Зміст
Вступ
1. Природні та техногенні фактори виникнення небезпечноїекологічної ситуації
2. Екологічна безпека зони впливу Чорнобильської аварії
3. Екологічні наслідки військової діяльності
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Надзвичайні екологічніситуації, що виникають внаслідок різного роду причин (господарської чибудь-якої іншої діяльності, аварій, катастроф, стихійних лих), негативновпливають на стан навколишнього природного середовища, є фактором утворенняекологічної небезпеки для людини. Трансформування цього явища в юридичнукатегорію було забезпечено законами України «Про охорону навколишньогоприродного середовища» та «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», в якихнадано визначення надзвичайної екологічної ситуації, зони надзвичайноїекологічної ситуації, врегульовано інші питання, пов’язані з ліквідацієюнаслідків надзвичайних екологічних ситуацій.
Згідно зі ст. 1 ЗаконуУкраїни «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» надзвичайна екологічнаситуація — це надзвичайна ситуація, за якої на окремій місцевості сталисянегативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребуютьзастосування надзвичайних заходів з боку держави.
Під негативними змінами внавколишньому природному середовищі розуміється втрата, виснаження чи знищенняокремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забрудненнянавколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи таінших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людинита провадження господарської діяльності в цих умовах.
Законодавство про зонунадзвичайної екологічної ситуації базується на Конституції України іскладається із законів України “Про охорону навколишнього природногосередовища”, “Про аварійно-рятувальні служби”, “Про правовий режимнадзвичайного стану”, “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” та іншихзаконів, а також прийнятих відповідно до них підзаконних нормативно-правовихактів.
1.Природні та техногенні фактори виникнення небезпечної екологічної ситуації
Людська практика даєможливість стверджувати, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Теоріяризику почала широко розвиватися і застосовуватися наприкінці XIX ст. завдякирозвиткові математики, статистики, правових і економічних наук, як теорія ігор,теорія імовірностей, катастроф і прийняття рішень.
Ризик — це міраочікуваної невдачі в діяльності, небезпеки настання несприятливих наслідків дляздоров’я людини, настання яких містить можливість матеріальних втрат.
Для ризику характернінесподіванка, раптовість настання небезпечної ситуації, що припускає швидкірішучі дії по усуненню або ослабленню впливу джерела небезпеки.
Загальноприйнятою«шкалою» для кількісного виміру небезпек є «шкала», у якій як вимір використовуютьсяодиниці ризику. Під терміном «ризик» розуміють збиток від впливу того абоіншого небезпечного фактора.
Під терміном «збиток»розуміються фактичні і можливі економічні втрати і (або) погіршення природногосередовища внаслідок змін у навколишню людину середовищу.
Імовірність виникненнянебезпеки — величина, істотно менша одиниці. У термінах ризику прийнятоописувати і небезпеки від достовірних подій, що відбуваються з імовірністю,рівній одиниці. Таким прикладом є забруднення навколишнього середовищавідходами конкретним підприємством. У цьому випадку «ризик» еквівалентнийзбиткові і, відповідно, величина ризику дорівнює величині збитку.
Отже, кількісна оцінкаризику являє собою процес оцінки чисельних значень імовірності і наслідківнебажаних процесів, явищ і подій.
У визначенні ризику вбезпеці виділяють соціальні, професійні, екологічні, техногенні,медико-біологічні, військові й ін.
В екології вирішальнезначення мають проблеми безпеки людини і навколишнього середовища.
Під терміном «небезпека»розуміється ситуація в навколишнім середовищі, у якій за певних умов можливевиникнення небезпечних факторів, вплив яких на людину і навколишнє середовищеможе привести до одному або сукупності з наступних наслідків:
— відхилення здоров’ялюдини від середньостатистичного значення;
— погіршення станунавколишнього середовища.
Фактори небезпеки. Черезрізноманіття факторів небезпеки приймається їхня класифікація по джерелахнебезпеки (мал. 1) і дається їхня коротка характеристика.
/>
Рис. 1. Класифікаціянебезпечних факторів по джерелах небезпеки
Екологічні фактори —фактори, обумовлені причинами природного характеру (кліматичні умови,фізико-хімічні характеристики атмосфери, води, ґрунтів, природні нещастя ікатастрофи).
Екологічний ризик — цеможливість появи непереборних екологічних явищ: розвиток парникового ефекту,руйнування озонового шару, радіоактивне забруднення, кислотні опади. З поглядукількісної оцінки поняття «екологічний ризик» може бути сформульоване яквідношення величини можливого збитку від впливу шкідливого екологічного фактораза визначений інтервал часу до нормованої величини інтенсивності цього фактора.
Соціально-економічніфактори — фактори, обумовлені причинами соціального, економічного,психологічного характеру.
Техногенні (абоантропогенні) фактори — фактори, обумовлені господарською діяльністю людей.
Військові фактори —фактори, обумовлені роботою воєнної промисловості (транспортуванням військовихматеріалів і устаткування, іспитом зразків зброї і його знищенням,функціонуванням військових об’єктів, і всього комплексу військових засобів увипадку воєнних дій).
Запропонований розподілфакторів небезпеки є умовним у тім змісті, що при вивченні проблемизабезпечення безпеки людини, суспільства і природного середовища вплив цихфакторів у загальному випадку розділити неможливо.
Таким чином, термін«небезпека» описує можливість здійснення деяких явищ технічного, природного,економічного і соціального характеру, при наявності яких можуть наступитинесприятливі події і процеси, наприклад, природні катастрофи або нещастя,аварії на промислових підприємствах, економічні або соціальні кризи. Отже,«небезпека» — це ситуація, що постійно присутня у навколишнім середовищі іздатна за певних умов призвести до реалізації в навколишнім середовищінебажаної події — виникненню небезпечного фактора. Відповідно реалізаціянебезпеки — це звичайно випадкове явище, і виникнення небезпечного факторахарактеризується імовірністю цього явища.
«Безпека» — станзахищеності окремих осіб, суспільства і природного середовища від надмірноїнебезпеки.
Як одиниці виміру безпекипропонується використовувати показники, що характеризують стан здоров’я людиниі стан (якість) навколишнього середовища. Відповідно, метою процесузабезпечення безпеки є досягнення максимальне сприятливих показників здоров’ялюдини і високої якості навколишнього середовища.
Показником здоров’я єкількість здоров’я, тобто середня очікувана тривалість майбутнього життя(СОТМЖ). Усереднений біологічний видовий показник (норматив) длялюдини-європеоїда — 89±5 років. Він обумовлений біологічними характеристиками,тобто його надійністю, заданою при народженні.
Суспільне здоров’я —такий інтегральний показник (характеристика) динамічної сукупностііндивідуальних рівнів здоров’я членів суспільства, що відбиває ступіньімовірності досягнення максимального рівня здоров’я, а також життєздатність іріст суспільства. Тривалість життя в різних країнах багато в чому залежить нетільки від успіхів медицини, але і від рівня соціально-економічного розвиткусуспільства і стани природного середовища.
Тому що метою безпеки єне тільки захист здоров’я населення, але і захист навколишнього середовища,необхідно визначити показники, які б кількісно оцінили стан і якість останньої.До таких кількісних характеристик можна віднести ступінь близькості стануекосистем до границі її стійкості, де буде загублена передбачуваність змінекосистем.
Для більш точної оцінкистійкості екосистем використовують природно-екологічну класифікацію вгасанняприроди (показник самовідновлення системи). Для цього можна виділити наступніградації:
— природний стан;
— рівноважний стан;
— кризовий стан;
— критичний стан;
— катастрофічний стан;
— стан колапсу.
Природний стан:спостерігається лише фоновий антропогенний вплив; біомаса максимальна,біологічна продуктивність мінімальна.
Рівноважний стан:швидкість відбудовних процесів вище або дорівнює темпові порушення; біологічнапродуктивність більше природної, біомаса починає знижуватися.
Кризовий стан:антропогенні порушення перевищують по швидкості природно-відбудовні процеси,але зберігається природний характер екосистем; біомаса знижується, біологічнапродуктивність різко підвищена.
Критичний стан: оборотназаміна раніше існуючих екосистем на менш продуктивні, біомаса мала і, якправило, знижується.
Катастрофічний стан:важко оборотний процес закріплення малопродуктивної екосистеми, біомаса ібіологічна продуктивність мінімальні.
Стан колапсу: необоротнавтрата біологічної продуктивності, біомаса прагне до нуля.
Крім природно-екологічноїкласифікації вгасання (відновлення) природи потрібна і медико-соціальна шкала,тобто об’єктивні показники (критерії) викладеної класифікації природногосередовища, що класифікується по наступних градаціях:
— благополучна зона:відбувається стійкий ріст тривалості життя, захворюваність населеннязнижується;
— зона напруженоїекологічної ситуації: ареал, у межах якого спостерігається перехід стануприроди від кризового до критичного.
Крім того: зона критичноїобстановки; зона надзвичайної екологічної ситуації; зона екологічного нещастя.2.Екологічна безпека зони впливу Чорнобильської аварії
До аварії на території,що нині найбільш забруднена і небезпечна для життя було 2 міста — Чорнобиль іПрип’ять та 76 сільських населених пунктів. Але після аварії на четвертомуенергоблоці Чорнобильської АЕС у квітні — травні 1986 року 91,2 тис. нащадківстародавніх слов’ян покинули рідні місця. Вони були евакуйовані з 30-кілометровоїзони.
Евакуації підлягали 69сіл Київської, 7 сіл Житомирської області, міста Прип’ять та Чорнобиль. Разом зтим на державному рівні, не було чітко визначено, на який термін відселяютьсялюди, не зроблена оцінка екологічних, медичних, соціально-психологічнихнаслідків проведення евакуації. Недостатньо підготовлена матеріальна база — невистачало житла, не були створені робочі міста для евакуйованих. При виборімісця переселення не повною мірою враховувались особливості життя і побутуполіщуків. Все це разом спричинило зворотний процес — несанкціонованеповернення евакуйованих до своїх домівок.
У 1992 р. вийшов ЗаконУкраїни «Про правовий режим територій, що зазнала радіоактивного забрудненнявнаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 12 якого забороняла проживаннянаселення у зоні відчуження, тобто жителі зони вже стали порушниками чинногозаконодавства. Однією з найважливіших проблем, які постали перед створеноюАдміністрацією зони відчуження було правове урегулювання проживання людей націй території.
Державна політика щодосоціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофиґрунтується на основі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян,які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».
Людей, які проживають узоні відчуження, можна умовно розділити на декілька категорій:
1. Місцеві жителі, якіпроживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації не отримувалижитла і повернулися в зону відчуження до прийняття Закону «Про правовий режимтериторії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи» (лютий 1991).
2. Місцеві жителі, якіпроживали у квітні 1986 р. На цій території, після евакуації отримали житло,але здали його і повернулися у зону відчуження до прийняття зазначеного Закону.
3. Місцеві жителі, якіпроживали у квітні 1986 р. На цій території, після евакуації отримали житло,але повернулися в зону відчуження до прийняття цього Закону.
4. Місцеві жителі, якіпроживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації не отримали житлаі повернулися у зону відчуження після-прийняття Закону.
5. Місцеві жителі, якіпроживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації отримали житло,але повернулися у зону відчуження після прийняття Закону.
6. Громадяни, які непроживали у квітні 1986 р. на цій території, працювали на підприємствах зонивідчуження і залишились тут після звільнення, або опинилися тут з інших причин.Як правило, це люди, яких ніщо не пов’язує з місцями їх попереднього проживання(немає сім’ї, житла, роботи, інколи навіть не в згоді з законом).
Дії Уряду Українинаправлені на здійснення заходів спрямованих на зменшення впливу на здоров’ялюдей радіаційного забруднення, що сталося в результаті Чорнобильськоїкатастрофи, та на вирішення невідкладних завдань щодо усунення радіоактивноговпливу на навколишнє середовище, а з другого боку – створення умов для більшекономічного і ефективного використання наявних бюджетних асигнувань. ВерховнаРада України постановила:
— внести необхідні зміниі доповнення до довгострокової програми подолання наслідків аварії наЧорнобильській АЕС;
— завершити роботи подетальному обстеженню радіаційної обстановки на території України. Розробити іреалізувати програму підготовки національних кадрів по обслуговуванню іконтролю за безпекою ядерних об’єктів розташованих на Україні;
— вирішити питання повиведенню із користування сільськогосподарських угідь або перепрофілюваннюгосподарств, де неможливе одержання «чистої» продукції;
— здійснити докоріннуперебудову діючої системи охорони здоров’я в забруднених районах. Створити вобласних центрах умови для оздоровлення і лікування учасників ліквідації аваріїна Чорнобильській АЕС. Оснастити практичні та наукові заклади сучасноюлікувально-діагностичною та дозиметричною апаратурою, забезпечити лікарськимипрепаратами, для чого виділити Міністерству охорони здоров’я України необхідніінвалютні асигнування.
Внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи з господарського користування було вилучено близько 200 тис. талісів, які зазнали надмірного радіаційного забруднення. Для України з їїобмеженими лісовими ресурсами такий стан слід розглядати як катастрофічний. Утакій ситуації реабілітація забруднених лісових масивів, лісоохоронні талісогосподарські роботи ще на багато років залишатимуться одним з головнихнапрямків діяльності на території зони відчуження.
Одним із основних завдань«Концепції Чорнобильської зони радіаційно-небезпечних земель», є визначеннясистеми «… організаційних, екологічних, медичних і науково-технічних принципівта пріоритетів виробничої, науково-технічної та іншої діяльності в зонівідчуження і ні безумовного (обов’язкового) відселення з метою мінімізаціїекологічних та соціально-економічних наслідків чорнобильської катастрофи, атакож обґрунтування можливості комплексної реабілітації території Зони».
Сьогодні на підприємствахзони відчуження працює майже 12 тис. осіб, із них 4,6 тис. на підприємствах,підпорядкованих МНС України, 6,2 тис. — на ЧАЕС, та 75б осіб на об’єкті«Укриття». Ці підприємства, а також організації, що складають інфраструктуру інадають необхідні послуги, здійснюють виробничо-господарську діяльність у зонівідчуження. Вона направлена на забезпечення радіаційної безпеки, вивченнявпливу радіаційних чинників на об’єкти навколишнього середовища та на людину, проведеннядезактиваційних робіт, захоронення РАВ, водоохоронні заходи по забезпеченнюмінімізації виносу радіонуклідів водними шляхами в р. Прип’ять та Київськеводосховище.
Люди, які працюють на цихпідприємствах, теж потребують соціального захисту.
З перших же днів післяаварії були вжиті заходи щодо соціального захисту учасників ліквідації їїнаслідків. Протягом травня і червня 1986 р. прийнято ряд постанов ірозпоряджень з питань оплати праці, матеріального заохочення та інших аспектівсоціального захисту працівників підприємств і організацій, зайнятих на роботахпо ліквідації наслідків катастрофи. Для них встановлено певні пільги ікомпенсації.
Аварія на ЧАЕС 1986 р.,яка за своїми масштабами стала національною трагедією України, вимагає зміниставлення як, до оцінки впливу радіонуклідів чорнобильського викиду на природнесередовище так і до комплексного аналізу впливу усіх чинників катастрофи наорганізм людини, навколишній тваринний та рослинний світ, водний та повітрянийбасейни.
Чим далі у часі віддаляєтьсяЧорнобильська катастрофа, тим більш проявляються зміни у стані природногосередовища, ще більше питань на які потрібно дати вичерпні відповіді.
Шляхи розповсюдженнярадіонуклідів після катастрофи надзвичайно різноманітні і їх вплив на жителівУкраїни може суттєво відрізнятися від місця їх проживання. Нині ще відсутнякласифікація радіаційно-забруднених територій за характером екологічних,природних та соціально-економічних чинників, які можуть діяти в комплексі зрадіаційним. Це вимагає відпрацювання та реалізації широкого кола заходівзахисту постраждалих.3.Екологічні наслідки військової діяльності
Сучасна війна йпідготовка до неї стають дедалі дорожчими. Розробка, виготовлення йвипробування нових видів зброї лягає непосильним тягарем на економіку країнсвіту. Так, за даними ООН, світ сьогодні витрачає 1 трлн. доларів щорічно на розробку та виготовлення зброї, утриманняармій і фінансування воєнних конфліктів. За офіційними даними США, навиготовлення й випробування ядерної зброї тільки з 1943 по 1997 р. ними булоінвестовано 5,5 трлн. доларів.
На військові потреби усвіті щорічно витрачається 2-3 %енергетичних ресурсів, 3-4 %запасів нафти. До 3 % території розвинених країн відводиться під військовібази, склади, полігони тощо, причому це переважно родючі землі або лісовімасиви. На планеті військові займають близько 42 млн. га суші. Витрати навійськові потреби у світі в 2,5 рази перевищують витрати на охорону здоров’я ів 1,5 рази — на освіту. І це в той час, коли мільйони людей недоїдають, неотримують медичної допомоги, п’ють забруднену воду й живуть у жахливих умовах.На підготовку до війни витрачаються найкращі матеріали, застосовуються новітнітехнології, використовується розум найталановитіших учених. Усе це відволікаєвід вирішення найболючіших екологічних проблем людства.
Але найбільша небезпекаполягає в злочинних планах сучасних мілітаристів використати для війнипотаємні, глибинні сили природи. Розробляються й уже частково апробуютьсяспособи безпосереднього впливу на природу з метою агресії, методи зміниклімату, впливу на газообмін і тепловий баланс атмосфери та гідросфери,створюється «геофізична» зброя. На шпальти світової преси потрапили дані продосліди військових, спрямовані на провокування землетрусів на територіїпротивника, вивержень вулканів, утворення тайфунів, «дір» в озоновому шаріЗемлі й т. д.
Розроблено безпрецедентніза силою ураження отрути й зразки бактеріологічної зброї. Так, 1 г ботулотоксину достатньо, щоб умертвити 8 млн.чоловік.
У разі розпилення наднаселеним пунктом 1 г устричної отрути миттєво загине 1,5 тис. чоловік, а 1 г політоксину (отрута, виділена з безхребетних) достатньо для знищення 100 тис. чоловік.
Є відомості, що підзавісою секретності у військових біологічних лабораторіях досліджуютьсяпринципово нові препарати, проти яких немає вакцин: отрута мексиканськихпавуків, різновиди бацил чуми, на які не діють перепади температури та наявніантибіотики.
Не можна незгадати ще про один жахливий факт, що став широко відомим світовійгромадськості: це розробка секретними військовими лабораторіями (й навітьцілими науковими інститутами) різних методів і засобів (хімічних,електромагнітних та інших) впливу на психіку людей. Є свідчення того, що вжевинайдено і випробувано методи, устаткування й препарати, які дають змогумасово впливати на психіку людей, обертати їх на «зомбі». Цей вид зброї — найбільш нелюдський іпротиприродний.
Своєрідною лабораторієюдля вироблення методів сучасних воєнних дій і випробувань новітньої зброї сталавійна США в Індокитаї (1964—1975 рр.). Там було скинуто понад 21 млн. авіабомбі випущено 229 млн. снарядів загальною масою 15 млн. т, що втроє перевищуєкількість боєприпасів, використаних на всіх фронтах Другої світової війни. НадВ’єтнамом, деякими районами Лаосу й Камбоджі було розсіяно близько 100 тис. трізних хімікатів з метою знищити ліси, посіви рису тощо. В результаті загинуларослинність на 360 тис. га сільськогосподарських земель, загублено 70 % гаївкокосових пальм, знищено тропічні ліси на колосальних площах. Особливонебезпечним виявився дефоліант «ейджент оранж», від якого гинули не лишедерева, а й потерпіло близько 2 млн. чоловік, у тому числі й 60 тис. американськихсолдатів, котрі мали справу з хімікатом.
У 1971 р. військові СШАпочали застосовувати у В’єтнамі авіабомби масою 7 т з метою утвореннямайданчиків для посадки гелікоптерів. Розриваючись за метр від поверхні землі,така бомба не утворює вирви, але буквально «здуває» всю рослинність у радіусі 65 м. Тут же почали застосовуватися надпотужні (масою 33 т) бульдозери, здатні викорчовувати йзгрібати дерева будь-якого розміру. За кілька років такими бульдозерами булозрізано 325 тис. га тропічних лісів (2 % території країни).
Знищення рослинностіістотно вплинуло на екологічний баланс В’єтнаму. Посилилася ерозія йпідвищилася кислотність ґрунтів, отрутохімікати порушили їхній мікробний склад.Із 150 видів птахів, які мешкали у В’єтнамі, залишилося тільки 18. Рівниннітропічні ліси тут зможуть відновитися не раніше, ніж через 100 років, а вгірських районах, де колись росли ліси, ґрунти дощенту змито, й рослинності тутніколи не буде.
Під час війни в Перськійзатоці (1991 р.) вояччина Садцама Хусейна розглядала знищення екосистемиКувейту вже як ефективний засіб ослаблення противника. Відступаючи, іракськаармія підірвала динамітом і підпалила близько 700 потужних нафтових свердловин.У результаті цього жахливого експерименту спалахнула найстрахітливіша за всюісторію людства пожежа: 6 млн. барелів (близько 1 млн. т) нафти щодня,згоряючи, перетворювалися на задушливий чорний дим. Фонтани полум’я, які сягаливисоти 100 м, щоденно викидали в атмосферу 50 тис. т діоксиду сірки (головнийкомпонент кислотних дощів), 199 тис. т сажі, 80 тис. т вуглекислого газу. Цюпожежу вдалося загасити аж через півроку. Дим від Кувейту доходив до Кашміру(за 2 тис. км), де випадали чорні дощі. На поверхні як пустелі, так і Перськоїзатоки утворилися гігантські озера й плями нафти, загинуло безліч морськихтварин (риби, крабів, лангустів, черепах), птахів. Високотоксичні забруднювачіповітря (озон, кислі аерозолі, канцерогенна сажа тощо) спричинили масовіотруєння й захворювання людей.
Непоправної шкодибіосфері завдали наземні, підземні й підводні випробування ядерної зброї, якіпроводили США, Радянський Союз, Велика Британія, Франція й Китай. З 1945 по1981 р. у світі було здійснено 1315 ядерних вибухів. Величезна кількість радіоактивнихречовин, викинутих в атмосферу, ще й досі осідає в усіх куточках земної кулі.Не меншої шкоди завдали й ще завдадуть радіоактивні відходи військовоговиробництва, скидання в моря та океани відпрацьованих ядерних реакторівпідводних човнів, тисяч контейнерів із радіоактивними відходами, атомніпідводні човни, що потрапили на дно океанів після пожеж і аварій. За офіційнимиданими США, їхня військова промисловість лише протягом 80-х років виробила 450тис. т шкідливих відходів, що перевищує загальну кількість відходівамериканських хімічних компаній, разом узятих.
З огляду на те, що навійськових складах нагромаджено колосальні запаси зброї, вибухових речовин,боєприпасів, у тому числі хімічних і ядерних, велику тривогу викликає проблемаїх охорони, знешкодження, обслуговування тощо. Особливо гострою вона є натериторії колишнього СРСР, де запанували безлад, крадіжки, безвідповідальністьвійськових і т. д. Прикриваючись завісою секретності, військові власті недавали жодної інформації про стан цих складів. Але в наш час існуваннясупутникової розвідки таку інформацію приховати неможливо.
Світовій громадськостівідомо про катастрофу на складах ракет у Сєвєроморську 13 травня 1984 р., коливибухи ракетних сховищ стали причиною поранень і смерті сотень військовослужбовців.
Приблизно в той самий часу Білорусі (в районі Бобруйська) прогримів потужний вибух на складахвійськового аеродрому.
А в травні 1992 р.поблизу Владивостока зайнялися й почали вибухати склади з тисячами тоннартилерійських снарядів. Пожежа й вибухи тривали дві доби (було знищено 9підземних сховищ і 7 наземних складів боєприпасів).
Так, розташованіпоблизу Білої Церкви (в Узині) та неподалік Прилук бази стратегічнихбомбардувальників забруднили авіаційним паливом ґрунти й навіть підземні води:воду з колодязів у цих місцевостях пити неможливо — вона наполовину складаєтьсяз гасу; нафтопродукти витікають із балок і ярів. Така сама картина спостерігається навколо військовихаеродромів і ракетних баз поблизу Луцька, Бродів, Червонограда, деяких сіл наЖитомирщині, Чернігівщині, Сумщині.
Військові полігони,стрільбища, станції стеження руйнують чудову українську природу в Медоборах,Криму (район Карадагу) та в інших місцях.
Новий етап у розвиткупроблеми «екологія—війна» пов’язаний з освоєнням людиною космічного простору.Не секрет, що від самого початку практична космонавтика потрапила до руквійськових; абсолютна більшість виконуваних нею програм і діючих супутниківмають воєнне призначення. Запускаються сотні супутників-«шпигунів», розробляютьсянові види так званої «космічної» зброї — лазерні гармати з ядерною начинкою длязнищення ворожих ракет тощо. Вже відомі випадки зараження ділянок Землівнаслідок падіння супутників із плутонієвими генераторами. Ближній космічнийпростір сьогодні заповнюють тисячі супутників, які відпрацювали свій строк,деталей ракет-носіїв та інше «космічне сміття», що вже стало загрозою під часпольотів, а ядерні вибухи, які в 60-ті роки провадив колишній СРСР у верхніхшарах атмосфери, спричинили істотні порушення магнітосфери й радіаційних поясівЗемлі.
Україна проголосила намірстати без’ядерною державою й значно скоротити свої збройні сили. Виконати ценадзвичайно складно, враховуючи нинішню економічну кризу, яку переживає нашакраїна, а також те, що за часів СРСР на її території нагромаджено багато зброї,боєприпасів, військової техніки. Актуальним є також прийняття закону прообмеження впливу мілітаристичної пропаганди, особливо на молодь. Це стосується,зокрема, й дитячих іграшок, і жорстоких військових сюжетів у мультфільмах,дитячих книгах та іграх.
Ще одна серйознапроблема, пов’язана з військовою діяльністю, — це «підвищена мінна небезпека»на планеті, як її названо в недавній резолюції ООН. Йдеться про те, що натериторії країн, де останніми роками відбувалися «локальні» воєнні конфлікти,залишилося дуже багато мін. Експерти ООН оцінюють їхню загальну кількість у 100млн. (!), із них 50 млн. — на землі Камбоджі, 10 млн. — в Афганістані, 9 млн. —в Анголі й т. д. Близько 90 % цих мін — протипіхотні, тобто такі, від якихгинуть або калічаться люди, здебільшого мирні жителі. За оцінками міжнародноїгуманітарної організації «Оперейшн хендікеп інтер-нейшнл», за останні 15 років,підірвавшись на мінах, загинуло далеко за 1,5 млн. чоловік, а втроє більшепокалічилося. Серед цих жертв багато дітей.
«Завдяки» зусиллямвійськових учених і конструкторів сучасні міни стають чимдалі небезпечними.Так, винайдення надзвичайно потужних вибухових речовин дало змогу зробити мінимініатюрними. Маса сучасної протипіхотної міни становить усього 9—10 г, але,вибухаючи, вона здатна скалічити людину. Ці міни розсіюються на місцевості злітака або гелікоптера, тисячами закидаються за допомогою артилерійських чиракетних установок на 10—20 км. Наприклад, один залп німецької ракетної системи«Ларс» розсіює 160 тис. протипіхотних мін на площі 16 км2 на віддалі 15 км від установки.
Ці міни не мають жоднихметалевих деталей і тому не виявляються міношукачами. Розмінування місцевостівід сучасних мін — дуже небезпечна й дорога справа. Якщо сучасна міна-«малятко»коштує лише 3 долари, то витрати на розмінування, в тому числі на підготовкуперсоналу, матеріально-технічне забезпечення й допоміжні матеріали, сягають 300-1000 доларів на одну міну! Таківитрати, котрі обчислюються загалом багатьма мільйонами доларів, не під силукраїнам, що розвиваються, й тому великі території лісів, родючих земель невикористовуються, а це ще більше загострює там соціально-економічні проблеми.Саме розмінування не лише потребує великих коштів, а й не обходиться безлюдських жертв.
Наприклад, у Кувейті, депід час війни в Перській затоці було встановлено близько 7 млн. мін, загинуло84 спеціалісти з розмінування.
1 березня 1999 р. набувчинності Договір про заборону розробки, нагромадження й застосуванняпротипіхотних мін. Його вже підписали 130 країн, у тому числі й Україна.
Наприкінці XX ст. у світіз’явилася нова страшна зброя, яка за своєю руйнівною силою не має аналогів.Застосування такої зброї спричинило б глобальні катастрофи — як соціально-економічні,так і екологічні. Вона здатна викликати землетруси, урагани, повені, смерчі. Вїї основі лежить ідея використання високочастотного радіовипромінювання (ВЧРВ)величезної концентрації для передавання вибухової енергії на необмежені відстаніз метою руйнування всяких об’єктів. Ця ідея належить американському фізиковіхорватського походження Ніколі Теслі (1856—1943)-, геніальному вченому,видатному винахідникові й людині виняткових здібностей: він пам’ятав усютаблицю логарифмів і міг зацитувати будь-яку сторінку зі щойно прочитаноїкнижки.
Ідею передаваннявеличезних вибухових енергій на далекі відстані Н. Тесла виношував для сутооборонних цілей. Він вважав, що широке впровадження винайдених ним технологій ітехніки зробить війни як такі безглуздими, бо країна, котра володітиме йогорозробками, буде захищеною від усіх видів зброї.
Проте геніальний задум Н.Тесли обернувся лихом для людства. В 60-ті роки колишній СРСР і США почалиактивну реалізацію ідеї використання ВЧРВ для знищення «агресивних» об’єктів,розгорнувши широкомасштабні й високовартісні наукові дослідження таексперименти. Як радянськими, так і американськими вченими-фізиками булорозроблено теоретичні основи модифікації іоносферної плазми потужнимкороткохвильовим радіовипромінюванням (розігрівання плазми до надвисокихтемператур). При цьому в іоносфері (верхній шар атмосфери, що впливає напоширення радіохвиль) мають відбуватися значні зміни, природу яких іщенедостатньо вивчено, але жахливі наслідки цілком прогнозовані. Тож ідеться пророзробку нового виду страшної геофізичної зброї, принцип дії якої ґрунтуєтьсяна розігріванні іоносферної плазми.
Уже в 80-х рокахамериканці спорудили в Норвегії (член НАТО) поблизу м. Тромс нагрівальнийрадіокомплекс потужністю до 2 МВт, а в колишньому Радянському Союзі створеноаналогічний комплекс «Сура» потужністю 0,8 МВт. У 90-х роках, після розвалуСРСР, у Росії дослідження й експерименти в цій сфері було припинено, а в США,навпаки, активізовано. В 1999 р. на Алясці введено в дію першу чергу ще одногонагрівального радіокомплексу НААКР потужністю 3,6 МВт: на площі 13 га встановлено 180 антен короткохвильового діапазону, заввишки 24 м, з найсучаснішим радіообладнанням для спостереження та впливу на нижню частину іоносфери вполярних зонах (можуть розігріти іоносферну плазму до надвисоких температур).Якраз цей шар атмосфери («атмосферний коридор») використовується як відбивачрадіохвиль при здійсненні далекого зв’язку й саме в ньому за допомогою ВЧРВ єзмога не лише унеможливити керування космічними польотами, системами, ракетами,літаками, а й цілком знищити власне ракети, літаки, супутники, космічнікомплекси.
На території Гренландіїамериканці завершують спорудження третього нагрівального радіокомплексупотужністю вже 106 Вт (Радіовипромінювання одного лише НААКР потужністю 3,6 МВту діапазоні своїх частот більш як на 12 порядків перевищує природний фонрадіовипромінювання. Тому навіть наукові випробування такого комплексу можутьбути катастрофічними для нашої планети.
Фахівці вважають, щоустановки в Норвегії, Гренландії та на Алясці створять систему-контур, якаповністю «покриє» територію Євразії разом із Китаєм. «Бойовими» факторами цієїсистеми можуть бути плазмові утворення, складні топологічні структури зпотужним магнітним зарядом. Із підводного човна в районі Північного полюсанадсилається радіоімпульс, який має розігріти іоносферну плазму, а потімгенеровані плазмові утворення збираються в канал і відправляються в «потрібномунапрямі» за допомогою антенних комплексів, розміщених на Алясці, в Гренландіїта Норвегії. В районах, куди спрямовані енергетичні потоки небаченоїпотужності, відбуваються аварії та деструкції енергомережі на величезнихтериторіях, зупинення виробництв і систем життєзабезпечення, техногеннікатастрофи, аварії на нафто- й газопроводах, АЕС, сховищах, військових базах.Можуть змінитися рози вітрів на великих висотах, погодні умови, виникнутикатастрофічні природні явища. Нарешті, радіохвилі наднизьких частот, яківідбиваються від іоносферного шару, можуть стати психотропною зброєю.
Розробники системи самівизнають, що використання комплексів ВЧРВ типу НААКР може мати катастрофічніекологічні наслідки: непередбачувані зміни магнітного поля Землі, посухи,повені, виверження вулканів, землетруси. Отже, за їх допомогою можна за кількароків знищити не лише економіку будь-якої держави, а й регіональні екосистеми.
Тому необхідні гласністьі контроль з боку як ООН, так і всіх природоохоронних організацій світу, зарозробкою й випробуванням високочастотних радіовипромінювальних систем, хоч бипід яким офіційним прикриттям і хоча б де вони проводилися, бо на карті — доляне лише окремих держав, а й біосфери та всього людства.
/>Висновок
Для кожного видунадзвичайних ситуацій міністерства та інші центральні органи виконавчої владирозробляють конкретні класифікаційні ознаки (фізичні, хімічні, технічні,статистичні та інші) і спеціальні ознаки, що характеризують загрозу абовиникнення надзвичайної ситуації, а також три значення кожної ознаки, щовизначають:
— пороговезначення ознаки, перевищення якої відносить ситуацію до рангу надзвичайних івимагає від оперативного чергового персоналу потенційно небезпечного об’єктаабо диспетчерської служби населеного пункту чи адміністративного районуповідомити про це (без зупинки робіт з ліквідації наслідків надзвичайноїситуації, що виникла) оперативних чергових і штаби Цивільної оборони району таобласті для прийняття першого рішення щодо віднесення ситуації до відповідногорівня;
— пороговезначення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої регіональні органиповинні негайно повідомити про факт надзвичайної ситуації галузевіміністерства, інші центральні органи виконавчої влади, на об’єкті яких виниклаця ситуація, а також оперативного чергового Міністерства України з питаньнадзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідківЧорнобильської катастрофи (МНС), терміново залучити до ліквідації надзвичайноїситуації необхідні сили та засоби, в тому числі аварійно-рятувальні формуванняз інших адміністративних районів (міст);
— пороговезначення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої вимагається терміновезалучення до реагування на надзвичайну ситуацію необхідних сил та засобів,матеріальних та технічних ресурсів або резервів міністерств та іншихцентральних органів виконавчої влади, на об’єктах яких виникла ця ситуація,включаючи аварійно-рятувальні формування з інших районів та підприємств, атакож МНС, яке у разі потреби залучає до ліквідації надзвичайної ситуаціїнеобхідні сили та засоби військ і спеціалізованих формувань цивільної оборони,координує зусилля всіх залучених організацій, несе відповідальність засвоєчасне, повне і адекватне реагування на надзвичайну ситуацію.
МіністерствоУкраїни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення віднаслідків Чорнобильської катастрофи несе відповідальність за своєчасністьзатвердження класифікаційних ознак і карт окремих видів надзвичайних ситуацій,узагальнення матеріалів міністерств та інших центральних органів виконавчоївлади, видання Державного класифікатора надзвичайних ситуацій, забезпечення нимвсіх міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевихдержавних адміністрацій, своєчасне його доповнення і періодичне, не рідшеодного разу на два роки, коригування.
Списоквикористаних джерел:
1. Батлук В. А. Основи екології:підруч. — К.: Знання, 2007.
2. Білявський Г. О. Основи екології:Підручник для студ. вищ. навч. закл… — 3.вид. — К.: Либідь, 2006.
3. Джигирей В. С. Основи екології таохорона навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи:Підручник / Національний ун-т «Львівська політехніка»; Українськийдерж. лісотехнічний ун-т. — 3.вид., доп. — Л.: Афіша, 2001.
4. Запольський А. К. Основи екології:Підручник для студ. техніко-технолог. спец. вищих навч. закладів / КостянтинМеркурійович Ситник (ред.). — 2. вид., доп. і перероб. — К.: Вища школа, 2004.
5. Корсак К. В. Основи сучасноїекології: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — 4.вид., перероб. і доп. — К.: МАУП, 2004.
6. Кучерявий В. П. Екологія. – Львів:Світ, 2001.
7. М’якушко В. К. Екологія. К., 2002.
8. Новиков Г. А. Основи общей экологии. К., 2003.
9. Принципи природокористування //Основи соціоекології. – К., 2007.
10. Сахаєв В. Г., Шевчук В.Я.Економіка і організація охорони навколишнього середовища: Підручник. – К.: Вищашкола, 2004.