Экологический мониторинг химико-токсикологического состояния и паразитарного комплекса гидробионтов бассейнообразующих водоемов Центрального Кавказа

Міністерство освіти України
Київський національний економічний університет іменіВадима Гетьмана
Кафедра політичної економії обліково-економічнихфакультетів

Курсова робота
 
На тему: «Інфраструктура ринку. Проблеми її формуванняв Україні.

Студентки 1 курсу,
З групи, спеціальності 6103
Факультету МЕіМ
Хохун Катерини
Науковий керівник
проф., член-кор. НАНУ
Савчук В.С.

Київ — 2006
Зміст
 
     Вступ…………………………………………………………………………………….3
1.   Поняття «інфракструктура». Ринок та йогоінфраструктура…………………….5
2.   Характеристика складових ринковоїінфракструктури…………………………..15
3.   Роль інфракструктури ринку в розвиткуекономіки. Проблеми формування інфракструктури ринку в Україні………………………………………………….29
Висновки………………………………………………………………………………..32
Список використаної літератури………………………………………………………34Додатки………………………………………………………………………………….35
Вступ
 
Проголошення України незалежною державоювідкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхомздійснення радикальних реформ, спрямованихна ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основнізасади економічної та соціальної політики української держави.
Побудова розвинутого ринкового господарства – процес доситьскладний і тривалий. Урозвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальнимпрогресом суспільства.
Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвит­ку донайвищих форм суспільного прогресу.Ринкове господарство є середовищем,«атмосферою», в рамках і задопомогою яких від­творюються і панують відносини і зв’язки товарноговиробництва.
Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм— цеабстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — цеодин з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісновзаємодіють ринкові за­кономірності, численні регулюючі інститути (передусімдержавні) і масова свідомість.
Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих краї­нахвизначається широким арсеналом перевірених часом і госпо­дарською практикоюзаконодавчих і моральних норм, багатопла­новою і компетентною політикою державищодо розвитку еконо­міки та соціальної інфраструктури, інформованістю ісамостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свобо­доюекономічної самодіяльності людини.
Звичайно, Україна, як нова  самостійна держава, що виникла нарозколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складноюінфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткийчас той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатисяпевним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи  має бути свій,з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та іншихособливостей історичного розвитку України.
Тісно взаємодіючиз усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступаєнеобхідною умовою розвитку всіх суб’єктів господарювання регіональних ринків.Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищеннюефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб’єктамгосподарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови длярозвитку бізнесу.
Тому, на моюдумку, питання про сучасний стан та проблеми формування інфраструктури ринку вУкраїні на сьогодні є дуже актуальним, оскільки її розвиток є одним звизначальних факторів, що впливають на розвиток економіки країни.
В своїй курсовій роботі я намагаласьдати якісну характеристику інфраструктури ринку, а також прблемам становленняринкової системи в Україні.
У першому розділі моєї роботизображено сутність понять «інфраструктура» та «інфраструктура ринку», а такожїї структуру.
У другому розділі дано якісну тафункціональну характеристику складових елементів ринкової інфраструктури,їхньому рівні розвитку та ролі в національному господарсві країни.
У третьому розділі зображено проблемистановлення ринкової системи в Україні, а також умови формування ефективноїінфраструктури ринку.

1.      Термін “інфракструктура” походить відлінгвінстичного значення латинських слів “infra” – нижче і “structura” – будова. Воно запозичено звійськового лексикону, в якому під час другої світової війни термін “інфракструктура”використовували для визначення “сукупності будинків, споруд і комунікацій,необхідних для організації системи пстачання збройних сил, зокрема, для товаріві передачі повідомлень. І лише десь в 50-х роках термін почали використовуватив економічній літературі.
Стосовно ринкової економіки, поняття “інфракструктура”вперше застотувала R.Jochimsen, визначивши її як сумуматеріальних, інституційних закладів та особистих умов, які надаються уроспорядження економічних суб”єктів і створюють умови для повної інтеграції тазабезпечення максимального можливого рівня розвитку господарської діяльності.
З розвитком науки та накопиченням досвіду буловстановлено: чим вище рівень розвитку інфраструктури, тим швидше і більшенадходять інвестиції, робоча сила, прискорюється економічний розвиток, зростаєрівень життя населення. І навпаки, чим нижче рівень розвитку інфраструктури,тим повільніше або з великими витратами розвивається виробництво, тим важчежиття людей.
Закономірною стала необхідність першочерговогорозвитку інфраструктури в нових регіонах. Спочатку будується житло, дороги,інші елементи інфраструктури, а потім в регіоні виникають об’єкти основноговиробництва. Інфраструктура стала засобом політики.
У сучасній  економічній літературі існують різнітрактування «ринкової інфраструктури».
Найчастіше виділяють три групи понять ринковоїінфраструктури.
I  група. Ринкова інфраструктуравизначається як комплекс галузей, підгалузей і сфер діяльності, головнезавдання яких зводиться до доведення товарів від виробництва до споживачів.
IIгрупа. Ринковаінфраструктура визначається як каркас ринку, що являє собою розгалужену івзаємозалежну  мережу  підприємств  і господарств для  обслуговування процесівобміну і руху товару.
IIIгрупа. Ринковаінфраструктура визначається як сукупність технічних засобів та устаткування,які забезпечують ринкові процеси.
Ринкова інфраструктура значно впливає на розвитокекономіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігута надання суб’єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюютьсприятливі умови для розвитку бізнесу.
Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційнарівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучаснаекономіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складськихкомплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобівфінансово-кредитних розрахунків тощо. Особливо важливе значення ринковаінфраструктура має для розміщення продуктивних сил та економічного розвиткурегіонів.
Отже, ринковаінфраструктура — це сукупність особливих інститутів, що виконують функціїнадання спеціалізованих послуг суб’єктам господарювання з метою створення дляних нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів таподальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Основною макроекономічноюфункцією РІС є підвищення ефективності капіталу, та, відповідно, ринковоїекономіки в цілому[1, c.225 ].
Формами (елементами) інфраструктури всучасній ринковій економіці є
— кредитна система і комерційні банки;
емісійнасистема і емісійні банки;
— організаційно оформлене посередництво на товар­них,сировинних, фондових і валютних біржах;
— аукціони, ярмарки та інші форми організованогопо-забіржового посередництва;
— система регулювання зайнятості населення і цент­ри(державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);
— інформаційні технології і засоби діловоїкомунікації;
— податкова система і податкові інспекції;
— системи страхування комерційного господарськогоризику і страхові (державні і недержавні) компанії;
— спеціальні рекламні агентства, інформаційніагент­ства і засоби масової інформації;
—  торгові палати, інші громадські й добровільнідер­жавно-громадські об’єднання ділових кіл;
— митна система;
— професійні спілки тих, хто працює за наймом;
— комерційно-виставочні комплекси;
— система вищої і середньої економічної освіти;
— консультативні (консалтингові) компанії;
— аудиторські компанії;
— громадські і державно-громадські фонди,створені з метою стимулювання ділової активності;
— спеціальні зони вільного підприємництва тощо.
Ринкова інфраструктура є механізмомфункціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий еконо­мічнийпростір — від виробництва до споживання: укла­дення договорів, контрактів напостачання, просування то­варних потоків галузями і регіонами, регулюваннязбуту та обслуговування економічної системи. З огляду на це ефек­тивністьфункціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності таефективності її інфраструк­тури.
Ринкова інфраструктура виконує такі функції:  
 1)   організаційне оформлення ринкових відносин;
2)    полегшення реалізації інтересів учасниківринкових відносин;
3) спеціалізація різнихсуб’єктів економіки, підвищен­ня оперативності й ефективності їх роботи наоснові дифе­ренціації ринкових ніш, які вони заповнюють;
4) полегшення форм юридичного і економічного кон­тролюдержавного і громадського регулювання ринкових відносин.
Для зручностіаналізу елементи ринкової інфраструк­тури поділяють на два види:
 1)спеціалізована ринкова інфраструктура; 2) загальна ринковаінфраструктура.        
Спеціалізована ринкова інфраструктура забезпечуєорганізаційне оформлення ринкових відносин за допомо­гою бірж, торгових домів,аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат таін.
Біржа— постійно діючаорганізаційна форма оптового ринку цін­ностей.
Такими цінностями є:
—  товари масового попиту, які мають стандартніспо­живчі якості;
— акції акціонерних підприємств і банків;
— боргові грошові зобов’язання держави іоблігації корпорацій, казначейські білети;
— векселі (цінні папери, виписані під надані вкредит товари);
— фрахтові документи (страхові зобов’язання підтова­ри, що перевозяться);
— валюта (іноземні банкноти (девізи) або чеки наіно­земні депозити);
— нерухоме майно;
— праця.
За видом діяльності розрізняють біржі загальні іспеціа­лізовані. Загальна біржа — біржа, на якій обертаються кількавидів цінностей (наприклад, товари і цінні папери). Спеціалізована біржа —біржа, яка здійснює операції ли­ше з одним видом цінностей.
Існують спеціалізовані біржі товарні, фондові,фрахто­ві, валютні, нерухомого майна, праці.
Біржі є місцем, девідбуваються торговельні операції — укладаються відповідні угоди. Угодикупівлі-продажу ук­ладають на біржі професійні посередники — агенти, броке­ри,дилери. Біржі здійсню­ють котирування цін, встановлюють стандарти на біржовітовари, розробляють типові контракти, здійснюють розрахунки між продавцями іпокупцями, інформаційну ді­яльність, надають своїм клієнтам страхові,арбітражні та інші послуги.
В Україні функціонує низка бірж: Україн­ська універсальнатоварна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондовабіржа та ін. Найпоширенішими є товарні біржі.
Торговий дім — спеціалізованафірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученнямклієнтів чи власним коштом.
Відмінний від товарної біржі тим, що на біржіторгу­ють самі учасники або за їх дорученням брокери, а в торго­вому домі —сама фірма.
Сфера діяльності торгового дому досить широка:опе­рації з внутрішньої оптової та роздрібної торгівлі; експорт­но-імпортні таінші зовнішньоекономічні операції; ви­робництво продукції; надання замовникамрізноманітних супутніх послуг (комерційно-посередницьких,інженерно-консультаційних, транспортно-експедиторських, фрахто­вих, страховихта ін.). Для виконання своїх функцій тор­гові доми мають мережу магазинів,складські приміщен­ня, транспортні засоби, засоби зв’язку та інформаційніцентри. Торгові доми існують у формі акціонерних това­риств, засновниками якихє промислові підприємства, банки, науково-дослідні установи та ін.
В Україні торгові доми виникли на базі товарнихбірж після прийняття Закону «Про товарну біржу», згідно з яким біржам булозаборонено здійснення посередницької діяльності, а більшість перших бірж булизорієнтовані са­ме на це. Щоб не порушувати закону, деякі з них змінили свійстатус на торговий дім.
Аукціон — різновид періодичнихвідкритих публічних торгів, на яких відбувається продаж товарів, щовирізняються індивідуаль­ними властивостями і не є взаємозамінними: творимистецтва, антикваріат, хутро та ін.
Існує два способипроведення аукціонів: 1) аукціон на підвищення цін; 2) аукціон на зниження цін(голланд­ський аукціон). На першому товар купує той, хто дає най­вищу ціну. Надругому спочатку встановлюється штучно завищена ціна, яка поступово знижується.Купує товар той, хто перший зупинить зниження ціни. Розрізняють аукціонипримусові і добровільні. Примусові проводять за рішенням суду длястягнення боргів з неплатників, а та­кож державні та приватні організації дляреалізації конфіскованих вантажів, заставленого і не викупленого в ус­тановленийтермін майна, незапитаних і неоплачених то­варів. Добровільні організовуютьз ініціативи власників товарів або майна, що продаються з метою найвигіднішоїїх реалізації.
Роздрібна торгівля— діяльність зпродажу товарів чи послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистогоспожи­вання.
Роздрібні торговельні підприємства класифікуютьза чотирма ознаками:
1) за пропонованим асортиментом — спеціалізованіма­газини, універмаги, універсами, магазини товарів повсяк­денного попиту,торговельні комплекси та роздрібні під­приємства послуг;
2)   за цінами — магазини знижених цін,склади-магазини, магазини-демонстраційні зали, що торгують за катало­гами;
3)  за характером обслуговування — торгівля назамов­лення, торговельні автомати тощо;
4)  за власністю — корпоративна, державна,коопера­тивна, індивідуально-приватна торгова мережа.
Роздрібний торговець — головний суб’єкттоварного ринку. Через нього маса продукції та послуг від виробниц­тванадходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один циклвідтворення і починається інший. Отже, умови, ефективність функціонування роз­дрібноготоргового підприємця визначають ефективність функціонування суспільноговиробництва загалом.
Гуртова (оптова) торгівля — діяльність зпродажу товарів гуртом (оптом) тим, хто купує їх для перепродажу абовиробничого вико­ристання.
Гуртові (оптові) торговельні підприємцідопомагають виробникам ефективно доставляти товари роздрібним тор­говельнимпідприємствам і промисловим споживачам, ви­конуючи функції збуту, стимулювання,закупівель, фор­мування товарного асортименту, складування, транспор­тування,фінансування та ін.
В умовах формування ринкової економіки Україниважливим завданням є створення відповідних організацій­них структурнихпідрозділів для забезпечення належного руху оптовою ланкою засобів виробництваі сільськогоспо­дарської продукції. До них належать: аудиторські фірми,холдинги, інвестиційні фонди, страхові фірми.
Аудиторська фірма— організація,яка здійснює ком­плексну перевірку фінансово-господарської діяльностіпідприємств і організацій. Аудит — це й надання практич­ної допомогикерівництву та економічним службам під­приємства (фірми) у веденні справ іуправлінні його фінан­сами, організації бухгалтерського обліку, юридичних кон­сультацій.
Аудиторські перевірки проводять за рішенняморганів влади і управління, з ініціативи самої фірми або її заснов­ників. Увсіх випадках аудит є незалежною експертизою, дані якої використовують якважливий фактологічний ма­теріал (у тому числі доказ, компромат) при розглядіділо­вих відносин між різними суб’єктами. У країнах з ринковою економікою цейвид послуг ши­роко практикується. В Україні відбувається його станов­лення.
Холдинг— компанія, якаволодіє контрольними паке­тами акцій інших компаній, що дає їй право контролю іуправління їх діяльністю. Розрізняють два види холдин­гів: 1) чистий холдинг— для скуповування контрольних пакетів акцій інших компаній і управління їхдіяльністю у власних інтересах; 2) змішаний холдинг — окрім управ­ліннядіяльністю і контролю за іншими компаніями, здій­снює певну підприємницькудіяльність — промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову та ін.Ство­рюється, як правило, у зв’язку із заснуванням підкон­трольними компаніямидочірніх фірм або поглинанням ними інших акціонерних товариств.
Холдингом є фактично кожна велика компанія абобанк, які володіють контрольними пакетами акцій інших компаній.
Холдингові компаніїіснують в різних юридичних формах — акціонерне товариство, товариство з обмеже­ноювідповідальністю, одноосібна компанія, державні ор­ганізації.
Інвестиційний фонд— сукупністьгрошових або ін­ших ресурсів, які мають у своєму розпорядженні асоціації,об’єднання, підприємства, організації, державні установи, приватні громадянидля цільового використання. Джерело утворення інвестиційних фондів залежно відформи влас­ності — податки і грошові збори, субсидії, позики, обов’яз­кові тадобровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, сутність інвестиційнихфондів — акуму­лювання коштів населення і використання їх для нагро­мадження.
Інвестиційні фонди функціонують у формі державнихорганізацій, акціонерних товариств, приватних установ. Управління нимиздійснюють суб’єкти цих організацій (концерну, асоціації), або правління, абоконкретні грома­дяни. Як правило, головним органом управління інвести­ційнимфондом є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює своюдіяльність на підставі статуту.
Страхова фірма— акціонерна,приватна або державна організація, яка страхує майно, комерційні операції, ви­робництво,житловий фонд та ін. Страхові фірми займаються також ощадною справою іпідприємництвом. Зокре­ма, мобілізовані ними кошти населення вкладають у кре­дитніоперації, надходження від яких становить більшу частину їх прибутку. Наприклад,страхові фірми Англії і США покривають понад 50 % потреб промисловості цихкраїн у довготермінових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо укрупні та найприбутковіші компа­нії, володіють великими пакетами високодохіднихзастав­них паперів під нерухоме майно, купують облігації дер­жавних позик.Здійснюючи ощадну, фінансову, кредитну, інвестиційну діяльність, страхові фірмисуттєво вплива­ють на функціонування ринкової економіки, сприяють підвищенню їїефективності.
В Україні цейвисокоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страховасправа, монопо­лізована державою, виконує лише функцію акумулюван­ня вільнихкоштів населення.
Загальна ринковаінфраструктура об’єднує безпосе­редні атрибути ринковогомеханізму, які характеризують рух грошей, товарів, капіталів, праці та ін.
Грошова система. Її елементами єгрошова, фінансо­во-кредитна, податкова системи. Гроші (готівкові та без­готівкові)— інструмент, який абстрактному змісту цін­ності (вартості) надає реальності,конкретності, дієвості.
Грошова система— формагрошового обігу, яка історично фор­мується в країні та закріплюється їїзаконами.
Її утворюють такі взаємопов’язані елементи:
—  масштаб цін національної грошової одиниці,який забезпечує її купівельну спроможність;
— певний порядок чеканення національних монет;
— емісія державних грошових знаків і порядок їхобігу (забезпечення, випуск, вилучення);
— організація і регламентування безготівковогообігу;
—  організаційні центри грошового обігу(міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).
Основою для емісії грошей є:
—  вартість товарної маси,що виробляється в країні;
— боргові зобов’язання держави перед центральним банкому вигляді урядових цінних паперів;
— запаси іноземної конвертованої валюти.
Кредитно-паперові гроші— всі видигрошей, які не мають внут­рішньої товарної вартості.
Іноді їх називають фідуціарними грошима, тобтотаки­ми, що засновані на довірі.
Кредитні гроші — узагальнююче поняття. До нихнале­жать різні види грошей, які об’єднують у дві великі групи: готівкові ібезготівкові (депозитні) гроші. Готівкові гроші — переважно паперові гроші увигляді банкнот і казначей­ських білетів, а також цінні папери. Безготівкові(депозит­ні) гроші — найпоширеніший вид кредитних грошей.
На них припадає до 90 % від усієї грошової масикраї­ни, їх основою є депозит — тимчасово вільний грошовий капітал, покладенийна поточний рахунок у банку. Отже, належне їх функціонування можливе лише векономіці з розвинутою кредитною і банківською системами.
Останніми роками набули поширення так звані елек­троннігроші— безготівкові гроші, обіг яких базується на новійтехнології, яка дає змогу переказувати гроші й реєструвати інформацію про ціперекази безпаперовим способом — за допомогою електронних розрахункових систем.
Фінанси — сукупністьекономічних відносин, які опосередковують утворення, розподіл і використаннягрошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу суспільного продукту інаціонального доходу.
Сукупність фінансових відносин утворює фінансовусистему.
Фінансова система — сукупністьформ, методів і цілей формуван­ня, розподілу та використання фондів грошовихзасобів держави, суб’єктів господарської діяльності, населення.
Фінансову систему України утворюють:
— бюджетна система: Державний бюджет, бюджет Ав­тономноїРеспубліки Крим, місцеві бюджети;
—  централізовані цільові фонди грошових коштівза­гальнодержавного призначення;
— фінанси підприємств різних форм власності,органі­зацій, установ і галузей народного господарства;
— майнове та особисте страхування;
—  кредит (державний ібанківський). Державний бюджет.  Фінансову політику здійснює держава.Найдієвішим механізмом її реалізації є Держав­ний бюджет України і місцевібюджети.
Державний бюджет — система грошовихвідносин, що виникають між державою, підприємствами і населенням у процесіформу­вання і використання централізованого фонду грошових ресурсів дляуспішного виконання її функцій.
Бюджет дає змогу державірозв’язувати ті соціально-економічні проблеми, які не в змозі розв’язатимеханізм ринку: через бюджет (надходження (податки) і видатки) відбуваєтьсяперерозподіл доходів з тим, щоб забезпечити певну справедливість, фінансуютьсясоціальні програми (освіта, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення тощо),оборона, державне управління, фундаментальна наука. Серед бюджетних статей —витрати, пов’язані з вирішен­ням регіональних, структурних та іншихзагальнонаціо­нальних завдань.
Водночас бюджет не повинен бути перевантаженийцентралізацією економічних, соціальних функцій, оскіль­ки що більше функцій,зокрема господарських, бере на се­бе держава, то більше вона повиннаконцентрувати в бю­джеті грошових коштів, а основним джерелом цих коштів єподатки. Отже, централізація господарських функцій в руках держави неминучеспричиняє податковий тиск, що певною мірою підриває підприємницьку ініціативу.З ог­ляду на це країни з розвинутою ринковою економікою на­магаються формуватибюджет в обсягах, які дають змогу державі виконувати ті завдання, які не виконуєринок. У такий спосіб унеможливлюється необґрунтоване втру­чання держави векономіку. Перетворення бюджетних асигнувань на капіталовкладення допускаєтьсялише в особливих випадках, зокрема для реалізації цільових на­родногосподарськихпрограм, що контролюються законо­давчими органами. У ринковій економіці ті,кому потрібні інвестиції, звертаються не до уряду (бюджету), а до банків іфондової біржі.
Головним джерелом формування доходної частини дер­жавнихі місцевих (муніципальних) бюджетів є податки.
Податки — обов’язкові нормованіплатежі до державного і місце­вих бюджетів, які вносять окремі особи,підприємства, організації, установи.
В Україні податкова система передбачає такіосновні види податків:
—  для підприємств: податок на дохід (прибуток) іна додану вартість; обов’язкові платежі до Фонду соціально­го страхування,Чорнобильського фонду, Фонду стабіліза­ції і зайнятості, а також на спорудженняшляхів сполу­чення;
— для населення: прибутковий податок.
Крім цих податків, існують акцизи (непрямі податки),платежі до державного і місцевих бюджетів, що регламен­туються законодавчимиактами різних рівнів.
Ринкова система належно функціонує лише за постій­ногоциркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових).Безперервність такого циркулювання за­безпечує кредитна система.
Кредит (лат. сгесіо — вірю) єформою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовахвідстрочення платежу та платності за користування ним.
Кредитна система — сукупність банків таінших кредитно-фінан­сових установ (інвестиційних і страхових компаній,фондів), які мо­білізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.
Кредитні відносини передбачають, з одного боку,на­явність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їхяк позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого —підприємців, які ба­жають тимчасово використати їх у своїй виробничій ді­яльності.
Основними формами кредиту є комерційний і банків­ський.
Комерційний кредит — кредит одногопідприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари абонадані послуги.
Інструментом такого кредиту є комерційнийвексель, до ціни якого входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.
Банківський кредит — кредит, наданийбанком чи іншою кредит­но-фінансовою установою підприємцям та іншимпозичальникам у вигляді грошових сум.
Різновидом комерційногочи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об’єктом, з одногобоку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильни­ки,телевізори і т. д*), а з іншого — банківські позики на споживчі цілі(наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державнийкредит — кредит, де суб’єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечнийкредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих іжитлових будівель).
Основу кредитної інфраструктури становить банків­ськасистема.
Банк— організаційна одиницябізнесу, яка є посередником між кредитором і позичальником.
Сфера діяльності банків — операції з позичковим(гро­шовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні,комісійні.
Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитніта бюджетні установи надають ринковій системі організацій­ної завершеності,поєднують виробників і споживачів у єдиному господарському процесі [10, c. 95].