–PAGE_BREAK–
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, окреслено об’єкт, предмет дослідження, охарактеризовано методи роботи, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дисертації, зв’язок роботи з науковими програмами, представлені дані щодо апробації і впровадження одержаних результатів.
У першому розділі”Інноваційна складова розвитку наукової сфери вищих навчальних закладів” проведено аналіз теоретичних положень щодо наукової та інноваційної діяльності, розкрито сутність понять «ефективність», “інновація”, “інноваційна діяльність” в економічній сфері вищої освіти, визначено коло невирішених та дискусійних питань, обрано напрямки подальшого наукового пошуку.
У дисертаційному дослідженні вищий навчальний заклад розглядається як органічний елемент соціально-економічного комплексу країни з характерними для галузі освіти формами управління і наявністю притаманних йому ознак. Функціонування вищого навчального закладу як суб’єкту господарювання, пов’язує його з іншими складовими господарського комплексу та визначає роль і функції ВНЗ у соціально-економічному середовищі. Віднесення вищого навчального закладу до суб’єктів господарювання на рівні підприємств як ланки продуктивних сил і виробничих відносин, ґрунтується на наявності ознак, притаманних підприємствам і визначених діючим законодавством України.
Як елемент єдиної системи господарювання, вищий навчальний заклад знаходиться в постійній взаємодії із зовнішнім соціально-економічним середовищем. З одного боку, функціонування ВНЗ, як суб’єкта господарювання, залежить від впливу зовнішніх чинників, а саме: потоку абітурієнтів і частки в них бюджетників та контрактників; потоку осіб, які підвищують кваліфікацію та науковий рівень – аспіранти, докторанти, студенти факультетів підвищення кваліфікації, слухачі курсів перепідготовки тощо; потоку трудових ресурсів – професорсько-викладацький склад, науковий, навчально-допоміжний, науково-допоміжний та адміністративно-допоміжний персонал; якості матеріально-технічних ресурсів – навчальне та наукове обладнання, навчальна та наукова література, програмне забезпечення; обсягів та структури фінансування. З іншого боку, вищий навчальний заклад впливає на зовнішнє середовище, визначаючи його інтелектуальний розвиток. Цей вплив проявляється через випуск кваліфікованих фахівців, підготовку науково-педагогічних кадрів, перепідготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів, виконання науково-дослідних робіт, впровадження результатів наукових досліджень у виробництво та навчальний процес.
Ефективне функціонування вищого навчального закладу в цілому та його наукової складової визначається багатьма чинниками, серед яких провідну роль відіграють кадрове, фінансове забезпечення та впровадження інноваційних технологій.
У роботі доводиться, що інноваційна система вищого навчального закладу – це організаційно-управлінський механізм з розробки та впровадження новацій для підвищення його конкурентоспроможності. Її метою є визначення і реалізація перспективних напрямків діяльності у двох відносно самостійних, проте взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих аспектах діяльності вищого навчального закладу — удосконалення процесу навчання і розробка нових технологій освіти та здійснення наукової і науково-дослідної діяльності. В дисертації, на підставі критичного аналізу різних думок вітчизняних і зарубіжних авторів, розширено визначення категорії “інноваційна діяльність в освіті”. Пропонується, зокрема, оцінювати рівень інноваційної діяльністі не тільки за показниками впровадження інновацій в навчальний процес, але й за його кінцевим результатом – підготовкою конкурентоспроможного спеціаліста. Це дозволить чітко зазначити актуальну для сучасної освіти категорію “інноваційний університет”. Такий підхід, на нашу думку, представляє науковий інтерес і практичну значущість при поточному та стратегічному плануванні, визначенні рівня акредитації ВНЗ.
У дисертації викладено концептуальні питання інноваційної системи вищого навчального закладу (зміст інноваційної політики, цілі, види, категорії, принципи, закономірності); обґрунтовано методичні засади щодо організаційного, кадрового, фінансового та інформаційного забезпечення, запропоновано класифікацію інноваційних процесів у вищих навчальних закладах, а саме: створення освітніх і наукових інновацій; технологія впровадження освітніх і наукових інновацій; оцінка результативності та інтерпретації одержаних результатів.
Реформування вищої освіти відповідно сучасним вимогам передбачає необхідність адекватної оцінки виконання однієї з основних функцій університетської освіти – активне впровадження в навчальний процес результатів наукових досліджень. Існуючі зараз показники дозволяють оцінювати результативність науково-дослідної роботи за такими видами ефектів: економічним, технічним, соціальним. Кожний із них характеризує певний результат, але без зв’язку з навчальним процесом.
Запропоновано доповнити систему показників результативності наукових досліджень показником «навчально-педагогічний ефект». Зміст показника полягає у визначенні суми знань, що передається новим поколінням безпосередньо у процесі функціонування університету як навчально-наукового комплексу. У роботі науково обґрунтовано необхідність введення специфічного показника оцінки ефективності наукових досліджень і доведено, що його застосування буде сприяти об’єктивності відбору наукових проектів і оцінки їх результатів. Наведено також систему індикаторів для розрахунку навчально-педагогічного ефекту: відкриття нових спеціальностей, підготовка нових курсів, впровадження в навчальний процес сучасних передових технологій, інформаційних систем тощо.
Ефективне функціонування вищого навчального закладу обумовлено органічним поєднанням діяльності окремих підсистем: навчальної, науково-дослідної та фінансово-господарської. У роботі представлено структуру функціональних, технологічних і ресурсних зв’язків, зокрема наукової та навчальної підсистем.
Специфіка проведення наукових досліджень у ВНЗ проявляється не лише в тому, що для цього потрібні спеціально підготовлені кадри, спеціальне для тієї чи іншої галузі науки обладнання, особливі статті витрат, а й у тому, яким чином будуть використані кінцеві результати цих досліджень, який вони дадуть ефект. Тому ефективність наукової діяльності ВНЗ необхідно розглядати саме виходячи із головного завдання вищої школи – вдосконалення підготовки висококваліфікованих спеціалістів. У цьому і полягає особливість оцінки стану наукової діяльності вузу, що за своїм змістом і призначенням відрізняється від аналогічної оцінки в науково-дослідних інститутах, інших наукових установах.
В даний час спеціалістами активно обговорюється питання про можливість використання в плануванні наукових досліджень, у першу чергу, прикладного характеру, систем норм і нормативів на окремі види й етапи робіт. Вибір тих, що позначаються на якості планування, створюють основу для підвищення ефективності управління НДР у вищій школі. Вища школа має величезний науковий потенціал, але використовується він далеко не повністю. Пошук шляхів підвищення ефективності вузівських науково-дослідних робіт має велике значення не лише для самої вищої школи, а й для всього народного господарства України.
Другий розділ дисертації «Дослідження наукової та інноваційної діяльності у вищих навчальних закладах» присвячено дослідженню інтелектуального та фінансового забезпечення розвитку наукової сфери в цілому і вузівського сектору науки зокрема. Аналіз, проведений з використанням економіко-статистичних методів, дозволив визначити основні тенденції розвитку, виявити взаємозалежність процесів, розкрити внутрішні причини змін, що відбулися останніми роками, окреслити перспективи та наслідки.
Зміни у науковій сфері стали віддзеркалюванням зрушень в економіці країни в цілому в наслідок глибокої соціально-економічної кризи кінця ХХ – початку ХХІ століття, результатом яких стало стрімке погіршення показників наукової та науково-технічної діяльності. На рис. 1 представлена динаміка змін у розмірах фінансування наукової сфери та науково-кадровому потенціалі країни.
Рис. 1. Динаміка змін фінансування та кадрового потенціалу
наукової сфери України у 1991-2005 рр. (у % до 1991 р.)
Найбільш високими темпами скорочення усіх показників відбувалося у першій половині 90-х років. Саме у цей період країна втратила значну частку наукового потенціалу і за індикатором науково-технічного розвитку відстала від європейських країн. Зменшення фінансування найбільш негативно вплинуло на галузевий та вузівський сектори науки.
У роботі значну увагу приділено дослідженню структурних зрушень, що відбулися у науковій сфері. Встановлено, що реструктуризація джерел фінансування за видами робіт порушила пропорціональність зв’язку між ними. Досвід розвинених країн свідчить, що раціональним є таке співвідношення обсягів фінансування: 15 % на фундаментальну науку, 25 % — на прикладну і 60 % — на наукові розробки. Проведені розрахунки показали, що за досліджуваний період в Україні відбулася трансформація структури фінансування окремих видів робіт від пріоритетності фінансування прикладних досліджень і розробок до значного підвищення питомої ваги фінансування фундаментальних досліджень, при якому доробок фундаментальної науки не може бути повністю використаним в інноваційній діяльності.
Дослідження показали, що найбільші структурні зрушення відбулися у кадровому потенціалі науки. Вони торкнулися усіх видів структур: функціональної, галузевої, професійної, демографічної. Скорочення чисельності відбувалося переважно за рахунок науковців молодих вікових груп, в результаті чого сталося різке постаріння контингентів вчених, що видно на рисунку 2.
У роботі здійснено прогнозування майбутньої чисельності докторів і кандидатів наук методом компонент, результати якого показали, що відтік вчених вищої кваліфікації у найближчі 5-7 років сягне 30 % їх сучасної чисельності.
У дисертації проведено дослідження наукової та інноваційної діяльності у сфері вищої освіти на прикладі вищих навчальних закладів м. Одеси, у яких виконуються наукові та науково-технічні роботи. При цьому вищий навчальний заклад розглядався як самостійний суб’єкт господарювання з притаманними йому особливостями навчальної, наукової та господарської діяльності.
У діяльності вищих навчальних закладів м. Одеси останніми роками відбувалися зміни, аналогічні тим, яких зазнала в цілому сфера науки і освіти. Перш за усе, суттєві зміни відбулися у обсягах і структурі навчальної та наукової діяльності. У порівнянні з 1995 р. кількість студентів денної форми навчання збільшилася у 3,7 рази при підвищенні чисельності науково-педагогічних працівників на 28 %, у тому числі докторів наук – на 15% і кандидатів наук – на 9 %. Зазнали змін наукові структури університетів. Майже на чверть скоротилася кількість працівників наукових підрозділів, що компенсувалося збільшенням чисельності працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи за сумісництвом (з 1643 до 2230 осіб, або на 36 %). На цій підставі можна зробити висновок щодо ідентичності динаміки перетворень, що відбувалися у вищих навчальних закладах і науковій сфері країни в цілому.
Для визначення впливу фінансування на результативність наукової діяльності у дисертації використано метод групування (таблиця 1), результати якого свідчать, що в умовах обмежених обсягів воно втрачає роль стимулюючого чинника.
У процесі дослідження з’ясувалося, що показники, які використовуються для характеристики функціонування наукового сектору ВНЗ не завжди адекватно відображають внутрішній зміст процесів, а оцінка інших взагалі неможлива з-за відсутності необхідних індикаторів. Бракує методики розрахунку чисельності науково-педагогічних працівників вузів, які виконують роботи за сумісництвом у другій половині робочого дня. Це призводить до суб’єктивної оцінки участі працівників вищої школи у наукових дослідженнях
Таблиця 1
Групування ВНЗ за обсягами фінансуваннята об’ємами друкованих робіт
ВНЗ з обсягом фінансування у розрахунку на 1 науково-педагогічного
працівника, грн.
Частка ВНЗ, %
У розрахунку на 1 працівника
розмір фінансування, грн.
видано монографій, підручників, посібників, др. арк.
опубліковано наукових статей,
др. арк.
кількість виступів на наукових
конференціях
до 500
14,3
287
0,64
0,60
0,54
500 — 1000
28,6
777
0,80
0,88
0,60
1001 — 2000
14,3
1562
0,33
0,53
0,56
2001 — 3000
28,5
2384
0,56
0,85
0,44
3001 і більше
14,3
4788
0,61
0,28
0,45
Всього
100
2024
0,60
0,74
0,50
Розраховано за даними обстеження ВНЗ
як на рівні окремого навчального закладу, так і на державному рівні. Оцінка результату науково-дослідної діяльності вищого навчального закладу є не повною, якщо не визначити та не виміряти значення «навчально-педагогічного ефекту». Доцільність його використання та методика розрахунку не розроблена у вітчизняній науковій літературі, між тим є очевидним, що без урахування такого ефекту неможливо адекватно оцінити виконання основної функції університетської освіти – поєднання її з наукою. В дисертації науково обґрунтовано поняття «навчально-педагогічний ефект» і доведено доцільність його використання при визначенні загальної ефективності науково-дослідної роботи у ВНЗ.
Третій розділ дисертації «Основні напрямки підвищення ефективності наукової та інноваційної діяльності у ВНЗ» присвячено методології оцінки інноваційної та наукової роботи вищого навчального закладу та удосконаленню системи показників.
Сучасний стан освітянських послуг в Україні характеризується посиленням конкуренції, що обумовлюється розширенням мережі вищих навчальних закладів, більш високою доступністю вищої освіти, змінами демографічного стану. За цих умов вищі навчальні заклади, як і інші суб’єкти господарювання, вступають у конкурентну боротьбу для одержання додаткових коштів. Тому набувають актуальності заходи з розробки маркетингових комунікацій, спрямованих на створення та підтримку позитивного іміджу вищого навчального закладу, посилення уваги до нього, систематичного інформування потенційних абітурієнтів, керівників підприємств, організацій та установ щодо якості підготовки спеціалістів, формування у них мотивацій до одержання конкретної спеціальності. Планом передбачається врахування сезонності проведення маркетингових заходів для ВНЗ, що представлено на рисунку 3.
\s
Рис.3. Схема типового плану комунікацій за термінами проведення
Запропонований у роботі комплекс маркетингових комунікацій передбачає також заходи по створенню спеціальних служб у вищому навчальному закладі.
Проведений у роботі аналіз показав, що існуюча система показників і практика їх розрахунку не завжди адекватно відображають сутність процесів, що відбуваються у науковій сфері вищої освіти.
У 60 % обстежених ВНЗ виявлено значне завищення чисельності сумісників за рахунок необґрунтовано віднесених до цієї категорії викладачів, які займаються науково-дослідною роботою за рахунок другої половини робочого дня. За даними звітності ВНЗ частка викладачів, які виконують наукові дослідження у другій половині робочого дня варіює за окремими ВНЗ від 5 до 100 %, що робить неможливим їх використання для об’єктивних розрахунків. На підставі проведених розрахунків доведена недостовірність таких показників і науково обґрунтовано необхідність нових підходів щодо розрахунку чисельності науково-педагогічних працівників, які виконують наукові та науково-технічні роботи за сумісництвом за рахунок другої половини робочого дня.
У роботі представлені концептуальні принципи та методичні рекомендації щодо визначення реальної чисельності викладачів, зайнятих НДР у другій половині дня. Їх сенс полягає у визначенні частки робочого часу, дійсно витраченої на наукову роботу. Скорочену схему розрахунку наведено у таблиці 2.
Розрахована за таким принципом чисельність повинна включатися у звітність ВНЗ для використання як на рівні ВНЗ для оцінки роботи окремих викладачів і колективів, так і на державному рівні для визначення ефективності використання кадрового потенціалу науки.
продолжение
–PAGE_BREAK–