Міністерствоосвіти і науки України
Кременчуцькийдержавний політехнічний університет
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни«Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка»
На тему:
«Еколого-економічніпроблеми водокористування та шляхи їх вирішення»
Факультет– економічний
Кафедра– «Фінанси та кредит»
Спеціальність– Економіка Підприємства
Група– ЕП-08-1
Студентка– Ульянова Альона Олександрівна
Керівник– Шаповал Людмила Петрівна
Кременчук 2008
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 Еколого-економічні проблемиводокористування
1.1Економічна оцінкаводних ресурсів
1.2 Перспективи вдосконалення складовихеколого-економічної оцінки використаних водних ресурсів
1.3 Еколого-економічне значення воднихресурсів
РОЗДІЛ 2 Розвиток водного господарства в Україні
2.1 Основні напрямки використання воднихресурсів в Україні
2.2 Принципи розвитку водного господарства та шляхи їх реалізації
РОЗДІЛ 3 Шляхи вирішення проблем водного господарстваУкраїни
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Водні запаси на Землі величезні, вони утворять гідросферу — одну з потужних сфер нашої планети. Гідросфера — найважливіший елементбіосфери. Вона поєднує всі води земної кулі, включаючи океани, моря йповерхневі води суши. У більше широкому змісті до гідросфери відносять підземніводи, лід і сніг Арктики й Антарктиди, а також атмосферну воду й воду, щовтримується в живих організмах.
Води гідросфери перебувають у постійній взаємодії, переходи зодних видів вод в інші становлять складний круговорот води на земній кулі. Згідросферою зв’язане зародження життя на Землі, тому що вода здатна доутворення складних хімічних сполук, які обумовили виникнення органічного життя,а потім — формування високоорганізованих тваринних організмів.
Вода забезпечує існування живих організмів на Землі йрозвиток процесів їхньої життєдіяльності. Вона входить до складу клітин ітканин будь-якої тварини й рослини.
Клімат і погода на Землі багато в чому залежать івизначаються наявністю водних просторів і змістом водяної пари в атмосфері. Ускладній взаємодії вони регулюють ритм термодинамічних процесів, порушуванихенергією Сонця. Океани й моря завдяки великій теплоємності води служатьакумуляторами тепла й здатні змінювати погоду й клімат на планеті. Океан,розчиняючи гази атмосфери, є регулятором повітря.
У діяльності людини вода знаходить саме широке застосування.Вода — це матеріал, використовуваний у промисловості й вхідний до складу різнихвидів продукції й технологічних процесів, виступає в ролі теплоносія, служитьдля цілей обігріву. Сила падіння води пускає в хід турбіни гідроелектростанцій.Водний фактор є визначальним у розвитку й розміщенні ряду промислових виробництв.До водоємних галузей, що орієнтується на великі джерела водопостачання,ставляться багато виробництв хімічної й нафтохімічної промисловості, де водаслужить не тільки допоміжним матеріалом, але й одним з поважних виглядсировини, а також електроенергетика, чорна й кольорова металургія, деякі галузілісової, легкої й харчової промисловості. Широко використовується вода вбудівництві й промисловості будівельних матеріалів. Сільськогосподарськадіяльність людини пов’язана зі споживанням величезної кількості води,насамперед на зрошуване землеробство. Ріки, канали, озера — дешеві шляхисполучення. Водні об’єкти — це й місця відпочинку, відновлення здоров’я людей,спорту, туризму.
У зв’язку із цим — раціональне використання водних ресурсів іїхня охорона мають ключове значення для досягнення стійкого розвитку.
РОЗДІЛ 1
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІПРОБЛЕМИ ВОДОКОРИСТУВАННЯ
1.1 Економічнаоцінка водних ресурсів
Протягомтривалого часу досить поширеною була концепція «безплатності» природнихресурсів, і тому питання про їх грошову оцінку навіть не поставало. Алерозвиток економіки, який вимагав залучення все більшої кількості природнихресурсів і призвів до їх дефіциту, примусив науковців змінити свої поглядистосовно дарів природи.
Длятого, щоб зробити висновок про ефективність виробництва, правильно визначитивитрати і доходи від використання природних ресурсів, сприяти їх раціональномувикористанню, застосовується економічна оцінка.
Економічнаоцінка – це грошовий вираз споживчих якостей природних ресурсів. Вона відображаєфіксоване на певний момент часу їх економічне значення. Природні ресурси саміпо собі не мають вартості. Визначити їх суспільне значення в грошовій форміможна лише умовно, співставляючи властивості природних ресурсів з вимогами доних з боку суспільства на певному етапі розвитку.
Незважаючина значну кількість досліджень (зокрема, праці А.А.Мінца, М.Н.Лойтера,Т.С.Хачатурова, С.Г.Струміліна, К.Г.Гофмана та інших вчених), присвяченихекономічній оцінці природних ресурсів, проблема і сьогодні є предметом науковихдискусій.
Важливістьекономічної оцінки водних ресурсів обумовлена необхідністю:
1. -врахування витрат на воду в собівартості продукції;
2. -визначення суми плати за використання водних ресурсів та збитків,до яких призводить їх забруднення і нераціональне використання;
3. -оцінки всього ресурсного потенціалу країни;
4. -економічного обгрунтування суми капіталовкладень на охорону тавідтворення водних ресурсів.
Існуєдекілька концепцій економічної оцінки водних ресурсів, найвідомішими серед якихє: витратна, результативна, змішана та рентна.
Згідноз витратною концепцією вартість природних ресурсів визначається кількістюсуспільно необхідної праці, витраченої на їх освоєння і підтримку в придатномустані. Для оцінки водних ресурсів пропонувалось враховувати всі матеріальні ітрудові витрати на створення і експлуатацію споруд, пристроїв та устаткування,необхідних для використання даного джерела.
Витратнийпідхід дуже важливий при розв’язанні проблеми раціональногоприродокористування, вирішенні питань доцільності залучення нових воднихоб’єктів.
Навідміну від витратної, результативна концепція пропонує як економічну оцінкуваловий випуск продукції у вартісному вираженні, що був отриманий в результатівикористання природних ресурсів.
Сутністьзмішаної концепції полягає в поєднанні витратного та результативного підходів,тобто економічна оцінка водних ресурсів повинна включати ціну води якприродного ресурсу, а також витрати на освоєння джерела та доставку водиспоживачам.
Головнимнедоліком згаданих теорій є їх вузькогалузеве спрямування. Вони не враховуютьзагальноекономічний ефект від використання або вибуття природних ресурсів.
Найбільшобгрунтованою є рентна концепція, згідно з якою внесок водних ресурсів всуспільне багатство характеризується рентними доходами, отриманими в результатівикористання даних ресурсів. Рентний підхід розглядає як економічну оцінкумаксимально можливий економічний ефект від експлуатації джерела при даномурівні витрат і існуючих обмеженнях, зумовлених рівнем розвитку технологій тощо,тобто диференційну ренту. В цьому випадку ціна водних ресурсів буде включать нетільки ренту за якістю і розташуванням, а й ренту, що відображає ефективністьдодаткових капіталовкладень в їх експлуатацію. На думку автора, досягти повноїкомпенсації загальноекономічних витрат, необхідних для відшкодування ресурсів,що вибули, можливо лише розвиваючи рентну концепцію економічної оцінки воднихресурсів. Нині в Україні рентний підхід є основою для визначення нормативівзбору за спеціальне водокористування та штрафів за забруднення водних джерел.
Зкожним роком проблема вартісної оцінки водних ресурсів стає все більшактуальною, адже від неї залежать фінансово-економічні результати діяльностіпідприємств.
Подальшевдосконалення теорії ренти пов’язане з необхідністю врахування в усіхрозрахунках, що стосуються економічної оцінки водних ресурсів, абсолютноїренти, оскільки перехід до ринку спричинив розвиток різноманітних формвласності, і, насамперед, приватної, яка в свою чергу є джерелом виникненняабсолютної ренти.
1.2Перспектививдосконалення складових еколого-економічної оцінки використаних водних ресурсів
Вода,водні об`єкти, водні ресурси – одні з найважливіших компонентів навколишньогоприродного середовища, необхідна умова життєдіяльності людини. Води, крім тогонайпоширеніший природний об`єкт. Вода виконує екологічні, економічні,культурно-оздоровчі функції. Екологічна функція води виявляється у забезпеченніжиттєдіяльності людини, існування та розвитку рослинного та тваринного світу.Культурно-оздоровча функція води проявляється у використанні водних об’єктів якмісця і засобу відпочинку, туризму, рибальства, санаторно-курортного лікування,організації території та об’єктів природно-заповідного фонду. Економічнафункція виявляється у її здатності бути ресурсом промислового виробництва таіншого господарського використання. На вирішення окремих питань охорони воднихоб’єктів, забезпечення сталого водопостачання спрямовані ряд загальнодержавнихпрограм, ухвалених в Україні: Загальнодержавна програма розвитку водногогосподарства (2002 р.), Загальнодержавна програма “Питна вода України” на2006-2020 роки (2005р.)
Длязабезпечення раціонального використання водних ресурсів ведеться облік воднихресурсів. Його завданням є встановлення відомостей про кількість та якість вод,а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл водиміж водокористувачами та розробляються заходи щодо використання і охорони водта відтворення водних ресурсів.
Питанняраціонального використання водних ресурсів досліджували такі вітчизняні науковціяк В.В. Варанкін, К.Г. Гофман, С.І. Дорогунцов, Н.Г.Ігнатенко, Е.А.Зінь,Я.В.Коваль, Н.Е.Ковшун, Т.В.Кузнєцова, Г.М. Мкртчян, М.А.Хвесик, А.В. Яцик ібагато інших вчених. Між тим, обсяг робіт щодо раціонального використання таохорони водних ресурсів постійно збільшується.Вочевидь, це зумовленотенденцією до економічного зростання в Україні. З іншого боку, зростанняматеріально-культурного рівня країни висувають підвищені вимоги до використанняприродних ресурсів, у тому числі й до водоспоживання.
Законодавствомає сприяти охороні навколишнього середовища та найефективнішому, науковообґрунтованому використанню водних ресурсів, природоохоронному вихованнюнаселення.
Державнерегулювання водних, земельних, гірничих відносин здійснюється відповідно дочинного законодавства зокрема Земельного кодексу, Водного кодексу та Кодексупро надра. Вузловою ланкою цієї форми управління є комплексне прогнозування,яке ґрунтується на результатах функціонування інших господарських елементів,або підсистем, і водночас активно впливає на них.
Державнийоблік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір тавикористання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявністьсистем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих системочищення стічних вод та їх ефективність тощо.
Воднийкадастр є державне зведення даних про водні об’єкти, землі водного фонду,водний режим, водні ресурси і їх використання, необхідних для соціально-економічноїі екологічної оцінки водоресурсного потенціалу і забезпечення сталого розвиткурегіональних утворень і функціонування водних системДержавний облік та аналізстану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів проводокористування до державних органів водного господарства за встановленоюформою.
Формазвітів про водокористування, порядок їх заповнення та періодичність поданнязатверджуються Міністерством статистики України за поданням Державного комітетуУкраїни по водному господарству та за погодженням з Міністерством екології таприродних ресурсів.
Відповіднодо статті 28 Водного кодексу державний кадастр складається з метоюсистематизації даних державного обліку вод та визначення наявних длявикористання водних ресурсів. Державний водний кадастр ведеться Державнимкомітетом України по водному господарству, Державним комітетом України погеології і використанню надр та Державним комітетом України погідрометеорології в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Міжтим, в умовах стійкої тенденції до збільшення темпів водоспоживання в Україніпостає завдання співставлення останнього з темпами зростання обсягів валовогосуспільного продукту і національного доходу, що дозволить проаналізувати (зметою подальшої корекції) витрати води на одиницю кінцевої продукції. Здійснення такогопорівняльного аналізу сприятиме також більш раціональному використанню воднихресурсів. З іншого боку це спонукатиме до розробки і впровадження ефективноїгоспрозрахункової системи. Паралельно необхідно ширше вирішувати питанняекономічної оцінки водних ресурсів, визначення втрат від забруднення. Доцільнотакож розробити і впровадити нормативи на водокористування та водовідведення.
Зауважимо,що нині нормативи плати за перевищення допустимих викидів забруднюючих речовинвизначають у кратному розмірі відносно нормативу плати за допущені викиди.
В умовахгоспрозрахунку ефективно діє механізм екологічної відповідальності підприємствза порушення установлених природоохоронних норм. Одним з елементів такогомеханізму є плата природного середовища понад установлені підприємству лімітиприродокористування, виходячи з розміру прибутку або доходу колективу.
Кількіснаоцінка використання водних ресурсів виконується з врахуванням водоспоживання нагосподарсько-побутові потреби населення, промислове виробництво з енергетикою,сільське господарство (зрошення) а також втрат води на додаткове випаровування,пов’язане з створенням водосховищ. Ці фактори одержали загальне розповсюдження,інтенсивно зростають і стали важливим чинником та впливають на стан воднихресурсів України та її регіонів. При визначенні питомої водозабезпеченостікраїни враховується не лише кількість населення, а й величини безповоротноговодопостачання. Україна є однією з найменш забезпечених країн в Європі. ВУкраїні водокористування в цілому дорівнює сумарним ресурсам поверхневих вод.Скид використаних забруднених вод до поверхневих вод на сьогодні розглядаєтьсяяк один з елементів водокористування. Для розбавлення 1 м. куб стоку необхідно біля 30-40 м. куб чистої води.
Вумовах постійного збільшення обсягів використання водних ресурсів при дужеобмежених їх запасах і нерівномірному розподілі необхідна науково обґрунтованасистема водного господарства, яка забезпечувала б оптимальний розподіл воднихресурсів за природно-географічними зонами, економічними районами і галузяминародного господарства, відтворення, охорону і комплексне використання води якв Україні загалом, так і в окремих її адміністративно-територіальних одиницях,а також раціональну систему обліку, планування і управління водогосподарськимкомплексом.
Враховуючите, що значна частина території нашої держави належить до зони нестійкого іризикованого землеробства, вирішальну роль у підвищенні врожайності відіграє івідіграватиме меліорація. Але на превеликий жаль на сучасному етапі (протягом1991-2006 років) у розвитку зрошення земель В Україні допущено різке зменшенняобсягів фінансового та ресурсного забезпечення агро-водогосподарської галузі.Тобто потенціал галузі використовується не повною мірою та занадто низькоюефективністю.
Факторизабезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення воднихресурсів в рамках водогосподарських об’єктів мають включати такіорганізаційно-економічні заходи :
1. видачу дозволів на спеціальне водокористування;
2. встановлення нормативів плати і розмірів платежів за збір води таскид забруднюючих речовин;
3. встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користуванняводами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;
4. надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг уразі впровадження ними маловідходних, безвідхідних, енерго- та ресурсозберігаючихтехнологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшуютьнегативний вплив на води;
5. відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об’єктаму разі порушення вимог законодавства.
Угалузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюютьтакі нормативи :
1. нормативи екологічної безпеки водокористування;
2. екологічний норматив якості води водних об’єктів;
3. нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;
4. галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються уводні об’єкти;
5. технологічні нормативи використання води.
Завданняеколого — економічних оцінок зводиться до того, щоб через систему вартіснихпоказників (витратних і результатних) найповніше відбити ступінь виконаннярізних функцій (фізіологічних, соціальних, економічних, екологічних) данимприродним фактором. Економічна оцінка використання природних ресурсів щетрактується як грошовий еквівалент народногосподарської цінності природнихблаг, які отримуються при їх використанні, тобто, відносної доходності, що одержанавід природних ресурсів різної якості в різних природно-економічних районах.К.Г. Гофман під системою економічних оцінок природних ресурсів розуміє системуцентралізовано встановлених народногосподарських нормативів ефективностіексплуатації природних багатств.
Однаку системі економічного обліку зазначені оцінки можуть відігравати і самостійнуроль, коли потрібною стає їх інформаційна функція. Звичайно це втілюється взавданнях обґрунтування варіантів соціально-економічного розвитку продуктивнихсил чи базових технологій. У цьому випадку необхідно врахувати в масштабахкраїни чи регіону інтегральний еколого-економічний ефект у всіх економічнихсуб’єктах, де можуть відчуватися результати реалізованого проекту. Дляврахування такого ефекту потрібно максимально повно уявляти, з одного боку,витрати реалізації, з іншого, — всі результати проекту, зокремаеколого-економічні.
Точністьеколого-економічних оцінок повинна відповідати тим завданням, при вирішенніяких передбачається їх використання. Вона може змінюватись від орієнтовнихоцінок (для приблизних розрахунків ) чи спрощених коефіцієнтних значень(зокрема, для визначення величин тарифів) до складних багатофункціональнихрозрахунків (у задачах комп’ютерного моделювання еколого-економічних систем).Екологічні показники, що характеризують різні аспекти використання природнихблаг, називаються еколого-економічними показниками. За функціональнимпризначенням виділяють дві основні групи еколого-економічних показників: оцінкиі ставки.
Еколого-економічніставки – це базові економічні показники (тарифи, процентні нормативи, ін.), щовраховують дію або вплив екологічних факторів та забезпечують реалізаціюекономічних інструментаріїв (системи цін і платежів, умов одержання прибутку,ін.). У свою чергу, економічні інструменти – це засоби (заходи, методи, важелі) зміни фінансового стану економічних суб’єктів. За допомогою економічнихінструментів можна, впливаючи на спонукальні мотиви діяльності господарюючихсуб’єктів, регулювати товарно — грошові відносини на рівні підприємства,території, національної економіки і навіть транснаціональних систем.
Методологічніпідходи щодо економічної оцінки ефективності використання водно-ресурсногопотенціалу базуються на зіставленні оцінених результатів водокористування вкомплексі з відтворенням і збереженням ресурсів, з витратами на їх здійснення внатуральній або вартісній формі.
Великакількість завдань, що вирішуються за допомогою економічної оцінки використанняводних ресурсів, робить неможливим визначення універсального показника,придатного для всіх випадків у господарській практиці, для будь-якогоприродного ресурсу, мова йде про систему показників. Нормативи граничнодопустимого скидання забруднюючих речовин встановлюється з метою поетапногодосягнення екологічного нормативу якості води водних об’єктів. Підприємствопитного водопостачання здійснює свою діяльність при наявності дозволу наспеціальне водокористування, який видається в порядку встановленому КМ України.
Дляоцінки екологічної безпеки виробництва встановлюються галузеві технологічнінормативи утворення речовин, що скидаються у водні об’єкти, тобто нормативигранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються впроцесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї і тієї жсировини.
Залученнявеликих обсягів водних ресурсів у господарський обіг та їх забрудненняспричинили катастрофічний стан багатьох водноресурсних систем. Проблемипідвищення еколого-економічної ефективності водогосподарської діяльності і,зокрема, сфери водокористування, тісно пов’язані з аналізом і оцінкою взаємодіїта впливу структури виробництва на водноресурсний потенціал та проблемамивибору оптимальної стратегії і тактики у вирішенні задач щодо збалансованого заекологічними і економічними параметрами розвитку водогосподарських комплексів.Разом з тим процеси водогосподарського комплексоутворення з урахуваннямводноресурсних та еколого-економічних факторів ще недостатньо вивчені.
Розрізняютьметоди економічної оцінки, при застосуванні яких враховують: витрати івідтворення водних ресурсів; диференціальну ренту і замикаючи витрати; прирістчистої продукції або національного доходу, створеного завдяки залученню воднихресурсів у господарський оборот.
Методикадослідження еколого-економічної оцінки функціонування ВГК включає використаннякількісних і якісних категоріальних показників, що характеризуютьводноресурсний потенціал ВГК, його територіально-галузеву структуру, економічнуі екологічну оцінки водокористування і основні напрямки його раціоналізації ірегламентації. Показники та критерії еколого-економічної оцінкиводокористування побудовані з урахуванням цінності водних об’єктів як джерелприродних умов життєзабезпечення людини, засобів виробництва та їх просторовогобазису розміщення, а також як середовища біорізномаїття. Ця методика передбачаєоцінку рівнів раціоналізації водокористування на виробництві, антропогенногонавантаження на водноресурсний потенціал, а також еколого-економічноїефективності водокористування у системі суспільного виробництва.
Використаннянових методик комплексної еколого-економічної оцінки функціонування ВГК іводокористування, за рівнем антропогенного навантаження та впливу наводноресурсний потенціал дасть можливість приймати оптимальні рішення щодорегламентації водокористування з урахуванням екологічних обмежень, обґрунтуватиадресне спрямування інвестицій у водогосподарську і водоохоронну діяльність.
Обмеженістьводних ресурсів, різні напрямки їх можливого використання з неоднаковимступенем ефективності передбачають необхідність проводити оцінку води зурахуванням диференційної ренти. Даючи економічну оцінку водозабезпеченнювизначаємо як пряму функцію від диференційної ренти. Водні ресурси слідоцінювати виходячи з затрат, які передбачається зробити для отримання однаковоїабо еквівалентної продукції в інших умовах, що виключають використання даногоприродного ресурсу і є замінним способом виробництва. Тобто оцінка води якприродного ресурсу визначається водною диференційною рентою, яку пропонуєтьсярозрахувати порівнянням суми суспільних витрат за оптимальним планомвикористання водних ресурсів із затратами за оптимальним же із альтернативнихваріантів.
Діючиплатежі за природокористування враховують лише витрати на відтворення природнихресурсів. Тому вони, як правило, занижені порівняно з диференціальною рентою,яка виникає при експлуатації ресурсів. Важливою функцією платежів за природніресурси є створення економічних передумов для розширеного відтворенняприродно-ресурсного потенціалу на принципах повного госпрозрахунку і самоокупності.
Основнамета встановлення нормативів плати за забруднення навколишнього середовища –створення системи відповідальності та матеріального заохочення працівниківпідприємств, суспільного фонду охорони природи для поліпшення екологічноїситуації в регіоні.
Ниніє багато альтернативних рішень щодо визначення єдиної регіональної ставки платиза забруднення довкілля. За будь-якого варіанта розрахунку варто зважити нанеобхідність створення регіонального резервного фонду охорони природи, а такожрівень наявної системи обліку та її об’єктивності для розрахунків нормативів.При цьому методи визначення мають бути простими і не трудомісткими.
Хоч в Українінапрацьована нормативно – правова база у водогосподарській діяльності, однакпроблем не стало менше, особливо коли розглядати їх через призму вирішенняпитання забезпечення населення якісною питною водою, необхідно створити єдинийефективний орган по контролю водогосподарської діяльності та питної води,забезпечити дієвий моніторинг водогосподарської діяльності та необхіднувзаємоузгоджену законодавчу базу. Для цього необхідно до Водного Кодексу внестизміни та визначити єдиний орган, що здійснюватиме державне управління воднимиресурсами.
1.3Еколого-економічне значення водних ресурсів
Воднімаси на поверхні Землі утворять тонку геологічну оболонку, що займає більшучастину поверхні Землі й утворить Світовий океан (361млн км3, або 70,8 % всієїповерхні планети). Загальний обсяг гідросфери дорівнює 1,4 млрд км3, частка їїстосовно всієї маси Землі не перевищує 0,02%. Основна маса води гідросферизосереджена в морях і океанах (94 %), друге місце по обсязі водних мас займаютьпідземні води (3,6 %), лід і сніг арктичних і антарктичних областей, гірськільодовики (2 %). Поверхневі води суши (ріки, озера, болота) і атмосферні водистановлять частки відсотка від загального обсягу води гідросфери (0,4 %).
Вода- хімічна сполука водню з киснем (Н2ПРО), безбарвна рідина без заходу, смаку йцвіту. У природних умовах завжди містить розчинені солі, гази й органічні речовини,їхня кількість міняється залежно від походження води й навколишніх умов. Приконцентрації солей до 1 г/л воду вважають прісної, до 24,7 г/л — солонуватої,понад — солоний.
Ресурсипрісних вод становлять незначну частку загального сумарного обсягу всієїгідросфери, але саме вони відіграють вирішальну роль у загальній циркуляціїводи, у зв’язках гідросфери з екологічними системами, у життєдіяльності людиний існуванні інших живих організмів, у розвитку виробництва. На прісні водидоводиться близько 2 % гідросфери, використовувана частина (річковий стік,озерна вода) становить менш 1 % від загального обсягу вод гідросфери.
Усередньому вода становить близько 90 % маси всіх рослин і 75 % маси тварин.Складні реакції у тваринних і рослинних організмах можуть протікати тільки принаявності водного середовища. Тіло дорослої людини містить 60-80 % води.Фізіологічну потребу людини у воді можна задовольнити тільки водою й нічиміншим. Втрата 6-8 % води супроводжується напівнепритомним станом, 10% — галюцинацією, 12 % — приводить до смерті.
Щодогосподарської діяльності людини вводиться поняття «водні ресурси» — це всі придатні для господарського використання запаси поверхневих вод,включаючи ґрунтову й атмосферну вологу. Ресурси поверхневих вод визначаються восновному сумарним стоком у середній по водности рік. Розподілено вони йвикористовуються по території Землі й окремих регіонів нерівномірно.
КраїниСНД мають найбільшими у світі водними ресурсами, сумарно вони посідають другемісце у світі (після Бразилії) по обсязі середньорічного річкового стоку, наних доводяться також значні по величині потенційні запаси підземних вод. Однакці ресурси поширені по території країн СНД украй нерівномірно, що пояснюєтьсярізними географічними, кліматичними, геологічними й гідрогеологічними умовамиокремих регіонів.
Загальнийсередньорічний обсяг стоку становить майже 4,7тис.км3, причому гнітюча йогочастина доводиться на Російську Федерацію — 4,27тис.км3 (більше 90 %). Значнимиводними ресурсами володіють Україна — 0,21 тис. км3 (4,5 %), Казахстан — 0,12тис. км3 (2,7 %), Узбекистан — 0,11тис. км3 (2,3 %), Таджикистан — 0,1 тис.км3 (2,0%).
Нерівномірномурозподілу стоку відповідає й різна забезпеченість водними ресурсами країн СНД.Якщо питома забезпеченість стоком у цілому для країн СНД дорівнює 210 тис. км3у рік на 1 км2, то найбільш висока в Грузії й Таджикистані — 877 і 667відповідно, а найбільш низька в Туркменістані — 145 і в Казахстані — 46 тис.км3 у рік на 1 км2.
РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ВОДНОГОГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ
2.1 Основнінапрямки використання водних ресурсів в Україні
Водає одним з найважливіших природних ресурсів. Насамперед це стосується прісноїводи, яку академік О. Ферсман назвав «найважливішим мінералом на Землі». Запасипрісної води на земній кулі (97 % усіх її запасів знаходиться в морях іокеанах) обмежені. Вони становлять лише 3 %, з них 2% — в полярних льодовиках,і тільки 1 % знаходиться в рідкому стані, придатному для використання.
Забезпеченістьводою в розрахунку на одну людину за добу в різних країнах світу різна. В рядідержав з розвинутою економікою назріла загроза нестачі води. Дефіцит прісноїводи на Землі росте в геометричній прогресії.
Запасипрісної води на Землі розподіляються вкрай нерівномірно. В одних регіонахпланети води достатньо або навіть є надлишки. В інших регіонах гостровідчувається брак її. Часто навіть за умови забезпечення водою вона має низькуякість.
Найбагатшаводними ресурсами на одиницю площі Південна Америка. Друге місце посідаєЄвропа. За нею йдуть Азія, Північна Америка й Африка. Найгірше забезпеченаводними ресурсами Австралія. Відомий гідролог Марко Львович поділяє їх накраїни з високою, середньою, низькою та дуже низькою водністю.
ТериторіяАвстралії в цілому характеризується низькою водністю, але її забезпеченістьводою на душу населення вища середньосвітової. Нова Зеландія належить донайбільш забезпечених водою країн світу.
Україна— один з регіонів, не забезпечених за існуючих антропогенних навантаженьпрісною водою у достатній кількості.
ВУкраїні налічується 63 119 річок, у тому числі великих (площа водозабору більше50 тис. кв. км) — 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) — 81 і малих (менше 2тис. кв. км) — 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90% припадає на малі річки.
Водніресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод іззарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.
Дляусунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стокуводозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ(загальним об’ємом майже 55 куб. км), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів(загальною довжиною 1021 км; пропускною здатністю 1000куб. м/сек), 10 великихводоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровськогокаскаду з корисним об’ємом 18,7 куб.км, забезпечують більше половини обсягуводоспоживання.
Забагаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод становлять 209,8куб. км, з яких лише 25 відсотків формуються в межах України, решта надходить зРосійської Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних водстановлять 21 куб.км. Затверджені експлуатаційні запаси підземних воддорівнюють близько 6 куб. км.(табл.2.1)
Експлуатаційнізапаси підземних вод
ТАБЛИЦЯ 2.1Види ресурсів Водні ресурси в роки за водністю, куб. км середній Дуже маловодний Приток транзитного річкового стоку 157,4* 121,7* Місцевий річковий стік 52,4 29,7 Загальні ресурси річкового стоку 209,8 151,4 Загальні ресурси прісних вод 216,8 518,4
Стримувальнимфактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природнихумовах на частку весняного стоку припадає 6—7 відсотків на півночі і північномусході і до 80—90 відсотків на півдні. За запасами місцевих водних ресурсів (1тис. куб. м на 1 особу) Україна вважається однією з найменш забезпечених країну Європі (Швеція — 2,5тис. куб. м, Великобританія — 5, Франція — 3,5, Німеччина— 2,5, Європейська частина колишнього СРСР — 5,9 тис. куб. м).
Найбільшакількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю уприкордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків їїзагальних запасів (табл. 4.4). Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас,Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільшіспоживачі води. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, восновному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного іЗахідного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я.
Балансовізапаси місцевого водного стоку становлять у середньому 52,4 куб. км, а вмаловодні роки — 29,7 куб. км. Об’єм підземних вод, що враховуються в ресурснійчастині водогосподарського балансу, складає 7куб.км. Крім того, в галузяхекономіки використовується близько 1 куб. км морської води.
Убільшості регіонів України приток перевищує місцевий стік. Виняток складаєКрим, де природного зовнішнього притоку нема, а також Львівська і Закарпатськаобласті, де приток менший, ніж місцевий стік.
Внутрішнірегіональні відмінності характеризуються тим, що за міжнародною класифікацієюлише Закарпатська область належить до середньозабезпечених місцевим стоком (619тис. куб. м на одну людину); низька вона в Чернігівській, Житомирській,Волинській та Івано-Франківській областях (2,0—2,6 тис. куб. м); в іншихобластях — дуже низька і надзвичайно низька (0,11—1,95 тис. куб. м на однулюдину).
Вода— один із найважливіших факторів, який визначає розміщення продуктивних сил, адуже часто і засіб виробництва. Головними джерелами задоволення потреб людствау прісній воді є річкові води, світові запаси яких складають 40 тис. км3. Такізапаси не є великими, враховуючи те, що реально можна використати тількиполовину цього об’єму. Нині споживання прісної води становить близько 6,5 тис.км3 за рік. Зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стокустворює реальну загрозу виникнення дефіциту прісної води. Деякі спеціалістивважають, що через кілька десятиліть вода буде не дешевшим товаром, ніж нафта.
Створенийв Україні багатогалузевий господарський комплекс потребує значних обсягів води.Найбільші валові потреби у воді населення та галузей економіки відзначені в1990 р. і дорівнювали 103 км3, а в 2000 р. зменшилися до 59,8 км3, або на 42 %.Задовольняються ці потреби водозабором з поверхневих джерел (24 %), підземнихгоризонтів (5 %), моря (1%) і за рахунок вод, залучених в оборотні іповторно-послідовні системи (69 %)
Використанняводи для господарських цілей — одна з ланок кругообігу води в природі. Алеантропогенна ланка кругообігу відрізняється від природної тим, що в процесівипаровування частина використаної людиною води повертається в атмосферуопрісненою. Друга частина (складаючи, наприклад, при водозабезпеченні міст табільшості промислових виробництв 90 %) скидається в річки та водойми у виглядістічних вод, забруднених відходами виробництва.
У2000 р. з водних джерел України забрано 18,3 км3 води, у тому числі в басейніДніпра — 10,4 км3 (або 57 %), в басейні Сіверського Дінця — 2,0 км3 (11 %), вбасейні Дністра — 0,8 км3 (4,4 %), в басейні Південного Бугу — 0,9 км3 (5 %), вбасейні Дунаю — 1,4 км3 (7,6 %), в басейні Західного Бугу — 0,1 км3 (0,5 %).
Угалузевій структурі водокористування на промисловість припадає 50 %, сільськегосподарство — 18 %, комунальне господарство — 27 %.
Доособливо водомістких галузей промисловості належать металургійний іпаливно-енергетичний комплекси, хімічна, нафтохімічна і целюлозно-паперовагалузі промисловості. Так, на виготовлення 1 т паперу витрачається до 1000 м3 води, сталі — 300, синтетичного каучуку — 2800, нікелю — 4000 м3. Ці цифри цікаво порівняти з затратами води на виплавку 1 т чавуну — 180—200 м3.
Сучаснатеплова електростанція потужністю 1 млн кВт потребує протягом року 1,5 км3води, атомна — 3 км3.
2.2Принципи розвитку водногогосподарствата шляхи їх реалізації
Допринципів розвитку водного господарства, відповідно до Закону України «ПроЗагальнодержавну програму розвитку водного господарства» від 17 січня 2002 року№2988-III відносяться:
1. пріоритетність розвитку системи водокористування для соціальноїсфери;
2. екологічно збалансований за водним фактором розвиток регіонів зурахуванням стану і прогнозу зміни водних ресурсів;
3. запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих технологій угалузях економіки;
4. комплексний підхід до територіальної організації виробництва,земле- і водокористування залежно від водоресурсного значення того чи іншогобасейну;
5. програмно-цільовий метод планування, прогнозування і організаціїводогосподарської діяльності;
6. еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація тадержавне управління водокористуванням з наданням безумовного пріоритетузбереженню водних ресурсів, підтриманню сприятливих умов функціонуванняландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об’єктів;
7. пріоритетність економічних важелів регулювання водних відносин,оптимальне їх поєднання з організаційними та правовими заходами;
8. додержання чинних міжнародних договорів у сфері водних відносин,співробітництво з сусідніми державами у питаннях використання і охорони воднихресурсів та запобігання шкідливій дії води на транскордонних водних об’єктах;
9. планування і впровадження методів водокористування, охорони вод,відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових принципах управління;
10. широке залучення громадськості до процесів обговорення,планування, контролю процесів використання водних ресурсів.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯПРОБЛЕМ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
Необхіднозазначити, що водні ресурси є національним капіталом, яким користується сучасней буде користуватись майбутнє покоління. Це вимагає й відповідного ставлення доїхнього використання, охорони та відтворення. Негативні впливи (прямі йнепрямі) на кількість та якість водних ресурсів необхідно розглядати як загрозинаціональній безпеці держави. Аналіз водокористування в Україні дав можливістьвиділити низку таких загроз, що умовно поділені на 3 групи: економічного,екологічного та міжнародного характеру.
Дозагроз економічного характеру можна віднести:
a. кризу неплатежів за спеціальне водокористування, частка яких у1999 р. становила 74,5% (за даними Держводгоспу);
b. дефіцит води у промислових і сільського сподарських районах, якийпокривається тільки шляхом її інженерного відтворення;
c. значні втрати води: 10-20% — при транспортуванні, 20% — ужитлово-комунальному господарстві, 20-30% — у промисловості.
Дляполіпшення економічних та екологічних умов водокористування в Україні доцільно:
1. прискорити створення правової бази водокористування, в першучергу, Програми розвитку водного господарства, законів «Про питну воду ібезпечне водопостачання» та «Про безпеку гідроспоруд»,регіональних і галузевих програм використання та охорони вод і відтворенняводних ресурсів;
2. змінити нормативи та збільшити розміри збору за спеціальневодокористування та платежів за скид забруднюючих речовин у водні об’єкти;
3. забезпечити фінансування будівництва групових, розвідних ілокальних сільських водопроводів, водозабірних свердловин, каналізаційнихсистем і споруд у сільській місцевості (згідно з Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 14 березня 1992 р. №134 «Про водопостачання сільськихнаселених пунктів України»);
4. припиняти дію права на спеціальне водокористування у випадкусистематичної несплати зборів водокористувачами в необхідні строки (згідно зВодним кодексом України, ст. 55, пункт 8);
5. посилити контроль за обсягами водокористування, вчасною сплатоюзборів за спеціальне водокористування та штрафів за забруднення воднихоб’єктів, а також розробити заходи, що дали б змогу ліквідувати заборгованістьводокористувачів за спеціальне водокористування.
Допершочергових водоохоронних заходів, що не потребують великих витрат праці такоштів, належить створення водоохоронних зон вздовж рік, їх приток і на територіях,які прилягають до акваторій озер, водосховищ та інших водойм. Під водоохороннізони, як правило, відводять заплавні землі, схили (понад 5°), що прилягають дозаплав, а також яри, які вклинюються безпосередньо у річкові долини. Там, деріки починаються, водоохоронна зона повинна включати всю мережу ярів вищевитоків. До водоохоронних зон слід віднести також повністю осушені землі, стікз яких потрапляє до річкової мережі. Крім того, необхідно впроваджуватиґрунтозахисні системи обробітку земель, природоохоронні, екологічно чистісівозміни на полях, розташованих поряд із заплавами або крутими берегамирічкових долин, ярів, коли поверхневий стік з них значною мірою впливає нарежим твердого стоку та санітарний стан річки. У межах водоохоронної зони зметою запобігання забрудненню, засміченню, виснаженню водних ресурсів,замуленню водних джерел впроваджується спеціальний режим господарськоїдіяльності з суворим її обмеженням у прибережній смузі. Залежно від довжиниріки, її повноводності ширина водоохоронної зони повинна становити від 300 до400 я, а іноді навіть і 500 м, а прибережної смуги — не менше 40 і до 100 м, тобто 1/5 частина водоохоронної зони. На великих водосховищах ширину водоохоронної зонидоцільно встановлювати від 1,5 до 2 км; На цій території забороняєтьсязастосування мінеральних і органічних добрив Та пестицидів, скиданнязабруднених стічних вод від тваринницьких комплексів і ферм, зрошення стічнимиводами. Крім того, у водоохоронних зонах не дозволяється будувати новітваринницькі комплекси і ферми або розширювати наявні склади для мінеральнихдобрив і пестицидів, організовувати вигони для тварин, стоянки дляавтотранспорту і сільськогосподарської техніки
ВИСНОВОК
Теоретичноводні ресурси невичерпні, тому що при раціональному використанні вони безупинновідновляються в процесі круговороту води в природі. Ще в недалекому минуломувважалося, що води на Землі так багато, що, за винятком окремих посушливихрайонів, людям не треба турбуватися про те, що її може не вистачити. Однакспоживання води росте такими темпами, що людство всі частіше зіштовхується ізпроблемою, як забезпечити майбутні потреби в ній. У багатьох країнах і регіонахмиру вже сьогодні відчувається недолік водних ресурсів, що підсилюється зкожним роком.
Воднегосподарство формується як галузь народного господарства, що займаєтьсявивченням, обліком, плануванням і прогнозуванням комплексного використанняводних ресурсів, охороною поверхневих і підземних вод від забруднення йвиснаження, транспортуванням їх до місця споживання. Основне завдання водногогосподарства — забезпечення всіх галузей і видів господарської діяльності водоюв необхідній кількості й відповідній якості.
Основнаохорони водних ресурсів — підтримка водних ресурсів у придатному для споживачастані і їхнє відтворення з метою повного задоволення потреб народногогосподарства й населення у воді.
Економічнерегулювання раціонального використання й охорони вод включає: планування йфінансування заходів щодо раціонального використання й охорони вод;установлення лімітів водокористування; установлення нормативів плати заводокористування й водоспоживання; установлення нормативів плати за скиданнязабруднюючих речовин у водні об’єкти; надання податкових, кредитних і іншихпільг при використанні набруднити й безвідхідних технологій, проведенні іншихзаходів, коли вони дають значний ефект в області раціонального використання йохорони вод; покриття збитку, нанесеного водним об’єктам і здоров’ю людей черезпорушення вимог водного законодавства.
Основнимрезервом підвищення ефективності використання водних ресурсів є скороченняспоживання в основних водовикористовуючих галузях, особливо це ставиться досвіжої води. Другий напрямок — ліквідація численних втрат води на всіх етапахїї використання. Більші втрати відзначаються також безпосередньо уводокористувачів. До них варто додати втрати води в комунальному господарствічерез стан водопровідних систем і в побуті — відсутність водомірів і низькітарифи на воду для населення стимулюють марнотратне використання дорогої питноїводи.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. ЗУ „Про питну воду тапитне водопостачання”//ВРУ — 10 січня 2002 р.- № 2918-ІІІ.
2. ЗУ „Про Загальнодержавнупрограму розвитку водного господарства” //ВРУ — 17 січня 2002р.- № 2988-ІІІ.
3. Водний кодекс України// www.vestnikao.com.ua/load/3-1-0-2 –
11 січня 2007
4. Управління регіональним розвитком: Навч. Посібник/Стеченко Д.М. –К.: Вища школа. — 2000-223с.
5. Екологічне право України: Навч. Посібник/ Кабецька Н.Р. — К.:Юрінком Інтер, 2007.-352с.
6. Екологічні основи економіки: Навч. Посібник/ Борщук Є.М.,Загорський В.С. – К.: Львів: “Інтелект-Захід” — 2005-312с.
7. Оптимізація природокористування в 5-ти т.: Навч. Посібник/Дорогунцов С.І., Муховиков А.М., Хвесик М.А. – К.: Кондор — 2004. – 291с.
8. Кадастр природних ресурсів: Навчальний посібник/ Микула О.Я.,Ступень М.Г., Пересоляк В.Ю. – К.: Львів: “Новий світ — 2000” — 2006.-192с.
9. Водогосподарська екологія у 4 т., 7 кн. – Підручник/ Яцик А.В.-К.: Генеза, 2004 – Т.3, кн.5 – 496 с. (с.190 — 208).
10. Роль водноїмеліорації в забезпеченні продовольчої безпеки країни./ Лайко П.А., БабієнкоМ.Ф., Іщенко Т.Д. – К.: Економіка АПК — 2007, № 4 с.12-20.
11. Пінчук Н.М.Економічна оцінка природних ресурсів//Фінанси України.-2005.-№5.-с.20-28.
12. www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=89614683
13. portal.rada.gov.ua/