Економіка інтелектуальної власності

Зміст
Вступ
1.  Інтелектуальнийкапітал та його структура
2.  Інтелектуальнавласність як товар
3.  Оборотоздатністьоб’єктів інтелектуальної власності
4.  Термінслужби об’єктів інтелектуальної власності
5.  Інтелектуальнавласність як нематеріальний актив
6.  Випадки,коли необхідно визначати вартість прав на об’єкти інтелектуальної власності
7.  Підходидо визначення вартості прав інтелектуальної власності
8.  Методиоцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності
Висновок
Списоквикористаної літератури

Вступ
В умовахринкової економіки інтелектуальна власність в господарському обігу набуваєстатусу інтелектуального капіталу. Цей складний в економіці феномен знайшовтеоретичне обґрунтування при розгляді сучасної ринкової інтелектуальноїекономіки, яка спирається на загальні основи теорії ринку, капіталу іпідприємництва (бізнесу).
Економікаінтелектуальної власності, або інтелектуальна економіка – це галузь знань, якавивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізміввзаємодії суб’єктів економічної діяльності, пов’язаних з інтелектуальнимкапіталом.
Сучасна ринковаінтелектуальна економіка – це змішана економіка, в якій інтелектуальний продуктстворюється під впливом власних зусиль, що спрямовують підприємницькуактивність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цейпроцес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання.Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюютьорганізаційні форми й правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінкивартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуальногокапіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладанняугод.
Мета роботиполягає у дослідженні економіки інтелектуальної власності.
Відповідно допоставленої мети, визначено такі завдання:
– визначення сутності інтелектуальноївласності і інтелектуального капіталу;
– визначення вартості прав на об’єктиінтелектуальної власності;
– оцінка вартості прав об’єктівінтелектуальної власності.

1.  Інтелектуальнийкапітал та його структура
В сучаснійекономіці інтелектуальний капітал виходить на передній план, оскільки він одиніз основних факторів, що визначають конкурентоздатність економічних системсьогодення, а в результаті багатство і економічну силу нації. Питання зміниспіввідношення матеріального виробництва на користь інтелектуального, щовиступає у формі наукових знань, інформаційного та технологічного продуктунедостатньо розкриті вченими-економістами. Використання інтелектуальнихресурсів в процесі виробництва, зростання їх частки в загальній вартостіпідприємства, принципи ціноутворення та методика оцінки – все це питаннясучасної інтелектуальної економіки.
Важлива роль урозробці теоретичних засад інтелектуального капіталу належить таким відомимвченим, як К.Беккер, Д.Белл, П.Дракер, Л. Едвінссон, І. Роос, М.Кастельс, М.Мелоун, Р.Райх, Т.Сакайя, Т.Стюарт, М.Мелоун, П.Пільцер, О.Тоффлер, Л.Туроу,С.Хантінгтон, Т. Шульц, Ф.Фукуяма та ін.
Українські вченіпочали працювати над цим питанням в 90-х роках минулого століття. Значний вкладу розробку методологічних засад внесли Л.Абалкін, О. Ю. Амосов, Д. П. Богиня,,В.Врублевський, Н. Л. Гавкалова, В.Геєць, М. І. Долішний, О.І. Дацій, М. С.Дороніна, О. В Кендюхов, А. М. Колот, В. І. Куценко, О.В.Крисальний, О.Бутнік-Сіверський,Н. Д. Лук’янченко, В. В. Онікієнко, О.М. Онищенко, П.Т. Cаблук, В.П. Ситник, А.А. Чухно, П.М. Цибульов.
Існуєрізноманітна кількість визначень інтелектуального капіталу.
Інтелектуальнийкапітал, як вважають ряд вчених характеризує знання, інтелектуальний потенціалорганізації та має такі складові: людський капітал, організаційний абоструктурний та споживчий. Інтелектуальний капітал – це знання, які можнаперетворити на прибуток та оцінити.
Глибоким єдослідження сутності інтелектуального капіталу О. Бутнік-Сіверського, в роботіякого “інтелектуальний капітал – це один із різновидів капіталу, який маєвідповідні ознаки капіталу і відтворює, одночасно, властиву лише йому(інтелектуальному капіталу) специфіку і особливості. Як економічна категоріяінтелектуальний капітал розглядається з позиції авансованої інтелектуальноївласності, що під час свого руху приносить більшу вартість за рахунокдодаткової вартості”.
Більшістьдослідників, починаючи з Т.Стюарта, погоджуються з тим, що IK є інтегрованимутворенням і має три елементи: людський капітал, структурний капітал таспоживчий капітал.
Людські активи –це насамперед працівники організації, які володіють певними знаннями інавиками, мають певний характер, професійні якості, наділені моральнимипринципами та сповідують певну культуру. Структурні активи визначають потенціалтворчої активності колективу, який забезпечує ефективне використання людськихресурсів. До структурних активів належать: технологія колективної роботи,принципи керівництва, система навчання спеціалістів, бізнес-технології,корпоративна культура, система комунікацій. Структурні активи забезпечуютьсоціальні взаємодії в організації та сприяють накопиченню знань, набуттю новихнавиків, збагаченню досвіду та вдосконаленню професійних якостей спеціалістів.Споживчі (маркетингові) активи – це імідж фірми, відомість її торгової марки тавідповідна клієнтська база. До споживчих активів також належать усі зв’язкипідприємства науково-технічного та міжнародного характеру.
Е. Брукінгвиділяє в структурі IK чотири елементи: ринкові активи, інтелектуальнувласність, людські активи, інфраструктурні активи. Ринкові активи – цепотенціал, який забезпечують нематеріальні активи, пов’язані з ринковимиопераціями (торгові марки, лояльність до них покупців, канали розподілу, повторніугоди). Людські активи – сукупність колективних знань працівників фірми, їхтворчих здібностей, вміння вирішувати проблеми, управлінські та підприємницькіякості, поведінка, стійкість до стресів. Інтелектуальна власність як актив єузаконеним інструментом для захисту різноманітних корпоративних активів(ноу-хау, патенти, авторські права, виробничі секрети тощо). Інфраструктурніактиви – це технології, методи і процеси, які дають можливість підприємствузайматися господарською діяльністю (корпоративна культура, методи оцінюванняризику, фінансова структура, бази даних).
2.  Інтелектуальнавласність як товар
В усьому світірезультати інтелектуальної власності визнаються товаром з усіма наслідками, щоз цього випливають. Товар виробляють для того, щоб його запустити в обіг і втакий спосіб одержати прибуток.
Товар – цепродукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо нанього визначена ціна. Відповідно до Закону України «Про оцінку майна,майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» можутьоцінюватися “… нематеріальні активи, у тому числі об’єкти праваінтелектуальної власності …”. Таким чином, майнові права на об’єктиінтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони э продуктом праці іможуть мати ціну.
Використанняінтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансовихпозицій є її комерціалізацією, яка виникає на умовах договірних відносин. Самекомерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин потребуєрозглядати її як товар і як капітал. Метою комерціалізації є отримання прибуткуза рахунок використання об’єктів права інтелектуальної власності у власномувиробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чифізичним особам.
Комерціалізаціяоб’єктів інтелектуальної власності – це взаємовигідні (комерційні) дії всіхучасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковийтовар.
До темиінтелектуальної власності ми звертаємося сьогодні дедалі частіше. Нинішнійпідприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, чудоворозуміє, що цей продукт має певну ринкову вартість, а тому, знаючи йоговартість, може розпоряджатися ним на свій розсуд: здати в оренду, продати,передати в заставу для отримання кредиту, розширити власний капітал тощо. Тобтоцей продукт, часто не маючи матеріально-речової форми, може виступати і яктовар, і як капітал.
До основнихвластивостей будь-якого ринкового товару відносяться:
1) корисність;
2) рідкість – властивість, протилежна загальнодоступності;
3) універсальність – придатність до обмінуна гроші або на будь-які інші ринкові товари.
Корисністьрозуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об’єктінтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати товаром.
Найважливішою євластивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність,а сам продукт – у товар.
Рідкість дляоб’єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально тому, що завизначенням об’єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним,неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об’єктівзвичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальноївласності ця властивість має суттєві відмінності.
З третьоювластивістю товару – універсальністю – тісно пов’язана йогооборотоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності яквід індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права наоб’єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайномурозумінні.

3.  Оборотоздатністьоб’єктів інтелектуальної власності
Об’єкти інтелектуальноївласності можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншоїв порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони невилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємнимивід фізичної чи юридичної особи.
Оборотоздатністьінтелектуальної власності означає допустимість здійснення угод і інших дій,спрямованих на їхню передачу в межах цивільно-правових відносин.
Залежно відцього всі об’єкти розділено на три групи: вільні в обороті, обмежені і вилученіз обороту.
За загальнимправилом об’єкти інтелектуальної власності можуть вільно відчужуватися(продаватися, даруватися, обмінюватися і т. п.) або переходити від однієї особидо іншої в порядку універсального правонаступництва без будь-яких заборон чиобмежень, чи іншим способом. Винятки з цього правила можуть встановлюватисязаконом у відношенні повного вилучення об’єктів з обороту у встановленому нимпорядку – для обмеження їх обороту.
Вилученими зобороту вважаються об’єкти, що не можуть бути предметом угод і іншим способомпереходити від одного до іншого в межах цивільно-правових відносин.
Обмеженняоборотоздатності полягає в тому, що окремі об’єкти можуть належати лише певнимучасникам обороту або їх придбання і (чи) відчуження допускається тільки напідставі спеціальних дозволів.
4.  Термінслужби об’єктів інтелектуальної власності
За терміномслужби об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ) поділяються на дві групи: ОІВ звстановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Цяобставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а такожпри встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансіпідприємства як нематеріальний актив.
Розрізняють юридичнийі економічний термін служби. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а іншіможуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно до ЗаконуУкраїни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» юридичнийтермін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цейчас патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, щоз’являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічнихрозрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний,котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше.
Встановлений термінслужби характерний для більшості прав на об’єкти інтелектуальної власності,відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так,торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначенийзаконом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об’єктиінтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крімтого, права на ті самі об’єкти інтелектуальної власності можуть мати яквизначений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використаннявинаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і наневизначений термін.
Без установленнятерміну дії постає проблема визначення вартості переданих прав на об’єктиінтелектуальної власності, а сама процедура встановлення терміну дії буваєнадзвичайно складною і відповідальною.

5.  Інтелектуальнавласність як нематеріальний актив
Об’єктиінтелектуальної власності є нематеріальними активами підприємства. Донематеріальних активів відносять цінності, що мають вартісну оцінку і при цьомуне є фізичними об’єктами.
Нематеріальніактиви – це принципово новий об’єкт фінансового обліку для України, щоузагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує йогоекономічний потенціал і фінансову стабільність.
Нематеріальніактиви – це винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки,матеріальним вираженням прав на який є документи виключного права, патенти ісвідоцтва про реєстрацію. Нематеріальними активами є також права на ноу-хау, атакож права, отримані в результаті покупки ліцензій у патентовласників.Нематеріальними активами можуть бути програмні продукти, програми для ЕОМ ібази даних.
Відміннимиознаками нематеріальних активів є:
– відсутність матеріальної основи і прицьому володіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику,виходячи з довгострокових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, якце можливо;
– відсутність наміру продажунематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;
– тривалість експлуатації, що дозволяєвраховувати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і черезобраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термінпогашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінівфункціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);
– відсутність відходів;
– багатоцільовий характер експлуатації, щодозволяє використовувати об’єкт на різних ділянках діяльності підприємства;
– підвищений ступінь ризику в прагненніотримати доход від застосування подібних активів.
Усі види нематеріальнихактивів, крім хіба що прав на користування земельними ділянками і природнимиресурсами й орендними правами, є різновидами об’єктів інтелектуальноївласності.
На підприємствіпроцес прийняття рішень про включення до складу нематеріальних активів об’єктівінтелектуальної власності звичайно починають з метою мінімізаціїоподатковування. Рішення питання включення виключних прав у числонематеріальних активів залежить від проведеної оцінки вартості об’єкта. Прицьому як облікову одиницю вказують охоронний документ як еквівалент прав, щовипливають з наявності цього документа.
У більшостівипадків керівники фірм починають цікавитися включенням об’єктівінтелектуальної власності до складу нематеріальних активів при виникненнінаміру збільшити статутний капітал організації. У процесі приватизаціїпідприємств у більшості випадків вартість нематеріальних активів невраховувалася, причому основною проблемою звичайно є проблема визначення праввласності на об’єкти.
При включеннінематеріальних активів у статутний капітал підприємства з іноземнимиінвестиціями можлива серйозна вартісна оцінка. Наприклад, вартість прав на двавинаходи й одне ноу-хау в області машинобудування з доданої до них вартістютоварного знаку організації, може скласти суму порядку сотень мільйонівдоларів.
Таким чином,об’єкти інтелектуальної власності, включені до складу нематеріальних активівпідприємства, сприяють його процвітанню і функціонують як повноправні об’єктивласності.

6.  Випадки,коли необхідно визначати вартість прав на об’єкти інтелектуальної власності
Вартість єоднією з основних ознак товару. Щоб продати права на об’єкти інтелектуальноївласності чи використати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхнювартість.
Відповідно доМіжнародних стандартів оцінки (МСО-1, МСО-4) розрахунки вартості прав на об’єктиінтелектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:
– оподатковуваної бази майна підприємств;
– вартості виключних прав, переданих наоснові ліцензійного договору чи договору про їхню переуступку;
– вартості об’єктів інтелектуальної(промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;
– розміру компенсації що необхідновиплатити згідно з чинним законодавством правовласнику за порушення йоговиключних (майнових) прав на об’єкт інтелектуальної власності.
Необхідністьоцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності виникає також припостановці їх на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі узаставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підприємства тощо.
Потреба в оцінцівартості інтелектуальної власності виникає у зв’язку з:
– визначенням бази оподаткування в процесіпридбання та продажу об’єктів інтелектуальної власності;
– здійсненням корпоративних операцій,пов’язаних з емісією (ремісією) статутних фондів господарських товариств;
– визначенням вартості виключних прав, щопередаються на підставі договору купівлі-продажу об’єктів інтелектуальноївласності чи ліцензійних договорів на право використання таких об’єктів;
– визначенням розміру компенсації (розмірувідшкодування), яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавствавласнику інтелектуальної власності за порушення його виключних прав;
– внесенням об’єктів інтелектуальноївласності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;
– поширенням ринків збуту (шляхом наданняфраншизи (межі відхилення кількості поставленого товару від зазначеного удоговорі) та ін.);
– організацією страхування;
– передачею інтелектуальної власності підзаставу з метою отримання кредитів;
– визначенням збитків, отриманихнеправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності;
– банкрутством підприємства у процесі йоголіквідації з метою задоволення позивів кредиторів;
– проведенням приватизації (відчуження)державного майна.
За своєюсутністю об’єкти інтелектуальної власності не мають неуречевленої форми, томуїх вартість не визначається з використанням традиційних показників, щозастосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об’єктів. Світовий досвідпоказує, що питання адекватної ціни складне як практично, так і теоретично.Ймовірність та суб’єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення дорозрахунку вартості інтелектуальних об’єктів більш удосконаленого методичногоінструментарію.
При цьому слідзазначити, що розрахунки вартості об’єктів інтелектуальної власностіздійснюються для певних цілей і не можуть бути використані для інших.
7. Підходи до визначення вартості правінтелектуальної власності
Прийоми, що застосовуютьсядля визначення вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності, можнарозділити на три групи; підходи, методи і методики. Підходи дають принципи визначеннявартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядаютьзастосування того чи іншого методу стосовно конкретних об’єктів інтелектуальноївласності та конкретних цілей розрахунку.
Визначеннявартості прав на конкретний об’єкт інтелектуальної власності у конкретномувипадку їхнього використання є досить складною процедурою й у кожному випадкувимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різноманітті такихвипадків існує три загальновизнаних підходи до визначення вартості прав наоб’єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий)підхід, дохідний підхід.
Витратний підхід(підхід на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об’єктаінтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведеннядо робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовуєпокупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об’єктаінтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартістьвиправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму,рівну тільки понесеним витратам на створення об’єкта інтелектуальної власності,тобто без прибутку.
Порівняльний(ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власностіприпускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає впорівнянні об’єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості ікорисності об’єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.
Цей підхід даєтак звану «справедливу ціну», тобто таку ціну, за яку продавець, якийволодіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об’єктів, готовий продатиоб’єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повноюінформацією про об’єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічнихоб’єктів, готовий купити даний об’єкт інтелектуальної власності. Тобто цінавстановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і покупця.
Дохідний підхідприпускає, що ніхто не стане вкладати свій капітал у придбання того чи іншогооб’єкта інтелектуальної власності, якщо такий же доход можна одержати будь-якиміншим способом.
Суть підходуполягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принестивикористання даного ОІВ у майбутньому.
8.  Методиоцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності
Розробленняметодики оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності інематеріальних активів, створених на їх базі, є надзвичайно важливим таактуальним завданням. Водночас, багато спеціалістів стверджують, що єдиноїметодики оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності ще нестворено, а дослідник цієї проблематики В. Мухопад доводить про неможливістьстворення єдиної такої методики.
Проте існуютьпідходи чи загальна методологія оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальноївласності. Вони ґрунтуються на виявленні опосередкованого впливуінтелектуальної власності на кінцевий результат. При цьому найбільш значущимстає визначення реальних ознак прояву інтелектуальної власності для того, абипотім виміряти їхній вплив на цей результат.
Триваліемпіричні спостереження дали змогу виокремити низку характерних рис та ознак,які виявляються у разі використання об’єктів інтелектуальної власності. Вониописуються такими поняттями, як ефективність, ціна, затрати, собівартість,ринкова вартість, неочевидність рішення, світова популярність, вага на ринку,новизна тощо. Аналіз зазначених понять дає можливість здійснити класифікаціюметодів оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності (рис. 1).

/>
Рис.1 – Класифікація методів оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальноївласності
Концепція методуза доходом базується на визнанні причинного зв’язку між функціональними(фізичними, технічними, економічними) властивостями об’єктів інтелектуальноївласності і результатами його використання. В основу цього методу покладено перенесеннявартості конкретного об’єкта, визначеної сьогодні, на майбутні періодивідтворення зазначеного об’єкта. При цьому передбачається, що ніхто не будевкладати капітал у придбання об’єктів інтелектуальної власності, якщо такийсамий прибуток можна одержати іншим шляхом.
Визначеннявартості нематеріального активу за прибутком підприємства може здійснюватися задопомогою двох основних способів: прямою капіталізацією прибутку тадисконтуванням чистих грошових потоків.
В основудисконтування покладено один із фінансових законів – «сьогоднішні грошікоштують дорожче, ніж завтрашні». При цьому аксіому, що чим далі часодержання прибутку, то швидше зменшуватиметься його вартість, зумовлено нестільки інфляційними процесами, скільки втратами від неефективного вкладеннякоштів (втраченою вигодою).
Капіталізація єіншим різновидом методики визначення вартості капіталу. Основна ідея цьогоспособу оцінки полягає у тому, що одержуваний від використання капіталуприбуток і загальна вартість капіталу пов’язані між собою борговимивідносинами, які потребують повернення капіталу і одержання прибутку від йоговикористання. Зазначений спосіб широко практикується під час оцінюваннянерухомості.
Затратний методпередбачає визначення затрат на відтворення початкової вартості об’єктівінтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства зурахуванням його наступних вдосконалень або заміни з визначенням режимівамортизації на період подальшого використання з метою встановлення йогореальної вартості. Як правило, затратні методи оцінки використовуються напочаткових етапах життєвого циклу об’єктів інтелектуальної власності, якістосуються соціальної сфери, космосу, оборонних програм тощо.
Вартість прав наоб’єкти інтелектуальної власності, визначену методом початкових затрат,називають ще історичною, тому що вона, насамперед, базується на фактичноздійснених витратах, одержаних з бухгалтерської звітності підприємства задекілька останніх років. При цьому звертають увагу на їхній розмір і термінздійснення, якщо необхідно, коригують до реальних умов господарської діяльностіпідприємства і залежно від терміну давності (метод наведених витрат).
Фахівці вважаютьзатратний метод оцінки єдино реальним для оцінки вартості прав на об’єктиінтелектуальної власності у космічній техніці, оборонній промисловості, ядернійенергетиці, попередженні надзвичайних ситуацій і катастроф тощо.
Требапідкреслити основну перевагу затратного методу, який дає змогу оцінити права назахист об’єкта, що працюватиме у виробництві або інших сферах життя лише вмайбутньому. Враховуючи величезні суми, які витрачаються на вивчення ринку,рекламу, просування бренду тощо, можна вважати, що це буде максимальнонаближеною вартістю прав на об’єкти інтелектуальної власності до реальної.
В основіаналового методу оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власностілежить порівняльний аналіз продажів. Сутність цього методу полягає у прямомупорівнянні об’єкта, який оцінюється, з іншими, схожими за якістю, призначеннямі корисністю, проданими за порівнюваний час на аналогічному ринку.
За цим методомвартість прав на об’єкти інтелектуальної власності визначається ціною, яку наринку на момент оцінки можуть заплатити за аналогічний за якістю, призначеннямі корисністю об’єкт, з урахуванням відповідних коригувань щодо розбіжностей міжоб’єктом, що оцінюється, і його аналогом.
Для оцінкивартості прав на об’єкти інтелектуальної власності також може бути застосованометод «роялті», який пропонує дослідник О. Новосельцев. Якобґрунтування права на існування цього методу можна вважати наявну практикуміжнародного досвіду продажу ліцензій. Відомий фахівець у галузіінтелектуальної власності П. Крайнєв відносить цей метод до комбінованого, щопоєднує методи продажів і доходу.
Отже, пошукєдиної методики оцінки об’єктів інтелектуальної власності як складовихінтелектуального капіталу є доволі складним. Відтак методика може спиратисьлише на конкретні цілі оцінки з урахуванням тих чи інших особливостейконкретних об’єктів інтелектуальної власності. Це не означає, що немає жоднихоб’єктивних засобів оцінки. Навпаки, існують наведені вище підходи, якіздебільшого добре себе зарекомендували на практиці.

Висновок
В основі економікилежать інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеситрансферу результатів творчої діяльності у виробництво матеріальних та духовнихблаг.
Інтелектуальнавласність – це один з ресурсів залучення додаткових коштів шляхом кредитування.Це також захист від конкурентів і можливість одержання додаткових доходівшляхом заключення ліцензійних договорів на передачу зареєстрованих прав.Інтелектуальна власність – це один з найважливіших елементів корпоративногокерування у великих структурах, холдингах, групах компаній.
Інтелектуальнавласність – багатомірна складна система відносин всекористування, що стаютьактуальною складовою процесів привласнення продуктів творчої діяльності людини,спрямованої на розвиток і реалізацію своїх здібностей, завдяки чомунагромаджується і використовується інтелектуально-духовний потенціалсуспільного розвитку.
Інтелектуальнапродукція генерує нові ідеї, вирішує проблеми обмеженості невідтворнихресурсів, товарів, послуг, робочих місць, проблему збереження навколишньогосередовища та підвищення рівня життя населення.
В Україніінтелектуальна власність може тією рушійною силою, яка надасть потужний імпульсрозвитку країни, гарантуватиме економічну безпеку країни, сприятиме входженнюнашої держави у світову спільноту як достойного партнера.

Список використаної літератури
 
1. Аналіз банківської діяльності. Підручник/ А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко – К.: КНЕУ,2004.
2. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність[Текст]: Підручник./В.Д.Базилевич. – К.: Знання, 2006.
3. Бутнік-СіверськийО.Б. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал –2002, № 1.
4. Маркова Н. С. Теоретико-методичніоснови формування й розвитку інтелектуальногокапіталу. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидатаекономічних наук. Харків. – 2005.
5. Мікульонок І.О. Основи інтелектуальноївласності. Навч. посіб. – К.: ІВЦ «Видавництво „Політехніка“,Ліра-К, 2005.
6. Основи інтелектуальної власності.Цибульов П.М. – Київ, 2005.
7. Цивільне право України: Підручник: Заред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: ЮрінкомІнтер, 2005.
8. http://patent.km.ua/ukr/articles/i99
9. http://uk.wikipedia.org/wiki/