому — символи з умлаутами. Крім того, декілька розкладок може використовуватися і для однієї мови. Так, наприклад, в різних країнах, де жителі говорять французькою мовою, прийняті різні угоди щодо розташування на клавіатурі букв французького алфавіту. Тому Windows включає декілька різних розкладок клавіатури для деяких мов.
Важливо зрозуміти, що додавання нової розкладки — це не те ж саме, що установка операційної системи, локалізованої для іншої мови. Додавання нової розкладки клавіатури не змінює текст, вже набраний і відображений на екрані; воно тільки змінює коди символів, що вводяться з клавіатури. Альтернативні розкладки клавіатури також не забезпечують підтримку алфавітів, заснованих не на латиниці, таких, наприклад, як російський або китайський. Символи з діакритичними знаками та інші, використовувані в таких мовах, як французький і німецький, — частина стандартного набору символів коди ASCII. До них можна дістати доступ за допомогою програми Таблиця символів (Character Map) або комбінації [А1t-клавіша цифрової клавіатури].
Альтернативна розкладка клавіатури просто полегшує використання символів, характерних для того або іншої мови.
Якщо в документах використовується декілька мов, можна встановлювати всі необхідні розкладки клавіатури в міру необхідності і перемикатися між ними за бажанням. При клацанні на індикаторі мови, розташованому на панелі завдань, з’являється меню, що дозволяє перемкнути мову. А у вкладці Мову (Language) можна вказати комбінацію клавіш, яка дозволить перемикатися між встановленими розкладками клавіатури.
2. Діагностика миші
У 1964 році Дуглас Енгельбарт (Douglas Englebart), що працював в Stanford Research Institute (SRI), винайшов мишу. Офіційно вона була названа покажчиком XY-координат для дисплея. У 1973 році фірма Xerox застосувала мишу в своєму новому комп’ютері Alto. На жаль, тоді подібні системи були експериментальними і використовувалися тільки в дослідницьких цілях. У 1979 році комп’ютер Alto і його програмне забезпечення були показані декільком інженерам фірми Apple, зокрема Стіву Джобсу (Steve Jobs). Побачене, особливе використання миші як пристрій позиціонування для графічного інтерфейсу, справило на Джобса величезне враження. Фірма Apple тут же вирішила ввести це пристосування в свій комп’ютер Lisa і запросила до себе на роботу близько двадцяти співробітників фірми Xerox.
Сама фірма Xerox в 1981 році випустила комп’ютер Star 8010, в якому використовувалася миша. Але цей комп’ютер виявився дуже дорогим і не мав успіху тому, що, можливо, випередив свій час. Apple випустила комп’ютер Lisa в 1983 році, але коштував він близько 10000 доларів. Стів Джобс в цей час працював над дешевшим наступником Lisa — комп’ютером Macintosh, який з’явився в 1984 році. Спочатку цей комп’ютер не викликав сенсації, але незабаром його популярність почала рости.
Багато хто вважає, що поява і розповсюдження миші — це заслуга Apple, але очевидно, що сама ідея і технологія були запозичені у SRI і Xerox. Хоча, звичайно, операційна система Macintosh, а потім Windows і Os/2 немало сприяли просуванню цієї технології в світі РС-сумісних комп’ютерів.
Спочатку на ринку РС-сумісних комп’ютерів миша не мала особливого попиту, але з появою Windows і Os/2 стала майже обов’язковою приналежністю всіх систем. Зараз миша входить в комплект практично кожного комп’ютера.
Ці пристрої випускаються різними виробниками, мають найрізноманітніші конструкції і розміри. Деякі фірми, узявши за основу стандартну мишу і перевернувши її, створили Trackball. При його використанні ви рухаєте рукою кульку, а не весь пристрій. IBM проводить дуже «крутий» пристрій, зване Tracpoint, яке може використовуватися і як миша (кулькою вниз), і як Trackball (кулькою вгору). В більшості випадків в Trackball встановлена кулька набагато більшого розміру, чим в стандартній миші. З погляду дизайну Trackball ідентичний миші по базових функціях і електричній «начинці», але відрізняється орієнтацією і розміром кульки. Серед фірм — виробників цього пристрою найбільш великими є Microsoft і Logitech.
2.1 Принципи будови миші
Не дивлячись на зовнішню різноманітність, всі пристрої працюють однаково. Основними компонентами миші є:
· корпус, який ви тримаєте в руці і пересуваєте по робочому столу;
· кулька — датчик переміщення миші;
· декілька кнопок (зазвичай дві) для подачі (або вибору) команд;
· кабель для з’єднання миші з комп’ютером;
· роз’їм для підключення до комп’ютера.
Корпус миші зроблений з пластмаси, і в нім практично немає рухомих компонентів. У верхній частині корпусу, під пальцями, розташовуються кнопки. Кількість кнопок може бути різними, але зазвичай їх тільки дві. Для роботи додаткових кнопок потрібні спеціальні програми. Внизу розташовується невелика покрита гумою металева кулька, яка обертається при переміщенні миші по столу. Обертання кульки перетвориться в електричні сигнали, які по кабелю передаються в комп’ютер. У деяких конструкціях миші встановлюється оптичний датчик, за допомогою якого реєструються переміщення пристрою щодо намальованої координатної сітки. Довжина кабелю миші зазвичай коливається від 1,2 до 2 м.
Якщо є можливість, вибирайте довгий кабель — ви будете не так «прив’язані» до системного блоку комп’ютера. Тип сполучного роз’єму залежить від використовуваного інтерфейсу. Найбільш поширено три інтерфейси, але можливий і четвертий, комбінований, варіант.
Взаємодія миші і комп’ютера здійснюється за допомогою спеціальної програми-драйвера, яка або завантажується окремо, або є частиною системного програмного забезпечення. Наприклад, для роботи з Windows або Os/2 окремий драйвер для миші не потрібний, але для більшості DOS-додатків він необхідний. У будь-якому випадку драйвер (вбудований або окремий) перетворить отримувані від миші електричні сигнали в інформацію про положення покажчика і стан кнопок.
Влаштована миша досить просто: кулька стосується двох валиків, один з яких обертається при русі навколо осі X, а другий — навколо осі Y. На осі з валиками насаджені невеликі диски з прорізами («переривники»), через які проходять (або не проходять) інфрачервоні промені від відповідних джерел. При обертанні дисків промені періодично уриваються, що реєструється відповідними фотодатчиками. Кожен імпульс минулого випромінювання розцінюється як один крок по одній з координат. Такі оптико-механические датчики набули найбільшого поширення.
Інтерфейси миші
Мишу можна підключити до комп’ютера трьома способами:
· через послідовний інтерфейс;
· через спеціальний порт миші на системній платі;
· через інтерфейс шинної плати.
Послідовна миша
У більшості старих комп’ютерів РС-сумісних миша підключається через послідовний інтерфейс. Як і у інших послідовних пристроїв, сполучний кабель миші закінчується 9- або 25-штирьовим роз’ємом. У цих роз’ємах (Db-9 або Db-25) використовується всього декілька контактів — решта зайвих.
Оскільки в більшості комп’ютерів передбачено два послідовні порти (Com1 і Com2), мишу можна підключати до будь-якого з них. При запуску програма-драйвер перевіряє порти і визначає, до якого з них підключена миша.
У зв’язку з тим, що послідовна миша не підключається безпосередньо до системи, вона не використовує її ресурсів. Виявляються зайнятими лише ресурси того послідовного порту, до якого підключена миша. Якщо, наприклад, вона підключена до порту Com2, то використовується лінія IRQ 3 і адреси порту введення-виводу 2f8h-2ffh.
У більшості нових комп’ютерів передбачений спеціальний порт миші, вбудований в системну плату. Вперше він з’явився в 1987 році в комп’ютерах Ps/2, тому його часто називають інтерфейсом миші Ps/2. Це зовсім не означає, що така миша може працювати тільки з Ps/2. Навпаки, мається на увазі, що її можна підключити до будь-якого комп’ютера, в якому порт встановлений на системній платі.
Кабель миші, що підключається до подібного порту, закінчується таким же роз’ємом mini-din, як і кабель нової клавіатури. Електрично порт миші підключений до контроллера клавіатури 8042, встановленому на системній платі. У всіх комп’ютерах Ps/2 для клавіатури і миші використовуються роз’єми mini-din. У інших комп’ютерах для підключення миші застосовуються звичайні роз’єми, оскільки в більшості стандартних корпусів не передбачений роз’єм mini-din для миші. В цьому випадку доводиться використовувати перехідній кабель між звичайною штирьовою розеткою системної плати і роз’ємом mini-din миші Ps/2.
Краще підключати мишу до вбудованого порту, оскільки при цьому не доводиться займати додаткові слоти розширення або послідовні порти, а можливості миші не обмежуються можливостями схем послідовного порту. Для порту миші на системній платі використовується переривання IRQ 12 і адреси введення-виводу 60h і 64h. Оскільки порт миші на системній платі сполучений з контролером клавіатури 8042, його адреси введення-виводу ті ж, що і у цієї мікросхеми. Переривання IRQ 12-16-розрядне, і в більшості випадків воно не застосовується. Таке переривання не повинне використовуватися для інших пристроїв в будь-яких системах з шиною ISA, в яких порт миші встановлений на системній платі, оскільки в шині ISA не допускається сумісне використання переривань.
Комбінована миша
Таку мишу можна підключати як до послідовного порту, так і до порту Ps/2. Миша сама визначає, до якого порту підключена, і настроюється відповідним чином. Зазвичай такі пристрої випускаються з роз’ємом mini-din на кінці кабелю і перехідним адаптером на 9- або 25-контактний роз’єм послідовного порту.
Деякі користувачі намагаються за допомогою подібних перехідників підключити «чисту» послідовну мишу до порту на системній платі або мишу Ps/2 — до послідовного порту. У такому поєднанні вони працювати не будуть, і справа тут не в перехідному пристрої. Якщо явно не сказано, що миша комбінована (тобто одночасно і послідовна і Ps/2), то вона може працювати тільки з тим інтерфейсом, для якого спроектована. В більшості випадків тип миші указується на нижній кришці корпусу.
продолжение
–PAGE_BREAK–