Кафедраменеджменту
РЕФЕРАТ
з дисципліни
“Розміщення продуктивних сил ”
ТЕМА:
Експортний потенціал України та її регіонів
На сучасномуетапі розвитку світового господарства економічний стан держави визначаєтьсятакими важливими факторами, як внутрішні ресурси країни і ступінь її інтеграціїв світогосподарську систему. Одним з найважливіших факторів інтеграції Українидо світового господарства є створення механізму сталого розвитку експорту, що всучасних умовах залежить від можливостей вітчизняних підприємств виробляти іреалізовувати товари, які відповідають вимогам світового ринку за якістю, ціноюта рівнем сервісу.
Для того щобУкраїна стала рівноправним членом міжнародних економічних відносин, необхіднореалізовувати заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможностінаціональних підприємств на світовому ринку. Реалізація цього завданняоб’єктивно вимагає проведення комплексних досліджень і визначає масштабианалізу та розробок щодо удосконалення механізму державної підтримкиукраїнських підприємств і забезпечення їх конкурентоспроможності на світовому ринку.Разом з тим недосконалість наявних методів оцінки товарної та географічноїструктури експорту знижує результативність заходів зовнішньоторговельноїполітики країни.
Процесрегулювання зовнішньої торгівлі потребує комплексного підходу, який передбачаєвибір відповідних факторів зміцнення міжнародного торговельногоспівробітництва, розробки методик аналізу та створення дієвої системи розвиткуекспортного потенціалу України відповідно до сучасних світових тенденцій.
Дослідженняпроцесу розвитку експорту як елементу міжнародної торгівлі базується накритичному аналізі існуючих теорій і концепцій. У результаті дослідження вченихвизначено, що застосування класичної та неокласичної теорій міжнародноїторгівлі в “чистому вигляді” для збільшення її експортної складової не давалопозитивних результатів для країн, що розвиваються.
Для всіх країн зперехідною економікою характерні проблеми вибору у сфері становлення відкритоїдо зовнішнього світу ринкової системи: протекціонізм чи вільна торгівля.
Сучасні тенденціїрозвитку світового господарства потребують уточнення існуючих визначеньекспортного потенціалу. Під експортним потенціалом ми розуміємо здатністьнаціональної економіки виробляти конкурентоспроможні товари та реалізовувати їхна міжнародних ринках за умов постійного зростання ефективності використанняприродних ресурсів, розвитку науково-технічного потенціалу, валютної іфінансово-кредитної систем, а також сервісно-збутової інфраструктури підтримкиекспорту без нанесення збитків економіці при забезпеченні економічної безпекикраїни в цілому.[7]
Для визначенняконкурентних переваг національної економіки України та перспектив її наближеннядо європейського та міжнародного співтовариства необхідно проаналізоватирезультати оцінок міжнародних організацій. Це дозволяє чітко окреслитипроблеми, що гальмують не тільки наближення України до Європейського союзу, а ірозвиток її експортного потенціалу:
за данимиміжнародного рейтингу Всесвітнього економічного форуму (м. Давос, Швейцарія) у2007 р. за індексом перспективної конкурентоспроможності Україна займає 84позицію серед 102 країн;
економіка Українихарактеризується високою матеріало- та енергомісткістю продукції, низькимрівнем продуктивності праці та екологічності виробництва, великою часткоюзастарілого устаткування та технологій;
за індексомінноваційної економіки або економіки, що базується на знаннях (KnowledgeEconomy Index), розрахованим Інститутом Світового банку для 100 країн світу, у2007 р. Україна поступається не тільки розвинутим країнам, але й багатьомкраїнам, що розвиваються;
визнання Українияк держави з неринковою економікою є причиною підвищення антидемпінгової маржіз мінімального рівня (не більше 10%) до 125%, що робить неможливим доступ їїпродукції на відповідні ринки як мінімум на п’ять років;
значним бар’єромдля розвитку торгівлі країни є тіньова економіка. Згідно з рейтингомкорумпованості, що розраховується Трансперенсі Інтернешнл (м. Берлін,Німеччина), у 2007 р. Україна займає 122 позицію серед 146 країн.
Проте в Українізберігаються передумови для створення конкурентноспроможної економіки ізміцнення позицій на міжнародних ринках. Це, насамперед, багаті природніресурси, вигідне географічне розташування, кваліфікована і порівняно дешеваробоча сила, потенціал ВПК, високі технології, наука і система освіти.
Частка України усвітовій торгівлі у 2000-2007 рр. зберігається на рівні 0,2-0,3% світовогоекспорту товарів, що дозволило їй посісти у 2000 р. 48 місце серед 145 країн, ау 2007 р. – 45.
Під впливомринково спрямованих реформ в українській державі формується модель економічногорозвитку, яка характеризується дуже високим рівнем відкритості економіки щодозовнішньої торгівлі. Економістами Європейського Союзу обґрунтовано критерійекспортної квоти (обсяг експорту відносно ВВП), при якому країна не зазнаєпідвищення ризику впливу глобальних коливань кон’юнктури світових ринків, нарівні 25-30%. Експортна ж квота України у 2006 р. складала 53%, що свідчить прозбільшення залежності нарощування обсягів вітчизняного експорту від тенденційрозвитку світового господарства і потребує розробки дієвих заходівудосконалення процесу формування та використання експортного потенціалу.
Згідно зранжуванням товарних груп поточного стану українського експорту провідніпозиції належать продукції металургії, хімічної промисловості та сільськогогосподарства, що свідчить про сировинну спрямованість і недостатнійтехнологічний розвиток української економіки. При цьому продукція наукомісткихвиробництв посідає останні місця ранжування. Нестабільність тенденцій зростанняокремих видів експортної продукції викликає коливання рангів динамічногорозвитку товарних груп експорту України. Найбільш перспективними товарнимигрупами в контексті розвитку світового господарства для аналізованого періодувиступають машини, механізми, обладнання та сільгосппродукція.
Основні підходирозвинутих держав щодо підтримки національного експорту, з адаптацією доукраїнської специфіки, можуть бути впроваджені і використані у вітчизнянійпрактиці. З цієї точки зору цінним для нашої країни можна вважати досвідрозвинутих країн: Франції зі спільного страхування експортних кредитів державоюі страховими компаніями; Італії щодо створення Італійської Федерації експортнихконсорціумів “Федерекспорт”, що сприяє зміцненню інституціональних позиційнаціонального експорту; Фінляндії і Великобританії щодо створення інститутівдля підготовки висококваліфікованих фахівців із зовнішньої торгівлі(“Експортний інститут” і інститут “Експортпромоутерів” відповідно); Німеччинищодо розвитку системи інформаційного забезпечення національних експортерів;Японії щодо надання податкових пільг, зокрема для стимулювання НДДКР і експортунаукомісткої продукції; США відносно розвитку системи морального заохоченняекспортерів.
У світі триваєборотьба за ринки збуту товарів і послуг, обсяги яких постійно зростають.Прискорений вступ України до Всесвітньої торгової організації стане сприятливимфактором для розвитку національної економіки і розширення міжнародних відносин.
Україна володієзначним експортним потенціалом, здійснює зовнішньоекономічні операції зпартнерами із 182 країн світу.
Проте обсягиекспортних послуг та поставок за останній період становили лише 10,3 млрддоларів. Такий несприятливий результат спричинений насамперед незадовільнимстаном міжнародних відносин України. Сучасні несприятливі тенденції у зовнішнійдіяльності України не залишають сумніву у тому, що необхідна умоваінтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі — потребапідвищити ефективність використання вітчизняного експортного потенціалу.Значення експорту як основного джерела валюти і фактора стимулюваннявітчизняного виробництва особливо зростає в умовах звуження внутрішньогоплатоспроможного попиту (приблизно 39% ВВП України реалізують на зовнішніхринках).
Важливимелементом структурної перебудови національного господарства країни має статирозвиток експорту. Попри це, доволі посередніми нині є успіхи в нарощуванніобсягів українського експорту: темпи росту останнього значно нижчі віданалогічного показника для міжнародних відносин у цілому. У результаті питомавага України в загальносвітовому обсязі експортних операцій скоротилася до0,2%.
На українськийекспорт впливає комплекс таких факторів:
низькаконкурентноздатність українських підприємств;
важкий фінансовийстан більшості підприємств, що практично унеможливлює здійснення за рахуноквнутрішніх ресурсів інвестування перспективних, орієнтованих на експортпроектів;
штучнестримування курсу гривні, яка звужує можливості використання курсового фактораз метою просування експорту;
недостатнійрозвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості;
зростання цін наекспортні послуги й експортні поставки (20% ПДВ);
нестачакваліфікованих кадрів і досвіду роботи у сфері експорту на більшостіукраїнських підприємств;
збереженняелементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосуванняметодів обмежувальної ділової практики;
низький світовийрейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утруднює використанняіноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;
невідповідністьокремих норм українського законодавства міжнародним;
високі податки.
Отже, необхідноневідкладно формувати в Україні сприятливі економічні, організаційні, правовіта інші умови для розвитку й ефективного використання її експортногопотенціалу, а також створювати механізми державної фінансової, податкової,інформаційно-консультативної, маркетингової, дипломатичної та інших видівдопомоги вітчизняним експортерам.
Професор М. Г.Білопольський [7] стверджує, що формуванняефективного механізму розвитку і реалізації експортного потенціалу країнипотребує розв’язання таких проблем:
забезпеченнядержавних гарантійних зобов’язань до зовнішньоекономічної діяльності;
проведенняекспертизи законопроектів та інших нормативних актів, які впливають на розвитоквітчизняного експортного потенціалу;
створення системизовнішньоекономічної інформації та інформаційно-консультативної служби урегіональних і закордонних представництвах;
зменшенняподатків на експортні послуги;
організаціяоперативної роботи державних органів щодо активного просування і захистінтересів вітчизняних експортерів за кордоном.
Слід визнати, щонеобхідно прийняти комплекс дієвих засобів економічного характеру щододержавної підтримки українського експорту.
Як стверджуєакадемік М. Г. Чумаченко [13],найефективнішими з них є:
фінансовесприяння держави вітчизняним експортерам;
удосконаленнямеханізму фінансової підтримки українського експорту;
посиленнястимулюючого впливу податкової системи України;
зниження розмірівдержавного мита;
економічніперетворення й удосконалення нормативної бази, організаційного та іншогозабезпечення експортної діяльності українських виробників;
послабленнявтручання держави у зовнішньоекономічні підприємства;
створення базипитань комерційних заявок і пропозицій вітчизняних підприємств;
створенняУкраїнського центру зі стандартизації, сертифікації та усунення митних,валютних бар’єрів в експорті;
створення звикористанням можливостей науково-дослідних центрів та українських закордоннихустанов системи інформації щодо сучасних досягнень вітчизняної та закордонноїнауки і техніки, а також передового підприємницького досвіду;
створенняавтоматизованої системи інформаційно-аналітичного забезпеченнязовнішньоекономічних зв’язків України на основі запровадження аналітичноїпрограмної системи нової генерації, яку можна охарактеризувати, як системуінтелектуального аналізу даних зовнішньоекономічної діяльності;
створення Центрусприяння доступу українських експортерів на зовнішні ринки (антидемпінговіпроцедури, юридично-консультативні функції, кредитування і страхуванняекспорту).
Для здійсненнязапропонованого комплексу заходів щодо розвитку і реалізації експортногопотенціалу України необхідні бюджетні державні асигнування та іноземніінвестиції, обсяг яких слід визначити з урахуванням існуючої світової практики,а також сучасного стану національної економіки і сформованої структуриекспорту.
За даними О. Л.Устенко [12], у сучасних умовахвирішення проблеми розвитку вітчизняного експортного потенціалу залежить відокремих країн-партнерів із зовнішньоекономічних зв’язків, міжнародних правовихнорм, а також від конкретних підприємств, здатних брати активну участь усвітовому економічному співробітництві.
На думку І. Л.Єрухимовича [3], успіху в реалізації експортного потенціалу можна досягнутилише за умови орієнтації конкурентноздатних вітчизняних підприємств назовнішніх ринках на ефективне тісне міждержавне економічне співробітництво.
В Україніформування основ політики державної підтримки і стимулювання експортузнаходиться на початковому етапі. Існуюча система державної підтримки експортуне має цілісного характеру. Це обумовлено тим, що більшість елементівзаконодавчо не оформлені і, відповідно, не можуть стати чіткими орієнтирами длявиробників експортної продукції на майбутнє. Велика частина заходів державноїсистеми розвитку експорту має адміністративний характер. Найбільш поширеними єзастосування квотування і заборона експорту, нульова ставка ПДВ на експортнупродукцію, ліцензування експортної продукції, регулювання валютної виручки відреалізації вітчизняних товарів на зовнішніх ринках. Через недостатній розвитокстрахової та банківської систем, відсутність спеціальних інститутів підтримкиекспорту на державному рівні в Україні практично не діють фінансові інструменти(кредитування і страхування експорту, державні гарантії, податковерегулювання), які виступають найбільш ефективними засобами формуванняекспортного потенціалу, як свідчить досвід інших країн.
Наведемо низкунапрямків розвитку експортного потенціалу на макро- і мезорівнях країни, щовключає такі етапи:
1. Вибірстратегічного напрямку розвитку експортного потенціалу на основі загальноїмакроекономічної політики, яка проводиться країною. За зовнішній орієнтирдержавної стратегії розвитку експорту пропонується обрати експортну експансію зелементами активної валютно-фінансової та кредитної внутрішньої політики.
2. Виявленнявнутрішніх та зовнішніх бар’єрів на шляху розвитку експортного потенціалу.Відбір та економічне обґрунтування ендогенних та екзогенних факторів, яківпливають на експортний потенціал, і визначення сили їх впливу.
3. Визначенняможливостей для розвитку експортного потенціалу. На даному етапі слідпроаналізувати рівень конкурентоспроможності національної економіки, оцінитикон’юнктуру внутрішнього та світового ринків, розробити прогнози зростаннямакроекономічних показників, що дозволить виявити можливості нарощуванняекспортного потенціалу. Особливістю цього етапу при переході на мезорівень,тобто на рівень підприємств-експортерів, є визначення параметрів їхзовнішньоторговельної діяльності.
4. Визначення пріоритетнихкраїн, регіонів, товарів, проектів на основі розроблених моделей оцінкиекспортного потенціалу в розрізі його товарної і географічної диверсифікації.
5. Розробказаходів державної підтримки розвитку експортного потенціалу:торгово-політичних, організаційно-правових, податково-адміністративних, фінансовихі спеціальних заходів.
6. Формулюваннярекомендацій для підприємств-експортерів щодо активізації зовнішньоторговельноїдіяльності. Оскільки управлінські рішення для кожного підприємстваіндивідуальні, то заходи державного стимулювання експорту, навпаки, доцільнозастосовувати для широкої групи підприємств.
7. Порівняннявигод від стимулювання експортного потенціалу з витратами, пов’язаними з такимстимулюванням.
З метоюдосягнення реалізації розроблених напрямків розвитку експортного потенціалувченими пропонується створення експортних кластерів. Спираючись напроаналізовані варіанти значення терміна “кластер” та враховуючи виявленунеобхідність його експортної орієнтації, сформульовано нове визначення цьогопоняття. Експортний кластер – це сукупність географічно локалізованих,взаємодоповнюючих підприємств-експортерів, постачальників, фінансовихорганізацій, науково-дослідних центрів, вузів та інших організацій, якідоповнюють один одного в досягненні конкретного господарського ефекту іпосилюють міжнародні конкурентні переваги окремих компаній, а отже, і кластерав цілому.
Створеннякластерів зовнішньоторговельного профілю сприяє досягненню таких позитивнихтенденцій розвитку експортного потенціалу:
підвищенняконкурентоспроможності експортної продукції за рахунок упровадження новихтехнологій;
зниження витрат іпідвищення рівня відповідних наукомістких товарів та послуг за рахунок ефектусинергії і уніфікації підходів у якості, логістиці, інжинірингу, інформаційнихтехнологіях тощо;
забезпеченнязайнятості в умовах реформування великих підприємств і аутсорсингу;
консолідоване лобіюванняінтересів учасників кластера в різних органах влади.
Зберігаючифінансову незалежність кожного підприємства, експортний кластер представляєєдиний організм, функціонування якого може забезпечити досягнення світовогорівня якості. Тісна співпраця всіх учасників виробничого процесу – відпостачальників сировини до реалізації кінцевого продукту на зовнішніх ринках –забезпечує планування роботи кластера на перспективу, створює постійне йогозавантаження, знижує собівартість продукції та послуг, створює єдинийінформаційний та економічний простір. Унаслідок цього кластери стимулюютьзначне підвищення продуктивності праці і впровадження інновацій, які виступаютьосновними чинниками підвищення національної конкурентоспроможності України. [6]
Таким чином, наоснові міжнародного і вітчизняного досвіду підтримки національнихтоваровиробників вченими запропоновано систему напрямків політики державногостимулювання розвитку експортного потенціалу України з метою підвищення рівнянаціональної конкурентоспроможності.
Як відомо,Україна впритул наблизилася до реалізації одного із пріоритетів своєїзовнішньоекономічної стратегії – вступу до Світової організації торгівлі (СОТ).
Вступ України доСОТ є надзвичайно важливим і водночас відповідальним кроком на шляху до сталогоекономічного зростання. Інтеграція нашої держави до світової господарськоїсистеми створить нові конкуренті умови співпраці на міжнародному рівні,спонукатиме до внутрішніх перетворень, поглибить реформи, сприятиме утвердженнюсоціально-орієнтовної і конкурентоспроможної, структурно-інноваційної моделірозвитку України.
„Світоваорганізація торгівлі сьогодні об’єднує понад 150 держав світу, які виготовляють93% всієї світової продукції і Україна, яка має величезний експортнийпотенціал, однозначно повинна бути в складі СОТ”, – як затвердив колишнійМіністр економіки А.Кінах.
Він відзначив, щоУкраїна не може залишатися країною з сировинною економікою, оскільки вона „маєвеличезний науково-технічний потенціал”. Проте в даний час експорт України маєсировинний характер, в якому 40% належать продукції хімічного і металургійногокомплексу, а всього в країні 50% ВВП формує експорт.
За словамиАнатолій Кінаха, вступ до СОТ це дуже відповідальний процес, тому необхідносерйозно тут працювати, насамперед, над питанням підготовки фахівців, а такожстворенням необхідних умов для того, щоб українська економіка була в умовахрівноправної конкуренції на європейському та світовому ринках.
„Тільки тадержава, – переконаний Міністр, – може бути сильною економічно, яка створюєробочі місця на своїй території, а не фінансує закордонні бюджети і не споживаєв необмежених обсягах імпортну продукцію, яку вона може виробляти сама.”
Зазначимо, щовступ до СОТ це хороший поштовх для розвитку експорту, адже знижуються ризики штучнихбар’єрів щодо доступу української продукції на європейські та світові ринки.
Хоча при вступіУкраїни до СОТ існують великі ризики. Зокрема, це стосується, галузей АПК,легкої промисловості, автомобільного й авіабудування, а також сфери послуг.Тому дуже важливо підвищити конкурентність цих галузей, працювати надпитаннями, які стосуються сертифікації, стандартизації та якості продукції.
Однак, вступ доСОТ посилить державні позиції на експортних ринках. Це призведе до значногозменшення ставок митного тарифу, хоча деякі залишаться незмінними до 2010 року.Державі необхідно провести ринкове реформування аграрного сектору талібералізувати доступ до ринку аграрної продукції. Це питання найгострішепорівняно з іншими. Сільськогосподарський сектор найменш реформований ізабезпечує 16 % робочих місць та 14,5 % ВВП країни.
Вступ до СОТ цедля України великий іспит і його можна скласти тільки через концентраціюполітичної волі і створення розумних і ефективних умов для розквіту власноїукраїнської економіки.
Списоклітератури
1. Бакаєв Л.О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000.
2. ЕрухимовичИ. Л. Ценообразование. — К.: МАУП, 1998.
3. ЄпіфановА.О., Сало І.В. Регіональна економіка: Навч. посіб. — К.: Наукова думка, 2006.- 344 с.
4. Клиновий,Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України [Текст]:навчальний посібник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа; Мін-во освіти і наукиУкраїни. — К.: ЦУЛ, 2006. — 728 с.
5. Лишиленко,В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст]: навчальнийпосібник / В. І. Лишиленко. — К.: ЦНЛ, 2006. — 325 с.
6. ПирецьН.М. Проблеми інтеграційного руху економіки України до системисвітогосподарських відносин // Вісник Донецького університету / Серія В. Економікаі право. – Вип. №2-2– Донецьк: ДонНУ–2002. – с.366-371.
7. ПирецьН.М. Шляхи стимулювання експортного потенціалу України // Донбасс-Инвест. –2006. — №5-6. – С.97-98.
8. Розміщенняпродуктивних сил і регіональна економіка [Text]: навчальний посібник / ред.,Є. П. Качан. — К.: Юридична книга, 2005. — 704 с.
9. Розміщенняпродуктивних сил і регіональна економіка [Текст]: підручник / Мін-во освіти інауки України, Київський нац. економічний ун-т; ред. С. І. Дорогунцов. — К.:КНЕУ, 2005. — 988 с.
10. Стадницький,Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) [Text]: навчальнийпосібник / Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній. — К.: Знання, 2008. — 351 с.
11. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.