Міністерствоосвіти і науки України
Національнийуніверситет харчових технологій
Кафедра охоронипраці та цивільної оборони
Контрольна робота
з дисципліни:“Цивільна оборона”
Джерелаіонізуючих випромінювань
Виконала:
студентка 6 курсу
(з.ф.н.) спеціальністьМЗЕД
Жур Ольга
Перевірив:
Викладач
Заєць Віра Анатоліївна
Київ – 2009
Зміст
Теоретичне питання. Джерелаіонізуючих випромінювань
Розрахункова робота № 1«Оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС» (за методичкою № 6058),варіант 3
Розрахункова робота № 2«Прогнозування і оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС з викидомрадіонуклідів в атмосферу» (за методичкою № 5391), варіант 3
Список використаноїлітератури
Теоретичнепитання. Джерела іонізуючих випромінювань
Іонізуючевипромінювання — цебудь-яке випромінювання, яке прямо абоопосередковано викликає іонізацію навколишнього середовища (утворення позитивнота негативно заряджених іонів).
Іонізуючевипромінювання існує протягом всього періоду існування Землі, вонорозповсюджується в космічному просторі. Природними джерелами іонізуючихвипромінювань є космічні промені, а також радіоактивні речовини, якізнаходяться в земній корі.
Штучнимиджерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі зарядженихчастинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобівзв’язку високої напруги тощо. Як природні, так і штучні іонізуючівипромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) ікорпускулярними.
Термін”іонізуюче випромінювання” характеризує будь-якевипромінювання, яке прямо або опосередковано викликає іонізацію навколишньогосередовища (утворення позитивно та негативно заряджених іонів).
Особливістюіонізуючих випромінювань є те, що всі вони відзначаються високою енергією івикликають зміни в біологічній структурі клітин, які можуть призвести до їхзагибелі. На іонізуючі випромінювання не реагують органи чуття людини, щоробить їх особливо небезпечними.
Іонізуючевипромінювання існує протягом всього періоду існування Землі, вонорозповсюджується в космічному просторі. Вплив іонізуючого випромінювання наорганізм людини почав досліджуватися після відкриття явища радіоактивності у1896 р. французьким вченим Анрі Беккерелем, а потім досліджений Марією таП’єром Кюрі, які в 1898 році дійшли висновку, що випромінювання радію єрезультатом його перетворення на інші елементи. Характерним прикладом такогоперетворення є ланцюгова реакція перетворення урану-238 у стабільний нуклідсвинцю-206.
Уран-238 → Терій- 234 → Протактиній — 234 → Уран — 234 → Свинець-206
Накожному етапі такого перетворення вивільняється енергія, яка далі передається увигляді випромінювань. Відкриттю Беккереля та дослідженню Кюрі передуваловідкриття невідомих променів, які у 1895 році німецький фізик Вільгельм Рентгенназвав Х-променями, а в подальшому в його честь названо рентгенівськими.
Першіж дослідження радіоактивних випромінювань дали змогу встановити їх небезпечнівластивості. Про це свідчить те, що понад 300 дослідників, які проводилиексперименти з цими матеріалами, померли внаслідок опромінення.
Усіджерела іонізуючого випромінювання поділяються на природні та штучні(антропогенні).
Природнимиджерелами іонізуючих випромінювань є космічні промені, а також радіоактивніречовини, які знаходяться в земній корі.
Штучнимиджерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі зарядженихчастинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобівзв’язку високої напруги тощо. Як природні, так і штучні іонізуючівипромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) ікорпускулярними. Класифікація іонізуючих випромінювань, яка враховує їхприроду, наведена на рис. 1.
/> />
Рис. 1. Класифікація іонізуючих випромінювань
Рентгенівськевипромінювання виникає в результаті зміни стану енергії електронів, щознаходяться на внутрішніх оболонках атомів, і має довжину хвилі (1000 — 1) ∙10-12 м. Це випромінювання є сукупністю гальмівного тахарактеристичного випромінювання, енергія фотонів котрих не перевищує 1 МеВ.
Характеристичнимназивають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникаєпри зміні енергетичного стану атома.
Гальмівневипромінювання — це фотонне випромінювання з неперервним спектром,котре виникає при зміні кінетичної енергії заряджених частинок.
Рентгенівськіпромені проходять тканини людини наскрізь.
Гамма(γ)-випромінювання виникають при збудженні ядер атомів абоелементарних частинок. Довжина хвилі (1000 — 1) ∙10-10 м.
Джереломγ -випромінювання є ядерні вибухи, розпад ядер радіоактивнихречовин, вони утворюються також при проходженні швидких заряджених частиноккрізь речовину. Завдяки значній енергії, що знаходиться в межах від 0,001 до 5МеВ у природних радіоактивних речовин та до 70 МеВ при штучних ядернихреакціях, це випромінювання може іонізувати різні речовини, а також характеризуєтьсявеликою проникаючою здатністю, у-випромінювання проникає крізь великі товщіречовини. Поширюється воно зі швидкістю світла і використовується в медицинідля стерилізації приміщень, апаратури, продуктів харчування.
Альфа(а)-випромінювання — іонізуюче випромінювання, що складається за-частинок (ядер гелію), які утворюються при ядерних перетвореннях і рухаютьсязі швидкістю близько до 20 000 км/с. Енергія а-частинок — 2-8 МеВ. Вонизатримуються аркушем паперу, практично нездатні проникати крізь шкірянийпокрив. Тому а-частинки не несуть серйозної небезпеки доти, доки вони непотраплять всередину організму через відкриту рану або через кишково-шлунковийтракт разом із їжею, а-частинки проникають у повітря на 10-11 см від джерела, ав біологічних тканинах на 30-40 мкм.
Бета(β) -випромінювання — це електронне та позитронне іонізуючевипромінювання з безперервним енергетичним спектром, що виникає при ядернихперетвореннях. Швидкість (3-частинок близька до швидкості світла. Вони маютьменшу іонізуючу і більшу проникаючу здатність у порівнянні з а-частинками.(3-частинки проникають у тканини організму на глибину до 1-2 см, а в повітрі — на декілька метрів. Вони повністю затримуються шаром ґрунту товщиною 3 см.
Потокинейтронів та протонів виникають при ядерних реакціях, їх дія залежить віденергії цих частинок.
Контактз іонізуючим випромінюванням являє собою серйозну небезпеку для життя таздоров’я людини.
Однакпри виконанні певних технічних та організаційних заходів цей вплив можна звестидо безпечного.
Енергіючастинок іонізуючого випромінювання вимірюють у позасистемних одиницяхелектрон-вольтах, еВ. 1 еВ = 1,6-10 джоуля (Дж).
Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від них неможливо. Протягом всієї історії існування Землі різні види випромінювання потрапляють на поверхню Землі з Космосу і надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.
Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до нас з глибин Всесвіту, але деяка певна їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів. Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, інші — менші. Це залежить, зокрема, від того, де вони живуть. Рівень радіації в деяких місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно вищий від середнього, а в інших місцях — відповідно нижчий. Доза опромінення залежить також і від способу життя людей.
За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації ООН, середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина одержує за рік від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350мк Зв, тобто трохи більше середньої дози опромінення через радіаційний фон, що утворюється космічними променями.
Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку, говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.
Перед тим як потрапити до організму людини, радіоактивні речовини проходять складний маршрут у навколишньому середовищі, і це необхідно враховувати при оцінці доз опромінення, отриманих від того чи іншого джерела.
Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації. Воно надходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою чи повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи (типу вуглець-14, тритій), що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження. В середньому людина одержує близько 180мкЗв/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом із нерадіоактивним ізотопом калію, що є необхідним для життєдіяльності людини. Проте значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіоактивного ряду урану-238 і в меншій кількості від радіонуклідів ряду торію-232.
Штучні джерела іонізуючих випромінювань
Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв’язку високої напруги тощо.
За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і навчилося використовувати енергію атома як у військових цілях — для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних — для виробництва енергії, у медицині, пошуку корисних копалин, діагностичному устаткуванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізняються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші, ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, пов’язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземними природними джерелами.
Опромінення населення України за останні роки за рахунок штучних джерел радіації, в основному пов’язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, а також експлуатацією і «дрібними» аваріями на інших АЕС. Про це достатньо багато і докладно написано в літературі.
Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов’язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.
Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для лікування. Одним із найпоширеніших медичних приладів є рентгенівський апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи, що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з раком, як відомо, є променева терапія. В розвинених країнах річна колективна ефективна еквівалентна доза від рентгенівських досліджень становить приблизно 1000 Зв на 1 млн. жителів.
Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань
Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже зазначалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров’я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.
Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам’ятати, що радіоактивні випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є одним з видів іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють випромінювання в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом напіврозпаду (від секунд до млн. років), активністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в бекерелях (Бк), а позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 109Бк. Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє визначається для повітря, речовини і біологічної тканини. Відповідно розрізняють експозиційну, поглинену та еквівалентну дози іонізуючого випромінювання.
Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в повітрі, вимірюється в кулонах на І кг (Кл/кг); позасистемна одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг = 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.
Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в греях Гр (1 Гр=1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад = 0,01 Гр= 0,01 Дж/кг).
Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізуючого випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об’єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб врахувати цей ефект, введено поняття еквівалентної дози випромінювань. Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.
Розрахунковаробота № 1 «Оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС» (за методичкою №6058), варіант 3
Вихіднідані та значення
Часаварії, год, хв. = 8
Часдоби = День
Хмарність= Середня
Швидкістьвітру на висоті 10 м, м/с = 2,2
Напрямоксереднього вітру азимут, град = 30
Часвимірювання рівня радіації (потужність дози) = 10,5
Вимірянийрівень радіації (потужність дози) на початку роботи До, Рад/годину = 20
Часпочаткку роботи (входження в зону зараження) Tп, годин = 10,5
Часвиконання робіт Т, годин = 3
Установленадоза (задана) радіації Д уст, рад = 12
ТипРеактора = ВВЕР — 1000
Часткавикиду РР в атмосферу, % = 30
Затаблицею 7 визначаємо категорію (ступінь) вертикальної стійкості атмосфери за:
Хмарність= Середня
Часдоби = День
Швидкістьвітру на висоті 10 м, м/с = 2,2
Цебуде конвекція.
Затаблицею 8 визначаємо середню швидкість вітру в прошарку поширеннярадіоактивної хмари при:
Швидкістьвітру на висоті 10 м, м/с = 2,2
Вонабуде 2 м/с приблизно.
Заданими таблиці 4 для :
ТипРеактора = ВВЕР — 1000
Часткавикиду РР в атмосферу, % = 30
Швидкістьвітру середня, м/с
2 м/с
визначаєморозміри прогнозованих зон забруднення:
ЗонаМ:
Довжина= 338,0 км
Ширина= 82,9 км
Площа= 22000,0 кв км
ЗонаА:
Довжина= 82,8 км
Ширина= 15,4 км
Площа= 1000,0 кв км
Визначаємо:
а)час, що сплинув після аварії до кінця роботи:
Т к =Т п + Т
Т к — час кінця роботи
Т п — час початку роботи
Т — час роботи
Т к =10,5 — 8 + 3 = 5,5
б) рівеньрадіації на одну годину після аварії за даними таблиці 1:
Д 1 =Д 2,5 / К 2,5
К 2,5= 0,7 для 2,5 годин після аварії за табл 1
Д 2,5= 20 Виміряний рівень радіації (потужність дози) на початку роботи До,
Д 1 =20/0,7 = 28,57143 рад/год
в)рівень радіації після закінчення роботи:
Д 5,5= Д 1 * К 5,5
К 5,5= 0,508 для 5,5 годин після аварії за табл 1
Д 1 =28,57143 рад/год
Д 5,5= 28,57143*0,508 = 14,51429 рад/год
г)дозу радіації, що може отримати особовий склад ЗвКПР і ПХЗ за 3 годин роботи узонах забруднення:
Д =1,7 * (Д 5,5 * t 5,5 — Д 2,5 * t 2,5)
t 5,5= 5,5 години
t 2,5= 2,5 години
Д =1,7*(5,5*14,51429-2,5*20) = 50,70857 рад
Визначаємодопустимий час роботи ЗвКПР і ПХЗ на забрудненій РР місцевості.
Знаходимоспіввідношення:
А = Д2,5 / Д зад * К осл * К 2,5
К осл= 1 робота на відкритій місцевості
Д зад= 12 Установлена доза (задана) радіації Д уст,
К 2,5= 0,7 для 2,5 годин після аварії за табл 1
Д 2,5= 20
Вимірянийрівень радіації (потужність дози) на початку роботи До,
А =20*1*0,7/12= 2,380952
Затаблицею 9 при:
А =2,380952
Т п =2,5
Т доп= 0,775 години приблизно.
Визначимодопустимий час початку роботи ЗвКПР і ПХЗ.
Співвідношення:
А =Д1 / Д зад * К осл
А =28,57143*1/12= 2,380952
Затаблицею 9 при:
А =2,380952
Т = 3Час виконання робіт Т, годин
К поч= 0,8 години приблизно.
Знаходимовідвернуту дозу радіації за 15 днів після аварії за формулою:
Д від= 1,7 * (Д 360* t 360 — Д 2,5 * t 2,5)
t 360= 360 годин
t 2,5= 2,5 години
Д 2,5= 20 Виміряний рівень радіації (потужність дози) на початку роботи До,
Д 360= Д 1 * К 360
К 360= 0,09 для 360 годин після аварії за табл 1
Д 1 =28,57143 рад/год
Д 360= 28,57143*0,09 = 2,571429
Д від= 1,7 *(2,571429*360-20*2,5) = 1488,714 рад
Д від= 1488,714 рад або 14887,14 мЗв
Заданими таблиці 10 визначаємо невідкладні контрзаходи. Оскільки Д від = 14887,14мЗв то необхідно провести укриття, евакуацію, йодну профілактику та обмежитиперебування дітей і дорослих на відкритому повітрі.
Висновкита пропозиції
Отже,особовий склад ЗвКПР та ПХЗ може виконувати Р і НР у зоні надзвичайнонебезпечного зараження. За 3 годин робота ЗвКПР і ПХЗ може отримати дозуопромінення 50,70857 що перевищує Д зад = 12 рад. Щоб не отримати дозуопромінення більше 12 рад, слід скоротити час роботи в зоні зараження до Т доп= 0,775 години або виконувати роботу з використанням спеціального транспорту.Роботу можна почати через К поч = 0,8 години після аварії.
Розрахунковаробота № 2 «Прогнозування і оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС звикидом радіонуклідів в атмосферу» (за методичкою № 5391), варіант 3
ТипСДОР = Хлор
КількістьСДОР, тонн = 10
Метеорологічніумови = Ясно, ніч, -20 град
Швидкістьвітру, м/с = 3
Відстаньвід ХНО до ОНГ, км = 3
Видсховища = Обваловані
Висотапіддону, м = 2
Часвід початку аварії, год = 2
АзимутОНГ, град = 135
Азимутвітру, град = 315
Показникта Результат прогнозування
Джерелозабруднення = ХНО
ТипСДОР = Хлор
КількістьСДОР, тонн = 10
Глибиназараження, км = 3,821737
Площазони зараження, кв км = 5,732728
Площаосередку ураження, кв км = Територія ОНГ
Тривалістьуражаючої дії СДОР, хв. = 6479,503
Втративід СДОР, чол. = 20
ПУНКТ1. Оскільки обсяг рідкого хлору невідомий, для розрахунків беремо його таким,що дорівнює максимальній кількості хлору у системі, тобто 10 тонн.
Визначимоеквівалентну кількість хлору у первинній хмарі за формулою:
Q(e1)= K1 * K3 * K5 * K7 * Q (o)
K1 =0,18 із додатку 3 для хлору
K3 =1 із додатку 3 для хлору
K5 =1 для інверсії (сторінка 7)
K7 =0,3 / 1 із додатку 3 для хлору і температури -20
Q (o)= 10
Визначенняступеня вертикальної стійкості атмосфери:
Метеорологічніумови = Ясно, ніч, -20 град
Швидкістьвітру, м/с = 3
Це — інверсія за таблицею 1 на сторінці 5.
Q(e1)= 0,18*1*1*0,3*10= 0,54 (тонн)
ПУНКТ2. Визначимо еквівалентну кількість хлору у вторинній хмарі за формулою:
Q(e2) = (1 — K1) * K2 * K3 * K4 * K5 * K6 * К7 * Q (o) / h * d
K1 =0,18 із додатку 3 для хлору
K2 =0,052 із додатку 3 для хлору
K3 =1 із додатку 3 для хлору
K4 =1,67 із додатку 4, швидкість вітру, м/с = 3
K5 =1 для інверсія (сторінка 7)
K6 =1,74 із додатку 5, час від початку аварії, год = 2
K7 =0,3 / 1 із додатку 3 для хлору і температури -20
d =1,563 тонн/кубометр — це густина СДОР (додаток 3)
h =2-0,2 = 1,8 (метри)
h — це висота шару розлитого хлоруу на підстилаючу поверхню, h = 0,05 м.
Якщорозлив відбувається у піддон або обваловку, то h = H — 0,2 м, де Н — висотапіддону чи обваловки, м.
Q(e2) = (1-0,18)*0,052*1*1,67*1*1,74*10*1/(1,563*1,8)= 0,04404 (тонн)
ПУНКТ3. Із додатку 1 глибина зони зараження первинною хмарою Г 1 дорівнює
приQ(e1) = 0,54 (тонн)
приШвидкість вітру, м/с = 3
Г 1 =3,672 (кілометрів)
ПУНКТ4. Із додатку 1 глибина зони зараження вторинною хмарою Г 2 дорівнює
при Q(e2) = 0,04404 (тонн)
приШвидкість вітру, м/с = 3
запропорцією:
0,1(тонн) — 0,68 (кілометрів)
0,04404(тонн) — х (кілометрів)
х =0,04404*0,68/0,1= 0,299475 (кілометрів)
Г 2 =0,299475 (кілометрів)
ПУНКТ5. Повна глибина зони зараження:
Г = Г2 + 0,5*Г 1
Г 2 =МАКСИМУМ (Г2; Г1) = 3,672
Г 1 =МІНІМУМ (Г2; Г1) = 0,299475
Г =3,821737 (кілометрів)
Порівнюємозначення Г з даними додатку 2.
ПриШвидкість вітру, м/с = 3
Це –64 (кілометрів)
Це — граничне значення глибини перенесення повітря за 4 год при різних швидкостяхвітру. Вибираємо найменше поміж табличним 64 км та розрахованим 3,821737(кілометрів)
Мінімум(3,821737;64) = 3,821737
ПУНКТ6. Визначимо час надходження хмари зараженого повітря до ОНГ:
Tнадходження = x / V
х =Відстань від ХНО до ОНГ, км = 3
Задодатком 6 при інверсія при Швидкість вітру, м/с = 3 V = 16 км/год
Tнадходження = 3/16= 0,1875 (години)
Tнадходження = 3/16*60 = 11,25 (хвилин)
ПУНКТ7. Визначимо площу зони хімічного ураження:
S = П* Г * Г / n
П =3,14 — число «Пі», нескінченний дріб
П =3,14
Г =3,821737 (кілометрів)
n при
Швидкістьвітру, м/с = 3
n = 8(сторінка 7)
S =3,14*3,8217371*3,716921/8= 5,732728 (кв км)
ПУНКТ8. Визначимо тривалість уражаючої дії хлору.
Тривалістьуражаючої дії СДОР залежить від часу її випаровування із площі розливу.
T =(h * d) / (K2 * K4 * K7)
h =1,8 (метри)
d =1,563 тонн/кубометр — це густина СДОР (додаток 3)
K2 =0,052 із додатку 3 для хлору
K4 =1,67
іздодатку 4, швидкість вітру, м/с = 3
K7 =0,3 із додатку 3 для хлору і температури -20
Т =(1,8*1,563)/(0,052*1,67*0,3)= 107,9917 (години)
Т =(0,8*0,681*60)/(0,025*1,33*1) = 6479,503 (хвилин)
Такяк повна глибина зони зараження 3,821737 км більша за відстань від ХНО до ОНГ 3км, то ОНГ (об’єкт народного господарства) попав у зону уражаючої дії СДОР івідповідно є втрати персоналу ОНГ.
Списоквикористаної літератури
1) Цивільна оборона: Методичні вказівки до виконаннярозрахунково-графічної роботи на тему «Оцінка радіаційної обстановки післяаварії на АЕС» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної формнавчання./ М.М. Яцюк, В.М. Пелих, О.І. Прокопенко. – К.: НУХТ, 2002. – 20 с.
2) Цивільна оборона: Методичні вказівки до виконаннярозрахунково-графічних робіт для студентів всіх спеціальностей денної форминавчання./ Уклад. М.М. Яцюк. – К.: УДУХТ, 1999. – 20 с.