Економічні кризи, сутність, причини та еволюція

Курсова робота
з курсу
Основи економічної теорії,мікроекономіки та макроекономіки
на тему:
«Економічні кризи, сутність,причини та еволюція»
Київ — 2008

Зміст
Вступ
1.  Сутність економічних криз, їхстадія та класифікація
2.  Причини виникненняекономічних криз з позиції різних економічних шкіл
3.  Економічна криза в Україні:причини виникнення та наслідки
4.  Роль держави у регулюванніекономічного росту
5.  Шляхи вирішення і механізмипрофілактики економічних криз
Висновок
Список використаної літератури

ВСТУП
Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня йумов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однакспостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, апостійно переривається періодами економічної нестабільності й навіть криз.
Економічні кризи можна підрозділити на дві основні групи.
До першої групи ставляться традиційні циклічні рецесії, і цінові кризи,пов’язані із зовнішніми факторами (ріст цін на нафту, ріст цін на окремі видипродовольства у зв’язку з неврожаєм і т.д.). Це галузеві кризи, зв’язані або збанкрутствами великих учасників окремих ринків, або із загальним занепадомокремих галузей. Це регіональні кризи, зв’язані зі слабістю національних валют.Як приклад можна привести криза серпня 1998 року в Росії. Головною його причиноюстав завищений курс рубля стосовно долара, одним з механізмів підтримки якогобули позамежні прибутковості на ринку ГКО. Відповідний борг увесь час нароставі в деякий момент перевищив можливості бюджету по його обслуговуванню йрефінансуванню. Відзначимо, що всі ці кризи відрізняються чудовою властивістю:вони можуть бути дозволені B рамках існуючих економічних механізмів, без зміниекономіки B цілому.
Друга група- це кризи, які руйнують одинабо кілька базових економічних інститутів, властивій тій країні (або групікраїн), у якій вони відбуваються. Наприклад, вихід зі складу СРСР повністюзруйнував всі інвестиційні процеси на територіях прибалтійських республік, вониживуть тільки за рахунок всі зменшуваного транзиту з території Росії й наполітичні подачки західних країн (у першу чергу США), які припиняться, яктільки світова економічна криза вступить нa повну силу. Життєвий рівеньнаселення різко впав, і немає ніяких шансів повернути його на колишній, соціалістичнийрівень. Дуже часто такі кризи пов’язані з поразками у війнах і з революціями.
Економіка має властивість розвиватися циклічно: у неї є свої кризи,підйоми, «буми».Люди завжди прагнуть до піка, «буму» свого благополуччя, уряд — до піка розвитку економіки своєїдержави. Але економіка країни не може перебувати вічно на піку свого розвитку,за ним неминуче треба спад, криза. Під цими двома словами всі ми розуміємо щосьпогане, від чого потрібно скоріше позбутися. Кризи негативно впливають практичнона всі й тому з ними намагаються боротися. Але навіть у таких розвиненихкраїнах, як США, Великобританія, Франція, Німеччина й інші країни ЗахідноїЄвропи дотепер не знайдено для лікування економічних криз.
Проблема економічних криз актуальна в цей час у нашій країні, тому що запорівняно невеликий період часу в 15-20 років ми перебуваємо в стані постійноїекономічної кризи, то слабша, то підсилюється. Дослідження економічних криз насвітовому рівні, зокрема в Росії, повинне допомогти економістам все-таки навчитисябезболісно й швидко виходити з них.

1. Сутністьекономічних криз, їх стадія та класифікація
Поняття криза Має багато рівнів і трактувань. Вираження «криза»походить від грецького слова «crisis», що означає «вирок,рішення по якому-небудь питанню, або в сумнівній ситуації». Також може означати«вихід, рішення конфлікту (до ін. військового)». Але сучасне значення слова найбільшчасте застосування знаходить у Гіппократа й лікарів: і криза означає вирішальнуфазу розвитку хвороби. У цьому змісті мова заходить про «crisis»тоді, коли хвороба підсилює інтенсивність або переходить в іншу хворобу абовзагалі закінчується смертю.
B XVII-XVIII сторіччях поняття криза сталазастосовуватися й у відношення до процесів які відбуваються у суспільстві,військові та політичні кризи, при цьому використалося майже не змінене значеннякризи взяте з медицини.
I нарешті в ХІХ столітті значення перейшло в економіку.«Класичне» економічне поняття кризи, що сформувалося в той час,означає не бажану й драматичну фазу в капіталістичній економічній системі, щохарактеризується коливаннями й негативними явищами, перешкодами.
Можна дати саме загальне визначення кризи.
Економічна криза – це значне порушення рівноваги вгосподарській системі, що часто супроводжується втратами й розривом нормальнихзв’язків у виробництві й ринкових відносинах, що, B остаточному підсумку, веде до дисбалансуфункціонування економічної системи в цілому.
Сутність економічних криз
Кожна кризадозріває у фазах пожвавлення й підйому. Це фази стійкого розширеннявиробництва. У цей період збільшуються доходи населення й росте сукупнийспоживчий попит. Ріст споживчого попиту спонукує підприємців розширювативиробничі потужності й збільшувати капіталовкладення. Отже, росте попит назасоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджатитемпи зростання суспільного виробництва. Кругообіг індивідуальних капіталівпротікають безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Томузменшуються стимули нових впроваджень, відновлення виробництва. Відтворенняпротікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток триває доти, покитемпи зростання виробництва не починають випереджати темпи роступлатоспроможного попиту. Коли це відбувається, то наступає надвиробництвотоварів, a разом з ним і економічна криза. Економічна криза виявляє перенагромадження капіталу, що виступає в трьох формах: надвиробництво товарногокапіталу (ріст нереалізованої продукції), перенагромадження продуктивногокапіталу (збільшення недовантаження виробничих потужностей, ріст безробіття). Перенагромадження грошовогокапіталу (збільшення кількості грошей, не вкладених у виробництво). Загальнимрезультатом перенагромадження капіталу стає ріст витрат виробництва, падінняцін і, отже, прибутку.
Але економічна криза виявляє не тільки межа, але й імпульс у розвиткуекономіки, виконуючи стимулюючу («очисну») функцію. Під час кризи виникаютьспонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва й збільшенню прибутку,підсилюється конкуренція. Економічна криза приводить до морального зношуваннязасобів виробництва, не здатних забезпечити прибуткове функціонування капіталу.Biн же створює стимули для поновлення капіталу на новій технічній основі. Томукриза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки. 3 ним кінчається попереднійперіод розвитку й починається наступний. Криза — найважливіший елемент механізмусаморегулювання ринкової економіки. Таким чином, циклічність як форма руху ринковоїекономіки має своїм епіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульсросту економіки. Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу,криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні.
Але перехід до розширення виробництва й до його відновлення не може відбутися в один момент.Тому на зміну кризі приходить фаза депресії. ц кризі створюються умови дляінтенсифікації економіки. У ході депресії ці умови закріплюються й починаєтьсяперіод інтенсивного розвитку, що охоплює всю наступну фазу — пожвавлення. Наприкінці фазипожвавлення стимули відновлення вичерпують себе. I наступна фаза циклу — підйом — знову починає екстенсивний розвиток.
Таким чином,причина циклічного характеру розвитку економіки криється в конфлікті умоввиробництва й умов реалізації, у протиріччі між виробництвом, що прагне дорозширення, i не встигаючим за ним ростом платоспроможного попиту. Істотнізміни в сукупній пропозиції та сукупному попиті виявляються в економічнійКризі, що е не тільки порушенням пропорційності суспільного виробництва, але йпоштовхом до рівноваги й збалансованості економіки. Механізмом циклічного рухувиступає падіння цін (відповідно знецінення основного капіталу й зниженнязаробітної плати).
На тривалість і глибину економічної кризи істотно впливає коливанняінвестицій. Криза утворить вихідний момент для нових масових. капіталовкладень.Це пов’язане з тим, що, по-перше, криза знецінює основний капітал і тим самимстворює умови для відновлення виробничого апарата. По-друге, криза примушує довідновлення основного капіталу на новій технічній базі, що викликає зниженнявитрат виробництва й відновлення до кризового рівня прибутку. Масове моральнезношування основного капіталу, викликаний кризою, змушує всіх підприємцівзастосовувати нову техніку. Отже, криза розчищає шлях для масових інвестицій,допомагаючи економіці перейти в іншу фазу. Тому відновлення основного капіталує матеріальною основою періодичності криз і тривалості циклу.
У ходівсього економічного циклу динаміка виробництва нерозривно пов’язана з рухомосновного капіталу й відбувається на базі цього руху. Криза завершує періодобороту більшості індивідуальних капіталів і в той же час дає початок новомуциклу обороту. Тим самим створюється нова матеріально-технічна база длянаступного економічного циклу.
Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїмепіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульс росту економіки.Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу, криза розчищає шляхдля масових інвестицій, причому на новому технічному рівні. Отже, моральне зношуваннятехніки й динаміка науково-технічного прогресу перетворює відновлення основногокапіталу в синхронне B масштабах всієї економіки. A мінливість кон’юнктуринадає масовому відновленню основного капіталу додаткову нерівномірність. Звідсибезперервні коливання ділової активності, чергування переважно екстенсивного(фаза підйому) і переважно інтенсивного (після кризи) типів економічного росту.A реальний циклічний процес з’являється складним явищем, обумовленим оборотомосновного капіталу, науково-технічним прогресом, динамікою кон’юнктури.Установлення суверенітету, розпорядження своїми природними ресурсами дозволиликраїнам, що розвиваються, домогтися більше справедливих цін на сировину йзбільшити доходи від експорту. Але розвинені країни зуміли в 80-і роки зарахунок застосування дешевих замінників і переходу на ресурсозберігаючітехнології домогтися зниження цін на нафту й сировинні товари.
Необхідний поділ кризового процесу на різні стадії зв’язана в першу чергудля того, щоб визначити крапку й час застосування заходів щодо надання впливуна кризу, недопущенню й подоланню кризи.
Стадії економічних криз
Крістек характеризує стадії кризового процесу з погляду можливостей,потенціалу подолання кризи й раннього оповіщення про нього.
Окремі стадії кризового процесу по Крістеку можна описати в такий спосіб:
1. Стадія: потенційна криза
Криза підприємства як процес знаходить свій початок у фазі потенційного,тобто тільки можливого але ще не реальної кризи підприємства. I черезвідсутність достовірних симптомів кризи даний стан підприємствахарактеризується як квазинормальне, тобто практично як стан у якому постійноперебуває підприємство, і воно дає час/крапку відліку виникнення кризи напідприємстві.
2. Стадія: латентний/схована криза
Ця фаза кризового процесу характеризується схованим уже наявним або звеликою ймовірністю незабаром, що починається кризою, впливу якого необумовлені наявним у наявності в підприємства стандартним інструментарієм. Алезастосування спеціальних методик раннього розпізнавання дозволяє на цій стаді ї зробити активний вплив на латентнукризу за допомогою попереджуючих заходів.
У загальному на даній стадії наявний у наявності впідприємства потенціал подолання кризи як правило не використається в повномуобсязі. Основний упор тут лежить у застосуванні систем ранньогооповіщення/розпізнавання.
3. Стадія: гостра переборна криза
Ha цьому етапі починається безпосереднє відчуття підприємством вихіднівід кризи негативного впливу. Разом із цим підсилюється інтенсивність реальних,проти підприємства спрямованих деструктивних впливів, що викликає різкунедостачу, тиск часу, терміновість/невідкладність прийняття рішень. Приподальшому зменшенні альтернативних варіантів дій через вичерпання, що е Bнаявності підвищуються вимоги по знаходженню діючих шляхів рішень проблем(факторів подолання кризи). На цьому етапі для подолання кризи потрібнамобілізація все більших чинностей підприємства й вичерпуються повністю наявні внаявність резерви пo подоланню кризи. Ha даній стадії ще є можливість подолання(приборкання) гострої кризи, тому що наявність, що є в наявності подоланнякризи достатній для того щоб упоратися із кризою. Підвищуються до межі вимогидо подолання кризи, і заходу щодо подолання кризи повинні виявити свою дію нaполіпшення ситуації за дуже незначний проміжок часу, наявний у розпорядженні.
4. Стадія: гостра непереборна криза
Якщо не вдається приборкати гостра криза, то підприємство вступає востанню стадію розвитку кризового процесу, що закінчується ліквідацієюпідприємства. На цьому етапі вимоги для подолання кризи значно перевищуютьнаявний потенціал. Подолання кризового процесу не можливо, особливо черезвідсутність або невдалі заходи, дій, через екстремально сильний тиск часу йчерез інтенсивність, що підсилюється, спрямованих проти підприємствадеструктивних впливів.
Криза підприємства являє собою переломний момент y послідовності процесівподій і дій. Типовим для кризової ситуації є два варіанти виходу з її, або целіквідація підприємства як екстремальна форма, або успішне подолання кризи.
Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різної тривалості.Однієї сторони є тривалі, слабко прискорювані кризові процеси, з іншої сторониіснують зненацька виникаючі кризові процеси, високої інтенсивності й з короткимстроком розвитку. Криза може абсолютно зненацька виявитися під час гармонічногорозвитку підприємства й носити характер непереборної катастрофи або виникнутивідповідно до припущень і розрахунками. Але в рідкик випадках криза з’являєтьсязненацька, тобто без якого-небудь попереджена для фахівців підприємства.
При кризі панує недостача часу й рішень. Оцінкаобмеженого часу для прийняття рішень залежить від стану кризи й визначає цимнедостачу часу або терміновість рішення проблем.
При кризіважливим е проблема керування. Висока комплексність керування в умовах кризидозволяє з однієї сторони впливати на розвиток автономних процесів і охоплює зіншої сторони специфічну проблематику керівництва: необхідність його високоїякості й наявність тільки двох варіантів кінцевого результату дій менеджменту,тобто можливо або банкрутство, або успішне подолання кризи.
Коли Америка буламолода й ще тільки розвивалася, банківська справа була бізнесом, у який можнабуло легко ввійти. Для цього досить було позичити небагато грошей і знайти, девідкрити рахунок. У той час не існувало законів, що обмежують кількістькапіталовкладень, правил ведення банківської справи, ніяких інших мір, щозахищають або направляють розвиток економіки. Банківська система має здатність«створювати» гроші. Вона підтримує певний рівень резервів депозитних грошей іпотім розширює грошову масу нескінченно повторюваним процесом видачі грошей уборг, з наступним відрахуванням резервного фонду із цих грошей і знову знаступною їхньою видачею. До поточного резерву в більшості західних країнсьогодні пред’являється вимога, щоб він становив 18-20 %. Це дозволяє давати кредит на суму, щоперевищує в 5 разів розміри вкладень. Як ви можете представити, ситуація, коликредитується сума в 5 дол., a на рахунку е всього 1 дол., може виявитисякритичної в момент циклічних перепадів. Звичайно люди не квапляться зніматисвої гроші 3 банківських рахунків, але вони хочуть бути впевненими в тім, щовони завжди можуть зняти їх 3 рахунку, коли це їм буде необхідно. У критичнихситуаціях люди починають побоюватися, що вони можуть не одержати свої грошівідразу. Всі вкладники вибудовуються в чергу, щоб зняти з рахунків свої гроші.Банк же не може видати гроші всім вкладникам одночасно через те, що маєобмежена кількість грошей на руках, у наявності (банк займається тим, щоприймає від одних людей внески, a іншим людям видає ці гроші в борг), тому щоосновні гроші банку перебувають у позиках. Позики нелегко перетворити вготівку. Тому, якщо вкладники мають намір-все відразу одержати своївнески, то забезпечити це просто неможливо, і банк змушений закритися. Спочаткубанки мали право друкувати гроші. Вони випускали банкноти, які гарантувалиодержання за них золота. Потім банки стали випускати банкноти, не забезпеченізолотом. Банкноти випускалися банками. які перебували на відстані тисяч мильвід людей, що здобували їх. Той рівень комунікації й транспорту, що тодііснував, гарантував неможливість викупу золота пo цих банкнотах. Ця практикачерез якийсь час викликала стан загальної нестабільності B економіці, що можебути охарактеризована як паніка. Паніка — це така ситуація, коли люди починаютьхвилюватися за долю своїх внесків і закривають свої рахунки. Коли всі вкладникираптом вимагають свої внески, банк закривається, оскільки він не може повернутиїх усім. Це у свою чергу викликало банкрутство й виробничі підприємства. Такимчином, спади, кризи пояснювалися нестабільністю фінансового сектора, що запевних умов викликає спад економічної активності у всіх сферах національноїекономіки.
Подібний підхід до трактування проблеми циклічності сьогодні відходить Надругий план, він зізнається споконвічно поверхневим, тому що виходить iзаналізу тільки сфери обігу. У цей час циклічність розглядається у зв’язку звиробництвом і обігом. У центр аналізу виноситься динаміка промисловоговиробництва, ВНП, доходу. При цьому динаміка цін, відсотка, обороту трактуєтьсялише як індикатор загальноекономічних змін. Bce різноманіття криз можнакласифікувати по трьох різних підставах.
Класифікація економічних криз.
Перша підстава — по масштабах порушення рівноваги в господарських системах.
Загальні кризиохоплюють все національне господарство.
Часткові – поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.
Так, фінансова криза – глибокий розлад державних фінансів. Воно проявляється в постійнихбюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи е неплатоспроможністьдержави по іноземних позиках (під час світової економічної кризи 1929-1933 р.припинили платежі пo зовнішніх, позиках Великобританія, Франція, Німеччина,Італія. B 1931 p. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах).
Грошово-кредитна криза – потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скороченнякомерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків,погоня населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, aтакож норми банківського відсотка.
Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку йзнеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаженнявалютних резервів у банках, падіння валютних курсів).
Біржова криза – різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій,глибокі спади в діяльності фондової біржі.
Друга підстава класифікації криз — по регулярності порушення рівноваги векономіці.
Періодичні кризиповторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва — циклічні кризи).
Проміжні недають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є меншглибокими й менш тривалими.
Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.
Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства й викликаєтьсязміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв’язків іін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства 1958-1962 р., кризав текстильній промисловості 1977 p.
Аграрна криза – це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін насільськогосподарську продукцію).
Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень міжгалузями виробництва (однобоким і виродливим розвитком одних галузей на шкодуіншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва). Наприклад, у середині 70-х роківвиникла сировинна й енергетична криза.
Третя підстава класифікації криз — пo xарактерi порушення пропорційвідтворення. Тут виділяють 2 види криз.
Криза надвиробництва товарів – випуск зайвої кількості кориснихречей, що не знаходять збуту.
Криза недовироблення товарів – гостра їхня недостача для задоволенняплатоспроможного попиту населення.
Структурні кризи й структурна перебудова в економіці
Іншим різновидом економічних криз є структурні кризи. Фаза спаду й кризив більших циклах історично супроводжується глибокими циклічними кризами. Дляних характерна тривала стагнація B традиційно важливих галузях секторахвиробництва, затяжні порушення B кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах,міжнародній торгівлі, що існують формах організації й регулювання економіки.
Перерахованіявища прийнято вважати складовими частинами однієї загальної структурної кризиекономіки. Подібна криза свідчить про те, що подальше розширення діловоїактивності темпами, що перевищують історично сформовані середні темпи росту,неможливо без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих ітехнологічних зв’язків, що панують форм організації економіки й методівринкового й державного регулювання. Таким чином, структурні кризи викликаютьсятим, що можливості старої економічної структури B цілому не відповідаютьзапитам нової техніки й технології, вона не готова до змін. Інертність староїструктури затягує перебудову, роблячи вихід із кризи більше тривалим іхворобливим. У цей час загальні темпи росту різко падають, ведучи до застоюсуспільного виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери,погіршуються загальні умови господарювання.
Структурна криза переборюється, коли колишня структура економіка починаєпоступатися місцем новим галузям, формам організації й регулювання.
За свою історію капіталізм пережив кілька структурних криз, при цьомукожний з них викликав корінну перебудову відповідно до досягнутого рівняпродуктивних чинностей.
Прикладом сучасних структурних криз можуть служити кризи в 70-х pp. ХХ в.Вони охопили, насамперед, групу галузей паливно-енергетичного комплексу(енергетична криза) і енергоємних галузей (автомобільна, сталеливарна й ін.). Унайглибшому кризовому стані виявилися вугільна, металургійна (чорнаметалургія), суднобудівної, автомобільної, гумової, текстильна й деякої іншоїгалузі. Структурні кризи розширювалися від базових, добувних галузей до галузейоборонної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975 р., щосупроводжувався різким ростом цін на енергоносії, вплинув насамперед наенергоємну автомобільну промисловість, змусив неї перейти на енергозберігаючі технології.Одночасно різко скоротилося виробництво B інших енергоємних галузях, відбулосязначне знецінювання основного капіталу. У США під час кризи 1980-1982 р. уцілому по промисловості використалося. близько 65 виробничих потужностей,a в сталеливарній промисловості — менш 30 %. У такихже межах B 1974-1975 р. у країнах Заходу використалися виробничі потужностічорної металургії, що було, обумовлено значним скорочення попиту на метал з боки ряду споживаючихйого галузей, заміною його пластмасами и іншими більш ресурсозберігаючимиматеріалами.
Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу,різким тривалим скороченням виробництва й відповідним технологічним іструктурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знецінюванням її попередньої кваліфікації, порушенням відповідності між основнимиелементами продуктивних чинностей (коштами й предметами праці, засобамивиробництва й працівниками й ін.), a також між складовими частинамитехнологічного способу виробництва. Ці тривалі порушення, у свою чергу,обумовлюють структурні зрушення B рамках окремих форм власності й між ними,зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки йдержавним регулюванням, усередині кожного 3 типів регулювання. Якщо структурнікризи охоплюють трохи або багато країн одночасно, то необхідно використати абопідсилити наддержавне регулювання в окремих сферах.
Зокрема, енергетична криза початку 70-х рр. змусила нафтовидобувні країниОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази тільки протягом 1973 p. Цевикликало тривалу енергетичну кризу B багатьох розвинених країнах і змусило їхпідсилити координацію своїх дій. При цьому кожна із країн розробила комплексзаходів щодо подолання структурних криз. Так, уЯпонії в 1978 р. бувприйнятий надзвичайний соціальний закон строком на 5 років про розвиток 14галузей, які торкнув структурної кризи. У цих галузях було демонтовано близько20 % устаткування. Державастимулювала процес структурної перебудови через надання податкових пільг,пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму й т.п.B 1983 р. у Японії був прийнятий новий варіант закону на наступні 5 років, щопередбачав комплекс заходів для структурної перебудови багатьох галузейекономіки. У ФРН державна політика подолання структурної кризи у вугільнійпромисловості включала заходу щодо стимулювання процесу концентраціївиробництва, наданню премій за закриття шахт, оплаті змушених відпустокпрацівників, виділенню пільгових кредитів, здійсненню перепідготовки кадрів,створенню нових робочих місць і т.п. Енергетична криза в розвинених країнахмиру був переборений тільки в середині 80-х pp.
Подолання структурних криз ускладнюється процесом поглиблення економічноїкризи, необхідністю збільшення видатків різних суб’єктів господарювання наприродоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробної й деяких іншихгалузях промисловості від 10 до 0 % капіталовкладень іде на охоронунавколишнього середовища.
Структурна перебудова економіки в розвинених країнах світу сприяла переходудо енерго-, матеріало- і працезберігаючих технологій.
У цілому структурна перебудова означала перехід до автоматизованоговиробництва. В основі його лежить широке використання ЕОМ, верстатів ізчисловим програмним керуванням, промислових роботів, гнучких виробничих систем,формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвиткусуспільства й ін. У США, наприклад, у першій половині 80-х рр. в 2,3 рази зрісобсяг продажу комп’ютерів, в 2 рази — чисельність верстатів зі ЧПУ, з 22 до 170тис. збільшилася кількість промислових роботів.
Форми прояву структурних криз — регіональні кризи, тобто тривалевідставання в розвитку окремих територій, їхня низька інтегрованість унаціональну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери й ін.
2. Причини виникненняекономічних криз з позиції різних економічних шкіл
Досить суперечливі точки зору на причини економічних криз. I для цього ечимало об’єктивних передумов. Справа в тому, що вплив на циклічністьвідтворення тих самих факторів у різні періоди досить по-різному й до того жпрояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалістьциклу зв’язують із науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основногокапіталу морально застарівала протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимуломекономічного пожвавлення. Тому що вихідним поштовхом служить замінавстаткування й технологій, то відновлення основного капіталу називаютьматеріальною основою економічного циклу. Наступні скорочення періодів циклу (з10-11 років XIX в. до 7-8 років у передвоєнні й 4-5 років у післявоєнні роки XXв.) зв’язуються із прискоренням строків відновлення основного капіталу підвпливом НТП усучасному світі.
У К. Маркса була своя система поглядів не тільки на причини, щовизначають тривалість циклів, але й на саму природу циклічності. Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса вданій проблемі е те, що причини циклічності капіталістичного відтворення вінбачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільнимхарактером виробництва й часткою характером присвоєння його результатів (мал.6.1. 6.2).
К. Маркс виділяв 4 фази циклу, що послідовно поміняють один одного:криза, депресія, пожвавлення, підйом. У сучасній економічній літературі широковикористають термінологію, вироблену Національним бюро економічних дослідженьСША, відповідно до якої цикл включає наступні 4 фази: вершина (пік, бум), стиск(рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення).
Ha графіку пo горизонтальній осі відкладається час (t), пo вертикалі — обсяг виробництва (Q). Зростаюча пряма ОА свідчить про постійний економічнийpicm i розвиток ринкової економіки B цілому.
/>
Maл. 1. Графік постійного економічного росту
Maл. 2. Динаміка розвитку ринкової економіки у різних періодах
/>
Якщо брати більше короткі проміжки часу, то динаміка розвитку ринковоїекономіки з урахуванням різних періодів (100, 50, 8-10 років) може бутипредставлена іншим, більше точним графіком.
Під економічним ростом прийнято розуміти збільшення обсягів товарів іпослуг, створених за певний період.
Представники неокласичної й ліберальної шкіл висувають різні причиниекономічних криз, не зв’язуючи їх із природою капіталізму. Багато хто нихуважають причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво.Наслідницею теорії недоспоживання була Джоан Робісон, лідер лівогокейнсіанства. Ліками від криз уважалося стимулювання споживання. Але виникаючийнедолік споживання (платоспроможності) е скоріше слідством, чим причиною криз.
Більше близькі до марксистської позиції економісти, що вважають причиноюкриз диспропорціональність, або « нерівновага». Кризи обумовлені відсутністюправильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теоріянерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом па кризи як напородження зовнішніх умов — політичних, демографічних, природних. Ф. фон Хайек- прихильник ринкової волі й лютий супротивник державного втручання вважав, щокризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави(дешевих кредитів, накачування попиту).
Існує й психологічна теорія криз. На думку Й. Шумпетера, кожній фазівластива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Панікай розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений мійнастрій в умовах підйому стимулює гарячку.
Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різнихтеорій, що пояснюють причини економічних циклів і криз. П. Самуельсон,наприклад, у якості найбільше відомих теорій циклів і криз у своїй Книзі«Економіка» відзначає наступні:
•        грошову теорію, що пояснює цикл експансією банківського кредиту(Хоутри й ін.);
•        теорію нововведень, що пояснює цикл використанням і виробництвіважливих нововведень (Шумпетер, Хансен);
• психологічну теорію, що трактує цикл як наслідок хвиль, що охоплюють населення,песимістичного й оптимістичного настрою (Пігу, Беджгот і ін.);
• теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в (лишком великій частцідоходу, що йде багатим і ощадливим людям, у порівнянні з ти що може бутиінвестоване (Гобсон, Фостер, Кетчінгс і ін.);
• теорію надмірного інвестування, прихильники якої думають. н1о причиноюрецесії е, скоріше, надмірне, чим недостатнє, інвестування (Хайек., Мізес іін.);
·теоріюсонячних плям — погоди — урожаю (Джевонс, Мур).
При оцінці поглядів на циклічність і її причини варто скасувати, що вонивидозмінювалися в часі разом зі зміною самої соціально-економічної дійсності. Зобліком цього заслуговує на увагу точка зору ряду російських економіст в, яківиділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли.
Перший етап охоплює період з початку ХVII в. до середини 10-х років ХХ в. Уцей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалінеможливі при капіталізмі (Дж.С. Мілль, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носятьлише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їхпереборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський). Другий етап охоплюєперіод із середини 30-х до середини 60-х років ХХ в. Виділення цього періодупов’язане із працями Дж.М. Кейнса й насамперед з його висновком про те, щоекономічні кризи (точніше депресія, застій) неминучі в умовах класичногокапіталізму й випливають із природи властивого йому ринку. Кейнс одним з першихсеред західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок міститьу собі різні прояви монополізму й сполучається з державним регулюванням, отчогоціни й заробітна плата е негнучкими. І якості принципово необхідних коштівзгладжування проблел1 кризи й безробіття Кейнс висунув ідею забезпеченнядержавного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупногопопиту. До його заслуг у дослідженні фактору циклічності варто також віднестирозроблену їм
теорію мультиплікатора, що надалі стала широко використатися при причинциклічності (Мал. 6.3).
Мал. 3 Циклічність економічних криз
/>
Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів е період ізсередини 60-х років дотепер. І цей період, по-перше, стало приділятися особливаувага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причинциклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам сталоприділятися переважну увагу. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців,відповідно до якої держава в розвинених країнах далеко не завжди прагне доантикризового регулювання, згладжуванню циклічних коливань і до стабілізаціїекономічної рівноваги, а проводить нерідко так звану про циклічну політикові,тобто провокує й підтримує циклічність.
Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення причинциклічності представлений так званим мультиплікаціонно-акселераціонниммеханізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора в теорії розглядаютьсяроздільно, але в житті їхній механізм ді в тісному взаємозв’язку: як тількиприходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати й другий. Якщо,наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономне (не залежне відекономічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рухприходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходунадають руху принципу акселертра й породжують зміни в обсягах похіднихкапіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хідмультиплікатор, що породжує зміни доходу, що приводять до нових капіталовкладень.Загальна модель взаємодії мультиплікатора й акселератора характеризуєтьсянаступною формулою Дж. Хікса:
Yt=(1-S)Х Yt -1+V(Yt-1-)+Аt
де Yt — національний доход; S — частка заощаджень у національному доході; (1-S) — частка споживання в національномудоході (або схильність до споживання); V t-1- коефіцієнт акселератора;
Аt автономні інвестиції.
Відхилення, які викликає мультиплікаціонно — акселераціонний механізм,ділять на три основні категорії: загасаючі, вибухові й рівномірні. Загасаючі — такі коливання, амплітуда яких поступово скорочується до того моменту,девони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні. При вибуховихколиваннях амплітуда постійно збільшується. Рівномірні мають місце тоді, колиамплітуда коливань постійна.
Дослідження природи циклічності відтворення в умовах державногорегулювання економіки породили ряд нових поглядів і концепцій по данійпроблемі. У їхньому числі концепції « рівноважного ділового циклу» «політичногоділового циклу». Перша відображає розвиток ідей монетаризму. Відповідно до цієїконцепції держава поряд з багатьма властивими йому функціями виконує рольсвоєрідного генератора грошових «шоків». які виводять господарську систему зістану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільномувідтворенні.
В 70-80-х роках дана концепція активно розроблялася представниками теоріїраціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокуватицикл, користуючись недостатньою поінформованістю людей про щире втримування йцілях різних напрямків державної економічної політики, прихильники теоріїраціональних очікувань виходять у даному питанні із протилежних міркувань. Вонивважають, що підприємці й населення навчилися завдяки інформаційній революції,що відбувається, оцінювати й розпізнавати щирі мотиви рішень державних органіві можуть щораз вчасно реагувати на них згідне своїй вигоді. У результаті метидержавної політики залишаються нереалізованими, а спад або підйом приймаютьбільш яскраво виражений характер.
Друга концепція(«політичного ділового циклу) базується на тім, що залежність між рівнембезробіття й рівнем інфляції визначається кривій Філліпса, тобто існує зворотназалежність між даними величинами: чим менше безробіття, тим швидше ростутьціни. Її прихильники думають, що економічне становище усередині країни істотновпливає на популярність правлячої партії. У якості головних економічнихпоказників, на які реагує населення, виділяються темпи інфляції й нормабезробіття: чим нижче їхні рівні, тим за інших рівних умов більше голосів будеподано на майбутніх виборах за правлячу партію або президента.
3 метою забезпечення перемоги уряд вживає заходів для підтримки такогосполучення рівнів інфляції й безробіття, що представляється найбільш прийнятнимвиборцям. Тому адміністрація після приходу до влади намагається знизити темпиросту цін шляхом штучного провокування кризових явищ, а до кінця свогоправління влада починає вирішувати протилежне завдання — піднімає рівеньзайнятості. Останній викликає ріст цін, але розрахунок робиться на те, що довиборів рівень зайнятості підніметься, а інфляція не встигне набрати повноїчинності. Партія влади може забезпечити перемогу.
3. Економічна криза в Україні: причини виникнення та наслідки
Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, якамає системний характер, позбутися наслідків колоніального минулого і сформуватисоціально-економічну модель, засновану на інституті приватної власності. Дляцього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.
Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насампередекономічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив’язку доенергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна,однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежностінам не вдалося змінити.
Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовнимпроведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із станурецесії є проведення курсу жорсткої монетарної політики, підтримуваногоНаціональним банком.
Україна дуже дорого заплатила за відсутність власної національної валюти,а також за помилки останніх двох років. Низька несприятливих зовнішніх чинників(фінансовий обвал в Росії, світова фінансова криза, а також девальвація гривні)призвели до знецінення основного капіталу та зростання цін на нафту, бензин,інші енергопродукти. А оскільки Україна вже е складовою світового господарства,то, природно, були порушені цінові пропорції, які пов’язують Україну з цимгосподарством. Це завдало серйозних збитків економічному розвиткові загалом,порушило процес економічної стабілізації, спричинило до спаду валовогонаціонального продукту. З цієї ситуації Україна зробила такі висновки.
По-перше, у будь-яких умовах і за будь-яких обставин не можна жертвуватинаціональною валютою, слід уникати тотальних процесів девальвації.
По-друге, необхідно будь-що диверсифікувати джерела постачанняенергоносіїв. Сьогодні вдалося вирішити проблему альтернативного надходження нафтопродуктівз Азербайджану, Греції. Якщо ми зможемо налагодити систему постачанняКаспійської нафти та створити у регіоні Чорного моря ринок нафти, незалежнийвід Росії, це дозволить ліквідувати в Україні причини рецесії, пов’язані іззовнішніми факторами.
По-третє, Україні потрібна жорстка продумана бюджетна політика.Неприпустиме збільшення бюджетного дефіциту, треба радикально скорочуватидержавні витрати. Резервами у цьому плані є здійснення адміністративноїреформи, ліквідація цілої групи галузевих міністерств та установ, спрощеннясистеми управління і трансформація системи оподаткування.
Ще один показовий приклад. Рівень споживання в Україні у 1994 роцістановив 19 % ВВП, а вже в 1997 році аж 26 % ВВП. Тобто — економічна кризапоглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникаєпитання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу, що вумовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочують державні витрати, азаощаджені кошти направляють на соціальні виплати (пенсіонерам, непрацездатнимта деяким іншим). І знову ж таки причиною такого безглуздя є нашезаконодавство. 62 закони України закріплюють становище, коли на виробництвіпрацюють — тобто наповнюють бюджет — лише 15 млн. громадян, а на утриманні бюджетуперебуває майже 20 млн. громадян. Саме тому із кожних 100 одиниць сукупногодержавного прибутку 90 іде на виконання законів і лише 10 одиниць — навідтворення виробництва. Ось тут головні корені наших негараздів.
Подальше зволікання з реформами та зростання економічної нестабільностіможуть призвести до різкого падіння валютного курсу гривні, значної інфляції ташвидкого зниження життєвого рівня вже наприкінці цього року. Наслідком цьогобуде загострення політичної нестабільності та перебіг подій, подібний до тих,що були у Болгарії, чи в Індонезії.
Протягом 1999 року тривала економічна криза, що виражалася у:
· зниженніобсягів ВВП (на 0,4°/о), реального рівня споживання населення (на 1О,9%), скорочення внутрішнього (на 5,4%) і зовнішнього (на 14,5%) товарообігу;
· високомурівні інфляції (23%), падінні загальної платоспроможності, реальному зменшенніпорівняно з 1998 роком бюджетних прибутків (на 8%) і зростанні поточноїбюджетної заборгованості (на 1,1 млрд. грн.);
· зменшенніобсягів інвестицій в основні фонди у доларовому обчисленні — на 28%.
Сталися структурні зміни негативного значення, що подовжують тривалістькризи:
· упромисловості прискорено зростали обсяги проміжного продукту (металургії,електроенергетики);
· різкозбільшилася готівково-грошова (на 33,8%) та бюджетно ­вексельна маса привисокому офіційному (1, 52% ВВП) неофіційному (1,0°/о) дефіциті бюджету тарості зовнішнього боргу (на 1,1 млрд. дол.);
· збільшиласятакож обсяг тіньового обороту і скоротилися податкові відрахування (58% відпланової суми).
Уповільнилися ринкові реформи, внаслідок чого зросли неплатежіпостачальникам і по заробітній платі; знизився прибуток і впали реінвестиції;посилилася цінова незбалансованість на ринках монопольних товарів.
3 позитивних явищ 1999 року варто назвати деякі збільшення реальної масибанківських кредитів економіці (на 5,4%); досягнення прибутковості зовнішньоїторгівлі України (1,9 млрд. дол.) та позитивного сальдо поточного платіжногобалансу (1,7 млрд. дол.); часткове поліпшення структури грошової маси — збільшення частки депозитів і резервної міжнародної валюти (із 54,5%)
— у 1998 р. до 56,6% — у 1999 р. ), завдяки чому вдавалося утримуватиплавність динаміки цін та валютного курсу.
ВВП знизився у порівнянні з 1998 р. на 0,4%, були знижені також галузевіпоказники: обсяг роздрібного товарообігу — на 5,4%, обсяг платних послугнаселенню — на 7,1 %, обсяг сільськогосподарського виробництва — на 5,7%,вантажообіг транспорту — на 3,8%, обсяг зовнішньої торгівлі товарами іпослугами на 14,6%. Вперше за роки незалежності України зафіксовано зростанняпромислового виробництва, що склало 4,3%, середньодобове виробництво зросло на5,6°/о. Основними чинниками достатньо стійкого (з травня 1999 р.) росту впромисловості були:
· плавнадевальвація гривні, що сприяє підвищенню конкурентноздатності продукціїнаціональної промисловості на внутрішньому і зовнішньому ринках,імпортозаміщенню;
· деякепожвавлення з платежами за рахунок векселів і кредитної емісії НБУ;
· краща відпрогнозованої, зовнішньоекономічна кон’юнктура для окремих продуктівукраїнського експорту (насамперед, чорної металургії).
Істотно вплинув на загальний показник ріст виробництва у харчовій,деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості, обумовлений результатамиприватизації й припливом іноземних інвестицій у цій галузі.
Водночас приріст доданої вартості в промисловості був набагато нижчепоказника товарного росту, що свідчить про переважний вплив на останнійпоказник збільшення виробництва проміжної продукції (вугільної, металургійної,електроенергетичної). У багатьох випадках це було пов’язано з монопольнимположенням постачальника, приміром, в електроенергетиці зафіксований прирістпромислового виробництва на 6,6% при скороченні виробництва основного продуктугалузі — електроенергії — на 0,5%.
Протягом року було допущено значне погіршення фінансово-грошовихпараметрів економіки: інфляція склала 23% замість прогнозованих 16%; середньорічнийкурс гривні досяг 4,13 замість 4,0 грн./дол., виходячи з валютного коридору:бюджетний дефіцит досяг 1,5% ВВП замість 1,0% за Законом про держбюджет;грошова маса (МЗ) зросла за рік на 40%, у той час як маяки вказували на 20%ріст. Була здійснена масштабна готівково-грошова емісія з метою покриттязаборгованостей з соціальних виплат. Мінфін допустив емісію векселів, якимипогашалися заборгованості з податків і платежів у бюджет, на 5,1 млрд. грн.Внаслідок цих фінансово-грошових операцій частково вдалося погасити старі борги(по зарплаті, пенсіях, дотаціях, асигнуваннях, бюджетній сфері і ін.), протенабрала обертів інфляція — її надлишковий потенціал продовжує реалізовуватися в2000 році. Відзначимо, що надлишкова грошова і вексельна емісія не зупинилиріст неплатежів в економіці: кредиторська заборгованість підприємств виросла зарік на 70 млрд. грн. (у 1998 р. її приріст був 34 млрд. грн.).
Допущене збільшення платіжних засобів призвело до знецінення грошей, щопогіршує фінансово-інвестиційні можливості економіки в 2000 році.
В умовах фінансової нестабільності 1999 р. була здійснена лібералізаціявалютного ринку і курсоутворення гривні. Це дало можливість вийти на реальнізначення валютного курсу, починаючи з ІІ кварталу. Девальвація гривні (а вцілому за рік вона знецінилася щодо американського долара на 52%) дозволилаобмежити імпорт і стимулювати експорт, внаслідок чого з ІІІ кварталу рокузовнішня торгівля стала прибутковою. Експорт товарів і послуг за рік — 14,7млрд. дол. (16,5 у 1998р.), імпорт товарів і послуг — 12,8 млрд. (16,1 у 1998р.), позитивне сальдо — 1,9 млрд. дол. (350,7 млн. у 1998 р.). Сальдозовнішньої торгівлі товарами залишалося негативним (експорт — 11,6 млрд. дол.,імпорт – 11,8 млрд. дол., негативне сальдо – «-» 264,6 млн. дол.).
Вперше в історіїУкраїни за підсумками року отримано і позитивне сальдо поточного рахункуплатіжного балансу — за попередньою оцінкою — близько 1,7 млрд. дол. У 1999 р.продовжувалося скорочення реального обсягу внутрішніх інвестицій, був вкрайнезначним ріст грошових накопичень і заощаджень. Номінальні інвестиції восновний капітал (капітальні вкладення) зросли на 2,9% у порівнянні з 6,1% у1998 р. Обчислені у доларовому еквіваленті інвестиції в основний капіталскоротилися на 28% (із 5,7 млрд. дол. у 1998 р. до 4,09 млрд. у 1999 р.).
Сукупний капітал банківської системи в доларовому вимірі зменшився за рікприблизно на 8%, банківські активи на 16%, прибуток — на 29%. Банківські вкладив гривнях збільшилися за рік на 1,2 млрд. грн., або на 38,6%. Прямі іноземніінвестиції склали за рік, за попередньою оцінкою 400 млн. дол. у порівнянні з718 млн. у 1998 р.
Прибутки консолідованого бюджету склали 32,3 млрд. грн. (на 2 млрд.,грн., менше, ніж у Законі про держбюджет на 1999 рік), витрати — 34,3 млрд…грн. (менше затвердженої суми на 1,1 млрд. грн.), дефіцит бюджету — 1,93 млрд.проти затверджених 1,24 млрд. грн.
Дефіцит бюджету профінансований за рахунок внутрішнього фінансування на2,014 млрд. грн. (замість 610 млн., що передбачалися). За рахунок зовнішніхджерел дефіцит профінансований тільки на 80,9 млн. грн. (замість 630 млн. грн.,передбачених Законом про держбюджет).
У 1999 р., як і увсі попередні роки, починаючи з 1992 р., зростання доходів бюджету було лишеномінальним, тобто обумовленим насамперед ростом інфляції. Це стосується такожзростання податкових надходжень. Податкові платежі до зведеного бюджету склалилише 58% суми, що передбачалася. У порівнянні з обсягом прибутків, встановленимЗаконом про держбюджет на 1999 рік, фактичні прибутки склали 94%. Наповненнябюджету досягнуто за рахунок неподаткових надходжень, у тому числі за рахунокдодаткової емісії грошових та квазігрошових засобів. Сума фактичних податковихнадходжень у Зведений бюджет у 1999 р. у порівнянні з 1998 р. збільшилася лишена 14%, тобто в реальному вимірі вона скоротилася на 9,3%. Структура фактичнихбюджетних витрат у цілому не відповідала проголошеним економічним пріоритетам.Витрати на соціальний захист і соціальне забезпечення в Зведеному бюджетісклали 95,7% суми, що передбачається, на фундаментальні дослідження і сприяннянауково-технічному прогресу лише 57%. При цьому витрати на державне управліннявиконані на 129%, на функціонування виконавчої влади — на 168,3%.
Погіршилася загальна платіжна ситуація: загальна кредиторськазаборгованість підприємств за 1999 рік зросла на 70 млрд. грн. (з 153 млрд. напочаток року до 223 млрд. — на його кінець); дебіторська — на 64 млрд. грн. (з108 до 172 млрд.). Зросли усі види кредиторської заборгованості, а найбільше — постачальникам товарів та послуг і з податкових платежів. У 1999 р. істотнозросла зовнішні боргові зобов’язання Української держави. На 01.01.1999 р. їхнясума складала 11,5 млрд., дол., на 01.01.2000 р. — перевищила 12,6 млрд. дол. 3урахуванням девальвації гривні зовнішній борг виріс з 4 1 ,8% у 1998 р. до54,2% ВВП у 1999 р., тоді як за підсумками 1997р. він складав лише 22,9% ВВП.При номінальному рості грошових прибутків населення за 1999 р. на 13,6°/ореальні прибутки знизилися на 10,9%. Середньомісячний грошовий прибуток на душунаселення наприкінці року склав менше 100 грн., середньомісячна заробітна платана одного штатного робітника — 199 грн.
Незважаючи на емісійні «вливання», заборгованість по виплатахсоціального характеру залишалася високою. За станом на 10.12.99р.заборгованість по виплатах заробітної плата і у виробничій, і у бюджетнійсферах склала 6,6 млрд. грн., заборгованість по виплатах пенсій на 1.12.99 р. — 1362,9 млн. грн. У 1999 р. населенням оплачено лише 72,8% нарахованої плата закомунальні послуги. Заборгованість на 10.01.2000 р. досягла 5,05 млрд. грн.Чисельність зареєстрованих безробітних за 1999 р. зросла на 17,1% і досягла на01.01.2000р. 1174,5 тис. чол. Офіційний рівень безробіття склав 43%працездатного населення.
У1999 році закладені несприятливі передумови розвитку економіки України в 2000році. Насамперед звужена ємність внутрішнього ринку, деформована йогоструктура, закладено потенціал подальшого росту цін, були вкрай малі інвестиціїв основний і оборотний капітал. Нестача оборотного капіталу компенсуваласяростом зовнішнього боргу України, межі якого вже перевищили критичний рівень.Такі тенденції блокують структурно — позитивні зміни і можуть привести країнудо зовнішнього дефолту в 2002 — 2004 роках.
Основнімакроекономічні показники економіки України
Таблиця2.1
Номінальний внутрішній валовий продукт (ВВП), млн.грн. Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 ВВП 12,038 54,516 81,519 93,365 103,869 128,523 Варто звернути увагу не на збільшення абсолютного значення, а на випереджальні темпи інфляції і девальвацію гривні.
Таблиця 2.2
Зміна реального ВВП, % Роки 1994 1995 1996 1997 1998 Зміна ВВП, % -22,9 -12,2 -10,0 -3,2 -1,7
Таблиця 2.3
Рівень інфляції, % Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Рівень інфляції, % 401 182 39,7 10,1 20,0 19,2 Інфляція, що розраховується Мінстатом, відображає лише малий сегмент найдешевших товарів, щоб як можна істотніше занизити офіційні темпи зниження купівельної спроможності населення.

Таблиця 2.4
Населення, млн. люд. Роки 1994 1995 1996 1997 1998 Населення, млн. люд. 51,7 51,5 51,1 50,5 50,1 В Україні смертність перевищує народжуваність, що спричиняє старіння нації.
Таблиця 2.5
Безробіття, % (прогноз реального положення) Роки 1994 1995 1996 1997 1998 Безробіття, % 4,5 5,6 7,6 8,9 11,3 В Україні величезна кількість населення зайнята в тіньовій економіці, і інша крайність — величезна кількість зупинених промислових підприємств не звільняють своїх службовців, але і не платять їм заробітну платню.
Таблиця 2.6
Державний бюджет, % до ВВП Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Держ. бюджет, % до ВВП 52,4 44,6 37,1 30,1 27,4 25,4 Позитивним моментом є тенденція до зменшення питомої ваги держбюджету стосовно ВВП. З однієї сторони це обумовлюється неможливістю видавити більше з зубожілих підприємств і неможливістю що-небудь зняти зі структур наближених до корумпованих чиновників, а з іншого боку — тиском міжнародних фінансових організацій донорів.

Таблиця 2.7
Зовнішній борг, млрд. USD Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 Зовн.борг, млрд.USD 4,828 8,217 8,839 9,555 10,978 11,481 12,060 Зовнішня заборгованість України наближається до критичного значення — 60% від ВВП, коли країна буде вважатися неплатоспроможною.
Таблиця 2.8
Резерви Національного Банку України, млрд. USD Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Резерви НБУ, млрд.USD 0,651 1,051 1,941 2,340 0,685 1,123 Резерви недостатні, щоб підтримувати курс національної грошової одиниці ринковими методами, тому НБУ використовує адміністративні методи обмеження волі дій суб’єктів валютного ринку. Усі ці роки резерви НБУ використовувалися не на рефінансування банківської системи, а на покриття дефіциту державного бюджету.
Таблиця 2.9
Офіційний валютний курс, грн./ 100 USD (на 30.06 і 31.12 відповідно) Роки 1994 1995 1996 1997 1998 1999 Курс 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 30.06 31.12 19,5 104,0 141,5 179,4 179,5 189,3 187,5 189,9 206,5 342,7 395,0 5,36 Офіційний валютний курс гривні відповідав реальній ситуації лише в 1997 році, в інші періоди він завжди штучно занижувався.

4. Роль держави у регулюванні економічного росту
Держава відіграє значну роль у регулюванні економічного росту й варторозглянути, які міри державного регулювання щонайкраще можуть стимулювати цейпроцес.
1. Кейнсіанці розглядають економічний ріст переважно з погляду факторівпопиту. Звичайно вони пояснюють низькі темпи росту неадекватним рівнем сукупнихвидатків, які не забезпечують необхідного приросту ВВП. Тому вони проповідуютьнизькі ставки відсотка (політикові «дешевих грошей») як коштистимулювання капіталовкладень. При необхідності фінансово — бюджетна політикаможе використатися для обмеження урядових видатків і споживання, для того щобвисокий рівень капіталовкладень не приводив до інфляції.
2. На противагукейнсіанцям, неокласики наголошують на фактори, що підвищують виробничийпотенціал економічної системи. Зокрема, вони призивають до зниження податків якдо коштів, що стимулює заощадження й капіталовкладення, що заохочує трудовізусилля й підприємницький ризик. Наприклад, зниження або скасування податку надохід від відсотків приведе до збільшення віддачі від заощаджень. Аналогічнимобразом, якщо обкладати прибутковим податком суми, що йдуть на виплати повідсотках, це приведе до обмеження споживання й стимулюванні заощаджень. Деякіекономісти виступають за введення єдиного податку на споживання в якості повноїабо часткової заміни особистого прибуткового податку. Зміст цієї пропозиціїскладається в обмеженні споживання й стимулюванні заощаджень. Відноснокапіталовкладень ці економісти звичайно пропонують зменшити або скасуватиподаток на прибутку корпорацій, зокрема надати значні податкові пільги наінвестиції. Було б правомірно сказати, що кейнсіанці приділяють більше увагукороткостроковим цілям, а саме підтримці високого рівня реального ВНП, впливуна сукупні видатки. На відміну від них, прихильники «економіки пропозиції»віддають перевагу довгостроковим перспективам, наголошуючи на фактори, щозабезпечують ріст суспільного продукту при повній зайнятості й повнімзавантаженні виробничих потужностей.
3. Економісти різних теоретичних напрямків рекомендують і інші можливіметоди стимулювання економічного росту. Наприклад, деякі вчені пропагуютьіндустріальну політику, за допомогою якої уряд взяв би на себе пряму активнуроль у формуванні структури промисловості для заохочення економічного росту.Уряд міг би вжити заходів, що прискорюють розвиток високопродуктивних галузей ісприяють переміщенню ресурсів з низько продуктивних галузей. Уряд також міг бизбільшити свої видатки па фундаментальні дослідження й розробки, стимулюючитехнічний прогрес. Ріст видатків на утворення також може сприяти підвищеннюякості робочої сили й росту продуктивності праці.
Отже, сучасниймеханізм самонастроювання ринкової економіки через циклічні кризимодифікувався. Переплетення стихійно — ринкового механізму функціонуванняекономіки уформі циклічних криз зі свідомим державним впливом навідтворювальний процес ускладнює «очисну» функцію криз, змінює плин циклу вцілому. Тому міняються втримування економічного циклу, форми прояву циклів ікриз, механізм циклу. Невід’ємним елементом сучасного економічного циклу сталаінфляція. Інфляція взаємодіє із циклічним рухом економіки. Це позначаєтьсянасамперед на зміні механізму циклу, у якому тепер переплітаються циклічнізакономірності руху цін (їхнє падіння у фазі кризи й ріст у фазі підйому) ізціноутворюючими факторами державного регулювання (зухвалими ріст цін).Невід’ємним елементом сучасного економічного циклу стала інфляція. Інфляціявзаємодіє із циклічним рухом економіки. Це позначається насамперед на змінімеханізму циклу, уякому тепер переплітаються циклічнізакономірності руху цін (їхнє падіння у фазі кризи й ріст у фазі підйому) ізціноутворюючими факторами державного регулювання (зухвалими ріст цін).Усучасних умовах великий капітал пристосовується до платоспроможного попиту шляхомскорочення виробництва при збереженні високих цін. Держава, у свою чергу,допомагає великим фірмам « управляти» таким шляхом кризою. Тому модифікаціїцінового механізму виражаються в зменшенні « чутливості» цін до кризовогозвуження ринкового попиту й збільшенню цієї чутливості до росту попиту. Урезультаті циклічне розширення ринкового попиту на товари й послуги впливає нарух цін, чим кризове звуження ринків збуту. Отже, рух цін у сучасних кризахвідображає протиборство двох тенденцій: підвищувальної, пов’язаної з діяльністювеликого капіталу й держави, і знижувальної, породжуваної циклічним скороченняммісткості ринку. Інакше кажучи, механізм сучасних капіталістичних циклівсполучить у собі кризу й інфляцію. Міняються й форми прояву сучасних циклів і криз.Це виражається: у синхронізації циклічного руху в різних країнах, що обмежуєможливості зм’якшення кризових процесів за рахунок розширення експорту; участішанніциклічних криз і скорочені тривалості циклу; увідносному зменшенніглибини криз; у нестійкості фаз пожвавлення й підйому; у зміні показниківмасштабів і глибини криз. Інфляція попиту являє собою тенденцію до підвищеннярівня цін внаслідок збільшення сукупного попиту, тобто готовності більшеплатити за той же набір благ. Як правило, така начебто б нелогічна ситуаціявиникає в період пожвавлення й очікування збільшення фінансових доходів удоступному для огляду майбутньому, що пояснює, наприклад, просто «стаднимпочуттям», зміною його настрою. Поточний попит на гроші при цьому збільшуєтьсяі якщо пропозиція грошей приводиться у відповідність із ним, то тенденціязакріплюється й тоді збільшення обсягів угод, тобто реальне пожвавлення,вимагає додаткової емісії грошей.
Криза державного регулювання економічного розвитку зажадав від урядурозвинених країн шукати вихід зі сформованої ситуації, але не шляхом відмовивід державного регулювання циклічного виробництва, а за допомогою перебудовийого форм і методів. Антициклічна спрямованість державної політики зміниласяантиінфляційної.
5. Шляхи вирішення і механізми профілактикиекономічних криз
Антициклічне регулювання економіки — це свідомі й цілеспрямовані діїдержави й, частково, могутніх корпорацій і наднаціональних органів напромисловий цикл із метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарськоїкон’юнктури й темпів економічного росту. Найважливіша роль у цьому регулюванніналежить державі.
В основі антициклічного регулювання лежить антикризове регулювання.Теоретично обґрунтував необхідність антикризового регулювання Дж. Кейнс. Післядругої світової війни в більшості розвинених країн світу були розширеніантикризові міри держави, а також доповнені певними антициклічними коштамивідносно зм’якшення циклічних коливань. Зокрема, антикризові міри булирозширені за рахунок збільшення державних закупівель товарів і послуг,стимулювання житлового будівництва (держава страхує й гарантує одержаннякредитів на житлове будівництво, регулює строки погашення кредитів, розмірвідсотка й т.д.), проведення політики прискореної амортизації, надання податковихзнижок при встановленні нового обладнання, зниження податків на прибутоккорпорацій і ін. Узагальнюючим показником впливу держави на економічний цикл єчастка державних видатків у ВВП і, насамперед, державні закупівлі товарів іпослуг. У середині 90-х рр. частка державних видатків у ВВП становила в Японіїблизько 35, а у Швеції — більше 70 %.
Особливостіантициклічного регулювання значною мірою обумовлені домінуванням в економіцімонополій. Э.Чемберлін цілком переконливо довів, що навіть при відсутності угод(усної або письмових) ціни на олігополистичному ринку вище, ніж наконкурентному, а обсяг виробництва нижче. Э.Чемберлін і інші західні вченісправедливо вказували на відсутність гнучкості цін, їхньої рухливості впорівнянні з періодом вільної конкуренції. Якщо раніше ціни під час економічноїкризи різко знижувалися, то в умовах панування колективних монополій вонизалишаються незмінними або навіть ростуть. Це обумовлено тим, що олігополіїскорочують обсяги виробництва з метою недопущення надвиробництва товарів ізниження цін.
Цієї негативної тенденції може протистояти тільки діяльність держави постимулюванню грошового попиту за допомогою відповідної грошово-кредитноїполітики. Цей метод активно використався в післявоєнний період і сприяв скороченнюглибини й тривалості економічних криз. Темпи збільшення грошової маси, якправило, були більше високими, чим їх рекомендували монетаристи. Разом з тим,значне збільшення грошової маси, поряд з дією інших факторів, наприклад, різкимпідвищенням цін на нафту в період енергетичної кризи, привело наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. до посилання інфляційних тенденцій, і темпи росту цін усередині 70-х рр. становили більше 10 %.
3 огляду на це, в 80-х рр. уряд почав обмежувати темпи росту грошовоїмаси, проводити політикові «дорогих грошей». Засобом досягнення цієї мети сталоздійснення твердої кредитно — грошової політики. Зокрема, у період високоїекономічної активності держава значно підвищує норму відсотка, що викликаєподорожчання кредиту. Під час депресії й кризи держава збільшує резервну норму(нормативи обов’язкових відрахувань комерційних банків урезерви),знижує ставку відсотка й здешевлює кредит. Це обумовлено тим, що встановленацентральним державним банком норма відсотка впливає на його розмір, по якомубанки дають кредит своїм клієнтам. Комерційні банки в США приблизно 20 % своїхактивів зобов’язані зберігати у вигляді касового резерву в Центральному банку.Тому розширення кредитів залежить від величини приросту банківських пасивів, акомерційний відсоток, по якому банки дають кредит клієнтам, — від дисконтноїставки відсотка (яка є нижньою границею ефективності надання кредитівфедеральною резервною системою). У ФРН Федеральний банк установлює для кожногокредитного інституту ліміти переоблікованих векселів, що обмежує обсягикредитів під облік векселів, надаваних кожному банку. Це, у свою чергу, впливаєна обсяг грошової маси.
Перевага методу антициклічного регулювання в тім, що його можназастосовувати дуже оперативно, не приймаючи відповідного закону. Важливо лишеточно визначити час підвищення або зниження процентної ставки.
3 метою розширення сукупного попиту у фазах кризи й депресії державапроводить політикові «дешевих грошей», знижує ставки податків на прибуток,заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості основнихфондів, що є коштами стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки.Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор,насамперед, у галузі економічної й соціальної інфраструктури (сферу транспортуй транспортного будівництва, електро-, газо- і водопостачання, житловебудівництво, атомну енергетику й ін.) Так, у США з майже 43 тис. миль міжштатної системи швидкісних автомагістралей щорічно стають непридатними близько2 тис. миль, які необхідно ремонтувати за рахунок державного бюджету. В1948-1949 р., щоб зменшити глибину економічної кризи, держава збільшила обсягінвестицій удвічі (у порівнянні з 1946 р.). Однак у наступний період обсягдержавних капіталовкладень у багатьох розвинених країнах миру поступовоскорочувався. Так, їхня частина у ВНП за період 1970-1985 р. знизилася, %: уФРН — з 6,1 до 3,9, у Франції — з 4,2 до 3,0, у Великобританії — з 5,0 до 2,4,у країнах з 5,0 до 4,0.
У фазі підйому держава збільшує податки, процентні ставки, скасовуєподаткові пільги, зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує процеснадмірного «перегріву» економіки, послабляє протиріччя між виробництвом іспоживанням, згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промисловогоциклу до іншої. При цьому між вживанням заходів в області кредитно-грошовоїполітики й одержанням певного результату проходить тривалий проміжок часу. Пооцінці західних учених, цей тимчасовий лаг в умовах циклічного спаду становитьвід 5 до 20 місяців, а в період підйому – 10 -­ 24 місяця. 3 найбільшимзапізненням діють методи податкового регулювання, що значною мірою обумовленотривалістю законотворчого процесу, тому винятково важливо мати чіткийекономічний прогноз механізму протікання економічного циклу.
Антициклічне й антикризове регулювання здійснюється економічними,правовими й адміністративними методами.
Антициклічне регулювання з боку олігополії здійснюється за допомогоювироблення ними погодженої політики, виконання державних програм і ін. У той жечас їхньої дії нерідко суперечать політиці держави в цій сфері. Наднаціональнїоргани в країнах ЄС проводять значною мірою уніфіковану промислову, структурну,податкову, амортизаційну й іншу форми політики, що є важливим чинникомантициклічного регулювання, синхронізації економічного циклу.
Антициклічне регулювання в сучасних умовах також обумовлюють значнірозходження між сучасними економічними кризами (у післявоєнний період) ікризами ХІХ в. Суть розходжень полягає в наступному: 1) сучасні кризи меншглибокі, але відбуваються частіше; 2) на відміну від криз у минулому, коли маломісце надвиробництво товарів, сучасні кризи характеризуються надвиробництвомосновного капіталу (у формі простою значної частини виробничих потужностей); 3)якщо під час криз уминулому відбувалося різке зниження цін, усучасних умовах воно, як правило, відсутній; 4) сучасні екологічні циклихарактеризуються менш тривалим періодом проходження фаз властиво кризи йдепресії, і відповідним збільшенням фаз пожвавлення й підйому; 5) на відмінувід стихійного характеру криз у минулому, економічні кризи, механізм їхньогопротікання усе більше піддаються регулюванню; 6) у сучасних умовахспостерігається синхронізація економічного циклу, насамперед, фінансових криз.Свідоцтвом останнього є фінансова криза в Японії й Південній Кореї, щовибухнула наприкінці 1997 р. 3 метою його локалізації, недопущення йогорозростання МВФ і Світовий банк надали Південній Кореї безпрецедентний за всюісторію свого існування кредит у сумі 47 млрд. діл.
Механізми профілактики економічних криз:
1. Фінансово-економічна криза, утримуванням якого став ріст безнадійноїдебіторської й кредиторської заборгованості фінансових центрів, сутністю -­зниження матеріально — речовинного забезпечення грошової маси, а наслідкомперехід від економічного росту до занепаду, розвивається як реакція нанеадекватність координації господарських відносин принципам закону економічногоросту;
2. Механізми профілактики фінансово-економічної кризиповинні відповідати трьом основним принципам закону економічного росту:
2.1. Безумовна матеріально-речовинна капіталізація тієї контрольованоїчастини доходу конкретного капіталу, що відповідає перевищенню йогопродуктивності над середньою;
2.2. Забезпечення орієнтованого прямого перетікання капіталівубік максимальної продуктивності при ціновій нормалізації доходів,контрольованих кожним конкретним капіталом;
2.3. Економізація ієрархії влади, реалізованої в ході трансформаціїкапіталу;
3. Практична реалізація механізмів профілактикифінансово-економічних криз зводиться:
3.1. До поповнення інституціональних правил і умов, що координуютьгосподарські відносини, обов’язковим і постійним контролем дотриманнявідповідності господарських угод принципам закону економічного розвитку;
3.2. До поповнення ринкового механізму такими процедурами визначення цінипредмета угоди, які б зафіксували капіталізацію частини доходу продавця(покупця) і необхідне пряме перетікання капіталу між ними, виходячи з оцінкипродуктивності капіталу, що представляє кожним з них;
3.3. До забезпечення доступу кожного власника капіталу до стандартної й об’єктивноїпроцедури оцінки ефективності управлінських дій ієрархічно впорядкованоїадміністрації організації;
4. Запропоновані в даній роботі форми й розрахункові прийоми дотриманняумов практичної реалізації механізмів профілактики фінансово-економічної кризипередбачають і забезпечують:
4.1. Структуризацію ціни предмета угоди, виходячи з його вартості, певноїпродавцем традиційним порядком, у вигляді двох складові ціни:
а) обсяг прямого перетікання капіталу (у грошовійформі) з фонду розвитку виробництва (резервного капіталу) учасника угоди зменшою продуктивністю капіталу до фонду розвитку виробництва (резервнийкапітал) учасника з більшою продуктивністю капіталу;
б) нормалізована ринкова ціна предмета угоди,скоректована на обсяг прямого перетікання капіталу;
4.2. Здійснення на основі бази даних регулярногомоніторингу головних показників ефективності управлінських дій посадових осіб,виходячи з мінімуму достовірних відомостей, уже використовуваних, як правило,при веденні нормального бухгалтерського обліку в організації;
5. Теоретична строгість і математична інтерпретаціїзапропонованих розробок дозволяють сподіватися на високу ефективністьпрактичного використання механізмів профілактики фінансово-економічних криз. Дотого ж, потенціал розглянутих механізмів економічного росту забезпечує безліч«побічних» ефектів, серед яких:
а) рішення проблеми прогресивного ціноутворення черезпоступову ліквідацію цінових ножиців на продукцію галузей народногогосподарства;
б) рішення проблеми без інфляційної грошової емісіїчерез обов’язкове створення у всіх суб’єктів господарювання обов’язкових фондіврозвитку (резервних фондів), спочатку формованих емісійним кредитом підмінімальний (символічний) відсоток, і на цій основі поступову ліквідаціюпроблеми неплатежів;
в) рішення проблеми інвестування сектора реальноїекономіки ( причомувинятково за рахунок вітчизняних інвесторів) по найбільш пріоритетним (зпозицій продуктивності капіталу) напрямкам виробництва й створених реальногозахисту національного виробника.

Висновок
В даній курсовій роботі було ретельно відібрано достовірну йправдиву інформацію, яка точно характеризує даний розділ економічної теорії.
В цій роботу було дано конкретні відповіді на конкретнізапитання, а саме, що економічна криза — це значне порушення рівноваги вгосподарській системі, що часто супроводжується втратами й розривом нормальнихзв’язків у виробництві й ринкових відносинах, що, в остаточному підсумку, ведедо дисбалансу функціонування економічної системи в цілому.
Існує багато видів економічних криз (більшість з них наведенавище в роботі) і на мою думку ця кількість не буде стояти на місті, так само якне стоїть на місті економіка, будуть з’являтися нові види криз, але разом з цим- і нові методи їх вирішення.
Тема економічної кризи цікава, думаю не тільки мені. Вонабуде актуальною ще велику кількість часу, а, можливо, і завжди, оскільки, я недумаю, що найближчим часом економісти навчаться згладжувати цикл до такогоступеня, щоб її амплітуда коливань була рівна нулю. При амплітуді коливаньбільше нуля — це вже цикл.
Коли спостерігаєш, як назрівають і відбуваються кризи вкраїнах — лідерах, таких як США, Японія, Німеччина, Англія, Франція, томимоволі замислюєшся, що навіть такі багаті країни, стільки фахівців, що мають,засобів, впливу дотепер не можуть уникнути криз.
Також в ході виконання роботи я дізнався, що в Україні такожбули економічні спади і підйоми.
Основними ознаками, властиві економічній кризі України,були:
1.  Катастрофічний спадвиробництва і його низька ефективність.
2.  Криза платежів, що охопилапрактично всі галузі народного господарства, включаючи банківську систему.
3.  Криза фондового ринку.
4.  Криза державних платежів ідержавних фінансів в цілому.
5.  Криза банківської системи.
6.  Криза фінансів підприємств.
7.  «Галопуюча»інфляція:
7.1   Фактична девальвація гривни.
7.2. Зростання реальних цін на імпортні товари.
7.3.Зниження купівельної спроможності населення унаслідок зростання цінбез відповідного зростання заробітної платні.
7.4. Зростання безробіття.
8.  Криміналізація економіки.
8.1. «Тінізація» економіки.
8.2. Витік грошових коштів українського походження за межу.
8.3. Корупція.
9.  «Витік мізків».

Список використаної літератури:
1.  Радіонова І.Ф. Макроекономіката економічна політика. – К.: Таксон, 1996.
2.  Економічна теорія. НиколаеваЛ.А., Черная И.П. М.,2000г
3.  Ковальчук В.М. Економічнатеорія: короткий курс. – Тернопіль, Астон, 1997.
4.   Економіка: теоретичніоснови. Підручник у 2–х част. – Тернопіль, Астон, 1997
5.  «Економіка» под ред.А. Булатова, 1997, с.374-377.
6.  www.ukrreferat.com/
7.  Бобров В.Я. Основи ринковоїекономіки. – К.: Либідь, 1995
8.  Ермишин П.Г. Основыэкономической теории (курс лекций).-AUP.ru, 2002
9.  Тимофєєв В., Тодоров В. Шляхиподолання кризи виробництва // Економічний часопис, №11, 1999
10.  Фиглер С., Дорнбуш Р., ШмалензіР. Экономика. – М., Дело, 199
11.   Ролионова И.Макроэкономические факторы дефицита бюджета вУкраuне. // Экономика Украины.1998.
12.   Національна доктринаекономічних трансформацій в Україні.// Профспілки України.– 2002.- №2.- С.З
13.   Экономическая теория. НиколаеваA., Черная и.П. М.,2000г
14.   Антикризисноеуправление: Учебник/ Под ред. Э. М.Короткова. ИНФА-М, 2000. — 432 с.
15.   Игольников А. Г. «Особенности формирования экономического кризиса в Украине и пути выхода изнего// ‘Экономические проблемы стабильности Украины. 2001. с. 37-44.
16.   Управління економічнимиреформами в Україні. Під ред. / Ігольников А.Г. 2002
17.   Основи економічної теорії:політехнічний аспект. – Підручник / За ред. Г.Н. Климка та В.П. Нестеренка, –К.: Вища школа, 1997
18.  Курс экономической теории./Под ред. М.Н.Чепурина, Е.А.Киселевой, Киров: 1996,
19.  www.refine.org.ua
20.   www.dvoek.net.ua
21.   Дж.М. Кейнс «Обшая теориязанятости, процента и денег», с.312
22.   www.edu.meta.ua
23.   www.readbookz.com
24.   Экономический кризис в Украине ифинансовая помощь Запада. // Мировая экономика и международные отношения.-.-№3.-С.65