1. Економічне обґрунтування рішення про ліквідаціюпідприємства
Ліквідація — припинення діяльностісуб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, зметою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторівшляхом продажу його майна.
Ліквідатор — фізична особа, якавідповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційноїпроцедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнанихсудом вимог кредиторів.
При визнанні боржникабанкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру.
Строк ліквідаційної процедури не можеперевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк нашість місяців.
З дня прийняття господарськимсудом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційноїпроцедури:
Ø підприємницька діяльність банкрутазавершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разіможливості її продажу;
Ø строк виконання всіх грошовихзобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати податків і зборів(обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;
Ø припиняється нарахування неустойки(штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видахзаборгованості банкрута;
Ø відомості про фінансове становищебанкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
Ø скасовується арешт, накладений намайно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядженнямайном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодорозпорядження майном банкрута не допускається;
Ø вимоги за зобов’язаннями боржника,визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можутьпред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;
Ø виконання зобов’язань боржника,здійснюється у випадках і порядку, передбаченому законодавством України.
Усі види майнових активів(майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності абоповного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури тавиявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційноїмаси, за винятком об’єктів державного житлового фонду, в тому числігуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальноїінфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку,встановленому законодавством, до комунальної власності відповіднихтериторіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленомупорядку.
Після проведенняінвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майнабанкрута на відкритих торгах.
Кошти, одержані від продажумайна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у наступномупорядку:
у першу чергузадовольняються:
а) вимоги, забезпеченізаставою;
б) виплата вихідної допомогизвільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманогона ці цілі;
в) витрати, пов’язані зпровадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботоюліквідаційної комісії.
У другу чергу задовольняються вимоги, щовиникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (завинятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фондупідприємства).
У третю чергу задовольняються вимоги щодосплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
У четверту чергу задовольняються вимогикредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, щовиникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурісанації боржника.
У п’яту чергу задовольняються вимоги щодоповернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.
У шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Вимоги кожної наступної чергизадовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрутапісля повного задоволення вимог попередньої черги.
У разі недостатності коштів,одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієїчерги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожномукредиторові однієї черги.
Вимоги, не задоволені занедостатністю майна, вважаються погашеними.
У разі, якщо господарськимсудом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута, майно, щозалишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові абоуповноваженому ним органу, а майно державних підприємств – відповідному органуприватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна,спрямовуються до Державного бюджету України.
2. Економічне обґрунтування потреби в матеріальнихресурсах
При здійсненні господарськоїдіяльності підприємство використовує різноманітні матеріальні ресурси:сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо. В процесівиробництва вони перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійномупоповненню.
Необхідні для виробництва ресурсипідприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньопідприємства-виробники, або організації-посередники. Купівляматеріально-технічних ресурсів може бути організована за прямими зв’язками,тобто безпосередньо у виробників, що забезпечує можливість оперативноговрахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо їїскладу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв’язкамипоставляються в першу чергу ті матеріально-технічні ресурси, які потрібніпостійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнямий складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів,потрібних у виробництві, не може поставлятися за прямими зв’язками. Ті ресурси,які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, інодіекономніше купувати у посередників – оптових фірмах і магазинах. Воникомплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуютьсянеподалік від підприємств та організацій-споживачів. Нерегулярна або періодичнакупівля матеріально-технічних ресурсів, може здійснюватися на товарних біржах,де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.
Коло основних постачальниківпідприємства є досить стабільним, особливо за умови масового та серійноговиробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості однаковихматеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують новихматеріально–технічних ресурсів і, відповідно, нових постачальників.
Вибирати постачальниківматеріально-технічних ресурсів потрібно за такими критеріями:
Øвідповідністьвиробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах;
Øякість іціна матеріалів;
Øрепутаціяпостачальника;
Øтериторіальнавіддаленість постачальників;
Øоперативністьпоставок;
Øшвидкістьреакції на потреби покупця;
Øумовирозрахунків;
Øможливістьнадання кредиту тощо.
Ці характеристики постачальниківретельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найкращіумови постачання за мінімальних витрат.
Між постачальником та споживачемматеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всіумови постачання:
Øкількість,якість та ціну матеріально-технічних ресурсів;
Øтерміндоставки;
Øформурозрахунків;
Øвідповідальністьза порушення договору.
Основний обов’язок постачальника — поставка продукції згідно умов укладеної угоди.
Після вивчення ринку сировини таматеріалів потрібно скласти специфікації на потрібні види матеріальнихресурсів. Специфікація повинна включати найменування і характеристикуматеріалів, а також вимоги до них. До специфікації включають всіхарактеристики і стандарти потрібного матеріалу.
Після складання специфікаційскладають список можливих постачальників для кожного виду матеріальнихресурсів. Джерелом інформації для складання списку постачальників є вивченняринку сировини і матеріалів.
Ціна матеріальних ресурсів — одна ізсуттєвих умов договору, вона зазначається в угоді або в специфікації. Ціна можебути твердою (фіксованою) або змінною. В ринкових умовах постачальникиматеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.
Якщо на момент укладання угоди важковизначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідноїціни, яка протягом виконання угоди може змінюватись за узгодженим сторонамиметодом. Така ціна називається змінною, ця ціна є по суті ринковою в моментвиконання угоди. В цьому випадку в розділі «Особливі умови угоди» зазначаютьсяточні способи визначення змінної ціни.
При визначенні потреби в матеріально-технічнихресурсах для основного виробництва використовуються різні методирозрахунку.
Методи визначення потреби вресурсах – це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів,потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основнідані для визначення потреби – це погоджені з попитом пропорції підприємстващодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.Використовують різні методи визначення потреби в матеріалах в залежності віднаявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовленняпродукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва іспоживання матеріалів.
Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науковообґрунтовані дані про величину нормативних витрат матеріалів. Суть його полягаєв тому, що розрахунки нормативної потребиматеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповіднийобсяг виробництва чи робіт у розрахунковому періоді. Методом прямогорозрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готовоїпродукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалувикористовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (/>) визначається за формулою:
/>,
де /> – норма витрат матеріалуна і-й виріб;
/> – виробництво і-го виробув плановому періоді;
/> – кількість видів виробів,для яких використовується даний вид матеріалу.
Цей метод маєбагато різновидів в залежності від норм, що використовуються (на деталь, навиріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на виробирозраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і длякожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних нормскладають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу восновних матеріалахвизначають шляхом множеннятехнічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.
Потребу вматеріалах можна визначити за допомогою нормативу питомих витрат матеріалів наодиницю продукції чи обсяг виробництва. Прикладом такого нормативу може бутикоефіцієнт використання матеріалів (/>), якийвизначається як відношення чистої маси виробу (/>)до норми витрат матеріалу (/>):
/>.
При плануванні виробництванової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в нихвизначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби задопомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що маютьобґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (Пм)визначається за формулою:
/>,
де /> – норма витрат матеріалуна аналогічний базовий виріб;
/> – запланований випускнового виробу в натуральному виразі;
/> – коефіцієнт, якийвраховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу. В якості такогокоефіцієнта може бути використане відношення маси нового до маси базовоговиробу.
При багатономенклатурномувиробництві потреба в матеріалах визначається за типовим представником,тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу(партію) продукції, представником якої він є, за формулою:
/>,
де /> – норма витрат на типовогопредставника;
/> – програма випуску всіхвиробів даної групи.
Якщо в момент розрахунку напідприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі,а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методомдинамічних коефіцієнтів:
/>,
де /> – фактичні витратиматеріалів за минулий період;
/> – індекс зміни виробничоїпрограми;
/> – індекс середньогозниження норм витрат матеріалів в плановому періоді.
Складовою частиною річноїпотреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утвореннявиробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повиннозабезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотностіоборотних засобів.
Існують наступні види виробничих запасів:
Ø транспортний;
Ø підготовчий;
Ø технологічний;
Ø поточний (складський);
Ø резервний (страховий).
Задача
Дочірнє підприємство “Еней”знаходиться на території Житомирської області смт. Романів, вулиця Леніна,49/5 виготовлення масла. На протязі більш ніж 30 років ДП “Еней” є одним ізосновних постачальників масла.
Підприємство було створене у1974 році.
В 1998 році підприємство булоприватизоване шляхом акціонування. Акціонерами товариства стали 755 фізичних осіб.
Реквізити підприємства:
Юридична адреса – 13005,Україна, Житомирська область, Романівський район, смт.Романів, вул.Леніна,49/5.
Код ЄДРПОУ: 00191879,свідоцтво № 09426463, індивідуальний податковий номер 001918706163, р/р26005226 АППБ «Аваль» в м.Коростень, МФО 311421.
Відповідно до проведеногоконкурентного аналізу продукція підприємства ДП „Еней” є удосконаленою. Крімтого, наявність баз, використання сучасної технології дозволяє виробляти маслозначно кращої якості ніж у конкурентів та реалізовувати її законкурентоспроможними цінами.
Підприємство ДП „Еней”застосовує централізовану організацію обліку функціонального типу при якій увиробничих підрозділах реалізуються функції збору бухгалтерських даних, аформування звітних даних за ними і розробку звітності здійснює центральнабухгалтерія.
Розрахуємо можливість банкрутства ДП „Еней”.