Міністерствоосвіти і науки України
Миколаївськийдержавний університет ім. В.О.Сухомлинського
Кафедрапедагогіки
Курсоваробота
Естетичневиховання особистості
Виконала
студентка ІІІ-Бгрупи
факультетуфілології та журналістики
заочної форминавчання
Борисова АлінаМиколаївна
Науковий керівник
Демченко Л.А.
Харків — 2009
І. Розвитокпоняття „естетика“
Ми живемо внеспокійному світі відчудження людини від своєї суті, відчудження від духовнихджерел, які легко руйнуються без поденного їх плекання. Щоб не загубити цідуховні джерела, потрібно припинити зниження моралі, втрату життєвих цінностей.Суттєву роль у процесі духовного збагачення особистості можуть допомогтиестетичні начала, які допомагають відтворенню та трансляції естетичної культури,в усі різноманітності світових зразків сприяють вихованню творчої особистості.
Прекрасненалежить до однієї з важливіших загальнолюдських цінностей. Воно здатнеприносити душевну рівновагу, продовжувати потребу в естетичній діяльності.
Зараз залишаєтьсяактуальними проблеми духовного збагачення людини, естетичного вихованняособистості за законами краси.
І тому я обралатемою свого дослідження естетичне виховання особистості. Бо саме естетичневиховання невід’ємною складовою всебічного гармонійного розвитку особистості.
Метою могодослідження являється розвиток естетичного виховання особистості і виявленняйого основної мети та завдання.
Основнимзавданням мого дослідження є історія поняття „естетика“, естетичне виховання упоглядах видатних педагогів і процес формування ест етичного досвідуособистості, а саме: його складові та основні форми роботи.
1.1 Поняття естетикиу філософській площині
Естетика— наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке загальне визначеннявитікає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки; якими є: 1)виявлення діалектики самого процесу освоєння, специфіки естетичного як проявуціннісного ставлення людини до дійсності; 2) художня діяльність людини.
Обидвічастини хоч і тісно взаємопов’язані, проте відносно самостійні. У першій розглядаютьсяпитання природи, специфіки і творчого потенціалу естетичного, категоріїестетики — прекрасне, трагічне, комічнетощо. Друга частина охоплює художню діяльність людини, структурну іфункціональну її своєрідність, природу художнього таланту, видову, жанрову тастильову самобутність мистецтва. Саму історію становлення естетики як предметабез перебільшення можна назвати процесом пошуку адекватного співвідношення міжзазначеними частинами. Своєрідну функцію «пластичного мосту» при цьомувиконували такі поняття, як прекрасне, досконале, гармонія, цінність, філософіямистецтва. Протягом багатьох століть естетика виступала і як «наука пропрекрасне», і як «наука про досконале», і як «наука про закони розвиткумистецтва».
Констатуючискладність визначення предмета естетики, слід передусім реконструювати історіюпроблеми, звернувши особливу увагу на специфіку термінології.
Поняття естетика традиційнопов’язують з грецьким ейсетикос — почуттєвий. Проте не можна тут обійти і такі грецькі терміни, як естаномай,естесі, естаноме, не можна нехтувати і самим процесом формування особистогоставлення до предмета. Хоч згадані терміни і відповідають поняттю почуття,проте вони увібрали в себе багато нюансів індивідуального людського ставленнядо предмета, орієнтували людину на власні зорову, слухову, дотикову здатностівідчувати, вимагали довіри до власного світосприймання.[6,7]
Появапевної термінології і загальне визнання її все гаки не привели до виникненнянової науки. Естетичні знання формувалися в межах філософії як її своєрідначастина. Утвердження естетики як самостійної науки відбулося лише у XVIII ст.
Становленняперших естетичних уявлень слід співвіднести з тим значенням, якогодавньогрецька філософія надавала людським почуттям взагалі. Аналіз їх. спробикласифікувати, виявити протилежні чуттєві сили є важливими складникамифілософських поглядів Піфагора. Алкмеона, Емпедокла, Теофраста. Ґрунтуючись наїхніх роздумах щодо природи почуттів, можна було вже досить переконливодиференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного.Отже, склавшись у надрах загальнофілософської традиції, естетика «вибудовувала»власний предмет, відбиваючи і надбання, і прорахунки давньогрецької філософії.[6,8]
Пізніше терміни естаноме,естаномай, ейсетикос втратили прямий зв’язок з поняттям почуття, предметестетики почали осмислювати через значно ширші за обсягом і наповненнямпоняття: досконале, пропорційне, гармонійне, прекрасне, естетичне. Самебагатозначність подальшого тлумачення поняття естетика спонукає нас донеобхідності відновити історію становлення предмета науки естетики, яка маєдавнє і глибоке коріння. Перші паростки художнього пізнання і освоєннядійсності можна знайти вже у міфологічних текстах. Цікаво й те, що становленняестетичного знання не пов’язане з якимось конкретним регіоном чи країною, авластиве як давньогрецькій філософії, так і філософії Китаю, Індії,арабо-мусульманських країн, Візантії тих далеких часів.[6,10]
Теоретичніпогляди Сократа (470—399 pp. до н. є.) спиралися на політико-етичну основу,на спроби визначити поняття добра і зла. Критикуючи афінську демократію, Сократ наполягав на передачі влади кращим,тобто високо моральним представникам суспільства. Мораль, у його розумінні, маєвиступати запорукою справедливості, чесності, благородства людини.
Беручиза основу принцип доцільності, Сократ намагавсярозкрити співвідношення між етичним і естетичним, прекрасним і корисним.Філософ оперував поняттям калокагатія — поєднання старогрецьких слів прекрасний і добрий (досконалий). Слід підкреслити,що це одне з найголовніших понять античної естетики, яке означало гармоніюзовнішнього і внутрішнього, тобто умову краси індивіда. Платон вважав, щопринцип калокагатії має найпряміше відношення до професії воїнів, до поняттявійськової честі і моралі. Та згодом греки дедалі більше почали трансформуватикалокагатію у сферу освіти, вихованості людини. Власне, відтоді й почалосяпо-справжньому філософське осмислення цього поняття. Тенденція мала прямевідношення і до появи концепції Аристотеля, який інтерпретував калокагатію якгармонію зовнішнього і внутрішнього. При цьому під внутрішнім він розумівмудрість, яка, на його думку, приводить людину до глибокого усвідомленняєдності краси і добра, естетичного і морального, тобто до гармонії, що має статинормою існування людини. Як що ж людина не здатна сягнути такої викінченості,то вона повинна принаймні хоч через самовдосконалення тяжіти до цього.Зауважимо, що добре окреслену сутність принципу калокагатії давньогрецькемистецтво намагалося втілювати в життя своїми творчими набутками. Носіями самегармонійного, високого морально-етичного існування і діяння виступають героїФідія, Поліклета, Софокла.
У подальшіісторичні періоди принцип калокагатії був забутий, а етика й естетика всебільше роз’єднувалися і кожна з них обирала свій власний шлях розвитку.Проблема зв’язку цих наук перемістилася у сферу мистецтва, і найбільш типовимаспектом дослідження взаємодії етики й естетики стала проблема мистецтво імораль.
Естетичні поглядиСократа дістали творче продовження уфілософській концепції видатного представника античної філософії Платона (427—347pp. до н.е.). Естетична спадщина йогопов’язана з дослідженням природи сприйняття прекрасного, джерел талановитості,проблем естетичного виховання. Особливу увагу філософ приділяв вивченнюмистецтва. Це пояснюється, зокрема, тим, що мистецтво відігравало особливу рольу житті Афін V — IV ст. до н. е. Афінська демократіядобилася права на безкоштовне відвідування театру, всенародною повагоюкористувалася творчість поетів і музикантів. Продовжуючи традицію Сократа, Платон пов’язував вплив мистецтва з процесомформування морального світу людини: воно виховує як позитивні, так і негативніякості. Філософ розширив естетичну проблематику. В його теоретичних діалогахприсутні думки про відносність краси, про шляхи досягнення абсолютнопрекрасного. І хоч абсолютно прекрасне існує у вигляді ідеї, зате самаможливість руху від простого до складного в становленні прекрасного відкривалашляхи до майбутніх теоретичних досягнень в галузі естетичного.[6,12]
Вершиноюантичної естетики називають теоретичну спадщину Аристотеля (384—322 pp. до н. є). І справді, його праці«Поетика», «Риторика», «Політика», «Метафізика», «Етика» висвітлюють широкеколо естетичних проблем.
У теорії Аристотеля знову чітко простежується захопленнякосмосом — носієм гармонії, порядку,довершеності. Естетичне пізнання і мистецтво він розглядає як відображеннясвітової гармонії. Аристотельвперше даврозгорнуту структуру естетичних категорій, запропонував власне розумінняпрекрасного, трагічного, комічного. Серед значних теоретичних досягненьфілософа — обґрунтування основного принципу творчої діяльності митця мімезису (наслідування).Аристотель вважав, що мімезиспритаманний людині з дитинства. Саме здатністю до наслідування людинавідрізняється від тварин. Через наслідування людина набуває перших знань,навичок. Результати наслідування викликають захоплення,, почуття задоволення,адже в них присутнє впізнавання.
Значне місце втеоретичній спадщині Аристотелязаймає процесрозробки нових естетичних понять, а також подальше теоретичне обґрунтування вжеіснуючих або ж використання їх саме для аналізу естетичних явищ. Стосується цене лише мімезису, а й калокагатії, катарсису.[6,14]
Становленняестетики Китаю пов’язують з ім’ям Конфуція (551—479 pp. до н.е.), естетичні погляди якогопереплітаються з педагогічними ідеями і, як наслідок, в цьому найпереконливішевиглядає запропонована філософом система виховання, зокрема естетичного. Надумку Конфуція, виховання треба починати з поезії, а закріплювати знання людинипослідовним вивченням правил «лі» (за китайською традицією це — доброчесність, знання елементарнихнорм етикету). Завершуючи освіту, слідзвертатися до музики, яка несе в собі найвище естетичне навантаження, тяжіє додуховного. Необхідно підкреслити, що не тільки Конфуцій, а й інший відомиймислитель Китаю Сюнь-цзи (298—238pp. до н.е.) вважав, що обрядова музика відкриває шлях додосконалості не лише всіх людей, а й навіть тих, хто є «освіченим», «культурним».Обрядова музика довершує їхній культурний рівень, допомагає осягнути ідеал.[6,16]
Особливемісце в естетиці Візантії займала розробка естетико-мистецтвознавчих функційікони та правил зображення Бога. Для вирішення цієї проблеми розроблялися такіпоняття, як канон, умовність, лаконізм, декоративність, а щодо розумінняпредмета естетики, то дедалі видиміше починав переважати мистецтвознавчийаспект.
B історіїестетичної науки перша половина XVIII ст. займає особливе місце; в 1750 р. з друку вийшов перший томтеоретичного трактату «Естетика», автором якого був німецький філософ ітеоретик мистецтва Олександр Готліб Баумгартен (1714—1762 pp.). Спираючись на грецькі поняття ейсетикос,естаномай, естаноме, естесі, Баумгартен увів новий термін — естетика, окресливши цим самостійну специфічнусферу знання.[6,17]
Появапотреби виділення у самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, пов’язаних земоційним, чуттєвим, ціннісним ставленням людини до дійсності, до природи,суспільства, до мистецтва, було свідченням накопичення таких нових знань, яківже не могли розвиватися в межах загальнофілософської теорії і традиційних мистецтвознавчих уявлень.О.Баумгартен, як філософ, стверджував, що гносеологія має дві форми пізнання —естетику і логіку. Перша пов’язана з «нижчим, тобто чуттєвим пізнанням, а друга— з вищим, тобто інтелектуальним. Логіка вивчає судження розуму і веде допізнання істини. Естетика ж пов’язана із судженням смаку і пізнає прекрасне.Поняття прекрасного широко використовується О. Баумгартеном, однак предметестетики він не визначив через ідею прекрасного (така тенденція виявиласяпізніше, зокрема в позиціях Г.В.Гегеля та М. Г. Чернишевського). Баумгартен визначив предмет естетики через поняття досконале: «… Естетика— це наука про досконале в світі явищ,про досконалість чуттєвого пізнання й удосконалення смаку».
КолиБаумгартен наголосив на терміні досконале, то виявилось, що це поняття вже булооб’єктом теоретичного інтересу в естетиці минулого. Так, у праці «Метафізика» Аристотель ототожнює досконале з прекрасним — останнє визначається філософом якпозитивне досконале. У східних культурах теж простежується тяжіння доототожнення досконалого й естетичного. Арабський філософ середньовіччяАл-Газалі, наприклад, стверджував: «… Краса предмета, його привабливістьполягає в існуванні всього досконалого або того, що йому відповідає. Красакожного предмета — у відповідності його видудосконалості».
Івсе ж треба віддати належне Баумгартену за відродження в теоретичному обіговітакого цікавого поняття, як досконале. Більше того, він поділив естетику на дварівні — теоретичну і практичну. Першамала займатися проблемою краси, специфікою чуттєвого сприймання дійсності, адруга безпосередньо пов’язувалася з проблемами розвитку мистецтва. В концепціїБаумгартена, таким чином, відбувся поділ предмета науки на дві частини: однатяжіє до філософського знання, а друга — до мистецтвознавства. Ця тенденція закріпилася настільки, що існує йпонині, змушуючи нас сьогодні ставити питання про двопредметність естетичноїнауки. А це, у свою чергу, є свідченням як теоретичної, так і структурноїскладності предмета естетики.
Отже,виявившись у глибокій давнині, зв’язок естетичного з мистецтвом залишивсяназавжди. У першій половині XIX ст. з’явилося поняття «філософія мистецтва» (Гегель), яке засвідчиломожливість осягнути мистецтво не лише як систему окремих видів зі своєюісторією і теорією, а як цілісний феномен, специфіка якого розкривається черезцілі і завдання творчої діяльності художньо обдарованої людини — митця. Ця людинане лише реалізує свій власний творчий потенціал, а виступає своєрідною моделлю тихвисоких, неординарних можливостей, до яких повинна дотягуватися кожна, так бимовити, звичайна людина. Творча діяльність митця — це процес свідомоїреалізації естетичного, усвідомлене створення естетичної цінності. Якщо убудь-якій іншій сфері людської діяльності естетичне може реалізуватисястихійно, неусвідомлено, то в мистецтві однією з найважливіших функцій і єфункція естетичного. Тому можна вважати мистецтво вищою, свідомо створеноюсферою естетичного.[6,19]
Теоретичніпогляди О. Баумгартена формувалися в той час, коли естетичне знання як складовачастина філософії вже мало довгу і непросту історію. Це і епоха середньовіччя,в умовах якої написані твори Августина «Сповідь», «Про музику», «Про порядок»;і епоха Відродження, яка дала світові естетичну спадщину Леонардо да Вінчі,Альбрехта Дюрера, Лоренцо Балла, Піко делла Мірандола; і класицизм, основніметодологічні принципи якого знайшли послідовне висвітлення в «Поетичномумистецтві» Ніколи Буало. Сучасниками Баумгартена були видатні естетики ітеоретики мистецтва Іоганн Вінкельман та Готхольд Ефраім Лессінг.
Отже,введення Баумгартеном терміна естетика, а по тому і фіксація певної галузінаукових знань, спиралося на значний історико-теоретичний досвід і закріплювалоза наукою естетикою її предмет — закономірності чуттєвого пізнання і художньоїтворчості.
Важливиметапом у розробці проблеми предмета естетики став період розвитку німецькоїкласичної філософії. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблемвиявили Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель.
ІммануїлКант (1724—1804 pp.) переконаний, що тільки людина можебути ідеалом краси, тільки людство «може бути ідеалом досконалості». Отже,знову поняття досконалість висувається як важлива координата формуваннягармонії, ідеалу.
Йоганн-ГотлібФіхте (1762—1814 pp.) у розумінні естетики тяжів до ідеїзведення предмета цієї науки до теорії мистецтва. Розглядаючи специфікумистецтва у порівнянні з наукою і мораллю, він вважав, що саме мистецтво сприяєстановленню цілісної людини. І ця думка стимулювала інтерес Фіхте до проблемихудожньої геніальності
Особливоїж уваги заслуговує філософсько-естетична позиція Фрідріха-Вільгельма-ЙозефаШеллінга (1775— 1854 pp.), зокрема прочитані ним в Ієні та Вюрибурзі лекції з філософіїмистецтва, в яких аргументується думка про художню творчість та естетичнеспоглядання як виші ступені розвитку абсолюту. Шеллінгу виявився близькимромантико-ірраціональний погляд на світ, який дає право говорити про цьогофілософа як про спадкоємця ієнських романтиків, зокрема Ф. Шлегеля і Новаліса
Зміниу поглядах Шеллінга пов’язані з 1814—1817 pp., коли поступове зближення філософаз теософськими, релігійно-містичними спрямуваннями почало раптом зміцнюватися.Ще 1803 р. у праці «Філософія і релігія» Шеллінг визначив абсолют як Бога, якбезкінечну першооснову. На початку 40-х років він вже виступив як виразникаристократично-клерікальних кіл Німеччини, як свідомий пропагандистмістико-теософських ідей.
Підкреслюючискладність, неоднозначність і суперечливість суджень Шеллінга, не можна невизнати силу їх впливу на світорозуміння інтелігенції Європи у другій половині XIX ст., а також і в умовах XX ст. Відбиток шеллінгіанства знаходимоу філософських концепціях Гегеля і Фейербаха, Шопенгауера і Фрейда, Кьоркегораі Бергсона. Широку дискусію окремі положення Шеллінга викликали наШтутгартському гегелівському конгресі в травні 1975 р. Можна приєднатися додумки, що «лінія висхідного філософського руху пройшла повз пізнього Шеллінгачерез Гегеля до його учнів — гегельянців, а далі — до його матеріалістичнихкритиків. Але без об’єктивної діалектики природного буття у раннього Шеллінгане було б настільки широко відпрацьованого об’єктивно-діалектичного вчення Гегеля».[6,20]
Принциповонову спрямованість естетичні проблеми отримують в теоретичній спадщиніГеорга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770—1831 pp.). У вступі до лекцій з естетикиГегель зазначив, що предметом цієїнауки має бути «царство прекрасного», яке інтерпретується ним як«сферамистецтва, або, ще точніше,— художньої творчості». Слід пам’ятати, що Гегельвзагалі негативно ставився до терміна естетика і вважав за доцільне замінитийого терміном філософія мистецтва або філософія художньої творчості. Гегель ввів у визначення предмета естетикипоняття прекрасне, яке в його ж концепції обмежувалося мистецтвом. Отже,зв’язок предмета естетики з «царством прекрасного» звужував саму науку, замикавїї лише на ті проблеми, які можна було ототожнити з поняттям прекрасного. Безпосереднійзв’язок лише з проблемами мистецтва відсікав від предмета естетики все, щознаходилося поза мистецтвом.
Гегелівськуідею зв’язку естетики і прекрасного розвинув у своїх теоретичних пошуках М. Г.Чернишевський (1828—1889pp.). Визначаючи предмет естетики черезпоняття прекрасного, він, проте, не обмежував його сферою мистецтва, анаполягав на здатності цієї науки до всеосяжності життя. Така позиція чіткопростежується при спробах філософа визначити прекрасне в різних сферахжиттєдіяльності людини. Таким чином, авторитет М. Чернишевського закріпив наросійському ґрунті розуміння естетики через ідею прекрасного.[6,21]
Умежах марксистської філософської концепції наука естетика визначається як така,що вивчає природу, функції, загальні закони і закономірності естетичноїдіяльності людини та суспільства. Таке визначення естетики не виключає зпредмета науки мистецтво, адже воно є специфічною формою естетичної діяльності.[6,22]
1.2 Історіяпедагогіки. Естетичне виховання у поглядах видатних педагогів
Всебічнийгармонійний розвиток особистості не можна уявити без її естетичної вихованості.Естетичне виховання передбачає розвиток в людини почуттів прекрасного,формування вмінь і навичок творити красу у навколишній дійсності, вмітивідрізняти прекрасне від потворного, жити за законами духовної краси. [5,303]
Якщозвернутися до історії педагогіки, то можна простежити, що видатні педагогибагато уваги приділяли естетичному вихованню особистості. Але їх погляди щодовиховання за законами краси, звичайно, були різними.
ПавлоПавлович Білецький-Носенко (1774-1856рр.) понад 30 років життя віддав вихованнюсільських дітей та освітньо-педагогічних діяльності. Його педагогічні поглядипроникнуті ідеями гуманізму, всебічного, гармонійного розвитку особистості, вякому на його думку, повинно мати місце моральне, розумове, трудове, а особливо- естетичне виховання. Ним написані теоретичні праці серед яких одна з перших увітчизняній педагогіці присвячена проблемам естетичного виховання. „Про смакиестетичні“ — це був великий внесок у розвиток української культури і освіти.[9,238]
ГригорійСавич Сковорода (1722-1794рр.) — видатний український педагог, поет, мандрівнийфілософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва.
Будучиприхильником принципу народності у вихованні, він обстоював думку, що воно маєвідповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в життікожного народу. На його думку, мета виховання — підготовка вільної людини,гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства. Він дбав проестетичне виховання, яке має облагороджувати людей, допомагати їм у житті тапраці. Засобами естетичного виховання, повинні бути поезія, музика, народніпісні, краса природи, образотворче мистецтво. У вихованні Г.Сковорода пропонувавтакі методи, як бесіда, поради, роз’яснення, приклади, радив виховувати нетільки словом, а й ділом.[14,496]
ТарасГригорович Шевченко (1814-1861) геніальний український поет, художник,громадський діяч. Його педагогічні погляди виражені у віршах, публіцистичних іхудожніх творах. З творів Т.Шевченка постає виховний ідеал — людина збагатогранними знаннями і високими моральними якостями, яка вміє цінуватимистецтво.
Надумку Шевченка, людина повинна мати добре розвинені естетичні смаки, бутиобізнаною з високохудожніми літературними творами, добре орієнтуватися вобразотворчому мистецтві. Не зайвим є вміння малювати, гарно співати, грати намузичних інструментах. [14,499]
СофіяФедорівна Русова (1856-1940) — активний громадський діяч, перша жінка педагог-теоретикв Україні, письменниця.
Принципововажливе значення у вихованні й навчанні дітей Софія Русова надала мистецтвуспершу національному, а згодом і світовому. На її думку, все виховання має бутипронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоціями. [14,521]
АнтонСеменович Макаренко (1888-1939) — один із найвидатніших педагогів, якийзбагатив світову педагогіку, вніс великий доробок у теорію виховання. Підцілями виховання А.Макаренко розумів програму особистості, програму людськогохарактеру („Методи виховання“).
Найого думку, у виховному процесі має бути загальна програма виховання,„Стандартн6а“, й індивідуальна коректива до неї залежно від особистостіконкретного учня. [14,523]
Великого значенняА. Макаренко надавав естетичному вихованню учнів, вважаючи, щопрагнення до прекрасного закладено в людині від природи. Засобами естетичного виховання він вважавкрасу природи, пісні, музику, образотворче мистецтво, художню літературу, кіно,театр, чистоту й охайність у всьому, розкішну шкільну садибу, приємненавколишнє оточення, естетичне оформлення класних кімнат, гарний одяг, естетикувзаємовідносин у колективі тощо.[14,524]
Глибокевивчення педагогічної спадщини А. Макаренка, уникнення «вишукувань» недоліків уній, творче використання плідних ідей може дати неабияку користь для вдосконаленнянавчально-виховного процесу сучасної української школи.[14,525]
Суттєвийвнесок у педагогічну теорію ХХ століття зробив видатний українськийучений-педагог та талановитий практик засновник гуманістичної новаторськоїпедагогіки Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970).
B.Сухомлинський— автор низки педагогічних праць: «Серце віддаю дітям», «Народженнягромадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська середня школа», «Стопорад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.
Важливуроль В. Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління,вихованню красою. «Краса, — писав В.О. Сухомлинський, — могутній засіб виховання чутливостідуші. Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуттяпрекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса — це яскравесвітло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда,добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчитьрозпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі — вонавиправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса — цедзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся самдо себе».[5,303]
Вінпропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагогмає не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неїпотребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне,насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками. [14,527]
В.Сухомлинськийу своїх творах акцентував увагу на духовному світі школяра:
„Вюнацькі роки естетичні почуття й переживання усвідомлюються учнями як один зважливих елементів духовного життя. Задоволення потреб у сприйняттіпрекрасного, величного, героїчного, комічного має велике значення в духовномужитті передових юнаків та дівчат. В юнацькі роки естетичні почуття допомагаютьвихованцеві усвідомлювати свою моральну гідність, відчувати благородство своєїдуші, розвивати моральні переконання. У формуванні моральної гідностіособистості величезну роль відіграє її естетичне ставлення до моральних дій івчинків людей. Виявлення таких високоморальних якостей, як вірність народнимідеалам і трудовому народові, стійкість і самовідданість в боротьбі за добропроти зла, колективізм, чесність, безкорисливість, приваблює і хвилює не лишесвоєю ідейністю, але й красою, благородством.
Вюнацькі роки більше ніж будь-коли потяг до красивого поєднується з прагненнямдо високоморального.
Звідси— непримиренність юнацтва до всього аморального. Аморальне розглядаєтьсяюнаками та дівчатами як вульгарне і потворне.
Дляморального самоствердження вихованців у юнацькі роки дуже важливо, щоб кожен зних на власному досвіді переконався, що таке краса, благородствовисокоморального вчинку. Змістовне життя колективу, здорові моральні зв’язкивисока спрямованість почуттів — усе це сприяє тому, що вихованець сам знаходитьможливість для здійснення красивого, благородного вчинку чи дії.
Естетичніпочуття, викликані благородними вчинками людей, є для юнацтва джереломневичерпної життєствердної сили, оптимізму, впевненості в благородності метисвого життя.
Юнацтвачи не найбільше стосується закономірність, яку можна сформулювати так:сприймаючи прекрасне в природі і мистецтві, людина відкриває прекрасне в самійсобі. Спостереження за життям і працею юнаків та дівчат приводять до висновку,що і в природі, і в творах мистецтва вони свідомо шукають відгуки особистихпереживань і почуттів. Безпосередній інтерес до яскравих картин і явищ природизмінюється інтересом вибірковим: вихованець знаходить у природі те, в чому вінвідчуває духовну потребу. Заслуговують на увагу думки, висловлені з цьогоприводу колишніми вихованцями через 10-15 років після закінчення школи.Говорячи про значення естетичних почуттів у формуванні їхнього моральногосвіту, вони підкреслюють, що в роки ранньої юності спостереження за прекрасниму природі зміцнювало в них тяжіння до високоморального. Один з колишніх нашихвихованців розповів: «Я полюбив дивитися в глибінь блакитного неба і встепову далечінь. Споглядання цих картин породжувало в мені думки про волю йвелич людську, про владу людини над природою, про чистоту і благородство всьогоприродного, непідробного. Коли читання творів про похмуре минуле навіювало намене почуття пригніченості, я йшов за село, дивився в синю голубінь неба, встепову далечінь. Почуття пригніченості зникало, поверталася бадьорість».[8,523]
„Якщодіти й підлітки виявляють естетичні почуття насамперед під час спогляданняокремих яскравих картин природи, то юнаки та дівчата, дають високу естетичнуоцінку головним чином явищам природи, в яких, на перший погляд, нема нічогопримітного, такого, що впадає в око. Гарне, хвилююче вони бачать у виявахжиття, розвитку. Споглядання таких явищ, як пробудження ґрунту від зимовогосну, скресання річки і льодохід на ній, потускніння природи восени, перелітптахів, пора цвітіння садів, негода тихих осінніх днів — все це утверджує думкупро вічність природи, про красу життя.
Уморальному розвитку юнаків та дівчат особливо важливе значення мають естетичніпочуття й запити, пов’язані із сприйманням та оцінкою творів мистецтва. Красоюхудожнього слова вихованці дорожать як величезним духовним багатством свогонароду. В ранній юності читання художніх творів є такою самою потребою, якспілкування з товаришами, дружба. Ця потреба зберігається на все життя. Вхудожній літературі юнаки та дівчата шукають відповіді на всі питання, що їххвилюють, і насамперед на ті, що стосуються визначення їхнього місця в житті:«В чому людина вбачає своє щастя? Як поєднати суспільні та особистіінтереси? Як обрати в житті свій ідеал? Чи можна свідомо прагнути до слави? Якпоєднувати працю за покликанням з працею з обов’язку? Як зробити духовне життябагатим, повноцінним?» Естетична оцінка прочитаного твору значною міроювизначається тим, чи відповідає він на всі ці запитання, чи достатньо глибокоутверджує прагнення юнаків та дівчат до морального ідеалу.
Ранняюність є віком поезії в широкому розумінні цього слова: для юнаків та дівчатвеличезна естетична насолода читати твори, в яких відображено духовний світлюдини, дано емоційно-моральну оцінку навколишньої дійсності, особливовзаєминам між товаришами, чоловіком і жінкою. Вони добре відчувають поетичнийструмінь не лише в ліричному вірші, а й у прозі. Справжня поезія постає передними як з творів, що відображають реальне, справжнє життя, з усіма йогорадощами й прикрощами, так і з творів, перейнятих ідеями торжества правди,життя. У творі може йти мова про велике людське горе, сюжет може завершуватисьтрагічно, але навіть смерть усвідомлюється юнаками та дівчатами як важливий актжиттєствердження, коли герой помирає в ім’я життя. З цього питання в юнацькіроки у вихованців складаються вже цілком зрілі погляди. Вони зневажливоставляться до тенденційних творів, що намагаються пригладити дійсність,привести все до щасливого кінця. «В житті так не буває», — кажуть протакі твори юнаки та дівчата.“[8,584]
Критерієместетичної краси художнього твору для юнаків та дівчат є торжество величного.Для них особливе значення має позиція автора у визначенні питання про щастялюдини. Герой, що вбачає особисте щастя в боротьбі за суспільну, величну мету,стає для юнаків і дівчат взірцем. Затамувавши подих, стежать вони за йогодолею, живуть його прагненнями та інтересами. Завдяки співпереживанню вони йсамі підносяться до високого уявлення про особисте щастя.
Виховуваніна ідеях духовної свободи, недоторканності й виняткової поваги до людськоїособистості, юнаки та дівчата ставлять високі естетичні критерії і довідображення в художніх творах інтимної сфери людських взаємин — дружби іособливо любові. Ми помічаємо, що в кожному поколінні людей, які досягаютьзрілого віку, все більше посилюється вимога до чистоти інтимних почуттів. Юнакита дівчата прагнуть знайти в поетичному творі велике, вірне, ідеальне кохання,таке, що долає всі перепони.
Укожному новому поколінні людей, що стають на шлях самостійного життя, помітно зростаютьвимоги до художньої форми літературних творів. Виразність мови, точність,свіжість, різноманітність, поетичність зображуваних засобів утверджують всерцях юнаків та дівчат почуття прекрасного.
Удуховному житті молоді з кожним десятиліттям помітніше місце посідає музика іживопис. Завдяки всій сукупності засобів підвищення музикальної культурирадянського народу юнаки та дівчата свідомо прагнуть зрозуміти оперну і камернумузику. Мелодія пробуджує в їхніх серцях найрізноманітніші почуття. Молодь любитьслухати музику, співзвучну її думкам, почуттям, переживанням. Нашіспостереження дають підстави думати, що слухання музики є однією з умов,завдяки якій посилюється роль емоційної пам’яті в духовному житті: мелодіяпробуджує в душі пережиті давно колись почуття, надає нового емоційногозабарвлення думкам. Через 2-3 роки після закінчення школи наші учнірозповідали, що мелодія, передаючи певне почуття, надавала виразності їхнімдумкам, робила вагомішим, повнозвучнішим слово, а слово, в свою чергу, набувалобільшої емоційної сили, виразності. «Після музики мені завжди легшедумається, я швидко знаходжу в своїй пам’яті потрібні слова», — сказаводин з колишніх вихованців.[8,585]
Упраці „Павлиська середня школа“ В.О.Сухомлинський наголошував на естетичномусприйманні і естетичній творчості школярів:
„Увихованні естетичної культури дуже велике значення має взаємозв’язокестетичного сприймання і естетичної творчості. У дитинстві, отроцтві та раннійюності кожний учень повинен захоплюватися красою в усіх її проявах; тільки зацієї умови в нього утверджується бережливе, дбайливе ставлення до краси,прагнення знову і знову звертатися до того предмета, джерела краси, який вжезбудив захоплення, залишив у його душі слід.
Вестетичному сприйманні, як пізнавальному й емоційному процесі, тісно пов’язаніпоняття, уявлення, судження — взагалі мислення, з одного боку, і переживання,емоції — з другого. Успіхи естетичного виховання залежать від того, наскільки,глибоко розкривається перед учнем природа прекрасного. Але вплив на йогодуховний світ краси природи, творів мистецтва, навколишньої обстановки залежитьне тільки від краси, що існує об’єктивно, а й від характеру діяльності учня,від того, як ця краса включається в його відносини з навколишніми. Естетичніпочуття пробуджує та краса, яка входить у життя людини як елемент її духовногосвіту.[8,589]
Кожналюдина освоює і красу природи, і музичну мелодію, і слово. І це освоєннязалежить від її активної діяльності, під якою ми розуміємо працю і творення,думку і почуття, які сприймають, створюють і оцінюють красу. Чим більше вприроді предметів, олюднених емоційним сприйманням, пережитих як красанавколишнього світу, тим більше краси бачить людина навколо себе, тим більшехвилює, зворушує її краса — і створена іншими людьми, і первозданна,нерукотворна. Тих дітей і підлітків, для яких постійне спілкування з природоюстало важливим елементом їхнього духовного життя, глибоко хвилюють, зворушуютьописи природи в художніх творах, зображення картин природи в творах живопису. Мидобиваємося, щоб кожний наш вихованець з малих років сердечно, дбайливоставився до деревця, до куща троянд, до квітів, до птахів — до всього живого йкрасивого. Дуже важливо, щоб це піклування стало звичкою. Тому в нас кожнадитина доглядає за рослиною в куточку краси свого класу. У кожної дитини є свояшпаківня або своя дуплянка для синичок, кожний оберігає гніздо ластівки. Цясфера естетичної творчості має глибоко особистий, індивідуальний характер. Безіндивідуальних особистих почуттів немає естетичної культури.
Великезначення має й естетична творчість, пов’язана із сприйманням художніх цінностей— літератури, мистецтва“.[8,590]
ВасильОлександрович у педагогічній праці „Народження громадянина“ приділяв увагуджерелам естетичних почуттів:
„Культураестетичних почуттів вимагає високої загальної культури шкільного життя,особливо моральної культури — ставлення до людини як до найвищої цінності.
Естетичніцінності виявляться безсилими в обстановці, де панують грубість, байдужість,непорядність у «дрібницях» повсякденних взаємовідносин.
Естетичневиховання починається з багатого емоційного підтексту відносин між членамиколективу; чуйності, сердечності, задушевності. У гармонійному поєднанні краси,що оточує людину, і краси самої людини провідна роль належить красі людськихвзаємовідносин. Дитина ще не може збагнути суті цієї краси думкою, свідомістю,але вона відчуває її серцем: краса для неї в справедливості. Справедливістьоблагороджує серце дитини, несправедливість огрубляє, породжує жорстокість. Зпереживання радості справедливого починається гармонія між внутрішнім світомлюдини й світом, який оточує її. Справедливість має чудову властивістьвідкривати дитині очі й серце на красу. Несправедливість немовби оточує юнесерце крижаним панциром, і воно стає глухим до краси. Від того, що панує всім’ї і школі — справедливість чи несправедливість, залежить душевний стандитини, взаємодія її внутрішнього світу з людьми, які живуть поруч і входять вїї життя. Душевний стан — це глибоко особиста, емоційна оцінка вчинків, що тієючи іншою мірою зачіпають особистість, дитини. Справедливість породжуєвнутрішній духовний світ, який можна охарактеризувати словами: людина звідкритим, чуйним серцем, здатним відгукнутися на найтонші порухи духовногожиття іншої людини. Краса навколишнього світу є для такого серця могутнімджерелом віри в добро. Несправедливість породжує емоційну й естетичнутовстошкірість.
Особливонебезпечна несправедливість для духовного життя підлітків. Красу людськихвідносин вони вже здатні піддати першому логічному аналізові. Здатністьузагальнювати нерідко приводить підлітка до помилкового висновку, що гуманністьі людська гідність принижуються не в якомусь окремому випадку, а на кожномукроці.
Естетичніпочуття мають своїм джерелом культуру естетичних сприймань. Переживаннянесправедливості притупляє чутливість властиву високій естетичній культурі.Несправедливість викликає в підлітка стан нервового збудження, який змінюєтьсяпригніченістю, розслабленістю. В цьому стані людина не здатна нормально сприйматиречі і явища, їх відтінки та якості, не здатна нормально мислити. Вона невідчуває краси в людях, що оточують її, а тому не прагне до краси і в собі, доідеалу людяності, добра в своїй поведінці.
Справжнякраса людських відносин — правдивість — далеко не завжди буває приємною. Частоправда гірка, тривожна, в ній осуд і непримиренність до зла. Але найгіркішаправда утверджує в душі прагнення бути хорошим, бо правда за самою природоюніколи не принижує людської гідності.
Духсправедливості в школі живе передусім в оцінці трудових зусиль дитини іпідлітка. Ці зусилля тонкі, трудновловимі, часто не дають наслідків — глибокихзнань, твердих практичних умінь. Розумова праця є, зусилля є, а результатівнемає; учитель оцінює тільки результат — знання. В такій однобокій оцінцідитина і вбачає велику несправедливість. Добитися того, щоб розумові зусиллязавжди давали позитивні наслідки, — в цьому полягає мистецтво нашої шкільноїгуманності й справедливості.[8,587]
Увиховній системі В.О.Сухомлинський намагався створити гармонію трьох понять:Треба, Складно, Прекрасно. Виховання красою проходить червоною ниткою через всіформи організації навчально-виховного процесу Павлиської школи — найважливішісупутники вчителів у формуванні моральної і естетичної культури. Краса праці,краса природи, краса шкільного середовища — найважливіші супутники вчителів уформуванні моральної та естетичної культури.[9,348]
Отже,Людина, позбавлена почуття прекрасного, естетичної культури, є недосконалою,духовно бідною, хоча б яким матеріальним багатством вона не прагнулакомпенсувати цей недолік.
Естетичневиховання як неперервний процес має здійснюватися передусім у діяльності, врізнобічній соціальній творчості. Необхідно не лише навчити кожну людинуестетично-почуттєво реагувати на оточуючий світ, але й збудити потребу йогоперетворення без нанесення йому екологічної шкоди, згідно з естетичними нормамий ідеалами; постійно прагнути до високої професійної майстерності, органічнопоєднувати духовну і фізичну досконалість.[5,304]
ІІ. Процесформування естетичного досвіду особистості
2.1 Складовіестетичного виховання особистості (культура поведінки, мовлення)
Будь-якасуспільна діяльність не може успішно здійснюватися за відсутності загальнихетичних норм поведінки, тобто повинно існувати загальноприйняте«погодження» щодо того, яка поведінка є допустимою, а яка — ні.
Деякізагальні норми поведінки існують у вигляді законів і нормативів. Інші ж, хоч іне записані, але їх чітко дотримується більшість членів суспільства. Сукупністьформальних і неформальних норм поведінки становить предмет етики. Поведінка, щоне відповідає цим нормам, не є етичною.
Естетикаповедінки виражає потребу людини в красі спілкування. Вона тісно пов’язана звимогами моралі, які називають етикою. Норми етики передбачають певний стильповедінки людей, їх взаємовідносин. Норми етики забезпечують людям можливістьпокладатись один на одного, берегти нерви і час. А це дуже важливо в умовахсучасного життя з його напруженим ритмом і значними навантаженнями на психіку.
Зетикою тісно пов’язаний етикет. Це сукупність правил поведінки, які стосуютьсязовнішнього прояву ставлення до людей: форми звертання і привітання, поведінкив громадських місцях, манер, одягу.
Стриманістьу виявленні своїх почуттів, витримка, спокій — це вірні ознаки добре вихованоїлюдини. Добитися влади над собою може кожен. Потрібні лише бажання і сила волі.А вони мають з’явитись, якщо людина обертається у сфері ділових стосунків, маєсправу з підприємцями, урядовцями, політиками, для яких справжня діловитістьчасто виступає головним фактором людського виміру.[2,4]
Норми етикетуз’явилися в глибоку давнину як розумні форми спілкування людей, особливоділової сфери. Відомо: якщо люди перестають чинити за правилами, вонивикликають недовіру, навіть підозру.
Етикет- цевстановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішню культурулюдських відносин.
Ознакоюкультури мовлення є також мовний етикет.
Мовнийетикет — це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування, синонім культури спілкування,а стосовно сфери соціальної роботи — це сукупність норм культурного діловогоспілкування, сукупність словесних формул ввічливості, прийнятих у певнійсоціальній групі людей, у певному суспільстві, у певній країні.[10,300]
Словникіншомовних слів так трактує термін «етика»: «Етика (лат. ethica,від грец. — звичай) — 1. Наука, що вивчає мораль. 2. Норми поведінки,сукупність моральних правил певної соціальної групи».
Етикаописує якісні кордони моральності, в єдності людської моральності особливовиділяє моральний аспект.
Етикоюзафіксовані цінності, життєво необхідні для всіх людей — багатих і бідних,молодих і похилого віку, віруючих у Бога і невіруючих, ті цінності, без якихнеможлива організація жодного виду діяльності.
Кожнаокрема особистість, кожне суспільство та кожна держава повинні забезпечитипевний мінімум моральності, той мінімум, без якого немає повноцінноїособистості, повноцінного суспільства. Як писав релігійний філософ і поет B.C.Соловйові «Не можна ні від кого вимагати чесноти, ні вищого розуму абогенія, але можна і потрібно вимагати від усіх чемності. Це є той мінімумрозсудливості й моральності, завдяки якому люди можуть жити по-людськи». Зцим важко не погодитись.
Вчинкиокремої особи щодо окремих людей і суспільства в цілому визначаються правиламиетикету.
Термін«етикет» виник у Франції у XVIII столітті. На одному з вишуканих,величних прийомів у французького короля Людовіка XIV гості одержали карточки(етикетки) з переліком правил поведінки. Але відповідні правила були відомі щев Стародавньому Єгипті. Тут ще в 2350 р. до н.е. була написана своєрідна”Інструкція поведінки”.[2,7]
Великийкитайський мислитель і філософ Конфуцій (551-479pp. до н.е.) значну увагуприділяв етикету, зокрема гармонійним стосункам між людьми, визначеннюповедінки людини в різних життєвих ситуаціях. Конфуцій визначив також нормиповедінки в сім’ї, правила відносин підданих (або підлеглих) і володаря(керівника), які не втрачають свого значення і понині.
Шляхетнаповедінка, норми якої розробив Аристотель, високо цінувалась у СтародавнійГреції. Цінувалось мистецтво шанобливості у Стародавньому Римі. Особливовишуканими манерами відзначався перший імператор Римської імперії Юлій Цезар.
Як система нормповедінки етикет остаточно склався в період Середньовіччя. У середовищіфеодалів, зокрема рицарів, був вироблений своєрідний кодекс честі,регламентований правилами етикету спосіб життя. У феодальному середовищііснувала чітка ієрархія, особлива увага приділялась різним ритуалам, символам,атрибутам. Деталі одягу, зокрема головні убори, відображали соціальний статус,ранг людини. Витонченою ввічливістю відзначалось їх ставлення до жінок. В тойже час до людей, які не належали до феодальної еліти, ставлення булозневажливе, навіть грубе. Особливо зневажливо феодали ставились до новоявленихбуржуа, які все більше набирали фінансової та економічної ваги в суспільстві.
Якщоповедінка людини виявляється в найдосконалішій формі, вона приносить не тількиморальне задоволення, а й глибоку естетичну насолоду.
Укожній ситуації проявляється рівень культури людини: її обізнаності,вихованості.
Нашеспілкування з людьми починається із знайомства. Знайомство — це встановленняконтакту між людьми з повідомленням ними чи про них комунікативного мінімумузнань, потрібних для спілкування. А щоб познайомити людей, їх треба представитиодин одному. Мова при спілкуванні повинна бути виразною, чіткою ісупроводжуватися привітним поглядом, гарними жестами, приємною мімікою івідповідною інтонацією. Виразність мови значною мірою залежить від тембруголосу та його сили, логічних пауз, темпу мовлення.
Молодшогоза віком представляють старшому, нижчого за суспільно-діловим станом — більшвисокому за службово-діловим рангом, новоприбулого — присутнім, чоловіка завждипредставляють жінці (за винятком, коли чоловік є главою держави, членомкоролівської сім’ї, церковним ієрархом). У ділових стосунках вік і статьвідіграють меншу роль: головне — посада тих, що знайомляться.
Чоловікпредставляє свою дружину. Представляти треба так, як, на вашу думку, ті, щознайомляться, мають потім звертатися один до одного. «Ольга моя дружина.Це Сергій». Або: «Оля, це Микола Іванович Петренко».Представляючи людей тільки на ім’я, задають тон їх дружнього спілкування.
Знайомлячи людей,ви виявляєте рівень своєї культури. Тому не слід забувати про тактовність. Неварто представляти людину так: «Микола Петренко, син академікаПетренка».
Ценеприємно для присутніх і для того, кого представляють. Можливо, у нього є івласні заслуги.
Представляючилюдей, іноді слід повідомити про них деякі дані, які полегшили б подальшеділове або дружнє спілкування. «Дмитро Іваненко очолює фірму з продажуавтомобілів». “Іван Микитенко щойно прибув з Канади”.
Виявляючиповагу до гостя, йому представляють членів сім’ї, починаючи з дружини. Однакбатькам представляють гостя. Господар знайомить гостей одного з одним. Якщогість прийшов із незнайомим чоловіком, то він представляє його господареві таіншим гостям. Якщо гостей дуже багато, новоприбулого представляють тим, хтознаходиться поряд.
Післятого, як вас представили, чоловік зобов’язаний трохи поклонитися, жінка — кивнути головою.
Длярукостискання першим простягає руку той, кому представили нового знайомого.Жінка під час знайомства першою простягає руку, старший — молодшому. Жінка можене простягати чоловікові руку, але якщо він це зробив першим, має відповістийому тим же.
Вітання.Зустрічаючись,знайомі люди вітаються. Вітаються між собою і незнайомі. Це залежить відтрадицій, соціальної належності людей, обставин, в яких люди перебувають,нарешті від вихованості. Так, на Західній Україні ще якихось три-чотиридесятиліття тому в селах віталися з незнайомою людиною всі молодші від неї, аподекуди й старші. В окремих місцевостях цей звичай зберігся й донині.Обмінюються вітальними репліками незнайомі, зустрівшись десь далеко в лісі, вгорах, у степу.
Українськамова багата на вітальні формули. Висловами Доброго ранку!; Добрий день; Доброговечора!; Вітаю (тебе, Вас)!; Радий (тебе, Вас) вітати!; Моє шанування!;Дозвольте Вас привітати! вітаються переважно інтелігенти старшого і середньогопоколінь. У ширших соціальних сферах, але теж здебільшого людьми старшого ісереднього віку, використовується вислів Доброго здоров’я!
Молоділюди, вітаючись із друзями, знайомими, здебільшого звертаються до них словами Привіт!або Здоров! На теренах центральних і східних регіонів і частково в містахвітаються висловами Здоров був; Здорові (здоровенькі) були! Усі наведенівітання вживаються переважно людьми старшого й середнього віку.
Вітаючисьна вулиці іззнайомим, необхідно зробити легкий уклін. Знімати рукавичку при рукостисканніне обов’язково, але якщо це зробив ваш знайомий, то ви зобов’язані наслідуватийого приклад.
Першимвітається молодший за віком або соціальним станом, чоловік — з жінкою. Жінкапершою вітає жінку, старшу за себе, а також жінку без супроводу, якщо сама йдез чоловіком. За умови рівного статусу краще вітатись першим. Це говорить провихованість.
Незалежновід соціального стану першим вітається той, хто заходить до приміщення. Якщо вкімнаті багато людей, достатньо обмежитись загальним поклоном. Вітаються іобмінюються рукостисканням лише з тими, до кого прийшли.
Прийшовши вгості, чоловік найперше вітається з господинею, а потім з іншими людьми в мірунеобхідності і етикету.
Жінка,відповідаючи на привітання чоловіка, як правило, не встає. Але господиня,вітаючи гостя, встає — до цього її зобов’язує етикет гостинності.
Чоловікзавжди встає, коли до приміщення заходить жінка, і стоїть, поки вона не сяде.
Угромадських місцях — театрі, кафе — якщо жінка підійшла до чоловіка ізаговорила з ним, він має встати і розмовляти з нею стоячи.
Уділових розмовах, а також до старших за себе, до свого начальника звертаються,називаючи ім’я і по батькові.
Культурні,виховані люди, спілкуючись між собою, найчастіше звертаються один до одного на«ви». На «ти» звертаються до дітей 12-16 років та доблизьких знайомих. Однак є певні винятки.
Давнізнайомі, які у звичайній обстановці один з одним на «ти», недозволяють собі цього в офіційній обстановці. Керівні працівники в присутностіслужбовців мають звертатись один до одного на «ви». На «ви»слід звертатись до підлеглих, особливо старших за віком.
Уділових людей, взагалі культурних, вироблена певна процедура прощання. Якщо визбираєтесь йти, треба дочекатись паузи в розмові, встати і сказати усім:«До побачення», подякувати за приємну зустріч, висловити побажаннящодо подальшого спілкування.
Збагатолюдних зустрічей йдуть, як правило, непомітно, не привертаючи уваги іншихгостей. Але треба попрощатися з господинею. Не слід намагатись, щоб кожнийпомітив, що ви прощаєтесь. Справа в тому, що ваше прощання може підштовхнутиінших гостей піти раніше.
Правилаповедінки і ввічливості.
Правилаповедінки застолом регламентуютьряд вимог, які бажано не порушувати. Сідаючи за стіл, не слід здіймати зайвийшум, турбувати сусідів. Спочатку допоможіть сісти вашій сусідці справа,присунувши їй стілець, тоді сідайте самі. За столом треба сидіти прямо, трохиспираючись на стінку стільця. Стілець не треба присувати близько до стола, алей відсувати далеко теж не слід. Від того, як ви сидите, залежать ваші рухи,постава в цілому. Салфетку засувають за верхній ґудзик сорочки чи піджака лишеу фільмах чи виставах. Це правило давно застаріло. Тепер тканинну салфетку кладутьна коліна. Нею губи не витирають — для цього використовують паперові салфетки.Встаючи, салфетку кладуть справа від тарілки, або на місце, де стояла тарілка.
Їстипочинають після господиня. Чоловіки починають їсти тоді, коли почали їстижінки, які сидять поряд з ними. Виделку тримають у лівій руці, ніж — у правій.Лікті мають бути притиснені до боків.
Застолом не користуються гребінцем. За столом не слід розмовляти «черезсусіда». Розмовляючи з сусідом, не повертайтесь до нього усім корпусом,інакше ви будете сидіти спиною до другого сусіда.
Безособливої потреби не рекомендується виходити з-за столу до закінчення обіду.
Закуски,які стоять на столі, передаються з рук у руки. Їжу із загального тарелю незгрібають на свою тарілку через край, не беруть своєю виделкою, а користуютьсяприбором, який лежить на ньому.
Нерекомендується накладати багато їжі, а також розминати, перемішувати її втарілці.
Відпорції м’яса відрізають по одному шматочку. Ніж і виделку не тримаютьвертикально.
Нів якому разі не можна їсти з ножа. Це грубе порушення правил поведінки застолом.
Хлібберуть зі спільної тарілки рукою, кладуть на свою тарілку, а їдять, відламуючипо кусочку.
Цукорв чашці розмішують, не стукаючи ложечкою і не розливаючи чай на блюдце. Післяцього ложку кладуть на блюдце. Не слід: просувати палець в ручку чашки,розмочувати в чашці печиво або бублики, класти в чай варення. естетичний виховання школасім’я
Кружальцелимона кладуть в чай, ложечкою витискають сік, а залишок виймають і кладуть наблюдце. Кусковий цукор беруть щипцями, а за їх відсутності — рукою, неторкаючись інших кусочків. Цукор-пісок беруть тільки тією ложечкою, яка є вцукерниці.
Торти,бісквіти їдять десертною ложечкою. Печиво, пироги, слоєні вироби рекомендуєтьсяїсти, тримаючи в руках і відламуючи кусочками.
Навулиці чоловікйде зліва від жінки, старшого чоловіка, вищого за рангом.
Уприміщення чоловіквходить за жінкою, відкривши їй двері. У ресторани, кафе, бари чоловік входитьпершим.
Молодшийпропускає в дверях старшого, господар — гостя, гість — господиню. Якщо старшийпропускає молодшого першим, не слід сперечатися біля дверей. Першими слідпропустити тих, що виходять з приміщення.
Піднімаючисьсходами, чоловік йде за жінкою, спускаючись — перед нею.
Утранспорті не рекомендується обговорювати службові та інші справи, голоснорозмовляти, афішувати людину на ім’я і прізвище. Чоловік першим виходить завтобуса, трамвая, поїзда, допомагаючи зійти дамі. На ескалаторі метро, припідйомі і під час спуску чоловік стоїть на дві-три сходинки нижче жінки.
Утеатр або концертний зал входять урочисто, у святковому одязі, за 20-30 хвилиндо початку. У гардеробі чоловік допомагає дамі роздягтися. Потім роздягаєтьсясам. Номерки залишає у себе. У зал глядача першим заходить і першим йде досвоїх місць чоловік. Між рядами крісел проходять обличчям до тих, хто сидить вряду. Чоловікам, які сидять у кріслах з відкидними сидіннями, слід встати,пропускаючи людей. Чоловік сідає зліва від своєї дами. Під час дії на сцені неслід коментувати, взагалі голосно розмовляти. Дама виходить із зали першою,чоловік — за нею.
Часвід часу перед культурною людиною постає необхідність виступити передприсутніми. Це можуть бути збори, нарада, мітинг. Виступи бувають експромтом іпідготовлені.[2,17]
Культурналюдина завжди може сказати кілька слів, виголосити невелику промову. При цьомуварто дотримуватись певних рекомендацій:
• промови-експромти, якправило, мають бути короткі, однією-двома фразами викладається суть і даєтьсякоротке обґрунтування;
• привернути увагу аудиторіїможна несподіваним запитанням, афоризмом, цитатою;
• уникайте спеціальнихтермінів, які можуть бути незрозумілі слухачам;
• закінчення має бути ефектним,наприклад, закликом до дії.
Якщо ви готуєтесьдо виступу, його бажано написати або добре продумати. Промовець повиненговорити голосно, але не кричати, не розтягувати слів, але й не сипати словами.
Аудиторіяповинна відчути, що промовець переконаний в тому, що говорить. Його емоційністьмає передатись слухачам. Виступаючий має бути зібраним, енергійним. Чоловік маєбути одягнений у діловий костюм, при краватці. Від жінки вимагається строгістькостюма, помірність у прикрасах. Промовець повинен відчувати, коли требазакінчувати промову.
Важливавимога до промовця — культура мови. Оскільки промовцям доводиться виступатипереважно на загальнолюдські, а не вузькоспецифічні теми, то їм треба мативідповідні знання з літератури, історії, культури, мистецтва. Ці ж знання є, посуті, основою етичних норм поведінки.
Бесіда. Ідеальний співбесідник першза все уміє слухати. Людина задоволена, коли її вислухають, це сприймається якповага до неї. Той, хто більше слухає, ніж говорить, має певні переваги. Вінвивчає співрозмовника, помічає його сильні і слабкі сторони, характер, стильповедінки.
Однактой, хто говорить, повинен пам’ятати, що він забирає у слухача час. Під часбесіди треба дати можливість висловитися і слухачеві.
Підчас бесіди не слід:
• підвищувати голос,гарячкувати;
• начисто відкидати аргументиспіврозмовника, особливо такими фразами: «Ви нічого не розумієте вцьому»;
• продовжувати суперечку післятого, як співрозмовник рішуче висловив свою точку зору;
• розповідати про своїдостоїнства;
• розповсюджуватись про своїнедоліки;
• говорити погано провідсутніх;
• говорити про те, про що немаєте чіткого уявлення;
• поглядати на годинник,слухаючи співрозмовника.
Затримуватиспівбесідника, якщо він кудись поспішає. Перелік може бути досить довгим, алеважливо пам’ятати одне давнє правило, просте і мудре: «Не роби іншим того,чого не бажаєш собі».
Телефонування.Телефонна розмова — це надзвичайно поширений вид усного дистанційногоспілкування. Культурі телефонного спілкування можна й потрібно вчитись,оскільки вона є невід’ємним елементом ділових якостей людини.
Телефоннабесіда має відбуватися поетапно: взаємне представлення, введення співрозмовникав курс справи, обговорення проблеми, заключні слова. Викладаючи проблему потелефону, слід дотримуватися максимальної лаконічності фраз, точностіформулювань, однозначності висловлювань, чіткості дикції.
Деякіпоради щодо телефонної бесіди:
>Ініціатор телефонної розмови вітається й відрекомендовується. При телефонуваннів довідкове бюро чи в інші подібні служби відрекомендовуватись недоречно.
>Якщо співрозмовник вам знайомий і ви впізнали його голос, розмову слід починатизвертанням, називаючи ім’я, по батькові, прізвище цієї особи.
> Для відповідальнихпереговорів (міжміських, з керівником тощо) слід заздалегідь визначити перелікпитань, щоб не пропустити важливі моменти в розмові (бажано робити попереднінотатки).
> Перш ніж зателефонуватикомусь додому, треба звернути увагу на час (не слід цього робити рано-вранці,пізно ввечері, не кажучи вже про ніч).
> Не слід у службових справахтелефонувати додому, та ще й пізно, безкрайньої потреби.
Завершуютьтелефонну розмову фразами подяки, вибачення і прощання. Дякую Вам за розмову!Даруйте, що забрав Ваш час. Усього (Вам) найкращого! Якщо мовець не відчуваєпотреби вибачатись і дякувати, він може цього не роби
> Завершення телефонної розмовиініціює особа, яка почала діалог. Якщо ж співрозмовником є жінка, людина старшаза віком, вища за соціальним становищем, то ініціатор розмови повинен почекати,поки її закінчить партнер.
> Висловлювати співчуття потелефону неприпустимо (лише особисто і листом).
> Мобільним телефоном нерекомендується користуватися водіям за кермом, у лікарнях, літаках, кінотеатрахта інших місцях великого скупчення людей.
> Приватні справи кращеобговорювати вдома, в кав’ярні, під час прогулянки тощо, а не в телефоннійрозмові. Це стосується і всіляких особистих, виробничих та інших таємниць.
> Дуже важливим складникоммовлення по телефону залишається інтонація. Серед порад щодо того, як набуватидрузів і впливати на людей, Дейл Карнегі пропонує й таке: «Говоріть»алло” таким тоном, який виражає вашу радість, що вамзателефонували”.[2,19]
2.2 Естетичневиховання в сім’ї
Важливуроль в естетичному вихованні школярів відіграє сім’я.
Сім’яє природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальноїта емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей відпокоління до покоління.
Зперших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя тапрактичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію їїжиття, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власногодосвіду поведінки й діяльності.
Оскількимета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненоїособистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичнеі фізичне виховання.
Надумку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківськоїпедагогіки». Тілесне виховання у сім’ї передбачає зміцнення здоров’я, сил таправильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямованіна тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимонаших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, якалкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД.Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависласмертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашиммайбутнім».[14,365]
Духовно-моральневиховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральноїчистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило,через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім’ї, суспільноголаду, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю,мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.
Правильнопоставлене розумове виховання в сім’ї розкриває перед дітьми широкий простірдля накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодінняосновними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальнихумінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати,працювати з книгою, комп’ютером) готує їх до розумової діяльності.
Реалізуючиці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любовідо батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей;піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживаєгоре; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свогородоводу, історії народу.
Ефективністьвиховання дітей у сім’ї залежить від створення в ній належних умов. Головнаумова сімейного виховання — міцний фундамент сім’ї, що базується на їїнепорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданостіобов’язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьківу створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладіморальної підготовки молоді до подружнього життя.
Важливиму сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересамидержави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків,радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.
Виховнийвплив сім’ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а йпозанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї збігаютьсяз інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.[14,366]
Дієвимчинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей.Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудовіобов’язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батькамимає сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.
Успіхсімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту,традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей дорозподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочогомісця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожнаріч має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишокоблагороджує дітей.
Провіднуроль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає надітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають безматеринського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.
Неменшим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Протевиконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони єсправжнім авторитетом для дітей.
«Вашавласна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальнаріч. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте,або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя,навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншимилюдьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзямиі ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини великезначення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашоїдумки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома вигрубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вамуже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєтепогано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».[14,367]
Вихованнядітей в сім’ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об’єктивні(неповна сім’я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) тасуб’єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішоюсеред об’єктивних причин є неповна сім’я. У неповній сім’ї процес вихованняускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані,перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.
Негативнопозначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім’ї. У таких сім’яхбатьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їйважко зосередитися над завданням, з’являється роздратованість, незадоволення, азгодом і небажання виконувати його.
Значначастина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, якіпродукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можнаподілити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.[14,369]
Важливемісце у діяльності сім’ї посідає соціальна функція. Вона може бути реалізованашляхом створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини, посиленнявідповідальності батьків за її виховання, створення сприятливих умов для появиморально-духовних джерел соціального успадкування. Адже окрім біологічногоуспадкування важливим чинником становлення юної особистості є соціальнеуспадкування: дитина засвоює певні моральні норми поведінки (чесність,справедливість, доброту, щирість, доброзичливість, охайність та ін.), підвпливом оточуючих формуються її характер, звички. Якраз до 6—7 років формуютьсяв дитини основні моральні якості. Тому батьківська школа любові, добра,порядності, чесності, щирості й багатьох інших доброчинностей — найперший інайголовніший університет становлення особистості дитини, її соціальногозростання. І відповідальність батьків за належне виконання соціальної функціїособливо висока. А.С. Макаренко, звертаючись до батьків, говорив:«Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — цемайбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію.Наші діти — це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїхдітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками іматерями. Але й це — не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання— це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це — нашісльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед усією країною».
Оскількивиховання є головною сферою діяльності старших поколінь, то до батьківобставини життя ставлять досить вагомі і соціально-психологічні і педагогічнівимоги.
Суттєвуроль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, зависловом А.С. Макаренка, містить у собі «все батьківське і материнськежиття — роботу, думку, звички, почуття, прагнення».
Авторитет(лат. autoritas — влада, вплив) — це відмінні особливості окремої особи, групичи організації, завдяки яким вони заслуговують на довіру і можуть завдяки цьомуздійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей в будь-якій галузі життя.[5,372]
А.С.Макаренкоприділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейномувихованні дітей. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду,відбувається активний процес його успадкування, і прояви авторитету батька таматері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнімсоціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) іфальшивий. Істинний авторитет містить всю гаму красивого життя батьків. Віноб’єднує такі особливості їх поведінки:
•авторитет любові до дітей — здатність творити духовне тепло, радість.«Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення дотого, щоб в дітях утвердить самого себе, продовжить у них своє духовнебагатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм,ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою ієдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе усвоїх дітях — це значить бути мужнім у любові»;
• авторитетзнання передбачаєобізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвиткудитини, її повсякденними успіхами і труднощами у навчанні, знання інтересів тауподобань, кола друзів, товаришів;
• авторитетдопомоги маєпроявлятися не у поспішному виконанні за дитину її обов’язків у сфері праці,навчання, а в методичній пораді: як доцільніше виконати те чи інше завдання, устворенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійнійнаполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконанняза дитину її обов’язків ослаблює, збіднює особистість;
• авторитетвимогливості передбачаєдостатній і об’єктивний контроль матері і батька за ретельним виконанням дочкоючи сином своїх обов’язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робитьсясистематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності завиконання обов’язків і доручень;
• авторитетправди ґрунтуєтьсяна загальнолюдській моральній нормі — «Не бреши». Лише правда увзаєминах батька з матір’ю, з дітьми, іншими членами сім’ї найвище цінується дітьми.Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня стає видимою, приносить дитиністраждання і розчарування у тих, хто виявився автором неправди;
• авторитетповаги ґрунтуєтьсяна гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не лише біологічнаістота, а Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку,вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускаєтьсяпомилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважатиза найбільшу цінність: вона — Людина.[5,373]
Усвоїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить приклади такихвидів негативного авторитету батьків: «авторитет придушення», який базується />на примусі, залякуванні, і якнаслідок — формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності;«авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе,розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли батькивихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів;«авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважатинаказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаютьсядо моралізування з будь-якого приводу; «авторитет любові» — так звана сліпалюбов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьомупоступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитетдружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками,обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можнанатрапити в сімейному вихованні.[14,368]
Батьки,які прагнуть піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати своїдії, критично ставитись до проявів фальшивого авторитету і витісняти їх звласної поведінки.[5,373]
Насьогодні вкрай необхідна система підготовки молодих людей до сімейного життя,озброєння їх знаннями і вміннями в галузі формування повноцінної сім’ї івиховання дітей. Без піднесення психолого-педагогічної культури батьків годі йговорити про естетичне виховане суспільство.
1. Наполегливе і цілеспріямованеформування у суспільстві культу Матері і Батька як начала й основи усіхдоброчинностей у державі. З цією метою варто використовувати усі засоби впливуна співгромадян: літературу, мистецтво, радіо, телебачення, кіно, театр та ін.
2.У системі шкільного виховання, особливо в роботі з учнями старшого шкільноговіку, прищеплювати думку, що головне їх покликання — створити сім’ю, бутихорошою Матір’ю чи хорошим Батьком, виховати гарних, розумних, морально багатихдітей. А оволодіння професією, професійна діяльність — лише засіб длядосягнення успішності функціонування здорової сім’ї. Одночасно вивчатидисципліни, які закладали б основи виховання майбутніх Матері і Батька, якідавали б змогу кожній молодій людині пізнавати себе, особливості спілкування з навколишнімсвітом. Це фізіологія, валеологія, психологія, етика, соціологія.
3. Широке ознайомлення уранньому віці з надбанням етнопедагогіки свого народу. Це неперевершене духовнебагатство певного народу, в якому акумульовані знання про створення сім’ї,виховання дітей із врахуванням національних особливостей.
4. Формування у молодих людейкритичного ставлення до проявів так званої «масової культури», яканегативно впливає на морально-духовні засади певного народу, руйнуєнаціональний менталітет. Не забороняти, а розумно формувати критичне ставленнядо таких явищ.
5. Запровадження обов’язковоговсеобучу з проблем сім’ї і сімейного виховання для усіх молодих людей, якіготуються до створення сім’ї.
6. Створення телевізійних ірадіопрограм, які були б спрямовані на підвищення психолого-педагогічноїкультури усіх, хто займається питаннями сімейного виховання дітей.
7. У кожній школі забезпечитидіяльність педагогічних університетів для батьків. Кожен батько і мати впродовж10—12 років навчання їхньої дитини мають пройти курс оволодінняпсихолого-педагогічними знаннями з урахуванням поступального розвиткувихованців. Робота таких університетів має здійснюватися не на рівнісамодіяльності, а мати достатнє економічне забезпечення з оплатою праціпедагогів, психологів, лікарів, соціологів, які організовують і проводятьзаняття.
8. Суттєве підвищенняекономічного становища сім’ї давало б змогу батькам вивільнити свій час дляроботи з дітьми.
9. Створеннякультурно-розважальних центрів, в яких мали б змогу проводити дозвілля діти збатьками.[5,376]
Усистемі сімейного виховання варто дотримуватися певних правил. Окремі з нихнаведено нижче:
1. Люби свою дитину! Радій їїприсутності, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, непорушуй її упевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляйїй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.
2. Постійно вдавайся до похвалидитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукаєш її до активної дії. Пам’ятай:«Боги і діти живуть там, де їх хвалять».
3. Оберігай свою дитину віднегативних фізичних і моральних впливів.
4. Створюй у сім’ї моральнийзатишок. Нехай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги,справедливості і захищеності.
5. Будь для своєї дитини взірцемповедінки, доброчинності.
6. Підтримуй щирі родиннізв’язки з бабусями і дідусями, іншими родичами, друзями. Залучай дитину допроцесу родинної єдності.
7. Не забувай, що діти люблятьгратися. Знаходь час для організації цікавих ігор з дітьми.
8. Залучай дитину до посильноїпраці разом з дорослими.
9. Створюй умови, аби дитинанабувала життєвого досвіду, долала певні труднощі.
10.Чекай від дитини тільки таких думок, суджень і оцінок, на які вонаспроможна залежно від рівня розвитку, соціального досвіду.
11.Привчай дитину до толерантності, культури спілкування з ровесниками,старшими і молодшими.
12.Залучай дитину як повноцінного члена сімейного колективу до розв’язанняпобутових та економічних задач, що виникають у сім’ї.
13.Не виконуй за дитину будь-яких завдань, з якими вона може вправлятисясамостійно.
15.Домагайся єдності вимог до дитини з боку усіх членів сім’ї. Наполегливопрацюй над формуванням у дитини почуттів гуманізму і милосердя у ставленні долюдей, всього природного довкілля.
16.Постійно залучай дитину до різноманітних видів діяльності.[5,375]
Тобтобатьки повинні закладати основи формування естетичних смаків, естетичнихпочуттів. Організовувати естетичний побут в оселі, одяг, красу взаємин міжчленами сім’ї, оцінку старшими предметів, явищ оточуючої дійсності з позиційестетики, безпосередню участь в естетичній діяльності, іграшки тощо — все цетак чи інакше впливає на формування естетичних почуттів і смаків дитини. Нацьому етапі позитивний вплив можуть мати знання батьків у галузі народноїпедагогіки. Український народ споконвіку цінував і дбав про красу побуту(красиво прибране житло, використання картин, рушників, килимів, інших творівприкладного мистецтва, охайність одягу, упорядкованість садиби); участь узвичаєвих обрядах, які містять у собі значний емоційний заряд (свято народженнядитини, її хрещення, заручини, весілля та ін.); пісні. Відтворення народнихтрадицій, обрядів, звичаїв може позитивно впливати на естетичне вихованнядітей.[5,306] Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки,мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач,прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування театру— все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних смаків дітям.[14,296]
2.3 Формироботи з естетичного виховання у сучасній школі
Державна національнадоктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. наголошується на важливості роліетичного та естетичного виховання і формуванні високої гуманістичної особи, якастане здатною протидіяти проявом бездуховності.
Важливоюскладовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.
Естетичневиховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована наформування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси вусіх сферах діяльності людини.[14,293]
Метоюестетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, їїздатність до естетичного освоєння дійсності.
Естетичнакультура — сформованістьу людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичногосприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне воточуючий світ, оберігати природну красу.
Її рівеньвиявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів,поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь інавичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людськихвзаєминах.[1,121]
Естетичневиховання діалектично пов’язане з такими поняттями: естетична культура,естетичні знання, естетичне сприймання, естетичні почуття, естетична насолода,естетичні судження, естетичні ідеали, естетична діяльність. Усі вони вкомплексі розкривають сутність естетичного виховання, розширюють його палітру.
Естетичнакультура, як зазначає В.І.Лозова, передбачає сформованість у людини естетичнихзнань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищдійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий людину світ,Оберігати природну красу.
Естетичнесприйняття є початковим моментом у процесі естетичного ставлення до дійсності.Проявляється воно у спостережливості, у вмінні помітити найбільш суттєве, щовідображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу. Поети,письменники, художники завдяки загостреному естетичному сприйманню викрешують вогонькраси, здавалося б, з буденних подій. Ось В. Симоненко:
По Шляху Чумацькому у росах
Буде вічність мчати на коні,
Я ж губами у розкішних косах
Позбираю зоряні вогні.
Дітисхильні до такого загостреного естетичного сприймання. Але треба весь часрозвивати це, давати змогу відчувати радість від побаченого, відкритого.Естетичне сприймання сприяє якнайкраще розвитку естетичних почуттів.
Упроцесі естетичного виховання важливо розвивати естетичні судження, якіпередають ставлення особистості до певного об’єкта, явища.[5,304]
Не вартонав’язувати школярам своїх міркувань, а потрібно допомагати їм виявлятисамостійність в оцінці тих чи інших предметів, явищ з погляду їх естетики. Лишезгодом з досвідом формується певний естетичний ідеал як своєрідний зразок, зпозицій якого особистість оцінює певні явища, предмети навколишньої дійсності.Естетичний ідеал відображає певні уявлення людини про красу, підкреслюєкритерії, за якими варто оцінювати ті чи інші явища, предмети. Естетичнийідеал, з одного боку, є своєрідним еталоном, а з другого боку, він все ж непозбавлений впливу індивідуальних суджень. Тому поняття естетичного ідеалу є,певною мірою, фактором індивідуальним.
Наоснові естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень формуютьсяестетичні смаки. Естетичні смаки — це стійке, емоційно-оціночне ставленнялюдини до прекрасного, що носить вибірковий, суб’єктивний характер. Тому неможе бути якихось стандартних смаків. Це чуттєва категорія, що пов’язанапередусім з індивідуальним баченням й індивідуальним сприйняттям.
Кінцевамета естетичного виховання — сформувати готовність людини до естетичноїдіяльності як важливого компонента естетичної культури. Вирізняють багато видівтакої діяльності: естетична організація середовища, в якому живе, працює,вчиться, відпочиває людина; конкретна творча діяльність в галузі мистецтва,літератури та ін.; пропаганда мистецтва, естетичних ідеалів; естетичнавиразність у навчальній, виробничій, побутовій діяльності; вияви естетичноїкультури у взаєминах з людьми.
Процесестетичного виховання триває впродовж всього життя людини і напрямки цієїроботи багатогранні. Найбільш суттєві з них:
a Виховнадіяльність дошкільних виховних закладів. Естетичне виховання дошкільнят вдитячих садках здійснюється, з одного боку, через естетику побуту, а з другого— через систему спеціальних занять (музика, образотворче мистецтво). Вихованціз цікавістю займаються ліпленням, малюванням, елементами аплікації, співом,ритмікою, танцями, іграми та ін.
a Навчально-виховнадіяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів. Завдання естетичноговиховання вирішуються шляхом залучення школярів до різних видів діяльності:оволодіння змістом навчальних дисциплін, позакласної виховної роботи, щомістить в собі естетичне навантаження.[5,307]
Вумовах школи естетичне виховання так чи інакше стосується всієї системинавчально-виховної роботи. Учні передусім оволодівають естетичними знаннями впроцесі вивчення навчальних дисциплін. Мова, література, історія, дисципліниприродничого циклу несуть в собі естетичний потенціал.
Особливемісце серед навчальних дисциплін школи займають музика й образотворчемистецтво. Вони не лише сприяють формуванню естетичних почуттів і смаків, але йготують вихованців до естетичної діяльності. Можна лише шкодувати, що увага доцих предметів дещо послаблена.
Останнімчасом у школах і гімназіях створюються спеціалізовані класигуманітарно-естетичного напрямку. Це має сприяти піднесенню естетичноївихованості школярів.
Певнемісце у системі шкільного виховання посідають факультативні заняття з проблемобразотворчого мистецтва, музики, кіно, театру, прикладного національногомистецтва.
Урамках загальноосвітніх навчально-виховних закладів широко практикуєтьсязалучення учнів до різних видів позакласної виховної роботи з естетичнимзмістом. Це участь учнів у роботі танцювальних гуртків, хорових колективів,студій образотворчого та літературного мистецтва тощо.
a Навчально-виховнаробота позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої таюнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи та ін.). Діяльністьцих закладів спрямована на задоволення інтересів дітей, розвиток здібностей,залучення до активної естетичної діяльності. Що правда, лише невелика кількістьдітей має змогу займатися в позашкільних виховних закладах.
a Певнемісце у системі естетичного виховання має займати самоосвіта. Але й для цьогонеобхідне педагогічне керівництво та матеріальне забезпечення.
a Діяльністьпрофесійних навчально-виховних закладів, де майбутні фахівці продовжуютьоволодівати естетичними знаннями, беруть участь у діяльності мистецькихаматорських колективів, набувають вмінь у естетичній діяльності. Проте і тутможливості обмежені й простежується деякий скептицизм (за винятком мистецькихВНЗ) до проблем естетичного виховання молоді.
a Окремимнапрямком естетичного виховання можна назвати вплив засобів масової інформації:художня і наукова література, газети, журнали, радіо, кіно, телебачення,концертна діяльність. Але тут є великі труднощі. Хоча є специфічні програмирадіо, телебачення, які розраховані на дітей певного віку, все ж засилля такзваної «масової культури» не завжди сприяє формуванню здоровихестетичних смаків. Тут потрібна копітка, цілеспрямована виховна роботавихователів (батьків, шкільних педагогів). І тут не можна обмежитись заборонами,а треба йти шляхом упереджуючого формування справді естетичних і національнихсмаків, виховання відрази до потворного, чужого в мистецтві.[5,308]
Арсеналзасобів естетичного виховання досить вагомий: навколишнє природне середовище,література, музика, образотворче мистецтво, архітектура, театральне мистецтво,кіномистецтво та ін.
Упроцесі естетичного виховання традиційно використовують різні форми роботи:уроки, семінари, гуртки, екскурсії, конференції, бесіди, диспути, колективнітворчі справи, конкурси та ін.
Твориобразотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображаєжиття людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а йфантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиноюподії, образи, характери.
Музика, яка, відображаючи дійсністьза допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферулюдини, на її поведінку.
Художня література.Головнимвиразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово якзасіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили.Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом.Тому література — важливий засіб розвитку інтелекту учнів
Театр, кіно,телебачення, естрада, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вониоб’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики,образотворчого мистецтва, танцю).
Поведінка ідіяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській,художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій.
Природа: її краса в розмаїтті тагармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають» місце в живійі неживій природі.
Факти, подіїсуспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральначистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями.
Оформлення побуту(залучення дітейдо створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).[14,295]
Умовиефективності естетичноговиховання. Ефективність естетичного виховання молоді визначають такі чинники:
—створення в навчальному закладі естетично привабливої обстановки(оформлення навчальних кабінетів, аудиторій, місць відпочинку);
—звернення у виховній роботі з молоддю до народних традицій і обрядів;
—висока естетична культура різноманітних виховних заходів;
— широке залучення учнів тастудентів до гуртків художньої самодіяльності, участі їх у конкурсах таолімпіадах естетичного напряму;
— висока естетична культура вихователіві вихованців у зовнішньому вигляді і в стосунках.
Ефективністьестетичного виховання можна забезпечити єдністю і взаємообумовленістюнаціонального і загальнолюдського. Естетична культура особистості маєформуватися передусім на ґрунті національної культури з залученням до надбаньсвітової культури.[12,426]
Висновки
Дослідившидану тему я дійшла таких висновків.
Найважливішезавдання етичного виховання – навчити вихованця бачити в красі навколишньогосвіту духовне благородство, доброту, сердечність та на основі цьогоутверджувати прекрасне в собі.
Однією з важливихумов багатства естетичних потреб, почуттів, переживань є глибокийінтелектуальний розвиток людини. Тому мета естетичного виховання – широкеознайомлення дитини з досягненнями світової культури, з культурними цінностямилюдства.
Сприймання краси– це основа естетичного виховання підростаючого покоління, через усі сферидуховного життя якого повинна проходити червоною ниткою думка: красу требацінувати і берегти.
Естетичневиховання надає певної спрямованості пізнавальній і творчій діяльності,розвитку і задоволенню духовних запитів у процесі багатогранної діяльності,охоплює всі сфери духовного життя особистості, що формується. Естетичневиховання нерозривно пов’язане з формуванням особистості.
Людська культуранайтонше виявляється в культурі почуттів. Багато з того, що вивчає людина, зчасом забудеться, але всі культурні цінності, до яких доторкнулася людськадумка, залишається слід у душі і насамперед, у почуттях і переживаннях.
Естетичне вихованняздійснюється також в естетичному ставленні до праці. Необхідно прагнути, щобкожен відчував красу творчості, щоб улюблена праця володіла серцем і душею.
Естетичневиховання тісно пов’язане з допитливістю та цікавістю. Прагнення додослідницької потреби в красивій, інтелектуально насиченій праці. Думканайбільше одухотворяється почуттями тоді, коли в трудовому процесі берутьучасть одноголосно розум і руки…..
У вихованніестетичної культури дуже велике значення має взаємозв’язок естетичного сприйманняй естетичної творчості. З процесом естетичного сприймання тісно пов’язаніпоняття, уявлення, судження – взагалі мислення, з одного боку, і переживання,емоції – з другого боку. Успіхи естетичного виховання залежать від того,наскільки глибоко розкривається природа прекрасного. Естетичні почуттяпробуджує та краса, яка входить у життя людини як елемент її духовного світу.Ця краса залежить від активної діяльності, яка містить у собі працю істворення, думки і почуття, які сприймають, створюють і оцінюють її.
Чим глибшеестетичне сприймання, тим більше зростає інтерес молоді до власного духовногосвіту, тим вища естетична і загальна культура людини, тонші її почуття, глибшіпереживання, яскравіше естетичне сприйняття навколишнього.
Естетичнесприймання навколишньої обстановки – справа, яка залежить від активноїдіяльності, спрямованої на естетичне освоєння дійсності. Естетичністьобстановки досягається гармонією нерукотворного людиною, яка викликає почуттярадості. Гармонія речей, які оточують дитину, створює загальний естетичний духобстановки. Естетичний характер має й обстановка в кабінетах, майстернях, надослідних ділянках. Значну роль у вихованні відіграє одяг і взагалі зовнішнійвигляд учнів і вчителів. Найважливіша вимога до нього – простота й елегантність,при яких одяг підкреслював би естетичні риси індивідуальності дитини. Особливаувага повинна приділятися тому, що вінцем краси є відповідність зовнішньоїелегантності внутрішньому благородству, зовнішньої скромності – внутрішнійгідності.
У чому ж криютьсяджерела естетичного виховання, що є актуальним і сьогодні? Культура естетичнихпочуттів вимагає високої загальної культури навчального процесу – ставлення долюдини як до найвищої цінності. Естетичне виховання у колективі починається збагатих емоційних стосунків між його членами. Саме у гармонійному поєднаннікраси, що оточує людину, і краси самої людини полягає в красі людськихвзаємовідносин.
Від того, щопереважає в житті дитини – справедливість чи не справедливість, залежить їїдушевний стан, взаємодія її внутрішнього світу з людьми, які живуть поруч івходять в її життя. Юнак, який відчуває красу в людях, утверджує в собі віру вдобро. Саме ця віра, на думку В.О.Сухомлинського, є одним із важливих чинниківсвідомої дисципліни. Хороший вихователь мало забороняє не тому, що закриває очіна зло, а тому, що його вихованець, захоплений творінням добра, прагне бутихорошим.
Справжнійвихователь розкриє перед юним серцем красу людського перед усім у самому собі.Це не тільки особистий приклад учителя, а також його широкий емоційнийдіапазон, завдяки якому вихованці повсякденно відчувають тонку емоційно –естетичну реакцію на їхні вчинки та поведінку. Ця реакція і є могутньою силоюестетичного виховання.
Отже, головнезавдання сучасної освіти полягає в тому, щоб почуття прекрасного, краса,створена за багатовікову історію, стали справжнім надбанням кожного людськогосерця, перетворилися в естетичну культуру кожної особистості.
Список використаної літератури
1. ВолковаН.П. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Академія, 2000. — 576с.
2. Гах Й.М.Етика ділового спілкування. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 160с.
3. КонстентиновЕ.Н., Мединский Н.Е., Шабаєва М.Ф. История педагогики.: Учебник для студентов пед. вузов. — 5-е изд., доп. и перераб. — М.Просвещение, 1982. — 448с.
4. КубракО.В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навчальний посібник з етикетудля студентів. — С.: ВТД. Університетська книга, 2002. — 208с.
5. КузьмінськийА.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання — Прес, 2004. — 445с.
6. Левчук Л.Т.,Кучерюк Д.Ф., Панченко В.І. Естетика: Підручник. — К.: Вища шк.., 1997. — 399с.
7. МойсеюкН.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. — 4-е видання, доповнене. — К., 2003. — 615с.
8. Педагогіка.Хрестоматія. / Уклад.: А.І.Кузьмінський, В.Л.Омельяненко — 2-ге вид., стер. — К.: Знання. — Прес, 2006. — 700с.
9. Педагогіка:Навчальний посібник / І.М.Богданова, І.В.Бужина, Н.І.Дідусь, Н.А.Ковалерова таін. — Х.: ТОВ Одіссей, 2003. — 352с.
10. Подольська Є.А., Лихвар В.Д.,Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 368с.
11. Старовойт І.С., Сілаєва Т.О.,Орендарчук Г.О. Філософія. Навч.посіб. — Т.: Астон. — 1997. — 144с.
12. Степанов О.М., Фіцула М.М.Основи психології і педагогіки. Посібник для студентів вищих навчальнихзакладів. — К.: Академвидав, 2003. — 504с.
13. Уфельман И. Хорошие манеры в любой ситуации. /Пер. с нем. Е.Зыбайло. — Мн.: ООО Этоним, 1997. — 320с.
14. Фіцула М.М. Педагогіка.Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — К:Академвидав, 2003. — 528с.
15. Чмут Т.К. Культураспілкування. Навчальний посібник для студентів і викладачів вищих навчальнихзакладів. — Хм.: ХІРХП, 1999. — 358с.