Досудове слідство в зарубіжних країнах

Зміст                                          стр.
Вступ…3
1. Попереднє розслідування та відданняпід суд у Франції… 4-8
2. Досудове слідство в Німеччині .………………9-12
3. Досудове слідство в Англії та США:
а) стадія поліцейського(позасудового) розслідування …………………… 13-20
б) досудове дослідження обставин справиобвинуваченням і захистом… 21-22
Висновки…23
Перелік посилань…24-25
Список використаної літератури… 26-27

Вступ
Досудоверозслідування — це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуальногозакону діяльність відповідних органів правопорядку, спрямована на збирання,дослідження, оцінку, перевірку й використання доказів, попередження,запобігання та розкриття злочинів, встановлення об’єктивної істини,забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересівфізичних та юридичних осіб.
У стадії досудовогорозслідування відповідний орган правопорядку розв’язують також такі завдання:встановлення й відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, якісприяють вчиненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідностігромадянина, прагнення до справедливості й додержання законів.
Його вивченням засучасних умов займається невелика кількість криміналістів, але найвідомішимисеред них є: С.В. Боботов, А.В. Смірнов, І.Я. Фойницький, Б.А. Філімонов, К.Б.Калиновський.
Предметдослідження в курсовій роботі – це суспільні відносини, що виникають в процесі провадженнядосудового слідства в зарубіжних країнах.
Що ж стосуєтьсяоб’єкту дослідження курсової роботи, то ним є норми чинного законодавства зарубіжнихкраїн, підручники, навчальні посібники та наукові праці.
Мета дослідження- розкрити суть досудового слідства в зарубіжних країнах на прикладі Франції,Німеччини, Англії та США в сучасних умовах. А тому треба вирішити такізавдання, як: проаналізувати і описати порядок провадження досудового слідствау Франції, Німеччині, Англії та США, розкрити його суть, визначити осіб, якіним займаються, та які є строки його проведення.
При написаннікурсової роботи автором були використані методи: дослідження, аналізу,історичний, порівняльний та описовий.
Курсова роботаскладається з вступу, трьох розділів, висновків, переліку посилань, спискувикористаної літератури.

1. Попереднє розслідування тавіддання під суд у Франції.
Досудове слідствоу Франції складається із трьох стадій: дізнання, порушення кримінальногопереслідування й попереднього слідства, а віддання під суд входить у стадіюпопереднього слідства.
Першим етапом кримінальногопроцесу у Франції є поліцейське дізнання. Дізнання проводиться під керівництвомпрокурора поліцейськими комісарами, офіцерами й агентами судової поліції,мерами і їхніми помічниками. По деяких справах дізнання здійснюють польовіохоронці, лісові сторожі й деякі інші чиновники [1, 115].
У Франціївиділяються наступні загальні види дізнання: дізнання очевидних злочинів (провин)і первісне дізнання. Змістом будь-якого виду поліцейського дізнання євідшукання доказів, закріплення доказів і вживання заходів до виявлення йрозшуку осіб, винних у порушенні закону. Однак процесуальне значення дійполіції розрізняється залежно від виду дізнання.
КПК Франціїдетально регламентує випадки очевидності злочину для проведення дізнанняпершого виду. Вони аналогічні підставам затримання підозрюваного в сучасномуросійському кримінальному процесі, тому що історично послужили їхнім прообразом.Закон не встановлює строки даного виду дізнання, звичайно вони становлятькілька годин або днів. Під час дізнання очевидних злочинів поліція вправізробити всі слідчі дії, кожна з яких оформляється протоколом, що має доказовезначення.
Первісне дізнанняпроводиться, якщо немає зазначених законом умов очевидності. Даний вид дізнанняхарактеризується трьома ознаками: відсутністю певних законом приводів для йогопочатку, формалізмом процесуальних дій і відсутністю в поліції засобівпроцесуального примуса (крім затримання). Цікаво, що поліція вправі робитизатримання не тільки підозрюваних, але й потерпілих і свідків для дачі нимивідомостей про злочин. Первісне дізнання не обмежене яким-небудь строком і маєсвоєю метою обґрунтувати кримінальний позов прокурора, що може бути поданий пойого результатах. Первісне дізнання часто оформляється єдиним протоколом. Цедізнання тісно пов’язане з не процесуальною діяльністю поліції, оскільки уФранції оперативно-розшукова діяльність здійснюється в рамках слідства в справідо порушення публічного кримінального позову. Даний вид дізнання має більшуподібність із перевіркою повідомлень про злочини в російському кримінальномупроцесі, ніж з дізнанням. Проте первісне дізнання дозволяється проводити йпісля попереднього слідства, якщо в прокуратури виникне необхідність водержанні нових відомостей і поданні їх у судовий розгляд [2, 97].
Вищевикладенедозволяє зробити висновок про те, що діяльність поліції носить пошуковийхарактер. Вона тісно пов’язана з оперативно-розшуковимизаходами, не регламентованими кримінально-процесуальними нормами. Різнобічністьдій поліції спричиняється контролем над ними з боку трьох суб’єктів:прокуратури, обвинувальної камери (у частині слідчих дій) і вищестоящихполіцейських чинів. У теорії кримінального процесу французьке дізнання єзагальним розслідуванням (іnquіsіtіo generalіs), спрямованим до встановленняподії злочину й винної особи. Наступне попереднє слідство покликано виконатизавдання спеціального розслідування (іnquіsіtіo specіalіs): з’ясувати винність конкретної особи увстановленому злочині.
На основірезультатів дізнання прокурор учиняє кримінальний позов про застосуванняпокарань у відношенні підозрюваних (відносно конкретних осіб) або по фактузлочину. Етап порушення публічного позову вважається самостійною стадієюпорушення кримінальної справи державними органами кримінального переслідування.Він відрізняється від російського процесу насамперед тим, що робиться післяполіцейського дізнання. Кримінальний позов у формі спеціальної вимоги(кримінальна справа) прокурор направляє судовому слідчому для проведенняпопереднього слідства.
Проведенняпопереднього слідства обов’язково позлочинах, факультативно по деліктах і проводиться тільки за вказівкою прокурорапо правопорушеннях. У всіх інших випадках справа про правопорушеннявичерпується поліцейським дізнанням. За різними даними від загальної кількостіпорушуваних прокуратурою справ до слідчого надходить від 0,5 до 15 % [3, 118].
На відміну відполіцейського дізнання попереднє слідство здійснюється в більш змагальнійформі. Французькі процесуалісти відзначають наступні особливості попереднього слідства,що забезпечують його змагальність:
1) процесуальнеположення слідчого (його приналежність до судового відомства) робить йогонезалежним від прокуратури;
2) сторонаобвинувачення (прокурор і поліція) зрівнюються в правах зі стороною захисту;
3) є другаінстанція для попереднього слідства в особі обвинувальної камери апеляційногосуду. З дотриманням змагальної процедури вона здійснює відданняобвинувачуваного суду й розглядає законність і обґрунтованість попереднього слідства;
4) встановлюєтьсястрогий судовий контроль за діяльністю поліції, і чітко визначаються їїфункції;
5) встановлюютьсяпроцесуальні гарантії при відданні підслідного під варту.
Судовий слідчийзнаходиться в штаті суду другої ланки (трибуналу великої інстанції) – це суддя,призначений Президентом республіки на посаду слідчого судді строком на трироки. Судовий слідчий повинен виконувати функцію юстиції, що у змагальному процесіповинна бути відділена від функцій обвинувачення й захисту. Процесуальнеположення судового слідчого створює реальні гарантії його незалежності відобвинувача. Проте прокурор має значні повноваження при проведенні попереднього слідства.Результатом змагальності є наступні положення:
1) попереднєслідство може бути почато тільки при наявності вимоги прокурора (кримінальногопозову);
2) судовийслідчий не вправі особисто (ex offіcіo) почати слідство, він діє в межах позовупрокурора.
Прокурор маєправо приносити слідчому такі клопотання про проведення процесуальних дій, уяких йому не можна відмовити. Тим часом судовий слідчий самостійний у веденні слідства,не зв’язаний висновками прокуратурий не обмежений зібраними доказами. Він вправі сам збирати докази шляхом проведенняслідчих дій. Слідчий, з огляду на аргументи сторін, приймає найважливішіпроцесуальні рішення [4, 63].
Одним знайважливіших елементів змагальності є формальна рівність сторін. На практиціпрокуратура має більшу вагу, ніж сторона захисту. Однак французькезаконодавство надає обвинувачуваному і його захисникові таких ж прав напопередньому слідстві, які є в прокурора. Так, захисник допускається до участів справі з моменту першого виклику обвинувачуваного до слідчого судді, маєправо брати участь у всіх допитах і очних ставках. Сторона захисту вправі знативсі докази обвинувачення, вона має всю повноту прав за заявою клопотань.Наслідком змагальності є розподіл обов’язку доведення між сторонами. Якщо обвинувачуваний при своєму захисті що-небудьстверджує, то він несе тягар доведення цих обставин.
Строкпопереднього слідства законом не обмежений. Середня його тривалість в 2000 роцістановила 9 місяців.
Закінчившислідство, судовий слідчий передає справу прокуророві республіки. Прокурор республікипісля схвалення результатів слідства (дачі згоди підтримувати обвинувачення)повертає його слідчому для подальшого слідства. Після цього слідчий вправіприпинити (при необґрунтованості обвинувачення) або направити справу увідповідну судову інстанцію. Якщо слідчий знайде в зробленому діянні складзлочину, то він направляє справу в обвинувальну камеру. Він може також винестипостанову про часткову необґрунтованість кримінального позову (припинити справув частині).
Особливістюпопереднього слідства у Франції виступає його подвійна інстанціонність. Слідчийсуддя діє як орган першої інстанції. Органом другої інстанції є обвинувальнакамера, що є при кожному апеляційному суді. Вона діє в змагальному порядку вскладі голови й двох членів. Її функцією є здійснення нагляду за слідчим суддеюй діяльністю судової поліції. Вона має право накладення на них дисциплінарнихстягнень. До обвинувальної камери звертаються зі скаргами на слідчого, прокурорай поліцейських чиновників.
Обвинувальнакамера здійснює віддання обвинувачуваного суду, що не розглядається яксамостійна стадія, а входить у рамки попереднього слідства. Віддання судупротікає в змагальній формі. У судовому засіданні можуть брати участь прокурор,цивільний позивач, відповідач і захисник. Особиста участь обвинувачуваного необов’язкова. По кожній справі, щонадійшла, обвинувальна камера приймає одне з наступних рішень: про направленнясправи на додаткове розслідування, про припинення справи, про закінченняслідства й віддання обвинувачуваного поліцейському трибуналу, виправномутрибуналу або суду присяжних. Обвинувачуваному повідомляється постанова провіддання його суду й вручається її копія, а також копії матеріалів справи проосновні докази, серед яких протоколи, що констатують факт порушення закону,заяви свідків і доповіді експертів.
Іноді в сучаснихпідручниках по кримінальному процесу вказується ще один орган попереднього слідства- слідча палата. Однак у даний момент інститут слідчих палат скасований [5, 123].
Після направленняобвинувальною камерою справи у відповідний суд починається стадія судовогорозгляду.

2. Досудовеслідство в Німеччині.
Німецький кримінальнийпроцес має значну подібність із французьким. Більше того, до 1975 рокупопереднє розслідування по ньому робилося по французькій моделі у форміполіцейського дізнання й попереднього слідства, здійснюваного судовим слідчим.Однак для більшої раціоналізації слідства попереднє слідство було скасовано узв’язку із дублюванням у ньому розслідування поліції й прокурора. У цей часрозслідування здійснює поліція під керівництвом прокурора, а судовий слідчий(дільничний суддя-дознавач) приймає в ньому лише епізодичну участь, пов’язануіз прийняттям найважливіших рішень у справі й легалізації доказів [6, 68].
По КПК ФРН обов’язок проведення розслідування лежитьна прокурорі. Прокуратура організована як ієрархічна система при загальнихсудах всіх рівнів. При Верховному федеральному суді кримінальне переслідуванняздійснює генеральний федеральний прокурор і підлеглі йому федеральні прокурори,підзвітні міністрові юстиції ФРН. Аналогічну структуру має прокуратура земель,що підкоряється міністрові юстиції землі. Після порушення кримінальної справипрокурором по більшості кримінальних справ розслідування здійснює поліція. Прицьому функція прокурора зводиться до рішення питання про подальшу долю справи:направлення на дослідування, припинення кримінального переслідування або відданняпід суд. По найбільш важливих і складних справах прокурор сам здійснюєрозслідування, а поліція зобов’язана виконувати його вказівки по виконаннюпроцесуальних і інших дій.
Зроблене поліцієюабо прокурором попереднє розслідування не має детально регламентованоїпроцесуальної форми й здійснюється в пошуковому порядку. Таке розслідуванняважко відокремити від оперативно-розшукової діяльності. Більше того, багатонегласних оперативно-розшукових заходів регламентовані Кримінально-процесуальнимкодексом ФРН, які вправі застосовувати поліція за судовим рішенням. Поліцейськерозслідування багато в чому здійснюється позапроцесуально. У зв’язку із цим унімецькій теорії кримінального процесу виділяються строге й вільне доведення.Перше пов’язане із судовою діяльністю ймає процесуальну регламентацію. Друге застосовується в основному поліцією й непов’язане із процесуальноюформою. Діяльність поліції носить підготовчий для судового доведення характер.Вона пов’язана з відшуканням носіївінформації, які після їхнього процесуального збирання — легалізації — можутьстати доказами в справі. Таким чином, у результаті діяльності поліції й прокуроране з’являються судові докази.Протоколи, складені поліцією, не можуть бути оголошені в судовому розгляді.Одним зі способів легалізації даних поліцейського розслідування служить допитполіцейських у суді як свідків.
При необхідностілегалізації даних попереднього розслідування поліція звертається в дільничнийсуд. Суддя-дознавач (обов’язки якого виконує дільничнийсуддя) по клопотанню прокуратури (або захисту) проводить окремі слідчі дії. Прицьому він не приймає справу до свого виробництва, а значить і не несевідповідальності за результати кримінального переслідування, тобто залишаєтьсянезалежним від обвинувальної функції. Такі слідчі дії проводяться в змагальнійформі — при участі в судовому засіданні представників сторін. Складені врезультаті слідчих дій протоколи мають доказове значення й можуть бутивикористані при розгляді справи по суті. Наприклад, під час судового слідствапри відмові підсудного від визнання провини оголошує протокол його суддівськогодопиту на попередньому розслідуванні, у якому він давав показання [7, 16].
Інші стосовні дофункції юстиції питання на попередньому розслідуванні також віднесені докомпетенції судді-дознавача. Для обрання запобіжного заходу у вигляді триманняпід вартою прокурор або посадова особа поліції звертається до дільничногосудді. Останній видає (або відмовляє у видачі) письмовий ордер на арешт залежновід наявності „серйозної підозри”. Німецьке кримінально-процесуальне праворозрізняє три види підозри: проста (необхідна для порушення кримінальної справи),достатня (зумовлює порушення публічного обвинувачення в суді) і серйозна (доказуєарешт обвинувачуваного). Строк досудового арешту не повинен перевищувати шестимісяців, але можливо його продовження вищим земельним судом. У винятковихвипадках прокурор або поліція може заарештувати підозрюваного без ордера. Однакарештований повинен бути доставлений до судді невідкладно для санкціонуваннязапобіжного заходу. Дільничний суддя вправі обрати більш легкий запобіжнийзахід при наявності для цього підстав. Крім того, арештований на досудовихстадіях обвинувачуваний має право порушити клопотання про судовий розглядпитання про анулювання ордера на арешт або про його призупинення. Інакшекажучи, німецьке кримінально-процесуальне право знає процедуру, аналогічну хабеускорпус. Таким чином, рішення питання про припинення арешту відбувається в змагальнійформі.
У всіхпроцесуальних діях, зроблених дільничним суддею-дознавачем, вправі брати участьзахисник. Захисник вступає в процес до першого допиту підозрюваного. Підозрюваномуповинні бути роз’яснені його права, у томучислі в здійсненні якого злочину він підозрюється, право не відповідати напитання й право на захисника. У ФРН існує Федеральна асоціація адвокатів, щозабезпечує безкоштовну або пільгову юридичну допомогу незаможним. У складіФедеральної асоціації адвокатів перебувають колегії адвокатів при Верховномуфедеральному суді й при вищих судах земель. Кожний адвокат у колегії утворюєсвоє бюро при тому суді, де він практикує.
У кримінально-процесуальномурегулюванні попереднього розслідування особливе місце займають правиладопустимості доказів. У ФРН існує ряд заборон доведення, які діляться на двігрупи. До першої з них відноситься заборона встановлення певних фактичнихобставин (пов’язаних, наприклад, з державноютаємницею) і використання певних джерел доказів (наприклад, імунітет для свідка).Другу групу формують заборони використання в кримінальному процесі незаконноотриманих засобів доведення, наприклад, показань обвинувачуваного. Проте данеположення не є твердим правилом про виключення доказів, отриманих з порушеннямпроцесуальної форми. Докази визнаються неприпустимими, якщо вони істотнопорушують „правову сферу” обвинувачуваного [8, 17].
Цікавою представляєтьсяпрактика німецького кримінального процесу по використанню як доказівповідомлень секретних джерел оперативно-розшукової діяльності. Такевикористання можливо двома способами:
1) шляхом допитуспівробітника поліції про те, що йому відомо зі слів секретного агента, якийзалишається для суду анонімним;
2) шляхом допитусамого секретного інформатора без розкриття учасникам процесу його особистості.
Помітимо, що для змагальногопроцесу обидва ці способи неприйнятні, оскільки перший з них порушує принципбезпосередності, а другий — принцип рівності сторін. Цим, зокрема, пояснюєтьсяобмеженість використання відомостей секретних джерел лише деякою категорієюсправ.
По закінченніпопереднього розслідування при наявності „достатньої підозри” прокурор передаєсправу в суд. У німецькому кримінальному процесі прокурор наділений правомвідмовитися від передачі справи в суд у певних випадках, наприклад, колиобвинувачуваний або його близькі самі серйозно постраждали від злочину [9, 127].

3. Досудовеслідство в Англії та США:
 
а) стадіяполіцейського (позасудового) розслідування;
Це перша стадіякримінального процесу, що включає в себе чотири етапи:
1) припинення здійснення злочину;
2) розслідуваннядо арешту;
3) арешт;
4) реєстраціюарештованого й поліцейське розслідування після арешту.
Самі американській англійські юристи не відносять дану стадію до кримінального процесу.Діяльність на ній має адміністративну природу й не відрізняється відоперативно-розшукового виробництва. Дійсно, попереднє розслідування в США йАнглії можна назвати поліцейським, з огляду на наступні його риси [10, 81].
Суб’єктом його здійснення, в основному, єполіція. Атторнеї в США й Дирекція публічних переслідувань в Англії такожвправі здійснювати розслідування, але дане право використовується ними лише подеяких справах. Суд на даній стадії відіграє епізодичну роль, пов’язану із застосуванням заходівпроцесуального примусу.
У зміст даноїдіяльності входять розвідувальні, пошукові дії. У їхньому числі використанняспеціальних агентів і інформаторів, а також інші спеціальні засоби, необхіднідля встановлення потенційних злочинців.
Поліцейськерозслідування врегульоване відомчими нормативними актами (у США) і не процесуальниминормами. При цьому існує ряд кримінально-процесуальних заборон на деякі діїполіції, наприклад, правило „про виключення”, про яке буде сказано нижче.
Для початкурозслідування не потрібно якого-небудь фактичного обґрунтування або формальногоакту порушення справи.
Підготовкуматеріалів до судового розгляду, аналогічну поліцейському розслідуванню, вправіробити приватні особи: потерпілий і обвинувачуваний, які виступають сторонами.Наприклад, потерпілий вправі затримати особу по підозрі в здійсненні злочину.Важливо відзначити, що й поліція діє як сторона за рамками процесу, або „допомагаючи”потерпілому в його розслідуванні, або представляючи порушені інтереси держави.Цим пояснюється, чому обвинувач в Англії й США вважається адвокатом абодовірителем держави [11,90].
У результаті поліцейськогорозслідування поліцією не приймаються рішення по предмету кримінально-правовоїсуперечки між обвинувачуваним і державою. На даній стадії відбувається лишевідшукування, виявлення носіїв доказової інформації, які будуть згодомпредставлені в суд. От чому офіцери поліції не складають протоколів, а пишутьзвіти. Ця інформація стане змістом доказів тільки в судовому засіданні,наприклад, після допиту офіцера або експерта як свідка обвинувачення.
Припиненнязлочинів і розслідування до арешту здійснюється шляхом наступних заходів (якіпо вищевказаних причинах не можна в повному розумінні слова назвати слідчимидіями): огляду місця події, вилучення й наукового дослідження предметів ідокументів, особистого спостереження, опитування й особистого огляду громадян,обшуку (приміщень, ділянок місцевості, салонів автомобілів), прихованогоспостереження, використання спеціальних служб, перехоплення повідомлень і іншихформ контролю технічних засобів зв’язку. При цьому для всіх видів обшуку (крімобшуку салону автомобіля) і для контролю технічних засобів зв’язку необхідно судовий дозвіл.
Наступним етапомрозслідування виступає арешт. Із приводу визначення його поняття немає єдиноїдумки серед юристів. Закон має на увазі під арештом взяття особи під варту зметою обвинувачення її в здійсненні злочину. Це звичайно містить у собіздійснення фізичного контролю офіцера поліції над підозрюваним для доставленняйого до поліцейського відділення і його реєстрації як особи, що скоїла злочин.Однак по місдемінорам арештований не транспортується до відділення, а в нього беретьсязобов’язання про явку в суд. У письмовомузобов’язанні повинен бути зазначений інкримінований йому злочин. Безпосереднєвзяття під варту здійснюється за рішенням суду, а якщо зроблений злочин відноситьсядо фелонії, то ініціатива належить поліції. Для проведення арешту офіцерповинен мати достатні підстави думати, що злочин мав місце й особа, якапідлягає арешту, і є правопорушник. При відсутності необхідності в негайнійзатримці підозрюваного офіцер може спочатку одержати судовий ордер (так званийarrest warrant), що видається магістратом при наявності достатніх підстав.Однак по більшості справ про фелонії офіцер діє без ордера. Поліцейський можезробити арешт, як тільки він переконається в наявності достатніх підстав. Такийарешт без судового ордера називається warrantless arrest. Одночасно з арештомофіцер має право оглянути арештованого, салон автомашини, його речі длявиявлення будь-якої зброї, контрабанди або слідів злочину. Відразу після затриманняарештований доставляється до поліцейського відділення, в’язниці або іншогоспеціального місця. Неповнолітні арештовані доставляються до спеціальноговідділення для підлітків і піддаються кримінальному переслідуванню в особливомупорядку. При розслідуванні після арешту в загальному порядку робитьсяреєстрація доставленого (bookіng). У журнал реєстрації приводів заносятьсянаступні дані арештованого: ім’я, час прибуття, вид правопорушення; такожарештований фотографується й дактилоскопіюється. Під час знаходження увідділенні йому надається право зробити телефонний дзвінок і він інформуєтьсяпро підстави затримання. Потім арештований піддається ретельному обшуку й поміщаєтьсяв ізолятор тимчасового тримання, де чекає свого представлення передмагістратом. Із цього моменту починається новий етап кримінального процесу — розслідування після арешту, у ході якого з’являється можливість зробитивпізнання, вилучення зразків для порівняльного дослідження й допитпідозрюваного [12, 97].
Особливої увагизаслуговує допустимість використання надалі у розслідуванні по справі отриманихполіцією відомостей, предметів і документів. Мова йде про визнанняпідозрюваного, результатів обшуку й впізнання. Дане питання в американськомупроцесі одержало назву „правила про виключення”, що послужило прообразом дляаналогічної норми в російському кримінально-процесуальному праві. Розглянемойого докладніше.
Правило провиключення. Обвинувальнийвирок суду може бути заснований тільки на припустимих доказах, тому зі сферисудочинства виключаються всі дані, отримані з порушенням „належної правовоїпроцедури”. Нормативно дане положення закріплене, зокрема, ІV, V, VІ й XІвиправленнями до Конституції США. Відповідно до принципу „плодів отруєногодерева” всі наступні відомості, отримані на основі неприпустимого доказу (якщовони не були виявлені без його допомоги), також виключаються з розгляду.Наприклад, неприпустимим буде допит свідка, що встановлений у результатізмушеного визнання обвинувачуваного. Якщо обшук був проведений незаконно, товилучені предмети, їхній огляд, експертне дослідження, а також інші заснованіна цих даних дії не матимуть юридичного значення.
За загальнимправилом не допускаються в суді „показання по слуху” (похідні доказу). Однак знього є безліч виключень, у тому числі для показань поліцейського про визнаннязатриманого в момент або після арешту, про результати обшуку абопрослуховування переговорів.
Допустимістьобшуку й прослуховування переговорів. Результати обшуку не можуть використовуватисяв доведенні, якщо він проведений без судового ордера, у якому чітко вказуєтьсямісце його проведення й предмети, що підлягають вилученню. Якщо при проведенніобшуку не присутні сторонні особи (поняті), то не складається протокол. Томупопередня вказівка в ордері підлягаючому вилученню предметів і наступний фактїхнього виявлення покликані гарантувати ту обставину, що вилучені речі дійсноперебували в підозрюваного. Результати обшуку вводяться в процес доведення задопомогою показань поліцейського в суді [13, 100].
Вимога про одержанняордеру має безліч виключень. Наприклад, не вимагає судового дозволу обшук вавтомобілі, вилучення під час обшуку відкрито лежачих доказів, не зазначених вордері, а також проведення обшуку у випадках, що не терплять зволікання. Крімтого, навіть якщо обшук був проведений з порушеннями, у деяких випадках йогорезультати можуть бути використані, наприклад, не проти тієї особи, у якої бувпроведений обшук, а проти іншого обвинувачуваного або в перехресному допиті.
Для використанняпристроїв, що підслуховують, необхідна або наявність судового дозволу, абозгода одного з учасників переговорів. Існують виключення й із цих правил,наприклад, у випадку застосування підслуховування без використання звукозаписуабо технічних засобів. Можливе прослуховування переговорів без одержання ордератакож в „критичних ситуаціях” строком, що не перевищує 48 годин.
Допустимість впізнання.Вамериканському процесі немає впізнання як слідчої дії. Практика виділяє чотиривиди ідентифікації особистості:
1) впізнання, приякому особі, що впізнає, пред’являється ряд об’єктів;
2) впізнання,проведене при очній ставці, може сполучатися з допитами;
3) впізнання, приякому особі, що впізнає, пред’являєтьсяєдина особа;
4) впізнання пофотографії. Воно може проводитися й по одному знімку.
Ключовимкритерієм допустимості впізнання служить відсутність або наявність у процедурі обставин,що явно вказують особі, що впізнає, на об’єкт впізнання. Такі обставини втеорії кримінального процесу одержали назву „навідного запитання”. Однак навітьпри наявності навідного запитання результати впізнання можуть мати доказовезначення, якщо із процедури ідентифікації було виправдано обставини йрезультати не викликають сумнівів у вірогідності впізнання або було проведенонаступне впізнання в суді[14, 103].
Привілей протисамозвинувачення й допустимість визнання обвинувачуваного. Цікавим є англійськепоходження, що має, правило привілею проти самозвинувачення, яке вважаєтьсяодним з основних принципів кримінальної процедури. Коротко воно звучить так:ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе.Походження даного правила пояснюється наступними причинами. Обвинувачуваний(підозрюваний, підсудний) має двоїсте положення в процесі. Він одночасно єстороною й джерелом доказової інформації. Якщо пошуковий процес бачить у ньомулише останнє (об’єкт дослідження, з якого необхідно витягти достовірні відомостінавіть за допомогою катування), то змагальний визнає в обвинувачуваному суб’єктсуперечки, від якого залежить результат справи. Отже, дача показань з’являється не як його обов’язок, а як право, що йому попередньороз’ясняється. При цьомуобвинувачуваний виступає як сторона (коли він представляє пояснення — версіюзахисту) і як джерело доказів (коли він дає показання по предмету доведення) [15, 70].
Процесуальнареалізація привілею проти самозвинувачення в країнах загального прававідрізняється від її реалізації в континентальному процесі. У російському кримінальномусудочинстві обвинувачуваного ніколи не попереджують про кримінальнувідповідальність за відмову від дачі показань і за дачу свідомо неправдивихсвідчень, а в Англії при згоді підсудного дати показання до ньогозастосовується процедура допиту свідка. Тоді він несе кримінальнувідповідальність за дачу неправдивих свідчень і за відмову відповідати напитання суду. Таким чином, англосаксонське кримінально-процесуальне право невиділяє самостійного джерела доказів у вигляді показань підозрюваного абообвинувачуваного. Їхні показання відносяться до показань свідків.
Поліція діє якпред’явник кримінального позову,тому її дії спрямовані на одержання обвинувальних доказів, у тому числі йвизнання обвинувачуваного. Так, поліцейські інструкції містять наступнірекомендації. Допит пропонується проводити таким чином, щоб винність особипередбачалася. У результаті його запитують про які-небудь деталі, наприклад,про те, чому він зробив це, а не про те, чи зробив він це взагалі. Пропонуєтьсявикористовувати тактику „доброго й злого” слідчого або провести фіктивневпізнання й викриття у вигаданих злочинах, щоб обвинувачуваний, уникаючи більшсерйозних обвинувачень, зізнався в тому, що було насправді. З метою нейтралізаціїпопередження про право зберігати мовчання поліцейському рекомендується заявити,що мовчання може бути звернене проти обвинувачуваного. Якщо обвинувачуванийвимагає адвоката, то офіцерові пропонується запропонувати йому не витрачатигроші на дорогі послуги захисту, апелювати, що він вважає себе невинним.
Визнанняарештованого може бути використане для обґрунтування обвинувального вироку задопомогою показань про нього поліцейського в суді, якщо воно дано добровільно.Інакше кажучи, добровільність визнання визначає його допустимість [16, 75].
Знамените правилоМіранди встановило належну правову процедуру одержання визнання. До будь-якогодопиту особа повинна бути попереджена зрозумілими й недвозначними термінами проте, що вона має право зберігати мовчання, що будь-яке сказане нею слово можебути звернене проти неї й що вона має право на присутність адвоката (у томучислі безкоштовного). Це правило не поширюється на підозрюваних, якщо вони вмомент допиту не перебували під арештом. Обвинувачуваний може відмовитися відреального здійснення цих прав, але повинен зробити це добровільно, розуміючи йусвідомлюючи свої дії. Якщо він будь-яким способом і на будь-якій стадіїпроцесу вказує під час допиту на бажання порадитися зі своїм адвокатом передвідповідями, то допит повинен бути перерваний, оскільки присутність адвокатапри допиті служить однією з гарантій добровільності визнання обвинувачуваного. Правила,що регулюють процедуру роз’яснення прав, не закріплені докладно в Конституції.Вони перебувають у компетенції Штатів і Конгресу. Загальноприйнято, що особа неможе притерпіти які-небудь несприятливі наслідки через використання права намовчання або на привілей проти самозвинувачення. У силу цього прокурор не можевикористати в суді факт мовчання підозрюваного.
Заявапідозрюваного, отримана без дотримання правила Міранди, може бути використане всуді у випадку, якщо воно виправдувальне. У такий спосіб нейтралізуєтьсяпримусовість із боку поліції. За допомогою надання процесуальних перевагфактично нерівні сторони обвинувачення й захисту зрівнюються.
У цілому, важливопідкреслити невипадкове походження правила про виключення доказів саме ванглосаксонському процесі. Його значення обумовлене тим, що попереднєрозслідування не має строгої процесуальної регламентації. Погроза визнаннядоказів неприпустимими стримує поліцію від несанкціонованих дій. Особливо слідзазначити дві обставини: по-перше, розуміння не значимості доказів якпроцесуальної санкції для сторони, що порушила правила гри; по-друге, відмовавід прагнення до об’єктивної істини як метипроцесу. Вони пояснюють і можливість виключення з розгляду навіть не зухвалихсумнівів у своїй вірогідності даних, і необхідність обмежувального застосуванняданого правила. У противному випадку санкція незначності буде застосовуватисяне до сторони, а до правосуддя. Цим пояснюється наявність цілого ряду виключеньіз даного правила. Варто також враховувати, що серед американських юристівправило про виключення є предметом гострої дискусії [17, 80].
Підбиваючипідсумок з поліцейського розслідування, можна відзначити наступне. Поліціябільше виконує адміністративні функції, ніж процесуальні, оскільки останніпочинаються там, де є три учасники правовідносин: сторона обвинувачення,сторона захисту й суд. На вищеописаних етапах фактично діє одна поліція(підозрюваний не має якості сторони процесу, а суд лише контролює законністьдеяких поліцейських дій). Отже, поліцейське розслідування підлегле пошуковомуметоду регулювання. Однак на відміну від таких же пошукових дій органівпопереднього розслідування в російському кримінальному процесі в результаті дійполіцейських не з’являються судові докази. Отримана поліцією інформація служитьпредметом судового розгляду. Тільки незалежний експерт визначає, чи довірятипоказанням офіцерів чи ні.
У наступну стадіюамериканського кримінального судочинства входять підготовчі до судовогорозгляду етапи, у яких місце поліції й підозрюваного займають обвинувачення йзахист. Із цього моменту вступає в повну силу судовий метод правового регулюванняй виникають тристоронні правовідносини.
 
б) досудоведослідження обставин справи обвинуваченням і захистом.
Дану стадію складаютьтри етапи: ухвалення рішення про обвинувачення, подача обвинувального документав суд і розгляд його суддею.
Якщо в справіарешт робився без судового ордера (при одержанні якого докази розглядаються йоцінюються магістратом), то в більшості штатів справа передається в атторнейськуслужбу для ухвалення рішення про обвинувачення. Обвинувачем у справі можевиступати й приватна особа або приватний адвокат, що особливо поширено вАнглії. Характерною рисою процесу є практика, відповідно до якої атторней привисуванні обвинувачення має значну дискреційну владу. Він більше керуєтьсядоцільністю, ніж нормами статутного права [18, 129].
Атторнейнаправляє обвинувальний документ (проект постанови про залучення в якостіобвинувачуваного) у суд для санкціонування арешту, що відбувся, магістратом, якийперевіряє його законність і обґрунтованість без участі арештованого (у формі exparte — привселюдно, офіційно, без змагання). У випадку визнання арешту йобвинувачення обґрунтованими арештований повинен без затримки особисто статиперед судом для пред’явлення обвинувачення. Данийетап виробництва в справі називається первісною явкою обвинувачуваного в суд.
Процедурапервісної явки полягає в наступному. Суд встановлює особистість обвинувачуваного,інформує його про сутність обвинувачення. Суд ознайомлює обвинуваченого ізналежними йому права, у тому числі із правом зберігати мовчання й попереджає втому, що все сказане ним у суді або в поліції може бути використане протинього, правом на захист. По кожному арештованому суддя зобов’язаний розглянути питання прозастосування застави. Застава є основним запобіжним заходом, оскількиобвинувачуваному (як суб’єктові процесу, стороні)необхідно збирати виправдувальні докази для свого захисту.
З моментупервісної явки арештованого в суд найчастіше й з’являється інший найважливіший учасник судочинства — захисник.Він може вступити в процес відразу після арешту. Якщо обвинувачуваний забажаємати приватного, а не державного захисника, то його призначення може затягтисядо наступної стадії — попереднього слухання справи.
Процесуальнезначення даного етапу полягає в тому, що суд затверджує обвинувальний документпісля його перевірки за допомогою змагальної процедури. Суд висуває первісніобвинувачення підозрюваному, залучаючи його в якості обвинувачуваного. Самесуд, а не обвинувач, вислухавши доводи сторін, обирає запобіжний захід [19, 141].

Висновки
У світі існуютьдва ведучих «національних» типи кримінального процесу: романо-германський іанглосаксонський. Одним з основних розходжень між ними служить переважнезначення в кримінально-процесуального права або законодавства, або судовоїпрактики. Однак існує відчутна тенденція зближення континентальних і острівнийправових систем. Якщо в романо-германському праві зростає нормотворча рольсудової практики, то в країнах загального права все більший розвиток одержуєзаконодавство, а суд з органа правотворчості трансформується в органправозастосовний.
З погляду«ідеальної» типології кримінальний процес у жодній з розглянутих країн не є вчистому виді пошуковим або змагальним, оскільки ці моделі неминуче змішуються. Зпозиції «історичної» типології всі сучасні кримінально-процесуальні системи вдемократичному суспільстві відносяться до публічно-позовного змагального типу,у якому забезпечуються як приватні, так і суспільні інтереси. Пошуковомупочатку підлеглий початковий етап провадження в справі, а змагальність домінуєв наступних стадіях. При цьому досудове провадження по кримінальних справах уФранції, Німеччині, Англії й США істотно відрізняється.
У Франції післяпошукового дізнання робиться змагальне попереднє слідство. Судовий слідчийприймає справу до свого провадження й здійснює за участю сторін слідчі дії вмежах висунутого прокурором обвинувачення.
У Німеччиніпопереднє слідство відсутнє. Однак у пошуковому розслідуванні рішення прозастосування мір примусу й легалізації доказів приймає дільничний суддя — дізнавач.Він епізодично вступає в процес по клопотанню сторін і не приймає справу досвого провадження.
В Англії й СШАполіцейське розслідування взагалі не вважається кримінально-процесуальноюдіяльністю й робиться в адміністративному порядку. Діяльність поліціїрегулюється правилом про виключення доказів, отриманих з порушенням належноїпроцедури. Юридично поліція й прокурор діють як сторона, що має матеріал длясудового розгляду.

Перелікпосилань
 
1. Модели уголовного процесса:Учебник / А.В. Смирнов. — СПб.: Питер, 2004. – С. 115.
2. Правосудие во Франции: Учебное пособие / С.В. Боботов. — М.: Инфра, 1998. – С. 97.
3. Уголовный процесс современных зарубежных государств:Учебное пособие / К.Б. Калиновский. — Петрозаводск: Карелия, 2006. — С. 118.
4. Курс уголовного судопроизводства зарубежных государств:Учебник / И.Я. Фойницкий. — СПб.: Питер, 2006. – С. 63.
5. Правосудие во Франции: Учебное пособие / С.В. Боботов. — М.: Инфра, 1998. – С. 123.
6. Курс уголовного судопроизводства зарубежных государств:Учебник / И.Я. Фойницкий. — СПб.: Питер, 2006. – С. 68.
7. Основы уголовного процесса Германии: Учебник / Б.А.Филимонов. — М.: Зерцало, 2006. – С. 16.
8. Уголовный процесс ФРГ: Учебник / Б.А. Филимонов. — М.:Зерцало, 2006. – С.17.
9. Уголовный процесс современных зарубежных государств:Учебное пособие / К.Б. Калиновский. — Петрозаводск: Карелия, 2006. — С. 127.
10. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ,Японии: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. — М.: Омега, 1992. – С. 81.
11. Правовые системы стран мира: Справочник / Ф.М. Решетников. — М.: Высшая школа, 1993. – С. 90.
12. Роль судебной практики в регулированииуголовно-правовых отношений в США: Учебник / Б.С. Никифоров. — М.: Высшая школа, 1994. – С. 97.
13. Английская судебная система: Учебник / Перевод санглийского И.И. Иванова. — М.: Юристь, 2004. – С. 100.
14. Уголовная юстиция США: Учебник / Перевод с английского И.И.Иванова. — М.: Юристь, 2005. – С. 103.
15. Курс уголовного судопроизводства зарубежных государств:Учебник / И.Я. Фойницкий. — СПб.: Питер, 2006. – С. 70.
16. Курс уголовного судопроизводствазарубежных государств: Учебник / И.Я. Фойницкий. — СПб.: Питер, 2006. – С. 75.
17. Курс уголовного судопроизводствазарубежных государств: Учебник / И.Я. Фойницкий. — СПб.: Питер, 2006. – С. 80.
18. Уголовный процесс современныхзарубежных государств: Учебное пособие / К.Б. Калиновский. — Петрозаводск:Карелия, 2006. — С.129.
19. Уголовный процесс современных зарубежных государств:Учебное пособие / К.Б. Калиновский. — Петрозаводск: Карелия, 2006. — С. 141.

Списоквикористаної літератури
 
1. Государственное право США: Учебник / А.Л. Мишин. – М.:Наука, 1976. – 232 с.
2. Уголовное право зарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников. — М.: Наука, 1989. – 493 с.
3. Современное американское уголовное право: Учебник / Б.С. Никифоров. — М.: Высшая школа, 1990. – 310 с.
4. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ,Японии: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. — М.: Омега, 1992. – 332 с.
5. Правовые системы стран мира: Справочник / Ф.М. Решетников. — М.: Высшая школа, 1993. – 277 с.
6. Роль судебной практики в регулировании уголовно-правовыхотношений в США: Учебник / Б.С. Никифоров. — М.: Высшая школа, 1994. – 384 с.
7. Концепция правового государства и уголовное право: Учебноепособие / И.Д. Козочкин. — М.: Омега, 1996. – 476 с.
8. Правосудие во Франции: Учебное пособие / С.В. Боботов. — М.: Инфра, 1998. – 317 с.
9. Основные правовые системы современности: Учебноепособие / Перевод с французского В.А. Туманова. — М.: Международные отношения, 1998.– 374 с.
10. Уголовное право буржуазных стран: Общая часть: Сборникзаконодательных актов / А.Н. Игнатов. — М.: УДН, 2002. – 601 с.
11. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие/ И.Д. Козочкин. — М.: Омега, 2003. – 576 с.
12. Модели уголовного процесса: Учебник / А.В. Смирнов. — СПб.:Питер, 2004. – 269 с.
13. Английская судебная система: Учебник / Перевод санглийского И.И. Иванова. — М.: Юристь, 2004. – 309 с.
14. Уголовная юстиция США: Учебник / Перевод с английского И.И.Иванова. — М.: Юристь, 2005. – 299 с.
15. Курс уголовного судопроизводства зарубежных государств:Учебник / И.Я. Фойницкий. — СПб.: Питер, 2006. – 280 с.
16. Основы уголовного процесса Германии: Учебник / Б.А.Филимонов. — М.: Зерцало, 2006. – 287 с.
17. Уголовный процесс ФРГ: Учебник / Б.А. Филимонов. — М.:Зерцало, 2006. – 293 с.
18. Уголовный процесс современных зарубежных государств:Учебное пособие / К.Б. Калиновский. — Петрозаводск: Карелия, 2006. — 300 с.