–PAGE_BREAK–Залежно від того, з якими видами затрат чи ресурсів порівнюють результати виробництва у сільськогосподарських підприємствах, показники економічної ефективності можна поділити на такі чотири групи:
– узагальнені показники підвищення економічної ефективності виробництва;
– показники ефективності використання землі;
– показники підвищення ефективності використання праці;
– показники підвищення використання основних фондів та капітальних вкладень.
Ефективність зернового господарства, по суті, розкривається сукупністю показників ефективності сільськогосподарського виробництва. Особливе значення мають такі показники: урожайність, продуктивність праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1ц зерна, прибуток на 1люд – год., на 1ц зерна і на 1га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна.
Урожай і урожайність – найважливіші результативні показники землеробства і сільськогосподарського виробництва в цілому. Рівень урожайності відображає вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств.
Найважливішою властивістю праці є її продуктивність, рівень якої характеризує ефективність використання трудових ресурсів.
Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.
Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створити певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшити виробництво продукції за одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів.
В умовах товарного виробництва і ринкових відносин індивідуальні витрати сільськогосподарських підприємств формують собівартість продукції.
Собівартість продукції – це витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво і реалізацію продукції, визначені в грошовій формі. Собівартість продукції як економічна категорія є частиною вартості товару, оскільки не включає витрати, які втілюються і реалізуються у вартості додаткового продукту.
В умовах ринкової економіки кількість показників та методів їх обчислення постійно зростатиме.
Земля – це продукт природи, і лише в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва.
У сільському господарстві земля – це головний засіб виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.
Економічна ефективність землі в сільському господарстві виражена системою показників, що характеризують, як ефективність використання всіх закріплених за господарством земельних ресурсів, так і ефективність окремих її видів.
При цьому одна частина показників характеризує кількісну зміну площі різних видів земельних ресурсів і відображають екстенсивний шлях розвитку. Друга частина показників характеризує ступінь інтенсивності використання землі.
До першої групи показників відносяться:
· коефіцієнт сільськогосподарського освоєння;
· коефіцієнт розораності;
· коефіцієнт використання площі ріллі.
Коефіцієнт освоєння – це відношення кількості сільськогосподарських угідь до загальної земельної площі.
Коефіцієнт розораності – це відношення площі ріллі до площі сільськогосподарських угідь.
Коефіцієнт використання площі ріллі – це відношення всієї площі посіву до площі ріллі.
До другої групи показників належать:
· землевіддача;
· землемісткість.
Землевіддача – це величина чистої продукції в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь.
Землемісткість – це обернений показник землевіддачі.
Також існують інші показники, такі як: кількість одержаної валової і товарної продукції з одиниці площі відповідних угідь в натуральному або грошовому виразі.
Отже, за даними СВК «Колос» Знам’янського району розглянемо структуру земельних угідь на протязі 2004-2006роках в таблиці 4.
Таблиця 4
Динаміка і структура земельних угідь, землезабезпеченість
Показники
2004
2005
2006
Відношення 2006р до2004р,%
га
%
га
%
га
%
Загальна земельна площа
6078
6078
6070
99,9
в т.ч с.-г. угіддя
6078
100
6078
100
6070
100
99,9
із них рілля
4603
75,7
4603
75,7
4594
75,7
99,8
Сінокоси
8
0,1
8
0,1
9
0,1
112,5
Пасовища
1432
23,6
1432
23,6
1433
23,6
100,0
Багаторічні насадження
34
0,6
34
0,6
34
0,6
100,0
Коефіцієнт с.-г. освоєння
1,0
—
1,0
—
1,0
—
—
Коефіцієнт розораності
0.8
—
0.8
—
0.8
—
—
Припадає на одного робітника:
— с.-г. угідь
19,3
—
19,4
—
20,9
—
—
— ріллі
14,6
—
14,7
—
15,8
—
—
Ефективність використання землі характеризується натуральними і вартісними показниками. До вартісних показників відносяться: валова продукція, товарна продукція, валовий дохід і прибуток.
Валова продукція сільського господарства являє собою всю масу виробленої в даному році продукції, включаючи приріст незавершеного виробництва.
Товарна продукція – це частина валової продукції, яка була реалізована й прийняла форму товару.
Валовий дохід – знов створена вартість живою працею робітників колективу за рік. Вона включає в себе фонд оплати праці і чистий дохід.
Прибуток – вираховується як перевищення виручки від товарної продукції над її собівартістю.
Виробничі фонди сільського господарства залежно від економічного значення в процесі виробництва, характеру обороту і способу перенесення вартості на створений продукт поділяються на основні і оборотні.
Основні виробничі фонди – це засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально – речову форму і поступово, частинами переносять свою вартість на сторений продукт.
Оборотні виробничі фонди – це засоби виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально – речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.
Основні фонди поділяються на:
· фонди сільськогосподарського призначення;
· фонди не сільськогосподарського призначення;
· невиробничі фонди.
Основні фонди сільськогосподарського призначення – це фонди, які приймають участь в процесі виробництва сільськогосподарської прдукції. До них відносяться: будинки, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робоча і прдуктивна худоба, багаторічні насадження і т.д.
Фонди не сільськогосподарського призначення спямовані на виробництво продукції промислового характеру, ці фонди пов’язані з будівлею, торгівлею, суспільним харчуванням і т. д.
Невиробничі фонди не прймають безпосередної участі в виробництві продукції, але відіграють важливу роль, створюючи сприятливі умови для життя і високопродуктивної праці сільськогосподарських працівників.
Фондозабезпеченність господарства – це вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного средньорічного працівника.
Економічна ефективність використання основних виробничих фондів характеризується фондовіддачею, фондоємкістю продукції та нормою прибутку.
Фондовіддача – це вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.
Фондоємкість продукції – це середньорічна вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1грн валової продукції.
Для визначення економічної ефективності використання основних і оборотних фондів сільськогосподарського вирибництва обчислюють норму прибутку. Цей показник визначають з відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних виробничих фондів:
Нп,
де Нп – норма прибутку, %
П – прибуток, грн;
Фосн і Фоб – середньорічна вартість відповідно основних і обороних фондів, грн.
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів ко характеризує кількість оборотів за рік і визначаеться за формулою:
де Вр – виручка від реалізації продукції, грн;
Мв – вартість молодняка, переведеного в основне стадо, грн;
Вс – виручка від реалізації основного стада, грн;
Зо – середньорічні залишки оборотних засобів, грн.
Тривалість одного обороту визначаеться діленням кількості днів у році на коефіцієнт оборотності засобів.
Існує два способи збільшення виробництва продукції сільського господарства – екстенсивний та інтенсивний.
Інтенсифікація сільського господарства – це такий спосіб ведення, за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на широке використання досягнень науково — технічного прогресу, застосування більш ефективних засобів виробництва і прогресивних технологій, що забезпечують підвищення продуктивності земельних угідь і поголів’я худоби.
Основним показником, що характеризує рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є сума основних виробничих фондів, поточних виробничих фондів і поточних виробничих затрат без амортизації в розрахунку на одиницю оброблюваної площі.
Прямий і головний показник, найбільш широко відображає суть рівня інтенсивності, тобто концентрацію живої та уречевленої праці в розрахунку на одиницю земельної площі.
Для аналізу досягнутого рівня основний показник може бути розподілений на 2 частини:
1) Фондозабеспеченність – це відношення основних фондів сільськогосподарського призначення до земельної площі.
2) Фондоозброєнність – це відношення виробничих затрат до земельної площі.
Вони є додатковими показниками.
Економічну ефективність інтенсифікації характеризують наступні показники:
1.Вихід валової продукції з одиниці земельної площі. Вся валова продукція в господарствах оцінюється в співставних цінах, це дозволяє використовувати даний показник в динаміці, а також виконувати співставлення діяльності господарств, що працюють в однакових умовах.
Допоміжні показники: товарна продукція, валовий дохід, чистий дохід, прибуток в розрахунку на одиницю земельної площі.
2.Продуктивність праці – це відношення валової продукції до одиниці затрат праці.
3.Фондовіддача і фондоємкість.
Собівартість продукції – це витрати сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі.
У сільськогосподарському виробництві розрізняють собівартість виробничу і повну, індивідуальну і галузеву, планову і фактичну.
Виробнича собівартість включає витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції, а повна собівартість – витрати на виробництво і реалізацію продукції.
Індивідуальна собівартість відображує витрати окремого сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Галузева собівартість характеризує середні витрати на виробництво і реалізацію одиниці продукції окремої галузі певної сукупності господарств.
Планова собівартість – це витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачання виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю продукції. Фактична собівартість характеризує рівень проведених господарством витрат на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції.
Розглянемо собівартость 1ц зернових за даними СВК «Колос» в таблиці 5
Таблиця 5
Динаміка собівартості 1ц зернових, грн.
Культура
2005
2006
Відношення 2006р до 2005, %
Зернові, всього
32,31
41,16
127,4
в т.ч. пшениця
30,03
47,17
157,0
ячмінь
40,19
34,48
85,8
кукурудза
26,88
38,30
142,5
Цукрові буряки
13,33
15,79
118,5
Соняшник
55,93
52,96
94,7
Отже, собівартість культур в 2006 році в порівнянні з 2005 роком зросла майже по всіх культурах.
Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку, є рентабельність. Рентабельність – показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.
Прибуток господарств – це реалізована частина їхнього чистого доходу.
Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно зіставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.
Рентабельність характеризує ефективність спожитих засобів виробництва що включають суму річної амортизації основних фондів і вартість у господарстві матеріальних оборотних засобів.
Норма прибутку визначається з відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів і визначається у відсотках.
Практично в різних господарствах часто досягають однакового рівня рентабельності при виробництві однойменної продукції, але мають різні показники норми прибутку.
Розглянемо на прикладі СВК «Колос» динаміку прибутку і рівня рентабельності виробництва зернових за 2005-2006 роки.
Таблиця 6
Динаміка прибутку і рівня рентабельності виробництва зернових
Показники
2005
2006
Відношення 2006р до 2005р.,%
Отримання чистого доходу, всього, грн в т.ч:
-39,0
275,3
—
на 1 га площі посіву, грн
-15,0
99,75
—
на 1ц валового збору, грн
-0,43
3,20
—
Виручка, тис. грн.
2356,7
2782,1
118,1
Повна собівартість, тис.грн.
2395,7
2506,8
104,6
Рівень рентабельності,%
-1,6
11,0
в 12,6 раз
Зробивши детальну характеристику господарства по всіх показниках, що характеризують ефективність виробництва зернових, можна побудувати таблицю в якій використаємо всі раніше визначені показники.
Таблиця 7
Економічна ефективність виробництва зернових.
Показники
1999
2006
Відношення 2000р до 1998, %
Площа посіву, га
2600
2760
106,1
Валовий збір, ц
91089
86000
94,4
Виробничі затрати тис.грн…
2943,2
3540,1
120,2
Одержано від реалізації, тис. грн.
2356,7
2782,1
118,0
Собівартість реалізації продукції, тис. грн.
2395,7
2506,8
104,6
Прямі затрати праці, тис. люд – годин
14
27
192,8
Урожайність, ц/га
35,0
31,2
89,1
Собівартість 1ц, грн
32,31
41,16
127,4
Затрати праці, люд.- годин
На 1га.
На 1ц
5,38
0,15
9,78
0,3
181,8
200,0
Виробничі затрати на 1 га, грн.
1132
1282,6
1133,0
Одержано парибутку:
Всього, тис.грн -39
275,3
706,8
На 1га, грн -15
99,75
525
продолжение
–PAGE_BREAK–В Україні виробництво зернових завжди було і залишається головним джерелом грошових надходжень у господарства. Останнім часом через високі ціни товаровиробники господарства не в змозі придбати необхідну кількість добрив, палива, засобів захисту рослин, техніки, а від так і виконати всі вимоги технології вирощування зернових. А це, в свою чергу, призводить до значних недоборів їх врожаю, до зниження якості зерна та прибутків від реалізації.
Низькі показники економічної ефективності вирощування зернових культур обумовлені також використанням існуючої недосконалої високозатратної техніки і технології.
Підвищення економічної ефективності зернового виробництва передбачає збільшення виробництва і поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства і ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату.
Будь – яка технологія виробництва сільськогосподарської продукції постійно вдосконалюється і змінюється, пристосовуючись до конкретних умов.
Забезпеченість господарств надійною системою дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню урожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.
Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних і органічних добрив. У середньому по Україні при внесенні під зернові культури мінеральних добрив у кількості 194 кг діючої речовини на 1 га посіву із співвідношенням N75 P59 K50 приріст урожаю зерна на 1 кг добрив становить 4,3 кг.
Важливим фактором збільшення виробництва зерна є зрошення земель. Слід відзначити, що в умовах зрошення одержати високі врожаї зернових культур без застосування добрив практично не можливо.
Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження нових форм організації і стимулювання праці, створення приватного сектору, фермерських господарств.
Основну увагу щодо комплексу заходів для досягнення високих урожаїв становлять інтенсивні технології.
Незалежно від грунтово – кліматичних зон в кожному господарстві слід мати 20-25% ранньостиглих, 35-40% середньостиглих та таку саму кількість середньорослих сортів. Наукові дослідження довели, що сукупний урожай зернових у такому разі зростає на 20-30% і стає стабільнішим.
Індустріальні технології, крім заходів і прийомів, спрямованих на зменшення затрат ручної праці, містять систему додаткових агроприйомів, основним з яких є:
· передпосівне вирівнювання поверхні ґрунту;
· внесення окремих видів добрив залежно від фази розвитку рослин;
· передпосівна культивація з внесенням гербіцидів;
· сівба високоякісним і попередньо обробленим протруювачем насіння;
· суцільне довсходове і пісявсходове розпушення ґрунту та інші.
Приріст урожаю зернових значно змінюється залежно від місця вирощування, а також від погодних умов року.
Вагомим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка ( 15 – 17% ) і клейковини ( 28 – 43% ).
Індустріальні технології вирощування сільськогосподарських культур передбачають максимальне збільшення їх урожайності шляхом використання інтенсивних сортів і гібридів.
Збільшення виробництва продукції в сільськогосподарських підприємствах забезпечується за рахунок підвищення продуктивності праці.
Фактори, які впливають або сприяють збільшенню кількості продукції і зниженню затрат праці на її виробництво є основою для знаходження нових шляхів збільшення продуктивності праці.
Основні шляхи підвищення продуктивності праці:
· ріст фондозабезпеченності і фондоозброєнності праці;
· підвищення інтенсивності використання основних фондів;
· поглиблена спеціалізація і концентрація виробництва;
· впровадження прогресивних технологій;
· покращення організації і збільшення її інтенсивності;
· підвищення кваліфікації кадрів;
· стимулювання процесу праці.
Резервами збільшення продуктивності праці є збільшення урожайності і зменшення затрат праці на 1га.
Можна виділити такі основні шляхи підвищення продуктивності праці в сільському господарстві:
– зростання врожайності культур і продуктивності тварин;
– впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва;
– широке використання інтенсивних та індустріальних технологій виробництва в рослинництві і тваринництві;
– раціональне розміщення сільського господарства;
– економічно обґрунтовані спеціалізація і концентрація виробництва на базі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції;
– застосування прогресивних форм організації і оплати праці;
– зміцнення трудової і технологічної дисципліни.
Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції.
Значення собівартості продукції є важливою умовою підвищення економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення в сільськогосподарських підприємствах.
Основні шляхи зниження собівартості сільськогосподарської продукції:
1. Впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва.
2. Зниження фондоємкості виробництва.
3. Зниження матеріалоємкості виробництва.
4. Зменшення витрат по організації і управлінню виробництвом.
5. Удосконалення організації і матеріального стимулювання праці.
6. Підвищення якості продукції і скорочення витрат при збиранні, реалізації продукції.
Резервами зниження собівартості продукції є підвищення урожайності сільськогосподарських культур і економія виробництва затрат в розрахунку на 1 га посівної площі.
3. Характеристика рівня розвитку галузей тваринництва.
Найважливішою галуззю продуктивного тваринництва України є скотарство, яке постачає незмінні продукти харчування і цінну сировину для харчової і переробної промисловості.
В останні роки відбувається тенденція до різкого скорочення поголів’я ВРХ та й взагалі галузі тваринництва. На сьогоднішній день підприємcтву сільського господарства, не вигідно займатися тваринництвом. Галузь рослинництва більш менш переживає скрутне становище.
Економічну ефективність галузі скотарства в окремих категоріях господарств можна охарактеризувати за допомогою таких натуральних та вартісних показників: продуктивність великої рогатої худоби; витрати кормів на 1 ц. молока; 1 ц. приросту великої рогатої худоби та на одну умовну голову; трудомісткість одиниці продукції.
Показники ефективності галузі скотарства співставляють по кожній групі тварин, як в натуральній так і у вартісній формах з середніми показниками по району чи показниками іншого господарства, або з даними цього ж господарства за кілька років. При цьому необхідно проаналізувати та спів ставити показники продуктивності худоби, та продуктивність праці, затрати праці у люд. год. в розрахунку на одиницю продукції.
Потім аналізують собівартість продукції по кожному виду продукції, що дасть змогу установити рівень тенденції, зміни собівартості продукції та виявити невикористані резерви.
Вся вироблена продукція в господарстві несе назву валова продукція. При цьому проводять аналіз рівня товарності в розрізі окремих видів продукції. Рівень товарності в галузі тваринництва значно більш ніж в галузі рослинництва. Це можна пояснити тим, що більшість продукції рослинництва використовують на внутрішньогосподарські потреби.
Хочеться звернути увагу на стан сільського господарства у Знам’янському районі взагалі. Це просто — жах. Більшість суб’єктів господарювання взагалі перестали займатися тваринництвом.
Організаційна структура господарства складається із 13 виробничих підрозділів:
— рослинницькі бригади: 6
— тракторні бригади: 3
— ферми ВРХ: 7
– свинотоварний комплекс: 3
– птахівнича ферма: 2
— автопарк: 2
Оскільки, головним засобом виробництва продукції рослинництва і тваринництва є наявність земельних ресурсів, то ефективність їх використання значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності всього сільського господарства.
Виробнича спеціалізація господарства визначається питомою вагою ведучої товарної продукції. Ведучою галуззю в даному господарстві є рослинництво.
Станом на 1 травня 2007 року у сільськогосподарському виробничому кооперативі «Колос» є в наявності 1332 голови великої рогатої худоби, із них 702 голови м’ясного напрямку так як дане господарство являється племінною фермою великої рогатої худоби м’ясного напряму породи «Знам’янська», в тому числі корів м’ясного напрямку 200 голів, середнє поголів’я корів молочного стада становило 300 голів, наявність свиней становило 2162 голови, коней 38 голів, середнє поголів’я птиці складало 3989 голів, в тому числі курей-несучок становило 2600 голів.
В той же час на початок 2007 року поголів’я великої рогатої худоби становило 1315 голів, в тому числі корів 501 голова. Із загальної кількості поголів’я великої рогатої худоби телят до 1 року було 376 голів, телиць від 1 до 2 років осіменених було 21 голова, телиць від 2 років і старше осіменених було 70 голів, телиць від 2 років і старше неосіменених було 30 голів, бугаїв плідників становило 6 голів. Свиней станом на 1 січня 2007 року обліковувалось 1824 голови, в тому числі основних свиноматок 150 голів, ремонтних свинок старше 4-х місяців 257 голів, поросят до 2-х місяців 338 голів.
Динаміку чисельності поголів’я худоби та птиці можна побачити із таблиці 8.
таблиця 8
(голів)
2004
2005
2006
2005р. до 2004р.,%
2006р. до 2004р.,%
2006р. до 2005р.,%
Велика рогата худоба
1160
1175
1315
101,3
113,4
111,9
в т.ч. корів
452
500
501
110,6
110,8
100,2
Свині
1182
1613
1824
136,5
154,3
113,1
Коні
35
37
39
105,7
111,4
105,4
Птиця
4554
6305
5097
138,4
111,9
80,8
Як видно із таблиці поголів’я худоби щороку збільшується в зв’язку із тим, що господарство має не лише племінну ферму по відгодівлі великої рогатої худоби м’ясного напряму породи «Знам’янська», а й племінну ферму по вирощуванню свиней породи «Біла Українська». Поголів’я птиці на кінець 2006 року зменшилося у порівнянні з початком 2006 року, але у порівнянні із 2004 роком поголів’я зросло.
Потреба в елементах споживання – це та кількість необхідної енергії, поживних і біологічно активних речовин, яка потрібна організму тварини для участі в обмінних процесах, пов’язаних з покриттям затрат на підтримку життя, формування нових тканин тіла при рісті та відгодівлі, отриманню продукції, здійсненню репродуктивних функцій, збереження здоров’я.
Потреби тварин в елементах споживання змінюються. Вони залежать від виду, віку, фізіологічного стану, рівня продуктивності та використання тварин.
Під раціональною організацією кормової бази, слід розуміти насамперед повну відповідність її структури та об’єму виробничому напрямку і потребам тваринництва. Крім того, вона повинна забезпечувати виробництво максимальної кількості кормів з одиниці площі при відносно низькій їх собівартості, тобто структура кормової бази повинна мати наукове обгрунтування виходачи з природно-кліматичних умов зони, в якій вона створюється. Для цього безпосередньо у господарствах під час організації кормової бази всі кормові культури повинні оцінюватися за урожайністю, виходом кормових одиниць та перетравного протеїну, а також за затратами праці та коштів з розрахунку на кормову одиницю та перетравний протеїн.
Усі корми, які використовують у тваринництві поділяють на такі основні групи:
1) рослинні, які підрозділяють на зелені, грубі, соковиті, відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага), концентровані (комбікорми, висівки, макуха, шрот, відходи хлібозаводів та інші);
2) тваринного походження — молоко і відходи маслоробної та сироварної промисловості, відходи м’ясокомбінатів та рибної промисловості;
3) мінерально-кісткове борошно, кухонна сіль, крейда та інші;
4) вітамінні.
Важливим показником ефективності виробництва є собівартість 1 центнера продукції.
Собівартість продукції – важливий узагальнюючий економічний показник виробничо – фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. Зниження собівартості продукції має велике народногосподарське і економічне значення в підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва.
Для годівлі тварин і птиці кормів на початок 2007 року було 33920 цнт 13571 цнт к.о., соковитих кормів 5839 цнт к.о. За 2006 рік на корм всім видам худоби та птиці 50348 цнт кормових одиниць. За структурою використання кормів концентровані корми складали 54,8% від загальної кількості кормів (27589 цнт к.о.), грубі корми складали 18,6% до загальної кількості кормів або 9345 цнт к.о., соковиті корми в структурі витрачання кормів на годівлю склали 22,0% до загальної кількості або 11070 цнт к.о., інші корми склали 4,6% або 2344 цнт к.о. Надійшло усіх видів кормів в господарство 59971 цнт кормових одиниць. За структурою вони мають такий вигляд: концентровані корми 51,5%, грубі корми 32,3%, соковиті корми 12,3% та інші корми 3,9%. Всі види кормів були заготовлені власними силами окрім 1419 цнт к.о. комбікормів із 30877 цнт к.о. концентрованих кормів, які були закуплені.
продолжение
–PAGE_BREAK–У господарстві у 2006 році одержано привісу великої рогатої худоби в кількості 1476 цнт і продуктивність ВРХ склала 631 гр середньодобового привісу. Собівартість 1 цнт привісу у 2006 році склала 987,80 грн за 1 цнт в той час як у 2005 році даний показник становив 878,82 грн за 1 цнт. хоча середньодобовий привіс склав у 2005 році 538 гр. На вирощування 1 цнт привісу великої рогатої худоби продуктивність праці склала 41,33 люд-год проти 49,63 люд-год у 2005 році.
Також у 2006 році одержано привісу свиней в кількості 2509 цнт і продуктивність свиней склала 763 гр середньодобового привісу. Собівартість 1 цнт привісу склала 575,13 грн за 1 цнт в той час як у 2005 році даний показник становив 485,28 грн за 1 цнт. хоча середньодобовий привіс склав у 2005 році 447 гр. На вирощування 1 цнт привісу великої рогатої худоби продуктивність праці склала 14,35 люд-год проти 20,93 люд-год у 2005 році.
У господарстві у 2006 році надій молока склав у кількості 11169 цнт і середньорічний надій на 1 корову склав 3838 кг. Собівартість 1 цнт молока у 2006 році склала 99,47 грн за 1 цнт в той час як у 2005 році даний показник становив 83,77 грн за 1 цнт. хоча середньорічний надій склав 3743 кг. При виробництві 1 цнт молока продуктивність праці склала 5,5 люд-год проти 6,4 люд-год у 2005 році.
Інтенсивне ведення скотарства передбачає послідовне кількісне зростання та якісне оновлення основних виробничих фондів, забезпечення нормативної потреби в оборотних засобах і кваліфікованих заходах. Рівень інтенсивності є одним з важливих факторів формування ефективності галузі. Він, як відомо, характеризує обсяг виробництва продукції та ступінь насиченості галузі сукупними вкладеннями коштів з розрахунку на голову худоби. Проте в останні роки в Україні відбувається деінтенсифікація галузі, як і всього сільського господарства. Спостерігається суттєве зменшення споживання кормів, технічних засобів та інших ресурсів внаслідок як недостатньої кількості наявних матеріально-технічних ресурсів, так і значного підвищення цін на них. Інфляційні процеси та зростання цін створюють видимість збільшення поточних витрат виробництва та фондових вкладень у скотарство, але не збільшують їх натурально речових обсягів. Основу інтенсифікації скотарства становлять прогресивні технології виробництва продукції галузі, але в сучасних економічних умовах їх можуть застосовувати лише підприємства, які зберегли ресурсний потенціал або мають можливість залучати в галузь додаткові кошти.
4. Організація виробничих процесів та використання техніки
У складі техніки, що використовується в господарстві, переважає МТП. За його допомогою виконуються мезанізовані роботи в рослинництві, тваринництві та транспортні роботи. Так на кінець 2006 року у сільськогосподарському виробничому кооперативі «Колос» на обліку налічувалося 36 тракторів всіх марок, 3 трактори на яких змонтовані машини, 38 тракторних прицепів, 18 сівалок, 9 зернозбиральних комбайнів, 4 кормозбиральні комбайни, 4 бурякозбиральні машини. Також налічувалося 4 жатки валові, 6 доїльних установок та агрегатів, 2 роздавачі кормів для великої рогатої худоби, 17 транспортерів для прибирання гною. У 2005 році у господарстві було списано 1 кормозбиральний комбайн і списано по зносу 2 сівалки та 2 тракторних причепи. Але у 2006 році було куплено 3 сівалки. Обсяг механізованих робіт МТП обчислюється в умовних еталонних гектарах. Еталонниий гектар — це умовна одиниця, яка відповідає оранці 1 га. ріллі за еталонних умов:
– питомий опір грунту — 0,5 кг./см2 при швидкості руху агрегату 5 км./год.;
– глибина оранки 20-22 см., агрофон — стерня зернових колосових, вологість грунту — 22%; рельєф рівний, довжина гону 800 м.;
– висота над рівнем моря — 200 м.;
Для трактора кожної марки визначений відповідний нормативний виробіток в еталонних гектарах за одиницю робочого часу. Еталонний виробіток за 1 год., для трактора ДТ- 75 становить 1 га., тому його приймають за еталонний.
Матеріально-технічна база сільського господарства — це сукупність засобів виробництва і енергії всіх галузей сільського господарства. ЇЇ елементами є земельні ресурси, трактори, автомобілі, електрообладнання, ПММ, продуктивна худоба, насіння, корми, добрива тощо.
Перерахунок потужності з кінських сил у кіловати здійснюється за коефіцієнтом 0,736. Потужність деяких двигунів вимірюється в кіловат-амперах (1 кВтА=0,8 кВт).
Транспортування вантажів на сільськогосподарських підприємствах здійснюється автомобілями, тракторами, самохідними шассі, живою тягловою силою та ін. Автомобільний транспорт найефективніший внаслідок високої маневреності і забезпечує доставку вантажів з найменшими затратами праці і коштів. Недоліком його використання є сезонність. Він зайнятий в середньому 240-260 днів на рік, решту часу простоює через бездоріжжя, відсутність палива, технічні несправності тощо.
5. Нормування, організація та оплата праці
Наявність трудових ресурсів господарства являє собою суму фактичної чисельності постійних, сезонних і тимчасових робітників, керівників і фахівців.
Статистика визначає такі тенденції зміни робочої сили:
1. Скорочення чисельності сільського населення.
2. Скорочення чисельності працівників сільського населення.
Але відбуваються й якісні зміни в складі робочої сили:
1. Збільшилась питома вага механізаторів.
2. Підвищилась кваліфікація працівників.
У сільськогосподарських підприємствах всіх працівників залежно від виконуваних ними функцій поділяють на такі категорії: робітники постійні, робітники тимчасові і сезонні, інженерно-технічний персонал, службовці, молодший обслуговуючий персонал; працівники пожежно-сторожової охорони.
Постійними вважаються працівники, з якими укладено трудовий договір без зазначення строку закінчення роботи. Сезонними вважаються робітники, прийняті на роботу строком на окремий сезон, але не більш як на 6 місяців. Робітники, прийняті на строк не більш як 2 місяці, вважаються тимчасовими.
До інженерно-технічних працівників належать працівники підприємств, їх заступники з питань виробництва, агрономи, зоотехніки, інженери, лікарі ветеренарної медицини, механіки, техніки, економісти та інші спеціалісти сільського господарства. До службовців належать заступники керівників з господарських питань, по збуту продукції, фінансах, завідуючі складами, облікові працівники тощо.
Прибиральниці, сторожі, пожежники, курєри, водії легкових автомобілів і службових автобусів, двірники та інші працівники належать до молодшого обслуговуючого персоналу.
Праця людей є необхідною складовою частиною процесу виробництва споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеній матеріальній та духовній базі висловлюється у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці. Заробітна плата є важливим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результаті своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту. Оплата праці — це заробіток, розрахований, як правило, у грошовому вираженні, що по трудових договорах власник або уповноважений ним орган виплачує за виконану роботу або надані послуги.
Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, встановлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, преміювання. Облік праці і заробітної плати – один із найважливіших і складних ділянок роботи, що потребують точних і оперативних даних у яких відбивається зміна чисельності працівників, витрат робочого часу, категорій працівників, виробничих витрат.
На підприємстві облік заробітної плати працівників є документальним, достовірним, та однаковим у всіх галузях господарювання. Робітники реалізують право на працю шляхом заключення трудового договору на підприємстві у відповідності із Законом України, конкретизуючи права та обов’язки працівників, а також оплата за працю, відрахування у фонди, розрахунок прибуткового податку.
У зв’язку з цим на підприємстві організується оперативний та бухгалтерський облік праці та її оплата.
Для того щоб виконувати задачі, які стоять перед обліком, на підприємстві створені:
— контроль за чисельністю персоналу та використанням робочого часу;
– правильність документального оформлення виробки робітників та службовців;
– своєчасне нарахування заробітної плати та допомог, а також їх видача;
– своєчасне утримання сум податків та перерахування їх до бюджету;
– розподіл заробітної плати по об’єктах калькулювання;
– планування звітів про працю.
Облік праці і заробітної плати – один із самих важливих і складних відділів роботи, потребуючих точних та оперативних даних, в яких відображаються зміни в чисельності працівників, кодах виробничих затрат, затратах робочого часу, категоріях працівників та здійснюється контроль за використанням трудових ресурсів. Організація оплати праці здійснюється на основі: законодавчих та інших нормативних актів, генерального домовлення на державному рівні; колективних договорів; трудових договорів; регіональних та галузевих домовлень.
На кожному підприємстві, установі організації виникає необхідність оцінити і оплатити працю.
При цьому документування господарських операцій має забезпечити одержання своєчасної та об’єктивної інформації про чисельність працівників, використання робочого часу, виробіток продукції і розрахунки щодо оплати праці.
Облік руху особового складу СВК «Колос» здійснюється у плановому відділі та відділі кадрів. При цьому обліку підлягають всі працівники незалежно від виконуваної роботи та обійманої посади.
Наступним етапом розрахункової роботи по розрахунках з працівниками в СВК «Колос»є формування даних синтетичного і аналітичного обліку розрахунків та звітності. Рахунок 66 «Розрахунки з робітниками по оплаті праці» — пасивний, балансовий, розрахунковий.
661- «Нарахована заробітна плата»;
662 — «Депонована заробітна плата»;
При нарахуванні заробітної плати кредитується рахунок «Розрахунки з робітниками по оплаті праці» й дебетуються рахунки в залежності від видів виробництв (основною, допоміжною), де виконуваність роботи, характер цих робіт, категорій робітників, а також від виду заробітної плати (основна, додаткова).
Облік розрахунків з робітниками та службовцями по операціях, не пов’язаних з оплатою праці, ведеться на рахунку 39 «Розрахунки з робітниками та службовцями по інших операціях», який має слідуючи субрахунки:
1 — за товари, продані в кредит;
2 — позика на індивідуальне житлове будівництво;
3 — позика на будівництво садових будинків;
4 — позика молодим сім’ям;
5 — на формений одяг;
6 — по акціях;
7 — заборгованість учасників по підписці на акції.
По кредиту даного рахунку відображається заборгованість робітників по виданих позиках, а по дебету — погашення цієї заборгованості.
Розрахунки з працюючими при ручному способі обробки документів вносять у розрахункові відомості або розрахунково-платіжні відомості.
Розрахункові відомості по заробітній платі працюючих за місяць складаються із розділів «Нарахування заробітної плати», «Відраховано, передано, внесено, виплачено», «Належить сума до виплати».
Розрахунково-платіжні відомості виконують подвійну функцію: по-перше, за їх допомогою виконуються розрахунки з працюючими, по-друге, вони є формою аналітичного обліку рахунка 66.
Заробітна плата – це точка перетину інтересів багатьох — підприємства, працівника, податкової, фондів. Кожна з цих сторін оцінює значення заробітної плати. У зв’язку з цим важко переоцінити значення роботи бухгалтера, пов’язаної з обліком витрат на оплату праці. Вона, як правило, найбільш складна і трудомістка. Помилка у нарахуванні заробітної плати автоматично призводить до цілої серії помилок і порушень, які є найважчими за своїми на- слідками. Є тільки один спосіб уникнути таких помилок – абсолютно точно знати, як проводити будь-які розрахунки, пов’язані із заробітною платою.
В структурі операційних витрат витрати на оплату праці у СВК «Колос» становили 21,6% від загальної кількості витрат і у сумарному вигляді склали 2899 тис.грн. У 2005 році оплата праці складала 16,9% до загальної кількості операційних витрат і у сумарному вигляді склала 2166,4 тис.грн. Тобто за рахунок законодавчого підвищення мінімальної заробітної плати у господарстві також збільшилась середньомісячна заробітна плата і склала за 2006 рік 663,62 грн. Відпрацьовано всього працівниками за 2006 рік 710605 людино-годин, тобто при середньообліковій чисельності 363 особи відпрацьовано 1 працівником 1958 людино-годин при законодавчо втановленій нормі 1975 людино-годин.
6.Планування у сільськогосподарському виробничому кооперативі «Колос»
На початку року після закінчення господарського року планово-екомічний відділ сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колос» здійснює планування фінансово-господарської діяльності господарства на слідуючий господарський рік. Складається технологічна карта щодо посіву сількогосподарських культур в розрізі кожної окремо культури по окремо кожному полю. Тут планується обробіток, посів та збирання урожаю по видам робіт (оранка, дискування, лущування, посів, внесення добрив та гербіцидів, збирання урожаю і т.п.) із зазначенням витрат матеріальних ресурсів (пального, насіння, мінеральних добрив, гербіцидів і т.п.). Також розробляється зелений конвеєр щодо заготівлі кормів власного виробництва та їх витрати. Всі дані заносяться у робочий зошит економіста для складання плану фінансово-господарської діяльності, де плануються виробничі та фінансові показники. В даному зошиті розраховуються дані щодо технологічної структури посівів (більш узагальнено, ніж у технологічній карті), внесення добрив та гербіцидів, витрати пального, витрати насіння при посіву, витрати кормів для вирощування продукції тваринництва, рух поголів’я та худоби, обсяги реалізації продукції в натуральному та вартісному вигляді. Хотілося б зазначити, що у робочий зошит вносяться дані як в натуральному, так у вартісному вигляді. Тут планується від самого початку до кінцевого результату діяльність господарства. Саме тут формується планова собівартість продукції, що буде вирощена, і на основі неї обліковується дана продукція протягом всього року. А тільки аж у кінці року бухгалтерія господарства робить калькуляцію продукції і доводить планову собіварстість до фактичної собівартості. Дані із робочого зошита економіста заносяться у план фінансово-господарської діяльності, який обусоблює дані робочого зошита, а потім із плану фінансово-господарської діяльності узагальнена інформація заноситься у зведений план, який представляє основу господарювання господарства у поточному році.
7. Постановка планово-економічної роботи у господарстві
У сільськогосподарському виробничому кооперативі «Колос» є планово-економічний відділ в який входить головний спеціаліст та провідний спеціаліст. Керує діяльністю планово-економічного відділу головний бухгалтер господарства, який виконує функції і начальника начальника фінансово-планового відділу, а у склад фінансово-планового відділу входить планово-економічний відділ і бухгалтерія. В основному плановоекономічний відділ займається нарахуванням заробітної плати працівникам господарства, узагальнює інформацію щодо виробництва продукції господарством та здійснює планування фінансово-господарської діяльності. Провідний економіст займається нарахуванням заробітної плати, а головний економіст узагальнює інформацію щодо виробництва та здійснює планування фінансово-господарської діяльності. Також відділ займається пошуком більш економічніших перспектив щодо виробництва та господарської діяльності кооперативу. Працюють економісти при шестиденному тижні із 8 год до 16 год, тобто семигодинний робочий тиждень.
продолжение
–PAGE_BREAK–