Екологія водоростей

РЕФЕРАТ
Натему:
«ЕКОЛОГІЯВОДОРОСТЕЙ»

ЗМІСТ
Розділ1. Фактори, що впливають на розподіл водоростей
Розділ2. Екологічні групи
2.1Планктонні водорості
2.2Бентосні водорості
2.3Наземні водорості
2.4Грунтові водорості
2.5Водорості гарячих джерел
2.6Водорості снігу і льоду
2.7Водорості солоних водойм
2.8Свердлувальні і туфоутворюючі водорості
Література

РОЗДІЛ1. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗПОДІЛ ВОДОРОСТЕЙ
Для водоростейяк фототрофних організмів першою умовою існування є наявність світла, джерелвуглецю та мінеральних речовин, а основним середовищем життя для них служитьвільна вода. Однак це справедливо не для всіх, а тільки для більшостіводоростей і не вичерпує всього різноманіття спостерігаються у них способівхарчування та місць поселення.
Крім того, нажиття водоростей мають вплив і інші, хімічні та фізичні фактори зовнішньогосередовища — хімічний склад субстрату, температура і т.д., дуже різні в різнихмісцях. Фізіологічна пластичність водоростей і їх пристосованість до різнихекологічних умов воістину величезні. На склад і розподіл водоростей по окремимводоймам, на його зміну в однієї водойми впливає великий комплекс факторів.Першорядне значення з фізичних факторів мають світловий режим, температураводи, а для глибоких водойм — вертикальна стійкість водних мас. З хімічнихфакторів основне значення мають солоність води та вміст у ній поживних речовин,в першу чергу солей фосфору, азоту, а для деяких видів також заліза і кремнію.
Впливосвітленості як екологічного чинника наочно проявляється у вертикальному і сезонномурозподілі фітопланктону. У морях і озерах фітопланктон існує лише у верхньомушарі води. Нижня межа його в морських, більш прозорих водах знаходиться наглибині 40-70 м і лише в небагатьох місцях досягає 100-120 м (Середземне море,тропічні води Світового океану). У озерних, значно менш прозорих водахфітопланктон існує зазвичай у верхніх шарах, на глибині 10-15 м, а у водах здуже малою прозорістю зустрічається на глибині до 2-3 м.
Температура води- найважливіший фактор загального географічного розподілу фітопланктону ісезонних циклів його, але діє цей фактор у багатьох випадках не прямо, аопосередковано. Багато водоростей здатні переносити великий діапазон коливаньтемператури (еврітермні види) і зустрічаються в планктоні різних географічнихширот і в різні сезони року! Однак зона температурного оптимуму, в межах якогоспостерігається найбільша продуктивність, для кожного виду звичайно обмеженаневеликими відхиленнями температури.
Одним знайважливіших факторів у розподілі водоростей є загальна солоність води.Основну масу природних басейнів складають басейни морські із середньоюсолоністю 35 г солей на 1 л води і басейни прісноводні, в яких міститься солейприблизно 0,01-0,5 г на 1 л води. Це визначає поділ водоростей на морські іпрісноводні, і лише дуже небагато з них можуть жити як в одній, так і в іншійводі.
У межах кожногобасейну — континентального і морського — водорості можуть населяти товщу води,вільно плавати в ній, складаючи угруповання, звану планктоном, або поселятисяна дні, утворюючи бентос.
Однак водоростіможуть жити не тільки у водоймах. При наявності хоча б періодичного зволоженнябагато хто з них успішно розвиваються на різних наземних предметах — скелях,корі дерев і т.д. Цілком сприятливим середовищем для розвитку водоростей служитьтакож товща ґрунтового шару. Нарешті, відомі й такі угруповання, якіхарактеризуються різко відмінними екологічними особливостями, що виходять зарамки звичайних умов, нормально властивих всюди поширеним водним та позаводниммісцепроживанням. Деякі з них становлять великий інтерес.

РОЗДІЛ2. ЕКОЛОГІЧНІ ГРУПИ
 
2.1Планктонні водорості
 
Фітопланктономназивають сукупність свободноплавающіх (у товщі води) дрібних, переважномікроскопічних, рослин, основну масу яких складають водорості. Відповідно коженокремий організм зі складу фітопланктону називають фітопланктером.
Існуванняпланктонних організмів у зваженому стані у воді забезпечується деякимиспеціальними пристосуваннями. В одних видів утворюються різного роду вирости іпридатки тіла — шипи, щетинки, рогоподібним відростки, перетинки. В інших видіввідбувається накопичення в тілі речовин з питомою вагою менше одиниці,наприклад крапель жиру, газових вакуолей і т. д. Полегшується маса клітинитакож шляхом зменшення її розмірів: розміри клітин в планктонних видів, якправило, помітно менше, ніж у близькоспоріднених донних водоростей.
Фітопланктоніснує у водоймах самої різної природи і самих різних розмірів — від океану домаленької калюжі. Його немає лише у водоймах з різко аномальним режимом, в томучислі в термальних (при температурі води вище +70, +80 ° С), заморних(заражених сірководнем), чистих Прильодовиково водах, що не містять мінеральнихпоживних речовин. Відсутня живої фітопланктон також у печерних озерах і навеликих глибинах водойм, де бракує сонячної енергії для фотосинтезу. Загальнечисло видів фітопланктону у всіх морських і внутрішніх водоймищах досягає 300.
Морськийфітопланктон складається в основному з діатомових і перідінієвих водоростей.Дуже різноманітний у морському фітопланктоні складу джгутикових формпірофітових водоростей, особливо з класу перідіней. Характерною морфологічноюособливістю представників морського фітопланктону є формування у них різногороду виростів: щетинок і гострих шипів у діатомових, комірців, лопатей тапарашутів у перідіней. Схожі освіти зустрічаються і в прісноводних видів, алетам вони виражені значно слабше. Передбачається, що подібні вирости сприяютьширяння відповідних організмів. За іншими уявленнями вирости типу шипів ірогоподібних утворень сформувалися як захисне пристосування від виїданняфітопланктеров рачками та іншими представників і зоопланктону.
Прісноводнийфітопланктон відрізняється від типово морського величезною різноманітністюзелених і синьо-зелених водоростей. Особливо численні серед зелениходноклітинні і колоніальні вольвоксові і протококкові. Однією з істотнихособливостей прісноводного фітопланктону є велика кількість в ньому тимчасовопланктонних водоростей. Ряд видів, яких прийнято вважати типово планктонними, вставках і озерах мають донну або перифітон (прикріплення до якого-небудьпредмету) фазу у своєму життєвому циклі.
2.2Бентосні водорості
До числабентосних (донних) водоростей належать водорості, пристосовані до існування вприкріпленому стані на дні водойм та на різноманітних предметах, живих імертвих організмах, що знаходяться у воді.
У залежності відмісця зростання серед бентосних водоростей різняться:
1) епілети, якіростуть на поверхні твердого грунту (скелі, каміння і т. д.);
2) епіпелети, щонаселяють поверхню пухких грунтів (пісок, мул);
3) епіфіти, щоживуть на поверхні інших водоростей;
4) ендоліти, абосвердлувальні водорості, впроваджуються у вапняний субстрат (скелі, раковинимолюсків, панцирі ракоподібних);
5) ендофіти, щопоселяються у слоєвища інших водоростей, але, на відміну від паразитичнихвидів, містять нормальні хлоропласта в клітинах;
6) паразити, щоживуть в слоевища інших водоростей, хлоропласти в клітках не виражені.
Іноді водорості,які ростуть на предметах, введених у воду людиною (судна, плоти, буї),відносять до перифітон. Виділення цієї групи обгрунтовують тим, що входять доїї складу організми (водорості) живуть на предметах, здебільшого перебувають урусі або обтічних водою. Крім того, ці організми віддалені від дна і, отже,знаходяться в умовах іншого світлового та температурного режимів, в іншихумовах надходження біогенних речовин, джерелом яких є донні відкладення. Інодівиділення перифітон обгрунтовують ще й практичними міркуваннями: це обростання,які можуть завдавати практичний збиток — зменшувати швидкість суден,засмічувати водозабірні отвори і трубопроводи.
Між епілітами,епіпелітами і епіфітами часто немає різкої межі, особливо це відноситься домікроскопічним бентосних водоростей. Правда, існують види, які живуть тільки наінших водоростях, і притому лише на певному вигляді. Наприклад, полісіфоніяшерстиста росте виключно на аскофіллумі вузлуватому.
Зазвичай зачаткиводоростей (спори, гамети, зиготи) з водою заносяться на найрізноманітнішісубстрати. Багато епіліти виростають в якості епіфітів. Можливість зростання їхдо зрілого стану визначається розмірами їхніх слоєвищ і слоєвища господаря.Коли в якості епіфітах росте велика водорість, слань господаря рветься під дієюхвиль і течії.
Існує певнийзв’язок між розмірами водоростей, розміром частинок грунту, до яких вониприкріплюються, і інтенсивністю руху води. На піску і мулі здатне ростивідносно невелике число макроскопічно водоростей. В умовах руху води в морях доцього добре пристосовані, наприклад, деякі види роду халімеда: їх тонкі ризоїдицементують пісок при підставі слоєвища в щільну масу. Як правило, чим більшедоросле слоєвище водорості і чим сильніше рух води, тим більших розмірів(більшої маси) повинні бути камені, на яких вони ростуть. Інакше хвилі аботечії зносять їх на великі глибини або викидаються на берег.
Зачаткиводоростей здатні закріплюватися на частинках грунту будь-якого розміру. У міруїх зростання відбувається відсів і загибель тих слоєвищ, які ростуть нанедостатньо великих каменях. При зростанні водоростей на пухких грунтах,наприклад на піску, існує небезпека переміщення грунту придонними течіями, врезультаті чого рослини або заносяться грунтом, або перетираються ім. Аленавіть у таких місцях пісок не залишається абсолютно позбавленим водоростей. У нерівностяхпіщинок живуть мікроскопічні одноклітинні і колоніальні види.
2.3Наземні водорості
Екологічнуугруповання наземних водоростей становлять усі ті форми, які мешкають позаводойм на поверхні різних твердих субстратів, завдяки, чого вони протягом усьогожиття оточені повітрям (звідси й походить друга назва цього угруповання — повітряні водорості). Ці водорості поселяються на стовбурах дерев і чагарників,на мохах, валунах і скелях, у вологому тропічному кліматі — на листі дерев ічагарників і надземних частинах трав’янистих рослинах, а також на парканах,стінах будинків, кришках і т.п.
До несприятливихумов наземних місцеперебувань пристосувалися порівняно не багато водоростей,але все ж загальна кількість водоростей, здатних вести наземний спосіб життя,перевищує кілька сотень. Наземні місцеперебування заселяють мікроскопічніодноклетинні, колоніальні і нитчасті водорості, як правило, здатні розвиватисяв масовій кількості у вигляді порошкоподібних або слизових нальотів,войлокообразних мас, м’яких або твердих плівок і скоринок. Більшість з нихвідноситься до синьо-зеленим і зеленим водоростям, значно меншим числом видівпредставлені діатомові водорості.
На корі деревсамими звичайними поселенцями є такі повсюдно поширені зелені водорості, якодноклітинний плеврококк і нитчата трентеполія. Перша водорість утворюєпорошкуваті яскраво-зелені нальоти переважно біля основи дерев і пнів, а другазаймає часом все протяг стовбура доверху, добре впадаючи в очі цегляно-червонимкольором своїх нальотів, обумовленим скупчуються в її клітинах помаранчевиммаслом. Обидві вони завжди займають північну (тіньову) бік стовбурів. Особливоефектні нальоти трентеполіі на білому тлі кори беріз. Ці водорості, разоселившись, вже не зникають, а зберігаються цілий рік. У несприятливі періоди,коли водорості взимку промерзають, а влітку часом зовсім висихають, вони,звичайно, не живуть, а перебувають у стані анабіозу, але варто тільки наступитисприятливим умовам, як водорості знову починають пишну вегетацію. У цих жеумовах можуть зустрітися види широко відомої хлорели, хлорококк, деяких іншихпротококкових і дрібних нитчастих зелених водоростей, але вони рідко утворюютьтакі чисті порослі, як плевракокк і трентеполія.
У ще більшсуворих умовах перебувають водорості, що поселяються на поверхні оголенихскель, але систематичний склад їх вже інший. Поряд з діатомовими і деякими,переважно одноклітинними, зеленими тут найбільш звичайні синьо-зеленіводорості, що утворюють різноманітні нальоти і кірочки.
Нарешті, вельмисвоєрідну групу наземних водоростевих розростань становлять види, щопоселяються в печерах — на їх стінках, склепіннях, сталактитів і сталагмітів. Уміру вивчення печер, яким займається самостійна наука спелеологія, таких«печерних» водоростей знаходять все більше і більше, і в даний час списоквидів, виявлених у цих умовах, налічує вже понад 100 назв, що відносяться майжедо усіх відділів водоростей. У деяких відносинах печери надають водоростям дужесприятливі умови, що відрізняються до того ж постійністю, — такі температура іступінь зволоження повітря (у багатьох досліджених печерах відносна вологістьдосягає 100%). Повна відсутність світла або ледь помітні сліди його, здавалосяб, роблять печери вкрай невідповідними для життя водоростей, але тим не меншвони там існують. Як і в інших наземних місцепроживання, тут також переважаютьсиньо-зелені водорості.

2.4Грунтові водорості
На поверхнігрунту нерідко можна бачити неозброєним оком різні розростання — шкірясті абовойлокообразні плівки або слизові слоєвища синьо-зелених водоростей. Частоспостерігається також загальне позеленіння грунту, обумовлене масовим розвиткоммікроскопічних форм, розсіяних серед грунтових частинок.
Загальнакількість виявлених в грунті видів водоростей наближається вже до 2000.Стосовних головним чином до синьо-зеленим, зеленим, жовто-зеленим і діатомовихводоростей.
Грунт яксередовище проживання характеризується цілим рядом екологічних особливостей.Вона подібна як з водними, так і з повітряними місцепроживанням: у грунті єповітря, але насичений водяними парами, що забезпечує дихання атмосфернимповітрям без загрози висихання. У грунті значніше і різкіше коливаннятемператури в порівнянні з водним середовищем, а на поверхні; її характернінестійка вологість і сильна інсоляція.
Життєздатні водоростізнаходять на глибині до 2 м в цілинних грунтах і до 1,1 м в орних. Грунтовіводорості відрізняються мінливістю способу харчування. На невеликих глибинах, умежах проникнення світла, вони, як і вищі рослини, є типовими фототрофів. Томуосновну масу водоростей, як правило, виявляють у самих верхніх шарах грунту:при достатній вологості в шарі від 0 до 1 і навіть до 0,2 см. З глибиною, якчисельність, так і видову різноманітність водоростей різко падає. У більшглибокі горизонти водорості заносяться з поверхні шляхом вимивання, а такожгрунтовими тваринами, і корінням рослин. Однак і в повній темряві вони можутьзалишатися живими, а в ряді випадків навіть розмножуватися. При неможливостіфотосинтезу водорості переходять на харчування готовими органічними речовинами.Правда, їх гетеротрофний зростання в темряві йде значно повільніше, ніжавтотрофний зростання на світлі. Багато водоростей, незважаючи на здатність дозасвоєння органічних речовин, потребують світлі і в грунті зберігаються лишеспочиваючому стані. Тому в глибоких шарах грунту виявляється порівняно невеликечисло видів, переважно одноклітинні зелені і жовто-зелені водорості.
У грунті життяводоростей зв’язана з водними плівками на поверхні грунтових частинок. Узв’язку з цим грунтові водорості мають відносно дрібні розміри в порівнянні звідповідними водними формами тих же видів. Зі зменшенням розмірів клітинзростають їх водоутримуюча здатність і стійкість проти посухи. У деякихгрунтових водоростей важливим пристосуванням до захисту від посухи є ряснеутворення слизу — слизових колоній, чохлів та обгорток, що складаються згідрофільних полісахаридів, здатних швидко поглинати і утримувати великукількість води, які у 8-15 разів перевищують суху масу водоростей. Крім того,клітинні оболонки більшості грунтових водоростей теж здатні до ослизнення танакопичення води. Таким шляхом водорості не тільки запасають воду, сповільнюючивисихання, а й швидко поглинають її при зволоженні.
Особливістьгрунтових водоростей — «ефемерність» їх вегетації, тобто здатність швидкопереходити зі стану спокою до активного життя і навпаки. Скориночки водоростейна грунті, висихають в сухі періоди, починають рости вже через кілька годинпісля зволоження. Є багато прикладів тривалого збереження життєздатностіводоростей. З грунтів, що зберігалися в сухому стані десятки років, буливиділені багато видів водоростей. Вдалося оживити гербарний примірниксиньо-зеленої водорості носток після 107 років зберігання.
Точно так самогрунтові водорості здатні переносити різні коливання температури грунту. Удослідах багато хто з них залишалися живими при дуже високій (до +100 ° С) ідуже низькою (до -195 ° С) температурі.) Холодостійкість водоростейпідтверджується широким розповсюдженням їх в місцепроживаннях з постійною аботривалої низькою температурою.
У багатьохвипадках у водоростей, що живуть на поверхні грунту, з’являються пристосуваннядля захисту від надмірного освітлення — темні слизові чохли навколо клітин.Особливо стійкі проти ультрафіолетового опромінення синьо-зелені водорості.
Грунтовіводорості володіють стійкістю проти радіоактивних випромінювань. Першимирослинами, які з’явилися на грунті, зруйнованому ядерним вибухом привипробуваннях в штаті Невада (США), були синьо-зелені водорості.
Завдякиперерахованим пристосуванням грунтові водорості здатні існувати навіть привкрай несприятливих умовах середовища. Цим пояснюються широке поширеннягрунтових і наземних водоростей і швидкість їх розростання навіть прикороткочасному появі необхідних чинників. Грунтові водорості становлять великийзагально ¬ біологічний інтерес як організми незвичайною витривалості істійкості до крайніх умов існування.
водорістьекологічний планктонний бентосний
2.5Водорості гарячих джерел
Гарячі джерела єв різних місцях земної кулі. Зміни, пов’язані з підземними водами, вони можутьмати високу температуру води, що доходить іноді майже до точки кипіння.Виявляється, і в таких умовах можуть поселяться водорості. Нерідко вонирозростаються синьо-зеленого або коричневого кольору, плаваючими на поверхніводи, або вистилають дно і стінки водойм. Граничну температуру води, при якійще вдавалося знаходити водорості, різні дослідники вказують різну.
Крім високоїтемператури, вода гарячих джерел зазвичай відрізняється також високим вмістомсолей, тобто вони відносяться до числа так званих мінеральних джерел.
Найбільштиповими мешканцями гарячих вод, або, як їх ще називають, термофільних(люблячими тепло) водоростями, є синьо-зелені. У значній кількості тутзустрічаються також діатомові, але вони зазвичай туляться в більш холоднихмісцях по околицях водойм. Нарешті, найменше термофільних форм серед зеленихводоростей.
При всійпростоті списків водоростей, виявлених в гарячих джерелах, все ж специфічнотермофільних водоростей, характерною ознакою яких вважають нездатність доіснування при температурі нижче + 30 ° С, не так багато. Нерідко виявляється,що велика частина водоростевого населення гарячих джерел складається зводоростей холодних вод, лише пристосувалися до високої температури.
Умови життятермофільних водоростей відрізняються рядом особливостей. Крім того, щотемпература води в таких джерелах високу, вона не схильна тут різких коливань інавіть у зимові місяці залишається вище 0 ° С, тому водорості вегетують цілийрік. Отже, єдине, до чого вони повинні бути добре пристосовані, це доперенесення високої температури, що досягається виключно внутрішнімифізіологічними змінами в клітинах, так як ніякими зовнішніми особливостямитермофільні водорості не відрізняються. Є лише одна відмінність від водоростейхолодних вод, яке кидається в очі, — це порівняно малі розміри їх клітин.Нарешті, цікавою особливістю багатьох термофільних водоростей є їх здатність довиділення з води вапняних і кременистих відкладів.
2.6Водорості снігу і льоду
Прямупротилежність теплолюбним (термофільним) водоростям становить угрупованнярозвиваються на поверхні снігу і льоду холодолюбивих, або Кріофільні,водоростей. У цих, здавалося б, вкрай несприятливих умовах можуть жити багатоводоростей, причому вони розмножуються тут настільки інтенсивно, що своєю масоювиразно забарвлюють поверхню снігу і льоду. Найбільшу популярність з давніх піротримало явище так званого «червоного снігу».
Головниморганізмом, викликає забарвлення снігу, є один з видів хламідомонади, названийхламідомонада сніжна. Велику частину часу ця водорість знаходиться в станінерухомих кулястих клітинок, густо заповнених червоним пігментом гематохромом,але при відтаванні верхніх шарів снігу вона починає дуже швидко розмножуватися,утворюючи нерухомі дрібні клітини і типові рухливі хламідомонади.
Відомо багатоінших випадків, коли водорості викликають «цвітіння» снігу. Забарвлення снігупри цьому може бути зеленою, жовтою, блакитною, бурого і навіть чорної — залежно від переважання в ньому тих чи інших видів снігових водоростей та іншихорганізмів. Все ж таки частіше інших зустрічається зелене «цвітіння» снігу, щовикликається різними видами зелених водоростей.
Не меншінтенсивний розвиток водоростей спостерігається і в льодах арктичних іантарктичних басейнів. Це — справжня стихія діатомей, що розмножуються тут увеличезних кількостях і фарбувальних лід у брудно-бурий або жовто-коричневийколір на таких великих просторах, що в деяких місцях в літній час лише зрідкавдається зустріти чисто-білу поверхню крижаних полів. Однак таке «цвітіння»льоду, як показали дослідження, на відміну від «цвітіння» снігу, відбуваєтьсяголовним чином за рахунок масового розвитку водоростей не на поверхні льоду, ана нижніх частинах його — у заглибленнях і на виступах, занурених у морськуводу.
Інтенсивнийрозвиток діатомей триває в Арктиці протягом всього світлого періоду, а знастанням зими, коли лід знизу починає наростати, водорості, природно, вмерзатив його товщу. Далі, у міру річного танення льоду з поверхні вмерзлі діатомейразом з детритом виходять на поверхню льодів, де і дають ті бурі плівки, якітак часто можна спостерігати на льодах полярних басейнів. Однак тут, у калюжахопріснення води, водорості вже не можуть розмножуватися і поступово відмирають.І все ж ці темні плівки мають важливе значення: вони, як і всі темні предмети,поглинають більше теплових променів, ніж навколишня їх біла поверхня, лід підними тане швидше, і в результаті утворюються глибокі ямки з товстим шаромдіатомей на дні. Ямки можуть протавали і до кінця, перетворюючись на канали,наскрізь пронизують лід.
Всі ці водоростіпристосовані до життя у вкрай несприятливих умовах низьких температур.Перебуваючи в поверхневих шарах снігу та льоду, вони піддаються дуже сильномуохолоджуванню в зимові стужі, коли температура повітря опускається на кількадесятків градусів нижче нуля, а в літній час живуть і розмножуються в талійводі, тобто при температурі близько 0 ° С. І якщо сніжна хламідомонада маєстадію спокою у вигляді округлих товстостінних клітин, то багато іншихводорості, в тому числі і діатомей, позбавлені будь-яких спеціальнихпристосувань для перенесення таких низьких температур.
2.7Водорості солоних водойм
До числачинників, що створюють особливі умови для життя водоростей, відноситься такожпідвищений вміст у воді солей, властива деяким пов’язаних з морем іконтинентальним водойм. Кількість видів водоростей у міру збільшення солоностіубуває, дуже високу солоність переносять тільки деякі з них, але в ціломуСолевитривала форм чимало.
З зелених водоростейу водоймах з великою концентрацією солей (до 285 г на літр) широко поширена інадзвичайно характерна дюналіелла, що отримала відповідне видову назву«сольова». Це — мікроскопічна одноклітинна водорість рухлива з порядкувольвоксових. Тіло дюналіелли грушоподібної або яйцевидної форми, загострене напередньому кінці, де розташовуються два джгута. Виразною, віддільні відпротопласта оболонки немає — тільки зовнішня ущільнена плівка. Вміст клітинитаке ж, як у хламідомонад; крім того, є ще червоний пігмент гематохром, щомаскує зелений колір хлоропласта. При масовому розмноженні, коли клітинидюналіелли відмирають, її пігменти повідомляють сольовому розчину (ропі) івипадає з нього солі в пересолених водоймах характерну забарвлення — відрожевого до червоного.
З синьо-зеленихводоростей великий інтерес представляє хлороглея сарціноідна, у величезнійкількості розвивається в деяких сольових озерах з високою концентрацією солей,зокрема в Мойнакське озері біля Євпаторії. Тут вона розростається на підводномугряді «вапняків, утворюючи суцільний шар товщиною 1до 2 см. У міру наростаннязверху окремі ділянки цього шару відриваються хвилями і переганяються вітром повсьому озеру. При цьому вони продовжують рости, а потім хвилі викидають їх наберег, утворюючи потужні підводні і берегові вали синювато-зеленого кольору. Ціпоклади, що складаються з маси слизових крупинок різної величини, місцевенаселення називає «кашкою». При розгляданні під мікроскопом крупинки хлороглеївиявляються колоніями своєрідного будови, що складаються як би з безлічіслизових пакетів (сарцини), містять численні правильно розташовані клітини.
Пристосувавшисьдо настільки незвичайних умов існування, ці водорості відіграють дуже великуроль в житті солоних водойм. Поєднання органічної маси, утвореної водоростями,і великої кількості розчинених у воді солей обумовлює ряд своєріднихбіохімічних процесів, властивих цим водойм. Зокрема, хлороглея і ряд іншихводоростей, теж розмножуються в масовій кількості, беруть участь в деякихозерах (наприклад, в Мойнакське) у процесі утворення лікувальних грязей.
2.8Свердлувальні і туфооутворюючі водорості
Окремогорозгляду заслуговують надзвичайно цікаві і своєрідні водорості, що володіютьздатністю впроваджуватися в субстрат або відкладати його навколо себе. І в томуі в іншому випадку життя цих водоростей зв’язана з вапном. Вони зустрічаютьсяяк в субстратах, занурених у воду, тобто відносяться власне до бентосу, так іпоза води, включаючись тим самим у угруповання наземних водоростей, але в обохвипадках відрізняються своєрідним «активним» ставленням до субстрату.
Водорості,впроваджуються всередину вапняного субстрату, отримали назву «свердлувальних».Свердлувальні водорості за кількістю видів нечисленні. Однак поширені вонинадзвичайно широко, починаючи з численних на земній кулі вапняних скель ізакінчуючи каменями, вапняними раковинами численних тварин, коралами,просоченими вапном великими водоростями і т. д., у прісних і морських водах, уповерхні води і на глибині понад 20 м, від холодних морів півночі до вічнотеплих морів тропіків.
Всісвердлувальні водорості — мікроскопічні організми. Основна їх особливістьполягає в тому, що, оселившись спочатку на поверхні вапняного субстрату, вонипоступово впроваджуються в глиб його, де і розростаються. Глибина проникненняїх може бути досить значною, до 10 мм і більше. У процесі життєдіяльностісвердлувальні водорості виділяють органічні кислоти, які розчиняють перебуваєпід ними вапно. Спочатку виходить невелика ямка, яка поступово все більше ібільше поглиблюється, до тих пір, поки водорість цілком не занурюється всубстрат. Однак процес на цьому не припиняється, і водорість проникає все далів глиб субстрату. У результаті деякий шар вапняного породи (а тонкі раковинитварин часто і наскрізь) виявляється пронизаним численними каналами. Іншимисловами, свердлувальні водорості руйнують вапняний субстрат, в якому вонипоселяються.
Прямопротилежний процес — процес творення вапняних порід — здійснюють водорості,здатні виділяти вапно. Вони зустрічаються у воді і в наземних місцях проживання,у морях і прісних водоймах, у холодних і гарячих водах.
Кількістьвиділеної водоростями вапна, по-різному. Деякі форми виділяють дуже невеликакількість вуглекислого кальцію, який у вигляді дрібних кристалів розташовуєтьсяміж особинами або утворює футляри навколо клітин і ниток. Інші водоростівиділяють вапно настільки рясно, що виявляються зовсім зануреними, як бизамкнутими в неї, і тоді вони відмирають, зберігаючись живими лише в самихповерхневих шарах тих часом дуже потужних відкладів, які вони утворюють.
Перебуванняводоростей всередині вапняного субстрату не завжди сприятливо відбивається наїх життєздатності. У потужних туфоутворювачів, як вже було сказано, остаточнозанурилися в вапно особини звичайно відмирають, тому що виявляються зовсімізольованими від навколишнього середовища. Однак при досить інтенсивномурозмноженні ці водорості зберігаються живими в поверхневих шарах відкладень, деще можливий обмін речовин. Інша справа — свердлувальні водорості. Проникаючи всерединусубстрату, вони зберігають зв’язок із зовнішнім середовищем через ті канали,які вони утворили. У цьому свердлувальні водорості уподібнюються хазмолітичнимиводоростям, що населяють тріщини скель. Тому тут занурення в субстрат можнарозглядати як таке пристосування водорості, яке дає їй переваги в боротьбі заіснування. Займаючи настільки надзвичайне місце проживання, свердлувальніводорості позбавлені від конкуренції з-за місця з іншими, так би мовити,нормальними формами; крім тоги, всередині субстрату вони менш схильні до впливунесприятливих зовнішніх впливів.

ЛІТЕРАТУРА
1.Водорості. Г.С Антіпіна Петрозаводськ 1992 112 стор
2.Життя рослин 3 тому, водорості лишайники. М.М Голлербах Москва «просвітництво»1977 р. 488 стор