–PAGE_BREAK–1.2. Фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку
Дитина стала школярем. Це призводить до нового розпорядку його дня, народжує нові обов’язки. З необхідності кожен день вчитися випливають багато зміни в житті дитини. Потрібно вчасно встати, щодня готувати домашнє завдання, приносити в школу все, що потрібно для занять. Шкільне життя вимагає від дитини вміння узгоджувати свої дії з вимогами вчителя, з розпорядком шкільного життя, з діями і бажаннями однокласників. Усвідомлення цієї нової позиції викликає перебудову відносини дитини до багато чого в його повсякденному житті. Думка про те, що він школяр, змушує його змінити свою поведінку то в одному, то в іншому. У нього з’являються нові мотиви поведінки — бути хорошим учнем, добитися похвали вчителя. Заняття в школі породжують і нові переживання — бажання та очікування успіху, і боязнь неуспіху. Молодшого школяра хвилюють зауваження вчителя, і він намагається докласти зусилля для того, щоб їх не було. Діти зазвичай охоче підкоряються нового режиму, погоджуються з вимогами батьків про розпорядок занять, дозвілля, прогулянок. Вступ до школи ставить дитину в нове положення в сім’ї, серед оточуючих і змінює їх відношення до нього. У дитини з’явилися чіткі обов’язки — і з цим вважаються близькі. Змінилося сприйняття дитини оточуючими людьми поступово позначається і на сприйнятті ним самого себе.
У його житті увійшли нові явища: він щодня вчиться, засвоює нові знання, опановує навичок письма, рахунку. Великий вплив робить на нього вчитель, який дає знання. Перевіряє і контролює їх виконання, оцінює його дії, ставить відмітки не тільки за знання, а й за старанність, за поведінку на уроках і перервах. Вчитель в житті молодшого школяра займає особливе місце. Авторитет його визнається беззастережно. Йому довіряються таємниці, радості і образи.
Нова роль дитини пред’являє особливі вимоги до його повсякденному житті. У нього з’являються нові уявлення про те, як поводитися на вулиці, які його обов’язки по відношенню до товаришів. Разом з тим з’являються уявлення про свої права — право виконувати якісь доручення по будинку, право на оцінку за виконання завдання. Ось це прагнення маленького школяра проявити своє нове положення серед людей, на ділі здійснити свої нові права і обов’язку має бути враховано батьками та педагогами.
У школі дитина зустрічається з чіткою і розгорнутою системою моральних вимог. Старші стежать за тим, щоб ці вимоги дотримувалися і засвоювалися дітьми — це шлях до формування у них громадської спрямованості особистості. «Спрямованість до колективу» веде до того, що молодший школяр починає свідомо підпорядковувати свої пробудження тим загальним цілям і завданням, які стоять перед ним і його однолітками, вчиться керувати своєю поведінкою.
Зміни моральної сфери пов’язано з появою у молодшого школяра власних поглядів, відносин, власних вимог і оцінок. Які ж зміни відбуваються в самооцінці молодшого школяра? З появою нових видів діяльності, з виникненням нових зв’язків з оточуючими у дитини виникають і деякі нові критерії, мірки оцінки, як своїх товаришів, так і самого себе. Спираючись на судження вчителя, батьків і товаришів він оцінює себе — щодо всього того, що пов’язане зі школою. Це не означає, що його оцінки правильні — часто буває навпаки. Оцінка себе скоріше говорить про бажання дитини, ніж про дійсний стан справ. Дитина — першокласник може бути впевнений, що він гарний учень (хоча сидить на уроках погано, неважливо освоює навчальні навички), так як вносить в свою роботу багато старання і завзяття. Він і товаришів по класу починає оцінювати не тільки з точки зору того, як вони грають під час змін. Але і з точки зору їх якостей як учнів (знає — малознаючий, активний — пасивний). Так у житті школяра з’являються нові категорії цінують явищ і відповідно оцінок. На початку він це погано усвідомлює, але в його поведінці, в його ставленні до фактів шкільного життя, у висловлюваннях з того чи іншого приводу це виявлено чітко.
Ознайомлення з новими явищами навколишнього життя, з фактами людської історії, з творами мистецтва, з світом природи не тільки розширюють у дітей коло уявлень про дійсність. У них складається певне ставлення до них.
У формування самооцінки молодшого школяра величезну роль виконують оцінні впливу вчителя. Роль даних впливів на формування самооцінки школярів розкривається в ряді досліджень (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, А.І. Ліпкіна). Автори вказують на необхідність враховувати мотиви школярів до педагогічної оцінці їхніх вчинків, розкривають складність відносин школярів до педагогічної оцінки та переживань, нею викликаних, підкреслюють перетворюючий характер дії педагогічної оцінки, яка впливає на ступінь усвідомлення школярем власного рівня розвитку. Відзначається необхідність ясності, визначеності педагогічної оцінки. Навіть негативна (заслужена) оцінка більш корисна для самооцінки, ніж «невизначена оцінка».
Засвоюючи в процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під впливом оціночних суджень інших (вчителів, сверстніков0 ставитися певним чином як до реальних результатів своєї навчальної діяльності, так і до самого себе як особистості. З віком він все з більшою визначеністю розрізняє свої дійсні досягнення і те, чого він міг би досягти, володіючи певними особистісними якостями. Так в учня у навчально-виховному процесі формується установка на оцінку своїх можливостей — один з основних компонентів самооцінки.
У самооцінці відбивається те, що дитина дізнається про себе від інших, і його зростаюча власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей.
Діти по-різному ставляться до допускаються ними помилками. Одні, виконавши завдання, ретельно його перевіряють, інші відразу віддають вчителю, треті подовгу затримують роботу, особливо якщо вона контрольна, боячись випустити її з рук. На зауваження вчителя: «Ти допустив помилку в роботі» — учні реагують неоднаково. Одні просять не вказувати, де помилка, а дати їм можливість самим знайти її і виправити. Інші з тривогою запитують: «Де? Яка?» — І беззастережно погоджуючись з учителем, покірно приймають його допомогу. Треті тут же намагаються виправдатися посиланнями на обставини.
Ставлення до допущених помилок, до власних промахів, недоліків у вченні, але й у поведінці — найважливіший показник самооцінки особистості.
Найбільш природно, як уже зазначалося, реагують на помилки в їх роботах діти з правильною самооцінкою. Вони зазвичай навіть з інтересом самостійно шукають помилку: Діти з низьким рівнем самооцінки, якщо їм запропонувати самим знайти помилку, зазвичай мовчки перечитують роботу кілька разів, нічого в ній не міняючи. Нерідко вони відразу опускають руки і відмовляються перевіряти себе, мотивуючи тим, що все одно нічого не побачать.
Як вже говорилося, в самооцінці дитини відображається не тільки його ставлення до вже досягнутому, а й те, яким він хотів би бути, його прагнення, надії.
Самооцінка дитини виявляється не тільки в тому, як він оцінює себе, але і в тому, як він ставиться до досягнень інших. Діти з завищеною самооцінкою не обов’язково розхвалюють себе, але зате вони охоче заперечують все, що роблять інші. Учні із заниженою самооцінкою, навпаки, схильні переоцінювати досягнення товаришів.
Дитина не народжується на світ з якимось ставленням до себе. Як і всі інші особливості особистості, її самооцінка складається в процесі виховання, в якому основна роль належить сім’ї та школі.
Діти з високою самооцінкою відрізнялися активністю, прагненням до досягнення успіху як в науці, і в громадській роботі, так і в іграх.
Зовсім по-іншому поводяться діти з низькою самооцінкою. Їх основна особливість — невпевненість у собі. У всіх своїх починаннях і справах вони чекають тільки неуспіху.
Людина, яка працює, має потребу в певному відношенні до того, що він робить, відчуває потребу в тому, щоб результати його праці оцінювалися. Більше за все він потребує схвалення, в позитивній оцінці. Його дуже засмучує негативна оцінка. Але зовсім виводить з стоячи, пригнічує і паралізує бажання працювати байдужість, коли його праця ігнорується, не помічається.
У ході навчально-виховного процесу у школярів поступово зростає критичність, вимогливість до себе. Першокласники переважно позитивно оцінюють свою навчальну діяльність, а невдачі пов’язують тільки з об’єктивними обставинами. Другокласники особливо третьокласники відносяться до себе вже більш критично, роблячи предметом оцінки не тільки хороші, але й погані вчинки, не тільки успіхи, але й невдачі у навчанні.
Поступово зростає і самостійність самооцінок. Якщо самооцінки першокласників майже повністю залежать від оцінок їх поведінки і результатів діяльності вчителем, батьками, то учні других і третіх класів оцінюють досягнення більш самостійно, роблячи як ми вже говорили, предметом критичної оцінки і оцінну діяльність самого вчителя (чи завжди він має рацію, чи об’єктивний).
Протягом шкільного навчання, вже в межах початкових класів, сенс позначки для дитини істотно змінюється, при цьому він знаходиться в прямому зв’язку з мотивами навчання, з вимогами, які сам школяр до себе пред’являє. Відношення дитини до оцінки його досягнень все більше і більше пов’язується з потребою мати якомога більш достовірну уяву про самого себе.
Отже, роль шкільних оцінок не вичерпується тим, що вони повинні впливати на пізнавальну діяльність учня. Оцінюючи знання, вчитель, по суті, одночасно оцінює особистість, її можливості, її місце серед інших. Саме так і сприймаються оцінки дітьми. Орієнтуючись на оцінки вчителя, вони самі ранжирують себе і своїх товаришів як відмінників, середніх. Слабких, старанних або нестаранних, відповідальних або безвідповідальних, дисциплінованих або недисциплінованих.
Основна тенденція в становленні самооцінки полягає в поступовому виділення дитиною тих чи інших якостей з окремих видів діяльності та вчинків, узагальненні їх і осмисленні спочатку як особливостей поведінки, а потім і як відносно стійких якостей особистості.
Розвиток самооцінки у дітей, на думку П.Т. Чамата, проходить у два етапи: на першому діти, оцінюючи себе, обмежуються головним чином оцінкою своїх дій і вчинків, а на другому в сферу самооцінки включаються внутрішні стани та моральні якості особистості. Формування другого, вищого етапу самооцінки починається в підлітковому віці і продовжується протягом всього життя людини в міру накопичення соціального досвіду і подальшого розумового розвитку (24, с.120).
Але формування у дитини певного кола цінностей відбувається, звичайно, не тільки в школі. Дитина черпає їх з книг, з бесід зі своїми близькими, їх таких джерел інформації, як радіо і телебачення.
Частина оцінок переноситься дитиною на самого себе — це оцінки поведінки і якостей особистості. Вже після першого півріччя першокласник має досить виразні критерії оцінки результату навчальної роботи. При цьому виявляється така закономірність — спочатку у дитини формуються критерії оцінки та їх застосування по відношенню до інших, а потім — і далеко не в повній формі — по відношенню до себе.
Більшість дітей можуть і в кінці першого року навчання в якості людини, які виявляють себе в певних формах поведінки: сильний, спритний, швидкий, ввічливий, грубий і т.д. Але він не може оцінювати якості, в яких проявляється внутрішнє ставлення людини до інших людей. Оцінити самого себе в цьому плані першокласнику видається ще більш важким завданням. У відношенні ряду своїх якостей він взагалі не може дати відповідь, а стосовно до тих, про які він може щось сказати, виявляється суб’єктивність і неточність.
Постійно стикаючись з оцінками своєї навчальної роботи і роботи товаришів по класу, молодший школяр починає розбиратися певною мірою в своїх власних силах і навчальних можливостях. У нього складається певний рівень домагань на оцінки за лист, усні відповіді і т.д. Спочатку рівень домагань носить стійкий характер, але потім цей рівень встановлюється, при чому характерно, що він досить диференційований, тобто залежить від того, чим займається дитина і на скільки це для нього значимо.
Нерідко у школярів спостерігається явна переоцінка своїх сил і можливостей. Може з’явитися відчуття зазнайства: необґрунтовано завищуючи свої можливості, школяр ставить перед собою завдання, виконати які він не може. Завищена самооцінка вступає в протиріччя з оцінкою його іншими людьми, зустрічає відсіч колективу і може стати причиною конфлікту у відносинах з її членами. Крім того, багаторазове зіткнення неадекватною, завищеної самооцінки з невдачами в практичній діяльності породжує важкі емоційні зриви. Явна переоцінка своїх можливостей дуже часто супроводжується внутрішньої невпевненістю в собі, що призводить до гострих переживань і неадекватній поведінці.
Внутрішній конфлікт може викликати розбіжність між:
a) самооцінки й оцінки, які дають людині інші люди;
b) самооцінка і ідеальним «Я», до якого прагне людина.
У формування адекватної самооцінки молодшого школяра можна зустріти наступні проблеми:
1. Проблема зростання: учениця страждає від того, що її зріст 170 см. Вона вище за всіх у класі. До дошки виходить згорбившись. Сутулиться. Кожний вихід — страждання. Дитина мислить образами. Його самосвідомість предметно і образно. Він бачить себе в середовищі інших таким, яким склався свій образ «Я». І якщо цей образ наділений негативними рисами, то й ведення себе, доповнене «роздутими» і викривленими деталями, вельми і вельми непривабливо. Це самосвідомість намальованою власною уявою потворною моделі доставляє дитині фізичне страждання.
2. Проблема зовнішності: буває таке, що дитина не поважає самого себе: не любить свою зовнішність, ненавидить свої здібності, — взагалі, тяготиться самим собою. Такого роду рефлексуючий негативізм — явище досить часте. І цей негативізм народжується на межі позитивного якості — незадоволеності собою.
З розвитком особистості молодшого школяра біліше точним стає його знання про себе, більш правильною самоорієнтація, вдосконалюється вміння розбиратися у своїх силах і можливостях, виникає прагнення діяти в певних ситуаціях, спираючись не на оцінки оточуючих, а на власну самооцінку. При чому самооцінка стає не тільки більш обґрунтованою, але і захоплює більш широке коло якостей.
Висновки:
Основними чинниками,якiвпливають на формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку, є оцінні вплививчителя, батьків та їх ставлення до навчальної діяльності.
Навчальна діяльність є одним з найважливіших факторів, який впливає на формування самооцінки молодшого школяра, тому вчитель початкових класів повинен знати психологічні особливості молодших школярів та враховувати індивідуальні особливості самооцінки в навчальному процесі.
Висновки по I главі:
Вивчаючи наукову літературу ми з’ясували, що самооцінка є невід’ємною частиною «Я-концепції». Самооцінка-це знання людиною самого себе і ставлення до себе в їх єдності. Центральної характеристикою будь-якої особистості є «Я-концепція». Самооцінка визначається як складне динамічне особистісне утворення, особистісний параметр розумової діяльності. Формування самооцінки відбувається на декількох рівнях. Основними засобами і прийомами самооцінки є: самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль, порівняння. Найголовнішою особливістю самооцінки молодшого школяра є її високий рівень. Дана особливість-це вікова норма для даного періоду розвитку особистості. Основними чинниками впливають на формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку, є оцінні впливу вчителя, батьків та їх ставлення до навчальної діяльності. Навчальна діяльність є одним з найважливіших факторів, який впливає на формування самооцінки молодшого школяра, тому вчитель початкових класів повинен знати психологічні особливості молодших школярів та враховувати індивідуальні особливості самооцінки в навчальному процесі.
самооцінка молодший шкільний вік
продолжение
–PAGE_BREAK–Роздiл II. Дослідно-практична робота з вивчення особливості самооцiнкив молодшому шкільному віці2.1 Діагностика самооцінки молодших школярів
Наше дослідження проводилося в школі № 167 м. Києва у 2 «Б» класі. Вік дітей 7-9 років. У класі 21 учень.
Мета: вивчення особливостей самооцінки дітей молодшого шкільного віку.
Об’єкт дослідження: особистісна сфера молодшого школяра.
Предмет дослідження: особливості самооцінки молодшого школяра.
Завдання діагностичної роботи:
1. підібрати діагностичні методики 2. провести діагностику 3. обробити отримані результати 4. оформити протоколи дослідження 5. розробити рекомендації для батьків і вчителів Методика Дембо-Рубінштейн Матеріал: калькулятор, картки з набором слів, що характеризують окремі якості особистості.
Хід досвіду: Експериментальна частина досвіду виконується в аудиторії. Експериментатор видає стомлений матеріал випробуваним і просить відібрати 5 якостей, які, на думку випробуваного, характеризують ідеальну особистість. Випробуваний вибирає із запропонованого переліку якостей вказану кількість слів і складає з них два ряди. Перший ряд представляє собою набір якостей особистості ідеалу випробуваного, є найважливішим для ідеалу. Далі записуються якості ідеалу в міру убування їх значущості для випробуваного. У другому ряду випробуваний записує та якість, яка, на його думку, розвинене в нього самого в найбільшою мірою. Потім так само, як і в першому ряду, випробуваний записує якості власної особистості в міру зменшення ступеня їх розвитку у себе.
Обробка результатів:
Після заповнення двох рядів підраховується коефіцієнт рангової кореляції за Спирмену і робиться висновок про кількісний рівні самооцінки. Формула: R = 1 — (6/a * (a — 1)) * b, де а — це кількість якостей, а b-це сума квадратів різниць.
При цьому треба мати на увазі, що значення коефіцієнта менше 0,35 відповідає низькій самооцінці, від 0,35 до 0,7 — середнього та більше 0,7 — відповідає високому рівню самооцінки.
Дослідження самооцінки за методикою Дембо-Рубінштейн.
Дана методика заснована на безпосередньому оцінюванні школярами ряду особистих якостей, таких як здоров’я, здібності, характер, авторитет в однолітків, уміння багато робити своїми руками, зовнішність, впевненість у собі. Обстежуваним пропонується на вертикальних лініях відзначити певними знаками рівень розвитку у них цих якостей і рівень домагань, тобто рівень розвитку цих же якостей, який би задовольняв їх.
Інструкція: Будь-яка людина оцінює свої здібності, можливості, характер, розум і т.д. Рівень розвитку кожної якості людської особистості можна умовно зобразити вертикальною лінією, нижня точка якої буде символізувати найнижче розвиток, а верхня — найвище. У бланку намальовані сім ліній. Вони позначають:
a) Розум, здатності b) Характер c) Авторитет у однолітків d) Вміння багато чого робити своїми руками e) Зовнішність f) Впевненість у собі Під кожною лінією написано, що вона означає. На кожній лінії рискою (-) відзначте, як ви оцінюєте розвиток у себе цієї якості, сторони вашої особи в даний момент. Після цього хрестиком (х) відзначте, при якому рівні розвитку цих якостей, сторін ви були б задоволені собою або відчули гордість за себе.
Обробка результатів: обробка проводиться по 6 шкалами. Кожна відповідь виражається в балах. Розміри кожної шкали 100мм., Відповідно до цього відповіді школярів отримують кількісну характеристику.
1. По кожній з шести шкал визначається: а) рівень домагань — відстань в мм від нижньої точки шкали («0») до знаку «х»; б) висота самооцінки — відстань в мм від нижньої шкали до знаку “-“.
2. Визначається середня величина показників самооцінки та рівня домагань по всіх шести шкалами. Середні величини показників порівнюються з таблицею:
Низький середній високий Рівень домагань до 60 60-74 75-100 Рівень самооцінки до 45 45-59 60-100 Наступна методика спрямована на визначення емоційного рівня самооцінки, автор А.В. Захарова Матеріал: малюнки для виконання субтестів.
Експериментатор пред’являє випробуваному малюнок і просить його виконати завдання відповідного субтеста.
Хід досвіду:
1) Експериментальна частина.
Субтест № 1. Уяви, що зображений на малюнку ряд гуртків — це люди. Вкажи, де знаходишся ти.
Субтест № 2. Велике коло — це твоє «Я». Маленькі круги-це твої рідні, друзі і вчитель. Покажи, де будуть перебувати батько, мати, бабуся, дідусь, брат (сестра), вчитель, друзі.
О-батько М-мати Д-дідусь Б-бабуся Б2-брат З-сестра Др — друзі У-вчитель Субтест № 3. Ось на малюнку твої батьки, вчителі, друзі. Постав хрестик (точку) там, де знаходишся ти.
Субтест № 4. Постав крапку в тому місці кола, де знаходишся ти.
Субтест № 5. Уяви, що ти знаходишся в нижньому ряду. Яким з двох гуртків ходитимеш являтися ти?
2) Обробка результатів:
Субтест № 1. Нормою для дитини є вказівка на третій-четвертий коло ліворуч. У цьому випадку дитина адекватно сприймає особливості свого «Я-образу», усвідомлює свою цінність і приймає себе. При вказівці на перше коло має завищену, а при вказуванні на круги далі п’ятого занижену самооцінку.
Субтест № 2. дозволяє визначити ставлення з близькими людьми. При розташуванні зверху визнає перевагу і допускає тиск цієї людини на себе. Чинить тиск на розташованих внизу, відчуває свою перевагу над ним.
Субтест № 3. визначає соціальну зацікавленість (чи відчуває дитина себе включеним, прийнятим у світ людей), а так само ступінь близькості з тією чи іншою категорією людей. Якщо дитина зазначив себе поза трикутника, то можна сказати, що він відчуває себе знедоленим або не зацікавлений в соціальних контактах.
Субтест № 4. Визначення ступеня егоцентризму. Для дошкільника характерний високий егоцентризм (розташування в самому центрі кола). Більше старша дитина повинна бути розумно егоїстичним.
Субтест № 5. Індивідуалізація. Дозволяє виявити усвідомлення своєї спорідненості (при вказівці на лівий коло) або своєї унікальності (правий коло).
продолжение
–PAGE_BREAK–