Економічнийзміст відносин платності лізингу
ВСТУП
Основнийкомерційний параметр лізингу – лізингова плата. Навколо неї стикаютьсяекономічні інтереси суб’єктів лізингових відносин. Лізингодавець прагнемаксимально завищити її розмір, лізингоодержувач – платити якомога менше. Томунам видається важливим та необхідним розробити і науково обґрунтувати критеріївизначення величини лізингової плати. Лізингова плата є не просто винагородоюлізингодавцю за користування майном, а й відшкодуванням його вартості. Яквідомо, лізингова плата фіксує відносини суб’єктів лізингової угоди.Лізингоодержувача цікавить, перш за все, споживна вартість лізингового майна.Оплачуючи її, він виражає дану споживну вартість через грошовий еквівалент,ціну – лізингову плату. Так саме і лізингодавець у вигляді лізингової платиотримує грошовий еквівалент, тимчасово відчужуваної, за допомогою лізинговихвідносин, власності.
Ізцього випливає, що лізингова плата, як економічна категорія, властиватоварно-грошовим відносинам і виступає у вигляді ціни за здані в лізинг засобивиробництва, інше майно.
лізінговий ціна плата капітал
Розкриваючизміст ціни лізингу, постає необхідність використовувати ірраціональне поняттяціни, що виражає споживну вартість, а не витрати суспільно необхідної праці.
Ірраціональністювідзначається і механізм формування рівня ціни засобів, що передаються влізинг. Попит і пропозиція, на відміну від інших вартісних форм, визначають тутне відмінність ціни від вартості, а саму ціну, тобто ціну як вираз споживноївартості лізингового майна.
Лізинговаугода в її класичному розумінні виникає на стадії обміну у відтворювальномупроцесі і має характерне для будь-якого обміну відчуження споживної вартості.Звідси у лізингової угоди спільна з операцією купівлі-продажу форма оплати –форма ціни. Але при лізингу відчужується і вартість, і споживча вартість, чогоне відбувається в акті купівлі-продажу, де відчужується лише споживча вартість.«При купівлі-продажі віддаються лише гроші, а не їх вартість, якавідшкодовується у формі товару» [6,с.380]. Саме тому ціна, що виникає в лізинговій угоді, де товарна і грошоваформи вартості не протистоять одна одній, не може бути звичайною ціною,грошовим виразом вартості, а є ірраціональною ціною споживної вартості зданих улізинг засобів.
Крімтого, на наш погляд, у лізингових угодах не ціна визначається витратамисуспільно необхідної праці, а самі витрати переданих у лізинг засобів у рамкахсуспільних потреб визначаються ціною – лізинговою платою. У цьому відмінністьлізингової плати від ціни, властивій іншим обмінним відносинам.
Лізинговаплата як економічна категорія, має свою сферу функціонування і впливу. Дляцього є цілком реальна підстава: у лізинговій платі існує її внутрішнявизначеність і відособленість, тобто якості, необхідні для характеристикиекономічних відносин як категорії.
Їїспецифіка полягає в тому, що вона функціонує не взагалі в умовахтоварно-грошових відносин, а, перш за все, на базі лізингових відносин.Лізингова плата існує і розвивається тільки у зв’язку з рухом вартості на засадахповоротності: лізингоодержувач повертає вартість отриманого в лізинг майналізингодавцю у будь-якому разі. Або повністю, у разі викупу об’єкта лізингу,або в розстрочку – шляхом внесення лізингової плати і поверненням вартостімайна, що залишилася, після закінчення терміну лізингу.
Відособленістьлізингової плати в системі лізингових відносин полягає в тому, що вона служитьсвоєрідним гарантом відшкодування вартості переданих у лізинг засобів іотримання певного доходу лізингодавцем. Тоді як лізинг – це засноване надоговорі надання засобів у тимчасове володіння і користування на засадахвідшкодування, платності і поворотності.
Сутокількісна невідповідність вартості переданих в лізинг засобів і лізинговоїплати дозволяє побачити і якісну відмінність між ними. Лізинг має справу звартістю, що вивільняється, тобто із засобами, які тимчасово не беруть участь вгосподарському обороті, і лізінгодавець має можливість їх здати в лізинг
Загальнасума лізингових платежів включає:
1)суму, яка відшкодовує повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна;
2)суму, яка виплачується лізингодавцю за кредитні ресурси, використані ним дляпридбання майна за договором лізингу;
3)прибуток лізингової фірми;
4)страхові суми, якщо майно було застраховане лізингодавцем;
5)митні збори і податки;
6)інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
Векономічній літературі наводяться різні ознаки класифікації і види лізинговихплатежів. Залежно від форми лізингових платежів розрізняються: грошові платежі,компенсаційні платежі, змішані платежі.
Залежновід застосовуваного методу нарахування лізингові платежі підрозділяються наплатежі:
–з фіксованою загальною сумою – загальна сума лізингової плати складається зкомісійної винагороди, плати за послуги обумовлені лізинговою угодою,амортизаційні відрахування, а у разі використання лізингодавцем банківськихкредитів і плату за користування ними; додаткові послуги за угодою;
–платежі з авансом (депозитом) — у разі укладання і підписання угодилізингоодержувач спочатку сплачує аванс, а після поставки техніки, установки,налагодження і пуску в експлуатацію обладнання лізингодавець починає отримуватилізингові платежі згідно угоди.
–мінімальні платежі – включають крім перелічених також суму яку лізингоодержувачповинен буде сплатити при придбанні техніки чи обладнання після закінченнястроку лізингу.
–невизначені платежі, розрахунок яких будується за визначеним в угоді відсоткомдо будь-якого показника. В якості такого показника за взаємним погодженнямвибираються обсяги реалізації продукції, вироблюваної за допомогою техніки таобладнання, що здається у лізинг, величина прибутку від реалізації цієїпродукції та інші значимі показники.
Періодичністьлізингових відрахувань установлюється за погодженням сторін: один раз на рік,два рази нарік, щоквартально, щомісяця і сплачуються вони згідно графіку(додаток до лізингової угоди).
Зурахуванням фінансового стану і платіжних можливостей лізингоодержувача в угодіможуть установлюватися різні способи сплати лізингових платежів, а саме:рівними частками; зі збільшенням розмірів, застосовувані здебільшоголізингоодержувачами з нестійким фінансовим становищем, коли на початковомуетапі лізингу користувачеві зручніше вносити лізингову плату невеликимивнесками, а потім у міру освоєння майна і нарощування темпів випускувироблюваної на ньому продукції збільшувати їх; із зменшенням розмірів(прискорені платежі), які використовуються лізингоодержувачами зі стійкимфінансовим положенням, коли в початковий період лізингу користувач вважає закраще погасити більшу частину своєї заборгованості лізингодавцю.
Зазвичайсума лізингової плати є фіксованою величиною і вноситься рівними частинамивпродовж всього періоду дії угоди. Проте в Україні в умовах інфляції договіробов’язково передбачає можливість перегляду величини лізингового відсотка.Безпосередньо в ході переговорів з клієнтами можуть встановлюватися різніваріанти фінансових результатів лізингової угоди. Так, якщо фінансове становищеклієнта дозволяє в початковому періоді освоєння майна нести збільшені витрати,то за тих же умов лізингу, з’являється можливість економії на виплатівідсотків. Можлива і зворотна динаміка лізингових платежів, коли клієнт заявляєклопотання про відстрочення виплат, зважаючи на несприятливе фінансове становище,але перенесення, скажімо, на півроку першого лізингового платежу призводить дозбільшення суми стягуваних відсотків наприкінці періоду. При визначенні ставокпо міжнародному лізингу, окрім чисто фінансових аспектів, враховуютьсяподаткові й інші пільги, що надаються законодавствами низки країн інвесторам івласникам окремих видів майна.
Сумилізингових платежів, включаючи і платежі за відсотками за кредити банків таінших кредитних установ, відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг),виробленою лізингоодержувачем [5].Передбачалося забезпечити часткове звільнення від сплати митних зборів,податків, стягування яких покладене на митні органи України, щодо тимчасовихтоварів, котрі ввозяться на територію України, які є об’єктом міжнародногофінансового лізингу.
Митнеоформлення об’єктів фінансового або оперативного лізингу (оренди) під час їхввезення на митну територію України здійснюється відповідно до митного режимувипуску для вільного обігу (імпорту) і зі справлянням податків та зборів (обов’язковихплатежів), митних зборів у встановленому порядку.
Митнеоформлення об’єктів оперативного лізингу (оренди), що возяться на митнутериторію України і підлягають обов’язковому зворотному вивезенню за її межіпротягом одного року, за заявою лізингоодержувача (орендаря) можездійснюватись відповідно до митного режиму тимчасового ввезення і зісправлянням податків та зборів (обов’язкових платежів), митних зборів увстановленому порядку.
Отже,немає митних пільг щодо операцій міжнародного фінансового лізингу.
Важливезначення має визначення рівня лізингового відсотка. Ця ставка на початкутерміну лізингу дозволяє визначити поточну вартість об’єкта як суму мінімальноїнегарантованої ліквідаційної вартості, рівній прийнятній ціні засобів, щоздаються у лізинг, за вирахуванням будь-яких субсидій і податкових пільг, якіможуть бути отримані лізингодавцем. Ставка відсотка лізингооодержувача надодаткову позику визначається як ставка відсотка, яку лізингоодержувач мав бизаплатити у разі, якщо йому необхідно було б отримати банківську позику натакий же час і під таке ж забезпечення для купівлі засобів, що надаються улізинг. Розрахунок лізингової плати проводиться залежно від характеру івартості майна, яке здається в лізинг, і складається з амортизації і лізинговоговідсотка.
Нарозмір ставок лізингового платежу впливають багато чинників, як економічних такі неекономічних. Економічні: рівень банківського відсотка, платіжнаспроможність лізингоодержувача, оподаткування, заробітна плата обслуговуючогоперсоналу, якщо техніка чи устаткування здається в лізинг разом з операторами.Неекономічні: виробіток техніки і обладнання, місцезнаходженнялізингоодержувачів, умови експлуатації техніки, строків лізингу, умов платежута інше.
Виручка,отримана від надання послуг зі здачі в лізинг майна, зокрема по лізингу, єоб’єктом оподаткування. В даний час ставка ПДВ становить 20% дооподатковуваного обороту по товарах, роботах і послугах. Доходи, що отримуютьсяіноземними юридичними особами від лізингових операцій на території України,підлягають оподаткуванню на доходи у джерела виплати.
Прицьому доходи від лізингових операції розраховуються виходячи з усієї сумилізингового платежу за мінусом суми відшкодування вартості лізингового майна(при фінансовому лізингу), плати лізингодавцю як компенсація за використані нимкредитні ресурси на придбання майна і суми податку на лізингове майно.Амортизаційні відрахування, які проводить лізингодавець (балансоутримувачоб’єкту лізингу) нараховують з коефіцієнтом прискорення 3 для того, щоб швидшезмінити техніку більш продуктивною.
Ранішевикористовувати метод прискореної амортизації могли тільки організації, щоузгодили це питання з Мінекономіки України. Тепер для розвиткувисокотехнологічних галузей економіки і впровадження ефективних машин таобладнання прискорену амортизацію можуть застосовувати будь-які організації.
Джереломвиплати лізингової плати є собівартість (у частині амортизаційних відрахувань),що безпосередньо позначається на розмірі прибутку лізингоодержувача; і самприбуток у частині лізингового відсотка.
Улізингових відносинах з одного боку виникають тимчасово вільні кошти у виглядіпродуктивної форми капіталу, а з іншого боку – відбувається вимушене вилученнякоштів з обороту для виплати лізингової плати. Однак при всій внутрішнійвизначеності і відокремленості лізингу і лізингової плати, вони тісно пов’язаніодин з одним.
Певнікількісні зміни і накопичення маси лізингової плати приводить до якісної змінив змісті лізингу. Передані в лізинг засоби (якщо це передбачено договором)переходять у власність лізингоодержувача після сплати всієї належної сумилізингової плати. Лізинг у цьому разі перейшов у свій новий якісний стан –майно стало власністю лізингоодержувача, тобто відносини тимчасового володінняі користування виявилися замінені відносинами власності.
Дляхарактеристики економічної природи лізингової плати важливий і аналіз механізмуїї виникнення, тоді останній виявиться наочнішим. Покажемо рух лізинговогокапіталу, застосувавши методологію К. Маркса при дослідженні кругообігукапіталу.
Рухлізингового капіталу починається від моменту підписання договору лізингу, післячого у лізингоодержувача виникають відносини. Для того щоб організувативиробництво, лізингоодержувач змушений купити предмети праці і найняти робочусилу. Цей процес наочно представлений у вигляді схеми:
/>
Ріс.1 Схема рухулізингового капіталу за методологією К. Маркса.
В’о + ∆В0= ЛП,
де лВо –вартість переданих у лізинг засобів виробництва
лЗп –передані в лізинг засоби праці
В’о –частина вартості засобів праці, спожитих за один оборот
∆В0– лізинговий відсоток
ЛП –лізинговий платіж
У результатіпроцесу виробництва виникає товар (Т’), що містить в собі і частину вартостіпереданих у лізинг засобів праці, після реалізації якого у виручці міститься спожитав процесі виробництва частина вартості переданих у лізинг засобів праці (В’о),рівна за величиною сумі амортизаційних відрахувань. У процесі кругообігу всявартість переданих у лізинг засобів виробництва переноситься на виробленийтовар, тобто вона споживається в процесі виробництва і лізингоодержувач повиненїї відшкодувати. Отже, у результаті кожного обороту лізингоодержувач повиненвідкладати частину вартості спожитих засобів праці рівну величині В’о, тобтосумі амортизаційних відрахувань.
Таким чином,амортизаційні відрахування, входячи до складу лізингової плати, і служать однимз джерел її виплати. Крім того, лізингодавець повинен отримати не лише грошовийеквівалент вартості засобів виробництва, а і прибуток на свій капітал (∆В0).Останнй є частиною додаткової вартості, отриманою лізингоодержувачем урезультаті реалізації проведеного товару, і якою він вимушений ділитися злізингодавцем.
Додатковавартість лізингоодержувача є другим джерелом лізингової плати, а частина її –лізинговий відсоток (∆В0) як прибуток лізингодавця,є другою складовою частиною лізингової плати.
При дослідженнілізингової плати важливо враховувати принцип розвитку, який характеризується нетільки як однаковий, односторонній рух, а і як вельми суперечливий процес, щоявляє собою роздвоєння єдиного на протилежні сторони. Лізингова плата виражаєвідносини, що виходять від двох суб’єктів, – лізингоодержувача і лізингодавця,котрі мають специфічні, різні інтереси при отриманні і сплаті лізингової плати.
Протилежністьінтересів суб’єктів лізингових відносин становить основну суперечністьлізингових відносин. Вона виявляється в боротьбі між суб’єктами з приводу умовлізингу (термінів, розміру лізингової плати та ін.) і служить джерелом розвиткулізингових відносин у цілому і лізингової плати, як елементу останніх.
Як будь-якаекономічна категорія лізингова плата виконує певні функції. Функція ж, яквідомо, виражає одну зі специфічних сторін суті і явища, що проявляє себепротягом усього періоду існування даної економічної категорії. Вона повиннабути взаємозв’язана із суттю даної категорії і виражати такий її прояв, якийвластивий усім її різновидам. Іншими словами, функції лізингової плати яксвоєрідної ціни лізингу повинні бути пов’язані з рухом переданих у лізингзасобів.
Лізингова платав частині амортизаційних відрахувань відшкодовує лізингодавцю вартістьспоживаних у виробництві переданих у лізинг засобів. Іншою своєю частиною –лізинговим відсотком, лізингова плата доставляє лізингодавцю прибуток на зданийу лізинг капітал. За рахунок прибутку лізингова компанія збільшує свійлізинговий фонд, закуповує нові засоби виробництва, які потім знову здає влізинг.
Тобтовідбувається відтворення лізингового капіталу, причому і просте, і розширене.Звідси виходить, що лізингова плата виконує відтворювальну функцію. Вонастимулює раціональне використання переданих у лізинг засобів завдяки тому, щояк складова частина являє собою вирахування з доходів лізингоодержувача.Останньому ж доводиться більш продуктивно використовувати передані в лізингзасоби з тим, аби добитися максимальної економії суспільної праці.
Це дозволитьлізингоодержувачу покрити вартість лізингової плати і отримати додатковийдохід, що породжує у нього інтерес до подальшого раціонального використаннязасобів, узятих у лізинг. У зв’язку із цим, лізингова плата виконує функціїефективного використання переданих у лізинг засобів.
Лізингова платавиступає і як гарантія збереження і поворотності вартості переданих у лізингзасобів. У процесі функціонування останніх вона відшкодовує собою вартістьзасобів, узятих у лізинг. Практика показує, що в договорах лізингу завждипередбачається пункт, згідно з яким у разі псування переданих у лізинг засобівз вини лізингоодержувача, останній виплачує лізингодавцю всю суму лізинговоїплати, яка належить за договором.
За своєюекономічною природою лізинговий капітал дуже близький до кредитного. І той, іінший надається в тимчасове користування на засадах поворотності, платності ітерміновості. Один надає тимчасово вільні грошові кошти, другий – незавантажені засоби виробництва. Обидва функціонують на стадії обміну, прицьому, дійсно будучи капіталом, тобто вартістю, яка приносить додатковувартість. Тим самим, крім споживної вартості, якою володіють один – як гроші,інший – як засобами виробництва, вони набувають додаткової споживної вартостісаме тому, що вони функціонують як капітал. І той, і інший приносять своємувласникові певний дохід. Перший – у вигляді лізингової плати, другий – увигляді позикового відсотка. Усе це говорить про їх єдину економічну суть. Яклізинговий, так і позиковий капітал розвиваються на основі руху вартості іхарактеризуються поворотністю. Вони виконують однорідні функції.
Відмінності міжлізинговою платою і позиковим відсотком криються у відмінностях їх основи – лізингуі кредиту. Основне з яких, на наш погляд, полягає в тому, що позиковий капіталнадається у грошовій формі, а лізинговий — у товарній, у вигляді засобіввиробництва. У зв’язку із цим, при експлуатації позиковий капітал не схильнийдо зносу – первинна вартість завершує свій кругообіг, повернувшись до своєїпочаткової точки в тому ж самому розмірі. Лізинговий же капітал у процесівиробництва зношується і втрачає свою первинну вартість на розмірамортизаційних відрахувань. Звідси і структурна відмінність у складовихчастинах між позиковим відсотком і лізинговою платою. Остання змушенавідшкодувати собою знос, тому містить у собі не тільки лізинговий відсоток, а йамортизаційні відрахування.
Узагальнюючивищевикладене, можна зробити висновок, що лізинговий капітал є товарною формою позиковогогрошового капіталу, а лізингова плата – специфічний різновид позиковоговідсотка, специфіка якого обумовлена лише товарною формою своєї основноїсубстанції – позикового капіталу. Про це ж писав К. Маркс, досліджуючи сутьпозикового капіталу; «Товар, який позичається як капітал, позичаєтьсязважаючи на його властивості, як основний чи як оборотний капітал. Гроші можутьдаватися в позику в обох формах, а такі товари, як будинки, машини, кораблімажуть надаватися в позику у вигляді основного капіталу. Але будь-якийпозиковий капітал, яка б не була його форма, і як би природа його споживноївартості не модифікувала зворотну плату, завжди є лише особливою формоюгрошового капіталу. Тому щось, що дається в позику, завжди є певною грошовоюсумою і на цю ж суму обчислюється і відсоток. Якщо те, що позичається… єосновний капітал, то кредитор отримує періодично відсоток і частину спожитоївартості найголовнішого капіталу, еквівалент періодичного зносу. А післязакінчення терміну не спожита частина позиченого основного капіталуповертається назад у натуральній формі» [7,с.378].
Маркс навіть невиділяє орендний капітал у самостійний вид капіталу, він розглядає його яктоварну форму позикового капіталу і зводить його до грошової основи. Віндосліджує лише грошовий капітал, від якого, на його думку, відбулися всі іншіформи позикового капіталу.
Специфікатоварної форми накладає свій певний відбиток на кількісні характеристикилізингової плати, не кажучи вже про її структурну відмінність від позиковоговідсотка, як додаткової вартості позикового капіталу.
Щодо кількісноїоцінки частини лізингової плати, яка відшкодовує знос переданих у лізингзасобів, то вона цілком визначена й еквівалентна нормі і сумі амортизаційнихвідрахувань, що нараховуються у міру їх експлуатації.
Що стосуєтьсялізингового відсотка, то тут подібної визначеності немає, як немає такої й уйого «рідного брата» – позикового відсотка.
Досліджуючиставку відсотка, К. Маркс дійшов висновку, що «Середня норма відсотка… неможе бути визначена жодним законом. У цій сфері не існує жодної природної нормивідсотка в тому сенсі, в якому економісти говорять про природну нормуприбутку» [1, с.378].
Він вважає, щовідсоток слід ставити у співвідношення із середньою нормою прибутку, якурозглядає, як кінцеву максимальну межа відсотка. Ставка відсотка відноситься донорми прибутку так само, як ринкова ціна товару і його вартості. І тут жеробить висновок: «що обидві особи (позичальник і кредитор) ділять міжсобою той прибуток, на який вони мають домагання, це само по собі, такий жечисто емпіричний факт, що належить до царства випадковостей, як процентнийрозподіл загального прибутку будь-якої компанії між різними її пайовиками»[1,с.378].
Отже, заМарксом: “… немає жодної природної норми позиковоговідсотка”[1, с.399].
Чи стосується целізингового відсотка? На наш погляд, ні. Спробуємо це довести, виходячи звідмінностей між лізинговим капіталом у товарній формі і позиковим – угрошовій. Власник позикового капіталу дає підприємцю – промисловомукапіталістові, позику. Останній укладає її у виробництво – купує необхіднеобладнання, сировину, матеріали, наймає робочу силу. І все це на кошти власникапозикового капіталу. Припустимо, що після реалізації виробленого товарупідприємець отримує прибуток на рівні середнього на вкладений капітал. Як цейсередній прибуток розділити між даними суб’єктами позикових відносин? Будь-якізакономірності в економічній літературі не описані. Не зустрічалися також іметодики, які науково обґрунтовують розподіл цього середнього прибутку.
А щовідбувається за лізинговою угодою? Тут позичаються не грошові кошти, на якіорганізовується виробничий процес, а цілком конкретні, наповнені речовимзмістом, споживні вартості переважно у вигляді основних засобів виробництва.Вони є необхідною, але не достатньою умовою для процесу виробництва.Лізингоодержувачу, окрім даних верстатів, машин і устаткування, необхідновкласти свої кошти в сировину і матеріали, найняти робочу силу і провести іншінеодмінні витрати, що становить собівартість даного виробництва. Припустимо, щопісля реалізації виробничого товару лізингоодержувач так само отримав середнійприбуток на вкладений капітал. Але капітал вкладав і лізингодавець у виглядіверстатів машин та устаткування, і сам лізингоодержувач – решту частини. Іздається, що кожен пропорційно своїй частині вкладеного капіталу має правопретендувати на частку отриманого прибутку за принципом: «на рівнийкапітал – рівний прибуток» [7,с.40].
Поза сумнівом,так могло статися, якби вони були компаньйонами і разом на двох організувалидане виробництво; між собою ділили б усі витрати на його організацію і можливізбитки. Як результат подібних спільних дій і відносин, ділили б прибуток, такожна двох, пропорційно розмірам укладених витрат.
Однак нічогоподібного не спостерігається в умовах лізингової угоди. Лізингодавець тількибажає знати для яких цілей лізингоодержувач бере в лізинг його майно, вінбратиме участь у підприємницькому ризику (або навіть зазнавати можливихзбитків) набагато в меншій мірі, ніж лізингоодержувач. Його цікавить лишенеухильне дотримання умов лізингової угоди щодо термінів лізингу, сплатилізингової плати, технічного стану переданого устаткування і тому подібне.
Лізингоодержувачпрактично всю відповідальність і ризик за результати свого підприємства бере насебе. У разі невдачі лізингодавець вимагатиме від нього виконання умовлізингового договору, не зважаючи ні на що. Отже, лізингодавець не єкомпаньйоном лізингоодержувача, не має економічного права на розподіл прибуткупропорційно розміру вкладеного капіталу.
У лізинговихугодах має бути абсолютно інший порядок розподілу доходів. Звісно, вкладаютькапітал обидва суб’єкти відносин, але кожен капітал у процесі лізинговоговиробництва по-різному бере участь у створенні вартості товару. Останнявизначається за відомою формулою: З + V + m = W. У цій формулі З ( постійнийкапітал) включає в себе Вп – вартість засобів праці, спожитих у процесівиробництва, і Пп – вартість предметів праці. Через специфіку кругообігу данихелементів постійного капіталу, вартість предметів праці в процесі одногообороту повністю переносить свою вартість на вартість виробленого товару.Вартість же засобів праці, які в основній своїй масі і є об’єктом лізинговихвідносин, переноситься частинами, у міру її споживання в процесі виробництва.
ВИСНОВКИ
Отже, у процесіобороту не вся вартість переданих у лізинг засобів праці бере участь устворенні вартості товару і додаткової вартості, а лише та її частина, що булаперенесена на вартість цього товару, яка була спожита в процесі виробництва,іншими словами – була схильна до зносу.
Таким чином,після закінчення кожного обороту лізингоодержувач повинен нараховуватилізинговий відсоток лише на ту частину переданих у лізинг коштів, якабезпосередньо брала участь у створенні вартості товару і додаткової вартості.Та частина коштів праці, яка не брала участь у цьому процесі – не повинна бутисплачена.
Лізингоодержувачщороку міг би брати в лізинг тільки ту частину коштів праці, яка була б спожитав процесі виробництва. Але оскільки фізично це зробити неможливо, він бере влізинг засоби праці повністю, оплачуючи при цьому лише ту частину їх вартості,якою він користується. Невикористану частину вартості переданих у лізингзасобів після закінчення терміну лізингу він повертає лізингодавцю внатуральній формі.
ЛІТЕРАТУРА
1. Демьяненко Н. Кредитная политикагосударства в отношении аграрного сектора экономики в рыночных условиях / Н.Демьяненко // Экономика Украины. – 2002. – № 11. – С. 51–60.
2. ДиваковС.В. Организация и эффективность лизинга восстановленной техники в сельскомхозяйстве: дис.… канд. экон. наук: 08.00.05 /Диваков Сергей Викторович. – М., 2004. – 164 c.
3. Динамика доходов лизинговых компанийв Японии // 20 больших общеотраслевых вопросов совершенствования хозяйственногомеханизма. – М., 1992. – № 6. – С. 5.
4. Добіжа Н.В. Сутність та форми лізингу вАПК / Н.В. Добіжа // Економіка АПК. – 2008. – № 9. – С. 116–122.
5. Добіжа Н.В. Відтворенняматеріально-технічної бази як основа зростання сільськогосподарськоговиробництва / Н. В. Добіжа / Економіка АПК. – 2008. – № 4. – С. 78–83.
6. ДождевД.В. Основание защиты владения в римском праве: моногр. / Д.В. Дождев. – М.:[Б. и.], 1996. – 238 с.
7. ДолгушинаЮ.Б. Лизинг / Ю.Б. Долгушина. – М.: Бератор-Пресс, 2002. – 128 с.
8. Дослідженняринку лізингу України за 2008 рік. – Звіти — Leasing.org.ua[Електроннийресурс]-режимдоступу www.leasing.org.ua/ua/bulletin/survey_2008
9. Дуфенюк О.М. Лізінг у фінансовомузабезпеченні розвитку сільскогосподарського виробництва / О.М. Дуфенюк //Фінанси України. – 2002. – № 7. – С. 71–78.
10. Евстратов А. Лизинговые операции в зарубежной коммерции / А. Евстратов// Материально-техническое снабжение. – 1990. – № 1.– С. 91–98.
11. ЕвстратовА. Лизинг в СССР: перспективы и реальность / А. Евстратов //Материально-техническое снабжение. – 1990. – № 2 – С. 90–96.
12. Жуков Г.М. Лизинг в АПК / Г.М. Жуков // Деньги и кредит. – 1990. –№ 1. – С. 39–41.
13. Іванишин В.В. Роль лізингу взабезпеченні сільськогосподарських підприємств засобами механізації / В. В.Іванишин. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 294 с.
14. Игошкин В.С. Мировая экономика: [учеб. пособие для вузов по экон.специальностям] / В.С. Игошкин; Казан. финансово-экон. ин-т Казань: Изд-во Казан. финансово-экон.ин-та, 1998. – 163 с.
15. ИлингинИ. Лизинг при экспорте машин и оборудования/ И. Илингин // Российский экономический журнал (ЭКО).–1992. – №9. – С. 149–154.
16. Иеринг Р. Теории владения/ Р.Иеринг; пер. Е.В. Васьковского. – СПб.: Юрид. кн.магазин Н. К. Мартынова, 1895. – 48 с.