Реферат
Економічний аспект створення та функціонування об’єднань
підприємств в Україні
План
1. Організаційно-правовіформи підприємництва
2. Видигосподарських об’єднань та їх класифікація
3. Економічнароль об’єднань підприємств
1. Організаційно-правові форми підприємництва
В умовах ринкової економіки, інтеграції України в світовийекономічний простір, в країні інтенсивно розвивається процес добровільногооб’єднання діяльності підприємств для вирішення виробничих і соціальнихзавдань, розширюється міжнародне кооперування. Збільшується потреба суб’єктівгосподарювання в безпосередній взаємодії з іншими підприємствами і колективномувикористанні науково-технічного, виробничого, фінансового, інформаційногопотенціалу кожного з них.
Об’єктивними причинами формування та функціонування об’єднаньпідприємств є:
а) необхідність поєднання усіх стадій технологічного процесу,що дає змогу комплексно використовувати сировину і матеріали;
б) кооперування взаємопов’язаних спеціалізованих виробництв,що дає можливість комплексно виготовляти кінцевий продукт;
в) забезпечення повноти циклу «наука – технічні розробки –інвестиції – виробництво – збут – споживання»;
г) масовість випуску продукції, стабільний асортимент, щозначно скорочує витрати на одиницю продукції, здешевлює її, робить доступноюдля споживачів.
Створення і функціонування об’єднань підприємств в Українірегламентується відповідною законодавчою базою.
Згідно Закону «Про господарські товариства» [1] об’єднанняпідприємств можуть діяти як господарські товариства.
Господарськими товариствами цим Законом визнаютьсяпідприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичнимиособами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльностіз метою одержання прибутку.
В 2007 році даний закон доповнено статтею в якій визначено,що «Законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах,установлених Конституцією України, і складається із Цивільного кодексу України,Господарського кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів,прийнятих відповідно до цих законодавчих актів».
Цим же Законом змінені визначення та терміни, а саме:
«Установчий договір» на «Засновницький договір»
«Збори учасників» на «Загальні збори учасників»
«Статутний фонд» на «Статутний(складений) капітал»
«Рада товариства (спостережна рада)» на «Наглядова радаакціонерів».
Господарським кодексом України [2] визначено правопідприємств на добровільних засадах об’єднувати свою господарську діяльність(виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку,встановлених цим Кодексом та іншими законами.
За рішенням Кабінету Міністрів України або органів, доповноважень яких належить управління державними або комунальнимипідприємствами, можуть утворюватися об’єднання підприємств на умовах і впорядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Цей законодавчий акт визначає організаційно-правові формиоб’єднань підприємств, їх статус, регламентує управління об’єднаннямипідприємств, визначає їх майнові відносини.
Зокрема, визначено, що господарські об’єднання утворюються якасоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання підприємств,передбачені законом.
2. Види господарських об’єднань та їх класифікація
Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійноїкоординації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхомцентралізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвиткуспеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв наоснові об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволенняпереважно господарських потреб учасників асоціації.
Асоціація не має права втручатися у господарську діяльністьпідприємств — учасників асоціації. За рішенням учасників, асоціація може бутиуповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншимипідприємствами та організаціями.
Корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основіпоєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, щооб’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулюваннядіяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств длядосягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізаціїцільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціумвикористовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси,виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять зінших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети йогостворення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а такожінших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групиучасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничогорозвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числіправом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншимипідприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасноучасниками іншого концерну.
Державні і комунальні господарські об’єднання утворюютьсяпереважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменуванняоб’єднання (комбінат, трест тощо).
Господарське об’єднання має право утворювати за рішенням йоговищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а такожбути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарськимоб’єднанням підприємства діють відповідно до положень Кодексу, інших законів тастатуту підприємства, затвердженого об’єднанням.
Об’єднання підприємств не відповідає за зобов’язаннями йогоучасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов’язаннямиоб’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутомоб’єднання.
Згідно статті 125 цього кодексу підприємство може бутиучасником промислово-фінансової групи (або транснаціональноїпромислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські таіноземні юридичні особи).
Промислово-фінансова група є об’єднанням, яке створюється зарішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізаціїдержавних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурноїперебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнароднимидоговорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.
До складу промислово-фінансової групи можуть входитипромислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи іорганізації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групивизначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від іменіпромислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.
Промислово-фінансова група не є юридичною особою і непідлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання. Порядок утворення таінші питання діяльності промислово-фінансових груп визначаються Законом України«Про промислово-фінансові групи» [3] іншими нормативно-правовими актами.
Особливості діяльності промислово-фінансових групрозглядаються в темі 3 даного навчального посібника.
В Україні можуть утворюватись також асоційовані підприємства.Це група суб’єктів господарювання – юридчних осіб, пов’язаних між собоювідносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі встатутному фонді та/або управлінні. Однією з форм асоційованих підприємств єоб’єднання в формі холдингової компанії.
Холдингова компанія – відкрите акціонерне товариство, якеволодіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративнимипакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крімпакетів акцій, що перебувають у держаівній власності). Загальні засадифункціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їхутворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України «Про холдинговікомпанії в Україні» [4].
Більш детально питання утворення, діяльності холдинговихкомпаній розглядаються в темі 4 даного навчального посібника.
Законом України «Про спеціальний режим інноваційноїдіяльності технологічних парків» [4] визначено правові та економічні засадидіяльності технологічних парків, як ще однієї з форм об’єднань, що сприяєвпровадженню наукоємних розробок, високих технологій, випускуконкурентоспроможної продукції.
Згідно цього Закону «технологічний парк (технопарк) –юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору проспільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів зметою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків звиробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій тазабезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринкупродукції».
Керівним органом технологічного парку є юридична особа – одинз учасників технологічного парку, який діє від імені учасників технопарку.
Для технологічних парків створено спеціальний режимінноваційної діяльності, сутність якого полягає в державному сприянні їхінноваційній діяльності шляхом державної фінансової підтримки та цільовогосубсидіювання проектів.
Для фінансової підтримки проектів технологічних парківзапроваджується бюджетна програма підтримки їх діяльності. Кошти цієї програмиспрямовуються на:
• повне або часткове (до 50 відсотків) безвідсотковекредитування (на умовах інфляційної індексації) проектів;
• повну або часткову компенсацію відсотків, сплачуванихвиконавцями проектів технологічних парків комерційним банкам та іншимфінансово-кредитним установам за кредитування проектів технологічних парків.
Надання субсидій технопаркам здійснюється у вигляді звільненнявід ввізного мита при ввезенні устаткування, обладнання, матеріалів, які невиробляються в Україні; у вигляді податкового векселя на суми податковогозобов’язання; суми податку на прибуток, одержаного при реалізації проектівтехнологічних парків.
Контроль та моніторинг за реалізацією проектів технологічнихпарків здійснює центральний орган виконавчої влади з питань науки вустановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Технологічні парки, їх учасники та спільні підприємстваздійснюють окремий бухгалтерський та податковий облік операцій, пов’язаних зреалізацією проектів технологічних парків.
Юридичним критерієм поділу об’єднань на види, законодавствоУкраїни визначає правовий режим членства учасників в об’єднаннях. Відповідно доцього критерію, розрізняють договірні і статутні об’єднання.
Договірними є асоціації та корпорації, а також технопарки.
Статутними — концерни і консорціуми тощо.
Основним у правовому становищі договірних об’єднань, щовідрізняє їх від статутних, вважається принцип добровільного членства.По-перше, підприємства добровільно входять до цих об’єднань як їх засновникиабо члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власнимирішеннями) можуть вийти зі складу діючого договірного об’єднання. У випадкахвиходу зберігають силу взаємні зобов’язання і укладені договори підприємств зоб’єднанням і між собою.
Особливості правового становища статутних об’єднань полягаютьу тому, що:
• засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не саміпідприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Так,українські корпорації та концерни загальнодержавної власності створюються,реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету міністрів України(декретами, постановами). Склад членів і статути цих об’єднань затверджуютьвідповідні галузеві міністерства і держкомітети. Статутні об’єднання галузевогомасштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети.Територіальні статутні об’єднання комунальної власності створюються,реорганізовуються і ліквідовуються відповідними радами народних депутатів чидержадміністраціями.
• статутні об’єднання діють на підставі затвердженихзасновниками статутів, тобто не мають засновницьких договорів. Отже, предмет іцілі їх діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі члениоб’єднань;
• особливістю правового становища державних статутнихоб’єднань є обмежене право виходу підприємств з них. Державні підприємствамають право вийти з державних об’єднань за згодою органів, визначених в актахпро їх створення.
Договірні і статутні об’єднання класифікуються також залежновід їх організаційно-правової форми: державні, недержавні, змішані.
Наведена класифікація об’єднань не є вичерпною, оскількизаконом можуть визначатися й інші форми об’єднання інтересів підприємств непередбачені Господарським кодексом України.
Зокрема в світовій практиці функціонують й інші видиоб’єднань підприємств:
картель – договірне об’єднання підприємств переважно однієїгалузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збутувиготовлюваної продукції [5,6].
Учасники картелю зберігають юридичну і господарськусамостійність і здійснюють свою діяльність відповідно до картельного договору.
Різновидом картелю є синдикат. Синдикат –організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачаєреалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган абозбутову мережу одного з учасників об’єднання. Подібним чином може здійснюватисьзакупівля сировини для усіх учасників синдикату. Така форма об’єднанняпідприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідноїпродукції [5].
Учасники синдикату втрачають комерційну незалежність,зберігаючи юридичну і виробничу. Концентруючи в єдиних органах збуту визначенийвид продукції, синдикат отримує можливість регулювати умови продажу на ринку[6].
Трест – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належалирізним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьомупідприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність,оскільки інтегруються усі напрямки діяльності [5].
Пул – одна з форм об’єднання на основі картельної угоди, при якійприбуток надходить в загальний фонд і розподіляється згідно з квотами,встановленими учасниками пулу [5]. Пул поширений у сфері виконання проектів.Учасники пулу приходять до взаємовигідних угод про форму передачі патентів іліцензій.
Стратегічні альянси – глобальні форми здійсненняпартнерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніхконтрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільноїмаркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційноїдіяльності [7,8].
Більш детально діяльність стратегічних альянсів розглянута втемі 11 даного навчального посібника.
Віртуальна мережна організація (ВМО) (virtualorganization) – мережа організацій, в якій умовноінтегруються підприємства, що безпосередньо випускають продукцію, а такожпостачальники сировини, матеріалів; суміжники з виробництва компонентівпродукції основного виробництва; конкуренти, що випускають аналогічнупродукцію, та її споживачі. В ВМО використовуються найновіші досягнення вгалузі інформаційно-обчислювальних технологій (локальні мережі ЕОМ, бази даних,електронна пошта, Інтернет, діалогові інформаційні системи та системи комунікацій)[9].
Дана мережна комп’ютерно-інтегрована організаційна структураоб’єднує: неоднорідні ресурси, розташовані в різних місцях, об’єднує цілі,культуру, традиції, ресурси, досвід підприємств – партнерів, координуючи їхрозвиток.
Ключовою проблемою забезпечення ефективності віртуальнихпідприємств є управління знаннями, що циркулюють в мережах. Серед віртуальнихвиділяються два головних класи: віртуальні корпорації та віртуальні товариства.
Кластери (від англ. cluster – група,скупчення). Таким терміном прийнято називати групу виробничих підприємств іневиробничих організацій, для яких об’єднання є важливим засобом посиленняіндивідуальної конкурентоспроможності. На відміну від ділових мереж кластериохоплюють значно ширше коло учасників: науково-дослідні інститути, освітніустанови, асоціації бізнесу, дистриб’юторські мережі. [10].
На даний момент кластеризація найбільш характерна дляекономік США, Китаю, Мексики і країн Євросоюзу.
Кластери і ділові мережі дозволяють малим і середнім фірмамкомбінувати малосерійне виробництво з великомасштабним підходом.
Кластерні структури дозволяють досягати значних результатів взниженні вартості трансакцій завдяки тому, що фірми, що входять в кластер, і їхпостачальники працюють поряд і частота їх взаємних контактів достатньо висока.У зв’язку з цим, витрати, як на переговорний процес, так і на виконанняконтрактних зобов’язань, можуть бути значно зменшені.
Будівельний кластер «Поділля» в Хмельницьку став одним знайбільших в Україні за обсягом продукції, що за об’ємом випускається. Віноб’єднав близько 30 будівельних підприємств області і допоміг створити до п’ятитисяч нових робочих місць. За короткий період своєї діяльності (з 2000 р.) цейкластер зумів виконати ряд оригінальних будівельних проектів — як по дизайну, такі по використанню в них інноваційних технологій [10,11].
3. Економічна роль об’єднань підприємств
господарський об’єднання правовий статутнийдоговірний
Щодо доцільності створення і функціонування об’єднаньпідприємств, економічної точки зору, то за даними літературних джерел«економічна роль об’єднань підприємств визначається передусім корпоративнимставленням до власності на майно, тобто таке його використання, яке забезпечуєдосягнення мети отримання максимального прибутку» [8].
Об’єднання підприємств несе в собі значний потенціалвисокоефективного господарювання у будь-яких соціально-економічних умовах.Створення об’єднань сприяє розвитку прямих довгострокових господарськихзв’язків, допомагає налагоджувати більш ритмічну роботу підприємств. Окрім того,мотивом до об’єднання виступає і необхідність фінансової підтримки на стадіїмодернізації виробництва, перепрофілювання, перепідготовки кадрів, інвестуваннязаходів, в тому числі рекламних, щодо виходу на зовнішній ринок без збільшеннякількості працівників адміністрації підприємства.
Іноді підприємству є економічно вигіднішим увійти дооб’єднання з науковим центром, ніж залучати на договірній основі до виконаннянауково-дослідних і пошукових робіт сторонню організацію. Особливо, якщо цестосується довгострокових, проте перспективних і прибуткових у майбутньомупроектів.
Робота в межах великого об’єднання сприяє також створеннюпозитивного іміджу підприємства у ділових колах, дозволяє використовувати йогофірмове ім’я на ринках України та за кордоном, що є також важливою обставиною вумовах зростаючої конкуренції.
До узагальнених функцій та компетенції об’єднань підприємстввідносять:
• виконання завдань, визначених договором, статутом, актомпро створення об’єднання (промислова діяльність, будівництво, транспортнадіяльність та ін.);
• вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема,питань соціально-економічного розвитку;
• проведення спільної для галузі науково-технічної політики(поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня виробництва,ефективне використання потужностей, зовнішньоекономічна діяльність і т. ін.);
• виконання при необхідності планових функцій, якщо цепередбачено статутом або засновницьким договором;
• захист прав та інтересів підприємств об’єднання;
Виходячи з цих функцій та компетенції об’єднань підприємства,можна з впевненістю констатувати позитивний вплив діяльності об’єднаньпідприємств на розвиток національної економіки України.