Динаміка сільського іменника
(на матеріалі с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області)

Вступ
На сучасномуетапі розвитку ономастичної науки особливої актуалізації набуває дослідженняукраїнського іменника. І це цілком закономірно, адже в житті суспільстваантропоніми відіграють велику роль. На думку Л. М. Щетиніна, з’ясування їхприроди є найбільш суттєвим для вивчення людської мови [4, с.4]. Системаособових імен людей тісно пов’язана з життям народу різних історичних епох,особливостями побуту, матеріальної і духовної культури. Зростання кількостідосліджень, присвячених сучасній та історичній антропонімії, пояснюється важливимзначенням її для мовознавства та інших гуманітарних наук, зокрема історії,соціології, етнографії, а також – для адміністративно-юридичної практики, дляупорядкування та вдосконалення засобів офіційної ідентифікації населення і длязбагачення народного іменника. Національна антропонімія містить значнуінформацію про особливості соціальної організації, економічний розвиток,культуру суспільства тощо.
Ґрунтовне,всебічне вивчення українського іменника у вітчизняній ономастиці дедалівиразніше висувається до ряду найактуальніших проблем як щодо збору конкретногоантропонімного матеріалу, так і розв’язання комплексу теоретичних питань. Одниміз найменш досліджених аспектів української регіональної антропонімії євивчення складу особових імен, статистичної організації чоловічого і жіночогоіменника, особливостей змін на різних синхронних зрізах. У російській антропоніміців цьому плані на першому місці стоять роботи В.А. Никонова та В. Д.Бондалетова, в яких на широкому хронологічному тлі відображається динамікаіменника окремих регіонів Росії. Як підкреслює В. А. Никонов, глибокедослідження динаміки особових імен дозволить уявити повністю всю антропонімнусистему в усьому її русі від початку до перспектив [6, с.51].
У вітчизнянійономастиці проблема динаміки особових імен, яка найвиразніше постає вперспективі часу і простору, знайшла відображення у працях Л. В. Кракалії(іменник Буковини), І. Д. Скорук (особові імена м. Луцька), О. Ю. Касім(іменник Одещини), Д. А. Жмурко (антропонімія Ізмаїлщини), Ю. О. Карпенка(особові імена російського населення південної частини України), Л. В.Зайчикової (російський іменник м. Одеси), Р. В. Петрової (антропоніміяХерсонщини), С. Є. Панцьо (іменник Лемківщини), Г. В. Кравченко (особові іменам. Донецька).
Враховуючинедостатність вивчення сучасної регіональної антропонімії України, зокремавідсутність досліджень, присвячених проблемі динаміки особових імен Донеччини,у запропонованій статті проводиться аналіз іменника с. Мічуріне Тельманівськогорайону Донецької області за період з 1900 по 2004 рр… Метою роботи ємаксимальне виявлення репертуару чоловічих і жіночих імен в українських таукраїнсько-змішаних сім’ях села й динаміки їх з 1900 до 2004 р. Основнізавдання полягають у тому, щоб встановити склад українського та українсько-змішаногоіменника, визначити статистичну організацію іменника, встановити темпи йогооновлення в якісному й кількісному відношенні, виявити як загальнізакономірності, так і специфіку розвитку українського іменника с. Мічуріне у XXст… Задля реалізації поставлених завдань слід звернутися до історії села,національного складу мешканців та їхніх особливостей культури, що значновпливає на склад іменника, його статистичну організацію та зумовлює його специфіку.

Основначастина
Село Мічурінебуло засноване у 1862 р. німецькими колоністами, що виїхали із Запоріжжя, іспочатку являло собою німецьке поселення Grün Tal (Зелена Долина). У ньомутакож мешкало кілька родин росіян, які переселилися сюди з сусідніх сіл. Своюнинішню назву населений пункт отримав після звільнення від німецько-фашистськоїнавали – у 1943 р.
У першідесятиліття XX ст. з півдня України до села переїхало близько десятка сімейгреків, а з 1949 по 1952 р. – багато вихідців із Західної України, зокрема зтих районів, що межували з Польщею.
Сьогодні в с.Мічуріне проживає 1180 осіб. Національний склад його неоднорідний: 79,98%українців, 13,08% росіян, 2,28% греків, 2,41% німців, 2,04% поляків, 0,31%молдован.
В антропоніміконіс. Мічуріне нараховується 138 особових імен.
Чоловіча підсистемаіменника характеризується стабільністю та відносно небагатим складом: вонанараховує 55 імен, які було надано 545 мешканцям. Основу антропонімної системискладають імена християнського календаря: Анатолій, Василь, Іван, Микола,Михайло, Олександр, Петро, Юрій та ін. Меншою за кількістю є група антропонімівслов’янського походження: Богдан, Борис, Вадим, Владислав, Володимир,В’ячеслав, зовсім незначна група – це запозичені імена: Артур, Едуард, Франц.
Чоловічі імена з1900 до 2004 рр. використовувалися нерівномірно: одні надавалися в усідесятирічні зрізи (наскрізні імена), інші – з перервами від 2 до 9 десятиліть(переривчасті імена), треті зустрічалися лише в одному з десятилітніх зрізів (разовіімена) [2, с.141].
Наскрізністювживання протягом досліджуваного періоду характеризуються 10 імен (18,9%):Валерій, Василь, Віктор, Віталій, Володимир, Георгій, Микола, Михайло,Олександр, Руслан. Разових антропонімів – 15 (27,2%): Антон, Артур, Борис,Владлен, Дем’ян, Лук’ян, Марко, Омелян, Пилип, Ростислав, Сафроній, Семен,Тадей, Франц, Яків.
Найбільшу закількістю групу складають переривчасті оніми, їх 30 (53,9%). Одні з нихнаближаються до стійких: Анатолій, Дмитро, Євген, Іван, Ігор, Олег, Олексій,Петро, Роман, Сергій, Федір, Юрій, Ярослав, інші – до разових: Андрій (1950-і й1970-і роки – по одному носію), Артем (1980-1990-і – 3 носії), Богдан (1950-іта 2000р. – по одному носію), Вадим (1950-і й 1980-і – по одному носію),Валентин (1940-і та 1970-і – по одному носію), Владислав (у 1930-х і 1970-х поодному, у 1990-х – 3 носії), В’ячеслав (у 1950-х – 1, у 1990-х – 2 носії),Геннадій (1940-1950-і – 2 носії), Григорій (1990-і – 2 носії), Едуард (1950-і,1970-і та 1980-і – по одному носію), Ілля (1900-й і 1970-і – по одному носію),Йосип (1930-1940-і – 2 носії), Костянтин (1980-1990-і – 4), Леонід (у 1930-х –1, у 1970-х – 2 носії), Максим (з 1990-х до початку XX ст. – 4 носії), Павло (у1920-х та 1970-х по одному, у 1930-х – 2, у 1950-х – 3 носії), Станіслав (з1960-х до початку XX ст. – 2 носії).
Узагальнивши даніпро зміни в чоловічому іменнику з 1900 по 2004 р., знаходимо, з одного боку,найуживаніші (частотний десяток) та широковживані, з іншого – маловживані тарідкісні імена [2, с.141].
Найвагомішу групустановить частотний десяток імен, який обслуговує 355 носіїв (65,86%):Анатолій, Василь, Віктор, Віталій, Володимир, Іван, Микола, Михайло, Олександр,Сергій. Склад її відзначається одноманітністю і повільними темпами розвитку, азміни, які відбуваються, насамперед стосуються активності онімів упродовж 1900-2004років.
Перше місце вчастотному десятку посідає ім’я Олександр (75 носіїв – 13,46%), яке функціонуєв іменнику з 20-х років XX ст., у середині століття переживає пік популярності(58 носіїв), а з 1990-х років переходить до групи маловживаних (5 носіїв). Такапопулярність імені зумовлена цілим рядом факторів: традицією називатиновонародженого на честь батька, діда, відомих історичних та культурних діячів,дотриманням установ церковного календаря, але визначальним фактором є висока частотністьоніма на всій території України. Порівнявши склад групи найуживаніших імен укількох регіонах, бачимо, що в м. Луцьку, Донецьку, на Буковині, у ПівденнійУкраїні ім’я Олександр майже в кожному з періодів очолює частотний десяток [8,с.5; 4, с.12; 5, с.135 ].
Микола та Михайло– давні традиційні українські імена, які мають високу частотність у церковномукалендарі. Очевидно, цим пояснюється їх широка вживаність серед українськогонаселення, а також – в українсько-змішаних родинах. З 1910-х років іменапоступово набувають популярності. Ім’я Микола (73 носії – 13,39%) утримує першемісце протягом двадцяти років (1930-1940-і), але врешті переходить на другупозицію (після імені Олександр), хоча кількість його носіїв збільшується з 9-7у 1930-1940-х до 13-21 – у 1950-1960-х. З 1970-х років до кінця XX ст. ім’ястабільно надається 3-5 новонародженим.
Ім’я Михайло (28носіїв – 5, 13%) функціонує в іменнику села з 1920 року і відзначається хоча йне високою, але постійною вживаністю, яка зумовлюється великою шанованістю середсільського населення святого Михайла. Цей онім надзвичайно популярний у чистоукраїнських родинах.
Найбільшдинамічним у частотному десятку є ім’я Володимир (47 носіїв – 8,62%), яке,з’явившись у 1930-х роках як поодиноке (2 носії), уже в 1950-1970-х стає другимза вживаністю, у 1980-1990-х належить 5-3 носіям і в кінці XX ст. зникає зіменника. Особливо поширене ім’я в середині XX ст. у сім’ях переселенців ізЗахідної України. Якщо порівняти іменник с.Мічуріне з іменником м. Луцька,бачимо, що на Волині онім Володимир виступає найуживанішим [8, с.5], а отже,зрозумілою є його висока частотність серед вихідців з цього регіону.
Іван (27 носіїв –5,5%) і Василь (18 носіїв – 3,3%) – імена найбільш шанованих християнамисвятих, які часто зустрічаються в церковному календарі і є популярними на всійтериторії нашої держави як в українських, так і змішаних сім’ях. З’явившись віменнику села на поч. XX ст., вони одразу потрапляють до частотного десятка(Іван – 8, Василь – 5 носіїв), але, коли з 1960-х років церковний факторперестає бути визначальним при найменуванні новонароджених, ці імена стаютьмаловживаними, а в кінці XX ст. – поодинокими.
Порівнявшидинаміку імені Анатолій (17 носіїв – 3,09%) в іменнику с. Мічуріне та м.Донецька, бачимо лише незначні відмінності. Це дає підстави припустити, що ім’яу 1930 – 1950-х рр. належало до найуживаніших в усьому регіоні, але серед міськогонаселення було більш поширеним: 1920-1950-і роки – перше місце в частотномудесятку іменника м. Донецька [4, с.13] і третє-шосте – в іменнику с. Мічуріне.
Імена Віктор,Віталій, Сергій в одному-двох зрізах належать до поодиноких, хоча ім’я Віталій(23 носії – 4,22%) можна віднести до тих імен, що двічі пережили розквітпродуктивності. У 1950-х роках воно четверте в частотному десятку, а в 1970-х –друге. У сільському іменнику онім Віталій, як правило, зустрічається рідко,частіше він виступає складовою міського іменника [8, с.5-6; 2, с.47-72]. Появайого в частотному десятку іменної системи с. Мічуріне пояснюється такимипричинами: 1) мати, яка чекала дочку і хотіла назвати її Вікторією чи Віталіною,дає народженому синові ім’я Віталій, близьке за звуковим складом до жіночого;2) батьки нарікають близнюків або рідних брата і сестру подібними іменами(Віталій і Вікторія, Віталіна); 3) бажання назвати дітей так, аби імена починалисяна одну літеру (Володимир, Віталій, Влад).
Середшироковживаних імен реєструються виключно традиційні оніми (14 імен на 129носіїв – 23,68%). Це Андрій (6 носіїв – 1,1%), Валерій (8 носіїв – 1,46%),Григорій (8 носіїв – 1,46%), Дмитро (12 носіїв – 2,2%), Євген (14 носіїв –2,56%), Ігор (7 носіїв – 1,28%), Олег (7 носіїв – 1,28%), Павло (7 носіїв –1,28%), Петро (10 носіїв – 1,83%), Роман (8 носіїв – 1,46%), Федір (14 носіїв –2,56%), Юрій (11 носіїв – 2,01%), Ярослав (5 носіїв – 0,91%). Тут відзначенінаскрізні імена: більш продуктивні Валерій, Григорій та менш продуктивні –Роман; імена, які не використовуються впродовж одного-двох десятиліть: Андрій,Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Павло, Петро, Федір, Юрій; відновлювальне ім’я, якефункціонує на початку і в кінці XXст., – Ярослав.
Дванайчастотніших імені цієї групи обслуговують представників різних етносів: онімЄвген поширений в українських, польських та змішаних родинах, а ім’я Федір єнайпоширенішим у греків. Імена Ярослав і Роман функціонують лише в сім’яхпереселенців із Західної України, а Ігор та Олег – найчастіше у російськихродинах.
Маловживаніімена, кількість носіїв яких від 2-х до 4-х, складають найбільшу статистичнугрупу (16 імен на 46 носіїв – 8,4%): Артем, Владислав, В’ячеслав, Костянтин,Максим, Руслан, Едуард, Леонід, Богдан, Вадим, Валентин, Геннадій, Георгій,Ілля, Йосип, Станіслав. Серед онімів більшість таких, що характеризуютьсяпереривчастістю вживання: Богдан, Вадим, Валентин, Владислав, В’ячеслав,Геннадій, Георгій, Едуард, Ілля, Йосип, Костянтин, Леонід, Станіслав. Однак єімена, які виступають постійними складовими іменника протягом кількохдесятиліть: Артем (1980-і – поч. XXI ст.), Максим (1970-і – поч. XXI ст.),Руслан (1970 – 1980-і рр.).
У групімаловживаних імен є значна кількість неологізмів, що з’явилися в іменнику с.Мічуріне за останні 30 років: Владислав, Максим і Руслан – у 1970-х, Артем,Костянтин – у 1980-х. До так званих «відновлених імен», які використовувалисядля найменування новонароджених на початку і в кінці століття [8, с.7],належать такі: Владислав (у 1930-х роках – 1 носій, у 1970 – 1990-х – 3),Леонід (у 1930-х – 1 носій, у 1970-х – 2), Ілля (у 1990-х роках, 1970-х і напоч. XXI ст. – по одному носієві).
Особливістю цієїстатистичної групи є наявність слов’янських імен: Владислав, В’ячеслав, Богдан,Вадим, Станіслав. Причому імена В’ячеслав і Богдан функціонують лише вукраїнських та українсько-змішаних родинах, а Станіслав – у польських.
Рідкісні імена(15 одиниць), що використовуються один раз, відзначаються різноманітнимрепертуаром. У першому десятиріччі XX ст. – Пилип, Тадей, Франц, Яків, у 1930-х– Семен, 1940-х – Сафроній, 1950-х – Антон, Борис, 1980-х – Дем’ян, 1990-х –Артур, Владлен, Ростислав, на поч. XXI ст. – Марко. Польське ім’я Тадей танімецьке Франц засвідчують національну приналежність своїх носіїв, а онім Тадейвиступає також як гіпокористика від польського імені Тадеуш. Ім’я Семенналежить грекові, а Ростислав – вихідцеві зі Львівщини. Загалом рідкісні онімирозширили кількісний склад чоловічої підсистеми іменника с. Мічуріне, протевони використовувалися лише одноразово і, отже, суттєво не вплинули на динамікувсього іменника.
Жіноча підсистемаіменника с. Мічуріне у досліджуваний період є багатшою, ніж чоловіча: 594носіям надано 83 імені. Основу іменного складу становлять імена християнськогокалендаря, їх 54, наприклад: Алевтина, Алла, Анастасія, Варвара, Ганна, Єва,Ірина, Катерина, Марія, Олена, Тетяна. На відміну від чоловічогоантропонімікону, у жіночому відзначається більша кількість запозичень: Аліна,Анеліна, Анелія, Ека, Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна, Фріда. Імена слов’янськогопоходження набувають поширення лише в 2-й половині XX ст. Це Віра, Володимира,Любов, Людмила, Світлана, Таміла, Ярослава.
Окрему групускладають варіанти імен, які використовуються в офіційно-метричних записах якповні найменування: Ася (від Анастасія), Олеся (від Олександра, Лариса).
Жіночий іменникхарактеризується не тільки змінами в наборі імен, а й глибинними процесами, якістосуються його якісного боку. Насамперед вони пов’язані з оновленням складучастих імен (найуживаніших і широковживаних), маловживаних і рідкісних [4,с.3].
У досліджуванийперіод найбільш вагомою залишається група частих імен, яка обслуговує більшістьновонароджених дівчат: 26 імен на 494 носії (83,16%). Десяток найуживанішихонімів відзначається відносно стабільним складом. До нього належать імена Марія(48 носіїв – 8,08%), Ганна (46 носіїв – 7,74%), Наталя (42 носії – 7,07%),Ольга (37 носіїв – 6,23%), Тетяна (36 носіїв – 6,06%), Валентина (34 носії –5,72%), Галина (24 носії – 4,04%), Олена (23 носії – 3,87%), Юлія (21 носій –3,54%), Катерина (21 носій – 3,54%).
За 100 роківрепертуар найуживаніших імен змінюється мало. Так, популярні в першідесятиріччя антропоніми Марія, Ганна, Валентина у 2-й пол. XX ст. переходять угрупу маловживаних, а їх місця займають імена Наталя, Ольга, Тетяна, які досіперебували нижче частотного десятка.
Уживаність імензмінюється динамічніше. Найбільш помітним є частотне переміщення двох імен:Марія з 1 місця у 1920 – 1940-х рр. переміщається на 9 – у 1970 – 1990-х, а Наталя,навпаки з 6 у 1920-х на 1 – у 1970 – 1980-х. Трохи спадає популярність іменіГанна, яке переміщається з 2 місця у 1920 – 1940-х роках на 8 у 1970-х та зновуна 2 – у 1980-х. Імена Олена, Юлія, Катерина зберігають відносно постійнупозицію в іменнику – 3-5 місця в частотному десятку.
Статистичні данісвідчать про зростання вживаності лише імен Олена та Юлія. Використання іншихнайуживаніших імен поступово знижується, у результаті чого частотність іменусіх інших груп, у тому числі й рідкісних, підвищується. А це призводить дозменшення концентрації іменника.
Високупопулярність імен, які належать до частотного десятка, можна пояснити їхньою традиційністю,а також деякими іншими причинами. З початку і до середини XX ст. визначальнимфактором при найменуванні дітей був церковний. Тому до 1960-х років минулогостоліття групу найуживаніших антропонімів очолюють частотні у християнськомукалендарі імена Марія, Ганна, Катерина, які використовуються всіма мешканцямисела, незалежно від національності. З 2-ї пол. XX ст. особливо популярними віменнику села стають імена Наталя, Ольга, Тетяна, Юлія. Ця тенденція помітна ів інших іменниках: м. Донецька, м. Луцька, Одещини. А отже, частотний десятокжіночої підсистеми іменника с. Мічуріне складають християнські імена, широкевикористання яких зумовлене їхньою традиційністю в загальноукраїнськійантропонімній системі.
Групашироковживаних імен (16 одиниць на 162 носії (27,27%) ), на відміну віднайуживаніших, щодо походження є неоднорідною. Її основу складають не лишехристиянські (Алла, Анастасія, Вікторія, Єва, Зінаїда, Ірина, Лідія, Марина, Олександра),але й слов’янські імена (Віра, Любов, Людмила, Надія, Світлана). Ці імена єменш динамічними, в основному, характеризуються сталістю, безперервністювживання, але функціонують не впродовж усього досліджуваного періоду, а лишекілька десятиліть. Так, ім’я Людмила використовується у 1930 – 1970-х роках,Світлана – 1950 – 1990-х, Надія – 1930 – 1990-х, Антоніна і Любов – 1920 –1960-х, Алла – 1970 – 1990-х, Єва – 1920 – 1950-х, Зінаїда – 1930 – 1950-х.Оніми є поширеними в українських та українсько-змішаних родинах. Ім’я Єва належитьдо іменника переселенців із Західної України і за його межі не виходило жодногоразу.
У ційстатистичній групі лише невелика кількість жіночих імен використовується непостійно. Так, імена Алла, Вікторія, Лідія не функціонують в іменнику протягомодного десятиліття, Віра та Ірина – упродовж 2-х, а Анастасія, Ніна, Олександравиходять за межі антропонімної системи с. Мічуріне у кількох десятилітніхзрізах.
В жіночомуіменнику с. Мічуріне зареєстровано 23 маловживаних імені. До цієї статистичноїгрупи належать антропоніми, які мають 4-х (Аліна, Варвара, Оксана, Поліна,Тамара, Текля, Ярослава), 3-х (Дарина, Єлизавета, Інна, Олеся, Софія), 2-хносіїв (Євгенія, Євдокія, Зоя, Киріакія, Клавдія, Лариса, Лілія, Павлина,Параска, Стефанія, Фріда).
Серед канонічнихмаловживаних імен можна виділити такі, що вже втратили свою популярність(Варвара, Євдокія, Єлизавета, Зоя, Клавдія, Павлина, Текля), і такі, що тількиїї відновлюють (Дарина, Оксана). Імена Параска та Стефанія є досить активними віменнику переселенців із Західної України. Ім’я Киріакія поширене середгрецького населення, а Фріда – серед німецького. Оніми Євдокія, Єлизавета,Поліна й Тамара використовуються для найменування новонароджених здебільшого вродинах росіян. Ім’я Ярослава, яке функціонує в іменнику с. Мічуріне у1920-1930-х та у 1990-х роках, на початку XX ст. використовується лише вукраїнських родинах, а через 50 років стає складовою й німецького таросійського іменників.
Неологізмом віменній системі села виступає варіант імені Олександра – Олеся, який фіксуєтьсяв метричних записах з 1990-х років як офіційне найменування. Вінвикористовується представниками інтелігенції і надається новонародженим начесть видатної української поетеси Лесі Українки.
Найбільшрізноманітним репертуаром відзначаються рідкісні імена. У першій половині XXст. цих імен 13, у другій – 17. Кількісне збільшення їх з 1950-х роківзумовлене появою в іменнику певної кількості запозичень, імен-неологізмів, а також– загальноукраїнською тенденцією до оновлення іменника в к. XX – на поч. XXIст. [4, с.14].
Рідкісні іменаможна розподілити за національною приналежністю їх носіїв. Так, Алевтина, Ася,Валерія, Єфросинія, Жанна, Капітоліна, Ксенія, Ліна, Нонна, Таміла є складовимиіменника російського населення, Альбіна, Анеліна, Ельвіра, Емма – німецького, аЕка – ім’я грузинки. Антропоніми Іванна, Розалія, Таїсія, а також варіантиодного імені Степанида та Степанія належать вихідцям із Західної України, аВалерія, Майя, Маргарита, Неля, Нінель, Яна зафіксовано у змішаних сім’ях.
Отже, в іменникус. Мічуріне найважливішими є зміни, які відбуваються у групі найуживанішихімен, оскільки ці оніми обслуговують найбільшу кількість носіїв. Зміни уструктурному плані, в основному, відбуваються серед маловживаних і рідкіснихімен. Через низьку частотність вони не мають значного впливу на розвитокіменника. У периферійній частині іменної системи прослідковуються основнінапрямки антропонімного пошуку, проявами якого є використання варіантів імен уфункції офіційного найменування (Ася, Олеся), інновацій революційної дійсності(Нінель від Ленін), запозичених імен (Ельвіра, Емма).
Іменник с.Мічуріне к. XX – поч. XXI ст. виявляє тенденцію до оновлення: відроджуютьсяканонічні і давні слов’янські імена, з’являються гіпокористики в ролі офіційнихімен, збільшується кількість запозичень за рахунок взаємопроникнення іменниківнаціональних меншин та українського. Особливо помітні ці зміни в жіночійпідсистемі, яка є менш традиційною і більш рухомою, ніж чоловіча.

Література
 
1. Бондалетов В. Д. Динамика личныхимен в XX в. // Личные имена в прошлом, настоящем и будущем. – М.: Наука, 1970.– С. 92-106.
2. Бондалетов В. Д. Русскаяономастика. – М.: Просвещение, 1983. – 244 с.
3. Зайчикова Л. П. Динамика русскогоженского именника Одессы (наиболее употребительные имена) // Русская ономастика.– Одесса, 1984. – С. 71-76.
4. Кравченко Г. В. Динамікаукраїнського іменника м. Донецька з 1890 по 1900-і роки: Автореф. дис. … канд.філол. наук. – Донецьк, 2000. – 19 с.
5. Кракалия Л. В. Динамикабуковинской антропонимии // Личные имена в прошлом, настоящем и будущем. – М.:Наука, 1970. – С. 134-136.
6. Никонов В. А. Задачи и методыантропонимики // Личные имена в прошлом, настоящем и будущем. – М.: Наука,1970. – С. 53- 56.
7. Скорук І. Д. Динамікаантропонімікону м. Луцька в XX ст.: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К.,1999. – 16 с.
8. Скорук І. Д. Характеристикачоловічого іменника м. Луцька в XX ст. // Мовознавство. – 1999. – № 2-3. –С.35-42.
9. Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П.Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 333 с.

Динаміка сільського іменника
(на матеріалі с. Мічуріне Тельманівського району Донецької області)

Вступ
На сучасномуетапі розвитку ономастичної науки особливої актуалізації набуває дослідженняукраїнського іменника. І це цілком закономірно, адже в житті суспільстваантропоніми відіграють велику роль. На думку Л. М. Щетиніна, з’ясування їхприроди є найбільш суттєвим для вивчення людської мови [4, с.4]. Системаособових імен людей тісно пов’язана з життям народу різних історичних епох,особливостями побуту, матеріальної і духовної культури. Зростання кількостідосліджень, присвячених сучасній та історичній антропонімії, пояснюється важливимзначенням її для мовознавства та інших гуманітарних наук, зокрема історії,соціології, етнографії, а також – для адміністративно-юридичної практики, дляупорядкування та вдосконалення засобів офіційної ідентифікації населення і длязбагачення народного іменника. Національна антропонімія містить значнуінформацію про особливості соціальної організації, економічний розвиток,культуру суспільства тощо.
Ґрунтовне,всебічне вивчення українського іменника у вітчизняній ономастиці дедалівиразніше висувається до ряду найактуальніших проблем як щодо збору конкретногоантропонімного матеріалу, так і розв’язання комплексу теоретичних питань. Одниміз найменш досліджених аспектів української регіональної антропонімії євивчення складу особових імен, статистичної організації чоловічого і жіночогоіменника, особливостей змін на різних синхронних зрізах. У російській антропоніміців цьому плані на першому місці стоять роботи В.А. Никонова та В. Д.Бондалетова, в яких на широкому хронологічному тлі відображається динамікаіменника окремих регіонів Росії. Як підкреслює В. А. Никонов, глибокедослідження динаміки особових імен дозволить уявити повністю всю антропонімнусистему в усьому її русі від початку до перспектив [6, с.51].
У вітчизнянійономастиці проблема динаміки особових імен, яка найвиразніше постає вперспективі часу і простору, знайшла відображення у працях Л. В. Кракалії(іменник Буковини), І. Д. Скорук (особові імена м. Луцька), О. Ю. Касім(іменник Одещини), Д. А. Жмурко (антропонімія Ізмаїлщини), Ю. О. Карпенка(особові імена російського населення південної частини України), Л. В.Зайчикової (російський іменник м. Одеси), Р. В. Петрової (антропоніміяХерсонщини), С. Є. Панцьо (іменник Лемківщини), Г. В. Кравченко (особові іменам. Донецька).
Враховуючинедостатність вивчення сучасної регіональної антропонімії України, зокремавідсутність досліджень, присвячених проблемі динаміки особових імен Донеччини,у запропонованій статті проводиться аналіз іменника с. Мічуріне Тельманівськогорайону Донецької області за період з 1900 по 2004 рр… Метою роботи ємаксимальне виявлення репертуару чоловічих і жіночих імен в українських таукраїнсько-змішаних сім’ях села й динаміки їх з 1900 до 2004 р. Основнізавдання полягають у тому, щоб встановити склад українського та українсько-змішаногоіменника, визначити статистичну організацію іменника, встановити темпи йогооновлення в якісному й кількісному відношенні, виявити як загальнізакономірності, так і специфіку розвитку українського іменника с. Мічуріне у XXст… Задля реалізації поставлених завдань слід звернутися до історії села,національного складу мешканців та їхніх особливостей культури, що значновпливає на склад іменника, його статистичну організацію та зумовлює його специфіку.

Основначастина
Село Мічурінебуло засноване у 1862 р. німецькими колоністами, що виїхали із Запоріжжя, іспочатку являло собою німецьке поселення Grün Tal (Зелена Долина). У ньомутакож мешкало кілька родин росіян, які переселилися сюди з сусідніх сіл. Своюнинішню назву населений пункт отримав після звільнення від німецько-фашистськоїнавали – у 1943 р.
У першідесятиліття XX ст. з півдня України до села переїхало близько десятка сімейгреків, а з 1949 по 1952 р. – багато вихідців із Західної України, зокрема зтих районів, що межували з Польщею.
Сьогодні в с.Мічуріне проживає 1180 осіб. Національний склад його неоднорідний: 79,98%українців, 13,08% росіян, 2,28% греків, 2,41% німців, 2,04% поляків, 0,31%молдован.
В антропоніміконіс. Мічуріне нараховується 138 особових імен.
Чоловіча підсистемаіменника характеризується стабільністю та відносно небагатим складом: вонанараховує 55 імен, які було надано 545 мешканцям. Основу антропонімної системискладають імена християнського календаря: Анатолій, Василь, Іван, Микола,Михайло, Олександр, Петро, Юрій та ін. Меншою за кількістю є група антропонімівслов’янського походження: Богдан, Борис, Вадим, Владислав, Володимир,В’ячеслав, зовсім незначна група – це запозичені імена: Артур, Едуард, Франц.
Чоловічі імена з1900 до 2004 рр. використовувалися нерівномірно: одні надавалися в усідесятирічні зрізи (наскрізні імена), інші – з перервами від 2 до 9 десятиліть(переривчасті імена), треті зустрічалися лише в одному з десятилітніх зрізів (разовіімена) [2, с.141].
Наскрізністювживання протягом досліджуваного періоду характеризуються 10 імен (18,9%):Валерій, Василь, Віктор, Віталій, Володимир, Георгій, Микола, Михайло,Олександр, Руслан. Разових антропонімів – 15 (27,2%): Антон, Артур, Борис,Владлен, Дем’ян, Лук’ян, Марко, Омелян, Пилип, Ростислав, Сафроній, Семен,Тадей, Франц, Яків.
Найбільшу закількістю групу складають переривчасті оніми, їх 30 (53,9%). Одні з нихнаближаються до стійких: Анатолій, Дмитро, Євген, Іван, Ігор, Олег, Олексій,Петро, Роман, Сергій, Федір, Юрій, Ярослав, інші – до разових: Андрій (1950-і й1970-і роки – по одному носію), Артем (1980-1990-і – 3 носії), Богдан (1950-іта 2000р. – по одному носію), Вадим (1950-і й 1980-і – по одному носію),Валентин (1940-і та 1970-і – по одному носію), Владислав (у 1930-х і 1970-х поодному, у 1990-х – 3 носії), В’ячеслав (у 1950-х – 1, у 1990-х – 2 носії),Геннадій (1940-1950-і – 2 носії), Григорій (1990-і – 2 носії), Едуард (1950-і,1970-і та 1980-і – по одному носію), Ілля (1900-й і 1970-і – по одному носію),Йосип (1930-1940-і – 2 носії), Костянтин (1980-1990-і – 4), Леонід (у 1930-х –1, у 1970-х – 2 носії), Максим (з 1990-х до початку XX ст. – 4 носії), Павло (у1920-х та 1970-х по одному, у 1930-х – 2, у 1950-х – 3 носії), Станіслав (з1960-х до початку XX ст. – 2 носії).
Узагальнивши даніпро зміни в чоловічому іменнику з 1900 по 2004 р., знаходимо, з одного боку,найуживаніші (частотний десяток) та широковживані, з іншого – маловживані тарідкісні імена [2, с.141].
Найвагомішу групустановить частотний десяток імен, який обслуговує 355 носіїв (65,86%):Анатолій, Василь, Віктор, Віталій, Володимир, Іван, Микола, Михайло, Олександр,Сергій. Склад її відзначається одноманітністю і повільними темпами розвитку, азміни, які відбуваються, насамперед стосуються активності онімів упродовж 1900-2004років.
Перше місце вчастотному десятку посідає ім’я Олександр (75 носіїв – 13,46%), яке функціонуєв іменнику з 20-х років XX ст., у середині століття переживає пік популярності(58 носіїв), а з 1990-х років переходить до групи маловживаних (5 носіїв). Такапопулярність імені зумовлена цілим рядом факторів: традицією називатиновонародженого на честь батька, діда, відомих історичних та культурних діячів,дотриманням установ церковного календаря, але визначальним фактором є висока частотністьоніма на всій території України. Порівнявши склад групи найуживаніших імен укількох регіонах, бачимо, що в м. Луцьку, Донецьку, на Буковині, у ПівденнійУкраїні ім’я Олександр майже в кожному з періодів очолює частотний десяток [8,с.5; 4, с.12; 5, с.135 ].
Микола та Михайло– давні традиційні українські імена, які мають високу частотність у церковномукалендарі. Очевидно, цим пояснюється їх широка вживаність серед українськогонаселення, а також – в українсько-змішаних родинах. З 1910-х років іменапоступово набувають популярності. Ім’я Микола (73 носії – 13,39%) утримує першемісце протягом двадцяти років (1930-1940-і), але врешті переходить на другупозицію (після імені Олександр), хоча кількість його носіїв збільшується з 9-7у 1930-1940-х до 13-21 – у 1950-1960-х. З 1970-х років до кінця XX ст. ім’ястабільно надається 3-5 новонародженим.
Ім’я Михайло (28носіїв – 5, 13%) функціонує в іменнику села з 1920 року і відзначається хоча йне високою, але постійною вживаністю, яка зумовлюється великою шанованістю середсільського населення святого Михайла. Цей онім надзвичайно популярний у чистоукраїнських родинах.
Найбільшдинамічним у частотному десятку є ім’я Володимир (47 носіїв – 8,62%), яке,з’явившись у 1930-х роках як поодиноке (2 носії), уже в 1950-1970-х стає другимза вживаністю, у 1980-1990-х належить 5-3 носіям і в кінці XX ст. зникає зіменника. Особливо поширене ім’я в середині XX ст. у сім’ях переселенців ізЗахідної України. Якщо порівняти іменник с.Мічуріне з іменником м. Луцька,бачимо, що на Волині онім Володимир виступає найуживанішим [8, с.5], а отже,зрозумілою є його висока частотність серед вихідців з цього регіону.
Іван (27 носіїв –5,5%) і Василь (18 носіїв – 3,3%) – імена найбільш шанованих християнамисвятих, які часто зустрічаються в церковному календарі і є популярними на всійтериторії нашої держави як в українських, так і змішаних сім’ях. З’явившись віменнику села на поч. XX ст., вони одразу потрапляють до частотного десятка(Іван – 8, Василь – 5 носіїв), але, коли з 1960-х років церковний факторперестає бути визначальним при найменуванні новонароджених, ці імена стаютьмаловживаними, а в кінці XX ст. – поодинокими.
Порівнявшидинаміку імені Анатолій (17 носіїв – 3,09%) в іменнику с. Мічуріне та м.Донецька, бачимо лише незначні відмінності. Це дає підстави припустити, що ім’яу 1930 – 1950-х рр. належало до найуживаніших в усьому регіоні, але серед міськогонаселення було більш поширеним: 1920-1950-і роки – перше місце в частотномудесятку іменника м. Донецька [4, с.13] і третє-шосте – в іменнику с. Мічуріне.
Імена Віктор,Віталій, Сергій в одному-двох зрізах належать до поодиноких, хоча ім’я Віталій(23 носії – 4,22%) можна віднести до тих імен, що двічі пережили розквітпродуктивності. У 1950-х роках воно четверте в частотному десятку, а в 1970-х –друге. У сільському іменнику онім Віталій, як правило, зустрічається рідко,частіше він виступає складовою міського іменника [8, с.5-6; 2, с.47-72]. Появайого в частотному десятку іменної системи с. Мічуріне пояснюється такимипричинами: 1) мати, яка чекала дочку і хотіла назвати її Вікторією чи Віталіною,дає народженому синові ім’я Віталій, близьке за звуковим складом до жіночого;2) батьки нарікають близнюків або рідних брата і сестру подібними іменами(Віталій і Вікторія, Віталіна); 3) бажання назвати дітей так, аби імена починалисяна одну літеру (Володимир, Віталій, Влад).
Середшироковживаних імен реєструються виключно традиційні оніми (14 імен на 129носіїв – 23,68%). Це Андрій (6 носіїв – 1,1%), Валерій (8 носіїв – 1,46%),Григорій (8 носіїв – 1,46%), Дмитро (12 носіїв – 2,2%), Євген (14 носіїв –2,56%), Ігор (7 носіїв – 1,28%), Олег (7 носіїв – 1,28%), Павло (7 носіїв –1,28%), Петро (10 носіїв – 1,83%), Роман (8 носіїв – 1,46%), Федір (14 носіїв –2,56%), Юрій (11 носіїв – 2,01%), Ярослав (5 носіїв – 0,91%). Тут відзначенінаскрізні імена: більш продуктивні Валерій, Григорій та менш продуктивні –Роман; імена, які не використовуються впродовж одного-двох десятиліть: Андрій,Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Павло, Петро, Федір, Юрій; відновлювальне ім’я, якефункціонує на початку і в кінці XXст., – Ярослав.
Дванайчастотніших імені цієї групи обслуговують представників різних етносів: онімЄвген поширений в українських, польських та змішаних родинах, а ім’я Федір єнайпоширенішим у греків. Імена Ярослав і Роман функціонують лише в сім’яхпереселенців із Західної України, а Ігор та Олег – найчастіше у російськихродинах.
Маловживаніімена, кількість носіїв яких від 2-х до 4-х, складають найбільшу статистичнугрупу (16 імен на 46 носіїв – 8,4%): Артем, Владислав, В’ячеслав, Костянтин,Максим, Руслан, Едуард, Леонід, Богдан, Вадим, Валентин, Геннадій, Георгій,Ілля, Йосип, Станіслав. Серед онімів більшість таких, що характеризуютьсяпереривчастістю вживання: Богдан, Вадим, Валентин, Владислав, В’ячеслав,Геннадій, Георгій, Едуард, Ілля, Йосип, Костянтин, Леонід, Станіслав. Однак єімена, які виступають постійними складовими іменника протягом кількохдесятиліть: Артем (1980-і – поч. XXI ст.), Максим (1970-і – поч. XXI ст.),Руслан (1970 – 1980-і рр.).
У групімаловживаних імен є значна кількість неологізмів, що з’явилися в іменнику с.Мічуріне за останні 30 років: Владислав, Максим і Руслан – у 1970-х, Артем,Костянтин – у 1980-х. До так званих «відновлених імен», які використовувалисядля найменування новонароджених на початку і в кінці століття [8, с.7],належать такі: Владислав (у 1930-х роках – 1 носій, у 1970 – 1990-х – 3),Леонід (у 1930-х – 1 носій, у 1970-х – 2), Ілля (у 1990-х роках, 1970-х і напоч. XXI ст. – по одному носієві).
Особливістю цієїстатистичної групи є наявність слов’янських імен: Владислав, В’ячеслав, Богдан,Вадим, Станіслав. Причому імена В’ячеслав і Богдан функціонують лише вукраїнських та українсько-змішаних родинах, а Станіслав – у польських.
Рідкісні імена(15 одиниць), що використовуються один раз, відзначаються різноманітнимрепертуаром. У першому десятиріччі XX ст. – Пилип, Тадей, Франц, Яків, у 1930-х– Семен, 1940-х – Сафроній, 1950-х – Антон, Борис, 1980-х – Дем’ян, 1990-х –Артур, Владлен, Ростислав, на поч. XXI ст. – Марко. Польське ім’я Тадей танімецьке Франц засвідчують національну приналежність своїх носіїв, а онім Тадейвиступає також як гіпокористика від польського імені Тадеуш. Ім’я Семенналежить грекові, а Ростислав – вихідцеві зі Львівщини. Загалом рідкісні онімирозширили кількісний склад чоловічої підсистеми іменника с. Мічуріне, протевони використовувалися лише одноразово і, отже, суттєво не вплинули на динамікувсього іменника.
Жіноча підсистемаіменника с. Мічуріне у досліджуваний період є багатшою, ніж чоловіча: 594носіям надано 83 імені. Основу іменного складу становлять імена християнськогокалендаря, їх 54, наприклад: Алевтина, Алла, Анастасія, Варвара, Ганна, Єва,Ірина, Катерина, Марія, Олена, Тетяна. На відміну від чоловічогоантропонімікону, у жіночому відзначається більша кількість запозичень: Аліна,Анеліна, Анелія, Ека, Ельвіра, Емілія, Емма, Жанна, Фріда. Імена слов’янськогопоходження набувають поширення лише в 2-й половині XX ст. Це Віра, Володимира,Любов, Людмила, Світлана, Таміла, Ярослава.
Окрему групускладають варіанти імен, які використовуються в офіційно-метричних записах якповні найменування: Ася (від Анастасія), Олеся (від Олександра, Лариса).
Жіночий іменникхарактеризується не тільки змінами в наборі імен, а й глибинними процесами, якістосуються його якісного боку. Насамперед вони пов’язані з оновленням складучастих імен (найуживаніших і широковживаних), маловживаних і рідкісних [4,с.3].
У досліджуванийперіод найбільш вагомою залишається група частих імен, яка обслуговує більшістьновонароджених дівчат: 26 імен на 494 носії (83,16%). Десяток найуживанішихонімів відзначається відносно стабільним складом. До нього належать імена Марія(48 носіїв – 8,08%), Ганна (46 носіїв – 7,74%), Наталя (42 носії – 7,07%),Ольга (37 носіїв – 6,23%), Тетяна (36 носіїв – 6,06%), Валентина (34 носії –5,72%), Галина (24 носії – 4,04%), Олена (23 носії – 3,87%), Юлія (21 носій –3,54%), Катерина (21 носій – 3,54%).
За 100 роківрепертуар найуживаніших імен змінюється мало. Так, популярні в першідесятиріччя антропоніми Марія, Ганна, Валентина у 2-й пол. XX ст. переходять угрупу маловживаних, а їх місця займають імена Наталя, Ольга, Тетяна, які досіперебували нижче частотного десятка.
Уживаність імензмінюється динамічніше. Найбільш помітним є частотне переміщення двох імен:Марія з 1 місця у 1920 – 1940-х рр. переміщається на 9 – у 1970 – 1990-х, а Наталя,навпаки з 6 у 1920-х на 1 – у 1970 – 1980-х. Трохи спадає популярність іменіГанна, яке переміщається з 2 місця у 1920 – 1940-х роках на 8 у 1970-х та зновуна 2 – у 1980-х. Імена Олена, Юлія, Катерина зберігають відносно постійнупозицію в іменнику – 3-5 місця в частотному десятку.
Статистичні данісвідчать про зростання вживаності лише імен Олена та Юлія. Використання іншихнайуживаніших імен поступово знижується, у результаті чого частотність іменусіх інших груп, у тому числі й рідкісних, підвищується. А це призводить дозменшення концентрації іменника.
Високупопулярність імен, які належать до частотного десятка, можна пояснити їхньою традиційністю,а також деякими іншими причинами. З початку і до середини XX ст. визначальнимфактором при найменуванні дітей був церковний. Тому до 1960-х років минулогостоліття групу найуживаніших антропонімів очолюють частотні у християнськомукалендарі імена Марія, Ганна, Катерина, які використовуються всіма мешканцямисела, незалежно від національності. З 2-ї пол. XX ст. особливо популярними віменнику села стають імена Наталя, Ольга, Тетяна, Юлія. Ця тенденція помітна ів інших іменниках: м. Донецька, м. Луцька, Одещини. А отже, частотний десятокжіночої підсистеми іменника с. Мічуріне складають християнські імена, широкевикористання яких зумовлене їхньою традиційністю в загальноукраїнськійантропонімній системі.
Групашироковживаних імен (16 одиниць на 162 носії (27,27%) ), на відміну віднайуживаніших, щодо походження є неоднорідною. Її основу складають не лишехристиянські (Алла, Анастасія, Вікторія, Єва, Зінаїда, Ірина, Лідія, Марина, Олександра),але й слов’янські імена (Віра, Любов, Людмила, Надія, Світлана). Ці імена єменш динамічними, в основному, характеризуються сталістю, безперервністювживання, але функціонують не впродовж усього досліджуваного періоду, а лишекілька десятиліть. Так, ім’я Людмила використовується у 1930 – 1970-х роках,Світлана – 1950 – 1990-х, Надія – 1930 – 1990-х, Антоніна і Любов – 1920 –1960-х, Алла – 1970 – 1990-х, Єва – 1920 – 1950-х, Зінаїда – 1930 – 1950-х.Оніми є поширеними в українських та українсько-змішаних родинах. Ім’я Єва належитьдо іменника переселенців із Західної України і за його межі не виходило жодногоразу.
У ційстатистичній групі лише невелика кількість жіночих імен використовується непостійно. Так, імена Алла, Вікторія, Лідія не функціонують в іменнику протягомодного десятиліття, Віра та Ірина – упродовж 2-х, а Анастасія, Ніна, Олександравиходять за межі антропонімної системи с. Мічуріне у кількох десятилітніхзрізах.
В жіночомуіменнику с. Мічуріне зареєстровано 23 маловживаних імені. До цієї статистичноїгрупи належать антропоніми, які мають 4-х (Аліна, Варвара, Оксана, Поліна,Тамара, Текля, Ярослава), 3-х (Дарина, Єлизавета, Інна, Олеся, Софія), 2-хносіїв (Євгенія, Євдокія, Зоя, Киріакія, Клавдія, Лариса, Лілія, Павлина,Параска, Стефанія, Фріда).
Серед канонічнихмаловживаних імен можна виділити такі, що вже втратили свою популярність(Варвара, Євдокія, Єлизавета, Зоя, Клавдія, Павлина, Текля), і такі, що тількиїї відновлюють (Дарина, Оксана). Імена Параска та Стефанія є досить активними віменнику переселенців із Західної України. Ім’я Киріакія поширене середгрецького населення, а Фріда – серед німецького. Оніми Євдокія, Єлизавета,Поліна й Тамара використовуються для найменування новонароджених здебільшого вродинах росіян. Ім’я Ярослава, яке функціонує в іменнику с. Мічуріне у1920-1930-х та у 1990-х роках, на початку XX ст. використовується лише вукраїнських родинах, а через 50 років стає складовою й німецького таросійського іменників.
Неологізмом віменній системі села виступає варіант імені Олександра – Олеся, який фіксуєтьсяв метричних записах з 1990-х років як офіційне найменування. Вінвикористовується представниками інтелігенції і надається новонародженим начесть видатної української поетеси Лесі Українки.
Найбільшрізноманітним репертуаром відзначаються рідкісні імена. У першій половині XXст. цих імен 13, у другій – 17. Кількісне збільшення їх з 1950-х роківзумовлене появою в іменнику певної кількості запозичень, імен-неологізмів, а також– загальноукраїнською тенденцією до оновлення іменника в к. XX – на поч. XXIст. [4, с.14].
Рідкісні іменаможна розподілити за національною приналежністю їх носіїв. Так, Алевтина, Ася,Валерія, Єфросинія, Жанна, Капітоліна, Ксенія, Ліна, Нонна, Таміла є складовимиіменника російського населення, Альбіна, Анеліна, Ельвіра, Емма – німецького, аЕка – ім’я грузинки. Антропоніми Іванна, Розалія, Таїсія, а також варіантиодного імені Степанида та Степанія належать вихідцям із Західної України, аВалерія, Майя, Маргарита, Неля, Нінель, Яна зафіксовано у змішаних сім’ях.
Отже, в іменникус. Мічуріне найважливішими є зміни, які відбуваються у групі найуживанішихімен, оскільки ці оніми обслуговують найбільшу кількість носіїв. Зміни уструктурному плані, в основному, відбуваються серед маловживаних і рідкіснихімен. Через низьку частотність вони не мають значного впливу на розвитокіменника. У периферійній частині іменної системи прослідковуються основнінапрямки антропонімного пошуку, проявами якого є використання варіантів імен уфункції офіційного найменування (Ася, Олеся), інновацій революційної дійсності(Нінель від Ленін), запозичених імен (Ельвіра, Емма).
Іменник с.Мічуріне к. XX – поч. XXI ст. виявляє тенденцію до оновлення: відроджуютьсяканонічні і давні слов’янські імена, з’являються гіпокористики в ролі офіційнихімен, збільшується кількість запозичень за рахунок взаємопроникнення іменниківнаціональних меншин та українського. Особливо помітні ці зміни в жіночійпідсистемі, яка є менш традиційною і більш рухомою, ніж чоловіча.

Література
 
1. Бондалетов В. Д. Динамика личныхимен в XX в. // Личные имена в прошлом, настоящем и будущем. – М.: Наука, 1970.– С. 92-106.
2. Бондалетов В. Д. Русскаяономастика. – М.: Просвещение, 1983. – 244 с.
3. Зайчикова Л. П. Динамика русскогоженского именника Одессы (наиболее употребительные имена) // Русская ономастика.– Одесса, 1984. – С. 71-76.
4. Кравченко Г. В. Динамікаукраїнського іменника м. Донецька з 1890 по 1900-і роки: Автореф. дис. … канд.філол. наук. – Донецьк, 2000. – 19 с.
5. Кракалия Л. В. Динамикабуковинской антропонимии // Личные имена в прошлом, настоящем и будущем. – М.:Наука, 1970. – С. 134-136.
6. Никонов В. А. Задачи и методыантропонимики // Личные имена в прошлом, настоящем и будущем. – М.: Наука,1970. – С. 53- 56.
7. Скорук І. Д. Динамікаантропонімікону м. Луцька в XX ст.: Автореф. дис. … канд. філол. наук. – К.,1999. – 16 с.
8. Скорук І. Д. Характеристикачоловічого іменника м. Луцька в XX ст. // Мовознавство. – 1999. – № 2-3. –С.35-42.
9. Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П.Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 333 с.