ЗМІСТ:
1. Поняття економічної концентраціїї – юридичні та економічні аспекти Ст.3 2. Державне управління та контроль за концентрацією суб‘єктів господарської діяльності Ст.7 3. Аналіз позитивних і негативних рис правового регулювання економічної концентрації в Україні
Ст.14 Список використаних нормативно-правових актів Ст.15
1. Поняття економічної концентраціїї – юридичніта економічні аспекти.
Не секрет, що для будь-якої держави, незалежно відформи правління, державного устрою та державно-правового режиму, найбільшактуальною проблемою є економічна система. Разом з тим кожна державанамагається будувати власну економіку відповідно до тих принципів, які в данійдержаві декларуються як основні, визначальні.
Після проголошення незалежності, Україна, як відомо,обрала для себе шлях формування ринкової економіки. Обрання такого шляху булозумовлено наступними факторами:
– в світі спостерігаєтьсятенденція до запровадження ринкової моделі економіки вдемократично-орієнтованих державах;
– під час проголошеннянезалежності було принято рішення про побудову та подальший розвиток України якдемократичної держави („Україна є суверенна і незалежна, демократична,соціальна, правова держава” ст.1 Конституції України);
– існуюча в СРСР системапланової економіки піддавалась значній критиці з боку зарубіжних і вітчизнянихнауковців, в результаті цього була практично повністю скомпроментована;
– нові демократичні засадисуспільства передбачали визнання приватної власності, права на зайняттяпідприємницькою діяльністью тощо. Саме на цих засадах будується ринковаекономіка.
Звичайно це далеко не повний перелік причин обранняУкраїною ринкової моделі економіки.
Отже в Україні діє ринкова економіка. Така модельекономіки передбачає дію ряду економічних законів, серед яких визначальними єзакони формування кон‘юнктури ринку відповідно до попиту і пропозиціпропонованих на ринку товарів і послуг, закон вільної конкуренці. Останній маєбезпосереднє відношення до теми роботи.
Є немало підходів до розуміння поняття „КОНКУРЕНЦІЯ”.В економічному сенсі конкуренцію можна визначити як постійне змагання міжсуб‘єктами економічної діяльності, метою якого є досягнення такого становища наринку, за якого товари та послуги даного суб‘єкта користуються більшим попитомніж аналогічні товари та послуги конкурентів. Слід мати на увазі, щоринкова модель економіки передбачає наявність конкуренції лише між тимисуб‘єктами, які мають на меті отримання прибутку в будь-якій формі. Отожсуб‘єкт, зацікавлений в отриманні максимального прибутку змушений постійновдаватися до конкурентної боротьби з метою забезпечення ринків збуту для своїхтоварів, послуг.
Тепер проаналізуємо законодавче визначення економічноїконкуренції, яке подано в ст.1 Закону „Про захист економічної конкуренції”.
Економічна конкуренція (конкуренція) — змагання міжсуб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням перевагнад іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єктигосподарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, аокремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
В принципі це визначення майже повністю відповідаєекономічній суті конкуренції, однак слід звернути увагу на осанні 12 слів цьоговизначення, а саме: „а окремий суб’єкт господарювання не може визначатиумови обороту товарів на ринку”. Ці слова в законодавчому визначеннізабезпечують постійність конкуренції як економічного явища. Вся справа в тому,що коли будь-який суб‘єкт господарювання досягне можливості визначати умовиобороту товарів на ринку, то конкуренція стане неможливою. Становище, за якогосуб‘єкт господарювання має можливість визначати умови обороту товарів на ринкуназивають монопольним становищем. В принципі кожний суб‘єкт господарськоїдіяльності прагне досягти монопольного становища на ринку. Саме монополія даєможливість отримувати надприбутки.
Демократична ж держава абослютно не зацікавлена віснуванні монополії (звичайно якщо монополія не належить самій державі), бо вцьому випадку споживачі товарів та послуг втрачають можливість вибирати якісаме товари та послуги їм краще споживати, що суперечить принципам демократії вцілому.
Тому держава правовими методами обмежує монополію,вживає заходів щодо ліквідації можливостей для суб‘єкта господарськоїдіяльності заняти монопольне становище.
Одним із методів досягнення монопольного становище єекономічна концентрація. Суть її зводиться до наступного: особа, чи групаосіб, здійснюють ряд заходів щодо концентрації в своїх руках економічнихважелів впливу на кон‘юнктуру ринку з метою забезпечення собі можливостівизначати умови обороту товарів на ринку. Іншими словами монополістповністю керує виробництвом та реалізацією певного виду товарів або наданнямпослуг на даному ринку. Відповідно він може встановлювати умови обігу товарів(наприклад ціни на товари, послуги), при чому встановлення останніх не залежитьвід попиту а залежить від волі монополіста. Справа в тому, що якщо на ринку єдекілка виробників, то умови обігу (зокрема ціна продажу) товарів будутьзалежати від попиту, оскільки виробники конкурують між собою і їм необхіднозабезпечити ринки збуту. Якщо ж обидва підприємства-виробника знаходяться підконтролем однієї особи, то ця особа встановлює ціну продажу товару для обохпідприємств, а оскільки на даному ринку немає більше виробників даного товару,то споживач змушений купувати товари за ціною, встановленою монополістом.
Однак економічна концентрація може мати й іншу мету.
Наприклад суб‘єкт господарювання може концентруватифінансові засоби для найбільш ефективного здійснення своєї діяльності,запровадження новітніх технологій, тощо.
Економічна концентрація розглядається і в іншомуаспекті. Зокрема може здійснюватися концентрація повноважень управління з метоюзабезпечення ефективної діяльності суб‘єкта господарювання. Наприклад якщопідприємство може забезпечити замкнутий цикл виробництва починаючи відвидобування сировини і до виробництва готового продукту, то собівартістькінцевого продукту значно зменшується, відповідно зменшується ціна товару.Зменшення ціни товару, безумовно, корисне для споживача. Разом з тим такийсуб‘єкт має безумовні переваги над іншими, оскільки може забезпечити меншу цінутовару при однаковій якості. При такій ситуації переважна більшість споживачіввіддадуть перевагу товарам саме цього суб‘єкта. Інші ж суб‘єкти втратять ринкизбуту, що призведе до втрати рентабельності а згодом до ліквідації суб‘єктагосподарювання.
Таким чином економічна концентрація з одного боку єметодом конкурентної боротьби, з іншого – шляхом досягнення монопольногостановища на ринку. В першому випадку вона відповідає принципам ринковоїекономіки, в другому – суперечить цим принципам.
Таке подвійне функціональне призначення економічноїконцентрації спричиняє необхідність нормативного визначення цього поняття. Проте що саме законодавець розуміє під економічною концентрацією можна дізнатись зп.2 ст 22 Закону України „Про захист економічної конкуренції” та з п.1.2.1 ст.1„Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України пропопереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положенняпро концентрацію)”:
1) злиття суб’єктів господарювання або приєднанняодного суб’єкта господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролюодним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктамигосподарювання чи частинами суб’єктів господарювання, зокрема шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого (через іншихосіб) придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісногомайнового комплексу або структурного підрозділу суб’єкта господарювання,одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосібправа користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу абоструктурного підрозділу суб’єкта господарювання, у тому числі придбання активівсуб’єкта господарювання, що ліквідується;
б) призначення або обрання на посаду керівника,заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чивиконавчого органу суб’єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чикілька з перелічених посад в інших суб’єктах господарювання, або створенняситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління,інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб’єктів господарюванняобіймають одні й ті самі особи;
в) створення суб’єкта господарювання двома і більшесуб’єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснюватигосподарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить докоординації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створилицей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання;
3) безпосереднє або опосередковане (через інших осіб)придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток(акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотківголосів у вищому органі управління відповідного суб’єкта господарювання.
Відповідно до цього можна виділити два основних видиекономічної концентрації: концентрація активів і концентраціяуправлінських повноважень.
Концентрація активів – це концентрація основних та оборотних засобів,фінансових та інших ресурсів під управлінням однієї особи чи групи осіб.
Концентрація управлінських повноважень – це розширення обсягу повноважень однієїособи або групи осіб щодо управління активами одного підприємства чи декількохпідприємств, що забезпечує підвищення ефективності їх господарської діяльності.
Отже економічна концентрація з економічної точки зору– це явище бузумовно корисне. Концентрація, як правило, забезпечує значнепідвищення ефективності господарської діяльності, рентабельності підприємстватощо. Це досягається шляхом координації зусиль на відповідному напрямкудіяльності із забезпеченням переваг в конкурентній боротьбі.
З юридичної точки зору економічна концентрація можебути явищем небезпечним, що пояснюється можливістю досягнення одним із суб‘єктівмонопольного становища на ринку, що в свою чергу закономірно призводить допеююрелічених вище наслідків.
2. Державнеуправління та контроль за концентрацією суб‘єктів господарської діяльності.
Як було зазначено вище держава зацікавлена в недопущеннідосягнення тим чи іншим суб‘єктом господарської діяльності монопольногостановища на ринку. Оскільки економічна концентрація (концентрація суб‘єктівгосподарської діяльності) є засобом досягнення монопольного становища, державазацікавлена також в здійсненні контролю за економічною концентрацією іуправлінні такою концентрацією в необхідних випадках.
Держава здійснює контроль та управління шляхом виданнявідповідних загальнообов‘язкових норм і забезпечення виконання цих норм.Логічно буде припустити, що законотворчий орган держави має приняти відповіднийнормативно-правовий акт, в якому має бути врегульовано порядок контролю законцентрацією суб‘єктів господарювання та надання відповідних повноважень щодоздійснення такого контролю певному органу державної влади.
Таким нормативним актом в Україні можна вважати ЗаконУкраїни „Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 року. Розділп‘ятий вказаного Закону озаглавлений: „Контроль за концентрацією суб‘єктівгосподарювання”, і повністю присвячений цьому питанню. Вище я вже наводивчастину другу, статті 22 цього Закону. Ця стаття взагалі має велике значеннядля правового регулювання концентрації суб‘єктів господарювання, оскільки самев ній визначається орган, що здійснює контроль, а також встановлюється що самевизнається концентрацією і що нею не вважається.
Отже частина перша цієї статті проголошує: „З метоюзапобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим)становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету Україниздійснюють державний контроль за концентрацією суб’єктів господарювання (далі — концентрація).”
Ретельний аналіз цієї частини статті22 дає змогу зробити наступні висновки:
1) Українська державазацікавлена в недопущенні монополізації, зловживання монопольним становищем таобмеження конкуренції;
2) Держава має намірздійснювати контроль за концентрацією суб‘єктів господарювання та їїрегулювання, а оскільки держава здійснює ці заходи правовими методами, то дляздійснення цих завдань створені відповідні правові норми;
3) Держава надає одному ізорганів державної влади (Антимонопольному комітету) відповідні повноваженнящодо контролю за концентрацією суб‘єктів господарювання та управління нею.
Ці висновки дають можливість визначити приблизний змістнаступних частин. Якщо перша частина норми декларує прагнення державиздійснювати контроль над чим-небудь, то логічно припустити, що наступні частиниабо норми визначатимуть порядок здійснення контролю та обсяг повноваженьуповноваженого органу. Законодавець також слідує цій логіці. Так частина другаст.22 визначає, що вважається концентрацією, ч.3 – що не вважаєтьсяконцентрацією. Ця інформація необхідна для усвідомлення того, в яких випадкахАнтимонопольний комітет вправі приступити до реалізації наданих йомуповноважень, самі ж випадки перелічені в ст.24:
„1. Концентрація може бути здійснена лише за умовипопереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чиадміністративної колегії Антимонопольного комітету України:
у випадках, передбачених частиною другою статті 22цього Закону та іншими актами законодавства, коли сукупна вартість активів абосукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуваннямвідносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищуєсуму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банкуУкраїни, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг(сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як удвох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму,еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України,що діяв в останній день фінансового року у кожного, та
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг(сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасникаконцентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв востанній день фінансового року.
2. При розрахунку обсягів реалізації товарівучасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізаціїпродукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на доданувартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування вяких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви.Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб’єктівгосподарювання, пов’язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, невраховуються.
3. Якщо учасниками концентрації виступають комерційнібанки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовуєтьсядесята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли учасникамиконцентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховикавикористовується сума неттоактивів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів- сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавстваУкраїни про страхову діяльність.
4. Порядок обчислення порогових показників, щовикористовуються для цілей цієї статті, а також його особливості стосовноокремих категорій суб’єктів господарювання встановлюються Антимонопольнимкомітетом України.
5. Концентрація, яка потребує дозволу відповідно дочастини першої цієї статті, забороняється до надання дозволу на її здійснення.До надання такого дозволу учасники концентрації зобов’язані утримуватися віддій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновленняпочаткового стану. Ст.23 визначає учасників концентрації суб‘єктівгосподарювання. Учасниками концентрації, згідно цієї статті є ті суб‘єкти яківчиняють дії або щодо яких вчиняються дії перелічені в ч.2 ст. або суб‘єкти,пов‘язані з ними відносинами контролю.”
Згідно цієї статті до повноважень антимонопольногокомітету входить надання дозволів на здійснення концентраціїї. Стаття 25 вказуєякими принципами має керуватися Антимонопольний комітет при наданні дозволу наздійснення концентрації. Зокрема дозвіл надається якщо вона не призводить домонополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значніййого частині. Разом з тим, Кабінет Міністрів України може дозволитиконцентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надавдозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщопозитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважаєнегативні наслідки обмеження конкуренції. Звідси висновок – державадиференційовано підходить до кожного конкретного випадку здійсненняконцентрації, і може дозволити її проведення не зважаючи на загрозумонополізації, за умови, якщо суспільна користь від подальшої господарськоїдіяльності такого суб‘єкта (суб‘єктів) значно перевищує негативні наслідкитакої монополії.
Дозвіл також не може бути надано, якщо обмеженняконкуренції, зумовлені концентрацією, не є необхідними для досягнення метиконцентрації, становлять загрозу системі ринкової економіки. Ці положеннячастини третьої статті, що аналізується, підтверджують висловлене вищеположення щодо прагнення держави захищати основні засади функціонуванняринкової економіки.
Однак повноваження Антимонопольного комітету необмежуються функціями контролю. Справа в тому, що Комітет уповноваженийнадавати дозволи на здійснення концентрації суб‘єктів господарської діяльності.Розділ шостий Закону „Про захист економічної конкуренції” присвячений порядкурозгляду заяв та справ про надання дозволів на узгоджені дії і концентраціюсуб‘єктів господарювання. Прийняття відповідних рішень Антимонопольнимкомітетом чи Кабінетом Міністрів по суті здійсненням управлінських повноважень,оскільки від принятого рішення в великій мірі залежить подальший розвитокгосподарюючих суб‘єктів. Таким чином має місце адміністративне управління в ційсфері. Однак рішення приймаються на підставі відповіднимх норм. Саме створюючисукупність цих норм, які визначають порядок, процедуру, приняття рішень,підстави для прийняття конкретних рішень державва здійснює правове регулювання.
Не менш важливою функцією Антимонопольного комітету єконтроль за виконанням законодавства в цій сфері, порушення та розгляд справпро порушення законодавства про захист економічної конкуренції (зокремапорушення правил здійснення концентрації суб‘єктів господарювання). Порядок здійсненнятакої діяльності регулюєтьс 7 розділом Закону. Згідно п.12 ст.50 (Розділ 8)Закону „Про захист економічної конкуренції”, порушеннями законодавства прозахист економічної конкуренції є концентрація суб‘єктів господарювання безотримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, уразі якщо наявність такого дозволу необхідна. Згідно ч.2 ст.52, за вказанепорушення може бути накладено штраф у розмірі до п’яти відсотків доходу(виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт,послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Отже можна зробити висновок: держава не лише здійснюєконтроль за економічною концентрацією а й встановлює санкції, якізастосовуються до порушників законодавства в цій сфері.
3.Аналіз позитивних інегативних рис правового регулювання економічної концентрації в Україні.
Процес вдосконалення вітчизняного законодавства всфері регулювання підприємницької діяльності безумовно зачепив і правоверегулювання концентрації суб‘єктів господарської діяльності.
Показовим в цьому аспекті є наприклад „Положення проконтроль за економічною концентрацією”, що затверджено розпорядженнямАнтимонопольного Комітету від 25.05.98 за № 134-р. Достатньо глянути накількість редакцій цього документу, щоб усвідомити той факт, що процесвдосконалення законодавства в цій сфері був досить тривалим:
редакціявід 29.01.99
редакціявід 18.02.2000
редакціявід 16.01.2001
редакціявід 06.04.2001.
Таким чином остання редакція документу від 06.04.2001р. Звичайно така кількість редакцій для наших нормативно-правових актів не єпоказовою, а в порівнянні з іншими нормативними актими так і взагалі виглядаєдосить скромно. Однак слід зауважити, між прийняттям документу в йогопервісному вигляді і до внесення останніх змін пройшло всього чотири роки.Наявність такої кількості змін може бути обумовлена двома факторами: абошвидкою зміною соціально-економічних умов і необхідності правового регулюваннявідповідних відносин, або цілим рядом недоліків першої редакції документу.Зауважимо, що перша редакція була принята вже на етапі, коли формуванняринкової економіки йшло швидкими темпами, і тому приняте положення мало всішанси бути в достатній мірі адаптоване до соціально-економічних умов.
Звідси ми можем зробити висновок про те, щозаконодавче регулювання концентрації суб‘єктів господарської діяльності непозбавлене певних недоліків.
Основним з цих недоліків можна вважати ускладненупроцедуру отримання дозволу на здійснення концентрації суб‘єктівгосподарювання.
Проаналізуємо статтю 24 Закону „Про захист економічноїконкуренції”, яка визначає випадки, в яких необхідне отримання дозволу наконцентрацію суб’єктів господарювання:
1. Концентрація може бути здійснена лише за умовипопереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чиадміністративної колегії Антимонопольного комітету України:
у випадках, передбачених частиною другою статті 22цього Закону та іншими актами законодавства, коли сукупна вартість активів абосукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуваннямвідносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном,перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсомНаціонального банку України, що діяв в останній день фінансового року, і прицьому:
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг(сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як удвох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму,еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України,що діяв в останній день фінансового року у кожного, та
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг(сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасникаконцентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв востанній день фінансового року.
містить посилання на попередню статтю, що поєднане зумовами, зазначеними в поточній статті. Якщо не вивчити Закон на пам‘ять (чогоне варто робити в зв‘язку з реальністью перспективи його зміни), то слідповертатися до вказаної статті, знаходити там відповідний випадок, повертатисядо цієї статті і визначати чи підпадає конкретний випадок під умови пункту. Крімтого, сукупна вартість активів високотехнологічних підприємств може й неперевищувати вказану порогову суму, однак сукупний обсяг продаж може бути вищийніж 1 млн. євро. Наприклад випуск програмних продуктів для ЕОМ та їхрозповсюдження навряд-чи вимагає наявності таких потужних активів.
2. При розрахунку обсягів реалізації товарівучасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізаціїпродукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на доданувартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування вяких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви.Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб’єктівгосподарювання, пов’язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, невраховуються.
Не враховується можливість уникнення оподаткуваннясуб‘єктами господарювання шляхом застосування схем оптимізації оподатування іззалученням суб‘єктів посередників.
3. Якщо учасниками концентрації виступають комерційнібанки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовуєтьсядесята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли учасникамиконцентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховикавикористовується сума неттоактивів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів- сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавстваУкраїни про страхову діяльність.
Встановлено особливий порядок розрахунку вартостіактивів і обсягів продажу для певних суб‘єктів господарювання. Причому цісуб‘єкти, будучи найбільш спроможними до економічної концентрації отримуютьсвоєрідні пільги, що сприяє їх діяльності по монополізації.
4. Порядок обчислення порогових показників, щовикористовуються для цілей цієї статті, а також його особливості стосовноокремих категорій суб’єктів господарювання встановлюються Антимонопольнимкомітетом України.
Містить посилання на нормативні акт без вказання самихнормативних актів, що ускладнює роботу з Законом.
5. Концентрація, яка потребує дозволу відповідно дочастини першої цієї статті, забороняється до надання дозволу на її здійснення.До надання такого дозволу учасники концентрації зобов’язані утримуватися віддій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновленняпочаткового стану.
Містить заборону на утримання від дій що можутьпризвести до обмеження конкуренції без отримання відповідного дозволу. Протенавіть планування дій по концентрації господарюючих суб‘єктів може призвести дообмеження конкуренції. Якщо існує така заборона, залишається невизначеним якмає здійснюватися планування.
Такий анлаіз статті, необхідної для усвідомленнясуб‘єктом факту необхідності звернення до органів влади за отриманнямвідповідного дозволу, вже змушує замислитись. Суб‘єкт концентраціїї змушенийдобре попрацювати перш ніж вирішити досить просте питання: чи треба отриуватидозвіл на концентрацію. Як бачимо процес прийняття рішення ускладнений. Іцілком можливо, що суб‘єкт відпмовиться від свого бажання вже на першій стадії.І не буде проводити концентрацію взагалі. Або буде її проводити, але поможливості обходячи наші закони.
Крім ускладненого порядку регулювання слід віднести донедоліків іще один момент. Прийняття рішень щодо дозволів на концентрацію такчи інакше залежить від конкретних людей. А звідси неможливість уникненнясуб‘єктивного підходу до вирішення цього питання.
До безумовних позитивів можна віднести тенденцію довдосконалення правового регулювання в цій сфері. Прагнення законодавця ікомпетентних органів максимально деталізувати процес регулювання і контролюможе призвести до позитивних зрушень в економіці, оскільки чим детальнішеврегульовані відносини, тим менше шансів для реалізації зловмисних планів.
Таким чином правове регулювання в сфері концентраціїсуб‘єктів господарскої діяльності можна назвати прийнятним на даному етапірозвитку правової системи. До негативів можна віднести невідповідність деякихнорм як інтересам самих суб‘єктів відносин, так і держави в цілому. Допозитивів – вдосконалення правового регулювання ряду процедур, що полегшуєроботу фахівців в цій галузі, державних службовців.
Відповідно рівень правового регулювання можна назватизадовільним. Причому найбільшу цінність становить диференційований підхід докожного конкретного випадку, можливість прийняття рішення за умов співставленняможливої шкоди для принципів ринкової економіки і значної користі длясуспільства.
Використані нормативно-правові акти:
1. Конституція України.
2. Закон України „Про захистекономічної конкуренції”.
3. Закон України „ПроАнтимонопольний комітет України”
4. Указ Президента України„Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки”
5. Постанова Верховної РадиУкраїни „Про Державну програму демонополізації кономіки і розвитку конкуренції”
6. РозпорядженняАнтимонопольного комітету України „Про Положення про контроль за економічноюконцентрацією”