–PAGE_BREAK–Основними індикаторами економічної безпеки в межах техніко — економічних відносин є ступінь участі у міжнародному поділі праці, зокрема у міжнародній спеціалізації та кооперуванні виробництва, чисельність вітчизняних транснаціональних корпорацій з центром базування в Україні, рівень національної концентрації виробництва, що дозволяє конкурувати вітчизняним підприємствам з іноземними транснаціональними корпораціями тощо.
В межах технологічного способу виробництва (єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин) найважливішими показниками економічної безпеки є ступінь технологічного відчуження працівників від засобів виробництва, рівень відкритості або закритості національної економіки (що залежить від частки національного виробництва у світовому у співставленні з часткою країни у світовій торгівлі, в т.ч. торгівлі наукомісткою продукцією, послугами тощо), співвідношення між трьома технологічними способами виробництва (що базуються на ручній, машинній та автоматизованій праці), показники енергомісткості, фондомісткості, матеріаломісткості виробництва, рівень екологічного забруднення, продовольчої, сировинної, енергетичної безпеки держави тощо.
В межах організаційно — економічних відносин індикаторами економічної безпеки є рівень розробки та впровадження сучасних маркетингових досліджень, особливо міжнародного маркетингу, наявність відповідних кадрів, використання у менеджменті передових організаційних форм управління підприємствами, рівень підготовки менеджерів та запровадження ними сучасних принципів та вимог управління найманими працівниками, раціональне використання передового зарубіжного досвіду у цій сфері та ін.
В межах організаційно-технологічного способу виробництва (який є єдністю технологічного способу виробництва і організаційно — економічних відносин) показниками економічної безпеки є рівень планомірно продуманої структури продуктивних сил, в т. ч. наукових установ, які ведуть наукові дослідження і розробки в різних секторах економіки, організація центральних та регіональних міністерств і відомств у цій сфері, галузевих науково — дослідних інститутів, організація наукових закладів, медичних установ, інформаційних центрів тощо; рівень раціональної структури техніко-економічних відносин в т.ч. установ і відомств, міжнародних організацій, які забезпечують пошук іноземних партнерів та ефективне функціонування міжнародного поділу праці в одиничній та особливій формах; організацію різних видів маркетингу (наприклад, маркетингу за географічним принципом, матрична організація тощо).
В межах відносин економічної власності індикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між типами і формами власності, ступінь їх економічної реалізації, що виражається передусім у привласненні маси прибутку по відношенню до чисельності зайнятих, ступінь реалізації власності людини-працівника і людини — власника на робочу силу загалом та оптимальне співвідношення в такій реалізації між різними категоріями працівників, наявність потужних та стабільних стимулів до праці, раціональний поділ на необхідний та додатковий продукт (ступінь експлуатації найманої праці, помірна інтенсивність праці), справедлива податкова система, оптимальний рівень монетизації економіки, рівень безробіття, раціональне управління власністю на мікро — та макрорівні та інше.
В межах суспільного способу виробництва (який є результатом діалектичної взаємодії продуктивних сил та відносин економічної власності, з одного боку, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, з іншого боку) показниками економічної безпеки є рівень розвитку економічної та соціальної інфраструктури, доходи населення, ступінь відповідності між продуктивними силами і відносинами економічної власності.
В межах господарського механізму основними індикаторами економічної безпеки є оптимальне співвідношення між ринковими та державними важелями регулювання економіки, між адміністративними, правовими і економічними важелями державного регулювання, ступінь досконалості механізму використання економічних законів, механізму вирішення економічних суперечностей, всебічного розвитку людини, забезпечення ефективної взаємодії всіх підсистем та елементів економічної системи.
В межах економічного способу виробництва, який є органічною єдністю продуктивних сил, економічних відносин і господарського механізму (а отже синонімом економічної системи), індикаторами безпеки є рівень та якість життя, темпи економічного зростання, темпи інфляції, ступінь розвитку тіньової економіки, державний борг, дефіцит бюджету, рівень конкурентоспроможності країни, сальдо платіжного балансу, зовнішній борг, оптимальне співвідношення між різними економічними укладами.Основними показниками зовнішньої економічної безпеки країни є активна участь у міжнародному поділі праці, позитивне сальдо зовнішньої торгівлі наукомісткими товарами, патентами, ноу-хау, виважена зовнішньо економічна політика (поєднання протекціонізму і лібералізму), відсутність залежності від єдиного джерела постачання сировини, енергетичних ресурсів, використання власної моделі соціально-економічного розвитку (не нав’язаної міжнародними організаціями), входження у справедливі економічні союзи та інше.
Розділ 2. Аналіз стану економічної безпеки України 2.1. Аналіз стану тіньового сектору економіки України та його впливу на основні макроекономічні показники Проблема легалізації та відмивання грошей буде нагальною доти, доки не вичерпаються джерела тіньових капіталів та стимули до їх творення. А оскільки тіньову економіку повністю викоренити неможливо, то й проблема існуватиме завжди. Питання полягає лише у зменшенні обсягів тіньового підприємництва і проблем, пов’язаних з його функціонуванням, до рівня, який би не справляв суттєвого впливу на соціально-економічні процеси в країні і не загрожував її економічній безпеці. 10-15% тіньового сектора до ВВП, на думку науковців, — це допустима межа стосовно тих галузей послуг, в яких домінують трудомісткі, малопродуктивні види діяльності. Але без адекватного розвитку інфраструктури послуг зростання індустріальних галузей економіки певним чином буде загальмоване.
Боротьба влади з тіньовою економікою періодично то спалахує, то затухає. Системних змін в усуненні причин її існування і поширення та єдиної економічної політики, спрямованої на подолання цього явища, не спостерігається. Продовжується практика списання заборгованостей, що стимулює накопичення нових, у тому числі штучного походження. Проблема неплатежів та негрошова економіка — це поживне середовище для тіньових доходів. Залишається високий рівень та складність системи оподаткування. Регуляторна політика уможливлює адміністративне втручання в процеси утворення і розвитку підприємств. Постійно (іноді у вигляді експериментів) надаються пільги за галузевим та територіальним принципами.
Певні кланові структури таким чином лобіюють і отримують конкурентні переваги. Цим порушується рівність агентів ринку стосовно умов розвитку підприємств, доступу до ресурсів та збуту продукції. Дістати штучні (монопольні) переваги порівняно з іншими стає метою кожного агента ринку. А об’єднання таких агентів добувають та відстоюють власні інтереси. Багаті ж верстви населення, які широко представлені у владних структурах, не зацікавлені обкладати себе податками. Тому податкова реформа фактично заморожена.
Рис. 2.1. Динаміка реальних доходів бюджету (у порівняльних цінах до відповідного періоду минулого року).
Надання пільгових режимів оподаткування одним секторам економіки за умов збереження високого податкового тиску в цілому змушує інші сектора використовувати різні шляхи для легального ухилення від оподаткування. Як наслідок, маємо постійну невідповідність між надходженнями до бюджету і ростом ВВП. Приміром, протягом 2 та 3 кварталів 2001 р. темпи росту доходів бюджету були повільнішими від темпів росту ВВП (рис.2.1) як у цілому, так і за податковими та неподатковими надходженнями. Якщо в 1 кварталі доходи збільшилися на 13,6% у порівняльних цінах до відповідного періоду минулого року (при 7,0% росту ВВП), то за півріччя вони зросли лише на 1,8%, а за 9 та 12 міс. скоротилися відповідно на 3,6% та 10,2% (при 9,0% росту ВВП). Тільки прибутковий податок з громадян за темпами росту перевищував динаміку ВВП — за 9 міс. на 24,3%, а за рік на 18,6% (рис. 2.2). Інші основні види податків реально скорочувалися. Наприклад, податок на прибуток підприємств за 9 міс. зменшився на 11,7%, а за рік на 23,5%, ПДВ за підсумками року реально скоротився на 6,4%, неподаткові надходження за 9 міс. зменшилися на 22,3%, за рік на 19,8%.
Рис.2.2. Динаміка реальних надходжень до бюджету за видами податків (у порівняльних цінах до відповідного періоду минулого року).
Незважаючи на постійне зростання кількості суб’єктів господарювання, велика їх частина не показує у звітах ніякої діяльності і не сплачує податків (табл.2.1). За даними Державної податкової адміністрації, у 2000 р. таких юридичних осіб налічувалося 50,3%, а фізичних осіб — 39,7%. У 2001 р. їх кількість становила відповідно 36,7 та 47,7%. Не важко припустити, що так багато підприємств (переважно малих) та майже половина фізичних осіб не могла зовсім не працювати, тож діяли вони, скоріше за все, у «тіні».
Таблиця 2.1
Для постійного дослідження тіньової економіки і надання відповідних інформаційних матеріалів уряду щодо її стану і тенденцій розвитку НДІ статистики Держкомстату спільно з Мінекономіки розробили систему моніторингу й економічного аналізу. Вона включає п’ять методів оцінки обсягу тіньового сектора, в тому числі інтегральний коефіцієнт тінізації, вплив на темпи ВВП, надходження до бюджету і фонди страхування, темпи і структуру інвестицій, динаміку зайнятості тощо. Вперше на офіційному рівні щоквартально випускається бюлетень «Тенденції тіньової економіки в Україні», де вміщені аналітичні матеріали. Головна мета видання — показати наслідки недосконалості (недореформованості) законодавчого поля у сфері податкової, регуляторної, бюджетної, соціальної політики. Проводиться оцінка можливості використання діючих нормативно-правових актів в утворенні тіньових доходів.
Досвід апробації різних підходів до оцінки тіньового сектора, які проводились у НДІ статистики, показав, що серед них для практичного застосування в умовах вітчизняної статистики найбільш прийнятними є п’ять методів, а саме:
– фінансовий — аналізує структуру валового доходу підприємств у динаміці, виділяє об’єктивні чинники її погіршення і на цій основі визначає приховування доходів;
– монетарний (метод Гутмана) — аналізує співвідношення готівки в обігу і грошової маси М2;
– електричний — зіставляє динаміку ВВП та витрат електроенергії;
– доходів та витрат домогосподарств — порівнює ці показники;
– витрат домогосподарств на купівлю товарів — порівнює відповідні дані бюджетів домогосподарств із статистикою роздрібного товарообігу.
Кожний з цих методів дає приблизну оцінку в межах охоплення ними інституційних секторів національних рахунків. Значно підвищує достовірність кінцевого результату інтеграція окремих оцінок в єдиний коефіцієнт тінізації економіки.
Сьогодні офіційний ВВП містить певну частку тіньової економіки — приблизно 20%, яка визначена статистичними управліннями Держкомстату. Тому інтегральний коефіцієнт тінізації розраховувався у трьох модифікаціях: до легального сектора, до офіційного ВВП та до загального сектора економіки.
Розрахунки враховують ступінь охоплення ВВП кожним з методів. Наприклад, за допомогою фінансового та електричного методів можна дослідити сектор нефінансових корпорацій, або приблизно 0,77 частину ВВП. Монетарний метод пов’язаний із використанням готівкових коштів в обороті товарів та послуг, тому розповсюджується приблизно на 0,65 частину ВВП, а саме: сектор споживчих витрат домогосподарств — 0,52, індивідуальні споживчі витрати сектора загального державного управління — 0,097 х 0,2 та індивідуальне будівництво в секторі валового нагромадження капіталу — 0,186 х 0,9. Метод доходів-витрат населення поширюється тільки на сектор домашніх господарств — 0,527, що включає підсектор споживання товарів — 0,442. Цим методом охоплювалися тільки сім(ї із середніми і низькими статками. Сім’ї із високими доходами, зазвичай, не беруть участі в обстеженнях.
Рівень тіньового сектора до офіційного ВВП збільшився від 21,5% у 1991 р. до приблизно 68,2% у 1997 р. У 3 кварталі 2001 р. він становив 41,8%, а до кінця року зріс до 44,0%. Втім, слід зазначити, що розрахунками не охоплюється такий важливий сектор ВВП, як експорт-імпорт продукції, здійснюваний у рамках «човникової» торгівлі.
Рис. 3. Динаміка рівня тіньового сектора до офіційного та загального ВВП.
Незважаючи на деяке зниження рівня тінізації економіки, пік якого припав на 1997-1998 рр., економічне середовище і досі залишається несприятливим для здійснення цілком легальної підприємницької діяльності. Зволікання з його реформуванням і наближенням до умов розвинених країн у кращому разі законсервує існуючий високий рівень тінізації економіки. Нині більше третини загального сектора, або близько половини офіційного ВВП (майже 100 млрд. грн.) постійно утворюється і розподіляється в «тіні», в тому числі і легалізується. Група країн FATF добре поінформована про подібний стан економіки України завдяки своїм експертним групам, що працюють у нашій країні. Вона постійно здійснюватиме на нас політичний та економічний тиск, вживатиме дискримінаційні заходи. Звичайно, це зашкоджуватиме іміджу і рейтингу України у світовій спільноті. Не додають нашій державі авторитету і публікації в щорічних звітах Світового банку рейтингів України щодо рівня корупції та тіньової економіки. На ці реалії необхідно зважати. Тому альтернативи прискоренню реформ немає.
З іншого боку, не слід автоматично братися за виконання всіх вимогFATF. Варто поцікавитися, як вони самі вирішують ці проблеми. Приміром, висунуті вимоги щодо фінансового моніторингу не повинні розповсюджуватися тотально на всіх суб’єктів підприємницької діяльності. Адже в розвинених країнах ці суб’єкти поділені на категорії за чітко розробленими критеріями. Існують категорії ретельного стеження і повної довіри, а також різні проміжні варіанти. Це залежить від установчих документів, досвіду співпраці з контролюючими органами тощо. Злісні порушники потрапляють у чорні списки і відповідні категорії спостереження. Необхідно вивчити та перейняти найбільш ефективні механізми контролю. Це дозволяє здійснити інтегрована міжвідомча інформаційна система. Для її створення потрібно подолати міжвідомчі бар’єри, окреслити межі інформації для санкціонованого доступу адміністраторами як по горизонталі, так і по вертикалі. Вирішення цієї складної проблеми залежить від політичної волі влади зробити систему управління й економіку більш прозорою, а значить, менше тінізованою.
2.2.Досвід України в боротьбі з відмиванням коштів, здобутих злочинним шляхом Процеси глобалізації світової економіки, розвиток фінансових технологій, безперешкодний рух капіталу створили сприятливі умови для «зрощення» кримінальних грошей зі світовою економікою. Економічний і політичний вплив злочинних організацій послаблює суспільний лад, руйнує етичні стандарти, а відтак і демократичні інститути суспільства. А подальше існування можливостей для відмивання грошей провокує зростання злочинності в країні.
Про глибину проблеми свідчать і дані Міжнародного валютного фонду: сукупні обсяги відмивання грошей у світі коливаються в межах 2-5% від світового валового продукту. Це означає, що питання поліпшення стану боротьби з відмиванням грошей є актуальними для всієї світової спільноти, а особливо для країн, що трансформують економіку на ринкових засадах, до яких відноситься й Україна.
Про серйозність намірів України в боротьбі з відмиванням грошей, здобутих злочинним шляхом, свідчить процес адаптації національного законодавства в даній галузі до міжнародних стандартів. Так, у 1988 р. Україна підписала та ратифікувала Конвенцію ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (Віденська конвенція), яка набула чинності для України 27 листопада 1991 р., а в 1990 р. — Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (Страсбурзька конвенція), яка набула чинності для України 1 травня 1998 р. Це дозволяє нам поглиблювати міжнародну співпрацю з означених питань.
продолжение
–PAGE_BREAK–Спираючись на ратифіковану Віденську конвенцію, Україна ухвалила Закон «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними». Він визначає систему заходів в Україні, спрямованих проти незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними, а також визначає права та обов’язки юридичних осіб і громадян у зв’язку із застосуванням цього Закону. Разом із тим, новим Кримінальним кодексом України, який набув чинності 1 вересня 2001 р., зокрема ст. 306, визнано використання (відмивання) коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, кримінальним злочином. Тут також слід зазначити, що попередня редакція Кримінального кодексу, зокрема ст. 229 (стаття введена як наслідок ратифікації Віденської конвенції), також визнавала відмивання коштів, одержаних від торгівлі наркотиками, кримінальним злочином. Особливо слід відмітити, що новий Кримінальний кодекс розширив коло предикативних злочинів, доходи з яких можуть бути предметом розслідувань справ про відмивання коштів та судових переслідувань таких злочинів.
Тут варто зупинитися на характеристиці грошей, що відмиваються. Існує декілька поглядів на це питання, у тому числі й закріплених у законодавстві різних країн. Гносеологічно поняття «відмивання грошей» — це операції з обробки кримінальних доходів таким чином, щоб приховати їх нелегальне походження. Під кримінальними доходами, що відмиваються у світовій економіці, спочатку розуміли доходи, отримані від торгівлі наркотиками, контрабанди зброї та торгівлі людьми. Пізніше до відмивання грошей почали відносити надходження на банківські рахунки доходів, отриманих від інших видів злочинів (шахрайство, шантаж тощо).
На наш погляд, найбільш спірним є віднесення до доходів, які відмиваються, тих доходів, які приховані від оподаткування. Потрібно відрізняти гроші, набуті шляхом скоєння вбивств і насилля над особистістю людини, від грошей, які залишились у приватній власності замість того, щоб потрапити до державного бюджету.
Специфіка відмивання грошей (у широкому розумінні цього терміну) в Україні полягає в тому, що переважна частина такої діяльності має економічне підґрунтя. Це означає, що більшість доходів, які відмиваються в Україні, — це доходи, отримані від ухилення від сплати податків. У нашій країні така діяльність (ухилення від сплати податків) спричинена, перш за все, надмірним податковим тиском на підприємництво, недосконалим законодавством і корупцією. Звідси можна зробити висновок, що процес відмивання грошей в Україні зумовлений об’єктивними причинами (діями держави). Звичайно, відмивання грошей, чим би воно не було спричинене, є злочином перед державою. Проте, чи слід прирівнювати кримінальну діяльність, пов’язану з контрабандою наркотиків, зброї та людей, з ухиленням від сплати податків? І якою, в такому разі, повинна бути міра кримінальної відповідальності?
В Україні відмивання коштів здебільшого здійснюється через фіктивні компанії (типу «front») за фіктивними зовнішньоекономічними контрактами з офшорними компаніями або через офшорні банки. Такі кошти часто реінвестуються в Україну через приватизацію або як іноземні інвестиції. Враховуючи такий характер процесів відмивання грошей, здобутих злочинним шляхом, можна виділити два напрямки, які заслуговують найбільшої уваги:
по-перше, застосування превентивних заходів, щоб забезпечити юридичні умови для запобігання виникненню фіктивних компаній;
по-друге, ефективний нагляд за банківськими та фінансовими установами з метою унеможливлення їх використання в процесі відмивання грошей, оскільки такий процес об’єктивно потребує задіяння банківського сектора (він може відігравати як пасивну роль, тобто безпосередньої технічної ланки, так і активну — створювати умови для проведення сумнівних та незаконних операцій).
З огляду на це Національний банк України як головний орган банківського нагляду встановив правові механізми запобігання використанню фіктивних документів при відкритті рахунків у банках. Зокрема, чинна Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті врегульовує питання ідентифікації фізичних і юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності при відкритті рахунків, у тому числі, суб’єктів фіктивного підприємництва.
Даною Інструкцією встановлені також правові норми, які перешкоджають використанню фіктивних підприємств у процесі відмивання «брудних» грошей, а саме:
– документи на відкриття, переоформлення банківських рахунків суб’єктів підприємницької діяльності подає у банк особисто його керівник чи головний бухгалтер;
– при отриманні документів на відкриття банківського рахунку суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної, фізичної особи — уповноважений працівник комерційного банку зобов’язаний перевірити повноваження особи, яка подає документи на відкриття рахунку, її паспорт і зробити в присутності особи, що подає документи, копії перших чотирьох сторінок паспорта керівника чи головного бухгалтера, які мають зберігатися у справі про відкриття рахунку;
– при наданні підроблених (недостовірних) документів з метою відкриття рахунків комерційний банк зобов’язаний негайно повідомити про це органи внутрішніх справ із зазначенням паспортних даних особи, яка подає документи на відкриття банківського рахунку.
Отже, зазначений нормативно-правовий акт у цілому містить достатньо надійні правові механізми запобігання використанню фіктивних документів. Ідеться, зокрема, про жорсткі правила щодо завірення та перевірки достовірності документів, які подаються клієнтами в установи банків для відкриття різних видів рахунків, положення щодо ідентифікації особи клієнта та перевірки достовірності документів, які він пред’являє для засвідчення своєї особи та інших.
Утім, проблема використання фіктивних документів має місце не тільки при відкритті рахунків. Нині Національний банк України проводить активну роботу, спрямовану на запобігання використанню фіктивних документів для купівлі валютних цінностей та перерахування їх за межі України. З цією метою НБУ 05.04.2000 р. підписав з Державною митною службою України Угоду про інформаційне співробітництво, якою передбачено здійснення обміну інформацією в електронному вигляді за погодженими реквізитами та формою. Мета впровадження системи:
1. Підвищення оперативності взаємного інформаційного обміну, створення адаптованих автоматизованих систем контролю за діяльністю суб’єктів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Доступ Національного банку та усіх уповноважених банків, які є агентами валютного контролю, до оперативної інформації про рух товарів через митний кордон України.
3. Унеможливлення, ще на етапі митного оформлення вантажів, подання суб’єктом митному органу недостовірних відомостей про реквізити уповноваженого банку, через який здійснюватимуться розрахунки.
4. Запобігання використанню фіктивних документів для купівлі іноземної валюти та перерахування її за межі України.
Варто також відзначити, що в Україні в рамках системи валютного контролю встановлені жорсткі обмеження для купівлі конвертованої іноземної валюти на міжбанківському ринку. Зокрема, Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України визначений чіткий вичерпний перелік умов для купівлі іноземної валюти, а також перелік документів, які можуть бути підставою для здійснення такої купівлі. Подібні обмеження унеможливлюють конвертування національної валюти в іноземну з метою використання світової банківської системи в процесі відмивання «брудних» коштів, а також відтік коштів за кордон.
Так, з метою унеможливлення використання ЛОРО-рахунків іноземних банків для незаконного конвертування грошових коштів та їх переведення в готівку або відтоку за кордон Правління Національного банку України прийняло постанову №209 від 25.05.2000 р. «Про внесення змін до Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях». Відповідно до зазначеного нормативно-правового акту всі перерахування гривень за укладеними резидентами договорами (контрактами) з нерезидентами уповноважені банки з метою здійснення контрольних функцій щодо відповідності операцій чинному законодавству зобов’язані попередньо зарахувати кошти на окремий аналітичний рахунок. Вони обліковуються на цьому аналітичному рахунку протягом п’яти робочих днів і можуть бути перераховані з нього на користь нерезидента виключно на шостий робочий день. Уповноважений банк в змозі здійснити перерахування коштів у гривнях із аналітичного на кореспондентський рахунок банку-нерезидента на користь нерезидента тільки після отримання від клієнта довідки податкового органу. У ній має міститися така інформація: що резидент зареєстрований як платник податків; що у клієнта відсутня заборгованість за платежами перед бюджетом на дату звернення; назва резидента, що здійснює перерахування на кореспондентський рахунок банку-нерезидента в гривнях; номер, дата та предмет угоди, що є підставою для перерахування; сума перерахування; код ЄДРПОУ та код платника ПДВ.
У разі неотримання уповноваженим банком у 5-денний строк довідки податкового органу або наявності заборгованості за платежами перед бюджетом, він повертає кошти на поточний рахунок клієнта.
Невиконання зазначених вимог кваліфікується як нездійснення уповноваженим банком покладених на нього функцій, що є підставою для притягнення до відповідальності згідно з чинним законодавством України.
Після прийняття даної Постанови використання ЛОРО-рахунків іноземних банків для незаконного конвертування грошових коштів та їх переказу в готівку різко зменшилося. Зокрема, аналіз даних свідчить, що від моменту набуття чинності зазначених змін (з 29.07.2000 р.) обсяги операцій за ЛОРО-рахунками в гривнях банків-нерезидентів, відкритими в банках України, впали в 4,6 рази: з 1.937.317 тис. грн. (352 млн. 239,5 тис. дол. США) у липні до 422.615 тис. грн. (76 млн. 839,1 тис. дол. США) у серпні 2000 року, і продовжували знижуватися на 28,6% у вересні та 3,0% у жовтні (порівняно з попередніми місяцями). Ще більш показовою є картина зміни структури операцій перерахування коштів на ЛОРО-рахунки: у серпні обсяги операцій зменшилися на 675.840 тис. грн. (122 млн. 880 тис. дол. США), або в 4,4 рази. Одночасно сума коштів, сплачених за імпорт, поменшала в 9,4 рази: з 512.372 тис. грн. (93 млн. 158,5 тис. дол. США) до 54.435 тис. грн. (9 млн. 972,7 тис. дол. США), що свідчить про відсічення основної частини фіктивного обороту.
Актуальність питання стосовно створення ефективної системи боротьби з відмиванням грошей для України посилюється ще й тому, що в економіці нашої країни широко застосовуються готівкові розрахунки. Це об’єктивно створює передумови для відмивання «брудних» коштів. Така ситуація підштовхує представників організованої злочинності та ділків тіньової економіки до відмивання коштів на стадії їх розміщення. З огляду на це комерційні банки в Україні стали об’єктом перших спроб держави в боротьбі з відмиванням коштів шляхом запровадження правил ідентифікації клієнта.
Варто відзначити, що Україна всіляко сприяє поширенню безготівкових розрахунків серед населення як інструмента детінізації економіки країни. Зокрема, Національним банком України розроблена Національна система масових електронних платежів (НСМЕП), яка нині перебуває на стадії впровадження. Дана система дасть змогу сплачувати кошти за товари та послуги в безготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також зберігати й накопичувати заощадження в банках на поточних і карткових рахунках. У результаті, завдяки додатковому залученню коштів населення, значно розширяться можливості банківської системи України, зменшиться готівковий оборот в економіці країни. Це сприятиме ефективному контролю держави за рухом коштів через банківську систему України.
Дедалі більшого поширення набувають розрахунки за допомогою пластикових карток міжнародних платіжних систем, емітованих українськими банками. Так, за даними Europay International в Україні до кінця 2001 року обсяг емісії українськими банками пластикових карток міжнародних платіжних систем збільшиться приблизно вдвічі — до 1,5 млн. шт. Водночас, слід констатувати той факт, що обсяг розрахунків за платіжними картками все ж таки залишається досить невеликим. Зокрема, за картками Europay International у 2000 році було здійснено 6049 тис. трансакцій на суму EUR218,3 млн., що становить лише приблизно 8% обсягу готівки поза банками (М0), яка дорівнює близько 13 млрд. грн., або 2,7 млрд. евро.
Україна також законодавчо закріпила ряд базових принципів, які є складовою 40 Рекомендацій Робочої групи з питань фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). Зокрема, статтею 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банкам забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами і зобов’язує банківські установи ідентифікувати всіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції. Статтею 65 зазначеного Закону передбачено, що банки зобов’язані зберігати всі документи, що були підставою для здійснення значних та/або сумнівних угод, а також письмові результати ідентифікації пов’язаних з ними осіб протягом п’яти років від дня виконання угоди.
Прагнучи до створення засад відкритої і прозорої економіки та спираючись на міжнародний досвід, Україна поступово запроваджує механізми, які б унеможливлювали використання банківської системи з метою відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом. Так, Указом Президента України в 1998 році було заборонено відкривати та використовувати анонімні рахунки фізичних осіб у банківській системі України. Згодом, у 2001 році, також Указом Президента, було заборонено відкриття та використання кодованих рахунків фізичних осіб. Тим самим Україна виконала одну з базових вимог FATF щодо обов’язковості ідентифікації банками клієнтів.
Слід зазначити, що Національний банк України як головний орган валютного контролю постійно здійснює моніторинг валютних операцій комерційних банків з метою виявлення сумнівних операцій і попередження відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом. Так, НБУ було виявлено ряд випадків здійснення комерційними банками багаторазових платежів у іноземній валюті невеликими сумами на рахунки певних закордонних компаній за короткий термін часу, що мали явні ознаки сумнівних операцій. Перевірки цих комерційних банків виявили порушення чинного законодавства України. До них були застосовані відповідні заходи впливу. Крім цього, Національний банк України вжив превентивних заходів для подальшого уникнення появи таких випадків, шляхом внесення відповідних змін у нормативно-правові акти.
Приміром, при проведенні моніторингу валютних операцій комерційних банків увагу Національного банку України привернув АКБ «Донкредитінвест», який за обсягами придбаної в 2000 році за дорученням і за кошти своїх клієнтів на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти посідає третє місце серед банків України ($550 млн.). При цьому, за обсягами іноземної валюти, купленої для клієнтів — імпортерів товарів та послуг, банк посідає перше місце ($540 млн. з вищевказаної суми були куплені саме на зазначені цілі).
При проведенні співробітниками Національного банку України перевірки АКБ «Донкредитінвест» було виявлено випадки здійснення клієнтами банку сумнівних операцій. Інформація про це надсилалась НБУ до Генеральної прокуратури України, ДПАУ, Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, СБУ, Голові Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України тощо.
Так, між клієнтом АКБ «Донкредитінвест» ПП «Градекс» (Замовник) та фірмою “Eastern star LLC” США (Виконавець) було укладено контракт, на виконання якого Банк протягом 18 днів здійснив 26 операційз купівлі іноземної валюти загальною вартістю 11 млн. 103 тис. 066,22 доларів США з порушенням вимог чинного валютного законодавства України. За результатами проведеної перевірки АКБ «Донкредитінвест» був притягнутий до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 61 384 544,35 гривень (11 млн. 103 тис. 066,22 доларів США).
Слід відзначити, що сьогодні в Україні створюється підрозділ фінансової розвідки, який має стати центром національних зусиль по боротьбі з відмиванням грошей. Зокрема, на виконання Указу Президента сформована міжвідомча робоча група з числа представників ДПАУ, Міністерства економіки України, МВС, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України із залученням представників Генеральної прокуратури України, СБУ, Верховного Суду України, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України. Дана група працюватиме за такими основними напрямами:
продолжение
–PAGE_BREAK–